Постмодерна географія людини

Метою постмодерністської книги "Публічна сфера: досліджуючи квінтесенцію соціальної території міста" (1998) є аналіз географії та історії публічної сфери (простору, області - public realm) - особливого різновиду соціальної території, що трапляється майже виключно у великих містах [27]. Л. Лофланд виділяє та аналізує і виділяє в місті три типи соціальних відносин (і, відповідно, просторів): приватні (в родині, серед друзів), публічні (незнайомі люди спілкуються "категоріально": продавець - покупець, водій таксі - пасажир тощо) і місцево-локальні (використовує слово parochial - "парафіяльні"), тобто відносини людей, які знайомі один з одним, але не так близько, як у родині, а скоріше функціонально, як члени спільнот (відносини колег на роботі, членів клубів за інтересами, сусідів і т. д.). Звертає увагу на те, що міський простір може змінитися, перекодуватися з одного типу в інший, іноді це відбувається зовсім несподівано. Наприклад, публічний простір (ресторан) можуть винайняти для приватного заходу (весілля). Публічний простір, якщо туди прийде достатня кількість людей, пов'язаних відносинами знайомства, перетвориться в місцево - локальний.

Пише також про "локалі" (локуси, місця) - невеликі публічні території та "локації" - невеликі місцево-локальні території. Л. Лофланд виділяє такі типи локалів: пам'ятні (Memorialized locales - фіксують моменти колективної пам'яті, це може бути храм чи публічний парк); знайомі місця/шляхи/стежки (familiarized locales - місцева продуктова крамничка, бар, "забігайлівка", до яких ти звик); місця для зустрічей (тусовки) і домашні території (hangouts and home territories - де люди живуть і відчувають себе "як вдома", тобто відчувають свободу поводитися, як вони хочуть).

Л. Лофланд вважає, що місто - це єдина форма проживання людей, яка постійно створює публічні простори, тому до нього часто застосовують негативні метафори, що характерні для публічної сфери: забруднення, змішування, перемішування різнорідного. Це веде до несприйняття міського способу життя, антиурбанізму. Описуючи антиурбанізм, вона використовує поняття містофобія (cityphobia) і містофілія (cityphilia).

Сучасні культура й технології, стверджує Л. Лофланд, часто працюють на те, щоби позбутися публічної сфери. Створюють простори, що контролюють публічну сферу, роблячи її непублічною, гомогенною, "вичищеною" і передбачуваною. Вона називає такі простори "контр-локалі" (counter-locale), приклад - простір типового торгового центру чи тематичного парку. Контр - локалі - це публічні території, вхід до яких, поведінка у яких відстежуються і контролюються, щоб зменшити можливість для незручних, дратівливих або загрозливих взаємодій. З них витіснено публічність, адже вони приватизовані, контролюються камерами спостереження, розділяють людей фізично й символічно. Процес створення контр-локалів Л. Лофланд називає санітарним дизайном. Водночас авторка книги підкреслює важливість повноцінної публічної сфери, яка "виробляє емансипацію від запропонованого статусу й заданої ідентичності", дозволяє комунікації між різними індивідами та групами.

Д. Гарві. "Справедливість, природа й географія відмінностей"(1996). Ця книга є дуже різноплановою [28]. Автор у ній розвиває ідеї попередньої книги "Умови постмодернізму", десь вона перегукується з його ранішою працею "Соціальна справедливість і місто", а десь розвиває постмодерністські думки Е. Соджи. За словами автора - це книга про майбутнє урбанізації в ХХІ ст. в контексті політики соціальної та екологічної справедливості. Вона дає змогу зрозуміти як простір, час, місце і природа формуються та представлені через соціальні практики, не як окремі елементи, а один щодо одного. Д. Гарві описує, як створюються географічні відмінності та показує, як вони потім стають фундаментальними для дослідження політичних, економічних та екологічних альтернатив сучасного життя. Справедливість, природа й географія постають у контексті соціальної, культурної та просторової теорії й динаміки сучасного життя. Політика, яка зможе подолати різні гетерогенності, у тому числі географічні, що виражені найяскравіше, без пригнічення відмінностей - одна з найбільших проблем урбанізації ХХІ ст.

