Розвиток зональних ландшафтів четвертинного періоду на території України

Тилігульський етап (500-410 тис. р.т.) відзначався контрастною зональною структурою. На північному-заході ландшафти льодовикові (Шелкопляс та ін., 1986; Богуцький та н., 2002), на півночі - перигляціальний лісостеп, що за участю кріофітів наближався до тундролісостепу; з інтенсивною седиментацією: лесовою, делювіальною, флювіальною (поховані долини на вододілах) і кріогенезом (структурні та аструктурні форми). Більшу частину України займали безлісні перигляціальні злакові степи з малопотужним лесонакопиченням (особливо на сході) та активним кріогенезом. У приморських районах ландшафти субперигляціальні сухостепові, з формуванням тріщин усихання та з рефугіумами бореальних деревних порід (Сиренко, Турло, 1986). Висотні пояси Карпат опускалися нижче, у низькогір'ях і на Закарпатті існували бореальні лісо-лучні ландшафти (поодиноко широколистяні породи). За ксерофітизацією степів, зменшенням залісення та підвищенням ролі єрникових ценозів простежуються кріогігротична та кріоксеротична стадії.

Середній плейстоцен

Середній плейстоцен починається із завадівського етапу, що розділявся на власне завадівський zv1, потягайлівський zv3/pt підетапи грунтоутворення та орільський підетап лесоутворення zv2/or. Власне завадівський час корелюється з лихвином/гольштейном, 11-ою ізотопною стадією (Веклич та ін., 1984; Веклич, 1990); у торфовищах встановлено рослинні сукцесії міндель-риського інтергляціалу (Артюшенко та ін., 1982). Показано складнішу будову етапу з підетапами грунтоутворення zv1, zv3 і zv5/pt (Веклич та ін., 1993). Між тилігульським і дніпровським етапами ми ідентифікуємо три інтервали формування повнорозвинутих грунтових світ. Два перші з подібними умовами ландшафтоутворення відносимо до підетапів zv1 і zv3, розділених підетапом кріогенезу. Потягайлівський час, значно відмінний за ландшафтними умовами, та орiльський час перигляціального лесоутворення розглядаємо як окремі етапи. За підставами, що наводяться нижче, дніпровський етап вважаємо останнім у середньому плейстоцені.

Завадівський етап (410-240 тис. р.т.) за переважанням бурих і коричневих грунтів, участю термофільних екзотів мав значне теплозабезпечення (Сиренко, Турло, 1986; Матвиишина, 1982, Артюшенко та ін., 1972). Для власне завадівського часу встановлено два оптимуми широколистяної флори, розділені відрізком похолодання, формування лесовидних верств (Арап, Возгрін, 1989). У середній Україні нами простежено заміщення полігенетичних грунтів оптимуму двома субсвітами zv1 і zv3 (з нижнім лісовим і верхнім чорноземовидним грунтами кожна), розділеними рівнем кріогенезу zv2 (гумусові клини, гл. до 3м). У повних розрізах (особливо розріз с. Гать, Закарпаття, стратифікація Б.Д.Возгріна) за нашими паліноданими на кожному підетапі простежуються термоксеротична та термогігротична стадії, що властиве рослинним сукцесіям інтергляціалів. Ландшафти підетапу zv1: zv1а - бореальні ліси/лісостеп; zv1b1 - у середній Україні тепло-помірні широколистяні і мішані ліси на бурих лесивованих, буро-підзолистих грунтах; зміна липово-дубових формацій полідомінантними (у Закарпатті грабовими). Тепло-суббореальний лісостеп із вищою участю екзотів (горіх, гікорі) на коричнево-бурих грунтах займав сучасний північний степ. Ландшафти приморських районів близькі до середземноморських (Сиренко, Турло, 1986). zv1b2 - зростання посушливості: поява лісостепу із чорноземовидними грунтами на півночі, рідколісь на червонувато-коричнево-бурих грунтах на південному сході. Малопотужні леси підетапу zv2 сформовані у степових ландшафтах без участі широколистяних порід.

zv3: zv3b1 - у середній Україні тепло-помірні ліси та лісостеп на бурих лесивованих і чорноземовидних грунтах; зміна у часі в'язово-дубових лісів дубово-грабовими, поява бука; південніше - тепло-суббореальний лісостеп. zv3b2 - зростання посушливості: у північній Україні лісостеп і світлі ліси на чорноземовидних грунтах, у північному степу - чагарниковий степ на червонувато-бурувато-коричневих. zv3с - бореальні ліси та лісостеп. За індексами грунтового звітрювання та участю термофілів підетап zv1 тепліший, а за більшим поширенням граба вологіший від zv3. Підетапи zv1 і zv3 за грунтово-рослинними сукцесіями розглядаються як два міжльодовиків'я і корелюються з інтергляціалами середнього плейстоцену: гольштейн/лихвин і рейнсдорф, останній з яких був менш зволоженим (Urban, 1991). У кінці підетапу zv1 відмічено появу птерокарії (розріз с. Гать), що є ознакою гольштейну у Західній Європі (Zagwijn, 1985). На Україні у завадівський час птерокарія зростала переважно у західних районах.

Орільський етап (250-230 тис. р.т.) перигляціального лесоутворення відзначався розвитком морозобійних явищ і значною аридністю клімату із різко збідененим ксерофітним складом рослинності. Північну та середню Україну займали злакові степи, південну - безлісні полиново-злакові. У межах зони мішаних лісів зустрічалися соснові рідколісся. Низькогір'я Карпат займали лісо-лучні ландшафти із лесами на річкових терасах (поодиноко широколистяні породи при переважанні сосни, берези та ялини).

Потягайлівський етап (230-180 тис. р.т.) відзначався поширенням до північного степу помірних суббореальних ландшафтів, південніше - тепло-помірних. Клімат прохолодніший від завадівського (зміна широколистяних лісів мішаними, майже повне зникнення екзотів) і посушливіший (редукція граба, лісові ландшафти лише на Поліссі). Виражено один оптимум із підстадіями: ptb1 - дубово-сосновий лісостеп на бурих лісових лесивованих, бурих і чорноземних грунтах у сучасному лісостепу-північному степу, південніше - різнотравно-злакові степи на коричнювато-бурих грунтах із широколистяними породами у долинах. Приморські райони займав сухий степ на засолених червонувато-бурих грунтах (Веклич та ін., 1972). Роль смереки, бука у лісах Карпат нижче, ніж у завадівський час. ptb2 - аридизація: збіднення дендрофлори, зниження ступеня залісення, у лісостепу - домінанта чорноземних грунтів; у північному степу - злакові степи і ксерофітно-чагарникові угруповання, засолення грунтів; у низькогір'ях Карпат - редукція мезофільних порід. За тепло-помірними та посушливими умовами етап корелюється з інтергляціалом Шонінген, що відрізнявся рисами ксерофітності рослинності, зокрема, відсутністю смереки (Urban, 1991).

