Зародження вільнокозачого руху на Звенигородщині (березнь серпень 1917 р.)

Пояснення причин затяжного конфлікту знаходимо у «Протоколі засідання комісії по розробленню інструкції для скликання земських зборів». Документ не датований, але найімовірніше, що комісія, до складу якої ввійшли представники різноманітних громадських організацій Звенигородщини, засідала в другій половині серпня. Серед членів комісії знаходимо і вільно козачих отаманів С.Гризла, А.Шаповала, М.Сороку, М.Сергієнка, а також прихильного до них голову Звенигородської «Селянської спілки», члена УПСР, а в грудні 1917 р. кандидата за списком № 1 (УПСР і «Спілка») на Всеросійських установчих зборах Евмена (Юмена) Котика [41,арк.293;42].

На порядку денному було два питання: перше чи залишати 42 старих гласних, і друге про представництво на земських зборах. В решті-решт ухвалили «компромісне» рішення: старих 42 гласних не чіпати, але для нових земських зборів скласти нову інструкцію у якій розподілити всі місця, навіть ті, які належать старим гласним. Комісія пропонувала широке представництво у земстві: від кожного села, волосного сходу, від кооперативів, міщанських громад, цукрових заводів, учителів, адвокатів, попів, торговців, службовців, жіночого союзу, єврейського населення Звенигородки і окремо 4 представники від вільнокозачого коша. Відчутна перевага надавалася селянському представництву [40,арк.25-26;38,арк.8-9].

5 вересня Гуком знову розглядав питання про «непорозуміння» у Звенигородському повіті і вирішив звернутися з цим до Генерального секретаріату. Генеральний секретаріат відреагував швидко і жорстко: 9 вересня генеральне секретарство внутрішніх справ звернулось до М.Суковкіна з листом, у якому висловилося за те, щоб всі обрані до революції земські гласні залишились на своїх місцях, а земське зібрання поповнювалося представниками революційних і громадських організацій згідно з законами і розпорядженнями Тимчасового уряду. Вироблену звенигородцями інструкцію Генеральний секретаріат визнав такою, що «...йде всупереч з законами й розпорядженнями Тимчасового уряду, а також із практикою функціонування тимчасових земських управ», і відмовився її затвердити [40,арк.31-32].

Для нас в даному випадку важливими є не стільки рішення Звенигородської комісії, скільки їх мотивація. У відповідь на слова повітового комісара про те, що вигнання 42 гласних є протизаконним Евмен Котик сказав, «... що закон воля народа і коли народ постановить не лічити цих 42 чоловіка гласними, той хай собі скаржаться на таку постанову тому хто їх затвердив, а народ їх не хоче» [40,арк.25].

Рівень знань юриспруденції виказав і М.Сергієнко: «юридістика ж каже, що коли і є яке розпорядження звідкіль би воно не було, але в демократичні державі громадянин може їх остільки виконувать, оскільки вони справедливі, а тим більше цілий повіт» .1 лише С.Гризло висловився за «визнання старих 42 гласних» [40,арк.25].

Іншими словами в основі конфлікту специфічне селянське уявлення про право та правові відносини, неосвіченість, обмеженість селянського світогляду взагалі, а вданому випадку головних героїв деяких вільнокозачих отаманів. Окрім того, на нашу думку, конфлікт керівників Вільного козацтва з земством це прояв бажання отаманів якнайшвидше, спираючись на «волю народу», отримати в свої руки місцеву владу, навіть якщо для цього слід було вийти за межі рамок законослухняного суспільства.

Очевидно, що вже в серпні 1917 р. на Звенигородщині було неоднозначне ставлення до Вільного козацтва. З одного боку воно дійсно, як могло, захищало населення від грабежів, а з іншого надто часто вдавалося до протизаконних дій, які виправдовувались і легалізувались «волею народу» та «революційною доцільністю».

