Якість життя населення України: теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження

Зазначені фактори лише частково визначають характер їх використання, який більше залежить від рівня розвитку суспільства і конкретного регіону, його економіки, рівня освіти і структури зайнятості населення. Маються на увазі додаткові (як позитивні, так і негативні) імпульси розвитку суспільства і зміни умов життя, фрагментації соціально-економічного простору, які слід врахувати в оцінці ЯЖН.

Третій розділ «Урбанізованість регіонів України: аналіз з позицій якості життя населення» акцентує увагу на досвіді досліджень урбанізації, актуальності і доцільності розширення уявлень про рівень урбанізованості регіонів України з позицій ЯЖН. Найуживаніший показник рівня урбанізованості регіонів - частка міського населення, у контексті проникнення міського способу та умов життя, повинен бути доповнений (а можливо - і уточнений) через показники особливостей міського розселення, структури зайнятості населення, рівня побутової оснащеності життя в регіонах тощо.

Урбанізація являє собою складний процес, середовищем якого стає все суспільство загалом. Будучи формально високоурбанізованою країною, Україна поступається багатьом розвинутим країнам за показниками якості міського середовища життя, частково через відомі проблеми нестачі ресурсів на його підтримку у перехідний період, але також - через історичні особливості формування і розвитку міст.

Еволюція процесу зростання і розвитку міст і поширення міських умов життя в країнах різного типу, особливості урбанізації відбились на напрямах її досліджень в рамках суспільно-географічних дисциплін. На становлення геоурбаністики в колишньому СРСР значно вплинула домінанта виробничого фактору серед інших факторів розвитку міст, в зв'язку з чим «якісні» сторони урбанізації досліджувалися фрагментарно. Тим не менш у роботах провідних фахівців у галузі дослідження урбанізації (Барабаш Н.Б., Блажко Н.І., Константинов О.А., Коваленко П.С., Корецький Л.М., Лаппо Г.М., Літовка О.П., Мохначук С.С., Перцик Є.Н., Покшишевський В.В., Пітюренко Ю.І., Пчелинцев О.С., Степаненко А.В., Хорєв Б.С., Шипович Є.Й. та ін.) наголошувалося не тільки на вузько розселенських проблемах розвитку міст, а й на проблемах вирівнювання умов життєдіяльності населення, яке забезпечує міське середовище, на містоформуючих факторах, функціональній типологізації міст з урахуванням умов їх перспективного розвитку, системно-структурному аналізі міст тощо. Для західних географічних шкіл вже у 1970-ті-1980-ті рр. був характерний аналіз супроводжуючих зростання міського населення соціальних та екологічних процесів, процесів розвитку ринків землі і нерухомості, виявлення градієнтів поля потреб з орієнтацією на платоспроможність і склад населення тощо. 1990-ті рр. стають переломними стосовно географічного осмислення соціальних аспектів міського розвитку і в Україні: вивчаються екологічні проблеми розвитку урбанізованих територій, соціально-економічні та інші проблеми розвитку малих міст, що свідчить як про трансформацію функцій і ролі міст у перехідному суспільстві, так і про намагання подолати дефіцити в осмисленні взаємопов'язаності урбанізаційного поступу і регіонального розвитку в цілому, системному дослідженні взаємодії людини з природою і соціальним середовищем в умовах урбанізації.

Виділено найважливіші, з точки зору ЯЖН, риси, на які спираються науковці у сучасних оцінках урбанізації:

1) звернення уваги на просторову концентрацію населення, економічної та соціальної активності, що проявляється в цілком конкретних формах агломерування поселень;

2) виділення специфічної (міської) діяльності (характеру зайнятості) несільськогосподарського характеру, зазначення відмінних рис цієї діяльності - інтенсивна, різноманітна, диференційована тощо);

3) виділення міського способу життя - особливого типу життєдіяльності населення і умов цієї життєдіяльності;

4) зазначення особливого місця міст в системі розселення, їх статусної позиції;

5) підкреслення специфічності міського середовища як системи локалізованої і потужної взаємодії природного, економічного, соціального середовища.

Якщо коротко визначити суть «кризи урбанізації» в Україні, яка візуально пов'язується з уповільненням зростання міського населення, то можна зазначити, що демографічний ресурс зростання міського населення виявився майже вичерпаним у порівнянні з потенціалом переваг поширення міського способу життя. Передумови цієї кризи сформувала тотальна індустріалізація, яка стала причиною бурхливого розвитку міст, особливо в повоєнній Україні. Відома за радянських часів теза про «подолання різниці між містом і селом» була сприйнята у містобудівній практиці, але зрівняння різних чітких сутностей (сільських і міських) в одному аморфному загальному типі проявилося в невиразності і убогості, незбалансованості розвитку як сіл, так і багатьох українських міст. В результаті життєзабезпечуюча і рольова функції багатьох поселень були відірвані одна від одної, що на сучасний день знайшло прояв у низці соціально-економічних, житлово-інфраструктурних, екологічних і соціокультурних проблем, особливо гострих у малих містах.

Суть урбанізації найбільш повно може бути розкрита через той вплив - просторовий і соціально-економічний, а також екологічний (змістовний), якій вона здійснює на розвиток регіонів. Просторові аспекти впливу (які охоплюють зміни конфігурації, територіальної структури населення (розселення), господарства і природокористування) значно краще досліджені суспільною географією, у порівнянні із аспектами «змісту» урбанізації (створення особливих умов для забезпечення комфортної життєдіяльності людей, умов для комплексного соціально-економічного і еколого-культурного розвитку населених пунктів і територій). Внаслідок цього, рівень фактичної урбанізованості регіонів і країни в цілому відрізняється від офіційно визнаного за часткою міського населення. Водночас, просторовий (морфологічний) і змістовний аспекти урбанізації взаємопов'язані і утворюють цілісну систему. Просторові зміни внаслідок урбанізації неоднозначні, масштабні і доступні зовнішньому спостереженню, іноді вони являють собою діючу причину будь-яких соціальних змін. Однак причинно-наслідкові залежності тут є набагато складнішими, нерідко «соціальне» в свою чергу впливає на «територіальне», масові соціальні потреби і інтереси обумовлюють територіально-структурні зміни.

