Літерна справа "Контроль-К": спроба аналізу в контексті радянсько-німецьких відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Літерна справа "Контроль-К": спроба аналізу в контексті радянсько-німецьких відносин

Макарчук С.С.

15 жовтня 1933 року на ім'я Сталіна за підписом заступника голови ОГПУ Я.Агранова була направлена доповідна записка по справі ліквідованої ГПУ УСРР німецької диверсійно-розвідувальної організації.

В цій доповідній йшлось про те, що органами ГПУ У CPP розкрита і частково ліквідована в містах Маріуполі і Миколаєві диверсійно-розвідувальна організація німецької націонал-соціалістичної партії, яка діяла під прикриттям фірми «Контроль К». Осередки та резидентури цієї організації були розкриті в оборонних цехах заводів ім. Ілліча і «Азовсталі» (Маріуполь), ім. Марті, «ім. 61», «Плуг і Молот» (Миколаїв), в Маріупольському, Бердянському, Миколаївському, Херсонському і Одеському портах й в частинах 15-ї дивізії (44 стр. полк, 15 артполк).

Організацією керував представник фірми «Контроль К» на Україні Вайнцеттль Йосип (колишній австрійський офіцер, австрійський підданий). Головними резидентами Вайнцеттля по диверсійно-розвідувальній роботі були:

1. Кришайт Рихард член австрійської націонал-соціалістичної партії, інженер-конструктор заводу «Плуг і Молот», австрійський підданий;

2. Карлл Густав, колишній офіцер німецької армії, інженер-конструктор заводу ім. Марті, німецький підданий;

3. Штурм Альфред, прибалтійський німець, громадянин СРСР, представник контори «Контроль К» в м. Миколаєві (заарештований і зізнався).

До організації були залучені завідуючі хімічною лабораторією заводу Ілліча інженери Ставровський і Гохфанг, інженер заводу «Азовсталь» Нільсен, консультант заводу ім. А.Марті Фогель, інженер-механік Насонов, інженер Гуммерт, технік Шредер та ін.

В ході слідства було встановлено, що німецькій розвідці були передані детальні дані по оборонній промисловості і Червоній Армії, у тому числі:

- рецепти танкової спецсталі марок «ММ» та «МІ»;

- дані про роботу експреслабораторії заводу Ілліча;

- дані про броньові і снарядні цехи зав.

Ілліча; дані про оборонні цехи «Азовсталі»; інформацію про підводні човни, торпедоносці та інші воєнні кораблі, що будувались на заводах ім. Марті і ім. 61 комунарів; дані про стан і озброєння частин 15-ї стрілецької дивізії та Маріупольського гарнізону.

По справі було заарештовано 28 чоловік.

У доповідній записці указувалось, що широка розвідувальна робота супроводжувалась підготовкою диверсій на ряді підприємств і частковим здійсненням диверсійних актів на заводі ім. Марті. Одночасно встановлено, що ряд завербованих німців-колоністів використовувався для створення контрреволюційних низових повстанських осередків. Вайнцеттлем були завербовані в організацію ксьондзи Вагнер, Зиско і Гатенбелер, за участі яких були створені к.-р. повстанські осередки в німецьких колоніях Донбасу, Одещини та Дніпропетровщини. При створенні цих осередків організація використовувала старі кадри існувавшого в 1920-24 рр. в м. Маріуполі «Союзу німців арійської раси» (ліквідована в 1924 році).

24 жовтня 1933 р. начальник ЕКУ ГПУ УСРР Мазо в телеграмі начальнику ЕКУ ОГПУ Шаніну доповів про пожежу 22 жовтня в 21 в Миколаєві в корпусному цеху критого елінгу заводу ім. Марті, де знаходились 11-12 підводних човнів. В ході подальшого розслідування було вияснено, що підпал заводу здійснили члени організації «Контроль К».

Хід слідства і надалі перебував під контролем на найвищому державному рівні. Так, 3 листопада 1933 р. заступник голови ОГПУ Прокоф'єв у спецповідомленні, направленому секретарю ЦК ВКП(б) Сталіну, голові PHK СРСР Молотову і секретарю ЦК ВКП Кагановичу інформував Політбюро про встановлення широкої диверсійної і шпигунської роботи на Україні під прикриттям фірми «Контроль К», яка проводилась німецьким Генштабом.

В повідомленні конкретизувалась розвідувальна мережа «Контроль К» та зазначалось, що з метою повного розкриття припинення диверсійної роботи необхідно заарештувати Вайнцеттля Йосипа, Карлла Густава і Кришайта Рихарда.

В доповідній записці заступника голови ОГПУ Г.Ягоди Сталіну 7 листопада 1933 р. вказувалось на виявлення групи безпосередніх виконавців диверсії на заводі ім. Марті в Миколаєві начальника виробничого відділу інженера Гуммерта Ю.А., інженера Горовенка, майстра Плохого та Івановського, які виконували завдання інженерів Карлла та Кришайта.

В доповідній далі йшлося про наступне:

«Подальші арешти службовців заводу ім. Марті, пов'язаних зі справою «Контроль К» з німецькими спеціалістами Карлл і Кришайтом начальника відділу техніко-економічного планування Шеффера Артура (гр. СРСР), консультанта по котлобудуванню Фогеля Отто (гр. СРСР) і начальника відділу калькуляції інженера Козловського виявили широку розвідувально-диверсійну роботу, яка велась представником фірми «Контроль К» Вайнцеттлем (австрійський підданий, арештований) через німецьких спеціалістів Вермана (німецький підданий, арештований, зізнався в диверсійно-розвідувальній роботі), Кришайт (австрійський підданий, арештований, зізнався в диверсійно-розвідувальній роботі) і Карлл (німецький підданий, арештований).

Всією сумою отриманих матеріалів встановлюється, що Вайнцеттль розповсюдив свою розвідувальну діяльність на все Чорноморське узбережжя, організував мережу осередків, виявлених до нинішнього часу, і на чолі їх стояли: в м. Одесі представник п/х K0 «Дейтш-Левант Лініє» Мевес (німецький підданий) і його помічник, представник «Контроль К» Герме (рад. громадянин, арештований, зізнався в диверсійно-розвідувальній роботі), в Севастополі наморському заводі, в Новоросійську Вайнцеттль Карл (австрійський підданий) і його найближчий помічник Щеглов (гр. СРСР).

Агентурою Вайнцеттля являлись працюючі на заводах німецькі спеціалісти, старослужбовці різних німецьких фірм, зокрема фірми «Гольдштик Гейнце і К», яка мала до війни відділення майже у всіх портових містах Чорного та Азовського морів, лютеранське духовенство і вихідці з німецьких колоній, що втекли від розкуркулення і влаштувались в якості робітників на різноманітних промислових підприємствах, фабриках і новобудовах.

Центр диверсійно-розвідувальної роботи, як встановлено матеріалами слідства і агентури, очолювався представником фірми «Контроль К» в СРСР бельгійським підданим Бернард С.К.

