Мандрівні записки Й.А. Ґільденштедта як джерело з соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Мандрівні записки Й.А. Ґільденштедта як джерело з соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст.

Никифоренко Наталя Олексіївна

АНОТАЦІЯ

гільденштедт економічний україна

Никифоренко Н.О. Мандрівні записки Й.А. Ґільденштедта як джерело з соціально-економічної історії історії України другої половини XVIII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Донецький державний університет, Донецьк, 2000.

Дисертацію присвячено розкриттю інформативних можливостй мандрівних записок Й.А. Ґільденштедта стосовно вивчення проблем соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст. У дослідженні вперше зроблено ґрунтовний джерелознавчий аналіз усього комплексу вміщених у джерелі відомостей про соціально-економічний розвиток України. На тлі здобутків історіографії з'ясовано наукову цінність низки ще не задіяних даних Ґільденштедта, здійснено ориґінальну інтерпретацію свідчень мандрівника. Завдяки залученню нарративних та документальних джерел виявлено ступінь репрезента-тивності записок Ґільденштедта та достовірності вміщеної в них інформації.

Ключові слова: історичне джерело, мандрівні записки, джерелознавчий аналіз, інформативні потенції, достовірність, інтерпретація, соціально-економічний розвиток.

АННОТАЦИЯ

Никифоренко Н.А. Путешественные записки И.А. Гильденштедта как источник по социально-экономической истории Украины второй половины XVIII ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Донецкий государственный университет, Донецк, 2000.

Диссертация посвящена раскрытию информационных возможностей путешественных записок И.А. Гильденштедта относительно изучения проблем социально-экономической истории Украины второй половины XVIII ст.

Иоганн Антон Гильденштедт (1745-1781) родился в Риге, закончил Берлинскую медико-хирургическую коллегию. В 1768 г., после получения степени доктора медицины во Франкфурте-на-Одере, он был приглашен в Петербургскую Академию наук для участия в академических экспедициях по экономико-географическому изучению окраин Российской империи. Возглавив одну из Астраханских экспедиций, на протяжении 1768-1775 гг. Гильденштедт обследовал земли Нижнего Поволжья, Кавказа, Подонья и Украины. Основные результаты его экспедиционной деятельности были отражены в “Reisen durch Russland und im Caukasischen Gebirge”, изданных после смерти автора П.-С. Палласом.

В диссертации впервые был подвергнут источниковедческому анализу весь комплекс содержащихся в “Reisen” сведений о социально-экономическом развитии Украины. Акцент сделан на информации субъективно-исторического характера, которая практически не привлекала внимания исследователей. Подчеркивается, что размышления Гильденштедта, его оценки, рекомендации, проекты, в которых проявили себя мировоззренческие ориентации ученого, приверженность к определенным социально-экономическим доктринам, представляют значительный научный интерес. В работе показано, как обращение к случайным наблюдениям путешественника может расширить тематический спектр исследуемых с помощью источника вопросов социальной сферы; как сравнение рецепции Гильденштедта с рецепциями путешественников, имеющих иные мировоззренческие ориентации, позволяет многомернее реконструировать конкретно-исторические реалии Украины второй половины ХVІІІ ст.

В исследовании проводится мысль о том, что проправительственная позиция путешественника не умаляяет научной ценности его произведения; наоборот, своей откровенностью эта позиция проливает свет на действие механизмов правительственной политики, реализацию скрытых замыслов официального Петербурга - особенно относительно Украины.

Учитывая наличие явной диспропорции в привлечении отечественными исследователями фактографических данных из переведенных на русский язык частей “Reisen” по отношению к оригиналу (который является библиографической редкостью), в диссертации большое внимание уделялось характеристике информации, не вошедшей в переводные русскоязычные издания.

Замечено, что на репрезентативность сведений Гильденштедта существенное влияние оказали как строгая программная заданность его экспедиционной деятельности, так и ярко выраженные личные пристрастия ученого.

Вывод о высокой степени достоверности данных записок был сделан в результате их сопоставления с соответствующими данными, содержащимися в других источниках, а также в специальных исторических исследованиях. Выявленные неточности и ошибки оказались несущественными. В пользу достоверности информации свидетельствовали также продемонстрированные И.А. Гильденштедтом высокая научная компетентность, педантичность, стремление постичь глубину исследуемых явлений.

Так как получение качественно новых с научной точки зрения данных из “Reisen” в значительной мере зависит от личности исследователя, обращающегося к источнику, от используемых им методологических подходов и исследовательских приёмов, в диссертации значительное место отведено герменевтическому и интерпретационному компонентам источниковедческого анализа.

В работе сделан вывод о том, что, объединяя в себе признаки таких видов источников как источники личного происхождения и экономико-статистические, записки Гильденштедта занимают особое место в структуре источников по истории Украины второй половины XVIII ст., что перспективы использования данного источника значительно расширились бы в результате появления полного украиноязычного перевода части “Reisen”, посвященной Украине.

Ключевые слова: исторический источник, путешественные записки, источниковедческий анализ, информационные возможности, сведения, достоверность, интерпретация, социально-экономическое развитие.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Друга половина XVIII ст., поза сумнівом, була переломним періодом в українській історії. Втрачаючи під тиском російського централізму рештки державності, Україна прискореними темпами економічно й адміністративно інкорпорувалася до загальноімперських структур. Входження до складу Росії Північного Причорномор'я (на тлі занепаду Речі Посполитої та Кримського ханату, які традиційно справляли значний вплив на стан справ в Україні) істотним чином сприяло внутрішній господарчій інтеґрації україн-ських земель та розширенню українських етнічних кордонів. В економічному житті України спостерігалося швидке становлення ринкових відносин.

Історики, маючи нетотожні політичні уподобання, керуючись різними методологічними настановами, оцінювали й оцінюють щойно окреслені процеси доволі неоднозначно. При цьому лишається широке поле і для появи нових інтерпретацій. Але, якщо з проблем політичного, соціокультурного, етнічного розвитку України у 1750-1800-ті рр. такі інтерпретації з'являються, то у вивченні питань соціально-економічного плану спостерігається кризове становище: наявність потужної методологічної традиції їх студіювання, накопиченість величезного масиву матеріалу, окресленість основних тенденцій та визначеність у висновках, упровадженість до наукового обігу базових джерел істотно утруднюють отримання нового знання. За таких умов актуалізуються проблеми пошуку нових джерел та застосування нових методологічних підходів, що уможливили б отримання ориґінальної інформації з джерел, уже впроваджених до наукового обігу. Серед шляхів виходу з ситуації, що склалася, дослідники називають написання “живої” історії, в якій за базовими конструктивними елементами (ключовими тенденціями, закономірностями, причинно-наслідковими зв'язками) проглядало б повсякденне, “реальне” життя тогочасників - з їх турботами, звичками, уявленнями, досягненнями та негараздами.

