Слов’янські народи Австрійської монархії: культурно-освітні та наукові зв’язки з українцями

Точнішу картину національного учнівського і студентського складу навчальних закладів Австрійської монархії маємо на основі детального аналізу даних австрійської статистики та принагідних інших джерел. Фронтальний перегляд списків учнів більшості гімназій Галичини та студентів Львівського університету за першу половину ХІХ ст. свідчить, що у них навчалося багато вихідців із слов'янських земель. Немало таких учнів, а найбільше з Чехії та Моравії, було в Академічній львівській гімназії. Тут у другій половині 40-х років ХІХ ст. уродженці Чехії і Моравії становили близько 2,4% усіх учнів гімназії. З інших слов'янських земель студіювали лише окремі особи. Подібну картину маємо в Домініканської львівській гімназії. Учні, судячи з роду занять їхніх батьків, були дітьми переважно чиновників, військових, лікарів, які за розпорядженням австрійського уряду працювали у різних відомствах Галичини. Слов'яни-гімназисти, що родом з-поза Гали-чини, зустрічаються у Бережанській, Бучацькій, Самбірській, Перемишльській, Станіславівській, Чернівецькій гімназіях, реальних школах Львова і Чернівців. Навчалися вони також у львівській греко-католицькій генеральній Духовній семінарії, шляхетській Терезіанській академії.

Імена та прізвища вихідців зі слов'янських земель у студентських списках Львівського університету трапляються вже наприкінці ХVІІІ ст. Проте точніші і докладніші відомості є лише після 1817 р. Списки студентів свідчать, що тут були вихідці з Хорватії (І. Андрович, К. Штоґермайєр, А. Бердеріх, К. Ліндера), Славонії (Л. Геліш, Н. Стутуля, А. Мелєвич), Далмації (Е. Ешеріх), Крайни (Ф. Перко, Ф. Плушк), Штирії (М. Сегерауш), Чехії (В. Дундер), Моравії (Л. Беррес) та Силезії, а також Угорського королівства. Серед останніх було чимало зі Словаччини (Я. Йозефович, Ф. Сметанка, І. Дюбек, А. Матценауер).

Слов'янська молодь здобувала освіту й у Львівській технічній академії. У 1850 р. тут навчалися 101 поляк, 14 українців, 6 чехів (серед останніх був видатний в майбутньому астроном Д. Зброжек).

Українська студіююча молодь, контактуючи зі своїми слов'янськими товаришами, які прибули з інших земель, одержувала від них інформацію про їхню батьківщину, мову, культуру. Такий взаємообмін сприяв розширенню їхнього світогляду, знань про інші слов'янські народи. Згодом здобуті відомості збагачувалися, підкріплювалися спеціальною літературою та ставали дороговказом у наукових дослідженнях як українських, так і слов'янських учених.

У параграфі “Педагогічно-навчальна і організаційна діяльність у вищій школі” показано внесок вихідців зі слов'янських земель держави Габсбургів в організацію нових шкіл та навчального процесу на українських теренах. Серед перших викладачів відкритого у Львові 1784 р. університету переважно були професори раніше ліквідованих австрійських університетів: багатьох переводили в Галичину розпорядженням монарха, деякі, у пошуках роботи, приїжджали сюди самі.

Помітною постаттю на філософському факультеті був художник і архітектор, теоретик мистецтва чех І. Хамбрез. Він керував кафедрою, читав курси з будівництва мостів, архітектури тощо. Викладаючи архітектурний рисунок, І. Хамбрез навчав не лише на античних зразках, а й високо шанував місцеві народні традиції, особливо в орнаментальному декорі. За його безпосереднім керівництвом здійснювалася реконструкція ряду львівських будівель.

Викладачами класичних дисциплін були чехи М.Ф. Канавал, І.Я. Поллак та ін. Із запровадженням у 1810 р. до навчальної програми курсу педагогіки пов'язано ім'я чеха М.Ф. Фойгта і словака Й. Ярини як перших викладачів цього предмету. Серед професорського грона Львівського університету 30-40-х років ХІХ ст. значно виділявся філософ і славіст І.Я. Гануш, який поширював гегелівські погляди серед студентів. З університетом пов'язано ім'я поляка зі Силезії А.Завадського. Предметом його наукових захоплень була ботаніка Галичини. Він також вписав своє ім'я в історію львівської журналістики як редактор німецькомовної газети “Lemberger Zeitung” та її літературних додатків “Miscellen” i “Mnemosyne”.

