Регіональний метаморфізм і стратиграфія фундаменту Українського щита

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регіональний метаморфізм і стратиграфія

фундаменту Українського щита

В.П. Кирилюк*, О.В. Гайовський

Львівський національний університет ім. Івана Франка, Львів, Україна

Стратиграфічні підрозділи нижнього докембрію представлені винятково різними метаморфічними комплексами. Саме тому стратиграфічне розчленування нижнього докембрію від самого початку було нерозривно пов'язане з вивченням метаморфізму. Певний час метаморфізм навіть використовувався як ознака відносного віку стратигенних метаморфічних комплексів за принципом «чим вищий ступінь метаморфізму, тим давніший комплекс». Високотемпературні комплекси гранулітової та амфіболітової фацій відносили до архею, а менш метаморфізовані - до протерозою. Однак вже на початку широкого застосування методів ізотопного датування метаморфічних комплексів щитів найдавніші визначення віку отримано зі слабко метаморфізованих комплексів. Після цього ступінь метаморфізму не брали до уваги під час стратиграфічного розчленування фундаменту щитів. Ступінь метаморфізму комплексів вже давно не враховується і під час складання офіційних стратиграфічних схем докембрію Українського щита, в яких провідну роль відіграє ізотопне датування. Це призвело, на думку багатьох геологів, до спотворень у схемах реальної стратиграфії фундаменту регіону.

Автори статті вважають, що ступінь метаморфізму все ж таки може бути використаний у процесі розробки стратиграфії Українського щита, насамперед під час стратиграфічного вивчення окремих мегаблоків. Можливість такого застосування метаморфізму розглянуто у циклі публікацій, яку розпочинає ця стаття. У ній наведено характеристику стратиграфії та метаморфізму всіх мегаблоків Українського щита. У будові мегаблоків Українського щита, як і всіх щитів давніх платформ, визначено такі стратигенні метаморфічні комплекси нижнього докембрію, які відрізняються типом та ступенем метаморфізму: а) грануліто-гнейсові, б) амфіболіто-гнейсові, в) зеленокам'яні (метавулканогенні), г) залізисто-кременисто-сланцеві (метавулканогенно-хемогенно-теригенні), д) гнейсо-сланцеві (метакарбонатно-теригенні). Визначено, що у всіх мегаблоках представлені та є найдавнішими грануліто-гнейсові комплекси, а молодші комплекси завжди слабше метаморфізовані за попередні. Отже, зв'язок ступеня метаморфізму та відносного віку в окремих мегаблоках зберігається, проте ця ознака не може поширюватися на весь щит. Одновікові комплекси сусідніх мегаблоків можуть мати різний ступінь метаморфізму, при цьому молодші комплекси одного з мегаблоків інколи інтенсивніше метаморфізовані за давніші в сусідньому мегаблоці.

Ключові слова: метаморфізм регіональний; стратиграфія; геохронологія; нижній докембрій; Український щит.

Regional metamorphism and stratigraphy of the basement of Ukrainian Shield. Article 1. Stratigraphy and metamorphism of megablocks of the Ukrainian Shield

V.P. Kyrylyuk, O.V. Gaiovskyi

Ivan Franko Lviv National University, Lviv, Ukraine

Stratigraphic complexes of the Lower Precambrian are everywhere metamorphosed. That is why the stratigraphic dismemberment of the Lower Precambrian has always been inextricably linked with the study of metamorphism. For some time, metamorphism was even used as a sign of the relative age of stratigenic metamorphic complexes according to the principle - “the higher the degree of metamorphism, the older the complex”. The high-temperature complexes of granulite and amphibolite facies belonged to the Archean, while the less metamorphosed complexes belonged to the Proterozoic. But already at the beginning of the widespread use of methods of isotope dating of metamorphic shield complexes, the most ancient age determinations were obtained from weakly metamorphosed complexes. After that, the degree of metamorphism was no longer taken into account in the stratigraphic dismemberment of the shield basement. The degree of metamorphism of the complexes has not been taken into account for a long ago when compiling official stratigraphic schemes of the Precambrian of the Ukrainian Shield, in which isotope dating plays a leading role. This led, according to many geologists, to distortions in the schemes of the real stratigraphy of the basement of the region.

The authors of the article believe that the degree of metamorphism can still be used in the development of the stratigraphy of the Ukrainian Shield and, above all, in the stratigraphic study of individual megablocks. The possibility of such use of metamorphism is considered in the cycle of publications in which this is the first article. The article presents the characteristics of stratigraphy and metamorphism of all megablocks of the Ukrainian Shield. In the structure of the megablocks of the Ukrainian Shield, as well as all the shields of ancient platforms, the following stratigenic metamorphic complexes of the Lower Precambrian have been established, differing in the type and degree of metamorphism: a) granulite-gneiss, b) amphibolite-gneiss, c) greenstone (metavolcanogenic), d) ferruginous- siliceous-shale (metavolcanogenic-chemogenic-terrigenous), e) gneiss-shale (metacarbonate-terrigenous). It has been established that in all megablocks granulite-gneiss complexes are represented and are the most ancient, and all younger complexes are always less metamorphosed than the previous ones. Thus, the relationship between the degree of metamorphism and relative age in individual megablocks is preserved, but this feature cannot be extended to the entire shield. Coeval complexes of neighboring megablocks may have different degrees of metamorphism, and younger complexes of one of the megablocks are sometimes more intensely metamorphosed than older ones in the neighboring megablock.

Keywords: regional metamorphism; stratigraphy; geochronology; Lower Precambrian; Ukrainian Shield.

Вступ

стратиграфія фундамент український щит

Однією з найважливіших особливостей будови щитів давніх платформ є повсюдний метаморфізм стратигенних утворень та відсутність неметаморфізованих нижньодокембрійських вулканогенно-осадових комплексів. Саме тому вивчення метаморфізму завжди було нерозривно пов'язане зі стратиграфічними дослідженнями щитів та відігравало важливу роль у стратиграфічному розчленуванні нижнього докембрію. Всі великі регіональні стратиграфічні підрозділи в ранзі комплексів і серій, у тім числі на Українському щиті (УЩ), були спочатку виділені як своєрідні асоціації метаморфічних порід, або метаморфічні комплекси у сучасному розумінні, які згодом, після з'ясування їхніх вікових співвідношень, набули статусу стратиграфічних підрозділів.