До відтворення “повсякденності”, певна річ, надається не кожне джерело. Записки мандрівників належать як раз до тих історичних джерел, що цілісно, щедро та різнобічно висвітлюють буття (довкілля, господарський цикл, особливості побуту, соціальні й етнічні параметри) як окремих людей, так і певних суспільних організмів. Особливо спостережливими в цьому плані були мандрівники-чужинці, адже їм цікавими і гідними опису видавалися не явища та події, що відхилялися від норми, а сама норма життя - звична, “правильна” поведінка жителів країни, в яку вони потрапили, яку вони спостерігали¹¹ Наливайко Д. Очима заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ-XVIII ст. - К.: Основи, 1998. - С. 6.

Одним з таких мандрівників був і Йоган Антон Ґільденштедт (1745-1781). Він народився у Ризі, закінчив Берлінську медико-хірурґічну колеґію, а в 1768 р. у Франкфурті-на-Одері - захистив дисертацію та отримав ступінь доктора медицини, після чого його було запрошено до Санкт-Петербурзької Академії наук для участі в академічних експедиціях з економіко-географічного вивчення “окраїн Російської імперії”. Очоливши одну з Астраханських експедицій, протягом 1768-1775 рр. Й.А. Ґільденштедт обстежував землі Нижнього Поволжя, Кавказу, Донщини та України. Основні результати його експедиційної діяльності знайшли відображення у “Reisen durch Russland und im Caukasischen Gebirge”²² Gildenstдdt I. Reisen durch Russland und im Caukasischen Gebirge: in 2 Bd./ Herausgegeben von P.S. Pallas.- St.-Р., 1787.- Bd. 1.- 511 s. - 1791. - Bd. 2. - 552 s., виданих вже по смерті автора П.-С. Палласом.

Поряд з ознаками, притаманними всім мандрівним запискам як виду джерел (та запискам чужинців - як їхньому різновиду), “Reisen” Ґільденштедта мають власну виразну особливість - поєднання наукового спрямування змісту з вкрапленнями суб'єктивно-історичного характеру, в яких рельєфно відбивається складний процес рецепції тодішньої української дійсності у свідомості Ґільденштедта - західної людини доби Просвітництва, але обтяженої стереотипами російського великодержавництва. Завдяки такому поєднанню аналіз змісту джерела, про яке йдеться, може бути доволі результативним - як у плані виявлення подробиць повсякденного життя мешканців України зазначеного періоду, специфіки господарських укладів автохтонів та репрезентантів інших етнічних спільнот, особливостей міжетнічних взаємин, так і стосовно з'ясування тих фактів, явищ, характерних рис української дійсності, що були проявами ширших - загальноєвропейських чи загальноросійських - тенденцій.

Як джерело з соціально-економічної історії окремих реґіонів України другої половини ХVІІІ ст., записки Ґільденштедта привертали увагу дослідників. Проте, використання інформативних можливостей цього джерела носило спорадичний характер, задіяні були незначні обсяги фактажу, суб'єктивно-історична інформація, як правило, іґнорувалася. Такий стан речей пояснювався утрудненістю доступу до джерела (“Reisen” були і лишаються бібліографічною рідкістю), відсутністю повного перекладу з німецької частини записок, присвяченої Україні, обмеженістю методологічних підходів дослідників тощо.

Наявність ґрунтовного джерелознавчого аналізу всього комплексу даних про Україну, вміщених у “Reisen” Ґільденштедта, могла б істотно посприяти як справі вивчення проблем соціально-економічної історії України другої половини ХVІІІ ст., так і розвитку джерелознавства історії України як науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в руслі тематики Інституту української ахеографії і джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України та кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького державного університету.

Об'єктом дослідження виступають мандрівні записки Ґільденштедта, а зокрема, та їх частина, в якій йдеться про територію України.

Предметом дослідження є інформативні можливості “Reisen” відносно вивчення соціально-економічної історії України.

Мета дослідження: на основі джерелознавчого аналізу змісту мандрівних записок Ґільденштедта виявити вміщену в цьому джерелі науково вартісну інформацію для вивчення широкого кола проблем соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст. У руслі досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі розв'язуються такі завдання:

проаналізувати літературу з досліджуваної проблеми; окреслити основні тенденції у вивченні “Reisen”, історії експедиції Й.А. Ґільденштедта, його біографії та творчого доробку;

розкрити інформативні можливості записок шляхом систематизації й послідовного аналізу наявних в них даних про соціально-економічний розвиток України; встановити новизну цих даних на тлі творчого доробку дослідників у царині соціально-економічної історії України другої половини ХVІІІ ст.;

з'ясувати ступінь упровадженості до наукового обігу відомостей соціально-економічного характеру, вміщених у записках Ґільденштедта; порівнюючи текст “Reisen” з наявними перекладами на російську частин цього твору, виявити ті пласти цінної інформації, що лишилися поза увагою дослідників;

показати значущість наявної в записках інформації як предметно-історичного, так і суб'єктивно-історичного змісту;

спробувати проінтерпретувати відомості, що їх умисно чи мимовільно подає джерело, беручи до уваги трактування тих чи інших даних з “Reisen”, запропоновані іншими дослідниками;

визначити ступінь репрезентативності “Reisen”, достовірності й ориґінальності вміщеної у них інформації з зазначеного питання шляхом: порівняння даних Ґільденштедта з відповідними даними інших джерел, вичленення з тексту записок запозичень з офіційних джерел, простежування відповідності змісту “Reisen” програмним настановам Академії наук, виявлення у тексті записок помилок, неточностей та з'ясування причин їх походження, встановлення залежності змісту джерела від конкретно-історичних умов та обставин, за яких його було створено, а також параметрів особи автора;

