Главная
Коллекция "Revolution"
История и исторические личности
Україно-шведський союз 1708 року: причини, характер, наслідки
Україно-шведський союз 1708 року: причини, характер, наслідки
Гетьман України Іван Мазепа: освіта та політичний злет, особисте життя. Північна війна та початок зміни зовнішньополітичного курсу. Криза українсько-московських відносин, плани під час війни. Переорієнтація гетьмана, співробітництво зі шведським королем.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.05.2013 |
| Размер файла | 99,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Північна війна розпочата проти Швеції внесла серйозні зміни в планах Мазепи. Будучи безперечно патріотом державником він глибоко розумів національно-державні інтереси України, добре знав її історичне минуле й вагу його традицій. Чудово розумівся в тогочасній міжнародно-політичній ситуації. Йому добре був відомий той український постулат, що керував думками, а часто-густо й ділами майже всіх його попередників по гетьманській булаві, й що його згодом так коротко і ясно висловив мабуть, зі слів мазепинців. Все те, що з таким глибоким знанням історії української державності й національної політики, з таким яскравим переконанням було висловлене в державних актах і писаннях мазепинців, особливо Пилипа Орлика, - все це були матеріали відомі Мазепі і очевидно ним зібрані, це були його думки і мрії. І жодному сумніву не підлягають звістки сучасників, врешті самі слова Мазепи про основні цілі його державної політики.
Офіційний російський "Щоденник" бойових дій 1708-1709 рр. посилаючись на листи Мазепи до Карла XII, захоплені москалями в шведському таборі під Полтавою пише, що мета Мазепи була: "Чтоб малоросийские козацкие народы от России были особое княжие, а не под российской державой" [30,роз7. п.2]. пізніший полковник Гнат Галаган говорив "що Мазепа продался королю з тем, чтоб отбить нам от России и бать под Мазепиним управлением, от всех монархов вольным." [30,роз.7. п.2]
Та все ж які фактори змінили зовнішньополітичну орієнтацію Мазепи? Тут важко говорити однозначно. Очевидно далися взнаки певні суспільні та моральні позиції гетьмана, його особисті образи. Бо ж, якби із російським урядом усе було б добре, Мазепа ніколи не наважився на зміну свого курсу. І тому чи можна вважати, що саме гетьман зробив перший крок до початку розриву з Росією? Думається, що навпаки. Російська сторона, відстоюючи власні інтереси на міжнародні арені ніколи особливо не дотримувалася духу і букви Переяславсько-Московського договору 1654 р. адже ще на початку Північної війни Петро І, намагаючись забезпечити собі союзника, під час переговорів з польським королем Августом ІІ, ігноруючи інтереси української сторони, пообіцяв Речі Посполитій декілька міст на Правобережжі та певну кількість сіл Стародубського полку. Лише після цієї попередньої домовленості її умови було узгоджено з І. Мазепою коли над Україною нависла загроза вторгнення союзника Карла ХІІ С. Лещинського, гетьман звернувся за допомогою до російського царя. Цар відповів: "не тільки 10000, а й 10 чоловік не можу дати, як можете, самі бороніться" [19,60-61]. Заявив Петро І Мазепі. І це все після того, як Мазепа вірною службою стільки років служив цареві. Тому такі дії розв'язали руки Мазепі, адже його сюзерен відмовився практично надати військову підтримку, яку гарантувала угода 1654 р.
Крім цих фактів, не можна взяти до уваги й особисті образи гетьмана. В роки війни російська сторона чим далі нехтувала норми міждержавних стосунків України з Росією. Як цар, так і його підлеглі нахабно втручалися в прерогативи гетьманської влади, зневажаючи Мазепу й обмежуючи його волю. Все це загрожувало перетворитися на звичну справу. В такому разі Україна стала б не державою, а лише провінцією Росії. А якого болю зазнав Мазепа за розпорядженням царя 1706 року за яким гетьман ц разі вторгнення Карла ХІІ в Україну мав коритися наказам Меншикова. І той таки Меншиков посмів наказати одному з козацьких полків вирушати в похід. Як же це було обурливо для гетьмана. Та чи міг після цього він довіряти цареві? Очевидно, що Меншиков хотів посісти його місце. Він діяв так швидко і завзято, що не пожалів грошей для того щоб Мазепі у 1707 році Йозеф І подарував князівський титул. Звісно гетьман не сумнівався: що титул - не що інше, як своєрідна компенсація за передання фаворитові гетьманської булави.
Упродовж 1706-1707 рр. в Україні ходили чутки про намір царя реорганізувати український державний устрій, перетворити козацтво на регулярні Росії полки, усунути старшинське керівництво, а в українських містах і в населених пунктах поставити російських воєвод чи губернаторів. Про це гетьманові Меншиков натякнув 1706 р. щоб той брався за реформування внутрішнього устрою гетьманщини, з тим, щоб остаточно ліквідувати її автономію. Реакцію старшини досить повно висловлює Дмитро Горленко: " Як ми за душу Хмельницького всегда Бога молим і ім'я єго благим, что Украину от ига лядського освободив, так противним способом и ми: узяли нашив о великиє роди душу и кості твои будем проклинать, если нас за гетьманства свого по смерти своїй в такой неволе зоставиш" [11,333]. Звичайно всі ці причини не могли змусити Мазепу відразу кинути співпрацю з Петром І. і тому він ревно співробітничав з російським царем, але разом з тим залишався правителем країни з її особним життям.