Дніпровський етап. Вік визначається у 240-290 тис. р.т., етап корелюється із зледенінням заале (Веклич та ін., 1993; Шелкопляс та ін., 1986), стадією дренте, 8-ою ізотопно-кисневою стадією (Lindner et al., 2002). У той же час зледеніння заале та дренте у Західній Європі та дніпровське зледеніння у Східній Європі корелюються з 6-ою стадією, 180-127 тис. р.т. (Kukla, 1977; Zagwijn, 1985; Turner, 1998, Величко та ін., 1992, 2001). За отриманими нами результатами палінологічних і педологічних досліджень (наведені далі) надморенні дніпровські відклади безпосередньо перекриваються утвореннями микулинського/еемського інтергляціалу і зіставляються із заале, 6-ою стадією (Rouseau et al., 2001).

Дніпровський етап охарактеризовано за фазами розвитку зледеніння та льодовикового морфолітогенезу (Гожик та ін., 1976; Матошко, Чугунний, 1993). Реконструйовано інтегративні ландшафти етапу (Сиренко, Турло, 1986). Нами виконано реконструкції ранньодніпровського/дольодовикового (dn1) і пізньодніпровського /післяльодовикового (dn3) часу (у позальодовиковій області кріогігротичної і кріоксеротичної стадій зледеніння). На обох перигляціальний пояс досягав Донбасу, де виявлено дві генерації кріотурбацій: рання (гумусові жили, кріоламінації) і пізня (морозобійні клини з роздувами, до 4 м). У північних районах для дольодовикового кріогенезу характерні складні земляні жили, `котли кипіння'; для пізньольодовикового - полігонально-жильний лід, первинно-піщані жили (Матошко, Чугунний, 1993). dn1 - на півночі (до затоплення льодовиковими водами) березово-сосновий лісостеп на оглеєних суглинках; на більшій частині території злакові та полиново-злакові степи на лесах, дещо мезофітніші в Донбасі; південніше - субперигляціальні напівпустелі із розтріскуванням грунтів. Стадія dn3 посушливіша та холодніша: ксерофітизація рідколісь на півночі (Безусько та ін., 1986), полиново-злакові степи - до північних меж сучасного лісостепу. Замість домішки беріз і вільхи у долинах з'явився єрник.

Пізній плейстоцен

У схемі палеогеографічних етапів плейстоцену України пізній плейстоцен починається з прилуцького етапу, який корелюється з рис-вюрмським інтергляціалом; кайдацький етап віднесено до середнього плейстоцену, 7-ої киснево-ізотопної стадії (Веклич та ін., 1993). За педологічними та палінологічними даними прилуцький етап визначався теплішим (поширення граба та ліщини), а кайдацький вологішим (Сиренко, Турло, 1986). У той же час С.І.Турло (1986) із кайдацьких грунтів отримано пилок термо- і мезофілів Tilia platyphyllos, Quercus petrae, Carpinus betulus, поодиноко Ilex, Juglans, Ostryа. Два останні та Quercus petrae є характерними таксонами микулинських флор півдня Східної Європи (Болиховская, 1995), Ilex - показовим для микулино/еему Західної Європи, Карпат (Гуртовая, 1983, Turner, 2000). За отриманими паліноматеріалами у кайдацькому кліматоліті виявлено сукцесії микулинського інтергляціалу (Герасименко, 2001, 2002) - послідовність ялини, берези-сосни, в'яза-дуба, ліщини, липи, граба, ялини. У прилуцькому кліматоліті сукцесії широколистяних порід та ялини не виражені. Виходячи з цього та із характерних морфогенетичних ознак кайдацьких грунтів, дотримуємося думки про їх кореляцію із салинськими грунтами мезинського педокомпексу, нижніми лісовими грунтами горохівського педокомплексу, для яких визначено микулинський вік (Величко та ін., 1963, Богуцький, Морозова,1981). За педологічними ознаками кайдацькі грунти корелювались з микулинськими/ салинськими Східної Європи (Решение.., 1986), еемськими Західної Європи (Haesearts, Gerasimenko, 2002), еемським педокомплексом РКІІІ Центральної Європи, прилуцькі - з РКІІ (Веклич, 1967; Rousseau et al., 2001). Микулинське міжльодовиків'я зіставлялося із кайдацьким і прилуцьким етапами разом (Болиховская, 1995; Шовкопляс та ін., 2003) та раніше автором роботи (1988, 1999). Утворення кайдацького і прилуцького кліматолітів часто формують у розрізах єдину послідовність лісових грунтів, другий з яких спочатку відносився нами до прилуцького. Вивчення стратиграфічно повних розрізів показало наявність в основі цієї послідовності трьох лісових грунтів, другий з яких (з палінозоною граба) визначено у розрізах, стратифікованих М.Ф.Векличем (1967), як кайдацький. Ми зіставляємо кайдацький етап з останнім інтергляціалом, а прилуцький - з теплими міжстадіалами раннього валдаю. Хронологічне положення визначається за кореляцією еему з підстадією 5е, частково 5d (кататермал еему), ранньовюрмських міжстадіалів - з підстадіями 5с і 5а киснево-ізотопної шкали (Kukla et al., 1997, Schaсkleton et al., 2001). Хронологічне положення пізніших етапів висвітлюється при їх характеристиці.

Кайдацький етап (130-110 тис. р.т.) відзначався розвитком помірно-суббореальних лісових грунтів на ранній підстадії оптимуму та дерново-чорноземних на пізній (Веклич та ін., 1993). Фази розвитку рослинності рис-вюрму на Україні за субаквальними відкладами вивчено у роботах (Зеров, 1952; Пашкевич, 1963; Величко та ін.,1963; Гричук,1972; Артюшенко та ін.,1982; Гуртовая, 1983, Демедюк та ін., 1975 та ін.), за грунтами у роботах (Болиховская, 1995; Герасименко, 1988, 1999, 2002, Комар, 2002). Нами реконструйовано такі зміни ландшафтів: kd1а1 - північно-бореальні: ялинові ліси (палінозона М1 микулино) на охристо-залізистих грунтах на півночі сучасного лісостепу, південніше - лісостеп із домішкою ялини на лучних опідзолених грунтах і злаково-різнотравний степ на дернових; kd1а2 - аридизація та похолодання: зникає ялина, домінують сосна та береза, поява єрнику, у лісостепу редукція лісів, формування лесових прошарків; kd1а3 - бореальні та південно-бореальні мішані ліси та лісостеп (М2 і М3); kd1b1 - помірні суббореальні ландшафти: зволоження - в'язово-дубові ліси (М4а) на буроземно-підзолистих грунтах у середній Україні; лісостеп - до понизь Дніпра; kd1b2 - зростання посушливості - зміщення зон на північ у межі сучасних; поширення ліщини (М4б), освітлення лісів і посилення гумусонакопичення на Поліссі та у лісостепу; у передгір'ях Криму - грабово-дубовий лісостеп. На півдні України поодиноко зустрічався горіх (термічний оптимум). кd2 - аридизація та похолодання. За Н.С.Боліховською (1995), між ксеротермічною і гігротермічною стадіями на півночі України існували бореальні ліси, у західному лісостепу - степи. Між грунтами kd1 і kd3 простежені негрунтові прошарки, ерозійний вріз, за паліноданими з півдня України - зниження ролі широколистяних, посилення сосни, зокрема, у лісах Криму. kd3b1 - помірні суббореальні ландшафти: зволоження - сугрудки (М6) на дерново-підзолистих грунтах Полісся; дубово-грабові ліси на світло-сірих грунтах у сучасному лісостепу; лісостеп із псевдоглеями, бурими і чорноземними грунтами у межах степу; грабові ліси (поодиноко горіх) на бурих гірських грунтах Криму; kd3b2 - зростання посушливості: зсув зон на північ у межі сучасних; у лісостепу зниження залісення та поширення чорноземів, зникнення граба; kd3с1 - бореальні ландшафти: значна домішка ялини у березово-соснових лісах Полісся та лісостепу (М7), поява пилку смереки у розрізах Кримських горах; kd3с2 - північно-бореальні ландшафти: аридизація - зникнення ялини та широколистяних порід у соснових лісах (М8), зниження залісення лісостепу, зміщення зони степу на північ, послаблення гумусонакопичення, посилення змиву.