Чимало вихідців зі слов'янських земель було на юридичному факультеті. Помітними постатями були уродженці Крайни А.Пфле-ґер та І. Зерґолл. З іменем чеха М.А. Ґоча пов'язаний перший в університеті курс лекцій з історії світової (європейської) культури. Останні два правники були під впливом ідей Е.Канта і поширювали їх серед студентів.

На богословському факультеті зі слов'ян працювали його перший декан словак В. Діханич, чехи Я. Амброз, І.Й. Пєнка та А. Росбєрський. З ім'ям останнього пов'язано виникнення львівської правничої школи.

Значні заслуги в організації медичних навчальних закладів у Галичині належать полякові А. Крупінському. Як перший протомедик краю він підготував проекти відкриття Медичної колегії у Львові, а також фармацевтичних шкіл у Бродах, Заліщиках, Скольому, Самборі та інших містах. За десять років діяльності Медичної колегії було підготовлено 60 дипломованих лікарів, десятки акушерів і спеціальних фахівців. На медичних студіях університету в перші роки його діяльності працювали словенець Т. Седей, чехи Я. Махан, Й. Беррес. Останній, який мав славу одного з кращих тогочасних лікарів Галичини, наприкінці 20-х років ХІХ ст., у зв'язку з масовим поширенням холери, виступив ініціатором створення спеціалізованої інфекційної лікарні, відкритої у Львові 1831 р.

1844 р. у Львові було відкрито першу вищу технічну школу в Україні - Технічну академію. У її створення та налагодження у ній навчального процесу багато сил доклав чеський учений і педагог І. Лемох; він, зокрема, склав проект навчального плану для студентів академії. Тут також працювали чеський математик, інженер і механік Г.А. Пешка, доктор філософії Я. Шокліц з Іллірії та ін.

Загалом вихідці зі слов'янських земель відіграли певну роль в налагодженні навчального процесу галицької вищої школи. Багато з них були організаторами кафедр, лабораторій та спеціальних кабінетів. Вони поєднували навчальну роботу з науковими дослідженнями земель, на яких тимчасово чи тривало проживали.

“Слов'янські педагоги у гімназіях та спеціальних професійних школах” - такий зміст наступного параграфу. Про діяльність цих педагогів у першій половині ХІХ ст. збереглося небагато відомостей, оскільки більшість відповідних документів згоріли під час численних пожеж у бурхливому 1848 р. Наявні джерела допомагають виявити чимало цікавих фактів.

Значним навчальним закладом була Станіславівська гімназія, де у різний час здобували освіту визначні діячі української культури. Тут працювали чехи Й. Соммер, Я. Гайдук, Я. Гавел. Високим рівнем навчального процесу відзначалася Бережанська гімназія. Цьому сприяв добрий підбір педагогічних кадрів, серед яких було багато чехів. Високою професійністю відзначалася робота Ф. Каутцького, М. Гори, Й. Бєлечкого, А. Лішка. У різний час у Тернопільській гімназії викладали чехи Й. Ваврешка, С. Рожанко, А. Горжак, Я. Поспішіл, І. Рішка, В. Дворжак.

У першій третині ХІХ ст. важливим центром українського культурного життя, який певною мірою випереджував Львів, був Перемишль. На той час тут уже тліла іскра української національної свідомості, яку підтримували вчені й культурно-релігійні діячі І. Лаврівський, І. Могильницький, І. Снігурський та ін. На запрошення І. Снігурського у Перемишлі працювали чехи А. Нанке та В. Серсаві, діяльність яких ознаменувалася активною популяризацією музики Д.Бортнянського, що внесла свіжий струмінь у хорове мистецтво західноукраїнських земель. Чех Ф. Лоренц писав музику до водевілів, які ставили українські аматори. З перемишльської музичної школи вийшли перші українські професійні композитори в Галичині М. Вербицький, І. Лаврівський, А. Вахнянин.

Багато чехів було у Львівській Домініканській гімназії (М. Вашек, згодом директор Нормальної школи у Львові, М. Конопасек, який у другій половині ХІХ ст. був головою “Чеської бесіди”, Ф. Мрняк, Ф. Новотний, Ф. Воєводка та ін.). З історією цієї гімназії пов'язано ім'я словенця М.Чопа. Зустрічаються в навчальних закладах Галичини й поодинокі серби (напр. Т. Мілоєвич).