Загалом автор, використовуючи просторово-часову діалектику, теоретизує в постмодерністському дусі питання взаємозв'язків між культурою і природою, закликає до соціальної та екологічної справедливості, розкриває для географа сутність поняття "відмінності". Як і Е. Соджа він пише про капіталістичну "сегреговану просторовість" та її причини (капіталістичне виробництво і відтворення, нерівномірний розвиток за умов капіталізму, просторова сегрегація на різних рівнях, регіоналізм тощо). Однак його цікавлять не тільки масштабні зміни простору й ландшафту в епоху капіталізму, але й окремі локуси, географічні об'єкти - тобто "місця".

Найцікавішим є розділ, у якому Д. Гарві пояснює співвідношення у постмодернізмі концептів "простір" і "місце". Він відкидає феноменологічне розуміння місця, згідно з яким окремі привілейовані місця дають людині особливе почуття "джерел", "дому", "істини". Будь-яке географічне місце він розуміє як відносний момент "сталості" в потоці просторово-часового континууму, що безперервно трансформується. "Місце" (місто, населений пункт, ферма, приміське селище тощо) викристалізовується тоді, коли на якийсь момент припиняється переміщення людей, грошей, ресурсів, ідей, капіталу, воно виринає із цього потоку. Капіталізм - ворог "місця" оскільки для його успішного розвитку потрібна постійна реструктуризація, переміщення з одних територій на інші. Водночас капіталізм створює контраст між окремими місцями, породжуючи нерівномірність і суперництво.

Сучасний капіталізм, використовуючи практику прийняття миттєвих рішень та скорочення відстаней, ущільнив простір і час. З одного боку, йому вигідно, щоби простір був однорідним, він вирівнює простір, глобалізуючи його. Однак, з іншого боку, йому потрібні відмінності між різними територіями, він їх шукає й експлуатує, перетворює в товар. Унаслідок цього ми отримуємо однорідний простір доповнений крикливим культом відмінностей: екзотичними курортами, центрами туризму, специфічними смаками й т. п. Місце опирається наданню йому товарної форми в процесі накопичення капіталу, або знаходить варіанти співучасті.

Напруга, що виникає через одночасну потребу прив'язки до певного місця і просторовою мобільністю, виливається в загальну кризу, коли ландшафт, пристосований для якоїсь однієї стадії розвитку (капіталістичної або докапіталістичної) стає бар'єром для подальшого накопичення. За таких умов простір потрібно "переформатувати" навколо нових транспортних і комунікаційних інфраструктур, нових центрів виробництва і споживання, нових скупчень робочої сили й соціальних інфраструктур. Старі місця мають бути знецінені, зруйновані, або перебудовані заради створення нових місць. Тому, історія капіталізму пронизана фазами інтенсивної просторової реорганізації. Будь-яке місце опирається реорганізації, а ще більше - руйнуванню (точніше, опираються люди, які зберігають пам'ять про це місце), однак для збереження йому потрібен капітал. Щоб запобігти цьому "місця" (міста, район и) починають змагатися один з одним за інвестиції, прагнучи запропонувати інвесторам якомога більше ресурсів, вже готових інфраструктур, наявних соціальних інститутів. Міста починають себе "продавати".

Д. Гарві вважає хибним протиставлення природи та суспільства. Він не є особливо шанобливим до терміну "довкілля" ("навколишнє середовище"). Нагадує, що першими радикальними його оборонцями були нацисти, які в 1933-1945 рр. послідовно провадили в Німеччині "зелену" політику, спрямовану на захист тварин, лісів і державну підтримку екологічно безпечних методів ведення сільського господарства. Вважає, що дебати про охорону довкілля часто насправді маскують обговорення питання збереження певного суспільного ладу. Звертає увагу, що екологічний рух, екологічні проєкти можуть сприяти підтриманню соціальної нерівності й соціальної несправедливості. Тому, потрібно брати участь лише в тих із них, які не суперечать демократії, принципам рівності та справедливості.

Автор пише, що відмінності, які виникають унаслідок творення різних місць, є наслідком індивідуалізації простору й часу, ідентифікації предметів, людей, відносин, процесів та подій, творення на цій основі ідентичностей. Тому, відмінності важливі для суспільного розвитку. Різноманітність та відмінність, неоднорідність цінностей, різні способи життя та перманентну міграцію не варто побоюватися як джерела безладу. Великі міста, які не адаптуються до різноманітності, до міграційних рухів, до економічної, політичної, релігійної та ціннісної неоднорідності, чекає стагнація.

