Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки

До 1930 р. влада змогла досягти певних успіхів у боротьбі з рядом релігійних утворень. Ізольованою від світового православ'я виявилася лояльна до режиму сергіївська РПЦ, була розгромлена і розпущена УАПЦ, позбавлені керівництва деякі секти, розпущені колективні господарства сектантів, обновленський синод православних церков ліквідував "автокефалію" української церкви та ін.

Особливістю репресій кінця 20-х років була організація судилищ над представниками духовенства, створення атмосфери загального засудження населенням антирадянської лояльності церковників. Характерною була і тенденція включення служителів культу до вигаданих контрреволюційних груп і організацій для винесення більш суворих вироків. Окремі релігійні об'єднання оголошувалися контрреволюційними в цілому і після тотальних репресій ліквідовувалися остаточно.

У п'ятому розділі "До єдиновладдя в країні. Репресивні методи становлення монополії більшовизму" автор спробував показати механізм розправи правлячої партії з членами опозиційних партій соціалістичної і комуністичної орієнтації та опозиційно настроєними комуністами, з'ясувати роль і місце політичних репресій у цьому процесі. Комплексний аналіз джерел дозволив автору зробити ряд висновків.

У 20-ті роки завершився процес утвердження в СРСР монополії однієї партії. Влада опинилась у руках незначної групи вищої партійної номенклатури на чолі зі Сталіним. У країні почала панувати єдина офіційна ідеологія, що не припускала будь-яких форм інакодумства, ідеологія сталінізму, яка була опорою нового режиму. Невід'ємною складовою сталінізму були репресивні акції державних інституцій проти державних супротивників.

Основні передумови політичних процесів 30-х років зародились і розвивались у 20-ті роки. Нетерпимість лідерів комуністичної партії щодо своїх політичних та ідеологічних опонентів виявлялась у намаганні покінчити з конкурентами й інакодумцями всіма засобами. Переконавшись під час громадянської війни у неможливості домовитися з ними у питанні підтримки курсу більшовиків, вище політичне керівництво зробило ставку на їх ліквідацію за допомогою сили. 1920 рік був останнім, коли більшовики пропонували іншим партіям соціалістичної орієнтації проводити спільну політику, залучаючи їхніх представників на державні посади, до участі в різних політичних заходах. Серйозним успіхом на цьому шляху стало включення до КП(б)У партій боротьбистів і борбистів.

У той же час зростання впливу меншовиків та есерів, яке проявилося у передвиборчій кампанії і профспілковому русі, зумовило перші каральні акції з боку влади. На початку 1921 р. ЦК РКП(б) прийняв рішення про придушення політичної опозиції. Приводом до масових арештів меншовиків та есерів стали Кронштадтські події. Усвідомлюючи, що нова економічна політика розширює можливості залучення на бік політичних супротивників певної частини населення, власті розробили програму ліквідації так званих антирадянських партій, під якими розумілися всі партії, нелояльні до існуючого режиму. Поряд з адміністративними засобами (звільнення з роботи, відрахування з навчальних закладів тощо) застосовувались арешти, обшуки, ув'язнення, заслання, висилання. Проте каральні акції в чистому вигляді не завжди приносили бажаний ефект. Розгромлені партійні осередки з часом відновлювались і починали активну діяльність. Поразкою завершувались і організовані судові процеси, пропагандистські кампанії.

У 1923-1924 рр. власті, використовуючи міць державного апарату, ініціювали й підтримували рух саморозпуску політичних партій. Вносячи розкол у лави політичних противників шляхом створення так званих ліквідаційних груп, РКП(б) вдалося значно послабити їх вплив на маси. Прихильників меншовиків та есерів дезорієнтовували декларації про відмову від політичної діяльності, публічні каяття колишніх членів партій.

Одночасно каральні органи здійснили в 1924-1925 рр. серію операцій по ізоляції найбільш стійких політичних опонентів. З 1924 р. влада відмовилась від проведення публічних, відкритих судових процесів проти членів так званих антирадянських партій. Право винесення позасудових вироків було передано ОДПУ.

Надалі в завдання ДПУ стосовно членів політичних партій входили облік і нагляд за політнеблагонадійними. До 1926 р. залишалась практично одна партія - правляча КП(б)У.