Арештований співробітник московської контори «Контроль К», колишній білий офіцер і німецький шпигун з часів світової війни Гаман Г.А. (рад. громадянин), підтвердив, що під прикриттям фірми здійснюється активна диверсійна діяльність німецької розвідки, початок якої покладено німецьким генштабом ще в часи імперіалістичної війни.

Для характеристики активності розкритої диверсійно-шпигунської організації заслуговує на увагу випадок розправи зі співробітницею німецької розвідки Міхельсон Ґ.К., яка працювала в якості машиністки «Контроль К», що мав місце 28-го жовтня 1933 р.

Гаман показав, що, будучи зв'язаний з нею безпосередньо по розвідувальній лінії, він помітив, що після арештів, проведених нашими органами серед співробітників «Контроль К» на Україні, Міхельсон почала нервувати і проявляти тенденції до того, щоб розкрити перед ОГПУ відомі їй факти диверсійно-розвідувальної роботи. Для недопущення цього Гаман викинув Міхельсон під зустрічний поїзд між станціями Плющево і Вишняки Казанської з.д. (Міхельсон загинула).

З метою розгортання слідства і перевірки первинних показань мною були відряджені на Україну начальник Особливого відділу тов. Гай і заст. начальника ЕКУ тов. Шанін. Проведена ними агентурно-слідча робота повністю підтвердила наявні дані про диверсійну діяльність «К».

Для ліквідації диверсійної роботи німецької розвідки вважав би доцільним провести арешт представника фірми «Контроль К» Бернард С.К., бельгійського підданого, Вайнцеттля Карла, австрійського підданого, управляючого відділенням тієї-ж фірми в м. Новоросійську і представника п/х «Дейтш-Левант Лініє» Мевеса (німецький підданий) в Одесі.

Справа і надалі знаходилась під контролем Сталіна, а рішення та санкції по ній вирішувались на засіданнях Політбюро ЦК ВКП.

Зокрема в протоколі № 149 засідання Політбюро від 15.11.1933 р. стосовно німців зазначалось: «Вислати арештованих німецьких шпигунів за межі СРСР». Окремо на Політбюро 20 грудня 1933 р. було розглянуте питання про підпал елінгу на заводі ім. Марті в Миколаєві.

Аналіз змісту переписки на найвищому партійному та державному рівні свідчить про ідею організувати по ній відкритий процес на зразок справи «Промпартії». Але з невідомих поки-що причин ця ідея реалізованою так і не була. Імовірно, не останню роль відіграли можливі негативні наслідки міжнародного економічного характеру для СРСР. Адже індустріалізація країни вимагала величезної кількості техніки та устаткування, основним поставником яких була Німеччина. На підприємствах Радянського Союзу працювала велика кількість іноземних спеціалістів інженерів, конструкторів, консультантів тощо, без яких введення в дію поставлених із-за кордону машин та механізмів було б надзвичайно складним. Крім того не слід забувати і політичну складову. Міжнародна експортно-імпортна фірма «Контроль К» з генеральною штаб-квартирою в Швейцарії мала свої контори та представництва не тільки в СРСР, але й в більшості країн Європи Великобританії, Франції, Бельгії, Німеччині та інших.

Тому згадана акція мала б небажані зовнішньополітичні наслідки, особливо в умовах, коли Радянський Союз тільки розпочинав вихід з міжнародної ізоляції.

Слідство по справі «Контроль К» було завершене в 1934 р. Діяльність цієї фірми на території СРСР в цьому ж році була ліквідована. Рішенням Судової Трійки при Колегії ГПУ У CPP особи, що проходили по справі були засуджені на різні строки позбавлення волі, а деякі з них до розстрілу. Зокрема, до вищої міри покарання були засуджені Шеффер, Гуммерт, Горовенко, Івановський, Плохой.

На думку російського дослідника О.Б. Мозохіна визиває подив те, що в 1989 р. вони були реабілітовані (насправді в 1990 році авт.). У висновку органів юстиції говориться, що вони підпадають під дію Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи по відновленню справедливості по відношенню до жертв політичних репресій, що мали місце в період 30-40-х та початку 1950-х років».

У справі є достатньо доказів про причетність службовців «Контроль К» до шпигунської діяльності і тим більш до диверсійного акту, здійсненого Івановським і Плохим під керівництвом Горовенка.

Здавалося б, що по справі «Контроль К» все зрозуміло, і на цьому можна ставити крапку. І все ж, детальне ознайомлення з матеріалами архівно-слідчої справи основних фігурантів Шеффера, Вайнцеттля, Вермана, Кришая і Карлла (об'єднані в одну справу в 6 томах), а також інших осіб, що були ними завербовані та проводили шпигунську та диверсійну роботу, породжує безліч питань, відповідей на які за браком документів, залучених до наукового обігу ми поки-що не знаходимо.

Вважаємо, що дослідження даної проблеми можливе лише з врахуванням внутрішньополітичних та економічних змін в СРСР на рубежі 1920 початку 1930-х рр. тав контексті міжнародних і, зокрема, радянськонімецьких відносин.

Для висновків щодо справи «Контроль К» більш детально зупинимось на перебігу подій та свідченнях обвинувачених.

Арешти розпочались у вересні 1933 року. Так, 22 вересня був заарештований службовець концесійної фірми «Контроль К» в м.

Миколаєві Штурм Альфред Вільгельмович, а 24 вересня Фогель Отто Олександрович, колишній начальник котельного цеху, в останній час консультант по котлобудуванню та цистернобудуванню заводу ім. А.Марті в м. Миколаєві. Обидва обвинувачувались в контрреволюційній шпигунській діяльності на користь Німеччини. Попереднє слідство проводив Особливий відділ Одеського облвідділу ГПУ.

Уже після перших допитів починають вимальовуватись контури розгалуженої німецької шпигунсько-диверсійної організації. На допиті 24 вересня 1933 р. Штурм А.В. називає прізвища учасників цієї організації Карлла Густава, Кришая (Кришайта) Рихарда, Вайнцеттля Йосипа, вказує на коло їх інтересів та зв'язків. Далі в тому ж протоколі допиту він зазначив: «Вайнцеттль прямо заявив мені про те, що його цікавлять дані про наявність в військових частинах РСЧА новітніх удосконалених озброєнь, і зокрема, в моєму полку» (в якому Штурм як військовозобов'язаний повинен був проходити щорічні збори авт.).

Я заявив про свою згоду виконати доручення Вайнцеттля і, таким чином, фактично була здійснена підготовлювана Вайнцеттлем вербовка мене для проведення мною розвідувальної діяльності».

На подальших допитах Штурм А.В. зізнається, що з метою виконання завдання Вайнцеттля ним був завербований помічник командира батальйону 44 стрілецького полку Ємельянов Леонід. Згодом були названі прізвища капітана італійського пароплава «Андалузія» Персіча (можливий канал передачі інформації через капітанів іноземних суден), інженера Фогеля, ксьондза Миколаївського католицького костелу Зиско, і, нарешті, одну з ключових фігур досліджуваної справи німецького підданого Вермана.