На Буковині серед викладачів найбільше було вихідців з Чеських земель. У Чернівецькій гімназії протягом 1820-1868 рр. ними були 17 педагогів (В. Рольний, Ф. Невечержел, В. Вислоужіл, Ф. Голуб та ін.). Автором цікавої краєзнавчої розвідки про буковинський край, підготовленої за дорученням австрійських властей для потреб гімназистів, був А. Крал. У цій праці знаходимо відомості географічні, стосовно господарського і культурного життя, населення, історичний екскурс тощо. Автор доходить висновку, що Буковина є українською землею. У цій же гімназії працювали В. Кермавнер з Крайни і Е. Шредер з Воєводини.

Вирізняється такий навчально-методичний аспект у діяльності слов'янських педагогів на українських землях, як підготовка посібників та підручників. Як правило, цю літературу друкували у Відні німецькою мовою. Авторами підручників, за якими навчалися гімназисти у 1850-1860-х рр., були чехи Ф. Мочнік (геометрія), Й. Бескіба (математика), А. Кунцек (фізика), К.В. Зап (географія), І.Я. Гануш (філософія) та ін. Викладач Перемишльського ліцею поляк А. Урбанський є автором посібника з фізики українською мовою, а чеський службовець у Львові К. Піхлер - української граматики для чужинців німецькою мовою.

Перебування уродженців слов'янських земель у навчальних закладах Галичини, Закарпаття та Буковини дає підстави стверджувати, що більшість їх потрапляла на цю територію як провідники освітньої політики австрійського уряду. Деякі з них, будучи знайомими з європейським просвітництвом, романтизмом, перебуваючи під впливом ідей слов'янського національного відродження, поширювали їх у цій частині українських етнічних земель. Молодь від них довідувалася про нові здобутки в духовній і матеріальній культурі в Європі, переймала позитивні ідеї нової епохи.

Розділ 6 - “Наукові зв'язки”. У параграфі “Роль особистих контактів” у цих зв'язках відзначається, що подорожні нотатки мандрівників й спеціальні дослідження Ф. Краттера, Б. Гакета, Й. Рорера та інших не могли пройти повз увагу освіченого українського та польського галицького суспільства. Починаючи з 20-х років ХІХ ст. у Галичині з'являються перші літературні альманахи. Вони підхопили загальне зацікавлення народною піснею, відіграли певну роль в організації видань і збірок народних пісень, у справі підготовки широкого читача до сприйняття фольклору. На шпальтах львівської преси з'являлися численні етнографічно-фольклористичні розвідки місцевих учених, у тому числі українських і польських. З цього погляду значний внесок у розвиток польсько-українських наукових взаємин зробили польські фольклористи й етнографи З. Доленґа-Ходаковський та К.Л. Ширма. Обидва вчені налагодили контакти з українським мовознавцем з Перемишля І. Могильницьким. Від К.Л. Ширми І. Могильницький чи не вперше дізнався про фольклористичну діяльність сербського вченого В. Караджича, зокрема його перебування у Львові. У розпорядженні І. Могильницького знаходилася Караджичева збірка сербських народних пісень. Це фольклорне зібрання мало особливий резонанс в слов'янському світі, в тому числі серед українців. Видане розмовною сербською мовою, воно сприяло пробудженню інтересу до збору і публікування українських народних пісень. Безпосередньо під впливом В. Караджича І. Могильницький ширше зацікавився слов'янськими народними піснями.

З науковою діяльністю В. Караджича на ниві фольклористики був обізнаний також Д.Зубрицький, який високо оцінював праці сербського вченого. Водночас галицький історик підкреслював нагальну необхідність вивчення народної творчості у Галичині. При цьому він зазначав, що українські пісенні скарби є найбагатшими, порівняно з іншими народами, і були б дуже цінним матеріалом для вивчення української історії.

Значний резонанс у слов'янському світі здобули перші опубліковані збірки українського фольклору, зібраного в Галичині (як приклад слід згадати відгук словенця С. Кочевара на “Pieѕni polskie i ruskie ludu galicyjskiego” Вацлава з Олеська). Поляк Ж.Паулі не лише збирав і досліджував український фольклор, але й першим познайомив учасників “Руської трійці” з А. Бєльовським, Л. Сєменським, К. Вуйціцьким, К. Туровським та іншими польськими вченими й громадсько-культурними діячами. Їхня співпраця сприяла вивченню українського фольклору і дальшим його публікаціям у другій половині 30-40-х років ХІХ ст. Вагомою для розвитку польсько-українських взаємин була діяльність тих польських науковців та письменників. які гуртувалися навколо інституту Оссолінських у Львові (К. Вуйціцький, Е. Коритко, А. Бєльовський, С. Гощинський, брати Л. і Ю. Дунін-Борковські, В. Хлендовський та ін.). Серед їхніх знайомих і друзів був І.Вагилевич.