Тому полегшене тлумачення переорієнтації Мазепи, аргументований особистими мотивами, може братися до уваги лише в контексті піклувань цього державного діяча про долю своєї країни. Саме як державний діяч дійшов він висновку, що зв'язок України з Росією не відкриває для його батьківщини ніяких щасливих перспектив. Про це яскраво свідчили перші роки Північної війни. Вирішальне значення мало те, що сам розвиток воєнних подій спонукав російський уряд залучити усі резерви й проводити централізаторську політику. Одначе права і привілеї, а також державний устрій України й особливості її війська заважали Москві повною мірою використовувати у воєнних цілях місцеві та козацькі ресурси. І хоч Москва відкрито не наважувалася піти на радикальні обмеження української державності, загроза цього вже була чутна у повітрі. З кожним роком Україна все більше відчувала на собі тиск Москви. росіяни стали розпоряджатися ресурсами гетьманщини як хотіли. Та й сам гетьман вже з його правами став зводитися до звичайнісінького генерала, який мусив коритися наказам.
Тому як свідчать факти мета російської політики рано чи пізно, було знищення української самобутності. Тому старшина вимагала зміцнити курс української політики. "тож орієнтація на шведів не була якоюсь особистою примхою Мазепи цього прагнули і провідні кола української нації" [13,142]. На думку Уманця і Грушевського саме активізація старшинства стала рушієм радикальних політичних перемін. "тим часом більшість старшини схилялись до думки про необхідність заради збереження "прав і свобод" Гетьманщини відійти від Москви. соратники гетьмана часто збиралися до обозного Ломиковського, у якого і про способи оборони своєї радились, і пакти Гадяцькі читали" [19,61]. Вимоги старшини і народних мас, які вороже поставились не лише до Москви, а й до гетьмана, як до прислужника царя, робили положення гетьмана хитким. За Грушевським "Мазепа мусив скоріше з гіркої примуси, аніж з власних бажань, перейти на бік шведів" [13,143]. Але важко заходити так далеко. Бо знайти переконливі документи на підтвердження версії Уманця і Грушевського, так і тези Костомарова, що гетьман був ватажком старшини неможливо. Тут важливо ще підкреслити, що Україна найліпше, найкраще зможе залишатися в союзі з Москвою на засаді Переяславської угоди, навіть б зміненої і зневіреної Москвою. Гетьман щиро казав "…що він сам бідний не здолає, а тільки спільними силами, тільки єдністю українською можна розв'язати тую соборницьку проблему" [22,68].
Важливим фактом його переорієнтації є те, що ним рухали винятково наміри захисту України "…і на тому присягаю, що я не для приватної користі, ані для вищих гонорів, а ні для великого збагачення, а ні для інших якихось прихостей, але для вас всіх, які під владою і рігіментом моїм залишаються, для жінок і дітей ваших, для спільного добра матки моєї вітчизни бідної України, всього Війська Запорозького і народу малоросійського і для зростання і розширення прав і вольностей військових, хочу теє за допомогою Божою чинити, щоб ви з жінками й дітьми і Вітчизна Військом Запорозьким, як від московської, так і від шведської сторони не загинула." [19,61-61]. Думаю, що сумніватися в цих словах не потрібно, бо ці свідчення нам повідомляє Пилип Орлик, найдовіреніша особа Мазепи.
Концепція гетьмана Мазепа вона також спиралась на стару українську політичну традицію, до того ще освячену ім'ям Богдана Хмельницького, союзника шведського короля Карла Х Густава. Не дарма Бендерська конституція 1710 р. підкреслювала, що Мазепа "віддав себе під непереможну опіку Карла ХІІ "йдучи слідами свого попередника найхоробрішого Богдана Хмельницького, який з найяснішим королем Швеції Карлом Х уклав одно згідно військовий договір"" [30,роз.7. п.2]. це була традиція вільного союзу з великою європейською державою, далеко від кордонів України й свобідною від агресивних замірів щодо її території. І "шведська" концепція гетьмана мазепи, який прагнув визволити Україну з-під московської влади й хотів забезпечити її державну незалежність шляхом союзу зі Швецією, була по суті концепцією українською. Але Швеція була у війні з Росією, з якою зв'язана Україна й від якої вона залежала, а старий гетьман жодною мірою не хотів наражати батьківщину на небезпеку будь-якої авантюри. Отож, треба було лавірувати між Росією і Швецією, зберігаючи з першою союзні стосунки до кінця й укладаючи союз із другою ще перед кінцем воєнної трагедії.
Отже, підбиваючи підсумок вище написаного можна сказати, що розв'язання Північної війни стало важким тягарем для всієї України і гетьмана. Можна сказати нею ситі були по горло. Це призвело до того, що в українсько-московських відносинах з'явилися перші тріщини, а Україна почала виробляти своє плани виходу з-під влади Москви. Виходом стало те, що гетьман будучи далекоглядним патріотом державником не з особистої примхи, а з волі нації вибирає шлях - переорієнтації на Швецію. З наголосом на те, що про ці плани цар взагалі не догадувався.
Розділ ІІІ. Між Петром І і Карлом ХІІ
3.1 Співробітництво із шведським королем
Після переорієнтації гетьмана з російської держави на Швецію у Мазепи почалися чи не найголовніші турботи. Вони полягали в тому, що рол його плани перейти на сторону шведів не повинен був знати цар Петро І. Але перед цими подіями ще варто згадати, що на початку 1708р. мазепа уклав союз з Карлом ХІІ і Станіславом Ліщинським. Український історик М. Андрусяк, проаналізувавши умови угоди дійшов висновку, що "та її частина яка торкалася україно-шведських взаємин, обмежувалися військовими питаннями. Натомість договір з Річчу Посполитою мав політичний характер - він передбачав перехід України під владу польського короля на правах, аналогічних Великому князівству Литовському. Мазепа одержував за це Полоцьке і Вітебське воєводства титул князя" [28,109]. На характер такої угоди, крім зовнішніх обставин, наклали певний відбиток матеріальні інтереси. Проте об'єктивно Мазепа спрямовував свої дії на пошуки антимосковської формули збереження автономії в умовах кризової ситуації. За припущенням висловленим Д. Дорошенком, "гетьман Мазепа, справді мав на меті утворення федерації з Польщею, або принаймні принаджував Станіслава, але коли з'ясувалася слабкість його і замість його на Україну прийшов Карл ХІІ, Мазепа вирішив укладати угоду з ним" [8, 197]. Отож, Дорошенко говорив про те, що первісний задум українського гетьмана можна визначити як вихід з-під влади Петра і входження до складу Речі Посполитої з метою подальшого співіснування в рамках однієї держави. Цю гіпотезу хіба що підтверджують з доносу Кочубея про те, що Мазепа "хвалить Виговського і Брюховецького і читав разом з ними Гадяцький договір. Про те Пилип Орлик говорив, що полковники самі читали його, а сам гетьман … "внутреніх своїх мислей і намерень никому не являв". Але ми знаємо, що його плани не сходилися з тим щоб співіснувати Польщею. Бо знав, що Річ Посполита скоро в майбутньому ослабне. Тому враховуючи все це більш обґрунтована здається думка, що будь-які політичні комбінації гетьмана щодо Польщі були майстерними комбінаціями, спрямованими передусім на встановлення контактів (спочатку за без посередництва Станіслава Ліщинського) зі Швецією, яка реально могла посприяти Україні стати окремою державою.
