Політичне керівництво УCPP і Кремля у 1932-1933 роках: співавтори гoлoдoмopу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичне керівництво УCPP і Кремля у 1932-1933 роках: співавтори гoлoдoмopу

Шаповал Ю.І.

План

1. Останній шанс більшовиків України

2. Спроба "переграти" Кремль

3. Лінія Москви

4. "Безумовне виконання"

5. Кадрові зміни

6. ГПУ ліквідує "прорив" на селі

7. Друге кріпосне право

8. Голод і зміна акцентів в національній політиці

1. Останній шанс більшовиків України

Коли йдеться про голод 1932 - 1933 років, дослідники так чи інакше мають відповісти на запитання, чиї дії спричинили інфернальні події і чи можна було їх відвернути? Інформацію для роздумів над цими запитаннями дають матеріали III конференції КП(б)У, що працювала 6 - 9 липня 1932 року в Харкові у приміщені Державної опери. Серед 252 делегатів конференції з вирішальним голосом 158 осіб (або 62,7%) складали секретарі сільських районних комітетів [1, арк.6].

Саме ці люди разом з керівниками райвиконкомів були безпосередніми виконавцями директив центру. Вони розуміли, чим загрожують Україні хлібозаготівельні плани. їм, зокрема, було відома постанова ЦК ВКП(б) від 23 червня 1932 року: "Обмежитись вже ухваленими рішеннями ЦК і додаткового завозу хліба на Україну не здійснювати" [2, 190].

Однак в них жевріла надія, що ІІІ конференція, на яку прибули високі московські сановники в особі Вячеслава Молотова і Лазаря Кагановича, дасть тодішньому центральному керівництву точне уявлення про стан сільського господарства в Україні, можливо пом'якшить їхнє ставлення до України.

Багато очікували від конференції й безпартійні. Це, зокрема, засвідчує лист з Тирасполя, надісланий 18 травня 1932 року на адресу президії партійного зібрання. Процитуємо уривок з цього листа: "Товариші! Про те, що ми переживаємо серйозні труднощі у сільському господарстві, про те, що є ряд кричущих безчинств, як перегинів, так і окозамилювання, гадаю, не слід описувати" [3, арк.10].

А далі автор листа, власне, зупиняється на конкретних недоліках. Ось що він, зокрема, пише: "Село потерпає від частих змін керівництва... Зверніть увагу на чехарду уповноважених з міста. Кожного разу приїжджає інший і намагається забезпечити тільки те, що в даний момент від нього вимагається. Наприклад, під час хлібозаготівлі уповноважені йшли на те, щоб здати посівматеріали, не думаючи про посівкампанії... Село повинно мати авторитетного постійного партійця, а на факті ми бачимо, що кращі сили прагнуть із села втікати" [3, арк.10-11].

Певні надії покладало на конференцію і вище партійно-державне керівництво УСРР. Його члени також були добре обізнані з реальним станом справ на селі і не мали жодних ілюзій, до чого насправді йде. Вони точно знали те, що сучасні дослідники формулюють у такий спосіб: хлібозаготівлі з урожаю 1931 року слугували безпосередньою причиною голоду в Україні в першій половині 1932 року. Тоді кількість заготовленого у зимові місяці хліба становила менше третини від обсягу, заготовленого влітку й восени. Взимку 1932 - 1933 років було зібрано майже таку саму кількість хліба, що й попередньої зими, одначе тепер вона становила дві третини від обсягу, зібраного у нормальний час. Чим пояснити те, що з українського села вдалося витиснути таку саму кількість зерна, як і раніше? Пояснення одне - нещадне і жорстке пограбування села [4, 306].

Не випадково Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Григорій Петровський писав генсеку ЦК КП(б)У Станіславу Косіору у 1932 році: "Через теє важко складатись для районів Дніпропетровської, Одеської, Харківської, Київської і Вінницької областей і не тільки села, а й деяких робітничих міст, я вважаю за необхідне:

1. Написати доповідну записку до ЦК ВКП(б)...

2. Прохати ЦК ВКП(б) видати постанову про припинення хлібозаготівель на Україні..." [5].

Знаючи все це, стенограма III конференції, не зважаючи на те, що вона зафіксувала обов'язкові тогочасні політичні ритуали (як обрання "почесної президії", "почесного голови" в особі Сталіна, привітання тощо), сприймається, як акт історичної драми.

На порядку денному конференції стояло одне питання: "Про підсумки весняної засівної кампанії, про хлібозаготівну та збиральну кампанії і завдання організаційно-господарського зміцнення колгоспів". Доповідь зробив С. Косіор, який - слід пам'ятати! - був членом Політбюро ЦК ВКП(б). Саме це чималою мірою визначало суть і навіть тональність його виступу.

Тут доречно нагадати і про той лист, який він надіслав Сталіну 26 квітня 1932 року. В ньому, зокрема, зазначалося: "У нас є окремі випадки і навіть села, що голодують, одначе це лише наслідок місцевого головотяпства, перегинів, особливо стосовно колгоспів. Всілякі розмови про "голод" на Україні слід категорично відкинути" [5]. І це писалося тоді, коли виконання хлібозаготівельного плану 1931 року, що затяглося до зими 1932 року, відчутно вдарило по тваринництву, започаткувало голод. Вже у першій половині 1932 року від цього голоду загинуло до 150 тис. селян [6]. Отже, партійні керівники УСРР ще з весни 1932 року пропонували вельми своєрідну оцінку ситуації: голод є, але розмови про голод слід "категорично відкинути".

У доповіді С. Косіора була представлена точка зору ЦК КП(б)У на причини труднощів, що виникли. По-перше, серйозною, хоча й не головною причиною були названі складні кліматичні умови 1932 року (як відомо, складні кліматичні умови завжди заважали більшовикам керувати господарством колишнього Радянського Союзу). По-друге, труднощі весняної засівної кампанії пов'язувалися "з незадовільним керуванням організацією господарства колгоспів, проведенням торішньої осінньої збиральної і хлібозаготівельної кампанії". По-третє, джерелом багатьох проблем була названа безгосподарність у колгоспах [7, 10-11].

