Геоморфологія, як наука

Північно-Причорноморська денудаційна рівнина широкою смугою облямовує південні і південно-західні схили Придніпровської та Подільської височин. Характеризується зменшенням абсолютних висот із півночі до півдня (поверхня поступово спадає до рівня моря) та із заходу до сходу. Комплекс осадових порід залягає на кристалічному фундаменті у вигляді монокліналі. Відповідно до ухилів поверхні прямують до Чорного та Азовського морів ріки, долини яких розчленовують поверхню на широкі пласкі та увалисті межиріччя. Завдяки розломним порушенням кристалічного фундаменту та порід осадового чохла річкові долини мають часті різкі згини у своїх напрямках, нерідко розширюються та звужуються. Із відкладів, які беруть участь у будові рельєфу поверхні важлива роль належить вапнякам, які бронюють межиріччя, утворюючи чисельні структурні тераси. Межиріччя зі значним лесовим покривом мають плавні обриси у профілі. Первинна морська рівнина, переважно складена вапняками понту, у даний час піднята і слабко деформована новітніми тектонічними рухами. Найбільш активними останні виявилися на заході підобласті, а центральна та східна частини характеризуються рельєфом пласкої акумулятивної рівнини, розчленованої річковою, балковою та яружною мережею. Пласку межиріччя подекуди є безстічними, на їхній поверхні, складеній потужним лесовим покривом поширені поди, степові блюдця - наслідки просідання лесів та давньої діяльності мерзлотних процесів (у часи зледенінь терени підобласті характеризувалися тундро-степовими ландшафтами). Кількість річкових терас збільшується до заходу - до району найбільшої новітньої тектонічної активності.

Південно - Причорноморсько - Приазовська прибережно-морська і дельтова рівнина складає територію, прилеглу до Чорного та Азовського морів. Є найнижчою частиною Причорноморської низовини (висоти 50 - 60 м). Розташована на місці Причорноморської западини та південного схилу Українського щита. Ця відносно вузька смуга сучасного морського узбережжя упродовж антропогену була ареною розвитку морських трансгресій та регресій, відклади яких складають горішню частину геологічного розрізу. У час континентального розвитку рельєфу тут нагромаджувалися відклади річкових систем та особливо їхніх дельт, а у рівнинній частині Кримського півострова - пролювіальні відклади із Кримських гір. Чималої потужності (до 40 - 60 м) є також товща лесових порід, у яких можна простежити чи не усі етапи зміни природних умов у пліоцені та антропогені. У даний час рівнини різного походження слабко розчленовані яружною та балковою мережею, заплави річкових долин плавно змінюються пласкими дельтами. Широко розповсюджені чисельні озера та лимани - свідки давнього і сучасного тектонічного занурення земної поверхні. Піщані дельти (наприклад, пізньоантропогенова дельта Дніпра) ускладнена еоловими формами, поширені карстові, суфозійні западини, поди, степові блюдця. Затоплені давні балки та їхні межиріччя у Присивашші утворюють своєрідний рельєф чисельних озер та островів, які визирають з-під рівня моря. Відбувається абразія, зсування, обвалювання берегів, видування грунтів. Чимало антропогенних форм рельєфу - зрошувальних систем, водойм, каналів тощо.

Тарханкутська структурно-денудаційна рівнина - розчленована підвищена рівнина висотою до 179 м. У глибині її основи знаходяться блоки фундаменту Скіфької плити різного віку і значний осадовий чохол мезозойського та кайнозойського віку, увінчаний товщею вапняків понтичного ярусу. Завдяки тектонічній жвавості блоків фундаменту (адже поруч геосинклінальна ділянка, представлена Кримськими горами), осадовий чохол деформований і містить чисельні складки. Останні стали причиною нагромадження тут родовищ найти й газу. У неогені та антропогені терени Тарханкуту зазнали інтенсивного тектонічного підняття, що призвело до активного розвитку денудаційних процесів. Вони сформували 4 уваловидні пасма і зниження між ними. Простягаються ували на відстань 8 - 45 км, їхні схили густо розчленовані ярами й улоговинами, що посилює структурно-денудаційний вигляд поверхні. На узбережжі коси та пересипи відмежовують підтоплені гирла річок - озера від морської акваторії і перетворюють їх на лимани. У неогенових вапняках міститься Тарханкутська карстова печера, довжиною у 150 м із чотирма залами, з`єднаними вузькими проходами.