Подальші арешти набувають характеру ланцюгової реакції. Схема організації, яку вимальовують співробітники ГПУ, набуває все більшої чіткості, поступово встановлюються роль та місце кожного з її учасників.

Так, заарештований двома днями пізніше Штурма А.В. Фогель під час допиту 29 вересня 1933 р. вказував, що початки контрреволюційної шпигунської роботи слід шукати на початку 1920-х рр. і пов'язана вона з діяльністю американського товариства «АРА» з матеріальної допомоги німцям. За словами Фогеля О.О. розподілом матеріальної допомоги німцям займався спеціальний представник Німеччини Ганн Карл Іванович, який згодом зайняв посаду секретаря німецького консульства в м. Одесі. За його дорученням в м. Миколаєві був створений спеціальний комітет, який відав технічним розподілом допомоги німцям.

Далі Фогель зазначив:

«До складу цього комітету були обрані тоді:

1. Лінке Бруно Густавович (кол. представник Гамбурзької фірми «Вінтшайт і К», іноземно-підданий, згодом зав. відділом постачання заводу імені «А.Марті», нині знаходиться в Німеччині);

2. Лінке Ернест Густавович (брат Б.Г., працював разом з братом і згодом покінчив самогубством після від'їзду брата);

3. Я Фогель Отто Олександрович;

4. Шнайдер Максиміліан (майстер механічного цеха заводу «А.Марті», де й працює понині).»

Безпосередній зв'язок з Ганном здійснював по справам комітету Лінке Бруно, виїжджаючи періодично для побачень з Ганном в Одесу.

Подальший розвиток подій і показання інших осіб, які проходили по справі, засвідчували, що саме Ганн став центром збору розвідувальної інформації та організатором і координатором всієї розвідувальної та диверсійної діяльності на Півдні України. Його настанови щодо вербування осіб німецької національності полягали в використанні їх невдоволення політикою Радянської влади, своїм матеріальним становищем та, перш за все, національно-патріотичними почуттями. «Кожен німець, де б він не знаходився, зазначав у своїх розмовах Ганн, повинен бути і залишатися патріотом своєї країни Німеччини».

Як видно з показань Фогеля О.О., він вперше був залучений до шпигунської роботи Ганном в 1922 р. За його завданнями Фогель збирав розвідувальні дані про воєнне і цивільне суднобудування по заводам «Марті» і «61» в м. Миколаєві, та особисто чи через Лінке передавав їх до м. Одеси Ганну К.І. З виїздом в 1928 р. Лінке до Німеччини Фогель за вказівками Ганна продовжує збирати і передавати інформацію про суднобудування на вказаних підприємствах через пастора лютеранської церкви в Миколаєві Отто Зейба. Після від'їзду останнього в 1929 р. до Німеччини зв'язок Фогеля з Ганном здійснювався через Вермана В.Е.

Стосовно зібраної інформації Фогелем були передані дані по 4-м сторожовим кораблям (швидкість, озброєння, калібр озброєнь, далекобійність, особливості конструкції, устрій машин (турбіни і котли), тоннаж), зокрема, по сторожовикам проектів № 186 і 187; по шести торпедоносцям, що були намічені до будівництва; стосовно крейсера «Червона Україна», який знаходився на добудові. Вказана інформація передавалась, крім зазначених вище осіб, через Шрамля Г.Й. (представник німецької фірми «Манн») та Лішером і Фелькером (представляли німецьку фірму «Сульцер»), які прибули в Миколаїв для монтажу на суднобудівних заводах імпортованих з Німеччини двигунів.

Масштаби розвідувальної роботи та характер отриманої інформації дійсно вражають. В той же час заслуговують на увагу пояснення Фогеля О.О., надані в тому ж протоколі допиту від 29 вересня 1933 p.:

«Ганн намалював мені наступну картину: справа в тому, що в період 1924-1925 рр. промисловість Німеччини мала потребу в ринках збуту своєї продукції і була дуже зацікавлена в придбанні замовлень радянської держави, яка відбудовувала і розвивала свою промисловість. Переслідуючи таку мету і бажаючи з найбільшим економічним ефектом конкурувати з іншими західноєвропейськими державами, які також являються поставниками для промисловості Радянської держави. Німеччині необхідно завчасно знати потреби радянської промисловості, щоб відповідно до цього переключитись на виготовлення того, що може бути необхідним для збуту в СРСР.

Крім цього, німецькі заводи працюють без довгострокової завантаженості і отримання радянських замовлень може сприятливо позначитись на німецькій промисловості. Таким чином, заявив Ганн, мої обов'язки перед Німеччиною повинні були в той період полягати в наданні таких свідчень, які могли б сприяти досягненню вищевказаної мети».

Є всі підстави з довірою поставитись до цих слів, тим більше, що наведені нижче у протоколі завдання щодо збору необхідної інформації по суднобудуванню, опосередковано підтверджують цю мету. На нашу думку, дотримуючись хронологічного принципу в висвітленні розвитку подій та ще більш вражаючій уяву за масштабами діяльність окремих учасників шпигунсько-диверсійної організації, слід пам'ятати наведене пояснення Ганна.

27 жовтня 1933 р. був заарештований начальник відділу технікоекономічного планування заводу ім. А. Марті Шеффер Артур Фрідріхович. Під час допитів він зізнався, що його шпигунська робота на користь Німеччини розпочалась з 1911 p., коли завод «Наваль» (в подальшому ім. А. Марті) приступив до виконання малої воєнної суднобудівної програми. До того ж часу відноситься його знайомство з Верманом В.E., який працював на тому ж підприємстві. Після неодноразових бесід стосовно збору та передачі даних по суднобудуванню Шеффер дав Верману свою згоду.

Так, за період з 1912 по 1914 рік він передав Верману дані, що стосувались будівництва суден:

1) Артилерійське та мінне озброєння дредноута і ескадрених міноносців, як-то: кількість і розміри гармат, кількість і розташування башт, кількість і діаметр мінних апаратів;

2) Ескіз, з показниками розмірів броні, що захищала 12-ти дюймові гармати дредноута («Екатерина Великая» авт.);

3) Ескіз, з показниками розмірів броні, яка захищала борта і палубу дредноута.

На другий день Першої Світової війни Верман був заарештований, як німецько-підданий, поліцією Миколаєва і висланий з міста на Урал, але до цього встиг «передати» Шеффера на зв'язок з Лінке Б.Г. порадивши виконувати доручення останнього. З кінця 1916 р. і в 1917 р. на вимогу Лінке Шеффер А.Ф. передав йому наступні дані:

1. Скорочені дані про результати випробувань зданих суден, дредноута і міноносців відносно досягнутих при випробуванні швидкостях і роботі артилерійських башт;

2. Дані про довжину, ширину, осадку, висоту надводного борту, кількості і розмірів гармат, кількості і розмірів мінних апаратів новозакладеного дредноута в 27500 тонн водотоннажності «Николай» (пізніше він був перейменований на «Иоанн Грозный», а пізніше в «Демократия»).

