Портолани: теорія і методика історико-картографічного дослідження

Функціонування системи відбувається шляхом роботи з ієрархічним інтерфейсом користувача. Для цього необхідно задати параметри необхідних карт. Запити для пошуку вільно конструюються і уточнюються в залежності від отриманого результату.

Алгоритми користувача записуються до виконавчого файлу, який запускається на початку роботи із пошуково-інформаційною системою.

У четвертому розділі дисертації «Використання карт-портоланів в історико-географічних дослідженнях» розкрито інформаційні можливості цих документів та обґрунтовано методику їх використання, зокрема, в топонімічних дослідженнях, а також при вивченні динаміки стану конкретних природних об'єктів.

Вихідна посилка можливості використання карт в історико-географічних дослідженнях закладена в часовій невідповідності між станом дійсності, зафіксованим у змісті карт та реальним станом речей на момент використання цієї ж карти, тобто можливістю відбиття картою минулого. Це дозволяє сприймати будь-яку карту джерелом інформації про той часовий зріз, в якому вона була створена. На такій теоретичній основі базується три аспекти порівняльно-історичного аналізу за допомогою карт: встановлення факту існування певного об'єкту; дослідження його просторових, якісних та кількісних характеристик а також розгляд їх динаміки (еволюції).

Головними обставинами та чинниками звертання до карт як до історичних документів з метою отримати певну інформацію є: їх модельні властивості, тобто здатність створювати цілісний образ ділянки земної поверхні на певний часовий зріз із можливістю визначати певні якісні та кількісні характеристики зображених об'єктів та явищ; можливість отримання при співставленні різночасових карт мінімальних похибок (у порівнянні, наприклад, з описами), оскільки карти навіть у різні часи складались за приблизно однаковими методиками і різкого переходу, як правило, між їх типами стосовно цих методик не було; значна різноманітність картографічних матеріалів на одну і ту ж територію (за масштабом, тематикою, часом створення, авторством і т.д.), що дає змогу, співставляючи такі карти, звести до мінімуму помилки щодо кількісних характеристик об'єктів, і, навпаки, достатньо повно проаналізувати їх якісні характеристики.

Вказані властивості карт покладено в основу методичної схеми досліджень, яка може бути реалізована за трьох головних умов.

Першою і головною вихідною передумовою є наявність якісного інформаційного ресурсу, який у контексті даного дослідження може складатися з двох різних видів документів, а саме: це карти як основний, суто інформаційний документ, модель певного регіону на певний історичний зріз з певною територіальною прив'язкою; текстові джерела, що виступають як методичний матеріал, який містить відомості про сутність тієї чи іншої карти, доповнюючи таким чином інформацію, отриману безпосередньо з карти і т.д.

Про значимість карт як інформаційних джерел в історико-географічних дослідженнях свідчать їх важливі функції, як моделей дійсності. Це функції:

Пошуково-фіксуюча, що передбачає можливість встановлення факту існування певного об'єкту, його якісних та кількісних характеристик в певний проміжок часу;

Уточнююча, тобто така, що надає можливість доповнити будь-яке інше джерело (текст, малюнок тощо);

Асоціативно-постановча, пов'язана із генерацією думок стосовно можливості нових досліджень, окрім тих які передбачено здійснити планово. Так, наприклад, перегляд портоланів Чорного моря наштовхнув автора на думку про важливість порівняння зображеної на них берегової лінії із таким зображенням на сучасних картографічних матеріалах;

Планувальна передбачає визначити логічний порядок вивчення певних об'єктів, виключаючи при цьому можливість їх пропущення або дублювання.

Наступною вихідною передумовою до використання картографічних документів в історико-географічних дослідженнях є інформаційно-технологічні засоби досліджень, тобто матеріальні (механічні або віртуальні) системи, які надають можливість систематизувати зібраний матеріал за певними ознаками (або системами ознак), сформувати на цій основи певні їх групи та надати можливість роботи з ними.

