Геодинаміка Чорноморського регіону на альпійському етапі

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук

Спеціальність 04.00.01 - загальна та регіональна геологія

Геодинаміка Чорноморського регіону на альпійському етапі

Виконав Попадюк Ігор Васильович

Львів - 2004

Анотація

Попадюк І.В. Геодинаміка Чорноморського регіону на альпійському етапі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук за спеціальністю 04.00.01 - загальна та регіональна геологія. - Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003.

Робота присвячена розробці геодинамічної моделі Чорноморського регіону на альпійському етапі. На підставі узагальнення геолого-геофізичних матеріалів відтворено геологічну будову Чорноморської западини та структур її облямування в Балкано-Мізійському, Кримському, Кавказькому та Анатолійському сегментах. Реконструйовано послідовність основних геодинамічних подій та процесів, що призвели до утворення Чорноморської западини. Виконані палеогеографічні та палеотектонічні реконструкції для окремих етапів геологічної історії Чорноморського регіону, що дозволило розробити принципово нову модель його геодинаміки. Згідно запропонованої моделі альпійська геодинаміка Чорноморського регіону детермінована утворенням задугового басейну, що у своєму розвитку пройшов наступні стадії:

1) рифтингу (рання-середня юра);

2) зрілого задугового басейну (пізня юра-еоцен);

3) реліктового задугового басейну (олігоцен-міоцен);

4) інтраконтинентальної западини (пліоцен-антропоген). На основі геодинамічної моделі розроблено нову схему тектонічного районування Чорноморського регіону, що грунтується на виділенні істинних (утворених в геодинамічних умовах острівної дуги та задугового басейну) та інкорпорованих альпід (утворених в геодинамічних умовах континентальної окраїни). Геодинамічна модель, палеогеографічні та палеотектонічні реконструкції є теоретичною нових напрямків пошуково-розвідувальних робіт на нафту та газ в українському секторі регіону, орієнтованих на пошуки покладів вуглеводнів у:

1) неантиклінальних пастках майкопського комплексу в межах виявлених палеодолин (Іслам-Терекській, Дельфіновій та їх відгалуженнях)

2) нижньокрейдових та докрейдових відкладах автохтону Гірського Криму.

геологічний тектонічний альпійський палеодолина

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Ресурси нафти та газу стратегічно важливого для України Чорноморського регіону освоєні частково на суходолі, на північно-західному шельфі Чорного та в акваторії Азовського морів. Перспектива освоєння цих ресурсів у глибоководній частині Чорного моря, де кошти проведення пошуково-розвідувальних робіт вищі, ніж на шельфі, висуває особливі вимоги до достовірності регіональних літолого-фаціальних, структурно-тектонічних та геодинамічних моделей, оскільки ці побудови вирішальною мірою впливають на оцінку нафтогазових ресурсів, позначаються на виборі напрямків пошуково-розвідувальних робіт та їх ефективності.

Серед дослідників Чорноморського регіону немає одностайності у вирішенні ключових питань його геодинамічної еволюції, - по-різному трактується і час, і механізм утворення як самої Чорноморської западини, так і регіональних структурно-тектонічних елементів її суходільного облямування. Розбіжними є не тільки погляди представників різних підходів, класичного (з позиції теорії геосинкліналей) та посткласичного (з позицій тектоніки плит, гіпотези пульсацій, плюмтектоніки), але і різних шкіл в рамках цих підходів. Ця обставина породжує невизначеність інтерпретації геологічної будови окремих структурно-тектонічних зон, механізму утворення пасток та пов'язаних з ними покладів вуглеводнів, а, отже, призводить до зростання геологічних ризиків освоєння ресурсів вуглеводневої сировини та негативно позначається на ефективності пошуково-розвідувальних робіт. Розробка геодинамічної моделі регіону, що враховує нові геолого-геофізичні дані та нові концептуальні підходи до інтерпретації геодинаміки як самої Чорноморської западини, так і її суходільного облямування на теренах України, Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії, Росії є, таким чином, актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відділі регіональної геології Львівського відділення Українського геологорозвідувального інституту Міністерства екології та природних ресурсів України (на даний час Державного комітету природних ресурсів України) в процесі науково-дослідних робіт за держбюджетними темами «Виконати літолого-стратиграфічні та геохімічні дослідження перспективних комплексів фанерозою заходу та півдня України з метою уточнення напрямків геологорозвідувальних робіт на нафту і газ» (номер держреєстрації 0198U001383), «Виконати літолого-стратиграфічні дослідження палеозою, мезозою, міоцену заходу України та майкопського комплексу Причорномор'я та Криму з метою підвищення достовірності геологічних побудов та оцінки прогнозних ресурсів вуглеводнів» (номер держреєстрації 0100U002630), відповідальним виконавцем котрих був здобувач, та «Складання та підготовка до видання Тектонічної карти України масштабу 1:1000 000» (номер держреєстрації 0101U004680). Основні результати використовувались під час обґрунтування нових напрямків пошуково-розвідувальних робіт у південному регіоні Україні.

Мета і задачі досліджень. Головною метою дослідження є створення геодинамічної моделі еволюції Чорноморського регіону на альпійському етапі розвитку, коли були сформовані основні риси його сучасної геологічної будови, розробка схеми тектонічного районування Чорноморського регіону, що могла б використовуватись для складання регіональних тектонічних карт, нафтогазогеологічного районування Чорноморського шельфу та глибоководної западини, розробка нових напрямків пошуково-розвідувальних робіт на нафту та газ в українському секторі регіону.

Задачі дослідження:

1) відтворити геологічну будову структур облямування Чорноморської западини в Балкано-Мізійському, Кримському, Кавказькому та Анатолійському сегментах та реконструювати послідовність основних геодинамічних подій та процесів, що призвели до утворення Чорноморської западини;

2) виконати палеогеографічні та палеотектонічні реконструкції для основних етапів геодинамічної еволюції Чорноморського регіону;

3) розробити модель геодинамічної еволюції Чорноморського регіону на альпійському етапі його розвитку;

4) на основі геодинамічної моделі розробити схему тектонічного районування Чорноморського регіону;

5) виробити рекомендації щодо подальшого освоєння ресурсів нафти та газу в межах українського сектору Чорноморського регіону.

Об'єкт дослідження: Чорноморський регіон, з його акваторіальною частиною та суходільним облямуванням. Предмет дослідження: геологічна будова Чорноморської западини та суміжних з нею структурно-тектонічних елементів Балкано-Мізійського, Кримського, Кавказького та Анатолійського сегментів облямування.

