Процеси метрополізації та перспективи їх розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГЕОГРАФІЇ

АВТОРЕФЕРАТ

ПРОЦЕСИ МЕТРОПОЛІЗАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті географії Національної академії наук України.

Науковий керівник:

доктор географічних наук Підгрушний Григорій Петрович, Інститут географії НАН України, завідувач відділу суспільно-географічних досліджень.

Офіційні опоненти:

доктор географічних наук, професор Топчієв Олександр Григорович, Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова, завідувач кафедри економічної та соціальної географії;

доктор географічних наук, доцент Палеха Юрій Миколайович, Український державний науково-дослідний інститут проектування міст “Діпромісто”, заступник директора з наукової роботи.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту географії НАН України (01034, Київ-34, вул. Володимирська, 44).

Автореферат розісланий “17” серпня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А. А. Мозговий

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Інтеграція України у світову спільноту, побудова інноваційної економіки та перехід до постіндустріальної стадії потребують розробки науково обґрунтованої стратегії розвитку держави. Така стратегія повинна орієнтуватися на національні інтереси України та враховувати прогресивний міжнародний досвід.

Потужний вплив на світовий розвиток останніми десятиліттями здійснюють процеси метрополізації, які полягають у виконанні окремими містами на світовому та макрорегіональному рівні суспільно значимих функцій. У західній науковій літературі ці міста отримали назву метрополісів. Вони виконують роль своєрідних «порталів», що забезпечують включення регіонів держави до світового соціально-економічного простору. Метрополіси є продуцентами і «ретрансляторами» організаційних і технологічних інновацій та виконують роль базового компоненту у формуванні поліцентричної моделі регіонального розвитку та структуруванні соціально-економічного простору. Така модель покладена в основу Програми територіального розвитку ЄС та Лейпцізької хартії збалансованого розвитку європейських міст, прийнятих на зустрічі міністрів, відповідальних за просторовий розвиток країн ЄС, у 2007 р.

В основі поліцентричної моделі регіонального розвитку лежить структурована різнорівнева система потужних центрів локального, регіонального та міжрегіонального рівнів. Чим вищий рівень розвитку центру, чим складніші та різноманітніші функції він виконує, тим вища інтенсивність розвитку прилеглої території. Адже вона отримує від центру сукупність стимулів для регіонального зростання: нові види економічної діяльності, форми її організації, тенденції в способі життя тощо. Ефективне функціонування в країні полюсів зростання локального, регіонального та міжрегіонального рівнів значною мірою залежить від наявності центрів вищого функціонального статусу - метрополісів.

Реалізація поліцентричної моделі регіонального розвитку спрямована на економічне та інноваційне зростання країн, підвищення якості життя населення тощо, тому набуває особливої актуальності в Україні, де спостерігається явна невідповідність між значним виробничим потенціалом та людністю окремих міст і їхньою низькою активністю в реалізації метрополітарних функцій. географічний метрополізація суспільний

Це значно знижує конкурентні позиції країни та її регіонів на світовому рівні, зменшує їх можливості в адаптації досягнень науково-технічного прогресу, утруднює оперативне реагування на глобалізаційні виклики та геополітичні зміни в світі, унеможливлює збалансований регіональний розвиток. Таким чином, завдання розвитку процесів метрополізації та формування метрополісів в Україні мають бути враховані в документах, що визначають стратегію розвитку держави та її регіонів.

У контексті вищесказаного ця проблематика набуває особливої актуальності, що й визначило тему дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках тематики Інституту географії НАН України, зокрема «Особливості формування територіальної структури господарства і розселення населення в Україні та напрями її вдосконалення в контексті світових суспільних процесів» номер державної реєстрації 0106U00068, «Інтегральний потенціал території і пріоритети господарської діяльності регіонів України» номер державної реєстрації 0109U000108, а також господарського договору «Соціально-економічні передумови розвитку виставкової діяльності в м. Києві» номер державної реєстрації 0108U000824.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи: розробити теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження процесів метрополізації та практичні рекомендації щодо їх розвитку в Україні.

Досягнення мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:

розкрити сутність метрополізації як інтегрального процесу територіальної організації суспільства, що зумовлює формування його специфічних територіальних форм прояву - метрополісів;

визначити сукупність метрополітарних функцій, з розвитком та реалізацією яких пов'язаний процес метрополізації;

дослідити особливості розвитку метрополітарних функцій у містах світу на прикладі окремих видів діяльності;

здійснити типізацію метрополісів світу за рівнем розвитку та особливостями реалізації метрополітарних функцій; визначити на цій основі модельні характеристики метрополісів різних типів;

виявити рівень розвитку та специфіку метрополітарних функцій у містах України; визначити їхнє місце в типізації метрополісів світу;

розробити основні напрями активізації процесів метрополізації та формування метрополісів в Україні в контексті вирішення завдань регіонального розвитку.

Об'єкт дослідження: міста світу та України, що виконують метрополітарні функції.

Предмет дослідження: теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження процесів метрополізації та їхніх особливостей, що визначені шляхом оцінки метрополітарних функцій міст.

Методи дослідження. Для забезпечення повноти дослідження одним з основних його принципів є полімасштабність аналізу (рівень світового господарства, макрорегіонів, окремих міст). Дослідження грунтується на використанні основних положень теорії територіальної організації суспільства (ТОС) та суспільно-територіального комплексу (СТК). Таким чином, міста-метрополіси розглядаються як високоінтегровані СТК та форма ТОС. До основних методів належать: системно-структурний аналіз (для відображення ролі метрополісів у світогосподарській системі та їх розвитку як цілісного СТК), функціональний (виявлення сукупності метрополітарних функцій), просторовий аналіз (для виявлення територіальних особливостей розвитку метрополітарних функцій), картографічний метод (для відображення рівнів розвитку та особливостей реалізації метрополітарних функцій у містах світу, візуалізації динаміки процесів метрополізації в окремих містах та макрорегіонах), метод типізації (для типізації метрополісів світу за рівнем розвитку метрополітарних функцій та рівнем функціональної активності).

