Портолани: теорія і методика історико-картографічного дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

11.00.12 - Географічна картографія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук

Портолани: теорія і методика історико-картографічного дослідження

Гордєєв Антон Юрійович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі геодезії та картографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант: доктор географічних наук, професор

Шевченко Віктор Олексійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, провідний науковий співробітник НДС картографії та геоінформатики

Офіційні опоненти:доктор географічних наук, доцент Сосса Ростислав Іванович, ДНВП „Картографія”, директор

доктор географічних наук, старший науковий співробітник Пархоменко Галина Орестівна, Інститут географії НАН України, провідний науковий співробітник відділу картографії;

доктор географічних наук, професор Ковальчук Іван Платонович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри геодезії та картографії

Захист відбудеться „27” травня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: ДСП-680, м.Київ, просп. акад. Глушкова, 2, географічний факультет, ауд.312.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12).

Автореферат розісланий „20” квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор географічних наук, професорС.І.Іщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для сучасного етапу розвитку географічних наук визначальним фактором є інтеграція, взаємопроникнення та взаємодія з іншими галузями знання. Зв'язок географії, картографії та історії стає більш очевидним у зв'язку із розвитком історико-географічних досліджень та взаємного збагачення цих двох наук. Під таким кутом зору об'єктом вивчення стають старовинні картографічні твори, які є не тільки пам'ятками історії, культури та рівня розвитку наукових знань. Вони відображають також становлення та розвиток географії, а в даному контексті, і особливо картографії.

Одним із малодосліджених явищ в історії картографії є так звані карти-портолани - морські навігаційні карти, які використовувались, в основному, в практиці мореплавства в Середземноморському регіоні (включаючи Чорне та Азовське моря) упродовж XІII-XVII ст.

На сьогодні вказані картографічні пам'ятки є джерелом для вивчення історичної географії, оскільки у подробицях відображають історію географічних відкриттів та етапи формування сучасних держав та народів. Результати аналізу старовинних карт-портоланів дають змогу оперувати цілісним географічним образом територіального поширення окремих суспільних явищ, який закладає основи та сприяє вибору найбільш продуктивної методики історико-географічних досліджень для вирішення конкретних наукових завдань.

Більшість цих творів мають характерне художнє оформлення згідно із стилем та смаком свого часу, відрізняються логічно представленим інформаційним змістом прагматичного спрямування, характеризуються усіма складовими та інформаційними елементами сучасних карт, що дає підставу розглядати їх у якості прямих попередників сучасних картографічних творів, а хронологічний період їх створення - певним етапом у розвитку картографії.

Тому актуальним є дослідження соціально-політичних передумов появи карт-портоланів, їх особливостей як актуальних картографічних творів, впливу на сучасні картографічні традиції, а також можливості використання у вивченні різних історичних аспектів стосовно Чорноморського регіону. Актуальність підвищується у зв'язку з тенденцією розглядати відомі в наш час примірники карт-портоланів як об'єкти культурної спадщини, необхідністю обґрунтування відповідних теоретико-методологічних засад їх вивчення та розроблення практичних методик накопичення, обробки та зберігання відповідної інформації.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з науковою роботою кафедри геодезії та картографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка (держбюджетна тема № 06БФ050-04 «Геоінформаційне тематичне картографування: проблемно-орієнтований підхід та семіотичні основи» (№ державної реєстрації 0106U005752, 2006-2010 рр.).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка цілісної науково-обгрунтованої методики вивчення старовинних картографічних документів, якими є карти-портолани, що створювались як навігаційні посібники упродовж XІII-XVII ст., і представлення їх як інформаційних джерел для вирішення деяких питань сучасності. Досягнення поставленої мети вимагало вирішення наступних завдань:

обґрунтувати теоретико-методологічні положення дослідження старовинних картографічних творів як історичних документальних свідчень розвитку картографії та як документів, що відбивають суспільно-політичні відносини і рівень технологічного розвитку суспільства;

визначити характерні риси та особливості карт-портоланів як специфічних картографічних творів, активно-актуальних упродовж XІII-XVII ст.;

здійснити історико-географічний аналіз передумов виникнення та використання портоланів та їх роль у розвитку картографії;

обґрунтувати комплекс основних класифікаційних ознак старовинних морських карт з урахуванням особливостей їх створення та використання;

визначити головні напрями їх всебічної каталогізації як документальних картографічних джерел;

створити пошуково-інформаційну систему (на основі сучасних комп'ютерних технологій) з метою формування багатоцільової документальної бази відносно карт-портоланів, які збереглися до нашого часу;

обґрунтувати методики та основні прийоми використання карт-портоланів у вирішенні практичних завдань сучасності (топонімічні дослідження, вивчення динаміки контурів природних об'єктів);

ввести в науковий обіг та показати історико-культурну та інформаційну цінність морських навігаційних карт XІII- XVII ст.

Об'єктом дослідження є сукупність карт-портоланів - історичних пам'яток XIII-XVII ст., умови їх виникнення та вплив на сучасну картографію.

Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні основи всебічного аналізу особливостей карт-портоланів та їх вивчення як документальних джерел.

Методологія й методи дослідження. Методологічною основою дослідження є фундаментальні положення географії про взаємодію природи та суспільства, можливість вивчення їх просторово-часових аспектів з використанням картографічних інформаційних джерел. Конкретні розробки базуються на положеннях модельно-пізнавальної концепції сучасної картографії.

З урахуванням поставленої мети в роботі застосовано методи: описовий, історичного порівняння та часових зрізів - при аналізі історичних передумов виникнення карт-портоланів, особливостей їх укладання та використання, діяльності середньовічних картографів; системного підходу, аналізу та синтезу - для визначення характерних особливостей старовинних навігаційних карт та їх ролі у процесі розвитку картографії; наукової класифікації та системного підходу - для визначення основних класифікаційних ознак та проведення власне класифікації; порівняльно-географічний та типізації - при визначенні осередків виробництва карт (картографічних шкіл); інформаційний та кібернетичного моделювання - для розробки довідково-інформаційної системи стосовно карт-портоланів; аналогового моделювання та статистичний при обґрунтуванні методик сучасного використання таких карт.