Традиційними такими системами є каталоги або бібліографічні описи, а прикладом новітніх (сучасних) є комп'ютерні системи, прикладом якої може бути запропонована автором пошуково-інформаційна система «Портолан» (представлені у розділі 3 дисертації).

Важливою вихідною передумовою використання карт-портоланів в історико-географічних дослідженнях є методи дослідження, головними із яких є: ретроспективного аналізу, часового зрізу та історико-порівняльний.

Практичне застосування вказаних методів дослідження, як показує робота з картами-портоланами, можливо на основі деяких практичних принципів (принцип чотирьох «і»), а саме:

Інваріантності, який допускає, що кожний об'єкт дослідження упродовж історичного часу мав різні варіанти назв;

Інформаційної достовірності. Цей принцип передбачає різний підхід при оцінці достовірності змісту карт, що залежить від їх цільового призначення, масштабу тощо. У контексті даного дослідження цей принцип варто використовувати у двох аспектах. Перший передбачає очевидність того факту, що достовірність портоланів набагато вища від сучасних їм карт світу (так званих монастирських), другий пов'язаний із усвідомленням того, що достовірність портоланів набагато вища стосовно зображень прибережної частини суходолу, аніж внутрішніх його регіонів та відкритого моря;

Історизму, який означає що картографічне зображення будь-якого об'єкта та подання будь-яких його характеристик відбувалося за нормами і правилами того часу;

Ідентифікації помилок. Цей принцип є логічним продовженням попереднього і допускає відсутність помилок при написаннях назви, чи позначенні інших характеристик об'єктів, навіть у тому випадку, коли помилка виглядає очевидною. В такому випадку можна вважати, що видима некоректність викликана правилами та нормами тієї чи іншої картографічної школи.

Власне процес проведення історико-географічного дослідження відбувається у наступні етапи: групування джерел за ознакою інформативності (що можливо за двома критеріями); їх обробка та фіксація отриманих даних; тлумачення нової інформації; формулювання висновків.

Перший критерій групування - це приналежність до картографічної школи, територія охоплення тощо. Другий критерій - повнота змісту стосовно досліджуваного по карті об'єкту. За таким критерієм джерела можуть бути (умовно): І-го порядку, тобто такі, що дають повну (необхідну, заплановану для здобуття) інформацію про об'єкт дослідження; ІІ-го порядку, в яких зафіксована лише часткова інформацію про даний об'єкт; ІІІ-го порядку, тобто такі, які представляють вибіркову (часткову інформацію), що, тим не менш, є дуже цінним фактом, особливо при наявності такої конкретної інформації на багатьох картах.

Обробка та фіксація отриманих даних відбувається за допомогою відомих правил та прийомів, із застосуванням таблиць, схем, графіків тощо.

Тлумачення нової інформації відбувається як відповідь на поставлене на початку дослідження завдання, що вирішує певну проблему, а формулювання висновків може сприйматися як отримання нових знань, зокрема, у вигляді нових положень, теорій тощо.

Викладена методична схема історико-географічних досліджень реалізована, зокрема, при вивченні історичної топоніміки стосовно острова Зміїний та його статусу як географічного об'єкту (острів чи скеля). Така постановка питання обумовлена тією обставиною, що до недавнього часу острів був проблемною ділянкою між Україною та Румунією. Суть конфлікту - у розмірах економічної зони навколо острова, оскільки в її межах розвідані значні поклади нафти та газу. Тільки 3 лютого 2009 року Міжнародний суд в Гаазі виніс своє рішення відносно делімітації континентального шельфу та виключно економічних зон в районі острова, врахувавши при цьому інтереси обох держав.

Практична мета дослідження - прослідкувати еволюцію сучасного топоніму острова, визначення найбільш поширеної його назви, їх тлумачення та формулювання висновку про категорійність його сприйняття у різні періоди історії (як острова чи як скелі) з точку зору фахівців-навігаторів, для яких остання обставина була пов'язана з питанням безпеки мореплавання і тому карти в такому сенсі можна вважати достовірним джерелом.

