Інтервал кінця атлантики-середнього суббореалу відображає континенталізацію клімату, скорочення участі широколистяної рослинності, значні амплітуди змін ландшафтних інваріантів. У кінці атлантики у сучасному лісостепу широколистянолісові ландшафти змінилися лісостеповими, у північному степу лісостепові - степовими, що стали домінантними у подальших рядах циклічності. Найбільше похолодання та зволоження були на ранньому суббореалі (до поширення південно-бореальних ландшафтів, у межах північного степу лісостепових); найбільша аридизація - на середньому суббореалі (зниження залісення лісостепу, поширення сухих степів до меж північного степу).

Інтервал пізнього суббореалу-ранньої субатлантики відзначався поверненням ландшафтних умов, сприятливих для широколистяної рослинності, - поширення граба на півночі (Артюшенко та ін., 1982), просування лісостепу на південь і схід, але амплітуди змін ландшафтів за фазами були більшими, ніж на атлантиці. Потеплінням, визначеним у зоні мішаних лісів за участю широколистяних порід (Безусько та ін., 1988), у лісостеповій та степовій зонах відповідали посушливі фази SB-3В і SA-1В. Широколистяна рослинність розповсюджувалася тут на відносно прохолодних фазах SB-3A і SA-1A.

Інтервал середньої - пізньої субатлантики мав прохолодніші та посушливіші умови, ніж попередній і сучасний (крім фази потепління і зволоження SA-2В). Амплітуда змін ландшафтів зменшилась у порівнянні із суббореалом - ранньою субатлантикою і не перевищувала рангу підтипу ландшафтів. На фазах розвитку простежено субфази (ранні вологіші від пізніх).

Територіальна диференціація зональних ландшафтів. Протягом пізньольодовиків'я і голоцену перигляціальні ландшафти існували на дріасових стадіалах, субперигляціальні - у пізньому пребореалі. Дріасові стадіали були єдиними інтервалами, коли на території України була редукована лісова зона. Бореальні ландшафти існували на теплих мікроетапах пізньольодовиків'я - раннього голоцену, а південно-бореальні також у епіатлантиці - на початку суббореалу. Стабільність зонального типу ландшафтів властива зонам мішаних і широколистяних лісів (лісові ландшафти - з початку голоцену, суббореальні, включаючи широколистяні, - з першого оптимуму атлантики). Степовий тип ландшафту стало існував протягом голоцену у середньо- і південно-степовій підзонах (змінювалися його підтипи). Зміни зонального типу ландшафтів простежено у північно-степовій підзоні та у правобережному лісостепу. Подільську (Кременецький, 1991) та Придніпровську височини у першій половині атлантики займали широколистяні ліси, лісостеповий тип встановився у епіатлантиці - на початку суббореалу. Ландшафти знову наближалися до широколистянолісових на початку пізнього суббореалу. У сучасному північному степу бореальний лісостеп поширювався на теплих мікроетапах пізньольодовиків'я - раннього голоцену і у ранньому суббореалі. Суббореальні лісостепові ландшафти переважали у першій половині атлантики, відновлювалися на мікроетапах SB-3A і SA-1A. Починаючи із мікроетапу SA-1B, стабільно існував степовий тип ландшафту.

Етапність розвитку ландшафтів і довгострокове прогнозування природних змін

Закономірності розвитку зональних ландшафтів на палеоетапах використані для прогнозування трендів розвитку сучасних ландшафтів під впливом природних кліматичних змін за принципом аналогій - при порівнянні голоцену із плейстоценовими етапами-аналогами та шляхом екстраполяції в майбутнє закономірностей циклічності нижчого рангу, встановлених власне для голоцену. За поступовим переходом від попереднього гляціалу до оптимуму та вираженістю ландшафтних сукцесій голоцен відноситься до інтергляціалів ранніх підетапів теплих етапів. Для них характерна закономірна послідовність розвитку ландшафтів, вияв якої можна очікувати і у голоцені. Одним із завдань прогнозу є позиціювання сучасного відрізку історії голоцену у послідовності стадій, підстадій і фаз типового міжльодовиків'я. Тривалість їх найбільш досліджено для останнього еемського інтергляціалу (Molfino et al., 1984; Kukla et al., 1997; Schakleton et al., 2001), з яким ми корелюємо кайдацький етап.

Початкова стадія голоцену hl1а розпочинається із пізньольодовиків'я/лаавнього голоцену (Веклич, 1987). Поширення на південь дерново-лісових грунтів і домішка ялини у складі лісів є типовими рисами аллереду, що добре зіставляються із максимальним розповсюдженням ялини і розвитком залізистих глейових, дернових опідзолених грунтів на початковій підстадії кайдацького етапу kd1а1 (фаза М1 микулино). Підстадія kd1а2 (зниження лісистості, посилення делювіальних процесів) може бути аналогом пізнього дріасу, kd1а3 (березово-соснові ліси з домішкою широко- листяних порід, М2-М3/Е1-Е2 еему) - пребореалу та бореалу. Перший оптимум kd1b (М4/Е3) відзначався поширенням дуба, в'яза (граб лише на півдні) та зниженням залісення, зміною лісових грунтів дерновими від першої (kd1b1) до другої (kd1b2) підстадії. У голоцені аналогом оптимуму М4 приймається атлантичний період hl1b, із поширенням на півночі України порід кверцетального комплексу (граб зростав у правобережному лісостепу та північному степу). У лісостепу та степу у другій половині атлантики (підстадія hl1b2) залісення знижувалося, гумусонакопичення змінило лесиваж. Тривалість фаз поширення дуба, в'яза, ліщини на останньому інтергляціалі (Е3-Е4а) біля 3 тис. років (Kukla et al., 1997), як і тривалість атлантики, до значного похолодання в її кінці (від 8 до 5 тис. р.т.).

