Участь робітників в політичному житті СРСР. 1961-1991 рр.

У третьому підрозділі - “Надання робітниками-активістами допомоги Радам у реалізації державних функцій” - говориться про розвиток при Радах різноманітних громадських самодіяльних організацій, через які трудящі брали участь у виконанні організаторської, внутрішньополітичної, соціально-економічної, культурно-виховної, контрольної та правоохоронної функцій держави.

У період, який вивчається, отримала розповсюдження система позаштатних інспекторів, інструкторів і контролерів при виконкомах; домові, квартальні та вуличні комітети; комісії з побутового обслуговування, торгівлі і громадського харчування; батьківські ради при школах і дитячих садах; громадські ради клубів і бібліотек; групи і пости народного контролю, добровільні народні дружини, товариські суди та інші формування. Загальна чисельність активістів при Радах за 1961-1985 рр. зросла з 20 млн. до 32 млн. чоловік. Робітники входили практично в усі громадські самодіяльні об'єднання. Але діяльність їх багато в чому залежала від тих службових осіб, котрих вони повинні були перевіряти. Крім того, виявлялося непродумане форсування передачі управлінських функцій органам громадського самоврядування, виконання ними невластивих їм функцій, дублювання один одного, що негативно позначалось на якості їхньої роботи.

У другій половині 80-х років під приводом пошуку нових форм і методів участі робітників в управлінні державними справами почала згортатись робота різноманітних громадських рад і комісій при виконкомах, вуличних і домових комітетів, добровільних народних дружин, товариських судів, інших апробованих форм громадської самодіяльності населення та йшло поквапливе створення неформальних організацій, що дотримувалися на антирадянських, антиробітничих, націоналістичних поглядів. Екстремістські угрупування всіляко намагались розширити свої ряди, проникнути в трудові колективи, створити там низові осередки.

Висунувши лозунг передачі всієї повноти влади від комітетів КПРС Радам, опозиція, сама того не очікуючи, забезпечила собі порівняно швидку перемогу парламентським шляхом. Розвиток подій за цим варіантом дозволив деструктивним політичним силам, по-перше, позбавити панівного становища партократію, що використовувала Ради для надання своїй діяльності легітимного характеру; по-друге, усунути від влади самі Ради, які без підтримки партійних структур, керівних вказівок ЦК КПРС, виявились не спроможними здійснити законодавчі та виконавчі функції, оперативно вирішувати нагальні завдання виводу країни із кризи.

Дисертант дійшов висновку, що в процесі участі робітників в управлінні державою у досліджуваний період виявлялися дві тенденції. Перша з них полягала у тому, що комітети КПРС, Ради народних депутатів проголошували необхідність демократизації державного управління, розвитку самоврядування народу, а багато з них і проводили конкретну роботу по залученню передових робітників до виконання різноманітних державних функцій. Друга тенденція полягала в поступовому посиленні з другої половини 60-х років партійно-державного бюрократичного апарату, що розглядав діяльність представницьких органів, активістів Рад лише як “допоміжний засіб” реалізації настанов верхніх ешелонів влади, а не як основний елемент системи державного управління. Тому особливої гостроти набуло завдання перетворення Рад з форми “демократії підтримки” на форму “демократії реального управління” робітниками та іншими трудящими, державними справами. Але в ході перебудови вона не була вирішена.

Четвертий розділ - “ПРОЯВ ФОРМАЛІЗМУ В ПРОЦЕСІ ВИКОРИСТАННЯ РОБІТНИКАМИ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ І ВИРОБНИЧИХ ПИТАНЬ” - присвячений аналізу діяльності робітників у профспілках і комсомолі, а також органах громадського управління виробництвом.

У підрозділі - “Взаємовідносини робітників з профспілками в процесі захисту інтересів і прав трудящих: досвід та втрачені можливості” - відзначається, що, дотримуючись лінії на посилення ролі профспілок як школи управління, багато партійних і профспілкових комітетів домагалися поліпшення практики прийому робітників до лав профспілок, удосконалення їхньої організаційної структури, усунення застарілих і утвердження ефективних способів заохочення робітників до громадської діяльності. Їм вдалося об'єднати в профспілках майже усіх робітників (у 1961 р. було 68 млн., а у 1986 р. - 140 млн., понад 98 % усіх трудящих), забезпечити їхнє значне представництво на профспілкових конференціях і з'їздах (зокрема, на XVI з'їзді профспілок СРСР у 1977 р. було 2578 робітників, або 51,2 % його делегатів), у виборних профспілкових органах знизу доверху, серед профспілкового активу (у 1962 р. нараховувалося 23 млн. профактивістів, а у 1987 р. - 58 млн. чоловік), що проводив чималу корисну роботу з вдосконалення внутрішньо профспілкового життя, поліпшення умов праці, побуту і відпочинку трудящих.