Таким чином для дослідження відібрано 139 карт Чорного та Азовського морів із зображенням острова, створених у період 1313-1880 рр., на яких зафіксовано усього 35 назв острова, які відбивають три їх варіанти тлумачення, пов'язані із поняттями: «Ахілл», «білий», «змій», представленими різними мовами та в різних транскрипціях.

Перша назва пов'язана, з тим, що майже з моменту його досягнення стародавніми греками, острів перетворився в один з центрів культу Ахілла - героя Троянської війни. Походження топоніма «білий» (грецькою «левке»), згідно з античними авторами, пов'язане з величезною кількістю білих птахів, які гніздилися на острові.

У XIIІ столітті у Європі почали з'являтися карти, на яких Чорне море відображувалось уже за сучасними, відомими на сьогодні контурами. На цих картах острів уже був позначений як Зміїний, і серед його назв переважала латинізована форма «Фідонісі» (з грецької - «Зміїний острів»).

З XVІІІ ст. відома форма назви така як Ілан-Ада (Зміїний остров в перекладі з турецької). Однією з перших карт, на яких ця назва зафіксована (I[nsula] Ilanada) є Генеральна карта України Гійома де Боплана 1648 р.

У російській картографії з кінця ХІХ ст. паралельно вживалися два топоніми - «Фидониси» та «Змеиный» («Змиевый»). Перша назва проіснувала на картах до початку ХХ ст. На україномовних картах, що з'явилися на початку ХХ ст., використано топонім «Зміїний».

Щодо походження сучасного топоніма острова існує дві версії. Одна з них пов'язана із твердженням, що в давнину острів заселяли водяні вужі, тобто змії. Інша версія пояснює назву із вшануванням Ахілла, який інколи представлявся у вигляді змії.

Проведений аналіз прийомів відображення острову Зміїний практично на усіх відомих картах періоду 1313-1800 рр. свідчить, що присутність його зображення визначається важливістю його як географічного об'єкту, зокрема, для мореплавців. Його зображення представлено як ділянку суходолу, тобто власне острова, в той час як інші суходільні ділянки позначаються хрестиком (що означає окрему скелю або інші навігаційно небезпечні об'єкти) без підпису назв (таке позначення використовується й на сучасних морських навігаційних картах). Важливо відмітити, що при цьому малюнок (зображення) супроводжується назвою I., Ilan, Ilan, Illis, Ins., insula - що означають дослівно «острів».

Значні інформаційні можливості старовинних карт розкриваються при їх використанні для вивчення динаміки природних процесів та явищ. Для прикладу вибрана Керченська протока (Керч-Єнікальський канал) з двох причин. Перша стосується максимального забезпечення цього регіону картографічними матеріалами ще з античності, оскільки протока (яка ще в ранньому середньовіччі називалась як «Босфор Кіммерійський») завжди була важливим навігаційним об'єктом, який не втратив свого стратегічного значення і до сьогодні. Друга причина пов'язана із специфічними природними умовами, які визначають швидку динаміку берегової лінії внаслідок поєднання унікальних геологічних, гідрометеорологічних та гідрологічних умов.

З'єднуючи два різноякісні за гідрологічними умовами та площею морські басейни - Чорноморський та Азовський, Керченська протока в той же час роз'єднує дві ділянки суходоли у вигляді півостровів Керченського та Таманського, береги яких характеризуються різноякісними геоморфологічними властивостями, що обумовлює досить швидкі процеси утворення та зникнення мілин, піщаних кіс та швидкої зміни обрисів берегової лінії. Цьому сприяють також високі швидкості вітру та потужний водообмін між Чорним та Азовським морем. Ситуація із перерозподілом суходолу та водних просторів в районі протоки ускладнюється впливом дельтових процесом річки Кубань та її численних рукавів, а також господарською діяльністю людини, яскравим прикладом чого можуть бути події 2003 року, під час чергової конфліктної ситуації стосовно державної приналежності острова Коса Тузла. Тоді була здійснена спроба «приєднати» цей клаптик суходолу до Таманського півострова (Краснодарського Краю Росії) шляхом створення штучної дамби.