Прохолодний, на півдні посушливий інтервал kd2 вірогідно корелюється із похолоданням М5 микулино (Болиховская, 1995; Еловичева, 2001). На еемі на відрізку між оптимумами дуба і граба (тривалістю біля 1.5 тис. рок.) ознаки похолодання вбачалися у піках тису та вільхи (Woillard, 1979; Guiot et al., 1993). За несприятивими умовами зростання широколистяних порід можливим аналогом інтервалу kd2 у голоцені є кінець атлантики - початок суббореалу (5-3.7 тис. р.т.), із появою південно-бореальних ландшафтів у SB-1 і різкою аридизацією степу у SB-2. Другий кайдацький оптимум kd3b (фаза М6/Е5) відзначався поширенням граба (у степовій зоні на підстадії kd3b1) і зниженням залісення, розвитком гумусонакопичення у грунтах лісостепу/степу від ранньої до пізньої (kd3b2) підстадії. На еемі кульмінація граба починається 6-7 тис. рок. від початку інтергляціалу і продовжується біля 6 тис. років (Kukla et al., 1997; Shackleton et al., 2003). У голоцені граб і мезофільні породи на півночі України поширювалися із пізнього суббореалу - 6.5-7 тис. років від початку інтергляціалу (Артюшенко та ін., 1982). За фазами високого зволоження, вираженими у лісостеповій та степовій зонах SB-3А - SA-1A, ми відносимо цей відрізок до гігротермічного оптимуму голоцену (підстадія hl3b1). Із становленням стабільного негативного балансу зволоження у степовій зоні біля 2 тис. рок. тому почався перехід до другої підстадії оптимуму hl3b2, що відповідає сучасному стану природного середовища та вірогідно триватиме ще понад 2 тис. років.

Для прогнозу вікових змін можливе використання глобальної закономірності мікроциклічності клімату голоцену з тривалістю мікроетапу 400-600 років (Зубаков, 1986; Веклич, 1987), підтвердженої за даними палеоландшафтознавчих досліджень території України. Оскільки зміна останнього холодного мікроетапу сучасним теплим відбулася біля 130 років тому, він вірогідно має продовжуватися не менше 250 років, з висхідним трендом на наступних 50-100 роках. Протягом останніх 1200 років простежено чергування посушливих і зволожених відрізків тривалістю біля 100-200 років, з останньою посушливою субфазою на інтервалі 130-40/30 років тому. Сучасний відрізок відповідає висхідному тренду вологого інтервалу, що має тривати щонайменше 60-70 років. Після його закінчення вірогідне формування дефіциту зволоження на фоні високого теплозабезпечення у степовій і частково лісостеповій зонах. Сучасний тренд потепління є природним.

Палеоландшафтна етапність і розвиток матеріальних культур людства

Найдавніші із палеоекологічно досліджених нами археологічних пам'ятників належать до ранньомустьєрської доби Криму (Сhabai, 1996) і віднесені до другого підетапу останнього інтергляціалу kd3b із поширенням у передгір'ях грабового лісу (Gerasimenko, 1999). На ранньовюрмських стадіалах та інтерстадіалах (тясминський і прилуцький етапи) людина проживала тут в умовах південно-бореального лісостепу. На Донеччині найдавніші мустьєрські поселення (Герасименко, Колесник, 1992) відносяться до кінця останнього інтергляціалу kd3b2. На цьому інтервалі, як і на наступному прилуцькому етапі, панували степи, стоянки розташовувалися на терасах та у балках. На перигляціальному удайському етапі у передгір'ях Криму давня людина проживала у бореальному лісостепу, на Донеччині - у перигляціальному степу. Значна кількість мустьєрських місцезнаходжень на Донеччині належить до витачівського часу, проте більшість з них є перевідкладеною (Колесник, 2003). У Криму мустьєрська доба триває до кінця витачівського етапу, 28 тис. р.т. (Чабай та ін., 2000), що значно перевищує час її існування у середній та північній України (до 40 тис. р.т.), і вірогідно пов'язане із сприятливістю ландшафтних умов (суббореальний і бореальний лісостеп, відсутність перигляціалу). Біля 40 тис. р.т., саме на стадіалі vt1b1-b2, на деяких стоянках відбулася зміна типу мустьєрської культури (Чабай та ін., 2000).

За дослідженими розрізами пізній палеоліт у Криму виникає на витачівському етапі, зокрема, у бореальних степових ландшафтах стадіалу (14C 32-36 тис. р.т., Чабай та ін., 2000; Gerasimenko, 2004), існує у передгiрних ксерофітних степах протягом всього пізнього валдаю і змінюється фінальним палеолітом у південно-бореальному лісостепу інтерстадіалу аллеред у західному Криму та у бореальному злаковому степу пізнього дріасу у східному Криму (датування за Cohen et al., 1996; Яневич, 1999). На Донеччині початок пізнього палеоліту відноситься до початку бузького етапу (Герасименко, Колесник, 1992). Більшість досліджених стоянок належать до пізньодофінівського (біля 18 тис. р.т.; Krotova, 1996) і ранньопричорноморського підетапів (на кріоксеротичній стадії бузького етапу не виявлені). На аридній другій половині пізнього плейстоцену стоянки розташовано у балочних місцевостях із значно мезофітнішою рослинністю, ніж на плакорах (Герасименко, 1993, 1994). Фiнальнопалеолітична людина на Донеччині (Горелик, 1986, 2001) проживала у субперигляціальних степових ландшафтах середнього дріасу.