Джерельна база дослідження була сформована на основі теоретичних і прикладних праць зарубіжних та вітчизняних вчених: К. Астенго, Т. Кемпбелла; М.Ю. Костриці, О.В. Краснопольського, А.Е. Норденшельда, О.В. Постнікова, Р. Пуядеса, К.О. Саліщева, Р.І. Сосси, Я.І. Жупанського, В.О. Шевченка.

Інформаційну базу дослідження склали картографічні матеріали вітчизняних і зарубіжних архівних та бібліотечних установ. Це, зокрема: Центральна наукова бібліотека імені В.І. Вернадського НАН України (м. Київ); Державний історичний музей та Російська державна бібліотека (Москва, Росія); Національний морський музей та Британська бібліотека (Лондон, Велика Британія); відділ картографії Державної бібліотеки (Берлін, Німеччина); Іспанська національна бібліотека, Військово-морський музей, Військовий географічний центр (Мадрид, Іспанія); Національна бібліотека Марчіано (Венеція, Італія); бібліотека Вільнюського університету (Вільнюс, Литовська республіка); Королівська бібліотека (Копенгаген, Данія); Державні архіви та комунальні бібліотеки Флоренції, Болоньї, Генуї, Неаполю; Французька національна бібліотека (Париж).

Значна частина інформаційної бази дослідження була сформована з використанням електронних ресурсів та каталогів офіційних сайтів бібліотек країн Західної Європи, Туреччини, США, Канади, Австралії, Японії.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в дисертації автором

уперше:

розроблено та апробовано на практиці основні положення комплексного дослідження стародавніх картографічних документів, якими є навігаційні карти-портолани XIII-XVII ст.;

виявлено, систематизовано та введено в науковий обіг навігаційні карти-портолани із зображенням Чорного та Азовського морів;

проаналізовано особливості змісту та запропоновано систему класифікаційних ознак середньовічних карт-портоланів, представлено їх комплексну класифікацію;

сформульовано поняття «картографічна школа» стосовно осередків виробництва портоланів;

обґрунтовано поняття ідентифікаційних характеристик карт, сформульовано такі характеристики стосовно карт-портоланів;

обґрунтовано та створено довідково-інформаційну систему (на основі XML-технологій), призначену для цільового використання інформації про портолани;

сформульовані положення з використання старовинних навігаційних карт в історико-географічних дослідженнях та у вирішенні деяких проблем сучасності.

удосконалено:

методи та прийоми аналізу особливостей змісту старовинних карт як пам'яток історико-культурної спадщини та географічних джерел;

наукові засади каталогізації старовинних карт як важливих інформаційних документів та їх авторів.

отримали подальший розвиток:

теоретико-методичні засади класифікації картографічних творів з урахуванням специфіки їх змісту та використання, а також географічного осередку створення (картографічної школи).

Практичне значення отриманих результатів. Сформульовані в дисертації висновки та положення стосовно об'єкту дослідження відзначаються новизною, збагачують історію географічної картографії новою інформацією, дозволяючи виокремити певний етап її розвитку, а також удосконалюють методику картографічного методу досліджень стосовно старовинних карт.

Результати досліджень включено до наукового звіту кафедри геодезії та картографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка по держбюджетній темі № 06БФ050-04 «Геоінформаційне тематичне картографування: проблемно-орієнтовний підхід та семіотичні основи» (№ державної реєстрації 0106U005752, 2006-2010 рр.), довідка № 050/832-30 від 26.11.2009 р., а також до заключного звіту по програмі комплексного вивчення острова Зміїний (шифр НДІ.10.0795, № державної реєстрації 0109U000004т), що була реалізована у 2006-2008 рр. в Науково-дослідному інституті геодезії та картографії Укргеодезкартографії (довідка № 535 від 30 листопада 2009 р.).

Практичні результати досліджень використані при створенні навчального методичного посібника для студентів картографів Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Морські навігаційні карти» (довідка № 050/832-30 від 26.11.2009 р.,).

Наукові положення та практичні результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі: кафедри геодезії та картографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 050/832-30 від 26.11.2009 р.); кафедри фізичної географії та картографії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (довідка № 93/1701 від 3 листопада 2009 р.); кафедр геодезії, картографії та управління території, а також географії України і регіоналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (довідка № 11-38/2721 від 16.11.09); Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (довідка № 1476 від 13.10.2009).

Прикладні аспекти дисертаційного дослідження можуть бути використані при вивченні інших видів старовинних карт (зокрема, методика використання карт-портоланів в історико-географічних дослідженнях), а також при створенні науково-пошукових систем картографічних зібрань окремих фондів, архівів, бібліотек (зокрема, принципи та технологічна основа пошуково-інформаційної системи «Портолан»).

Розроблена та апробована автором методика дослідження дозволила ввести у науковий обіг середньовічні морські навігаційні карти на регіон Чорного та Азовського морів та продемонструвати можливості їх практичного використання. Упорядковані і видані в електронному вигляді (CD) повні каталоги вказаних джерел захищені Свідоцтвами про реєстрацію авторських прав, виданими Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (Картография Черного и Азовского морей: Ретроспектива до 1500 г., период 1500-1600 гг., период 1600-1700 гг. Киев, Запись произведена СПД Зосимов И.В., 2006. - Свідоцтвом про реєстрацію авторських прав № 17885 від 11.09.2006; Картография Черного и Азовского морей: Ретроспектива 1700-1800 гг. Москва, «Директмедиа Паблишинг», 2007 (соавтор В.Э.Булатов). - Свідоцтвом про реєстрацію авторських прав № 18498 від 01.11.2006).

