Біостратиграфія відкладів верхньої юри-нижньої крейди (оксфорд-валанжин) Українського Передкарпаття за форамініферами і тинтинідами

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ГЕОЛОГІЧНИХ НАУК

УДК 551.762/763:563.1(477.8)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора геологічних наук

БІОСТРАТИГРАФІЯ ВІДКЛАДІВ ВЕРХНЬОЇ ЮРИ-НИЖНЬОЇ КРЕЙДИ (ОКСФОРД-ВАЛАНЖИН) УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕДКАРПАТТЯ ЗА ФОРАМІНІФЕРАМИ І ТИНТИНІДАМИ

04.00.09 - палеонтологія і стратиграфія

Жабіна Наталія Миколаївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі регіональної геології Львівського відділення Українського державного геологорозвідувального інституту

Науковий консультант: доктор геолого-мінералогічних наук, професор Андрєєва-Григорович Аіда Сергіївна, Інститут геологічних наук НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор геолого-мінералогічних наук, старший науковий співробітник Полєтаєв Владислав Інокентійович, Інститут геологічних наук НАН України, завідувач відділу

доктор геолого-мінералогічних наук, академік Кримської АН Юдін Віктор Володимирович, Національна академія природоохоронного і курортного будівництва, професор

доктор геолого-мінералогічних наук Вишневська Валентина Сергіївна, Геологічний Інститут Російської Академії наук зав. лабораторії біостратиграфії

Захист відбудеться “ 25 ” травня 2011 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.162.01 Інституту геологічних наук НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. О. Гончара, 55-б (факс (044) 486-93-34, e-mail info@igs-nas.org.ua)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту геологічних наук НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. О. Гончара, 55-б

Автореферат розісланий “7” квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат геологічних наук О.А. Сухов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Відклади верхньої юри і нижньої крейди (оксфорд-валанжин) Українського Передкарпаття складають єдиний комплекс карбонатних порід. Вони являють собою сегмент рифового поясу північної периферії Мезотетису.

Загальновідома перспективність карбонатних відкладів на вуглеводні та низка родовищ, пов'язаних з верхньоюрськими рифогенними утвореннями, зумовлюють необхідність уточнення будови цього комплексу, виявлення та оконтурення біогермних тіл, визначення закономірностей їхніх заміщень з метою прогнозування літологічних пасток. Необхідною передумовою для окреслення просторового положення перспективних відкладів, розташування яких зумовлене фаціальною належністю, є деталізація стратиграфії всього карбонатного комплексу. Це включає удосконалення біостратиграфічної шкали, уточнення фаціального складу, стратиграфічних співвідношень, потужностей та поширення літофаціальних товщ, визначення основних процесів їхньої седиментації. Створення надійної стратиграфічної схеми та седиментаційної моделі цих відкладів є основою для підвищення ефективності геолого-пошукових робіт.

На території Українського Передкарпаття відклади верхньої юри-нижньої крейди вивчаються переважно за матеріалами буріння. Вони недостатньо охарактеризовані макрофауною, тому основою для їх біостратиграфії є мікрофауна - форамініфери (переважно бентосні) і тинтиніди. Тинтиніди - одноклітинні мікропланктонні організми (інфузорії), які широко використовуються для датування віку порід та кореляції розрізів верхньої юри-нижньої крейди Тетичної палеопровінції. Для цих відкладів створена стандартна зональна шкала за тинтинідами, узгоджена із Середземноморською амонітовою шкалою. Загальної шкали за бентосними форамініферами для мезозойських відкладів немає, існують лише регіональні схеми. Розробка зональної схеми за цими двома групами мікрофауни у карбонатному комплексі Українського Передкарпаття та кореляція їх із стандартними тинтинідовою та амонітовою шкалами дозволить більш ґрунтовно датувати стратиграфічні підрозділи, що є основою для детальної стратиграфікації та кореляції відкладів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає науковим напрямкам діяльності Львівського відділення Українського Державного геологорозвідувального інституту (ЛВ УкрДГРІ). Роботу виконано у відділі регіональної геології впродовж 1997-2009 рр. в рамках науково-дослідних робіт за 6 держбютжетними темами: “Виконати літолого-стратиграфічні та геохімічні дослідження перспективних комплексів фанерозою Заходу та Півдня України з метою уточнення напрямків геологорозвідувальних робіт на нафту і газ” (номер держреєстрації 0198U001383), “Виконати літолого-стратиграфічні дослідження палеозою, мезозою, міоцену заходу України та майкопського комплексу Причорномор'я та Криму з метою підвищення достовірності геологічних побудов та оцінки прогнозних ресурсів вуглеводнів” (номер держреєстрації 0100U002630), “Літолого-стратиграфічні дослідження перспективних комплексів фанерозою Західного нафтогазоносного регіону та палеогенових і міоценових відкладів Криму з метою вдосконалення регіональних побудов та створення основи для обґрунтування напрямків геологорозвідувальних робіт на нафту і газ” (номер держреєстрації 0102U005592), “Проведення літолого-стратиграфічних досліджень осадових комплексів Західного та Південного регіонів України з метою вдосконалення регіональних стратиграфічних схем для потреб геолого-знімальних та геологорозвідувальних робіт на нафту та газ” (номер держреєстрації 0105U002950), “Літолого-стратиграфічні дослідження перспективних осадових комплексів фанерозою Західного та Південного нафтогазоносних регіонів України для обгрунтування напрямків пошуків вуглеводнів” (шифр Геоінформу України У-06-160/39), “Літолого-стратиграфічні дослідження перспективних на нафту і газ осадових комплексів фанерозою Заходу та Півдня України” (номер держреєстрації 0107U009579) та Комплексної міжвідомчої програми робіт з наукового та методичного забезпечення регіональних геологічних досліджень (2003-2010 рр.).

Роль здобувача в цих наукових розробках полягала у вивченні форамініфер і тинтинід у відкладах юри і нижньої крейди Українського Передкарпаття, Переддобруджинського прогину та Криму, в дослідженні біостратиграфії, фаціального складу, умов седиментації цих утворень, у проведенні їхньої кореляції, в удосконаленні стратиграфічних схем та мікрофауністичних біозональних шкал, у здійсненні біостратиграфічних, літофаціальних, палеоекологічних та геологічних побудов.

Мета і завдання досліджень. Основна мета роботи полягає в розробці зональних шкал за форамініферами і тинтинідами та детальній стратифікації карбонатного комплексу верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття для модернізації стратиграфічної схеми цих відкладів.

Для досягнення мети вирішувались такі завдання:

1. Визначити особливості систематичного складу тинтинід і форамініфер та закономірності їхнього поширення у відкладах верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття.

2. Здійснити монографічний опис тинтинід, стратиграфічно важливих для оксфорду-валанжину.

3. Створити атлас тинтинід і форамініфер з карбонатного комплексу верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття.

4. Розробити біозональну схему за тинтинідами і форамініферами для оксфорду-валанжину Українського Передкарпаття, узгодити її зі стандартними амонітовими зонами Середземноморської палеопровінції.

