Характеристика Китаю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Китай

Народна республіка Китай

Площа -- 9,6 млн.. км кв.

Населення -- 1200 млн.. чоловік

Столиця -- Пекін

Державний устрій -- республіка.

В адміністративному відношенні поділяється на 23 провінції (включаючи Тайвань) і 5 автономних районів (Внутрішня Монголія, Нінся-Хуейський, Сіньцзян-Уйгурський, Тибетський і Ґуансі-Чжуанський) та три міста центрального підпорядкування -- Пекін, Тяньцзінь і Шанхай. В 1997 р. до складу Китаю було включено Гонконг (Сянган). В 1999 р. включене Макао (Аоминь). Китай і досі має невирішені територіальні проблеми з Індією та В'єтнамом. Залишається відкритою і проблема Тайваню.

Глава держави. Голова КНР. китай географічний природний

Найвищий законодавчий орган. Парламент -- Всекитайські збори народних представників.

Найвищий виконавчий орган. Державна рада.

Великі міста. Шанхай, Тяньцзінь, Чунцін, Сянган, Шеньян, Ухань, Гуанчжоу, Харбін.

Державна мова. Китайська.

Релігія. Даосизм, конфуціанство, буддизм, поширено християнство, іслам.

Етнічний склад. 93% -- хань, численна етнічна група монголів, також проживають чжуани, уйгури, тибетці, хуей, корейці, мяо.

Валюта. Юань = 10 цзяо = 100 фенам.

Місце у світі та географічне положення

Китай (самоназва Чжунґо) -- найбільша за населенням країна світу. Її називають «Дім для 1/5 людства». Кожен п'ятий житель Землі мешкає в Китаї. За площею Китай

значно поступається Росії, але стоїть на одному рівні з Канадою та США. Китай являє собою найстарішу в світі існуючу дотепер цивілізацію. Її писана історія нараховує 3500 років. Вона мала значний вплив на своїх сусідів -- Корею та Японію, а її внесок у загальну культуру людства важко переоцінити. Сучасний Китай має один з найбільших у світі ресурсний та економічний потенціал. Разом з тим, незважаючи на значні успіхи після другої світової війни, це бідна й економічно слаборозвинена країна.

За конфігурацією території Китай нагадує масивну глибу розмірами 4 х 4,8 тис. км, яка домінує в регіоні. Його сухопутний кордон тягнеться на 22800 км, а морський -- на 6470 км. У стародавні часи найбільша загроза Китаю мала місце із заходу та півночі з боку степових кочових племен. Саме для захисту від їх нападів було побудовано Великий Китайський мур довжиною 4 тис. км. Упродовж півтори тисячі років він являв собою північний кордон Китаю. В XIX і першій половині XX ст. Китай зазнав загрози з боку так званий «великих» держав. З 1931 по 1945 р. значна частина його території була окупована Японією. Зараз Китай має залізничне сполучення з Кореєю, Росією, Монголією і Казахстаном, а стратегічні Шосе з'єднують його з Пакистаном і М'янмою. Найбільшу роль в його сучасних зв'язках з іншими країнами відіграє море.

Клімат

Китай знаходиться в межах трьох кліматичних поясів: помірного, субтропічного і тропічного. Зимою в Харбіні температура може опускатися до - 20 °С, а в південних провінціях в цей час +15°С. Влітку перепад температур не так великий. Найжаркіше місце -- Турфанськая западина, де температура досягає в липні +50 °С (на гарячих каменях можна смажити яєчню). На південно-східному побережжі мусони. Цій частині Китаю властиві висока вологість, дощі в літній період і тайфуни.

Флора

У Китаї налічується близько 25000 видів рослин. Найбільш характерна рослинність -- модрина, кедр, дуб, липа, клен, горіх, лавр, камелія, магнолія. Гори покриті лісами, які ростуть на 8% території Китаю. На заході країни переважають пустелі, напівпустелі і степи, на нагір'ї Тибету -- степи і холодні пустелі, на півдні поширені густі тропічні ліси з пальмами і вічнозеленими широколистяними деревами.

Фауна

У Китаї водяться тигр, вовк, лисиця, кулан, джейран, верблюд, тушканчик, білка, рись, соболь, леопард, заєць, єнотовидний собака, тапір, носоріг, лемур, панда, мавпи, більше 1000 видів птахів, багато змій. Багато тварин, що мешкають в Китаї, зустрічаються рідко, наприклад гігантська панда, китайський водяний олень, деякі види алігаторів.

Річки і озера

Найбільші річки -- Хуанхе (Жовта річка), Янцзи (Чан), Сі (Західна річка). Найбільш значні озера -- Кукунор, Дунтінху, Паянху.

Господарська оцінка природних умов і ресурсів

Величезна територія Китаю дуже різноманітна за своїм природним середовищем. Вона поділяється на дві частини: західну і східну. Захід включає Внутрішню Монголію, Сіньцзян і Тибет та провінцію Цінхай. На Заході переважають екстремальні природні умови. Це 50 % території, але менше 4 % населення, і роль Заходу в економіці Китаю є мінімальною. Схід складається з Маньчжурії і власне Китаю на південь від Великого Китайського муру. Східний Китай, виходячи зі своїх розмірів, великої протяжності з півночі на південь і неоднаковості рельєфу, має значні внутрішні відмінності. Проте в цілому за рельєфом, кліматом, земельними, водними, ґрунтовими і мінеральними ресурсами ця територія має найсприятливіші умови для життя та господарської діяльності. Саме тут, а не в Китаї в цілому, живе 1/5 людства.

Оцінюючи природно-ресурсний потенціал Китаю, треба розрізняти його великі абсолютні розміри і відносний рівень. В розрахунку на одного жителя Китай має значно менші ресурси, ніж інші великі регіони Землі і його в даному відношенні можна порівнювати тільки з Індією.

Населення

Після другої світової війни Китай пережив «демографічний вибух» і за 40 років (1950-1992) його населення подвоїлось. В 1949 р. народжуваність становила 33 %о, смертність -- 20 %о і природний приріст -- 13 %о. В 1969 р. -- відповідно 34 %о, 9 %о і 25 %о. В 1992 р. показники змінилися на краще -- відповідно 19 %о, 6 %о і 13 %о. Але треба враховувати, що 13 %о природного приросту в умовах Китаю -- це щорічне збільшення населення на 15--16 млн. чоловік, а за 10 років -- 150... 160 млн.. «Приборкання» «демографічного вибуху» в Китаї було досягнуте цілеспрямованою політикою скорочення народжуваності. Були заборонені ранні шлюби і сім'я могла мати тільки одну дитину. Порушення цих правил суворо каралося адміністративно та економічно. Примусова демографічна політика мала чимало негативних наслідків. «Країна без братів і сестер», «партизани з пелюшок» (тобто незареєстровані народжені) -- ці вислови свідчать про виникнення нових проблем. Особливо негативні наслідки мають статеві диспропорції. Сім'я прагнула мати сина, а не доньку, бо за віруваннями китайців відсутність сина обривала процес принесення жертвувань предкам. Як наслідок, зараз у Китаї, особливо в сільській місцевості, бракує жінок, а селянське господарство без жінки -- така ж ненормальність, як і без чоловіка.

