Суспільно-політичні трансформації в Україні (1985-1991 роки): історико-політологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суспільно-політичні трансформації в Україні (1985-1991 роки): історико-політологічний аналіз

політичний трансформаційний відродження

Актуальність дослідження проблеми суспільно-політичних трансформацій в Україні 1985-1991 рр. зумовлена комплексом факторів та чинників:

По-перше, оскільки горбачовська перебудова є варіантом наздоганяючої системної суспільної модернізації, дослідження її змісту, логіки та наслідків становить значний інтерес у теоретичному аспекті як спосіб збагачення досвіду самовдосконалення людської цивілізації. У цьому плані особливо цінним є вивчення специфіки радянської моделі реформування другої половини 80-х рр. - проведення трансформаційних процесів на базі соціалістичного способу виробництва, в умовах панування командної системи, на величезній території з широким спектром етнополітичних, релігійних, культурних особливостей у різних регіонах.

По-друге, ретельний аналіз досвіду практичного керівництва масштабними трансформаційними процесами у суспільстві доби перебудови (вивчення способів та методів корегування ходу реформування; факторів ефективності управлінських рішень; засобів стимулювання здатності політичних інститутів пристосовуватися до умов, що змінюються; форм активізації та мобілізації мас; причин помилкових дій та рішень тощо) дозволить врахувати його уроки в практиці сучасного державотворчого процесу.

По-третє, з'ясування основних тенденцій суспільно-політичного розвитку СРСР в цілому та Україні зокрема у другій половині 80-х - на початку 90-х рр. необхідне для розуміння природи та механізму дії типового для перехідних суспільств комплексу конфліктів та протиріч, який у політологічній літературі дістав назву «кризового синдрому модернізації». Знання складових частин конфліктного потенціалу суспільства, специфіки прояву та факторів активізації на вітчизняному ґрунті дозволить шукати ефективні форми та засоби впливу по його локалізації та ліквідації, що особливо актуально як для України, так і для решти країн, які знаходяться на перехідному етапі свого розвитку.

По-четверте, значна частина суспільних процесів, явищ та політичних суб'єктів доби перебудови нині не зникла з історичної сцени, і тому ретельне вивчення витоків, першооснов та специфіки цих факторів суспільного життя, врахування та використання набутої в ході дослідження інформації є не лише важливою умовою та складовою частиною сучасного процесу розбудови держави в Україні, а й надійним підґрунтям політичного прогнозування.

По-п'яте, недостатня розробка порушеної теми в науковій літературі, відсутність комплексного та об'єктивного дослідження, присвяченого її висвітленню, не дали змоги створити цілісної картини суспільно-політичного розвитку України у 1985 - 1991 рр.; стали на заваді формуванню концепції, яка б всебічно тлумачила тогочасні події та явища, пояснювала природу та механізм суспільних змін; зумовили наявність суттєвих прогалин у фактологічному матеріалі. Перераховані фактори визначають важливість та актуальність як у теоретичному, так і в практичному плані комплексного історико-політологічного аналізу трансформаційних процесів в Україні доби перебудови.

Об'єкт дослідження - суспільно-політичний розвиток України в 1985 - 1991 рр.

Предмет дослідження - основні тенденції та особливості суспільно-політичних трансформаційних процесів в Україні у 1985 - 1991 рр.

Мета дисертаційної роботи - на основі історико-політологічного аналізу праць попередників, широкої джерельної бази з'ясувати основні тенденції суспільно-політичного розвитку доби перебудови, відтворити цілісну, комплексну, системну та науково обґрунтовану картину перебудовчих змін та зрушень в Україні. У відповідності з цією метою автор ставить перед собою такі дослідницькі завдання:

з'ясувати основні етапи та напрями дослідження проблеми суспільно-політичного розвитку доби перебудови;

систематизувати та класифікувати корпус джерел з історії трансформаційних процесів у суспільно-політичній сфері України;

охарактеризувати причини, суть, характерні риси та особливості феномену перебудови;

оцінити місце і роль гласності та демократизації у контексті суспільно-політичних перетворень;

проаналізувати тенденції розвитку основних напрямків національного відродження;

розкрити ключові моменти процесу зародження та становлення народної опозиції;

з'ясувати динаміку, основні форми і особливості протистояння офіційної влади та опозиції;

відобразити хід та наслідки трансформаційних змін у владних структурах;

виявити та проаналізувати нові тенденції у розвиткові громадської думки та суспільної свідомості;

визначити специфіку, характерні риси та проблеми початкового етапу формування багатопартійної системи;

узагальнити досвід спроби здійснення системної модернізації суспільства у другій половині 80-х рр.