5. Охарактеризувати особливості визначення границі юри та крейди за форамініферами і тинтинідами.

6. Оцінити вплив екологічних факторів на систематичний склад та географічне поширення форамініфер і тинтинід, провести реконструкцію середовища їхнього існування у басейні седиментації досліджуваних відкладів. 7. Виділити та охарактеризувати за мікропалеонтологічними та літолого-седиментологічними даними типові літофаціальні розрізи у складі досліджуваних відкладів, провести їхню кореляцію, на основі чого розробити седиментаційну модель.

8. Створити нову стратиграфічну схему верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття.

9. Провести зіставлення літофаціального складу даного карбонатного комплексу та одновікових утворень в межах Карпат, Переддобруджинського прогину, Криму і Кавказу, визначити поширення рифового поясу у прилеглих регіонах.

10. Провести зіставлення мікропалеонтологічного складу відкладів оксфорду-валанжину та кореляцію біозональних шкал за форамініферами і тинтинідами, визначити види-корелянти в асоціаціях форамініфер і тинтинід Карпатського, Переддобруджинського, Кримського, Кавказького та прилегих регіонів.

11. Побудувати кореляційні схеми, літофаціальні профілі та карти, що ілюструють стратиграфічні співвідношення, фаціальні заміщення та палеогеографію седиментаційного басейну карбонатного комплексу верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття.

Об'єкт дослідження - карбонатний комплекс верхньої юри-нижньої крейди, форамініфери і тинтиніди оксфорду-валанжину Українського Передкарпаття.

Предмет дослідження - біостратиграфія за форамініферами і тинтинідами, стратиграфія, умови седиментації та кореляція карбонатного комплексу верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття.

Методи досліджень. В основу проведених досліджень покладені мікропалеонтологічний, біостратиграфічний, секвенс-стратиграфічний та літолого-седиментологічний методи.

Наукова новизна. Вперше для карбонатного комплексу верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття подана зведена характеристика систематичного складу форамініфер і тинтинід у цих відкладах, а також його змін у просторі та часі.

Вперше здійснений монографічний опис тинтинід. Описано 34 види, стратиграфічно важливих для оксфорду-валанжину.

Створений атлас тинтинід і форамініфер з цих відкладів.

Вперше створено регіональну зональну схему за планктонною і бентосною мікрофауною - форамініферами і тинтинідами. У відкладах оксфорду-валанжину Українського Передкарпаття визначені п`ять зон стандартної тинтинідової шкали та дев`ять зон форамініфер (чотирири з них є зонами уніфікованої схеми Тетичних відкладів СРСР, а інші встановлені вперше). Ця схема узгоджена із Середземноморською амонітовою шкалою.

Обґрунтовано, що у розрізах Українського Передкарпаття визначення границі юри та крейди за тинтинідами є найбільш достовірним. Встановлена різниця рівня проведення цієї границі за тинтинідами і бентосними форамініферами, що зумовлено евстатичними змінами на початку беріасу та різними темпами їхньої еволюції.

Вперше здійснена кореляція досліджуваних відкладів з одновіковими утвореннями Тетичної палеопровінції за тинтинідами.

Проведено зіставлення одновікових відкладів Карпатського і Кримсько-Кавказького та прилеглих регіонів за форамініферами. Визначені корелятивні асоціації мікрофауни для цих утворень. Вперше визначені головні етапи еволюції мікрофауни, пов'язані з евстатичними змінами Світового океану. Розвитку планктонної мікрофауни сприяли трансгресивні події на межі середньої та пізньої юри, на початку кімериджу, протягом від пізнього кімериджу до середнього титону, у пізньому титоні, у ранньому беріасі. Зникнення тинтинід та зміни суспільств бентосних форамініфер були пов'язані з регресивними процесами на межі раннього та середнього оксфорду, оксфорду і кімериджу, у пізньому кімериджі, протягом з середнього титону до раннього беріасу з максимумом на початку крейди, та з середини беріасу до барему.

Вперше створена седиментаційна модель карбонатного комплексу оксфорду-валанжину Українського Передкарпаття на підставі відновлення умов седиментації досліджуваних відкладів згідно до евстатичних змін Світового океану, деталізації фаціального складу відкладів та датування фаціально-однорідних товщ за форамініферами і тинтинідами. В історичному розвитку палеобасейну встановлено п'ять етапів седиментації цих утворень, які відповідають оксфорду, ранньому кімериджу, пізньому кімериджу-середньому титону, пізньому титону-ранньому беріасу, пізньому беріасу-валанжину.

Створена нова стратиграфічна схема верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття. У цій схемі карбонатний комплекс розглядається в обсязі від оксфорду до валанжину, вік порід обґрунтований біозональними шкалами за двома групами мікрофауни; виділені регіояруси відповідно до основних етапів розвитку палеобасейну; кожний регіоярус визначений як латеральний ряд генетично пов'язаних фацій; кожна з цих фацій виділена як самостійна світа; виділені нові стратони - одна світа і два регіояруси; відновлені дві світи, уточнені обсяги двох регіоярусів та п'яти світ; одна світа вилучена з верхньоюрського комплексу.

Деталізовано кореляцію досліджуваних відкладів з одновіковими утвореннями Карпатського, Кримського, Кавказького та прилеглих регіонів. Виявлені особливості фаціального складу рифогенного поясу, поширеного на зазначених територіях.

Теоретичне і практичне значення. Наукова цінність виконаної роботи полягає у комплексному вивченні тинтинід і форамініфер з утворень карбонатного шельфу пізньої юри-ранньої крейди палеопровінції Тетису, узагальненні результатів палеонтологічних, стратиграфічних та палеоекологічних досліджень. Монографічний опис тинтинід і створений атлас тинтинід і форамініфер є теоретичним підґрунтям для подальшого вивчення їхньої еволюції та підвищення об'єктивності біостратиграфічних побудов. Встановлені критерії визначення фаціальної належності відкладів за складом асоціацій форамініфер і тинтинід та реконструкція умов седиментаційного басейну є теоретичною підставою для палеоекологічних побудов.

Практичне значення полягає в обґрунтуванні доцільності комплексного вивчення тинтинід і бентосних форамініфер для визначення стратиграфічної і фаціальної належності карбонатних відкладів верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття. Використання таких досліджень є основою для регіональної стратиграфії та палеоекологічних реконструкцій. Біозональні шкали за тинтинідами і форамініферами оксфорду-валанжину Українського Передкарпаття необхідні для стратиграфічного розчленування і кореляції цих відкладів та вирішення інших завдань регіональної стратиграфії. Проведення границі титону і беріасу за форамініферами і тинтинідами у розрізах Українського Передкарпаття є важливим внеском для вирішення проблеми границі юри та крейди в інших регіонах Середземноморської палеопровінції. Запропоновані стратиграфічна схема та седиментаційна модель відкладів верхньої юри-неокому Українського Передкарпаття є підгрунтям для подальших геолого-знімальних та геолого-пошукових робіт.