На початкових етапах розчленування докембрію ступінь метаморфізму широко використовували як ознаку відносного віку, для визначення якого застосовували принцип «чим вищим є ступінь метаморфізму, тим давніший комплекс». Свого часу ознаку ступеня метаморфізму навіть рекомендували як основу для розмежування архею та протерозою (Методическое..., 1957). Як архей розглядали глибоко-метаморфізовані комплекси амфіболітової та гранулітової фацій, а слабше метаморфізовані комплекси відносили до протерозою. Разом з тим зазначалося, що «.по степени метаморфизма протерозойские комплексы могут быть близкими к архейским» (Методическое. , 1957, с. 123).

Цей принцип похитнутий і зазнав сумніву після отримання в середині ХХ ст. найдавніших значень ізотопного віку (понад 3,0 млрд років) із зеленокам'яних комплексів, що значно перевищували відомі на той час датування з високометаморфізованих комплексів. На деякий час ставлення до метаморфізму як до одного з критеріїв вікового стратиграфічного розчленування підкріпило вперше висловлене Б.Я. Хоревою у другій половині 1960-х рр. уявлення про наявність у природі двох типів метаморфізму - монофаціального і поліфаціального (Хорева, 1966, 1969), та відповідних метаморфічних комплексів - монофаціальних (ареальних) і поліфаціальних (зональних). Високотемпературний монофаціальний метаморфізм вважали ознакою дозеленокам'яного архейського віку комплексів, а монофаціальні гранулітові комплекси розглядали як давніші за амфіболітові.

Такі уявлення про вік монофаціальних комплексів набули свого часу великого поширення і зараз ще поділяються багатьма геологами. Однак визначені раніше і все ще одержувані з високотемпературних монофаціальних комплексів масові «молодші» ізотопні визначення, аніж датування архейських зеленокам'яних комплексів, а часто і взагалі післяархейські (ранньопротерозойські) значення віку, так і не відновили повністю довіри до ступеня метаморфізму як ознаки хоча б відносної вікової послідовності стратиграфічних комплексів. У зв'язку з цим протистояння прихильників метаморфізму як одного з критеріїв стратиграфічного розчленування та фахівців, котрі віддають перевагу ізотопним дослідженням як основним методам геохронологічного розчленування та вивчення нижнього докембрію, продовжується досі. Саме тому ступінь метаморфізму та його роль у формуванні досліджуваних порід, як і тривалість процесів регіонального метаморфізму, зазвичай перестали враховувати під час вікової інтерпретації ізотопних датувань.

Не брали до уваги ступінь і роль метаморфізму й під час інтерпретації ізотопних датувань зі стратигенних метаморфічних комплексів УЩ. Це вже давно призвело до появи багатьох серйозних хибних уявлень, які відображені і в чинній «Кореляційній хроностратиграфічній схемі раннього докембрію Українського щита» (далі - КХС УЩ) (Кореляційна..., 2004). Зокрема, як різновікові утворення у КХС УЩ показано подібні за складом та первинним монофаціальним метаморфізмом зеленолевадівську світу дністровсько-бузької серії палеоархею і центральноприазовську серію неоархею, аульську серію палеоархею і росинсько-тікицьку серію неоархею. І навпаки, на одному віковому рівні неоархею як латеральні стратиграфічні аналоги у КХС УЩ розміщені абсолютно різні за геолого-формаційним складом і ступенем монофаціального метаморфізму бузька, росинсько-тікицька і центральноприазовська серії.

З метою «виправдання» деяких ізотопних датувань, які суперечать геологічним даним, узагалі ставляться під сумнів здавалося б усталені уявлення про метаморфізм і метаморфічні комплекси цього регіону, зокрема віднесення до монофаціальних метаморфічних комплексів низки стратиграфічних підрозділів КХС УЩ. Так, Л.М. Степанюк вважає, що «...про монофаціальний метаморфізм порід березнинської товщі не може йти мова, і немає підстав відносити їх до монофаціально метаморфізованих утворень» (Степанюк, 2017, с. 106). Такі уявлення по суті ставлять під сумнів існування всього побузького монофаціального гранулітового комплексу, складовою якого є кінцигітова формація - березнинська світа. Цю думку в результаті й висловлює Л.М. Степанюк в одній зі своїх праць у вигляді запитання: «Чи усі комплекси, що традиційно вважаються монофаціальними, є дійсно такими?» (Степанюк, 2018, с. 18).

Серед прихильників використання метаморфізму як одного з критеріїв стратиграфічного розчленування нижнього докембрію цю ознаку ніколи не брали до уваги саму по собі, а лише разом з вивченням структурно-стратиграфічних співвідношень комплексів, які між собою контактують, послідовності в них метаморфічних, зокрема повторних діафторитових процесів, і лише разом з результатами геологічного картування комплексів. У зв'язку з цим не може не дивувати опубліковане нещодавно висловлювання, що «...структурные построения в районах развития катархейских комплексов на основе стратиграфических взглядов неверно, как и неверно строить стратиграфию раннего архея, только исходя из законов регионального метаморфизма (виділено нами. - В.К. і О.Г) и не учитывая многие другие явления» (Пономаренко и др., 2018, с. 63-64).

Незважаючи на скептичне ставлення багатьох дослідників до ролі метаморфізму під час стратиграфічного розчленування нижнього докембрію, на наш погляд, ступінь метаморфізму як ознака відносного, а в деяких випадках навіть «абсолютного» (у певному часовому діапазоні) стратиграфічного віку нижньодо-кембрійських утворень зовсім не вичерпав себе. Він лише повинен розглядатися і застосовуватися не як всезагальний принцип, а стосовно конкретних структур, зокрема до окремо взятих мегаблоків щитів. На користь цього свідчать і наведені нижче дані про стратиграфію та метаморфізм мегаблоків УЩ. Однак перш ніж перейти до розгляду співвідношення метаморфізму та стратиграфії нижнього докембрію УЩ, необхідно зробити кілька зауважень щодо стану вивчення цих аспектів геології фундаменту даного регіону.

Історія досліджень

Стратиграфічні дослідження на УЩ з різною інтенсивністю здійснюють постійно. Нещодавно відбулося чергове оновлення регіональної стратиграфічної схеми нижнього докембрію (Про діяльність. 2018), яке, однак, не внесло суттєвих змін до чинної КХС УЩ. Щодо вивчення метаморфізму, то систематичні регіональні дослідження у цьому напрямі завершилися ще в першій половині 1980-х рр. виданням «Карты фаций регионального метаморфизма Украинского щита» масштабу 1:500 000 і пояснювальної записки до неї (Карта., 1982), «Карты метаморфических фаций Украинского щита» масштабу 1:1 000 000 і стислої пояснювальної записки до неї (Геология., 1984), а також двох ґрунтовних монографій - І.С. Усенка зі співавторами (Метаморфизм., 1982) і Р.Я. Бєлєвцева (Белевцев, 1982). Жодних пізніших узагальнювальних праць з метаморфізму УЩ не видавали. Втім і викладеної у вказаних вище працях інформації з урахуванням матеріалів подальшого вивчення окремих територій, які отримано головно в процесі виконання ГГК-200, виявилося достатньо для огляду питання про можливості використання метаморфізму під час стратиграфічних досліджень.