Наприкінці 20-х років органи ДПУ почали фабрикувати значні судові процеси, що мали на меті остаточний "ідейний розгром" політичних опонентів. Серед перших судилищ були процеси "Союзного бюро ЦК РСДРП" і "Трудової селянської партії".

Після встановлення фактичної однопартійності з середини 20-х років верхівка комуністичної партії перейшла у наступ на інакодумців всередині власних рядів.

Внутрішньопартійна боротьба 20-х років, що була зумовлена об'єктивними і суб'єктивними причинами, до 1927 р. проявлялась у формах ідеологічного протистояння. На відступників від загальноприйнятої лінії навішували політичні ярлики, їх нещадно критикували, але не піддавали репресіям. Лише зміцнивши свою владу, Сталін почав формувати з опозиціонерів "образ ворога", який нібито загрожував підвалинам існуючого ладу. Прибічників "ухилів" і фракцій у партії все частіше почали пов'язувати із зарубіжними антирадянськими центрами, називати контрреволюціонерами. В Україні опозиціонерів нерідко звинувачували у сепаратистських тенденціях, тавруючи як націонал-шовіністів.

XV з'їзд ВКП(б) у грудні 1927 р., виключивши лідерів опозиції з партії, поклав початок діяльності опозиціонерів у напівлегальних умовах. У січні 1928 р. влада наважилась на арешти найбільш відомих опозиціонерів, але утрималась від масових репресивних акцій, побоюючись хвилювань у робітничому середовищі. Перед ОДПУ ВКП(б) поставила завдання розгромити опозицію, водночас попереджаючи про необхідність коректного ставлення до заарештованих членів партії. Співробітники ДПУ зобов'язані були домагатися від них заяв про розрив з опозицією. Однак така тактика не принесла бажаних наслідків. Троцькісти й "децисти" продовжували опір. З кінця 1928 р. влада посилює каральну політику. Умови утримання представників опозиції під вартою були урівняні з умовами, визначеними для членів "антирадянських" партій. 1929 року ДПУ переходить до здійснення масових операцій щодо арештів і обшуків опозиціонерів і добивається ліквідації троцькістських та "децистських" організацій. До кінця 1929 р. адміністративними засобами було покінчено і з "правим ухилом".

Опозиція Сталіну і сталінізму зазнала поразки. Це стало можливим з цілої низки причин: зусиль партапарату, вмілого лавірування Сталіна, непродуманих дій лідерів опозиції, використання в "ідейній боротьбі" проти опозиціонерів каральних органів тощо. Врешті-решт, до початку 30-х років у країні були ліквідовані організаційні форми прояву політичної опозиції.

ВИСНОВКИ

репресивний більшовицький опозиція комуністичний

У висновках підведені основні підсумки дослідження та вироблені рекомендації стосовно можливості використання його результатів.

У дисертації проведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в комплексному розкритті механізму формування і здійснення репресивної політики в Радянській Україні в 20-ті роки. В роботі всебічно проаналізовані політичні репресії як явище, визначено особливості репресивної політики в радянському суспільстві в 20-ті роки, специфіка політичних переслідувань в Україні.

1. Політичні репресії у 20-ті роки були невід'ємною частиною суспільно-політичного життя України, але перебільшувати їх вагу не слід, бо тогочасне життя радянських людей визначалося багатьма складниками. Неможливо перекреслити досягнення в галузі економіки, культури, освіти, науки тощо.

2. У 20-ті роки можна виділити три історичні періоди часу, за яких курс на розвиток країни, запроваджений політичним керівництвом, змінювався. У 1920-1921 рр. політика "воєнного комунізму" призвела країну до глибокої економічної та політичної кризи. Загострення соціальних протиріч відбилось у жорстокому протистоянні влади з незадоволеними масами населення, що доходило до військових сутичок.

У період непу, йдучи шляхом економічних перетворень, партійне керівництво не припускало поступок у сферах політики й ідеології. Комуністична верхівка розглядала режим диктатури пролетаріату як диктатуру власної партії. Партноменклатура справедливо вважала, що відхід від принципів марксистсько-ленінського розуміння будівництва соціалістичного і комуністичного суспільства призведе радянський режим до краху. Тому в країні допускалися лише ті прояви демократизації, які не викликали остороги можновладців.