Не стільки частка міського населення, скільки урбаністична структура розселення визначає швидкість і рівномірність поширення міського способу життя, міських умов на територію. Рівень урбанізації регіонів України за часткою міського населення і обчислені на основі шести показників, що враховують особливості урбаністичної структури, досить суттєво відрізняється. Зокрема, для Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Миколаївської, Одеської, Харківської та Чернівецької областей характерна висока частка населення великих (більше 100 тис. жителів) міст у міському населенні. Останній момент став причиною того, що, наприклад, Чернівецька область, яка традиційно відноситься до найменш урбанізованих регіонів України, опинилася, за розширеним показником, у групі областей із вищим за середній рівнем урбанізації - приблизно на рівні Львівської області, яка знаходиться у цій групі традиційно, за часткою міського населення у всій кількості жителів. Натомість деякі регіони (включаючи і «гіперурбанізований» Донбас, і Придніпров'я) мають зовсім невелику питому вагу безпосередньо міст у загальній кількості поселень, що значно послаблює їхні позиції в рейтингу урбанізованості.

Якісні зміни суспільних умов внаслідок урбанізації здійснюють вплив на структуру зайнятості населення. Як відомо, у світі найбільш урбанізованими є країни постіндустріального типу, з не тільки низькою часткою зайнятих у первинному секторі, але й з підкреслено великою кількістю зайнятих у сфері послуг. На основі виділення груп регіонів України, подібних за структурою зайнятості до певних типів країн, встановлено, що переважна їх кількість є аграрно-індустріальними чи аграрними. Це свідчить про неможливість вважати високоурбанізовану за часткою міських жителів Україну «міською» за структурою зайнятості населення.

Важливим показником урбанізованості умов життя населення є побутова оснащеність, насамперед, забезпеченість міст каналізацією, ванними (душовими) тощо. Відсутність елементарних зручностей є ознакою типово сільської забудови і відповідних умов. Якщо в розвинутих країнах частка міського населення на 100 % співпадає із забезпеченістю житла каналізацією і іншими зручностями, тобто всі міські жителі проживають у «міських» умовах, то в Україні ситуація гірша і відмінна за регіонами. Найбільшою часткою міського населення, яке мешкає на необладнаній каналізацією площі, характеризуються Вінницька, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька області. У середньому кожне п'яте місто в Україні не обладнане окремою каналізаційною мережею, тобто має переважно сільські умови життя. Якщо не враховувати сільських жителів, підключених до каналізаційних мереж, а з числа статистичних міських жителів виключити тих, чиї умови життя важко назвати міськими за побутовим оснащенням, то частка міського населення, що залишилась, складе по Україні трохи більше 50%.

У четвертому розділі «Оцінка якості життя населення і типізація регіонів України» на основі опрацювання великого обсягу просторово-структурованої інформації по регіонах України здійснено апробацію основних теоретико-методичних положень дослідження ЯЖН, обґрунтованих у 2 розділі дисертації.

Проведений аналіз трьох комплексних складових, що характеризують демосоціальну обстановку в регіонах України, а саме - медико-соціальну ситуацію (стан суспільного здоров'я), статево-вікову асиметрію населення (як ознаку гармонійності його структури) і міграційну рухливість населення (як ознаку привабливості того чи іншого регіону), дозволяє констатувати наявність більш-менш сприятливої ситуації в чотирьох західних областях (Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській і Чернівецькій) і у м.Києві. Навпаки, кризова ситуація склалася в семи областях (Чернігівській, Сумській, Житомирській, Кіровоградській, Херсонській, Донецькій і Луганській).

Зосереджуючи увагу на показниках, які безпосередньо пов'язані із проблемами забезпечення базових основ життєдіяльності населення у регіонах і характеризують територіальні нерівномірності в можливостях реалізації тих або інших соціальних потреб населення (матеріальних, продовольчих, соціальної захищеності, забезпечення належних умов функціонування трудового потенціалу), слід зауважити, що рівень соціальної спрямованості економіки в регіонах є різним. Наприклад, ситуація в Донецькій, Луганській, Сумській області характеризується тим, що при більш високих зарплатах і пенсіях низький рівень соціальної спрямованості економіки зумовлюється, насамперед, вкрай незадовільними умовами праці населення, зокрема високим травматизмом, низьким рівнем продовольчої безпеки і доступності кредитування населення. На протилежному полюсі з високим рівнем соціальної спрямованості економіки знаходиться м.Київ, який значно випереджає регіони України за показниками рівня життя населення та його соціальної захищеності.

Результатом оцінки ЯЖН за співвідношенням двох виділених базових ознак її диференціації (інтегральних індексів сприятливості демосоціальної обстановки і рівня соціальної спрямованості економіки), на основі аналізу положення у відповідній системі координат (рис.3), стало виділення восьми типів регіонів:

1) Регіони відносної соціальної сприятливості розвитку з високим рівнем суспільного здоров'я населення, кредитування населення і кращими умовами праці - Чернівецька, Закарпатська, Львівська, Волинська, Тернопільська області;

2) Регіони відносної соціальної сприятливості розвитку з високою міграційною атрактивністю (привабливістю) і сприятливістю на ринку праці - Київська, Харківська, Одеська, Дніпропетровська, Полтавська, Запорізька області і АР Крим;

3) Регіони «експлуатації» здоров'я населення з катастрофічним станом на ринку праці - Рівненська, Івано-Франківська області;

4) Регіони середнього рівня демосоціальних втрат і негативної ситуації на ринку праці - Житомирська і Черкаська області;

5) Регіони соціально-демографічної і соціальної-економічної кризи - Луганська, Донецька, Сумська області;

6) Регіони катастрофічної депопуляції населення - Чернігівська і Кіровоградська області;

7) Регіони «призупиненого розвитку» з низьким рівнем суспільного здоров'я - Вінницька, Хмельницька, Херсонська, Миколаївська області;

8) Багатий атрактор населення - столиця - м.Київ.

