Етномовна географія України

Спрогнозувати розвиток мовної ситуації в Україні за умови збереження впродовж десятиріч мовного поділу держави доволі важко. Адже прецеденту тривалого існування у світі понад 40-мільйонної етнічної спільноти, територіально розділеної за мовною ознакою немає. Наявні у світі приклади офіційної двомовності (Канада, Бельгія) не можуть бути взірцем для України, тому що вони пов'язані з проживанням в одній країні двох етнічних спільнот, для яких ця країна є спільною історичною батьківщиною. Неприйнятним для наукового порівняння є також приклад Білорусі. Ця держава на відміну від України не поділена за мовною ознакою на дві частини.

Для мовної політики сучасної України головною метою водночас із гарантуванням мовних прав населення є забезпечення повноцінного розвитку української мови як єдиної державної. На територіях, де значна частина жителів не володіє державною мовою, першочерговим завданням є досягнення вільного володіння усіма українською мовою. У регіонах і місцевостях, де більшість населення вважає рідною мовою українську, проте інші показники мовної ситуації, а також матеріали соціологічних досліджень, засвідчують про домінування у міжетнічних відносинах російської мови, головним завданням є зміна типу двомовності з вертикальної на горизонтальну, тобто формування ситуації паритету мов. Досягнути цього можна завдяки підвищенню комунікативної потужності української мови, належної присутності її в найрізноманітніших комунікативних сферах суспільства. В регіонах, де мовна ситуація загалом сприятлива для розвитку державної мови, й роль української мови здебільшого відповідає проголошеному статусу в державі, а це передусім західна частина України, головним завданням стає підвищення культури мовлення населення.

Для успішного вирішення головних завдань мовної політики надзвичайно важливим є також зростання демографічної потужності української мови, а для цього передусім потрібно подолати демографічну кризу в Україні.

висновки

1. Вирішенню сучасних мовних проблем України значно сприятиме дослідження територіальних відмінностей мовної ситуації в державі, які вивчає етномовна географія. Цей науковий напрямок дає можливість з теоретичного та прикладного погляду виявити роль географічних чинників у сучасних етномовних процесах, дослідити територіальну організацію етномовного простору, визначити тенденції розвитку мовної ситуації, обґрунтувати доцільність здійснення заходів із гармонізації мовних відносин, реалізації державної мовної політики. Етномовна географія використовує понятійно-термінологічний апарат суспільної географії та деяких мовознавчих наукових дисциплін, зокрема соціолінгвістики. Важливою теоретико-методологічною основою етномовного напрямку в суспільній географії є також сучасні концепції етносу.

2. У процесі суспільно-географічного дослідження головних мовних ознак населення сучасної України, відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження, розроблено теоретико-методологічні засади етномовного напрямку в суспільній географії. Сформовано суспільно-географічне розуміння поняття «мовна ситуація». З суспільно-географічного погляду мовна ситуація - це стан мовного складу населення, етномовних процесів і територіальна організація мовних груп населення у конкретний період часу на певній території. В процесі розроблення теоретико-методологічних засад етномовного напрямку в суспільній географії також: а) визначено етапи суспільно-географічного дослідження мовного складу населення; б) уточнено поняття «етномовні процеси», сформульовано вузьке та розширене його трактування, виділено й охарактеризовано найважливіші етномовні процеси, зокрема, охарактеризовано стадії мовної асиміляції населення та взаємозв'язок процесу мовної асиміляції та процесу поширення двомовності; в) виділено головні абсолютні та відносні показники, що характеризують мовний склад населення; г) досліджено мовні критерії в програмах переписів населення, що проводилися на території України, територіальний розріз опрацювання й оприлюднення матеріалів переписів. Запропонована в дисертаційному дослідженні методика суспільно-географічного вивчення мовного складу населення, етномовних процесів і територіальної організації мовних груп населення дає можливість здійснювати цілісну суспільно-географічну характеристику мовної ситуації на певній території чи в населеному пункті.