Разом з тим за фіктивною безхмарністю відносин профспілок з партійними органами і адміністрацією підприємств поступово відбувалася втрата ними своєї демократичної природи і самостійності, очевиднішою робилась їхня неспроможність впливати на розвиток громадської діяльності робітників і вирішення нагальних проблем трудящих, які нагромаджувалися роками.

Саме дефіцит найважливіших продовольчих і промислових товарів, злиденна заробітна плата, яка не відповідала затратам праці, зверхнє ставлення адміністративно-управлінського апарату до робітників були головними джерелами заворушень, що охопили влітку 1962 р. декілька міст країни, після того, як уряд оголосив про підвищення з 1 червня роздрібних цін на м'ясні та молочні продукти на одну третину. У Новочеркаську вони набули драматичного і кривавого характеру. Мали місце й інші виступи через погані житлові умови, нестачу продовольства, з приводу завищених виробничих норм, низької заробітної плати: у 1969 р. - у Києві, Свердловську і Александрові Володимирської області, у 1972 р. - у Дніпропетровську і Дніпродзержинську, у 1973 р. - у Вітебську, у 1980 р. - у Горькому, у 1981 р. - у Києві, Тольятті та ін.

Профспілковим комітетам не вдалося позбутися старих догматичних поглядів на роль робітників у громадському житті, забезпечити їхнє представництво в керівних профорганах, рівнозначне їхній питомій вазі в соціальному складі трудових колективів, галузей, регіонів, країни. Недооцінювалися можливості робітників-делегатів профспілкових конференцій і з'їздів в оцінці проблем профспілкової роботи та виробленню її нових форм і методів. Виникненню райдужної картини профспілкового життя сприяла “показуха” в роботі з активом. Бездумний підхід до організації численних комісій і рад, які дублювали одна одну, створюючи видимість кипучої діяльності, по суті, відбивав у робітників смак до громадської роботи. Все це вело до падіння авторитету профспілок і активності їхніх членів, породжувало у робітників прагнення створити нові професійні об'єднання, домогтися вирішення своїх нагальних завдань за допомогою мітингів та страйків, що в кінці 80-х- на початку 90-х прокотились по всій країні.

У другому підрозділі - “Залучення молодих робітників до політичного життя через ВЛКСМ: ілюзії і реальність” - підкреслюється, що вони складали близько половини чисельності робітничого класу країни та потенційно володіли величезною соціальною енергією. Разом з тим, молоді робітники не мали необхідних навичок висококваліфікованої праці і громадської діяльності. А без цього неможливо було забезпечити спадкоємність у здійсненні історичної ролі робітничого класу. Враховуючи ці обставини, партійні та державні органи змушені були займатися роботою по формуванню у молодих виробничників активної життєвої позиції. Своїм союзником у цьому вони вважали ВЛКСМ - багатомільйонну суспільно-політичну організацію. У 1962 р. у ВЛКСМ було 5,5 млн. робітників, а у 1986 р. - 14,6 млн., або майже в 3 рази більше. Питома вага їх у комсомолі зросла за ці роки на 7,9 % і досягла найвищого рівня за всі післявоєнні роки - 35 %.

Позитивний вплив на розвиток активності молодих робітників справляли: застосування диференційованого підходу до поповнення комсомольських рядів, суспільно-політична атестація комсомольців, їхнє політичне навчання, розширення представництва робітників на комсомольських форумах і у виборних керівних органах ВЛКСМ, виконання молодими виробничниками різноманітних громадських доручень.

Однак бюрократична за своєю суттю модель виховання молодої генерації, що зберігалась, деформувала діяльність партійних і комсомольських комітетів серед робітничої молоді. Дріб'язкова опіка партійними комітетами організацій ВЛКСМ, підміна демократичного централізму волюнтаризмом і формалізмом у самих комсомольських організаціях, байдуже ставлення до життєвих інтересів молоді, незадовільне використання її інтелектуального і професійного потенціалу вели до поглиблення прірви між прагненням молодих виробничників до нового та застиглими на десятиріччя формами роботи, між розвитком ініціативи, творчих починань у житті комсомолу і утвердженням одноманітності, до згортання таких механізмів демократичних норм, як критика, гласність, контроль знизу, колегіальність, до загострення кризи у ВЛКСМ. Чисельність членів ВЛКСМ з 41,9 млн. у 1986 році зменшилась до 23,6 млн. людей у 1991 році, або майже в два рази. Все більша кількість молодих людей почала шукати можливості задоволення своїх потреб у різноманітних неформальних об'єднаннях.