6) У межі України своїм невеличким краєм, але, займаючи значну площу, заходить Середноруська височина, яка виступає у геоморфологічному районування Середньоросійською областю пластово-денудаційних підищених рівнин. Це - відроги і південний схил Середньоросійської височини. Кристалічний фундамент (Воронезька антекліза) тут неглибоко, але падає у південному та західному напрямках і обумовлює моноклінальне залягання осадових порід. Рельєф у загальних рисах узгоджується із зруйнованою поверхнею осадових порід різного віку. Річкова мережа багато у чому успадкувала давні річкові долини переважно крейдового віку. Річкові долини врізані досить глибоко (до 100 - 150 м) і мають неогенові та антропогенові тераси (Десна, Сула, Псел, Ворскла, Сіверський Донець). Прохідні водно-льодовикові долини перерізають межиріччя Сейму, Ворскли, Сули, Характерною є асиметрія річкових долин, яка призводить до відслонення на правих схилах крейдових порід (білогір`я). Щільною є яружна та балкова мережа, у якій поєднуються сучасні форми і давні (канали стоку льодовикових вод). Сучасний рельєф має виразні сліди впливу тектонічних рухів, суфозії, просідання, карсту, еолових процесів.

7) На крайньому сході України Приазовська височина та південні відроги Середньоросійської височини ніби витиснули на поверхню потужний комплекс осадових порід палеозою, мезозою та кайнозою, який, незважаючи на значний вплив руйнівних геоморфологічних процесів, виступає тут у вигляді Донецької геоморфологічної області цокольних пластово-денудаційних височин і підвищених рівнин. Різниця у впливі порід зруйнованого осадового комплексу виявилася настільки значною, а вияв у рельєфі відповідно настільки різним, що дослідники розрізняють у межах області Донецьку цокольну денудаційну височину та Бахмут-Торецьку пластово-денудаційну рівнину.

Донецька цокольна денудаційна височина - сформована на пісковиках, вапняках та сланцях кам`яновугілького часу, поширені також тріасові та юрські пісковики та глини, крейдові мергельно-крейдяні породи, палеогенові піски, глини, опоки, неогенові піски та глини. Ці досить щільні відміни стали причиною утворення цокольних, переважно відкритих рівнин з малопотужним або зовсім відсутнім покривом відкладів антропогену. Тому утворилися дуже хвилясті рівнини, схожі на ували, ускладнені пасмами гривами із чисельними останцями. Розташування і вигляд річкових долин тісно залежить від геологічної будови і літології гірських порід, у яких вони вироблені. Крім заплави розрізняються до чотирьох надзаплавних терас. Чимало також балок та ярів, є давні та сучасні карстові форми рельєфу. Рельєф земної поверхні значно ускладнений формами, які утворилися при видобування вугілля (терикони) та будівельних матеріалів (кар`єри та відвали).

Бахмут-Торецька пластово-денудаційна рівнина займає терени, які прилягають до Придніпровської низовини зі сходу. Відповідно її поверхня має похил з південного сходу до північного заходу, висоти спадають зі 180 до 250 м. Значний покрив кайнозойських осадових товщ надає поверхні височини м`якої хвилястості. На корінних схилах річкових долин подекуди височать останці мергельних та крейдяних порід (наприклад, г. Кременець біля м. Ізюма, 177 м).Чимало карстових форм рельєфу, сформованих у доломітах, солях та крейді. Річкові долини басейну Сіверського Дінця добре розроблені, мають асиметричну будову та до чотирьох надзаплавних терас. Яри, балки, зсувні тіла, техногенні форми (кар`єри, терикони, відвали, лійки просідання на гірничими виробками, ложе каналу Сіверський Донець - Донбас доповнюють розмаїття дрібніших форм рельєфу.

Гірський рельєф України.

У формуванні морфології рельєфу двох гірських країн - Українських Карпат та Кримських гір виразнішим є вплив ендогенних чинників, зокрема горотворчих тектонічних рухів складчастого та розривного характеру. Ці дві частини велетенського Середземноморсько-Гімалайського геосинклінального поясу представлені на теренах України двома геоморфологічними областями: Українських Карпат геоморфологічна область денудаційно-тектонічних гір та Гірського Криму геоморфологічна область структурно-денудаційних гір.