Проте угода з Ліщинським була угодою, але потрібні були конкретні дії. Та наступний розвиток подій показує, що Мазепа ще вагався. Одержавши наказ Петра йти з військом на Стародубщину він зволікає обмірковує ситуацію, вдає із себе вірного слугу царя. Відомі його накази про забезпечення провіантом російської армії, проти публічного моління у церквах, аби " Бог дарував царю перемогу над єретиками шведами" [28,109]. Мазепа робив усе аби не допустити розпорошення українських збройних сил та їхнього використання у далеких воєнних діях. Але якими б не політичні плани вони малися коригуватися з урахуванням конкретних подій, змін у міжнародній ситуації. Коли Карл ХІІ вирішив остаточно іти в 1706р. притиснути Августа, то Мазепа тим часом перериває листування з Анною Дольською через яку вів переписку з Станіславом Ліщинським і Карлом ХІІ. І намагався виявити як козацька старшина поставиться до можливого союзу з Польщею і Швецією у випадку поразки Росії. Одночасно намагаючись не розкривати своїх планів нікому навіть Орлику. Загалом така поведінка була зрозумілою і виправданою. Надто частими були доноси на гетьмана, а їх нейтралізація вимагала значних коштів і сил мазепи. Хоч виявилося, що старшина не проти вийти з-під Москви, але гетьман тримав все в таємниці.
Отож тепер потребувалося пов'язати безпосередні зносини з королем Швеції. Перші спроби таких зносин належали до 1706 р. після варшавської угоди 1705р. коли шведська армія загрузла на перетині Польщі і Саксонії. Тоді Мазепа вільно міг вичікувати і гальмувати хід українсько-польських переговорів. Альтранштадська угода й неминучий похід Карла в Росію висував питання про долю України на перше місце. Від цього походу взагалі, й зокрема від того чи іншого його напрямку (через Україну чи обминаючи її) багато залежало для України і гетьмана. І тому це питання набуває актуальності в 1707р. і в зв'язку з цим пожвавлюється україно-шведські відносини і україно-польські.
Ще більше пожвавлюються таємні зносини у 1708р. Недарма 1 березня 1708р. у Варшаві Бонак писав: "На Україні панує ворожий настрій й так дуже бажають приєднатися до шведів, щоб вирушити на Москву" [18,118]. Загалом французька дипломатія взагалі була добре обізнана з переговорами Мазепи й Швеції. 19 серпня 1708р. Балюз писав з Варшави: "Сюди доходять чутки, що є зв'язки між козаками, в особі їх гетьмана, із шведами" [18,154]. Варто додати, що Мазепа із своїм союзом із шведами не був оригінальним, перед ним таку угоду заклав Б. Хмельницькій, гетьман тапер доповнив новими ідеями.
Деякі дослідники вважають, що переговори з Карлом ХІІ завершилися формальною угодою, яка нібито була укладена у лютому 1708р. або березні в м. Саргоні. Але такий політик як Мазепа не хотів в'язати собі руки і тому обмежилися лише попереднім узгодженням. Але українська історіографія вважає, що існувало дві угоди з Карлом: перша угода, яка була укладена 1708р. перед вступом в Україну, чи після цього і друга у березні 1709р. коли на бік Швеції перейшло Запоріжжя на чолі з Костем Гордієнко. Тексти в оригіналах до нас не дійшли.
Будучи "іскусним" птахом і знавцем політики гетьман у складній політичній ситуації повинен був діяти мудро й обережно. Він чудово розумів, що незважаючи на антимосковські настрої і допомаганням старшини, він не зможе опертися на неї в політичних заходах. Тому він надавав особливого значення міжнародно-політичним чинникам і зв'язкам. Він намагається заручитися допомогою з Кримом, Туреччиною, Молдавією, Валахією, навіть з московською опозицією. Навіть гра Мазепи з Петром була не дрібними хитрощами "зрадника", а складною дипломатичною грою, де гетьман понад усе ставить інтереси України.
Отже, тепер гетьманові залишається найважливіше, остаточно зробити вибір сторони з якою він має бути.