Результати, отримані автором в процесі роботи над дисертацією, покладені в основу Стратиграфічної схеми юрських відкладів Передкарпаття (Стрийський юрський басейн) - затвердженої НСК України у 1999 р., і Стратиграфічної схеми відкладів верхньої юри-неокому Українського Передарпаття, прийнятої Мезозойською комісією НСК України у 2007 р. для затвердження і рекомендованої для впровадження в ДП «Західукргеологія» у 2006 р. На основі використання оновленої стратиграфії відкладів верхньої юри-нижньої крейди у 2009 р. прийнята рекомендація «Пропозиції на буріння параметричної свердловини №10 на Тейсарівській площі в центральній північно-східній частині Зовнішньої зони Передкарпатського прогину» для впровадження в ГПУ „Львівгазвидобування” ДК „Укргазвидобування”.

Особистий внесок здобувача. Всі основні результати та висновки, викладені в дисертації, отримані та обґрунтовані пошукувачем самостійно. Робота ґрунтується на результатах власного вивчення матеріалів буріння та відслонень відкладів, а також на аналізі, систематизації та узагальненні даних, отриманих іншими спеціалістами. Використані результати палеонтологічного аналізу порід, отримані В.Г. Дулуб, Л.В. Лінецькою та ін., а також літологічних досліджень, проведених Ю.Р. Карпенчуком, А.С. Пилипчуком, С.Є. Смірновим, О.В. Самарською, О.В. Анікеєвою та ін.

Стратиграфічна схема і седиментаційна модель, а також усі літофаціальні побудови є результатом комплексного вивчення, проведеного автором спільно з О.В. Анікеєвою в рамках держбюджетної тематики в ЛВ УкрДГРІ.

Результати досліджень, які виконувались спільно з іншими фахівцями, надруковані у 26 роботах. Внеском здобувача в роботи, що опубліковані у співавторстві, є основна роль при постановці завдань, вивченні фактичного матеріалу, опрацюванні літературних джерел, викладенні отриманих результатів, формуванні головних висновків, створенні стратиграфічних, біостратиграфічних та літофаціальних побудов.

Фактичний матеріал та методика. В основу роботи покладено матеріали особистих польових досліджень відслонень верхньої юри у Передкарпатті та в Гірському Криму, проведених разом з О.В. Анікеєвою, а також матеріали буріння численних свердловин (понад 240). В роботі поряд з особисто відібраними зразками використані також матеріали з колекцій В.Г. Дулуб, О.В. Самарської та відділу регіональної геології ЛВ УкрДГРІ. Загалом проведений мікропалеонтологічний аналіз декількох тисяч зразків.

В основу досліджень покладено вивчення двох груп мікрофауни - тинтинід і форамініфер, що включає в себе діагностику їх перетинів у шліфах і цілих черепашок форамініфер у відмитій фракції, визначення їх стратиграфічного поширення, фаціальної приуроченності та умов існування.

Апробація результатів роботи. Основні положення та результати дисертаційної роботи, що містять теоретичні і практичні висновки пошукача, доповідались і обговорювались на сесіях Українського Палеонтологічного товариства (Київ, 1998 - 2001, 2007, 2009, Львів, 2002, 2004, Сімферополь, 2008), на Другому Міжнародному симпозіумі «Evaporate and carbonate-evaporate transition» (Львів, 1999), на Міжнародній науковій конференції до 100-річчя від дня народження чл.-кор. НАН України М.Р. Ладиженського та 55-річчя Ін-ту геології і геохімії горючих копалин НАН України (Львів, 2006), на засіданнях вченої ради Львівського відділення УкрДГРІ (2006, 2009), на наукових семінарах відділу регіональної геології ЛВ УкрДГРІ (2006, 2010), на засіданнях Мезозойської комісії НСК України (2007), вченої ради ІГН НАН України (2010).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 43 роботи, з них одна пояснювальна записка до стратиграфічної схеми, 25 наукових статей, 17 тез наукових конференцій. У виданнях, затверджених «Переліком ВАК України», опубліковано 20 робіт.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, восьми розділів та висновків, списку літератури та додатку, загальним обсягом 431 сторінка. Список використаної літератури налічує 282 джерела. Робота супроводжується 61 рисунком, 30 таблицями, 15 фотографіями та додатком. Додаток А містить 31 палеонтологічну таблицю.

Автор сердечно вдячна за цінні поради, рекомендації та консультації науковому консультанту доктору геолого-мінералогічних наук А.С. Андреєвій-Григорович. За неоціненну допомогу і люб'язно наданий матеріал автор щиро вдячна своїй вчительці В.Г. Дулуб. За доброзичливу підтримку і цінні консультації автор вдячна кандидату геол.-мін. наук О.В. Самарській. Автор висловлює щиру подяку за плідну співпрацю та допомогу в комп'ютерному дизайні роботи кандидату геол. наук О.В. Анікеєвій. Також автор вдячна своїм колегам - кандидатам геол.-мін. наук Ю.Р. Карпенчуку, С.Є. Смірнову, Б.М. Полухтовичу, І.В. Попадюку за надані матеріали та наукові консультації. За цікаві спільні дослідження автор вдячна палеонтологу Л.Г. Мінтузовій та всьому колективу літолого-стратиграфічної групи. За щиру підтримку і допомогу в роботі автор висловлює подяку керівникам ЛВ УкрДГРІ - доктору геол. наук В.О. Федишину, доктору геол. наук Я.Г. Лазаруку, кандидату геол.-мін. наук В.М. Гаврилку, зав. відділу регіональної геології кандидату геол.-мін. наук М.А. Вулю, зав. ВНТІ Л.І. Лихошвай. За цінні консультації та допомогу в оформленні роботи автор щиро вдячна провідному геологу ДП «Західукргеологія» Д.В. Мачальскому.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН СТРАТИГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ВІДКЛАДІВ ЮРИ ТА НИЖНЬОЇ КРЕЙДИ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕДКАРПАТТЯ

Історія вивчення стратиграфії відкладів верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття. Юрські відклади у Передкарпатті були виявлені у відслоненнях на Дністрі у 1875 р., що поклало початок вже майже півторасторічній історії їхнього дослідження. Першими були польські геологи А. Альт, Ф. Беняш, К. Глажевський, Дж. Кешман, М. Ксенжкевич, Я. Самсонович. У повоєнні роки з розвитком геологознімальних та геологорозвідувальних робіт, юрські відклади були розкриті численними свердловинами і з 1953 року проводилось систематичне вивчення відкладів за матеріалами буріння.