Мезоліт на Донеччині тривав від пребореалу (лісостепові ландшафти бореальної системи) до перших фаз атлантики із суббореальними ландшафтами, на подальшому потеплінні та зволоженні змінився неолітом, а на початку термічного оптимуму голоцену - енеолітом. На інтервалі погіршення клімату та різких ландшафтних змін 5-4 тис. р.т. відбувався занепад енеоліту та поширення кочових культур у північному степу (лише рідкі кочів'я на посушливому XVIII ст. до н.е./3.7 тис. р.т.). Розквіт землеробської зрубної культури пізньої бронзи на Донеччині та у Приазов'ї 3.4-3.0 тис. р.т. відповідає зволоженню початку пізнього суббореалу, а її занепад, як і занепад лісостепової чорноліської культури бронзової доби, - посушливій фазі 2.9-2.7 тис. р.т. (Гершкович, Герасименко, 1996; Герасименко, Горбов, 1996). Скіфська культура розвивалася на вологій фазі 2.6-2.2 тис. р.т. На початку середньовічного зволоження (1.2 тис. р.т.) східний степ заселявся салтівськими племенами, що зникли на фазі посушення після 1 тис. р.т. Поселення пеньківської культури на фазі посушення початку ІІ тис .н.е. розміщувалися на заплавах. Розвиток матеріальних культур людства у вразливих до посушення степовій та лісостеповій зонах відбувався у тісному зв'язку з пиродними фаткорами та етапністю ровитку ландшафтів.

ВИСНОВКИ

1. Реконструкція розвитку ландшафтiв четвертинного періоду є процесом, в основі якого лежать вивчення палеоетапності і встановлення генетичного зв'язку давніх ландшафтів з їх пам'ятниками та індикаторами. Для реконструкції зональних палеоландшафтів головними є пам'ятники/індикатори кліматично залежних компонентів ландшафту. Розроблені критерії визначення типологічної належності зональних палеоландшафтів базуються на індикаційній ролі викопних грунтів, седиментів, кріогенних порушень і паліноданих з урахуванням параметрів морфолітогенної основи.

Таксони палеогеографічної етапності четвертинного періоду є виразом інваріантів різнорангових зональних ландшафтів. Індикаторами інваріантів палеоландшафтів і пам'ятниками таксонів етапності є генетично однорідні верстви. Пам'ятниками палеоландшафтів є літо(педо)генні тіла, в яких матеріалізуються ареали поширення та умови залягання верств. Різнорангові таксони мезо- і мікроетапності та відповідні стратони визначаються за інваріантами різнорангових зональних типологічних ландшафтних комплексів і їх індикаторів як палеогеографічною підставою. Фаза встановлюється за інваріантом підтипу/надряду ландшафту (один грунтоутворюючий/гіпергенний процес, один палінокомплекс), підстадія - за інваріантом інтегративного зонального типу ландшафту (тип грунту, палінозона), стадія - за інваріантом системи (підсистеми) ландшафтів (група грунтів, палінозон), підетап - за інваріантом глобального міжльодовикового/льодовикового стану ландшафтної оболонки (грунтоутворення /лесоутворення).

2. Базовими об'єктами для реконструкції мезо- і мікроетапності розвитку ландшафтів є стратиграфічно повні розрізи субаеральних відкладів кліматолітів із синседиментним типом грунтоутворення/гіпергенезу (формуються у транселювіальній групі ландшафтів). У них кожному грунтовому (гіпергенному) процесу відповідає моногенетичний грунт (верства) з одним палінокомплексом, що дає можливість взаємної верифікації реконструкцій палеоландшафтів за палінологічними та літолого-педологічними індикаторами.

3. Розроблена дисертантом методико-методологічна модель дослідження розвитку зональних ландшафтів включає такі етапи: вибір репрезентативних розрізів для вивчення мікро- і мезоетапності; аналіз морфолітогенних умов формування відкладів і польова реконструкція таксонів етапності за літолого-педологічними даними; компонентні реконструкції: генетичних типів та етапності розвитку грунтів за фізико-хімічними даними, рослинних сукцесій за палінологчними даними; реконструкція типологічних ландшафтних комплексів мезо- і мікроетапів за зональними компонентами, із вирізненням локальних рис за параметрами морфолітогеної основи; розробка класифікації зональних ландшафтів четвертинного періоду; реконструкція ландшафтних сукцесій на етапах і визначення їх характерних рис; кореляція мезо- і мікроетапів за типами ландшафтів, палеогеографічних етапів - за характером ландшафтних сукцесій; побудова регіональних моделей розвитку ландшафтів і вивчення закономірностей розвитку; побудова картосхем зональної ландшафтної структури мезо- і мікроетапів і вивчення закономірностей територіальної диференціації ландшафтів; розробка напрямків використання результатів у науково-практичних цілях.