У цілому ж державна і партійна політика базувалися на тотальному контролі всіх галузей суспільного життя.

Зазнавши поразки у відкритому протистоянні з "буржуазною ідеологією", компартія повернулась до силових засобів впливу на політично неблагонадійних громадян. Ішлося про ліквідацію будь-яких форм політичної опозиції режиму.

3. Впродовж 20-х років радянське законотворення рухалося у напрямку розширення надзвичайних методів тиску на політичних опонентів. Це неминуче вело до гіпертрофії функцій каральних органів, які все більше переходили з-під контролю держави під контроль партійної олігархії. Особлива роль у здійсненні політичних репресій відводилась органам НК-ДПУ, що зосередили в своїх руках повноваження інформаційних, цензурних, фіскальних, слідчих, судових інстанцій. Апарат держбезпеки партійна верхівка використовувала в першу чергу як надійне знаряддя репресивної політики.

Маніпулювання органами НК-ДПУ дозволило в короткий термін і без особливих клопотів для можновладців згорнути неп і розпочати втілення в життя курсу на форсовану індустріалізацію та колективізацію.

4. Аналіз архівних матеріалів 20-х років дозволяє зробити висновок про наявність значного опору більшовицькій владі.

5. Найбільшу загрозу режиму становило селянство, що складало абсолютну більшість населення України. Спроби влади нав'язати сільським мешканцям власні доктрини призводили до жорсткого протистояння, вищим проявом якого були селянські повстання, що на початку 20-х років охопили майже всю Україну. Заміна продрозкладки продподатком не одразу заспокоїла село. Спалахи селянських заворушень систематично турбували владу аж до середини 20-х років, коли збройні формування селян втратили соціальну опору і набули кримінального характеру. Селян в цілому задовольнили умови непу.

Новий етап боротьби влади із селянством був пов'язаний із хлібозаготівлями 1928-1929 рр. і початком реалізації політики колективізації.

6. З ідеологічної точки зору найбільш складним політичним супротивником режиму була інтелігенція. З огляду на свої інтелектуально-культурні можливості, інтелігенція могла повести за собою масу трудящих, незадоволених політикою властей. До літа 1922 р. комуністична партія, заграючи з інтелектуальною елітою, не вдавалася до значних обмежень свободи слова, друку тощо. Проте, переконавшись, що частина інтелігенції опозиційно ставиться до існуючого режиму, влада поступово перейшла до всеохоплюючого нагляду за духовним життям суспільства. Компартія поставила мету перетворити інтелігенцію в покірне знаряддя здійснюваної політики. Тим, хто погоджувався на співробітництво, власті створювали пристойні умови життєдіяльності. Щодо ідеологічних супротивників вживали різних засобів впливу: звільнення з роботи, заборону займатися творчою працею, вислання за кордон, ув'язнення в тюрмах, концтаборах тощо. Представників інтелігенції карали за протести навіть на стадії засудження ними правлячого режиму. Для дискредитації прибічників "буржуазного світогляду" організовувались грандіозні політичні судовища.

7. Не менш актуальною для влади була боротьба з віруючими і духовенством. Вбачаючи в будь-якій релігії та її прихильниках злісних ворогів марксистсько-ленінської ідеології, компартія оголосила курс на створення атеїстичного суспільства. Крім офіційної політики, що декларувала відокремлення церкви від держави, школи від церкви і визнавала пропаганду основним методом боротьби з релігією, здійснювалася неофіційна, але цілком конкретна політика влади, яка передбачала досить широкий комплекс адміністративно-репресивних заходів: закриття молитовних будинків, заборону релігійних обрядів, переслідування активістів з-поміж віруючих, духовенства, компрометацію і розкладення релігійних об'єднань, нацьковування одна на одну різних конфесій. Зважаючи на те, що представники релігійних течій, як правило, мали авторитет серед оточення, то вони у числі перших і зазнавали репресій у період загострення соціальних протиріч.