У контексті цієї теми необхідно звернути увагу на одну загальну, так би мовити, «регіональну» особливість як стратиграфічних, так і метаморфічних досліджень нижнього докембрію УЩ. Вона полягає в тому, що і в одній, і в другій області досліджень не набуло поширення виділення найбільших таксономічних підрозділів, які широко використовуються на інших щитах. У стратиграфії це стосується «стратиграфічних комплексів», які передбачені Стратиграфічним кодексом України (СКУ) (Стратиграфічний., 2012), місце яких у КХС УЩ відведено «серіям». Під час вивчення метаморфізму як найбільшу таксономічну одиницю вже з перших кроків систематичного розчленування докембрію також рекомендували використання терміна «метаморфічний комплекс» (Методическое..., 1957). Згодом цей термін, як і «стратиграфічний комплекс», узаконено Петрографічним кодексом Росії - ПКР (Петрографический. , 1995) та Петрографічним кодексом України - ПКУ (Петрографічний., 1999). Однак і після цього термін «метаморфічний комплекс» під час опису УЩ практично не використовували.

Разом з тим у змісті цих термінів є одна важлива спільність, на яку необхідно звернути увагу. СКУ визначає «комплекс» як «.потужну, складну за речовинним складом та структурою сукупність геологічних утворень, що відповідає великому за часом геоісторичному етапу» (Стратиграфічний., 2012, с. 20). Відповідно до ПКУ, «.магматичний (метаморфічний) комплекс - сукупність магматичних або метаморфічних порід, що складають окремі геологічні тіла та їхні асоціації, які утворилися в межах певного району впродовж одного етапу розвитку кори і мають спільні особливості складу» (Петрографічний., 1999, с. 25). Неважко побачити, що обидва визначення розглядають «комплекс» як складні тіла, що виникли впродовж певного етапу геологічного розвитку. І якщо врахувати, що кожен «метаморфічний комплекс» утворився в результаті метаморфізму певного «стратиграфічного комплексу», то з фізичного, матеріального погляду ці терміни характеризують різні боки або властивості одного і того самого геологічного тіла.

На жаль, ПКУ обмежує зміст «метаморфічного комплексу» лише наведеним стислим визначенням. Повніше визначення дає ПКР (Петрографический., 2009). У ньому, зокрема, йдеться, що «.геологическим телам, относящимся к единому комплексу, свойственна специфика петрографических, структурнотекстурных и петрохимических признаков пород при определенной их упорядоченности» (Петрографический.. 2009, с. 60). Як бачимо, ця характеристика також зближує метаморфічні комплекси зі стратиграфічними. Крім того, у ПКР закріплено, що «.в соответствии с внутренним строением комплекса, выраженного положением в нем изоград метаморфизма, выделяются монофациальные и полифациальные комплексы» (Петрографический., 2009, с. 60), та подається їхнє визначення.

«Монофациальный (ареальный) метаморфический комплекс - геологическое тело или тела, объединяющие горные породы с минеральным парагенезисом одной фации метаморфизма, образовавшиеся при почти постоянных термодинамических условиях для всего геоструктурного уровня формирования комплекса. Границы таких комплексов совпадают с границами одной метаморфической фации. Полифациальный (зональный) метаморфический комплекс - совокупность геологических тел, образованных закономерно расположенными в пространстве горными породами с минеральными парагенезисами различных метаморфических фаций, возникшими синхронно в поле с отчетливо проявленными градиентами температуры и давления» (Петрографический., 2009, с. 60).

У цій роботі ми використовуємо терміни «стратиграфічний комплекс» та «метаморфічний комплекс» згідно з їхнім визначенням у відповідних кодексах. Окрім того, одним із авторів запропоновано «об'єднувальний» термін «стратометаморфічний комплекс» (Кирилюк, 1999) для того, щоб підкреслити вихідну стратигенну, а не лише наступну метаморфічну природу комплексів. Змістовну відмінність термінів «метаморфічний» та «стратометаморфічний» комплекс докладно розглянуто у роботі (Кирилюк, 2013). У відповідності до СКУ під визначення стратиграфічних (стратометаморфічних) комплексів потрапляє більшість серій КХС УЩ зі збереженням їхніх назв, окрім дністровсько-бузької і бузької серій, які об'єднано в один побузький гранулітовий стратиграфічний (стратометаморфічний) комплекс, західно-приазовської і центральноприазовської серій, які об'єднано в приазовський комплекс, та криворізької і білозерської серій, які об'єднано у криворізько-білозерський комплекс. Таке об'єднання серій у комплекси вже неодноразово пропонували раніше (Лазько и др., 1986; Кирилюк, Паранько, 2014 та ін.). Крім того, для монофаціальних комплексів Волинського та Інгульського блоків викорис-товуються нові назви, які запропоновано раніше для позначення структурних поверхів цих мегаблоків (Кирилюк, Смоголюк, 1993). Незважаючи на те, що ці комплекси є безпосереднім продовженням комплексів сусідніх мегаблоків, для них у новій стратиграфічній схемі УЩ доцільно запровадити власні найменування, щоб підкреслити індивідуальність кожного з мегаблоків.

Стратиграфія і метаморфізм мегаблоків УЩ

В основу КХС УЩ покладено тектонічне районування УЩ, яке охоплює шість мегаблоків і три шовні зони. Такий поділ не є загальноприйнятим. Насамперед це стосується «шовних зон», тектонічна самостійність яких сама по собі досить проблематична і, поза всяким сумнівом, не має жодних стратиграфічних підстав для їхнього виокремлення як самостійних структурних підрозділів у регіональній стратиграфічній схемі УЩ. Різні уявлення існують і щодо блокової подільності західної частини УЩ. Зокрема, у КХС УЩ прийнято поділ західної частини УЩ на Волинський, Дністровсько-Бузький і Росинсько-Тікицький мегаблоки, тоді як інші автори у межах двох останніх структурних елементів виділяють Подільський і Бузько- Росинський мегаблоки (Кирилюк, 2001, 2004; Дранник и др., 2003; Костенко, 2010). Висловлюються різні думки і щодо південного обмеження Волинського мегаблока. Прийняте у цій роботі районування зображено на рисунку.