4. Розроблена дисертантом класифікаційна система зональних ландшафтів четвертинного періоду базується на принципах класифікації сучасних ландшафтів: класифікаційними категоріями прийнято системи, підсистеми, типи, підтипи та надряди палеоландшафтів. Класифікація відображає значне різноманіття четвертинних ландшафтів і демонструє можливі амплітуди ландшафтних змін на території України під впливом природних чинників.

5. Кожний етап четвертинного періоду характеризувався зміною інваріантів зональних ландшафтів. Теплі етапи мали більшу кількість інваріантів і значніші амплітуди типологічних змін ландшафтів, ніж холодні. На теплих етапах відбувалися зміни 3-10 інваріантів зональних ландшафтів, на етапах лесоутворення - 2-3 інваріантів. На теплих етапах мали місце два підетапи грунтоутворення, розділені підетапом лесоутворення. Обгрунтовано виділення у плейстоцені 44 підетапів грунтоутворення і лесоутворення.

6. Для палеогеографічних етапів типологічна належність і послідовність змін інваріантів ландшафтів є індивідуальними. Кожен етап відзначався характерними рисами типологічних ландшафтних комплексів та їх сукцесій.

7. Побудовані регіональні моделі розвитку плейстоценових і голоценових ландшафтів демонструють закономірну послідовність змін їх інваріантів у межах різних ландшафтних зон. Це свідчить про відображення у палеоландшафтних сукцесіях глобального кліматичного сигналу. Найбільші амплітуди типологічних змін ландшафтів мезо- і мікроетапів встановлено у сучасних лісостепу та північному степу.

8. Розвиток ландшафтів і факторів їх формування на палеогеографічних етапах мав закономірні риси. Для теплих етапів ними є: a - більше теплозабезпечення ранніх підетапів грунтоутворення, ніж пізніх; b - більша повнота ландшафтних сукцесій на ранніх підетапах; c - більше зволоження ранніх підстадій оптимумів, ніж пізніх; d - зростання зволоження протягом ранніх підстадій оптимумів; e - більше зволоження початкових стадій етапів, ніж заключних. Протягом інтергляціалів ранніх підетапів природні умови послідовно змінювалися від прохолодних/вологих до теплих/вологих, теплих/посушливих і прохолодних/посушливих. На всіх етапах лесоутворення відбувалося зростання посушливості від першої до другої половини етапу.

9. У голоцені розвиток ландшафтів і факторів їх формування мав спрямовано-осциляторні тренди: a - потепління і зволоження від початку давнього голоцену до початку атлантики: і у ряду холодних посушливих, і теплих вологих інтервалів; значні амплітуди змін ландшафтів; b - потепління і зволоження від початку атлантики до термічного оптимуму голоцену у рядах і теплих вологих, і прохолодних посушливих фаз; незначні амплітуди змін ландшафтів; c - континенталізація клімату (редукція широколистянолісових ландшафтів) у кінці атлантики - на початку суббореалу; значні амплітуди змін ландшафтів теплих посушливих і вологих прохолодних інтервалів; d - зволоження (поширення широколистянолісових ландшафтів) у другій половині суббореалу - початку субатлантики; зворотний зв'язок між теплом і вологою виражено в асинхронності кульмінації широколистяних порід у зонах мішаних лісів і степу; e - похолодання (зменшення ролі широколистянолісових ландшафтів) у середній - пізній субатлантиці; незначні амплітуди змін ландшафтів за фазами.

10. Складені картосхеми зональної структури ландшафтів території України відображають наявність зональності на всіх мезо- і мікроетапах плейстоцену та голоцену (контрастніше виражена на підетапах грунтоутворення). На кожному з етапів посушливість зростала на південь і схід, проте градієнт змін був різним. На всіх етапах існував лісостеповий (чи лісотундростеповий) тип ландшафтів. Зональні лісові типи ландшафтів були редуковані (чи відсутні) на етапах лесоутворення та на пізніх підетапах (чи підстадіях) грунтоутворення пізнього плейстоцену. Зональні степові ландшафти були редуковані (чи відсутні) на ранніх підетапах грунтоутворення від широкинського до кайдацького етапів і на ранніх підстадіях пізніх підетапів кайдацького та лубенського етапів.

Плейстоценовий тренд похолодання виявлявся у циклічно-спрямованих змінах систем ландшафтів на оптимумах теплих етапів. Теплі суббореальні ландшафти змінилися тепло-помірними у кінці еоплейстоцену. У ранньому плейстоцені тепло-суббореальними були ландшафти ранньомартоноського підетапу, на лубенському етапі з'явилися помірні суббореальні ландшафти. На завадівському етапі поширювалися теплі та тепло-помірні суббореальні ландшафти, на потягайлівському - тепло-помірні та помірні, на кайдацькому - помірні, на першому підетапі прилуцького часу - близькі до помірних. Пізніше у час оптимумів існували ландшафти бореальної системи.

У пізньольодовиків'ї і голоцені субперигляціальні ландшафти у час холодних інтервалів існували до пізнього пребореалу, суббореальні ландшафти встановилися з початку атлантики (південно-бореальні існували також на епіатлантиці - початку суббореалу). Стабільність зонального типу ландшафтів властива зонам мішаних і широколистяних лісів, підзонам середнього та південного степу. Правобережний лісостеп у атлантиці та на початку пізнього суббореалу займали широколистянолісові ландшафти, у північному степу степові ландшафти стабільно існують із кінця ранньої субатлантики.