Визначення стратиграфічної послідовності, фаціального складу та змін цих відкладів здійснювали О.О. Лещинський, Я.М. Сандлер, Г.П. Ворона, О.М. Анастасьєва, В.І. Первакова, В.І. Славін, О.С. Вялов, В.Я. Добриніна, В.М. Утробін, А.П. Сень, І.Б. Вишняков, В.Г. Дулуб, М.І. Бурова, В.С. Буров, В.М. Марковський, Ю.Х. Овчаренко, С.Є. Смірнов, Ю.Р. Карпенчук, О.С. Пилипчук, М.Є. Огороднік, О.В. Анікеєва, Н.М. Жабіна та багато інших спеціалістів. Серед них петрографічний аналіз застосовували Г.П. Ворона, Л.В. Лінецька, Г. Яремко, мікрофаціальний - О.В. Самарська, О.В. Анікеєва, геофізичний - В.І Палкін, В.І. Заволянська, В.С. Буров, Ю.Р. Карпенчук, Т.С. Ізотова, І.Б. Вишняков, Р.Т. Трушкевич, І.В. Попадюк, Р.П. Морошан, Б.В. Пилипишин, О.В. Бондаренко та інші, макрофауну визначали С.І. Пастернак, І.М. Ямниченко, О.К. Смірнова, Г.Т. Пчелинцев, Н.Т. Сазонов, П.А. Герасимов, Р.С. Дмитрієва, В.І. Гаврилишин, Р. Й. Лещух, Г.І. Гоцанюк, І. Шайнога, флору - А.І. Турутанова-Кетова, Ф.А. Станіславський, В.П. Маслов, І.М. Шайкин, В.А. Вахрамеєв, Ю.В. Тесленко, форамініфери - О.А. Гофман, Л.Г. Даїн, В.Г. Дулуб, А.С. Терещук, М.Т. Чіп, Н.М. Жабіна, мікропланктонну проблематику - Л.В. Лінецька, О.В. Самарська, тинтиніди - Л.В. Лінецька, Н.М. Жабіна, палінологічні рештки - О.З. Ісагулова, Н.Я. Тесля, М.І. Бурова, М.Є. Огороднік.

У 1955 р. Я.М. Сандлер і Г.П. Ворона вперше припустили існування юрського прогину - «Передкелецько-Сандомирської западини», який В.В. Глушко і Я.М. Сандлер (1959) виділили у Стрийський юрський прогин.

Протягом майже сімдесяти років досліджень були запропоновані численні варіанти стратиграфічного поділу цих відкладів. Поділ на світи вперше застосував В.І. Славін (1956), який виділив у цих відкладах: сокальську, рава-руську, буківненську світи. В.М. Утробіним (1959) були виділені меденицька, коханівська, яворівська, рудківська, нижнівська та ставчанська світи; І.Б. Вишняковим (1978) - опарська світа; М.І. Буровою, В.Г. Дулуб, Ю.Х. Овчаренком (1985) - комарнівська світа, Ю.Р. Капенчуком (1985 р.) - бортятинська і подолецька світи, В.Г. Дулуб (1995) - бонівська, моранцівська і каролінська світи. Також були виділені горизонти - нижнівський (В.І. Славін, В.Я. Добриніна, 1958), рудківський і рава-руський (В.Г. Дулуб і співавт., 1986), пізніше регіояруси - рудківський, рава-руський, нижнівський (В.Г. Дулуб і співавт., 2003). Вік та обсяг цих стратонів змінювався внаслідок різних поглядів на кореляцію відкладів та з надходженням нових даних. Стратиграфічним комітетом були затверджені дві стратиграфічні схеми цих відкладів - у 1986 р. (В.Г. Дулуб, М.І. Бурова, В.С. Буров, І.Б. Вишняков, Ю.Р. Карпенчук), та у 2003 р. (В.Г. Дулуб, Н.М. Жабіна, М.Є. Огороднік, С.Є. Смірнов).

Біозональне розчленування за мікрофауною здійснювали Л.Г. Даїн, В.Г. Дулуб, Л.В. Лінецька. Л.Г. Даїн вперше застосувала методику вивчення внутрішньої стінки черепашок у шліфах і виділила дві палеонтологічно охарактеризовані зони у кімеридж-титонському розрізі (1953).

В.Г. Дулуб присвятила вивченню юрських відкладів Передкарпаття понад тридцять років. За цей час вона удосконалила методику вивчення форамініфер у шліфах, визначила характерний для верхньої юри і нижньої крейди склад асоціацій форамініфер, здійснила монографічний опис 46 видів (1963, 1964, 1968, 1972), виділила форамініферові зони кімеридж-титону - Miliolidae (1963), Quinqueloculina (1964), титону - Trocholina (1963), верхнього оксфорду - Alveosepta jaccardi і нижнього кімериджу - Alveosepta personata (1978), верстви нижнього оксфорду з форамініферами Ceratolamarckina (?) speciosa i Marssonella jurassica, зону нижнього кімериджу - Alveosepta personata-Torinosuella peneropliformis і верстви верхнього титону з Quinqueloculina verbizhiensis, Trocholina elongata (1986), визначила корелятивні асоціації форамініфер для верхнього оксфорду і нижнього кімериджу південних регіонів Східноєвропейської платформи (1978). Вона запропонувала численні варіанти стратифікації цих відкладів, які удосконалювались з надходженням нового фактичного матеріалу - В.Г. Дулуб, Р.С. Дмитрієва, 1963; В.Г. Дулуб, 1963, 1964, 1972, 1980; В.Г. Дулуб, М.І. Бурова, 1985, а також була основним розробником двох схем, затверджених Стратиграфічним Комітетом (1986, 2003).

Л.В. Лінецька (1983) встановила тинтинідові зони Crassicollaria (верхня частина верхнього титону) і Calpionella (пограничні верстви титону і беріасу), і зони кальцисферулід кімериджу і титону у розрізах, розкритих свердловинами Моранцівська-1 і Кароліна-6.

Перспективність юрських відкладів на нафту і газ зумовила їх поглиблене вивчення. Дослідження стратиграфії та геологічної будови юри у регіоні удосконалювались з появою нових методик - комплексу ГДС, мікропалеонтологічного та мікрофаціального аналізів, методів сейсмолітмології та секвенс-стратиграфії.

Сучасний стан вивченості стратиграфії відкладів юри та нижньої крейди (беріас-валанжин) Українського Передкарпаття. На теперішній час встановлено, що ці відклади простягаються вздовж Українських Карпат на території Передкарпатського прогину і прилеглої частини Східноєвропейської платформи. Нарощування розрізу і збільшення потужностей юри і відбувається на захід-північний захід (до 2500 м біля Краковецького розлому). Юра незгідно залягає на палеозої, перекривається крейдою або неогеном. Згідно до чинної стратиграфічної схеми (2003 р.) на північному заході поширені відклади усіх трьох відділів юри, а на решті території - лише верхнього. Нижня та середня юра представлена переважно теригенними породами - комарнівська (геттанг), бортятинська (синемюр), подолецька (плінсбах), меденицька (тоар), коханівська (тоар-бат) і яворівська (келовей) світи. Верхня юра - карбонатний комплекс порід, у складі якого виділені три регіояруси - рудківський (оксфорд), рава-руський (кімеридж), нижнівський (титон-беріас). Ці регіояруси складені латеральними рядами світ, заміщення яких від більш глибоководних утворень до мілководних відбувається із заходу на схід: в рудківському регіоярусі - бонівська світа, рудківська і сокальська (поділена на три підсвіти); у рава-руському - моранцівська (два типи розрізу) і рава-руська; у нижнівському - каролінська, опарська, нижнівська світи.