Динаміку контурів природних об'єктів в акваторії Керченської протоки прослідковано автором за допомогою морських карт, із характерним зображенням досліджуваного регіону, виготовлених у XVI-XVIII ст. Карти порівнювались із зображення каналу на сучасному космічному знімку 2007 р.

На картах, як і на знімку, видно власне протоку, косу Чушка та острів Коса Тузла в протоці. Чітко виділяється півострів Тамань, розчленований на дві частини Таманською затокою. Добре видно глибини - з боку Азовського моря переважають мілини.

Таким чином, морські карти-портолани надають змогу відзначити постійність cкладного навігаційного стану в в Керченській протоці. Стосовно сучасного о. Коса Тузла, то цей об'єкт практично на картах, починаючи з XVI ст. завжди позначався у вигляді окремого острова з відмілинами з боку Азовського моря. З кінця XVIII ст., згідно з картографічними матеріалами, острів зберігає видовжену форму і оточений відмілинами, тобто має ознаки піщаної коси.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження обґрунтована та реалізована цілісна системна методика дослідження старовинних картографічних документів, якими є карти-портолани, що створювались як навігаційні посібники упродовж XІII-XVII ст. Проаналізовано особливості їх змісту, вказано на їх роль в розвитку картографії, а також їх можливості як інформаційних джерел в історико-географічних дослідженнях. Це дозволило отримати конкретні науково-практичні результати.

1. У дисертаційному дослідженні поглиблено теоретико-методологічні положення вивчення старовинних картографічних творів як історичних документальних свідчень розвитку та проблем суспільно-політичних відносин та технологічного рівня суспільства, а також їх сприйняття як представників певного етапу у розвитку картографії. При цьому запропоновано власний підхід до класифікації карт-портоланів як специфічних творів, визначено поняття ідентифікаційних ознак, проаналізовано вплив цих творів на розвиток картографії, показано їх роль та можливості як інформаційних документів в історико-географічних студіях.

2. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що карти-портолани, які активно використовувались у практиці мореплавства упродовж XІII-XVII ст., за деякими нововведеннями стосовно змісту та художнього оформлення, представляють собою окремий специфічний вид, відмінний від тогочасних так званих «монастирських карт». Характерною складовою змісту портоланів є так звані компасні рози - художні зіркоподібні зображення, утворені системою концентричних кіл та відцентричних променів, що відбивають основні компасні напрямки. Власне вони є одним з головних елементів змісту портоланів, які визначали призначення цих карт - для навігації. Специфічною рисою портоланів є належність до тієї чи іншої картографічної школи. Остання визначена як сукупність світоглядних ідей та графічно-художніх навичок, які втілюються у картографічні твори групою виконавців, розміщених географічно та хронологічно у певному місці і які пов'язані однією творчою традицією, що дало змогу виділити 10 основних картографічних шкіл.

3. На основі відмінностей у змісті карт-портоланів від існуючих в той же час так званих «монастирських карт» та інших, а також від сучасних, сформульоване таке поняття як «ідентифікаційні ознаки». За ступенем очевидності прояву доцільно виділити ознаки: 1-го порядку (абсолютні), тобто характерні риси, які притаманні тільки цим картам і відсутні у інших, як в минулому, так і в майбутньому (зображення роз, гірських хребтів у вигляді лускоподібних ланцюгів тощо); 2-го порядку, або відносні - специфічні, нові риси карт-портоланів, які не виявляються стосовно існуючих хронологічно раніше та одночасно з ними карт, але які зберігаються і знаходять свій розвиток у подальшому, зокрема відносно сучасних карт (позначення мілин, підводних каменів, умовних знаків рослинності, пунсони населених пунктів тощо).

