Історія племен зрубної спільності

Еталонними пам'ятками БМЗК виступають епонімні маївські на Дніпрі (Ковальова, Волкобой, 1976) та бережнівські на Волзі (Качалова, 1978) могильники. До них сьогодні можна долучити поселення та кургани з кам'яними скринями біля с. Степанівки на Луганщині, виділені Ю.М.Бровендером у пам'ятки степанівського типу в системі БМЗК (2000). Серед поселень виділимо Роздольне на р. Кальміус, де простежено трансформацію КБК в БМЗК (Шапошникова, 1970; Горбов, 2000) та Безіменне в Надазов'ї, 4 нижні будівельні горизонти останнього наочно демонструють участь ПЗК у формуванні БМЗК та тривалість розвитку цієї культури (Горбов, Мимоход, 1999). До кола еталонних пам'яток БМЗК слід також вадносити копальні й селища рудокопів Донецького гірничо-металургійного центру (Татаринов, 1993), що забезпечував сировиною населення БМЗК. Для ПЗК відповідну роль відігравав Каргалінський ГМЦ.

Базові ознаки БМЗК: курган споруджується після оформлення першої ж поховальної споруди на могильнику і росте, за наявності впускних поховань і досипок. Таким чином, кургани БМЗК стратифіковані, а насипи ПЗК - ні. Для БМЗК показовими були так звані довгі могили, що складають 27,8% від усіх досліджених курганів цієї культури (в Запорізькій обл. навіть 41,2%), а для ПЗК цей показник складає лише 11,9%. Загалом же кургани БМЗК виглядали вищими і розлогішими від насипів ПЗК. Більшість з них (62,2%) мали висоту 0,5-1,5 м, а більшість курганів ПЗК (51,2%) не перевищували 0,5 м. Кількість високих курганів (понад 1,5 м) в БМЗК складає 16,8%, а в покровців Волго-Уралля лише 4,9%. Більшість курганів БМЗК (58,4%) мали діаметр понад 20 м, а в ПЗК більшість насипів (66,8%) мали насипи діаметром до 20 м.

Переважають під курганами поховання у прямокутних ямах з індивідуальними інгумаціями в зібганому стані на лівому боці головою до сходу з відхиленнями в межах 45 градусів. Отже, для БМЗК показова широтна орієнтація споруд та небіжчиків, а для ПЗК - меридіональна. Речовий супровід обмежувався одним горщиком. Особливо характеризують БМЗК скриньові конструкції: зруби - 5,1% та кам'яні скрині - 7,1%. В ПЗК відповідні конструкції складають 2,1% та 0,04%. Скриньові конструкції ставилися на дно ям, що засипалися землею, а ями ПЗК перекривалися деревиною.

В розвитку БМЗК (ХV-ХIII ст. до н. е.) також намічено два періоди - перший (ХV-ХІV ст. до н. е.) та другий (ХIV-ХIII ст. до н. е. Впродовж них розвивався поховальний ритуал цієї культури. В процесі розвитку зменшується кількість зрубів і збільшується число кам'яних скринь. Якщо для першого періоду показовою була присутність ножів зрубного типу та листовидної форми, то для другого це бритви. На зміну гостроребрим формам приходять горщики з плавким профілем тулуба. Для другого періоду показовими стають пишно орнаментовані кубки на конічному піддоні, що мають широке коло аналогій на крайньому сході Європи і навіть за Уралом. Вони позначають вплив черкаскульських та федорівських племен не тільки на столовий посуд а й на ритуал поховання, коли підвищується відсоток поховань на правому боці та кремацій.

Кремації складають 4,1% від загальної кількості поховань БМЗК. За елементами ритуалу вони близькі до кремацій федорівської культури андроновської спільності. Зростання кількості кремацій за другого періоду розвитку БМЗК збігається з активізацією федорівсько-черкаскульських впливів. Не можна виключати і впливів лісового населення Північної України (тшинецька, сосницька культури та пам'ятки малобудківського типу). На Харківщині та Полтавщині з'являються цілі могильники з обрядом кремації (Червоний Шлях, Суха Гомольша, Компанійці). Обряд кремації практикувало й наступне бондарихинське населення цих регіонів.

Досить помітне проникнення до ареалу БМЗК другого періоду приуральських та зауральських культурних компонентів засвідчує факт зникнення ПЗК й утвердження натомість культур північного та східного походження. БМЗК, в свою чергу, впливала на постзрубні культури Східної Європи поширенням продукції Донецького ГМЦ та валиковим оздобленням посуду.

Розділ VІ. Історичні долі населення зрубної спільності

Асинхронність у розвитку культур зрубної спільності зумовила різний час завершення їхнього розвитку. Для ПЗК це є рубіж ХV-ХІV ст. до н. е. Причина зникнення цієї культури лишається загадковою, позаяк ні зовнішньої загрози, ні ознак внутрішньої деструкції простежити не вдається. Навіть термінологічно другий період зрубної культури на середній Волзі називають “розвиненим” (Семенова, 2000), але водночас він є й завершальним. Дослідники попередніх поколінь відправляли зникле з лісостепу населення на південь та захід - в Надчорномор'я (Кривцова-Гракова, 1955; Халиков, 1969). Проте ніяких ознак такої міграції не простежено, на відміну від подій першого періоду ПЗК. Ймовірним видається відтік частини носіїв ПЗК, повз руїни Синташти та Аркаїму, до неосяжних просторів Азії. Проте й там ознак руху “зрубників” надто мало, аби вважати його масовим.