Середня густота населення в Китаї є значною -- 125 чоловік на 1 км кв. Проте на Заході вона знижується до 6 чоловік на 1 км2, а на Сході зростає до 220 чоловік на 1 км кв. В долинах головних китайських річок (Ляохе, Хуанхе, Хуайхе, Янцзи і Сіцзян) середня густота сягає 1000--1500 чоловік на 1 км кв. Разом з рівнинами Південної та Південно-Східної Азії це найгустіше заселена частина земної кулі.

Китай продовжує залишатися сільською країною: 75 % його жителів мешкають у сільській місцевості. Це 900 млн. чоловік -- найбільший компактний масив селян у світі. Живуть вони, як правило, селами по 100--200 сімей. Умови життя в сучасній сільській місцевості Китаю значно кращі, ніж вони були до революції 1949 р. Селяни мають досить їжі, одяг, велосипеди, радіо, швейні машини. Села електрифікуються, будинки з глини та соломи замінюються кам'яними з черепичним дахом. Поширена система сільських бібліотек, центрів відпочинку і спорту. Проте доходи в сільській місцевості і зараз дуже низькі, а життя й умови праці надзвичайно важкі.

Міське населення становить 25 %, але це 300 млн. чоловік. Відкритого «вибуху урбанізації» в Китаї немає. За допомогою системи прописки в місці проживання держава стримує зростання міст. Але прихована стихійна урбанізація має місце. Зараз 9 міст Китаю мають більше ніж по 5 млн. жителів (Пекін, Тяньцзінь, Шанхай, Харбін, Шеньян, Ухань, Чунцін, Ґуанчжоу і Сянган), і населення ще 25 міст нараховує понад 1 млн. чоловік. Найбільшими містами є Шанхай, Пекін і Тяньцзінь. Кожен з них, крім власне міста, включає і довколишню сільську місцевість. Сучасні китайські міста потерпають від перенаселення, браку житла і невирішених транспортних проблем. Переважає стара одноповерхова садибна забудова, хоча у великих містах чимало нових районів з багатоквартирними будинками. Головним транспортним засобом для пересування людей є велосипед.

Китайці (самоназва хань) становлять 92 % населення Китаю, їх 1100 млн. чоловік. В расовому відношенні вони є монголоїдами, у Південному Китаї -- змішані з австралоїдами. їхня мова належить до китайської групи китайсько-тибетської мовної сім'ї. Внутрішні мовні відмінності чималі: так, китайці з півдня не розуміють китайців з півночі. На допомогу приходить система ієрогліфічного письма. Офіційною мовою зараз проголошено північно-китайський діалект (путунхуа, або мандарин). Багато робиться, щоб спростити систему ієрогліфів і виробити для неї адекватну заміну латинським алфавітом (система Пиньінь).

Упродовж існування Китаю найпоширенішими релігійними віруваннями тут були конфуціанство (це швидше не релігія, а кодекс моралі), даосизм і буддизм. Конфуціанство і даосизм зародилися в Китаї ще в середині І тисячоліття до н.е. За межами Китаю вони відомі мало. Буддизм було занесено з Індії в І-II ст. н.е. Китай як культурний регіон існує вже 3500 років. Він має величезну природну і культурну спадщину. Вплив на нього ззовні до останнього часу був дуже незначним. Чужинці-завойовники (чжурчжені, монголи, маньчжури) поглинались місцевим населенням і розчинялися серед них, не лишаючи ніяких слідів свого існування. Китайці -- малорухомий народ. За межами Китаю їх близько 20--ЗО млн. чоловік, переважно в країнах Південно-Східної Азії. В США їх до 1 млн. чоловік і в Канаді близько 300 тис. На чужині китайці (хуацяо) не перемішуються з іншим населенням, зберігаючи свою мову і звичаї. Живуть вони, як правило, компактно. Найвідомішими є китайські квартали -- «чайна-тауни» в Нью-Йорку та Сан-Франциско.

Загальна характеристика господарства

Китай ніколи не був колонією інших країн. Народна революція 1949 р. знищила тут застійні доіндустріальні відносини. Після революції розвиток Китаю мав свої етапи і особливості. З 1978 р. в країні здійснюється політика створення «ринкової економіки під контролем держави». За час після 1949 р. Китай досяг безперечних успіхів. Реформована аграрна система і практично вирішена продовольча проблема, хоча рівень споживання продуктів залишається дуже помірним, створено важку промисловість і виробництво засобів виробництва, значними є досягнення в соціальній сфері -- освіта, медицина, соціальне забезпечення.

За абсолютними показниками господарської діяльності Китай вийшов на одне з перших місць у світі. Але за цими ж показниками в розрахунку на душу населення Китай залишається економічно відсталою, слаборозвиненою країною. В 1996 р. ВНП Китаю становив 745 млрд. доларів США -- сьоме місце після США, Японії, Німеччини, Франції, Італії та Великобританії. Але на душу населення це становило лише 620 доларів США -- 116-те місце в світі. В країні переважає сільське населення, низькими є технічний рівень виробництва і рівень споживання енергії, поширена ручна праця, особливо в сільському господарстві, нерозвинені інфраструктура і сфера послуг, життєвий рівень населення невисокий. В цьому відношенні Китай можна порівняти з Індією, хоча в другій половині XX ст. він зробив більш значний крок вперед і має вищі в порівнянні з Індією абсолютні та відносні показники.

Участь Китаю в міжнародному поділі праці дуже помірна. При 21 % населення світу його частка в світовому товарообігу дорівнює лише 1 %. У 50-х роках XX ст. Китай ввозив з колишнього Радянського Союзу (в тому числі й з України) все необхідне обладнання. Більшість підприємств його важкої промисловості була створена саме за рахунок радянських кредитів. У 60-70-ті роки Китай, проводячи політику опори на власні сили, різко зменшив обсяг зовнішньої торгівлі. В останні 20 років він знову став широко імпортувати обладнання і технологію для модернізації свого господарства.

Головними статтями імпорту є товари металообробки та машинобудування (більше 50 % загального обсягу). Ввозяться також продукти хімії (добрива, пластмаси) і, залежно від урожаю, бавовна, олія, зерно. Структура експорту різко відрізняється від структури імпорту. Більше 1/3 вивозу припадає на текстиль і текстильні вироби. Важливими продуктами експорту є овочі, фрукти і свинина. Традиційними експортними товарами залишаються соя, чай, тютюн, шовк-сирець, шкіри, щетина, пір'я, яйця. З 70-х років у все більших масштабах йде на експорт сира нафта. Серед торгових партнерів передують Японія, США і Німеччина. В 1995 р. частка Китаю в зовнішньоторговому обігу України становила 1,9 %.

