Мандрівні записки Й.А. Ґільденштедта як джерело з соціально-економічної історії України другої половини XVIII ст.

Попри те, що у питанні про заселення земель Новоросії російський уряд робив ставку на іноземних поселенців (такий підхід цілком поділяв і щиро пропаґував Ґільденштедт), ця катеґорія не відіграла істотної ролі у процесах заселення та освоєння регіону, що змушений був засвідчити і сам мандрівник. За його інформацією, іноземці (навіть у разі їхньої вищості у господарчому чи культурному відношенні щодо решти мешканців) на автохтонне населення практично не справляли впливу. Їм йшлося скоріш про збереження власної етнічної та соціокультурної ідентичності (як правило - шляхом консервації).

Проти власного бажання мандрівнику вдалося яскраво висвітлити практику маніпулювання міжетнічними відносинами в Україні, здійснювану метрополією: свідоме створення ґрунту для конфліктів чи “розв'язання” їх за допомогою штучних етноізолюючих бар'єрів. Прикладом тому - прояви “реліґійної толерантності” (у 1760-1770-ті рр.) з боку уряду щодо розкольників, супроводжувані оселенням представників цієї етноконфесійної спільноти на землях запорожців - традиційних оборонців православ'я. Не менш виразно показав мандрівник і силу впливу на етнічні процеси соціально-економічних чинників та стимулювання цього впливу з боку держави, зокрема - шляхом створення окремим етнічним групам сприятливих умов для виконання особливих функцій у господарчій сфері (напр., грекам м. Ніжина - у міжнародній торгівлі).

Вивчаючи інформативні можливості джерела через призму поселенської структури (місто - містечко - село - слобода), ми намагалися наблизитися до т. зв. “структур повсякденності”. Вплив на “повсякденність” екологічного чинника та етнічних традицій вчений окреслив досить добре, хоча ця “повсякденність” у нього здебільшого виглядає позбавленою руху й життя (причиною тому - відбиття ним переважно зовнішніх проявів описуваних реалій). Що ж до класової структури, то розгляд ґільденштедтових даних через зіставлення їх з доробком радянської історіографії продемонстрував плідність інтерпретаційної парадиґми аналізу соціальних явищ для отримання нового знання.

Слабка задіяність в літературі свідчень Ґільденштедта з питань етносоціального й соціокультурного характеру, була зумовлена не утрудненістю доступу дослідників до ориґіналу записок, а скоріш - їх нестійким інтересом до зазначених питань (на підтвердження чого в даному розділі використовувалися, здебільшого, дані з російськомовних перекладів “Reisen”).

Зауважимо, що достовірність даних мандрівника (у розумінні їх адекватності “об'єктивній реальності”) принципово важливу роль відігравала лише при з'ясуванні формалізованих ознак (наприклад, елементів матеріальної культури), тоді як при відтворенні “повсякденності” значно важливішими є процеси рецепції цієї “повсякденності” у свідомості автора записок. Порівняння ж рецепції Ґільденштедта з рецепціями мандрівників з іншими свідоглядними орієнтаціями, дозволило багатовимірніше реконструювати певні конкретно-історичні реалії України другої половини ХVІІІ ст.

У четвертому розділі - “Інформативні можливості записок відносно вивчення господарського розвитку України” - аналізуються дані мандрівника про сільське господарство, промисли, промисловість та торгівлю.

Господарській діяльності населення у “Reisen” відведено чільне місце. Це пояснюється спрямованістю академічної інструкції на першочергове вивчення економічного потенціалу обстежуваних земель. Відповідно до значення тих чи інших галузей у структурі господарства (а також зважаючи на реґіональну специфіку, напрям маршруту та власні уподобання) Ґільденштедт приділяв їм неоднакову увагу, наслідком чого є певна невідповідність обсягів наданої інформації, різний ступінь ґрунтовності та деталізації.

Цілковито пріоритетною для мандрівника була аґрарна сфера. На відміну від матеріалів топографічних описів чи економічних анкет, ґільденштедтові описи сільського господарства не є однорідними за структурою і змістом, отже, не дозволяють отримати цілісного уявлення про стан зазначеної галузі. Зроблені ж ученим характеристики локальних об'єктів (наприклад, взірцевого поміщицького господарства у маєтках К. Розумовського, господарств німців-колоністів Катеринопольської округи Малоросійської губернії) мають безперечну наукову цінність і ще недостатньо задіяні дослідниками.

Традиційний поділ господарств на селянське, поміщіцьке, монастирське козацьке і т. д., для мандрівника не був властивим. Натомість він використовував класифікацію, в основу якої було покладено етнічну ознаку (“український господарчий уклад”, “російський”, “господарювання німців-колоністів”).