Для карбонатного комплексу верхньої юри-нижньої крейди створена нова стратиграфічна схема (Н.М. Жабіна, О.В. Анікеєва, 2006). Модернізація схеми полягає в нових результатах (рис. 1): 1. Карбонатний комплекс розглядається в обсязі оксфорду-валанжину. 2. Вік порід обґрунтований біозональними шкалами за планктонною та бентосною групами мікрофауни - тинтинідами і форамініферами, які узгоджені зі стандартною амонітовою шкалою. У чинній схемі (2003 р.) вік порід ґрунтується на провінційній зональній шкалі за форамініферами верхньої юри південних регіонів СРСР, у регіональній шкалі були визначені лише верстви з форамініферами для нижнього і верхнього оксфорду, нижнього кімериджу, верхнього титону. 3. Кожна фація визначена як самостійна світа. У чинній схемі (2003 р.) рифова і зарифова фації оксфорду об'єднувались у рудківську світу, передрифова і рифова фації кімериджу - у моранцівську, зарифові і лагунні відклади кімериджу - у рава-руську світу. 4. Виділена нова городоцька світа, відновлені підлубенська і буківненська світи. 5. Уточнені обсяги рава-руської, нижнівської, каролінської, опарської, ставчанської світ. 6. Сокальська світа відноситься до середньої юри. У чинній схемі (2003) вона датується оксфордом і складена різнофаціальними і різновіковими відкладами: прибережно-морські відклади - нижня підсвіта (у новій схемі віднесені до городоцької світи оксфорду); озерно-болотні відклади - середня підсвіта (за віком флористичних решток відноситься до середньої юри (Н.М. Жабіна, Ю.В. Тесленко, 2006); руслові відклади (В.Ф. Шульга, Я. Г. Степаненко, 1998) - нижня частина верхньої підсвіти (за походженням в гумідному кліматі, відноситься до середньої юри); лагунно-евапоритові відклади - покрівля світи (за наявністю форамініфер раннього кімериджу та літолого-седиментаційними ознаками у новій схемі відноситься до рава-руської світи). 7. Схема грунтується на новій седиментаційній моделі цих відкладів, яка створена в результаті виділення та кореляції типових розрізів, поширених у різних фаціальних зонах басейну, відновлення умов седиментації порід та порівняння їх з евстатичними змінами Світового океану. 8. Згідно до основних етапів розвитку басейну визначені регіояруси рудківський (оксфорд), рава-руський (нижній кімеридж), нижнівський (верхній кімеридж-середній титон), буківненський (верхній титон-нижній беріас) і ставчанський (верхній беріас-валанжин) - виділені нові буківненський і ставчанський регіояруси та змінені обсяги рава-руського і нижнівського регіоярусів.

Основними дискусійними питаннями стратиграфії цих відкладів є наявність нижньої юри та утворень, старших за байоські; обсяг та валідність світ середньої та верхньої юри; поширення юри на Лежайському масиві. Вирішення їх потребує комплексного вивчення з використанням сучасних методів - геофізичних (у т.ч. комплекс ГДС та сейсмічні методи), літолого-фаціальних та біостратиграфічних.

Отже, за тривалу історію вивчення відкладів верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття стратиграфія їх удосконалювалась з поповненням фактичного матеріалу та з новими методичними підходами. Аналіз та узагальнення всіх отриманих на теперішній час матеріалів дозволило запропонувати нову стратиграфічну схему для цих утворень, згідно до якої вони розглядаються у даній роботі.

МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Матеріалами досліджень слугували розрізи, що відслонюються та розкриті понад 240 свердловинами в межах Передкарпатського прогину і прилеглого краю Східноєвропейської платформи - фондові матеріали, колекції зразків ЛВ УкрДГРІ і зібрані під час власних польових робіт. Загалом проведений мікропалеонтологічний аналіз декількох тисяч зразків порід. Для кореляції також вивчались розрізи, поширені у Гірському Криму та його східному зануренні. В основу роботи покладені результати власного вивчення а також аналіз всіх даних, отриманих дослідниками біостратиграфії цих відкладів.

Біостратиграфічні побудови грунтуються на результатах вивчення форамініфер і тинтинід (амонітами даний карбонатний комплекс практично не охарактеризований, а рештки іншої макрофауни у керні свердловин представлені недостатньо). Дослідження мікрофауни, що міститься у цих породах, проводилось двома методами: тинтиніди вивчались у шліфах порід, а форамініфери - у шліфах та у відмитій фракції під мікроскопами МБІ-6 і МБС-9 (збільшення до 100 разів) і Axiolab (до 200).

Основою для створення стратиграфічної схеми цих відкладів слугувала схема розподілу стандартних фаціальних поясів карбонатного шельфу (Дж. Уілсон, 1980). Аналіз результатів комплексу методів - палеонтологічного і літолого-седиментологічного дозволили вирішити питання фаціальної та вікової належності відкладів і умов їх седиментації. Для удосконалення стратиграфії цих утворень застосований також метод простеження седиментаційних комплексів порід, пов'язаних з евстатичними коливаннями рівня моря.

Отже, проведені дослідження значного обсягу фактичного матеріалу із застосуванням комплексу методів - мікропалеонтологічного, біостратиграфічного, секвенс-стратиграфічного та літолого-седиментаційного.

СТРАТИГРАФІЯ ВІДКЛАДІВ ВЕРХНЬОЇ ЮРИ-НИЖНЬОЇ КРЕЙДИ (ОКСФОРД-ВАЛАНЖИН) УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕДКАРПАТТЯ

Карбонатний комплекс верхньої юри-нижньої крейди сформований переважно рифогенними утвореннями і складений рифовою, передрифовою, зарифовою, лагунною та прибережною фаціями (див. рис. 1). Фаціальні пояси простягаються субмеридіанально. Рифова та передрифова фації виявлені бурінням лише на північному заході регіону, а на півдні вони перекриті насувними структурами Карпат. У покрівлі рифогенних відкладів залягають морські утворення верхнього беріасу-валанжину. На північному заході карбонатний комплекс залягає на середній юрі, а на більшості території - на палеозої, перекривається апт-альбом, сеноманом або міоценом. Відклади значно еродовані, місцями до низів кімериджу.

Передрифова фація. Бонівська світа (оксфорд) - перешарування вапняків і аргілітів, місцями з мергелями, алевролітами, пісковиками, кременями, гравелітами і вапняковими брекчіями; датується за віком тинтинід і форамініфер; заміщує на захід рудківську світу; ширина простягання - до 12 км; потужності зростають на захід від 50 до 280 м; залягає на яворівській світі келовею, перекривається моранцівською, на сході - опарською світами.