Зв'язки з українським культурним середовищем підтримували також чеські та словацькі вчені. В. Дюріх мав письмові контакти з мукачівським єпископом А. Бачинським. Останній інформував чеського вченого про пам'ятки давньослов'янської та давньоукраїнської мови, які зберігалися в єпископській бібліотеці. Зв'язки з А. Бачинським підтримував і словак Ю. Рібай. Саме він увів Й. Добровського в світ українознавства. У бібліотеці Й. Добровського були праці українців (“Граматики” М. Смотрицького, І. Кутки, І. Брадача). Чеський учений листувався з А. Бачинським, І. Снігурським, Є. Стрілецьким, І. Лаврівським та ін. Відомості про український пісенний фольклор він одержував від різних кореспондентів (зокрема, від поляка Ю.С. Бандткє).

Діяльність Й. Добровського ни ниві чесько-українських культурних взаємин продовжили і розвинули П.Й. Шафарик, В. Ганка, К.В. Зап, Я.П. Коубек, К.Я. Ербен, І.Я. Гануш, Ф. Яхім та ін. Контакти цих вчених з українцями створювали широкі можливості для пошуків і запрoвадження до наукового обігу різних джерельних матеріалів, сприяли підготовці узагальнюючих праць, перш за все у славістичній сфері, розширенню книгообміну, впливали на розвиток наукових досліджень українських науковців тощо.

Окреме місце в українці В. Ганки займають його переклади поезій Краледвірського рукопису українською мовою. Цей твір літературного походження у своїй основі мав фольклорну поетику. Оцінений у першій половині ХІХ ст. як автентичний, він захопив слов'янських письменників, вчених тощо. Згодом появилося дуже багато перекладів твору різними слов'янськими мовами. Серед українців одним з перших до Краледвірського рукопису звернувся І. Вагилевич. Пісні з цього рукопису перекладав і М. Шашкевич.

Особливо багатогранними були взаємини тих слов'янських учених, які певний час жили і працювали серед українців Галичини. З них найбільші заслуги у сфері цих взаємин мали Я.П. Коубек, К.В. Зап, І.Я. Гануш, Л. Ріттерсберг, Ф. Яхім та ін.

Значну роль у розвитку українсько-слов'янських наукових зв'язків відіграв відомий славіст В. Копітар, який підтримував особисті контакти з українськими вченими, громадсько-культурними та церковними діячами Й. Лозинським, Й. Левицьким, Д. Зубрицьким, М. Малиновським, І. Лаврівським, Я. Головацьким та ін.). На увагу заслуговує його діяльність як цензора українських видань (граматик І. Могильницького, Й. Левицького, збірки пісень Й. Лозинського, альманахів "Зоря" і "Русалка Дністровая").

Справу В. Копітара на ниві українсько-словенських культурних взаємин послідовно продовжував мовознавець Ф. Міклошич. Українська проблематика була у сфері наукових зацікавлень словенця М. Чопа (мова, фольклор, книгодрукування у Львові).

У другій половині 30-х років ХІХ ст. відомості про пам'ятки української народної творчості серед словенців та хорватів поширювалися перш за все через Е. Коритка, якого через антиавстрійську діяльність заслали для відбуття покарання у Любляну. Там він нав'язав контакти з словенськими і хорватськими освіченими колами (Ф. Прешерном, Л. Гаєм та ін.) і за їхньої підтримки почав вивчати фольклор і етнографію словенців. Він також знайомив своїх люблянських друзів з новинками в культурному житті галицьких українців, а рідних і знайомих у Галичині - з новинками слов'янського культурного і наукового життя.

Багатогранні зв'язки зі слов'янськими вченими і громадсько-культурними діячами мав І. Головацький. Під час віденських студій він проживав зі своїми земляками - поляками К. Мощанським, П. Бартманом і К. Гасманом. У Відні І. Головацький нав'язав тісне співробітництво з чехами К. Кампеліком, Й. Подліпським, сербом В. Караджичем та іншими слов'янськими громадсько-культурними діячами, вченими, письменниками.

Важливе місце у міжслов'янських наукових взаєминах займало дослідження мовознавчих проблем. Адже питання мови специфічно проявлялися у кожного народу, розкриваючи його національні особливості. Більшість слов'янських вчених вважало, що знання мови допомагає глибше зрозуміти історію і духовне життя народу, виховує повагу до нього. Наукові студії цих учених ускладнювали термінологічне розмаїття мов.