"Збиральна, як і хлібозаготівельна кампанія, - підкреслював С. Косіор, - відбуватиметься в обставинах загостреної класової боротьби. Ця боротьба вже розгорнулася, надто там, де почалося збирання врожаю. Всілякі контрреволюційні елементи, куркульня, підкуркульники, що пролізли до колгоспів, використовуючи помилки минулого року, проводять тепер боротьбу проти скиртування хліба, поширюють всілякі чутки, агітують за розтягання хліба. Найменша розговтаність, бездіяльність з нашого боку - на руку ворогові. Нам, нашим сільським організаціям, треба негайно піднятися, взяти керування міцно в руки, мобілізувати всі свої сили, сили колгоспників, щоб дати згубну одсіч куркулеві і його агентурі і ні в якому разі не припустити ніяких втрат. Ми повинні так поставити всю свою роботу, щоб цілком зібрати врожай і забезпечити успішне виконання плану хлібозаготівель" [7, 17].

В доповіді фактично нічого не було сказано про хибність "воєнно-комуністичних", натискних, адміністративних методів керівництва аграрним сектором, які насамперед і спричиняли катастрофічний стан на селі. Керівники КП(б)у не хотіли про це говорити. Чому? Значною мірою це пояснює лист Голови Ради Народних комісарів УСРР Власа Чубаря до В. Молотова й Сталіна, який був надісланий до Москви ще до ІІІ конференції, а саме 10 червня 1932 року. Ось уривок з цього листа мовою оригіналу: "Ваши упреки в том, что мы, украинцы, не знаем, что делается на селе и, что мы не занимались как следует селом, целиком и полностью справедливы. Оптимистическая оценка положения нашего села перед посевной кампанией была ошибочной и базировалась больше на поверхностных впечатлениях ответственных работников, бывавших на селе (недостатка в количестве работников, сидевших месяцами на селе, не было), чем на анализе учетных данных статистики, оперативной отчетности по ряду заготовительных кампаний и изучения действительного положения дел в районах, где эти товарищи работали как уполномоченные.

Переоценка наших возможностей имела место в принятом нами плане хлебозаготовок, в плане мясозаготовок и др. Сейчас, перед новым урожаем, когда исчерпываются старые ресурсы, в период наивысшего напряжения сил для выполнения плана весенней посевной кампании, вскрываются с особой остротой все слабые места. Количество районов, находящихся в тяжелом положении, растет (очевидно, часть этого прироста идет за счет выявления ранее не выявленных, а часть за счет исчерпания внутрирайонный: ресурсов к концу хозяйственного года). Сейчас уже можно считать минимум 100 районов (вместо 61, считавшихся к началу мая), нуждающихся в продовольственной помощи и срывающих план весеннего посева. Они же будут срывать обработку и уборку урожая технических культур и хлеба" [8, 206].

Отже, у Кремлі вважали, що українці надто "оптимістично" ставилися до можливостей села, а відтак самі собі створили проблему з голодом, що - повторимо - розпочався вже наприкінці 1931 року і на початку 1932-го. На думку московських вождів, самі керівники УСРР переоцінювали власні можливості у хлібозаготівлях.

2. Спроба "переграти" Кремль

хлібозаготівля голод селянин український

Зрозуміло, у словах і "зізнаннях" В. Чубаря була гра - слід покаятися і раптом вдасться умовити полегшити жорсткі умови хлібозаготівель. Не даремно наприкінці свого листа він писав:"Правильное ведение хозяйства нарушено у нас в УССР на таком большом участке, что требует внесения специальных корректив в планы хлебозаготовок, мясозаготовок и других заданий в области сельского хозяйства, о чем придется входить в ЦК и Совнарком особо" [8, 212].

Характерно, що і в листі В. Чубаря і у ще одному надзвичайно цікавому документі - листі Г. Петровського до В. Молотова і Й. Сталіна без всіляких евфемізмів вживалось поняття "голод", заборонене в офіційних відкритих публікаціях. Ось уривок з листа "всеукраїнського старости": "В работе по посевной кампании в районах Прилукском, Лохвицком, Варвинском, Чернухинском, Пирятинском и Мало-Девицком я стал, так сказать, лицом к селу, но это, конечно, не значит, что до этого времени мы, украинские коммунисты, не знали, что у нас делается на селе (хотя нас теперь и обвиняют в оторванности от деревни). Мы знали, что в хлебозаготовках у нас будет суровый нажим и горшки будут биты. По-моему, взявшись выполнить 510 млн. пудов хлебозаготовки на Украине, ЦК КП(б)У виноват в том, что он без возражения это сделал, подчиняясь повелительной необходимости сохранить взятые нами темпы социалистического строительства (Підкреслення моє. - Ю.Ш.), а также учитывая напряженное состояние международного положения. В этом смысле я понимал необходимость выполнения директивы ЦК ВКП(б) о хлебозаготовках, которая и была принята нами к неуклонному исполнению.

Однако, мы знали, что выполнение хлебозаготовок на Украине будет нелегкое, но то, что я теперь увидел на селе, говорит за то, что в этом деле сильно переборщили у нас, перестарались. Я был во многих селах этих районов и везде видел, что порядочная часть села охвачена голодом (Підкреслення моє. - Ю.Ш.). Немного, но есть и опухшие от голода, главным образом, бедняков и даже середняки. Употребляют такие суррогаты, что дальше некуда, да и суррогатов этих подчас нет. На больших собраниях по селам меня, конечно, ругают почем зря, бабы плачут, а бывает и мужики. Иногда критика создавшегося положения заходит очень глубоко и широко - зачем создали искусственный голод, ведь у нас быш урожай; зачем посевматериал забирали - этого не было даже при старом режиме; почему украинцам нужно при тяжелых условиях ехать за хлебом в нехлебные края, а не привозят хлеб сюда и т. д.

Трудно при таких условиях давать объяснения. Ругаешь, конечно, тех, кто наделал перегибы, но в общем вертишься, как карась на сковородке. На отчаянный крик о помощи посевматериалом и хлебом для продовольствия, я относительно посевматериала кое-что обещал, заставляю крестьян выискивать семена у себя на местах, а насчет продовольственной помощи хлебом, я не могу ничего обещать или обещаешь мало. Сейчас на почве голода по селам развиваются массовые кражи, главным образом, птицы - крадут кур, уток, забирают остатки картофеля, режут ночью телят и коров и съедают их" [8, 212-213].