Вказані каталоги допущені до чергового, 15-го, конкурсу, який проводить Міжнародна Ліга з видань антикварних матеріалів в Амстердамі (Голландія) у 2010 р. (лист Секретаря конкурсу від 19 березня 2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Представлене дисертаційне дослідження виконане автором самостійно на основі власного вивчення специфіки змісту та особливостей створення та використання середньовічних морських навігаційних карт-портоланів та на цій основі обґрунтування їх ролі та місця в історії розвитку географічної картографії.

При створенні пошуково-інформаційної системи «Портолан» (на основі XML-технологій) з метою формування багатоцільової документальної бази відносно карт-портоланів, використано програмні розробки Чаїнського В.В. (ООО «Сентео Україна», Київ).

Вимірювання та обрахунки стосовно старовинних карт-портоланів, приведені в дисертації, здійснювались за допомогою комп'ютерної програми ER viewer 7.1. by Earth Resource Mapping (2006).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались та обговорювались на вітчизняних, зарубіжних та міжнародних зібраннях, а саме: семінарі МКА «Актуальні проблеми теоретичної картографії» (Київ, 2004); ІХ з'їзді Українського географічного товариства (Чернівці, 2004); ХХІІ Міжнародній картографічній конференції (Ла-Корунья, Іспанія, 2006); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Національне картографування: стан, проблеми та перспективи розвитку». Сучасний світ - засобами картографії (Київ, 2005); ІІІ Вільнюському семінарі з картосеміотики «Картографія та соціокультурний розвиток» (Вільнюс, Литва, 2005); Семінарі МКА «Картосеміотика та екологічна безпека» (Київ, 2007); ХХІІІ Міжнародній картографічній конференції (Москва, 2007); Х з'їзді Українського географічного товариства «Географія в інформаційному суспільстві» (Київ, 2008); ХVІІ Міжнародному науково-методичному семінарі «Нове у змісті, технологіях і методиках навчального процесу та дослідженнях з географії і картографії» (Харків, 2008); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Національне картографування: стан, проблеми та перспективи розвитку. Національні пріоритети атласного картографування» (Київ, 2008); Всеросійській конференції «Проблеми перейменування географічних об'єктів» (Москва, 2008); Всеросійській конференція «Історія наук про Землю: дослідження, етапи розвитку, проблеми» (Москва, 2008); ХХІІІ Міжнародній конференції з історії картографії (Копенгаген, Данія, 2009); ХVІІІ Міжнародному науково-методичному семінарі «Актуальні проблеми географічної освіти і картографії» (Харків, 2009); Семінарі МКА «10 років Міжнародній картографічній асоціації» (Київ, 2009); Міжнародній науковій конференції «Українська історична географія та історія географії в Україні» (Чернівці, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Природничо-географічна наука і освіта: стан, перспективи та шляхи розвитку» (Київ, 2009).

Публікації. За темою дисертації опубліковано усього 40 наукових праць (з них 23 одноосібних та 17 - у співавторстві), зокрема 3 монографії (1 без співавторів - 24 д.а.), 4 електронних видання, 1 методичний посібник для студентів (автору належить 1 д.а.), 22 статті у фахових виданнях (9,2 д.а.), 10 статей у наукових збірниках та матеріалах конференцій (5 д.а.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст дисертації викладений на 547 сторінках машинописного тексту (основна частина на 310 сторінках що включає 6 таблиць, 51 рисунок). Список використаних джерел включає 668 найменувань, у т.ч. 231 Інтернет-джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі дисертації «Карти-портолани як суспільно-політичний феномен XIII-XVII ст.» розкрито основні особливості карт-портоланів як специфічних морських навігаційних посібників, проаналізовані історичні передумови їх виникнення та використання, визначена їх історична роль в розвитку картографії.

Карти-портолани, або компасні карти, є особливим видом картографічної продукції, які разом із компасом використовувались в практиці мореплавства з кінця ХІІІ до середини XVII ст., і які можна вважати попередниками сучасних морських навігаційних карт, призначеними для забезпечення безпеки плавання та вивчення навігаційно-гідрографічного стану акваторій.

Характерною їх особливістю є використання зображення рози вітрів (компасної картушки) на полі карти. Їх відрізняє також традиційна стабільність упродовж майже 400 років стосовно математичної основи та змісту, оформлення та матеріалу на якому вони виготовлялись (пергамент).

Увагу дослідників портолани привернули до себе приблизно через сто років після їх практичного використання за безпосереднім призначенням, тобто в мореплавстві.

З того часу вивчення портоланів відбувається у трьох взаємопов'язаних сутністо-змістовних аспектах, а саме: номенклатурному (укладання факсимільних атласних збірок, створення реєстрів та каталогів стосовно сховищ, бібліотек тощо); науково-дослідницькому (спроби визначити походження портоланів, оцінити їх значення в розвитку картографії, ідентифікувати авторство, співставити зміст з відображуваними реаліями тощо); комерційному (визначення художньої цінності тощо).

Першою працею в номенклатурному плані можна вважати опис шести портоланів Чорного моря ХІV-XV ст., яку видав у 1796 р. польський дослідник Ян Потоцький. Факсимільні видання портоланів започаткував француз А.Ф. Сантарем, який у період між 1842 та 1854 рр. уклав атлас із зразками карт VI-XV ст. (з портоланами включно). Значний внесок у справу введення в науковий обіг старовинних портоланів зробив відомий мандрівник, дослідник та колекціонер стародавніх карт Н. А. Е. Норденшельд (1832-1901), а також російські дослідники Л. С. Багров, Д. Н. Анучін.

Науково-дослідницький аспект вивчення портоланів, охоплює два типи літературних джерел. Перший пов'язаний, зокрема, із їх походженням, ідентифікацією авторства тощо; другий представлений працями про їх роль у становленні і розвитку картографічних досліджень - цьому присвячені, як правило, лише побіжні огляди у нарисах з історії картографії, зокрема в російськомовних та вітчизняних працях (К.О. Саліщев, О.В. Постніков, Р.І. Сосса).