3. Внаслідок суспільно-географічного дослідження розвитку мовної ситуації в Україні у ХХ ст. та вивчення її сучасного стану виявлено стійкий взаємозв'язок між розвитком етнічної спільноти та її етнічної мови. Наслідком повноцінного розвитку етнічної спільноти, прогресивного ускладнення структури етносу, є розвиток його етнічної мови, поступове розширення комунікативних сфер, в яких вона представлена та територіальне поширення. Державність етнічної спільноти є головним чинником гармонійного розвитку її етнічної мови. Натомість відсутність державності породжує стійку тенденцію до занепаду мови, зменшення кількості комунікативних сфер, у яких вона використовується, мовної асиміляції представників етнічної спільноти, появи мішаних форм мовлення, які руйнують етнічну мову, звуження етномовної території.

4. Розвиток українського етносу в ХХ ст., попри значну кількість несприятливих для української мови процесів і явищ, не можна оцінювати однозначно негативно. Водночас із мовною асиміляцією українців, звуженням сфер використання української мови, невиправданою з економічного й демографічного погляду міграцією на територію України населення різного етнічного походження, яка суттєво змінювала мовний склад жителів передусім у великих містах, були й деякі позитивні зміни. Зокрема, у другій половині ХХ ст. зростала демографічна потужність української мови (на відміну від сучасності), відбулася часткова мовна українізація міських поселень у західній і центральній частині Україні, на заході поступово формувалися повноцінні україномовні урбаністичні середовища. Важливим наслідком етнодемографічних змін, що відбулися у період Другої світової війни та у перші роки після її завершення, стало формування доволі великого ареалу значного домінування україномовного населення, який охопив західні та центральні області України. Впродовж ХХ ст. відбулося також зміщення демографічного ядра української мови із Центральної України на захід України. Цей процес розпочався ще у 30-х роках ХХ ст. і триває до сьогодення.

5. Суспільно-географічне дослідження поширення в Україні української й інших етнічних мов довело що, незважаючи на активні процеси мовної асиміляції українців, які були характерними для більшості регіонів країни, значне розповсюдження українсько-російської двомовності, послаблену мовну стійкість українців, поширення українсько-російської диглосії в деяких регіонах, в державі абсолютна більшість населення пов'язує свою мовну ідентифікацією з українською мовою. Райони, де частка осіб, для яких рідною мовою є українська, перевищує 90 % в 2001 р. становили 63,4 % від загалу території України. Натомість місцевості, де цей показник є нижчим за 50 %, - лише 14,2 %. Українська мова домінує на більшій частині території України, майже 65 % від загалу жителів вважає її рідною мовою, частка осіб, які вільно нею володіють, наближається до 90 %. У всіх регіонах держави, крім Криму, абсолютна більшість населення вільно володіє українською мовою, тобто вважає її рідною, або другою. Значна частка росіян і представників інших етнічних спільнот визнають важливість української мови в процесі розбудови Української держави, необхідність розширення сфер її використання.

6. Важливою особливістю мовної ситуації Україні в перше десятиріччя після проголошення незалежності є подальше зростання відмінностей мовного складу населення сходу та заходу. Однак, вплив цього процесу не варто переоцінювати. З одного боку, він зумовлений значною інерційністю асиміляційних процесів, зокрема на сході Україні, де мовна асиміляція вступила на останні стадії, українську мову було повністю витіснено не лише з публічних сфер, а й з родинного середовища, внаслідок чого припинилися процеси відтворення україномовного населення, було перервано мовний зв'язок між поколіннями. З іншого боку, статистичне зростання територіальних відмінностей мовного складу почасти зумовлене складними взаємозв'язками між етнічними й етномовними процесами, взаємообумовленістю етнічної та мовної асиміляції. Зокрема, на сході України етнічна реасиміляція населення (зростання після проголошення незалежності в етнічному складі частки українців внаслідок зміною етнічної самосвідомості особами з подвійною етнічною ідентичністю), водночас стала причиною значного підвищення показника частки українців, що вважають рідною російську мову.