1) Гірська споруда, відома під назвою Карпати Українські, є частиною гірської системи Карпат. Це - гірські хребти, розділені поздовжніми улоговинами та розмежовані глибокими поперечними долинами, простягаються із північного заходу до південного сходу. Місцями поздовжня зональність ускладнюється кільцеподібними структурами.

Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 120 - 400 м біля підніжжя гір до 500 - 800 м у міжгірних улоговинах та 1500 - 2000 м уздовж основних хребтів. Становлення гірського рельєфу відбулося приблизно на межі міоцену та пліоцену, а сучасний вигляд гірської країни склався у неогені та антропогені під впливом тектонічних рухів та магматизму, оброблення гір чисельними екзогенними чинниками. У геологічній будові території Карпат переважають інтенсивно деформовані осадові товщі крейдових та палеогенових відкладів, які нагромаджувалися у геосинклінальній западині.

Карпатська геоморфологічна область містить низку принципових відмін у формуванні рельєфу окремих частин і, відповідно, морфологічних рисах і складається з 5 геоморфологічних підобластей.

Скибових Карпат складчасто-насувні середньогір`я та низькогіря складають зовнішню східну частину гір. Це - смуга завширшки від 11 - 16 до 35 - 40 км, у якій складки осадових порід (скиби) насунуті на Передкарпатський тектонічний прогин та на зовнішній край Східно-Європейської платформи. Згідно до тектонічних особливостей і відмінах у літології порід виглядають і морфологічні риси. Так, моноклінальне залягання піщаних та глинистих товщ зумовило асиметрію хребтів з крутими північно-східними та спадистими південно-західними схилами. Зазвичай, хребти об`єднані у гірські ланцюги, які становлять самостійні морфоструктури. Долини річок, які перетинають хребти Скибових Карпат, мають до 8 терасових рівнів, які особливо добре виявлені в улоговинних розширеннях. Реліктовими морфоскульптурами є камінні розсипища на схилах та гребенях хребтів, які утворилися унаслідок морозного вивітрювання, починаючи з льодовикової епохи. Екзогенний рельєф інтенсивно змінюється ерозійно-акумулятивною діяльністю річок, площинним змивом, яружною ерозією, селевими, зсувними та обвально-осипними процесами.

Вододільно-Верховинські складчасто-брилові середньогір`я та низькогір`я. Тут переважають низькогір`я з абсолютними висотами 600 - 700 м, у центральній частині є декілька середньовисоких хребтів (1600 - 1700 м). Вияв у рельєфі особливостей геологічної структури полягає у тому, що відображено особливості поздовжно-зональної будови і літології Українських Карпат. Антикліноріям, у ядрах яких на поверхню виходять стійкі породи палеогенового та крейдового віку, відповідають середньовисокі хребти, синкліноріям - низькогір`я, які утворилися на нестійких до руйнування відкладах неогену, і міжгірні долини. Особливості зовнішнього оброблення рельєфу представлені річковими долинами із чисельними терасами, реліктовими формами - поверхнями вирівнювання, льодовиковими формами плейстоценового зледеніння, камінними розсипищами. Сучасні форми рельєфу утворені площинним змивом, яружною ерозією, селевим стоком, зсувами та обвалами.

Полонинсько-Чорногірське брилове середньогір`я - орографічно відповідає найвищій смузі гір, із середніми висотами 1400 - 1600 м, а максимальними - 2061 (г. Говерла). Складене інтенсивно дислокованими породами палеогену та крейди, де поряд зі складчастістю значна роль у деформаціях належала розломним порушенням і блоковим вертикальним тектонічним рухам. Характерною є асиметрія хребтів, добре збереглися рештки давніх поверхонь вирівнювання, сліди плейстоценових зледенінь, глибокі поперечні річкові долини. Останні утворилися через нерівномірні тектонічні підняття і активну регресивну ерозію верхів`їв, унаслідок чого перехоплювалися сусідні водозбірні басейни і відбувалася перебудова гідрографічної мережі. На Свидівці і Чорногорі добре збереглися льодовикові форми - кари, трогові долини, морени та ін. У цій підобласті добре простежується вертикальна морфологічна поясність, а саме: а) у найвищому субальпійському поясі (1400 - 2000 м) переважають повільне масове зміщення уламкового матеріалу, прояви гравітаційних, нівальних і лавинних процесів; б) з лісовим поясом (від 900 - 1000 м до 1400 - 1500 м) пов`язані процеси поверхневої та лінійної ерозії, дефлюкційні та гравітаційні; в) для нижнього ярусу терасованих і нетерасованих річкових долин (від 500 - 6--до 900 - 1000 м) характерними є підмив і розми, а також значне нагромадження продуктів розмиву, знесення, селевих потоків.