8. Найбільш послідовним політичним супротивником радянська влада вважала членів опозиційних партій та організацій. Не допускаючи відкритого політичного протиборства, компартія звинувачувала своїх опонентів у вимогах зміни політичної системи, відмові від диктатури пролетаріату. Особливо турбував комуністів вплив на певну частину населення з боку партій комуністичної і соціалістичної орієнтації. Слід підкреслити, що розгром політичних партій в СРСР відбувся в період непу. Органи НК-ДПУ, отримавши відповідне завдання від партійного керівництва, застосовуючи весь арсенал засобів, сприяли тому, що до середини 20-х років у правлячої партії не залишилося політичних конкурентів.

9. Із зникненням опозиційних політичних партій незгодні з більшістю всередині правлячої партії втратили можливість впливати на суспільну думку зміною своєї партійної належності. Для вирішення внутрішньопартійних розбіжностей залишився тільки шлях фракційної боротьби. Відступників від "генеральної лінії" ніколи не вітали в компартії, але до 1927 р. щодо них застосовували лише організаційні санкції. Політичні репресії у буквальному розумінні цього поняття почали застосовуватися проти колег по партії в період згортання непу. Небажання лідерів ліво- і правокомуністичної опозиції винести внутрішньопартійну боротьбу на суд громадськості, залучити на свій бік безпартійні маси завершилось не тільки перемогою прибічників Сталіна, але й дозволило утвердитись практиці поширення політичного терору на соратників по партії.

10. Особливість опору тоталітаризму в Україні полягала в його національній специфіці. В Україні завжди знаходилися сили, які мріяли про національне відродження і прагнули створити українську національну державу. Органи НК-ДПУ ретельно збирали компрометаційний матеріал на прибічників ідеї незалежності України і систематично пускали його в хід, фабрикуючи звинувачення в "українському буржуазному націоналізмі", "національній контрреволюції" тощо. Режим відчував страх перед т.зв. антирадянськими елементами, які могли об`єднатися під прапором боротьби за самостійну Україну. Саме тому політичний терор в Україні був таким широким.

11. Отже, до кінця 20-х років в Україні були знищені опозиційні сили і почав панувати тоталітарний режим сталінського типу з усіма належними йому атрибутами: офіційною ідеологією, за якою мав жити кожний громадянин; єдиною масовою партією, яка контролювала всі сфери суспільного життя; містичним вождем, котрий керував країною; машиною масового безперервного терору. Терор був універсальним засобом утримання при владі нових політичних сил і забезпечення функціонування державної системи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 482 с.

Трагические судьбы. Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920-е-1930-е годы. - М.: Готика, 1998. - 208 с. (13 др. арк.); 2-е изд. - М.: Готика, 2000. - 208 с.

Отчет Екатеринославской губернской чрезвычайной комиссии с 1 января 1920 г. по 1 ноября 1921 г. - Днепропетровск: Дніпро, 1994. - 234 с. (14, 75 др. арк.) (укладач, автор передмови).

Повернення із небуття. Документи і матеріали про жертви сталінського свавілля у Дніпропетровському університеті. - Дніпропетровськ: Промінь, 1995. - 164 с. (9,76 др. арк.) (укладач разом з А.І. Голубом, Є.М. Лисаном; автор передмови у співавторстві з В.В. Іваненко, А.І. Голубом).

"За відсутністю складу злочину..." До історії політичних репресій 20-х- початку 50-х років у Дніпропетровському гірничому інституті. - Дніпропетровськ: НГАУ, 2000. - 192 с. (9, 6 др. арк.) (укладач, автор передмови у співавт. з І.М.Єліновим).

"Табу - на думку, заборона - на слово". За матеріалами роботи політконтролю НК-ДПУ у 20-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1994. - №1. - С. 12-19 (1 др. арк.).

Оббріхана благодійність. Компрометація і закриття єврейських благодійницьких організацій в Україні у 1920-1930-х роках // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1995. - №1, 2. - С. 199-209 (1 др. арк.).

Штрихи до портрета одного в'язня // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1997. - №1,2. - С. 227-240 (1 др. арк.).

Влада і селянство в Україні в 20-ті рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1999.- №1,2. - С. 87-128 (1,5 др. арк.) (у співавт. з Д.В. Архірейським).

Національна антирадянська опозиція в Україні в 20-ті роки: погляд на проблему крізь архівні джерела // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2000. - №2 - С. 15-35 (1,5 др. арк.) (у співавт. з Д.В. Архірейським).