У дисертації використано розробки іноземних вчених І. Браде, Л. Бурдо-Лепаж, П. Вельтца, М. Кастельса, Н. Кеттен, П. Кнокса, С. Кретке, К. Лакура, С. Сассен, А. Скотта, Дж. Фрідмана, П. Холла, Дж.-М. Хґюріот, та ін.; російських дослідників К.Е. Аксьонова, С.С. Артоболевського, Л.Б. Вардомського, О.І. Вєндіної, О.В. Грицай, В.О. Колосова, М.О. Слуки, А.І. Трейвіша, Е.С. Юр та ін.; українських науковців Ю.М. Білоконя, О.В. Гладкого, І.О. Горленко, С.І. Іщука, М.Я. Мижеги, В.І. Нудельмана, М.М. Паламарчука, О.М. Паламарчука, Ю.М. Палехи, Г.П. Підгрушного, М.Д. Пістуна, Ю.І. Пітюренка, Л.Г. Руденка, О.Г. Топчієва, Г.Й. Фільварова, І.О. Фоміна, Б.П. Яценка та ін.

Основну довідково-інформаційну базу дослідження становили статистичні дані ООН, зокрема Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Програми ООН по населених пунктах (ООН-ХАБІТАТ), Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD). Використано статистичні дані спеціалізованих економічних видань (Fortune), галузевих об'єднань та асоціацій (зокрема World Federation of Exchanges - Світової асоціації бірж, Global Association of Exhibition Industry - Глобальної асоціації виставкової індустрії, Airports Council International - Міжнародної Ради аеропортів та ін.), Державного комітету статистики України, відкритих для доступу інтернет-ресурсів.

Наукова новизна одержаних результатів: у дисертації розроблено теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження процесів метрополізації та метрополісів як форми територіальної організації суспільства.

При цьому вперше:

визначено систему метрополітарних функцій, які лежать в основі процесів метрополізації і реалізуються декількома суспільно значимими видами діяльності;

з'ясовано сутність метрополісу та метрополітарного регіону як форм територіальної організації суспільства, в основі яких лежить складний високоінтегрований суспільно-територіальний комплекс;

на прикладі окремих репрезентативних видів діяльності виявлено особливості та рівень розвитку метрополітарних функцій у містах світу;

розроблено методику та проведено типізацію існуючих метрополісів світу за рівнем розвитку метрополітарних функцій та функціональної активності; визначено модельні характеристики основних типів метрополісів;

проаналізовано рівень розвитку метрополітарних функцій в містах України порівняно з метрополісами світу; запропоновано основні напрями активізації їх розвитку.

Удосконалено:

уявлення про метрополітарну мережу світу, центри якої виконують важливі метрополітарні функції і мають високі рівні зв'язаності між собою;

розуміння метрополісу як потужного центру, що реалізує сукупність суспільно важливих функцій та «організовує» розвиток прилеглої території.

Дістало подальший розвиток:

співвідношення понять “глобальні метрополіси”, “світові метрополіси” та “регіональні метрополіси”;

підходи до розв'язання проблем регіонального розвитку з позицій його детермінованості метрополітарним впливом.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження були використані в процесі опрацювання планових тем відділу суспільно-географічних досліджень Інституту географії НАН України.

Основні результати дослідження щодо передумов розвитку метрополітарних функцій у містах України використовує компанія “Євроіндекс” для розроблення планів розвитку виставкової діяльності в м. Києві (довідка №133/09 від 20.07.2009 р.).

Наукові результати дисертації впроваджені в навчальний процес і використовуються при викладанні курсів “Соціально-економічні проблеми містобудування” та “Регіональне планування” на кафедрі містобудування Київського національного університету будівництва і архітектури (акт про впровадження від 4.06.2010 р.).

Матеріали дослідження використано при розробці схем планування території Донецької та Львівської областей в Українському державному науково-дослідному інституті проектування міст “Діпромісто” Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (довідка Д-971 від 23.06.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Наукові положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, що належать авторові.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації та окремі практичні результати дослідження доповідались, обговорювались і були опубліковані в матеріалах 12 конференцій і семінарів національного та міжнародного рівнів, зокрема: “Географія в інформаційному суспільстві. X з'їзд Українського географічного товариства” (Київ, 2008); “Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення” (Херсон, 2009); “Гуманитарные ресурсы регионального развития” (Вологда, 2009) та ін.

Публікації. За результатами дослідження автором опубліковано 19 наукових праць загальним обсягом 5,2 д. а., з них 6 - у наукових фахових виданнях (2,6 д. а.), у т.ч. 4 одноосібних.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 53 додатків, списку використаних джерел (включає 238 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 170 сторінок.

Основний зміст дисертації

У першому розділі дисертації «Метрополізація як процес територіальної організації суспільства» розкрито теоретико-методичні основи дослідження процесів метрополізації.

Сучасна територіальна організація суспільства характеризується появою принципово нових інтегральних процесів. До них належить передусім метрополізація, в основі якої лежать такі процеси ТОС, як процеси розміщення (територіальне концентрування, деконцентрування, агломерування, просторова дифузія організаційних та технологічних інновацій тощо), територіальної спеціалізації (диверсифікація та тертіаризація економіки, зростання частки високотехнологічних виробництв і т.п.), територіального інтегрування

Їхній прояв відбувається на тлі та під безпосереднім впливом глобалізації, циклічності суспільного розвитку та ін. Усе це ініціює формування в окремих ядрах суспільного простору специфічних суспільно значимих на світовому рівні функцій, зумовлює їхнє нарощування та активізацію. Формування та реалізація цих функцій становить суть процесів метрополізації.

Таким чином, метрополізація є інтегральним процесом ТОС, що проявляється в набутті та виконанні окремими містами та прилеглими до них територіями особливо важливих для суспільного розвитку функцій: організаційно-управлінської, інноваційно-креативної, духовно-культурної, інформаційно-репрезентативної та транспортно-комунікаційної. Їхнє виникнення та розвиток грунтуються на функціонуванні потужного господарського комплексу інноваційного типу.