Мармароське брилове середньогір`я у рельєфі гір представлене Рахівським та Чивчинськигірськими масивами. Брилові геологічні структури представлені головним чином кристалічними породами - слюдяними сланцями, гнейсами та ін., що обумовлює значну крутизну схилів і значний вріз річкових долин. Глибина ущелин, утворених річковою ерозією сягає 600 - 1000 м, є чимало конічних гірських вершин, гострих стрімких гребенів хребтів, орієнтованих незгідно до простягання порід, з яких вони складаються. Морфологічні риси, обумовлені впливом екзогенних процесів формуються за участі флювіальної діяльності річок Косівської, Тиси і Черемошу з комплексом річкових терас, яружними та балковими формами, льодовиковими карами на північно-східних схилах. Тут останні збережені найкраще через участь у геологічній будові кристалічних порід. Відбуваються також зсувні та обвальні процеси, снігові лавини та ін.

Вигорлат-Гутинське вулканічне пасмо простягається смугою завдовжки 120 км із зовнішнього західного боку Українських Карпат. Йому притаманний низькогірний, увалистий, ерозійно-денудаційний рельєф. Відносні перевищення ледве сягають 300 - 500 м. У геологічній будові беруть участь вулканічні гірські породи пліоценового та ранньоантропогенового віку, потужність ефузивної товщі перевищує 1000 м. Вулканічні породи відпрепаровані денудаційними процесами так, що нагадують або є справжніми вулканічними конусами, куполами. Вулканічні конуси часто зруйновані, деякі з них мають вигляд денудаційних кальдер.

Широким є спектр антропогенових відкладів - алювіальні, делювіальні, пролювіальні, елювіальні, гравітаційні та ін.

Долини річок Уж, Латориця, Боржава, Ріка і Тиса терасовані, при перетині осьової частини пасма звужені, корито- і V-подібні, з перекатами та порогами. Через зростання антропогенового впливу спостерігається активізація схилових та руслових ерозійно-акумулятивних, селевих та зсувних процесів, які часто набувають катастрофічного характеру.

Від життя гірської системи Українських Карпат тісно залежать чинники формування рельєфу і своєрідними є геоморфологічні процеси у двох геоморфологічних областях, які прилягають до Карпат зі сходу та заходу - Передкарпатська область передгірних пластово-денудаційних височин та пластово-акумулятивних підвищених рівнин та Закарпатська область акумулятивних та пластово-денудаційних рівнин.

Перша - (Передкарпаття), простягаючись витриманою смугою при підніжжі гір зі східного боку, на півночі свого поширення відчувала значний вплив материкового покривного зледеніння, яке залишило чимало слідів свого перебування і тому у даний час ця частина виділяється як підобласть Західно-Передкарпатська моренно-зандрова та терасна рівнина. Інша частина Передкарпаття, значно більша за площею складає підобласть Центральнопередкарпатської терасної рівнини. Як видно із назви, головні морфологічні риси її поверхні обумовлені інтенсивною флювіальною діяльністю та процесами, які її супроводжують.

Друга - (Закарпаття) - також зазнавала значного впливу Карпат на формування рельєфу і за умовами свого розвитку та положення на тлі певних геоструктурних умов поділяється на дві геоморфологічні підобласті - Мукачівську терасову низовинну рівнину та Солотвинську терасову підвищену рівнину. Поверхня рельєфу Закарпатської рівнини поступово знижується у західному напрямку від 500 м на сході, до 100 - 150 м на заході (на кордоні України), що обумовлено різною інтенсивністю новітніх тектонічних рухів. Інтенсивна флювіальна та пролювіальна діяльність, властива обрамленню гірських споруд, утворила тут чисельні площі поширення річкових терас і конусів виносу. Є і специфічні форми рельєфу - карстові та зсувні, а також наслідки господарської діяльності: кар`єри і відвали, пов`язані з видобуванням солей та будівельних матеріалів.