7. Після проголошення незалежності України соціальна роль української мови в державі поступово підвищувалася, російської - зменшувалася. Це доводять підсумки перепису населення 2001 р., який зафіксував такі тенденції: зростання в складі жителів України частки осіб, що вважають рідною українську мову, та зменшення - осіб, для яких рідною є російська; підвищення темпів українізації національних меншин; збільшення кількості осіб, які вільно володіють українською мовою як другою; суттєве підвищення показника вільного володіння українською мовою жителями держави.

8. У державі важливе значення й далі зберігає російська мова, якою вільно володіє 2/3 від загалу населення держави. Це зумовлено тривалою мовною русифікацію жителів України, а також дією низки об'єктивних чинників: роллю російської мови як однієї з світових мов, географічним сусідством із Росією та тривалими історичними контактами, економічними й культурними взаємозв'язками, наявністю в етнічному складі населення деяких регіонів значної частки етнічних росіян. На сході й півдні України російська мова зберігає роль мови міжетнічного спілкування.

9. Складні етномовні процеси, що відбувається в Україні, зумовлені дією великої кількості чинників, серед яких до найважливіших відносяться географічні. Зокрема, на мовну асиміляцію суттєво впливає географічне положення місцевостей, особливості розселення, історико-географічні особливості розвитку території, особливості заселення, процеси урбанізації, процеси міграції українців і представників етнічних меншин. На мовну асиміляцію етнічних меншин значно впливає також наявність у деяких з них інших, крім мови, важливих критеріїв етнічної ідентичності, зокрема віровизнання. Процес поширення двомовності в Україні останнім часом характеризується структурним ускладненням, частковою переорієнтацією населення на вивчення як другої, крім російської або української, інших етнічних мов: англійської, німецької, польської. Зростає частка осіб, що володіють вільно трьома і більше мовами.

10. Незважаючи на те, що на більшій частині території України домінує українська мова, в державі є значні ареали з домінуванням російської мови, в деяких прикордонних місцевостях на заході держави домінують інші етнічні мови. Простежено суттєві регіональні відмінності мовної ситуації, які зумовлені передусім історико-географічними відмінностями її розвитку, особливостями розселення населення, що значно вплинуло на мовний склад і динаміку етномовних процесів. Внаслідок дослідження територіальної диференціації мовної ситуації в Україні здійснено етномовне районування території держави, виділено 12 етномовних районів.

11. Суспільно-географічне дослідження мовної ситуації в Україні дало можливість виділити й охарактеризувати такі головні сучасні тенденції її розвитку: у мовному складі населення України зростає частка осіб, які вважають рідною мовою українську; в структурі осіб, які вважають рідною мовою українську, впродовж останніх десятиріч зростає частка жителів Західної України; в структурі населення, що вважає рідною мовою українську, підвищується частка міських жителів; інакше кажучи, зростає рівень урбанізації україномовного населення; підвищується територіальна концентрація населення, для якого рідною мовою є російська; відбувається геопросторовий процес стягування російськомовного населення; зростають макрорегіональні відмінності мовного складу населення; знижується рівень двомовності населення України.

12. Головними мовними проблеми України, що мають територіальну складову є: зниження демографічної потужності української мови, тобто зменшення кількості осіб, які вважають її рідною в Україні й світі; зростання територіальних відмінностей мовного складу населення України, відмінностей мовної ситуації в різних регіонах держави; збереження високого ступеня мовної русифікації населення України; протиставлення у мовному відношенні російськомовних міст й україномовної сільської місцевості; русифікація мовного середовища столиці України, Києва; незнання значною частиною жителів держави української мови; критичне становище української мови в деяких регіонах, зокрема в Криму і на Донбасі.