Географії відмінностей. Акцентування уваги на просторі в постмодернізмі підкреслило також його відмінності й особливості (difference and particularity). Тому, в постмодерній географії відновилася зацікавленість до місця, місцевості, регіону (place, locality, region), тобто до регіональної географії, просторової диференціації земної поверхні. З'явився новий науковий напрям, - geographies of difference, - "географії відмінностей". Концепт difference й інші, що використовує новий напрям, запозичено з праць європейських класиків постмодернізму - Ж. Дерріди [29], Ж. Дельоза [30], М. Фуко [31]. Прикладами ранніх творів, що досліджували географії відмінностей, є праці Кріса Філо [32], Гілл Валентайн [33], Роба Кітчіна [34].

Відмінності завжди цікавили науковців, але найчастіше це були прості відмінності ("або-або"). Постмодернізм намагається відшукати приховані, "невидимі" відмінності, а потім пояснити, як так сталося, що одні відмінності стали важливими, а інші під їхнім впливом було замасковано. У цьому сенсі географія відмінностей із підозрою ставиться до ідей "рівності" (наприклад, чоловіків і жінок), тому що вони часто прагнуть стерти відмінності, зробити їх не важливими. Рівність асимілює, тому що вона може посилювати однаковість. Натомість участь і включення всіх у суспільство часто вимагають особливого ставлення до пригноблених або знедолених груп.

Представники цього напряму в географії людини вважають, що дійсність пояснюють не всеосяжні теорії, а конкретні особливості, глибоке залучення в місцеві умови. Географія відмінностей досліджує соціально-просторові структури, що пов'язані з такими характеристиками людини: ґендер, раса, етнічна належність, суспільний клас, вік. Вона вивчає також групи людей за сексуальною орієнтацією, осіб з інвалідністю, інші соціальні групи, які раніше для географічних досліджень були "невидимими".

У географії людини відмінності досліджують, щоб заповнити дослідницькі прогалини, або ж перевірити узагальнені припущення, запропоновані в раніших працях. їх вивчають також, щоб зрозуміти, як люди страждають через свою відмінність - через пригнічення чи виключення ("географії відчуження", "географії байдужості"). Особлива роль у вивченні відмінностей географії полягає в тому, що люди часто виявляють спільні риси та відмінності через місце, у якому вони перебувають, а відмінності так само визначають те, як це місце побудоване. Крім цього, відмінності часто стають очевидними тоді, коли людина переміщується, переїжджає в інше місце. Переміщення змушує нас усвідомити щось про себе, чого ми могли не помічати раніше.

Geographies of difference також вивчають ідентичність людини, адже вона може бути наслідком нашарування відмінностей. Крім цього, ідентичність не є жорстко фіксованою, так само людина може мати декілька ідентичностей. Застосування географічних підходів до вивчення ідентичності підвело науковців до висновку, що вона є динамічним поєднанням людського вибору, історії, місця та владних відносин.

Право на місто. Постмодерна географія значно посприяла поширенню урбаністичної концепції "право на місто". Ще наприкінці 1960-х років її запропонував А. Лефевр у книзі "Право на місто" (1968) [35]. Концепцію згадано також в працях визначного французького філософа "Простір і політика" (1973), "Виробництво простору" та деяких інших. А. Лефевр писав, що людина має право на місто незалежно від свого соціального статусу, тільки тому, що живе в ньому. Міський простір має розвиватися так, щоб задовольняти потреби всіх його жителів, а не тільки тих, хто володіє ним. "Право на місто" - це не лише право жити, здобувати освіту, мати роботу в місті. Жителі міста водночас мають брати активну участь в обговоренні й реалізації колективних рішень. Місто має поєднувати практики окремих людей, груп, а також інституційні практики. Право на місто включає:

- право на участь (the right to participation): людина, яка живе в місті, має право брати участь у прийнятті рішень, пов'язаних із міськими просторами;

- право на присвоєння (the right to appropriation): вона також має право на фізичний доступ до міських просторів та їхнє використання.