Одним з перших до проблеми української мови звернувся польський фольклорист і етнограф Ю.С. Бандткє. Він високо оцінював подвижницьку діяльність І. Могильницького та його однодумців. Питання української мови були серед наукових зацікавлень відомого чеського вченого, мовознавця, засновника славістики в сучасному її розумінні Й. Добровського. Займаючись загальним слов'янським мовознавством, він відзначав, що мова розвивається з розвитком суспільства. Важливим джерелом для студій над слов'янськими мовами Й. Добровський вважав фольклор, який, за висловом Я. Коллара, є “захистом і окрасою мови, найважливішим джерелом національної культури”.

На початок ХІХ ст. припадають перші праці словенських вчених про українську мову (М. Чоп, В. Копітар, Ф. Міклошич). Українська мова була серед основних наукових зацікавлень Я.П. Коубека під час його перебування у Галичині. Мовознавчі дослідження та граматики слов'янських учених добре були відомі галицьким українцям. Насамперед йдеться про роботи В. Копітара, Й. Добровського, Ф. Метелка, І. Берліча, П. Дайнка, П. Шафарика.

Таким чином, особисті контакти вчених сприяли розвиткові наукових досліджень, перш за все в гуманітарній сфері, вели до розширення проблематики наукових студій, спричинялися до запровадження в науковий обіг невідомих документів тощо.

Важливим фактором у дальшому розвитку наукових взаємин було перебування слов'янських учених на території Галичини і безпосереднє знайомство з українцями та їхньою історією, мовою, культурою. Звернення до усної народної творчості та історичного минулого, яке домінантою проходило у їхніх дослідженнях, багато в чому було визначальним для формування і поступу української національної науки цього регіону.

У параграфі “Вклад Галицько-руської матиці у розвиток культурно-наукових взаємин” насамперед зазначено, що питання про зв'язки аналогічних культурно-освітніх і наукових організацій у слов'янських народів, матиць, вперше було поставлено влітку 1849 р. Установою, з якою названа матиця розпочала встановлення письмових зв'язків, була Сербська матиця у Новому Саді (1864).

У 1865 р., з метою встановлення співробітництва зі всіма слов'янськими науковими і культурно-освітніми організаціями, за ініціативою Я. Головацького була розіслана відозва, в якій визначалися завдання діяльності Галицько-руської матиці - не лише поширювати відомості про слов'янство, але й збагачувати бібліотеку Матиці. Разом з відозвою розсилався перший випуск “Наукового Сборника”. На цю відозву відгукнулися серби, хорвати, словенці, чехи, словаки. Відтоді слов'янські зв'язки Галицько-руської матиці почали набувати цілеспрямованого характеру.

У 1860-х роках встановлюються контакти з Далматинською матицею у Задарі, Іллірською матицею в Заґребі та Словенською матицею у Любляні. З цими організаціями був налагоджений обмін інформацією про наукове і літературне життя, книжками, списками своїх видань. Завдяки книгообміну розширювався діапазон взаємної інформації про загальний стан культурно-освітнього і наукового життя в слов'янських землях та в Галичині, суттєво поповнювалися фонди книгозбірень.

В українсько-чеських громадсько-культурних зв'язках продовжувалися традиції співробітництва, започатковані членами “Руської трійці” та визначними діячами слов'янського світу П.Й. Шафариком і Я. Колларом. У 1865 р. львівська Матиця передала бібліотеці чеської посестри по одному примірнику всіх своїх видань. У свою чергу празька матиця надіслала до Львова 174 примірники своїх книг, брошур і журналів, у тому числі 119 випусків журналу, праці чеських вчених Я.А. Коменського, К.Я. Ербена, Я.С. Пресля, Я. Сметани, Я.С. Томечка, В.В. Томека, Й. Юнґмана, Ф.Л. Челаковського, різну перекладну літературу. Надалі Чеська матиця регулярно присилала свої видання. Львівська матиця підтримувала тісні зв'язки з іншими чеськими організаціями і товариствами: Чеською академією наук, Моравською матицею, Чеським національним музеєм, культурно-просвітницьким об'єднанням “Slavia”, редакціями кількох газет.