3.2 Похід Карла ХІІ в Україну. Полтавська катастрофа
Тепер Мазепа вирішує остаточно перейти на бік Карла ХІІ. У свої плани він сповіщає Пилипа Орлика. І вирушає у табір до шведів. Переправившись через Десну, гетьман наказує вишикувати військо, яке цілком було впевнене в тому, що гетьман веде їх на ворога за наказом царя. І після переправи виголошує промову: "Браття, прийшла наша пора; скористаємося нагодою: віддячимо москалям за їхнє тривале насильство над нами, за всі заподіяні ними жорстокості й кривди, збережемо на майбутнє нашу свободу й права козацькі від зазіхань. Ось коли настає час скинути з себе ненависне ярмо й зробити нашу Україну країну вільною й ні від кого не залежною. Ось до якого майбуття вас закликаю. Ви, браття, напевне, досягнете цієї мети з великою мужністю й за підтримки шведського короля, котрий пропонує вам воювати проти москалів разом зі шведами" [11,335]. Про неоднозначну реакцію на промову Мазепи свідчить той факт, що іще до прибуття до ставки шведів частина козаків залишила гетьмана і повернулася за Десну.28 жовтня Мазепа вперше зустрівся з Карлом ХІІ, а 8 листопада відбулася урочиста аудієнція в короля. Тут гетьман виголосив коротку промову, в якій дякував шведам за допомогу у боротьбі проти московського царя. З перших хвилин зустрічі він сподобався королеві і його основним придворним. Тепер повинен був піти в дію давно задуманий похід проти Москви. головною метою цього походу була ліквідація Московської імперії і знищення її військової могутності. Стратегічний план Карла полягав у тому щоб за всяку ціну пробитися до Москви., по змозі обминаючи російське військо і ухиляючись від головного бою. А тому можливість шведського наступу на Україну не була несподіванкою. Ще 1706р. передбачалося, що шведи можуть піти на Київ, у зв'язку з цим і будувалися фортеці.
Але варто повернутися до Москви. яка ж реакція була у царя коли він дізнався про перехід гетьмана на бік шведів? Насамперед про перехід дізнався Меншиков. Який послав гінця до Петра. Дізнавшись про зраду, що гетьман "совершенно ізменіл". Немов грім серед ясного неба, вразив царя. Тому крім військових заходів були кинуті інші які були покликані паралізувати акцію гетьмана й позбавити його підтримки серед народу. 27 жовтня цар видає маніфест до українського народу, в якому сповіщав, що гетьман мазепа безвісти пропав і чи не по фікціям якимось не дружніх. Також цар відкрито оголосив про збір "вільних" поборів. Але чи не найгіршою подією стало зруйнування Батурина. Цю столицю гетьманщини, не могли взяти, а тому у Батурині відбулася зрада. Полковник ніс і козак Соломаха відкрили ворота. 7 листопада гетьман із Карлом увійшовши до своєї сплюндрованої столиці "ревно плакав по Батурині, бо крові людської в місті перед місті було повно калюжами" [27]. Одночасно після Батурина було підготовлено символічну смертну кару Мазепі. Цар обставив це видовище з якнайбільшим театральним ефектом. На ринку в Глухові була поставлена шибениця. Туди принесли чучало, що зображало Мазепу із стрічкою Андріївського кавалера. Писар прочитав пародію смертної кари. 12 листопада відбулася церемонія вибору нового гетьмана Скоропадського і проголошення анафеми "нехай буде проклятий".
У ставці Карла Мазепа гадав, що воєнні дії обминуть Україну. Але коли король повернувся на Україну, то гетьман невдоволено вигукнув: "Який біс його сюди несе? Він мені усю російську собачу зграю принадить" [13,162]. Тепер ця армія переправилася через Десну і продовжила свій марш Україною. Проминувши розвалений Батурин війська підтягнулися до м. Ромни. А з появою шведів аж ніяк не вибухнуло загальноукраїнське повстання проти російського гноблення. А відношення до короля дуже його цікавило.
Звичайно, Мазепи вчинок не мав успіху, бо перехід на бік шведів стало цілковитою несподіванкою для населення. Знаний як ревнивий прихильник царя, він раптом обернувся на його запеклого ворога і союзника короля. А становище ускладнювалося тим, що Мазепа на вимогу царя закликав посполитих не довіряти шведам, ховати від них все. Швидкий перебіг подій не давав Мазепі змоги ознайомити населення зі своїми планами. Тому на початку операцій Карла ХІІ в Україні її населення ще не знало, як ставитися до шведів. Але радикальних дій у зміні поглядів не відбулося. Всі знали про трагічну загибель Батурина. І тим росіяни нагнали страху на населення. Тай як писав Орлик 1721р. Мазепа вважав, " що україні наляканій далеко Батурина, забракло мужності виступити разом з нами" [13,177]. Але все-таки розвиток подій давав прихильність населення. Він докладав чимало зусиль, щоб спонукати українців допомагати Карлу ХІІ. Перша спільна операція шведсько-запорізького війська відбулася в квітні 1709р. коли король вирішив знищити кавалерійський корпус Ренне, можливо сподівався, що це втягне решту військ у війну. Але Карлу ХІІ не вдалося здійснити цей задум. Відбувалися ще битви, але середині червня Петро і Карл охоплені зійтися у вирішальній битві підійшли до невеличкої фортеці під Полтавою. В Полтаві були міцні автономістичні настрої, але стратегічна ситуація, що склалася була не на користь Мазепи. Карл змушений був розділити своє військо на дві частини. Шведська армія прийняла бій у дуже несприятливий час. Під час нічного бою було поранено Карла і військом було нікому керувати. Тому командування прийняв фельдмаршал Ренкільд. Допомога українського війська не змогла б урятувати шведів. Бій був намічений на 29 червня, але Карл довідався, що 28 червня до російської армії має приєднатися 40 тисяч армії хана Аюки. І тому вирішено було прискорити бій. 27 червня шведи напали на росіян. Їм вдалося перші редути, але далі їх затримала кіннота Меншикова. Під час бою майже вся шведська піхота була знищена, а кіннота зазнала значних втрат. Намагаючись прорватися між редутами, правий фланг шведської армії опинився за 60 метрів від російського табору і попав під артилерійський вогонь. Це внесло замішання в шведські ряди і Карл змушений відступити в напрямі до Будищанського лісу. О 9 годині гармати почали обстрілювати їх з обох боків. Шведи билися мужньо, але перевага була на стороні росіян. В цей час ядро розбило ноші короля, Карл пересів на коня, але коня вбили і його непритомного вивезли з поля бою. А росіяни під великим тиском вдерлися в табір і захопили його. На 11 годину бій був завершений. Але друга частина армії почала відходити до Перевалочної, щоб форсувати Дніпро. Карл хотів податися до Поділля, щоб там з'єднатися із Станіславом Ліщинським. Та під тиском росіян й за порадою Мазепи подалися до Туреччини.