2) Із півдня терени України обрамлені гірським рельєфом Кримської геоморфологічної провінції, яка включає дві геоморфологічні області - область структурно-денудаційних гірських споруд та Керченсько-Таманську область пластово-денудаційних та акумулятивних рівнин.

Кожна із них є неоднорідним утворенням і тому розрізняються геоморфологічні підобласті. Так, область структурно-денудаційних гірських споруд місить три підобласті.

Головне пасмо складчасто-брилового середньогір`я збігається з найвищою частиною Кримських гір. Має пологі північні схили та стрімкі південні, які обриваються до Чорного моря. У геоструктурі відповідає складчасто-брилової споруди Гірського Криму і складається переважно із глинистих сланців, пісковиків пізньотріасового-ранньоюрського віку, крейдових конгломератів і вапняків. На крайньому заході Головне пасмо представлене куполовидними Балаклавськими висотами, південно-західна і центральна його частини складаються зі столових масивів, плоскі вершини яких називають яйлами, а східна ділянка являє собою ланцюг вершин і піків, заввишки до 500 - 1000 м, які закінчуються Феодосійськими висотами. Чисельні карстові форми на яйлах (у тому числі - печери), скелясті схили, глибокі ущелини і каньйони, долини, балки та яри наочно представляють справжній гірський рельєф.

Куестові складчасто-моноклінальні низькогір`я - збігаються зі зниженою південною частиною пологого схилу Кримських гір. Утворені системою куестових пасом і поздовжніх знижень між ними. Стійкими палеогеновими вапняками складене Внутрішнє пасмо Кримських гір (висота до 739 м, г. Кубалач), з неогенових вапняків - черепашнику і конгломерату - Зовнішнє пасмо Кримських гір (344 м висоти поблизу м. Сімферополя), Простягання урвистих схилів куест звивисте, нагадує фестони. Місцями від урвищ відчленовані великі останці - Мангп-Кая, Тепе-Кермен та ін. Річки, які стікають з Головного пасма Крмських гір, прорізали глибокі поперечні долини, інколи - каньйони (наприклад, Бельбецький). Поширені структурно-денудаційні тераси, долини прориву, яри, річкові тераси, гравітаційно-обвальні форми рельєфу.

Південнобережне складчасто-брилове низькогір`я розташоване на південному схилі Кримських гір. У тектонічному сенсі представлені складчасто-бриловими підняттями західної частини Південного берега Криму і Туацьким. У геологічній будові беруть участь переважно шарувате чергування геосинклінальних осадових порід та вапняки й конгломерати. Ця геологічна основа дуже розчленована ерозійними процесами (глибокі долини, ущелини, яри, останці), значною кількістю зсувних тіл, обвальними формамии, у тому числі - сейсмогенними. . Характерною є наявність інтрузивних та ефузивних магматичних порід - свідків давньої вулканічної діяльності - мис Фіолент, масив Карадаг. Понад 70% площі підобласті має похил 5 - 300 . Інтенсивна морська абразія сприяє формуванню крутих морських берегів - кліфів.

Керченсько-Таманська область пластово-денудаційних та акумулятивних рівнин представлена двома геоморфологічними підобластями.

Індольська прибережно-морська терасова та пролювіальна низовинна рівнина прилягає до південного узбережжя Сиваша, має слабко хвилясту поверхню з ухилом на північний схід і середні висоти 40 м, максимальна - 130 м. Відповідає осьовій зоні глибокого Індоло-Кубанського прогину, заповненого, головним чином, потужною товщею глинистих порід з піщаними, глинистими верствами та прошарками вапняків. Вельми потужний атнропогеновий покрив (30 - 50 м) представлений породами лесової формації, відкладами давніх морських терас, у річкових долинах поширені алювіальні галечники також значної потужності (до 30 м) - результат активного винесення осадових порід з району Кримських гір, які зазнавали постійного тектонічного підняття. Розчленування поверхні незначне, рельєф, який формувався упродовж антропогену, поступово ховався під новими відкладами за умов тектонічного опускання підобласті. Слабко виявлені ерозія і дефляція, інтенсивною подекуди є абразія Сиваша.