Назви типів є умовними і спираються на різні критерії, які є складовими відповідних інтегральних індексів. Як правило, регіони одного типу характеризуються подібним рівнем значень складових індексів, а отже - вказують на специфічні особливості дефіциту чи переваг у формуванні демосоціальної обстановки і сферах, що вказують на більшу або меншу соціальну орієнтованість економіки. Саме ці окремі специфічні особливості виділяються як ознаки типу. Протягом 2004-2005 рр. більшість областей не змінили своє положення у чотирьох зонах, умовно визначених нами як зони відносної соціальної сприятливості розвитку, призупиненого розвитку, кризова і зона експлуатації здоров'я населення. Достатньо стійкою виявилася позиція лідерів і аутсайдерів за рівнями розвитку відповідних інтегральних індексів. На рис.3 вони окреслені лінією. І хоча деякі області протягом одного року змінили позицію у системі координат, детальний аналіз динаміки часткових показників, завдяки зміні яких це відбулося, дозволило приєднати ці «стрибаючі» адміністративні утворення до певних типів більш стійких угруповань. Найбільша складність полягала в об'єднанні і роз'єднанні регіонів серединної групи. Критеріями тут виступав вже не стільки кількісний аналіз математичних відстаней, скільки якісний аналіз стійкості тенденцій і можливих передбачуваних змін. За основу було взято позиції регіонів в тому чи іншому квадранті, однак деякі типи об'єднали області, які потрапили в різні «зони» - їх об'єднанню сприяв більш детальний аналіз первинних показників і їх відносної стійкості протягом двох років.

У дисертації розкривається значення основних факторів впливу на ЯЖН. Зокрема встановлено, що потенціал впливу суспільно-географічного положення на ЯЖН в регіонах України неоднаковий: найбільшим за обраними характеристиками він є у Київській та Одеській областях, найменшим - у Тернопільській, Хмельницькій, Полтавській, Дніпропетровській, Сумській та Івано-Франківській областях. Фактором, який впливає на особливості прояву багатьох соціально-економічних, екологічних і соціокультурних проблем, є щільність населення або забезпеченість населення ресурсами території. Найбільш забезпеченим ресурсами території є населення Чернігівської, Житомирської і Херсонської областей, відповідно ці регіони характеризуються найменшою щільністю населення. Густозаселеними (територіально «дефіцитними») є Донецька, Київська, Львівська і Дніпропетровська області.

Фактор наявності великих міст і щільності міських поселень, який у середньому означає потенційні переваги у доступі населення до послуг вищого рівня (кваліфікованої медичної допомоги, закладів вищої освіти, культури), оснащеність і модернізованість життя, виявляє територіальну диференціацію цих переваг відповідно до існуючої урбанізаційної структури в регіонах України. У Донецькій, Луганській, Київській, Дніпропетровській та Запорізькій областях і в АР Крим частка населення великих міст складає 58,6%. Натомість у Сумській, Закарпатській, Волинській, Кіровоградській області на значно більшій території продовжує домінувати сільський спосіб і умови життя з відповідними характеристиками споживання і потреб населення.

Фактор проникнення у регіони глобальних інтеграційних тенденцій нерівномірно діє на території України. Найактивнішими в економіко-інтеграційному відношенні регіонами України виступають Дніпропетровська, Запорізька, Донецька області і м.Київ, котрі відзначаються найбільшими обсягами ВРП на душу населення, порівняно більш високим рівнем доходів населення, низькими показниками безробіття. Виявлено позитивну кореляцію між часткою прямих іноземних інвестицій у ВРП та рівнем безробіття у регіонах. Зв'язок між рівнем економічної інтеграції і такими показниками, як співвідношення зарплати жінок і чоловіків, а також викидами забруднюючих речовин в атмосферу на душу населення, є статистично значимим, але прямо протилежним.

По-різному впливає на регіони України і фактор фінансової «залученості» населення до глобального обігу капіталу: за показниками рівня валютних заощаджень і кредитування як населення, так і суб'єктів господарювання, на перших місцях знаходяться Одеська, Закарпатська, Тернопільська, Львівська, Чернівецька області, де обсяги валютних кредитів серед всіх кредитів, які надані населенню і суб'єктам господарювання, перевищують 50%, а валютних депозитів - 40%.

Лідерські позиції за загальним індексом інформатизації, який вкрай важливий за сучасних умов, зберігаються за регіонами, де є міста-мільйонники та столицею держави. Закарпатська, Кіровоградська, Івано-Франківська і Рівненська області утворюють групу регіонів з низькою інформаційно-комунікаційною забезпеченістю, що говорить про низький потенціал їх інформаційної інтеграції.

Проведена типізація регіонів України за виділеними двома ознаками ЯЖН, наступний аналіз основних факторів впливу на ЯЖН у сучасних умовах продемонстрували, що увагу слід звернути і на інші аспекти (структурно-економічні, екологічні, духовні, соціально-інфраструктурні) формування ЯЖН. У дисертації здійснено аналіз економічного розвитку регіонів з позицій формування ЯЖН. При цьому особливу увагу звернено на аспекти, які характеризують не тільки рівень потужності виробництва, але й рівень інновативності економіки,

прогресивність її структури, рівень розвитку підприємницького середовища - те, що характеризує відтворювальні процеси в економіці, її гнучкість і перспективність. Здійснено регіональну оцінку інфраструктурної забезпеченості населення і житлового благоустрою, екологічної ефективності господарювання і екологічної ситуації, соціально-культурних умов розвитку населення. Загалом, внаслідок згортання 123 первинних показників, було обчислено сім індексів, на основі яких побудовано профілі ЯЖН для кожного регіону України. Подібність цих профілів в окремих регіонах слугувала підставою для їх об'єднання у типи, а інструментом відповідної багатомірної типізації став кластерний аналіз. Його результат - дендрограма ієрархічної кластеризації регіонів за специфікою ЯЖН (рис.4), яка дала змогу виділити типи регіонів за подібністю семи інтегральних індексів умов життя і стану населення (рис.5):

Рис.4. Дендрограма ієрархічної кластеризації регіонів України

1) перший тип (м.Київ) з концентрованим зосередженням соціальних переваг і особливою сприятливістю соціально-культурному розвитку населення та економіки, високим рівнем життя і сприятливою демосоціальною обстановкою, але, на цьому фоні, - порівняно низькими значеннями індексів ресурсоємності виробництва, сприятливості екологічної обстановки, розвитку інфраструктури і житлового благоустрою;