Лишається констатувати факт значного зменшення населення в ареалі ПЗК, чим скористалися сусіди з півночі та сходу. До лісостепу з півночі та сходу просочуються племена приказанської, федорівської та черкаскульської культур. Федорівці та черкаскульці беруть участь у створенні сусканської культури (Колев, 1991), яку інші дослідники називають луговською (Обыденнов, 1998). Сусканська (луговська) культура займала лісостепове Поволжя до р. Ік на сході, а Іксько-Більське межиріччя заселили носії черкаскульської культури. Особливістю культурної ситуації став факт заселення носіями постзрубних культур в лісостепу поселень ПЗК. Таким чином, прибульці ніби підселялися до осель попередньої доби, що загалом передбачає участь певного зрубного контингенту населення в формуванні постзрубних культур. Нових поселень сусканці не створили, ідеально вписавшись в інфраструктуру побутових пам'яток ПЗК. Проти участі зрубного компоненту в складанні сусканської культури рішуче виступає Ю.І.Колєв (1991), ніби забуваючи, що нову культуру він виділив із зрубної Середнього Поволжя. Іншої позиції притримуються археологи Башкортостану, що наводять переконливі свідчення зрубно-черкаскульських контактів, доходячи висновку щодо асиміляції зрубного населення Приуралля племенами черкаскульської культури, прафінно-угорськими за етнічною належністю (Обыденнов, Обыденнова, 1992, с.149-151).

Наприкінці ІІ тис. до н. е. північ Волго-Більського межиріччя заселили носії маклашеєвської культури, пам'ятки якої входили раніше окремим етапом до приказанської культури (Обыденнов, 1998), а черкаскульська культура в Приураллі еволюціонувала в межовську. Має місце повна зміна поховальних ритуалів та керамічних комплексів. Нащадки ПЗК остаточно розчиняються у прафінно-угорському середовищі.

У Доно-Волзькому межиріччі та на Середньому Доні також має місце зміна ПЗК, але наступну ситуацію визначає невелика кількість комплексів (Садове-VІ, Терешківський скарб, могильник на місці Мосоловського селища). Можна припускати проникання на південь Воронезької обл. певної кількості носіїв БМЗК на другому етапі її розвитку. Наприкінці ІІ тис. до н. е. цей регіон також освоює прафінно-угорське населення бондарихинської культури. Певна участь зрубного населення у формуванні бондарихинської культури була можливою (Воловик, 1996; Буйнов, 1999). Воронезькі дослідники припускають відплив зрубного населення з лісостепу (Беседин, Екимов, 1980). Проблема лише в тому, що ніде не помітно припливу цього населення в інший регіон.

Отже, лісостепова частина ареалу ПЗК опиняється під контролем переважно прафінно-угорського населення, що просунулося на південь із зони лісів і рештки “зрубників” були поглинуті мігрантами, зробивши певний внесок до матеріальної, духовної та мовної культури прафінно-угрів, до їхнього фізичного типу (Воловик, 1996).

Населення БМЗК розвивалося ще впродовж двох віків після зникнення ПЗК, десь до межі ХІІІ-ХІІ ст. до н. е. Теоретично воно могло увібрати в себе певну частку носіїв зниклої ПЗК, хоча об'єктивних свідчень такого процесу немає. Таким чином, ми маємо дві орієнтовні дати зникнення культур зрубної спільності: для ПЗК - 1400 р. до н. е.; для БМЗК - 1200 р. до н. е. Виникає спокуса пов'язати ці дві події з появою, відповідно, індоаріїв в долині р. Інд та перших іранців на теренах Іранського нагір'я, виходячи з того, що згадані події розходяться в часу на декілька віків. Тому постає питання щодо етнічної належності носіїв культур зрубної спільності.

Населення зрубної спільності виступає спадкоємцем індоіранської етнічної традиції на півдні Східної Європи. Розпад індоіранського мовного масиву на протоіранську та протоіндійську гілки припадає на першу половину ІІ тис. до н. е. (Абаев, 1972). Населення ПЗК, успадкувавши традиції Синташти, мало виразні ознаки індоарійського етносу - присутність харизматичного клану воїнів-колісничних, зокрема. Факти зникнення спочатку харизматичного клану, а потім і народу ПЗК можна пояснити двома хвилями міграції, коли озброєні загони знаходять нову батьківщину, а потім підтримують завоювання переселенням етносу загалом. Долю покровців розділили носії алакульської культури андронівської спільності, що вели свій родовід від петрівської культури.

Населення БМЗК репрезентувало протоіранську гілку зрубної спільності. Історично на цю частину зрубної спадщини претендували савромати, степові скіфи та “кіммерійська частина племен зрубної культури” (Граков, 1977, с. 154). Лінгвісти визначають процес дроблення протоіранського етносу вже наприкінці ІІ тис. до н. е., виділення з неї протомідоперської групи, зокрема (Абаев, 1972). З цим процесом, на погляд автора, пов'язане завершення розвитку БМЗК.