Особливе значення в сучасному житті країни надається політиці «відкриття Китаю зовнішньому світові». Мета її -- залучення іноземних капіталів, передової технології та техніки і сучасних методів управління через надання особливих пільг в оподаткуванні, візовому режимі тощо. З цією метою у 80-х роках створено: 5 особливих економічних районів -- Сяминь (Амой), Шаньтоу (Сватоу), Чжухай, Шеньчжень і острів Хайнань; 14 відкритих приморських міст; 11 точок відкритої економічної смуги вздовж Янцзи; 20 відкритих для бартеру прикордонних міст; 13 безмитних зон; 32 зони техніко-економічного освоєння і 52 зони освоєння нових і високих технологій державного значення у великих містах. Політика «відкритих дверей» не є новою для Китаю. Тільки в XIX ст. вона проводилась під тиском колоніальних держав, а зараз є цілеспрямованою політикою уряду Китаю.

Структура господарства Китаю відображає особливості його розвитку. В сільському господарстві працює 60 % зайнятого населення і вони створюють 24 % вартості ВНП, в промисловості, відповідно, 17 і 42 %. У третинній сфері зайнято 19 % працюючих.

Промисловість

До 1949 р. промислове виробництво в Китаї, як і в Індії, було невеликим за масштабами і вкрай відсталим за своєю структурою. Основні потреби населення задовольняли кустарі і ремісники, існувало також фабрично-заводське, переважно текстильне, виробництво. Величезним досягненням Китаю стало створення найбільшої серед слаборозвинених країн важкої індустрії і, особливо, машинобудування. Сучасна промисловість представлена практично всіма галузями, але в ній переважають традиційні. Все ще великою залишається частка текстильної галузі. Роль кустарів і ремісників, особливо в сільській місцевості, також залишається істотною. Низькою є продуктивність праці. В промисловому виробництві зайнято 99 млн. чоловік, це в п'ять разів більше, ніж в Японії, хоча абсолютні обсяги китайського виробництва в п'ять разів менші, ніж японського. Якість промислових товарів та їх конкурентоспроможність на світовому ринку поки низькі. Державний сектор у Китаї охоплює ключові галузі важкої промисловості. У «відкритих зонах» найбільші перспективи мають трудоінтенсивні галузі. Обсяги промислового виробництва характеризують такі вибіркові дані: в 1995 р. виплавлено 94 млн. т сталі, 80 тис. т алюмінію, виготовлено 1,5 млн. автомобілів, 40 млн. велосипедів, 21 млрд. м тканин, 20 млн. т паперу і картону, 5,6 млн. т цукру.

Чорна металургія забезпечена необхідною паливною і сировинною базою. її перевага в наявності покладів коксівного вугілля і залізних руд у багатьох районах країни. Потужності 21 підприємства більші, ніж по 1 млн. т на рік. Дунбей, Північний Китай і басейн Янцзи практично порівно забезпечені власним металом. Позиції Південного Китаю в цьому відношенні слабші. Сировинна база кольорової металургії (за винятком вольфраму, олова і сурми) недостатня і це стримує її розвиток.

Частка металообробки і машинобудування в обробній промисловості зростає. Виготовляють обладнання для шахт, металургійних заводів та електростанцій, металорізальні верстати, вантажні автомобілі, трактори, побутову електротехніку (холодильники, пральні та швейні машини, кольорові телевізори, плеєри, радіоприймачі, годинники тощо). Новітні наукоємні галузі (електроніка промислового призначення, засоби зв'язку, ЕОМ та їх програмне забезпечення) з'явилися недавно, частка їх ще незначна і нерідко це воєнні виробництва. Китай виготовляє пасажирські та військові літаки, ракети, штучні супутники Землі і космічне обладнання.

Хімічна промисловість розвинена слабо. Переважають її базові галузі та виробництво добрив. Новою стала поява нафтохімії. Для виготовлення паперу використовують деревину, відходи від обробки бавовнику, очерет і бамбук.

Підприємства легкої промисловості, як і раніше, зосереджені переважно в портових містах або їх найближчому оточенні. Китай -- найбільший у світі виробник бавовняних тканин, значний також обсяг виробництва шовкових та вовняних тканин. Місцева сировина відіграє вирішальну роль. Проте частину бавовни довозять, як і вовну з Австралії. Шовк, текстильні вироби і готовий одяг -- важлива стаття китайського експорту. Китай -- батьківщина шовківництва, і вироблені тут з натурального шовку тканини цінуються в усьому світі. Традиційний експорт Китаю включає також хутро, шкіряні вироби, вироби з лаку і фарфору, іграшки тощо. В харчовій промисловості головним є переробка зерна, олійних і цукрових культур, тютюну, а також пивоваріння.

Особливе місце займає дрібна і кустарна промисловість. Для неї характерні величезна зайнятість і повсюдність. У сільській місцевості поширені гончарне виробництво, прядіння і ткацтво, а також сезонні промисли теслярів (будівництво жител, виготовлення домовин) і ковалів (виготовлення й ремонт сільськогосподарського реманенту). В містах окремі вулиці і квартали мають свою кустарно-ремісничу спеціалізацію, а житло одночасно виконує функції майстерні і крамниці. Специфікою Китаю, на відміну від інших слаборозвинених країн, є те, що тут у період так званого «великого стрибка» (1958--1978 pp.) старе традиційне кустарно-ремісниче виробництво доповнилось невеликими копальнями, металургійними печами, машинобудівними майстернями.

В розміщенні сучасної обробної промисловості Китаю можна виділити три етапи. До 1949 р. єдиним районом важкої промисловості була Маньчжурія (Дунбей), де видобували вугілля, залізні руди і виплавляли метал. Легка, переважно текстильна, промисловість була зосереджена в приморських містах, в першу чергу в Шанхаї, Тяньцзіні та Ціндао. Після революції 1949 р. уряд взяв курс на розвиток промисловості у внутрішніх районах. Таку політику пояснювали як соціальними, так і стратегічними міркуваннями: піднесення економіки внутрішніх відсталих аграрних провінцій і безпечне розміщення воєнних виробництв. Було здійснено чимало великих новобудов, у їх числі металургійні комбінати в Баотоу і Ухані, автомобільний завод у Чанчуні, тракторний -- в Лояні, авіаційний -- в Сіані та ін.

Після 1978 р. взято напрям на першочерговий розвиток східних приморських провінцій. Його пояснюють тим, що там на існуючій базі з більш розвиненою інфраструктурою можна швидше отримати значні результати. На це спрямована і політика «відкритих дверей».

