Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1939 роки

В дисертації вказується, що 30-ті роки ознаменувалися докорінними змінами в міжнародному житті, що мали доленосне значення, зокрема, для вирішення українського питання. Ставало очевидним, що доля українського питання в радянсько-польських відносинах в значній мірі залежатиме від політики великих держав та Німеччини. СРСР і Польща, незважаючи на протилежні цілі у своїй зовнішній політиці, щодо українського питання займали подібні позиції. Використовуючи людські і сировинні ресурси українських земель для задоволення своїх державних інтересів, вони вели нещадну боротьбу проти національно-визвольного руху українського народу. Москва і Варшава також боролися із спробами використати українське питання як фактор міжнародної політики. Особливо помітно в радянсько-польських відносинах це проявилося при укладенні договору про ненапад 1932 р. та при вступі СРСР до Ліги Націй у 1934 р. Справжні наміри СРСР і Польщі в українському питанні яскраво прослідковуються в 1938-1939 рр. під час спроби Карпатської України вибороти незалежність. Тут їх інтереси збігалися, адже нереалізований український націоналізм був небезпечним для обох держав. Привношуваний з Карпатської України до Галичини, він викликав у Польщі боязнь бути оточеною, а для СРСР становив небезпеку як джерело українського національного руху за незалежність. Події 1939 р. показали, що СРСР і Польща все більше ставали закладниками своїх планів пошуку виходу із небезпечної ситуації. Незважаючи на те, що Польща остаточно відмовилася піти на союз з нацистською Німеччиною, в СРСР її розцінювали як потенціального ворога. Крім того, радянське керівництво приваблювала ідея “збирання” втрачених територій колишньої Російської імперії.

23 серпня 1939 р. СРСР і Німеччина уклали пакт про ненапад та таємний протокол до нього, за яким західноукраїнські землі відходили до сфери радянських інтересів. Фактично пакт про ненапад був угодою не про нейтралітет, а про співробітництво А. Гітлера і Й. Сталіна. В умовах активного розігрування СРСР і Німеччиною “української карти”, польське керівництво ігнорувало будь-які спроби досягнення польсько-українського порозуміння в Західній Україні. Друга світова війна, яка почалася 1 вересня 1939 р., зумовила четвертий розділ Польщі СРСР і Німеччиною та спричинилася до возз'єднання західноукраїнських земель з УРСР. Це був ще один, найбільш макабричний приклад зазначеного М. Драгомановим історичного парадоксу - розв'язанням імперським поневолювачем національних завдань України, за яке український народ не ніс будь-якої відповідальності.

Висновки

Зовнішньополітичне становище у міжвоєнний період значною мірою залежало від політики провідних держав Європи, багато з яких розігрували “українську карту”, робили її об'єктом політичних інтриг і спекуляції, засобом для досягнення загарбницьких цілей, реаліями політичного життя більшовицької Росії (тоталітарного СРСР) та окупаційного режиму Польщі, у складі яких перебували українські землі.

1. Радянсько-польські відносини 1920-1939 рр. лише засвідчили той факт, що росіяни і поляки не бажали поступатися своїм традиційно панівним становищем щодо України та не уявляли собі іншого ставлення до українців, аніж ставлення пануючої нації. Процес підкорення ними України не обмежувався військовою агресією, окупацією, політичною інкорпорацією, економічною експлуатацією, але й деморалізацією українського народу, прищеплення йому почуття меншовартості, комплексу неповноцінності, вторинності.

2. Вивчення українського питання в радянсько-польських відносинах показало, що навіть шовіністично налаштовані кола Росії не приховували задоволення з приводу практичних дій більшовицького керівництва, котре протягом невеликого часу силою, поборовши український національно-визвольний рух, відтворило цілісність Російської імперії та зберегло домінуючий стан панівної російської нації в Україні.