4. Умови для виникнення та поширення карт-портоланів в регіоні Середземномор'я у кінці ХІІІ ст., пов'язані, насамперед, із посиленням суспільно-політичного руху, а саме: хрестовими походами, розвитком торгівлі, обміном культурними цінностями (переклад античних авторів на європейські мови з арабської), що сприяло піднесенню ролі водних просторів як шляхів сполучення. Важлива роль належить також накопиченню навігаційного досвіду та використанню компаса, про що свідчить хоча би один із синонімів портоланів - компасні карти (тобто карти, які використовувались на борту суден разом з компасом).

5. Портолани, як представники специфічного виду картографічної продукції, мають спільні риси, характерні усім географічним картам і, в той же час, відрізняються деякими особливостями, що пов'язані з їх практичним використання та технологією створення. Тому їх класифікаційна система включає три рівня: ознаки, які є загальними для усіх географічних карт; ознаки індивідуальні, використання яких можливе для усіх географічних карт, але які використовуються практично лише для карт-портоланів (належність до картографічних шкіл, якість художнього оформлення, комплектація, матеріал виготовлення); ознаки специфічні, що можуть характеризувати лише портолани (кількість компасних роз тощо).

6. На основі запропонованих методологічних принципів (системності, повноти інформації, однозначності одержання інформації, інтелектуального аналізу даних, достовірності, гнучкості мови написання програмного додатка) та з урахуванням специфіки вихідної інформації, обґрунтовано вибір технології каталогізації середньовічних морських карт з метою проведення наукових досліджень та їх подальшого практичного використання. Найоптимальнішою технологією реалізації завдання автоматизації процесів історичних досліджень є технологія XML з елементами технології штучного інтелекту, на основі якої автором створено пошуково-інформаційну систему «Портолан». Незважаючи на можливість використання різних систем керування даними в обґрунтованій для застосування технології - ієрархічної, реляційної (що є стандартом роботи в сучасних інформаційних системах, які підтримують просторові дані), гібридної (комбінованої - реляційної з елементами ієрархії) - для створення пошуково-інформаційної системи «Портолан» обрано ієрархічну систему як базову в технології XML. Головними перевагами вибору ієрархічної структури керування даними є: вільна структура написання програми, що забезпечена технологією XML; легка адаптація до слабо-структурованої інформації, якою є вихідні дані по старовинним морським картам; здатність бути інструментом доступу до необхідної інформації з будь-якого параметру.

7. Розкрито можливості використання карт-портоланів в історико-географічних дослідженнях та обґрунтовано відповідну методику, зокрема, стосовно вивчення топонімів, а також при з'ясуванні динаміки стану конкретних природних об'єктів. Головною посилкою для цього є часова невідповідність між станом дійсності, зафіксованим у змісті карт та реальним станом речей на момент використання цієї ж карти, тобто можливістю відбиття картою минулого. Це дозволяє сприймати будь-яку карту джерелом інформації про той часовий зріз, в якому вона була створена. Методологічною основою звертання до карт як до історичних документів, з метою отримати певну інформацію, є їх модельні властивості, тобто здатність створювати цілісний образ ділянки земної поверхні на певний часовий зріз із можливістю визначати певні якісні та кількісні характеристики зображених об'єктів та явищ.