Організаційно-управлінська функція, найбільш вагома у ТОС, широка за своїм змістом і пов'язана з організацією, координацією та управлінням важливими для суспільства видами діяльності в соціальній, економічній та політичній сферах. Цю функцію на світовому рівні реалізують штаб-квартири великих ТНК, міжнародних організацій, біржі тощо.

Інноваційно-креативна функція проявляється в ініціюванні нових ідей, створенні нового знання, інновацій - сучасних технологій і техніки та їхньому поширенні в усіх сферах суспільного життя. Цю функцію реалізують установи науково-дослідної і проектно-конструкторської діяльності, університети, технопарки, технологічні інкубатори і т. п.

Духовно-культурна функція визначається культурно-мистецьким потенціалом та духовно-історичною роллю окремих міст у становленні й розвитку країн та регіонів світу. Це проявляється на підсвідомо-асоціативному рівні, коли певне місто сприймається як духовний або культурний центр світового чи макрорегіонального рівня. Ця функція пов'язана із зосередженням культурно-мистецьких закладів (театрів, галерей, музеїв), організацією подій значної суспільної вагомості (фестивалів, олімпійських ігор, чемпіонатів світу тощо).

Інформаційно-репрезентативна функція пов'язана з продукуванням і поширенням інформації в просторі. Інформаційно-репрезентативну функцію реалізують виставкова, конгресна діяльність, періодичні видання, телеканали, інформаційні, консалтингові, аудиторські, рекламні агентства тощо.

Транспортно-комунікаційна функція проявляється в ініціюванні, забезпеченні руху й розподілі фізичних та інформаційних потоків за допомогою транспорту та засобів зв'язку. Цю функцію реалізують портові комплекси, міжнародні аеропорти, великі логістичні центри, розподільчі центри зв'язку, телекомунікаційні компанії і т.п.

Виникнення і становлення цих функцій, як правило, відбувається в окремих містах, де для цього є відповідні умови та необхідний потенціал. За суттю, ці міста трансформуються в нову форму ТОС, яку ми визначаємо як метрополіси. Міста-метрополіси за своїми властивостями та рисами принципово відрізняються від інших міст. Аналіз наукової літератури та власні дослідження автора дали змогу виділити такі ознаки метрополісів.

1. Метрополіси - це не обов'язково найбільші за кількістю населення міста. Цей критерій не визначальний, хоч, як і вигідне положення в системі міст, має значення в досягненні ними необхідної “критичної маси” для значного просторового впливу.

2. Високодиверсифіковану структуру СТК (особливо господарства), що поєднується із підвищенням його стійкості і збалансованості.

3. Постіндустріальний тип економіки, що розвивається на основі високих технологій та характеризується високою часткою третинного та четвертинного секторів. Економіка метрополісу ґрунтується на розвитку сукупності кластерів, передусім у фінансово-банківській та інноваційній сферах, рекламі, телекомунікаціях, готельно-ресторанному бізнесі, туризмі тощо.

4. Специфічне метрополітарне середовище, яке визначається високою контактністю, різноманіттям і гнучкістю як форм зайнятості, так і способу організації життя тощо.

5. Продукування в метрополітарному середовищі, зокрема в його економічній складовій, організаційних нововведень та широке використання технологічних інновацій. Інноваційна спрямованість відіграє принципово важливу роль в усіх сферах життєдіяльності метрополісу.

6. Розширення масштабів територіального впливу метрополісів до світового рівня та посилення зв'язків між собою.

Таким чином, метрополіс є формою ТОС, що розвивається на основі окремих міст і характеризується гнучкістю і диверсифікованістю структури їхніх суспільно-територіальних комплексів, активністю інноваційної діяльності та високою галузевою, міжгалузевою й територіальною інтегрованістю, особливими властивостями соціально-культурного середовища (насиченість об'єктами та зв'язками, динамізм, контактність, соціальна мобільність), що дає їм змогу реалізувати метрополітарні функції. Концентрація високотехнологічних видів діяльності, інформації, фінансів, високого професіоналізму менеджменту та трудових ресурсів породжують у метрополісах просторові інноваційні хвилі поширення в навколишній суспільний простір нових знань, технологій, моделей поведінки. Поряд з цим метрополіси є ядрами світового геополітичного простору.

Існують значні відмінності в масштабах та активності реалізації метрополітарних функцій в окремих містах: кожне з них посідає певне місце в метрополітарній мережі та територіальній організації світового суспільства. Це дає змогу виділити декілька типів метрополісів, що розвиваються на сучасному етапі.

Глобальні метрополіси мають дуже диверсифіковану структуру господарства, найвищий серед інших міст рівень розвитку ділових послуг. У них найвища концентрація фінансових, людських, інформаційних, матеріальних ресурсів, медіа, інтелектуального та науково-технічного потенціалу, мистецької еліти. Масштаби їхнього просторового впливу пов'язані з розвитком усіх ключових функцій і охоплюють усе світове господарство.

Світові метрополіси, на відміну від глобальних, характеризуються розвитком окремих функцій світогосподарського значення, тоді як їхній вплив у інших видах діяльності обмежується окремими частинами світу.

Регіональні метрополіси, на відміну від глобальних та світових, мають значно менший масштаб впливу, який ще не досягає рівня частин світу, хіба що в окремих видах діяльності.

Одночасно метрополіси як об'єктивно існуюча форма ТОС здійснюють значний вплив і на навколишню територію. Безпосередній прямий і опосередкований вплив метрополісу поширюється досить нерівномірно і має різну інтенсивність. Особливості взаємодії метрополісу з навколишньою територією проявляються на трьох просторово-ієрархічних рівнях:

1) прилегла зона найбільш інтенсивного впливу, яка разом з містом утворює цілісний у функціональному відношенні метрополітарний регіон;

2) зона тяжіння до метрополісу, суб'єкти діяльності якої пов'язані менш інтенсивними зв'язками з ним і отримують у метрополісі доступ до основних метрополітарних послуг і сукупності інновацій;

3) інші метрополітарні регіони, з якими цей метрополіс пов'язаний системою прямих та опосередкованих зв'язків.