Концепція права на місто логічно випливає з концепції виробництва простору як процесу, у якому поєднанні сприйняття простору, осмислення його й безпосереднє проживання. Адже створення міського простору - це завжди значно більше, ніж облаштування фізичного простору, це водночас і перетворення суспільних відносин. Тому, воно стосується всіх жителів міста, відповідно всі вони мають право на місто.

Міркування А. Лефевра розвинув Д. Гарві в статті "Право на місто" (2008)

[36] та книзі "Бунтівні міста. Від права на місто до міської революції" (2012) [37]. Він вважає, що "права на місто" - це значно більше, ніж свобода доступу людини до міських ресурсів, це право на зміну себе через перетворення міста, у якому ми живемо. Права на місто реалізовується тільки тоді, коли є публічні простори, які допомагають його обстоювати. Різні соціальні групи стають публічними, коли створюють свої публічні простори. Право на місто потрібно захищати, воно має вкорінитися в повсякденних практиках. Креативні практики жителів міста створюють нові правила гри, які відповідають інтересам усіх, а не лише влади. Великою мірою всі люди - архітектори міста.

Представник нової культурної географії Дон Мітчелл (народ. 1961) у книзі "Право на місто: соціальна справедливість і боротьба за публічний простір" (2003) [38] пише, що реалізація права на місто зменшує соціальну нерівність, оскільки долає просторову нерівність, веде до т. зв. "просторової справедливості" (spatial justice). Право на місто можна також представити як реалізацію гасла: якомога більше в місті справедливості й захисту довкілля.

Концепцію права на місто почали запроваджувати лише в ХХІ ст. в Європі та Південній Америці. Зокрема, у 2001 р. право на місто включено у федеральний закон Бразилії. Ще в 1989 р. м. Порту-Алегрі у цій же країні запровадило модель участі жителів у формуванні бюджету - т. зв. "бюджет участі". Поступово цей процес поширився у містах багатьох країн, в тому числі в Україні. У 2004 р. Міжнародний альянс жителів і Програма ООН з населених пунктів (UN-HABITAT) на Міжнародному урбаністичному форумі включили право на місто в список прав першої необхідності. У 2007 р. в Атланті створено Альянс суспільних рухів Права на місто (RTTC). Концепція стала модною, почали з'являтися нові версії, що розширюють межі її застосування: "право на цифрове місто", "право мігрантів і біженців на місто", "право жінок на місто". Посилилася критика концепції, з'явилися твердження, що її зведено до тривіальних речей, а оригінальні ідеї А. Лефевра спотворено.

Просторовий поворот у суспільних і гуманітарних науках. Теорія постмодернізму надала нові можливості для розвитку географії людини, яка здобула першість у вивченні багатьох важливих проблем у галузі гуманітарних та соціальних наук. Частково вдалося подолати еклектичність географії людини, притаманну їй раніше, модерністську за змістом. Завдяки постмодернізму в географії наперед виведено суб'єкта, тобто людину чи групи людей. Раніше людина перебувала на периферії географічного дискурсу, а тепер стала основою теоретичного конструювання географічної реальності. Швидко розвинулися численні постмодерністські напрями географії людини: географія постструктуралізму, реляційна географія, іконографія ландшафту й ін., які взаємодіють як рівноправні.

Поява праць із постмодерної географії мала величезний вплив не лише на географію людини, але й на усі гуманітарні та соціальні науки, в методології яких зросла просторово-географічна компонента. Сучасним культурологам, історикам, соціологам, політологам, економістам чи філософам у своїх працях вже важко обійтися без географічних пояснень. Описуючи стрімке зростання зацікавленістю простором у різних науках Е. Соджа в книзі "Постмодерні географії" використав термін "просторовий поворот" (spatial turn). Цей термін швидко набув популярності й тепер неодмінно супроводжує праці, що стосуються постмодернізму.