У 90-х роках майже 2/3 китайської промисловості було зосереджено в трьох містах центрального підпорядкування і восьми східних провінціях. їх можна об'єднати в такі групи. Перша група -- Шанхай і провінції Цзянсу, Чжецзян і Аньхой. На них припадає 27 % промислового виробництва країни. Друга група складається з однієї провінції Ляонін з містами Шеньян і Далянь (7 %). Третю групу становлять Пекін, Тяньцзінь і провінції Хебей, Шаньдун і Хенань. їх частка -- 24 %. В провінції Ґуандун з центром Ґуанчжоу виробляється 5 % промислової продукції. При оцінці такої географії треба враховувати два моменти. По-перше, друга і третя групи поступово зливаються між собою, утворюючи одну велику промислову зону. їй вже дали назву Бохайванська -- від назви затоки Бохайвань, яку вона оточує з усіх боків. По-друге, провінція Ґуандун У Південному Китаї має найслабші позиції, але перспективи її значні. Тут знаходиться найбільша «відкрита зона» Шеньчжень і сюди буде включено величезний, за масштабами Китаю, промисловий потенціал Сянгана (Гонконґа).

За межами головних промислових зон важливими індустріальними центрами є Харбін і Чанчунь у Дунбеї, Тайюань, Лоян і Сіань у Північному Китаї, Ухань і Чунцін у басейні Янцзи.

Енергетика. Як і в Індії, в Китаї все ще значну роль відіграють некомерційні види палива та енергії: дрова, відходи рослинництва, кізяк (свинячий гній), мускульна сила тварин та людини. Низьким залишається споживання сучасних видів енергоресурсів -- 780 кг умовного палива на 1 жителя за рік. Разом з тим, виробництво комерційних видів палива та енергії в абсолютному вимірі є одним з найбільших у світі: вугілля -- 1300 млн. т (перше місце в світі), нафти -- 150 млн. т, природного газу -- 17 млрд. м3, електроенергії -- 1000 млрд. кВт*год. на рік. У структурі споживання сучасних видів енергоресурсів частка вугілля -- 70 %, нафти -- 23 %, природного газу -- 3 %, гідро- та атомної енергії -- 4 %. Китай багатий на кам'яне вугілля, і розміщене воно вигідно. Його поклади є в усіх головних районах, крім Південного Китаю. Майже половину вугілля видобувають у провінції Шаньсі, де знаходиться один з найбільших у світі вугільних басейнів (його можна порівняти з Аппалачським у США чи Кузнецьким у Росії). Значною є частка Дунбею, Нижньої та Середньої Янцзи.

Видобуток нафти розпочався в 60-х роках XX ст. у Сіньцзяні. Цим пояснюється наявність у цьому віддаленому районі центрів нафтопереробки і нафтопроводів. Зараз 1/2 нафти видобувають на промислах Дацина в Дунбеї і 1/5 на Шаньдунському півострові. Трубопроводи транспортують нафту в Бохайванський і Шанхайський райони. Останнім часом йде освоєння нових покладів нафти в Сіньцзяні і на шельфі Бохайванської затоки.

Електроенергія на 4/5 виробляється на ТЕС у місцях видобутку вугілля або поруч з великими містами. ГЕС спочатку будували в басейні річки Сунґарі в Дунбеї. Величезний гідроенергопотенціал Хуанхе і Янцзи тільки починають використовувати. На Хуанхе побудована ГЕС Саньминься. Побудована ГЕС Гечжоуба (потужність 2,7 ГВт) на Янцзи в районі, що носить назву «Три ущелини». Загальна потужність можливого каскаду ГЕС у цьому районі -- 23 ГВт, але будівництво його передбачає вирішення багатьох складних економічних та екологічних проблем. В Китаї покладено початок атомній енергетиці. Дві АЕС побудовані в провінції Ґуандун у Південному Китаї, де немає покладів вугілля та нафти, а попит на електроенергію великий.

Сільське господарство

Це важлива галузь економіки Китаю, в якій зайнято 350 млн. чоловік. Після 1978 р. головною виробничою одиницею в аграрному секторі стало подвір'я, або ферма. Захід та Схід Китаю різко відрізняються характером сільського господарства. На Заході -- це сільське господарство високогір'я, степів, пустель і оазисів, на Сході -- класичне трудоінтенсивне сільське господарство мусонної Азії. Характерні його риси -- мало землі, багато робочих рук і величезна кількість ручної праці, яка вкладається в землю.

Сільське господарство Китаю і досі одне з найменш механізованих у світі. Площа орних земель становить 100 млн. га, тобто 0,08 га в розрахунку на одного жителя і 0,29 га на кожного працюючого в аграрному секторі. Це одні з найнижчих показників у світі. Поширена грядкова система. Традиційно в землю вносяться різноманітні добрива -- алювіальні наноси, «зелені добрива», свинячий гній, людські екскременти, а зараз і хімічні добрива. В Китаї, як і в сусідній Індії, найбільші в світі розміри штучно зрошуваних земель -- 50-60 млн. га. Як результат, у Східному Китаї зараз годується 1,2 млрд. людей, а одні й ті ж землі використовуються вже упродовж 2500 років і не виснажуються.

Після 1978 р. Китай досяг безперечних успіхів у аграрному секторі. Вартість виробленої продукції зараз на 1/3 перевищує показник США і є найбільшою в світі. Збирається 420--450 млн. т зерна, виробляється 50 млн. т м'яса, 4,5 млн. т бавовни тощо. Китайське сільське господарство є інтенсивнішим, ніж у США, але водночас воно є одним з найменш продуктивних у світі. В США один зайнятий обробляє 70 га землі, в Китаї -- лише 0,3 га. В США один зайнятий годує ще 100 чоловік свого населення і країна є найбільшим у світі експортером сільськогосподарської продукції. В Китаї один зайнятий годує лише 3,5 чоловіка й експорт продукції є мінімальним. Розміри виробництва в Китаї вражають, але його треба ділити на 1200 млн. чоловік.

У структурі сільського господарства переважає землеробство з дуже різноманітним набором культур. Основу зернових становлять рис і пшениця. Збори рису досягають 160--190 млн. т при середній врожайності 56 ц/га, збори пшениці -- 90--100 млн. т. Вирощують кукурудзу, гаолян (сорго), чумизу, бобові, картоплю, батат (солодку картоплю). Серед олійних -- рапс, арахіс, бавовник, соя. Культивують цукрові буряки і цукрову тростину. Дуже широким є набір овочів і фруктів. Важлива роль належить джуту, тютюну, чаю і шовківництву. Китай є батьківщиною чаю і розведення шовкопряда.

Тваринництво в Східному Китаї має два напрямки. Коней, віслюків, мулів, буйволів розводять для транспортних потреб. На відміну від Індії, на полях у Китаї працює мало робочої худоби, домінує ручна праця селян. Особливості продуктивного напрямку у тваринництві викликані відсутністю пасовищ у землеробських районах, де всі землі розорані. Звідси широкий розвиток свинарства, кролівництва та птахівництва. Свині, кролі, кури, качки, гуси утримуються на селянських подвір'ях. Географія їх збігається з географією сільського населення. Поголів'я свиней досягло 450 млн. голів. За цим показником Китай поза всякою конкуренцією. Дрібної рогатої худоби (в основному в Західному Китаї) -- 270 млн. голів, а великої рогатої худоби -- 150 млн. голів. Дуже поширені бджільництво і аквакультура. Загальний вилов риби і аквапродуктів перевищує 25 млн. т, з них 1/2 припадає на прісноводну продукцію. Використовують природні і штучні водойми, зариблюють залиті водою рисові поля.