Як зазначено в матеріалах слідства, після повернення Вермана в Миколаїв зв'язок з ним Шеффера поновився. Для збору інформації Шеффером були завербовані інженери заводу ім. Марті Козловський, Черняховський, Горовенко, Годлевський, Назаров та Гуммерт.

В свідченнях на допиті 10 грудня 1933 р. Шеффер А.Ф. розповів:

«За період часу з кінця 1925 по кінець 1932 р. я передав Верману... наступні матеріали, які стосувались суднобудування і загального завантаження заводу:

1. Основні розміри, як-то: довжина, ширина, осадка, висота надводного борту, водотоннажність, швидкість наступних однотипних суден комерційного флоту:

а) малих нафтовозів вантажопідйомністю в 2150 тонн (№№ 188 і 189);

б) середніх нафтовозів вантажопідйомністю в 7500 тонн (№№ 195, 196, 205, 206; перші два будувались на заводі «61»);

в) великих нафтовозів вантажопідйомністю в 10000 тонн (№№ 185, 190, 191, 2041209);

г) суховантажі для Чорного моря, вантажопідйомністю в 3000 тонн (№№ 197-200; 210-213, всі побудови заводу «61»);

д) лісовози вантажопідйомністю в 5500 тонн (номерів точно не пам'ятаю, якщо не помиляюсь №№ 217, 218; побудови заводу «61»);

є) судна для Далекого Сходу 2 шт. (№№ 207 і 208, побудови заводу «61»);

ж) вугільники для Азовського моря (4 шт., номерів не пам'ятаю).

2. Основні розміри, водотоннажність, швидкість, озброєння по наступним однотипним суднам воєнного флоту:

а) великі підводні човни І серії №№ 192, 193, 194 і ІІ-Ї серії №№ 201, 202 і 203;

б) сторожеві судна 1-ї серії №№ 186 і 187 та ІІ-Ї серії №№ 220 і 221;

в) конвоїр підводних човнів № 222;

г) торпедоносці №№ 223 і 224;

д) підводні човни малого типу (числом ЗО шт.) № 265.

3. Щоквартальні дані про ступінь технічної готовності по всім суднам, перерахованим в пунктах 1 і 2.

4. Щорічні дані за період часу з 1926 по 1932 р. про випуск продукції, з перерахуванням найменувань і річної кількості.

5. Щорічні дані за той же період часу про кількість потрібних основних металів для виконання програми, як-то: залізо, сталь, чавун, феросплави, мідь, олово, цинк, алюміній, свинець і т.д.». В заключній постанові по справі вказувалось, що Шеффер передав 1925-33 рр. німецькій розвідці через Вермана секретні дані по крейсерам «Червона Україна», «Красный Кавказ», ескадреним міноносцям «Петровский», «Шаумян», «Незаможник» та ін.

Там же зазначалось, що, маючи широкі можливості по службовим справам відвідувати інші суднобудівні заводи СРСР, Шеффер з 1930 р. також збирав і передавав Верману матеріали по воєнному і комерційному суднобудуванню заводів:

1. «Северная верфь».

2. Балтійський в Ленінграді.

3. Сормовський суднобудівний.

4. Дальзавод у Владивостоці.

5. Морський суднобудівний в Севастополі.

За надання шпигунських свідчень по суднобудуванню Шеффер отримав від Вермана протягом 1925-32 рр. в різний час винагороду в сумі понад 3000 рублів. Крім того, надавши згоду Верману та Карллу на проведення диверсійних актів на заводі ім. Марті, отримував від них кошти для сплати завербованим для цього особам. Зокрема, Шеффером було вручено Гуммерту Ю.О. у вигляді авансу за скоєння пожежі 1000 рублів, отриманих для цієї мети від Карлла. Як уже відомо з вищевикладеного, цей диверсійний акт організація пожежі критого елінгу з малими підводними човнами («Малютка») відбувся 22 жовтня 1933 р.

В своїх показаннях від 10 грудня 1933 р. Шеффер А.Ф. розповів: «З Ленінграда я повернувся ввечері 26-го жовтня. З'явившись вранці на завод, я дізнався, що на стапелях малих човнів була пожежа. He встигнувши розпитати коли була пожежа і які її наслідки, я був викликаний до директора заводів', де був зайнятий до 12-ти з лишком годин. Вийшовши із кабінету директора я прийшов до себе в контору і був арештований».

Далі доцільно дещо детальніше зупинитись на цьому диверсійному акті. Однією з особливостей справи про підпалення стапеля № 2 з підводними човнами «Малютка» було те, що на відміну від інших учасників шпигунсько-диверсійної організації слідство по ній повністю проводилось Економічним управлінням ГПУ УСРР. Сама ж справа щодо основних організаторів та виконавців Гуммерта Ю.О., Горовенка Г.І., Івановського М.І. та Плохого І.І., була виділена в окреме провадження.

Складність дослідження матеріалів та висновків з них полягає в тому, що оригінал слідчої справи (№ 600101) був втрачений в 1942 р. в м. Свердловську (знищений в результаті пожежі). В своєму розпорядженні ми маємо лише завірені копії з копій допитів обвинувачених. Інші документи в справі відсутні.

Згідно показань обвинуваченого інженера виробничо-технічного відділу Гуммерта Ю.О. на допиті 1 листопада 1933 р. ініціатором здійснення даного диверсійного акту виступив Карлл. За організацію пожежі Гуммерту та інженеру Горовенку Г.І. було обіцяно винагороду від 500 до 1000 німецьких марок по паритету, т.є. до 500 рублів золотом залежно від ефекту.

А вже 22 листопада Гуммерт заявив:

«В жовтні, доручаючи Горовенку організацію і проведення підпалення стапеля № 2 в критому елінгу, я йому сказав, що йому і виконавцям буде видана винагорода або в іноземній валюті або в радянській валюті з розрахунку 5000 рублів золотом, що складає на радянську валюту від 150000 рублів до 200000 залежно від курсу на «чорній біржі».

Tакі ж розбіжності і нестиковки в показаннях обвинувачених ми маємо і в інших випадках, зокрема, стосовно способу організації пожежі.

Організатором диверсії став Горовенко Г.І., а безпосередніми виконавцями Плохой І.І., та Івановський М.І. майстри заводу ім. Марті. Матеріали справи засвідчують, що всі вони мали певні мотиви «поквитатись» з радянською владою. Так, батько Горовенка, до речі, одруженого на племінниці колишнього Миколаївського градоначальника адмірала Мязговського, був арештований в 1932 р. і засуджений до концтаборів.