Останнім часом ведеться активна дискусія щодо верхньої межі зрубної спільності (мова йде про БМЗК). Ряд дослідників (Е.С.Шарафутдінова, В.М.Горбов, В.О.Ромашко та ін.) обстоюють точку зору, що найпізніша зрубна культура доживає до раннього залізного віку. Автор послідовно доводить, що за доби фінальної бронзи немає жодного поховання з ознаками обряду БМЗК, а отже й немає такої культури. Населення в степу сильно скорочується, проте не зникає зовсім. На окремих поселеннях життя тривало, але вже в іншому культурному середовищі та часі.

З БМЗК автор пов'язує поширення такого модного мотиву як валиковий декор на керамічному посуді, полемізуючи з Є.М.Чернихом, схильним виводити валиковий декор з “фракійської” зони Карпато-Подунав'я (1983; 1984). Справа в тому, що наявність одинарного валика дозволила російському археологові виділити степову спільність культур валикової кераміки (КВК), носіїв яких він визначив як ранніх іранців (Черных, 1983). Погоджуючись з таким визначенням, наголосимо на місцевому надчорноморському походження валикової орнаментики від КБК. Валик успадкувало населення сабатинівської культури, яке поширило цей елемент на захід, та носії БМЗК, що посприяли просуванню валикового декору на схід. На матеріалах маївського локального варіанту БМЗК спостерігаємо поступове зменшення кількості валиків від трьох до одного. Пам'ятки БМЗК другого періоду фактично можуть бути включені до нової спільності КВК, що лише підтверджує внесок цієї культури в процес формування культур названої спільності.

Відкритим лишається питання щодо так званої зрубно-хвалинської культури, яка, за Є.М.Чернихом, виглядає ключовою в системі КВК. Насправді ж це ланцюжок постзрубних селищ вздовж степової ділянки Волги, пов'язаних швидше із саргаринською культурою Зауралля (Колев, 1988, с.110). Мають рацію самарські археологи, виділяючи конкретніший іванівський тип пам'яток, а низку північних комплексів зрубно-хвалинської культури віднісши до сусканської культури. З іншого боку, поселення на півдні Саратовської (Смєловка-1) та у Волгоградській (Суха Мечетка-2, Єрзовка-1) областях можна віднести до другого періоду БМЗК. Важливо, що досліджено і декілька синхронних поховань з ознаками федорівсько-черкаскульського впливу (Мыськов, 1992). Хронологічно комплекси БМЗК другого періоду передують поселенням іванівського типу. Останні синхронізуються з пам'ятками ранньобілозерського часу на півдні, атабаєвським етапом приказанської культури - на півночі та з комплексами малобудківського типу на заході. Таким чином, культура, названа зрубно-хвалинською, розпадається на декілька різночасових груп пам'яток, культурний статус яких вимагає додаткового вивчення.

З утвердженням іванівських пам'яток на Волзі та білозерських на Дніпрі завершується історія племен зрубної спільності. Тепер уже в степовій смузі Східної Європи має місце істотне скорочення населення, пов'язане з міграцією протомідоперсів на південь. Саме в цей час присутність зрубного населення фіксується на схід від Каспійського моря (Мандельштам, 1966; 1967; Баландина, Астафьев, 1996; 2000) та в Надкубанні (Сорокина, 1987). Рух до Іранського нагір'я, в такій ситуації, міг відбуватися вздовж обох берегів Каспію - через Копет-Даг і Дербентські ворота.

Доба фінальної бронзи в Надчорномор'ї пов'язана з утвердженням білозерської культури. Пам'ятки останньої відділяють світ зрубних культур від доби раннього заліза, що вимагає внесення коректив до генези ранньокочівницьких культур кіммерійців, скіфів, савроматів. Допоки ареал білозерської культури обмежували Західним Надчорномор'ям та Наддніпрянщиною (Отрощенко, Шевченко, 1987) плекалась надія, що десь там на сході питомо зрубна культура доживала до раннього залізного віку. Але терплячий пошук комплексів доби фінальної бронзи на схід від Молочної (Шарафутдинова Э.С., 1991; Потапов, 1997; 1998; Мамонтов, Вальчак, Сазонов, 1996) та в передгір'ях Кавказу (Шарафутдинова Э.С., Каминский, 1988; Белинский, Березин, Калмыков, 2001) дозволяє нам поставити питання щодо східного локального варіанту білозерської культури на просторі від Нижнього Дону до Північного Кавказу (Отрощенко, 2001). Поки що цей масив пам'яток лишається мало потужним (декілька поселень та до 50-ти поховань), але його розпізнано. Тепер триває накопичення нового матеріалу.

Розрідженість білозерського культурного простору провокувала проникнення в степ чужорідних груп населення. Так на Кубані та в дельті Дону утвердилися невеликі групи населення кобяківської культури (Шарафутдинова Э.С., 1980), а в середній течії Сіверського Дінця утвердилося бондарихинське населення. У зв'язку з цими подіями припиняється розробка міднорудних копалень на Донецькому кряжі.