Методи дослідження: поставлені завдання вирішувались застосуванням методу порівняльного тектонічного аналізу, що дозволило встановити послідовність тектонічних подій, котрі зумовили відмінності геологічної будови різних сегментів облямування Чорноморської западини та структурно-тектонічні перебудови регіону в цілому. Застосування фаціального аналізу дозволило здійснити палеогеографічні реконструкції для окремих геохронологічних інтервалів, виділити осадові комплекси-маркери геодинамічних режимів континентальної окраїни, острівної дуги, задугового басейну, визначити регіональні стратиграфічні перерви та пов'язані з ними перебудови седиментаційних режимів в масштабі регіону.

Наукова новизна одержаних результатів. Автором вперше:

1) виділені тектонічні покриви Яйли та Таврійський у Гірському Криму;

2) з'ясовано, що Яйлинський та Таврійський покриви Гірського Криму були сформовані в австрійську фазу альпійського тектогенезу на рубежі альбу та сеноману. Покриви Керченського півострова сформовані в піренейську фазу альпійського тектогенезу на рубежі еоцену-олігоцену та ускладнені тектонічними рухами аттичної фази на рубежі міоцену-пліоцену;

3) обґрунтовано гомологічність покривів Гірського Криму, Балканід (Котелський та Передбалканський покриви) та зони Південного схилу Великого Кавказу, на підставі чого вони виділені в окрему групу складчасто-покривних структур, названих «інкорпорованими альпідами»

4) обґрунтовано принципову відмінність інкорпорованих альпід від «істинних альпід», до яких віднесено покриви зони Странджа (Балканіди), Понтид та Ачаро-Тріалет;

5) доведено, що карбонатні комплекси є надійним індикатором геодинамічних умов континентальних окраїн та острівних дуг;

6) розроблено схему тектонічного районування Чорноморського регіону, що ґрунтується на виділенні істинних (утворених в геодинамічних умовах острівної дуги та задугового басейну) та інкорпорованих альпід (утворених в умовах континентальної окраїни);

7) з'ясовано, що нагромадження відкладів майкопської серії контролювалось домайкопськими ерозійними палеодолинами;

8) обґрунтовано напрямки пошуково-розвідувальних робіт на нафту та газ в українському секторі Чорноморського регіону, що орієнтовані на:

а) пошуки неантиклінальних пасток у палеодолинах (Іслам-Терекській, Дельфіновій) та їх відгалуженнях;

б) пошуки пасток у нижньокрейдових та докрейдових відкладах автохтону кримських альпід.

Основні положення, винесені на захист:

1) альпійські покривно-складчасті структури облямування Чорноморської западини належать до двох типів покривно-складчастих структур, а саме: істинних альпід (сформованих у геодинамічних умовах острівної дуги та задугового басейну за механізмом латерального стиску) та інкорпорованих альпід (сформованих у геодинамічних умовах континентальної окраїни за механізмом гравітаційного переміщення);

2) характер седиментації та тектоно-магматичних процесів у Чорноморському регіоні з юри до еоцену включно визначався геодинамічними режимами трьох геоструктурних елементів океану Тетис, а саме: континентальної окраїни, острівної дуги Понтид та розділяючого їх задугового басейну;

3) Західно- та Східночорноморська западини є реліктами задугового басейну, що були індивідуалізовані в піренейську фазу альпійського тектогенезу на рубежі еоцену-олігоцену

4) Чорноморський басейн пройшов чотири стадії геодинамічної еволюції, а саме: рифтогенну (рання-середня юра), зрілого задугового басейну (пізня юра-еоцен), реліктового задугового басейну (олігоцен-міоцен), внутрішньоконтинентального басейну (пліоцен-антропоген);

Теоретичне та практичне значення результатів. Результати досліджень мають значення для побудови нового покоління тектонічних карт Чорноморського регіону в масштабі 1:1 500 000, 1:1000 000 та 1:500 000, міжрегіональних геологічних кореляцій, побудови карт нафтогазогеологічного районування акваторії Чорного моря, літофаціальних карт окремих товщ осадового чохла Чорноморської западини, оцінки ресурсів нафти і газу. Виконані побудови дозволяють розглядати раніше безперспективні землі гірської частини Криму як можливо перспективні для пошуків нафти і газу в піднасуві Таврійського та Яйлинського покривів, суттєво змінити підхід до пошуків пасток вуглеводнів у майкопських відкладах Криму, Північного Причорномор'я, Чорного та Азовського морів.

Особистий внесок здобувача. Всі основні наукові результати, висновки та рекомендації прикладного характеру, які викладені в роботі та винесені на захист, отримані здобувачем самостійно. Ініційовані автором регіональні літолого-стратиграфічні дослідження перспективних на нафту та газ комплексів фанерозою півдня України з залученням даних з країн Чорноморського регіону (Румунія, Болгарія, Туреччина, Грузія, Росія) виконувались фахівцями відділу регіональної геології Львівського відділення УкрДГРІ за участю і під керівництвом здобувача. Особистий внесок у наукові праці, що написані у співавторстві, є наступним. В роботах [1-5] автором розроблена схема тектонічного районування Керченського півострова, модель тектоніки східного сегменту Скіфської плити та його геодинаміки, підготовлено макет тектонічної карти Індоло-Кубанського прогину з його акваторіальними частинами та супроводжуючі ці побудови пояснювальні записки. В роботах [9, 10, 20, 21, 23, 30] виділені покриви Яйли та Таврійський у Гірському Криму, обґрунтовано вік їх формування, запропоновано та обґрунтовано нову тектонічну модель Кримського орогену. У роботах [11-14] автором опрацьована кореляція нижньомайкопських відкладів та схема розповсюдження порід-колекторів, пов'язаних з цими відкладами в Індоло-Кубанському прогині. В роботах [16-19] автором опрацьовані геолого-геофізичні матеріали про будову верхньоюрських-неокомських відкладів Південно-Східного Криму. В роботі [15] автором опрацьовані геолого-геофізичні дані, отримані за результатами буріння Кореньковської параметричної свердловини, побудовано геолого-геофізичний розріз через Кореньковське підняття.

Фактичний матеріал. Робота виконана за геолого-геофізичними матеріалами більш ніж 100 пошуково-розвідувальних та параметричних свердловин, пробурених в українському секторі Чорноморського регіону, в науковій обробці матеріалів 15 з яких автор брав участь безпосередньо. Крім даних буріння автором використані матеріали власних польових досліджень у Гірському Криму та Північно-Західному Кавказі, матеріали геофізичних (сейсморозвідувальних, гравіметричних, магнітометричних) робіт у південному регіоні. Для суміжних територій Болгарії, Румунії, Туреччини та Грузії використані головним чином опубліковані матеріали.