Івановський М.І. підчас «чистки» в партії (кандидат в члени ВКП, був звільнений з роботи, як «класово чужий елемент», практично без перспектив на подальший трудоустрій. Також під час «чистки» постраждав і Плохой І.І.

Для того, щоб певною мірою реконструювати події, пов'язані з пожежею на стапелі № 2 звернемось до останнього протоколу допиту Плохого 1.1, від 25 листопада 1933 p.:

«Питання: Чи сказав Вам Горовенко, яким способом здійснити підпалення?

3 квітня 1932 р. завод ім. Марті був розділений на три самостійні заводи: суднобудівний, механічний і металургійний. Кожен завод мав своє управління, свої цехи і підпорядковувся спеціально створеному органу комбінату. В даному випадку мова йде про директора комбінату.

Відповідь: Так, сказав і дав досить конкретний план здійснення самої пожежі, який в точності був мною виконаний.

Питання: Радився він з Вами про те, чи вважаєте Ви цей план підходящим, чи пропонував його виконати без обговорення?

Відповідь: Запропонував виконати його без обговорення.

Питання: Що він Вам запропонував зробити?

Відповідь: Горовенко запропонував мені зняти освітлювальні дроти тимчасово прокладені до підводних човнів 259 і 260 (він мені просто сказав, зняти з інших човнів), і провести під підлогою біля суден №№ 255 і 256. Крім того намазати там же настил підлоги знизу кузбаслаком і потім, при включенні проводів в рубильник, відбудеться коротке замикання і від цього виникне пожежа. Чому саме вибране біля підводних човнів № 255 і 256, Горовенко мені говорив, але я сам знав, що це місце просякнуте жиром (з цього місця спускались судна), нафтою і кузбаслаком і воно в кінці елінгу та менш помітне. Коли я сказав Горовенку, що в електриці мало розуміюсь, він мені сказав, що зі мною разом буде працювати електрозварний майстер Івановський і сказав мені, що я з ївановським зустрінусь в 6 г. веч. біля стапеля 206 судна.

Питання: Як Вами було організоване підпалення елінгу?

Відповідь: 21 жовтня в обідню перерву я взяв відро в к-рі цеху, налив його з бочки, що стояла біля 255 човна і опустив це відро в люк (опустився туди сам і поставив відро в сторону). 22 жовтня я пішов зустріти Івановського, зусшів його біля 206 судна, ніхто нас разом не бачив, так як у другу зміну біля цього судна, як у комерційного, робота не провадилась. Зустрівши Івановського я просив його трішки почекати, поки йому не зроблю прохід. Івановський був одягнутий у чорну тужурку та сіру кепку. Я пішов назад у док, взяв лом, що лежав на надбудові біля 256 судна, підірвав дошку біля забору і пропустив Івановського.

Він негайно пішов і спустився в люк. Я зняв з 259 та 260 човнів провід і подав йому.

Одночасно, вірніше перед тим, як зняти провід, я поклав на місце лом. Івановський просидів в люку до 8 годин, до обідньої перерви. Коли робітники розійшлись, тоді Івановський виліз із люка і протягнув провід до рубильника човна № 255 і включив його. Коли він це зробив, то ми почекали 1-2 хвилини, поки загорілось, Івановський негайно тим же шляхом вийшов з елінгу, я ж пішов до контори ЦРБ.

Питання: Хто Вас бачив в конторі ЦРБ?

Відповідь: Я в к-рі ЦРБ (цехового розподільчого бюро) застав Кричевського і Фундаментова і став з ними розмовляти з приводу замітки до стінгазети, де мене обізвали провокатором. Приблизно через чверть години після того, як я пішов з місця підпалення, в к-ру прийшов зварювальний майстер Гурович і закричав, що пожежа. Після цього всі побігли до місця пожежі.

Питання: Для чого Ви пішли до контори ЦРБ?

Відповідь: Саме для того, щоб мати можливість послатись на людей, які бачили мене на початку пожежі.

Питання: Чи обіцяв Вам Горовенко яке-небудь винагородження за підпалення?

Відповідь: Нічого не обіцяв і нічого не дав.

Питання: Чи зустрічались Ви після пожежі з Гуммертом, Атманакі, Черняховським чи ївановським?

Відповідь: Ні, не зустрічались.

Питання: Чому був обраний саме такий спосіб підпалення, а не більш простий, шляхом запалення будь-якого предмета (клоччя, ганчірки), без зайвої участі ще однієї людини (Івановського)?

Відповідь: Такою була вказівка Горовенка, чому саме був намічений такий план я не думав і покладався на авторитет його та інших учасників цієї справи».

Важливість справи підкреслюється й тим що допити обвинувачених проводили прокурор ЕКУ ГПУ УСРР Мальцев, заступник начальника Економічного управління УСРР Тимофеев, начальник EKB Одеського облвідділу ГПУ Орлов, уповноважені EKB Одеського облвідділу ГПУ та ЕКУ ГПУ УСРР. В ряді допитів приймав участь заступник начальника ЕКУ ОГПУ СРСР.

Аналіз матеріалів слідства засвідчує, що розслідування диверсійного акту далеко не основний епізод у справі, та й його негативні наслідки були відносно незначними. Головне ми вбачаємо в намаганні слідчих, прослідкувавши зв'язки Карлла, Кришая, Фогеля, Гуммерта і Горовенка, «створити» контрреволюційну диверсійно-шпигунську організацію в суднобудуванні. Загалом у протоколах допитів, вміло зрежисованих і направлених слідчими, було названо понад 50 прізвищ керівних та інженерних працівників «Союзверфі» та суднобудівних заводів.

Напрошується висновок, що дана справа була штучно створена органами Економічного управління ГПУ як результат внутрівідомчих протиріч на противагу справі «Контроль К». Адже основну роль в останній відіграли особливі відділи, і у відповідь на неї органам ЕКУ потрібна була своя окрема масштабна «справа».

Простежуючи у хронологічному порядку перебіг подій, зупинимось на особі Вайнцеттля, заарештованого 5 листопада 1933 р. Саме йому органи ГПУ відводили одну з ключових ролей у справі «Контроль К».

Громадянин Австрії Вайнцеттль Йосип Матвійович, 1897 р.н. розпочав роботу у Гамбурзькій конторі фірми «Контроль К» з 1921 року. Після перериву на навчання в Гамбурзькому хімічному університеті в 1925 р. повернувся на попереднє місце роботи, отримавши звання доктора хімії.

Оскільки конторська робота Вайнцеттля більше не влаштовувала, він звернувся до управляючого Гамбурзькою конторою «Контроль К» Зіпмана з проханням дати йому можливість працювати за фахом. Зіпман запропонував на вибір одну із хімічних лабораторій «Контроль К» у Франції, Англії чи СРСР. Вайнцеттль Й.М. обрав Радянський Союз, так як там вже працював його брат Карл.

