Міське розселення Столичного району: суспільно-географічне дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

МІСЬКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СТОЛИЧНОГО РАЙОНУ: СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

11.00.02 - економічна та соціальна географія

СОЛОГУБ ЮРІЙ ІВАНОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної та соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат географічних наук, доцент, Заслужений працівник освіти України ПЕРЕСЄКІН ВАЛЕРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, директор Інституту післядипломної освіти

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор

ДОЦЕНКО АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник відділу проблем відтворення людського капіталу

кандидат географічних наук, професор

ЗАГОРОДНІЙ ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, професор кафедри економічної та соціальної географії

Захист відбудеться « 9 » листопада 2009 р. о --------15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: ДСП - 680, м. Київ, просп. акад. Глушкова, 2, географічний факультет, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 1 жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор географічних наук, професор С.І. Іщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

міський розселення територіальний

Актуальність теми. Існуючі системи розселення характеризуються рядом проблем у своєму розвитку та функціонуванні, зокрема таких як: значна неузгодженість економічного, соціального, екологічного та містобудівного розвитку населених пунктів, а також їх прилеглих територій; неоптимальне розташування більшості обласних центрів і як наслідок центрів систем розселення обласного рівня; надмірна концентрація населення та виробництва у великих містах та зниження темпів соціально-економічного розвитку малих та середніх міст.

Вивчення сучасних тенденцій формування та подальшого розвитку міського розселення є одним з основних завдань при розбудові економіки країни. Розвиток систем розселення різних рівнів, як основного шляху створення умов сталого розвитку населених пунктів для забезпечення гарантованих державою стандартів проживання, передбачається Законом України „Про Генеральну схему планування території України” від 7 лютого 2002 року № 3059-III.

Виділяючись серед решти своїми соціально-економічними особливостями, система розселення Столичного району найшвидше реагує на зміни у економічних і соціальних аспектах розвитку держави під час переходу її економіки на ринкові засади функціонування. Така швидкість реакції, в основному, зумовлена наявністю на території району великого системоформуючого центру, яким є місто Київ, що виступає центром не лише відповідної системи розселення району, але і є економічним, соціальним та інтелектуальним центром усієї держави. За рахунок цих характеристик Столичний район є основою для детального вивчення сучасних особливостей формування та розвитку міського розселення.

У роки незалежності відбулося значне посилення впливу Києва на суспільно-економічний розвиток району. Ці зміни призвели до збільшення диспропорцій у територіальній організації розселення центральної та периферійної частин даного району. Таким чином, постала нагальна проблема розвитку нових центрів росту, котрими можуть стати периферійні міста району зі значним потенціалом трудових ресурсів.

Інтерес до вивчення міського розселення в Україні зумовлюється необхідністю здійснення адміністративно-територіальної реформи, що дасть значний поштовх до структурних перебудов існуючих систем розселення, а особливо, міського розселення як їх базової складової. Розвиток Києва та посилення агломераційних тенденцій у Столичному суспільно-географічному районі на тлі адмінреформи вплине на стан та розвиток міської розселенської мережі району. На сьогодні вченими вже висловлювалися думки з приводу створення так званого „Столичного регіону” шляхом розширення меж Києва за рахунок приєднання населених пунктів, котрі розташовані поряд зі столицею. Цей процес логічно буде супроводжуватися розширенням зони впливу Києва як системоформуючого центру.

Таким чином, в розвитку міського розселення Столичного району можна виокремити два проблемних аспекти:

перший полягає в демографічній, економічній та соціальній незбалансованості розвитку міського розселення в центральній та периферійній частинах району;

другий - у відсутності реальних важелів управління процесом розвитку міської мережі поселень, а відтак і систем розселення на її основі, що призвело до невідповідностей між рівнем соціально-економічного розвитку міських поселень та їх адміністративним статусом.

Динамізм і особливості функціонування та розвитку міського розселення Столичного району, сприяють актуальності його вивчення з огляду на нові тенденції в розвитку систем розселення.

Вивченням проблем вдосконалення територіальної організації розселення населення, особливостей формування мережі міських і сільських поселень та систем розселення на їх основі на сучасному етапі займаються в Міністерстві регіонального розвитку і будівництва України, Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України та на спеціальних кафедрах вузів України. Значний внесок у висвітлення теоретико-методологічних та практичних основ дослідження особливостей територіальної організації розселення населення внесли вчені економіко-географи та економісти: Н.Т. Агафонов, О.О. Афоніна, Д.І. Богорад, Г.А. Гольц, В.О. Джаман, А.І. Доценко, В.В. Загородній, С. І. Іщук, С.О. Ковальов, Н.Я. Ковальська, В.М. Кубійович, Г.М. Лаппо, В.І. Нудельман, Б.Р. Павчинський, Є.Н. Пєрцик, М.Д. Пістун, Ю.І. Пітюренко, В.В. Покшишевський, А.В. Степаненко, Л.Л. Трубе, М.І. Фащевський, Б.С. Хорєв, О.І. Шаблій та інші.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою науково-дослідної роботи, що проводиться у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на кафедрі економічної та соціальної географії, зокрема, науково-дослідної теми «Суспільно-географічні основи дослідження регіональної екологічної безпеки» (№ державної реєстрації 0106U005754).

Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи полягає в аналізі теоретико-методологічних основ дослідження міського розселення як складової частини системи розселення, виявленні територіальної організації та особливостей формування і розвитку міського розселення Столичного району та окресленні напрямків подальшого його розвитку.