"Побіда 27 червня, - пише Грушевський, дала царству Російському не тільки рішучу перевагу в східній Європі, але й наставила його на стежку імперіалізму, екстенсивної політики, все нових і нових завоювань і прилучення на…цілі століття" [30, роз. 9. п.4]. для України це була катастрофа. Політичні плани Мазепи і його однодумців були зруйновані; українські землі дісталися на поталу Москві, доля Української держави булана терезах російської імперіалістичної політики. Але Мазепа за маніфестував перед усім світом про незламність української нації.
3.3 Від Полтави до Бендер
Після катастрофи під Полтавою Карлу ХІІ і Мазепі потрібно було думати як вибратися з України. Бо зостатися тут було б недоречно. Тому з великими труднощами і небезпеками, під загрозою московської погані, що наступала їм на п'яти. Карл і Мазепа з рештою війська підійшли до Турецького кордону. 6 липня вони були в Очакові, а 1 серпня прибули до Бендер, в околиці якого турецький уряд призначив їм резиденцію. Цар був не дуже вдоволений втечею і тим, що Туреччина їх приютила. Тому бажаючи помститися чи дати науку всім іншим, він захотів від турецького султана негайно видати йому Мазепу. Однак султан відкинув ці домагання.
Гетьман Мазепа і члени його уряду, які емігрували до Бендер не припинили своєї політичної діяльності. З ним прибули: генеральний обозний Ломиковський, генеральний писар Орлик, полковник прилуцький Горленко, а незабаром генеральний бунчужний Мирович. Там же був і кошовий отаман Гордієнко. Ми мало знаємо про діяльність українського уряду в еміграції. Але звичайно не можна не до оцінювати депресії, яка огорнула й хворого Мазепу, що був уже на Божій дорозі, і ще більше його помічників. Занадто тяжке було становище України. Вирвані з рідного краю вони опинилися під страшною загрозою екстрадиції, якої домагався російський уряд. Ще гірше було те, що старі суперечності і тертя поміж старшинського керівництва виходили на поверхню. Дійшло до того, що серед запорозького війська почалися заколоти проти гетьмана, які з великими труднощами вдалося ускромити. Незабаром, ще за життя гетьмана, частина старшини подалася до Яс, під протекцію царя.
Але ж все-таки мазепинці не склали зброї. Війна зрештою не була закінчена, а тверда рішучість хороброго короля вести далі боротьбу з Москвою давала Мазепі надію на краще. Та все ж, наприкінці вересня 1709р. стан гетьмана погіршувався, настільки, що до Ясс послали гінця по православного священика. Мазепа посповідався, а потім вирішив владнати свої земні справи. Для цього він попросив Карла ХІІ прислати йому якусь вірну людину. Король прислав Густава Солдана, який знав слов'янські мови. Солдат здійснив опис коштовностей, що були у мазепи, і зацікавився скринею з документами. Але гетьман лише сказав, що ці таємниці він забере в могилу. Бо серед цих документів є такі які можуть коштувати голови сильним світу цього. Потім склав їх і спалив. За словами Солдана гетьман ще жартував і порівнював свою долю з долею Овідія. У другій половині дня він втратив пам'ять. Близько 4 години до будинку увійшов Карл ХІІ щоб особисто попрощатися, але Мазепа вже нікого не впізнавав.
Мазепа відійшов у вічність десь біля 21 вересня 1709р. Тіло гетьмана було тимчасово похоронене у церкві св. Варниці. У своєму меморіалі до Карла старшина писала "Боліємо над не славним похороном ясновельможного гетьмана Мазепи, що ті дорогі тлінні останки, геройська душа в'яких наповнила весь світ словами великими прийме марна земля цього простого села" [30,роз. 9. п.98]. Але тіло гетьмана було перевезено в монастир св. Юрія. Але могила його була сплюндрована.
Після його смерті розпочалися великі суперечки чи був гетьман зрадником чи справжнім патріотом України. Та відповідь на мою думку очевидна, Іван Мазепа є безперечно справжній патріот України. І головним доказом цього є те, що все своє життя він присвятив ідеї визволення України з-під влади Москви. на підтвердження моїх слів прочитайте вірш О. Мартоса:
"Він був друг свободи
І за це вартий поваги нащадків.
Після того як його не стало в Малоросії,
Жителі її втратили священні для них права,
Що їх Мазепа так довго захищав
З властивою кожному патріотові
Любов'ю" [14,240].
Отже, підсумовуючи ми бачимо, що зробивши дуже важливе рішення, перехід на сторону Карла XII - це перевело події війни на територію України з відповідними наслідками. Де після полтавської катастрофи війська Швеції і Мазепи були розбиті росіянами. І тому союзники змушенні емігрувати за кордоном де й зустрів гетьман свою смерть.
Висновки
Отже, Іван Мазепа одна з тих постатей української історії, життя і вчинки якого і сьогодні викликають гарячі суперечки як фахових істориків, а також людей взагалі далеких від історичних перипетій. Мало кому з гетьманів випадала така цікава й непроста доля.
Мазепа - це та людина яка в дитинстві отримала неперевершену освіту. Володів декількома мовами на різних рівнях. З гарною освітою зумів досить швидко досягти політичного злету. Досягнувши найвищої точки - став гетьманом.
Також, це доволі неординарна особистість. Яка вміла заворожити протилежну стать. Чим зажив собі статус такого Казанови. Його особисте життя це взагалі пригодницький роман. Який в політичному житті часто давав про себе знати.
Ставши гетьманом Мазепа не маючи іншого вибору мусив співпрацювати з Петром І. який став для нього приятелем, а пізніше анти приятелем.