Тясминський етап (110-104 тис. р.т.) малопотужного лесонакопичення характеризувався інтенсивним кріогенезом (гумусові клини, на півночі первинно-піщані жили, пластичні деформації). За перигляціальними умовами та на підставі вищенаведених кореляцій зіставляється із першим стадіалом пленігляціалу і песимумом підстадії 5d. На першому стадіалі валдаю у лісостепових ландшафтах півночі України з'явились аркто-бореальнi рослини (Болиховская, 1995), у передгір'ях Криму - береза, бук (спуск висотних поясів). Клімат був аридним (полиново-злакові степи поширювалися у сучасний лісостеп), на півдні - субперигляціальним (поодинокі широколистяні породи за зниженнями, особливо на початку етапу).

Прилуцький етап (105-74 тис .р.т.) відзначався бурими лісовими грунтами на ранній підстадії оптимуму, чорноземами на пізній, бурими - на заключній стадії (Веклич та ін., 1984). За заміщенням верхнього грунту педокомплексом, відділеним від грунтів оптимуму малопотужним лесом, ми виділяємо підетапи грунтоутворення pl1, pl3 і лесовий підетап pl2. За буроземними грунтами та значною участю широколистяних порід прилуцький час зіставлено з рис-вюрмом (Артюшенко та ін., 1972; Сиренко, Турло, 1986). За нашими паліноданими рання підстадія оптимуму pl1b1 близька до інтергляціалу за теплозабезпеченням, але у поширенні деревних порід не простежуються рослинні сукцесії еему. Широколистяні породи розселялися швидко відповідно до м'якішого клімату тясминського етапу та вищiй ролі місцевих рефугіумів, ніж у дніпровський час. Значна роль широколистяних типова для ранньовюрмських інтерстадіалів у середніх широтах Європи (Болиховская, 1995; Woillard, 1978). Нетиповим для інтергляціалу є значне поширення беріз на оптимумах прилуцького часу. Сірі лісові грунти pl1b1 північних районів у їх послідовності з кайдацькими типологічно корелюються із верхніми сірими лісовими грунтами у датованій педологічній сукцесії еему-раннього вюрму Західної Європи (Haesaerts, Gerasimenko, 2002). Ландшафти етапу: pl1а - південно-бореальні, переважно степові на дернових грунтах; pl1b1 - зволоження: мішані ліси на дерново-підзолистих грунтах на Поліссі, сірих лісових у північному лісостепу; південніше - лісостеп із бурими та чорноземними грунтами. pl1b2 - бореальні ландшафти: аридизація - бори на чорноземовидних грунтах на Поліссі; південніше - степи від різнотравно-злакових чорноземних до сухих на темно-каштанових грунтах на Донеччині; у передгір'ях Криму - лісостеп із участю беріз. pl2 - субперигляціальні ландшафти, морозобійні процеси, малопотужне лесоутворення, зміна різнотравно-злакових степів полиново-злаковими, із кріофітами. pl3b1 - бореальні ліси на бурих грунтах на півночі, південно-бореальний лісостеп на дернових і бурих грунтах у сучасних лісостепу - північному степу. У кінці етапу простежено пульсаційні зміни лесоутворення і грунтоутворення (дернового, pl3b2, та ініціально-буроземного, plс). На останніх збільшувалося залісення, на інтервалах лесоутворення панували злакові степи, відбувалося розтріскування грунтів. Чітко виражені міжстадіали pl1 і pl3b1 зіставляємо із інтерстадіалами брерупом та оддераде, незначні потепління pl3b2 і plс можливо відповідають холодним короткочасним міжстадіалам на переході до пленігляціалу - Ognon I і II (Woillard, 1978).

Удайський етап (74-55 тис. р.т.) перигляціального лесоутворення корелюється з 4-ою ізотопною стадією (Веклич, 1990; Гожик та ін., 2000). Під час формування одновікового хотилівського лесу Полісся займав тундролісостеп (Гричук, 1972; Безусько та ін., 1986; Болиховская, 1995). Клімат був відносно зволоженим: злаково-різнотравні степи з єрником існували у сучасному лісостепу, сухі степи - лише у степовій зоні. Леси малопотужні, з низьким вмістом крупного пилу, часто оглеєні; серед кріотурбацій багато соліфлюкційних форм, виявів кріогенної рухливості гумінових кислот. Первинно-земляні жили формувалися до Приазов'я. У низькогір'ях на ранній стадії існували бореальні лучно-лісові ландшафти, на пізній - у Криму ксерофітніший лісостеп, у Карпатах зменшувалась участь ялини, посилювалася роль берези.

