Отже, використовуючи ідіому "історичний матеріал" в значенні "джерела", де відбиті "враження", що впливали на його автора, В.С. Іконников не ставить питання про зв'язок вміщеної в джерелі інформації з особливостями відображення дійсності, що породила його в свідомості автора цього джерела. Уникаючи чіткого визначення "джерела", вчений оперував такими категоріями, як "історичний матеріал", "пам'ятник", які несуть відповідні відомості для дослідника і слугують йому "джерелом".

Підрозділ 3.2 "Принципи класифікації джерел" висвічує підходи вченого до класифікації та систематизації історичних джерел. В.С. Іконников, докладно аналізуючи доробок своїх попередників, їх думок щодо групування джерел не прийняв жодної із запропонованих ними класифікацій джерел. Він дійшов висновку про доцільність поділу всього "матеріалу" на три групи:

1) пам'ятки, що висвітлюють особисту діяльність (від літописів до різних літературних творів);

2) пам'ятки, що відображають напрями державної діяльності (акти дипломатичні, законодавчі матеріали, юридичні нормативи);

3) матеріали, що повідомляють допоміжні знання (географічні, етнографічні, матеріальні пам'ятки). Саме цю, авторську, класифікацію джерел він подав у першій книзі другого тому "Опыта".

Перші дві групи В.С. Іконников назвав "історичними матеріалами", а третю групу - "допоміжними знаннями". Таким чином, він підходив до класифікації джерел з великою мірою умовності. З одного боку, він ділив їх за формою, а з другого - за змістом вміщеної в них інформації, що загалом співпадало з поширеним у тодішній історичній науці поділом джерел.

На основі даної класифікації В.С. Іконников підходив до з'ясування цінності історичних джерел, однак при цьому він визнавав деяку відносність такого поділу, оскільки вважав, що і письмові джерела не рівноцінні за значенням. Вчений дотримувався думки про те, що історія повинна вивчатися насамперед за актовими матеріалами, документами офіційного характеру, що мають "літературну форму": літописи, записки сучасників, донесення таємних агентів та ін. Надаючи особливого значення для історичної науки актам та офіційним документам, він звертав увагу і на оповідні джерела, до яких відносив мемуари, приватні листи, автобіографії, біографії, генеалогії, житія. В.С. Іконников підкреслював, що оповідні джерела передають достовірні факти, однак у них можуть мати місце елементи тенденційності та суб'єктивізму. Нарешті, до джерел, які висвітлюють різні боки духовного життя людей, історик відносив міфи, легенди, перекази.

Таким чином, В.С. Іконников пов'язував проблеми класифікації джерел з необхідністю їх критичного аналізу і встановлення достовірності відомостей.

У підрозділі 3.3 "Джерелознавча критика та методи опрацювання документів" розглядається розуміння В.С. Іконниковим значення джерелознавчої критики, методів опрацювання джерел. На його думку, наукова критика складається з двох частин: зовнішньої (нижчої) (external criticism), яка повинна встановити "точність свідоцтв", та внутрішньої (вищої) (higher criticism), завдання якої полягає у визначенні достовірності і точності фактів, про які повідомляє джерело. При цьому перша завжди передує останній і дає дані, що вже були піддані попередній оцінці.

Найбільш надійним засобом визначення достовірності джерела В.С. Іконников вважав аналіз його з метою встановлення протиріч між фактами, наведеними у джерелі, та обставинами життя його автора. Треба враховувати як висловлювання самого автора щодо особистої участі в створенні даного джерела, так й інших людей, які мають свідчення про особу автора, його життя, діяльність у той час, коли він писав даний твір. До завдань зовнішньої критики В.С. Іконников відносив також встановлення часу та місця появи джерела. У тих випадках, коли це не вказано в джерелі, треба проаналізувати мову документа, графічні та палеографічні особливості тексту.

Тільки після вирішення всіх питань зовнішньої критики В.С. Іконников вважав за можливе перехід до внутрішньої критики. Її завдання встановити, чи був автор джерела сучасником або свідком описуваної події і чи знаходився в досить сприятливих умовах для отримання достовірних і точних знань про неї. Після цього історик повинен перевірити точність повідомлених у документі фактів, порівнявши їх з даними археологічних пам'яток та інших джерел. Якщо вони відсутні, то історику доводиться довіряти і єдиному свідоцтву.

У підрозділі наголошується, що В.С. Іконников як друге завдання внутрішньої критики розглядав з'ясування того, наскільки автор джерела щирий у своєму свідченні. Завершальне завдання внутрішньої критики, за його словами, полягає в тому, щоб осягнути внутрішній зміст фактів, виявити їх духовний зв'язок і, таким чином, провести їх моральну оцінку. Такий підхід до завдань історичної критики в цілому можна охарактеризувати як позитивістський. У дисертації зазначається, що в ряді випадків В.С. Іконников відступав від позитивізму. Він із співчуттям наводив слова І. Дройзена про те, що не тільки те, що збереглося у джерелах, або у старовинних актах, роз'яснює нам, що відбувалося. Важливим фактором історичного минулого можуть бути і явища духовного світу, які залишились не зафіксованими у джерелах.

В.С. Іконников обґрунтував положення про те, що окремі види джерел потребують застосування відповідних методів дослідження. Наприклад, для роботи з міфами і сказаннями слід використовувати етнографічний, лінгвістичний та порівняльно-історичний методи. Значення статистичного методу вчений вважав обмеженим. Статистика, на його думку, встановлює тільки зовнішні причини, внутрішні ж спонукання людей вона розкрити не спроможна, оскільки знеособлює історію, залишаючи поза увагою багато фактів, важливих для науки.