2. Основний зміст роботи

Історія геолого-геофізичних досліджень Чорноморського регіону. Історію геолого-геофізичних досліджень Чорноморського регіону поділено на три періоди: початковий (XVIII cт.-1956), класичний (1957-1985) та новітній (1986-даний час). У початковий період тектонічна будова та геологічна історія Чорного моря інтерпретувалась головним чином на підставі даних про будову суходільного облямування. Основні досягнення цього періоду пов'язані з іменами М.І. Андрусова, А.Д. Архангельського, М.М. Страхова, М.В. Муратова. Класичний період визначався впровадженням геофізичних методів у практику досліджень акваторіальної частини регіону, бурінням глибоководних дослідницьких та глибоких пошуково-розвідувальних свердловин на нафту та газ на північно-західному (українському) та західному (румунському та болгарському) шельфах, що призвело до лавинного нагромадження геолого-геофізичних даних про будову Чорноморської западини. Дослідниками була з'ясована будова осадового чохла западини до глибини 14-15 км, виділені основні структурні елементи западини - вали Андрусова, Шатського, Архангельського, Полшкова, Західно- та Східночорноморська депресії, западина Сорокіна, Туапсинський прогин, ускладнюючі їх підняття. Утворення Західно- та Східночорноморських западин, з самого початку розділених валом Андрусова, датувалось палеоценом-еоценом, формування западини інтерпретувалось з позицій геосинклінальної теорії. Новітній період пов'язується зі зміною домінуючої концепції, коли на місце моделей, що ґрунтували на геосинклінальній теорії, прийшли тектоноплитні побудови та моделі, що базуються на інших геологічних концепціях, в тому числі плюмтектонічній та пульсаційній. В рамках тектоноплитного підходу були запропоновані різноманітні варіанти формування Чорноморської западини. Чорноморська западина інтерпретувалась як басейн, утворений в пізній крейді внаслідок задугового спредингу. Як наслідок рифтогенезу в ранній крейді при правосторонньому зсуві інтерпретував Чорноморську западину Е.П. Тихонєнков, ранньою крейдою датували утворення Чорноморської западини Б.М. Полухтович, Г.К. Бондарчук. З рифтогенезом пізньокімерійської тектонічної фази пов'язували утворення западини І.В. Карпенко та М.Д. Красножон, а В.Й. Самсонов, В.М. Присяжний, В.Г. Іванов, О.М. Чумак, О.В. Чепіжко - з еволюцією Протопалеотетиса. Зазначаючи однобічність тектоноплитного підходу, Є.І. Паталаха, В.В. Гончар, Г.Л. Трофименко, В.І. Трегубенко, М.І. Лебідь розглядали Чорноморську западину як наслідок взаємодії тектоноплитних та плюмтектонічних процесів, тоді як В.І. Старостенко, В.П. Коболєв, Ю.П. Оровецький, В.Б. Бур'янов, І.В. Макаренко, О.В. Лєгостаєва пов'язували утворення цієї структури з дією мантійного діапіра. І.І. Чебаненко, П.Ф. Гожик, М.І. Євдощук, В.П. Клочко інтерпретували Чорноморську западину як опущений серединний масив всередині Кримсько-Кавказької та Вірмено-Турецької орогенних систем. З позицій пульсаційної концепції трактував западину С.М. Єсипович. Важливо, що між представниками різних концептуальних підходів та шкіл немає суттєвих розходжень у виділенні головних структурно-тектонічних елементів Чорноморської западини, розбіжності стосуються інтерпретації їх природи та послідовності подій, що визначають їх формування.

Геологічна будова Чорноморської западини та її облямування за сучасними уявленнями

Проведений автором аналіз сучасних інтерпретацій геологічної будови Чорноморського регіону показав, що відмінності між ними зумовлені не стільки розходженням геолого-геофізичних даних, одержаних у Чорноморській западині, скільки розбіжностями в інтерпретації структур облямування западини, тому в дисертації висвітлюється геологічна будова Чорноморської западини та її облямування в окремих сегментах:

1) Балкано-Мізійському,

2) Кримському,

3) Кавказькму,

4) Анатолійському.

У Балкано-Мізійському сегменті в альпійську епоху тектогенезу проявили себе дві фази тектогенезу - австрійська (на рубежі альбу та сеноману) та ранньопалеогенова (доеоценова). Перша з них позначилась покривоутворенням у зоні Странджа та в Балканідах, друга - в Середньогір'ї та, менш масштабно, в Балканідах.

У Кримському сегменті в австрійську тектонічну фазу були сформовані покриви Гірського Криму, а на рубежі еоцену та олігоцену, в піренейську фазу, покриви Керченського півострова (ускладнені пізніше в аттичну фазу на рубежі міоцену та пліоцену). Тектонічні рухи піренейської фази призвели також до насування Каламітсько-Центральнокримського підняття на Північнокримський прогин. Альпійські деформації Кримсько-Керченських альпід визначаються як альпінотипні, тоді як для Каламітсько-Центральнокримського елементу - як саксонотипні.

У Кавказькому сегменті альпійський тектогенез проявив себе орогенічними рухами на Північному Кавказі, внутрішня будова якого була сформована в доюрський час, формуванням складчасто-покривних структур зони Південного схилу Великого Кавказу та Ачаро-Тріалет (Малий Кавказ). Формування складчасто-покривних елементів Південного схилу Великого Кавказу охоплює часовий інтервал від крейди до пліоцену. Покривоутворення в Ачаро-Тріалетах відбувалось впродовж олігоцену-міоцену. Крім того, на завершальному етапі формування структури сегменту відбулось насування Північного Кавказу на зону Південного схилу.

В Анатолійському сегменті в альпійську тектонічну епоху були сформовані покривно-складчасті Понтиди. В тектонічній історії Понтид налічується декілька фаз стику та тектоно-магматичної активності, а саме перед пізньою крейдою, в коньяку-сантоні, в кампані-маастрихті, в ранньому-середньому еоцені та впродовж олігоцену-міоцену.