Хронологічні рамки дослідження включають період з квітня 1985 р. по серпень 1991 р., тобто час здійснення горбачовської модернізації в СРСР в цілому та Україні зокрема. Нижня хронологічна межа зумовлена офіційним проголошенням на квітневому пленумі ЦК КПРС нового реформаційного курсу, що згодом дістав назву «перебудова», а верхня - прийняттям українським парламентом Акту про незалежність, який не лише по суті юридично зафіксував крах реформаційного курсу Горбачова, а й став для України своєрідним політичним вододілом між радянською епохою та епохою самостійного розвитку.

Географічні межі дисертації охоплюють етнічні українські землі. Основна увага звертається на динаміку суспільно-політичного розвитку не лише в столиці, а й на регіональному рівні, в першу чергу в чотирикутнику: Київ - Львів - Донецьк - Харків, що по суті визначав специфіку вітчизняного варіанту трансформаційних процесів доби перебудови.

Теоретико-методологічна основа дисертаційної роботи визначалась предметом дослідження, метою та його завданнями. Аналізуючи процеси суспільно-політичних трансформацій в Україні доби перебудови, дослідник керувався принципами історизму, системності, об'єктивності, всебічності, наступності, а також застосовував інституціональний та структурно-функціональний методологічні підходи. Намагаючись з'ясувати суть, зміст та специфіку реформаційних змін, автор застосовував цілий спектр методів дослідження - порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, синхронного аналізу, періодизації, ретроспективний, статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням, у якому висвітлюються основні тенденції по суті всього спектру суспільно-політичних процесів в Україні доби перебудови. Згадана комплексність знаходить свій вияв не лише у широті та всебічності охоплення об'єктів і суб'єктів історичного процесу та з'ясуванні форм і наслідків їх взаємодії в межах окресленого часового відрізку 1985 - 1991 рр., а й у інтенсивному використанні інструментарію і новітніх розробок не тільки політологічної та історичної наук, а й цілого спектру суміжних дисциплін, зокрема, філософії, соціології, психології, економічної теорії, культурології та ін. Наукова новизна дисертаційної роботи знайшла свій конкретний вияв у тому, що в ній:

синхронно проаналізовано масив вітчизняної та зарубіжної історіографії, яка вивчала різні аспекти життя суспільства доби перебудови, виділено ключові напрями та проблематику цих досліджень, окреслено основні історіографічні періоди вивчення теми, визначено їх здобутки та невирішені проблеми; обґрунтовано класифікацію і розкрито специфіку історичних джерел;

вперше комплексно висвітлено та проаналізовано передумови модернізаційних процесів другої половини 80-х рр.;

з'ясовано суть та зміст феномену перебудови; запропоновано і обґрунтовано періодизацію трансформаційних процесів цієї доби;

дано власну інтерпретацію та визначення низці категоріально-понятійних одиниць (перебудова, демократизація, «ліквідація білях плям» тощо);

створено цілісну картину перебудовчих змін та зрушень в Україні, розкрито процес їх розгортання та специфіку, висунуто концепцію «політичного маятника» для пояснення динаміки суспільно-політичного розвитку в другій половині 80-х - на початку 90-х та механізму розпаду СРСР;

розширено і суттєво доповнено висновки попередніх дослідників неформального руху, які, як правило, аналізували політичних неформалів, лишаючи поза увагою значну частину спектру неформальних об'єднань;

проаналізовано динаміку змін та зрушень у державних структурах, визначено причини, прояви та наслідки кризи в КПРС-КПУ;