Таким чином не підлягає сумніву, що ще до конференції партійно-державне керівництво в Харкові і у Москві чудово знало, що реально відбувається, але підкорялися, за словами Г. Петровського, "повелительной необходимости". Проте підкорялися, як з'ясувалось, недостатньою мірою. Цим і була обумовлена присутність на конференції Л. Кагановича і В. Молотова, хоча С. Косіор запропонував офіційне обґрунтування приїзду відразу двох "сталінських соколів": "Україна в Радянському союзі посідає дуже видатне, коли не сказати вирішальне, місце в галузі сільського господарства. Від того, як іде соціялістична реконструкція сільського господарства України, як розвивається колгоспне будівництво і як працює в цьому напрямі наша партійна організація, - залежить у значній мірі виконання народногосподарського плану цілого Радянського союзу. Ось чому ми сьогодні бачимо тут на нашій конференції і т. Кагановича і т. Молотова, яких відрядив ЦК ВКП(б), щоб разом з нами обговорити і накреслити заходи, щоб якомога швидше просунути вперед сільське господарство України, піднести продуктивність наших колгоспів, виправити цілу низку хиб, що є в нашій роботі на селі" [7, 5].

Це дуже важливий момент для розуміння багатьох колізій на ІІІ конференції. На її п'яти (з шести) засіданнях тривало обговорення доповіді С. Косіора. В дебатах виступили 33 особи. Серед них були секретарі 18 райкомів партії, секретарі обкомів - М. Майоров, В. Чернявський, М. Демченко, Р. Терехов, а також В. Затонський, П. Любченко, Г. Петровський, М. Скрипник, В. Чубар, О. Шліхтер та інші делегати.

Деякі районні керівники робили спробу в своїх доповідях не тільки окреслити складність ситуації на селі, а й показати що не можна перекладати основну відповідальність за цю ситуацію на низові ланки, насамперед на нещодавно створені райони. Не випадково у надрукованому у 1932 році у Харкові стенографічному звіті III конференції були вилучені або ретельно відредаговані саме ті фрагменти з виступів районних керівників, які мали критичну спрямованість або привертали увагу високого керівництва до наявних проблем. Саме на ці виступи, зокрема, доцільно звернути увагу дослідникам при роботі з архівним варіантом стенограми.

Ось що говорив, зокрема, представник Смілянського району Г. Фомін: "До питання про безпосередню допомогу районам з боку ряду відповідальних працівників, навіть окремих членів уряду, які приїздять для надання допомоги районам. Я не хочу говорити персонально, але вважаю, що окремі (товариші), приїжджаючи до нас, не тільки не допомагали районам, не тільки не вивчали економічні умови районів для того, щоб конкретно допомогти, а створювали умови, що деморалізували райони... У нас був такий уповноважений, котрий сидів небагато, але наробив надзвичайно багато справ і викликав панічний стан окремих сільських керівників. Товариш приїздив у село і замість ділової роботи, замість ділових вимог казав: "Я тебе ось посаджу на 24 години, зніму штани і посаджу на сніг, тоді ти план виконаєш" (шум).

Голоси: Хто це? Назви прізвище.

Тов. Фомін: Якщо потрібно буде, та назву.

Голос: Ти скажи, хто? (шум у залі).

Фомін: Я гадаю, що вимагати не варто, а якщо потрібно буде, то я напишу про це заяву у ЦКК або у президію конференції. (Шум).

Голос: А ти вважаєш непотрібною цю справу зараз, ти замазуєш.

Фомін: Я не замазую, я називаю факти, які були не тільки у нашому районі, а й у ряді інших районів.

Голос: Ти назви його прізвище.

Фомін: Його прізвище Поляков. (Шум) [9, арк.21-22].

У офіційно друкованій стенограмі конференції цей фрагмент виглядає так: "Далі про уповноважених. Я вважаю, що керівництво уповноважених, що надсилаються, повинно бути гнучке. Уповноважені повинні конкретно допомагати в здійсненні директив партії щодо сівби і хлібозаготівель. А товариші приїздять і часто-густо нічого конкретного районовій організації не дають, бо не знають умов району. Звичайно, це стосується не до всіх уповноважених" [7, 44].

А ось що було вилучено з виступу представника Драбівського району П. Шерстова: "Драбівський район перебуває у дужі важкому стані. Там було забрано увесь посівний матеріал, відбувалось масове побиття колгоспників та колгоспниць, у трьох кімнатах засідав штаб буксирних бригад, де вимагали хліб, підписку на позику, виплату всіляких податків. Внаслідок і завдяки цим спеціальним штабам, буксирним бригадам, створили(ся) несприятливі політичні настрої" [9, арк.24].

З друкованого варіанту стенограми було вилучено й інший фрагмент виступу П. Шерстова. Ось він: "Я хотів би запитати тов. Косіора - я нова людина, у нас посіяно 11 тисяч га буряку, на 28-е число ми прорвали 38%, цього замало, безумовно, замало, але уявіть собі таку картину, коли народ пухлий, коли є велика кількість людей, які лежать і не встають.

(Косіор: Який це район?)

Драбівський район.

(Косіор: Ви нас не лякайте, ви краще про роботу розповідайте).

Я про роботу й розповім.

На сьогодні, коли бракує харчів, колгоспнику нічого дати. У більшості випадків колгоспники йдуть напівголодні працювати" [10, арк.210].

Щоправда, до надрукованої версії стенограми потрапив не менш цікавий момент з виступу П. Шерстова, який яскраво ілюструє методи і рівень тодішнього крівництва: "Тут Т. Косіор цілком правильно зазначив, що центральні організації не знали району, райони не знали колгоспів і сіл. Я наведу один приклад: працюючи в іншому районі, де, окрім лісу, нічого нема, я одержав блискавку з Наркомпостачання: за 24 години заготувати й відвантажити моркву й капусту. ми цього зробити не могли, бо ні того, ні того в нас нема. Через кілька день одержуємо телеграму про виклик представників заготівних організацій: "Чому не виконуєте нарядів?

Косіор: Який це район?

Шерстов: Олевський.

Цю капусту та моркву треба було відвантажити в Ленінград, а ми самі для постачання одержуємо з інших районів" [7, 45].

Можна лише уявити, як нелегко було наважитися районним керівникам відверто сказати такого роду речі у присутності найвищого начальства - членів Політбюро ЦК ВКП(б).

Вони наважилися і, зрозуміло, були піддані критиці. "На жаль,-- відзначив, наприклад, В. Затонський, - на цій конференції у деяких виступах представники кількох районів плакалися перед нами. А як вони провадили партійну лінію в себе, що вони зробили, щоб не було таких втрат під час збирання хліба, що вони зробили для кращого обробітку землі, кращого осіннього засіву, для організації праці, - про це вони нічого не казали" [7, 90].