Лісові багатства Китаю на 3/5 знаходяться в Дунбеї -- гори Великий і Малий Хінґан, і на 1/3 -- на південному заході в провінціях Юньнань і Ґуйчжоу. Заготівлі промислової деревини дорівнюють 70 млн. м3. Більше половини її споживається як дрова.

Китайці їдять мало. їхня дієта на 4/5 рослинного походження. Рис у вареному вигляді і пшениця у вигляді різних перепічок споживаються щоденно. Батат, картопля, чумиза, гаолян, кукурудза вважаються їжею бідних. Широко використовується олія, в тому числі соєві соуси, різноманітні овочі й фрукти. Чай -- жовтий, без цукру -- національний напій. Свинина, птиця, яйця і риба -- дорогі продукти. Свинина відіграє велику роль в культі вшанування предків. Китайці не споживають молока і молочних продуктів та яловичини. М'ясо буйволів вважають несмачним. За кордоном китайці відомі як делікатесами своєї кухні, так і всеядністю у неврожайні роки.

Східний Китай простягається з півночі на південь на 4000 км і знаходиться в трьох природних зонах: помірній, субтропічній і тропічній. Вегетаційний період мінімальний на півночі (150--180 днів). Характерний мусонний характер розподілу опадів. До 4/5 їх випадає у вигляді дощу з травня по жовтень. Південний Схід має 1500--2000 мм опадів упродовж усього року. В напрямку на північ Цей показник зменшується до 500 мм. У природному середовищі Східного Китаю виділяють чотири сільськогосподарські зони: Дунбей, Північний Китай, басейн Янцзи і Південний Китай.

Транспорт

Китай має чимало транспортних проблем. Пересічений рельєф, високогір'я і пустелі, могутні ріки були серйозною перешкодою при транспортному будівництві. Малорухомість населення та мінімальний обмін продуктами праці між провінціями також не сприяли розвитку транспорту. В 1947 р. Британська Індія мала 66 тис. км залізниць, а Китай з вдвічі більшою територією -- тільки 22 тис. І зараз джонки, сампани, тачки, носильники, візки, запряжеш кіньми чи буйволами, віслюки, верблюди і яки виконують величезний обсяг транспортування вантажів. Крашу сучасну транспортну інфраструктуру мають приморські райони, внутрішні провінції мало зв'язані між собою та ізольовані від зовнішнього світу.

Із сучасних видів транспорту найбільше значення для країни має залізничний. Довжина залізниць доведена до 60 тис. км. Китай -- єдина велика країна, де нове залізничне будівництво залишається актуальним. Ще й досі Янцзи перетинають тільки три залізничні мости -- в Нанкіні, Ухані і Чунціні. Найбільше значення мають залізничні колії, які з'єднують Пекін з Шанхаєм, Ґуанчжоу і Харбіном. У 1995 р. завершено нову залізницю завдовжки 2540 км, яка з'єднує Пекін і Сянган. Залізниця, яка починається в Ляньюньґані на березі Жовтого моря і тягнеться в широтному напрямку через Сіань, Ланьчжоу і далі в Казахстан (остання ділянка її введена в дію в 1992 p.), дає можливість дістатися до Роттердама у Європі. Таким чином, з'явилася ще одна євразійська трансконтинентальна магістраль. Але її значення як міжнародне, так і внутрішнє для Китаю мінімальне. На залізниці в Китаї припадає до 2/3 вантажів, що їх перевозять сучасні види транспорту, і значна кількість пасажирів.

Річковий транспорт найбільше розвинений на Янцзи, по Великому Китайському каналу, в нижній течії Сіцзяну і Сунґарі. Хуанхе, яка в Східному Китаї огинає Ордос і Лесове плато і яка на Великій рівнині тече вище навколишньої місцевості, використовується для судноплавства мало. Янцзи, судноплавна довжина якої перевищує 6000 км, перевозить більше 2/3 вантажів і пасажирів річкового транспорту країни. Великий канал, найдовший штучно створений водний шлях, простягається від Ханчжоу до Пекіна на 1600 км. Перевозить він зараз не стільки транзитні, скільки місцеві вантажі.

Автомобільний транспорт розвинений слабо. Більшість наземних шляхів не мають твердого покриття. Розміри автопарку малі, переважають вантажні автомобілі та автобуси. Менше одного автомобіля припадає на кожних 500 китайців. Насиченість країни велосипедами значна. Після 1949 р. в Китаї здійснено будівництво деяких стратегічних шосейних доріг світового значення. Тибет має тепер автомобільне сполучення з Ланьчжоу, Кашгаром і Ченду. Найважливішою є траса Ланьчжоу -- Лхаса (2100 км). Прокладені також Сіньцзянське (Ланьчжоу -- Урумчі) і Каракорумське (Кашґар -- Пешавар у Пакистані) шосе.

Морський та авіаційний транспорт Китаю набув значного розвитку. Найбільшими аеропортами є Пекін, Шанхай і Ґуанчжоу, морськими портами -- Шанхай, Далянь і Ціньхуандао.

Нематеріальна діяльність

Частка зайнятих у цьому секторі (19 % працюючого населення) в Китаї є низькою і характерною для слаборозвинених країн. Після революції 1949 р. в Китаї багато зроблено для розвитку освіти і медичного обслуговування, проте в цілому стан третинного сектора економіки відповідає швидше доіндустріальному, ніж сучасному суспільству. Територіально нематеріальна діяльність більше розвинена в приморських провінціях і «відкритих» містах, найменше -- у внутрішніх провінціях і сільській місцевості. Слабо розвинений в Китаї і туризм. Перепоною є як відсутність потрібної інфраструктури, так і політика обмежень на пересування іноземців всередині країни.

Китай має одну з найбільших у світі природну і культурну спадщину, що зумовлено розмірами і внутрішнім різноманіттям території та безперервною 3500-річною історією країни. Тибет, Гімалаї, Каракорум, Тянь-Шань, «Священні гори», «Кам'яний ліс» Куньміна і долина річки Лі з їх карстовими утвореннями, «Три ущелини Янцзи», водоспад Хукоу на Хуанхе належать до найвідоміших у світі природних об'єктів. Китайці обожнюють свою природу і зуміли «домалювати» місцеві ландшафти за допомогою людських творінь. 27 гір є священними для даосистів і 14 -- для буддистів. Вони прикрашені пагодами, павільйонами, арками, храмами і монастирями, кам'яними стежками і сходами, кам'яними стелами зі стародавніми написами тощо. Все це широко відоме в країні та возвеличене китайськими художниками, поетами і письменниками. Людські творіння вписані в природний ландшафт і складають одне ціле. Серед культурних пам'яток -- Великий Китайський мур, численні даоські, буддистські та ламаїстські монастирі, в тому числі й печерні, імператорські палаци і підземні мавзолеї, імператорські вілли і приватні сади тощо. 16 об'єктів природної і культурної спадщини Китаю вже занесено в реєстр ЮНЕСКО.