8. Введення в науковий обіг морських навігаційних карт XІII-XVII ст. (карт-портоланів) та демонстрація їх історико-культурної та інформаційної цінності здійснена шляхом аналізу особливостей їх змісту, визначення класифікаційних ознак, опрацювання методик їх використання, що оприлюднено у численних публікаціях та доповідях на конференціях різного рангу. Цьому сприяє також впровадження матеріалів про ці документи у навчальний процес, а також видання створених на основі науково-обгрунтованих принципів систематизації та каталогізації електронних СD-довідників, в яких представлено інформацію про портолани із зображенням Чорного та Азовського морів, створених до 1800 року.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

Гордєєв А. Ю. Таємниці карти Пірі Рейса / А. Ю. Гордєєв, В. О. Шевченко.- Вінниця : ДП “Державна картографічна фабрика”, 2004. - 100 с. (особистий внесок автора: визначено особливості змісту портолану 1513 року, обставини його створення та біографія Пірі Рейса - 4 д.а.).

Острів Зміїний. Природа і люди : монографія / [Ніколаєнко Д. В., Пащенко В. М., Трюхан М. О. та ін.] ; наук. ред. В. М Пащенко. - К. : НДІГК, 2008. - 304 с. (особистий внесок автора: визначено особливості зображення острова на старовинних картах та досліджено динаміку топоніму острова - 1,5 д.а.).

Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії / Гордєєв А. Ю. - К.: Обрії, 2009. - 408 с.

Навчально-методичні посібники

Гордєєв А. Ю. Морські навігаційні карти: навчально-методичний посібник для студентів-картографів / Гордєєв А. Ю., Полякова Н. О., Шевченко В. О., Остроух В. І. - К.: ІНТЕІ, 2009. - 44 с. (особистий внесок автора: розвиток морської картографії, особливості навігаційних карт та їх зміст, методика історико-топонімічних досліджень - 1 д.а.).

Статті у фахових виданнях

Гордеев А. Ю. Морская картография в Украине (историко-организационный аспект) / А. Ю. Гордеев, О. Г. Марченко // Картографія та вища школа: зб. наук. праць. - 2001. - Вип. 5. - С. 97-100. (особистий внесок автора: розглянуто традиції створення морських карт - 0,2 д.а.).

Марченко О. Г. Опыт построения цифрового картографического производства для нужд морской картографии / О. Г. Марченко, А. Ю. Гордеев // Картографія та вища школа: зб. наук. праць. - 2003. - Вип. 8. - С. 29-34. (особистий внесок автора: особливості організації виробництва з створення морських карт - 0,3 д.а.).

Шевченко В. О. Картографічні раритети з колекції графа М.С. Воронцова / В. О. Шевченко, Л. О. Палієнко, А. Ю. Гордєєв // Вісник геодезії та картографії. - 2003. - № 2. - С. 51-53. (особистий внесок автора: аналіз карт з зображенням Чорного моря - 0,2 д.а.).

Володченко А. Картосемиотическая структура морских карт / А. Володченко, А. Ю. Гордеев // Проблеми безперервної географічної освіти та картографії: зб. наук. праць. - 2004.- Вип. 4. - С. 66-69. (особистий внесок автора: тлумачення структури морських карт - 0,2 д.а.).

Володченко А. Информационно-модульное структурирование морских карт / А. Володченко, А. Ю. Гордеев // Картографія та вища школа: зб. наук. праць. - 2004.- Вип. 9. - С. 9-12. (особистий внесок автора: визначення модульної структури морських карт - 0,2 д.а.).

Володченко А. К вопросу о картосемиотических знаниях и морской картографии (на выборочном примере древних морских карт Средиземного и Черного морей) / А. Володченко, А. Ю. Гордеев // Проблеми безперервної географічної освіти та картографії: зб. наук. праць. - 2005. - Вип. 5. - С. 33-36. (особистий внесок автора: перелік морських карт з зображенням Чорного моря - 0,2 д.а.).

Гордєєв А. Ю. Дослідження топонімів Чорного моря / А. Ю. Гордєєв // Картографія та вища школа: зб. наук. праць. - 2006. - Вип. 11. - С. 228-231.

Гордєєв А. Ю. Исследование истории картографирования Черного и Азовского морей / А. Ю. Гордєєв // Картографія та вища школа: зб. наук. праць. - 2007. - Вип. 12. - С. 158-159.