2) другий тип (Донецька, Запорізька, Луганська області) з непрогресивною структурою економіки, високою часткою експорту у ВРП, негармонійним за статево-віковими ознаками соціумом з незадовільним станом суспільного здоров'я, несприятливою екологічною ситуацією та найресурсоємнішим виробництвом, низьким індексом соціально-освітнього статусу населення та звуженістю умов його відтворення, напруженою криміногенною ситуацією;

3) третій тип (Волинська, Закарпатська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області) з низьким ВРП на душу населення і переважанням нересурсоємного виробництва, низьким рівнем життя і зниженими показниками житлової та інфраструктурної забезпеченості населення, сприятливою демосоціальною та екологічною обстановкою, сприятливими умовами соціокультурного розвитку населення;

4) четвертий тип (Вінницька, Житомирська, Черкаська, Сумська, Хмельницька області) з послабленою інноваційною і підприємницькою активністю, вищою за середню продовольчою безпекою, середніми показниками інфраструктурно-житлового благоустрою, відносно сприятливою екологічною ситуацією, зниженою ресурсоємністю виробництва, невисокою культурною активністю населення і рівнем розвитку ЗМІ та книговидання, сприятливою криміногенною ситуацією;

5) п'ятий тип (Херсонська, Кіровоградська, Чернігівська області) характеризується зменшенням (у т.ч. механічним) населення і невисокими показниками суспільного здоров'я, відносно сприятливою екологічною обстановкою і низькою ресурсоємністю виробництва, несприятливими умовами соціокультурного розвитку населення, зокрема низьким індексом громадської активності;

6) шостий тип (АР Крим, Одеська, Миколаївська, Харківська області) з середнім рівнем суспільного здоров'я населення, вищим за середній рівнем соціальної спрямованості економіки, зокрема сприятливими умовами праці, прогресивною структурою виробництва та високим рівнем розвитку підприємницького середовища, низьким антропогенним навантаженням і низькою якістю питної води, середніми показниками ресурсоємності виробництва і середньою сприятливістю соціально-культурному розвитку;

7) сьомий тип (Дніпропетровська, Івано-Франківська, Київська, Полтавська області) з вищим за середній рівнем життя населення, середнім рівнем розвитку економіки із непрогресивною її структурою, низькою продовольчою безпекою, високою житловою забезпеченістю і благоустроєм, порівняно високим рівнем природно-техногенної безпеки.

Результати двох, проведених за різними підходами, типізацій перетинаються, хоча при врахуванні меншої і більшої кількості інтегральних компонентів області природно утворюють різні групи. Єдиним регіоном, який однозначно відрізняється від інших за умовами життя і станом населення в обох випадках, залишається столиця держави.

П'ятий розділ «Суспільно-географічні засади покращення якості життя населення в Україні» присвячено визначенню пріоритетних напрямів покращення якості життя населення в різних типах регіонів, окресленню стратегічних передумов формування політики якості життя населення в Україні і оцінці особливостей соціально-економічного розвитку в умовах прямування до постіндустріальної економіки і становлення ринкових відносин.

Багатомірна типізація регіонів України, яка здійснена на основі аналізу семи специфікуючих ЯЖН інтегральних індексів, дозволила визначити, що:

· для столиці пріоритетами виступають узгодження різних аспектів розвитку зі зменшенням гіперцентралізації її функцій, особливою увагою до міграційних процесів, підтримки соціокультурного розвитку, зміцнення продовольчої безпеки, розвитку інфраструктури і житлового благоустрою, покращення санітарно-гігієнічного стану, зменшення антропогенного навантаження і злочинності;

· покращення ЯЖН в Донецькій, Запорізькій, Луганській областях пов'язується зі збереженням суспільного здоров'я, профілактикою соціально небезпечних захворювань, зменшенням ресурсоємності економіки та диверсифікацією виробництва, оновленням ОФ, покращенням умов праці, розвитком ринку фінансових послуг і кредитування населення, покращенням якості інфраструктури та житла, створенням умов щодо задоволення духовних та інформаційних потреб, освіти, зменшенням злочинності;

· перспективи розвитку Волинської, Закарпатської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької областей залежать від зусиль, спрямованих на забезпечення економічного розвитку на основі активізації інноваційного потенціалу і підприємницької активності, зменшення безробіття і вирішення проблем зайнятості, контролю за трудовими міграційними поїздками, підвищення рівня життя, покращення житлових умов та інфраструктурного забезпечення, сприяння розвитку інформаційно-комунікаційного простору, підтримки громадської діяльності;

· напрямами, які визначатимуть розвиток Вінницької, Житомирської, Черкаської, Сумської, Хмельницької областей, є реалізація соціальної політики, спрямованої на зменшення смертності населення, підвищення конкурентоспроможності і реалізація експортного потенціалу, посилення інноваційної та підприємницької активності як джерела зменшення безробіття, розвиток інфраструктури культури та розбудова інформаційно-комунікаційного простору;

· для Херсонської, Кіровоградської, Чернігівської областей найголовнішими є заходи призупинення скорочення населення і підтримки сімейного розвитку, подолання напруженості на ринку праці і його детінізація, розвиток вищої освіти, сприяння доступу населення до культурних надбань, створення умов для розвитку громадської ініціативи;

· АР Крим, Одеська, Миколаївська, Харківська області відчувають явні дефіцити в аспектах підвищення іміджу регіонів як інвестиційно привабливих територій, розвитку і модернізації туристичної і соціальної інфраструктури, профілактики соціально небезпечних хвороб, забезпеченні продовольчої безпеки, нормалізації якісного питного водопостачання;

· для Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Полтавської областей пріоритетними є заходи з диверсифікації економіки і зменшення її ресурсоємності, забезпечення продовольчої безпеки, поліпшення соціально-інфраструктурного забезпечення і покращення умов праці.