окреслити перспективи використання записок Ґільденштедта в якості джерела враховуючи наявність певного методологічного плюралізму у вивченні соціально-економічної історії України другої половини ХVІІІ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють усю другу половину XVIII ст., оскільки матеріали, наявні в “Reisen”, відбивають не лише вузький проміжок часу, впродовж якого Ґільденштедт перебував в Україні (вересень 1773 - листопад 1774 рр.), а значно ширший часовий зріз, адже вчений звертався і до реалій 10-20-ти річної (щодо часу його мандрівки) давності; використовувані ним офіційні матеріали здебільшого відбивали стан речей, існуючий на 1764-1772 рр. З іншого боку, Ґільденштедт давав практичні поради щодо вдосконалень та ліквідації недоліків у господарчій сфері, пропонував способи розв'язання певних проблем, готував далекосяжні проекти. Отож, з'ясовуючи - чи були (і якою саме мірою) зреалізовані його пропозиції, у руслі яких ширших тенденцій їх було сформульовано, ми зверталися і до реалій кінця ХVІІІ ст.

Географічні межі дослідження охоплюють ту частину території України, яку було відвідано експедицією Й.А. Ґільденштедта, а саме - Новоросію, Слобожанщину та Малоросію. Під останньою мається на увазі лише територія ліквідованої російським царатом у 1764 р. Гетьманщини.

Наукова новизна дослідження. На підставі розгляду джерелознавчих та конкретно-історичних праць уперше визначено основні етапи у вивченні “Reisen”, виокремлено базові методологічні підходи, з'ясовано ключові варіанти ідентифікації і класифікації зазначеного джерела, оцінено внесок різних напрямів та шкіл історіографії у розробку проблеми й виявлено гальмуючі чинники; зроблено ґрунтовний джерелознавчий аналіз усього комплексу відомостей (як предметно-історичного, так і суб'єктивно-історичного характеру) про соціально-економічний розвиток України, вміщених у записках Ґільденштедта, з урахуванням ступеня залежності змісту джерела від обставин та умов його створення, особистісних характеристик автора; виявлено ступінь упровадженості до наукового обігу інформації, наявної у “Reisen”; на тлі здобутків історіографії з питань соціально-економічного розвитку України другої половини ХVІІІ ст. з'ясовано наукову цінність низки ще не задіяних даних, уміщених у “Reisen”; здійснено ориґінальну інтерпретацію свідчень Ґільденштедта. Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць і навчальних посібників з джерелознавства історії України; при читанні лекцій і спецкурсів з зазначеної дисципліни, а також спецкурсів з краєзнавства у вищих навчальних закладах; при підготовці до видання в україномовному перекладі всієї частини “Reisen”, присвяченої Україні; при написанні конкретно-історичних досліджень з проблем соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст. Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації апробовані на вузівській науковій конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи, присвяченій 60-річчю ДонДУ (Донецьк, квітень 1997 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Державно-правові проблеми Північного Причорномор'я: історія та сучасність” (Сімферополь-Алушта, травень 1999 р.), ІІІ наукових читаннях “Питання аґрарної історії України та Росії”, присвячених пам'яті Д.П. Пойди (Дніпропетровськ, листопад 1998 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових робіт (загальним обсягом 6,8 друк. арк., з яких автору належить 5,8 друк. арк.), розміщених у збірниках наукових праць та матеріалах конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (п'яти підрозділів), висновків, приміток, списку джерел і літератури (310 найменувань), додатків (14 стор.). Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 256 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі окреслено сутність, стан і значущість наукової проблеми, визначено підстави й вихідні дані для розробки теми, обґрунтовано її актуальність, сформульовано мету та завдання дослідження, його хронологічні й географічні межі, розкрито новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі - “Ступінь наукової розробки проблеми, джерельна база та методологія дослідження” - розглянуто історіографію проблеми та охарактеризовано джерела, покладені в основу дисертації, а також визначено методологічні засади дослідження.

Літературу з досліджуваної проблеми умовно поділено на чотири групи:

праці джерелознавчого характеру, в яких певне місце відводиться мандрівним запискам Й.А. Ґільденштедта;

конкретно-історичні праці, де “Reisen” використовувалися як джерело;

довідкові матеріали чи спеціальні статті, безпосередньо присвячені Й.А. Ґільденштедту та його науковій діяльності;

спеціальні роботи та окремі розділи чи фраґменти узагальнюючих досліджень з історії експедиційної кампанії Академії наук 1768-1775 рр.

Аналіз цієї літератури дав підстави виокремити такі періоди в її вивченні: 1-й - 70-ті рр. XІХ - початок ХХ ст.; 2-й - 1920-ті рр.; 3-й - 1930-ті-1940-ві рр.; 4-й - 1950-1980-ті рр.; 5-й - 1990-ті рр.