Гордєєв А. Ю. Особливість берегової лінії портоланів / А. Ю. Гордеев // Картографія та вища школа: зб. наук. праць. - 2008. - Вип. 13. - С. 11-18.

Гордєєв А. Ю. Середньовічні морські навігаційні карти - “портолани” / А. Ю. Гордєєв // Проблеми безперервної географічної освіти та картографії: зб. наук. праць. - 2008. - Вип. 8. - С. 73-76.

Гордєєв А. Ю. Картографічні школи зі створення портоланів // Вісник геодезії та картографії. - 2008. - № 5. - С. 23-27.

Гордєєв А. Ю. Карти-портолани в історико-топонімічних дослідженнях (на прикладі острова Зміїний) / А. Ю. Гордєєв // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія: наук. зб. - 2009. - Том 16. - С. 189-194.

Гордєєв А. Ю. Компас та карта-портолан як єдиний навігаційний посібник ) / А. Ю. Гордєєв // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія: наук. зб. - 2009. - Том 17. - С. 194-201.

Гордєєв А. Ю. Функції компасної рози на портоланах XII-XVII ст. / А. Ю. Гордєєв // Картографія та вища школа: зб. наук. праць. - 2009.- Вип. 14. - С. 141-146.

Гордєєв А. Ю. Пірі Рейс - представник турецької картографічної школи / А. Ю. Гордєєв, В. О. Шевченко // Проблеми безперервної географічної освіти та картографії: зб. наук. праць. - 2009. - Вип. 9. - С. 67-72. (особистий внесок автора: аналіз картографічної спадщини Пірі Рейса - 0,2 д.а.).

Гордєєв А. Ю. Портолан - специфічний картографічний твір / А. Ю. Гордєєв // Вісник геодезії та картографії. - 2009. - № 3. - С. 56-58.

Гордєєв А. Ю. Навігаційний досвід стародавніх мореплавців як передумова виникнення карт-портоланів / А. Ю. Гордєєв // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. праць. - 2009. - Вип. 460: Географія. - С. 97-101.

Гордєєв А. Ю. Значення карт-портоланів у розвитку картографії / А. Ю. Гордєєв // Вісник геодезії та картографії. - 2009. - №.5. - С. 17-19.

Гордєєв А. Ю. Класифікаційні особливості карт-портоланів / А. Ю. Гордєєв // Фізична географія та геоморфологія. - 2009. - Вип. 55. - С. 310-316.

Гордєєв А. Ю. Карти-портолани: стан досліджень / А. Ю. Гордєєв // Економічна та соціальна географія: наук. зб. - 2009. - Вип. 59. - С. 53-58.

Гордєєв А. Ю. Історичні умови виникнення та використання портоланів у мореплавстві (кінець XIII ст. - кінець XVII ст.) / А. Ю. Гордєєв - Картографія та вища школа: зб. наук. праць. - 2009. - Вип. 15. - С. 144-151.

Гордєєв А. Ю. Карти-портолани в історико-географічних дослідженнях / А. Ю. Гордєєв // Часопис соціально-економічної географії: міжрегіон. зб. наук. праць - 2009. - Вип. 7 (2). - С. 151-155.