Як пануючий, український господарчий уклад знайшов найдетальніше висвітлення на сторінках записок. Ґільденштедту вдалося виокремити його типові ознаки та визначити реґіональну специфіку. На особливу увагу (з фактографічного боку) заслуговують зроблений вченим “опис плугів, використовуваних у Малоросії” (вміщений у додатках до “Reisen”), порівняльна характеристика “ямного” та “копного” способів зберігання хліба.

Непересічну цінність становлять також деякі відомості Ґільденштедта суб'єктивно-історичного плану. Йдеться, насамперед, про його пропозиції відносно запровадження в Україні “універсального” господарчого укладу, що увібрав би в себе найкращі надбання усіх етнічних спільнот, які мешкали на обстежуваних ним українських землях. За взірець, на думку мандрівника, мав правити спосіб господарювання німців-колоністів, надзвичайну ефективність якого Ґільденштедт намагався всіляко підкреслити на сторінках записок.

Загалом, уся діяльність мандрівника з вивчення питань господарчого розвитку підпорядковувалася завданню максимального використання матеріальних ресурсів інкорпорованих Російською імперією українських земель. Про це свідчать характер зібраних ним даних, спрямованість і зміст опрацьованих проектів, висловлених міркувань та рекомендацій. Як носію ідей західноєвропейського Просвітництва, Ґільденштедту було властиве розуміння держави як головної рушійної сили модернізаційних процесів. Саме цим, на нашу думку, пояснюється його затятість в обстоюванні економічних інтересів метрополії, які, назагал, не збігалися з традиціями й потребами мешканців інкорпорованих територій, а часто відверто протирічили їм. Так, переймаючись перспективами російської торгівлі пшеницею на Чорному морі, вчений відводив роль базового виробника зазначеної культури Україні, не рахуючись з інтересами конкретних продуцентів, які традиційно надавали перевагу вирощуванню жита - культури менш вибагливої щодо якості ґрунту та обробітку. Вкрай неґативно ставився він до ґуральництва (яке гальмувало переростання хліборобства в Україні у товарну галузь), між тим, місцеві підприємці мали від цієї сфери діяльності шалений зиск. Пильну увагу приділяв Ґільденштедт також галузям, розвиток яких мав стратеґічне значення для метрополії. Йдеться, перш за все, про селітроваріння. Відносно шкоди, яку заподіювала ця галузь лісовому господарству України, позиція Ґільденштедта не є надто катеґоричною, хоч він, як природознавець, усвідомлював незворотність процесу нищення лісів.

З свідчень Ґільденштедта, присвячених промисловому виробництву в Україні, найрезультативнішим у науковому плані було залучення дослідниками унікального за змістом опису торських соляних промислів та відомостей про рибальство на Азовському морі. В цілому ж, дані “Reisen” про промисли і промисловість задіяні нерівномірно, поза увагою дослідників лишаються свідчення Ґільденштедта про солеваріння в Бахмуті, річкове рибальство в Малоросії, батуринську сукняну фабрику К. Розумовського, вміщені в ориґіналі “Reisen”.

Сфера торгівлі, хоч вона і перебувала у колі наукових уподобань вченого, не знайшла належного висвітлення у записках. Дані про неї подаються як правило у контексті свідчень про сільське господарство чи промисловість. Найінформативнішими, поряд з описом торгівлі у Ніжині, на наш погляд, є надані Ґільденштедтом відомості про стародубську торгівлю, про цінові показники на міських ринках Малоросії та про розвиток чумацького промислу в Україні. Так, порівняння свідчень Ґільденштедта про чумацтво з інформацією, вміщеною у спеціальних історичних дослідженнях, дозволило дійти висновку, що трансформація чумацького промислу з торговельно-візницького у суто візницький, яка спостерігалася протягом 70-х рр. ХVІІІ ст., не погіршила соціального становища чумаків (на чому наголошувала радянська історіографія): за нової кон'юнктури на ринку солі вони посіли вельми вигідну економічну нішу, фактично перетворившись на компаньйонів купців.

Показово, що Україну 70-х рр. ХVІІІ ст. Ґільденштедт сприймав як самодостатній та повноцінний суб'єкт зовнішньоторговельних відносин. Разом з тим, окреслені ним перспективи розвитку української торгівлі й суміжних з нею сфер (інфраструктура, транспорт) недвозначно вказують, що незабаром вона мала стати невід'ємною складовою зовнішньої торгівлі Російської імперії.