11. Порівняння мезоетапності розвитку зональних ландшафтів останнього інтергляціалу й голоцену свідчить, що сучасний стан ландшафтів відповідає оптимуму міжльодовиків'я (початку другої підстадії оптимуму грунтоутворення), що вірогідно продовжуватиметься понад 2 тис. років. Дослідження мікроетапності розвитку голоценових ландшафтів свідчать, що сучасний відрізок відповідає висхідному тренду теплої фази тривалістю біля 500 років і вологій субфазі тривалістю 100-200 років. Сучасний тренд потепління є природним. Сучасний тренд зволоження вірогідно зміниться через 60-70 років дефіцитом зволоження при високому теплозабезпеченні. Враховуючи низьку контрастність змін ландшафтів у субатлантиці (зокрема, на сучасній підстадії hl3b2), природний тренд посушення другої половини ХХІ ст. не повинен призвести до змін зональних типів ландшафтів.

12. Виконані палеоландшафтні реконструкції можуть бути використані для вивчення історії розвитку сучасних ландшафтів та їх компонентів, зокрема, для визначення віку сучасних інваріантів зональних типів (підтипів) ландшафтів у різних частинах природних зон, віку та генезису реліктових рис у ландшафтах, вивчення ландшафтного різноманіття територій у залежності від палеоумов їх розвитку. Реконструкції зональної ландшафтної структури території України важливі для генетичного обгрунтування, можливо уточнення, сучасного фізико-географічного районування. Аналіз ступеня сенсибільності різних зональних типів палеоландшафтів до глобальних кліматичних змін протягом плейстоцену і голоцену може бути використано для вивчення стійкості - змінності сучасних ландшафтів до впливу кліматичних факторів.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті і брошури

1. Герасименко Н.П. Палеогеология и палеорельеф Киевской равнины в позднем кайнозое // Географические аспекты рационального природопользования. - К.: Наук. думка, 1987. - С.52-57.

2. Веклич М.Ф., Сиренко Н.А., Матвиишина Ж.Н., Передерий В.И., Турло С.И, Герасименко Н.П. Палеоландшафтные предпосылки мелиорации и мелиоративного строительства на Украине // Географические проблемы мелиорации земель в УССР. - К.: Наук. думка, 1987. - С.100-108 (автором наведено особисті дані з середньомасштабних палеоландшафтних реконструкцій Середнього Придніпров'я).

3. Герасименко Н.П. Динаміка рослинності Київської рівнини у після- дніпровський час за даними вивчення палінології розрізу с. Ст.Безрадичі // Укр. ботан. журн. - 1988. - т.45, №2. - С. 44-49.

4. Веклич М.Ф., Сиренко Н.А., Матвиишина Ж.Н., Передерий В.И., Турло С.И., Герасименко Н.П. Возгрин Б.Д. Палеогеографические условия тясминского перигляциального этапа // Физическая география и геоморфология. - 1988. - в.35.- С.74-83 (автором наведено літологічні та палінологічні дані з обгрунтування палеогеографічних умов етапу у Середньому Придніпров'ї і на Донеччині).

5. Герасименко Н.П. Эволюция ландшафтов правобережья Киевского Приднепровья во второй половине позднего плейстоцена // Физическая география и геоморфология. - 1989. - в.36. - С.111-119.

6. Веклич М.Ф., Сиренко Н.А., Нагирный В.Н., Герасименко Н.П. Палеогеографические реконструкции в связи c изучением современных ПТК // Методические основы географических исследований природных и общественных территориальных комплексов. - К.: Наук. думка, 1989. - С.3-7 (автором наведено особисті дані з середньомасштабних палеоландшафтних реконструкцій Середнього Придніпров'я).

7. Герасименко Н.П., Колесник О.В. Геологічний вік мустьє Північно-Західного Донбасу // Доповіді АН УРСР. - 1989, сер. “Б”. - №11 - С.3- 6 (автором виконано стратифікацію розрізів і аналіз геоекоумов середовища давньої людини).

8. Герасименко Н.П. Методика реконструкции и среднемасштабного картирования позднекайнозойских ландшафтов Киевского Придніпров'я // Литология осадочного чехла Украины (палеогеографические аспекты). - К.: Наук. думка, 1991.- С.177-179.

9. Герасименко Н.П. Экология палеолитического (мустьерского) человека Донбасса // Физическая география и геоморфология. - 1992. - в.39. - С.108-115.

10. Герасименко Н.П., Колесник А.В. Геологический возраст палеолитических памятников стоянки Белокузьминовка (Сев.Донбасс) // Российская археология. - 1992. - №3. - С.126-135 (автором виконано стратифікацію розрізу і аналіз геоекоумов проживання давньої людини).

11. Герасименко Н.П. Природная среда древнего человека Донбасса в голоцене // Оточуюче середовище і стародавнє населення України. - К.: Ін-т археології НАНУ, 1993. - С.32-42.

12. Герасименко Н.П. Еволюція природи Донеччини у голоцені // Укр. геогр. журн. - 1993. - №4. - С.31-35.

13. Gerasimenko N.P. Vegetation development cycles of the Ukrainian forest-steppe zone in the Middle and Late Pliocene // Paleoflorisitic and paleoclimatic changes during Tertiary and Cretaceous. - Bratislava: Geologicky Ustav D.Stura, 1993. - P.199-204.

14. Герасименко Н.П. Природная среда обитания мустьерского человека Донбасса // Археологический альманах. - 1993.- №2.-С.5-11.