Таким чином в "Опыте" та інших працях В.С. Іконников велику увагу приділив питанням теорії і методики вивчення історичних джерел. Вчений дослідив розвиток історичної критики у Росії, охарактеризував значення історичного джерела як єдиного, з його точки зору, інформатора про минулі події. Він обґрунтував свою позицію щодо принципів класифікації джерел і по суті приєднався до прийнятого того часу поділу джерел на залишки історичних фактів та перекази про них.

У розділі 4 "ПРАКТИЧНЕ ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО У ТВОРЧІЙ ЛАБОРАТОРІЇ ВЧЕНОГО" наголошується на тому, що розвиткові теорії джерелознавства сприяла діяльність вченого в галузі джерелознавчої практики.

У підрозділі 4.1 "Опрацювання літописів" зазначається, що виникнення давньоруського літописання В.С. Іконников тісно пов'язував з традиціями літописної справи в Давній Греції та Римі. Він поділяв увесь комплекс літописів на: а) південноруські; б) східноруські; г) західноруські; д) сибірські, зазначаючи, що літописи велись у Києві, Новгороді, Переяславі, на Волині, у Галичі та в інших регіонах Русі. Центром літописної справи вчений вважав Київ, де склались самобутні традиції, поширені згодом на інші місцевості.

Цінною є методика аналізу текстів руських літописів, які, на думку В.С. Іконникова, часто наслідували грецькі, і характеризувались штучністю розповіді, схильністю до вітієватості та риторики. Загалом вчений вважав, що руське літописання носило переважно церковний характер не тільки тому, що літописцями були особи духовного чину, а ще й тому, що церковний стиль був панівним в давньоруській літературі.

У підрозділі висвітлюється практика роботи вченого над текстами "Слова о полку Ігоревім", "Повісті минулих літ", які вчений вважав винятково цінним джерелом. Окремим розділом в "Опыте" вивчались "малоросійські літописи" козацької доби. Вчений акцентував увагу на дослідженні літописів Самовидця, Г. Грабянки, С. Величка, на аналізі історії створення та побутування "Коротких малоросійських літописів", серед яких літописна хроніка П. Полуботка, "Повість про те, що трапилось на Україні, як нею Литва заволоділа, аж до смерті гетьмана війська Запорозького Зіновія Богдана Хмельницького" та інші. Висвітлено вивчення В.С. Іконниковим і родових українських літописів, зокрема записок Квіток, Лесовицьких та ін., що торкаються, як правило, історії Слобідської України ХVІІІ ст. Характеризуючи родові літописи, вчений зазначав, що загалом вони відбивають період козацьких війн, але часто торкаються й інших подій, мають не тільки місцеве, але й загальноісторичне значення.

Занепад літописної справи у ХVII - XVIII ст. В.С. Іконников тісно пов'язував з історичними подіями в політичному, суспільному та культурному житті країни. Як європейське, так і літописання в Росії з часом набуло інших форм: з'являються збірники та різноманітні твори, що висвітлювали події та факти суспільного життя (ступеневі книги, хронографи, оповіді, повісті).

У підрозділі зроблено висновок про те, що В.С. Іконников високо цінив видання блоку українських літописів, яке, на його думку, поглибило та розширило роботу істориків з цим важливим корпусом джерел.

Підрозділ 4.2 "Вивчення мемуарних джерел" присвячений дослідженню В.С. Іконниковим комплексу мемуарів з часу їх виникнення до 1912 року.

У підрозділі висвітлюється робота вченого з мемуарами Ф. Прокоповича, записками П. Могили, щоденниками ігумена брестського монастиря О. Филиповича, щоденниками П. Орлика, П. Апостола, сина гетьмана Данила Апостола, в щоденнику якого містилися цінні відомості про населення, звичаї, побут окремих місцевостей України, його враження від нових знайомств та зустрічей, перебування українців у столиці, спілкування та зв'язків з ними.

Особливого значення надавав учений щоденникам генерал-хорунжого М. Ханенка та Я. Марковича, розглядаючи їх як цінні пам'ятки для вивчення малоросійської історії середини XVIII ст. Не менш важливим він вважав записки прилуцького полкового осавула М. Мовчана, сина полковника Ф. Мовчана, який служив спершу у гетьмана Дорошенка, а потім у лівобережних гетьманів Самойловича, Брюховецького та Многогрішного. Записник М. Мовчана написаний декількома почерками XVII та XVIII ст., який закінчує його онук - Андрій Мазаракі, до якого цей записник перейшов у спадок. На основі їх вивчення В.С. Іконников стверджував, що політичне, особливо культурне, життя в Україні почало втрачати національні риси, атрибути ментальності і поволі вливалося у загальноросійський процес.

У підрозділі наголошується, що на основі проведеного джерелознавчого аналізу комплексу мемуарів та щоденників В.С. Іконников показав неперевершену інформативну вагу масиву свідоцтв і особистих вражень для вивчення соціально-політичних, економічних та культурних процесів.

Підрозділ 4.3 "Дослідження епістолярії" містить аналіз В.С. Іконниковим листів як специфічного джерела особового походження, встановлення ступеню їх достовірності, суб'єктивності, тенденційності, справжності та фальсифікаті у листах.