Усі великі стратиграфічні підрозділи КХС УЩ, які показані в ній у ранзі серій, відповідають одному з типових стратигенних метаморфічних комплексів нижнього докембрію щитів давніх платформ. Нині на щитах відомо п'ять типів нижньодокембрійських стратометаморфічних комплексів: 1) грануліто-гнейсові, 2) амфіболіто-гнейсові, 3) зеленокам'яні (метавулканогенні), 4) залізисто-кременисто-сланцеві (метавулканогенно-хемогенно-тери- генні), 5) гнейсо-сланцеві (метакарбонатнотеригенні) (Кирилюк, 1986). Важливою особливістю всіх нижньодокембрійських стратометаморфічних комплексів є те, що кожен з них відрізняється від інших комплексів не лише метаморфізмом, а й геолого-формаційним складом, і тому вони не можуть бути зведені один з одним з урахуванням «елімінації» (уявного зняття) метаморфізму. Крім того, жоден з них не має аналогів серед неметамор- фізованих комплексів фанерозою, що підкреслює генетичну єдність вихідного складу та метаморфізму комплексів і також цілком виправдовує «стратометаморфічні комплекси».

Два перші типи комплексів належать до моно- фаціальних (ареальних), інші - до поліфаціаль- них (зональних) комплексів. Всі ці типи представлені на УЩ та у різних співвідношеннях за- діяні у будові його мегаблоків (див. рисунок), визначаючи особливості стратиграфії, метаморфізму та геологічного розвитку кожного з них. Характерні особливості будови мегаблоків, які визначені на УЩ, повторюються і на інших щитах, що дало змогу виконати типізацію мегаблоків щитів давніх платформ і виділити серед них гранулітовий, грануліт-діафторитовий, грануліт-амфіболітовий, амфіболіт-зеленокам'яний (граніт-зеленокам'яний) і гранітно-гнейсо-сланцевий структурно-формаційні типи мегаблоків (Кирилюк, 1986; Кирилюк, Смоголюк, 1993).

У грануліто-гнейсових комплексах у різних мегаблоках встановлено прояви повторного ме-таморфізму, як прогресивного за умов гранулітової фації підвищених тисків, так і регресивного - діафторезу за умов амфіболітової фації. Ці дані про накладені метаморфічні процеси можна використати як непрямі ознаки під час визначення вікових стратиграфічних співвідношень різнофаціальних стратометаморфічних комплексів. Монофаціальні комплекси, у тім числі діафторовані грануліто-гнейсові, повсюдно зазнали інтенсивних ультраметаморфічних перетворень. У результаті сформовані три типи гранітно-метаморфічних комплексів - гранулітові, грануліт-діафторид-гранітові та амфіболіт- гранітові, основою яких є вихідні монофаціальні стратометаморфічні комплекси. Ці комплекси, у зв'язку з домінуванням ультраметаморфічних утворень, зручно використовувати під час узагальненого геологічного опису мегаблоків, а з тектонічного погляду вони відповідають структурним поверхам та їхнім структурно-формаційним зонам (Кирилюк, Смоголюк, 1993; Кирилюк, 2007).

Подільський мегаблок

Цей мегаблок є найпростішим за геологічною будовою. Він складений одним побузьким гранулітовим комплексом. Стратиграфічною основою комплексу є грануліто-гнейсовий стратометаморфічний комплекс, у складі якого на території Подільського мегаблока встановлено три суперкрустальні формації (знизу вгору): кінцигітова, ендербіто-гнейсова і лейкогранулітова. Як стратиграфічні підрозділи вони виділені під назвою березнинської, тиврівської і зеленолевадівської світ (Лазько и др., 1975). У стратиграфічну схему докембрію УЩ ці світи увійшли як «товщі» (Стратиграфические..., 1986) на підставі нібито недостатньої обґрунтованості стратиграфічних взаємовідношень і в такому статусі зберігаються в КХС УЩ як підрозділи палеоархейської дністровсько-бузької серії. Березнинська світа складена головно біотит-гранатовими і гранат-біотитовими плагіогнейсами та гнейсами з підпорядкованими про-шарками біотит-гіперстенових кристалічних сланців. Тиврівська світа представлена гіперстеновими і двопіроксеновими плагіогнейсами та кристалічними сланцями середнього й осно-вного складу, серед яких у нижній частині розрізу трапляються мармури та кальцифіри. Основний вміст зеленолевадівської світи складають двопольовошпатові лейкократові гнейси з гранатом, біотитом, гіперстеном.

Схема поширення та структурна позиція стратигенних метаморфічних комплексів у фундаменті УЩ: 1 - головні структурні елементи: Ї-УЇ - мегаблоки: Подільський гранулітовий (Ї), Приазовський грануліт-діафторитовий (ЇЇ), Бузько-Росинський грануліт-амфіболітовий (ЇЇЇ), Придніпровський гранітно-зеленокам'яний (ЇУ), Інгульський (У) та Волинський (УЇ) гранітно-гнейсо-сланцеві; Волино-Поліський вулканоплутонічний пояс (УЇЇ). 2-9 - стратометаморфічні і супутні ультраметаморфічні та інтрузивні комплек-си: 2-3 - грануліто-гнейсові комплекси (2 - супраструктури Подільського мегаблока (побузький), 3 - інфраструктури Бузько-Росинського (побузький) та Інгульського (братський) мегаблоків; 4 - грануліт-діафторитові комплекси інфраструктури Бузько-Росинського (собітовий), Приазовського (приазовський), Придніпровського (славгородський) та Волинського (соснівський) мегаблоків; 5-6 - амфіболіто- гнейсові комплекси (5 - супраструктури Бузько-Росинського мегаблока (росинсько-тікицький), 6 - інфраструктури Придніпровського (аульський), Інгульського (реєвський) і Волинського (корчицький) мегаблоків; 7 - зеленокам'яний (конкський) і залізисто-кременисто-сланцевий (криворізько-білозерський) комплекси супраструктури Придніпровського мегаблока, об'єднані в масштабі схеми (подібні комплекси поширені в позамасштабних прирозломних і трогових структурах Приазовського мегаблока); 8 - гнейсо-сланцеві комплекси супраструктури Інгульського (інгуло-інгулецький) та Волинського (тетерівський) мегаблоків; 9 - вулкано-плутонічний комплекс Волино-Поліського поясу; 10 - великі автономні інтрузивні масиви (дрібні масиви включені в площі комплексів, які вони проривають); 11 - Овруцький прогин і його сателіти; 12-15 - геологічні границі (12 - щита за виходами фундаменту на денну поверхню, 13 - міжмегаблокові зони розломів; 14 - територій поширення стратоме- таморфічних комплексів (структурних поверхів мегаблоків); 15 - грануліт-діафторитових зон інфраструктури