Унаслідок взаємодії метрополісів між собою та оточуючою їх територією формується світова метрополітарна мережа та метрополітарні мережі окремих частин світу. Ця мережа являє собою систему метрополісів різного функціонального статусу (глобальні, світові, регіональні та перспективні), що об'єднані складними різноманітними зв'язками. Розвиток цих мереж має бути покладений в основу реалізації концепції поліцентризму, що набула широкого застосування в територіальному плануванні європейських країн.

Посилення поліцентризму є визначальним чинником збалансування регіонального розвитку. Адже в його основі лежить формування мереж міст, де ключова роль належить метрополісам як інноваційним центрам, що визначають розвиток навколишньої території. При цьому чим вищий статус метрополісу, тим більші «функціональні преференції» отримує навколишня територія, де зростає кількість центрів з вираженим конкурентним потенціалом, потужними внутрішніми й зовнішніми функціональними зв'язками.

У метрополітарній мережі розвиваються конкуренція та співробітництво, встановлюється потужний ефект компліментарності. Його суть полягає у взаємодоповнюваності розвитку одних метрополісів відповідно до функціонального статусу та рівня розвитку метрополітарних функцій інших метрополісів, причому відбувається максимальне заповнення і ущільнення всіх стратегічних ніш. Це означає диверсифікацію галузево-територіальної структури господарства, збільшення кількості та потужності полюсів зростання локального рівня, що в кінцевому результаті посилює зв'язаність території, забезпечує регіональний розвиток, зростання суспільної ефективності та ін.

Дисертаційне дослідження передбачає чотири взаємопов'язані етапи з виявлення сутності процесів метрополізації, визначення особливостей їхнього прояву шляхом аналізу метрополітарних функцій, дослідження системи метрополісів світу та їхніх типів, визначення рівня розвитку та напрямів активізації процесів метрополізації в Україні.

У другому розділі дисертації «Особливості та рівень розвитку метрополітарних функцій як відображення процесів метрополізації» досліджено розвиток окремих видів діяльності, на основі яких реалізуються метрополітарні функції в містах світу.

Репрезентативними для дослідження організаційно-управлінської функції є управління транснаціональними компаніями (ТНК) та біржова торгівля. Вони відображають управління, координацію, контроль світогосподарського значення в різних сферах діяльності, що зосереджуються в окремих центрах. Окрім цього, управління ТНК та біржова торгівля характеризують динаміку розвитку метрополісів та їхню галузеву спеціалізацію.

Аналіз управління ТНК грунтувався на даних про локалізацію їхніх штаб-квартир та рівень доходів компаній. Було встановлено, що за 1995 2005 рр. відбувся істотний перерозподіл впливу метрополісів (загальна кількість задіяних міст зросла з 187 до 228), з'явилися нові центри, що виконують функцію управління ТНК. Це передусім невеликі міста, що входять до складу великих метрополітарних регіонів (Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Лондона, Парижа, Чікаґо та ін.), а також великі центри країн, що розвиваються (Мумбаї, Куала-Лумпур та ін.), роль яких у контролі світовою економікою зросла за цей період. На тлі значного зниження показників Токіо та Осаки (що були найвищими в 1995 р.), істотно зріс вплив Нью-Йорка, Парижа, Лондона.

Аналіз показав, що в провідних країнах світу сформувалися свої, особливі моделі зосередження і розподілу функцій управління ТНК між окремими центрами. Так, для США, не дивлячись на наявність одного з провідних організаційно-управлінських центрів світу - Нью-Йорка, характерна залученість значної кількості центрів, між якими розподілено функції управління світогосподарського рівня. А для Нью-Йорка було виявлено зменшення частки серед американських міст, хоча його світова роль зросла: інтенсивність зростання Нью-Йорка нижча порівняно з іншими динамічними центрами США, але поки що вища, ніж у більшості міст світу. Для європейських країн також характерне територіальне розосередження цієї функції. Водночас кількість організаційно-управлінських центрів у Європі значно менша, ніж тих, що реалізують інші функції. На тлі загального посилення цієї функції у європейських містах особливо зросла організаційно-управлінська роль Лондона, Парижа, Амстердама, а значна частина їхніх функцій поширюється на весь метрополітарний регіон. Натомість для Азійсько-Тихоокеанського регіону характерна висока зосередженість функцій управління в окремих центрах, передусім Східної Азії - Токіо, Пекіні, Сеулі, що мають високий рівень її розвитку. Тоді як вплив інших міст значно менший, вони лише починають розвивати функцію управління та контролю ТНК.

Аналіз біржової торгівлі як репрезентативного для організаційно-управлінської функції виду діяльності засвідчив її високу зосередженість у метрополісах з найвищим функціонально-ієрархічним статусом. При цьому окремі центри традиційно спеціалізуються на певних видах операцій. Найвищий рівень розвитку цей вид діяльності має в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Шанхаї тощо. Поряд з цим було виявлено надзвичайно високу динаміку окремих азійських центрів - Мумбаї, Сянґана, Шеньчженя, Сінґапура.

Таким чином, аналіз репрезентативних видів діяльності засвідчив високу концентрацію організаційно-управлінської функції в центрах з найвищим функціонально-ієрархічним статусом. Установлено, що ця функція зосереджується у відносно невеликій кількості (порівняно з іншими функціями) традиційних центрів Європи, США та Японії. Водночас спостерігається її посилення та активний розвиток у центрах країн Азії (Пекіні, Шанхаї, Ґуанчжоу, Сянґані, Нью-Делі, Мумбаї, Куала-Лумпур, Сінґапурі) та Латинської Америки (Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу).