Проведене дослідження ЯЖН виступає науково-інформаційним джерелом формування засад державної регіональної політики. Воно здатне здійснити вплив на: філософію управління соціально-економічним розвитком, реструктуризацію соціально збиткової моделі економічного зростання, розуміння регіональної конкурентоспроможності, формування образних та іміджевих характеристик регіонів, а також сприяти оновленню регіональної статистики і розвитку геоінформаційних технологій. Основою такої діяльності має бути посилення геосистемності досліджень і характеру рішень, які приймаються на державному рівні. При цьому робочим інструментом державного управління соціально-економічним розвитком регіонів виступають технології геоінформаційних систем і оновлена регіональна статистика з їх опорою на теоретико-методологічні напрацювання в галузі суспільної географії і соціально-економічної картографії.

Період становлення ринкових відносин викликав появу і дію в Україні нових факторів, які раніше не бралися до уваги в економіко-географічних дослідженнях, зокрема фактору зміни власності, політичного та ін. Особливість процесу управління регіональним розвитком у нових ринкових умовах полягає в тому, що встановлені завдання і пріоритети здійснюються не в площині суто державного управління, а в регіональному середовищі і повинні враховувати інтереси конкретних власників, суб'єктів господарювання. Для досягнення балансу інтересів між ними потрібна розробка Концепції (стратегії) покращення ЯЖН в Україні та регіонах і практична її реалізація за участю різних суб'єктів господарювання і населення.

Одним з важливих етапів запровадження Концепції можуть стати пілотні проекти, які розробляються в якості засобів досягнення у певний період часу потрібного стану умов життя населення, і на основі акумуляції та актуалізації різних груп ресурсів (управлінських, фінансових, науково-дослідних, виробничих, освітніх тощо) сприяють розбудові системних зв'язків між владою, наукою і виробництвом.

Оскільки сучасний соціально-економічний розвиток України відбувається в умовах глобалізації світової економіки, то Концепція покращення ЯЖН повинна окреслити контури соціальної моделі участі держави та її регіонів в цьому об'єктивному процесі. У такому разі будь-який регіон розглядається як геосистема, зовнішнє середовище якої (національне, глобальне) стає не менш, а в деяких випадках більш важливим, ніж внутрішнє. Проникнення постіндустріальних глобальних тенденцій розширює та ускладнює потреби людей в Україні, впливає на спосіб та умови життя. Це означає, що значення окремих складових ЯЖН видозмінюється в напрямку актуалізації чинників безпеки, покращення умов життя і праці, стану здоров'я.

Політика ЯЖН у регіоні - це цілеспрямований вплив на об'єкт - населення та умови його життя - з метою надання йому нової якісної визначеності, при цьому суб'єкт, об'єкт, цілі, засоби і методи управління знаходяться у системному взаємозв'язку. Цей процес доцільно розглядати в системі інтересів різних рівнів - світовому, національному, міжрегіональному, регіональному, локальному. Головною його метою є формування і відтворення людського потенціалу, кількісні та якісні характеристики якого дозволять сприяти модернізації економіки і суспільства як окремих регіонів, так і країни в цілому.

ВИСНОВКИ

На основі виконаного дисертаційного дослідження розв'язана важлива наукова проблема - обґрунтовані теоретико-методологічні засади суспільно-географічного дослідження ЯЖН як категорії, яка має просторово-часовий вимір і є засобом акумуляції і трансляції змісту і результатів розвитку країни та її регіонів. Це дає підстави сформулювати висновки теоретико-концептуального, методичного та науково-практичного спрямування, що підтверджені просторово-структурованою інформацією, щодо оцінки ЯЖН в Україні на сучасному етапі.

1. Міждисциплінарна взаємодія, активна гуманізація і екологізація економічної географії впродовж останніх десятиріч, призвели до необхідності обґрунтування впорядкованої системи понять, які відображають логіку суспільно-географічного аналізу умов життя і стану населення. З позицій суспільної географії у дисертації сформульоване визначення ЯЖН як категорії, що характеризує умови життєдіяльності та розвитку населення у конкретному середовищі з точки зору його здатності забезпечувати відновлення і збалансований розвиток суспільства. Під ЯЖН розуміється соціо-еколого-економічна визначеність умов життя населення та характеристик його стану у певному регіоні і певний час. Такі поняття як «рівень життя», «умови життя», «спосіб життя» є більш вузькими, які можна розглядати як формуючі ЯЖН категорії. Значущою рисою ЯЖН є її геопросторова обумовленість.

Опрацювання ЯЖН в рамках суспільної географії закономірне - це продукт внутрішньонаукової інтеграції різнопланових досліджень, енергетичним джерелом для виникнення яких є дослідження умов життя і стану населення, конкретно-регіональних умов прояву цієї нерозривної єдності. При цьому «якість» розуміється не як ступінь добротності життя чи відсутності недоліків і вад, а як сукупність характеристик, які свідчать про те, що конкретні особливості життєдіяльності населення, умови проживання і стан населення є саме такими, а не іншими. Акцент на другому філософському тлумаченні «якості» та обґрунтування доцільності його застосування при оцінці саме якості життя населення в географії являє собою стрижень розроблених засад дослідження та методики оцінки ЯЖН в регіонах України.

2. Оцінка ЯЖН має спиратися на існуючі сучасні концепції і теорії, які пояснюють процес соціально-економічного розвитку та його результати. Найважливішими серед них слід визнати: концепцію ЗР (геосистемний підхід), геоекономічний і геостратегічний підходи. Основними принципами оцінки є: комплексність, системність, динамічність, врахування відкритості регіонів і соціуму, підбір універсальних показників, врахування і відображення окремих особливостей перехідного періоду, а також інтегрування гендерно-вікового підходу з метою кращого осмислення соціальної специфіки розвитку.

3. Проведений ретроспективний аналіз досліджень у проблематиці ЯЖН дозволив констатувати, що накопичений науковий досвід у визначенні змісту ЯЖН є відображенням певних домінант досліджень у межах різних галузей знань, насамперед, в економіці і соціології, а також у різних країнах, які характеризуються специфічними особливостями освоєння території і способом життя людей. Оцінка ЯЖН в Україні на сьогоднішній день має базуватися на побудові системи комплексних показників, підбір яких співвіднесений зі стратегічними напрямами розвитку України - збереженням її соціального та природного капіталу, забезпеченням економічної, соціальної та екологічної безпеки і підвищенням конкурентоспроможності. Слід з великою обережністю застосовувати до України критерії і методики оцінки, розроблені для інших країн, навіть і близьких за своїми проблемами. В них присутня опора на власні, і не завжди можливі для відтворення в українських умовах, джерела розвитку, передбачається відповідна мотивація населення до конкретного способу життя, що не дозволяє врахувати специфіку відтворення умов життя саме в Україні.