У підрозділі висвітлюється історія становлення термінів, що передували визначенню епістолярій, побутування терміну "грамота" у княжі часи та більш пізнішої термінології. Увага акцентується на періоді XVII-XVIII ст., останнє з яких В.С. Іконников вважав "золотим віком" в епістолографії. Всі листи цього періоду він розподіляв на дві групи: ділові та особисті. Одні відкладаються в державних архівосховищах, інші - родинних та приватних архівах. Водночас, вчений вказував на відносність такого поділу: адже і в приватних листах наявна суспільно вагома інформація. До вивчення листів історик підходив суто з джерелознавчих позицій, а саме вважав за необхідне проведення джерелознавчої критики з метою перевірки їх достовірності і правдивості. Окремо досліджував учений листування українських політичних, громадських та культурних діячів з наведенням численної бібліографії виданої епістолярії. Серед них листи гетьманів В. Наливайка, І. Самойловича, І. Мазепи, церковних діячів І. Гізеля, Л. Барановича, С. Полоцького та ін.

Особливу увагу звертав учений на збірку листів, що висвітлювали стосунки Петра І з С. Яворським, Ф. Прокоповичем, які торкаються, як правило, проблем культури, зокрема літератури та освіти. Листи Ф. Прокоповича до Петра І, Катерини І, Анни Іоанівни, Долгоруких, І. Скоропадського та його дружини, Д. Апостола та інших історичних осіб допомагали історику глибше визначити сферу громадських інтересів епохи, суспільно-політичні погляди осіб, окреслити їх внесок у розвиток вітчизняної науки і культури.

Вчений досліджував також багату епістолярну спадщину М. Гоголя та його сучасників, вказував на листування М. Гоголя з М. Максимовичем, О. Бодянським та ін. діячами української культури.

В.С. Іконников позитивно оцінював те, що в останні роки ХІХ ст. - перші роки ХХ ст. "Киевская старина", "Русский архив", "Вестник Европы", "Русская старина" друкували чимало епістолярних збірок як монологічного так і діалогічного характеру. Були опубліковані листи П. Куліша, М. Закревського, О. Бодянського, Т. Шевченка, М. Костомарова, М. Юзефовича, В. Барвінського, Г. Галагана, братів Лебединцевих та ін., які містили важливі відомості з історії цієї доби. У підрозділі зазначається, що В.С. Іконников не аналізував систематизований ним корпус епістолярних джерел, а віддав пріоритет його класифікації за двома напрямами: хронологічним та соціальним з огляду на авторську приналежність та впорядкуванню бібліографії опублікованих листів.

Таким чином, на основі дослідження літописів, мемуарів та епістолярії у розділі досліджується вивчення Іконниковим джерел особового походження, їх специфіки, аналізу та використання.

Розділ 5 "ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ ГАЛУЗІ ІСТОРИЧНИХ ЗНАНЬ У ТВОРЧОСТІ В.С. ІКОННИКОВА" охоплює дослідження комплексу проблем, пов'язаних з вивченням окремих галузей знань та спеціальних історичних дисциплін.

Підрозділ 5.1 "Архівістика: проблеми збереження документальної спадщини" присвячений висвітленню в спадщині В.С. Іконникова питань історії заснування та діяльності архівів, становлення архівознавства, розвитку архівістики як окремого напряму історичної науки.

Знавець вітчизняних та зарубіжних архівів, історії архівного будівництва, шляхів та засобів комплектування архівів документами В.С. Іконников провів грунтовний огляд комплексу архівних установ Росії від центральних державних до губернських, міських, монастирських, приватних та особових. Він розглянув ряд проблем стану архівної справи в Росії, торкнувся історії провідних архівів зарубіжжя. Однак, висвітлюючи дане питання, Іконников не пішов по шляху систематизації матеріалів з питань архівістики, а розпорошив його по 2-м книгам першого тому "Опыта", де, як правило, огляд архівів і аналіз його документної бази проводиться разом з оглядом бібліотек та музеїв відповідного рангу.

У підрозділі аналізується доробок В.С. Іконникова у вивченні діяльності губернських вчених архівних комісій, організації та проведення Археологічних з'їздів, створення та діяльності архівів: Московського архіву Міністерства іноземних справ, архіву Міністерства юстиції, архіву "Оружейной палаты" тощо. Окремою групою виступають Київський архів давніх актів, Віленський архів, архів Малоросійської колегії, обласні архіви, архіви генерал-губернаторств та ін. Поряд з державними архівами вагомого значення історик надавав родовим та приватним архівам, серед яких чимало архівів відомих діячів науки та культури України. Навівши важливі відомості про долю рукописної спадщини М. Маркевича, О. Ханенка, архіву Сулим, гр.Г. Милорадовича, гр.Ф. Платера, кн. Любомирської, кн. Острозьких, кн. Яблоновських, гр. Ходкевичів, гр. Чацьких та ін., вчений звернув увагу на те, що саме цей корпус документів найменш захищений від усяких випадковостей та природних лихоліть. Необхідною умовою виживання архівів, на переконання В.С. Іконникова, є їх матеріальна підтримка і опіка з боку державних структур.

У підрозділі показано звертання вченого до наявності документів вітчизняної історії у зарубіжних архівах: Італії, Австрії, Данії, Швеції, Англії та ін. країн, у фондах яких відклалися джерела до різноманітних аспектів економічного, політичного та духовного життя Росії та України у різні періоди історії. Заслуга вченого. як історика-джерелознавця, полягає не тільки у ретельній скрупульозній роботі щодо виявлення та систематизації документальної бази джерел з проблем російської та української історії, але й в їх науково-бібліографічному опрацюванні.