Scheme of distribution and structural position of stratigenic metamorphic complexes in the basement of the Ukrainian Shield: 1 - main structural elements: I-VI - megablocks: Podilsky granulite (I), Priazovsky granulite-diaftorite (II), Buzko-Rosynsky granulite-amphibolite (III), Prydniprovsky granite-greenstone (IV), Ingulsky (V) and Volynsky (VI) granite- gneissoschistose; Volyn-Polisky volcano-plutonic belt (VII). 2-9 - stratometamorphic and associated ultrametamorphic and intrusive complexes: 2-3 - granulite-gneiss complexes: 2 - suprastructures of the Podilsky megablock (pobuzhsky complex), 3 - infrastructures of the Buzhko-Rosinsky (pobuzhsky complex) and Ingulsky (bratsky complex) megablocks; 4 - granulite- diaftorite infrastructure complexes of the Buzko-Rosynskyi (sobitovy complex), Priazovskyi (priazovskyi complex), Prydniprovskyi (slavhorodskyi complex) and Volynskyi (sosnovskyi complex) megablocks; 5-6 - amphibolite-gneiss complexes: 5 - suprastructures of the Bug-Rosyn megablock (rosynskyi-tikitchskyi complex); -6 - infrastructures of Prydniprovskyi (aulskyi complex), Ingulskyi (reyevskyi complex) and Volynskyi (korchytskyi complex) megablocks; 7 - greenstone (konksky) and iron-siliceous-shale (kryvorizko-bilosersky) complexes of the suprastructure ofthe Prydniprovsky megablock, united on the scale of the scheme (similar complexes are common in off-scale near-fault and trough structures of the Azovsky megablock); 8 - gneiss-schist complexes of the suprastructure of the Ingulsky (ingul-inguletssky complex) and Volynsky (teterivsky complex) megablocks; 9 - volcanic-plutonic complex of the Volyn-Polisky belt; 10 - large autonomous intrusive massifs (small massifs are included in the area of complexes that they break through); 11 - Ovrutsky depression and its satellites; 12-15 - geological boundaries: 12 - of the shield behind the exits of the foundation to the day surface; 13 - intermegablock fault zones; 14 - the territory of distribution of stratometamorphic complexes (structural floors of megablocks); 15 - granulite-diaftorite zones of the infrastructure

На території Подільського мегаблока повсюдно інтенсивно проявлений ультраметаморфізм, у зв'язку з чим суперкрустальні формації та відповідні стратиграфічні підрозділи мають обмежене поширення серед панівних ультраметаморфічних формацій. Однією з особливостей ультраметаморфічних формацій Подільського мегаблока є чітке успадкування ними складу за-міщених суперкрустальних формацій. На місці первинних суперкрустальних формацій внаслідок ультраметаморфізму виникли три різні ультраметаморфічні формації: а) кінцигіт-гранітова, основний вміст якої становлять «чудново-бердичівські граніти»; б) ендербітова, що складається здебільшого з ендербітоїдів різного вигляду і складу; в) гнейсо-аляскітова, панівні породи якої відомі як мігматити й апліто-пегматоїдні граніти. Ці формації являють собою поєднання новоутворених порід плутонічного вигляду і реліктів («включень») у них метаморфічних порід вихідних суперкрустальних формацій. Вони та подібні до них закономірні поєднання вихідних метаморфічних та новоутворених плутонічних порід у загальній петроструктурній систематиці формацій (Кирилюк и др., 1979, 1981) отримали назву «плутоно-метаморфічні формації», які з петрогенетичного погляду є ультраметаморфічними утвореннями.

Включення мають розміри від дециметрів і перших метрів у поперечнику, що спостерігаються в кожному відслоненні будь-якої плутоно-метаморфічної формації, до декількох кілометрів за протяжністю, які виявлено за результатами геологічного картування. Суперкрустальні і плутоно-метаморфічні формації, які їх заміщують, закономірно розподілені на території Подільського мегаблока. Його північна частина майже повністю зайнята кінцигіт-гранітовою формацією з реліктами кінцигітової формації - березнинської світи. У центральній та південній частинах мегаблока ця асоціація чергується на площі з гнейсо-ендербітовою асоціацією, яка містить фрагменти тиврівської світи. І лише у крайній південно-західній, придністровській частині мегаблока до них приєднується лейкогрануліт-аляскітова асоціація, яка сформована на основі лейкогранулітової формації - зеленолевадівської світи.

Спостереження за співвідношенням метаморфічних і плутонічних порід у складі формацій та порівняння їхніх складів показує, що плутонічні породи виникли головно внаслідок близької до ізохімічної перекристалізації вихідних порід за незначної ролі анатексису та постанатектичного метасоматозу (Лазько и др., 1975). Це дає підстави стверджувати, що плутоно-метаморфічні формації успадковують положення суперкрустальних формацій у розрізі та структурі по бузького комплексу. Новоутворені породи плутонічного вигляду фактично також є метаморфічними породами, у зв'язку з чим стосовно них навіть використано термін «бластити» (Лазько и др., 1975). Цей термін не набув значного поширення, однак від цього генетична суть самих порід не змінюється. Їхня метаморфічна природа підтверджена ізофаціальністю як метаморфічних, так і плутонічних порід, що належать до однієї гранулітової мінеральної фації.

Широкий розвиток метаморфічних та пов'язаних з ними плутонічних порід, які відносять до гранулітової мінеральної фації, на території західної частини УЩ висвітлений у працях багатьох дослідників (М.І. Безбородько, В.І. Лучицький, В.П. Костюк, М.П. Семененко, М.П. Щербак, І.Б. Щербаков, В.М. Венідиктов та ін.). Саме фаціальну належність було покладено в основу виділення асоціації гранулітових порід як самостійного стратиграфічного та вікового підрозділу - дністровсько-бузької серії (Бабков и др., 1970) та побузького комплексу (Лазько и др., 1970, 1975).

Побузький комплекс Подільського мегаблока є монофаціальним з погляду належності всіх його порід, окрім діафторитів, до однієї гранулітової мінеральної фації. Поряд з тим на площі розвитку комплексу виявлено ознаки суттєвих відмінностей у складі мінеральних парагенезисів, які дають підстави відносити їх до різних температурних субфацій гранулітової фації - піроксен-гранулітової та роговообманково-гранулітової. Детальну характеристику метаморфізму гранулітового комплексу Подільського мегаблока наведено у багатьох працях (Костюк, 1955; Лазько и др., 1975; Щербаков, 1975; Венидиктов, 1978; Метаморфизм..., 1982 та ін.). Тут ми зупинимося лише на деяких аспектах метаморфізму, які стосуються проблем стратиграфії.