Глибоководна Чорноморська западина (єдина у пліоцен-четвертинних горизонтально залягаючих відкладах) розділена валами Андрусова та Архангельського на дві окремі, Західно- та Східночорноморську западини. В глибоководній западині крім елементів з недеформованим чохлом мезо-кайнозойських відкладів (вали Шатського, Андрусова) знаходять продовження складчасто-покривні структури облямування западини (Стара Планіна, Середньогір'я, Странджа, Ачаро-Тріалети, Кримсько-Керченські альпіди, Північно-Західний Кавказ, Понтиди).

Геологічна будова Чорноморського регіону, таким чином, є результатом розтягу та покривно-складчастих деформацій наступних тектонічних фаз: австрійської (на рубежі альбу-сеноману); ільзедської (коньяк-сантон); вернигеродської (кампан-маастрихт); декількох палеогенових, в тім числі піренейської (на рубежі еоцену та олігоцену); аттичної (на рубежі міоцену та пліоцену). Всі перелічені фази покривно-складчастих деформацій проявили себе лише в Понтидах, тоді як в інших гірсько-складчастих спорудах регіону покривні структури ільзедської та вернигеродської фаз не формувались. Ряд складчасто-покривних структур знаходить продовження в сучасній глибоководній западині Чорного моря (Балканіди, Ачаро-Тріалети, Північно-Західний Кавказ, Понтиди), тоді як тектонічні елементи центральної частини западини не несуть ознак альпійських складчастих деформацій. Це породжує низку проблем кінематичної інтерпретації Чорноморської западини, ставить питання механізму формування покривних структур облямування.

Палеогеографічні, палеотектонічні та геодинамічні реконструкції Чорноморського регіону

Методологія реконструкцій. Покривно-складчасті структури відіграють важливу роль в будові облямування Чорноморської западини, а частина з них знаходить продовження і в глибоководній депресії, тому палеогеографічні та палеотектонічні реконструкції в дисертації виконані на палінспастичній основі. Загальноприйнята методика палінспастичних реконструкцій, що грунтується на процедурі геометрично збалансованих геологічних розрізів, не дозволяє, однак, вирішувати проблему початкового положення безкореневих фрагментарно збережених покривів, тому процедуру геометричного збалансування доповнено процедурою фаціального збалансовування, що ґрунтується на принципі Р. Селлі. Принцип Р. Селлі в роботі формулюється так: для ряду одновікових латерально пов'язаних між собою літофаціальних комплексів А>В>С за встановленими елементами неповного ряду А та С літофаціальний комплекс В може бути прогнозований як існуючий чи як такий, що існував в період нагромадження повного літофаціального ряду А>В>С. Використання принципу Р. Селлі дозволяє реконструювати первинне положення алохтонних елементів за фаціальними ознаками комплексів, що беруть участь в їх будові. Реконструкції, що виконані з застосовуванням цього принципу, названі фаціально збалансованими.

Процедура фаціального збалансовування була застосована для реконструкцій первинного положення карбонатних комплексів мілководно-морського генезису, в яких можливе виділення стандартних фаціальних поясів схеми Дж. Л. Уілсона, тобто тих, що складають покриви Яйли, Передбалкану, Гагра-Джавської зони Південного схилу Кавказу. Латеральна зональність фаціальних поясів Дж. Л. Уілсона, у поєднанні з принципом Р. Селлі є методологічною основою виконаних у дисертації реконструкцій для пізньої юри та палеотектонічних реконструкцій для австрійської фази. Палінспастичні реконструкції для більш пізніх епох мезо-кайнозойської геологічної історії Чорноморського регіону виконані з урахуванням як седиментаційних, так і тектоно-магматичних процесів, що призвели до утворення та наступної трансформації початкових співвідношень осадових, вулканогенно-осадових комплексів чи структурно-тектонічних елементів (зон). При цьому враховано тип магматизму (вулканізму), склад та будову алохтонних комплексів, вергентність покривів. Застосовуючи описану методологію та беручи до уваги, що основні структурно-тектонічні перебудови регіону відбулись в австрійську, піренейську та аттичну фази альпійської тектонічної епохи, палеогеографічні, палеотектонічні та геодинамічні реконструкції здійснювались для наступних етапів: юрсько-ранньокрейдового, пізньокрейдово-еоценового, олігоцен-міоценового та пліоцен-антропогенового. Всього на палінспастичній основі побудовано 17 палеогеографічних карт (оксфорд, кімеридж, титон, неоком, барем, альб, турон, сантон, кампан, палеоцен, еоцен, ранній олігоцен, пізній олігоцен, ранній міоцен, середній міоцен, пізній міоцен, пліоцен) та 4 палеотектонічні карти (австрійська, ільзедська, піренейська, аттична тектонічні фази), що ілюструють найважливіші стадії геодинамічної еволюції Чорноморського регіону.

Чорноморський регіон у юрі - ранній крейді. Згідно з виконаними реконструкціями палеогеографія регіону на юрсько-ранньокрейдовому етапі визначалась геодинамічним режимом таких геоструктурних елементів Тетичного басейну, як північна континентальна окраїна, острівна дуга Понтид та задуговий басейн. Рифтогенез задугового басейну почався в ранній юрі, що знайшло відображення в утворенні системи нормальних скидів, які порушують герцинський фундамент з покриваючим його чохлом доюрських порід у Понтидах і є наслідком розтягу задугового басейну. На початковому етапі терейн Понтид представляв собою суходіл, де відбувалось нагромадження грубоуламкових товщ. З середньої юри терейн Понтид почав затоплюватись морем, де локально формувались мілководно-морські карбонати, а з пізньої юри - переважно глибоководні вапняки ізольованої карбонатної платформи (в термінології Дж.Л. Уілсона). На відміну від Понтичної острівної дуги в межах північної континентальної окраїни Тетису та задугового басейну нагромадження карбонатних товщ почалося лише з оксфорду і впродовж всієї пізньої юри та неокому відбувалось у мілководно-морських та/чи лагунних умовах. У баремі-апті повсюдно в регіоні відбулась перебудова режиму седиментації з карбонатної на теригенну.