На 1863 р. припадають перші спроби налагодження контактів Галицько-руської матиці з заснованою цього ж року Словацькою матицею у Мартіні. Між двома культурно-науковими інституціями налагодилися зв'язки в справі обміну літературою. Їхня інтенсивність залежала від кількості публікацій, надісланих як з української, так і з словацької сторони. Незважаючи на труднощі, які доводилося долати у видавничій діяльності, всі свої видання, які виходили у 60-х роках ХІХ ст., Словацька матиця надсилала до Львова. Оскільки словаки цікавилися розвитком сучасної української літератури, становищем українців, українська матиця намагалася якнайповніше інформувати своїх колег шляхом пересилання відповідної літератури, в тому числі і своїх видань.

Львівська матиця підтримувала контакти також з польськими науковими установами, зокрема з бібліотекою Оссолінських у Львові.

Взаємодія і взаємовплив Галицько-руської та інших матиць Австрійської імперії прослідковуються в програмах і статутах львівської матиці, відзначаються і підкреслюються у протоколах засідань її правління та загальних зборів, у її періодичному органі, наукових працях її членів. Міжслов'янські взаємини Галицько-руської матиці найінтенсивнішими були в 60-70-х роках ХІХ ст. Вони мали різноплановий характер, сприяли ознайомленню української громадськості Галичини з суспільно-культурним життям інших слов'янських народів Австрійської держави, позитивно впливали на збагачення культурного життя краю. Львівська матиця тривалий час (близько 20 років) залишалася єдиною українською інституцією наукового і культурно-освітнього характеру в Галичині. Завдяки своїй науково-видавничій діяльності вона вписала в історію української науки власну сторінку, а встановленням контактів з іншими аналогічного характеру слов'янськими установами і товариствами сприяла розвиткові міжнародних культурних зв'язків.

Загалом слов'янсько-українські наукові зв'язки мали багатогранний характер і проявлялися в різних формах. Слов'янські вчені виявляли різнобічнє зацікавлення Україною, українським народом, його мовою, історією, культурою, народною творчістю. Їхні знання розширювалися і поглиблювалися в міру налагодження і розвитку особистих контактів з українськими науковцями, громадсько-культурними діячами. Ці взаємини сприяли глибшому взаєморозумінню, виробленню спільних критеріїв в оцінці суспільних явищ, історичних подій тощо. Особливо тісні зв'язки між вченими встановлювалися при підготовці наукових досліджень. Вчені взаємно обговорювали та рецензували рукописи, допомагали ознайомленню з джерельним матеріалом.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Включення слов'янських земель до складу Габсбурзької монархії певним чином вплинуло не лише на їхній загальний економічний, суспільний і культурний розвиток, але й на характер взаємин з народами монархії, в тому числі з українцями Закарпаття, Галичини і Буковини. Цей вплив виявлявся по-різному (шляхом державної політики, через особисті взаємини тощо). Якнайширше і різнобічно він проявився у сфері культури, насамперед в освіті та науці. Специфіка контактування споріднених культур породжувала багатоманітність форм і засобів засвоєння попередніх здобутків сусідніх народів. Носії певної культури породжували патріотичні настрої у сусідів, активізували процеси, пов'язані з формуванням національних культур. Ці взаємозумовлені процеси проходили інтенсивно і були стрижнем своєрідного феномену слов'янства - національного відродження.

Саме через культуру слов'яни заявляли про себе як самобутні народи. Пошуки шляхів і форм їхнього зближення та співробітництва привели до зародження концепцій слов'янської спільності та програм єднання слов'ян. Зміст цих програм, форми слов'янських національно-культурних рухів (слов'янська взаємність Я. Коллара, ілліризм, австрославізм тощо) багато в чому визначалися правовим становищем слов'янства у Габсбурзькій державі, особливостями національної політики австрійського уряду. Вершиною розвитку і пропаганди ідей слов'янської єдності став перший міжнародний форум слов'янства - Слов'янський з'їзд 1848 р. у Празі, на якому українське питання вперше прозвучало на міжнародній арені в політичному контексті. Саме тоді окремі слов'янські громадсько-культурні діячі, будучи добре ознайомленими зі станом українсько-польських відносин у Галичині, намагалися підтримувати українців у їхній боротьбі за свою національну самобутність.

Освічені урядовці, чимало з яких проявили себе як письменники, науковці, педагоги та інші працівники в галузі культури, підтримували жваві контакти зі своїми колегами у різних теренах монархії. Їхні взаємини сприяли не лише науковим дослідженням, але й взаємовпливові та взаємозбагаченню прогресивними ідеями і були поштовхом до розвитку радикальних настроїв та дій.