Досягнення поставленої мети передбачало постановку та вирішення таких завдань:

розкрити сутність міського розселення регіону;

розробити методичні підходи щодо вивчення міського розселення регіону;

виявити умови формування та розвитку міського розселення Столичного району;

виявити особливості структури міського розселення Столичного району;

розкрити особливості територіальної організації міського розселення Столичного району;

розробити прогноз розвитку міського розселення Столичного району.

Об'єктом дослідження обрано міське розселення Столичного району (у складі Київської, Чернігівської та Житомирської області) як складову його системи розселення.

Предметом дослідження виступає територіальна організація та особливості функціонування міського розселення Столичного району.

Методи дослідження. У роботі використовувалась як спеціальні так і загальнонаукові методи. До групи спеціальних методів відноситься методи факторного (метод головних компонент) та кореляційно-регресійного аналізу, що використовувалися для виявлення інтегральних факторів впливу та визначення зв'язку між чинниками, котрі впливають на міське розселення Столичного району, а також кластерний аналіз - при дослідженні внутрішньорегіональних відмінностей організації міського розселення району. Також у даній групі методів використовувались методи класифікації і типології, картографічного та математичного моделювання, районування та трендового моделювання. До загальнонаукових методів, котрі використовувались в роботі належать: метод структурного аналізу з системним підходом, що застосовувались при розкритті сутності міського розселення району як складової частини системи розселення.

Наукова новизна одержаних результатів. У результаті дисертаційного дослідження:

вперше:

за допомогою факторного та кореляційно-регресійного аналізу досліджено інтегральні фактори (суспільно-демографічний, економічний (виробничий), розселенсько-демографічний, міграційний, соціальний), виявлено вплив компонент кожного фактора на формування та розвиток міського розселення Столичного району та охарактеризовано рівень впливу кожного з факторів на території району;

на основі показників частки міського населення, його щільності, щільності міської розселенської мережі, кількості міст та селищ міського типу проведено кластеризацію адміністративних одиниць Столичного району за рівнем розвитку міського розселення, в ході якої виділено п'ять груп районів з низьким, нижчим за середній, середнім, вищим за середній та високим рівнем розвитку міського розселення;

розроблено прогноз розвитку міського розселення Столичного району, що передбачає виявлення основних тенденцій розвитку міського розселення району та окреслено шляхи вдосконалення його функціонування та розвитку;

удосконалено:

зміст сутності поняття «міське розселення» - категорії, яка розглядається як форма розселення населення на основі міських поселень, що являють собою складні цілісні соціально-економічні системи та виступають складовими елементами більш загальних систем (розселення населення, функціонально-територіальної організації господарства, адміністративно-територіального устрою);

обґрунтовано систему статистичних індикаторів і показників, що характеризують демографічний, економічний та соціальний потенціал адміністративно-територіальних одиниць Столичного району та є визначальними при формуванні міського розселення;

набуло подальшого розвитку:

методичні підходи дослідження розвитку структури та організації міського розселення в Столичному районі, що передбачають аналіз частки міського населення, його щільності, щільності міської розселенської мережі, проведення типізації міст за величиною та функціями;

тренди основних показників розвитку міського розселення в Столичному районі.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-теоретичні положення та методичні результати дисертації можуть бути використані профільними державними установами (Міністерством регіонального розвитку і будівництва України, Міністерством економіки України, обласними державними адміністраціями) з метою вдосконалення процесу управління та регулювання процесів розселення населення, при викладанні курсів у вищих навчальних закладах.

Основні положення дисертаційної роботи використані Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України при виконанні науково-дослідної теми III-7-06(90) “Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України” (№ державної реєстрації 0106U005191).

Матеріали наукових розробок використовуються при викладанні спецкурсів “Географія міст України”, “Методи і методика суспільно-географічних досліджень” на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 050/684-30 від 09.04.2009).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою, де усі наукові положення, висновки та прогнози, щодо особливостей функціонування і розвитку міського розселення Столичного району розроблені автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Отримані результати дослідження були представлені на X З'їзді Українського географічного товариства (м. Київ, 2008 р.) та науково-практичних конференціях: «Міжнародна науково-практична конференція «Регіон - 2006: стратегія оптимального розвитку» (м. Харків, 2006р.), «Географія, геоекологія, геологія: досвід наукових досліджень» міжнародна наукова конференції студентів та аспірантів присвяченої 175 - річчю від дня народження О. Поля. (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), «Міжнародна науково-практична конференція «Регіон - 2007: стратегія оптимального розвитку» (м. Харків, 2007 р.), «Молоді науковці - географічній науці» (м. Київ, 2006 р.), «Молоді науковці - географічній науці» (м. Київ, 2007 р.), V Міжнародна наукова конференції студентів та аспірантів "Географія, геоекологія, геологія: досвід наукових досліджень" (м. Дніпропетровськ, 2008 р.).

Публікації. Основні положення і результати наукового дослідження опубліковано в 13 наукових працях, загальним обсягом 2,9 д.а., з яких 6 - у фахових виданнях, обсягом 1,8 д.а..

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків (загальним обсягом 164 сторінки тексту), списку використаних джерел (186 найменування) та додатків (25). У роботі вміщено 8 рисунків та 13 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження міського розселення» проаналізовано теоретико-методичні основи формування, функціонування і розвитку міського розселення, здійснено аналіз підходів щодо визначення сутності понять «розселення населення», «міське розселення», «сітка поселень», «система розселення»; поглиблено суспільно-географічну сутність понять «розселення населення», систематизовано методичні підходи щодо вивчення міського розселення Столичного району, розроблено методичні основи суспільно-географічного дослідження міського розселення Столичного району.

Розселення населення - це процес заселення нових територій, а також формування територіальної сукупності поселень, що перебувають у стані постійних змін на основі взаємовідносин.