Керченська пластово-денудаційна низовинна рівнина є, по суті, східним продовженням гірської країни Криму, однак, воно занурене під товщу осадових порід. Складки у вигляді антиклінорію, утворені глинами палеогену, на початку неогену були зрізані абразійними процесами, пізніше дещо розчленовані балками і вкриті шарами континентальних утворень. Складки короткі (брахіантиклінальні), відображені у рельєфі увалами та пасмами. Схили складок оброблені денудаційними процесами, і зниженнях між складками - плоскі акумулятивні рівнини (алювіальні та пролювіальні). Такий рельєф ускладнений формами грязьового вулканізму - сопками, кальдерами осідання, ерозійними - балки у склепіннях діапірових складок, долини тимчасових водотоків з невеликими терасами та ін. На морських берегах збереглися морські тераси антропогенового віку, наразі береги активно перероблюються абразійними процесами - є активні кліфи, вузькі смуги пляжів, тіла зсувів та обвалів.

Загалом, рельєф України зовні спокійний, без вражаючих пейзажних ознак сформований численними складними подіями минулого і активним розвитком у даний час. Більше того, геологічна та геоморфологічна будова теренів України містить чимало унікальних феноменів, аналогів яких майже немає у світі. Деякі з таких явищ буде змальовано у наступному розділі.

Список використаних джерел

1. Апродов В.А. Вулканы / В.А. Апродов. - М. : Мысль, 1982. - 367 с.

2. Бабаєв А.Г. Пустыни / А.Г. Бабаєв, І.С. Зонн, Н.Н. Дроздов, З.Г. Фрейкін. - М. : Мысль, 1986. - 318 с.

3. Башенина Н.В. Формирование рельефа земной поверхности / Н.В. Башенина. - М.: Высшая школа, 1967. - 387 с.

4. Бездухов О.А. Геоморфологія: Навчальний посібник для студентів природничо-географічного факультету / О.А. Бездухов, Ю.М. Філоненко. - Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2006. - 123 с.

5. Болысов С.И. Биогенное рельефообразование на суше: дисс. докт. геогр. наук: 25.00.25 / Болысов Сергей Иванович - М.:, 2003. - 895с.

6. Бондарчук В.Г. Основы геоморфологии / В.Г. Бондарчук - М. : Учпедгиз, 1949. - 320 с

7. Волошин І.І. Загальне землезнавство: Навчальний посібник / І. І. Волошин. - Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2002. - 294 с.

8. Воскресенский С.С. Динамическая геоморфология: Формирование склонов / С.С. Воскресенский - М. : Изд-во МГУ, 1971. - 229 с.

9. Гвоздецкий Н.А. Карст / Н.А. Гвоздецкий. - М.: Мысль, 1981. - 214 с.

10. Гвоздецкий Н.А. Горы / Н.А. Гвоздецкий, Ю.Н. Голубчиков - М.: Мысль, 1987. - 399 с.

11. Генезис рельефа / Г.Ф. Уфимцев, Д.А. Тимофеев, Ю.Г. Симонов и др. - Новосибирськ: Наука, Сиб. підприємство РАН, 1998. - 176 с.

12. Геоморфология Украинской ССР / под. Ред. И.М. Рослого.- К.: Вища школа, 1990. - 287 с.

13. Герасимов И.П. Рельеф Земли / И.П. Герасимов,Ю.А. Мешеряков. - М. : Наука, 1967. - 330 с.

14. Деркач А.А. Биогенный рельеф лесной зоны европейской территории России: дисс. канд. геогр. наук: 25.00.25 / Деркач Александра Александровна - М.:, 2005. - 199с.

15. Долгушин Л.Д. Ледники / Л.Д. Долгушин, Г.Б. Осипова - М. : Мысль, 1989. - 447 с.

16. Каплін П.А. Берега / П.А. Каплін, О.К. Леонтьєв, С.А. Лук`янова, Л.Г. Нікіфоров - М.: Мысль, 1991. - 499 с.

17. Колтун О.В. Вступ до геоморфології: Навч. посібн. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. - 80 с.

18/ Колтун О. В. Антропогенна геоморфологія: навчальний посібник / О В. Колтун, І. П. Ковальчук. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. - 193 с.

19. Короновский Н.В., Якушова А.Ф. Основы геологии. - М. : Высшая школа, 1991. - 416 с.

20. Ласточкин А.Н. Морфодинамическая концепция общей геоморфологии / А.Н. Ласточкин. - Л. : Вид-во Ленінградського ун-ту, 1991. - 220 с.

21. Леонтьев О.К. Дно океана / О.К. Леонтьев. - М. : Мысль, 1968. - 318 с.