Пізніше на допиті 27 грудня 1933 р. Вайнцеттль показав, що перед від'їздом в СРСР він мав співбесіди з довіреним «Контроль К» у Гамбурзі Заксом. Впевнившись в остаточному рішенні Вайнцеттля останній наголосив, що його робота в СРСР буде полягати в розвідувальній діяльності на користь Німеччини, а також в націоналістичній роботі серед німців Радянського Союзу. На черговій зустрічі з Заксом, той познайомив Вайнцеттля з невідомим у цивільному одязі. Далі звернемось до свідчень Вайнцеттля:

«Закс представив мені незнайомого, як офіцера, який є представником Східного відділу Німецького Генерального Штаба.

Невідомий офіцер детально цікавився моєю біографією і політичними поглядами.

Після розпитувань він сказав мені, що йому відомо від Закса про моє бажання поїхати в СРСР, де працюватиму на користь Німеччини». На наступній зустрічі дав підписати Вайнцеттлю відповідне зобов'язання. Після цього дав йому наступні вказівки:

1. Створити серед німецьких колоністів і працюючих в СРСР німецьких спеціалістів німецьку націоналістичну організацію.

2. Зайнятися збором даних на заводах, які мають оборонне значення.

3. Особливе значення приділяти суднобудівним заводам і верфям.

4. Наряду з виконанням цих завдань підбирати людей для створення диверсійних осередків на заводах, що мають оборонне значення, для вчинення диверсійних актів.

Далі Закс та невідомий офіцер детально проінструктували про налагодження зв'язків. Зокрема, вони наголосили, що Вайнцеттль повинен бути на зв'язку з Ганном, секретарем консульства Німеччини в Одесі, який керував всією шпигунською і контрреволюційною діяльністю на Україні.

У випадку неможливості систематичного зв'язку з Ганном, Вайнцеттль Й.М. всі матеріали повинен передавати через управляючого центральною конторою «Контроль К» в Москві Бернгардтом С.К, який, в свою чергу, буде давати йому вказівки в роботі.

При передачі матеріалів через будь-яких третіх осіб Вайнцеттль повинен був підписувати їх прізвищем «Кернот». Після прибуття до СРСР у жовтні 1925 р. Вайнцеттль Й.М. деякий час працював у Московській конторі «Контроль К». А вже в березні 1926 року отримав призначення в Маріупольську контору, яку очолив восени 1930 р.

Згідно матеріалів слідчої справи у Маріуполі Вайнцеттль завербував для проведення розвідувально-диверсійної і націоналістичної роботи цілий ряд осіб. Серед них пастора Маріупольського римсько-католицького костелу Вагнера А.К., інженера-хіміка заводу «Ілліча» Ставровського А.Н., заступника начальника паросилового цеху заводу ім. Ілліча Танку Е.Г., заступника управляючого Маріупольської контори «Експортхліба» Булаву К.Г. та деяких інших.

Користуючись відрядженнями по роботі фірми Вайнцеттль налагодив зв'язок з Ганном. Відвідавши декілька разів Миколаїв він залучив до шпигунсько-диверсійної роботи бухгалтера Миколаївської контори «Контроль К» Штурма А.В., а через нього іноземних спеціалістів інженера заводу ім. А.Марті Карлла Р.В. та інженера заводу «Плуг і Молот» Кришая Р.Й., пастора Миколаївського католицького костелу Зиско Х.Л.

Під час допиту 2 грудня 1933 р. Вайнцеттль розповідав:

«В серпні 1928 року Бернгардт телеграфом запропонував мені виїхати до Одеси для вантаження малясу. Я зупинився в Одеській конторі «Контроль К», де вперше особисто познайомився з управляючим цією конторою, про якого я раніше чув Гермером, який займався розвідувальною роботою. Герм ер мені сказав, що Ганн чекає мене в Консульстві.

В той же день я відвідав німецьке консульство в Одесі, де мав з Ганном конфіденційну розмову про мою роботу, як німецького таємного агента, і майбутні задачі».

В процесі викладення Ганном принципових установок, він особливо підкреслив мені необхідність проникнути будь-що в Червону Армію з метою вербовки людей, особливо із числа німців; створення цінної агентурної мережі в портах, особливо в Севастопольському і Миколаївському, які мають велике воєнне значення; насадження цінної агентури на крупних промислових підприємствах і організації еміграційного руху серед німецьких колоністів. Останній задачі Ганн надавав особливо великого політичного значення, пояснюючи це тим, що в Німеччині зростає революційний рух, який може бути локалізований протирадянською пропагандою, яку необхідно організовувати в Німеччині за допомогою емігрувавших із Радянського Союзу німців.

Ганн тоді ж указав мені на можливість широкого використання в цій частині роботи Герм ера і, здається, вказав на інших людей, але прізвищ зараз не пам'ятаю.

Забув сказати, що під час цієї розмови з Ганном, він вказав мені на представника німецької «Леванте-лінії» Мевес, як на цілком свою надійну людину, яка має великі можливості підтримувати зносини між портами і консульством за допомогою капітанів пароплавств.

Окремо Вайнцеттль Й.М. розповів щю пропагандистську роботу серед німців-колоністів, яка проводилась особливо активно через німецьких католицьких ксьондзів Вагнера, Шуберта, Гаценбергера, Фаута, Нейкума, Зиско. Так, він зазначив, що з моменту приходу фашистів до влади в Німеччині ним давались через патерів установки посилити націоналсоціалістичну пропаганду, організувати в німецьких колоніях населення до активного виступу під час німецької окупації і всілякої підтримки німецької інтервенційної армії. За його словами для цього використовувались всі засоби агітації і пропаганди, провокаційні чутки, релігійний вплив, розпалювання шовіністичних почуттів, зносини з Німеччиною за допомогою агітаційних листів і грошової допомоги від різних, так званих, благодійних організацій.

Показові в цьому відношенні є зізнання на одному з допитів ксьондза Зиско Х.Л.:

«Від самого початку мого священства активність свою я направив проти Радвлади і на амвоні (тут скрито) і серед віруючих і особливо серед своїх знайомих. Особливо будучи самостійним ксьондзом в Миколаєві я шкодив Радвладі, де тільки міг.

Критикував всю її роботу, прогрес, не залишив ні одного заходу без насміхань і критики саркастичної.

Замвона цілком ясно настроював народ проти Радвлади. Говорячи з пафосом розпалював ненависть в серцях віруючих, обвинувачував владу в безбожжі, переслідуванні релігії і представляв її винуватицею голоду й інших нещасть.

Особливою активністю відзначився період, коли Гітлер прийшов до влади. Німеччину ставив в приклад моїм близьким, говорячи, що тільки так можна боротись проти комунізму. Говорив, щоб як можна більше ці гітлерівські повстанські контрреволюційні ідеї серед мас розповсюджувати і таким чином старатись, щоб якомога більше було таких невдоволених і збуджених проти Радвлади, щоб тим самим Гітлеру полегшити дорогу в Росію».