М. Демченко також повчав районних керівників: "Серед найменш стійких і загартованих партійців, особливо в тих районах, що мають найглибші прориви, невдачі викликають певну розгубленість і бажання спертися на "об'єктивні причини"... Ця позиція є абсолютно хибна, шкідлива і переростає в опортунізм найгіршого ґатунку, не кажучи вже про те, що така позиція є абсолютно безплідна, вона не дає змоги мобілізувати парторганізацію та робітничо-колгоспні маси на переборення труднощів" [7, 91].

Напередодні конференції члени Політбюро ЦК КП(б)У відвідали багато районів України і зібрали великий матеріал, який і було покладено у основу їх виступів на конференції. М. Скрипник, зокрема, говорив: "Я не згоден з тими товаришами, які з теперішніх сільськогосподарських кампаній головну свою увагу віддають питанню хлібозаготівель. Не треба себе гіпнозувати тим, скільки треба взяти хліба з нашого врожаю. Треба зібрати повнотою все те, що ми засіяли. Коли ми зуміємо перебороти труднощі збиральної кампанії, коли питання боротьби з втратами зрозуміємо, як питання політичне і господарське, у нас вистачить хліба цілком і повнотою і для виконання плану хлібозаготівель..." [7, 104].

Характерно, що і у виступі М. Скрипника містилися положення, що не увійшли до друкованого стенографічного звіту III конференції. Ось одне з них: "Багато товаришів підмінюють одне політичне питання другим. Замість питання про те, що є причиною наших проривів, вони зараз ставлять інше питання - хто є причиною наших проривів. Сама постановка цього питання невірна. Ми мусимо вияснити, що є причиною наших проривів. Ми люди, живемо і боремось, і, значить, помилки, які є, мають причини. Ми - ЦК КП(б)У, ні в якому разі не знімаємо з себе відповідальності за цілу працю цілої нашої парторганізації. Ні в якому разі не знімаємо, тому що причиною є неповне розуміння, неповне усвідомленні глибини політичних процесів, які відбулись" [9, арк.186].

З притаманною йому обережністю спробував привернути увагу до проблем села і Г. Петровський: "Треба одверто сказати, що деякі райони перебувають у скрутному харчовому стані. Ви знаєте, товариші, що у нас багато хліба лишилося на полях. І причина тут та, що наша організація праці в колгоспах, масова політична робота була не на потрібній висоті... Я проїздив кілька сіл; питаю секретаря - чи давно ви тут? Говорить, місяців 2 - 3, а голова - місяців - 3 - 4. Звісно, це неправильно. Коли на селі буде така плинність керівного активу, то ми не доб'ємося стійкості і в самих колгоспах" [7, 110-111].

3. Лінія Москви

Однак і обережні спроби декого з керівників УСРР, а особливо представників районів, вказати на складність ситуації у сільському господарстві України не розчулили двох сталінських посланців, які брали участь у роботі конференції - Вячеслава Молотова і Лазаря Кагановича. Останній, звертаючись до делегатів конференції, говорив: "Ви повинні підготувати й розгорнути роботу, щоб цілком виконати план хлібозаготівель, рішуче переборюючи всі і всілякі демобілізаційні, а часто капітулянтські, правоопортуністичні настрої щодо хлібозаготівель. Ви повинні на селі, в районі переламати настрої деяких активістів, що сьогодні у вас демобілізовані" [7, 156].

У виступах Молотова і Кагановича було не просто значно звужено спектр факторів, що загострили ситуацію в України. Ці виступи, по суті, засвідчили, що центр однозначно зайняв жорстку позицію щодо українського селянства.

У своїй промові В. Молотов, зазначивши, що план хлібозаготівель не виконаний і що "у ряді районів унаслідок помилок, припущених під час хлібозаготівель, утворився важкий харчовий стан", піддав гострій критиці райкоми партії, а також ЦК КП(б)У.

"Тепер, - підкреслював В. Молотов, - є намагання затерти хиби роботи в сільському господарстві на Україні, зваливши негативні факти останньої хлібозаготівної кампанії на Україні на "зовнішні" причини, на розмір хлібозаготівного плану і т. ін. Треба дати рішучу одсіч цим антибільшовицьким спробам" [7, 117]. Головне питання, за твердженням В. Молотова, полягало в тому, як розверстати план хлібозаготівель і як проводити цей план.

Дуже влучну характеристику місії В. Молотова та Л. Кагановича дав один з британських дипломатів, який у своєму повідомленні від 18 липня 1932 року зазначив: "Хоча Молотов і Каганович люб'язно присолодили пігулку невдоволення центрального уряду, вихваляючи помітні досягнення українських більшовиків у галузі промисловості, з їхніх виступів було зрозуміло, що вони прибули головним чином для того, щоб дати українській партійній організації сувору прочуханку" [11, 154].

Ще більш цікаво те, що вже на схилі життя В. Молотов неодноразово зустрічався з письменником Феліксом Чуєвим, згадував минуле. Ось уривок з їхньої розмови:

"-- У письменницькому середовищі говорять про те, що голод 1933 року був спеціально організований Сталіним і всім вашим керівництвом.

— Це говорять вороги комунізму!..

— Але ж чи не дванадцять мільйонів загинуло від голоду у 1933-му...

— Я вважаю ці факти не доведено, стверджує Молотов.

— Не доведено?..

— Ні, ні ні в якому разі. Мені доводилося в ті роки їздити на хлібозаготівлі. Так що я не міг пройти повз такі речі. Не міг. Я тоді побував на Україні двічі на хлібозатівлях, в Сичово, на Уралі був, в Сибіру - як же, я нічого не бачив, чи що? Абсурд! Ні, це абсурд" [12, 453].

Це й справді абсурд, оскільки у виступі на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) 3 серпня 1932 року ніхто інший, як В. Молотов, сказав: "Ми стоїмо справді перед привидом голоду і до того ж у багатих хлібних районах" [13, 112].

Втім, повернімося до ІІІ конференції. В заключному слові С. Косіор знов піддав критиці виступи деяких секретарів райкомів партії, підкресливши: "Не всі ще усвідомили відповідальність за виконання завдань... 3 такими настроями треба рішуче поквитатися. Після всього того, що говорилося на конференції, після виступів тт. Молотова і Кагановича і вашого одностайного схвалення цих виступів ми повинні по-більшовицькому розгорнути роботу і забезпечити швидке подолання тих труднощів, які переживають окремі райони України" [7, 145, 147].