Привертають до себе уваги портолани також і з комерційної точки зору, як об'єкти колекціонування, виступаючи при цьому в якості унікальних витворів мистецтва, що відбито в аукціонних каталогах тощо.

Умови для створення морських навігаційних карт склалися лише у ХІІІ ст., і пов'язані із суспільно-політичними подіями у регіоні Середземномор'я, який розташований географічно на стику трьох важливих частин Світу: Азії, Африки, Європи. Кожний із вказаних регіонів відрізнявся своєю специфікою стосовно рівня та стану розвитку суспільних відносин, панівною релігією тощо. Такі обставини викликали у кінці ХІ ст. могутній, небачений до того переселенський рух від європейських берегів до Палестини, який тривав до початку ХІІІ ст. і відомий з історії як Хрестові походи, що виникли на основі ідеології захоплення християнських святинь в Палестині. Цей рух збагатив уявлення європейців про оточуючий світ, сприяв удосконаленню географічного світогляду, розвитку описової географії та картографії.

Важливу просвітницьку місію стосовно європейців виконали араби, які вже на початку VIII ст. панували на Середземноморському узбережжі Африки та Піренейському півострові, створивши свої держави. Упродовж IX-X ст. вони переклали на арабську мову праці давньогрецьких авторів, таким чином зберігши їх для європейців. Так, наприклад, відомий географ Аль-Ідрісі у середині XІІ ст., який працював в Палермо при дворі володаря Сицилії короля Рожера ІІ, здійснив інвентаризацію, виправлення та доповнення праць К. Птолемея, використавши їх в основі своїх творів.

Доба Х-ХІІ ст. відзначається значним протистоянням та одночасно зближенням східних та західних цивілізацій. Незважаючи на завойовницькі дії в межах акваторій Середземномор'я, включаючи й Чорне море, західні купці відкривали нові шляхи на Схід, виконуючи й інші місії - Папа Римський споряджав своїх посланців для встановлення політичних зв'язків та укріплення християнства. Контакти на комерційній основі відзначалися успішністю. Значну роль у таких контактах зіграли відомі мандрівники-місіонери П. Карпіні, Г. Ребрук (середина ХІІ ст.), М. Поло (друга половина ХІІІ ст.) та ін.

Велике значення у піднесенні Середземномор'я як осередку концентрації географічних знань та удосконалення методичних основ наук про Землю та засобів орієнтації, зокрема, стосовно мореплавства, відіграло виникнення у середині ХІІІ ст. північного маршруту Великого Шовкового шляху, численні розгалуження якого поєднали Далекий Схід та Китай з різними частинами Європи. Певну роль у цій справі зіграв також шлях «із варяг у греки» (по Дніпру і, через Чорне море, до Середземного), пожвавлення на якому пов'язане із розквітом Київської Русі.

Вказані супільно-політичні події стимулювали: розвиток мореплавства та подальше накопичення навігаційного досвіду майбутніми користувачами навігаційних карт; удосконалення морської справи у зв'язку з використанням компасу в навігації; вивчення Середземного та Чорного морів, як об'єктів картографування та відображення їх особливостей на портоланах.

Перший навігаційний досвід та пов'язані з ним географічні уявлення та навички, людство почало накопичувати з початком свого існування, і, звичайно, лідерами цього були народи, які заселяли узбережжі морів, у даному випадку, Середземного. Отже, важливими є здобутки у цьому плані фінікійців (зокрема, їхній досвід у навігації), чим скористалися стародавні греки та римляни, які з часом перетворилися на вправних мореплавців та поступово колонізували частину узбережжя Середземного, Чорного та Азовського морів.

Доцільно також вказати на цікаве співпадіння у часі - адже одразу після Хрестових походів були переведені з арабської на латину праці забутих в Європі географів (Птолемея тощо), а також відомі на той час твори арабських дослідників. І саме в цей час (початок XIV ст.) з'являються перші каталонські, італійські та португальські карти-портолани. Думка про вплив арабської географії та картографії на європейську науку підсилюється тим фактом, що деякі провідні географи, які працювали при дворах європейських можновладців були арабського походження, наприклад, Аль-Ідрісі. Особливо це прослідковується стосовно морської географії.

Важливу роль у створенні та використанні середньовічних морських карт-портоланів відігравав компас, про що свідчить хоча б один із їх синонімів - компасні карти. Тобто, це такі карти, які використовувались на борту суден разом з компасом.

Про судовий компас, тобто практичне використання магнітної стрілки в мореплавстві, було відомо в Європі наприкінці XII або на початку XIII ст., про що свідчать численні писемні джерела.

Отже, цілком логічно припустити, що зображення рози вітрів та компасної рози почали розміщувати на портоланах з метою відображення головних напрямків, тобто для орієнтування.

Важливою обставиною появи карт-портоланів є також такий стан суспільства, в якому вже значну роль відігравала писемна культура. Адже найперші такі карти створювались на міжнародній, на той час, латинській мові, яка згодом (на пізніших картах), переходила у місцеві говірки та діалекти.

Перші згадки про практичне використання карт в навігаційній справі (тобто для прокладання курсу корабля, визначення його місцеположення тощо) відносяться до середини ХІІІ ст.

Варто зауважити, що навігаційна практика в Середземномор'ї відносно використання традиційних морських карт майже не змінилась за період від їх появи з кінця XIII до другої половини XVII ст., тобто портолани вироблялись та поширювались ще два сторіччя після появи сучасних карт (з позначеннями широти та довготи).

Цьому сприяли, по-перше, традиційні уявлення навігаторів, ремесло яких та навички орієнтування прискіпливо зберігались і часто передавались нащадкам.