Системний характер розселенню населення надає перш за все та обставина, що населення входить до компонентів господарського комплексу, виконуючи подвійну роль, а саме виступаючи одночасно як виробником так і споживачем отриманого продукту. Основою для трансформації мережі поселень в систему розселення є формування потужних, інтенсивних та регулярних зв'язків між поселеннями, а також виникнення ієрархічної структури в їх (поселеннях) сукупності. Таким чином, система розселення - це територіальне поєднання поселень, між якими існує розподіл функцій, виробничі та соціальні зв'язки.

Відповідно до рівнів організації суспільства виділяють різні за рангом системи розселення: єдину систему розселення країни; регіональні системи розселення; субрегіональні системи розселення; міжрайонні, районні, місцеві та первинні системи розселення.

Розміри та рівень сформованості систем розселення у великій мірі залежить від величини та потенціалів системних центрів, ступеню розвитку мережі міст-мільйонерів, міст нижчих рангів та рівня розвитку відповідних регіонів. Виходячи з цього, дійсні межі систем розселення залежать від розміщення по території країни головних осередків суспільного життя - міст-мільйонерів та великих міст.

Міста стають середовищем існування все більшої кількості людей, відбувається безперервне їх посилення як економічних та культурних центрів життєдіяльності суспільства, у результаті чого все більші території підпадають під їх безпосередній вплив при своєму розвитку.

Населений пункт, мешканці котрого в переважній своїй більшості зайняті поза сільськогосподарським виробництвом, по своїй суті є містом. Однак, таке визначення є досить грубим і не витримує критики при розгляді всього різноманіття аспектів функціонування та розвитку того чи іншого міста. Це пояснюється тим, що у повному розумінні слова містом той чи інший населений пункт стає лише тоді коли досягне повної сформованості своєї функціональної структури. Таким чином, мається на увазі існування, функціонування та розвиток своєрідного утворення, а саме міста, що у своїй організації носить поліструктурний характер, кожна із частин якого належить до відповідних систем, що мають різні функції, просторову та територіальну організацію. Тобто, по своїй суті місто є складною відкритою соціально-економічною територіальною системою.

Системоформуючою основою міста виступає господарський комплекс, що розглядається як первинна ланка територіальної організації суспільства, котра відзначається взаємопов'язаністю та цілісністю компонентів. Таким чином, можна говорити, що господарський комплекс міста і є тією складною системою, котрою можна вважати і саме міське утворення.

Для міста, як системи, є характерним наявність внутрішніх та зовнішніх соціально-економічних зв'язків. Перший тип зв'язків носить системоформуючий характер, тобто забезпечує компонентно-функціональну цілісність міста як системного утворення. Особливої уваги заслуговують зовнішні зв'язки. Це пояснюється певною подвійністю їх характеру. Будучи зовнішніми для міста, вони також виконують роль внутрішніх системоформуючих зв'язків для різних за рангом систем розселення, оскільки саме місто є їх системоформуючим компонентом.

Суспільно-економічна роль кожного окремо взятого міста в територіальній системі розселення у великій мірі залежить від розвитку його власного господарського комплексу. Щабель ієрархії міста, як комплексного центру обслуговування населення і господарства оточуючого району, фактично визначає його місце в системі центральних місць. Окреслення позиції міста в різних галузевих системах, в першу чергу, визначається стадією та масштабами виробництва, а також направленістю взаємозв'язків по реалізації продукції. Системи міст формуються як наслідок взаємного накладання певної множини систем центральних місць та спеціалізованих галузевих систем.

Міське розселення є основою існуючих систем розселення, тією складовою, що постійно підтримує сталість системоформуючих зв'язків між їх компонентами, оскільки саме міста мають достатній соціально-економічний потенціал для їх збереження та розширення. Таким чином, міське розселення - це форма розселення населення на основі міських населених пунктів, котрі являють собою складні цілісні соціально-економічні системи та виступають складовими елементами більш загальних систем (розселення населення, функціонально-територіальної організації господарства, адміністративно-територіального устрою). Відповідно до цього, системою міст (міською системою) доцільно іменувати сукупність міських поселень з чітко вираженими функціональною, демографічною та адміністративною ієрархічними структурами і поєднаних між собою стійкими, інтенсивними та різноплановими зв'язками. Система міст є набагато стійкішою як до структурних так і функціональних змін різного характеру, на відміну від іншої складової систем розселення, а саме сільського розселення. Це пов'язано з тим, що її компоненти - міста мають набагато потужнішу соціально-економічну основу для свого розвитку та функціонування, ніж сільські поселення, для руйнування якої потрібна потужна вузьконаправлена дія.

Методика суспільно-географічного дослідження міського розселення передбачає використання як загальнонаукових (системний підхід, структурний аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція) так і спеціальних методів дослідження (математичної статистики, математичного прогнозування, ранжування, типізації, картографування тощо).

Для проведення факторного аналізу та виявлення рівня впливу різноманітних факторів на формування та розвиток міського розселення Столичного району нами було відібрано 42 різнопланових показники, котрі відображають сучасну суспільно-економічну ситуацію в адміністративно-територіальних одиницях району (88 адміністративно-територіальних одиниць), включаючи й міста обласного значення.