13. Мовна ситуація в Україні характеризується значною невизначеністю. Зумовлено це, по-перше, наявністю великої кількості населення з нечіткою мовною поведінкою (15-20 % від загалу жителів держави), яке залежно від політичної ситуації може змінювати мовну ідентичність. По-друге, на мовну поведінку населення значно впливає складність політичної ситуації в Україні, вплив зовнішніх чинників, які часто є деструктивними. По-третє, на статистичні показники мовної ситуації, які є головними для її наукового аналізу, суттєво впливають особливості методики проведення перепису, коли, на перший погляд, не суттєва зміна мовного показника може спричини значні зміни в результатах. Тому наступний Всеукраїнський перепис, який має відбутися в 2011 р., залежно від дії зазначених вище чинників може мати зовсім різні результати: від незначного зниження частки осіб, що вважають рідною українську мову, до суттєвого зростання цього показника.

14. Між сучасними мовними та соціально-економічними проблемами держави є тісний взаємозв'язок. Вирішення значної частини соціально-економічних проблем населення держави, підвищення рівня добробуту жителів України, формування в держав середнього класу, подолання диспропорцій в економічному розвитку регіонів, - це важливий крок на шляху до поліпшення мовної ситуації в країні. Натомість збереження складного соціально-економічного становища, зубожіння населення, безробіття, збільшення дистанції між біднішою і багатою частиною населення сприятиме постійному загостренню мовних проблем, їх політизації, спекуляціям щодо мовного питання. Для гармонізації мовних відносин в державі потрібно подолати також територіальне мовне протистояння, знизити рівень політизації мовних проблем.

Список наукових праць за темою дисертації

Монографії:

1. Лозинський Р. М. Мовна ситуація в Україні: (суспільно-географічний погляд) / Роман Лозинський. - Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - 502 с. (40,5 д. а.).

2. Лозинський Р. М. Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини) / Роман Лозинський. - Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2005. - 358 с. (28,8 д. а.).

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Лозинський Р. М. Статистичні джерела до вивчення етнічного складу міського населення Галичини / Р. Лозинський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. - 2002. - Вип. 27. - С. 237-241.

2. Лозинський Р. М. Мовна ситуація у містах Галичини у 80-х роках ХХ століття / Р. Лозинський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. - 2003. - Вип. 29. - Ч. 2. - С. 63-68.

3. Лозинський Р. М. Територіальні особливості та чинники мовної русифікації українського сільського населення (за матеріалами переписів населення другої половини ХХ ст.) / Роман Лозинський // Історія укр. географії. - 2004. - Вип. 9. - С. 83-87.

4. Лозинський Р. М. Сучасні проблеми розвитку лінгвістичної картографії в Україні / Р. М. Лозинський // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. - Харків, 2004. - Вип. 4. - С. 177-181.

5. Лозинський Р. М. Мовна асиміляція росіян в Україні: напрямки, чинники, територіальні особливості / Роман Лозинський // Наук. зап. Терноп. націон. пед. ун-ту. Сер. : географія. - 2004. - № 3 (7) - С. 71-77.

6. Лозинський Р. М. Напрямки та методи етногеографічного дослідження міського населення / Р. Лозинський // Історія укр. географії. - 2004. - Вип. 10. - С. 76-81.

7. Лозинський Р. М. Переписи населення як джерело етнолінгвістичного дослідження території України / Р. Лозинський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. - 2004. - Вип. 30. - С. 175-183.

8. Лозинський Р. М. Етнолінгвістичні показники в суспільно-географічних дослідженнях / Роман Лозинський // Історія укр. географії. - Вип. 11. - 2005. - С. 68-71.

9. Лозинський Р. М. Теоретичні та прикладні питання суспільно-географічного дослідження двомовності / Роман Лозинський // Історія укр. географії. - Вип. 12. - 2005. - С. 116-122.

10. Лозинський Р. М. Мовна ситуація: поняття, підходи, параметри суспільно-географічного аналізу / Роман Лозинський // Наук. зап. Терноп. націон. пед. ун-ту. Сер.: географія. - 2005. - № 3 - С. 34-42.

11. Лозинський Р. М. Актуальні завдання етномовної географії / Роман Лозинський // Наук. часопис націон. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. Серія 4: Географія і сучасність. - Вип. 4 (14). - 2005. - С. 58-63.