Наприкінці альбу, в австрійську фазу тектогенезу, відбулась структурно-тектонічна перебудова регіону. Вона проявила себе покривно-складчастими деформаціями і в Балкано-Кавказькому, і в Анатолійському сегментах регіону. В Балкано-Кавказькому сегменті були, зокрема, сформовані покриви: Передбалкану та Котелського елемента (Балканський сектор), Яйли та Таврійський (Кримський сектор), Гагра-Джавський та Кахетино-Вандамський (Південний схил Кавказу) та зони Головного хребта. Ці покриви утворені в геодинамічних умовах континентальної окраїни за запропонованим автором механізмом гравітаційного зсування. Суть запропонованого механізму в тому, що жорстка кора континентальної окраїни (котра не може бути деформована в режимі пластичних деформацій), зазнаючи дії деформуючих зусиль при взаємодії літосферних плит, підлягає деструкції з утворенням різнонахилених блоків. При досягненні певного критичного кута нахилу корового блоку нагромаджені на ньому осадові утворення стають гравітаційно нестійкими і зазнають латерального переміщення у напрямі нахилу. Алохтонні структури, утворені в регіоні за таким механізмом, виділено в категорію евксинських покривів. За відмінністю осадових комплексів, що складають окремі покриви цього типу, пропонується розрізняти «білі» покриви, складені переважно карбонатними комплексами верхньої юри-неокому (покрив Яйли, Гагра-Джавський та Кахетино-Вандамський покриви), тріасу-неокому (покрив Передбалкану) та «чорні» покриви, складені апт-альбськими теригенними товщами (Таврійський та Котелський покриви), або ж більш давніми, нижньо-середньоюрськими відкладами (зона Головного хребта) чи дізською серією (Сванетський елемент). Зони, з яких ці покриви зірвані гравітацією, пропонується виділяти як «внутрішні евксинські елементи». Інша будова притаманна структурно-тектонічним елементам, що формувались у геодинамічних умовах Понтид. У цей час в зоні Странджа, що є західним продовженням Західних Понтид, формуються покриви Кіркларелі, Звездец, Заберново та Кондолово (Banks, 1997). На відміну від евксинських покривів, у процесі покривоутворення в странджідах беруть участь і породи мезозойського (доверхньокрейдового) чохла, і метаморфічного фундаменту. Амплітуда горизонтального скорочення странджід оцінюється 150 км, що значно більше, ніж у випадку евксинських покривів.

Попри принципову відмінність покривів Балкано-Кавказького, з одного боку, та Анатолійського сегментів, з іншого, їх утворення знаходить пояснення у рамках механізму еволюції задугових басейнів, адаптованому до умов досліджуваного регіону. Застосовуючи класичний механізм утворення задугового басейну (Uyeda, 1982) до геодинамічної ситуації Понтид та пов'язаного з ними задугового басейну, можна припускати, що тетична океанічна плита почала занурюватись під Євразійську континентальну плиту в ранній юрі і впродовж юри та ранньої крейди швидкість субдукції зростала, підсилюючи активність вторинного конвективного потоку, котрий зумовлює розтяг задугового басейну. В альбі швидкість субдукції, ймовірно, була найбільшою, а відтак і вторинний конвективний потік був найактивнішим. Це могло спричинити втягування в конвекцію мантійного матеріалу з-під краю континентальної плити і, як наслідок, утворення під краєм континентальної плити зон з «дефіцитом мас». Утворення в астеносфері зон, пов'язаних з відтоком мантійного матеріалу у напрямку задугового басейну, було найбільш ймовірною причиною деструкції південного краю континентальної плити з утворенням літосферних блоків, нахилених до континенту, що і призвело до гравітаційного покривоутворення на континентальній окраїні з формуванням евксинських насувів північної вергентності. В той же час, збільшення активності вторинного конвективного потоку означає зростання швидкості розширення дна задугового басейну, що призводить до збільшення кута нахилу крайових блоків континентальної плити до континенту та одночасно до створення тангенційних зусиль, що передаються на острівну дугу, зумовлюючи тим самим створення режиму стиску в межах дуги і, як наслідок, формування покривів типу Странджа. За таким варіантом геодинамічної еволюції Чорноморського регіону можна пояснити утворення задугового басейну, його еволюцію, в тому числі австрійський тектогенез, коли були утворені гравітаційні евксинські покриви на континентальній окраїні та акреційні покриви Понтичної острівної дуги.

Чорноморський регіон у пізній крейді-еоцені. Еволюція регіону на пізньокрейдовому-еоценовому етапі підпорядковувалась геодинаміці континентальної окраїни, острівної дуги Понтид та задугового басейну, що існували з юри автономно. З сеноману континентальна окраїна стає місцем нагромадження спочатку кластичних (пісковики з глауконітом), а пізніше і карбонатних порід. З кінця сеноману практично безперервно до кінця маастрихту в умовах Тетичного шельфу в регіоні нагромаджувались органогенні, органогенно-детритові вапняки, мергелі. Потужність цього комплексу карбонатних порід досягала від перших сотень метрів (Мізійська плита, Гірський Крим, Північний схил Великого Кавказу, Грузинська плита) до 2,5-3,0 км (Тарханкутський півострів, Новоросійський «синклінорій»). У розрізах сеноману північно-східного Криму на окремих ділянках північно-західного шельфу Чорного моря, на Північно-Західному Кавказі та в зоні Південного схилу відмічаються вулканокластичні породи, утворення яких слід пов'язувати з вигасаючою діяльністю вулканів, активних в альбі. Загалом же північна континентальна окраїна від Мізійської плити на заході до Грузинської плити на сході була пасивною і амагматичною. В палеоцені-еоцені геодинамічний режим континентальної окраїни не змінився, і вона залишалась областю переважно карбонатної седиментації, хоча і менш глибоководної, ніж в пізній крейді.

Острівна дуга Понтид з сеноману стає областю пелагічної седиментації. Зокрема, в зоні Сакарія з сеноману починається нагромадження червоноколірних глибоководних карбонатно-глинистих відкладів формації Везірхан, що триває і в туроні. З турону і в зоні Сакарія, і в північній частині Східних Понтид седиментогенез цих відкладів супроводжується нагромадженням вулканогенних товщ. Активність вулканічних процесів була різною, у Східних Понтидах вона проявилась масштабніше, ніж у зоні Сакарія. Склад лав змінювався від базальтів до дацитів, виявляючи толеїтову, вапнисто-лужну чи шошонітову тенденції, що дає підстави інтерпретувати магматизм як типово островодужний (Yilmaz et al., 1997). Навколо вулканічного поясу в цей час формується вулканогенний фліш формації Ємішлічай та грубоуламкові відклади, що містять фрагменти вулканогенних порід (олістостромові товщі Еріаба та Гьордюк). З пізнього турону на північному фланзі вулканічної дуги Понтид формуються покриви південної вергентності, що супроводжується регіональним підняттям дуги та перетворенням її в надводну острівну сушу. На північ від цієї групи островів продовжується нагромадження флішових товщ формації Капанбогазі, на південь - вулканогенно-карбонатного комплексу Хідірналі, тоді як в межах самого магматичного поясу в коньяку-сантоні йде розмив раніше сформованих товщ. На ускладнену в туроні-коньяку насувами магматичну дугу в сантоні насуваються офіоліти. Ці тектонічні події відповідають ільзедській фазі альпійського тектогенезу, котра в Чорноморському регіоні покривоутворенням за межами Понтид себе не проявила.