У підрозділі 5.2 "Археографічна евристика і видання джерел" висвітлюється внесок ученого в пошук, збирання та публікацію документів. Його увага була сконцентрована на археографічній роботі наукових історичних товариств, архівних комісій, археографічних експедицій тощо. Докладно досліджена археографічна експедиція П. Строєва, яка, на думку В.С. Іконникова, відкрила новий етап у дослідженні російської історії. Вчений одним з перших висвітлив діяльність Київського університету св. Володимира, Київської Археографічної комісії, Російської Академії Наук як центрів археографічної роботи. Значну увагу він приділив процесу публікації віднайдених джерел, навів численну групу періодичних видань, класифікуючи їх за хронологією, проблемним спрямуванням та територіальною приналежністю.

Доробок В.С. Іконникова засвідчує, що початок едиційної наукової археографії в Україні можна віднести до середини ХІХ ст., що він пов'язується як з діяльністю наукових інституцій і товариств широкого профілю, так і з іменами окремих вчених-істориків, джерелознавців, що були ініціаторами та засновниками наукової археографічної діяльності.

Найавторитетнішим центром виявлення, вивчення та публікації джерел з історії України ХІУ-ХУІІІ ст. учений вважав Тимчасову комісію для розгляду давніх актів при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторові (1834-1921), яка опрацювала і успішно випробувала основні напрями археографічної діяльності:

1) джерельну евристику (виявлення, пошук, збирання історичних джерел;

2) вивчення і відбір джерел для публікацій;

3) підготовку їх до видання на основі розробленої методики передачі тексту, високої культури, археографічного оформлення публікацій;

4) написання монографічних досліджень на основі джерел, що друкувалися. Комісія, в роботі якої брав активну участь сам В.С. Іконников, видавала документальні й наративні джерела, а також проводила дослідження в галузі допоміжних історичних дисциплін. Едиційна методика, розроблена київськими вченими, організаційна структура комісії та основні засади її діяльності, справили значний впив на формування вітчизняної археографічної практики другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

У підрозділі 5.3 "Музейна практика та колекціонування старожитностей" проаналізовано дослідження вченим процесу виникнення, становлення та діяльності музейних установ як центрів збереження пам'яток матеріальної культури, які, на думку В.С. Іконникова, знайомлять нас із зовнішньою стороною життя народу, ступенем його цивілізації в окремі періоди, зв'язками з іншими народами і, навіть, розумовим світосприйняттям.

Виклад розділу "Опыта", присвяченого музейництву та історії збирання, колекціонування та збереження старожитностей, побудований за традиційною того часу класифікаційною схемою, що охоплювала 5 основних груп музейних інституцій:

1) державні (урядові) музеї;

2) відомчі;

3) міські;

4) церковні;

5) приватні. За такої структури і проведений огляд музейних установ.

Докладно висвітлюється і колекціонування старожитностей та раритетів, численні археологічні колекції, серед яких відомі Ф. Фундуклея, В. Тарновського, В. Стороженка, Д. Самоквасова та ін., нумізматичні - М. Юзефовича, В. Антоновича, художні - О. Лазаревського та ін.

Загалом, за підрахунками дисертанта, В.С. Іконников назвав близько 140 власників музейних колекцій та найцінніших збірок в Росії.

Підрозділ 5.4 "Бібліотекарство та книгознавство" розкриває джерелознавчі аспекти вивчення бібліотечної справи та книгознавства у Росії.

У підрозділі висвітлюються підходи В.С. Іконникова до історії та комплектації бібліотек від періоду збирання перших книжкових пам'яток і організації бібліотек до сер. ХІХ ст. Основна увага вченого приділялася бібліотекам та книжковим колекціям монастирів, окремих просвітителів, що опікувалися книжковою справою тощо. Періодом активізації книгодрукування вчений вважав першу чверть ХVІІІ ст., коли відкриваються друкарні і розпочинається книговидавнича діяльність.

Особливу зацікавленість історик виявив до бібліотек навчальних закладів, наукових товариств, установ, родових та приватних книгозбірок, досліджував бібліотеки Кременецького ліцею, Київського, Новоросійського, Казанського та ін. університетів, бібліотеки духовних установ. Досить докладно вивчав він родові та приватні бібліотеки: П. Строєва, О. Бодянського, О. Черткова, В. Ундольського, М. Білозерського, О. Лазаревського, П. Куліша, В. Антоновича, І. Лучицького та ін.

Таким чином, висвітлюючи проблеми історії створення та діяльності бібліотек вчений згрупував комплекс бібліотечних установ за блоками: центральні (державні); бібліотеки вищих навчальних закладів та наукових товариств; бібліотеки духовних установ; монастирські бібліотеки; родові та приватні. Він подав відомості про характер їх книгозбірок і в такий спосіб розкрив місце бібліотечних фондів у джерельній базі історичних знань.

Підрозділ 5.5 "Роль "допоміжних знань" в історичному пізнанні" висвітлює студіювання вченим комплексу історичних галузей знань (палеографія, дипломатика, сфрагістика, геральдика, нумізматика та ін.), який В.С. Іконников об'єднав під узагальнюючим визначенням "археології" як науки, що вивчає матеріальні пам'ятки. Незалежно від археології вчений розглядав генеалогію, хронологію, історичну географію, етнографію, філологію, історію літератури та історію права. Особливу увагу В.С. Іконников надавав історичній бібліографії, яку вважав посібником для підготовки наукового дослідження. Увага вченим приділялася і методам роботи з різними видами джерел.