У контексті вивчення історії України мандрівні записки Ґільденштедта в якості джерела залучалися ще у 90-х рр. ХVІІІ ст.³³ Маркович Я.М. Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях. - СПб., 1798. - Ч.1. - 98 с.. Але про більш-менш систематичне їх студіювання можна говорити лише починаючи з 70-90-х рр. ХІХ ст., коли було здійснено російські переклади окремих частин “Reisen”⁴⁴ Дневник путешествия в Южную Россию ак. С.-Петербургской Академии наук Гильденштедта в 1773-1774 гг.// ЗООИД. - 1879. - Т.XI. - С. 180-228; Дневник путешествия по Слободско-Украинской губернии ак. С.-Петер-бургской Академии наук Гильденштедта в 1774 г. - Х.: Тип. ун-та,1891/ Оттиск из Харьковского сборника: литературно-научного приложения к “Харьковскому календарю” на 1891 г. - 1891. - Вып.5/. - 89 с. Путешествие И.А. Гильденштедта по Елисаветградской провинции (1774 г.)// Елисаветградский вестник. - 1889. - №38, 41, 44, 49, 51, 53, 60, 64, 65, 69 . Протягом цього періоду опрацювання записок здійснювалося переважно на базі позитивістської методики. Найпослідовніше джерелознавчий аналіз “Reisen” у її межах здійснили М. Салтикова та Д. Багалій, готуючи до друку “Дневник путешествия по Слободско-Украинской губернии”⁵⁵ Салтыкова М. Путешествие академика Гильденштедта. Предисловие. - В кн.: Дневник путешествия по Слободско-Украинской губернии ак. С.-Петербургской Академии наук Гильденштедта в 1774 г. - Х.,1891. - С. 3-14; Багалей Д. Примечания. - Там само. - С. 84 -86. Окрему розвідку подорожі Й.А. Ґільденштедта Малоросією присвятив Л. Синицький⁶⁶ Синицкий Л. Путешествие в Малороссию ак. Гильденштедта и кн. М.М. Долгорукого// Киевская старина. -1893. - №2. - С. 275-285. - №3. - С. 412-441. - №4. - С. 29-49. Супроводжуючи докладний переказ частини “Reisen”, де йшлося про зазначений реґіон, близькими за тематикою повідомленнями інших подорожників (І. Долгорукого, Й.В. Меллера), Л. Синицький надав читачам можливість не лише перевірити достовірність конкретних даних, побачити описувані мандрівниками явища, факти, події у динаміці, але й збагнути специфіку відбиття тогочасних реалій у свідомості подорожників. Оцінку ступеня запровадженості до наукового обігу відомостей Ґільденштедта (присвячених Донщині) на початку ХХ ст. уперше зробив С.Г. Сватіков⁷⁷ Сватиков С.Г. Ростов-на-Дону и Приазовский край в описаниях путешественников XVIII и первой половины ХІХ в.// Записки Ростовского на Дону общества истории, древностей и природы. - 1912. - Т.1. - С.82-95.

Поряд із студіями джерелознавчого характеру, у зазначений період окремі дані з “Reisen” залучалися також до конкретно-історичних праць⁸⁸ Трифильев Е. Очерки из истории промышленности Слободской Украины. Селитроварение XVII-XIX вв. - Х., 1894/ Оттиск из Сборника Харьковского историко-филологического общества. - Т.VI. - 1894/. - 37 с.; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3-х т. - К.: Наук. думка, 1990. - Т.1. - 578 с.; Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Х.: Основа, 1990. - 256 с..

Короткі нариси про постать Й.А. Ґільденштедта, його наукову діяльність, містять численні твори енциклопедичного й довідково-біографічного характеру, видані в Російській імперії у ХІХ - на початку ХХ ст. ⁹⁹ Болховитинов (Евгений, митрополит). Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужестранцев, писавших о России. - М.,1838. - Т.1. - С. 272-275; Геннади Г. Справочный словарь о русских писателях и учёных, умерших в XVIII и ХІХ ст. и список русских книг с 1725 по 1825 гг. - Берлин, 1876. - Т.1. - С. 215-216; Профессор Гильденштедт// Санкт-Петербургские Ведомости. - 1835. - 9 марта; Русский биографический словарь. - М., 1916. - Т.5. - С. 187-190; Энциклопедический словарь/ Под ред. Брокгауза и Ефрона. - СПб., 1896. - Т.16. - С. 114 Спільною рисою цих нарисів є тотожність концептуального бачення наукової діяльності Ґільденштедта - у фокусі його особистого внеску “у розвиток російської науки”.

В узагальнюючих працях зазначеного періоду (перш за все, з історії Санкт-Петербурзької Академії наук¹¹⁰ Пекарский А.Л. История императорской Академии наук в Петербурге. - СПб.: Тип. имп. Акад. наук, 1870. - Т.1. - 774 с.; Сухомлинов М.И. История Российской Академии. Вып. 2// Записки императорской Академии наук. - 1876. - Т.27. - Вып.27. - Прил. №1. - 584 с.⁰) цілі, результати та значення експедиційної кампанії 1768-1774 рр. висвітлювалися з позицій “збагачення загальної науки й користі Російської держави та просвітництва”.

Радянські історики, в цілому, активно залучали мандрівні записки Й.А. Ґільденштедта до своїх студій, хоча інтенсивність використання зазначеного джерела протягом 1920-1980-х рр. була неоднаковою.

У 20-х рр. ХХ ст. записки Ґільденштедта як джерело практично не викликали інтересу з боку дослідників; попри окремі спроби звернення до “Reisen” (у межах студій фізико-географічного характеру¹¹¹ Берг П. С. Роль Академии наук в истории географических открытий (XVIII в.)// Природа. - 1925. - №7-9. - С. 143-159; він же: Очерк истории русской географической науки (вплоть до 1923 года)// Труды комиссии по ис-тории знаний. - Л., 1929. - Вып.4. - 150 с.; Бялыницкий-Бируля А.А. Зоологический музей Академии наук// Природа. - 1925. - №7-9. - С. 173-181; Траншель В. Ботанический музей Академии наук// Природа. - 1925. - №7-9. - С. 182-186¹), базовий засяг вміщеної в них інформації лишався незадіяним.

У 30-40-х рр. актуалізації наукового доробку Ґільденштедта посприяла проваджена в СРСР евристична робота (щодо джерел історії експедиційної діяльності Академії наук) та видання на її базі праць інвентарізаційно-інформативного¹¹² Гнучева В., Чериков А. О работах архива по изучению экспедиционной деятельности Академии наук// Вест-ник АН СССР. - 1935. - №10. - С.46-51; Гнучева В.Ф. Материалы для истории экспедиций Академии наук в XVIII-XIX вв. Хронологические обзоры и описания архивных материалов. - М.-Л.: Изд-во АН СССР. - 1940. - 309 с.; Ученая корреспонденция Академии наук XVIII века. Научные описания. - М.-Л., 1937. - Вып.2. - 605 с.² характеру. Широке використання “Reisen” радянськими дослідниками, у тому числі - в контексті історії України¹¹³ Полонская-Василенко Н. Заселение Южной Украины в середине XVIII в.// Историк-марксист. - 1941. - №5. - С. 30-46; вона ж: Из истории Южной Украины в XVIII ст. Заселение Новороссийской губернии (1764-1775)// Исторические записки. - 1942. - №3. - С. 130-174; Шишмарёв В.Ф. Романские поселения на Юге России. - Л.: Наука - Лен. отд., 1975. - 243 с.³, стало можливим завдяки тому, що у 30-ті рр. “класова позиція” Й.А. Ґільденштедта успішно витримала “перевірку” з боку істориків-марксистів¹¹⁴ Полиевктов М.А. Из истории русского академического кавказоведения XVIII в.// Известия Академии Наук СССР. - ООН. - 1935. - Сер.7. - №8. - С. 759-774; Шебунин А.Н. Русское Черноморье 70-80-х гг. ХVІІІ в. и Академия наук (труды А.И. Гильденштедта и В.Ф. Зуева)// Труды ИНИТ. - 1936. - Вып.8. - С. 75-111⁴.