Важливу роль у розвитку зв'язків слов'янських народів з українцями на територіальному просторі держави Габсбургів відіграли особисті контакти студентської молоді, яка переважно була носієм проґресивних вільнолюбивих ідей. Під час навчання у найвідоміших своїми освітньо-культурними традиціями навчальних закладах Відня, Братислави, Загреба, Праги та інших міст Австрійської монархії студенти брали участь у численних гуртках і товариствах найрізноманітнішого характеру та спрямування. Їхні контакти розширювали діапазон слов'янсько-українських культурних і громадських взаємин, сприяли розвиткові педагогічної думки, наукового життя, поширенню знань та культури в цілому.

Уродженці Галичини, Буковини і Закарпаття були організаторами навчального процесу у вищих і середніх навчальних закладах в інших слов'янських землях монархії (Я.Ф. Кулик в Оломоуці та Празі, П. Лодій та І. Земанчик у Кракові, В. Ключенко і О. Ступницький в Далмації та ін.).

Праця слов'янських педагогів на території Галичини і Буковини спричинилася до поширення тут новаторських педагогічних ідей. Особливо помітною на цьому поприщі була викладацька діяльність професорів Львівських ліцею і університету В. Фойґта та Й. Ярини (педагогіка), І. Мартиновича (фізика), І.Я. Гануша (філософія), Т. Вучича (спеціальні історичні дисципліни), Ф. Гайндля (медицина), А. Росбєрського (право), І. Пєнки (полеміка й релігія), гімназійних викладачів Ф. Кунцека (історія та географія), М.Чопа (класична філологія). Багато хто у дидактичному процесі використовував місцеві матеріали історико-географічного і економіко-правового характеру (Я. Паздєра).

Педагогічна діяльність більшості вихідців зі слов'янських земель у Галичині, Буковині та Закарпатті була тісно пов'язана з їхніми науково-практичними дослідженнями цих територій: картографуванням окремих регіонів (Й. Лізґаниґ), астрономічними спостереженнями (Ф. Кодеш), статистичними характеристиками (Й. Рорер, А. Крал, А. Фікер), фольклорно-етнографічними розвідками (В. Дундер), історією та культурою українців (Я.П. Коубек).

Великий вплив на культурно-наукове життя українців Австрійської монархії мали праці Й. Добровського, П.Й. Шафарика, В. Караджича, В. Копітара та інших слов'янських учених. На їхні авторитетні дослідження посилалися українські галицькі вчені І. Могильницький, І. Лаврівський, К. Блонський та ін.

Глибоке відчуття історичного взаємозв'язку слов'янських народів особливо виявилося у творах ретроспективного характеру, в дослідженнях та пам'ятках мистецтва, зв'язаних з важливими питаннями тогочасного культурного і політичного розвитку слов'янських народів. У цьому плані на особливу увагу заслуговує творча діяльність на терені Галичини плеяди чеських вчених і літераторів Я.П. Коубека, К.В. Запа та ін., в першу чергу діяльність у сфері фольклористики і етнографії, яка активізувала українців у їхніх студіях у цій сфері науки. На відміну від своїх попередників, які цікавилися Україною і знали про неї з розповідей очевидців чи з літературних джерел, ці вчені і літератори тривалий час жили і працювали серед українців, знали їхній побут, помисли і прагнення. Їх об'єднувало одне - зацікавлення Україною і українцями. На той час це зацікавлення мало не лише культурний аспект, але й все ширше набирало політичного характеру. Слов'янські діячі науки і культури, які жили, працювали і творили на території Галичини, значною мірою спричинилися до справи поширення тут нової літератури слов'янських народів. Вони привозили її з Любляни, Праги, Відня, а також одержували поштою та передавали своїм українським друзям.

Контакти слов'янських учених з українцями створювали широкі можливості для пошуків і запрoвадження в науковий обіг різних джерельних матеріалів, сприяли підготовці узагальнюючих праць у галузі славістики, розширювали книгообмін, впливали на розвиток досліджень українських науковців тощо.

Результати дисертації оприлюднені у монографії “Слов'янські народи Австрійської монархії: освітні та наукові взаємини. 1772-1867” (Львів, 1999), біографічному довіднику “Чехи в Галичині” (Львів, 1998), підготовленому у співавторстві, та 34 публікаціях (24 статтях, у тому числі 3 у співавторстві, 5 матеріалах міжнародних наукових конференцій, 5 рецензіях). Загальний обсяг опублікованого тексту по темі дослідження, який безпосередньо належить дисертантові, складає 38 друкованих аркушів.

Література

1. Слов'янські народи Австрійської монархії: освітні та наукові взаємини. 1772-1867. - Львів, 1999. - 296 с.