У третьому підрозділі - “Зниження ролі робітників в управлінні виробництвом” - узагальнюється досвід і виявляються недоліки в роботі зборів (конференцій) робітників і службовців, залученні робітників до планування економічного і соціального розвитку, організації колдоговірних кампаній, роботі постійно діючих виробничих нарад, рад бригад і рад бригадирів, ВОВР, НТО та деяких інших самодіяльних об'єднань трудящих. Робітники застосовували їх для забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів, впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, упорядкування організації і зміцнення дисципліни праці, вирішування інших важливих питань.

Але в умовах, коли стимулюючий вплив старого господарського механізму все більше слабшав, а гальмівний, навпаки, - наростав, коли міністерства і відомства прагнули міцно тримати владу над підприємствами, а керівники не були зобов'язані звітувати перед своїми колективами, їхні члени не могли повною мірою почуватися господарями виробництва і зупинити наростання в ньому негативних явищ. Заходи, що проводилися партійними, радянськими, профспілковими і господарськими органами по залученню робітників до управління виробництвом, були лише паліативом. Вони збуджували на певний час їхню управлінську діяльність, але не забезпечували їм реальної влади. Наслідком цього стали: низька ефективність самодіяльних організацій і об'єднань трудящих, байдужість робітників до оптимістичних закликів партійних, профспілкових і комсомольських комітетів по утвердженню на виробництві громадського самоврядування.

Деформація законів і принципів економічної дисципліни і громадської діяльності, що йшла і знизу, і згори, відчуження робітників від засобів виробництва та влади, недооцінка або нерозуміння ними суті економічного і політичного підходів до явищ дійсності вели до того, що вони перетворювалися або в “роботягу”, якому, “де б не працювати, лише б не працювати”, або в “ділягу”, для якого головне - “ухопити якнайдовший карбованець”, ставали безправними та безголосими “гвинтиками”.

З початком перебудови робітники спалахнули надією, що вона надасть їм більших можливостей для прояву своїх здібностей та ініціативи, дозволить стати справжніми господарями становища на виробництві та в суспільстві. Однак зруйнування старої командно-адміністративної системи управління супроводжувалось створенням ще більш жорсткої кримінально-адміністративної системи, в якій взагалі не знайшлось місця органам колективного самоврядування.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки, уроки, практичні рекомендації і пропозиції.

Головний сенс своєї праці дисертант бачить у тому, що показує неспроможність поглядів про неухильне зростання ролі робітничого класу в житті радянського суспільства і постійному підвищенні політичної активності робітників. Міра впливу робітничого класу на соціально-політичні процеси в СРСР у період, що розглядався, не була рівнозначною тій історичній ролі, яку він об'єктивно покликаний був відігравати у виробничому, соціально-політичному і духовно-культурному житті, а також потребам і тенденціям розвитку суспільства. Більше того, вона з роками не посилювалася, а слабшала. За нашими розрахунками, питома вага робітників СРСР, які реально брали участь у суспільно-політичному житті, складала у 1961 р. - 60, у 1965 р. - 70, у 1985 р. - 30, у 1991 р. - 60 відсотків. Це дозволяє в межах періоду, що розглядається, виділити якісно різні етапи розвитку політичної активності робітників, навіть і всього суспільного життя, помітити, що в доперебудовний час робітники проявляли, в основному, позитивну активність, а наприкінці 80-х - початку 90-х років - антиурядову.

Аналіз історичного матеріалу дозволяє нам вивести наступну формулу: міцність і ефективність політичної системи суспільства прямо пропорційна ступеню демократизації і позитивної соціальної активності робітників і інших трудящих і обернено пропорційна ступеню авторитаризації суспільного життя і протестної активності громадян.