Білозерські комплекси наближаються до Волги із заходу, а на схід від великої ріки їм синхронні побутові пам'ятки нурського типу, що займали простори Заволжя від Каспійського моря до р. Самари (Агапов, Васильев, 1976, с.121, рис.15). Самарські археологи вінесли Нур до доби фінальної бронзи. Проте Н.К.Качалова висловила аргументи на користь омолодження пам'яток нурського типу та синхронізації їх з ранньокочівницькими похованнями чорногорівської групи чи так званого “перехідного періоду” (1988). Хоча ця синхронізація сприйнята фахавцями, авторові вона здається некоректною, позаяк нурські селища репрезентують останню фазу осілості в степу, а чорногорівські поховання першу (таборову) фазу кочівницької культури. Співіснування таких протилежних способів життя в одній екологічній ніші видається неможливим. Висловлені додаткові аргументи на користь датування пам'яток нурського типу добою фінальної бронзи (Отрощенко, 2001; Потапов, 2002).

Білозерська культура та пам'ятки нурського типу репрезентують заключний період доби бронзи на півдні Східної Європи - переддень переходу до кочового способу життя іраномовних мешканців степу. Білозерська культура, як спадкоємець БЗМК та Сабатинівки, у запропонованому, розширеному її розумінні (від Дунаю до Нижнього Дону та Північного Кавказу) стає базовим підгрунтям для формування чорногорівської групи пам'яток кіммерійської культури. О.Р.Дубовська провела ретельний аналіз інвентарного комплексу чорногорівської, в її трактуванні, культури. З 79-ти врахованих категорій і типів речей, 47% мають “білозерсько-пізньозрубні” прототипи, 38% - власне чорногорівських та 15% - імпортовані (Дубовская, 1993, с.145). Такий аналіз об'єктивно засвідчує участь місцевого компоненту у формуванні культури ранніх кочівників. Лише термінологічно мову слід вести щодо прототипів БМЗК та (а не через дефіс) білозерської культури, пам'ятаючи, що це два різні, хоча й пов'язані між собою генетично явища. Відтак, ніколи не було поховального ритуалу “пізньозрубної (білозерської) культури”, позаяк поховальний обряд БМЗК другого періоду, комплекси якого формально можуть претендувати на термін “пізньозрубні”, помітно різниться від ритуалу білозерської культури. Здійснено співставлення білозерського та чорногорівського поховальних обрядів і виявлено риси схожості між ними на регіональному рівні. Найбільше їх помічено у східному доно-волзькому степовому регіоні - ключовому в формуванні пам'яток чорногорівської групи.

С.І.Круц, порівнюючи антропологічні серії КБК, “зрубників” Надчорномор'я, білозерців та скіфів, проводить лінію більшої схожості між КБК і скіфами степу та між "зрубниками”, білозерцями та скіфами лісостепу (1987). С.А.Скорий доводить присутність іранського компоненту в лісостепу за кіммерійської та скіфської доби (1996; 1999), а В.Ю.Мурзін визнає роль місцевого надчорноморського компоненту в формуванні Скіфії (1990, с. 15-28). Отже, постановка питання про внесок населення БМЗК у формування культур історичних кіммерійців, скіфів, савроматів видається коректною й потребує подальшого вивчення.

ВИСНОВКИ

Підсумки дослідження полягають у наступних висновках:

1. Передісторія й історія населення зрубної спільності розгорталася у відрізок часу між 1800 - 1200 р. до н. е. Вона має певний зв'язок з історією найдавніших індоєвропейських народів, що вийшли саме тоді на арену історії - хеттів, греків, індоаріїв. зрубна спільнісь культура маївська

2. Початок і кінець окресленого періоду пройшли під знаком значних кліматичних зсувів і переміщень великих мас людей у межах Старого Світу. У контекст цих подій вписується історія зрубної cпільності та її носіїв - двох груп індоєвропейських племен.

3. При реконструкції процесу зрубної культурогенези використана теорія oсей пасіонарних поштовхів Л.М.Гумільова, гіпотеза осередків культурогенези В.С.Бочкарьова та погляди на походження харизматичних кланів О.Пріцака. Зроблено спробу залучення цих побудов до конкретного археологічного матеріалу.

4. На схилку першої чверті II тис. до н. е. населення абашевської культури з лісів Середнього Поволжя та носії східних катакомбних культур зі степів Нижнього Поволжя активно перемістилися на схід, у напрямку південного краю Уральського хребта, де за їхньої взаємодії і за участю місцевого населення та не досить з'ясованих сил, виник Південноуральський осередок культурогенези. Цей феномен називають також "протогородською цивілізацією", "Країною міст", "синташтинською археологічною культурою". Матеріальною основою цього явища стала інтенсивна розробка рудних копалень Південного Уралу.

5. Яскрава, але коротка історія Синташти на Південному Уралі завершується значним військовим конфліктом із населенням Західної Азії - носіями петровської культури, що призвело до руйнації "протоміст" і відпливу синташтинського населення на захід, до Європи.

6. Рух синташтинців на захід лісостепом добре простежується археологічно за могильниками із похованнями воїнів - колісничних у центральних районах Башкортостану, Самарській, Тамбовській, Липецькій і на півночі Воронезької областей. Означена синташтинська хвиля кладе кінець розвиткові абашевської культури у східноєвропейському лісі та лісостепу, втягуючи її населення до процесу формування лісостепової доно-волзької абашевської (фактично ж постабашевської) культури. На базі останньої формується покровська зрубна культура. На захід та південь від Середньої Донщини, під менш виразним впливом синташтинців, на катакомбній основі укладається культура багатоваликової кераміки (бабинська культура).