Після ільзедської фази тектонічного стиску в Понтидах настає нова фаза опускань і нова трансгресія, що позначається утворенням конгломератів кампану, котрі в межах магматичної дуги залягають з кутовим неузгодженням на більш давніх утвореннях. Важливо, що з кампану сама вулканічна дуга зміщується на південь. Внаслідок просторової міграції вулканічної дуги флішова седиментація відновлюється в кампані-маастрихті в північній частині Понтид. Тектоно-магматичні процеси вернигеродської фази (кампан-маастрихт) призводять до структурної диференціації Понтид та утворення окремих трогів, розділених структурно та геоморфологічно вираженими підняттями. Загалом з маастрихту до раннього еоцену в цих окремих трогах седиментація виявляє тенденцію прогресивного обміління басейну. Послідовність тектоно-магматичних процесів у Понтидах впродовж пізньої крейди є наслідком їх колізійного зближення з терейнами Мендерес-Таврської групи, пов'язано з закриттям океанічного басейну, який розділяв в юрі-ранній крейді ці дві групи континентальних мікроплит. Завершальна фаза колізії в Анатолійському сегменті припадає на ранній-середній еоцен. В цей час настає нова фаза тектонічного стиску, що призводить до складчастості та покривоутворення. Вона проявляє себе деформацією флішових та грубоуламкових товщ, що утворились в окремих трогах Східних Понтид у палеоцені-еоцені та насуванням на них покривів, збудованих офіолітовими утвореннями еоценового віку. Ці покриви були переміщені з півдня на північ. Насуви північної вергентності формувались у цей час і на північному фланзі Східних Понтид . Одночасно з цими рухами в Центральних Понтидах відбувалось утворення насувів як північної, так і південної вергентності, що пов'язується з розвертанням масиву Кіршехір проти годинникової стрілки (Yilmaz et al., 1997). В зоні Сакарія метаморфічні породи фундаменту разом з покриваючим їх осадовим чохлом теж зазнали латеральних переміщень, орієнтованих з півдня на північ. У північній частині Західних Понтид аналогічні деформації відмічені на турецькому Чорноморському узбережжі.

Таким чином, автономність геодинамічного розвитку континентальної окраїни, задугового басейну та острівної дуги Понтид у пізній крейді-еоцені була виражена яскравіше, ніж в юрі-ранній крейді. Ця автономність проявила себе у всіх складових геодинаміки, від седиментогенезу до тектоно-магматичної активності. Якщо континентальна окраїна океану Тетис впродовж пізньої крейди (за винятком сеноману), палеоцену, еоцену була амагматичною, то дуга Понтид була областю вулкано-магматичної активності майже весь час, починаючи з турону і закінчуючи еоценом. Якщо впродовж пізньої крейди-еоцену в межах північної континентальної окраїни насувно-покривні структури не формувались, то Понтиди зазнали структурно-тектонічних перебудов з утворенням покривів в ільзедську (коньяк-сантон), вернигеродську (кампан-маастрихт) та ранньо-середньоеоценову фази. Якщо деформації ільзедської та вернигеродської фаз слід пов'язувати з подальшою субдукцією океанічної кори Тетису під острівну дугу, то ранньо-середньоеоценова фаза означає практично повне його закриття в Понтично-Кавказькому сегменті внаслідок колізії Афро-Аравійської плити з Євразійською. Крім докорінної трансформації внутрішньої будови острівної дуги, ця подія призвела до закриття задугового басейну в кавказькому та балканському секторах і, як наслідок, до індивідуалізації Чорноморської западини.

Чорноморський регіон в олігоцені-міоцені. Тектонічні події в палеогеновому періоді (ранньопалеогенова фаза на Балканах, ранньо-середньоеоценова фаза в Понтидах), що були наслідком колізії Понтид з масивами Тавро-Анатолійської групи (Yilmaz et al., 1997), крім докорінної перебудови самої Понтичної дуги, допровадили до ізоляції Чорноморської западини, перетворивши задуговий басейн у реліктову западину. Це відбувалось внаслідок закриття Балканського та Кавказького секторів задугового басейну з утворенням складчастості в Середньогір'ї та з насуванням Ачаро-Тріалет на Грузинську плиту. Подальше зближення Афро-Аравійської та Євразійської плит зумовили утворення покривно-складчастих структур Північно-Західного Кавказу та Керченсько-Таманського району на рубежі еоцену-олігоцену. Формування покривів Керченсько-Таманського району інтерпретується за схемою гравітаційного переміщення верхньокрейдових-палеоцен-еоценових відкладів у північному напрямку з північної бортової частини валу Шатського. При цьому їх утворення було наслідком підняття згаданого валу під тиском Понтид на континентальну окраїну в Кавказькому секторі. В межах Євразійської плити в піренейську фазу утворились інверсійні підняття (Каламітсько-Центральнокримське, Нижньопрутське, Кілійсько-Зміїне) та вали (Губкіна та Азовський). У межах цих структур утворення докрейдового фундаменту разом з чохлом крейдових та палеоцен-еоценових порід були насунуті на суміжні з півночі елементи. Амплітуда вертикальних переміщень по поверхні насувів становить 1,5-2,5 км, горизонтальна оцінюється першими кілометрами, що значно менше, ніж амплітуда переміщень гравітаційних покривів. Рухи піренейської фази призвели також до насування Великого Кавказу на Зону Південного схилу.