Індикативним для виявлення особливостей реалізації інноваційно-креативної функції є науково-дослідна діяльність та розвиток територіальних форм з продукування інновацій - технологічних інкубаторів, технопарків, технополісів. Результативність науково-дослідного процесу була оцінена за даними щодо кількості зареєстрованих патентів. Аналіз засвідчив досить високий ступінь концентрації інноваційної діяльності в порівняно невеликій кількості центрів, а найактивнішими осередками продукування інновацій є метрополітарні регіони Токіо (4,5 % зареєстрованих у світі патентів), Сан-Хосе - Сан-Франціско (4,0 %) Нью-Йорка (3,3 %), Бостона (2,5 %), Сеула (2,2 %). Дослідження інноваційної діяльності на рівні регіонів NUTS 3, виконане на прикладі Німеччини, Франції, США, Японії, засвідчило її тісний зв'язок з метрополітарним середовищем. З віддаленням від міст-метрополісів кількість зареєстрованих патентів у регіонах рівня NUTS 3 стрімко знижується, а відтак згасає і креативно-інноваційна функція. Свідченням її високого рівня реалізації в метрополісах та метрополітарних регіонах слід вважати приуроченість до них більшості технопарків світу. Зокрема це стосується метрополітарних регіонів Сан-Хосе - Сан-Франціско, Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Чікаґо, Шанхаю, Пекіна, Сянґана, Москви, Лондона, Манчестера, Бірмінґема, Брюсселя, Амстердама, Берліна, Цюріха та інших міст.

Для дослідження духовно-культурної функції у якості індикативного виду діяльності було використано кінематограф, що виявляє високий вплив на масову свідомість та формує стереотипи поведінки, а також відображає активність соціально-культурних процесів, рівень розвитку спеціальних технологій тощо.

Аналіз кінематографа засвідчив кількісну обмеженість таких форм його територіальної локалізації, як кіностудії та їхня прив'язаність до невеликої кількості центрів, передусім найпотужніших метрополітарних осередків.

Для кіновиробництва характерний дуже високий ступінь територіального зосередження, передусім внаслідок гіперконцентрації в Лос-Анджелесі (більше половини всієї кінопродукції світу). Це впливає на розвиток прилеглої території, де сформувалися невеликі спеціалізовані центри - Калвер-Сіті, Юніверсал-Сіті, Санта-Моніка, Бербанк та ін. Серед інших значних центрів кіноіндустрії світу - Сан-Франціско, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо.

Кіновиробництво, попри тяжіння до крупних міст і значних культурно-історичних центрів, пластичне і гнучке до умов середовища, а тому з'являються нові центри його локалізації (Сан-Франціско, Сеул, Сянґан, Стамбул, Сінґапур). Традиційним центрам вони протиставляють нові технології та фінансові ресурси, відкривають нові культурно-історичні контексти.

Аналіз організації спортивних змагань найвищого рівня, що відображають розвиток спеціалізованої спортивної, транспортної, готельної, туристичної інфраструктури, за 1950 - 2009 рр. засвідчив, що протягом усього періоду провідну роль відігравали європейські міста. Це передусім Москва, Гельсінкі, Рим, Мюнхен, Барселона. Установлено, що в світі сформувалися центри, які спеціалізуються на цій функції, - Гельсінкі, Стокгольм, Барселона, Рим, Будапешт, Мехіко, Лос-Анджелес, Монреаль, Токіо, Сеул.

Таким чином, дослідження засвідчило, що тенденції розвитку масової культури в світі визначаються в небагатьох центрах - Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Лондоні, Парижі, Токіо та ін. Поряд з цим останнім часом значно посилився світовий вплив центрів, які раніше мали макрорегіональне значення, - Мадріда, Барселони, Будапешта, Сеула, Пекіна, Сянґана, Мумбаї.

Найбільш узагальнено особливості та рівень розвитку інформаційно-репрезентативної функції відображають виставкова та конгресна діяльність. Висока репрезентативність виставкової діяльності полягає в тому, що вона генерує та представляє інформацію про суб'єкти господарювання, а також відображає рівень розвитку ділової інфраструктури, пріоритети та базові орієнтири в способі життя населення тощо. Окрім того, як показало дослідження, виставкова діяльність істотно впливає на регіональний розвиток, що пов'язано з формуванням економічних кластерів.

Було встановлено, що найбільші виставкові площі світу мають європейські міста - Ганновер, Париж, Мілан, Франкфурт-на-Майні, Кельн, Дюссельдорф та ін., а також окремі азійські центри, насамперед Ґуанчжоу.

Для багатьох міст Європи виставкова індустрія є спеціалізуючим видом господарської діяльності. Це передусім Ганновер, Франкфурт-на-Майні, Дюссельдорф, Мілан, Порто, Брно, Париж та ін.

За площами найбільших виставок, що є індикатором масштабу виставкових заходів, рівня їхньої організації та стимульованого мультиплікативного ефекту, провідні позиції займають Ганновер та Франкфурт-на-Майні. Дещо нижчі показники Парижа, Кельна, Мілана.

Репрезентативність конгресної діяльності пов'язана з її здатністю відображати рівень розвитку транспортної, готельної, туристичної інфраструктури, а також формувати певний просторовий образ центру. Її аналіз засвідчив значну активність багатьох міст у реалізації конгресної діяльності. Причому це міста різних макрорегіонів світу, що поєднують значний економічний потенціал з великою культурно-історичною атрактивністю, мають світовий рівень виконання багатьох метрополітарних функцій: Париж, Відень, Барселона; Сінґапур, Сеул, Пекін; Сідней, Мельбурн; Сан-Паулу, Буенос-Айрес; Ванкувер, Монреаль.

Індикативним критерієм для оцінювання транспортно-комунікаційної функції було обрано пасажирські авіаперевезення, що засвідчують тісноту бізнесових та приватних зв'язків, відображають рівень розвитку сучасної транспортної інфраструктури, а також атрактивний потенціал центрів, їхню роль у формуванні й перерозподілі пасажиропотоків. Було встановлено, що ця функція представлена в багатьох містах, і найвищий рівень її розвитку мають центри з високим функціональним статусом - Лондон, Париж, Амстердам, Франкфурт-на-Майні, Сянґан, Токіо, Сінгапур, Нью-Йорк. Причому в цьому випадку високий атрактивний потенціал міст збігається з їхньою роллю перерозподільчих вузлів у системі міжнародних пасажиропотоків. Слід відзначити, що поряд зі сформованими великими центрами виділяється ряд міст Індії, Китаю та інших країн, що мають високу динаміку зростання. До них, зокрема, належать: Гайдерабад, Колката, Ченнаї, Нью-Делі, Мумбаї, Ханой, Пекін, Карачі, Стамбул та Київ.