Визначні пам'ятки

Заборонене місто, Музей китайської революції, Національна галерея, храм Небес, гробниці імператорів династії Мін, багато парків в Пекіні. Музей мистецтва і історії, Музей природних наук, сад мандарина Ю, сад Пурпурних Осінніх Хмар, храм з нефритовою статуєю Будди в Шанхаї. Музей Гуанчжоу, мавзолей Сунь Ятсена, пагода Женхай, храм Шести Смоковниць в Гуанчжоу і багато інших. Велика Китайська стіна (початок будівництва IV-V ст. до н. е.) включена в список Усесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Корисна інформація для туристів

Жителям Китаю властива пошана до знань, до ученості, книг. Китайці вітають один одного рукостисканням. Підприємці повинні мати при собі візитки, текст на яких має бути надрукований на китайській (бажано золотою фарбою) і англійській мовах (тільки не червоним). Китайці гранично економні, прагнучи швидко накопити капітал.

У Китаї одягаються досить звичайно, тому не варто брати з собою щось особливе і екстравагантне. Для офіційних заходів прихопіть піджак і краватку, костюм або строге плаття. Краще всього використовувати невеликі, але ємні валізи або сумки на коліщатках. Приготуйтеся до того, що вам доведеться досить часто переодягатися, погода в Китаї мінлива.

Подорожувати по Пекіну, скориставшись послугами велорікші, -- це незабутня подія. Хоча велорикші, які патрулюють біля готелів в очікуванні клієнтів, часто запрошують досить високу ціну, покататися варто обов'язково.

Давати чайові не прийнято, але покоївка або носильник в готелі не відмовляться від 1-2 юанів.

Китайці ніколи не вважали чесність за чесноту, зате по відношенню до іноземців традиційні хитрість і підступність. Обман іноземця славиться ознакою великого розуму. Тому туристам рекомендується люто торгуватися і провіряти здачу на світло, оскільки гроші часто бувають фальшивими. Антикваріат з країни вивозити заборонено, його конфіскують на кордоні, але попереджати покупця про це не прийнято. Предмети кустарного промислу мають бути забезпечені червоним ярликом, інакше виникнуть проблеми з митницею. Про це теж можна дізнатися в останню мить, так що з приводу майбутніх покупок краще порадитися з гідом.

Внутрішні відмінності й міста

Старий китайський досвід організації території базується на принципі об'єднання в одне ціле однорідних територій з повним самозабезпеченням. Після 1949 р. підходи до районування Китаю декілька разів змінювалися. Зараз знову пропонується схема, за якою кожен сектор узбережжя (таких секторів 7) повинен впливати на відсталу внутрішню територію, яка прилягає до нього. В даному підручнику Китай розглядається за традиційною схемою: на Сході -- Північний Китай, басейн Янцзи, Південний Китай і Дунбей, на Заході -- Внутрішня Монголія, Сіньцзян і Тибет з Цинхаєм.

Північний Китай. Ця територія на півночі обмежена Великим Китайським муром, а на півдні --хребтом Ціньлін і річкою Хуайхе. Вона включає міста Пекін і Тяньцзінь, 6 провінцій і Нінся-Хуейський автономний район. Площа її -- 1,5 млн. км кв, населення - 350 млн. чоловік (16 % площі і 30 % населення країни). На район припадає 27 % сільськогосподарського і 30 % промислового виробництва.

Головними природними елементами Північного Китаю є Лесове плато, річка Хуанхе і Північнокитайська, або Велика Китайська рівнина. Лесове плато в провінціях Шаньсі і Шеньсі -- це 600 тис. км2 п'ятдесятиметрової товщі лесу -- продуктів руйнування твердих порід Центральної Азії. Хуанхе («Жовта ріка») -- одна з найбільших річок світу з максимальним твердим стоком (34 кг мулу на 1 м куб води). Велика Китайська рівнина, що разом з Індо-Ґанґською рівниною становить найбільший у світі масив алювію, є конусом виносу Хуанхе. Її розміри 600 х 900 км. Північний Китай -- місце давніх поселень людей і один з найгустіше заселених районів світу. Він також відомий своїми екстремальними природними явищами -- посухами, повенями, землетрусами. Землетрус у районі Ордосу в 1556 р. поховав 830 тис. чоловік. Хуанхе сім разів міняла своє русло. Під час повені 1887 р. загинуло 900 тис. чоловік. Історія Північного Китаю є історією боротьби людини з Хуанхе. Тепер річка відгороджена дамбами (загальна їх протяжність перевищує 5000 км). Система дамб -- дуже складна гідротехнічна споруда, вона включає внутрішні, поперечні, зовнішні і страхуючі дамби, потребує безперервного догляду та ремонту. Дно Хуанхе в межах рівнини лежить на 3--10 м вище від оточуючої місцевості.

Північний Китай є найважливішим політичним, історичним і культурним ядром країни, важливим сільськогосподарським, а після 1949р. і промисловим районом.

Він лежить на стику помірного і субтропічного поясів, континентального і мусонного клімату. Річна кількість опадів становить 400--900 мм. Літо дуже жарке і вологе, зима суха і холодна. Хуанхе до Кайфина і північ затоки Бохайвань замерзають. Родючі лесові ґрунти -- головне багатство території. Розораність досягає 45-- 60 %. Широко практикується штучне зрошення за допомогою каналів і колодязів. Упродовж року отримують один-два врожаї. Велика Китайська рівнина -- один з найбільших у світі районів озимої пшениці, бавовнику, арахісу, тютюну, груш, абрикосів і винограду, свинарства і птахівництва. З робочої худоби -- коні, воли і віслюки.

Кустарно-ремісниче і текстильне виробництво Північного Китаю після 1949 р. доповнене важкою промисловістю. Район має найкращу енергетичну базу в країні. Вона представлена кам'яним вугіллям провінцій Шаньсі і Хебей (найбільший центр Датун), нафтою провінції Шаньдун і ГЕС на Хуанхе. Зручне поєднання покладів кам'яного вугілля і залізних руд сприяло розвитку чорної металургії (центри Тайюань і Баотоу). Різноманітне машинобудування та хімічні виробництва виникли в Пекіні, Тяньцзіні, Ціндао та інших містах. Промисловість східної частини Північного Китаю -- важлива ланка промислової зони, яка створюється навколо затоки Бохайвань.