Спираючись на винесені із соціально-політичних перетворень в СРСР уроки, основоположним серед яких є урок правди, дисертант пропонує не зводити “башту до небес”, створювати не капіталістичне і не комуністичне, а гуманне (нормальне) людське суспільство. Утвердження його як реальності можливе лише за умов що інтегруючим фактором у ньому стане свідомість, а не такі традиційні форми як власність, техніка та етакратія, а праця робітника (так само як й інтелігента, службовця, селянина), буде вільною, пов'язаною з економічними відносинами не правами кріпака та наймита, а правами працівника, який має у суспільстві новий стан - його співгосподаря.

Побудувати таке суспільство можна, на наш погляд, лише за умови вирішення основного соціально-політичного протиріччя між, з одного боку, - людьми гуманного і благородного типів, що уособлюють собою творення, добро і справедливість, і, з іншого боку, - людьми антигуманного типу, що несуть з собою руйнування, зло і кривду в різноманітних областях суспільного життя. Заперечення можливості побудови гуманного суспільства - це невіра у творчі сили чесних та порядних людей, капітуляція перед людьми неблагородними, антигуманними.

Звідси об'єктивно випливає необхідність подолання кризи участі робітників та інших трудящих у політичному житті, в управлінні державними, виробничими і громадськими справами, інтеграції всіх соціально-політичних сил в справі забезпечення розвитку країн. Набуття робітниками влади, гуманізація суспільних відносин є тою аріадниною ниткою, що виведе нас з лабіринту лих і страждань, дозволить побудувати дійсно людське суспільство.

ЛІТЕРАТУРА

політичний активність робітник радянський

1. Додонов А.Ф. Рецессия политической активности рабочих СССР. 1961-1985 гг. - Запорожье: РИП “Видавець”, 1998. - 302 с. - 17,55 друк. арк.

2. Додонов А.Ф. Политическое поведение рабочих в 1961-1991 гг. - Запорожье: РИП “Видавець”, 2000. - 212 с. - 13,25 друк. арк.

3. Додонов О.Ф. Ріст невдоволення робітників діяльністю “приручених” профспілок у 60 - 80-ті роки // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. - Випуск IX. - Запоріжжя: ЗДУ, 2000. - С. 185 - 193. - 0,8 друк. арк.

4. Додонов О.Ф. Письмові джерела вивчення політичної поведінки робітників у 1961-1991 рр. // Наукові записки. Зб. праць молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України - Запорізьке відділення. Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького. - Т. 5. - Київ, 2000. - С. 274 - 291. - 0,7 друк. арк.

5. Додонов О.Ф. Участь робітників у діяльності окремих органів громадського управління виробництвом у 60 - 80-х роках ХХ ст. // Наукові праці. - Том VIII. Історичні науки. Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. Миколаївська філія. - Миколаїв: Видавництво МФ НаУКМА, 2000. - С. 138 - 145. - 1 друк. арк.

6. Додонов О.Ф. Чи потрібні державній владі добровільні помічники? (Про участь робітників у реалізації державних функцій через громадські формування при Радах у 60 - 80-ті роки) // Вісник Запорізького юридичного інституту. - Запоріжжя: ЗЮІ МВС України. - 1999. - № 4. - С. 242 - 253. - 0,9 друк. арк.

7. Додонов О.Ф. Маніпулювання поведінкою робітників у ході виборів і регламентація їхнього представництва у депутатському корпусі СРСР у 60 - 80-ті роки // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2000. - № 4. - С. 259 - 266. - 0,6 друк. арк.

8. Додонов А.Ф. Динамика развития рабочего класса в 60-80-е годы // Актуальные проблемы развития общественной мысли и практики управления. Сборник научных трудов / Международный ин-т гос. и муницип. упр-я. - Выпуск 1. - Запорожье: РИП “Видавець”, 1995. - С. 105 - 117. - 0,8 друк. арк.

9. Додонов А.Ф. О месте и роли рабочего класса в социальной структуре общества (Некоторые вопросы методологии и историографии проблемы) // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Збірник наукових праць / Запорізький ін-т держ. та муніцип. уп-ня. - Випуск 2. - Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1996. - С. 73 - 83. - 0, 7 друк. арк.

10. Додонов А.Ф. В поисках оптимальной теории исторического познания // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління. Збірник наукових праць / Запорізький ін-т. держ. та муніцип. упр-ня. - Випуск 3 - Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1997. - С. 4 - 14. - 0,7 друк. арк.

11. Додонов ОФ. О роли рабочих в гуманизации общественных отношений // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління. Збірник наукових праць / Запорізький ін-т. держ. та муніцип. упр-ня. - Випуск 4 - Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1998. - С. 12 - 19. - 0,5 друк. арк.