"Оріхівська справа" - правда і вигадки // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - Вип. 1. - К.: Рідний край, 1996. - С. 198-212 (0,5 др. арк.) (у співавт. з Н.Р. Романець).

Упокорення селянства // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. -К.: Рідний край, 1997. - Вип. 2. - С. 246-266 (1 др. арк.) (у співавт. з Д.В.Архірейським).

"Визнавати себе українцем стало більш небезпечним, аніж за царату" // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - К.: Рідний край, 1998. - Вип. 3. - С. 112-125. (0,5 др. арк.) (у співавт. з І.Гавриленко).

Нестор Махно: нотатки на сторінках біографії // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей. - К.: Рідний край, 1999. - Вип. 9. - С. 140-150. (0,5 др. арк.) (у співавт. з Д.В. Архірейським).

Епігони народництва. Політичні репресії проти соціалістів-революціонерів у радянській Україні// Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник статей). Вип.10 - К.: Рідний край, 2000. - С. 421-432 (0,5 др. арк.).

Проблемы политических репрессий против немцев Украины в свете документов НКВД // Вопросы германской истории. Немцы в Украине. - Днепропетровск: изд-во ДГУ, 1996. - С. 164-175 (0,5 др. арк.).

Ще одна зневажена доля. Трагічні сторінки життя Володимира Пархоменка // Бористен. - 1994. - №12. - С. 18,19 (0,5 др. арк.) (у співавт. з А.Голубом).

Павлоградське повстання. Трагічна сторінка історії колективізації // Борисфен. - 1996. - №5. - С. 21-25 (0,5 др. арк.) (у співавт. з Н.Романець).

"На кожного інтелігента має бути справа" // Борисфен. - 1996. - №7. - С. 23-27 (0,5 др. арк.) (у співавт. з В. Іваненко, І.Голубом).

Учасник українського національного підпілля // Борисфен. - 1996. - №8. - С. 26-27, №9. - С. 21-23 (1 др. арк.).

Трагедія чекіста // Борисфен. - 1997. - №10. - С. 12; №11. - С. 14-17 (0,5 др. арк.) (у співавт. з В.Іваненко).

"У зв'язку з арештом як викритого ворога народу..." або історія "спецеєдства" // Борисфен. - 1997. - №10. - С. 12; №11. - С. 14-17. (0,5 др. арк.) (у співавт. з І.М.Єліновим).

Покарання за хліб. Репресії проти селянства Дніпропетровщини у 1928-1933 роках // Борисфен. - 1998. - №1. - С. 8-9; №2. - С. 15-16; №3. - С. 9-11 (1 др. арк.) (у співавт. з Н.Романець).

Інтелігенція і влада. З історії політичних репресій 1920-1950 рр. на Дніпропетровщині // Грані. - 2000. - №2 (10). - С.44-57 (1,5 др. арк.) (у співавт. з І.М.Єліновим).

За принципом китайського дракона: внутрікомуністична опозиція 20-х років // Гуманітарний журнал. - 1999. - №3. - С.44-56 (1,5 др. арк.) (у співавт. з Д.В.Архірейським).

Ченцов В.В. Більшовики-меншовики: держава проти партії (на українських матеріалах 20-х років) // Гуманітарний журнал. - 2000. - №4. - С.28-38 (1 др. арк.).

Судьба репрессированного по документам советских спецслужб // Toldos Levi Yitzchak. - Vol II. - №Y, n - 1995. - Р. 447-580 (4,5 др. арк.)

Die deutsche Bevцlkerung am Dnjepr im Zeichen des stalinischen Terrors // Forschungen zur Geschichte und Kultur der Russlauddentschen. - Klartext, 1995. - №5. - Р. 7-23 (1 др. арк.).

ПК. Страницы истории специального подразделения // Вестник Службы безопасности Украины. - 1996. - №7,8. - С. 167-177 (0,7 др. арк., д.с.к.).

Общность трагических судеб украинцев и русских в условиях утверждения сталинского тоталитаризма конца 20-30-х годов (постановка проблемы) // Нива знань. - №4. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 21-26 (0,5 др. арк.) (у співавт. з В.Іваненко).

"Контрреволюционная организация в сельском хозяйстве Украины" // Питання аграрної історії України та Росії. - Дніпропетровськ: Промінь, 1997. - С. 154-164 (0,5 др. арк.) (у співавт. з В.Іваненко).