15. Веклич М.Ф., Герасименко Н.П. Етапність середньо- та пізньоголоценового грунтo- та осадкоутворення на заплаві нижньої Десни // Вісник Київського ун-ту. - 1993, сер. геогр. - С.10-16 (автором виконано педологічний аналіз розрізів).

16. Веклич М.Ф., Сиренко Н.А., Матвиишина Ж.Н., Турло С.И......... Герасименко Н.П. и др. Стратиграфическая схема четвертичных отложений Украины // Стратиграфические схемы фанерозоя и докембрия Украины. - К.: Госком геологии Украины, 1993. - 40 с., 8 табл. (автором наведено літолого-палеопедологічні та палінологічні дані для обгрунтування схем четвертинних відкладів Українського Полісся, лесової області дніпровського льодовикового язика та лесових областей позальодовикової зони).

17. Веклич М.Ф., Сиренко Н.А., Матвиишина Ж.Н., Турло С.И. Герасименко Н.П. и др. Стратиграфическая схема плиоценовых отложений Украины // Стратиграфические схемы фанерозоя и докембрия Украины. - К.. Госком геологии Украины, 1993. - 76 с., 8 табл. (автором наведено літолого-палеопедологічні та палінологічні дані для обгрунтування схем пліоценових відкладів Українського Полісся, Середнього Придніпров'я і Донбасу).

18. Герасименко Н.П. Екологія пізньопалеолітичної людини на археологічному пам'ятнику Амвросіївка // Археологический альманах. - 1994. - №3. - С.3-15.

19. Кротова А.А., Колесник А.В., Герасименко Н.П., Белан Н.Г. Палеоэкология древнего человека на местонахождении Нагорный //Археологический альманах. - 1995. - №5. - С.7-16 (авторська стратифікація розрізів та аналіз палеогеоекоумов середовища).

20. Gerasimenko N. Holocene landscapes and climate changes in South-Eastern Ukraine // Climate and environmental changes of East Europe during Holocene and Late-Middle Pleistocene. - Moscow: In-t of Geography of RAN, 1995. - P.38-49.

21. Cohen V., Gerasimenko N.б Rekovets L., Starkin A. Chronostratigraphy of rockshelter Skalisty (Crimea) // European Prehistory. - 1996. - №9. - P. 325-358 (автором виконано стратифікацію розрізу стоянки і аналіз палеогеоекоумов середовища давньої людини).

22. Gerasimenko N. Еnvironmental and climatic changes between 3 and 5 BP in Southeastern Ukraine // Third Millennium BC climate change and Old World collapse. - Berlin Heidelberg: Springer, 1997. - P.371-401.

23. Герасименко Н.П., Природная среда обитания человека на юго-востоке Украины в позднеледниковье и голоцене // Археологический aльманах. - 1997. - №6. - C.3-64.

24. Matviishina Zh., Gerasimenko N. Plio-Pleistocene site selection and criteria in Ukraine. - ProGEO-97. - Tallinn, 1998. - P. 39-43 (автором запропоновано ряд палеогеографічних критеріїв для оцінки плейстоценових пам'яток України щодо міжнародного реєстру).

25. Gerasimenko N. Late Pleistocene vegetational history of the Kabazi-II Paleolithic Site // ERAUL. - 1999. - #87. - P.115-141.

26. Матвіїшина Ж.М., Герасименко Н.П. Палеоекогеографічні умови України у ранньовитачівський час // Геоморфологія в Україні: напрямки і завдання. - K.: Знання, 1999. - C.164-170 (автор розробляв методику складання карт і надав особисті матеріали з реконструкції давніх грунтів і рослинності).

27. Gerasimenko N. Palynostratigraphy of Ukrainian loess-soil series // Loess-fest'99. Loess: stratigraphy, climate, social significance. - Bonn Heidelberg, 1999. - P.74-77.

28. Kukla G, Gerasimenko N Past droughts in Eastern Ukrainе recorded by pollen and salts in lake saki in Crimea // Terra Nostra - 1998. - #6. - P.46-48 (автором реконструйовано кліматичні зміни за палінологічними даними).

29.Уімблдон В.А.П., Герасименко Н.П., Іщенко А.А. та ін. Проблеми охорони геологічної спадщини України. - К.: ДНЦ РНС НАНУ, 1999. - 129 с. (автор розробляв методологію оцінки та класифікації пам'яток плейстоцену України).

30. Gerasimenko N. Upper Pleistocene climatic variations in Ukraine recorded by loess-paleosol and vegetational successions // Geolines. - 2000. - #5, vol.11. - P.86-88.

31. Герасименко Н.П. Динаміка змін клімату та ландшафтів лісостепу та степу України у 3-1 тис. до н.е. // Україна та глобальні процеси: географічний вимір, т.2. - Київ-Луцьк, 2000.- C.26-29.

32. Gerasimenko N. Problems of conversation of geological-archaeological sites in the Eastern Ukraine // Memorie descritive carta geologica d'Italia. - 2000. - v.LIV. - P.201-206.

33. Gerasimenko N. Late Pleistocene vegetation and soil evolution at the Kiev loess plain as recorded in the Stari Bezradychy section, Ukraine // Studia Quaternaria. - 2001, vol.17. - P.19-28.

34. Rousseau D.-D., Matviishina Zh.N. Gerasimenko N. and Kukla G. Late Pleistocene environments of the Central Ukraine // Quaternary Research. - 2001. - 56. - P.349-356 (автором обґрунтовано зміни давнього середовища за палінологічними даними).