3. Якщо війна 1918-1919 рр. у Східній Галичині була виразно українсько-польською, то боротьба уряду УНР за національну державність в ході польсько-радянської війни 1920 р. перепліталася з громадянською. Сподіваючись на допомогу Ю. Пілсудського в боротьбі проти більшовиків, С. Петлюра погодився передати Польщі західноукраїнські землі і уклав з нею Варшавський договір. Не заглибившись у мотиви, якими керувався С. Петлюра налагоджуючи стосунки з Польщею, його можна осудити за їх наслідки, але це означало б стати на хибний шлях інтерпретації минулого.

4. Позбавлений реального права самостійно вирішувати свою долю, український народ став заручником політичної гри більшовицької Росії, Польщі та інших держав. Лише Директорія в особі С. Петлюри та його однодумців до кінця відстоювала незалежність України. Розбіжностями у підходах країн Антанти до українського питання вміло і успішно користувалися тільки Росія та Польща.

5. Аналізуючи причини поразки уряду УНР у боротьбі за національну державність в 1920-1921 рр. можна стверджувати, що об'єктивних підстав для перемоги в тодішній ситуації майже не існувало. У цей період українські національно-визвольні сили були настільки ослаблені, що не мали змоги боронити українську справу. Проте заслуга УНР полягала в тому, що завдяки їй неможливо було ігнорувати волю українського народу до державності, а більшовики змушені були утворити Радянську Україну.

6. За Ризьким договором 1921 р. українські землі поділили між собою Росія і Польща. Навіть маючи офіційний статус держави у складі СРСР, Радянська Україна сприймалася Польщею й у світі як окраїна Росії. Досягнувши формального визнання її суверенітету іншими державами, вона була втягнута в орбіту впливу Росії, а згодом повністю втратила суверенітет як в зовнішньополітичній, так і в зовнішніх сферах міжнародного життя.

7. У рамках радянсько-польських відносин уряд Радянської України в жовтні 1921 р. встановив дипломатичні відносини з Польщею і спрямовував свою діяльність в основному на дотримання польською стороною умов Ризького договору. Представництво УСРР у Варшаві чимало зробило для репатріації з Польщі військовополонених і біженців, розвитку торгово-економічних зв'язків, повернення Польщі її майна і культурних цінностей з України.

8. Українська проблема для Польщі у міжвоєнному періоді була однією з найскладніших. Вона посідала важливе місце у внутрішній і зовнішній політиці, а також у діяльності провідних політичних партій, які в українському питанні дотримувалися, зокрема таких концепцій:

1) народові демократи (ендеки) відстоювали “інкорпораційну” програму, метою якої був ідеал єдиної національної “Великої Польщі”, Польщі для поляків шляхом примусової асиміляції поневолених у 1918-1923 рр. народів так званих “східних кресів”, насамперед українського.

2) пілсудчики висували гасло “федерації” Польщі і України. Головну роль вони відводили українській проблемі, яку розглядали в двох аспектах - як національну і міжнародну щодо СРСР та УРСР, і як “кресову”, внутрішню справу Польщі щодо західноукраїнських земель.

9. Внаслідок встановлених Ризьким договором кордонів у складі Польщі опинилися мільйони українців, які всупереч своїй волі стали її громадянами. Польська держава зобов'язувалася гарантувати українському населенню самоврядування у трьох східногалицьких воєводствах, права і свободи, захист життя і недоторканність майна. Однак на практиці ці свободи ігнорувалися в результаті дій польського державного апарату.

10. У міжвоєнний період робилися спроби для українсько-польського порозуміння, але значних результатів вони не дали. Налагодженню взаємин з польським суспільством сприяли контакти з польськими політичними осередками, групами інтелігенції, які засуджували антиукраїнські дії державної адміністрації і націоналістичних кіл. Проте відсутність у них з польської сторони провідних діячів правлячого табору позбавляли їх практичного значення. Заради справедливості слід сказати, що з російського боку подібних кроків не було зовсім.