При дослідженні територіальної диференціації рівнів розвитку міського розселення особлива увага приділялась ранжуванню та подальшому групуванню відповідних адміністративно-територіальних одиниць (районів), виходячи зі ступеня прояву в них основних показників розвитку міського розселення. Для вирішення поставлених завдань був використаний статистико-математичний апарат, представлений у вигляді методу кластерного аналізу. Процес кластеризаії передбачав відбір оптимальних показників, котрі найповніше та найоб'єктивніше відображають ситуацію щодо прояву того чи іншого явища на досліджуваній території. В ході дослідження було відібрано наступні показники рівня розвитку міської системи розселення Столичного району: частка міського населення в загальній кількості постійного населення по адміністративно-територіальним одиницям Столичного району; щільність міського населення; щільність міської розселенської мережі; кількість міст та селищ міського типу по адміністративно-територіальним одиницям Столичного району. Означений набір показників був обумовлений прагненням висвітлити інтенсивність прояву того чи іншого критерію розвитку міського розселення адміністративно-територіальних одиниць району на конкретній території.

Дослідження формування, функціонування та розвитку міського розселення Столичного району проводилося у три етапи: теоретико-методологічний, синтетичний, аналітичний.

У другому розділі «Основні чинники формування та розвитку міського розселення Столичного району» виділено чинники, що впливають на розвиток міського розселення Столичного району: виробничий, демографічний, транспортний, соціальний, екологічний, столичний; визначено їх вплив на розвиток міського розселення та проведено їх факторне та кореляційно-регресійне моделювання.

Значущість ролі господарського комплексу при формуванні та розвитку мережі поселень можна обґрунтувати тим, що матеріальне виробництво у великій мірі є базою розвитку переважної більшості міських поселень. Взаємозв'язки виробництва та міського розселення і їх взаємовплив відбуваються в основному через процес забезпечення підприємств робочою силою, причому, у кінцевому варіанті величина населеного пункту у великій мірі залежить від потужностей підприємств локалізованих на їх території та характеру виробництва.

У господарському комплексі Київської області переважає харчова промисловість на яку припадає 34,6% від загального обсягу реалізованої продукції. На другій позиції знаходиться енергетична галузь промисловості (виробництво та розподіл електроенергії газу та води) на частку якої припадає 14,8%. Наступною за рангом є хімічна промисловість на яку припадає 11,5% від загального обсягу реалізованої продукції. Галузі машинобудування знаходяться лише на четвертій позиції та характеризуються показником в 9,5%. Далі йде промисловість будівельних матеріалів (9%), целюлозно-паперове виробництво (7,5%), металургія та обробка металу (5,8%), легка промисловість з часткою у 1,9% та інші галузі. Для господарського комплексу Чернігівської області є характерним значне переважання частки виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, що становить 40% в загальному обсязі реалізованої продукції. Друге місце належить галузям добувної промисловості з показником у 9%. На виробництво та розподілення електроенергії газу та води, легку промисловість, целюлозно-паперове виробництво та машинобудування припадає по 8 та 7% відповідно. У загальній структурі реалізованої продукції на галузі хімічного та нафтохімічного виробництва припадає 5% і на інші галузі промисловості 16% реалізованої товарної продукції. Галузева структура господарського комплексу Житомирської області характеризується переважанням виробництва харчової продукції, напоїв та тютюнових виробів із часткою в 32%. Друге та третє місце припадає на виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, а також на галузі добувної промисловості з відповідними частками в 13 та 11%.

Таким чином, для господарських комплексів адміністративно-територіальних одиниць (областей) Столичного району у їх галузевій структурі є характерним переважання саме переробного сектору промисловості, що впливає на формування функціонально-територіальної структури існуючих на його території міських систем.

Протягом 2006 - 2008 років у всіх областях Столичного району показники частки вибулого населення були вищими показників частки прибулого. Найвища частка прибулих спостерігалася у Житомирській області, (у 2006 році - 17,6 чол. на 1000 осіб, у 2007 році - 17,4, у 2008 - 16,8), для області були характерні і найвищі показники частки вибулих (у 2006 році - 19,3 чол. на 1000 осіб, у 2007 році - 18,7, у 2008 - 18,5). Найнижчими показниками як частки прибулих так і частки вибулих характеризувалася Київська область. У області в 2006 році частка прибулих становила 16.7 чол. на 1000 осіб, у 2007р. - 14,7, у 2008 - 14,7, а частка вибулих у 2006 році становила16,2 чол. на 1000 осіб, у 2007 році - 15,4, у 2008 - 14,2. Очевидно, що в усіх областях даного району показники частки вибулих були вищими за показники частки прибулих і протягом вказаного періоду дані показники характеризувалися поступовим зниженням.

В ході дослідження міграційних процесів в Столичному районі нами було виділено центр міграційного руху населення, а саме, місто Київ і три концентричні міграційні зони. Перша зона міграційного руху населення сформована з адміністративно-територіальних одиниць Київської області, котрі територіально розташовані в безпосередній близькості до міста Києва й характеризуються в першому випадку значним негативним сальдо міграції - Вишгородський, Броварський, Макарівський, Васильківський та Києво-Святошинський райони, і в другому випадку - з районів, котрим притаманне високе позитивне сальдо міграції - Бориспільського та Бородянського. Така ситуація пояснюється впливом міста центру на формування й направленість міграційного руху населення вказаних районів, концентрації його у прилеглих районах, територія яких фактично є простором територіально-функціонального його розвитку, що переважно стосується Броварського й у дещо меншій мірі Бородянського районів. Дане переміщення населення впливає на формування територіально-функціональної структури міської системи розселення Київської області, центром якої є місто Київ. В даному випадку відбувається процес ущільнення поселенської мережі області, що веде за собою посилення різноманітних суспільно-економічних взаємозв'язків між її елементами (населеними пунктами). До другої зони міграційного переміщення населення відносяться переважно райони із позитивним сальдо міграції. До таких районів у Київській області входять: Поліський, Іванківський, Баришівський, Кагарлицький, Білоцерківський, Сквирський, Фастівський райони; Житомирської - Народницький, Малинський, Радомишльський, Брусилівський, Попільнянський, Коростишівський та Андрушівський райони; Чернігівської - Чернігівський, Козелецький, Куликівський, Носівський, Ніжинський і Бобровицький райони. У випадку з районами другої міграційної зони говорити про переважання Києва як центру загальної направленості переміщення населення є некоректним, оскільки в даному випадку є присутніми ще два центри такого переміщення, що притягують до себе частину мігрантів, а саме Чернігів та Житомир. До третьої зони міграції відносяться решта адміністративно-територіальних одиниць Столичного району, котрі знаходяться на його периферії й, у переважній своїй більшості, характеризуються від'ємним сальдо міграції. На напрямки міграційного переміщення населення цих районів все менше впливає наявність одного міграційного центру - Києва, а все більше носить поліцентричний характер із залученням міграційних центрів із сусідніх областей, а саме: Рівненської, Хмельницької, Вінницької у великій мірі Черкаської, а також Полтавської та Сумської областей.