Розпочавши війну проти Швеції Петро із своїми інтересами доволі сильно почав тиснути на Україну і гетьмана. Своїми матеріальними зацікавленнями і участю у цій війні. Ця війна призводить до кризи україно-московських відносин. Криза полягала у тому, що Мазепа починає задумуватись, що світлого майбутнього з московським царем він не досягне.
Отож, він починає переорієнтовуватись, шукаючи різні варіанти виходу з-під Москви. спочатку беручи до уваги Річ Посполиту, потім "кримську концепцію". Але обидві вони не задовольняли гетьмана. Тому бачачи, що старшина теж не проти змінити зовнішньополітичну орієнтацію і знаючи давню історичну традицію відносин України зі Швецією - завдяки Богдану Хмельницькому, особливу увагу тепер приділяє Швеції. Розмірковуючи над тим, чи вірним буде його вибір.
Та все ж Мазепа робить крок між Петром і Карлом. Довго вагаючись він починає співпрацю із шведами. І тут треба звернути увагу на те, що майже ніхто про це не знав. Він заключає договір з Карлом ХІІ і тим остаточно переходить на його сторону.
Він зробив доволі рішучий вчинок. Підносячи перш за все інтереси української держави, а не як хто вважає, що це були його приватні інтереси.
Перехід на бік шведів спричинив доволі сильний вплив на Петра. Який спочатку наказав зруйнувати Батурин, потім наклав анафему на Мазепу. Закликав населення говорячи, що Мазепа "зрадив" його.
Далі відбувався похід шведів на Україну, де на бік Мазепи перейшло Запоріжжя і тепер вони разом із шведами вперше билися проти Москви. але це військо виявилось не досить сильним в боротьбі під Полтавою. Де 27 червня 1709 року об'єднане військо зазнало поразки. Не маючи вибору Мазепа із Карлом ХІІ мусили відступати і шукати прихистку за кордоном. Де й Мазепа доживав свої останні дні.
Отже, хто ж після цього Іван Степанович Мазепа: приятель Петра І, один із перших кавалерів найвищого російського ордену Андрія Первозданного - і борець за українські інтереси; будівничий великих соборів, - і "Юда" відлучений від церкви, підданий анафемі, зазвичай неймовірно обережний майстер складних дипломатичних ігор - і людина, що зуміла поставити на карту все і зрештою програла найризикованішу і найголовнішу гру свого життя; блискучий світський кавалер у дусі розкішного XVII століття, улюбленець жіноцтва. Все це про єдиного гетьмана Івана Мазепу.
Сьогодні ми можемо сперечатися, шукати помилки у діях Мазепи, погоджуватися з його окремими вчинками. Але залишається той незаперечний факт, що політичний крок 1708 року відбивав потаємний настрій частини суспільства, яке прагнуло бачити Україну суверенною державою, а акцією переходу Мазепи на бік Карла ХІІ був призупинений процес наступу російського абсолютизму на козацький устрій України.
Без мазепинського повстання, яке мов дзвін сколихнуло буття гетьманської України і привести рух за її волю. І це мусить стати безцінним уроком для тих політиків, які мають дбати про долю народу, нашої держави.
А про безсмертя та високі справи Мазепи свідчить той факт, що в наступні століття "мазепинцями" часто називали національно свідомих українців, які жертвували собою за волю батьківщини.
Отже, ми бачимо, що Мазепа дійсно був патріотом своєї держави. А тому цією роботою я старався об'єктивно висвітлити його і показати як справжнього будівничого української держави. Сподіваюся, що цією роботою я вніс певну лепту, у широке коло досліджень цієї постаті.
Література
Нормативні акти:
1. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. - К. - : Дніпро. 2006. - с.976
Книжкові видання:
2. Борщак І. Мартель Р. Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана: пер. з фр. / журнал. ”Київ" 1991 - 316c.
3. Володарі гетьманської булави: історичні портрети /Автор передмови В.А. Смолій. - К.: ”Варта”, 1995. - 560с.
4. Гетьмани України: Історичні портрети: Зб.: / Упорядник. Журн. ”Україна”. - К.:
5. Гуржій О.І. Чухліб Т. В Гетьмани Укрїни. - К. - Видав. дім ”Альтернативи”, 1999. - 304с.
6. Євгеній Маланюк illustrissimus Dominus Masepа - фон і личность Николай Андрусян Иван Мазепа как культурный деятель. - К.: АТ ”Обереги”, 1991. - 48с.
7. Єнсен А. Мазепа: Історичні картини / Пер. Зі швед.Н. Іванчук; Наукова редакція. Передм.Б. Якимовича. - К.: Укр. письменник. 1992. - 205с.
8. Журавльов Д.В. Мазепа: Людина, політик, легенда / Харків: Фоліо, 2007. - 382с. (історичне досьє)
9. Іван Мазепа: худож. - док: /Для сер і студ. Віку. Упорядник.В.О. Шевчук. - К.: Веселка, 1992. - 132с.: іл. - ("Гетьмани України”)
10. Іван Мазепа і Москва. Історичні розвідки і статті: - К.: Рада, 1994.174с.
11. Історія України в особах IX-XVIII ст. Вид. Україна. Київ 1993р.
12. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Збірник документів і матеріалів, Київ-Чернівці; книги XXI; 2008р.
13. Крупницький Б.Д. Гетьман Мазепа і його доба / Передмова В.М. Горобця. - К.: Україна, 2001. - 240с.: іл
14. Мазепа: Збірник / Передм., упорядник тексту й іл., коментар. Ю.І. Іванченка. - К.: Мистецтво, 1993. - 240с.
15. Пасічник Михайло Степанович Історія України: державницькі процеси, розв. Культури та політичні перспективи: навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 735с.
16. Реєнт О.П., Коляда І.А. Усі гетьмани України. - Харків: Фоліо, 2007. - 415с. (історичне досьє).
17. Сушинський Б.І. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XX століть: Історичні есе. - / Одеса: ”Альфа-Омега”, ОКФА, 1998. - 682с.