12. Додонов А.Ф. Причины и последствия снижения политической активности советских рабочих в 60-е - 80-е годы // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. праць / Запорізький ін-т держ. та муніцип. упр-ня. - Випуск 5. Доповіді учасників Міжнародної наукової конференції “Влада та культура”, Запоріжжя, 21-22 квітня 1999 р. У 2 ч. - Ч. 1. - Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1999. - С. 135 - 140. - 0,3 друк. арк.

13. Додонов А.Ф. Роль партийных и комсомольских организаций в привлечении молодого поколения рабочего класса к общественно-политической деятельности // Актуальные вопросы теории и методики воспитания подрастающего поколения. Сборник научных трудов. - Выпуск 2. - Запорожье: Изд-во АПН СССР, 1989. - С. 3 - 17. - 0,9 друк. арк.

14. Додонов А.Ф. Некоторые аспекты формирования политического сознания молодых рабочих (60-80-е годы) // Проблемы формирования исторического сознания советской молодежи. Сборник научных трудов. - Выпуск. 1. - Москва-Запорожье: Изд-во АПН СССР, 1990. - С. 27 - 41. - 1 друк. арк.

15. Додонов О.Ф. Діяльність робітників-депутатів у 60-ті - 80-ті роки: досвід і проблеми // Культурологічний вісник / Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Випуск 6. - Запоріжжя, 2000. - С. 27 - 34. - 1,1 друк. арк.

16. Додонов О.Ф. Від квазіучасті до депревації і протестної поведінки. Про етапи політичної участі робітників СРСР у 1961 - 1991 рр. // Бористен / Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. - Дніпропетровськ, 2000. - № 3. - С. 13 - 15. - 0,5 друк. арк.

17. Додонов О.Ф. Чи були радянські робітники господарями виробництва у 60 - 80-ті роки? // Бористен. - 2000. - № 5. - С. 19 - 20. - 0,4 друк. арк.

18. Додонов О.Ф. Від керівної сили суспільства до колоса на глиняних ногах. Про взаємовідносини робітників і КПРС у 1961 - 1991 рр. // Бористен. - 2000. - № 6. - С. 8 - 10. - 0,6 друк. арк.

19. Додонов О.Ф. Криза у ВЛКСМ і крах ілюзій про неухильне зростання політичної активності робітників-комсомольців // Бористен. - 2000. - № 11. - С. 21 - 22. - 0,4 друк. арк.

20. Додонов О.Ф. Відступи від канонізованого трактування соціальної структури суспільства і ролі робітничого класу // Грані / Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський університет, Центр соціально-політичних досліджень, 2000. - № 2. - С. 79-83. - 0,6 друк. арк.

21. Додонов О.Ф. Історіографія участі робітників у діяльності державних і громадських організацій у 60 - 80-ті роки. // Грані. - 2000. - № 6. - С. 85 - 91. - 1 друк. арк.

22. Додонов О.Ф. Представництво робітників в радах у 60 - 80-ті роки // Гуманітарний журнал. - Дніпропетровськ: Національна гірнича академія України, 2000. - № 4. - С.49 - 54. - 0,6 друк. арк.

23. Додонов А.Ф. Куда идти и что делать? (К вопросу о гуманизации общественных отношений и усилении роли рабочих в политической жизни стран СНГ) // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Випуск 15. - Запоріжжя: Запорізький державний університет. Творче об'єднання “Нова парадигма”, 2000. - С. 150 - 161. - 0,9 друк. арк.

24. Додонов А.Ф. Влияние рабочих на дела трудовых коллективов через специальные общие органы общественного управления производством в 60 - 80-е годы // Нова парадигма. - Випуск 16. - Запоріжжя, 2000. - С. 126 - 140. - 0,8 друк. арк.

25. Додонов А.Ф. О принципах и методах исследования политической деятельности рабочих в 60 - 80-е годы // Нова парадигма. - Випуск 17. - Запоріжжя, 2000. - С. 123 - 129. - 0,4 друк. арк.

26. Додонов О.Ф. Участь робітників у боротьбі за владу в ході перебудови // Схід / Аналітично-інформаційний журнал. - Донецьк, 2000. - № 2. - С. 73 - 77. - 0,7 друк. арк.

27. Додонов О.Ф. До питання про представництво робітників у керівних партійних органах у 60 - 80-ті рр. // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. - 2000. - № 3. - С. 168 - 171. - 0,6 друк. арк.

Размещено на Allbest.ru