Належність побузького комплексу Подільського мегаблока до гранулітової фації помірних тисків визначена широким розвитком у його межах метаморфічних порід з гіперстеном середньої залізистості, а також різноманітними чарнокітоїдами, які з ними асоціюють, - чарнокітами, ендербітами та лейкократовими гіперстеновмісними гранітоїдами. Для них характерний широкий розвиток пертитових польових шпатів. Гіперстеновмісні породи входять як основні члени до складу всіх суперкрустальних формацій Подільського мегаблока. Серед них переважають гіперстенові і двопіроксенові гнейси та кристалічні сланці, які належать до піроксен-гранулітової субфації. На території, яка зайнята кінцигіт-гранітовою і гнейсо-аляскітовою формаціями, з ними асоціюють метапеліти з парагенезисами: а) гранат ± кордієрит + біотит + плагіоклаз + ортоклаз + кварц + силіманіт, б) гіперстен + гранат + плагіоклаз + ортоклаз + кварц.

Разом з цими парагенезисами часто трапляються гіперстенові і двопіроксенові кристалічні сланці з роговою обманкою. В одних випадках рогова обманка визначається як виразно вторинна по піроксенах, що виникла в ході діафторезу, в інших - вона не виявляє з ними нерівноважних взаємовідношень. Обидві рогові обманки добре розрізняються під мікроскопом за забарвленням: перша має виразне зелене і навіть синьо-зелене забарвлення, що характерне для амфіболітової фації, друга - буре або зеленкувато-буре, типове для порід гранулітової фації. Асоціація бурої рогової обманки з піроксенами відповідає роговообманково-гранулітовій субфації.

Породи різних субфацій на території Подільського мегаблока, як і в інших гранулітових комплексах різних регіонів (Тернер, Ферхуген, 1961; Добрецов и др., 1972), неможливо чітко просторово розділити і вони чергуються по площі. Однак разом з тим можна виділити території переважного розвитку кожної з них. Породи, які належать до піроксен-гранулітової субфації, домінують на більшій частині Подільського мегаблока, у той час як роговообманково-гранулітова субфація сконцентрована головно в його північній і північно-східній частинах (верхів'я річок Случ, Тетерів, Гнилоп'ять, Соб, Рось і частково на лівобережжі р. Південний Буг), поблизу його границі з Волинським та північною частиною Бузько- Росинського мегаблоків.

Наявність РТ-неоднорідностей у гранулітових утвореннях північної частини Подільського мегаблока, зокрема збільшення з півночі на південь температурності та глибинності міне-ралоутворення, вперше показав С.М. Доброхотов (Доброхотов, 1968) за даними мінерального парагенетичного аналізу гранатовмісних порід. Ці уявлення підтверджено під час складання «Карты фаций регионального метаморфизма Украинского щита» масштабу 1:500 000 (Карта., 1982; Метаморфизм., 1982). Зростання ролі більш низькотемпературних порід у напрямі до північної та східної крайових частин Подільського мегаблока добре фіксоване петрографічно. Гранатові і біотит-гранатові компоненти березнинської світи (кінцигітової формації) і кінцигіт-гранітової формації змінюються гранат-біотитовими різновидами, які переважають, а в тиврівській світі (ендербіто-гнейсовій формації) відбувається збільшення роговообманкових різновидів кристалічних сланців, аж до появи піроксеновмісних амфіболітів з характерною зеленкувато-бурою роговою обманкою, яка притаманна гранулітовій фації. Зазначені зміни складу тиврівської світи добре виражені на схід від м. Вінниця, а в північній частині Подільського мегаблока, де виходи цієї світи відсутні, вони фіксовані лише в березнинській світі та супутній кінцигіт-гранітовій формації, як у метапелітах, так і в поодиноких прошарках і включеннях піроксеновмісних кристалічних сланців.

Ми спеціально зупинилися на площинному поширенні метаморфічних неоднорідностей у межах Подільського мегаблока в зв'язку з тим, що саме для цього мегаблока робилися спроби використовувати їх для стратиграфічних цілей. Нагадаємо, що відповідно до початкових і, отже, пріоритетних уявлень, розріз Подільського мегаблока розпочинає березнинська світа (кінцигітова формація), яка перекривається тиврівською світою (Лазько и др., 1975). Такий висновок зроблено на підставі геолого-формаційних і супутніх структурно-стратиграфічних досліджень відслонених частин річкових долин Подільського мегаблока. Без будь-яких нових геологічних даних про співвідношення світ, на підставі лише низки припущень ці світи у 1984 р. введено до стратиграфічної схеми докембрію УЩ у ранзі «товщ» і в зворотній віковій послідовності - тиврівська світа стратиграфічно нижче за березнинську. Серед доказів на користь таких уявлень використано й дані про нібито меншу температурність (і відповідно меншу глибинність) метаморфічних порід кінцигітової формації, «...что позволяет принять для кинцигитовой формации более высокое стратиграфическое положение по отношению к кальцифир-кристаллосланцевой в разрезе суперкрустальных образований Верхнего Побужья» (Метаморфизм., 1982, с. 92).

Цей самий аргумент наведено й у відомій монографії зі стратиграфії докембрію УЩ, у якій йдеться, що «.данные о снижении глубинности метаморфизма пород в направлении с юга на север хотя и косвенно, но весьма убедительно указывают на более низкое стратиграфическое положение пород тывровской толщи по отношению к березнинской» (Стратиграфические., 1985, с. 48). А нещодавно, більше ніж через 30 років, ці самі дані, утім доповнені посиланнями на мінералого-термометричні дослідження В.О. Курепіна (Курепин, 1995), використав Л.М. Степанюк (Степанюк, 2017, 2018) для виключення березнинської світи з числа монофаціальних утворень, у зв'язку з чим, на його думку, «.зникає одна із підстав, за якими суперкрустальні породи березнинської товщі відносять до найдавніших порід докембрію» (Степанюк, 2017, с. 106). Додаючи при цьому, «.що за визначеннями ізотопного віку тиврівська товща безсумнівно є архейською, а березнинська сформувалася не раніше палеопротерозою» (Степанюк, 2017, с. 107).

Як показує регіональний аналіз розподілу фацій метаморфізму у фундаменті УЩ, про що докладніше сказано нижче, неоднорідності гранулітового метаморфізму Подільського мегаблока ніяк не пов'язані з його стратиграфією. Вони є частиною регіональної метаморфічної зональності УЩ і спроби використовувати їх для обґрунтування стратиграфічної послідовності березнинської і тиврівської світ видаються неправомірними. Також як і віднесення березнинської світи, а віднедавна і тиврівської світи до нижнього протерозою на підставі ізотопних датувань.