охарактеризовано з залученням неопублікованих раніше документів основні етапи процесу становлення народної опозиції та зародження вітчизняної багатопартійності;

висвітлено не лише динаміку виборчих кампаній 1989 та 1990 рр., а й вперше показано місце і роль народних депутатів СРСР від України на загальносоюзній політичній арені; розкрито характерні риси та особливості діяльності місцевих рад нашої республіки, у яких до влади прийшли демократичні сили;

досліджено та розкрито форми прояву та специфіку вітчизняного варіанту «кризового синдрому» модернізації;

прослідковано та проаналізовано динаміку та вектори суспільної думки на різних етапах трансформаційних змін;

введено до наукового обігу значний комплекс архівних джерел, що висвітлюють різні аспекти перебудовчих трансформацій;

заповнено фактологічні прогалини в історичному контексті («мітингова війна» літа 1989 р. - лютого 1990 р., боротьба за реабілітацію греко-католицької церкви, розстановка сил та динаміка подій під час серпневого 1991 р. заколоту тощо).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження розроблялась у межах науково-дослідної роботи відділу етнополітології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України - „Етнополітичні відносини в умовах суспільної трансформації в Україні» (HДР № 0102U002195). Крім того, вивчення обраної теми передбачено планами роботи кафедри історії України та правознавства Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя.

Наукове та практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати, методологія та методика дослідження можуть бути використані для поглибленого вивчення даної та суміжної проблематики, а також при підготовці спеціальних та узагальнюючих праць з історії України та політологічних досліджень з теорії та практики модернізації суспільства. Матеріали, узагальнення та висновки, що в подальшому лягли в основу дисертаційного дослідження, широко використовувалися автором при підготовці навчальних посібників для вузів та середніх навчальних закладів: Історія України у ХХ столітті (20-ті - 90-ті роки): Навчальний посібник для студентів. - Ніжин: Стиль, 1994; Україна 1991-1995 рр.: Тіні минулого чи контури майбутнього? (Нариси з новітньої історії): Навчальний посібник. - К.: Магістр-S, 1996; Історія України (запитання і відповіді): Навчальний посібник. - К.: Академія, 1997; Історія України. Тести. Запитання. Завдання: Навчальний посібник. - К.: Академія, 1998; Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академія, 1999; Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - 2-е видання. - К.: Академія, 2001 та ін.

Крім того, окремі сюжети дисертаційного дослідження були використані у ході реалізації спільного українсько-чеського проекту, що мав на меті популяризацію вітчизняної історії за кордоном. Результатом цієї співпраці став вихід 1997 р. у світ (м. Брно, видавництво «Йота») книги під назвою « Nejnovмjљн dмjiny Ukrajiny», підготовленої автором у співавторстві з чеським науковцем - професором В.Гонцем.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу етнополітології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України. Результати дослідження доповідались на міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-теоретичних і науково-практичних конференціях та семінарах: Першій українсько-німецькій конференції по підручниках «Особистість та суспільство як проблема нової і новітньої історії та соціології. Спірні питання та їх відображення в підручниках з історії та соціології» (Київ, 1998 р.); Міжнародному семінарі «Становлення національних та національно-державних ідей після першої світової війни. Їх зображення у сучасних білоруських, грузинських, литовських, молдавських, українських та німецьких шкільних підручниках» (Брауншвейг, Німеччина, 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні екологічні проблеми Українського Полісся та суміжних територій (до 15- річчя аварії на ЧАЕС)» (Ніжин, 2001); Всеукраїнській науково-методичній конференції «Громадянська освіта в Україні: досвід, пошуки, перспективи» (Ніжин, 2002); Всеукраїнській науково-методичній конференції «Формування міжетнічної та міжконфесійної толерантності засобами суспільних дисциплін у системі освіти України» (Київ, 2002) та ін. Результати дослідження відображені в 58 публікаціях, у тому числі 3 монографіях (1 - одноосібно), 10 навчальних посібниках (8 - одноосібно) та 45 статтях, з яких 22 - у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України.