По-друге, в умовах Середземного та Чорного морів не відчувалось гострої практичної потреби у використанні інших картографічних посібників - адже судоходні шляхи в цих басейнах віками не змінювались і під час руху корабля узбережжя майже завжди знаходилось у полі зору навігатора. Навігації сприяли також вітри, які дмуть у постійних напрямках у певні пори року. В таких умовах необхідно було лише визначити місце знаходження корабля та розпланувати подальший рух, для чого власне і були пристосовані портолани.

Невід'ємною складовою змісту портоланів є зображення на них Чорного та Азовського морів, що кореспондується з фактом зображення цих басейнів часто разом із Середземним морем, або, здебільшого, окремо. Це свідчить про те, що навігаційний досвід в межах вказаних басейнів також сприяв розвитку мореплавства та появи відповідних карт. Про важливе географічне положення вказаних морів на стику цивілізацій Сходу та Заходу, про багатовікову історію їх освоєння, особливо що стосується Чорного моря, свідчить понад 300 варіантів його назви, які представлені мовами усіх народів, які історично пов'язані з цим стародавнім регіоном. Усі можливі топонімічні варіанти та різночитання відбивають сім основних ознак: власне етноніми (Грузинське, Кіммерійське тощо); країни і місцевості (Колхидське, Румське, тобто Візантійське, тощо); річки, які впадають в море (Дунайське тощо); населені пункти (Сурозьке, Корсуньське, Херсонеське тощо); розміри та значення (Велике, Головне тощо); сторони світу (Верхнє, море Північне - у арабів; Східне - у греків і римлян; Південне (у слов'ян) тощо); колір (Темне, море Мороку, Чорне тощо).

Карти-портолани, які вироблялись із практичних потреб упродовж XIII-XVII ст. відіграли певну історичну роль в розвитку картографії, яка полягає у тому, що вони стали основою сучасних повноцінних морських карт, а згодом, через них, і усіх інших, які складались на основі морських. Цей процес відбувався у двох напрямах, які умовно можна назвати спонтанним та практично-обумовленим.

Спонтанний процес відбувався під впливом ідей та праць, головним чином К.Птолемея (ІІ ст.), з творами якого познайомились ранньосередньовічні арабські картографи, що співпало у часі з періодом розквіту мистецтва укладання портоланів. До початкових карт К. Птолемея, які видавались разом з його «Географією», поступово додавались нові й нові карти, причому нових регіонів та з новими додатками стосовно математичної основи (проекції). Поступово оформились нові правила оформлення збірок карт, що врешті-решт проявилось у виданні «Атласу» Г. Меркатора у 1594 р.

Деякі особливості математичної основи птолемеєвських карт перейшли на портолани. Це, в першу чергу, смужкове позначення розмірів градусів, які використовувались в якості рамки, а також зображення у вигляді градуйованої смужки.

Практично обумовлений процес удосконалення портоланів почався з другої половини XVI ст. і пов'язаний із освоєнням європейськими мореплавцями просторів Атлантичного океану. Тоді стали очевидними недоліки цих, по суті, пласких карт, які ігнорували кулеподібність Землі та схилення магнітної стрілки. Така практика спричинила інтенсивні нововведення у морські карти, що завершилось винайденням в середині XVI ст. циліндричної рівнокутної проекції (меркаторської - за ім'ям її автора), яка з успіхом застосовується в морських картах до нашого часу.

Безперечно, практика виробництва портоланів безпосереднім чином вплинула на розвиток усієї картографії, особливо морської. Цей вплив можна розглядати за трьома основними напрямками, а саме: удосконалення змісту карт; введення сучасної математичної основи; запровадження практики картодрукування, у результаті чого виробився новий, сучасний за математичною основою і змістом тип карт.

У другому розділі «Особливості портоланів як картографічних творів» визначені головні характерні ознаки, які відрізняють середньовічні портолани від інших картографічних творів. Зокрема, цілком очевидно, що зміст портоланів характеризується усіма основними складовими, характерними для традиційних карт. Однак, із-за специфіки портоланів деякі із таких елементів по відношенню до сучасних карт дещо відмінні, або ж знаходяться у зародковому стані.

Таким чином, можна стверджувати, що зміст картографічного зображення портоланів відзначається наступними рисами: у цілому достовірністю та чіткістю графічного виконання; досконалістю у порівнянні із сучасними їм так званими монастирськими картами, особливо це стосується використання умовних знаків, генералізації зображуваних об'єктів, математичною визначеністю; схожістю за змістом до сучасних загальногеографічних та морських навігаційних карт, але лише у загальному відношенні, хоча (і це є важливою особливістю) зміст портоланів відзначається більшою різноманітністю за рахунок зображення окремих міфічних особистостей, державних атрибутів (прапорів, гербів), компасних роз тощо.

Варто відзначити, що автори-укладачі портоланів привнесли у тодішню картографію декілька важливих нововведень (у порівнянні з попередниками) і які використовуються у сучасній картографічній практиці, наприклад, зображення мілин - великою кількістю точок, підводні скелі й небезпеки - хрестиком, надводні небезпеки й скелі - жирною точкою. Інший приклад - дуже часто з метою підкреслити об'ємність гір, укладач використовував ефект світлотіні. При цьому схили відтінювались зі східного боку, що пов'язано із розташуванням джерела світла при роботі за креслярським столом. На друкованих картах (з початку XVI ст.) світлотінь набула більшої насиченості. Слід зазначити, що прийом світлопластики використовується до сьогодні.

На більшості портоланів іспанськомовних авторів-картографів гірські хребти зображувалися у вигляді лускоподібних ланцюгів екзотичних форм, що виправдовувались їх природними особливостями. Так зображення Атлаських гір, що знаходяться на півночі Африки передані формою пальми, Альпи зображались у формі лапи птаха, гори Богемії у вигляді підкови тощо.