Найраніші дослідження, у яких почалося "перефокусування" уваги із часу на простір, датовано ще першою половиною ХХ ст. Американський історик Джо Гулді (нар. 1978) у статті "Просторовий поворот в історії" встановила, що зростанню уваги до простру значно посприяли праці американського й німецького філософа Ернста Кассірера (1874-1945). Інший науковець, якого вважають "предтечею" просторового повороту, - американський історик, соціолог і філософ Льюїс Мамфорд (1895-1990). Однак повноцінно наукова парадигма почала змінюватися лише завдяки філософським ідеям А. Лефевра, М. Фуко, Ж. Делеза, Ф. Ґваттарі, які розвинули такі географи як Д. Гарві й Е. Соджа, що показали простір як активний і динамічний складник суспільства. Завдяки їм наприкінці 80-х - у 90-х роках ХХ ст. відбулося "переосмислення простору" в науках, які традиційно звертали увагу переважно на час, фокусувалася на класах і соціальних групах, опускаючи поняття "місце". Було усвідомлено, що живеться не в абстрактному світі, а в локальних ландшафтах, конкретних просторах, де людині комфортно або ні. Для розуміння постмодерністського світу просторові питання стали фундаментальними, простір реінтегровано в соціальну теорію. Адже постмодерн - це епоха простору, для людей уже не в часі, а в просторі приховані причини того, що відбувається. Простір допомагає зрозуміти повсякденність. Цивілізація прагне до зміни місць, а не зміни речей, як раніше.

Критика постмодерної географії людини. Постмодерну географію багато критикують, конкретних авторів і загалом напрям. Як і в інших науках, від початку з недовірою до неї віднеслося чимало вже визнаних географів, які відчували загрозу своєму інтелектуальному авторитету, а також ті, хто не зміг сповна опанувати її метод. Зокрема, Е. Соджу і Д. Гарві критикували "всі підряд" за те, що їхні книги жодною мірою не постмодерністські за методом; узагалі, - як можна віднести до постмодерністів науковців, які насправді є марксистами, "ліваками". Д. Гарві окремо критикували, за те, що в його книзі "Умови постмодернізму" не надано уваги фемінізму, гендерним відмінностям, а також, що він всього-на-всього перетворив історичний матеріалізм в історико- географічний.

Марксисти критикували постмодерну географію за те, що в ній ігнорується питання соціальної боротьби. Позитивісти писали, що географічно нерівномірний розвиток, а також його наслідки (одночасну схильність до гомогенізації, фрагментації та ієрархізації) досліджували й модерністські теорії, постмодернізм тут не обов'язковий. Не обійшлася без критики також географії відмінностей. Марксисти та феміністи, зокрема, питають - чи є спосіб відрізнити відмінності, які важливі, від відмінностей, які не є важливими?

Постмодернізм як метод часто характеризують як свого роду "аномалію" в сучасній філософії пізнання. Багатьма вважається, що він може бути за змістом безглуздим, пропагує обскурантизм (мракобісся, тобто негативне ставлення до освіти та прогресу, відсталість, реакційність; від лат. obscurans - "що затемнює", "що заморочує") і використовує релятивізм до такої міри, що руйнує більшість суджень.

Доволі відомий американський географ, прихильник позитивістських підходів, Даніель Суї якось узагалі написав, що постмодернізм, ймовірно, доведе географів до нової "темної доби інтелектуальних пошуків" через його "передбачуваний або неявний онтологічний релятивізм, епістемологічний нігілізм і методологічний неологізм" [39]. Натомість американський науковець і естет Камілла Палья була лаконічною: "Постмодернізм - це чума на розум і серце" [40]. І вже зовсім подібними на знущання є закиди щодо постмодерністів, що вони не можуть критикувати інші напрями, не розробляючи власних критеріїв істини, які передбачають, що вони мають уявлення про істину, якої, як вони теоретично стверджують, не існує.

Висновки

Наприкінці ХХ ст. географія людини адаптувала для своїх наукових цілей ідеї постмодернізму. Його вплив на географію людини був особливо інтенсивним і далекосяжним, можливо більшим, ніж на будь -яку іншу суспільну науку. Постмодерністська, а також пов'язана з нею постструктуралістська критика традиційних способів інтерпретації та пояснення географічних явищ, вплинули на наукові дослідження і викладання майже у всіх галузях географії людини [41 ].