Однак саме такий висновок зроблено останніми роками багатьма дослідниками (Лесная и др., 2014; Степанюк, Шумлянський, 2017) на тій підставі, що «.данные модельного Зт-Ыё метода для гранат-биотитовых гнейсов, гиперстеновых кристаллосланцев и гранитоидов бердичевского комплекса изменяются от 2250 до 2450 млн лет, ЯЬ-Зг возраст гранатбиотитовых гнейсов равен 2300 млн лет, и-РЬ - по циркону и монациту из гнейсов и гранитоидов - 2000-2300 млн лет» (Лесная и др., 2014, с. 79). А в іншій публікації з цього приводу йдеться, що «.і кінцигітова формація (березнинська товща), і породна асоціація, представлена гіперстеновими плагіогнейсами та осно-вними кристалічними сланцями, поширені у Верхньому Побужжі, є палеопротерозойськими утвореннями. Породна асоціація гіперстенових плагіогнейсів і кристалосланців, відслонена долиною р. Згар у районі сіл Городище-Новоселиця, де за [Бобров, Кирилюк та ін.] знаходиться один зі стратотипових розрізів кальцифіркристалосланцевої (ендербіто-гнейсової) формації, визначена як тиврівська товща дністровсько -бузької серії, була сформована в палеопротерозої не раніше 2,2 млрд років тому» (Степанюк, Шумлянський, 2017, с. 71).

Усі наведені датування, найімовірніше, вказують на ранньопротерозойський вік завершення метаморфізму, утім ніяк не на «стратиграфічний вік» світ. І за своїм монофаціальним гранулітовим метаморфізмом, і за характерним геолого-формаційним складом і березнинська, і тиврівська світи, безумовно, належать до побузького стратиграфічного комплексу, у складі якого як за структурно-стратиграфічними співвідношеннями світ, так і за положенням у регіональній структурі, розміщені в низах розрізу. Щодо «абсолютного віку» побузького комплексу, то підтвердженням цього є ізотопні датування, що отримано з порід Бузько-Росинського мегаблока, які наведено нижче.

Бузько-Росинский мегаблок

У будові Бузько-Росинського мегаблока задіяні три гранітно-метаморфічні комплекси: побузький гранулітовий, собітовий грануліт-діафторит-гранітовий, тікицький амфіболіт-гранітовий (Кирилюк, 1986, 2007).

Побузький гранулітовий комплекс є безпосереднім продовженням побузького комплексу Подільського мегаблока та охоплює південну і південно-західну частини Бузько-Росинського мегаблока. На більшій частині території мегаблока поширені тиврівська (ендербіто-гнейсова формація) і зеленолевадівська (лейкогранулітова формація) світи та ультраметаморфічні утворення, які їх заміщують. До них у межах Середнього Побужжя, у басейні р. Південний Буг від с. Хащувате до м. Первомайськ, додаються світи, які залягають вище по розрізу і мають дуже обмежене поширення: кошаро-олександрівська (високоглиноземисто- кварцитова формація), хащувато-заваллівська (мармур-кальцифірова і кондалітова формації) та сальківська (ритмічно-шарувата глино- земисто-базитова формація) (Кирилюк, 1982, 2010).

Мінеральні парагенезиси як метабазитової (піроксенової гнейсово-кристалосланцевої), так і метапелітової (гранат-силіманітової) груп порід свідчать про належність побузького комплексу Бузько-Росинського мегаблока до гранулітової фації (Метаморфизм..., 1982). В її складі, як і в Подільському мегаблоці, розвинені породи, що належать до піроксен-гранулітової і роговообманково-гранулітової температурних субфацій. Однак, на відміну від гранулітового комплексу помірних тисків Подільського мегаблока, у гранулітовому комплексі Бузько-Росинського мегаблока виявлені ознаки підвищених тисків. Про це свідчать явища еклоґітизації у кристалічних сланцях основного складу (Усенко, Щербаков, 1970). Крім еклоґітизації, це підтверджено виявленням у гранат-силіманітових гранулітах найбільше магнезіального гранату у складі побузького комплексу з вмістом піропу 42 %, що відповідає сутамській субфації глибинності (Метаморфизм., 1982).

У межах закритої частини Бузько-Дністровського межиріччя, у процесі геологозйомочних робіт, які виконували наприкінці 1980-х рр., у складі побузького комплексу вперше було виявлено сапфіриновмісні породи з гіперстеном, кордієритом і силіманітом, які разом з двопіроксеновими, гіперстен-кордієритовими і різноманітними гранатовмісними гнейсами і кристалічними сланцями входять до складу гнейсо-аляскітової формації. Наявність сапфіриновмісних порід, на думку Р.І. Сироштана зі співавторами (Сироштан и др., 1982), свідчить про умови метаморфізму, перехідні до дистен-силіманітової фаціальної серії підвищених тисків, та їхнє утворення, вірогідно, корельовано за часом з еклоґітизацією основних кристалічних сланців.

Грануліто-гнейсовий комплекс Бузько-Росинського мегаблока в стратиграфічних схемах докембрію УЩ здавна розділено на дві різновікові серії - дністровсько-бузьку і бузьку. Цей поділ зберігається і в КХС УЩ, у якій дністровсько-бузьку серію віднесено до еопалеоархею з віком давніше 3400 млн років, а бузьку - до неоархею з нижньою межею серії 2800 млн років. Такий поділ виконано винятково на підставі інтерпретації ізотопних датувань. Для цього, як уже неодноразово наголошували (Кирилюк, 1982, 2015; Лазько и др., 1986 та ін.), немає жодних геологічних підстав - ні структурно-стратиграфічних, які б свідчили про незгідне залягання бузької серії на дністровсько-бузькій, ні метаморфічних. Породи обох серій не лише належать до гранулітової фації, а й мають ознаки метаморфізму підвищених тисків, зокрема еклоґітизації основних кристалічних сланців, які виявлено як у складі тиврівської світи, так і в кошаро-олександрівській світі. Саме тому багато дослідників уважають обидві серії частинами єдиного побузького стратиграфічного комплексу.