11. Наприкінці 30-х років західноукраїнські землі стали ареною геополітичного і збройного протистояння Німеччини, Польщі і СРСР. Воно було санкціоноване пактом Ріббентропа-Молотова - злочинною змовою А. Гітлера і Й. Сталіна проти Польщі. “Визвольний похід” Червоної армії у вересні 1939 р. в Західну Україну був насправді наступальною операцією з метою спільного з німецьким вермахтом розгрому Польщі, означав вступ сталінського режиму у Другу світову війну на боці Німеччини. Не можна оцінювати похід Червоної армії “визвольним” і за його наслідками для населення Західної України, приєднання якого до СРСР було проведено з грубим порушенням принципів міжнародного права, ігноруванням цивілізованих норм міждержавних стосунків і моралі.

12. Взаємні територіальні претензії комуністичної Росії і Польщі щодо України у минулому служили причиною міжнародних конфліктів. Завершення процесу возз'єднання українських земель, відродження незалежної України ліквідували це джерело загострених відносин і недовіри між трьома народами. Тому особливо тепер треба рішуче позбуватися тих стереотипів, успадкованих від недавнього минулого, які були при розв'язанні українського питання в радянсько-польських відносинах міжвоєнного періоду.

Основні положення дослідження висвітлені у публікаціях автора

1. Гетьманчук М.П. Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1939 рр. - Львів: Світ, 1998. - 428 с.

2. Гетьманчук М.П. Ризький мир: українсько-польські відносини періоду підготовки, підписання і ратифікації Ризького договору 1921 р. - Львів: Світ, 1998. - 59 с. польський радянський війна

3. Катиренчук Б.А., Гетьманчук М.П., Гнип'юк В.Ю., Калашніков А.В., Макарчук С.А., Панюк А.В., Тумашов А.В., Шлемкевич Л.П., Шлемкевич С.Л. Незалежна Україна в системі міжнародних зв'язків: Навчальний посібник. - 2-ге видання. - Львів: Військовий інститут, 2000. - 190 с.

4. Катиренчук Б.А., Гетьманчук М.П., Гнип'юк В.Ю., Панюк А.В., Шлемкевич Л.П. Україна і світ: Навч. посібник. - 2-ге видання. - Львів: Військовий інститут, 2000. - 170 с.

5. Катиренчук Б.А., Гетьманчук М.П., Панюк А.В., Шлемкевич Л.П. Відносини України з країнами Європи // Європейський вибір України: Навчальний посібник. - Львів: Військовий інститут, 2000. - С. 72-161.

6. Чугайов В.П., Гетьманчук Н.П., Примеров В.Є., Дещинський Л.Е. Историческая закономерность воссоединения западноукраинских земель в едином Советском государстве // По пути социального и интернационального единения: о 50-летнем развитии западных областей УССР в братской семье советских народов. - Львов: Изд-во при Львовском госуниверситете, 1989.

7. Примеров В.Є., Гетьманчук Н.П., Гавриленко В.А. Международные условия воссоединения западных областей с УССР и его значение // По пути социального и интернационального единения: о 50-летнем развитии западных областей УССР в братской семье советских народов. - Львов: Изд-во при Львовском госуниверситете, 1989. - С. 36-49.

8. Гетьманчук М.П. Про наслідки польсько-радянської війни 1920 р. // Збірка науково-методичних праць Військового інституту при Державному університеті “Львівська політехніка”. - Львів, 1999. - Вип. V. - С. 32-40.

9. Гетьманчук М.П. Україна в концепціях польських політичних партій періоду підготовки та укладення Ризького договору 1921 р. // Військово-науковий вісник Військового інституту при Національному університеті “Львівська політехніка”. - Львів, 2000. - Вип. І. - С. 13-19.

10. Гетьманчук М.П. До питання ратифікації Україною Ризького договору 1921 р. // Вісник Державного університету “Львівська політехніка”: Держава та армія. - Львів, 1998. - № 344. - С. 53-61.