Моранцівська світа (кімеридж) - перешарування вапняків, вапнякових брекчій, аргілітів, місцями кварцових алевролітів; датується за віком тинтинід, форамініфер, радіолярій; заміщує на захід-південний захід опарську світу і простежена бурінням у смузі до 5 км завширшки; потужність досягає 245-300 м; залягає на бонівській світі і перекривається каролінською, місцями - верхньою підсвітою опарської світи. Каролінська світа (титон-нижній валанжин) Нижня підсвіта (титон-нижній беріас) - перешарування вапняків, вапнякових брекчій, аргілітів, кременів, пісковиків; потужність до 430 м. Верхня підсвіта (верхній беріас-нижній валанжин) - перешарування вапняків та аргілітів, місцями вапнякових брекчій; потужність до 200 м, частково розмита. Світа датується за віком форамініфер і тинтинід; простягається смугою до 5 км завширшки; потужність до 630 м; залягає на моранцівській світі, перекривається відкладами неогену.

Рифова фація. Рудківська світа (оксфорд) представлена куполоподібними біогермами і міжбіогермними осадами. Біогермні тіла мають однотипну будову: внизу - губкові вапняки, вище - вапняки з коралами і водоростями, у покрівлі - онколітові вапняки. На ділянках між біогермами - вапняки з прошарками вапнякових брекчій та алевролітів. Датується за віком форамініфер. Товщина біогермних тіл 65-140 м, а на ділянках між біогермами зменшується до 40-60 м. Світа простягається смугою шириною до 10 км, залягає на келовеї та перекривається кімериджем - на заході опарською або підлубенською світами, на решті території - рава-руською. Опарська світа (кімеридж-нижній беріас). Нижня підсвіта (кімеридж) - вапняки та мергелі з прошарками аргілітів, алевролітів, вапнякових гравелітів і доломітів, з губковими та водоростевимиі біогермами; потужність до 450 м; залягає на рудківській і городоцькій світах на півдні і на бонівській - на півночі; перекривається верхньою підсвітою, на сході - нижнівською світою. Верхня підсвіта (титон-нижній беріас) - різноманітні рифові вапняки; потужність 400-1100 м. Залягає на нижньоопарській підсвіті, на північному заході - на моранцівській світі, а на південному сході - на підлубенській, перекривається міоценом, місцями - крейдою. Світа датована за форамініферами. Опарський риф до 11 км завширшки простягається вздовж Краковецького розлому майже на 100 км, його покрівля значно еродована. Зарифова фація і периферійні відклади. Городоцька світа (зарифові та прибережно-морські відклади оксфорду) - вапняки, на сході з прошарками доломітів, пісковиків (деколи гравійних), алевролітів, аргілітів, іноді з включеннями ангідриту; датована за форамініферами; заміщує на схід рудківську світу; ширина простягання - до 5-10 км; потужність від 24-32 м на сході до 100 м на заході; залягає на відкладах келовею на заході та палеозою на сході, перекривається рава-руською світою, на сході - неогеном.

Підлубенська світа - (зарифові відклади нижнього кімериджу) - вапняки та доломіти з прошарками аргілітів; датується за форамініферами; заміщує на схід нижньоопарську підсвіту; ширина простягання - 6 км; потужність до 250 м; залягає на нижній підсвіті рава-руської світи, на заході - на рудківській світі; перекривається нижнівською світою.

Рава-руська світа - (лагунно-евапоритові відклади нижнього кімериджу) - перешарування теригенних, карбонатних і евапоритових порід. Датується за форамініферами. Нижня підсвіта - строкато забарвлена: на заході це аргіліти з прошарками пісковиків, вапнякових брекчій, вапняків та доломітів, на сході вони заміщуються перешаруванням глин, алевролітів, пісковиків, гравелітів, конгломератів, брекчій, гіпсів та ангідритів, у покрівлі - доломітів і вапняків; потужність 20-45 м; залягає на палеозої; перекривається верхньою підсвітою, а в зоні оксфордських біогермів - підлубенською світою. Верхня підсвіта - сіроколірна: перешарування доломітів, доломітизованих вапняків, ангідритів, гіпсів, аргілітів та брекчій; потужність до 200 м. Світа простягається смугою до 40 км завширшки вздовж периферії поширення верхньої юри. Потужність від 300 м зменшується на схід. Перекривається нижнівською світою або відкладами крейди.

Нижнівська світа - (зарифові відклади верхнього кімериджу-середнього титону) - вапняки і доломіти з прошарками мергелів та аргілітів, у підошві - конгломерато-брекчії; датується за форамініферами і тинтинідами; заміщує на схід опарську світу; простягається смугою до 50 км завширшки вздовж усієї периферії розвитку верхньоюрських відкладів; потужність від 200 м зменшується до декількох метрів на схід; місцями розмита; залягає на підлубенській і рава-руській світах на заході, а на сході - на утвореннях палеозою; перекривається буківненською світою, відкладами альбу, сеноману або неогену.

Буківненська світа - (зарифові відклади верхнього титону-нижнього беріасу) - біогермні вапняки, місцями з прошарками онколітових вапняків та вапнякові брекчії; датується за форамініферами і тинтинідами; присутня локально на сході поширення юри; сильно еродована; потужність до 80 м; залягає на нижнівській світі і перекривається ставчанською або сеноманом.

Відклади відкритого шельфу. Ставчанська світа (верхній беріас-валанжин). Нижня пачка: аргіліти з прошарками пісковиків та вапняків (верхній беріас за форамініферами і молюсками). Середня пачка: вапняки біокластичні та онколітові (нижній валанжин за форамініферами). Верхня пачка: вапняки біокластичні піскуваті з глауконітом (верхній валанжин за форамініферами і амонітами). Світа потужністю до 150 м поширена локально, сильно еродована; залягає на буківненській та частково опарській світах; перекривається апт-альбом або верхньою крейдою.

Таким чином, за новою стратиграфічною схемою карбонатного комплексу верхньої юри-нижньої крейди Українського Передкарпаття ці відклади представлені рифогенними та мілководними утвореннями карбонатного шельфу: рудківська світа - рифова фація оксфорду, заміщується на захід бонівською світою - передрифова фація оксфорду і на схід городоцькою світою - зарифовими та прибережними відкладами оксфорду; опарська світа - рифовий комплекс кімериджу-нижнього беріасу, який заміщується на заході моранцівською світою кімериджу, вище - каролінською світою титону-нижнього валанжину, а на сході - зарифовими відкладами, розріз яких складений підлубенською світою нижнього кімериджу, нижнівською світою верхнього кімериджу-середнього титону, буківненською світою верхнього титону-нижнього беріасу; на периферійній ділянці присутні лагунні утворення нижнього кімериджу - рава-руська світа і відклади мілководного відкритого морського шельфу верхнього беріасу-валанжину - ставчанська світа, що співставляється з верхньою підсвітою каролінської світи.

ЗОНАЛЬНИЙ ПОДІЛ ВІДКЛАДІВ ВЕРХНЬОЇ ЮРИ-НИЖНЬОЇ КРЕЙДИ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕДКАРПАТТЯ ЗА ТИНТИНІДАМИ І ФОРАМІНІФЕРАМИ

біозональний крейда форамініфер відклад

Зональний поділ за тинтинідами. В результаті вивчення систематичного складу та розподілу тинтинід у передрифовій фації встановлені стандартні тинтинідові зони (рис. 2).