Делегати конференції ухвалили резолюцію, яку 9 липня 1932 року затвердив пленум ЦК КП(б)У і якою "до безумовного виконання" приймався встановлений для України план хлібозаготівель - 356 млн. пудів по селянському сектору. Оскільки ніякого "безумовного виконання" не могло бути, план почали скорочувати. Вже 17 серпня 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло пропозицію Сталіна "про скорочення плану хлібозаготівель на Україні на 40 млн. пудів як виняток для районів України, що особливо постраждали, з тим, щоб колгоспам районів, що особливо постраждали, зняти половину плану, а індивідуалам - третину". 28 серпня перелік районів було затверджено на політбюро ЦК ВКП(б). При цьому було зазначено, що "скорочення плану припадає переважно на бурякові районі" [14, 290].

Взагалі план тричі скорочувався, а до 1 листопада 1932 року від селянського сектора України надійшло лише 136 млн. пудів хліба [15, 33].

4. "Безумовне виконання"

Наведені цифри варто порівняти з обсягами експорту хлібу з СРСР до Європи. У 1930 році було вивезено 48 млн. пудів зерна, у 1931-му - 51, у 1932-му - 18, у 1933-му - 10 [16, 276]. За умов голоду, що розпочався, знаючи, що помирають мільйони власних громадян, політичне керівництво СРСР експортувало хліб, мотивуючи це потребами індустріалізації. Всіх, хто не розумів "державних потреб", нещадно карали.

Коли на ланах з'явились "перукарі", тобто селяни, які ночами "стригли" колоски, щоб вижити, відповідь влади не забарилася: 7 серпня 1932 року з'явився відредагований особисто Сталіним Закон про охорону соціалістичної власності (закон "про п'ять колосків" або "сім-вісім", як його називали), яким за розкрадання передбачались розстріл або десять років ув'язнення. На початок 1933 року за цим законом було засуджено 54 645 осіб, з них розстріляно 2000 [17, 4; 16, 276].

Втім, карали не лише селян, а й самих комуністів-місцевих керівників. За будь-яку спробу протистояти жорстким директивам "згори" секретарів райкомів партії, голів райвиконкомів та інших місцевих працівників виключали з партії та віддавали до суду як зрадників і організаторів саботажу.

Так, у 1931 році і в першій половині 1932 року в Україні було замінено 80% секретарів райкомів партії [18, 147].

І тут час спеціально сказати про антиукраїнськість голоду початку 30-х років. Як відомо, Роберт Конквест у книзі "Жнива скорботи" наполягав на тому, що "голод запланувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян винищили не тому, що вони були селянами, але тому, що вони були українцями-селянами". Дотепер триває дискусія про те, чи справді голод мав характер геноциду щодо українського народу, але прикметною є така деталь: голод не зачепив сусідні з Україною області Росії. Ось чому потерпілі від голодування українські селяни (ті, які могли пройти через встановлені кордони) ходили туди міняти і купувати хліб.

Те, що московське керівництво було невдоволено ситуацією в першу чергу в Україні, яскраво засвідчує лист Сталіна до Л. Кагановича, написаний 11 серпня 1932 року: "...Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на парламент. Вместо того чтобы руководить районами, Косиор все время лавировал между директивами ЦК ВКП(б) и требованиями райкомов и вот долавировался до ручки. Правильно говорил Ленин, что человек, не имеющий мужества пойти в нужный момент против течения, не может быть настоящим большевистским руководителем. Плохо по линии советской. Чубарь - не руководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина.

Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять. Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается не мало (да не мало) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец - прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии, против партии. Самое плохое это то, что украинская верхушка не видит этих опасностей...

...Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть" [14, 273-274].

Невдовзі розпочалося "выправление положения" в Україні. Зокрема, наприкінці жовтня 1932 року (на виконання рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року) в Україні розгорнула свою роботу "надзвичайна комісія" на чолі з В. Молотовим. Вже 30 жовтня останній повідомив Сталіну: "Довелося жорстко покритикувати Українську організацію і особливо ЦК КП(б)У за демобілізованість у заготівлях" [13, 100]. В. Молотов надав новий імпульс здійсненню репресій проти колгоспного активу, партійних і радянських працівників. ЦК КП(б)У почав публікувати списки партійців, директорів радгоспів, голів колгоспів та уповноважених по хлібозаготівлях, яких виключали з партії й віддавали до суду за невиконання плану хлібозаготівель.

"Надзвичайна комісія" на чолі з В. Молотовим з листопада 1932 до січня 1933 року вичавила з селян ще близько 90 млн. пудів. Значною мірою за рахунок того, що в українських селах у складі спеціальних бригад по видобуттю зерна діяло 112 тисяч активістів, які одержували певний відсоток від награбованого зерна і харчів (і тим кормилися, а відтак виживали).

Наприкінці 1932 року в Україну приїхали Павло Постишев і Лазар Каганович, з ними повернувся і Всеволод Балицький, який працював заступником Голови ОГПУ СРСР. Почався новий тур "наведення порядку" в УСРР. В. Балицький висунув версію про те, що в Україні існує "організований саботаж хлібозаготівель та осінньої сівби, організовані масові крадіжки у колгоспах і радгоспах, терор щодо найбільш стійких і витриманих комуністів та активістів на селі, перекидання десятків петлюрівських емісарів, розповсюдження петлюрівських летючок" та зробив висновок про "безумовне існування на Україні організованого контрреволюційного повстанського підпілля, яке пов'язане із закордоном та іноземними розвідками, головним чином польським генеральним штабом" [19,189].

Розвиваючи теорію про існування в Україні селянської змови (а на 20 листопада 1932 року в Україні було заарештовано 766 працівників сільського господарства, в тому числі голів колгоспів, директорів радгоспів, керівників середньої ланки), Балицький 5 грудня 1932 року видав "Оперативний наказ ГПУ УСРР № 1", яким поставив підлеглим "основне та головне завдання - нагальний прорив, викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля, та завдання рішучого удару по всім контрреволюційним куркульсько-петлюрівським елементам, які активно протидіють і зривають основні заходи радянської влади та партії на селі" [19, 189].