Протягом 50-80-х рр. у висвітленні радянськими дослідниками історії академічної кампанії спостерігалися нові тенденції, поява яких стала закономірним наслідком формування в Радянському Союзі нового концептуального бачення історії СРСР у цілому та УРСР - зокрема.

На противагу історикам 30-х рр., які вбачали в експедиційній кампанії 1768-1774 рр. інструмент колоніальної експансії Російської імперії, з 50-х рр. цілі та завдання цих експедицій радянські дослідники почали тлумачити як суто наукові (з наголосом на “піклуванні про загальне благо”), відроджуючи в такий спосіб стереотипи російської “дореволюційної” історіографії. Зауважимо, що вивчення історії експедицій 1768-1774 рр. протягом зазначеного періоду відбувалося у силовому полі “ломоносовського міфа”¹¹⁵ История Академии наук СССР: в 3-х т. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1958. - Т.1. - 483 с.; Сухова Н.Г. Академия наук и развитие географической науки в России XVIII в.// Известия всесоюзного географического общества. - 1974. - Т. 106. - Вып. 3. - С. 185-191; Дик Н.Е. Ломоносовский период в истории русской географии. - М.: Мысль, 1976. - 125 с.; Александровская О.А. Становление географической науки в России в XVIII веке. - М.: Наука, 1989. - 232 с. ⁵.

Поширення “переяславської” версії української історії (з середини 50-х рр.) сприяло більш активному залученню мандрівних записок Ґільденштедта в якості джерела до студій з історії російсько-українських наукових зв'язків¹¹⁶ Андреев А.И. Труды русских географов и путешественников XVII-XVIII вв. по изучению Украины и украинского народа// Известия Всесоюзного географического общества. - 1954. - Т.86.- Вып.2. - С. 124-135; Голобуцький І.В. Російські вчені XVIII ст. про стан ремесел, промислів та промисловості на Україні// Український історичний журнал. - 1977. - №6. - С.110-116; Дружба и братство русского и украинского народов: в 2-х т. - К.: Наук. думка, 1982. - Т.1. - 480 с.⁶.

На тлі актуалізації в СРСР повоєнних років теми міжнародного співробітництва, вивчення історії експедицій 1768-74 рр. (зокрема - експедиції Ґільденштедта) відбувалося також через призму російсько-німецьких наукових контактів¹¹⁷ Дружинина Е.И. Значение русско-немецких научных связей для хозяйственного развития Южной Украины в конце XVIII в. - В кн.: Международные связи России в XVII-XVIII вв. - М.: Наука,1966. - С. 220-259; Русско-германские научные связи между Академией наук СССР и Академией наук ГДР 1700-1974 гг. - М.: Наука, 1975. - 295 с.⁷. У дослідженнях такого роду (на відміну від праць, де вчені-німці потрапляли до числа “російських учених”), наголос робився на етнічній приналежності керівників експедицій, факті отримання ними освіти у навчальних закладах Німеччини, роботі в Росії за контрактом. У свою чергу, істориками НДР експедиційна кампанія (у тому числі й діяльність Ґільденштедта) вивчалася у межах німецько-російських культурних зв'язків другої половини ХVІІІ ст¹¹⁸ Amburger E. Beitrдge zur Geschichte der deutsche-russischen kulturellen Beziehungen. - Giessen, 1961. - 277 s.; Mohrmann H. Studien ьber russisch-deutsche Begegnungen in der Wirtschaftswissenschaft (1750-1825).- Berlin: Akademie - Verl., 1959. - 146 s.⁸.

У 50-80-ті рр. повідомлення про Й.А. Ґільденштедта, як одного з керівників експедицій 1768-1774 рр., були занесені до союзних та республіканських енциклопедичних видань (як загального, так і галузевого характеру).

Протягом зазначеного періоду у радянському джерелознавстві тривала дискусія з приводу класифікації історичних джерел. Наявність своєрідного плюралізму в зазначеному питанні певною мірою відчувається у працях, автори яких піддавали класифікації “Reisen”: частина дослідників зараховувала це джерело до матеріалів наукових експедицій чи географічних мандрівок¹¹⁹ Рубинштейн Н.Л. Сельское хозяйство России во второй половине XVIII в. - М.: Госполитиздат, 1957. - 494 с.; Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - 277 с.⁹, частина - до мемуарної літератури²²⁰ Литвиненко М.А. Джерела історії України XVIII ст. - Х., 1970. - 204 с.⁰. Зауважимо, що віднесенням твору Ґільденштедта до того чи того виду джерел обумовлювалась і відповідна оцінка інформативних можливостей цього джерела, його автентичності, достовірності наявних у ньому фактів.

У площині практичного використання мандрівних записок Ґільденштедта в якості джерела спостерігається задіяність інформації переважно соціально-економічного характеру. Це було зумовлено головним чином самою спрямованістю змісту джерела, а також прихильністю радянських дослідників до економічно детермінованих схем історичного процесу. Результатом залучення твору Ґільденштедта до студій з історії України (чи історії її окремих реґіонів) другої половини ХVІІІ ст. стало впровадження до наукового обігу значного масиву матеріалів про стан ремесел та промислів²²¹ Пирко В. Техника и технология солеварения в Торе и Бахмуте в XVII-XVIII вв.// Рук. деп. в ВИНИТИ. - 1979. - 34 с.; він же: До питання про розвиток техніки в соляній промисловості на Україні у XVII-XVIII ст.// Нариси з історії природознавства і техніки. - К., 1985. - Вип.31. - С. 91-93; Пономарьов О.М. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України XVIII ст. - Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1971. - 182 с.; Слюсарский А.Г. Социально-эко-номическое развитие Слобожанщины XVII-XVIII вв. -Х.: Книж. издат., 1964. - 460 с. та ін.¹, розвиток міжреґіональних торговельних зв'язків²²² Кулаковський В.Н. Торговельні зв'язки міст Лівобережної України з містами Росії у XVIII ст.// Український історичний журнал. - 1975. - №7. - С. 66-76², а також відомостей про хід заселення Півдня України²²³ Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. - М., 1959. - 277 с.; Пирко В. Северное Приазовье в XVI-XVIII вв.: Уч. пособие. - К.: УМК ВО, 1988. - 134 с.³.