12. Лозинський Р. М. Тенденції мовної ситуації в Україні / Р. Лозинський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. - 2005. - Вип. 33. - С. 217-227.

13. Лозинський Р. М. Сучасна етнодемографічна ситуація на пострадянському просторі / Р. Лозинський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. “Міжн. відносини”. - Вип. 15. - Львів, 2005. - С. 142-151.

14. Лозинський Р. М. Проблеми географічного дослідження мовної ситуації в Україні / Р. Лозинський // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Зб. наук. праць. Вип. 238: Географія. - Чернівці, 2005. - С. 188-197.

15. Лозинський Р. М. Розселення населення й етнолінгвістичні процеси / Роман Лозинський // Наук. зап. Терноп. націон. пед. ун-ту. Сер. : географія. Спец. вип. “Регіональні суспільно-географічні дослідження”. - 2005. - № 2. - С. 192-198.

16. Лозинський Р. М. Мовна ситуація в Україні наприкінці ХІХ ст. (історико-географічний аналіз) / Р. Лозинський // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. - 2006. - № 3. - С. 241-248.

17. Лозинський Р. М. Термін “етномовне середовище” в суспільній географії / Роман Лозинський // Історія укр. географії. - Вип. 13. - 2006. - С. 120-124.

18. Лозинський Р. М. Українська мова в етномовному просторі України / Роман Лозинський // Наук. зап. Терноп. націон. пед. ун-ту. Сер.: географія. - 2006. - № 2 - С. 48-56.

19. Лозинський Р. М. Територіальні особливості поширення двомовності населення України / Р. Лозинський // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Зб. наук. праць. Вип. 283: Географія. - Чернівці, 2006. - С. 113-124.

20. Лозинський Р. М. Мовна ситуація в Україні та Білорусі: порівняльний аналіз системних змін у пострадянський період / Р. Лозинський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. “Міжн. відносини”. - Вип. 17. - Львів, 2006. - С. 108-116.

21. Лозинський Р. М. Теоретичні та прикладні проблеми визначення депресивності регіонів України / Р. Лозинський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. - 2008. - Вип. 35 . - С. 225-233.

22. Лозинський Р. М. Етномовне районування України / Р. Лозинський // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. - 2009. - Вип. 36. - 2009. - С. 222-229.

Статті, матеріали і тези конференцій в інших наукових виданнях:

1. Лозинський Р. М. Етнічні аспекти демографічної кризи в Україні / Лозинський Р. М. // Актуальні проблеми розвитку економіко-географічної науки та освіти в Україні : зб. тез доп. - К., 2003. - С. 55-59.

2. Лозинський Р. М. Етнокультурні проблеми розвитку продуктивних сил України (на прикладі Галичини) / Роман Лозинський // Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України. Матеріали ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 20-21 квітня 2004 р.) - К., 2004. - С. 151.

3. Лозинський Р. М. Сучасні тенденції розвитку етнолінгвістичної ситуації в Криму / Лозинський Р. М. // Геополитические и географические проблемы Крыма в многовекторном измерении Украины: материалы междун. научн. конф., посвященной 70-летию геогр. ф-та (Симферополь, 20-22 мая 2004 г.). - Симферополь, 2004. - С. 33-35.

4. Лозинський Р. М. Регіональні особливості сучасних етнолінгвістичних процесів в Україні / Р. Лозинський // Україна : географічні проблеми сталого розвитку : в 4 т. - К., 2004. - Т. 2. - С. 153-155.

5. Лозинский Р. М. Современные этнодемографические и этнолингвистические процессы в Украине / Лозинский Р. М. // География в ХХІ веке: проблемы и перспективы. Материалы междун. научн. конф. посвященной 70-летию геогр. ф-та БГУ 4-8 октября 2004 г. - Минск, 2004. - С. 150-152.

6. Лозинський Р. М. Географія і мовознавство: проблеми синтезу наукових знань / Роман Лозинський // Матеріали міжнар. наук. семінару “Львівська суспільно-географічна школа у національному та європейському вимірах” (до 60-річчя кафедри економічної і соціальної географії Львів. націон. ун-ту ім. І. Франка). - Львів, 2005. - С. 84-92.