Зона Chitinoidella (К. Борза, 1969) - нижній оксфорд-середній титон. Біозона роду Chitinoidella. Присутні Foliacella propartula, F. orbiculata, Scalpratella angustioris, Rosiella tintinnubulum, R. conica, Borzaiella terekensis, Chitinoidella elongata, Dobeniella colomi, D. cubensis, Borziella slovenica, Praetintinnopsella andrusovi, Crassicollaria colomi та різноманітні хітиноіделіди. Потужність до 1240 м. У повному обсязі корелюється з аналогічною зоною Північного Кавказу. Підзона Ch1 (С.Ф. Макарьева, 1979) - оксфорд. Встановлена у бонівській світі. Домінують Foliacella propartula. У покрівлі максимальна кількість тинтинід. Потужність до 230 м. Підзона Ch2 (С.Ф. Макарьева, 1979) - кімеридж. Встановлена у моранцівській світі. Домінують Foliacella propartula і Rosiella tintinnubulum. В підошві різко зменшується кількість та розмаїття тинтинід, у верхній частині з'являються Calpionella alpina. Потужність до 400 м. Підзона Ch3 (С.Ф. Макарьева, 1979) - нижній-середній титон. Встановлена у нижніх верствах каролінської світи. З'являються характерні для титону Longicollaria dobeni, Chitrinoidella boneti, Dobeniella tithonica, Daciella svinitensis, D. danubica, поодинокі Crassicollaria brevis, C. intermedia, Tintinnopsella carpathica; у підошві збільшується кількість і розмаїття тинтинід. Потужність до 160 м. У розрізах Кавказу підошва визначена на рівні верхніх верств амонітової зони Cordatum нижнього оксфорду, а покрівля - дещо нижче підошви зони Transitorius верхнього титону (С.Ф. Макарьева, 1979).

Зона Crassicollaria (Ю. Ремане, 1963) - верхній титон. Акмезона роду Crassicollaria. Встановлена у нижньокаролінській підсвіті. Домінують Crassicollaria (C. intermedia, С. massutiniana, C. parvula, C. brevis, C. colomi). Численні Tintinnopsella carpathica. Востаннє зустрічаються Foliacella propartula, Rosiella tintinnubulum, Borzaiella terekensis та більшість Chitinoidellidae. Тільки тут присутні Calpionella alpina grandis. В межах зони з'являються Tintinnopsella remanei, T. doliphormis, T. longa, T. subacuta, Calpionella undelloides, C. grandalpina і C. elliptalpina, C. elliptica, Remaniella ferasini, R. cadishiana, Calpionellites darderi, Lorenziella transdanubica. В покрівлі з'являється Crassicollaria posttithonica та зростає кількість Calpionella alpina (великі подовжені і маленькі округлі черепашки). Потужність до 110 м. Комплекс аналогічний стандартному і найбільш подібний до Кавказького. Обсяг стандартної зони відповідає амонітовій зоні Transitorius, окрім її нижніх верств (Міжнародний колоквіум по межі юра-крейда, 1973).

Зона Calpionella (Ю. Ремане, 1964) - нижній беріас. Епіболь роду Calpionella. Домінують Calpionella alpina. Присутні C. elliptalpina, C. undelloides, C. elliptica, Tintinnopsella carpathica, T. longa, T. remanei, T. doliphormis, Lorenziella transdanubica, Remaniella ferasini, R. cadishiana. Потужність до 200 м. Комплекс аналогічний стандартному і є типовим для нижнього беріасу Тетичних відкладів. Підзона Alpina (Г. Поп, 1974) - нижня підзона нижнього беріасу. Встановлена у верхній частині нижньокаролінської підсвіти. Домінують Calpionella alpina, представлені маленькими округлими черепашками. Численні Tintinnopsella carpathica. Поодинокі Crassicollaria (C. parvula, C. intermedia, C. massutiniana, C. brevis), Calpionella elliptalpina, C. grandalpina, C. undelloides, C. elliptica, Tintinnopsella longa, T. remanei, T. doliphormis, T. subacuta, Lorenziella transdanubica, Remaniella ferasini, R. сadishiana, Calpionellites darderi. Потужність до 80 м. Комплекс аналогічний Кавказькому. Обсяг зони відповідає амонітовим зонам Jacobi і Occitanica нижнього беріасу, а підошва майже збігається з підошвою зони Jacobi (встановлено у різних регіонах і підтверджено методами магнітостратиграфії). Підзона Remaniella (Г. Поп, 1974) - середня підзона нижнього беріасу. Встановлена у верхній частині нижньокаролінської підсвіти. Домінують Calpionella alpina, C. elliptica, Tintinnopsella carpathica. Зростає кількість Remaniella ferasini, R. cadishiana. В межах підзони з`являються R. filipescui, Calpionella minuta, Lorenziella pseudoserrata, L. plicata, L. hungarica, представники Calpionellopsis (C. simplex, C. oblonga). В покрівлі зникають більшість Crassiollaria. Підошва визначається за збільшенням кількості та різноманіття представників роду Remaniella. Потужність до 40 м. Комплекс аналогічний підзоні в інших регіонах. Підзона Elliptica (Г. Поп, 1974) - верхня підзона нижнього беріасу. Встановлена у верхній частині нижньої підсвіти каролінської світи. Домінують Calpionella (Calpionella alpina, C. elliptica, C. latalpina, C. undelloides, C. grandalpina) і Tintinnopsella carpathica. Присутні Tintinnopsella longa, Lorenziella transdanubica, L. pseudoserrata, L. plicata, L. hungarica, Remaniella ferasini, R. cadishiana, R. filipescui, Calpionellites darderi; востаннє зустрічаються Tintinnopsella remanei і T. doliphormis. Підошва визначається за збільшенням кількості Calpionella elliptica, домінуванням родів Calpionella і Tintinnopsella. Потужність до 140 м. Комплекс аналогічний підзоні в інших регіонах.

Зона Calpiopnellopsis (Ю. Ремане, 1964) - верхній беріас. Інтервал розквіту роду Calpionellopsis. Встановлена у верхній підсвіті каролінської світи. Домінують Tintinnopsella carpathica. Збільшується кількість та різноманіття представників Calpionellopsis (Calpionellopsis oblonga, C. simplex). Зменшується кількість Calpionella (С. alpina, C. elliptica, C. undelloides, C. minuta). Присутні Remaniella (R. cadishiana, R. filipescuі), Lorenziella (L. transdanubica (низ), L. hungarica, L. pseudoserrata, L. plicata), Praecalpionellites murgeanui. З'являється Calpionellites coronata. Востаннє зустрічаються Calpionella undelloides i Lorenziella plicata. Потужність до 115 м. Комплекс аналогічний підзоні в інших регіонах. Обсяг стандартної зони визначений верхнім беріасом, її покрівля близька до межі амонітових зон Boisseri i Otopeta (Міжнародний колоквіум по межі юра-крейда, 1973).