Таким чином, установлено, що зосередження метрополітарних функцій у великих багатофункціональних центрах (метрополісах) має визначальний вплив на організацію світового господарства, зокрема територіальну організацію. Дослідження окремих метрополітарних функцій засвідчило, що вони реалізуються здебільшого великими центрами розвинутих країн та поширюються на зони їхнього активного впливу. Водночас було виявлено активізацію розвитку метрополітарних функцій та підвищення їхнього рівня в нових динамічних центрах Азії та Латинської Америки. Було встановлено, що окремі метрополітарні функції розвиваються в курортних містах та нових полюсах зростання регіонального значення. Це сприяє вищій інтенсивності та динаміці розвитку цих міст.

Дослідження метрополітарних функцій на основі вивчення декількох видів діяльності дало змогу виявити властивості функцій, що відображають їхню внутрішню сутність та закономірності розвитку. Було встановлено тісний зв'язок між зростанням масштабу розвитку функції та посиленням диверсифікації видів діяльності, що її реалізують. Високий рівень розвитку однієї з функцій стимулює появу потужних метрополітарних кластерів, сприяючи таким чином ініціації нових функцій. Було встановлено, що досягнення окремими функціями певного «порогу» супроводжується їхнім подальшим стрибкоподібним розвитком. Це відображає властивість «стрибкоподібного» зростання функцій відповідно до прояву ефекту акселеративності. Розвиток функцій має циклічний характер: метрополітарні функції затухають в одні періоди та активізуються в інші, відновлюючи свій потенціал. Це відповідає нашому уявленню про властивість пульсації метрополітарних функцій.

У третьому розділі дисертації «Особливості формування метрополісів в Україні в контексті розвитку світової метрополітарної мережі» здійснено типізацію метрополісів світу та розроблено їхню модель; проаналізовано рівень розвитку метрополітарних функцій у містах України, визначено їхнє місце в метрополітарній мережі світу, розроблено основні напрями стимулювання розвитку метрополітарних функцій та формування метрополісів в Україні.

Щоб проаналізувати стан і рівень розвитку метрополітарних функцій та активності процесів метрополізації в містах України, доцільно визначити їхнє місце в системі метрополісів світу. Важливою в дослідженні метрополісів є типізація міст з різними рівнями розвитку метрополітарних функцій.

В основу такої типізації покладено дві принципово важливі характеристики функціонування міст світу: рівень розвитку метрополітарних функцій та рівень функціональної активності цих міст. Рівень розвитку метрополітарних функцій відображає масштаби розвитку ключових для їхньої реалізації видів діяльності. Для оцінювання рівня розвитку метрополітарних функцій використовуються абсолютні показники, що найбільш комплексно характеризують відповідний вид діяльності. Під функціональною активністю ми розуміємо рівень активності метрополісу в розвитку та реалізації метрополітарних функцій. Функціональна активність визначається як відношення абсолютних показників, що характеризують функції, до людності центру. Це дає змогу опосередковано виявити якісні соціальні властивості середовища: ділову активність, здатність сприймати і генерувати інновації тощо.

Поєднана оцінка двох критеріїв - рівня розвитку метрополітарних функцій і функціональної активності - дає змогу більш комплексно розкрити сутність метрополісів як високоорганізованих систем з високим рівнем соціально-економічної активності, визначити їхній статус.

У межах рядів даних, що характеризують репрезентативні для кожної з функцій види діяльності, залежно від поведінки цих рядів, було виділено сім рангів. Відповідно, 7 балів отримали центри з найвищими значеннями, а 1 бал - ті з них, де ця функція має порівняно низький рівень розвитку чи низький рівень функціональної активності. Ці критерії були покладені в основу типізації міст світу за особливостями реалізації метрополітарних функцій. Для типізації було відібрано 248 міст світу, де найктивніше проявляються ці функції (рис. 2).

У результаті дослідження було виявлено прямий діалектичний взаємозв'язок між високими рівнями розвитку метрополітарних функцій у містах та функціональною активністю. Не виявлено жодного випадку поєднання високого рівня розвитку метрополітарних функцій у містах з низькою функціональною активністю, і навпаки.

Ця типізація детально розкриває всі можливі поєднання рівнів розвитку метрополітарних функцій та функціональної активності в центрах світу, тому можна визначити оптимальну траєкторію розвитку міста та підвищення функціонального статусу в процесі його становлення як метрополісу. Ця траєкторія грунтується як на підвищенні рівня розвитку відповідних видів діяльності, так і нарощуванні функціональної активності метрополісу.

До того ж ця типізація дала змогу емпірично підтвердити існування укрупнених типів метрополісів, для яких характерна сукупність спільних ознак -рівень розвитку метрополітарних функцій, їхню різноманітність, функціональну активність та людність центрів. На цій основі створено модель (табл. 1), яка відображає базові характеристики глобальних, світових і регіональних метрополісів та їхніх підтипів.

У своїй сукупності метрополіси формують світову метрополітарну мережу, яка поділяється на декілька макрорегіональних мереж, що характеризуються різним ступенем ієрархічної впорядкованості. Найбільш упорядкована європейська метрополітарна мережа, яка представлена метрополісами різних типів. Північноамериканська - менш упорядкована і представлена сукупністю метрополісів середнього рівня; Азійсько-Тихоокеанська - представлена окремими потужними метрополісами, тоді як центрів середнього рівня та метрополісів у стадії формування практично немає.

Щодо України, то процеси метрополізації розвинуті ще недостатньо. Київ поряд з Москвою та Санкт-Петербурґом основою метрополітарної субмережі, під впливом якої перебуває вся Східна Європа (Україна, Білорусь, європейська частина Росії). Цього явно не достатньо для ефективного розвитку цієї території. Крім того, слабкий розвиток метрополітарної мережі зумовлює тут різкі диспропорції регіонального розвитку.