Аналіз зображень рельєфу надає підстави стверджувати, що саме портолани можна вважати тим експериментальним матеріалом, на якому відпрацьовувались доцільність умовних знаків для сучасних карт. Так, наприклад, очевидно, що перспективне зображення рельєфу виявилося актуальним ще певний час - аж до винайдення горизонталей (кінець XVIII ст.), а лускоподібно-ланцюговий декоративний прийом не прижився і зник разом з виробництвом портоланів.

Невід'ємною частиною змісту портоланів є атрибути державності у вигляді зображень правителів держав, гербів, державних прапорів (комбінацій вказаних зображень) тощо. Їх можна вважати характерними (ідентифікаційними) ознаками карт-портоланів. Варто також зазначити, що окремі складові таких зображень (герби, державні прапори) поступово почали виводитись із складу картографічного зображення і виноситись за рамки карти, перетворившись, таким чином, у так звані додаткові дані на сучасних картах.

Характерною складовою змісту портоланів - морських карт ХІІІ-ХVII ст. - є так звані компасні рози та рози вітрів. Це художнє зіркоподібне зображення, утворене системою концентричних кіл та відцентричних променів. Кількість таких променів, що відбивали основні компасні напрямки, кратна чотирьом (4, 8, 16, 32 тощо ). Власне компасні рози та рози вітрів є одним з головних елементів змісту портоланів, які визначали призначення цих карт - для орієнтування у морі та прокладання курсу корабля. Таким чином компасні рози та рози вітрів виконували головну свою функцію - навігаційну. Поглиблене дослідження портоланів надає змогу сформулювати ще дві функції компасних роз та роз вітрів, які вони відігравали на стародавніх морських картах. Це функція оздоблювальна (що сприяла підвищенню художньої якості та приваблюванності твору) та функція атрибутивна, яка надавала карті унікального вигляду та відмінності від інших подібних творів. Узагальнюючи значення цього зображення у тому, що зображення роз виконує ще одну, четверту, важливу функцію - ідентифікаційну. Це означає, що графічні характеристики роз, їх внутрішнє оздоблення та кольорове оформлення, можуть характеризувати місце і час виготовлення карти.

Можна також завдяки аналізу карт-портоланів відмітити певну еволюцію стосовно деяких елементів карти, прослідкувавши їх зміну від середньовічних монастирських карт до сучасних. Так, наприклад, якщо легенди на монастирських картах взагалі відсутні, то такі дані на портоланах розміщені у вигляді окремих пояснень в межах картографічного зображення. На сучасних же картах така легенда подається у вигляді окремого блоку поза межами картографічного зображення.

Особливості карт-портоланів як специфічних картографічних творів виявляються у процесі їх класифікації.

Якщо брати до уваги той факт, що усі відомі традиційні класифікаційні ознаки стосовно географічних карт не можуть задовольнити систему класифікації карт-портоланів, а деякі із таких ознак можуть бути використані лише частково, то виникає нагальна необхідність розробки окремої трьохрівневої класифікаційної системи для карт-портоланів. Перший рівень охоплює загальні ознаки, тобто такі, які притаманні усім географічним картам (територіальне охоплення, масштаб, призначення). Другий рівень включає так звані індивідуальні ознаки, тобто такі, які можливо використати для усіх географічних карт, але які практично відбивають риси лише стосовно карт-портоланів (належність до картографічної школи, рівень художнього оформлення, комплектація, матеріал виготовлення). До третього рівня класифікаційних ознак карт-портоланів, які підкреслюють їх специфічність, відносяться співвідношення площ суходолу та акваторій в змісті карти та кількість роз (рис.2).

Важливою класифікаційною ознакою карт-портоланів є належність до певної картографічної школи, для виділення яких варто використовувати такі важливі критерії як період і місце функціонування осередку виробництва та мова карти.

Важливим критерієм поділу на школи, і, можливо, більш помітними візуальними ознаками, є стилістичні особливості оформлення карт і національні кольори, а також складові частини змісту, такі як топонімія, пояснення (примітки), графічні образи міст, образи правителів тощо - адже саме їхні зображення представляють індивідуальні риси та творчі особливості кожного картографа, епоху або майстерню.

Отже картографічна школа стосовно карт-портоланів - це сукупність світоглядних ідей та графічно-художніх навичок, які втілюються у картографічні твори групою виконавців, розміщених географічно та хронологічно у певному місці і які пов'язані однією творчою традицією. Виділення шкіл стосовно виробників карт-портоланів базується у своїй основі на національних і географічних особливостях їх представників, які намагались розвивати свої картографічні традиції. Таким чином виділяється 10 основних картографічних шкіл, з них 9 в регіоні Середземномор'я

Окремо виділяється Японська школа карт-портоланів, представники якої творили в м. Нагасакі. Школа заснована і у подальшому розвивалась завдяки тісним стосункам з Португалією. Саме Нагасакі - перше японське місто, яке відвідали португальські судна у 1541-1543 рр., поклавши початок політичним та торговельним стосункам упродовж наступних 47 років, коли ще 80 португальських екіпажів відвідали Японію. Серед японських портоланів відомі карти, які відбивають Японію у цілому, а також окремі субрегіони Світу.

Карти-портолани часто комплектувались у вигляді збірок, своєрідних атласів, до складу яких частіш за все включались карти Середземного й Чорного морів (разом з Азовським). Поява таких збірок обумовлена практичними потребами мореплавців та зручністю користування. Зазвичай, така збірка складалась не більше ніж з 12 карт-аркушів. Найбільш повні атласи портоланів XIV та XV ст. включали: карту світу, навігаційні карти Середземного моря та його окремих частин (іноді окремо Адріатичного, Егейського морів), Чорного моря, іноді Каспійського. Часто до збірки включали різноманітні коментарі до карт, пояснення, лоції, астрономічні календарі тощо.