Зона Calpionellites (Ю. Ремане, 1964) - нижній валанжин. Розквіт роду Calpionellites. Встановлена у покрівлі каролінської світи. Домінують Tintinnopsella (T. carpathica, присутні T. romanica, T. maxima, T. dacica, T. longa, T. subacuta). Наявні Praecalpionellites murgeanui, Lorenziella (L. pseudoserrata, L. hungarica), Calpionellites (С. caravacaensis, C. coronata, C. darderi), Remaniella filipescuі, R. cadishiana, Salpingellina levantina, Calpionellopsis simplex, C. oblonga. Поодинокі Calpionella (С. alpina, C. elliptica) і Fursenkoiella caucasica (вид з`явився у Тетисі у ранньому валанжині). У підошві з'являється валанжинська асоціація тинтинід, набувають кількості та різноманіття представники роду Calpionellites. В межах зони зникають більшість Calpionella. Покрівля зони розмита. Потужність до 185 м. Комплекс аналогічний тинтинідам нижнього валанжину Тетису. Підошва зони відповідає нижній межі амонітової зони Otopeta (J. Michalik et al., 1990 та ін.), а покрівля - межі амонітових зон Campylotaxus нижнього валанжину i Verrucosum верхнього (A. Lukeneder et al., 2004).

Зональний поділ за форамініферами. У шкалі за форамінферами, створеній для карбонатного комплексу оксфорду-валанжину Українського Передкарпаття шість зон відповідають зонам загальних шкал юрських та нижньокрейдових відкладів південних регіонів СРСР та дві зони - зонам за аглютинованим бентосом уніфікованої стратиграфічної шкали за форамініферами верхньої юри СРСР (прийняті відповідно на на ІІІ та IV Всесоюзних колоквіумах по юрських форамініферах - Вільнюс, 1979; Тбілісі, 1984).

Зона Alveosepta jaccardi - Globuligerina oxfordiana (Н.М. Жабіна, 2009) - нижній оксфорд. Встановлена у рудківській світі. Індекси: асоціація розпочала існування у ранньому оксфорді, Globuligerina oxfordiana - індекс уніфікованої зони нижнього оксфорду СРСР та зони нижнього оксфорду Криму. З'являються види оксфорду (Marsonella doneziana, Trocholina transversarii, Paalzowella feifeli elevata); оксфорду-кімериджу (Alveosepta jaccardi, Haplophragmium coprolithioformis, Marsonella jurassica, Paalzowella turbinella, Discorbis speciosus), оксфорду-титону (Mesoendothyra izjumiana Globuligerina oxfordiana, Paalzowella feifeli feifeli, Ammobaculites fontinensis, Virgulina jurassica, Spirillina kubleri, S. eichenbergensis, Textularia agglutinans, Reophax cf. scorpius, Opthalmidium dilatatum). Підошва визначається за появою верхньоюрських видів та індексів зони. Потужність до 40 м. Співставляється з зоною форамініфер нижнього оксфорду Криму, де її вік підтверджений амонітами зон Mariae і Cordatum (за К.І. Кузнєцовою і Т.М. Горбачик (1985) та В.В. Пермяковим (1991)).

Зона Haplophragmium coprolithiformis sequanum-Paalzowella scalariformis (Н.М. Жабіна, 2009) - середній оксфорд. Встановлена у рудківськй та городоцькій світах. Індекси: перший з'являється у середньому оксфорді, а другий востаннє зустрічається в цих відкладах. З'являються види середнього оксфорду-нижнього кімериджу (Labalina milioliniformis, Haplophragmium coprolithiformis sequanum); востаннє зустрічаються види нижнього-середнього оксфорду (Spirillina cf. andreae i Paalzowella scalariformis); присутні Globuligerina oxfordiana, Mesoendothyra izjumiana, Alveosepta sequana, A. sequana var. minor, A. jaccardi, Bulbobaculitas maynci, Ammobaculites reophaciformis, A. suprajurassicus, A. fontinensis, Haplophragmium coprolithiformis, H. lutzei, H. subaequalis, Haplophragmoides canui, Reophax cf. scorpius, Trocholina transversarii, T. belorussica, T. conica, Paalzowella feifeli elevata, P. feifeli feifeli, P. turbinella, Spirillina tenuissima, S. kubleri, Spiropthalmidium dilatatum, Nautiloculina oolithica, Marsonella doneziana, M. jurassica, Textularia jurassica, Virgulina jurassica, Lenticulina cf. eichenbergi. В підошві збільшується різноманітність форамініфер. Потужність до 40 м. Зона відповідає зоні середнього оксфорду шкали Південних регіонів СРСР (1979), вік якої підтверджений амонітами зон Рlicatilis і Transversarium, та верствам загальної зональної схеми Передкарпаття, Криму, Кавказу, Середньої Азії (1991), вік яких підтверджений знахідками амонітів і коралів. Зона Quinqueloculina semisphaeroidalis-Marsonella paraconica (В.Г. Дулуб, 1980; індекси змінені) - верхній оксфорд. Встановлена у рудківській, бонівській світах. Індекси: в асоціації існували лише у пізньому оксфорді. З'являються види верхнього оксфорду-кімериджу (Alveosepta sequana var. minor, Coscinoconus oblongus); верхнього оксфорду-титону (Quinqueloculina semisphaeroidales, Spirillina polygyrata, Conicospirillina cf. planorbis); верхнього оксфорду-неокому (Trocholina alpina, T. elongata, Quinqueloculina podlubiensis, Belorussiella varsoviensis, Gaudryina bukowiensis, G. vadaszi, G. jurassica, Charentia compressa, Everticyclammina virguliana); востаннє зустрічаються види оксфорду (Ammobaculites reophaciformis, Paalzowella feifeli elevata, Bulbobaculites maynci, Karaisella uzbekistanica, Marsonella paraconica, Labalina milioliniformis); присутні Haplophragmium coprolithiformis var. sequanum, H. coprolithiformis, H. subaequalis, Ammobaculites suprajurassicus, Haplophragmoides canui, Alveosepta jaccardi, A. sequana, Torinosuella peneropliformis, Mesoendothyra izjumiana, Everticyclammina virguliana, Rectocyclammina chouberti, Marsonella doneziana, M. jurassica, Textularia jurassica, Paalzowella turbinella, P. jurassica, P. conica, P. feifeli feifeli, Quinqueloculina cf. frumenta, Trocholina belorussica, T. transversarii, T. conica, Spirillina kubleri, Nautiloculina oolithica. Підошва визначається по появі Alveosepta sequana var. minor, Charentia compressa, Everticyclammina virguliana, Quinqueloculina semisphaeroidales, Q. podlubiensis, Spirillina polygyrata, Conicospirillina planorbis, Trocholina alpina, T. elongata, Coscinoconus oblongus; Belorussiella varsoviensis, Gaudryina bukowiensis, G. vadaszi, G. jurassica. Потужність до 175 м. Зіставляється із зоною форамінфер верхнього оксфорду шкали південних регіонів СРСР (1979), вік якої підтверджений коралами.