18. Теодор Мацьків ”Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709" Київ-Полтава 1995р.
19. Юрій Мицик ”Іван Мазепа”, серія великі українці: Київ 2007р.
Періодичні видання:
20. Бабак С. Вирішальний крок, або обставини та суть підписання угоди між гетьманом І. Мазепою та шведським королем Карлом XII // С. Бабак // історія в шк. України. - 2004. - N. с39-43
21. Дневник военных действий русской армии под Полтавой // УІЖ. - 1991. - №2, 3.
22. Клочко Р. Мазепа І. ''Гетьман Мазепа І. зрадник чи народний герой'': [Урок-суд] // Все для вчителя. - 2001. - N4 - c25-28.
23. Мазепа і Петро // Суперечливі моменти історії України і Росії. - x., 2008. - 104-122
24. Мазепа І. Промова до війська запорозького // Слово і час. - 1999. - N1. с.13-14
25. Мазепа І. Маніфест до українського війська і народу 1708р. // Укр. Народна енциклопедія. - Львів, 1996. - с.119-121
26. Нова спроба звільнитися з-під влади московського царя. Іван Мазепа-борець за українську державність // Все для вчителя. - 2001. N26 с.2
27. Пришляк В. ''Крові людської в місті й передмісті було калюжами '' // газета по-українські 2008р. N202-205 с.25
28. Субтельний О. Порівняльний підхід у досліджені постаті Мазепи // УІЖ-1991. - N2. - с.289
29. Тарасова О. Жінки у житті Мазепи міф і реальність // Дніпро. - 2001. - N9-101. - с.129-132
Матеріали з Інтернету:
30. Олександр Оглоблин. Гетьман Іван Мазепа і його доба. Нью-Йорк-Київ-Львів-Торонто 2001р. - 320 c. // WWW.isbornik.org.ua
Додатки
ЛИСТИ ТА НАКАЗИ ПЕТРА I-го [Подаються за виданням: Письма и бумаги императора Петра Великого.Т. VIII. (июль-декабрь 1708 г.). - Вып.1. - Москва-Ленинград, 1948. - 408 с.]
с.21.
2475. К Ивану Степановичу Мазепе.
(1708 июля 10)
Господин гетман.
Понеже неприятель идет по Днепру вниз, и по тому и по протчим всем видам намерение ево на Украйну, того ради предлагаем вам сие: первое, чтоб вы по своей верности смотрели в Малоросийском крае какой подсылки от неприятеля, также переметных листов [для чего неприятель и друку во Гданске Словенскую взял] и всяко оные остерегали и пресекали и нам в том [ежели сами чего не можете одне учинить] совет и ведомость давали; второе, что неприятель уже зело своим маршем спешит, того ради за благо разсудили мы, чтоб вы со всем своим войском шли, как наискорее, х Киеву и, оставя там несколко казаков в гварнизоне [по совету з господином Голицыным], сами шли за Днепр в удобное место со всеми тенажеры или при Киеве были, а конницу всю [разве мало что при себе оставить] з добрым камандиром изготовить налехке в поход. И когда неприятель станет ближитца к Великоросийским или Малоросийским городам, тогда мы всегда у онаго потшимся перед брать, а ваша б конница всегда ззади на неприятеля била и все последующие люди и обозы разоряла, чем неприятелю великую диверзию можете учинить. Мы бы зело желали, дабы вы сами с тою конницею были а камандир бы у тенажеров; но нудить вас не можем для вашой болезни, и для того сие кладем на ваше разсуждение; однакожь сие надлежит немедленно делать. При сем же и то пологаем, дабы осторожно в городех было, також чтоб ежели неприятель в которые места ворветца и станет о хлебе уневерсалы посылать, чтоб его не слушали, и сие ныне надобно заранее пречтеречь. В протчем имейте с нами частую корреспонденцыю, дабы непрестанно на обе стороны могли ведать, что где поводитца.
К Ивану Степановичу Мазепе.
(1708 июля 30)
Как напред сего к вам писано [на что и вы уже отозвались, что управлять будете] о конном войске, так и ныне потвержаем, дабы вы оное немедленно к здешним краям высылали, а именно у Пропойска, и когда в сие место оное войско придет, чтоб тотъчас дали нам знать. Также и з дороги почасту командущей к нам писал и давал знать, где ныне и как поспеет в уреченное место. В протчих делах також изволте немедленно управлять, понеже Левенгопт уже приближился в случение к главному войску; чего для чаем, что неприятель мешкать не станет. И для лутчего управления наших указов определили мы ис своей гвардии капитана-порутчика Соловова, которому велели быть при том войске. И для того и вы своему командующему над войском конным казацким дайте указ, чтоб он сим афицером обо всем советовал и без него ничего не делал.
К Ивану Степановичу Мазепе.
(1708 августа 4)
Господин гетман.
Как партию с полковником Киевским, которая уже давно отправлена в Полшу, так и еще тысячи три или четыре конечно отправь туди ж. А ныне пошли к полковнику Киевскому указ, чтоб конечно шел, как наискорее, к гетманом Польским: зело нужно. Также и сам без указу от Киева не ходи.
К Ивану Степановичу Мазепе
(1708 августа 8)
Господин гетман.
Понеже неприятель Днепр перешел и идет к Пропоиску, того ради вам надлежит ис Киева итить в Украину свою и смотреть тово, о чем уже ты известен. Киевскому полковнику, как напред сего писали, так и ныне подтвержаем, чтоб шел для надежды Поляком к ним, також четыре или три тысячи [о которых пред сим писано к вам] шли туды ж, не мешкав, или [буде уразумеешь лутче] к Полонному [сие дается на ваше рассуждение]. Однакож зело сие нужно, дабы доброжелательных Поляков содержать. Також тому камандиру с вашим конным войском [о чем послан наш капитан-порутчик Соловой к вам] велите итить, не мешкав, в назначенное место. чтоб неприятеля мог предварить [ибо в том много состоит], и все, что неприятелю может быть к пожитку, разорял. X которому вашему войску для лутчаго отпору неприятелю посылаем генерала-маеора Иифланта и бригадира Полонского з дивизиею конных войск [в которых будет полных четыре полка]. Также чтоб в городах во всякой были опасности ко отпору неприятелю. И коротко обьявляю: все, что надлежит к пользе нашей земле, скоро надлежит делать, понеже неприятель уже у наших рубежей.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Івана Мазепи. Позиції гетьмана у відносинах з Кримським ханством та Туреччиною. Україна в Північній війні. Криза українсько-московських відносин та переорієнтація Івана Мазепи на Швецію. Внутрішня політика.