7. Рушійною силою зрубної культурогенези в лісостепу виступила синташтинська військова аристократія (ранні харизматичні клани). Процес трансформації доно-волзької абашевської культури під синташтинським впливом у покровську зрубну культуру простежується на численних поселеннях і могильниках у межиріччі Дону та Волги. Відлік часу нової культури випливає з моменту уніфікації обряду поховання (скорчений стан мертвого на лівому бокові в позі адорації, за північної орієнтації й у прямокутній ямі). Найяскравіше і повно новий обряд демонструють матеріали Покровського могильника.

8. У сформованому вже виді покровська зрубна культура поширюється в Заволжжя та Приуралля. Невеличкі групи населення проникають навіть за Урал, аж до руїн Аркаїма. У перший період розвитку покровської зрубної культури та її територіального росту військова аристократія, за синташтинською традицією, продовжувала грати вирішальну роль у житті суспільства.

9. Для пам'яток покровської зрубної культури першого періоду показовою була наявність ремінісценцій доно-волзької абашевської культури. Комплекси цього часу називають також "абашевсько-зрубними", "зрубно-абашевськими", "синкретичними". У пам'ятках другого періоду покровської зрубної культури ремінісценції доно-волзької абашевської культури вже відсутні, але зберігається обряд поховання. Важливим показником змін у суспільстві стало зникнення поховань воїнів та воїнів - колісничних - представників харизматичного клану. Спостерігається розквіт економіки, що базувалася на розвитку відгонного скотарства та інтенсивній розробці Каргалінських та інших родовищ мідної руди. Металообробне виробництво одержує повсюдне поширення. Еталонним побутовим пам'ятником покровської зрубної культури (першого і другого періодів) є Мосоловское поселення ливарів на р. Бітюг у Воронезькій обл.

10. Слідством політичної стабільності і господарського розвитку явилося різке збільшення народонаселення в лісостеповій смузі між Доном і Уралом та в північно-степових районах Саратовської та Оренбурзької областей, що характеризується терміном "демографічний вибух". Така ситуація склалася на другий період розвитку покровської зрубної культури.

11. Наслідки перенаселенності були фатальними для екології лісостепу, що стало, ймовірно, однією з головних причин припинення розвитку покровської зрубної культури. Спорожнілі на XIV ст. до н. е. простори лісостепу поступово заселяють мешканці лісової зони, асимілюючи залишки покровського населення.

12. Другою великою і яскравою культурою зрубної спільності була бережнівсько-маївська. Вона склалася на посткатакомбній генетичній підоснові (культура багатоваликової кераміки) під активним впливом населення покровської зрубної культури.

13. Південний напрямок руху синташтинців та їхнього впливу на захід простежується в степовій смузі вздовж середнього плину р. Урал. Його репрезентують пам'ятки новокумацького типу. Специфічною їхньою рисою була відсутність поховань воїнів - колісничних. Відсутність військових поховань характеризує й БМЗК на обох етапах її розвитку, що й відрізняє останню від ПЗК.

14. Одним із результатів прямування синташтинців на захід стало формування КБК (див. вище). КБК та синташтинську культуру ріднить близькість обрядів поховання з використанням скриньових конструкцій, що походять від звичаю поховання в кузові колісниці, зафіксованому в самій Синташті. Обряд поховання в дерев'яній скрині - "зрубі" одержав найбільший розвиток у КБК, а через неї - у маївському локальному варіанті БМЗК.

15. Природний розвиток східних локальних варіантів КБК, аж до Дніпра на заході, було порушено вторгненням відносно нечисельних груп носіїв ПЗК. Покровці винищують (витискують) елітний прошарок суспільства КБК і встановлюють своє панування над місцевим населенням. Прибульці були достатньо швидко асимільовані в "багатоваликовому" середовищі, але встигли створити нову культуру - бережнівсько-маївську.

16. БМЗК від КБК, як і покровську зрубну від синташтинської та доно-волзької абашевської, відрізняє сталий уніфікований обряд поховання: індивідуальні прямокутні могили небіжчиків, похованих у зібганому стані на лівому боці в позі адорації з орієнтуванням головою до сходу. Принциповим моментом, що розрізняє обряди поховання культур зрубної спільності, є орієнтування - північне в покровців і східне - у населення БМЗК.

17. Розвиток БМЗК, як і ПЗК, розділяється на два періоди (перший і другий), але розходження між ними не настільки виражені, як у випадку з ПЗК. Підстави для поділу БМЗК на періоди отримані при аналізі стратиграфічних спостережень, на підставі типології деяких речей і за наявності федорівсько-черкаскульських впливів у похованнях другого періоду. Відзначається також переважання зрубів серед гробниць першого періоду і кам'яних скринь - для другого.

18. Господарство БМЗК розвивалося в умовах народонаселення, що швидко зростало, займаючись скотарством і землеробством. Розвивалася власна металообробка, що базувалася на експлуатації Бахмутських родовищ міді, де функціонував потужний Донецький гірничо-металургійний центр.