Repressionen gegen deutsche Priester in den 30-er Jahren des 20. Jahrhunderts // Forschungen zur Geschichte und Kultur der Rulanddentschen. - Klartext, 1997. - Р. 55-61 (0,5 др. арк.) (у співавт. з Н.А.Фоменко).

Чекіст запасу НКВС // Відроджена пам'ять. Книга нарисів. - Дніпропетровськ: Науково-редакційний центр обласної редколегії по підготовці й виданню тематичної серії книг "Реабілітовані історією", 1999. - С. 383-396 (0,5 др. арк.).

Духовная жизнь Екатеринославской губернии в начале 20-х годов по документам ГПУ // Скарбниця рідного краю. Збірка матеріалів науково-практичної конференції з музейної справи краєзнавства. - Дніпропетровськ: Пороги, 1993. - С. 108-114 (0,5 др. арк.).

Роль органів державної безпеки в становленні радянської тоталітарної держави в 20-х роках // Тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції "Влада в Україні: історія та сучасність". - Дніпропетровськ, 1994. - С. 23-24 (0,2 др. арк.).

Аналогии в истории. Деятельность экономического отделения ЧК-ГПУ в условиях новой экономической политики // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80 годы ХХ века). Материалы международной научной конференции. Харьков, 21-23 сент. 1993. - Т. 1. - Харьков, 1994. - С. 155-162 (0,5 др. арк.).

Інформаційні зведення чекістських органів як джерело для вивчення суспільно-політичного життя України в 20-х роках (за матеріалами державного архіву Дніпропетровської області) // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи. Наукові доповіді Всеукраїнської конференції (Київ, 19-20 листопада 1996 року). - К., 1997. - Ч. II - С. 111-119 (0,5 др. арк).

Революция и контрреволюция. Становление понятия "контрреволюционного преступления" в советском законодательстве // XX століття - століття революцій. Матеріали та тези доповідей та повідомлень Всеукраїнської наукової конференції. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 46-52 (0,5 др. арк.).

Документы советских органов государственной безопасности как источник по изучению проблемы политических репрессий против немецкого населения Украины в 20-е-30-е годы // Российские немцы. Историография и источниковедение. Материалы международной научной конференции. - М., 1997.- С. 347-368 (1 др. арк.).

АНОТАЦІЯ

Ченцов В.В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 482 с. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 2000.

У монографії вперше у вітчизняній історіографії проведено комплексне дослідження механізму формування і здійснення репресивної політики в Радянській Україні в 20-ті роки.

Уперше вводиться до наукового обігу і аналізується комплекс нових документів і матеріалів передовсім з архівів спеціальних служб (Служби безпеки України, Міністерства безпеки Російської Федерації). Розкриваються інформаційні можливості зазначеного корпусу для дослідження теми політичних репресій.

Показано механізм упровадження політичних репресій протягом 20-х років, виділені головні етапи і особливості репресивної політики в Україні, з'ясовано специфіку репресій стосовно окремих соціальних верств населення: творчої та технічної інтелігенції, робітничого класу, селянства, молоді і т.д.

Розкрито деякі аспекти здійснення політичних репресій з боку радянської держави щодо представників різних релігійних конфесій, вірувань та духовних учень.

Доведено, що у 20-ті роки в країні існувала в різних проявах опозиція існуючому режиму. Простежено етапи розправи правлячої партії з членами опозиційних партій соціалістичної орієнтації та опозиційно настроєними комуністами.

Ключові слова: Радянська Україна, політичні репресії, нова економічна політика, органи державної безпеки, надзвичайні комісії, Державне політичне управління, контрреволюціонери, опозиція.

SUMMARY

Chentsov V.V. Political repressions in the Soviet Ukraine in the twenties. - Ternopol: Zbruch, 2000. - 482 p. - Monograph.

The thesis for a Dr Sc (Doctor of Sciences) degree, specialty 07.00.01. - History of Ukraine. - Dnepropetrovsk State University, Dnepropetrovsk, 2000.

The complex investigation of the repressive policy in the Soviet Ukraine in the twenties has been done in this monograph.