Витачівський етап (55-27 тис. р.т.) відносився до початку 3-ої ізотопної стадії та характеризувався поширенням буроземовидних грунтів помірних фацій (Веклич та ін., 1984). Нами простежено 4 витачівських грунти, розділені лесом, і віднесені до підетапів грунтоутворення vt1 і vt3. Ландшафти підстадій: vt1b1 і vt1b2 - бореальні та південно-бореальні: на півночі лісостепу березово-соснові ліси за участю широколистяних та ялини на бурих грунтах (із розвитком оглеєння на підстадії vt1b1 та ініціального лесиважу на теплішій підстадії vt1b2). Південніше - рідколісся та лучні степи на бурих рендзинах; у передгір'ях Криму - лісостеп з участю граба. Підстадії корелюються із першими міжстадіалами середнього валдаю, встановленими у розрізах Придністров'я (Болиховская, Пашкевич, 1982; Пашкевич, 1987, 1997) та середньої Десни (Болиховская, 1995). Між грунтами був інтервал похолодання vt1b1-b2 - формування лесових прошарків, розтріскування грунтів, панування степів, поява мікротермів на півночі, зникнення широколистяних порід (у Криму зниження їх ролі). Підстадія vt1с - повсюдне зникнення широколистяних порід, посилення змиву. Складний розвиток природи протягом витачівського (дубнівського) часу показано для північно-західних районів України (Безусько, 2002; Богуцький та ін., 2002), характерною рисою яких було значне поширення протягом етапу елементів перигляціальної рослинності та відсутність рефугіумів широколистяних порід. Підетап лесонакопичення vt2 - перигляціальні ландшафти: морозобійні та конвекційні процеси; різнотравно-злакові степи з єрником, на півдні ксерофітні; бореальний степ у західних передгір'ях Криму. Підетап корелюється нами з останнім стадіалом середнього валдаю із розвитком тундролісостепу на Поліссі (Болиховская, 1995). vt3b - аридизація щодо підетапу vt1 - північно-бореальні та бореальні ландшафти: лучно-степові на дерново-карбонатних грунтах у лісостепу, степові та сухостепові на темно-бурих грунтах у степу; бореальні лісо-лучні у передгір'ях Карпат, південно-бореальні лісостепові у передгір'ях Криму. Підетап корелюється із останнім міжстадіалом середнього валдаю, що визначається у гумусовому горизонті брянського грунту (Болиховская, 1995). vt3с - субперигляціальні ландшафти з аркто-бореальними рослинами та ініціальними грунтами (від лісостепових рендзин на півночі до бурих напівпустельних на півдні). За 14C та ESR-датуванням (Gerasimenko, 1999; Чабай та ін., 1998, 2001), вік грунтів vt1b2-vt1с 36-44 тис. р.т., лесу vt2 - 30-36 тис. р.т., грунту vt3 - 27-<30 тис. р.т. Виходячи з хронології середнього пленігляціалу (Hammen, 1995), міжстадіали vt1b1, vt1b2 і vt3b відповідають інтерстадіалам Moershoofd, Hengelo і Denekamp І, міжфазіали vt1с і vt3с - холодним інтерстадіалам Huneborg і Denekamp ІІ, стадіали vt1b1-1b2, vt2 - стадіалам Hasselo і Huneborg.

Бузький етап (27-18 тис. р.т.) потужного лесоутворення за розвитком ініціальних грунтів поділяється на стадії bgd, bge, bgf (Веклич та ін., 1984). За палінологічними даними bgd+e є кріогігротичною, а bgf - кріоксеротичною стадією. На bgd+e осциляційно змінювалися формування лесів та ініціальних грунтів (від 1-2 до 8 ранкерів, більш розвинуті 2-ий і 4-ий знизу). Лесову область займали степи: різнотравно-злакові за участю єрників на півночі, злакові у центральних районах, ксерофітні на півдні. Перигляціальні умови на bgd виражено у характерних морозобійних порушеннях витачівських грунтів. Бореальний степ із долинними лісами існував у передгір'ях Криму. Грунти-ранкери мають нижчий від лесів вміст крупного пилу, ознаки вилуговання (2-ий - гумусонакопичення, 4-ий - оглеєння). 2-ий - 4-ий грунти формувалися під субперигляціальним березово-сосновим лісостепом (з участю кріофітів та ялини) і зіставляються із міжфазіалами, встановленими на першій стадії пізнього валдаю (Болиховская, 1995). Аридизацію на bgf виражено у гомогенізації лесів, за паліноданими - у редукції лісів, ксерофітизації степів (сухі на півдні, злакові у передгір'ях Криму). Бузький етап корелюється із першою стадією валдаю і з піком акумуляції європейських лесів, встановленим між 27 і 20 тис.р.т. (Haesaerts et al., 1996; Antoine et al., 1999), 2-ої ізотопно-кисневою стадією (Гожик та ін., 2000).

Дофінівський етап (18-15 тис.р.т.) був віднесений до кінця 3-ої - початку 2-ої ізотопної стадії (Веклич та ін., 1984). Грунти датовано 15-17 тис.р.т. (Гожик та ін., 2000), біля 18 тис.р.т. (Кротова, 1998; Герасименко, 1994), біля 15 тис.р.т. (Cohen, Gerasimenko et al., 1996), корелятний рівенський грунт 17-20 тис.р.т. (Boguckyj, Lanczont, 2002; Kulakivs'ka et al., 1999). Умови формування дофінівських грунтів оптимуму і заключної стадії прохолодні та посушливі (Сиренко, Турло, 1986). За наявністю лесового шару між грунтами відносимо їх до підетапів df1 і df3. Типовим для них у вивчених нами розрізах було переважання беріз над сосною та присутність чагарникових беріз (до Донеччини). Ландшафти: df1 -північно-бореальні: лісостепові на дерново-бурих грунтах на Поліссі, степові на дерново-карбонатних у середній Україні; південніше - бореальні сухостепові; лісо-лучні - у передгір'ях Карпат і Криму. df3 - субперигляціальні лісостепові (Полісся; Передкарпаття), північно-бореальні сухостепові у середній Україні, напівпустельні на засолених бурих грунтах - у північному Донбасі та південніше. зональний ландшафт ґрунт таксон

Причорноморський етап (15-10 тис. р.т.) за перервою у лесоутворенні із формуванням бурих грунтів на півдні України поділяється на 3 підетапи (Веклич та ін., 1984). Грунти підетапу рс2 датовано аллередом (Гожик та ін., 2000), беллінгом-аллередом (Герасименко, 1997), що дозволяє зіставляти їх з пізньольодовиковими міжстадіалами, а підетап рс1 - з пізнім дріасом. Реконструкції їх ландшафтів наводяться разом із голоценовими. Підетап рс1, датований <=14.5 тис.р.т. (Cohen, Gerasimenko et al., 1996), - найхолодніший і найпосушливіший: на східному Поліссі існував тундростеп (Болиховская, 1995), південніше (до Донбасу) - перигляціальні сухостепові і напівпустельні ландшафти. За зниженнями у лісостепу встановлено мозаїчний хараетр екотопів із участю мезофітів (Пашкевич, 1984; Комар, 2001). Динамічну седиментацію відображено у підвищеному вмісті піщаних часток у лесах, формуванні еолових пісків на півночі лесової області. За дуже низькою участю деревних угруповань, поширенням єрнику, домінантою ксерофітів, зокрема полину, на всій території (на півдні і лободових) підетап зіставляється із кріоксеротичною стадією пізнього валдаю.