35. Gerasimenko N. Stari Bezradychy section // The Ukraine Quаternary explored: the Middle and Upper Pleistocene of the Middle Dnieper area and its importance for the East-West European correlation. Excursion Guide of the SEQS 2001 conference, Ukraine. - K., 2001. - C.12-19.

36. Gerasimenko N. Grebeni section // The Ukraine Quаternary explored. Excursion Guide of the SEQS 2001 conference, Ukraine. - K., 2001. - C.51-59.

37. Gozhik P., Matviishina Zh., Gerasimenko N. Nagirne section // The Ukraine Quaternary explored. Excursion guide of the SEQS 2001 conference, Ukraine. - K., 2001. - C.39-41 (автором описана зміна фаз педогенезу у ґрунтах розрізу).

38. Gozhik P., Matviishina Zh., Rekovets L., Shelkoplyas V., Gerasimenko N. Quaternary stratigraphy // The Ukraine Quaternary explored. Excursion guide of the SEQS 2001 conference, Ukraine. - K., 2001. - C.8-11.

39. Matviishina Zh., Mel'nichuk I., Perederyi V., Gerasimenko N. Vyazivok section // The Ukraine Quaternary explored. Excursion guide of the SEQS 2001 conference, Ukraine. - K., 2001. - C.23-36. (автором обґрунтовано зміни пізньоплейстоценового середовища за палінологічними даними).

40.Герасименко Н.П. Природная среда обитания палеолитического человека Западного Крыма и Донбасса в последнем ледниковом периоде // Варіабельність середнього палеоліту України. - К.: Шлях, 2003. - С. 116-123.

41. Gerasimenko N. // The Middle Paleolithic of Crimea. - ERAUL. - 2003. - 91. - Р.25-44.

Публікації у матеріалах конференцій i тези доповідей

42. Gerasimenko N. Palynological and paleopedological evidences for microcyclicity of Pleistocene environmental evolution in Ukraine // International Union for Quaternary Research, XIV Congress. - Berlin. - 1995. - P.91.

43. Gerasimenko N. Loess-paleosol and pollen record in Ukraine as witnesses of a complicated cyclicity of the Plio-Pleistocene // The 30th International Geological Congress. V.3. - Beijing. - 1996. - P.199

44. Gerasimenko N. Pleistocene long continental pollen records from Ukraine // 9th Palynological Congress.- Houstoun.- 1996.- P.147.

45. Gerasimenko N. The Eemian of Eastern Ukraine: vegetational and soil successions // The Eemian: local sequences, global prospectives. Subcommission of European Quaternary Stratigraphy. Symposium. - Kerkrade.- 1998. - P.27.

46. Gerasimenko N. Late Pleniglacial environment in Ukraine // Periglacial environments: past, present and future. International Geographical Union conference. - Lodz. - 1999. - P.13-14.

47. Pазнообразие зональных ландшафтов Украины в позднем плейстоцене // Проблеми ландшафтного різноманіття України. - К., 2000. - C.118-122

48. Gerasimenko N. Upper Pleistocene environmental changes in Ukraine on the base of pollen and paleosol records. // 29th International Geographic Congress. Abstracts. - Seoul, 2000. - P.146-147.

49. Gerasimenko N. Environments of Ukraine at the transition from Pliocene to Pleistocene and from Lower to Middle Pleistocene // The Plio-Pleistocene boundary and the Lower/Middle Pleistocene transition: type areas and sections. Subcommission on European Quaternary Stratigraphy of INQUA. - Bari, 2000. - P.9.

50. Gerasimenko N. Stage 5 environmental changes in Ukraine as recorded by pollen and pedostratigraphy // Climate change at the very end of a warm stage. - Leipzig, 2002. - C.21-22

51. Haesaerts P., Gerasimenko N. Climatic signal of Stage 5 and transition to Stage 4 in the loess-palaeosol successions of NW Europe and Ukraine // Climate change at the very end of a warm stage.- Leipzig, 2002. - C.25-26 (автор приймав участь у кореляції, представляючи палеоландшафтні дані з території України).

52.Герасименко Н.П.Эволюция растительного покрова Украины в последнем межледниковье - раннем ледниковье // Методические аспекты палинологии. Материалы Х Всероссийской палинологической конференции. - М., 2002. - С.52-53.

53. Gerasimenko N. Loess-soil and vegetational successions of the Middle and Late Pleistocenе in Ukraine // Loess and paleoenvironment. INQUA Loess Commission. - 2003. - Moscow. - P.33-34.

Депоновані монографії

54. Веклич М.Ф.,. Сіренко Н.А., Водопьян Ж.Н., Матвіїшина Ж.М., Мельничук І.В., Нагірний В.М., Передерій В.І., Турло С.І., Возгрін Б.Д., Веклич В.М.Герасименко Н.П. Реконструкция палеоландшафтов Украины в связи с мелиорацией. - М.: Деп. ВИНИТИ, 1987. - т.1, №5085-В87. - 167с., т.2, №5086-В87. - 209 с. (автором наведено особисті дані з середньомасштабних палеоландшафтних реконструкцій Середнього Придніпров'я у зв'язку з меліорацією).

55. Герасименко Н.П. Палеоландшафты правобережья Киевского Приднепровья (поздний кайнозой). М.: Деп. ВИНИТИ, 1988. - т.1, №1645-В88. - 250с., т.2, 1646-В88. - 251 с.