4. На основі концептуалізації ЯЖН у суспільній географії, визначення її змісту і структури, а також використання ряду методів (математичної статистики, порівняльно-географічного, просторового аналізу і географічної типізації, картографічного моделювання тощо) у дисертації було розроблено методику оцінки ЯЖН у регіонах України. Територіально-системне розуміння ЯЖН передбачає виділення в її складі економічної, соціальної, екологічної та духовних структурно-функціональних підсистем, які, у свою чергу, описуються цілим рядом складових і категорій. Кожна з них має кількісний вираз у вигляді інтегральних індексів різного рангу, порівняння яких дає підстави визначити якісні регіональні відмінності у специфіці формування ЯЖН.

5. З метою експрес-діагностики ЯЖН розроблено типізацію регіонів, яка ґрунтується на оцінці положення регіонів у системі координат двох головних диференціюючих ЯЖН ознак - сприятливості демосоціальної обстановки і соціальної спрямованості економіки. Для детального опису результатів соціо-економіко-екологічної взаємодії, умов життя і стану населення обґрунтовано засади інтегральної оцінки ЯЖН і розширеної типізації регіонів України, в основу якої покладено 123 показники. Виділення типів у цьому випадку здійснено за допомогою кластерного аналізу, який дозволив встановити ступінь схожості «профілів» (укладених за сьома векторами інтегральних індексів сприятливості демосоціальної обстановки, соціальної спрямованості економіки, житлової та інфраструктурної забезпеченості, ресурсоєності виробництва і напруженості екологічної ситуації, сприятливості умов соціокультурного розвитку) ЯЖН у регіонах.

6. Потенціал географічних факторів впливу на ЯЖН, зокрема, потенціал впливу СГП, має бути врахований як чинник можливої трансформації способу та умов життя шляхом врахування щонайменше: положення регіонів по відношенню до головних транспортних артерій міжнародного значення і аеропортів, віддаленості від столиці, розташування по відношенню до Державного кордону та виходу до моря. В якості інших важливих факторів формування і зміни ЯЖН слід виділити забезпеченість населення територіальним ресурсом, урбанізаційну структуру регіону, а також ступінь проникнення глобальних тенденцій економічної, соціокультурної, інформаційної та екологічної інтеграції.

7. Обґрунтування ЯЖН у межах суспільної географії дозволяє по-новому поглянути на ряд суспільно-географічних процесів, зокрема не тільки на просторовий, але й на соціальний «вимір» урбанізації та її результатів в регіонах України. Будучи високоурбанізованою (за часткою міських жителів) країною, Україна відрізняється від багатьох розвинутих країн за показниками, які свідчать про поширення міського способу і умов життя - специфікою урбаністичної структури, специфікою зайнятості населення, побутовою облаштованістю життя в регіонах тощо. Значною мірою це обумовлено історичними особливостями і підходами до формування і розвитку міст і міського середовища, зокрема за часів прискореної індустріалізації, які підсилюються сьогоднішніми складнощами перехідного періоду, коли демографічний та екологічний ресурс зростання більшості міст в Україні (за виключенням столиці) вичерпується набагато швидше у порівнянні зі швидкістю поширення переваг міських умов і міського способу життя.

8. Результати проведених за двома підходами типізацій свідчать про існування в Україні щонайменше семи типів регіонів, специфічних за особливостями умов життя і стану населення, які потребують уніфікованих процедур організації і спрямування процесу управління комплексним соціально-економічним розвитком. Їх коротку характеристику наведено вище. Дослідження вказує на те, що в Україні немає такого типу, який характеризується однозначно позитивно чи негативно за всіма складовими індексами ЯЖН.

9. Характерною рисою ЯЖН у регіонах України є незбалансованість розвитку окремих її складових. Володіючи інформацією щодо однієї з суттєвих типологічних ознак, встановити якісні особливості інших не завжди можливо через специфічність взаємовпливу різних чинників. Певні «макрориси» ЯЖН в Україні за вектором «захід-схід» формуються у сполученні еколого-географічного і соціально-економічного факторів, хоча варіабельність у профілях ЯЖН залишається доволі значною. Тим не менш, регіонам з ідентичними чи подібними соціально-економічними рисами притаманні і близькі риси демосоціального розвитку, тенденції формування екологічної ситуації. Зокрема, західні області України, маючи «запас міцності» за показниками демосоціального розвитку та екологічній ситуації, відстають за індексом розвитку економіки, інфраструктурною і житловою забезпеченістю, показниками рівня зарплат тощо. Провідні ресурсно-індустріальні регіони відрізняються протилежними тенденціями - індекс розвитку економіки і рівень зарплат тут значно випереджає всі інші чинники життєзабезпечення. Найбільші розбіжності між інтегральними індексами характерні для Києва, а також Рівненської, Чернігівської, Херсонської та Кіровоградської областей. Діагностика такої незбалансованості важлива для формулювання завдань регіональної політики.

10. Покращення ЯЖН в Україні пов'язане із ступенем врахування регіональної і місцевої специфіки розвитку країни. Пріоритетні напрями формування відповідної регіональної політики можуть ґрунтуватися на багатомірній типізації регіонів за особливостями формування ЯЖН. Суспільно-географічні дослідження здатні вплинути на формування регіональної статистики, геоінформаційного картографування, регіонального планування. Основою такої діяльності має бути посилення геосистемності географічних досліджень і організація моніторингу ЯЖН. До числа інструментів покращення ЯЖН повинен входити територіальний маркетинг, який, у загальному вигляді, означає певний спосіб мислення і дій регіональних органів управління в їх взаємодії з власниками, підприємцями, спрямований на задоволення потреб населення як у конкретному регіоні, так і за його межами. Це передбачає системне вивчення стану і тенденцій розвитку територій з метою впровадження рішень щодо підтримки привабливості і престижу регіону, а також зосередженого там потенціалу. Необхідно налагодити регулярний збір репрезентативної інформації (включаючи соціологічні опитування), яка відображає специфіку ЯЖН у регіонах України. Для цього має бути розроблена і затверджена Концепція покращення ЯЖН в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Колективні монографії:

1. Sustainable Development for Central and Eastern Europe / Ulrich Graute.- SPRINGER-Verlag Berlin; Heidelberg; New York, 1998.-315 p. (Особистий внесок автора: розділ «Socio-economic Consequences of the Chernobyl Catastrophe and Regional Development in Ukraine» обсягом 1,1 д.а. (P.243-254)).