Внутрішньоплитні деформації продовжували розвиватись впродовж олігоцену, що визначило подальшу еволюцію геоморфології Чорноморського регіону з олігоцену до кінця міоцену. Подальше зближення острівної дуги Понтид з Євразійською плитою супроводжувалось підняттям консолідованої кори континентальної Євразійської плити. З найбільшою інтенсивністю цей процес відбувався в Кавказькому сегменті, де тиск Аравійської плити був найбільшим. В дещо менших масштабах цей процес відбувався і в Балканському, і в Кримському сегментах. З часом ріст інверсійних піднять призводить до утворення гірських пасм (Балканського, Кримського, Добрудзького) і, як наслідок, до докорінної перебудови орогідрографії Чорноморського регіону. Існування гірських ландшафтів у крайовій частині Євразійської плити зумовило складний характер седиментації в олігоцені. Новоутворені гірські системи стали ареалом інтенсивної ерозії, а товщі морського генезису, що нагромаджувались впродовж мезозою, палеоцену та еоцену в межах шельфової окраїни океану Тетис (як подекуди підстелюючі їх комплекси), почали інтенсивно розмиватись, постачаючи продукти ерозії у два різні депоцентри: південний (Чорноморський) і північний (Скіфський). Ріст крайових Мізійсько-Кавказьких гірських пасм впродовж олігоцену зумовлював скорочення площі депоцентрів, в першу чергу, імовірно, мілководного Скіфського. На фоні регіонального підняття Мізійсько-Кавказької суші відбувалось активне формування річкових долин. Оскільки Чорноморський депоцентр, як релікт задугового басейну з океанічною чи субокеанічною корою, був потужніший, ніж Скіфський, розвиток дренажної системи з часом призвів до того, що на значній частині території, перш за все в Кримському сегменті, вона стала монолатеральною, односпрямованою в бік головного (Чорноморського) депоцентру. Це призвело до утворення глибоких каньйоноподібних долин (Іслам-Терекської, Дельфінової та їх відгалужень). Кавказький і Балканський сегменти Євразійської плити, імовірно, зберегли білатеральний характер своєї орогідрографії, оскільки вони були суміжними до Каспійського та Карпатського басейнів відповідно, а отже, поруч з цими гірськими системами існували додаткові депоцентри, спроможні акумулювати частину матеріалу з оточуючих їх нагір'їв. В пізньому олігоцені вал Архангельського зімкнувся з валом Андрусова, що зумовило розмежування Західно- та Східночорноморської западин. В межах Анатолійського сегменту в олігоцені седиментаційні басейни набули субширотного простягання. В цей час відбувалось інтенсивне нагромадження теригенних товщ в Тракійській западині, прогинах Єнішехір та Сівас, тоді як гірські пасма Понтид та Тавру, що оточували ці депресії, зазнавали швидкої та глибокої ерозії.

В ранньому міоцені площа морських акваторій почала розширюватись. Море інгресувало в глибокі ерозійні каньйони, утворені в межах Балкано-Кавказького сектору впродовж олігоцену. Вони стають місцем швидкого осадонагромадження, оскільки існувала розвинута дренажна система, здатна транспортувати значні об'єми кластичного матеріалу до депоцентрів, що збільшуються внаслідок регіонального опускання південної окраїни Євразійської плити. В середньому-пізньому міоцені прогинання охопили практично весь кримський сектор регіону, що зумовило захоронення домайкопського палеорельєфу під потужним осадовим чохлом. З міоцену почалось інтенсивне занурення валів Андрусова та Шатського, відбулось злиття Туапсинського прогину з западиною Сорокіна. В Анатолії в ранньому міоцені відбувалось деяке нівелювання рельєфу, а в кінці раннього- на початку середнього міоцену - короткотривала трансгресія моря. В пізньому міоцені в Анатолії відновились континентальні умови, що зберігаються до тепер.

Чорноморський регіон в пліоцені-антропогені. В Західночорноморській та Східночорноморській западинах, як і на прилеглих до них валах Андрусова та Шатського, пліоценові відклади характеризуються рівномірним розподілом потужностей (від 0,4 до 1,2 км), що вказує на співмірні швидкості прогинання цих різних за будовою структурно-тектонічних елементів. Внаслідок цього прогинання, починаючи з пліоцену, відбулось розширення меж реліктових западин порівняно з тими, що визначились в олігоцені. В цей же час відбулось підняття Керченсько-Таманської зони, що вирізнило другий за величиною депоцентр прогинання - Індоло-Кубанський прогин. В антропогеновий період Чорноморська западина розвивалась у межах контурів пліоценової депресії. Розширення площі реліктових западин за рахунок прогинання прилеглих до них ділянок континентальної окраїни в кримському секторі регіону відбувалось на фоні росту гірських пасм Кавказу, Криму, Балканід, Понтид. Розширення меж глибоководної западини в кримському сегменті одночасно з новітнім орогенезом, імовірно, слід пов'язувати з ізостазійним вирівнюванням, на що може вказувати гравітаційна недокомпенсованість валів Шатського, Андрусова, Тетяєва, западини Сорокіна та Туапсинського прогину, котра проявляє себе у формі негативних залишкових ізостатичних аномалій (Spadini et al., 1997). Ці процеси мали виразний вплив на палеогеографію регіону, визначаючи гідродинамічну ізольованість Чорного моря від Середземномор'я в куяльницький час та відновлення цього зв'язку в антропогені.

Геодинаміка Чорноморського регіону на альпійському етапі розвитку

На підставі виконаних реконструкцій для окремих геохронологічних інтервалів запропонована загальна геодинамічна модель, за якою еволюція регіону детермінована утворенням задугового басейну, що в своєму розвитку пройшов чотири стадії:

1) рифтингу (рання-середня юра);

2) зрілого задугового басейну (пізня юра-еоцен);

3) реліктового задугового басейну (олігоцен-міоцен);