2. Чехи в Галичині. Біографічний довідник. - Львів, 1998. - 120 с. (Співавтори - О. Дрбал, А. Моторний, В. Моторний, Є. Топінка).

3. Неизвестные документы о серболужицко-восточнославянских связях // Учен. зап. Тартус. ун-та. - Тарту, 1985. - Вып.710. - С.101-107 (Співавтори - К.Трофимович, В.Моторний).

4. Українсько-чесько-словацькі прогресивні громадські зв'язки 40-60-х років ХІХ ст. // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1985. - Вип.31. - С.37-45.

5. Зв'язки вчених Росії і Галичини у першій половині ХІХ ст. // Вісник Львів. ун-ту. Серія історична. - Львів, 1986. - Вип.22. - С.77-83.

6. Вацлав Дундер і Україна // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1989. - Вип.40. - С.104-110.

7. Чеські педагоги в навчальних закладах України (перша половина ХІХ ст.) // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1990. - Вип.42. - С.41-51.

8. Невідомі листи В. Дундера до А. Петрушевича // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1991. - Вип.43. - С.48-53 (Співавтор - А.В. Моторний).

9. Дослідження вчених ЧСФР з питань культурних взаємин українців з чехами і словаками (кінець ХVІІІ - перша половина ХІХ ст.) // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1992. - Вип.44. - С.118-125.

10. Научные связи Галиции и России в первой половине ХIХ в. // Балканские иссследования. - М., 1992. - Вып.16. - С.183-189.

11. Ф.Палацький і Україна // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1993. - Вип.45. - С.157-159.

12. Історична славістика у працях І.Х. Енгеля // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1994. - Вип.46. - С.90-92.

13. З невідомих листів Й.В. Фріча // Республіканець. - Львів, 1994. - №2. - С.102-104.

14. Україна в науковій спадщині Йозефа Добровського // Вісник Львів. ун-ту. Серія історична. - Львів, 1995. - Вип.30. - С.56-63.

15. Слов'янознавчі дослідження Ігнація Яна Гануша // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1995. - Вип.47. - С.48-53.

16. Ян Православ Коубек про Україну // Вісник Львів. ун-ту. Серія історична. - Львів, 1996. - Вип.31. - С.18-24.

17. Вихідці зі слов'янських земель у середніх навчальних закладах Галичини (10-60-і роки ХІХ ст.) // Україна в минулому. - Київ; Львів, 1996. - Вип.9. - С.61-76.

18. Галицкая матица во Львове // Славянские матицы. ХIХ век. - М., 1996. - Ч.1. - С.190-233 (Співавтор - Ф.І. Стеблій).

19. Вихідці зі Словенії в навчальних закладах Львова наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХІХ ст. // Вісник Львів. ун-ту. Серія історична. - Львів, 1997. - Вип.32. - С.71-81.

20. Андрій Крупинський і питання організації вищої медичної школи в Галичині // Наукові зошити історич. ф-ту Львів. ун-ту. - Львів, 1997. - Вип.1. - С.56-59.

21. Місія українських греко-католицьких священослужителів у Далмації в першій чверті ХІХ ст. // Вісник Львів. ун-ту. Серія історична. - Львів, 1998. - Вип.33. - С.86-90.

22. Українці на студіях у вищих і середніх школах слов'янських земель Австрійської монархії (кінець ХVІІІ - 60-і роки ХІХ ст.) // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької. - Львів, 1998. - С.118-127.

23. Уродженці Моравії педагогами в Галичині та Буковині (70-і роки ХVІІІ - 60-і роки ХІХ ст.) // Universitas Ostraviensis. Acta Facultatis Philosophiae. Historіca. - Ostrava, 1998. - С.6. - S.79-90.

24. Невідомі листи Івана Головацького до Антона Петрушевича // Україна модерна. - Львів, 1999. - Вип.2-3. - С.350-372.

25. Львів у описах іноземців (кінець ХVІІІ - перша половина ХІХ ст.) // Львів: місто-суспільство-культура: Збірник наукових праць /Вісник Львів. ун-ту. Серія історична. Спеціальний випуск/. - Львів, 1999. - С.295-307.

26. Кафедра дипломатики, геральдики і хронології у Львівському університеті (кінець ХVІІІ - перша чверть ХІХ ст.) // Наукові зошити історич. ф-ту Львів. ун-ту. - Львів, 1999. - Вип.2. - С.73-75.

????????? ?? Allbest.ru