Установлено, що Київ - єдине українське місто, яке входить до світової метрополітарної мережі. За рівнем розвитку функцій, їхньою різноманітністю, представленими видами діяльності, функціональною активністю Київ відповідає уявленню про регіональні метрополіси. Рівень же розвитку метрополітарних функцій в інших українських містах нижчий порогових значень, а самі міста поки що не входять до метрополітарної мережі.

Така ситуація зумовлюється чинниками, що негативно вплинули на розвиток метрополітарних функцій у містах України. Передусім це те, що командно-адміністративна система управління в колишньому СРСР зумовила надзвичайно високу концентрацію метрополітарних функцій у Москві. У той час міста інших республік, зокрема - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Донецьк - “недотримували” частину належних їм за потенціалом функцій. По-друге, розвиток найбільших міст України загалом ґрунтувався на моделі високоідустріальних центрів, яка не передбачала становлення метрополітарних функцій.

Таблиця 1 Модельні характеристики основних типів метрополісів

Тип метрополісів та їх кількість	Підтипи	Рівень розвитку метрополітарних функцій (в балах від 1 до 7)	Особливості реалізації метрополітарних функцій	Рівень функціона-льної активності (в балах від 1 до 7)	Людність метро-полісів, млн осіб	Типові метрополіси
Глобальні метрополіси (8)	1	5,5 - 7	Кожна функція представлена багать-ма видами діяльності. Усі функції ма-ють високий або дуже високий рівень розвитку	3,5 - 7	1 - 3	Париж, Амстердам, Рим
	2			1 - 3,5	8-10	Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Сеул
Світові метрополіси (51)	1	3,5-5,5	Представлені всі функції, кожна - пе-реважною більшістю видів діяльнос-ті. Функції мають високий та значний рівень розвитку	5 - 7	до 1	Брюссель, Цюріх, Копенгаґен, Стокгольм
	2		Окремі функції не представлені. Види діяльності, що формують переважну частину функцій досить різноманітні. Середній та значний рівень розвитку функцій поєднується з високим та подекуди навіть дуже високим рівнем розвитку окремих функцій	3 - 5	0,5 - 1,5	Монреаль, Праґа, Лос-Анджелес, Франкфурт-на-Майні
	3		Висока різноманітність одних функ-цій поєднується з фрагментарним розвитком видів діяльності, що фор-мують інші функції. Високий чи дуже високий рівень розвитку одних функ-цій поєднується з помірним чи навіть низьким рівнем розвитку інших	1 - 3	3-10	Пекін, Сянґан, Москва, Берлін, Мехіко, Сан-Паулу, Сідней
Регіональні метрополіси (79)	1	2,25 - 3,5	Представлені практично всі функції, переважає середній рівень розвитку	5 - 7	0,1 - 0,2	Базель, Лозанна
	2		Розвинута частина функцій, які мають середні та значні рівні розвитку (в окремих випадках одна з функцій може досягати високого рівня), інші функції не представлені.	3 - 5	0,1 - 0,5	Ліон, Ганновер, Ванкувер, Бостон, Маямі
	3			1 - 3	0,5-5	Філаделфія, Сан-Хосе, Маніла, Се-вілья, Турін, Київ, Санкт-Петербурґ

Найсприятливіша ситуація в цьому відношенні, безумовно, склалася в Києві, який мав найбільш соціально активне і загалом готове до виконання нових функцій середовище: концентрував столичні організаційно-управлінські, соціально-культурні та інноваційні функції. Закономірно, що саме в Києві зараз найвищий рівень зосередження адміністративно-управлінських структур, що реалізують організаційно-управлінську функцію (органи державної влади, представництва інших держав та міжнародних організацій тощо). У той же час найбільш близькими до центрів світового господарства в управлінні ТНК (13 млрд дол. доходу компанії, що базується в місті) є Донецьк і Дніпропетровськ. Доходи великих фінансово-промислових груп, які, фактично, мають риси, відповідні ТНК (System Capital Management, East One-Interpipe, Приват та ін.) і базуються в цих містах, становить відповідно близько 15,8 та 12,2 млрд дол. Фінансово-промислові групи інших центрів, передусім Києва та Харкова, поки що не досягли порогових значень щодо активної реалізації цієї метрополітарної функції світового рівня.

Низький рівень сформованості властивий для найважливішої в подальшому становленні держави інноваційно-креативної функції міст України. Це стосується не стільки потужності науково-технічного потенціалу, скільки активності інноваційної діяльності та кількості технопарків. Серед 16 технопарків, створення яких декларувалося з 2000 р., лише два функціонують і реалізовують продукцію: «Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона» в Києві та «Інститут монокристалів» у Харкові.

В Україні склалася досить диференційована територіальна структура інноваційної діяльності. Найактивнішим з точки зору кількості науково-дослідних установ та отриманих результатів (зареєстровані патенти) є Київ, що значно випереджає інші міста. За ним із значним відставанням ідуть Харків, Донецьк та Дніпропетровськ.

Кінематограф як осередок формування і розвитку духовно-культурної функції має тривалу історію розвитку в Україні. Однак Одеська та Київська кіностудії, створені ще в дореволюційний та довоєнний періоди, зараз фактично не створюють власної продукції, а віддають свої площі в оренду іноземним виробникам.

У системі організації та проведення спортивних заходів високого рівня (чемпіонати світу та Європи) як одному з найважливіших проявів духовно-культурної функції існує критична невідповідність між спортивними досягненнями та відсутністю подібних змагань в українських містах. Певне пожвавлення цієї функції в Києві та потенційних метрополісах - Донецьку, Львові та Харкові - слід пов'язувати з проведенням чемпіонату Європи з футболу в 2012 р.

Інформаційно-репрезентативна функція представлена в містах України низкою видів діяльності. Найбільш репрезентативною серед них є виставкова діяльність. Її розвиток в Україні характеризується високою концентрацією в Києві, де проводиться близько 50 % виставок України. При цьому концентрація міжнародних виставкових заходів ще вища: з 151 міжнародної виставки, проведеної в Україні, 112 проходили в Києві. Динамічний розвиток виставкової індустрії Києва останніми роками визначив його зростання як виставкового центру європейського рівня, що відповідає посиленню його інформаційно-репрезентативної функції як метрополісу.