5 листопада 1932 року В. Молотов і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директиву обкомам партії, вимагаючи від них термінових і рішучих дій по виконанню закону від 7 серпня 1932 року "з обов'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів" [13, 101]. 18 листопада ЦК КП(б)У за участю В. Молотова ухвалив постанову "Про заходи по посиленню хлібозаготівель", яким посилювались репресії проти селян України. Зокрема, щодо одноосібників, які не виконують план хлібоздавання, дозволялось застосовувати натуральні штрафи по м'ясозаготовівлям у розмірі 15-місячної норми і річної норми картоплі. І при тому треба було здавати хліб. Куркулів просто репресували по статті за "контрреволюційні злочини" [13, 101].

Однак "відповідальними" зробили не лише певні категорії селян, а все українське село. Ось лише одне документальне підтвердження. 20 листопада 1932 року В. Молотов телеграфує С. Косіору з Геничеська: "До цього часу в районах діє розпорядження про продаж всюди сірників, солі і керосину. Є про це телеграма Бляхера від 9 листопада. Слід терміново це відмінити і простежити виконання" [13, 102].

А ось іще одне свідчення того, якими методами діяла влада. Це свідчення належить В. Балицькому: "За 4 месяца после начала хлебозаготовок до 15 ноября было арестовано по хлебозаготовительным делам 11тыс. чел. За месяц с 15 ноября по 15 декабря - 16 тыс. чел., в том числе 435 партийцев, 2260 чел. из колхозного аппарата, в том числе 409 председателей и 441 бухгалтер и счетовод, а также 107 предсельсоветов. К расстрелу тройкой приговорено 108, но еще на рассмотрении 100 человек. За 2 последние декады в ямах и черных амбарах (7 тыс. ям и 100 амбаров) найдено 700 тыс. пудов хлеба. Единоличники прячут у колхозников, особенно тех колхозов, которые выполнили хлебозаготовки...

Последние 2-3 дня на Харьковщине мы применили новую форму воздействия. Приходит в колхоз сотрудник ОГПУ в форме и ведет беседу с председателем, членами правления о сдаче хлеба. Разговор настойчивый. В результате колхоз "Червонный Господарь" за 2 дня повысил хлебосдачу с 58% плана до 96%, "Нов[е] Життя" с 54% до 80% и т. п. Думаем, это распространить и на другие области" [19, 191].

20 листопада 1932 року Раднарком УСРР ухвалив рішення про запровадження натуральних штрафів: "До колгоспів, що допустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи порядком додаткового завдання з м'ясозаготівель розміром 15-місячної норми здавання даним колгоспом м'яса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників".

6 грудня ухвалено постанову ЦК КП(б)У і Раднаркому УСРР "Про занесення на "чорну дошку" сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі". Це рішення спричинило збільшення жертв голодомору.

19 грудня 1932 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР знов повертається до питання про хлібозаготівлі в Україні. Вони визнають ситуацію незадовільною і доручають "виправити" її Л. Кагановичу та П. Постишеву як "окремо уповноваженим" [2, 295].

Про те, який стиль наведення порядку вони сповідували, яскраво свідчить телеграма, що її Лазар Каганович надіслав Сталіну вже 21 грудня 1932 року:"Вечером 20 и 21 декабря на заседании Политбюро ЦК КП(б)У наметили ряд практических мер по усилению хлебозаготовок. В виду того, что значительная часть уполномоченных отсиживается, покрывает бездеятельность, а порой прямое предательство районных работников, разослали решительное предупреждение всем уполномоченным, а 10 наихудших сняли с работы и дело об их пребывании в партии передали в ЦКК. Из десяти снятых 7 были посланы ЦК КП(б)У и 3 обкомами.

38 основных районов Украины должны еще дать 32 млн. пудов хлеба - свыше 40% оставшегося к заготовке без гарнца хлеба по республике. Еще 50 мощных районов должны дать около 30% оставшегося к заготовке хлеба. Из 38 основных районов - 21 в Днепропетровской и 15 в Одесской областях. На этих районах сосредоточиваем наше внимание. Подобрали еще 40 руководящих работников уполномоченными в эти основные районы, а около сотни крепких военных и харьковских работников им в помощь. Одновременно нажимаем на районы, где осталось выполнять немного.

Так как есть большая опасность, что Киевская, Винницкая область снизят темпы и затянут выполнение оставшихся 7 - 8% плана, послали им категорическую директиву закончить план в ближайшие дни. Еще более решительную телеграмму послали Донецобкому.

Крайне неблагополучно с Харьковской областью. Харьковчане не мобилизовались на выполнение плана. Единоличники области должны сдать еще около 6 млн. пудов. Сложилось впечатление, что обком пасует перед этой задачей. Пришлось сердито поговорить с Тереховым. Предложили более энергично взяться за хлебозаготовки, в частности у единоличников.

По нашему настоянию отменены 2 постановления ЦК КП(б)У от 29 ноября и 15 декабря, которые, по нашему мнению, дают основание местным организациям придерживать хлебозаготовки под видом закрепления и создания колхозных фондов и повторной проверки ресурсов совхозов. Подробно расскажу по приезду.

Сегодня постановили арестовать и отдать под суд с опубликованием в печати четырех наиболее злостно срывавших хлебосдачу директоров совхозов.

Косиор по своему желанию выезжает вновь в Днепропетровск, Чубарь в Чернигов. Хатаевичу поручили наблюдение за Харьковом.

В 4 часа я выехал в Одессу. Привет. КАГАНОВИЧ" [20, 69-70].

Сталін на цій телеграмі написав: "Хорошо!" [13, 109].

Коли голод вразив значну територію, на якій мешкали мільйони людей, вже неможливо було зробити "таємницю" з цієї трагедії. Голодуючі проривались через харчові кордони, їхали до Росії за хлібом, залишали у великих містах дітей, розповідали про те, що коїться на селі, знесилені, помирали прямо на міських вулицях.

Влада доволі рано відреагувала на це у загальнодержавних масштабах. Ще 15 листопада 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення "Про паспортну систему та розвантаження міст від зайвих елементів" у якому зазначалося, що з метою "розвантаження Москви та Ленінграда та інших великих міських центрів СРСР від зайвих, не зв'язаних з виробництвом і установами, а також від куркульських, кримінальних і інших антигромадських елементів, що переховуються в містах, визнати за необхідне:

1) Ввести єдину паспортну систему по СРСР з відміною всіх інших видів посвідчень...