7. Лозинський Р. М. Про співвідношення понять “субетнос” і “етнографічна група” (у контексті дослідження гуцулів Українських Карпат) / Роман Лозинський // Екологічні та соціально-економічні аспекти збереження етнокультурної та історичної спадщини Карпат. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Рахів, 1-5 вересня 2005 р.). - Рахів, 2005. - С. 130-136.

8. Лозинський Р. М. Етномовний напрямок у суспільній географії / Роман Лозинський // Теоретичні та методологічні проблеми суспільної географії: Зб. наук. праць на пошану Заслуженого проф. Львів. націон. ун-ту ім. І. Франка Олега Шаблія. - Львів, 2006. - С. 132-143.

9. Лозинський Р. М. Географічне дослідження етномовних середовищ / Р. М. Лозинський // Матеріали Всеукр. конф. «Проблеми розвитку наук про Землю в баченні молодих науковців» (м. Київ, 29-30 травня 2008 р.). - К., 2008. - С. 74-79.

10. Lozynsky R. Modern tendencies of the development of ethnolingustic situation in Ukraine / Roman Lozynsky // Geographical Aspects of Transformation Process in Central and East-Central Europe / T. Michalski (ed.). - Gdynia-Pelplin: Wydawnictwo “Bernardinum”, 2006. - P. 103-109.

Анотація

Лозинський Р. М. Етномовна географія України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук за спеціальністю 11.00.02. - економічна та соціальна географія. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2010.

У дисертації розроблено теоретичні й методичні засади суспільно-географічного дослідження мовних проблем, виокремлено етномовний напрямок у суспільній географії, визначено його головні завдання. Визначено суспільно-географічну сутність терміну «мовна ситуація», розроблено методику географічного вивчення мовного складу населення, виділено найважливіші етномовні процеси, здійснено їхню типологію.

Виявлено сучасний стан та тенденції мовної ситуації в Україні на початку ХХІ ст., зокрема досліджено стан мовного складу населення, динаміку етномовних процесів, поширення на території держави різних етнічних мов, розселення мовних груп, особливості етномовного домінування. Проаналізовано територіальні особливості мовної ситуації в Україні, здійснено із застосуванням методу багатопоказникового аналізу етномовне районування, виділено 12 етномовних районів України, охарактеризовано головні параметри та тенденції розвитку мовної ситуації в кожному з районів.

Досліджено в суспільно-географічному контексті найважливіші мовні проблеми України та подано рекомендації щодо їх вирішення. Визначено, на основі аналізу переписних матеріалів і результатів соціологічних досліджень, декілька ймовірних напрямків розвитку мовної ситуації в Україні в найближче десятиріччя залежно від зміни головних чинників етномовних процесів. Обґрунтовано загальнодержавні та регіональні засади мовної політики.

Ключові слова: суспільна географія, мовна ситуація, етнічна спільнота, мовна група, етнічна мова, етномовна географія, мовний склад населення, етномовний процес, етномовний район, розселення, територіальна організація, мовна політика.

Лозинский Р. М. Этноязыковая география Украины. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени доктора географических наук за специальностью 11.00.02. - экономическая и социальная география. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2010.

В диссертации разработаны теоретические и методические основы общественно-географического исследования языковых проблем, выделено этноязыковое направление в общественной географии, его главные задания. Определена общественно-географическая сущность термина "языковая ситуация", разработана методика географического изучения языкового состава населения, выделены важнейшие этноязыковые процессы, осуществлена их типология.

Выявлено современное состояние и тенденции языковой ситуации в Украине в начале ХХІ ст., в частности исследовано состояние языкового состава населения, динамику этноязыковых процессов, распространения на территории государства разных этнических языков, расселения языковых групп, особенности этноязыкового доминирования. Проанализированы территориальные особенности языковой ситуации в Украине, осуществлено, с применением метода многокритериального анализа, этноязыковое районирование, выделено 12 этноязыковых районов, охарактеризованы главные параметры и тенденции развития языковой ситуации в каждом из районов.