Таким чином, не дивлячись на відсутність на той час більш-менш усталеної структури комплексу спеціальних галузей історичної науки, В.С. Іконников в "Опыте" запропонував свою власну систематизацію цих дисциплін з урахуванням видових особливостей джерел та їх інформативних можливостей. Попри недосконалість такої структуризації, вчений на початковій стадії становлення спеціальних галузей історичної науки вибрав за основу ті їхні системні якості, які, на його думку, дали підстави, з одного боку, показати їх специфіку, а з другого, об'єднати в окремі групи.

ВИСНОВКИ містять стислий виклад результатів дослідження, основний зміст яких виноситься на захист:

1. На основі наукового аналізу джерельної бази та історіографії проблеми з'ясовано стан і ступінь її дослідження, визначено рівень та повноту науково-теоретичного обґрунтування.

2. Реконструйовано життєвий та науковий шлях вченого: укладена генеалогічна схема родоводу, опрацьований науковий доробок вченого та проведений його бібліометричний аналіз, визначені пріоритетні напрями наукової творчості В.С. Іконникова та виокремлений блок дослідів джерелознавчого спрямування.

3. В галузі теоретичного джерелознавства на основі аналізу "Опыта" та ряду інших джерелознавчих праць В.С. Іконникова окреслено комплекс питань, що складали сферу його наукових інтересів. На прикладі позиції вченого щодо визначення та обґрунтування понять "історичне джерело", "джерелознавча критика", "класифікація джерел" оцінений внесок вченого у розробку теоретичних проблем вітчизняного джерелознавства, зокрема методів опрацювання джерел.

доведено, що, користуючись поняттям "історичний матеріал", вчений збагатив зміст терміну "історичне джерело", розмежувавши у ньому чисто джерельні відомості, історичні факти та побіжну інформацію;

показано, що історик дотримувався здебільшого побутуючого тоді поділу історичних джерел на дві групи: залишки та перекази, що по формі були писемні, усні та матеріальні. Однак він запропонував власну класифікацію джерел, за якою поділив їх на три групи: а) пам'ятки, що висвітлюють особисту діяльність; б) пам'ятки, що відображають напрями державної діяльності; в) матеріали, що повідомляють допоміжні знання. Перші дві групи він назвав історичними матеріалами, а третю - допоміжними знаннями, тобто, з одного боку, він класифікував їх за формою, а, з другого, - за змістом вміщеної в них інформації;

досліджено підхід В.С. Іконникова до завдань і методів джерелознавчої критики, без оволодіння якою, на думку вченого, історична наука не може успішно розвиватися. Надаючи першочергової ваги "здоровому глуздові", як основі наукової критики взагалі, історик виділяв 2 етапи: критику нижчу (зовнішню критику тексту) та вищу (внутрішню), завдання якої бачив у визначенні джерельної достовірності фактичного блоку документальних свідчень;

висвітлено погляди В.С. Іконникова на методи історичної науки, пріоритетне завдання яких він вбачав у збиранні та описуванні фактів, їх систематизації, і на цій підставі "відтворення минулого". Іншого шляху він не бачив, оскільки не визнавав закономірностей розвитку суспільства, вважав, що історія розвивається від причин, які неможливо передбачити.

4. Основний внесок В.С. Іконникова в практичне джерелознавство полягає у вивченні ним оповідних джерел, характеристиці та аналізі літописів, мемуарів, епістолярії, житій, хронік. Проведене дослідження дозволило:

висвітлити роль ученого в трактуванні історії світового літописання, аналізі причин та спонукальних мотивів появи давньоруських літописів, їх авторства, регіональних особливостей, специфіки викладу подій тощо. Він дотримувався усталеного принципу класифікації літописів на південноруські, східноруські, західноруські та сибірські і, що важливо, в окрему групу виділяв малоросійські літописи, перш за все цикл козацьких літописів;

дослідити ставлення В.С. Іконникова до мемуаристики, систематизацію ним вітчизняного мемуарного комплексу джерел за групами: мемуари (спогади); щоденники, пам'ятні записки (нотатки); автобіографії, в основу аналізу яких поклав хронологічний принцип. Акцентуючи увагу на мемуарних джерелах "південноросійських діячів, духовних і світських осіб", учений розкрив їх значення для вивчення української історії. Значне місце історик відводив бібліографії опублікованих мемуарів та щоденників, подав відомості про місце зберігання первісників та неопублікованих джерел;

показати специфіку опрацювання вченим епістолярних джерел, їх поділ на дві групи: службові та приватні листи. Увесь епістолярний комплекс Іконников класифікував за двома критеріями: хронологічним та соціальним з огляду на авторську приналежність. Вказуючи на безперечну цінність епістолярій, дослідник констатував, що саме ця група джерел відрізняється найбільшою тенденційністю і авторською суб'єктивністю. Вченому належав пріоритет у складанні вичерпної бібліографії опублікованих на той час листів.

5. Важливим показником ролі В.С. Іконникова в розвитку джерелознавства є дослідження ним комплексу джерелознавчих галузей історичної науки, серед яких пріоритетне місце відводилося архівістиці, археографії, музейництву, бібліотекарству та ряду допоміжних знань, зокрема археології, генеалогії, хронології, філології та ін. У висновках наголошено, що:

вивчаючи історію архівної справи, заснування та комплектування архівів В.С. Іконников систематизував їх за групами: центральні державні архіви; губернські, міські, військові та станові; єпархіальні, монастирські та церковні; родові та приватні. Висвітлював діяльність губернських вчених архівних комісій щодо збереження документальної архівної спадщини. Вчений провів ґрунтовний огляд історії створення архівів, їх будівничих, проаналізував ряд архівних колекцій та особових фондів. Йому вперше вдалося систематизувати та узагальнити величезний територіально розпорошений комплекс архівних документів з української історії, що зберігався в російських та закордонних архівах;