Оскільки за призначенням карти-портолани є навігаційними посібниками (для здійснення мореплавання), то важливою класифікаційною їх ознакою є співвідношення (по площі) суходолу та водних просторів. За такою ознакою всі портолани можна розділити на дві великі групи. До першої варто віднести карти, на яких надається інформація як на акваторію та морське узбережжя так і на суходільні території (географічні карти). До іншої групи відносяться карти, для яких характерне інформаційне навантаження лише на акваторію та морське узбережжя (власне морські). Варто зазначити що така класифікаційна ознака є важливою з точки зору існування портоланів як попередників сучасних морських навігаційних карт, та, власне, загальногеографічних.

За типом та цілеспрямованістю інформаційного навантаження карти-портолани можна умовно розділити на власне морські навігаційні та умовно довідкові - на них надавалась переважно інформація економічного та політичного характеру, яка навігаторам і не була потрібна.

Необхідність створення таких карт окремого призначення - і для навігаторів і для купців-мандрівників - вперше у XV ст. спало на думку представникам каталонської картографічної школи.

Значення існування двох таких типів карт за призначенням та змістом вже у XV ст., для розвитку картографії важко переоцінити. Вони позначають відправну точку для відліку розгалуження карт на загальногеографічні (їх аналоги стосовно відображення акваторій - навігаційні) та інші, зокрема, тематичні, в першу чергу, соціально-економічні.

Відмінність карт-портоланів від існуючих в той же час так званих монастирських карт та інших, а також від сучасних, дає підстави сформулювати таке поняття як «ідентифікаційні ознаки». Це такі риси карт взагалі, і зокрема, карт-портоланів, які відрізняють їх від інших карт. За ступенем очевидності прояву доцільно виділити наступні ідентифікаційні ознаки стосовно портоланів: 1-го порядку, або абсолютні, тобто такі характерні риси, які притаманні тільки цим картам і відсутні у інших, як в минулому, так і в майбутньому (зображення компасних роз; подання відомих гірських хребтів у вигляді лускоподібних ланцюгів, форма яких асоціюється з деякими предметами (Атлаські гори у вигляді пальми тощо); 2-го порядку, або відносні - специфічні, нові риси карт-портоланів, які не виявляються стосовно існуючих хронологічно раніше та одночасно з ними карт, але які зберігаються і знаходять свій розвиток у подальшому, зокрема відносно сучасних карт (умовні позначення мілин, скель, пунсони населених пунктів тощо); 3-го порядку, або умовні - це такі риси, які стають очевидними при детальному вивченні карт і інколи виявляються стосовно інших карт, як в минулому, так і в майбутньому (використання в якості носія картографічного зображення пергаменту).

Таким чином, карти-портолани, це самостійний вид карт за багатьма ознаками (тематикою, вузьким призначенням, змістом, стилем виготовлення та оформлення тощо), які визначають та представляють окремий етап у розвитку картографії, нові тенденції в середньовічному суспільстві (розвиток мореплавства, торгівлі, етнічний та політичний рух в районі Середземномор'я), а також, у зародковому стані, й нові напрями картографування, пов'язані із сучасними навігаційними та загальногеографічними картами.

У третьому розділі дисертації «Методологічні та інформаційно-технологічні особливості дослідження портоланів» на основі запропонованих методологічних принципів обґрунтовано вибір технології каталогізації середньовічних морських карт з метою проведення наукових досліджень та практичного використання, що покладено в основу створення пошуково-інформаційної системи «Портолан».

Традиційна форма каталогізації карт-портоланів передбачає збереження інформації про карти у вигляді тексту з врахуванням максимального числа важливих характеристик кожного об'єкту вивчення. При цьому під каталогізацією автор розуміє процес систематизації та узагальнення даних про об'єкт дослідження, а також подання її у вигляді, придатному для подальшого використання. Такими загальновідомими і традиційним формами є каталоги та бібліографічні покажчики. Враховуючи існуючий досвід каталогізації карт та особливості об'єкту даного конкретного дослідження, автором складені узагальнюючі переліки портоланів із зображенням Чорного та Азовського морів та стислих біографічних довідок про їх авторів-картографів. Узагальнення відбувалось в два етапи - попереднього, до деякої міри робочого, результати якого подані у вигляді анотованих текстових описів та другого, уточнюючого, результати якого представлені у більш наочній та читабельній інформативній формі - табличній.

Цілком очевидно, що приведені підходи систематизації даних стосовно портоланів, а також їх практичне втілення у вигляді каталогів, списків, описів і т. д.- все це представляється вже анахронізмом.

Зважаючи на це, каталогізацію портоланів сьогодні доцільно проводити лише шляхом створення інформаційної системи, на основі якої можливо здійснити:

систематизацію усієї сукупності даних про об'єкт дослідження на основі атрибутивних ознак (кількісних та якісних властивостей, які притаманні даному об'єкту (карті) і відрізняють його від інших однорідних);

відбір необхідної кількісної та/або якісної характеристики карти;

візуалізацію атрибутивних даних разом з електронним зображенням та/або одержання необхідної інформації на фізичному носієві.

Методологічні особливості дослідження портоланів відповідно до вимог щодо створення комп'ютерної інформаційної системи включають наступні головні принципи:

- системності, який передбачає розгляд об'єкта дослідження як цілісної складної системи, утвореною низкою підсистем, що характеризується функціональними залежностями та взаємозв'язками;

- повноти інформації, який полягає у використанні системи критеріїв для формування комплексу необхідних даних щодо об'єкта дослідження шляхом проведення запитів від бази даних з одержанням цифрової картографічної інформації, її кількісних та якісних характеристик;

- однозначності, що передбачає використання системи запитів щодо об'єкта дослідження з отриманням одного варіанта необхідних даних;

- інтелектуального аналізу даних, який полягає у використанні системи правил і процедур для забезпечення програмним продуктом, створеним із застосуванням відповідної технології, для ідентифікації оригіналу картографічного матеріалу;

- достовірності, який передбачає проведення підтримки бази даних на відповідному рівні за інформаційним насиченням та форматом збереження. Достовірність забезпечується інформаційним моніторингом карт-портоланів.