11. Гетьманчук М.П. Міжнародно-правова оцінка Ризького договору 1921 р. // Вісник Львівського політехнічного інституту. - Львів, 1992. - № 268. - С. 66-71.

12. Гетьманчук М.П. Дипломатична діяльність уряду ЗУНР під час радянсько-польських мирних переговорів у Ризі 1920 р. // Військово-науковий вісник Військового інституту при Національному університеті “Львівська політехніка”. - Львів, 2001. - Вип. 3. - С. 20-29.

13. Гетьманчук М.П. Питання належності фондів Кременецького ліцею в радянсько-польських відносинах 1921-1924 рр. // Вісник Державного університету “Львівська політехніка”. - Львів, 1995. - № 296. - С. 29-35.

14. Гетьманчук М.П. З історії встановлення дипломатичних відносин між Українською РСР і Польщею в 1921 році. // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2001. - № 5. - С. 45-47.

15. Гетьманчук М.П. Реалізація Україною ХХI-XXII статей Ризького договору в радянсько-польських відносинах 1921-1924 рр. // Вісник Державного університету “Львівська політехніка”. - Львів, 1996. - № 309. - С. 40-45.

16. Гетьманчук М.П. Процес державотворення в Україні і проблема об'єктивного висвітлення історії українсько-польських стосунків у ХХ столітті // Гуманітарна освіта у вищих військових навчальних закладах України. - Львів: Вид-во Військового інституту при ДУ “Львівська політехніка”, 1999. - С. 85-91.

17. Гетьманчук М.П. До питання про реалізацію Українською РСР XI статті Ризького договору щодо повернення Польщі культурних цінностей у 1921-1926 рр. // Проблеми слов'янознавства: Збірник наукових праць. - Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 1999. - Вип. 50. - С. 193-202.

18. Гетьманчук М.П. Питання обміну військовополоненими та біженцями у процесі реалізації Українською РСР умов Ризького договору в радянсько-польських відносинах 1921-1924 рр. // Вісник Державного університету “Львівська політехніка”: Держава та армія. - Львів, 1999. - № 377. - С. 119-125.

19. Гетьманчук М.П. Політика українізації і польська національна меншина в Українській РСР у 1921-1939 рр. // Вісник Державного університету “Львівська політехніка”: Держава та армія - Львів, 2000. - № 408. - С. 31-40.

20. Гетьманчук М.П. Православна церква у політиці Польської держави міжвоєнного періоду (1921-1939 рр.) // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. - Львів: Інститут народознавства НАНУ, Інститут українознавства НАНУ, 2000. - Вип. 5. - С. 128-135.

21. Гетьманчук М.П. Реалізація умов VII статті Ризького договору в політиці Польської держави на західноукраїнських землях у 1921-1939 рр. // Військово-науковий вісник Військового інституту при Національному університеті “Львівська політехніка”. - Львів, 2000. - Випуск журналу №2. - С. 20-31.

22. Гетьманчук М., Тарабалка В. Україна в польській опозиційній публіцистиці 80-х років // Участь молоді України в державному будівництві: Тези науково-практичної конференції, присвяченої 150-річчю Львівської політехніки 26-27 травня 1994 р. - Львів: Вид-во ЛПІ, 1994. - С. 41.

23. Гетьманчук М.П. Українізація 20-х років: досвід і уроки // Українська національна ідея та процес державотворення в Україні: Матеріали наукової конференції 1 - 4 червня 1997 р. - Львів: Вид-во “Сполом”, 1998. - С. 67-69.

24. Гетьманчук М.П. Ризький договір 1921 р. і розв'язання проблеми польських культурних цінностей у міжвоєнний період // Українсько-польські відносини в ХХ столітті: державність, суспільство, культура: Науковий збірник: Матеріали міжнародної наукової конференції 15-16 квітня 1999 р. - Тернопіль: Лілея, 1999. - С. 201-206.

Размещено на Allbest.ru