19. Покровська та бережнівсько-маївська культури зрубної спільності лише частково синхронні між собою - другий період ПЗК відповідає у часі першому періодові БМЗК. Другий період БМЗК завершується на рубежі XIII-XII вв. до н. е. - за доби різкої зміни клімату і великих переміщень людей, що лишили в історії яскравий слід як "рух народів моря".

20. Намічаються три головних напрямки відтоку населення зі степової зони: 1) закаспійський; 2) чорноморо-каспійський; 3) західночорноморський, пов'язаний з рухом "народів моря" Балканським півостровом. Участь у них носіїв БМЗК підтверджується археологічними матеріалами.

21. Населення, що залишилося в степу, взяло участь у формуванні іванівської та білозерської культур валикової кераміки.

22. У доно-волзькій степовій області на базі населення східних локальних варіантів білозерської культури укладається ранньокочівницька культура чорногорівського взірцю - останній виразний прояв спадщини культур зрубної спільності.

Запропонована концепція формування і розвитку культур зрубної спільності відмінна від традиційної схеми О.О.Кривцової-Гракової, що панувала протягом останніх 50-ти років. Довелося відмовитися від звичних уявлень про прямий генетичний зв'язок полтавкинської та зрубної культур, про тотальну міграцію зрубного населення із заволзьких степів на захід, про заволзьку прабатьківщину і про прабатьківщину "зрубників" взагалі. Не одностороннє прямування зі сходу на захід, а динамічна взаємодія на зустрічних курсах формувала культури зрубної спільності. І Захід зробив у цьому напрямку не менше, ніж Схід. Дуже знаменно, що саме населення зрубної спільності, у своєму просуванні на схід, вийшло на сучасні межі Європи й Азії, чи не вперше їх настільки чітко позначивши своїми поселеннями і могильниками. Відбулося це в середині II тис. до н. е.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

Проблеми періодизації культур середньої та пізньої бронзи півдня Східної Європи (культурно-стратиграфічні зіставлення). - К., 2001. - 290 с.

Колективні монографії

Белозерская культура / Археология Украинской ССР в трех томах. - К., 1985. - Т. 1. - С. 519-526.

Белозерская культура / Березанская С.С., Отрощенко В.В., Чередниченко Н.Н., Шарафутдинова И.Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. - К., 1986. - С. 117-152.

Бронзовий вік / Давня історія України в трьох томах. - К., 1997. - Т. 1. - С. 384-529 (співавтор Березанська С.С.).

Етнічні процеси в Україні в кам'яному віці та в палеометалічну епоху / Толочко П.П., Козак Д.Н., Моця О.П., Мурзін В.Ю., Отрощенко В.В., Сегеда С.П. Етнічна історія давньої України. - К., 2000. - С. 7-44.

Раскоп 3 / Пряхин А.Д., Отрощенко В.В., Беседин В.И., Бровендер Ю.М Поселение Капитаново-ІІ. - Археологические памятники Донского бассейна. - Воронеж, 2000. - Вып. 4. - С. 42-46.

Статті в фахових виданнях

О каменных изваяниях у племен срубной культуры // Новые памятники древней и средневековой художественной культуры. - К., 1982. - С. 5-18.

Культурно-хронологическое и территориальное распределение могильников Днепро-Молочанской степной области // Материалы по хронологии археологич. памятников Украины. - К., 1982. - С. 33-46 (співавтор Болтрик Ю.В.).

Деревянная посуда в срубных погребениях Поднепровья // Памятники археологии Поднепровья - Днепропетровск, 1984. - Вып. 1. - С. 84-96.

Костяные детали плеток из погребений срубной культуры // СА, 1986. - № 3. - С. 227-232.

Письмена срубной культуры // Studia Praehistorica. - Sofia, 1988. - T. 9. - C. 151-178.

О восточной границе и восточных связях племен белозерской культуры // Межплеменные связи эпохи бронзы на территории Украины. - К., 1987. - С. 131-144 (співавтор Шевченко Н.П.).

Обряд кремації у стародавнього населення території України // Археологія, 1989. - № 2. - С. 20-32 (співавтор Моця О.П.).

Идеологические воззрения племен эпохи бронзы территории Украины (по материалам срубной культуры) // Обряды и верования древнего населения Украины. - К., 1990. - С. 5-17.

О возможности участия полтавкинских и катакомбных племен в сложении срубной культуры // СА, 1990. - № 1 - С. 107-112.

Клейноди зрубного суспільства // Археологія, 1993. - № 1. - С. 101-109.

Підгрунтя історії України // Український історичний журнал. - 1997. - № 2. - С. 3-17 (співавтор Вовк Т.А.).

Чотиримісні склепи синташтинської доби // Археологія. - № 3. - С. 66-72.

Культурно-хронологические группы погребений Потаповского могильника // Российская археология, 1998. - № 1. - С. 43-53.

Cюжет перевтілення у знаковій системі племен зрубної спільноти // Археологический альманах. - Донецк, 1998. - № 7. - С.93-98.

К вопросу о доно-волжской абашевской культуре // Археология восточноевропейской лесостепи. - Воронеж, 1998. - Вып. 11. - С.52-59.