Із здобуттям Україною державної незалежності виникли передумови для формування нової концепції національної історії, за якою Україна та українці виступали б повноцінним суб'єктом історичного процесу. Розпочався процес звільнення історичної науки від нав'язуваних марксистсько-ленінською методологією схем, підходів, трактувань у висвітленні цілого кола проблем вітчизняної історії. Все це відкрило широкі перспективи у використанні інформативних потенцій джерела, яке нас цікавить. Попри те, що деякі з зазначених перспектив уже окреслені вітчизняними дослідниками (у тому числі - відносно соціально-економічної історії України другої половини ХVІІІ ст.²²⁴ Дедов В.Н. Святые горы: От забвения к возрождению. - К.: Полиграфкнига, 1995. - 288 с.; Лаврів П. Історія Південно-Східної України. - К.: Укр. Видав. Спілка, 1996.- 204 с.; Пірко В. Освоєння Півдня України в XVI-XVIII ст./ Автореферат дис. … докт. іст. наук. - К., 1996. - 35 с.; він же: Заселення Степової України в XVI-XVIII ст. - Донецьк: Український Культурологічний Центр, 1998. - 124 с.; Шепко Л.Г. Из истории археологического изучения края// Новые страницы в истории Донбасса: Ст. Кн.1. - Донецк,1992. - С. 5-12.⁴), а окремі фраґменти “Reisen” - залучені до краєзнавчих праць²²⁵ Бойко А. Історіографічна традиція й дослідження аграрної історії південної України. - У кн.: Осягнення історії. Збірник праць на пошану професора М.П. Ковальського. - Острог - Нью-Йорк, 1999. - С. 153-162; він же: Дослідження історії сільського господарства Південної України останньої чверті XVIII століття і проблема реконструкції джерельної бази// Питання аграрної історії України та Росії (XVIII-XIX ст.): Матеріали ІІІ-х наукових читань, присвячених пам'яті Д. П. Пойди.- Дніпропетровськ, 1999.- С. 60-65⁵, саме ж джерело - виступало об'єктом уваги авторів невеликих за обсягом розвідок історіографічного²²⁶ Пірко В. Щоденник подорожі академіка Гільденштедта як джерело до вивчення культури Півдня України на-прикінці XVIII ст.// Регіональна наукова конференція “Культура Придніпровського регіону в контексті загаль-ноукраїнської культури (26-27 червня 1991 р.). - Дніпропетровськ, 1991.- С. 37-38; Крутая Т. Дневник ак. Гильденштедта как источник по истории Донбасса// Летопись Донбасса. - Вып.1. - Донецк, 1992. - С. 16-18⁶ та джерелознавчого²²⁷ Мед О.Н. Поселение иностранцев на юге Украины в XVIII в. (историография проблемы)// Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: Історичні науки, політологія. - Донецьк: ДонДУ, 1997. - Кн.1. - С. 44-47; Павлухина В.Ф. Вивчення історії Донеччини до 1917 р.// Там само. - С. 47-50⁷ характеру, в цілому можна констатувати відсутність у 90-ті рр. істотного просування у вивченні та використанні записок Ґільденштедта.

Серед російських та німецьких дослідників у 90-ті рр. спостерігається нова хвиля піднесення інтересу до історії російсько-німецьких культурних зв'язків другої половини ХVІІІ ст. На цьому тлі все активніше до наукового обігу впроваджується творчий доробок Й.А. Ґільденштедта²²⁸ Копелевич Ю.Х. Колония Сарепта глазами петербургских ученых. - В кн.: Немцы в России: люди и судьбы: Сб. ст. - СПб.: “Дмитрий Буланин”, 1998. - С. 29-34; Колчинский Э.И. Немецкие ученые у истоков российской биологии. - В кн.: Немцы в России: Петербургские немцы: Сб. ст. - СПб.: “Дмитрий Буланин”, 1999. - С. 52-65; Mumenthaler R. Dem Reich und den Wissenschaften zu Nutzen. Forschungsreisen im Auftrag der Petersburger Akademie der Wissenschaften. - Im Buch: RuЯland zur Zeit Katharinas. II: Absolutismus - Aufklдrung - Pragmatismus. - Kцln, Weimar, Wien. - 1998. - S. 253-279 ?? ін.⁸.

Вагомий внесок у розробку досліджуваної проблеми зробили дослідники з української політичної еміґрації²²⁹ Січинський В. Чужинці про Україну. - К.: “Довіра”, 1992. - 254 с.; Вінтоняк О. Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини XVIII ст. - Львів-Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1995.- 139 с.⁹. Головною відмінністю їхніх праць є розгляд записок Й.А. Ґільденштедта у контексті української - насамперед національної, повноцінної та самодостатньої - історії. Характерним моментом у зазначених працях є ухил у бік розв'язання завдань пізнавально-виховного плану (при дотриманні багатьох елементів науковості).

В цілому, аналіз літератури показав, що ґрунтовного джерелознавчого аналізу записок Ґільденштедта поки що не зроблено. Як джерело з історії України, “Reisen” комплексно не вивчалися. Наявна в них інформація соціально-економічного характеру використовувалась у досить вузькому діапазоні. У дуже загальних рисах визначені перспективи використання цього джерела на сучасному етапі. Усі ці чинники зумовили проведення спеціального джерелознавчого дослідження, присвяченого “Reisen”. Криза у вивченні питань соціально-економічного розвитку України другої половини ХVІІІ ст., що її переживає сучасна українська історична наука, та придатність джерела до студіювання саме такої проблематики визначилили вибір напряму дослідження.

Джерельна база дисертації. Основним джерелом для даного дослідження виступали “Reisen” Й.А. Ґільденштедта.

Для виявлення цінних з наукової точки зору пластів інформації про Україну, які містяться у джерелі, але не потрапили у наявні російськомовні переклади окремих частин “Reisen”, а також для з'ясування ступеня впровадженості до наукового обігу тих чи тих відомостей, вміщених у записках, з нашого боку мало місце активне використання опублікованих російських перекладів частин твору, про який йдеться.