У Північному Китаї розрізняють три частини: східну (до Кайфина), середню (між Кайфином і Сіанем) і західну (провінція Ґаньсу). Найбільш розвиненою є східна частина, яка практично збігається з усією Великою рівниною. Вона передує як за кількісними, так і за якісними показниками. Тут найвищі густота населення і концентрація економічної діяльності, найбільші міста. Серед них Пекін, Тяньцзшь і Ціндао.

Пекін (Бейцзін -- буквально «Північна столиця») має більш ніж 3000-річну історію. Столицею всього Китаю він став у X ст. Географічне положення його в країні є ексцентричним і нагадує положення Калькутти в Індії або Нью-Йорка в США. Це стане зрозумілим, коли врахувати, що в середні віки Китаю постійно загрожували кочові племена.

Пекін -- одне з найбільших міст світу (12 млн. жителів, з яких 8 млн. міських і 4 млн. сільських). Це столиця, головний політичний, адміністративний, науковий і культурний центр країни, транспортний вузол. Після революції 1949 р. уряд доклав максимальних зусиль, аби перетворити Пекін і на провідне індустріальне місто. Розвивалися в першу чергу галузі машинобудування і хімічної промисловості. Багато зроблено, щоб модернізувати це старе китайське місто і створити відповідні умови життя. Здійснено велике адміністративне, житлове і транспортне будівництво. Прокладено метро.

Найважливішими частинами Пекіна є Чжун Нань Хай -- урядовий центр; історичний центр -- «Заборонене місто» колишніх китайських імператорів; нові житлові й промислові передмістя. Пекін надзвичайно багатий на культурну та історичну спадщину. Серед пам'яток: і колишні імператорський палац -- нині музей Ґуґун, та імператорські парки. В околицях Пекіна -- стоянка первісної людини -- сінантропа, ділянка Великого Китайського муру та підземні мавзолеї імператорів. Історичні пам'ятки Пекіна зазнали руйнувань і пограбувань з боку збройних сил Великобританії, Німеччини, Італії, Росії, Японії та США, які окупували місто в 1900 р. Незважаючи на це, музей Ґуґун за своїми скарбами є одним з найбагатших музеїв світу. Пекін є побратимом Києва.

Тяньцзінь (8 млн. жителів) лежить за 130 км від Пекіна і тісно з ним пов'язаний. Це був морський порт столиці, одночасно з'єднаний з Великим каналом. У 1860 р. Тяньцзінь проголошено «відкритим портом» і невдовзі він став другим після Шанхаю торговим, фінансовим, промисловим і портовим містом країни. Промислова структура його була аналогічною шанхайській, в ній панувало текстильне виробництво. Зараз Тяньцзінь продовжує зберігати свої позиції. В ньому розвинулись машинобудування та хімічна промисловість. Це другий після Пекіна центр науки і вузів, найближче до столиці «відкрите приморське місто».

Ціндао на Шаньдунському півострові до кінця XIX ст. був незначним поселенням. 1887 р. його захопила Німеччина і перетворила на першокласну військово-морську базу. В 1922 р. Ціндао повернуто Китаю. Зараз це важливий порт і центр транспортного машинобудування -- будівництво суден, важких вантажних автомобілів, локомотивів. Ціндао -- «відкрите приморське місто». Околиці його відомі своїми соляними промислами і чудовою курортною зоною.

В провінції Шаньдун є дві історичні пам'ятки, які надзвичайно шануються в Китаї. Це Цюйфу -- місце народження Конфуція (551--479 pp. до н.е.) і гора Тайшань (1524 м н.р.м.) --«перша» серед п'яти найсвятіших гір Китаю.

Середня течія Хуанхе між Лесовим плато і хребтом Ціньлін від Кайфина до Сіаня відома як ядро і колиска китайської цивілізації. Саме тут у III--II тисячоліттях до н.е., одночасно з Єгиптом, Дворіччям та Індом, виникла одна з перших у світі землеробських цивілізацій. Звідси бере початок китайський етнос (хань) і китайська держава. Місто Сіань, яке лежить на берегах невеликої притоки Хуанхе -- Вейхе, має 3000 років писаної історії. Впродовж більш як 2000 років це була столиця Китайської імперії, політичний і культурний центр, в якому творили славнозвісні вчені, поети й художники. За своїми історичними пам'ятками Сіань у Китаї поступається тільки Пекіну і Шеньяну. В X ст. н.е. центр ваги Китайської держави перемістився звідси на схід вниз по течії Хуанхе. Напередодні 1949 р. ця територія являла собою глуху провінцію. В період 1949--1978 pp. у містах району, включаючи і Сіань, з'явилися сучасні галузі господарства.

Провінцію Ґаньсу можна розглядати як Далекий Схід власне Китаю. Великий Китайський мур тягнеться аж до Юйминя. Ґань-суйський коридор між пустелею Алашань на півночі й Тибетом на півдні ще задовго до нашої ери використовувався як найзручніший шлях з Китаю на захід і навпаки. Тут проходив «Великий шовковий шлях» і саме цим шляхом потрапив до Китаю буддизм. Уздовж нього і зараз зберігаються знамениті храми буддистів, вирубані в скелях навколишніх гір. Найбільш сучасним містом цієї частини Північного Китаю є Ланьчжоу -- значний транспортний вузол і центр нафтової промисловості.

За 500 км на північний захід від Ланьчжоу в провінції Ґаньсу, де закінчується Великий Китайський мур, нині знаходиться один з двох китайських космодромів. Другий побудовано в провінції Сичуань біля міста Січан. Центр управління космічними польотами розміщено в Сіані.

Китай басейну Янцзи. Цей район включає Шанхай і 7 провінцій. Його площа -- 1440 тис. км кв (15 % території країни), населення -- 450 млн. чоловік (39 %). На район припадає 40 % сільськогосподарського і 41 % промислового виробництва. В Китаї басейн Янцзи має найбільше населення та економічний потенціал; поряд з Індо-Ґанґською рівниною це найбільше місце скупчення людей у світі. Янцзи є віссю району, північні та південні його кордони проходять по вододілах. Довжина Янцзи в межах району -- 2800 км, тобто 1/2 її загальної довжини. Басейн поділяють на три частини: Нижня Янцзи, Середня Янцзи і Сичуань. Всі вони мають зручні проходи в Північний Китай, які використовувалися ще в давні часи.

Басейн Янцзи має найкраще поєднання земельних, ґрунтових і водних ресурсів. У так званому «родючому трикутнику» між Нанкіном, Шанхаєм і Ханчжоу середня густота сільського населення досягає 2000 чоловік на 1 км кв. Рельєф району рівнинний і горбистий. Це вологі субтропіки. Річна кількість опадів зменшується на захід від 2000 до 1000 мм. Зима тепла, хоча в Шанхаї бувають іноді сніг і морози. Серед ґрунтів переважають алювіальні та червоноземи. Густа річкова мережа дає можливість штучного зрошення. Ландшафти цієї частини країни більш мальовничі, ніж у Північному Китаї.