досліджуючи процес археографічної практики у Росії, публікацію комплексів документів як необхідної складової розширення та поглиблення джерельної бази наукових досліджень, вчений сконцентрував увагу на археографічній роботі наукових історичних товариств, комісій, археографічних експедицій, періодичних виданнях тощо. Він висвітлив місце та роль археографічних експедицій у виявленні та виданні унікальних пам'яток старожитностей. Вчений дійшов висновку, що серед видань 1830-х - 1850-х рр. переважали публікації з давньої історії та результати археологічних пошуків, а з кінця 1850-х і до 1880-х дедалі частіше стали з'являтися історичні та літературні матеріали нового періоду, передрук джерел в більш повному обсязі з примітками та покажчиками. Таким чином, було закладено підґрунтя для едиційної методики, що справило значний вплив на формування вітчизняної археографічної практики кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

проводячи огляд колекціонування старожитностей та наявних музейних експонатів, вчений висвітлив діяльність музейних інституцій, як центрів збереження пам'яток матеріальної культури. Він виділив 7 груп музеїв, класифікуючи їх наступним чином: загальноісторичні (урядові); відомчі (профільні); вищих учбових закладів; наукових товариств; міські; церковні; приватні. Значну увагу вчений приділив вивченню музейних колекцій Південно-Західної Русі, в т. ч. музейним експонатам Києво-Печерської лаври, Софійського Собору та Десятинної церкви. В.С. Іконников докладно дослідив створення музейних експозицій, їх фондування, історію колекціонування, вирізняючи найцінніші збірки.

аналізуючи процес створення та діяльність бібліотек, вчений згрупував комплекс бібліотечних інституцій за блоками: центральні державні бібліотеки; вищих навчальних закладів та наукових товариств; монастирські; родові та приватні. Велику увагу приділено висвітленню книгозбірок у вітчизняних та закордонних бібліотеках, їх відмінностей та характерних рис, виокремлено при цьому південно-західний регіон з огляду на його особливості. Вчений подав ґрунтовну бібліографію даного питання і характеристику бібліотек відомих діячів культури та науки: О.М. Бодянського, О.М. Лазаревського, П.О. Куліша, В.Б. Антоновича, І.В. Лучицького та ін.

оцінюючи роль та місце допоміжних знань в історичному пізнанні, вчений запропонував власну систематизацію джерелознавчих галузей історичної науки з урахуванням видових особливостей джерел, їх системних якостей, специфічності, інформативності, що дало змогу об'єднати їх в окремі групи. Він виокремив археологію, як комплексну науку, складовими якої вважав палеографію, дипломатику, сфрагістику, геральдику, нумізматику та старожитності мистецтв і побуту. До самостійних допоміжних знань відносив генеалогію, хронологію, історичну географію, етнографію, філологію, історію літератури та історію права. Окрім них до цієї групи В.С. Іконников відніс ще історичну бібліографію та зазначав про доцільність, у ряді випадків, застосовувати дані природничих наук.

У висновках визначені проблеми, які потребують подальшої наукової розробки. Зокрема, звертається увага на необхідність узагальненого дослідження бібліографічної діяльності вченого, його праці на посаді Голови Бібліотечної комісії університету св. Володимира тощо.

Малодослідженими залишаються історіософські погляди В.С. Іконникова, їх формування та еволюція, закономірності становлення в руслі сучасної йому російської та західноєвропейської концепції історичного розвитку.

Основний зміст та висновки дисертації викладені у публікаціях

Індивідуальні монографії

1. Володимир Іконников: джерелознавчі студії. - К., 1999. - 360 с. (15,2 др. а.).

Рец.: Буравченков А., Стуканов Є. Знаний і незнаний академік В.С. Іконников // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1999. - Т.4. - С. 206-208.

Рец.: Корольов Б.В.С. Іконников - вірний служник музи Кліо // Пам'ять століть. - 1999. - № 6. - С.146-149.

2. Академік Володимир Іконников: життєпис та бібліографія. - К., 1998. - 132 с. (5,2 др. а.).

Рец.: Дмитрієнко М. Академік Володимир Іконников: життєпис та наукова творчість // Бібліотечний вісник. - 1999. - № 4. - С.56.

Публікації в наукових, фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України

3. Основні напрями джерелознавчих студій В.С. Іконникова // Вісник Київського університету. Історія. Вип.34. - К., 1996. - С.146-152 (0,5 др. а.).

4. Архівознавство у науковому доробку В.С. Іконникова // Студії з архівної справи та документознавства. - К, 1996. - Т.І. - С.115-123 (1 др. а.).

5. Проблеми історіографії та джерелознавства у науковій спадщині В.С. Іконникова // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць. - К., 1997. - С.80-89 (0,5 др. а.).

6. Києвознавство у творчості В.С. Іконникова // Вісник Київського університету. Історія. Вип.36. - К., 1997. - С.75-81 (0,5 др. а.).

7. Епістолографія (епістолологія) як наука історичного циклу: проблеми, шляхи їх вирішення // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць та спогадів. - К., 1998. - Число 2. - С.23-45 (0,7 д. а.) /у співавт. з Дмитрієнко М. /

8. Спеціальні історичні дисципліни у творчості В.С. Іконникова // Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи. Зб. наук. праць. - Вип.І. - К. - Чернівці, 1997. - С.249-254 (0,5 др. а.).

9. Володимир Іконников - бібліотекознавець та бібліофіл // Бібліотечний вісник. - 1998. - № 1. - С.39-42 (0,5 др. а.).