2. Land-Use Changes and their environmental Impact in rural Areas in Europe / Man and Biosphere series.- Paris - London: UNESCO, 1999.- Volume 24. - 262 p. (Особистий внесок автора до розділу «Ecological-economic Problems of Land Use in the Ukraine»: 0,5 друк. арк. (P.221-234) - проаналізована сучасна структура землекористування в Україні і ступінь антропогенної трансформації території, економічні проблеми використання земельних і водних ресурсів, структурні проблеми в економіці окремих регіонів).

3. Rise and Decline of Industry in Central and Eastern Europe: a Comparative Study of Cities and Regions in Eleven Countries / B.Mьller, G.Lintz. SPRINGER-Verlag Berlin; Heidelberg; New York, 2004. - 275 p. (Особистий внесок автора до розділу «Ukraine: Transformation of Economic Structure as the Key to Spatial Development»: 0,7 д.а. (P.229-254) - розглянуто соціально-економічні проблеми трансформації економіки України з акцентом на соціальних та екологічних проблемах депресивних регіонів).

4. Оцінка стану виконання підсумкових документів Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) в Україні / Л.Г.Руденко, Г.О.Білявський, І.О. Горленко та ін. - К.:Академперіодика, 2004 - 208 с. (Особистий внесок автора: розділ «Соціальні аспекти впровадження положень саміту» обсягом 3 д.а. (С.41-72)).

5. Конструктивно-географічні напрями регіонального природокористування в зв'язку із розвитком мінерально-сировинної бази України: монографія / В.П.Палієнко, Л.Г.Руденко, І.О.Горленко та ін.; Ін-т географії НАН України. - Київ, 2006.- 309 с.- Укр. - Деп. в ДНТБ України 21.05.07, №35 - Ук2007. Реф. в: РЖ «Депоновані наукові роботи» - 2007.-№ 9. (Особистий внесок автора: розділ «Соціальні аспекти розвитку територій інтенсивного освоєння мінеральних ресурсів» обсягом 0,5 д.а. (С.187-196)).

Статті у фахових виданнях:

1. Гукалова І.В. Географічні аспекти вивчення впливу екологічної ситуації на людський розвиток в Україні (на прикладі наслідків Чорнобильської катастрофи) // Український географічний журнал. - 1999. - № 4.- С.16-22.

2. Дослідження проблем навколишнього середовища і розвитку України кінця ХХI століття / В.В.Волошин, В.Д.Байтала, М.В.Григорович та ін. // Український географічний журнал. - 2001. - №3. - С. 98-109. (Особистий внесок автора: 0,3 д.а. - проаналізовано основні еколого-соціальні проблеми розвитку регіонів та особливості техногенного пресингу на навколишнє природне середовище в Україні).

3. Руденко Л.Г., Підгрушний Г.П., Гукалова І.В. Старопромислові регіони України: пошук стратегії збалансованого розвитку // Український географічний журнал. - 2002. - № 1. - С.4-13. (Особистий внесок автора: 0,4 д.а. - охарактеризовано проблеми старопромислових регіонів у трансформаційний період, виділені перспективні напрями розвитку господарства Донецької області як специфічного старопромислового регіону України).

4. Вплив Чорнобильської катастрофи на соціально-економічний розвиток Київського Придніпров'я / І.В.Гукалова, С.А.Лісовський, Н.О.Касьянова та ін. // Географія і сучасність. Зб.наук.праць. Національний педуніверситет ім. Драгоманова - Київ, 2002. - Вип.7. - С.55-64. (Особистий внесок автора: 0,25 д.а. - з суспільно-географічних позицій структуровано і охарактеризовано наслідки впливу Чорнобильської катастрофи на окремі регіони України).

5. Гукалова І.В. Розвиток соціальної сфери регіону в сучасних умовах: суспільно- та еколого-географічні засади вивчення // Географія і сучасність. Зб.наук.праць. Національний педуніверситет ім. Драгоманова - Київ, 2002.- Вип.8. - С.45-55.

6. Дослідження стану екологічної безпеки України / С.А.Лісовський, І.В.Гукалова, Н.О.Касьянова та ін. // Географія і сучасність. Зб.наук.праць. Національний педуніверситет ім. Драгоманова. - Київ, 2002. - Вип.7. - С.167-176 (Особистий внесок автора: 0,2 д.а. - досліджено окремі аспекти екологічної безпеки, особливості прояву еколого-соціальних проблем, з суспільно-географічних позицій структуровано і розкрито наслідки впливу Чорнобильської катастрофи на окремі регіони України).

7. Гукалова І.В. Деякі суспільно-географічні аспекти впровадження інформаційних технологій // Український географічний журнал. - 2003. - № 1. - С.33-39.

8. Гукалова І.В. Опрацювання регіональних стратегій сталого (збалансованого) розвитку України з урахуванням її природно-господарського районування // Економічна та соціальна географія: Наук.зб./ Ред.кол.: С.І.Іщук та ін. - К., 2002. - Вип.53. - С.235-243.

9. Конструктивно-географічні напрями регіонального природокористування у зв'язку з розвитком мінерально-сировинної бази України (концептуальний аспект) / Л.Г.Руденко, В.П.Палієнко, Л.М.Шевченко та ін. // Український географічний журнал. - 2003. - №4. - С.11-18 (Особистий внесок автора: 0,05 д.а. - викладені окремі соціально-географічні аспекти впливу розвитку гірничодобувної промисловості на процес землекористування в регіоні).

10. Гукалова І.В. До питання про роль екологічного чинника в загальній оцінці якості умов життя в Україні // Український географічний журнал. - 2004. - № 3. - С.83-88.