Крім того, виконуючи завдання Вайнцеттля і патера Одеського католицького костелу Шуберта, Зиско завербував 21 особу, яких залучив до шпигунської роботи. Активно Християн JIеонтійович проводив діяльність із створення диверсійних груп серед німців-колоністів та на підприємствах м. Миколаєва. Останні повинні були бути готовими для проведення диверсійних актів на випадок війни з Німеччиною.

В березні 1933 р. Зиско отримав від Вайнцеттля вказівку негайно приступити до здійснення ряду диверсійних актів в оборонних цехах заводів ім. Марті і «61».

Можна лише додати, що Судова трійка при Колегії ГПУ УСРР ухвалила ув'язнити X. Зиска у BTT терміном на 10 років. Згідно з повідомленням управлення Сиблагу HKBC СРСР, «влітку 1934 ув'язнений Зиско Християн Леонтійович, що перебув у Сулавському відділенні Сиблагу, при спробі втечі з двома в'язнями, що були засуджені за шпигунство, був смертельно поранений і згодом помер». 2 березня 1990 р. Зиско Х.Л. був реабілітований. Окреме місце у справі німецької шпигунсько-диверсійної організації займає особа Вермана Віктора Едуардовича, німецько-підданого, заарештованого органами ГПУ 15 листопада 1933 року. Згідно з матеріалами слідчої справи Верман, не входив до структури «Контроль К» і проводив розвідувальну діяльність самостійно. Єдине, що на нашу думку, дало підстави віднести його до слідчої справи «Контроль К» це використання Карлла Г.В., Кришая Р.Й. та деяких інших осіб, пов'язаних з Вайнцеттлем чи структурою фірми «Контроль К». Спільним для них був центр передачі розвідувальної інформації та отримання вказівок секретар німецького консульства в Одесі Ганн KI., якому слідчі відвели роль резидента німецької розвідки на Півдні України. Саме з Ганном Верман вирішував питання про те, кого залишити по своєму відбуттю до Німеччини керівником розвідувально-диверсійної мережі в Миколаєві Кришая чи Карлла, зупинившись на особі останнього. До речі, Карлл Г.В. єдиний з осіб, що проходили по справі, не визнав своєї вини.

Слідча справа Вермана В.Е. вміщує настільки вражаючі і, навіть, шокуючи факти, які наводяться в автобіографічних даних протоколу допиту від 8-14 грудня 1933 p., що ми знайшли за доцільне більш детально зупинитись на його особі.

Верман В.Е. народився в м. Херсоні в 1883 році в сім'ї капітана торговельного флоту. Після навчання отримав посаду кресленика в технічній конторі заводу «Наваль» в Миколаєві. У вересні 1903 року виїхав в Німеччину для проходження воєнної служби як німецько-підданий.

В 1905 році Верман повернувся до Миколаєва і за сприянням німецького консула Фрішена і його племінника австрійського консула Вінтшайта був прийнятий у відділ морських машин заводу «Наваль». В тому, що головний інженер заводу «Наваль» Еггерс не відмовив прохачам, не було нічого дивного.

Адже це було підприємство, в якому основна роль належала іноземному капіталу, і серед працівників, у тому числі в керівництві була значна кількість іноземців.

В показаннях на допиті Верман наводить наступні факти:

«Разом зі мною в цьому відділі працювали інженери: Мор унтерофіцер німецького флоту і Ган (нічого спільного з майбутнім секретарем німецького консульства в Одесі не має авт.) офіцер запасу німецького флоту німецько-піддані».

Обидва вони, як я зізнався згодом, прибули з Німеччини в 1903 році і працювали на заводі «Наваль», займались шпигунством, здійснювали зв'язок з німецькою розвідкою через Вінтшайта.

Останній, як мені потім стало відомо, був резидентом Німецького Генерального Штабу, і до моменту втечі в Німеччину початок війни 1914 року, проводив велику розвідувальну роботу на Півдні Росії.

З 1906-1907 рр. Вінтшайт був призначений австрійським віцеконсулом в Миколаєві.

Працюючи в технічній конторі відділу морських машин, я близько зійшовся з інженерами Мором і Ганом, про яких я говорив вище, і обидва вони стали мене обробляти і поступово залучати до шпигунської роботи на користь Німеччини.

Початок моєї шпигунської діяльності відноситься до періоду 1907 року, коли я став постачати матеріалами розвідувального характеру інженера Мора, а з його від'їздом в Німеччину разом з Ганом в 1908 р. безпосередньо Вінтшайта. Бували випадки, що матеріали я передавав Вінтшайту через працюючого зі мною в одному відділі інженера Ліпмана німецько-підданого, про якого я забув згадати вище як про активного розвідника, який прибув із Німеччини разом з Мором і Ганом в 1902-1903 рр.

Завдання, які отримав від Вінтшайта, полягали у вербовці для розвідувальної роботи людей на заводах Миколаєва, Севастополя, Дніпропетровська, Олександрівська, Херсона, Одеси та інших міст, а також збір матеріалів по воєнним кораблям, як підводним, так і надводним.

Серед завербованих Верман, зокрема, називав Лінке Бруно, інженера Шеффера, електрика Сгібнєва (Миколаїв), Блюма, інженера Міллєра (Одеса), Гофмана, Полуденного, Байля (Херсон), братів Бодовських (Олександрівськ) та ряд інших осіб. Особливо слід зупинитись на даних про розвідувальну мережу в Севастополі. Саме з Верманом ряд дослідників пов'язують вибух, що стався в 1916 році на лінкорі «Императрица Мария».

Верман В.Е. на допиті показав наступне:

«В Севастополі вся розвідувальна діяльність здійснювалась інженером Візером, завербованимособисто Мором, з ним я зв'язався по шпигунській роботі в 1908 р. Знаю, що у Візера була своя шпигунська мережа в Севастополі, із складу якої я пам'ятаю лише тільки конструктора адміралтейства Карпова Івана, з яким мені доводилось особисто стикатись. Візер в 1918 році виїхав до Німеччини».

Російські автори О. Черепков та А. Шишкін в статті «Постарайтесь убрать «Марию» наводять свідчення електрика Сгібнєва:

«Особливий інтерес визвав електрик А.В. Сгібнєв. Він відповідав за роботи по устаткуванню тимчасового освітлення на воєнних кораблях, що будувались на «Руссуді», у тому числі і «Императрицы Марии». В 1933 році в ході слідства Сгібнєв показав, що Вермана дуже цікавила схема артилерійських башт дредноутів. Адже перший вибух на лінкорі «Императрица Мария» пролунав під носовою артилерійською баштою. «В період 1912-1914 pp., розповідав Сгібнєв, я передавав Верману дані в усній формі про будівництво лінійних кораблів типу «Дредноут», «Мария» і «Александр III», в рамках того, що мені було відомо про хід їх побудови і строки готовності окремих відсіків кораблів».