22. Леонтьев О.К. Общая геоморфология / О.К. Леонтьев, Г.И. Рычагов. - М.: высшая школа, 1988. - 319 с.

23. Маринич А.М. Геоморфология Южного Полесья / А.М. Маринич. - Киев : Изд-во киев. Ун-та, 1963. - 252 с.

24. Мархинин Е.К. Вулканы и жизнь / Е.К. Мархинин - М. : Мысль, 1980. - 196 с.

25. Матошко А.В. Днепровское оледенение территории Украины / А.В. Матошко, Ю.Г. Чугунный - К.: Наукова думка, 1993. - 192 с.

26. Мешеряков Ю.А. Структурная геоморфология равнинных стран / Ю.А. Мешеряков. - М. : Наука, 1965. - 390 с.

27. Мороз С.А. Історія біосфери Землі (у двох книгах) / С.А. Мороз. - К: Заповіт, 1996.(книга перша - 440 с., книга друга - 422 с.).

28. Неклюкова Н.П. Общее землеведение / Н.П. Неклюкова. - М.: Просвещение - ІІч., 1975. - 224 с.

29. Палиенко Э.Т. Поисковая и инженерная геоморфология / Э.Т. Палиенко - К: Вища школа, 1978. - 200 с.

30. Пенк В. Морфологический анализ / В. Пенк. - М.: Географгиз, 1961. - 359 с.

31. Проблемы экологической геоморфологии // Материалы Межгосударственного совещания ХХV пленума Геоморфологической комиссии РАН. - Белгород, 2000. - 256 с.

32. Райс Р. Дж. Основы геоморфологии / Р. Дж. Райс. - М.: Мир, 1980. - 574 с.

33. Рельєф України. Навчальний посібник. / [Б.О. Вахрушев, І.П. Ковальчук, О.О. Комлєв, Я.С. Кравчук, Е.Т. Палієнко, Г.І. Рудько, В.В. Стецюк]; За загальною редакцією В.В. Стецюка. - К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. - 688 с.

34. Спиридонов А.И. Геоморфологическое картографирование / А.И. Спиридонов. - М.: Недра, 1985. - 182 с.

35. Спиридонов А.И. Основы общей методики полевых геоморфологических исследований и геоморфологического картографирования / А.И. Спиридонов. - М.: Высшая школа, 1970. - 454 с.

36. Стецюк В.В. Основи геоморфології: Навчальний посібник / В.В. Стецюк, І.П. Ковальчук. - К.: Вища школа, 2005. - 495 с.

37. Стецюк В.В. Геоморфологія. Курс лекцій для студентів географічних, геологічних та природничо-географічних факультетів вищих навчальних закладів України. Навчальний посібник / В.В. Стецюк, С.В. Міхелі, Т.І. Ткаченко. - К.: ВГЛ «Обрії», 2008. - 230 с.

38. Стецюк В. В. Екологічна геоморфологія України: навчальний посібник / В. В. Стецюк, Г. І. Рудько, Т. І. Ткаченко. - К.: Слово, 2010. - 367 с.

39. Уфимцев Г.Ф. Очерки теоретической геоморфологи / Г.Ф.Уфимцев. - Новосибирск: Наука, 1994. - 122 с.

40. Філоненко Ю.М. Словник геоморфологічних термінів / Ю.М. Філоненко, М.І. Бездрабко, М.Г. Криловець. - Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2003. - 40 с.

41. Фоменко А.Н. Общая физическая география и геоморфология / А.Н. Фоменко, В.И. Хихлуха - М. : Недра, 1987. - 374 с.

42. Четырёхъязычный энциклопедический словарь терминов по физической географии / Составитель И.С. Щукин. -- М.: Советская энциклопедия, 1980. -703 с.

43. Шуйський Ю.Д. Типи берегів Світового океану / Ю.Д. Шуйський. - Одеса: Астропринт, 2000. - 480 с.

44. Щукин И.С. Общая геоморфология: В 3т. / И.С. Щукин - М.: Изд-во МГУ, 1960, т.1. - 614 с.; 1964, т. 2. - 562 с.; 1974, т. 3. - 383 с.

45. Якушко О.Ф. Основы геоморфологии / О.Ф. Якушко - Минск: Вышэйшая школа, 1986. - 204 с.

Размещено на Allbest.ru