The Sosnytsa culture of the Desna area and its links with eastern neighbours // The Trzciniec area of the Early Bronze Age civilization: 1950-1200 BC. - Baltic-Pontic Studies. - Poznan, 1998. - Vol. 6. - P.87-102 (співавтор Kurylenko V.J.).

Тези та матеріали конференцій

Памятники Донбасса в системе срубной культурно-исторической общности // Проблемы охраны и исследов. памятников археологии в Донбассе: Тез. докл. - Донецк, 1989. - С. 33-35.

“Жреческие” комплексы в системе погребений срубной общности // Археологічні та історичні дослідження Херсонщини. - Херсон, 1993. - С. 17-31.

О двух линиях развития культур племен срубной общности // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья: Тез. докл. - Запорожье, 1994. - 2. - С. 150-153.

Южноуральский очаг культурогенеза на оси пассионарных толчков // Доно-Донецкий регион в системе древностей эпохи бронзы восточноевропейской степи и левостепи. - Воронеж, 1996. - Ч. 2. - С. 29-31.

К вопросу о покровской срубной культуре // Эпоха бронзы и ранний железный век в истории древних пле-мен южнорусских степей. - Саратов, 1997. - Ч. 1. - С. 70-72.

Феномен кістяних пряжок // Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической общности (ККИО) и культурно-исторической общности многоваликовой керамики (КИОМК). - Запорожье, 1998. - С. 113-117.

До питання про фінал культур зрубної спільности // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья (к 100-летию Б.Н.Гракова). - Запорожье, 1998. - С. 191-194.

О культурах срубной общности // Срубная культурно-историческая общность в системе древностей эпохи бронзы евразийской степи и лесостепи. - Воронеж, 2000. - С. 10-14.

АНОТАЦІЇ

Отрощенко В.В. Історія племен зрубної спільності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - археологія. Інститут археології НАН України, Київ, 2002.

Основні результати дослідження відбиті в 90 наукових роботах. Використовуючи результати обробки матеріалів 7624 поховань розроблено концепцію походження розвитку та зникнення культур зрубної спільності (ХVІІ-ХІІ ст. до н. е.). Виходячи з наявності двох поховальних ритуалів в ареалі зрубної спільності виділено дві археологічні культури - покровську зрубну та бережнівсько-маївську зрубну. Генезу культур зрубної спільності розглянуто в контексті пам'яток передзрубного обрію, пов'язаних своїм походженням з Південноуральським осередком культурогенези. Обгрунтовано дві лінії розвитку культур зрубної спільності та двоетапну періодизацію кожної з них. Порушено питання етнічної належності та позначено історичні долі носіїв культур зрубної спільності, ймовірні напрямки та шляхи міграції цих праіранських племен, їхню роль у формуванні культур іраномовних кіммерійців, скіфів, савроматів. Висновки дослідження узгоджено з розробками істориків, антропологів, палеолінгвістів.

Ключові слова: зрубна культурно-історична спільність, осередок культурогенези, харизматичний клан, синташтинська культура, доно-волзька абашевська культура, бабинська культура (багатоваликової кераміки), покровська зрубна культура, бережнівсько-маївська зрубна культура, білозерська культура, поховальний oбряд, стратиграфія, Надчорномор'я, південь Східної Європи.

Оtroshchenko V.V. The History of the tribes of Zrubna entity. - Manuscript.

Thesis for a doctor of science degree speciality 07.00.04 - Archaeology. The Institute of Archaeology of National Academy of Science of Ukraine, Кyiv, 2002.

The main results of the study are published in 90 scientific papers. The concept of the emergence? Development and disappearance of the cultures of Zrubna entity (XVII-XII millennium BC) was elaborated as result of investigation of materials coming from 7.624 burial complexes. Two archaeological cultures, namely Pokrovska Zrubna and Berezhnivsko-Maivska Zrubna, were distinguished coming from the presence of two burial rituals within the area of Zrubna entity. The genesis of the cultures of Zrubna entity was studied in the context of settlment sites of pre-Zrubna horizon which emergence is connected with South Ural of culture-genesis. Two lines of development of cultures of Zrubna entity and two-staged periodization of each of lines are argued. The question of ethnic belonging of Zrubna entity is reviewed. Historical prospects of bearers of cultures of Zrubna entity, hypothetical directions and routs of migrations of these pre-Iranian tribes as well as their role in formation of culture of iranian-language Cimmerians, Scythians and Savromatians are defined. Conclusions of the study are adjusted with findings of historians, anthropologists and palaeo-linguists.

Кey words: Zrubna cultural-historical entity, center of culture-genesis, charismatic clan, Sintashta culture, Don-Volga abashevska culture, Babin culture (Bagatovalikova pottery culture), Pokrovska Zrubna culture, Berezhnivsko-Maivska Zrubna culture, Bilozerka culture.

Отрощенко В.В. История племен срубной общности. - Рукопись.

Дисертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.04 - археология. Институт археологии НАН Украины, Киев, 2002.