Розвиток ландшафтів голоцену

Давній голоцен (пізньольодовиків'я)

Утворення першого міжстадіалу беллінг (12.8 -12.2 тис. р.т.) на Україні простежено у субстраті сучасних грунтів лісостепу (Иванова та ін., 1987) та у степовій зоні, де вони представлені дерново-бурими грунтами. Грунти перекривають леси кріоксеротичної стадії останнього зледеніння, відділяються лесовими проверстками від грунтів, датованих аллередом (Герасименко, 1997), і відповідають палеомагнітному екскурсу 12-13 тис. р.т. (Вигилянская, 1999). Грунти вилуговані, з ознаками декальцифікації, ініціального гумусонакопичення та оглинення, і, за паліноданими, формувалися у бореальному лісостепу (лучні степи та соснові ліси, поодиноко ліщина та дуб) із відносно зволоженим кліматом.

Стадіал середній дріас визначається у лісостепу за зникненням широколистяних порід (Иванова та ін., 1987), у Донбасі - за малопотужними лесами між грунтами беллінгу та аллереду, що формувалися у перигляціальних степах, із майже повним зникненням дерев, поширенням чагарникових беріз. Степи були різнотравно-злаковими, ксерофітнішими, ніж у беллінзі.

На інтерстадіалі аллеред (11.8-11.1 тис. р.т.) у межах зон мішаних, широколистяних лісів і лісостепу існували бореальні ліси та лісостеп із домішкою ялини та поодиноких широколистяних (Артюшенко та ін., 1982; Безусько та ін., 1988; Иванова та ін., 1987), у північному степу - бореальний лісостеп із дерново-лісовими грунтами (14С 11.4 тис. р.т.) з ініціальною текстурною диференціацією профілю. Низькогір'я Криму займали південно-бореальні ліси на бурих щебенистих грунтах (14С 11.6-11.7 тис. р.т.). Як і у північних районах (Безусько, 1999), простежується два оптимуми деревної рослинності (Герасименко, 1997; Соhen, Gerasimenko, 1996): перший - із бореальними породами, поодиноко ліщиною, на Донбасі - ялиною; другий - із появою дуба на Донбасі, поширенням широколистяних порід у низькогір'ях Криму. Клімат аллереду був теплішим і вологішим від беллінгу, у степовій зоні - вологішим від сучасного.

Стадіал пізній дріас виділяється за посиленням мікротермних видів, появою ксерофітно-степових ценозів у сучасній мішанолісовій зоні і лісостепу, поширенням сухих степів на півдні України (Артюшенко та ін., 1982; Безусько та ін., 1988, Безусько, 1999; Пашкевич, 1981). У лісостеповій і степовій зонах між грунтами голоцену та аллереду простежено малопотужні лесові верстви, що, за паліноданими, сформувалися під різнотравно-злаковими степами із значною участю чагарникових беріз. За посиленням мезофітного різнотрав'я у перигляціальних степах пізній дріас був вологішим від попередніх стадіалів. У низькогір'ях Криму ландшафти бореальні: на заході лісо-лучні на світлоколірних делювіальних відкладах, у східних - злаково-степові на гумусовому делювії, 14С-вік якого 10.5-10.9 тис. р.т. (Яневич, 1999).

Ранній голоцен

Пребореал (10.3-9.0 тис. р.т.) відзначався поширенням у сучасній мішанолісовій зоні та західному лісостепу березово-соснових лісів із домішкою широколистяних порід, на півдні України - дернинно-злакових степів (Безусько та ін., 1988; Болиховская, Пашкевич, 1982; Пашкевич, 1984). У північному степу та східному лісостепу формувалися дерново-карбонатні грунти (14С 9.4, 10.1тис. р.т.), виражені як поховані гумусові горизонти чи відокремлені тонкими верствами лесу, та бурі рендзини. Археологічні шари грунтів датовано раннім мезолітом, VIII тис.до н.е. (Горелик, 1986). Грунти формувалися під південно-бореальним лісостепом (соснові ліси з домішкою дуба, в'яза та різнотравно-злакові степи). Похолодання та аридизація на пізньому пребореалі виражені у зникненні широколистяних порід, поширенні ксерофітних ценозів з елементами пізньольодовикового флористичного комплексу, зменшенні водності річок (розвиток дернових грунтів на алювії заплав). Інтервал корелюється із похолоданням РВ-2, 9.6-9.0 тис. р.т. (Хотинський, 1984). Наявність мікротермів у складі рослинності на півночі (Безусько та ін., 1988) і формування лесовидних верств на пвдні і сході дозволяє віднести ландшафти підстадії PB-2 до субперигляціальних.

Бореал. У північній і західній Україні ранній бореал ВО-1 (9.0-8.4 тис. р.т.) відзначався появою широколистяних порід, мезофітикацією трав'янистих ценозів, пізній ВО-2 (8.4-8.0 тис.р.т.) - редукцією широколистяних, посиленням ксерофітних ценозів у лісостепу (Безусько та ін., 1988; Болиховская, Пашкевич, 1982; Пашкевич, 1984). Субаеральними відкладами бореалу у лісостепу та північному степу є дернові грунти і бурозабарвлені перехідні горизонти повноголоценових грунтів - 8.6, 8.5, 8.1 тис. р.т. (Герасименко, 1997), VII тис.до н.е., мезоліт (Горелик, 1986). На заплавах формувалися лучні грунти, більш гумусовані, ніж пребореальні. У час ВО-1 у межах лісостепу існували південно-бореальні ліси, у північному степу - лісостеп. Присутня домішка дуба, в'яза, липи, проте значнішою є роль беріз - клімат холодніший і вологіший від сучасного. Аридизація у час ВО-2 виражена у зниженні залісення, у степу - у зникненні широколистяних порід і поширенні бореальних різнотравно-злакових степів.