У висновках узагальнено результати дослідження:

- у силу поєднання в собі ознак таких видів джерел, як джерела особистого походження та економіко-статистичні, “Reisen” посідають особливе місце в структурі джерел з історії України другої половини XVIII ст.;

- ступінь задіяності відомостей Ґільденштедта про соціально-економічний розвиток України є недостатнім; спостерігається диспропорція у використанні даних з перекладених частин “Reisen” по відношеню до ориґіналу;

- зміст записок характеризується чіткою програмовою заданістю, хоча з окремих питань економічного життя Ґільденштедт продемонстрував яскраво окреслені особисті уподобання, внаслідок чого репрезентативність його відомостей є неоднаковою;

- мимовільно чи випадково зроблені автором записок спостереження відносно явищ чи фактів, які не перебували у колі його зацікавлень, часто несуть велике інформативне навантаження і дозволяють значно розширити тематичний спектр досліджуваних за допомогою джерела питань соціальної сфери;

- розгляд відомостей Ґільденштедта у порівнянні з даними інших джерел та даними, вміщеними у спеціальних історичних дослідженнях, показав високий ступінь їхньої достовірності; виявлені нами у тексті записок похибки та неточності не є суттєвими;

- на користь достовірності інформації записок свідчать факти сумлінного ставлення Ґільденштедта до виконуваної ним справи - його описи характеризуються високою мірою деталізації та технічною досконалістю; щоправда, траплялися з ученим випадки, коли він (через нерозуміння ментально чужої йому реальності, власну упередженість, іґнорування сфери суспільної психології) неадекватно тлумачив спостережувані ним події, процеси чи факти життя;

- проурядова позиція мандрівника не підважує наукової вартісності його твору; своєю відвертістю ця позиція проливає світло на дію механізмів урядової політики, на задуми офіційного Петербурґу, особливо - щодо України;

- значний науковий інтерес становлять вміщені у джерелі міркування, оцінки, пропозиції й поради вченого, в яких проявляють себе його світоглядні орієнтації, прихильність до певних соціально-економічних, політичних доктрин;

- отримання якісно нової (з наукової точки зору) інформації з “Reisen” значною мірою залежить від особи дослідника, що звертається до зазначеного джерела, від використовуваних ним методологічних підходів та дослідницьких прийомів; за таких обставин відчутно зростає роль ґерменевтичного та інтерпретаційного компонентів джерелознавчого аналізу;

- перспективи використання мандрівних записок Ґільденштедта для вивчення соціально-економічної історії України ХVІІІ ст. може значно розширити поява повного україномовного перекладу частини “Reisen”, присвяченої Україні.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

Никифоренко Н.О. Щоденник подорожі І.А. Гільденштедта Єлизаветградською провінцією (травень-липень 1774 р.)// Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького держуніверситету: Південна Україна XVIII-XIX століття. - Вип.4(5).- Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1999. - С. 15-40 (3,2 др. арк.)

Никифоренко Н.А. Соціально-економічний стан Донеччини в останню чверть XVIII ст. (За “Щоденником” І.А. Гільденштедта)// Нові сторінки історії Донбасу: Ст. Кн.6/ Головний ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк, 1998.- С. 20-29 (0,7 др. арк.)

Никифоренко Н.О., Пірко В.О. Північне Приазов'я наприкінці XVIIІ ст. (за мандрівними записками Й.А. Гільденштедта)// Вісник Донецького університету: Серія Б. Гуманітарні науки. - 1999. - №1. - С. 37-42 (0,5 др. арк.)

Никифоренко Н., Пірко В. Мандрівні записки І.А. Гільденштедта як джерело з історії України другої половини XVIII ст. - У кн.: Осягнення історії: Збірник наукових праць на пошану професора М.П. Ковальського з нагоди 70-річчя. - Острог - Нью-Йорк, 1999. - С. 376-389 (1,2 др. арк.)

Никифоренко Н.О. Про сільськогосподарське виробництво у маєтках К. Розумовського у другій половині XVIII ст (на матеріалах “Щоденника” І.А. Гільденштедта) // Питання аграрної історії України та Росії (XVIII-XIX ст.): Матеріали третіх наукових читань, присвячених пам'яті Д.П. Пойди.-Дніпропетровськ, 1999.- С. 66-71 (0,4 др. арк.)

Кір'язєва Н.О. Про “релігійну толерантність” у політиці російського уряду щодо заселення Новоросії у 60-70-х рр. XVIII ст. (за матеріалами подорожі Й.А. Гільденштедта)// Вісник Університету внутрішніх справ.- Вип.7.- Ч.1.-Харків, 1999. - С. 65-68 (0,3 др. арк.)

Кирьязева Н.А. И.А. Гильденштедт о соледобыче на Торе во второй половине ХVIII века// Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: історичні науки, політологія. - Донецьк, 1997. - Кн.1.- С. 55-57 (0,2 др. арк.)

Кір'язєва Н., Пірко В., Шкрибітько О. Святогір'я - історико-культурний і рекреаційний центр Донбасу// Туристично-краєзнавчі дослідження. - К, 1998. - Вип.1: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Туризм в Україні: економіка та культура” (Світязь, 9-10 вересня 1998 р.).- Ч.1.- С. 407-411(0,3 др. арк.)

Размещено на Allbest.ru