Основные результаты исследования отражены в 90 научных работах. Диссертация посвящена проблемам формирования, развития, исчезновения культур срубной общности, суммарной оценке этого выдающегося явления эпохи бронзы, судьбам населения, его представлявшего. Выводы диссертации базируются на результатах обработки 7624 погребений срубной общности. В первой главе широко представлена история исследования памятников срубной общности, осмысления “срубной” проблематики по 2001 г. включительно.

Во второй главе дан обзор источников и обоснованы причины выбора погребальных памятников срубной общности как основных для данного исследования. Однообазие погребальных ритуалов племен срубной общности является видимым. Анализ столь большого массива погребений, предпринятый впервые, позволил автору выделить два погребальных обряда в пределах срубной общности (северный, лесостепной и южный, степной) с достаточно широкой зоной взаимопроникновений. Европе. Исходя из наявности двух погребальних ритуалов в ареале срубной общности выделены две археологические культуры - покровская срубная (ПСК) и бережновско-маёвская срубная (БМСК). Обе культуры имели различные генетические подосновы и, соответственно, две линии развития, соприкасавшиеся между собой. Покровская линия развития оказалась связанной с синташтинской культурой, памятниками потаповского типа и доно-волжской абашевской культурой, а еще глубже - с классическими абашевскими культурами Среднего Поволжья и Приуралья (по О.В.Кузьминой). Бережновско-маёвская линия развития восходит к памятникам новокумакского типа и к бабинской культуре (КМК), а глубинно - к культурам катакомбной культурно-исторической области.

В третьей главе рассмотрены условия формирования культур срубной общности в контексте событий героической эпохи боевых колесниц. С расширением спектра наблюдений удалось выйти на концепцию происхождения и развития культур срубной общности (ХVІІ-ХІІ ст. до н. е.). Генезис этих культур рассмотрено в котексте памятников предсрубного горизонта XVIII-XVII вв. до н. э. (синташтинская культура, памятники потаповского типа, памятники новокумакского типа, доно-волжская абашевская культура, бабинская культура - КМК). Импульс, приведший к глубоким культурным переменам, связан со “Страной городов” (по определению Г.Б.Здановича) на Южном Урале или синташтинской археологической культурой. Конкретизировано представление о Волго-Уральском очаге культурогенеза (по В.С.Бочкареву) как об Южноуральском очаге культурогенеза, связанном непосредственно с синташтинской культурой и “Страной городов”. Детально прослежено распространение синташтинского импульса в Европе и условия формирования культур срубной общности. ПСК сформировалась несколько ранее в Доно-Волжском лесостепном междуречье и прошла два этапа в своем развитии. Носители ПСК, распространяясь на юг и запад и воздействуя на население КМК, способствовали формированию БМСК, которая также прошла два этапа в своем развитии. Таким образом, культуры срубной общности лишь частично синхронны между собой. Второй этап ПСК синхронен первому этапу БМСК.

Раздельная характеристика культур дана в главах IV (ПСК) и V (БМСК). Для обеих культур характерно положение умерших на левом боку с ориентацией в северо-восточном секторе, но для ПСК, при этом, доминирующей оставалась северная ориентация, а для БМСК - восточная. В первом случае курган возводился фактически над грунтовым могильником после совершения последнего погребения, а во втором - над индивидуальными захоронениями с последующими досыпками насыпи, связанными с новыми захоронениями. Различаются также погребальные сооружения, характер скорченности умерших, количество и состав сопровождающего инвентаря и украшений. Особо следует оговорить роль ящичных конструкций (сруб, каменный ящик), которые показательны прежде всего для элитных погребений БМСК. Для ПСК каменные ящики не характерны вообще, а срубы появляются в незначительном числе на втором этапе развития этой культуры как следствие влияния БМСК. Отмечается раздельное размещение могильников в зоне глубокого взаимопроникновения культур срубной общности (Волгоградская и север Ростовской области РФ, восточные области Украины).

В главе VI рассмотрены условия исчезновения культур срубной общности. Учитывая неполную синхронность в развитии исследуемых культур установлено, что ПСК прекратила развитие около 1400 г. до н. э., а БМСК - около 1200 г. до н. э. Носители обеих культур срубной общности относились к индоиранскому этническому массиву, но в ПСК присутствовал заметный индоарийский компонент - воинские захоронения представителей харизматического клана на могильниках первого периода. Население БМСК можно с достаточной долей уверенности относить к одной из групп представителей североиранского этноса, а исчезновение культуры связать с миграцией раннеиранских племен в сторону Иранского нагорья в конце II тыс. до н. э. Группы носителей БМСК, оставшиеся в степи, приняли участие в сложении белозерской культуры, а через нее и раннекочевнических памятников черногоровского типа, связываемых с киммерийцами. Население срубной общности сыграло определенную роль в формировании культур исторических киммерийцев, скифов, савроматов, однако конкретизация этой роли - вопрос будущих исследований. Выводы диссертации опираются на данные археологии и согласованы с исследованиями историков, антропологов, лингвистов.

Ключевые слова: срубная культурно-историческая общность, очаг культурогенеза, харизматический клан, синташтинская культура, доно-волжская абашевская культура, бабинская культура (многоваликовой керамики), покровская срубная культура, бережновско-маевская срубная культура, белозерская культура, погребальный oбряд, стратиграфия, Надчерноморье, юг Восточной Европы.

Размещено на Allbest.ru