Американський географ Майкл Дір, описуючи зміни, що відбулися лише за десять років із появи першої статті з постмодерної географії людини (1984), перелічив десять її головних здобутків:

- безпрецедентне зростання якісних наукових досліджень, присвячених взаємозв'язку між простором і суспільством;

- підтвердження значення і ролі простору в соціальній теорії та соціальних процесах;

- ефективну реінтеграцію географії людини з основними соціальними науками, а також філософією;

- становлення (посилення) теорії та практики географічних досліджень;

- утвердження теорії та філософії як неодмінних умов ідентичності та виживання дисципліни;

- нове розуміння різноманітності та відмінностей, внаслідок чого відбулася диверсифікація теоретичних та емпіричних інтересів географів;

- усвідомлене ставлення до взаємозв'язку між географічним знанням та соціальною дією [42].

Він також підсумував, що "ми живемо в епоху постмодерністської свідомості; вибору в цьому питанні немає, якщо тільки ми не готові зробити вибір на користь незнання або статус-кво" [42]. Ігнорувати постмодерністський виклик означає ризикувати знову відірвати географію від мейнстриму. Прийняти його - означає заохочувати нові способи бачення, насолоджуватися участю в передових соціальних і філософських дослідженнях, переконувати наших колег у значущості простору в сучасній соціальній думці й соціальних процесах, а також допомагати формувати нову політику для ХХІ ст. [43-44].

Втім, ще з кінця 1990-х років у колі філософів, мистецтвознавців, архітекторів, літераторів постійно з'являються спроби запропонувати "щось", що йде після постмодернізму, якусь концепцію, яка б його розвивала, продовжувала чи заперечувала. Під умовним тимчасовим терміном "постпостмодернізм" об'єднано найрізноманітніші ідеї. Зокрема, говорять про настання епохи транс-постмодернізму, постміленіалізму, псевдомодернізму (дігімодернізму), метамодернізму, гіпергібридизму й гетеролінаціоналізму. Однак, станом на початок 2020-х років, усе ще немає консенсусу в питанні щодо того, чи закінчився вже постмодернізм, чи перебуваємо ми на ранній стадії нової епохи, хоча відчуття такі є.

Список використаних джерел

1. Minca, C. (2009). Postmodernism/postmodern geography. In R. Kitchin & N. Thrift (eds). International Encyclopedia of Human Geography. Amsterdam: Elsevier, 363-372.

2. Dear, M. J. (1994). Postmodern human geography: An assessment. Erdkunde, 48, 2-13.

3. Welsch, W. & Sandbothe, M. (1997). Postmodernity as a Philosophical Concept. International Postmodernism. Comparative History of Literatures in European Languages. Vol. XI. p. 76.

4. Pannwitz, R. (1917). Die Krisis der europdischen Kultur, Nurnberg.

5. Madsen, D. (1995). Postmodernism: A Bibliography. Amsterdam; Atlanta, Georgia: Rodopi.

6. Onis, F. de (1934). Antologia de la poesia espahola e hispanoamericana [18821932] Madrid : Centro de Estudios Historicos.

7. Lyotard, J.-F. (1984). The Postmodern Condition: A Report on Knowledge, University of Minnesota Press, Minneapolis.

8. Jameson, F. (1991). Postmodernism, or, the Cultural Logic of Late Capitalism, Verso, London.

9. Lefebre, H. (1991). The Production of Space / Transl. by Donald Nicholson-Smith. Oxford: Basil Blackwell.

10. Soja E. W. (1989). Postmodern Geographies: The reassertion of space in critical social theory. London - New-York. Verso.

11. Поппер, К. (1994). Відкрите суспільство та його вороги: [у 2 т.]. Київ: Основи.

12. Поппер, К. (1994). Злиденність історицизму І пер. з англ. В. Лісовий. Київ: Абрис.

13. Darby, H. C. (1962). The problem of geographical description. Transactions and Papers, Institute of British Geographers, 30, 1-14.

14. Soja, E. W. (1996). Thirdspace: Journeys to Los Angeles and Other Real-and-Imagined Places, Blackwell, Oxford.

15. Soja, E. W. (2000). Postmetropolis: Critical Studies of Cities and Regions, Blackwell, Oxford.

16. Harvey, D. (1987). Flexible accumulation through urbanization: reflections on "postmodernism" in the American city, Antipode 19:3, 260-286.