10. Проблеми теоретичного джерелознавства у творчості В.С. Іконникова // Серія: "Історія архівної прави: спогади, дослідження, джерела". Вип.2. Спеціальні галузі історичної науки. Збірник на пошану М.Я. Варшавчика. - К., 1999. - С.33-47 (1 др. а.)

11. Географія джерельної бази "Опыта русской историографии" В.С. Іконникова // Історико-географічні дослідження в Україні. Зб. наук. праць. На пошану видатного вченого-історика, члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Федора Павловича Шевченка. - К., 1998. - С.42-56 (0,7 др. а.).

12. Бібліометричний аналіз наукової творчості академіка В.С. Іконникова // Бібліотечний вісник. - 1999. - № 3. - С.42-48 (0,7 др. а.).

13. Академік В.С. Іконников про "допоміжні знання" у праці "Опыт русской историографии" // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. - Історія. - 1999. - Вип.41. - С.9-12 (0,5 др. а).

14. Володимир Іконников: незнана спадщина // Пам'ять століть. - 1999. - № 4. - С.67-77 (1 др. а.).

15. Огляд особового архівного фонду академіка В.С. Іконникова // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1999. - Т.4. - С.134-137 (0,5 др. а.).

16.150-річчя з дня народження В.С. Іконникова // УІЖ. - 1991. - № 12. - С.141-148 (0,5 др. а.) (у співавт. з Дмитрієнко М.).

17. Губернські вчені архівні комісії в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Київська старовина. - 1995. - № 6. - С.105-112 (1 др. а.) (у співавт. з Семергеєм О. Л.).

18. Від предків до нащадків (Життєпис вітчизняного вченого-історика Володимира Степановича Іконникова) // Пам'ять століть. - 1997. - № 3. - С.75-91 (1,5 др. а.).

19. Світанки і сутінки родини Іконникових // Слово і час. - 1999. - № 1. - С.30 (0,2 др. а.).

20. Методика опрацювання історичних джерел у творчості В.С. Іконникова // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. Вип.48. - К., 1999. - С.4-10 (0,5 др. а.).

21. Літописознавство в творчості Володимира Іконникова // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. - Вип.3. - К., 2000. - С.95-115 (1,5 др. а.).

22. Проблеми археографії у науковій творчості В.С. Іконникова // Український археографічний щорічник. - Вип.3-4. - Т.6-7. - К., 1999. - С.50-55 (0,4 др. а).

Публікації, які додатково відображають результати дисертації

23. Епістолологія. Короткий історичний нарис. - К., 1998. - 53 с. (3 др. а.). (у співавт. з Ляхоцьким В. П.) (авторських - 1,5 др. а.).

24. Специальные исторические дисциплины. Уч. пос. / Под ред.В. Замлинского, М. Дмитриенко. - К., 1992. - 324 с. (чл. автор. кол.) (авторських - 1 др. а.).

25. Исторические дисциплины. Краткий библиографический справочник-указатель. - К., 1990. - 157 с. (упор. у співавт. з Дмитрієнко М. Ф.).

26. Володимир Іконников // Історія України в особах ХІХ-ХХ ст. - К.: Україна, 1995. - С.108-112 (0,5 др. а.).

27. Іконников Володимир Степанович // Малий словник історії України. - К.: Либідь, 1997. - С.172 (0,2 др. а.).

28. Іконников Володимир Степанович // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. /Упор.О.М. Коваль, І.Б. Матяш, В.С. Шандра: У 3-х вип. - Вип.І. (ХІХ ст. - 1930-ті рр.). - К., 1999. - С.153-156 (0,3 др. а.).

29. Іконников Володимир Степанович // Джерелознавство історії України. Довідник. /Редкол. Варшавчик М.Я. (голова) та ін. - К., 1998. - С,172-173 (0,2 др. а.).

30. Книгознавчі дослідження у творчій спадщині Володимира Іконникова // Перші книгознавчі читання: Зб. наук. праць /відп. ред.О. Онищенко. - К., 1997. - С.134-137 (0,4 др. а).

31. Маргіналістика - спеціальна дисципліна історичного циклу // Історія українського середньовіччя: Козацька доба. Зб. наук. праць у 2-х част. (На пошану історика, лауреата державної премії ім.Т. Шевченка Олени Михайлівни Апанович). - Ч.І. - К., 1995. - С.133-152 (1 др. а.) (у співавт. з Дмитрієнко М.).

32. До питання українсько-хорватських наукових зв"язків другої половини ХІХ - початку ХХ століття // Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи. Зб. наук. праць. - Вип.1. - К. - Чернівці, 1997. - С.91-95 (0,5 др. а.) (у співавт. з Стрельчук Н.)

33. Київська школа документалістів // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.). Зб. наук. праць. - К., 1998. - С.239-241 (0,3 др. а.).

34. Трудар науки (Володимир Іконников) // Історичний календар / Упор.А. Денисенко, В. Туркевич. - К., 1997. - С.333 (0,2 др. а.).

35. Вітчизняна архівістика в особах: актуальні проблеми дослідження // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи. Наукові доповіді Всеукраїнської конференції (Київ 19-20 листопада 1996 р.) - Ч.І. - К., 1997. - С.74-79 (0,3 др. а.).

36. Наукова спадщина В.С. Іконникова (до історіографії проблеми) // Проблеми соціальних і гуманітарних наук. Матеріали наукової конференції. - Миколаїв, 1996. - С.75-77 (0,3 др. а.).