Структура дисертації обумовлена її метою та дослідницькими завданнями. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку джерел та літератури (63 с., 685 позицій). Загальний обсяг 472 с.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження», що складається з двох підрозділів, розкриваються основні етапи та провідні напрями дослідження суспільно-політичних трансформацій в Україні доби перебудови та дається характеристика і класифікація використаних джерел. Процес вивчення різних аспектів суспільно-політичних трансформацій в Україні (1985-1991 рр.) у своєму розвиткові пройшов два етапи. Перший етап осмислення модернізаційних процесів, що розпочався у другій половині 80-х рр. і тривав до 1991 р., умовно можна назвати публіцистичним. У цей час у плані з'ясування суті, змісту та різних аспектів трансформаційних процесів другої половини 80-х рр. найбільш продуктивними та перспективними на загальносоюзному рівні, на нашу думку, були роботи А.Бутенка, О.Волобуєва, С.Кулешова, С.Кургиняна, Б.Аутеншлюса, П.Гончарова, Б.Ракитського, Г.Ракитської Бутенко А.П. Откуда и куда идем: Взгляд философа на историю советского общества. - Л., 1990; Волобуев О.В., Кулешов С.В. Очищение. История и перестройка. М., 1989; Постперестройка : Концептуальная модель развития нашего общества, политических партий и общественных организаций /Кургинян С.Е., Аутеншлюс Б.Р., Гончаров П.С. и др.. - М., 1990; Ракитский Б. В. , Ракитская Г. Я. Стратегия и тактика перестройки. - М., 1990..

Значну увагу у добу перебудови приділяли вивченню проблем суспільної модернізації і науковці України. Предметом їх дослідження були механізм дії суспільно-політичних процесів в умовах розгортання реформаційного процесу ( М.Михальченко, В. Звіглянич, О.Толочко) Михальченко М. І. Глухі кути лібералізації та романтичний “біг на місці” (До аналізу розстановки соціальних сил перебудови) //Філософська та соціологічна думка - 1989. - № 11. - С. 71 - 74; Звіглянич В.О. Реальність і смисл: світоглядні принципи перебудови мислення. Стаття перша. Смисл і “карнавальність” перебудови // Філософська та соціологічна думка - 1991. - № 11. - С. 75 - 88; Толочко О.П. Перебудова як християнська ідея // Філософська та соціологічна думка - 1991. - № 12. - С. 3-13.; національні аспекти суспільно-політичних трансформацій (В.Ігнатов, В.Кушерець, А.Орлов, Ю.Пахомов, Б.Попов, М.Рябчук) Кушерець В.І., Орлов А.В. Національно-культурний розвиток: основні аспекти і деякі результати дослідження // Філософська і соціологічна думка. - 1989. - № 10. - С. 24 -28; Ігнатов В., Попов Б. Діалектика інтернаціонального і національного в культурах народів СРСР // //Під прапором ленінізму. - 1989. - № 22. - С.17 - 24; Пахомов Ю.М. Україна і Росія: порівняння соцекогенезу // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - № 9. - С. 3 - 9; Рябчук М.Ю. Громадянське суспільство і національна емансипація // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - № 12. - С. 14 - 19.; специфіка процесу становлення неформальних об'єднань на вітчизняному ґрунті (В.Литвин, О.Донченко, С.Шаповал, Б.Петровський, А.Гела) Литвин В. Громадсько-політичні формування на Україні: становлення, тенденції розвитку //Під прапором ленінізму. - 1990. - № 23. - С. 44-55; Донченко О.А., Шаповал С.І. Молодь: джерела нігілізму і соціальної апатії // Філософська і соціологічна думка. - 1989. - № 9. - С. 13- 21; Петровский Б.Д., Гела А.А. Трускавецкие спевки. Размышления о “формалах” и “неформалах” //Коммунист Украины. - 1989. - № 8. - С.61 - 67; формування народної опозиції та становлення багатопартійності (Бєляков Г.Ф., Слюсаренко А.Г., Смолянников О.П., Томенко М.В.) Беляков Г.Ф. К многопартийной системе з доминирующей партией //Коммунист Украины. - № 10. - С. 6 - 14; Смолянников О.П., Литвин В.М. Від “демократичної” фрази - до відкритої політичної боротьби //Комуніст України. - 1991. - № 4. - С. 50- 60; Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Нові політичні партії України. Довідник. - К., 1990.. Значну увагу вивченню та аналізу суті та змісту трансформаційних процесів доби перебудови в СРСР в цілому та Україні зокрема приділяли в цей час і західні дослідники - американські радянологи С. Коєн, М. Давидоу, С. Тальботт, Л. Морроу, М. Крамер, політологи ФРН С. Біалер, Х. Брам, Г. Бухнер, А. Гайгес, Х. Хаусман, Х. Хемен, Е. Мандел Див.: СССР глазами советологов: Сборник / Сост. и перевод: Ф.Д.Урнов, О.Ю.Урнова - М., 1990; Тиле М. Социально-политический анализ процессов перестройки в СССР в политологической литературе Федеративной республики Германии. - Автореф. дисс. ...канд. философ. наук. - М., 1990.