Проведений аналіз показав, що на тлі найбільших за площадними показниками виставкових центрів Європи, аудитована виставкова площа яких перевищує 1 млн м², - Париж (1736 тис. м²), Мілан (1745 тис. м²), Мадрід (1245 тис. м²) - Київ помітно відстає (129 тис. м²). Однак ці центри та інші великі європейські міста не мають такої потужної динаміки розвитку, яка притаманна для Києва. Враховуючи показники динаміки розвитку галузі, в перспективі Київ буде співмірним з такими містами як Гельсінкі, Гамбурґ, Штутґарт. Уже зараз Київ є одним з найбільших у Центральній та Східній Європі виставкових центрів. Останнім часом виставкова діяльність активно розвивається і в інших містах України, де створено сучасні виставкові комплекси: Львові, Донецьку, Харкові та Дніпропетровську.

Індикативним відображенням рівня розвитку транспортно-комунікаційної функції та ділової активності середовища є об'єми регулярних пасажирських авіаційних перевезень та ступінь диверсифікованості зв'язків. Останній показник відображає не просто наявність зв'язку між містами, а позначає сильний зв'язок, адже регулярні перельоти на комерційній основі відбуваються за наявності досить стабільного і значного потоку. Найбільшу зв'язаність у світовій метрополітарній мережі мають Лондон (зв'язаний з 409 містами), Париж (306), Амстердам (291), Франкфурт-на-Майні (285) та ін.

Київ має зв'язаність на рівні 56, що наближається до значення Санкт-Петербурґа (66), де людність значно вища, та поступається показнику Москви (89), яка тривалий час як столиця замикала всі міжнародні зв'язки та реалізацію зовнішніх відносин на собі.

Окрім Києва, ще два українських міста мають високу зв'язаність з іншими містами світу - Львів (47) та Одеса (45). Натомість у Дніпропетровську, Харкові та Донецьку критично низький як перспективних метрополісів рівень зв'язаності, особливо враховуючи їхню кількість населення та наявний соціально-економічний потенціал. Зв'язаність цих міст становить відповідно 18, 16 та 10.

У цілому в результаті досліджень розвитку кожної з метрополітарних функцій у містах України можна зробити такі висновки щодо їхньої різноманітності та рівня розвитку (табл. 2). Найвищий рівень розвитку всіх функцій та найбільшу їх різноманітність з точки зору розвитку окремих видів діяльності має Київ. Це підтверджує його статус як регіонального метрополісу. Окрім Києва, центрами формування та реалізації метрополітарних функцій в Україні є Донецьк, Харків, Львів, Одеса та Дніпропетровськ, які значно поступаються Києву як за різноманітністю функцій, так і рівнем їх розвитку. Лише Донецьк розвиває всі функції, спираючись на високий рівень розвитку організаційно-управлінської функції.

В інших центрах України починають розвиватися лише окремі функції, які порівняно з Києвом (як регіональним метрополісом) мають відчутно нижчу різноманітність за представленими видами діяльності. Так, Львів спеціалізується насамперед на духовно-культурній та транспортно-комунікаційній функціях, як, власне, і Одеса, а Харків - на інноваційно-креативній.

Найнижчі рівні розвитку метрополітарних функцій характерні для Дніпропетровська.

Для активізації метрополітарних функцій окремих міст України та становлення їх як метрополісів найбільш доцільне таке.

Таблиця 2 Різноманітність та рівень розвитку метрополітарних функцій у містах України

Міста	Метрополітарні функції	Сукупна бальна оцінка рівня розвитку функцій
	Організаційно-управлінська	Інформа-ційно-репрезе-нтативна	Духовно-культурна	Інноваційно-креативна	Транспор-тнокому-нікаційна
	А	Б	А	Б	А	Б	А	Б	А	Б
Київ	3	3	3	3	3	3	3	3	3	3	30
Донецьк	2	3	2	2	2	2	2	2	2	1	20
Львів	1	2	1	1	3	3	2	1	2	2	18
Харків	2	2	1	1	2	1	3	3	2	1	18
Одеса	1	2	1	1	3	2	1	1	3	2	17
Дніпропетр	2	1	1	1	1	1	2	2	2	1	14

Примітка. А - різноманітність видів діяльності, що формують відповідну метрополітарну функцію: 3 - усі види діяльності; 2 - переважна частина; 1 - окремі види діяльності; Б - Рівень розвитку представлених видів діяльності, що формують відповідну метрополітарну функцію, порівняно з іншими українськими містами: 3 - переважна частина має найвищий рівень розвитку, місто є помітним міжнародним центром у цій сфері; 2 - середній та вищий від середнього; 1 - нижчий від середнього.

Київ потребує активізації організаційно-управлінської функції шляхом розміщення штаб-квартир впливових міжнародних організацій, у тому числі неурядових. Інноваційно-креативна функція Києва повинна бути посилена створенням мережі технопарків у межах метрополітарного регіону. Інформаційно-репрезентативна функція Києва видається однією з найбільш перспективних з точки зору підвищення його міжнародного статусу та участі у формуванні світового інформаційного простору. З огляду на це особливої активізації потребують усі складові індустрії ділового туризму, зокрема розвиток конгресної діяльності. Вона разом з виставковою діяльністю повинна створити потужний кластер метрополітарного типу, що даватиме значний мультиплікативний ефект для соціально-економічного розвитку Києва. Одним з основних стратегічних завдань є і активізація кіноіндустрії та кіновиробництва в Києві, яке практично втрачене.

У Донецьку, не дивлячись на порівняно високий рівень розвитку організаційно-управлінської функції в сфері управління ТНК, вона реалізується переважно лише однією компанією - System Capital Management. Активізація цієї функції має ґрунтуватись на активному розвитку бізнесу та становленні нових великих, стабільно функціонуючих компаній. Це диверсифікувало б структуру управління та слугувало б поштовхом для подальшого розвитку метрополітарного середовища, активізації інших метрополітарних функцій Донецька. Це стосується насамперед інноваційно-креативної та транспортно-комунікаційної функцій.

...