11. Підходи, принципи та методи конструктивно-географічних досліджень регіонального природокористування у зв'язку з розвитком мінерально-сировинної бази України / Л.Г.Руденко, В.П.Палієнко, В.Д.Байтала та ін. // Український географічний журнал. - 2004. - №3.- С.13-19 (Особистий внесок автора: 0,05 д.а. - обґрунтовано принципи досліджень гірничовидобувного природокористування з точки зору його впливу на стан населення і розвиток соціальної сфери).

12. Гукалова І.В. Особливості формування сучасної еколого-соціальної ситуації (на прикладі Житомирської області) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Сер.: географія.- Вінниця, 2004. - Вип.7.- С.165-176.

13. Гукалова І.В. До вибору актуальних напрямів соціально-географічних досліджень в Україні // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Сер.: Географія. - Вінниця, 2005. - Вип.8. - С.98-103.

14. Гукалова І.В. Якість життя населення України: передумови дослідження // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Географія. - Тернопіль: Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка, 2004.- № 3. - С. 113-119.

15. Руденко Л.Г., Гукалова І.В. Ідея збалансованості розвитку і якість життя населення // Український географічний журнал. - 2005. - №2. - С. 44-50. (Особистий внесок автора: 0,3 д.а. - розкрито сутність концепції збалансованого розвитку і концепції якості життя як ідей інтеграції суспільства, осмислено становлення концепцій у межах географії).

16. Гукалова І.В. Постчорнобильські соціальні проблеми та якість життя в постраждалих регіонах України // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Географія. - Тернопіль: Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка, 2005.- № 1. - С.111-121.

17. Проблеми природокористування в гірничодобувних районах України (географічний аспект) / Л.Г.Руденко, В.П.Палієнко, М.Є.Барщевський та ін. // Український географічний журнал. - 2005. - №3. - С.18-23. (Особистий внесок автора: 0,05 д.а. - розглянуті можливі соціальні наслідки гірничодобувної діяльності і проблеми їхньої мінімізації).

18. Гукалова І.В. Суспільно-географічний погляд на якість життя населення і функції категорії // Географія і сучасність. Зб.наук.праць. Національний педуніверситет ім.Драгоманова. - Київ, 2005. - Вип. 13. - C.65-76.

19. Гукалова І.В. З досвіду суспільно-географічних досліджень якості життя населення // Український географічний журнал. - 2005. - №4. - С.37-44.

20. Гукалова І.В.Методичний досвід оцінки якості життя населення у перехідний період // Географія і сучасність. Зб.наук.праць. Національний педуніверситет ім.Драгоманова. - Київ, 2005. - Вип. 14. - C.18-27.

21. Гукалова І.В. Розвиток суспільно-географічних поглядів на урбанізацію в Україні // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського. Серія: Географія. - 2006. - Вип.12. - С.155-165.

22. Гукалова І.В. Соціально-екологічний контекст урбанізації в Україні // Економічна та соціальна географія: Наук.зб. / Ред.кол.: С.І.Іщук та ін. - К., 2006. - Вип.56. - С.65-73.

23. Гукалова І.В. Особливості міжнародних порівнянь рівнів людського розвитку та якості життя населення // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - 2006. - №3. - С.200-208.

24. Гукалова І.В. Якість життя як предмет суспільно-географічного аналізу // Вісник Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Сер.: Географія. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2006. - Вип.52. - С.13-15.

25. Гукалова І.В., Маруняк Є.О. Соціальний вимір глобалізації // Український географічний журнал. - 2006. - №3. - С.38-45 (Особистий внесок автора: 0,3 д.а.- оцінено взаємозв'язок між процесами глобалізації та якістю життя населення у різних країнах та регіонах України).

26. Гукалова І.В. Умови, спосіб, рівень та якість життя населення: співвідношення понять // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. географія, геологія. - Дніпропетровськ, 2006.- Вип.10. - С.67-78.

27. Гукалова І.В. До вибору сучасних критеріїв урбанізації в Україні // Український географічний журнал. - 2007. - №2. - С.33-42.

28. Гукалова І.В. Нариси столичності в контексті якості життя населення // Географія і сучасність. Науковий часопис Національного педуніверситету ім.Драгоманова. - Київ, 2007. - Вип.17. - C.106-118.

29. Гукалова І.В. Потенціал факторів впливу на умови життя і стан населення в регіонах України // Часопис соціально-економічної географії. - Харків, 2007. - Вип.3. - С.176-184.

30. Качество жизни населения: российский и украинский контекст / И.В.Гукалова, С.А.Лисовский, Е.А.Маруняк и др.// Український географічний журнал. - 2007. - №4.- С.27-32. (Особистий внесок автора: 0,3 д.а. - обґрунтовані методологічні підходи до аналізу проблем якості життя в Україні та Росії з урахуванням подібності проблем перехідного періоду).

31. Гукалова І.В. Окремі аспекти економічної безпеки регіонів України в контексті збалансованого конкурентоздатного розвитку // Географія і сучасність. Науковий часопис Національного педуніверситету ім.Драгоманова. - Київ, 2007. - Вип.18. - C.22-29.

32. Гукалова І.В. Якість життя населення: методологія аналізу та її застосування в дослідженні розвитку регіонів України // Український географічний журнал. - 2008. - №1. - С.48-54.

Наукові повідомлення і публікації в інших наукових виданнях:

1. Руденко Л.Г., Гукалова І.В. Майбутнє староіндустріальних міст і регіонів: Центрально- та Східноєвропейський досвід у порівнянні // Український географічний журнал. - 1999. - № 4.- С.67 (Особистий внесок автора: 0,1 д.а. - проаналізовано результати роботи по міжнародному дослідному проекту з проблем староіндустріальних міст та регіонів, а також конференції у Кракові (8-9 листопада 1999 р.) з відповідної тематики).

2. Гукалова І.В. Сучасні проблеми розвитку географії: погляд молодих науковців // Український географічний журнал. - 2000. - № 2. - С. 67-68.

3. Гукалова І.В. Дослідження еколого-суспільної ситуації в Україні та її регіонах в перехідний період // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми європейської інтеграції і транскордонної співпраці. Вип. XXIX. В 2-х т. / ІРД НАН України. - Львів-Луцьк: “Вежа”, 2001. - Т.2. - С.398-402.