В.Ковтуненко, який у травні вітав Вільне козацтво, у серпні дивився на нього досить критично. В архіві зберігся документ, в якому В.Ковтуненко висловив своє бачення того, яким має бути Вільне козацтво. На його думку, міліція повинна була існувати поряд з козацтвом, а формування Вільного козацтва треба було проводити з дотриманням низки умов: записувати в козаки лише з дозволу сільських зборів або рад, не приймати неповнолітніх, отаманів обирати на певний термін, за порушення дисципліни, безпідставну стрілянину суворо карати, встановити контроль за використанням козаками зброї. І головне: козаки обов'язково мали брати участь у роботі місцевих культурно-просвітніх організацій [12,арк.133-133зв].

У своєму виступі на 2-му Українському з'їзді Київської губернії 20 серпня В.Ковтуненко застерігав, що Вільне козацтво повинно бути «більш культурною силою, чим фізичною. Щоб воно було корисним, то воно повинно бути дисциплінованим». Брак освіти, культури, світоглядна обмеженість, а звідси й відсутність дисципліни, самоуправство, яке викликало занепокоєння і острах у звичайних, «непокозачених» громадян ось про що казав В.Ковтуненко.

На противагу В.Ковтуненку Н.Смоктій на з'їзді зазначив, що «Вільне козацтво сила організована, з якою вже числяться старорежимщики». І запропонував організовувати козацтво скрізь по Україні [43,арк.11зв.,13]. Ay вересні Н.Смоктій повідомляв в УГВК, що «повітова власть на чолі з бувшим комісаром (В.Ковтуненко до 1 грудня залишався головою Звенигородської повітової земської управи B.JL, Г.С.), відноситься до організації Вільного козацтва вороже; це через те, що козацтво стежить за людьми на посадах, за їх справедливою діяльністю, а в Звенигородському повіті на головних посадах працює більшість людей тих, котрі при старому режиму вірно служили нашим гнобителям і такий лад їм не подобається» [12,арк. 103].

Але не лише В.Ковтуненко вже улітку починає говорити про вади вільного козацтва. Тарасівська волосна управа 6 вересня повідомляла УГВК, що у волості утворилось вільне козацтво «без никакой инструкции и людьми мало сведущими в военном деле» [12,арк. 142-142зв.]. Лев Биковський, який був на Звенигородщині влітку 1917 p., дав таку характеристику отаманам С.Гризлу, А.Шаповалу та М.Сергієнку: «Кмітливістю і орієнтацією в тодішніх складних національно-політичних справах ці посли Звенигородського Вільного Козацтва не відзначались, але були захоплені усією романтикою колишнього козацтва» [7,с.18].

Ми свідомо досить детально і з використанням значної кількості документальних джерел зупинились на історії вільнокозачого коша Звенигородщини. Адже в історичній літературі донині можна знайти перебільшені оцінки процесу зародження вільного козацтва, як прояву високої національної свідомості українського селянства (а роль піонерів-засновників навіть подекуди приписують «самостійникам») та його прагнення творити національну збройну силу. На нашу думку, це не відповідає дійсності.

Створюючи вільнокозачі товариства, селянство прагнуло насамперед захистити себе та своє господарство від наростаючої хвилі анархії та хаосу. З поглибленням суспільно-політичної кризи Вільне козацтво все більше втягувалося в соціальну боротьбу. Українське селянство головна соціальна база Вільного козацтва -- визначало ідейне підгрунтя цього руху. Він мав чітко виражений етнічно-український та антипоміщицький характер. Виступаючи за ліквідацію переділ поміщицької землі. Вільне козацтво протягом усього періоду свого існування зберегло вірність Центральній раді, визнаючи її за єдино можливого представника інтересів народу.

рух вільний козацтво гусаківський

Список використаних джерел

1. Бантиш-Каменський О. До історії козацького руху на Україні в 1917-1918 роках. Мюнхен: Український козак, 1923. 29 с.

2. Доценко О. Історія Звенигородського коша Вільного козацтва // Історичний календар-альманах «Червоної Калини» на 1933 рік. Львів, 1932. С. 85-103.

3. Верстюк В. «Вільне козацтво» в полоні історіографічної традиції // Український гуманітарний огляд. K., 2001. Вип. 6. С. 40 84.

4. Лободаєв В. Звенигородський кіш Вільного козацтва: становлення та еволюція ідейно-організаційної структури (березень 1917-квітень 1918 pp.)//Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія «Історія». Випуск 45. -K., 1999. -С. 21-25.