Та чи інша система міст формується лише при наявності тісних взаємозв'язків між населеними пунктами. Основою таких зв'язків виступала й у великій мірі виступає господарська складова економіки країни, а наочним виявленням їх інтенсивності частота переміщення населення між міськими поселеннями за допомогою існуючої транспортної сітки.

Адміністративні складові Столичного району характеризуються різним рівнем насиченості території шляхами сполучення. Найбільшим значенням густоти транспортної мережі (321,1 км. на 1000 км.кв.) характеризується Житомирська область. Серед них 35,4 км. на 1000 км.кв. припадає на залізничні шляхи сполучення, а 285,7 на автомобільні. Мережа шляхів сполучення Київської області характеризується густотою на рівні 307,5 км. на 1000 км.кв., з яких 31,3 - залізничні шляхи сполучення та 276,2 - автомобільні. За цими показниками Чернігівська область знаходиться на останньому місці, а саме 263,1 км. на 1000 км.кв., 28,0 та 235,1 відповідно.

Транспортна система району до останнього часу формувалася, виходячи з потреб промисловості, спираючись перед усім на особливості доставки робітників до місць прикладання праці. Сучасні ж зміни в особливостях соціально-економічного життя суспільства ставлять проблему розвитку транспортних систем на все вищий рівень. Найгостріше це стосується найбільших та великих міст, де від її вирішення залежать масштаби та темпи не лише їх розвитку, а й територій, котрі тяжіють до них. Саме тому без швидкого й оптимального вирішення існуючих проблем система транспорту не має змоги працювати ефективно, що у великій мірі відбивається на інтенсивності взаємозв'язків між населеними пунктами як системоформуючими компонентами систем розселення різного таксономічного рівня, а відтак і на функціонуванні та розвитку системи розселення взагалі.

На систему розселення Столичного району в екологічному аспекті найбільш відчутний вплив мала аварія на ЧАЕС, внаслідок якої велика кількість населених пунктів системи фактично перестала існувати. Особливо відчутною ця дія була в північно-східних районах Житомирської області, північних Київської та північно-західних Чернігівської. Зменшення населення й населених пунктів у радіаційно забруднених адміністративно-територіальних одиницях Столичного району, в основному, пов'язане з виїздом населення в більш екологічно чисті регіони країни та негативними демографічними процесами. Дія екологічної катастрофи відбилася й на просторовому розвитку міста Києва, планувальна структура якого після відійшла від лінійного розвитку вздовж русла Дніпра, поступившись місцем полівекторній схемі.

В ході дослідження було виділено п'ять інтегральних факторів впливу на формування та розвиток міського розселення Столичного району. Максимальну ємність і вплив на ситуацію має фактор №1. Даний інтегральний фактор можна окреслити як суспільно-демографічний, виходячи з переважаючої групи акумульованих у ньому показників та притаманного їм рівня прояву. Наступний за значимістю фактор - фактор №2, можна охарактеризувати як суто економічний (виробничий). Третій, розселенсько-демографічний фактор, акумулює в собі показники, що дають уявлення про розвиток сільського розселення. Інтегральні фактори №4 та №5 ілюструють міграційне переміщення населення (міграційний фактор) та діяльність соціальної сфери (надання послуг населенню) - соціальний фактор.

З картосхеми (Рис.1) видно чітку територіальну структуру прояву першого фактора з формуванням зон інтенсивного прояву, а саме, навколо міст Києва, Чернігова та в меншій мірі Житомира. В основному, дане явище можна пояснити специфікою набору ознак, котрі найтісніше корелюють із даним фактором, а саме, демографічних показників. У даному випадку, силою прояву суспільно-демографічного фактора вищою за середню характеризуються Києво-Святошинський, Обухівський, Білоцерківський, Вишгородський та Васильківський райони Київської області; Чернігівський, Козелецький, Менський, Корюківський, Новгород-Сіверський, Борзнянський, Бахмацький, Городнянський та Прилуцький райони у Чернігівській області, а також Баранівський, Новоград-Волинський, Ємільчинський, Олевський і Овруцький райони в Житомирській області. На противагу цьому можна виділити райони зі значеннями найменшими за середнє, а саме: Малинський та Брусилівський на Житомирщині; Згурівський на Київщині.

Для інтегральних факторів економічного (виробничого) та міграційного спрямування характерний радіально-відцентровий характер прояву із центром у місті Києві. Для соціального фактора є характерним дугоподібний малюнок прояву (південно-західні, південні та південно-східні адміністративно-територіальні одиниці району із центрами в поселеннях із високим соціально-економічним рівнем розвитку). Розселенсько-демографічний фактор найсильніше проявляється на території адміністративних одиниць Чернігівської та Житомирської областей, котрим притаманна негативна ситуація в демографічному плані.