дипломная работа [132,5 K], добавлен 29.07.2013Вивчення основних аспектів державно-політичної діяльності українського гетьмана Івана Мазепи. Дипломатичні відносини з російським урядом та монархічними дворами Європи. Дії Мазепи по сприянню розвиткові економіки держави. Підтримка освіти та культури.
презентация [713,2 K], добавлен 02.02.2011Біографія гетьмана України. Державно-політична діяльність І. Мазепи. Побудова фортеці південних кордонів. Захист козаків. Розвиток економіки держави. Підтримка освіти та культури. Творці української літератури. Меценатська діяльність. Гетьманські витрати.
презентация [1,4 M], добавлен 06.12.2016Передісторія укладення та зміст Березневих статей, недосконалість і недовговічність договору 1654 року. Збір податків на користь царської скарбниці. Значення статей для україно-московських відносин, їх історико-юридична оцінка сучасними істориками.
реферат [20,8 K], добавлен 30.10.2014Спроба побудови шляхетської України. Перші кроки гетьмана І. Виговського. Гадяцький договір 1658 р. Україно-російська війна 1658-1659 рр. Переяславські статті 1659 р. Розкол та поділ України. Гетьман П. Дорошенко, його внутрішня та зовнішня політика.
презентация [1,6 M], добавлен 22.10.2013Іван Мазепа та його державотворча діяльність. Діяльність до гетьманства. Політична діяльність гетьмана І. Мазепи. Доброчинно-меценатська діяльність Івана Мазепи. Зовнішньополітичні зв’язки Мазепи. Відносини гетьмана з Петром І. Стосунки з Карлом ХІІ.
курсовая работа [49,5 K], добавлен 26.12.2007Радянсько-польська війна: причини, стратегічні плани, хід війни. Російсько-українські відносини в ході війни 1920 р. Військово-політичні та економічні наслідки війни. Територіальні наслідки війни. Характеристика планів військово-політичних сил.
курсовая работа [67,7 K], добавлен 20.11.2008Політичне становище в Україні в другій половині XVII ст. Гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький. Політика гетьманів України в період "Руїни" (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, І. Брюховецький, Д. Многогрішний). Іван Мазепа, оцінка діяльності.
контрольная работа [18,6 K], добавлен 18.05.2010Силові акції СРСР на міжнародній арені: хронологія військових дій в Авганістані. Реакція світового співтовариства введення радянських військ а Афганістан та зміни зовнішньополітичного курсу США після подій грудня 1979 року. Витоки кризи та безпека миру.
курсовая работа [247,0 K], добавлен 30.09.2009Початок війни, причини невдач, окупація України. Політика окупаційної влади. Партизанський рух і підпільна боротьба на території України. ОУН та УПА. Визволення та відбудова України. Етапи Другої світової війни.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 15.07.2007Передісторія та причини одного з найбільш широкомасштабних збройних конфліктів в історії людства. Стратегічні плани учасників Першої світової війни, технічна модернізація збройних сил. Зникнення імперій та лідерство США як політичні наслідки війни.
презентация [897,0 K], добавлен 25.12.2013Криза української державності у 1657—1663 рр. Українсько-московська війна. Гетьманування Ю. Хмельницького. Поділ України на Лівобережну та Правобережну. Боротьба гетьмана П. Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави.
реферат [38,9 K], добавлен 22.08.2008Передумови виникнення першої світової війни і криза липня 1914. Боротьба за новий переділ світу. Плани війни та створення двох протиборчих блоків. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни. Протиріччя між Англією й Німеччиною.
реферат [33,4 K], добавлен 04.04.2009Герої війни 1812 року: Багратіон П.І., російський полководець Кутузов, Давидов Д.В. Основні події війни 1812: головні причини, початок та перші етапи, Бородіно, визначення наслідків та значення в історії. Декабристський рух на Україні, його результати.
курсовая работа [49,9 K], добавлен 13.06.2013Причини та цілі, початок і хід війни. Характер і рушійні сили всенародного руху. Політичні і соціально-економічні зміни в українських землях. Переяславська рада. Наростання протиріч між Гетьманщиною і Росією. Дипломатична діяльність Б. Хмельницького.
презентация [960,0 K], добавлен 28.03.2016Постать Івана Мазепи, напрямки її вивчення багатьма істориками різних часів. Негативне ставлення українського народу до Мазепи, його головні причини та наслідки. Соціальна та економічна політика гетьмана, особливості діяльності в галузі культури.
реферат [12,8 K], добавлен 20.09.2011Початок та розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648р.- березень 1654р.) Українсько-московський договір 1654 р. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах.
презентация [1,6 M], добавлен 06.01.2014Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.
контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010Історія роду Мазепи. Життя та історія кар’єри Івана Мазепи, його походження з пропольської сім’ї, отримання досвіду в дипломатичній та воєнній справі за допомогою поляків. Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи, підтримання стосунків з Москвою.
реферат [16,6 K], добавлен 23.11.2010Україна після смерті Б. Хмельницького. Наступники великого гетьмана. Усунення з гетьманства Юрія Хмельницького. Гетьман Іван Остапович Виговський. Внутрішня та зовнішня політика Виговського та вибух соціальної боротьби. Війна з Московською державою.
реферат [33,0 K], добавлен 03.12.2010