56. Герасименко Н.П., Педанюк Г.І. Палеогеографические этапы плиоцена и плейстоцена Западного Донбасса. - М.: Деп.ВИНИТИ, 1991. - т.1, №3690-В91. -232 с., т.2 - №3691-В91. - 260с., т.3, 3691-В92. - 239 с. (автором виконано стратифікацію розрізів разом з Педанюком Г.І., реконструкцію давніх грунтів і рослинності - особисто).

57. Веклич М.Ф.,. Матвіїшина Ж.М., Турло С.І., Нагірний В.М., Передерій В.І., Герасименко Н.П. Стійкість ландшафтів та їх компонентів. Київ: ІНТЕІ. - 1997, 349-Уі97.- С.133. (автором виконано регіональний аналіз палеогеографічних факторів мінливості).

АНОТАЦІЯ

Герасименко Н.П. Розвиток зональних ландшафтів четвертинного періоду на території України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук за спеціальністю 11.00.04 - геоморфологія та палеогеографія. Інститут географії НАН України. Київ, 2004.

Виконано реконструкції розвитку зональних ландшафтів території України за короткоперіодичними таксонами палеоетапності плейстоцену і голоцену. Обґрунтовано палеоландшафтні критерії виділення таксонів мезо- і мікроетапності та відповідних різнорангових стратонів. Розроблено методико-методологічну модель реконструкції короткоперіодичної етапності розвитку зональних ландшафтів. Розроблено класифікацію зональних ландшафтів четвертинного періоду території України. Складено картосхеми зональної структури ландшафтів України за таксонами короткоперіодичної етапності.

Встановлено закономірності розвитку зональних ландшафтів і змін їх структури на території України протягом теплих етапів. Визначено індивідуальні риси ландшафтних сукцесій на палеогеографічних етапах. Запропоговано напрями науково-практичного використання палеоландшафтних реконструкцій, зокрема для природничо-історичного прогнозування.

Ключові слова: палеоландшафт, реконструкція, короткоперіодична етапність розвитку, плейстоцен, голоцен, зональність, класифікація, прогнозування.

Герасименко Н.П.Развитие зональных ландшафтов четвертичного периода на территории Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора географических наук по специальности 11.00.04 - геоморфология и палеогеография. Институт географии НАН Украины. Киев, 2004.

Выполнены реконструкции развития зональных ландшафтов территории Украины для короткопериодических таксонов палеогеографической этапности: подэтапов, стадий и подстадий плейстоценовых этапов (мезоэтапность) и фаз развития голоценовых ландшафтов (микроэтапность).

Обоснованы палеоландшафтные критерии выделения таксонов мезо- и микроэтапности и соответствующих разноранговых стратонов. Разработана методико-методологическая модель реконструкции зональных палеоландшафтов на мезо- и микроэтапах их развития, основанная на сопряженном анализе литолого-педологических и палинологических данных с учетом параметров морфолитогенной основы.

Разработана классификация зональных ландшафтов четвертичного периода на территории Украины. Построены графические модели изменений зональных инвариантов плейстоценовых и голоценовых ландшафтов для территорий различных природных зон Украины. Составлены картосхемы зональной структуры ландшафтов территории Украины на таксонах мезо- и микроэтапности.

Установлены закономерности развития зональных ландшафтов четвертичного периода и изменения их территориальной структуры в течение теплых этапов. Определены индивидуальные особенности ландшафтных сукцессий на палеогеографических этапах. На основе палеоландшафтных данных предложен вариант корреляции природных событий плейстоцена и голоцена территории Украины и лессовых районов Восточной и Западной Европы.

Предложены направления научно-практического использования палеоланд- шафтных реконтсрукций, предпринята попытка прогнозирования возможных будущих изменений ландшафтов под воздействием природных факторов.

Ключевые слова: палеоландшафт, реконструкция, короткопериодическая этапность развития, плейстоцен, голоцен, зональность, классификация, прогнозирование.

Gerasimenko N.P. Development of zonal ecosystems in Ukraine during the Quaternary. - Manuscript.

Thesis for the scientific degree of Doctor of Geographical Sciences, the specialty 11.00.04 - Geomorphology and Paleogeography. The Institute of Geography of National Academy of Science of Ukraine. Kyiv, 2004.

In the area of Ukraine, changes of zonal ecosystems during the main development stages of Pleistocene and Holocene have been reconstructed on the evidence of paleosol and pollen data. Criteria, based on paleoecosystem information, are proposed in order to substantiate the division of Quaternary development stages of Ukraine into short-period time units. A methodological model for the reconstruction of short-period paleoecosystem changes is developed. A classification of Quaternary zonal ecosystems in Ukraine has been elaborated. A series of schematic maps has been made which show the changes of Quaternary zonal paleoecosystems in Ukraine.

General palaeoclimatic trends in the development of zonal landscapes during the warm Pleistocene stages and during the Holocene are shown, as well as the individual characteristics of paleoecosystem succession for different stages. The implementation of paleoecosystem reconstructions in the study of modern geosystems, in Quaternary stratigraphy, in archaeology and for the prediction of future climatic change (under the impact of natural factors) are proposed.

Key words: paleoecosystem, reconstruction, short-period development stages, Pleistocene, Holocene, soil-vegetational zone, classification, prognosis.

Размещено на Allbest.ru