Середній голоцен

Атлантичний час (8.0-4.6 тис. р.т.) відзначався встановленням суббореального типу ландшафтів. У зоні мішаних лісів простежено основні потепління біля 7.5 і 5.5 тис. р.т. і похолодання біля 7 і 5 тис.р.т. (Безусько та ін., 1988). У північному степу субаеральними атлантичними утвореннями є сірі, світло-сірі лісові грунти (8.0-8.5 тис. р.т. у підошві), профіль яких нарощується потужними гумусовими горизонтами віком 5.0, 5.1 тис. р.т. (Герасименко, 1997). Сірі лісові грунти сформовані під лісостепом із максимальною у голоцені участю широколистяних порід. Пізніше гумусонакопичення йшло під різнотравно-злаковими степами (тренд посушення клімату до кінця атлантики). У зоні лісостепу за паліноданими із сірих лісових грунтів атлантичного часу тренд виражено переходом від лісових до лісостепових ландшафтів. У межах лісостепу та степу простежено фази розвитку ландшафтів (зіставляються із мікроетапами схеми М.Ф.Веклича, 1987): 1 - оптимум широколистяних (у степу деревних) порід, встановлений у нижніх верствах лісових грунтів; поява граба у правобережному лісостепу. Формування першого похованого дерново-підзолистого грунту на дюнах терас - гумусовий горизонт датовано пізнім мезолітом, другою половиною VI тис.до н.е. (С.М.Дегерменджі). Клімат вологіший і тепліший від сучасного (hlb1-1, 7.8-7.4 тис.р.т.); 2 - збіднення широколистяної флори, посилення ролі беріз, у сучасному степу - зменшення залісення, еолові процеси на дюнах. Фаза похолодання, у степу аридизації зіставляється із hlb1-2, 7.4-6.9 тис. р.т.; 3 - оптимум широколистяних, виявлений у верхніх верствах сірих лісових грунтів, - домінанта граба у Придніпров'ї, поява його у межах сучасного степу. Формування другого похованого дерново-підзолистого грунту на дюнах, датованого неолітом, V тис. до н.е. (Горелик, 1986). Оптимум зволоження (поширення граба на 500 км на схід від сучасного ареалу) корелюється із hlb1-3, 6.9-6.3 тис.р.т.; 4 - остеповіння, редукція широколистяної флори, виявлені у нижніх верствах атлантичних чорноземів та у дерново-алювіальних грунтах заплав, датованих пізнім неолітом, 5.8-6.1тис.р.т. (Котова, 1993; Гурін, 1992) - мікроетап hlb1-4, 6.3-5.8 тис. р.т. 5 - головний оптимум широколистяної флори, виявлений у пізньоатлантичних гумусових шарах із вищими індексами глинного звітрювання і декальцифікації, ніж у сучасних (hlb1-5, 5.8-5.3 тис.р.т.). У межах сучасного степу зростав граб, але залісення було нижчим, ніж під час попередніх оптимумів. У північному степу лісостеп змінився лучними степами. Як і в мішаних лісах (Безусько та ін., 1988), на термічному оптимумі ріст теплозабезпечення вів до зниження зволоження, що, однак, перевищувало сучасне; 6 - аридизація у степовій зоні: накопичення оксидів лужноземельних і лужних металів у верхніх верствах гумусових шарів, зміна лучних степів різнотравно-злаковими, редукція деревних і широколистяних порід, зникнення граба (мікроетап hlb1-6, 5.3-4.8 тис. р.т.).

Суббореал (4.6-2.6 тис. р.т.) відзначався контрастними змінами ландшафтів. У зоні мішаних лісів за паліноданими фази похолодання та зволоження встановлені на SB-1, після 4.4 тис. р.т., і SB-3, 3.1-2.7 тис .р.т.; потепління і росту посушливості - на SB-2, 3.7-3.4 тис. р.т. (Безусько та ін., 1988). Зміни зволоження і водності річок зони мішаних лісів відображені у змінах грунто- і породоутворення на заплавах (Веклич, Герасименко, 1993): SВ-1 - зволоження, алювій із глейовими грунтами (після 4.5, 4.0 тис. р.т.); SВ-2 - осушення заплав, лучні та болотні грунти (3.6-3.4 тис. р.т.); SB-3А - зволоження, формування алювію; пізніше (3.1-2.9 тис. р.т.) - підзолистих грунтів; SB-3В - збільшення посушливості, дерново-лучні грунти (2.7 тис. р.т.).

У зонах лісостепу та степу простежено такі зміни ландшафтів: SB-1 (4.6-4.1 тис.р.т.) - різке зменшення ролі широколистяних порід, посилення берези, вільхи, сосни, мезофітикація степів. Лісостеп поширювався у сучасний північний степ, де формувалися сірі лісові грунти (14С 4.3 тис. р.т.). Клімат був холоднішим і вологішим від сучасного, поширювалися південно-бореальні ландшафти. SB-2 (4.1-3.3 тис. р.т.) - найбільше у середньому голоцені скорочення площ лісів, у лісостепу зниження ролі граба, зміна лучних степів різнотравно-злаковими; у північному степу - злакові степи, зміна процесів лесиважу гумусонакопиченням; у Приазов'ї - полиново-злакові степи на каштанових грунтах із тріщинами усихання (лесоподібні суглинки на схилах). Ці відклади, датовані 18 ст. до н.е. (Герасименко, Горбов, 1996), 14С 3.7.-3.3 тис. р.т. відображають зсув на три ландшафтних підзони у бік аридизації у порівнянні із SB-1, на дві - у порівнянні з сучасністю. Посушення південного степу 4.1-3.7 тис. р.т. виявлено за засоленням, низькою гумусністю підкурганних грунтів та за паліноданими (Золотун, 1975; Иванов, 1985; Кременецький, 1991). SB-3 поділяється нами на фази зволоження, 3.3-2.9 тис. р.т., SB-3А, і посушення, 2.9-2.6 тис. р.т., SB-3В (Гершкович, Герасименко, 1996; Герасименко, Горбов, 1996; Гершкович, 1999). У північному степу SB-3А починається з інтенсифікації гумусонакопичення під різнотравно-злаковими степами (XVIст. до н.е., 14С 3.3 тис. р.т.) і кульмінує посиленням глинного звітрювання у грунтах плакорів, розвитком глеє-елювіальних грунтів у западинах, дерново-підзолистих на терасах Дінця (XIVст. до н.е., 14С 3.1 тис. р.т.), закріпленням дюнних пісків у Придніпров'ї (XIV-XIIIст. до н.е). Лісостеп поширився на південь (лучні степи та дубово-липові ліси на Донеччині, широколистяно-соснові на Приазов'ї). Клімат був вологішим від сучасного, теплішим, ніж на SB-1. У лісостепу волога фаза з поширенням дубово-липово-грабових лісів на світло-сірих грунтах виражена у кінці XII - початку XI ст. до н.е., 14С 3.1-3.0 тис. р.т. У степу у XII-XI ст. до н.е. почалося зниження зволоження - зміна лесиважу гумусонакопиченням під різнотравно-злаковими степами (клімат близький до сучасного). У лісостепу зростання посушливості SB-3В почалося із зникненням граба (кінець Х ст. до.н.е., після 14С 3.0-2.9 тис .р.т.) і кульмінувало у ІХ ст. до н.е. (14С 2.7 тис .р.т.) - зменшення залісення, зміна процесів лесиважу гумусонакопиченням під різнотравно-злаковими степами. У північному степу у X-IX ст. до н.е. послаблювалися гумусонакопичення, глинне звітрювання і біогенна активність у грунтах, відбувалося розвіювання пісків на терасах, поширювалися злакові степи (зміщення на ландшафтну підзону у сторону аридизації у порівнянні із сучасністю).