2) Організувати в першу чергу у Москві та Ленінграді апарат обліку та реєстрації населення, регулювання виїзду та в'їзду.

3) Для вироблення конкретних заходів як законодавчого, так і організаційно-практичного характеру, створити комісію... " [21, 104-105]

27 грудня 1932 року ухвалено спільну постанову Центрального Виконавчого Комітету і Раднаркому СРСР про запровадження паспортної системи та обов'язкову прописку паспортів. Цей "новорічний подарунок" був адресований в першу чергу селянам, хоча мільйонам українських селян паспорти вже не були потрібні. Спорожнілі українські села заповнювали переселенцями з Росії, а тому, що сталося, знайшли "незаперечне" пояснення: у організації голоду звинуватили "шкідників", "прихованих петлюрівців" і "українських націоналістів".

Не випадково трагічну ситуацію 1932 року сталінське керівництво використало для активного згортання політики "українізації". Зокрема, 14 грудня 1932 року Сталін разом з В.Молотовим підписав постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР у зв'язку із проведенням хлібозаготівельної кампанії. Цей документ вимагав "правильного проведення українізації" в Україні й поза її межами, в регіонах, де компактно мешкали українці. Документ також містив категоричну вимогу боротися з петлюрівськими та іншими "контрреволюційними" елементами [22, 109-110]. Це означало не лише кінець, хоч і контрольованої, але все-таки політики "українізації", а й початок антиукраїнських "чисток", масштаб яких все ще належить повною мірою виявиться у 1933 році.

5. Кадрові зміни

1933 рік розпочався для партійно-державної номенклатури з великих неприємностей. 24 січня було ухвалено постанову ЦК ВКП(б), якою українська парторганізація суворо засуджувалася за те, що не виконала плану хлібозаготівель, "незважаючи на триразове скорочення і без того скороченого плану" [23,3]. Ця постанова викликала серйозні кадрові зміни серед керівників УСРР. Найсуттєвішою з них було призначення Павла Постишева другим секретарем ЦК КП(б)У і першим секретарем Харківського обкому КП(б)У. Одночасно він залишився секретарем ЦК ВКП(б). У Москві вважали, що "основними областями, які вирішують долю сільського господарства України і які треба зміцнити. є Одеська, Дніпропетровська та Харківська області" [23,3]. До Одеси і Дніпропетровська на посади перших секретарів обкомів були направлені відповідно Євген Вегер і Мендель Хатаєвич.

"Другий перший секретар", так називали в партійно-урядових кулуарах Постишева, оскільки він мав великі повноваження від Сталіна, в разі потреби міг радитися з ним безпосередньо, обходячи тодішнього першого секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора. Оскільки згадана постанова містила негативні оцінки діяльності роботи парторганізації України, невдовзі стало зрозуміло, що Постишев приїхав для "наведення порядку". З ним прибула в Україну і його "команда", інші більшовицькі функціонери.

Ось як говорив про це через рік, у січні 1934 року, на відкритті ХІІ з'їзду КП(б)У Григорий Петровський: "Вказівки товариша Сталіна, велика матеріальна допомога з боку Центрального Комітету Всесоюзної комуністичної партії і уряду колгоспам, присилка нам випробуваних більшовиків товаришів Хатаєвича, Вегера, Попова, Балицького і особливо Павла Петровича Постишева допомогли нам ліквідувати відставання і прорив у сільському господарстві, виправити припущені помилки і викривлення в проведенні ленінської національної політики" [24,3].

Приїхавши в Україну, Постишев не лише вказував на "притуплення більшовицької пильності" серед сільських партійців, а й відмовляв у відправці продовольства для села, підкреслював, що не може бути й мови про державну допомогу посівним зерном, що селяни повинні віднайти самі. Зокрема, 6 березня 1933 року він надіслав телеграму секретарям райкомів, головам райвиконкомів, уповноваженим обкому і начальникам політвідділів МТС та радгоспів Харківської області з вимогою відчутного збільшення заготівлі насіння зернових. У телеграмі він дорікав:"Ви тикаєте в ніс нам труднощі, базікаєте про голодуху..." [25,55-56]. Однак, як цілком слушно зауважує Роберт Конквест, "істерична жорстокість, що супроводжувала втручання Постишева, принесла дуже мало зерна. Вже вичерпалися останні запаси і їсти не було що" [26,359].

Дотепер в Україні і за її межами немає праць, які б висвітлювали роль Постишева у керівництві каральними в тому числі і насамперед антиукраїнськими акціями. Тим часом дуже багато документів засвідчують, що ця роль була однією з ключових і що для цього сталінського посланця у боротьбі з "українськими націоналістами" дрібниць не було. Наприклад, 28 березня 1934 року він пише до шефа ГПУ УСРР Балицького записку такого змісту (цитую мовою оригіналу):"Всеволод Апполонович! Надо обязательно семьи арестованных контрреволюционеров националистов выгнать из квартир и обязательно выселить их из пределов Украины на север. С работы членов семей арестованных надо немедленно снять, с учебы тоже.

Повторяю, надо как можно скорее выселить семьи из Украины, а также и всех тех, кто с ними жил в одних "гнездах". Хотя, может быть, на последних пока фактического материала и не имеется, но все равно это несомненно одна шайка-лейка.

Это не только мое личное мнение. П. Постышев" [27,36].

Ще один приклад стосується школярів. Оскільки Постишева комуністична пропаганда і агітація полюбляла зображувати ініціатором повернення ялинки на новорічні свята, "другом пионеров и школьников", це особливо цікавий приклад. 17 квітня 1935 року Балицький надсилає йому спеціальне зведення про антирадянські прояви серед учнів сільських шкіл. У цьому надзвичайно характерному документі йдеться не тільки про "антирадянські прояви", а й про факти "контрреволюційних терористичних настроїв (Підкреслення моє. Ю.Ш.) деяких школярів, головним чином старших класів, що виявляються у розмовах, що виправдовують терор над вождями партії та уряду і навіть у висловлюванні бажань взяти участь у такому терорі" [27,36] .

Постишев поставився до всього цього надзвичайно уважно і серйозно. Він, зокрема, пише вказівку секретареві Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявському і вимагає серйозно зайнятись "вивченням стану шкіл у сільських районах, вжити заходів до зміцнення органів Наркомосвіти і педагогічного складу шкіл..." По своїй суті це був заклик до тотальної "чистки" системи освіти, яку було проведено у найжорстокіший спосіб [27,37].