Исследовано, в общественно-географическом контексте, важнейшие языковые проблемы Украины и поданы рекомендации относительно их решения. Определенно, на основе анализа материалов переписей и результатов социологических исследований, несколько вероятных направлений развития языковой ситуации в Украине в ближайшее десятилетие в зависимости от изменения главных факторов этноязыковых процессов. Обоснованы общегосударственные и региональные принципы языковой политики.

Ключевые слова: общественная география, языковая ситуация, этническое сообщество, языковая группа, этнический язык, этноязыковая география, языковой состав населения, этноязыковой процесс, этноязыковой район, расселение, территориальная организация, языковая политика.

Lozynskyi R. M. - Ethno-Lingual Geography of Ukraine. - Manuscript.

Thesis for Doctor of Geography, specialty 11.00.02 - Economic and Social Geography. - Ivan Franko National University of Lviv. - Lviv, 2010.

The thesis develops theoretic basis for socio-geographic study of linguistic issues, distinguishes ethno-lingual trend in social geography, determines its main tasks and term system and positions ethno-lingual geography in the system of social-geographic sciences, its relations with other branches of knowledge. Socio-geographic nature of the notion “language situation” has been defined as a state of language composition of the population and ethno-lingual processes along with geospatial organization of lingual groups in a certain period of time on a certain territory. Methods of socio-geographic research of language composition of the population have been developed, five main steps of such research have been defined and information grounds for analysis of ethnic composition of Ukrainian population have been estimated. The most important ethno-lingual processes and their typology have been classified.

Present state and tendencies of language situation in Ukraine were analyzed, particularly language composition of the population, dynamics at ethno-lingual processes, usage of various ethnic languages in Ukraine, settlement of lingual groups, special features of ethno-lingual domination. It has been established that the absolute majority of citizens associate their personal language identification with the Ukrainian language despite active processes of language assimilation of Ukrainian population, typical for most Ukrainian regions in the past, significant propagation of Ukrainian-Russian bilingualism, weakened lingual resistance of Ukrainian population and Ukrainian-Russian diglossia usual for some region of Ukraine. Ukrainian language dominates in the major part of the territory of Ukraine, almost 65 % of population consider it their native language, the percentage of those, who can speak it fluently, approximate to 90 %.

Stable interrelations between ethnic community development and its ethnic language have been identified. Full-fledged development of ethnic community, progressive complexification of ethnic structure results in development of its ethnic language, gradual growth of communicative spheres using this language, as well as territorial spreading. Without statehood the national language shows strong tendency to decline, decrease of the communicative spheres range where this language is used, lingual assimilation, appearing of mixed forms of speech.

Territorial features of language situation in Ukraine have been analyzed and ethno-lingual zoning of the territory of Ukraine has been made using multi-parameter analysis method. The country has been broken up into 12 ethno-lingual districts (Transcarpathian, Chernivtsi, Galician, West-Volynian, Polissian, Podillian, Central, North-Eastern, Donetsk, Dnieper, Southern, Crimean), key parameters and development tendencies of language situation have been explored for every district.

Based on the analysis of information from census reports and results of public opinion polls, the trends of language situation development in Ukraine have been determined for the nearest decade. Three scenarios of language situation development have been suggested taking into consideration possible changes of the key factors importance; advantages and disadvantages of both Ukrainian and Russian languages in Ukraine have been analyzed.

Principals of national and regional language policies have been substantiated; these policies should at the same time protect lingual rights of population and guarantee free development of Ukrainian language as the only state language. In order to harmonize inter-lingual relationships in the country, it is first of all necessary to remove territorial lingual opposition and to make language issues less politically loaded.

Key words: social geography, language situation, ethnic community, lingual groups, ethnic language, ethno-lingual geography, population's language composition, ethno-lingual process, ethno-lingual district, settlement, territorial structure, language policy.

Размещено на Allbest.ru