Для підтвердження концептуальної моделі формування та розвитку міського розселення Столичного району, з урахуванням найбільшого впливу тих чи інших факторів на відповідний процес було проведено регресійний аналіз. За його результатами, максимальний вплив на кількість міського населення в Столичному районі мають наступні чинники, а саме: кількість суб'єктів підприємницької діяльності, роздрібний товарообіг підприємств на одну особу та загальний міграційний приріст, що у великій мірі підтверджує вірність та об'єктивність попередніх теоретичних досліджень ієрархії основних чинників впливу на формування міського розселення Столичного району.

Крім того, за результатами факторного та регресійного аналізів, було підтверджено вірність набору, а також теоретичної схеми прояву та дії окреслених факторів розвитку міського розселення району, за рахунок виокремлення із загальної маси чинників саме економічного (виробничого), міграційного та демографічного як основних. Натомість не отримала достатнього математичного підтвердження роль соціальної сфери (представлена в роботі у вигляді аналізу сфери послуг), оскільки показники, котрі характеризують її рівень розвитку при факторному аналізі були віднесені до останнього, п'ятого (соціального), інтегрального фактору з найнижчими показниками рівня впливу на ситуацію щодо формування та розвитку міського розселення Столичного району.

У третьому розділі «Територіальна організація міського розселення Столичного району» проаналізовано сучасний стан міського розселення Столичного району; розглянуто територіальні особливості сформованості міського розселення Столичного району; виявлені основні проблеми міського розселення та запропоновані концептуальні засади його регулювання.

Загальна кількість населення Столичного району разом з містом Києвом, складає 6938226 осіб, з яких 75% припадає на міське, а 25% - на сільське населення району. Загальне кількісне співвідношення типів населених пунктів для системи розселення Столичного району має наступний вигляд: на території району в цілому зосереджено 51 місто, 103 селища міського типу, а також 4236 сільських населених пункти. У структурі систем розселення адміністративно-територіальних одиниць (областей) суспільно-географічного району зокрема та системі розселення району взагалі, частка міст та селищ міського типу складає в середньому близько 1.5 та 2.5% відповідно, проти сіл - 96%, що значно контрастує зі співвідношенням між рівнями сконцентрованого в них населення - 75% міського та 25% сільського населення суспільно-географічного району.

Специфікою міської системи розселення Столичного району є наявність в її складі міста-мільйонера Києва, що поєднує в собі функції центру як регіональної так і субрегіональної систем розселення. Також до складу міської системи розселення Столичного району входять два крупні міста - Чернігів та Житомир, котрі виступають центрами однойменних субрегіональних систем розселення. Місто Біла Церква, входячи на обласному рівні до Київської субрегіональної системи розселення є єдиним великим містом в складі Столичного району. До групи середніх за людністю міст належить 8 міських поселень: три з яких входить до складу Київської субрегіональної системи розселення (це такі міста: Бровари, Ірпінь та Бориспіль); три до Житомирської субрегіональної системи розселення - Бердичів, Коростень, Новоград-Волинський і два до Чернігівської субрегіональної системи - Ніжин та Прилуки. До складу Київської та Житомирської субрегіональних систем розселення входять також напівсередні за людністю міста. До першої системи розселення - такі міста як Фастів, Васильків, Вишневе, Боярка, Обухів, Переяслав-Хмельницький, Буча, Вишгород, Славутич, Яготин, до другої - Малин та Коростень. В Чернігівській субрегіональній системі розселення дана група міст відсутня. Найчисельнішою в складі міської системи розселення Столичного району є група малих міст, до складу якої входить 27 міських поселень. Розглядаючи цю групу в субрегіональному розрізі бачимо, що найбільша кількість міст даної сукупності (12 міст) входить до складу Чернігівської субрегіональної системи розселення. До їх складу входять: Бахмач, Носівка, Новгород-Сіверський, Корюківка, Городня, Ічня, Мена, Щорс, Бобровиця, Борзна, Семенівка та Остер. До Київської субрегіональної системи розселення входить 10 малих міст, а саме: Сквира, Березань, Богуслав, Українка, Тетіїв, Кагарлик, Миронівка, Узин, Тараща та Ржищів. В складі Житомирської субрегіональної системи розселення зосереджено лише 5 малих міст - Овруч, Радомишль, Баранівка, Олевськ та Андрушівка.

Цікавою є ситуація навколо таких міст як Ржищів, Остер, Семенівка та Андрушівка. Справа в тому, що за людністю їх доцільніше було б віднести до селищ міського типу, хоча за адміністративним статусом вони є містами.