5. Лободаєв В. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917-1918 pp. К.:Темпора, 2010. 672 с.

6. Список населенных мест Киевской губернии. К., 1900. 1896 с.

7. Биковський Л. Спогади про початки УВК в 1917 році // Українське козаЦГВО.-1972,-4.4(22).-С. 16-18.

8. Іванченко М. Вільне козацтво // Добридень. 2000. № 2-6. С. 29 31

9. Державний архів Київської області (далі ДАКО). Ф. Р-2797. -Оп.2. Спр. 40.

10. Тютюнник Ю. Революційна стихія// Дзвін. 1991. -№ 8. С. 92 107.

11. Кушаківський С. Від лютого 1917 до лютого 1918 // Великий Жовтень на Київщині. (Збірник спогадів учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції). K.: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1957. С. 334 340.

12. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі-ЦДАВО). Ф. 811.-Он. І.-Спр. 1.

13. Голубко В. Змарнована сила // Наука і суспільство. 1992. № 10-12. С. 24-26.

14. Мельничук К. Вільне козацтво України періоду Центральної Ради // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного інституту ім. Г.С. Сковороди. Серія «Історія та географія». Харків. -2001. Вип. 8. С. 130139.

15. Звенигородська зоря. Видання Звенигородського повітового земства. Звенигородка. 1917. 29 травня.

16. ЦДАВО. Ф. 1092. Он. 3. Спр. 126.

17. ДАКО.-Ф. 1716.-Он. 1.-Спр. 28.

18. Ємець В. Українське Вільне Козацтво // Українське козацтво. 1974. Ч. 2 (28).-С. 31-35.

19. Звенигородська зоря. 1917. 15 червня.

20. Край козацький. Довідник з історії Лисянщини. K.: Наукова думка, 2004. 408, VIII с.

21. Коваль P Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії.-K: Правда Ярославичів,

22. -616 с.

23. Робітнича газета. 1917. № 57. 10 червня.

24. Іванченко М. Дума про Вільних козаків: Роман-хроніка. K.: Видавництво імені Олени Теліги, 2006. 336 с.

25. Голубко В. Армія Української Народної Республіки. 1917 1918. Утворення та боротьба за державу. Львів: Кальварія, 1997. 288 с.

26. Робітнича газета. Центральний орган УСДРП 1917. 8 червня.

27. Робітнича газета. 1917. 10 червня.

28. Робітнича газета. -1917.-13 червня.

29. Робітнича газета. 1917. 28 серпня.

30. Куташев І.В. Селянський рух в Україні (березень 1917 р. квітень 1918 p.). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. К, 2003. 14 с.

31. Робітнича газета. 1917. 23 червня.

32. Звенигородська зоря. -1917.-28 червня.

33. Хміль І., Куташев І. Наростання селянського екстремізму в Україні (березень жовтень 1917р.)// Проблеми вивчення історії Української революції 1917 -1921 pp. K,

34. -С. 53-76.

35. ЦДАВО.-Ф. 1500.-Он. І.-Спр. 1.

36. ДАКО. -Ф. 1716.-Он. І.-Спр. 31.

37. Робітнича газета. -1917.-24 серпня.

38. Український національно-визвольний рух. Березень-листопад 1917 року: Док. і матеріали. K.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. 1024 с.

39. Лозовий В. Ідеологічні орієнтації українського селянства в добу революції (1917 1921 рр.) // Україна в революційних процесах перших десятиліть XX століття. K., 2007. С. 277 288.

40. ДАКО. Ф. 1716. Оп. 1. Спр. 30.

41. Борьба за власть Советов на Киевщине (март 1917 г. февраль 1918 г.). Сборник документов и материалов. К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1957. 660 с.

42. ТТДАВО. Ф. 3778. On. 1. Спр. 14.

43. ЦДАВО.-Ф. 2170. -Оп. 1.-Спр. 2.

44. Народне діло. Газета народних організацій Радомисльського повіту. Радомисль. 1917. 14 жовтня.

45. ТТДАВО. -Ф. 2245.-Оп. І.-Спр. 1.

Размещено на Allbest.ru