Як більшість вірних сталінців, Постишев закінчив погано. 17 березня 1937 року відбувся Пленум ЦК КП(б)У, який увільнив його від обов'язків другого секретаря ЦК КП(б)У в зв'язку з переходом на іншу роботу за межі України. На цьому Пленумі Постишева не було:він працював першим секретарем Куйбишевського обкому ВКП(б). Його разом з дружиною Т. Постоловською заарештують в ніч на 22 лютого 1938 року на його московській квартирі. Протримається він майже півтора місяця, але вже 9 квітня 1938 року Постишев напише заяву на ім'я наркома внутрішніх справ Миколи Єжова, в якій запевняв, що має "намір дати органам слідства відверті свідчення про контрреволюційну діяльність проти партії та Радянської влади, яку я проводив протягом кількох літ". Слідство констатувало, що "Постишев П.П. упродовж кількох років був членом центру право-троцькістської організації в Україні. У проведенні ворожої роботи був зв'язаний з Косіором, Чубарем, Балицьким, Якіром, Ашрафяном, Вегером, Косарєвим та іншими. Брав активну участь в організації та керівництві диверсійно-шкідницькою роботою в Україні. З 1920 року був агентом японської розвідки, яку постачав найважливішими шпигунськими відомостями по Радянському Союзу". Як "японського шпигуна" та "правого троцькіста" Постишева розстріляють 26 лютого 1939 року [28].

6. ГПУ ліквідує "прорив" на селі

З-поміж членів "команди" Постишева особливу роль відігравав Всеволод Балицький, який повернувся в Україну з Москви, де був заступником голови ОГПУ СРСР і очолив ГПУ УСРР. Власне, як і Постишев, він з'явився в Україні ще восени 1932-го і скеровував роботу ГПУ УСРР, "твердість" дій якого не зміг забезпечити попередній його шеф Станіслав Реденс. Лише в листопаді 1932 січні 1933 років ГПУ УСРР ліквідувало 1208 "контрреволюційних" колгоспних груп. Однак це не поліпшило ситуації з хлібозаготівлями.

І ось тепер Балицький активізував свої дії, маючи повноваження від Кремля. 13 лютого 1933 року він видав наказ № 2 "Про чергові завдання агентурно-оперативної роботи органів ГПУ УСРР". Насамперед Балицький поставив своїх підлеглих до відома, що "аналіз ліквідованих справ говорить за те, що у даному випадку ми зустрілись з єдиним, ретельно розробленим планом організації збройного повстання на Україні до весни 1933 року з метою повалення радянської влади та встановлення капіталістичної держави, так званої "Української незалежної республіки". При цьому він поставив перед ГПУ У СРР "найближче основне та головне завдання... забезпечення весняної сівби" [29,арк.3-4].

Для виконання цього наказу районні відділи ГПУ розвантажувалися від "малоперспективних справ", а їм на допомогу відряджалися співробітники облвідділів ГПУ. Причому до районів, у яких діяли "повстанці та шпигуни", надсилалися співробітники особливих відділів, до промислових районів з великими радгоспами співробітники економічних відділів, до всіх інших співробітники секретнополітичних відділів ГПУ. За наказом Балицького також вживалися рішучі заходи щодо запобігання масових виїздів селян за межі України за хлібом. Чекісти брали участь у пошуках прихованого зерна.

На початку року було оголошено про викриття "контрреволюційної організації у сільському господарстві УСРР". її швидко зв'язали з контрреволюційними організаціями у Москві, Ростові та Мінську. До цієї міфічної організації зарахували: агронома київського "Облтрактора" Т. Беляєва, головного редактора Всеукраїнського інституту заочної сільськогосподарської освіти А.Головка, агронома "Укровощтрактороцентра" А. Гончаренка, агронома планового сектору Наркомзему СРСР Ф.Кияшка, референта Одеського обласного зерноуправління О. Маньківського, завідувача групою дніпропетровського "Облтрактора" І. Пасічника, старшого референта планового управління Наркомзему СРСР С.Фоменка, науковця Одеського селекційного інституту І. Шабанова, агрономів Укртрактороцентра І. Бабака, І. Зінченка, О. Пономаренка та І. Родзевича.

У Москві заарештованих українських фахівців "вписали" ще й до загальносоюзної контрреволюційної організації у сільському господарстві, що мала за мету "підірвати селянське господарство і викликати голод у країні". 35 членів викритої організації на чолі з колишнім заступником Наркомзему СРСР галичанином Ф. Конаром Колегія ОГПУ СРСР 11 березня 1933 року засудила на смерть, про що 12 березня повідомила газета "Правда" [30,106-107].

Каральні акції на селі набули таких масштабів, що влада вирішила вдатися до неодноразово випробуваного прийому, тобто покласти провину за "перегини" на місцеві органи. 8 травня 1933 року у спеціальній інструкції, розісланій на місця, Й.Сталін і В.Молотов засудили "масові невпорядковані арешти" на селі. Інструкція вимагала припинити масові виселення, але разом з тим "дозволяла" виселення ще 12 тисяч господарств (в тому числі 2 тисяч з України).

Втім, ворогів шукали не лише у сільському господарстві. Співробітники ГПУ УСРР оголосили і про викриття "великої шпигунської мережі" на промислових підприємствах, транспорті, об'єктах оборонного будівництва, розвідувальних органах Червоної Армії.

10 березня 1933 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову: "Надати право розгляду справ по повстанству і контрреволюції на Україні з застосуванням вищої міри соціального захисту трійці у складі тт. Балицького, Карлсона, Леплевського [31,63]. Разом із Постишевим Балицький об'їхав голодуючі райони України та вживав на місцях рішучі та жорсткі заходи. Це дозволило йому згодом казати у вузькому колі, що його разом з Постишевим надіслали рятувати Україну, яку за його відсутності довели до загибелі [32,арк.48].

Про те, як саме здійснювався "порятунок", голова ГПУ УСРР розповів у своєму виступі на другій Донецькій обласній партконференції у січні 1934 року. Там Балицький заявив, що ліквідація прориву у сільському господарстві УСРР змусила "очистити радгоспи і колгоспи від чужих і ворожих нам елементів і переглянути керівні районні кадри". За десять місяців 1933 року було "замінено більш міцними працівниками 237 секретарів райпарткомів, 249 голів райвиконкомів, 158 голів районних контрольних комісій" [33,78].

...