Максимальні ізотопні датування з побузького комплексу за даними Є.В. Бібікової та її співавторів становлять близько «...3800 Ма (3789±4 и 3775±5 млн лет) с почти ненарушенной уран-свинцовой изотопной системой» (Бибикова и др., 2013, с. 117). Вони отримані по циркону з гіперстенових плагіогнейсів сальківської світи - найвищої у розрізі побузького комплексу. Разом з цим з порід тієї самої світи одержано визначення, які «.по изотопному отношению 207РЬ/206РЬ занимают весь диапазон между 3500-1900 Ма» (Бибикова и др., 2013, с. 109). Це дає змогу на підставі «найдавніших» датувань вважати весь побузький стратиграфічний комплекс за часом його нагромадження ранньоархейським, давніше 3800 млн років. Проте фахівці в області ізотопних досліджень, які, на наш погляд, помилково сприймають сальківську світу як тиврівську, розглядають отримані максимальні датування лише як вік дністровсько-бузької серії (Степанюк, 2018 та ін.).

Щодо датувань «3500-1900 Ма» (Бибикова и др., 2013, с. 109), то вони, на наш погляд, свідчать про те, що породний комплекс, який відслонений на рівні сучасного денудаційного зрізу, весь цей час перебував у глибинних високотемпературних умовах, за яких тривали процеси утворення та перетворення цирконів і зміни їхніх ізотопних систем. Такі уявлення поділяють також інші дослідники, які зазначають, що «. ендербіто-гнейси діоритового складу містять полігенний комплекс кристалів циркону, що формувалися впродовж тривалого часу - від 3790 до 1855 млн років тому» (Шумлянський, 2012, с. 77), «.полученные значения достоверных (конкордантных) дат лежат в возрастном интервале 3,65-1,99 млрд лет» (Лобач-Жученко и др., 2011, с. 3). У цьому часовому діапазоні С.Б. Лобач-Жученко та її співавтори виділяють практично безперервний ряд тривалих геологічних подій, у тім числі «.гранулитовый метаморфизм (~2 млрд лет)» (Лобач-Жученко и др., 2013, с. 96).

Тікицький амфіболіт-гранітовий комплекс розвинений у межах північної частини мегаблока та охоплює басейн середньої течії р. Рось, а також басейни річок Гірський і Гнилий Тікичі. Основою тікицького амфіболіт-гранітового комплексу слугує росинсько-тікицький стратиграфічний комплекс, який відомий під назвою «росинсько-тікицької серії». Цей комплекс є типовим монофаціальним амфіболіто-гнейсовим комплексом. Він складений біотитовими і біотит-роговообманковими плагіогнейсами, біотит-роговообманковими кристалічними сланцями та амфіболітами. На всій площі поширення росинсько-тікицький комплекс зазнав інтенсивного ультраметаморфізму, у результаті якого утворена асоціація різноманітних порід плутонічного вигляду, що відповідають за складом діоритам, кварцовим діоритам, тоналітам, плагіогранітам і двопольовошпатовим гранітам. Метаморфічні породи утворюють у них більші або менші за розмірами включення і великі реліктові тіла протяжністю до кількох кілометрів, які мають пластову будову. Це дає підстави виділяти їх як стратигенну основу гранітно-метаморфічного комплексу.

Росинсько-тікицький комплекс (серія КХС УЩ) не розчленовано на світи через обмежену відслоненість і дуже інтенсивну «гранітизацію». Запропонований деякими дослідниками поділ росинсько-тікицької серії на мізенівську, володарсько-білоцерківську і лисянську світи є неприйнятним, оскільки володарсько-білоцерківська «світа» належить до побузького комплексу, а для двох інших світ немає обґрунтованих даних про їхній стратиграфічний об'єм та взаємовідношення в розрізі. Щодо неоднорідностей росинсько-тікицького комплексу, то можна лише констатувати переважання на окремих територіях або плагіогнейсів, або кристалічних сланців. Перші з них перетворені в результаті метаморфізму на тоналіти і плагіограніти, а другі - на діоритоподібні породи. Як метаморфічні, так і новоутворені плутонічні породи повсюдно зазнали двопольовошпатової «гранітизації» і «мігматизації». Мінеральні асоціації порід росинсько-тікицької серії відповідають високотемпературній частині амфіболітової фації. Ці РТ-умови є найсприятливішими для ультраметаморфізму та характеризуються широким проявом анатексису, аж до палінгенезу за відповідного складу субстрату, а також інтенсивним постанатектичним метасоматозом.

Безпосередні стратиграфічні контакти тікицького амфіболіто-гнейсового комплексу з побузьким грануліто-гнейсовим комплексом відсутні, як і в інших регіонах сумісного поширення подібних комплексів. Це зумовлено повсюдним інтенсивним ультраметаморфізмом амфіболіто-гнейсових комплексів і зазвичай прилеглих частин грануліто-гнейсових комплексів, за якого передбачувана стратиграфічна межа комплексів розташована в області розвитку гранітоїдів, які в ній переважають. За таких взаємовідношень відносну стратиграфічну послідовність комплексів приймають на підставі непрямих ознак. Як такі використовують регіональне співвідношення структурних планів площ розвитку комплексів та приконтактові метаморфічні процеси.

Щодо структурних планів, то область розвитку тікицького гранітно-метаморфічного комплексу виглядає на картах як «накладена» структура - прогин субмеридіонального простягання. Він має згідну із загальним простяганням субмеридіональну внутрішню складчасту структуру і виявляє «січне» положення до загальної субширотної структури Подільського мегаблока і північно-західних структур Голованівського блока, що дає підстави вважати тікицький комплекс стратиграфічно пізнішим («молодшим») відносно побузького комплексу. Багаторічне вивчення метаморфізму території розвитку побузького гранулітового та тікицького амфіболіт-гранітового комплексів показало, що комплекси розділені широкою зоною діафторитів по породах побузького грануліто-гнейсового комплексу, які також охоплені проявами інтенсивного ультраметаморфізму, у результаті чого сформований своєрідний собітовий грануліт-діафторит-гранітовий комплекс.

Собітовий діафторит-грануліт-гранітовий комплекс охоплює басейн р. Соб, звідки простягається у вигляді меридіональної смуги на північ, уздовж межі Бузько-Росинського та Подільського мегаблоків. На всій території поширення собітового комплексу серед домінувальних ультраметаморфічних гранітоїдів виявлено діафторовані релікти світ-формацій побузького грануліто-гнейсового комплексу. У межах ме-ридіональної смуги у західній частині мегаблока це породи березнинської і тиврівської світ, а в басейні р. Собтиврівської і зеленолевадівської світ. Новоутворені мінеральні асоціації діафторитів відповідають високотемпературній частині амфіболітової фації. Це дає підстави припускати зв'язок діафторезу з прогресивним метаморфізмом росинсько-тікицького комплексу, що також опосередковано свідчить про його «молодший» вік порівняно з побузьким комплексом.