37.В.С. Іконников: огляд наукової творчості // 150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті. Матеріали республіканської науково-практичної конференції. - К., 1993. - С.85-89 (0,4 др. а.).

38. Педагогічна та просвітницька діяльність В.С. Іконникова // Культурне середовище Києва кінця ХІХ - початку ХХ ст. Образ епохи. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. - К., 1995. - С.184-186 (0,3 др. а.).

39. Питання історії культури та просвітництва у творчості В.С. Іконникова // Матеріали міжнародної наукової конференції "Відродження української державності: проблеми історії та культури. - Ч.І. - Одеса, 13-16 травня 1996 р. - С.161-162 (0,2 др. а.).

40. До питання про джерельну базу для складання родоводів // Українська генеалогія: теорія, методологія, історія та практика. Матеріали І генеалогічних читань пам'яті Вадима Модзалевського. - К., 1996. - С.49-53 (0,4 др. а), (у співавт. з Дмитрієнко М. Ф.)

41. Документи архівосховищ Києва про життя та творчість академіка В.С. Іконникова // Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Україні. Доповіді та повідомлення наук. конф.15-16 березня 1995 р. - К., 1996. - С.107-109 (0,4 др. а.).

42. Проблеми біографістики у творчості В.С. Іконникова // Український біографічний словник: історія і проблема створення. Матеріали науково-практичної конференції. - Львів, 8-9 жовтня 1996 р. - Львів, 1997. - С.23-25 (0,3 др. а.).

Анатоція

Войцехівська І.Н. Історичне джерелознавство у творчості В.С. Іконникова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2000.

У дисертації на основі аналізу творчої спадщини В.С. Іконникова розкрито його внесок у розроблення проблем теоретичного та практичного джерелознавства, опрацювання шляхів та методів дослідження джерел, їх критичного аналізу та оцінки.

Реконструйовано життєвий та творчий шлях В.С. Іконникова як історика-джерелознавця, обгрунтована узагальнена оцінка факторів, що вплинули на формування наукових поглядів та джерелознавчого мислення історика, окреслені концептуальні підходи та методологічні засади його творчості. Упорядкована бібліографія праць вченого, проведений їх бібліометричний аналіз; визначено пріоритетні напрями досліджень та виокремлений блок джерелознавчих праць.

Ключові слова: В.С. Іконников, джерелознавство, історичне джерело, теорія джерела, джерелознавча практика, джерельна інформація, класифікація джерел, історіографія, методика, критичний аналіз.

Vojtsehivska I.N. Historical Source Study in the works by V. S. Ikonnikov. - Manuscript.

Dissertation for a Doctor of History degree conferment /specialized field 07.00.06/ - Historiography, Source Study and Special Historical Subjects, Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2000.

The theoretical thesis deals with Ikonnikov's contribution to elaboration of problems of theoretical and practical source study, working out the ways and methods of sources analyses, their critique and appreciation. As a basis of analysis Ikonnikov's legacy has been taken.

Ikonnikov's way of life and his creative work have been reconstructed according to a historian-source scholar. Generalized appraisal of the factors was substantiated in the dissertation. All this had an influence on formation of scientific view and source study thought of the historian. Conceptual approach and methodological principles of his scientific work are described there too. The bibliography of the scientist's works has been put in good order and their bibliometric analysis has been made too. Prior scientific trends and the picked out bloc of source study works have been determined in the dissertation.

Key words: V.S. Ikonnikov, source study, historical source, theory of source, source study practice, source information, source classification, historiography, methods, critical analysis.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.

Актуальность настоящего исследования обусловлена необходимостью изучения научных достижений наших предшественников, переосмыслением многих концептуальных оценок прошлого, а также недостаточным изучением данной проблемы в украинской и зарубежной историографии.

В диссертации реконструирована научная биография В.С. Иконникова. На основе использования критериев оценки результативности научной работы и нормативных библиографических индикаторов проанализировано научное творчество ученого и определены приоритетные направления. Дается обобщенная оценка факторов, которые повлияли на формирование научных взглядов и источниковедческого мышления историка, очерчены концептуальные подходы и методологические принципы его творчества.

На основе использования широкого круга архивных и историографических источников, комплексного анализа научного творчества В.С. Иконникова, становления его как историка-источниковеда, архивиста, историографа раскрыт вклад ученого в процесс становления и развития исторического источниковедения и отдельных отраслей исторического знания. В диссертации впервые в украинской историографии проанализировано источниковедческое наследие В.С. Иконникова, разработка им проблем теоретического и практического источниковедения, методов исследования отдельных видов и групп источников, их классификации и критического анализа.

В области теоретического источниковедения внимание сконцентрировано на освещении роли ученого в разработке и определении понятий "исторический источник", "источниковедческая критика", "классификация источников" и т.д. Определена методика поиска, систематизации и исследования источников, изучен подход историка к их анализу и публикации.

Источниковедческая практика рассматривается в контексте работы В.С. Иконникова с летописями, мемуарами, эпистолярными источниками, показана методика использования документов личного происхождения, приемы определения их достоверности, авторства, времени и места происхождения.

Раскрывается обоснование ученым значения и роли смежных к источниковедению областей знаний: архивистики, музееведения, библиотековедения, книговедения и комплекса "вспомогательных дисциплин" с учетом их особенностей и информативных возможностей.

Диссертация содержит ряд выводов и рекомендаций, направленных на дальнейшее использование результатов исследования в научных разработках.

Ключевые слова: В.С. Иконников, источниковедение, исторический источник, теория источника, источниковедческая практика, источниковая информация, классификация источников, историография, методика, критический анализ.

Размещено на Allbest.ru

...