4) інтраконтинентальної западини (пліоцен-антропоген). На рифтогенній стадії терейн Понтид був відокремлений від решти Євразійської літосферної плити, внаслідок чого в досліджуваному регіоні вирізнились три геоструктурні елементи океану Тетис - континентальна окраїна, острівна дуга та розділяючий їх задуговий басейн. Кожен з цих елементів, з моменту їх індивідуалізації, еволюціонував автономно до антропогену. На стадії зрілого задугового басейну в Чорноморському регіоні відбулось декілька трансформацій геодинамічного режиму, що призвело до змін характеру седиментації, вулкано-магматичних та тектонічних процесів у межах кожного з геоструктурних елементів. Найважливіші перебудови геодинамічного режиму на цій стадії відбулись на рубежі неокомуапту, альбу-сеноману, коньяку-кампану та раннього-середнього еоцену. На рубежі неокому-апту відбулась зміна в характері седиментогенезу, коли карбонатна седиментація в регіоні змінилась теригенною. На рубежі альбу-сеноману, в австрійську фазу тектогенезу, сформувались покривно-складчасті структури двох типів - гравітаційні покриви евксинського типу та акреційні покриви типу Странджі. На рубежі сантону-кампану, в ільзедську фазу, відбулось зміщення вулканічної дуги Понтид з північного флангу на південь з формуванням нових покривів. В кампані-маастрихті тектонічні процеси вернигеродської фази привели до структурно-тектонічної диференціації з утворенням окремих трогів та розділяючих їх піднять в Анатолійському сегменті. На рубежі раннього-середнього еоцену в Понтидах проявляє себе наступна фаза покривоутворення з формуванням офіолітових покривів. У цей час в кавказькому та балканському секторах регіону закривається задуговий басейн, що призводить до відокремлення Чорноморської западини від решти Тетичного басейну. Згадані події палеогенового періоду в Анатолійському сегменті регіону були наслідком колізії Понтид з терейнами Тавро-Анатолійської групи, а в ширшому контексті - Євразійської та Афро-Аравійської плит. На стадії реліктового задугового басейну геодинаміка Чорноморського регіону визначалась процесами, що супроводжували колізію Євразійської та Афро-Аравійської плит. Послідовність головних процесів була наступною. На рубежі еоцену-олігоцену острівна дуга Понтид була трансформована в покривно-складчасту гірську споруду, сформувались покривно-складчасті структури Північно-Західного Кавказу та Керченсько-Таманської зони, утворені інверсійні підняття (Каламітсько-Центральнокримське, Нижньопрутське, Кілійсько-Зміїне) та вали (Азовський, Губкіна). Утворення цих внутрішньоплитних інверсійних структур супроводжувалось формуванням гірських систем Великого Кавказу, Криму, Добруджі, Балкан, що зумовило докорінну перебудову режиму седиментації в регіоні в цілому. Новоутворені гірські системи стали областями інтенсивної ерозії. Ці області постачали кластичний матеріал до двох основних депоцентрів - північного (Скіфського) та південного (Чорноморського). В пізньому олігоцені внаслідок змикання валу Архангельського з валом Андрусова єдина Чорноморська западина була розділена на дві, Західно- та Східночорноморську. З раннього міоцену площа морських акваторій почала розширюватись за рахунок опускання південного краю Євразійської плити в кримському сегменті регіону в області, прилеглій до Західно- та Східночорноморської западин. В середньому-пізньому міоцені прогинання охопили практично весь кримський сегмент, що спричинило захоронення домайкопського рельєфу під осадовим чохлом. На стадії інтраконтинентальної западини межі реліктових Західно- та Східночорноморської западин розширились за рахунок інтенсивного опускання прилеглих до них ділянок Євразійської плити та північної частини Понтид. Цей процес відбувався паралельно з ростом оточуючих орогенів і був пов'язаний з ізостазійним вирівнюванням літосфери регіону.

Тектонічне районування палеодолин Чорноморського регіону

Палінспастичні палеотектонічні реконструкції для окремих тектонічних фаз та розроблена автором геодинамічна модель еволюції регіону на альпійському етапі покладені в основу нової схеми тектонічного районування Чорноморського регіону. В цій схемі пріоритет відведено регіональним структурам альпійської тектонічної епохи, заключного етапу формування будови регіону. Чільне місце серед тектонічних елементів, якими оперує тектонічна схема, посідають інкорпоровані альпіди - структурно-тектонічні елементи, складені осадовими та/або осадово-вулканогенними комплексами, нагромадженими на континентальній окраїні океану Тетис, які були втягнуті в гравітаційно-тектонічне покривоутворення альпійської епохи. Другим важливим елементом схеми є справжні альпіди - структурно-тектонічні елементи, що утворились в умовах перехідної або океанічної кори задугового басейну, острівної дуги та власне океанічного басейну за рахунок субдукції тетичної океанічної плити (на стадії зрілого задугового басейну) та стиску згаданих геоструктурних елементів при конвергенції Євразійської та Афро-Аравійської плит (на заключних стадіях еволюції регіону).

За новою тектонічною схемою інкорпоровані альпіди Балкано-Кавказького сектору поділяються на три зони (з півночі на південь): фронтальну, центральну та тилову. Центральна зона сформована в австрійську фазу тектогенезу (пізній альб) і складається з покривів двох типів: 1) складених теригенними «флішовими» товщами (чорні евксинські покриви) та 2) переважно карбонатним поліфаціальним комплексом верхньої юри-барему, часто в рифогенних фаціях (білі евксинські покриви). До категорії чорних евксинських покривів віднесені: Таврійський покрив Гірського Криму, Котелський елемент Балканід. Сюди ж включені Сванетський елемент Великого Кавказу та зона Головного хребта. До білих евксинських покривів віднесені Яйлинський покрив Гірського Криму, Гагра-Джавський та Кахетино-Вандамський елементи Великого Кавказу та Передбалканський елемент Балканід. Слід зазначити, що в будові останнього крім верхньоюрсько-неокомських карбонатів беруть участь і нижньо-середньоюрські теригенні та тріасові карбонатні відклади. Північніше валу Шатського між меридіанами 34° та 40° східної довготи виділяються внутрішні евксинські покриви, складені альбськими теригенними, верхньокрейдовими карбонатними, палеогеновими та міоценовими, переважно теригенними, відкладами. Ці складчасто-покривні елементи утворені в піренейську фазу на рубежі еоцену та олігоцену й ускладнені в пізньому міоцені. Вони не мають аналогів у Балканському сегменті інкорпорованих альпід. Тилова зона об'єднує Старопланінський елемент Балкан, підняття Полшкова, Андрусова та Шатського, а далі на схід Грузинську плиту (блок), які розглядаються як піднята частина континентальної окраїни з редукованим (внаслідок гравітаційного зсуву з них покривів) чохлом осадових товщ. При цьому Стара Планіна вважається областю, з якої були скальповані покриви Передбалкану та Котельського елементу. Підняття Андрусова, Шацького та Грузинський блок віднесені до категорії областей, досеноманський чи доверхньоальбський мезозойський чохол котрих сформував структури зовнішніх (чорних та білих) евксинських покривів, а верхньокрейдовий-міоценовий комплекс - внутрішні евксинські покриви Керченсько-Таманського району та Північно-Західного Кавказу. Дещо менш зрозумілою є природа підняття Полшкова, яке, вірогідно, є елементом тилової зони інкорпорованих альпід, з яких мезозойсько-міоценові утворення не були зірвані процесами гравітаційного зсування, можливо, через недостатній для утворення гравітаційних покривів нахил континентальної окраїни. Фронтальна зона об'єднує тектонічні елементи, що виникли в аттичну фазу тектогенезу під дією покривних мас Центральної зони.