For the first time in the scientific works series of new documents and materials are mainly gained from the special services archives (The Security Service of Ukraine, The Ministry of Russian Federation Security). Information possibilities of the sources in question for the political repression investigation are revealed.

The mechanism of repression setting up throughout the twenties was displayed; the main stages and peculiarities of repressive policy in Ukraine were singled out as well as the specific character of repression against some social categories of population such as the intelligentsia, the working class, the peasantry, the youth.

Some aspects of repressive policy towards the representatives of different religion confessions, beliefs and spiritual doctrines were revealed.

It was proved that in the twenties in the country there was a real opposition to the existed regime. The stages of the reprisal of the leading party against the members of the opposition parties - socialist and communist orientation and against the communists - were investigated.

Key words: the Soviet Ukraine, political repressions, new economic political, Cheka, GPU (State political government), "the organs" of state security, counter - revolutionaries, opposition.

АННОТАЦИЯ

Ченцов В.В. Политические репрессии в Советской Украине в 20-е годы. - Тернополь: Збруч, 2000. - 482 с. - Монография.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 2000.

Значительным достижением украинской государственности является вступление в силу в 1991 г. Закона Украины "О реабилитации жертв политических репрессий в Украине" и принятие на его основе Президиумом Верховного Совета (постановление №2256-ХІІ от 6.04.1992 г.) и Кабинетом Министров Украины (постановление №530 от 11.09.1992 г.) решения о подготовке и издании научно-документальной серии книг "Реабилитированные историей".

Монография выполнена в рамках данной государственной программы Украины.

В монографии проведено комплексное исследование механизма формирования и осуществления репрессивной политики в Советской Украине в 20-е годы.

Объект исследования - политические репрессии как явление без акцента на их правомерность со стороны государства в отношении конкретных граждан.

Хронологические рамки исследования охватывают период с 1920 по 1930-й год.

Территориальные границы исследования очерчены украинскими землями, которые входили в состав СССР.

Цель диссертационной работы состоит в том, чтобы исходя из степени научной разработки проблемы, имеющейся источниковой базы и историографического наследия, всесторонне проанализировать политические репрессии как явление, определить особенности репрессивной политики в советском обществе в 20-е годы, специфику политических преследований в Украине.

Впервые вводится в научный оборот и анализируется комплекс новых документов и материалов, в первую очередь из архивов специальных служб (Службы безопасности Украины, Министерства безопасности Российской Федерации). Раскрываются информационные возможности данного источникового корпуса для исследования политических репрессий. Сделана попытка систематизировать и классифицировать документы советских органов государственной безопасности.

Определены место, положение и роль органов безопасности (ЧК-ГПУ) в государственной системе, взаимоотношения ведомства с партийными, советскими структурами власти и управления.

Проанализированы юридические нормы 20-х годов, в первую очередь в контексте трансформации законодательной и нормативно-правовой базы для эффективного осуществления репрессивной политики.

Показана технология политических репрессий в 20-х годах, выделены основные этапы и особенности репрессивной политики в Украине, специфика репрессий против отдельных категорий населения: интеллигенции, рабочего класса, молодежи и т.д.

Детально исследованы методы политических репрессий, которые применялись большевиками с целью утверждения и укрепления советской власти в украинской деревне, в т.ч. деятельность военных совещаний, институтов заложников, десятихатников, ответчиков и т.п.

Раскрыты некоторые аспекты репрессивной политики в отношении представителей разных конфессий, верований и духовных учений.

Доказано, что в 20-е годы в стране существовала реальная оппозиция коммунистическому режиму.

Прослежены этапы расправы правящей партии с членами оппозиционных партий социалистической и коммунистической ориентаций, оппозиционно настроенными коммунистами. Определены роль и место политических репрессий в этом процессе.

Анализ с позиции сегодняшнего дня трагических событий прошлого убеждает: угроза возвращения к тоталитарному правлению существует для любого общественного организма с нестойкими демократическими традициями. Поэтому изучение истоков, причин, сущности и проявлений советского тоталитаризма сохраняет свою актуальность.

Ключевые слова: Советская Украина, политические репрессии, новая экономическая политика, чрезвычайные комиссии, Государственное политическое управление, органы государственной безопасности, контрреволюционеры, оппозиция.

Размещено на Allbest.ru