Таким чином, у Вермана в руках була найцінніша інформація про зростаючу могутність російського флоту на Чорному морі. Після окупації Півдня Росії німцями розвідувальна діяльність Вермана була винагороджена по заслугам».

Автори відзначають факт нагородження Вермана, про що він засвідчив на допиті:

«В 1918 році, по представленню капітан-лейтенанта Клосса, я був Німецьким командуванням за самовіддану роботу на користь Німеччини та за шпигунську діяльність, нагороджений Залізним хрестом 2-го ступеня». О. Черепков і А. Шишкін в згадуваній статті підводять до висновку, що незважаючи на депортацію Вермана з початком Світової війни, він має опосередковане відношення до вибуху на «Марії», вказуючи на факти, що свідчили про можливий диверсійний акт. Зокрема, вони згадують про діяльність в Севастополі інженера-механіка заводу «Наваль» Візера та конструктора Карпова. Автори пишуть: «Тут і виникає питання а чи не приймав участь Візер в «добудові» «Императрицы Марии» чи її ремонті на початку жовтня 1916 року?». Ta й можливості здійснення диверсії при тому рівні забезпечення охорони, як справедливо зазначено в статті, були надзвичайно широкими. Згадуються також свідчення російського закордонного агента Бенціана Доліна (псевдоніми «Александров» і «Шарль») про надзвичайну зацікавленість Німеччини в знищенні «Императрицы Марии». Тим не менш, прямих доказів факту диверсії на сьогодні немає.

Що ж стосується Вермана В.E., то слід відзначити, що під час слідства лінкор «Императрица Мария» побіжно згадується у справі лише 1 раз. Малоймовірно, щоб співробітники ГПУ не розвинули це резонансне питання в протоколах допитів, якби були хоч якісь, навіть найменші підозри причетності до нього Вермана. У запитаннях слідчих немає жодного стосовно подій 1916 року у Севастополі!

2 серпня 1914 року Верман В.Е. був заарештований в Миколаєві і, разом з іншими німецько-підданими, висланий під Оренбург, де і залишився на проживанні в Сейтовському посаді Каргала. В грудні 1917 р. він тікає з місця висилки і з'являється в Миколаєві в березні 1918 p., коли місто було окуповане німцями.

Згідно показань в слідчій справі Верман знову повертається до попередньої «плідної діяльності». Працюючи в німецькій портовій комендатурі під керівництвом капітан-лейтенанта Клосса, він відновлює попередні зв'язки з Лінке, Шеффером, Ноймайером та іншими, вербує нових осіб.

Згадуючи цей період своєї діяльності Верман зазначав:

«Працюючи в портовій комендатурі, мені доводилось часто бувати у службових справах у генерала Гільгаузена та його заступника лейтенанта Рока. Там же я познайомився з лейтенантом німецької розвідки «Нахріхтендінст» паном Брізером, який, як згодом вияснилось зі слів капітан-лейтенанта Клосса, знав про мою шпигунську роботу.

Приблизно в травні місяці 1918 року, Брізер запросив мене до себе і став мене детально розпитувати про мою минулу і нинішню розвідувальну роботу. Я зробив Брізеру детальну доповідь, розповів як я зв'язався з Вінтшайтом через Mopa і Гана, кого я завербував для шпигунської роботи, які матеріали розвідувального характеру добувались в Миколаєві та інших містах і т. д.

Лейтенант Брізер, вислухавши мене, заявив, що шпигунську мережу необхідно розширити і серйозно зайнятися висвітленням настроїв населення, звертаючи особливу увагу на революційно налаштовані прошарки і виявлення серед них повстанських тенденцій.

Брізер запропонував у подальшому всі матеріали розвідувального характеру передавати йому».

На виконання вказівок Брізера Верман займається вербовкою німцівколоністів, і зокрема, в 1918 році завербував жителів колонії Ватерлоо Бетьхера і Баумгартнера для збору інформації в районах. До речі, саме Баумгартнер за дорученням Вермана вів переговори в Єлисаветграді з отаманом Григор'євим про визволення взятих ним в полон німців.

Як бачимо, вагомих причин для нагородження Вермана В.Е. Залізним хрестом було більш ніж достатньо і без «Императрицы Марии».

Біографія Віктора Едуардовича і в подальшому була багатою на події і пригоди, достойні детективного роману.

1 березня 1919 р. німецькі окупаційні війська покидають Миколаїв, аз ними місто залишає і Верман, небезпідставно побоюючись переслідувань з боку більшовиків. В Одесі він зустрівся з керівником Спартаківського загону Кохом І. рядовим спартаківцем Шмідтом, добре знайомим йому по Миколаєву, які влаштували Віктора Едуардовича до штабу свого Ревкому в Миколаєві. Це допомогло Верману разом зі Шмідтом легковою автомашиною повернутись до міста.

В Миколаєві Верман В.Е. знову налагоджує зв'язок з Лінке Бруно, таємно зустрічається з Брізером. Надалі знову надаємо слово Верману:

«Брізер в бесіді зі мною заявив, що йому можливо прийдеться виїхати в Німеччину і тому він доручає мені керівництво всією шпигунською роботою по Миколаєву і навколишнім районам.

Потім Брізер вказав на необхідність побіжно з відновленням зв'язків з старою агентурою, розширити шпигунські осередки на заводах і всі добуті матеріали направляти в Ост-Абтайлунг (Східний відділ Генерального Штабу Німеччини, німецька воєнна розвідка авт.) через капітанів німецьких суден, які будуть мати до мене явки від нього.

Ми домовились, що зустрічі з капітанами будуть відбуватись в Миколаєві в пароплавній компанії, згодом перейменованої в Совторгфлот».

Нарешті, на початку 1922 р. в Одесі відбувається знайомство Вермана з прибувшим із Німеччини уповноваженим Німецького уряду з евакуації німецьких військовополонених Ганном, який згодом зайняв посаду секретаря німецького консульства в Одесі (заодно отримав новий паспорт німецько-підданого, в заміну старого, відібраного ЧК при арешті в кінці 1921 р. за скоєння службового злочину).

В липні 1923 р. Ганн заявив Верманові, що лейтенант Брізер доручив йому зв'язатись з ним для продовження шпигунської роботи, підпорядкувавши, таким чином, в організаційному відношенні Вермана собі. Хоча, за словами останнього, він час від часу через окремих посланців передавав інформацію в Ост-Абтайлунг паралельно з Ганном і безпосередньо Брізеру (через капітанів німецького флоту Бреквольта, Тімена, Котце).

На виконання завдань, поставлених перед ним Брізером і Ганном, Верман завербував наступних осіб:

1) Шеффера Артура Фрідріховича начальника планово-економічного відділу заводу ім. Марті, доручивши йому зібрати шпигунські матеріали по воєнному надводному і підводному суднобудуванню. За передані матеріали Шеффер А.Ф. отримав від Вермана понад 3000 руб. винагороди.

...