Для міської системи розселення Столичного району характерною є наявність шести функціональних типів міст. До цих типів відносяться: поліфункціональні міста, багатогалузеві промислові міста, промислово-транспортні міста, курортно-промислові міста, одногалузеві міста та міста зі слаборозвинутою промисловістю. До групи поліфункціональних міст належать 3 міста, що є системоформуючими центрами субрегіональних систем розселення - Київ, Чернігів та Житомир, причому перший також виконує функції і центру регіональної системи розселення. Група багатогалузевих промислових міст включає 7 міських поселень, 5 з яких належать до Київської субрегіональної системи розселення - Біла Церква, Вишневе, Бровари, Васильків та Обухів, одне до Чернігівської - Прилуки та одне місто до Житомирської - Бердичів. Київська субрегіональна система розселення також включає одне промислово-транспортне місто - Бориспіль. Три міста аналогічного профілю зосереджені в Чернігівській субрегіональній системі розселення. Це такі міста як Ніжин, Бахмач та Щорс. Два міста в Житомирській системі - Коростень та Новоград-Волинський. Міста курортно-промислового спрямування присутні лише в Київській субрегіональній системі розселення і знаходяться поблизу свого системоформуючого центру. До міст цієї групи належать: Ірпінь та Боярка. До цієї системи розселення також входять два одногалузеві міста - Українка, Фастів. В структурі міської системи розселення Столичного району знаходиться 31 місто з слаборозвинутою промисловістю. Із них 14 входить до складу Київської субрегіональної системи розселення та 10 до Чернігівської. В першому випадку це Вишгород, Славутич, Богуслав, Миронівка, Переяслав-Хмельницький, Буча, Яготин, Сквира, Березань, Тетіїв, Кагарлик, Узин, Тараща та Ржищів, у другому - Носівка, Новгород-Сіверський, Корюківка, Городня, Ічня, Мена, Бобровиця, Борзна, Семенівна, Остер. В Житомирській субрегіональній системі розселення зосереджено 7 міст указаного спрямування, а саме: Малин, Коростишів, Овруч, Радомишль, Баранівка, Олевськ та Андрушівка.

Максимальним значенням густоти міської поселенської мережі Столичного району відзначаються Володарсько-Волинський, Баранівський, Чуднівський, Срібнянський адміністративні райони. Високі показники є характерними для Ріпкинського, Чернігівського, Менського, Бахмацького, Ічнянського, Прилуцького, Олевського, Лугинського, Малинського, Черняхівського, Житомирського, Бердичівського, Андрушівського та Попільнянського районів. Високим рівнем заселеності та насиченості території населеними пунктами відзначаються райони розташовані біля Києва - Вишгородський, Броварський, Білоцерківський, Обухівський, Васильківський, Бородянський та Києво-Святошинський. Високою комплексною концентрацією також характеризуються Чернігівський, Козелецький, Бахмацький, Житомирський, Коростишівський, Баранівський, Новоград-Волинський, Володарський та Овруцький райони. Мережа міських поселень Столичного району є досить нерівномірною та слабо впорядкованою на системному рівні з чітко виокремленим містом-лідером - Києвом.

У ході кластерного аналізу серед адміністративно-територіальних одиниць Столичного району було виокремлено наступні їх кластери: група районів, котрі характеризуються середнім рівнем розвитку міського розселення; райони з вищим за середній рівнем розвитку міського розселення; сукупність районів з нижчим за середній рівнем розвитку міського розселення; група з високим рівнем розвитку міського розселення; група районів з низьким рівнем розвитку міського розселення.

Серед адміністративно-територіальних одиниць Київської області високим рівнем розвитку міського розселення характеризуються такі райони як: Києво-Святошинський, Білоцерківський та Броварський. Рівень розвитку міського розселення вищий за середній є характерним для Фастівського, Обухівського, Васильківського, Бородянського, Вишгородського, Бориспільського та Яготинського районів області

Середнім рівнем розвитку міського розселення відзначаються Ставищенський, Макарівський, Згурівський, Іванківський та Володарський райони. Нижчим за середній - Миронівський, Переяслав-Хмельницький, Кагарлицький, Богуславський райони області. Низьким рівнем розвитку міського розселення характеризуються Тетіївський, Таращанський, Рокитнянський, Баранівський та Поліський райони. Хоча Поліський район за загальними результатами кластерного аналізу й потрапляє до групи адміністративно-територіальних одиниць із рівнем розвитку міського розселення вищим за середній, однак за результатами ранжування даний район є доцільним віднести саме до групи з низьким рівнем розвитку, оскільки за основними показниками розвитку міського розселення (щільністю міського населення його часткою в загальній кількості населення та щільність міської поселенської мережі) він займає останні позиції.

У територіальній структурі розвитку міської системи розселення Житомирської області можна виділити три чітко виокремлені групи районів, котрі характеризуються вищим за середній та високим рівнем розвитку міського розселення. До вказаних груп належать: Житомирська група районів до якої входять Житомирський та Бердичівський райони з високим рівнем розвитку міського розселення, а також Коростишіський район - рівень розвитку вищий за середній; Коростенська група, що включає Володарсько-Волинський та Малинський райони (рівень розвитку вищий за середній) та безпосередньо Коростенський, котрий характеризується високим рівнем розвитку; Новоград-Волинська група, котра включає лише два райони з рівнем розвитку вищим за середній, а саме: Новоград-Волинський та Баранівський. Серед решти районів області середніми значеннями розвитку міського розселення характеризуються Романівський, Любарський, Олевський та Ружинський райони. Рівень розвитку нижчий за середній притаманний Народицькому, Лугинському, Попільнянському, Червоноармійському, Ємільчинському, Брусилівському та Овручському районам. Низький рівень розвитку міського розселення є характерним для Чуднівського, Радомишльського, Черняхівського та Андрушівського районів області.

У Чернігівській області можна виділити не лише групу, але й своєрідний “пояс” районів, котрі характеризуються вищим за середні значення та високим рівнем розвитку міського розселення. Так, до Корюківсько-Сосницької групи відноситься безпосередньо Корюківський та Сосницький райони, котрі відзначаються вищим за середній рівнем розвитку міського розселення. Основою для “поясу” виступають такі міста області як Чернігів, Ніжин та Прилуки, однойменні райони, адміністративними центрами яких вони є, характеризуються високим рівнем розвитку міського розселення. Решта районів, що входять до “поясу” є приналежними до групи з рівнем розвитку вищим за середній (Ріпкинський, Срібнянський, Талалаївський райони). В області налічується чотири райони із середнім розвитком міського розселення - Куликівський, Коропський, Борзнянський та Бобровицький; сім із нижчим за середній - Носівський, Семенівський, Новгород-Сіверський, Щорський, Ічнянський, Козелецький та Городнянський; а також три з низьким рівнем розвитку - Менський, Варвинський та Бахмацький. Такий малюнок територіального роззосередження можна пояснити особливостями розміщення об'єктів соціально-економічної діяльності населення області, а також, похідною від цього - специфікою формування та розвитку існуючої транспортної сітки, що мало позитивну дію на темпи й напрямки розвитку основних міських утворень області.