- гнучкості мови написання програмного додатка, що передбачає врахування включення у базу даних будь-якої різноманітної інформації стосовно карт.

Вибір технології ґрунтується на певних вимогах щодо одержання практичних результатів роботи інформаційної системи, а саме: можливостей створення мобільної інформаційної системи; розробці закритої архітектури такої системи; простоті реалізації у програмній оболонці усіх поставлених завдань з урахуванням наявної вихідної інформації; інтелектуалізації системи з включенням нових модулів; інтеграції інформаційної системи з новітніми технологіями роботи стосовно просторових даних.

Інформаційна система повинна бути динамічною, що передбачає існування механізму зв'язку між різною інформацією про об'єкти дослідження (яка міститься у базі даних інформаційної системи, у спеціалізованих електронних каталогах бібліотек тощо).

Каталогізація карт-портоланів (які є графічними зображеннями у двох видах - аналоговому (паперовому) та/або цифровому, збереженому у растровому форматі з метою одержання необхідної інформації, її аналіз та отримання інтелектуального висновку як результату пошуку і роботи програмного забезпечення, доцільно реалізувати у вигляді самостійної програмної оболонки, розробленої на основі сучасних технологій, обґрунтованих методологічних положень та висунутих відповідних вимог.

Проведений аналіз сучасних існуючих технологій роботи з просторовими даними: ГІС (географічних інформаційних систем), АКС (автоматизованих картографічних систем), систем автоматичної обробки зображень, технологій штучного інтелекту, технології XML (SGML), їх переваг та недоліків, моделей баз даних, що вони підтримують (ієрархічних, мережних, реляційних) та з урахуванням структури та обсягів інформації по старовинних картах, висунутих методологічних принципів свідчить, що найоптимальнішою технологією (серед розглянутих) є технологія XML з використанням ієрархічної моделі керування даними.

Технологія XML (розширювана специфікація мови, призначена для створення сторінок у Всесвітній павутині) стандартної узагальненої мови розмітки (SGML), що виникла у кінці 1990-х років, є новою SGML-похідною мовою розмітки документів, що дозволяє структурувати інформацію різного типу, використовуючи для цього довільний набір інструкцій. На сучасному етапі розвитку програмного та технічного забезпечення XML може використовуватися в будь-яких програмних додатках, що працюють зі структурованою інформацією - від складних геоінформаційних систем, з великими обсягами переданої інформації до звичайних «локальних» програм (встановлених на одному комп'ютері), які використовують цю мову для опису службової інформації.

Серед особливостей обраної технології доцільно вказати на її переваги, які безпосередньо або опосередковано є цікавими стосовно каталогізації морських карт-портоланів та розвитку досліджень у цьому напрямі. Це, насамперед:

привабливість для розробників складних інформаційних систем з великою кількістю додатків, пов'язаних потоками інформації різноманітної структури. У цьому випадку XML-документи виконують роль універсального формату для обміну інформацією між окремими компонентами великої програми;

здатність поступового перетворення в базовий стандарт для нової мови опису ресурсів, що дозволяє спростити вирішення низки проблем у Всесвітній павутині, які пов'язані з пошуком потрібної інформації, забезпеченням контролю за вмістом мережних ресурсів, створенням електронних бібліотек тощо;

можливість мови XML описувати дані довільного типу і використання її для представлення спеціалізованої інформації, наприклад хімічних, математичних, фізичних формул, медичних рецептів, нотних записів і т.д. Тому цілком логічним є припущення, що у найближчому майбутньому XML замінить собою HTML, принаймні, перші спроби інтеграції цих двох мов уже існують (специфікація XHTML);

здатність інформації, яка міститься в XML-документах, змінюватися, передаватися на комп'ютер користувача та оновлюватися. Розроблені специфікації Xlink (розширюваного зв'язку) та Xpointer (розширюваного вказівника) дозволяють посилатися на окремі елементи документа та є обліком їхньої вкладеності і значень атрибутів;

можливість забезпечення незалежно від конкретного пристрою виведення відображення XML- документів при використанні таблиць стилів (XSL);

доцільність використання XML в програмних додатках для збереження та обробки структурованих даних у єдиному форматі.

За структурою XML-документ представляє собою звичайний текстовий файл, у якому за допомогою спеціальних маркерів створюються елементи даних, послідовність і вкладеність яких визначає зміст документа. Основною перевагою XML-документів є те, що при відносно простому способі створення та обробки (звичайний текст може редагуватися будь-яким тестовим редактором і оброблятися стандартними XML-аналізаторами), вони дозволяють зберігати структуровану інформацію, яку досить успішно розпізнають комп'ютерні системи.

Для перетворення текстової інформації про карти-портолани у систематизовані записи бази даних, які створюються у процесі проведення запитів на пошук інформації під час роботи комп'ютерної інформаційної системи, необхідна структурована система даних про них. Така первинна інформація є змістом так званих паспорта портолана та паспорта картографа.

Атрибутивні дані, які формують паспорт портолана включають: особисту назву портолана трьома мовами: українською, російською, англійською; територію охоплення (картографування); рік створення; прізвище автора (картографа); розмір портолана; матеріал виготовлення (папір або пергамент); кількість роз; орієнтацію клапана (східна або західна); належність до певної картографічної школи; комплектація (окрема карта чи збірка карт); місце зберігання; іншу (додаткову) інформацію, яка не може бути класифікована або характерна лише для окремих портоланів.

Атрибутивні дані, що формують паспорт картографа та визначаються користувачем за результатами роботи пошуково-інформаційної системи містять: повне ім'я автора карти (картографа); дати життя; відомий період діяльності; місце основної діяльності (країна, регіон); належність до певної картографічної школи; відомі картографічні твори; інші дані.

Вказана структурована інформація розміщується у текстовому вигляді та вноситься інтерактивно безпосередньо до файлу. Редагування його змісту автором (власником) інформаційної системи можливе за умови використання найпростішого текстового редактора.

...