17. Harvey, D. (1989). The Condition of Postmodernity. Oxford : Basil Blackwell.

18. Smith, N. (2001). Marxism and geography in the Anglophone world. Geographische Revue 3, 5-22.

19. Philo, C. (comp.) (1991). New Words, New Worlds: Reconceptualising social and cultural geography - conference proceedings. Aberystwyth: Cambrian Printers.

20. Лозинський, Р. (2020). Простір, влада і дисципліна у творах Мішеля Фуко.

21. Міждисциплінарні інтеграційні процеси у системі географічної, туризмологічної' та екологічної науки: матеріали ІІ-ї міжнародної науково-практичної конференції (м. Тернопіль, 15 жовтня 2020 р.). Тернопіль: Вектор, 72-76.

22. http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/17260/1/Lozunckuu.pdf

23. Лозинський Р. (2023). Номадологія, ризома і геофілософія у творах Ж. Дельоза та Ф. Ґваттарі. Професор Ольга Заставецька - вчена, педагог, організатор географічної науки (до 70-ої річниці від дня народження вченої): зб. матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (27 квітня 2023 р., м. Тернопіль). ТНПУ ім. В. Гнатюка, 91-96. http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/28894

24. McDowell, L. (1997). Capital Culture: Gender at Work in the City. Oxford: Blackwell.

25. Scott, A. (2000). The Cultural Economy of Cities. Londres, Sage Publications.

26. Thrift, N. (2005). Knowing Capitalism (Theory, Culture and Society). London: Sage.

27. Hayden, D. (1997). The Powerof Place: Urban Landscapes as Public History. Cambridge, Mass.: The MIT Press.

28. Lofland, L. (1973). A World of Strangers: Order and Action in Urban Public Space. New York: Basic Books.

29. Lofland, L. (1998). The Public Realm: Exploring the City's Quintessential Territory. Hawthorne, New York: Aldine de Gruyter.

30. Harvey, D. (1996). Justice, Nature and the Geography of Difference, Blackwell, Oxford.

31. Derrida, J. (1978). Writing and Difference, Routledge and Kegan Paul, London.

32. Deleuze, G. (1994). Difference and Repetition, Columbia University Press, New York.

33. Foucault, M. (1986). Of other spaces. Diacritics, 16, 22-27.

34. Philo, C. (1992). Neglected rural geographies: a review. Journal of Rural Studies, 8, 193-207.

35. Bell, D. & Valentine, G. (eds) (1995). Mapping Desire: Geographies of Sexualities, Routledge, New York.

36. Kitchin, R. (1998). `Out of place', `knowing one's place': space, power and the exclusion of disabled people. Disability and Society 13, 343-356.

37. Lefebvre, H. (1968). Le droit a la ville. Anthopos, Paris.

38. Harvey, D. (2008, September-October). The right to the city. New Left Review, II (53): 23-40.

39. Гарві, Д. (2021). Бунтівні міста. Від права на місто до міської революції. Київ: Медуза.

40. Mitchell, D. (2003). The Right to the City: Social Justice and the Fight for Public Space. New York: Guilford Press.

41. Sui, D. Z. (1999). Postmodern urbanism disrobed: Or why postmodern urbanism is a dead end for urban geography. Urban Geography 20, 403-11.

42. Castro, E. de (2015, December 12). Camille Paglia: "Postmodernism is a plague upon the mind and the heart". FAUSTO - Filosofa, Cultura e Literatura Cldssica. Postmodernism is a plague upon the mind and the heart.

43. Soja, E. W. (2001). Postmodernism in geography. In N. J. Smelser & P. B. Baltes (eds) International Encyclopedia of the Social and Behavioral Sciences. Oxford: Elsevier Science, 11860-5.

44. Guldi, J. (2010). What is the Spatial Turn? Charlottesville: University of Virginia Scholars

45. Lab. https://spatial.scholarslab.org/spatial-turn/what-is-the-spatial-turn/

46. Johnston, R., & Sidaway, J. D. (2016). Geography and geographers: Anglo-American human geography since 1945 (7th ed.). London: Routledge.

47. Cresswell, T. (2013). Geographic Thought: a Critical Introduction. Chichester, West Sussex, UK :Wiley-Blackwell.

Размещено на Allbest.ru