Пізній голоцен

Субатлантичний час відзначався меншою контрастністю ландшафтних змін, ніж суббореальний. Простежено фази розвитку ландшафтів: SA-1A (2.6-2.2 тис. р.т.) - похолодання та зволоження у зоні мішаних лісів за паліноданими (Безусько та ін., 1988) та за опідзоленням грунтів заплав (Веклич, Герасименко, 1993); у лісостепу - за підвищенням залісення, відновленням граба у складі лісів. Роль широколистяних порід нижча, поширення степів більше, ніж на SB-3А. Північний степ, як і нині, був злаково-різнотравним, але більш залісеним, на терасах і високій заплаві формувалися дерново-підзолисті грунти (V ст. до н.е.). У степовому Придніпров'ї закріплялися дюнні піски (V-IV ст. до н.е.); західно-кримські степи були злаково-різнотравними, мезофітнішими, ніж нині. Вік фаз розвитку кримських ландшафтів визначався за підрахунком річних шарів відкладів озера.Саки (Шостакович, 1934; Kukla, Gerasimenko, 1998).

SA-1В (2.2-1.6 тис. р.т.) - у зоні мішаних лісів потепління за паліноданими (Безусько та ін., 1988) і ріст посушливості за зміною підлісного грунтоутворення лучним на заплавах (14С 2.1-2.2 тис. р.т.); у лісостепу - зменшення залісення та ролі мезофільних порід, ксерофітизація степів (палінодані з гумусових горизонтів сірих лісових грунтів, датованих зарубинецькою культурою, 2 тис.р.т.); у північному степу - розвіювання пісків на терасах, осушення заплав і формування лучних грунтів (IV ст. н.е.), поширення злакових степів, а у західному Криму - полиново-злакових (найаридніша фаза 2.1-1.9 тис. р.т.).

SA-2A (1.6-1.2 тис. р.т.) - похолодання із двома субфазами: 1 - зволоження (1.6-1.5 тис. р.т.) - у зоні мішаних лісів простежується за паліноданими (Безусько та ін., 1988) і за високою водністю річок. У зонах лісостепу та степу мезофітикація степів, підвищення залісення при незначній ролі широколистяних, посилення ролі вільхи, берези, сосни, високі паводки; у Криму - поширення різнотравно-злакових степів, у горах переважання граба над дубом; 2 - аридизація (1.5-1.2 тис. р.т.) - формування дернових грунтів на заплавах (14С 1.2 тис .р.т.), низьке залісення степів; у Криму - поширення злакових степів, у горах дуба.

SA-2B (1.2-0.8 тис. р.т.) - потепління та зволоження у зоні мішаних лісів за паліноданими (Безусько та ін., 1988) і високим обводненням заплав (алювій 14С 9.6 тис. р.т.); у лісостепу та степу - мезофітикація степів, поширення широколистяних порід, закріплення дюн (початок салтівського часу). Протягом існування салтівської культури (VIII-Xcт.) відбувалась аридизація, що змінилась зволоженням у післясалтівський час. У Криму зволоження було 1.2-1.0 і 0.9-0.8 тис. р.т. (злаково-різнотравні степи, у горах граб), а на інтервалі 1.0-0.9 тис. р.т. відбулася певна аридизація (злакові степи, переважання дуба у горах).

SA-3А (0.8-0.13 тис. р.т.) - похолодання та ріст посушливості у зоні мішаних лісів за паліноданими (Безусько та ін.,1988) і незначним обводенням заплав (дерновий грунт 14С 0.48 тис. р.т.), у лісостепу - за зниженням ролі широколистяних порід і ступеня залісення, у південному лісостепу - до північно-степових ландшафтів (Кременецький, 1991). У північному степу гумусові шари післясалтівського часу (<1 тис. р.т.) відображають поширення сучасного підтипу степів, але із нижчою участю широколистяних у долинних лісах; відбувалося розвіювання дюнних пісків. У Криму посилилася роль сосни, вільхи та берези у горах. Виділяються субфази зволоження із поширенням різнотравно-злакових степів (0.8-0.7, 0.6-0.5, 0.25-0.13 тис. р.т.) і субфази посушення із злаковими (до полиново-злакових) степами (0.7-0.6, 0.5-0.25 тис. р.т.).

SA-3В (від 130 років тому) - сучасне потепління; у південно-західному Криму за скорельованими даними метеорологічних спостережень та за збільшенням ролі різнотрав'я у паліноспектрах - зволоження від 40/30 років тому.

Закономірності розвитку зональних ландшафтів четвертинного періоду

Плейстоцен

У розвитку ландшафтів на теплих етапах виявлено такі закономірності: 1 - циклічність у виявах інтенсивності субаеральної седиментації і ґрунтоутворення, що виражена у наявності двох підетапів грунтоутворення, розділених підетапом лесо-породоутворення. Ландшафти підетапів грунтоутворення етапу генетично ближчі між собою, ніж з ландшафтами попереднього та наступного етапів грунтоутворення. Підетапи лесоутворення теплих етапів мали менш суворі умови, ніж холодні етапи; 2 - більше теплозабезпечення ранніх підетапів грунтоутворення, ніж пізніх, із амплітудою змін ландшафтів переважно на рівні підсистем; 3 - більша повнота ландшафтних сукцесій на ранніх підетапах грунтоутворення: чітка вираженість початкових стадій, підстадій і фаз оптимуму, заключних стадій розвитку ландшафтів. На пізніх підетапах слабо виражені початкові стадії і добре виражені заключні, менш диференційовані (чи відсутні) підстадії і фази оптимуму (крім lb3 і zv3). Відмінність раннього і пізнього підетапів узгоджується із концепцією двох типів інтергляціалів (Zagwijn, 1992), яка пов'язує розвиток їх рослинних сукцесій із суворістю клімату попередніх гляціалів (чим менше рефугіумів термофілів, тим виразніше поступовий розвиток сукцесій); 4 - спрямованість розвитку ландшафтних сукцесій на оптимумах ранніх підетапів - спочатку тренд зволоження (ксеро- і гігротермічна стадії, Гричук, 1972), потім тренд зростання континентальності; 5 - більше зволоження ранніх підстадій оптимумів, ніж пізніх (особливо чітко у північній і середній Україні); 6 - більше зволоження початкових стадій розвитку ландшафтів, ніж заключних.

На інтергляціалах ранніх підетапів простежено загальну послідовність змін умов ландшафтоутворення: 1 - стадія `а' - прохолодна, переважання позитивного/ нейтрального балансу вологи; 2 - підстадія `b1' (ксеротермічна) - тепла, позитивний/нейтральний баланс вологи, риси континентальності клімату; 3 -підстадія `b1' (гігротермічна) - тепла, позитивний/нейтральний баланс вологи, риси океанічності клімату; 4 - підстадія `b2' - тепла, нейтральний/від'ємний баланс вологи, риси континентальності; 5 - стадія `с' - прохолодна, переважання нейтрального балансу вологи, риси континентальності. На висхідній лінії розвитку інтергляціалів переважали лісові та лісостепові ландшафти континентальних надрядів, на гігротермічній стадії - лісові та лісостепові ландшафти океанічних надрядів, на низхідній лінії - лісостепові та степові ландшафти континентальних надрядів. Тренди розвитку ландшафтів реалізувалися через циклічність нижчого рангу (досліджена для кайдацького етапу та наводиться при порівнянні з голоценом).