Нами використовувалися також наукові статті та промови Ґільденштедта³³⁰ Гильденштедт И.А. О гаванях по Азовскому, Черному и Белому морям// Собрание сочинений, выбранных из Месяцесловов на разные годы. - СПб., 1789. - Ч.ІІІ. - С. 453-495; Гильденштедт И.А. Речь о произведениях российских, способных к содержанию всегда выгодного превосходства в продаже в чужие краи российских товаров пред покупкою иностранных// Академические известия. - СПб.,1780. - Ч.IV - С. 354-379, 457-471. - Ч.V. - С. 19-52, 141-165; Гильденштедт И.А. Описание некоторых в Малороссии употребляемых плугов// Технологический журнал или собрание сочинений и известий, относящихся до технологии и приложения к практическому употреблению. - СПб.: При Академии наук, 1804. - Т.І. - Ч.2. - С. 3-28 ⁰, близькі за тематикою і змістом до окремих питань соціально-економічного розвитку України, висвітлюваних у “Reisen”. Це дозволило краще зрозуміти погляди вченого на явища економічного життя, чітко не окреслені у записках.

Для вичленення з тексту “Reisen” запозичених даних залучалися статистико-економічні матеріали, зібрані Ґільденштедтом під час експедиції по Україні, його рапорти до Академії наук за 1773-1774 рр., переписка з місцевими канцеляріями, які зберігаються у Санкт-Петербурзькій філії Архіву Російської Академії Наук (фонд 3 - Канцелярия Академии наук. Переписка с експедициями 1773-1779 гг., оп. 33 - Физическая експедиция проф. Гильденштедта 1768-1775 гг.; розряд І - Рукописи трудов членов Академии наук и другие отдельные документы, собранные в архиве Конференции Академии наук в ХVІІІ и начале ХІХ в., оп. 100 - Гильденштедт Иоганн-Антон. Материалы експедиций 1768-1774 гг.), актові джерела³³¹ Полное собрание законов Российской империи: собрание 1-е .- СПб., 1830. - Т. 13. - №9919, №9921, №9924. - Т.16. - №11861¹, матеріали демографічної статистики.

Виявляючи ступінь репрезентативності мандрівних записок Ґільденштедта, достовірності й ориґінальності вміщених у них даних, ми вдавалися до порівняння “Reisen” з близькими за часом створення економіко-статистичними джерелами³³² Описи Київського намістництва 70-80-х рр. XVIII ст. - К.: Наук. думка, 1989.-389 с.; Описи Лівобережної України.- К.: Наук думка, 1997.- 320 с.; Опис Новгородсіверського намісництва (1779-1781). - К., 1931. - 593 с.; Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. - К.: Наук. думка, 1991. - 220 с.; Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России. - К. В университет. тип., 1851. - 696 с.², нотатками подорожників³³³ Гмелин С.Г. Путешествие по России для исследования трех царств естества: в 3-х ч. - СПб., 1771-1785. - Ч.1. - 272 с.; Гун О. Поверхностные замечания в дороге от Москвы в Малороссию в осени 1805 года. - 1806. - Ч.2. - 124 с.; Зуев В. Путешественные записки от Санкт-Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году. - СПб., 1787. - 273 с.; Путешествие в Киев в 1817 году князя Ивана Михайловича Долгорукого// Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. - М., 1870. - Кн. 2. - С. 1-208³, мемуарною літературою³³⁴ Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. - М., 1859. - Ч.2. - 414 с.⁴.

При аналізі змісту “Reisen” вельми корисним було використання опублікованих та архівних документів, безпосередньо пов'язаних з організацією експедиційної кампанії 1768-1774 рр., а зокрема - експедиції Ґільденштедта³³⁵ Из Вольного Экономического общества в учрежденную при императорской Академии наук комиссию. - В кн. Сухомлинов М.И. История Российской Академии. Вып. 2// Записки императорской Академии наук. - СПб., 1875. - Т.27. - Прил. №1. - С. 472-477; Инструкция для отправленных от императорской академии наук в Россию физических экспедиций. - В ст. Фрадкин Н.Г. Инструкция для академических експедиций 1768-1774 гг.// Вопросы географии. - 1950. - Сб.17.- С. 215-218⁵.

Теоретико-метологічною основою дисертації є “діалогічне” розуміння специфіки історичного пізнання. За такого підходу історичне пізнання розглядається як своєрідний діалог між минулим та теперішнім, здійснюваний за посередництвом історичного джерела (у нашому випадку - нарративного). Суб'єктами такого діалогу виступають автор джерела та дослідник.

У тріаді “автор-джерело-дослідник” існують два типи взаємозв'язків, а отже, і два типи дослідницької діяльності: при першому типі взаємозв'язків джерело розглядається у контексті історичної реальності, в умовах якої його було створено; при другому - суб'єкт пізнання (джерелознавець) розглядає джерело як складову тієї реальності, в якій перебуває сам. Щоби діалог між теперішнім та минулим був змістовним, давав нове знання, слід методологічно розмежовувати “голоси” джерела й дослідника. Розв'язанню цього завдання у нашому дослідженні було підпорядковано застосування джерелознавчого методу як системи дослідницьких процедур, елементами якої виступають: характеристика автора джерела; з'ясування обставин, за яких джерело було створено, та виявлення комплексу проблем, пов'язаних з його функціюванням у тогочасній реальності; інтерпретація змісту джерела та оцінка його інформативних можливостей у контексті, що нас цікавить.

Для досягнення конкретних завдань використовувалися також загально-наукові та спеціально-історичні методи дослідження (зокрема - порівняльно-історичний, логічно-аналітичний, проблемно-хронологічний, описовий та ін.).

У другому розділі - “Й.А. Гільденштедт про адміністративно-територіальний устрій українських земель” - з'ясовується достовірність наданих мандрівником відомостей відносно адміністративної приналежності обстежуваних ним територій; на базі вміщеної у записках інформації окреслюється тло змін адміністративно-територіального устрою, які мали місце на підросійській Україні у 1760-1770 рр. - їхня обумовленість процесами заселення і міґраціями, централізаторською політикою метрополії, впливом “запорозького” чинника.