Комплексним показником розвитку міського розселення Столичного району можна вважати частку міського населення в загальній його кількості по району. Вибір саме цього показника обумовлений перш за все комплексним його характером об'єктивного відображення результатів дії на процес формування та розвитку міського розселення району як внутрішніх так і зовнішніх факторів, що є досить важливим.

Керуючись отриманими результатами при проведенні регресійного аналізу, обрано ряд чинників розвитку міського розселення, сила впливу яких на нього є максимальною та визначальною. До таких чинників належать: кількість суб'єктів підприємницької діяльності, рівень інвестицій в основний капітал, рівень роздрібного товарообігу підприємств на одну особу, величина міграційного приросту населення в районі та величина введеного в експлуатацію житла. Безумовно, що подальші зміни в тенденції розвитку міського розселення суспільно-географічного району напряму залежать від аналогічної зміни тенденції в величинах прояву в відповідних їй факторах розвитку.

Відповідно до отриманих прогностичних результатів, поступове зростання рівня урбанізації є характерним для всіх адміністративно-територіальних одиниць Столичного району, причому така тенденція буде зберігатися і до 2011 року як кінцевої часової точки нашого прогнозу. Зростання частки міського населення в загальній його кількості в Столичному районі в подальшому закономірно призведе до ускладнення міської структури відповідної системи розселення, а також ускладнення функціонування та розвитку самих міських утворень як її системно-структурних компонентів.

Однак, не зважаючи на подальші позитивні тенденції щодо розвитку міського розселення Столичного району, існуючі проблеми все таки залишаться. Перш за все це стосується адміністративної структури поселень району. Існує проблема невідповідності соціально-економічних показників розвитку поселень тому адміністративному статусу, що за ними закріплений. В основному це стосується статусу малих міст та селищ міського типу, котрі під час кризових процесів перших років незалежності фактично втратили своє економічне підґрунтя щодо віднесення їх до тих чи інших адміністративних типів. На сьогодні такі адміністративні центри мають відповідний статус лише завдяки зосередженості на їх території адміністративних атрибутів влади, наприклад, районні адміністрації, при повній відсутності економічної бази та значному скороченні населення. Проте, залишаючись за статусом міськими поселеннями, вони як міста мають власну статтю фінансування в бюджеті, що на сьогоднішній день є не обґрунтованим і веде до нераціонального перерозподілу бюджетних коштів. Для вирішення даної проблеми потрібно проведення адміністративно-територіальної реформи та перегляду існуючих критеріїв віднесення населених пунктів до категорії міст.

Відповідно до прогнозних результатів спостерігатиметься поступове зростання частки міського населення в загальній структурі розселення Столичного району. Однак це зростання не буде проходити за рахунок природного відтворення населення, а відбуватиметься за рахунок зростання величини міграції до міських поселень з сільської місцевості. Такі міграційні процеси негативно позначаться на репродуктивному потенціалі села, оскільки зачеплять лише економічно активну частину його населення, що призведе до його демографічного скорочення. Основна причина такої ситуації полягає в економічній нестабільності держави і фактичному занепаді села як складової народногосподарського комплексу.

Більшість трудових мігрантів не мають змоги закріпитися в великих містах виходячи з дорожнечі житла в них. В такому разі відбуватимуться процеси його осідання у містах супутниках існуючих соціально-економічних центрів. Для Столичного району такими центрами є Київ, Чернігів та Житомир. За рахунок цього відбуватиметься зростання населення міст-центрів та їх супутників, що в подальшому може призвести до точкової концентрації населення. Це матиме негативні наслідки для розвитку периферійних адміністративних центрів Столичного району оскільки призведе до втрати ними свого трудового ресурсу на тлі негативної ситуації з їх економічною базою.

Виходячи з того, що першопричиною в проблемі розвитку систем розселення Столичного району взагалі та міського розселення зокрема виступають економічні негаразди в країні, то і шляхи їх подолання мають перш за все виходити з планового оздоровлення економіки держави. В першу чергу це має спиратися на проведення державою збалансованої економічної та соціальної політики направленої на підняття як економічних так і соціальних стандартів життя суспільства. Адже такі зрушення сприятимуть скороченню безробіття населення наслідком чого може стати зниження міграційної мотивації в суспільстві, поступово припинивши відтік економічно активного населення з периферійних адміністративних центрів району. Відповідно до цього, така політика має бути направленою на збереження а в деяких випадках і фактичного відтворення економічного потенціалу цих центрів. Даючи таким чином їм економічне підґрунтя для збереження свого адміністративного статусу, що дасть можливість зберегти і розширити в подальшому існуючу мережу міських поселень.

ВИСНОВКИ

1. Міське розселення - це форма розселення населення на основі міських населених пунктів, котрі являють собою складні цілісні соціально-економічні системи та виступають складовими елементами більш загальних систем.

Міська система розселення (система міст) є сукупністю міських поселень з чітко вираженими функціональною, демографічною та адміністративною ієрархічними структурами і поєднаних між собою стійкими, інтенсивними та різноплановими зв'язками.