Теплі етапи мали більшу кількість інваріантів і значніші амплітуди типологічних змін ландшафтів, ніж холодні. Персистентність ландшафтів холодних етапів можливо зумовлена континентальним кліматом районів лесоутворення на Україні, периферичних щодо більшості материкових зледенінь. Інтервали грунтоутворення на холодних етапах краще виражені у більш зволожених північних і західних районах. Підетапи грунтоутворення холодних етапів мають ранг міжстадіалів, фази грунтоутворення - міжфазіалів. Посушливість умов лесоутворення зростала від першої до другої половини етапів, що відповідає концепції кріогігротичної та кріоксеротичної стадій зледеніння (Гричук, 1972). Найбільше контрастність ландшафтів ранніх і пізніх підетапів/стадій лесоутворення виражена у північних і західних районах.

При наявності загальних закономірностей розвитку ландшафтів на палеогеографічних етапах кожний з них відзначався властивим лише йому набором типологічних одиниць ландшафтів, послідовністю їх змін у часі та поширенням по площі.

Територіальна диференціація зональних ландшафтів. На всіх мезо- і мікроетапах на території України була виражена ландшафтна зональність, на деяких мезоетапах - поясність. На всіх етапах територіальна диференціація ландшафтів відображала зростання теплозабезпечення та посушливості на південь, посушливості на схід, проте градієнт змін був різним. Зональна структура ландшафтів підетапів грунтоутворення була контрастнішою, ніж на підетапах лесоутворення. Плейстоценовий тренд похолодання виявлявся у зворотньо-поступових змінах систем ландшафтів. Субперигляціальні ландшафти на холодних етапах поширювалися, починаючи з еоплейстоцену (підетап br3), на підетапах лесоутворення теплих етапів - з раннього плейстоцену (lb2), на етапах грунтоутворення (заключні стадії) - з пізнього плейстоцену. Перигляціальні ландшафти з'являються на холодних етапах із раннього плейстоцену (підетап sl1), на підетапах лесоутворення теплих етапів - із пізнього плейстоцену (vt2). На холодних етапах ландшафти підетапів грунтоутворення бореальні, фаз грунтоутворення - північно-бореальні, субперигляціальні. На теплих етапах помірно-субтропічні ландшафти існували до завадівського етапу середнього плейстоцену у Причорномор'ї (Сиренко, Турло, 1986). Теплі суббореальні ландшафти існували на ранніх підетапах грунтоутворення від еоплейстоцену до мартоноського часу на півночі (до завадівського у середній Україні), а також на пізніх підетапах крижанівського, у середній Україні також завадівського, етапів. Тепло-помірні ландшафти існували на пізніх підетапах грунтоутворення з кінця еоплейстоцену (підетап sh3) до завадівського часу (на півдні до потягайлівського). Помірні суббореальні ландшафти у північних районах виникли у ранньому плейстоцені (підетап lb1) і існували на теплих етапах до кайдацького часу (крім теплішого завадівського етапу). Близькими до них були ландшафти оптимуму прилуцького часу pl1b1. У середній Україні помірні ландшафти виникли у середньому плейстоцені (потягайлівський етап). Бореальні ландшафти характерні для початкових і заключних стадій теплих етапів. На оптимумах південно-бореальні ландшафти існували на прилуцькому (на півдні витачівському) етапах пізнього плейстоцену, бореальні ландшафти - на витачівському (на півдні дофінівському) етапах, північно-бореальні - на дофінівському (на півночі витачівському) етапах.

На всіх мезо- і мікроетапах існував лісостеповий (чи тундролісостеповий) тип ландшафтів. Лісові типи рівнинних ландшафтів не виявлено на інтервалах лесоутворення, на пізніх підетапах (підстадіях) міжстадіалів pl1b2, pl3b2, vt3, df3 (також на міжстадіалі df1) та наприкінці еоплейстоцену (sh3). Інтервалами високого зволоження, коли на території України не існувало степової зони, були ранні підетапи всіх інтергляціалів (крім крижанівського та потягайлівського) і ранні підстадії пізніх підетапів лубенського та кайдацького етапів (lb3b1, kd3b1). Інтервалами найбільшого поширення лісової зони (на південь сучасного лісостепу) були ранні підстадії оптимумів ранніх підетапів мартоноського, лубенського, завадівського, кайдацького етапів (mr1b1, lb1b1, zv1b1, кd1b1) і ранні підстадії пізніх підетапів лубенського та кайдацького часу (lb3b1, kd3b1). На теплих етапах інтервалами найбільшого поширення степової зони (на північ сучасного лісостепу) були пізні підстадії оптимумів і пізні підетапи міжстадіалів (pl1b2, pl3b2, vt3, df3). На холодних етапах ео- та раннього плейстоцену степові ландшафти існували на півдні сучасного лісостепу. На сульському етапі та на холодних етапах середнього-пізнього плейстоцену степові ландшафти поширювалися на північ сучасного лісостепу, а на підетапі рс1 - на південь зони мішаних лісів. Напівпустельні ландшафти на холодних етапах, починаючи з ранньодніпровського часу, просувалися у сучасний середній степ, а в кінці пізнього плейстоцену (df3 і рс1) - на схід північного степу. На холодних етапах пізнього плейстоцену, починаючи з удайського, у межах зони мішаних лісів існували тундролісостепові ландшафти, на півночі лісостепу - тундростепові (від підстадії bgf).

Голоцен

Тренд потепління до міжльодовикового оптимуму почався у давньому голоцені (пізньольодовиків'ї) - у ряду холодних інтервалів ландшафти змінювалися від перигляціальних дріасових до субперигляціальних РВ-2 і північно-бореальних ВО-2, у ряду теплих інтервалів - від північно-бореальних беллінгу до бореальних аллереду та південно-бореальних ВО-1. Амплітуда змін ландшафтів була значною, але зменшувалася від пізньольодовиків'я до бореалу. Найчіткший рубіж у розвитку ландшафтів (зміна бореальної системи суббореальною) визначається між раннім і середнім голоценом.

Ландшафтна сукцесія атлантичного часу виділяється за сукупністю найбільш тепло- і вологозабезпечених ландшафтних відмін із незначними амплітудами змін за фазами розвитку. У сучасному лісостепу це час найбільшого та найсталішого поширення лісових ландшафтів, у сучасному степу - лісостепових. Низька континентальність клімату виражена у мезофітності рослинності, зокрема, появі граба (на АТ-1 на правобережжі, АТ-2 - на лівобережжі). І у ряду теплих, і прохолодних фаз виражений тренд потепління та зволоження до “головного оптимуму голоцену” 5.5 тис. р.т. На ньому, як вперше було показано для зон лісів (Безусько та ін., 1988), встановився зворотний зв'язок між теплом і зволоженням (у степовій зоні скорочувалися площі лісів, хоча у них зберігався граб).