АНОТАЦІЯ

карта портолан пошуковий інформаційний

Гордєєв А.Ю. Портолани: теорія та методика історико-картографічного дослідження. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук за спеціальністю 11.00.12 - географічна картографія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню теорії та методики історико-картографічного дослідження портоланів - морських навігаційних карт XІII-XVII ст. Проаналізовано особливості їх змісту, вказано на їх роль в розвитку картографії, а також їх можливості як інформаційних джерел. Показано, що умови для виникнення та поширення карт-портоланів в регіоні Середземномор'я у кінці ХІІІ ст. пов'язані, насамперед, із посиленням суспільно-політичного руху, розвитком торгівлі, обміном культурними цінностями, накопиченням навігаційного досвіду. Запропоновано підхід до класифікації карт-портоланів як специфічних творів, проаналізовано їх вплив на розвиток картографії. Сформульовано визначення картографічних шкіл стосовно карт-портоланів, виділено 10 основних таких шкіл. Обгрунтовано поняття ідентифікаційних ознак, тобто специфічних рис, які відрізняють портолани від інших карт і які сприяли подальшому розвитку картографії. На основі запропонованих методологічних принципів та з урахуванням специфіки вихідної інформації обґрунтовано вибір технології каталогізації середньовічних морських карт з метою проведення наукових досліджень та їх подальшого практичного використання. Доведено, що такою є технологія XML, на основі якої створено пошуково-інформаційну систему «Портолан». Розкрито можливості використання карт-портоланів в історико-географічних дослідженнях та обґрунтовано відповідну методику, зокрема, стосовно вивчення топонімів, а також при з'ясуванні динаміки стану конкретних природних об'єктів.

Ключові слова: карти-портолани, компасні рози, ідентифікаційні ознаки, посібники для мореплавства, класифікаційна система карт, картографічні школи, інформаційні джерела, каталогізація карт, пошуково-інформаційна система, історико-географічні дослідження.

АННОТАЦИЯ

Гордеев А.Ю. Портолани: теория и методика историко-картографического исследования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора географических наук по специальности 11.00.12 - географическая картография. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2010.

Дисертационная работа посвящена разработке теории и методики историко-картографического исследования портоланов - морских навигационных карт XІII-XVII ст. Проведенный анализ позволяет утверждать, что эти карты по некоторым нововведениям в содержании и оформлении представляют специфический вид, отличный от ранее создававшихся карт.

Показано, что условия для зарождения и широкого распространения карт-портоланов в регионе Средиземноморья в конце ХІІІ ст. обусловлены, в первую очередь, усилением общественно-политического движения, развитием торговли, обменом культурными ценностями, что способствовало освоению водных путей, накоплению опыта мореплавания, совершенствованию навигационных пособий, в частности, карт.

Предложена система классификационных признаков относительно портоланов, учитывающая специфические черты, характерные всем географическим картам и в тоже время, отличающие их от других, связанные с практическим их использованием и технологией изготовления.

Сформулировано определение картографических школ относительно карт-портоланов - как совокупность мировоззренческих идей и художественно-графических навыков, которые реализуются в картографических произведениях группой исполнителей, размещенных географически и хронологически в определеннм месте и которые связаны одной творческой традицией. На такой основе выделено 10 реальных картографических школ. Определено понятие идентификационных признаков, которые отличают портоланы от других карт и которые способствовали дальнейшему развитию картографии.

На основе предложенных методологических принципов и с учетом специфики портоланов, обоснован выбор технологий их каталогизации с возможностью проведения научных исследований, а также их дальнейшего практического использования. Доказано, что наилучшей является технология XML, на базе которой создана поисково-информационная система «Портолан», позволяющая визуализировать изображения карт, выбранных по определенному классификационному признаку.

Показаны возможности использования карт-портоланов в историко-географических исследованиях. Главной предпосылкой этого является несоответствие между состоянием реальности, зафиксированной в содержании карт и состоянием действительности на момент использования этой карты, т. е. возможностью отражения прошлого. Это позволяет воспринимать карту как специфический информационный источник прошлого, значение которого усиливается модельными свойствами карты. На этом и обоснована соответствующая методика, в частности, приведены результаты относительно изучения топонимики, а также динамики состояния конкретных природных объектов.

Ключевые слова: карты-портоланы, компасные розы, идентификационные признаки, пособия для мореплавания, классификационная система карт, картографические школы, информационные источники, каталогизация карт, поисково-информационная система, историко-географические исследования.

Размещено на Allbest.ru