Перевірка свідчень Ґільденштедта про адміністративно-територіальний устрій Новоросійської губернії (саме по цій губернії його інформація є найдетальнішою) здійснювалася шляхом їх порівняння з відповідними даними, вміщеними у спеціальних історичних дослідженнях. У результаті в тексті записок були виявлені певні неточності щодо приналежності та складу окремих адміністративних одиниць (приналежності Української лінії, складу Бахмутського повіту). Пильніший аналіз цих неточностей дав підстави для припущення, що вони є не помилками (обумовленими необізнаністю чи неуважністю вченого), а радше відбиттям реального стану справ на місцях (не завжди узгодженим з наявним адміністративним поділом), адже директивно проваджені адміністративні перетворення не враховували належною мірою місцевої специфіки.

У контексті адміністративних змін, що їх зазнавала територія Новоросії, Ґільденштедтом були розглянуті поземельні суперечки між цією губернією та її “сусідами”. Зібраний мандрівником фактичний матеріал про конфлікт запорожців з Єлизаветградською провінцією у достатній мірі ще не використано дослідниками, хоча він має непересічну наукову цінність (першою на це звернула увагу Н. Полонська-Василенко). На базі даних Ґільденштедта можна з'ясувати сутність зазначених суперечок, їхній як безпосередній (шляхом відторгнення запорожцями окремих територій), так і непрямий (шляхом стимуляції міґраційних процесів) вплив на процеси заселення краю та адміністративно-територіальні зміни, питання про боротьбу запорожців (її форми, методи, характер, результати) за збереження “Вольностей” напередодні остаточної ліквідації Січі. Інтерпретація перебігу подій, запропонована автором записок, та висловлені ним міркування, витримані у проурядовому дусі (Ґільденштедт намагався обґрунтувати доцільність і леґітимність відчуження у запорожців їхніх земель), дозволяють з'ясувати реальний зміст та підґрунтя конфлікту, про який йдеться.

Вміщені у записках дані про адміністративно-територіальний устрій Слобідсько-Української губернії не викликають особливого інтересу, оскільки: Ґільденштедт охопив подорожжю лише дві провінції губернії - Ізюмську та Харківську, у специфіку колишнього устрою (до реформи 1765 р.) - не заглиблювався, до відображення ж існуючого - поставився дещо неуважно, проявом чого є термінологічна невизначеність щодо статусу певних адміністративних одиниць (поняття “провінція” та “округа” він вживає як синоніми).

Полково-сотенний устрій Малоросійської губернії мандрівник вивчав досить ретельно, покладаючись на відомості Малоросійської колеґії та полкових канцелярій. Крім того, він звернув увагу на такі місцеві специфічні риси, як маґдебурзьке право у містах та особливий адміністративний статус Києва і Глухова. Показово, що Малоросія сприймалася вченим як особливе адміністративне утворення з певними атрибутами автономії.

Відбиваючи адміністративно-територіальні зміни, що мали місце на підросійській Україні протягом 1760-1770 рр., Ґільденштедт подекуди ідентифікував відповідні території, всупереч новим адміністративним реаліям, з колишніми автономіями - Новою та Слов'яно-Сербією, а надто - Гетьманщиною. Позицію вченого щодо адміністративних питань у записках окреслено дуже чітко, і її офіціозний характер є безсумнівним, отже, подібні факти можна інтерпретувати як відбиття у свідомості Ґільденштедта стереотипів масової свідомості (які свідчать про наявність певного психологічного опору населення України процесам уніфікації адміністративного устрою за загальноросійським зразком).

У третьому розділі - “Етносоціальні та соціокультурні аспекти історії України у світлі джерельної інформації “Reisen” за допомогою особливого дослідницького прийому, в основу якого було покладено запропоновану сучасною соціальною філософією схему вивчення соціальної структури суспільства (через демографічну, етнічну, поселенську, класову підструктури), розглядається вміщена у джерелі інформація етнічного та соціального характеру.

Питання демографічного плану докладно висвітлені на сторінках записок, проте в інформативному відношенні цінність відомостей є неоднаковою. Певна їх частина подається у вигляді кількісних показників, достовірність яких не викликає сумнівів, проте, практичне використання є досить проблематичним, бо Гільденштедт покладався на різні методики підрахунків, округлював кількісні показники, нечітко фіксував час походження інформації.

Особисті спостереження вченого, висловлені ним зауваження, висунуті проекти дозволяють з'ясувати функціональну обумовленість демографічних процесів на українських землях, характер взаємин між представниками різних етнічних груп, ступінь адаптації іміґрантів у місцевому середовищі, їхню здатність протистояти асиміляції; дослідити механізм заселення Південної України та роль державної політики у реґулюванні етноконфесійних питань.

На підставі свідчень Ґільденштедта можна констатувати, що попри внутрішню несконсолідованість, саме українці, маючи абсолютну перевагу у чисельному відношенні, відігравали провідну роль у заселенні та освоєнні земель Півдня. Реальний статус росіян, що мешкали в Україні, не відповідав формальним ознакам “титульного етносу” імперії; носіями русифікаторських тенденцій на периферії у зазначений період вони не були. Збереженню ж етнічної окремішності росіян сприяли етноконфесійна (розкольники) чи етносоціальна (однодвірці) ізольованість та компактність проживання.

Чільне місце у “Reisen” приділено східнороманському населенню, яке протягом ХVІІІ ст. переселялося до України з Балкан, а також німецькій діаспорі (зауважимо, що сам Ґільденштедт походив з балтодойчів, отож, його інтерес до життя німецьких колоністів в Україні був цілком зрозумілим).

Свідчення Ґільденштедта про переселення у 1773 р. та подальше облаштування в Єлизаветградській провінції значної партії болгар (1,5 тис. осіб) дозволили нам пролити світло на деякі дискусійні моменти (викликані браком достовірної джерельної інформації) щодо обставин переселення та подальшої долі зазначеної партії болгарських міґрантів.

Дані вченого про сербську колонізацію в Новоросії мають вторинний характер. Аналіз їх змісту та зіставлення з відповідними актовими джерелами вказують на те, що Ґільденштедт у записках фактично помістив переказ низки урядових указів (зокрема - “Плана о заселении Новоросии”), якими реґулювався процес сербської колонізації Півдня України.