Сільське господарство району дуже інтенсивне. Незважаючи на складний рельєф, розораність досягає 50 %. Використовують рівнини, річкові долини, терасовані схили, платоподібні височини та узгір'я. Зрошення здійснюється за допомогою складної системи каналів. Упродовж року збирають не менше двох урожаїв. Влітку вирощують рис (це головна зернова культура), на суходільних схилах -- «грубі» зернові та кукурудзу. Взимку рисові поля зайняті озимою пшеницею і озимим рапсом. Басейн Янцзи -- найбільший виробник рису в світі. Це також район чаю, шовківництва і цитрусових. Як і всюди в Китаї, розвинене свинарство і птахівництво. Серед робочої худоби переважають буйволи.

Три природні частини басейну Янцзи мають свої згустки промислового виробництва. Після 1949 р. в кожному з них на базі місцевих покладів вугілля та залізних руд було створено чорну металургію, з'явилися машинобудування та хімічна промисловість. Найбільшу роль в районі та в Китаї в цілому відіграє промисловість Нижньої Янцзи. Сюди входять Шанхай і провінції Цзянсу, Аньхой і Чжецзян.

Шанхай (14 млн. жителів, з них 8 млн. -- міські і 6 млн. -- сільські) є найбільшим містом і господарським центром у Китаї та одним з найбільших у світі. В Китаї його значення аналогічне значенню Нью-Йорка в США, Мумбаю в Індії і Сан-Паулу в Бразилії. Місто лежить на березі невеликої річки Хуанпу, яка впадає в Янцзи за 50 км від її гирла. До середини XIX ст. це було маловідоме маленьке поселення. В 1842 р. після закінчення «Опіумної війни» Англія змусила Китай створити тут «міжнародну концесію» з екстериторіальним режимом для іноземців. Географічне положення Шанхаю англійцям було зрозуміле, воно аналогічне положенню Калькутти в Індії. Це вхід у басейн Янцзи з його вже на той час величезним населенням. Дуже швидко Шанхай перетворився на найбільший в Китаї фінансово-торговий і промисловий центр та порт.

Промислова структура Шанхаю поєднує старі та нові галузі. До 1949 р. це був перш за все величезний текстильний центр (1/2 бавовняних виробів країни). В цьому відношенні його можна порівнювати з Манчестером, Мумбаєм та Осакою. Вироблені дешевими робочими руками на власній та довізній сировині бавовняні тканини збувалися в Південно-Східній Азії. В місті виробляли також папір, сірники, мило, цигарки, скло, борошно, олію, грамофони, електричні лампи, швейні та друкарські машини, велосипеди, годинники тощо. Все це було розраховане на внутрішній китайський ринок. Після 1949 p., використовуючи існуючу виробничу базу та кваліфіковані кадри, тут швидко стали розвиватися хімічна, нафтопереробна, фармацевтична та машинобудівна галузі. Шанхай став найбільшим в Китаї центром загального машинобудування, електроніки та хімічної промисловості. Збереглися і його портові функції.

Сучасна матеріальна і нематеріальна діяльність у Шанхаї дуже різноманітна. Сам Шанхай не є «відкритим містом», але в ньому створено «відкриту зону» Пудун, яка швидко перетворюється на міжнародний промисловий, фінансовий і банківський центр. У внутрішній географії Шанхаю і досі відчувається колишній поділ міста на «іноземну» та китайську частини.

Особливе місце в районі Нижньої Янцзи займають Усі, Янчжоу, Сучжоу і Ханчжоу. Все це стародавні міста, розміщені на Великому каналі, і центри виробництва шовку. Саме звідси починався «Великий шовковий шлях» на захід. І зараз їхня роль у промисловості Китаю залишається значною. Але ще більше їх значення в історії та культурі країни. Тут зародилася садово-паркова (ландшафтна) архітектура Китаю. Типовим у цьому відношенні є Сучжоу. «Венеція Сходу», «Місто садів» (їх там близько 200), «На небі -- рай, на землі -- Сучжоу» -- так характеризують це місто. Щорічно його відвідує понад 17 млн. туристів.

Район Середньої Янцзи і провінція Сичуань у промисловому відношенні значно поступаються Нижній Янцзи як в абсолютних розмірах, так і, особливо, в показниках на душу населення. Найбільшими містами та індустріальними центрами в них є Ухань і Чунцін.

Південний Китай. На цей район припадає 12 % території (1150 тис. км кв) і 19 % населення (230 млн. чоловік) країни. Його частка в промисловому виробництві становить 11 %, у сільськогосподарському -- 20 %. В адміністративному відношенні це 5 провінцій (без Тайваню) і один автономний район. Сюди ж включають Сянґан і Макао.

На півночі кордоном Південного Китаю є вододіл між Янцзи і Сіцзян. За рельєфом це переважно гірська територія, на сході згладжена, на заході сильно розчленована. Через район проходить Північний тропік. Характерними рисами Південного Китаю є тропічний вологий клімат, червоноземні ґрунти. Гори вкриті лісами, тут 30 % запасів деревини країни. Крім китайців (хань), у Південному Китаї, переважно в горах, живуть малі народи некитайських мовних груп.

Сільське господарство Південного Китаю є продовженням сільського господарства басейну Янцзи на південь. В умовах гористого рельєфу тут розорано від 5 до 20 % території, а в дельтах річок і до 50 %. Широко практикуються терасування схилів і штучне зрошення. Це «рисовий» Китай -- врожаї рису отримують на одних і тих же землях двічі на рік. Вирощують озимий рапс, чай, шовкопряд. Специфічною для Китаю є наявність на південному узбережжі плантаційних культур (цукрова тростина, джут, тунг, кавове дерево, каучуконоси), а серед фруктів -- бананів, ананасів, манго тощо. На острові Хайнань росте кокосова пальма.

Якщо рівень розвитку сільського господарства у Південному Китаї такий самий, як і в басейні Янцзи, то в промисловому відношенні цей район, якщо не рахувати Сянґан і Тайвань, є найвідсталішим серед чотирьох районів Східного Китаю. Однією з причин є слабкість місцевої паливно-енергетичної бази. Найбільш поширеними є галузі -- легка, харчова, деревообробна, паперова. Головне Місто Південного Китаю -- Ґуанчжоу (Кантон). До появи європейців це були «ворота» Китаю у Південно-Східну Азію. В XIX і XX ст. в результаті конкуренції з боку Гонконґа розвиток Ґуанчжоу сповільнився. Зараз це порт, кінцевий пункт залізниці з Пекіна. Промисловість його різноманітна, але структура її традиційна.

Ґуанчжоу лежить в дельті Сіцзян (Чжуцзян). В радіусі 100-150 км від нього на берегах Південно-Китайського моря знаходяться Сянґап, Аоминь, Шеньчжень і Чжухай. їх взаємодія створює нове міське та індустріальне утворення, значення якого виходить за межі Південного Китаю.