.

Надзвичайно цікавою та своєрідною є група публікацій, у якій висвітлюються різні аспекти процесу розгортання модернізаційних процесів в Україні, що була вміщена на сторінках мюнхенської «Сучасності» в 1985 - 1991 рр. Тут друкувалися фахівці з діаспори (З.Соколюк, І. Коропецький, Р.Купчинський, В.Гришко, М.Прокоп) та відомі західні вчені (Д. Марплз, А. Безансон, Е. Найт, В.Сабаль).

Характерною рисою вітчизняної історіографії проблеми на цьому етапі було те, що специфіка протікання перебудовчих процесів в Україні осібно, як правило, не досліджувалась. Вважалось, що перебудова - це загальносоюзний трансформаційний процес, і тому події у нашій республіці висвітлювалися лише у контексті суспільних змін в СРСР в цілому. Акцентувалась увага в першу чергу на тому, як сприяють чи заважають дії політичних суб'єктів в Україні модернізаційному курсові у загальносоюзному масштабі. Саме у такому ракурсі розглядали горбачовську модернізацію і більшість західних дослідників, лише представники української діаспори кожну зміну та зрушення у тактиці перебудовчих процесів, як правило, оцінювали з точки зору наближення чи віддалення до омріяної мети - здобуття незалежності України. Зрозуміло, що при таких домінуючих в історіографії підходах, по-перше, оціночні вектори були суттєво зміщені; по-друге, частина важливих проблем просто не потрапляла у поле зору дослідників; по-третє, на догоду політичній кон'юнктурі відбувалась деформація понять (скажімо, зростання національної свідомості кваліфікувалося як націоналізм, а бажання самостійно вирішувати власну долю як сепаратизм).

З 1990 р. розпочинається перехід до наукового осмислення суспільно-політичних трансформацій в Україні. По суті класичною перехідною (навіть за назвою) роботою можна вважати дослідження А.Камінського «На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні», яке органічно поєднало гостру публіцистичність та науковий аналіз Камінський А. На перехідному етапі. “Гласність”, “перебудова” і “демократизація” на Україні. -Мюнхен.: б/в, 199О. .

З кінця 1991 р. склалися передумови для розгортання нового, наукового, етапу висвітлення горбачовської модернізації та розкриття її особливостей в Україні. Вагомим у процесі вивчення суспільно-політичних процесів доби перебудови на цьому етапі є доробок О.Гараня, який на основі узагальнення віддзеркалення суспільних процесів у офіційній та опозиційній пресі зробив спробу показати процес зародження та становлення Руху, висвітлити його місце і роль у політичному житті суспільства, позначити основні тенденції розвитку вітчизняної багатопартійності, застерегти колишніх опозиціонерів від політичного переродження та можливості трансформації націонал-демократичних сил у «синьо-жовтих» більшовиків Гарань О.В. Від створення Руху до багатопартійності. - К., 1992; Його ж. Убити дракона (З історії Руху та нових партій України). - К., 1993; Його ж. З історії формування політичного спектра України (літо 1988 - літо 1991 р.) // Україна ХХ ст. Проблеми національного відродження: Зб. наук. праць, - К.: , 1993. - С. 117 - 145. .

Наступним помітним кроком у вивченні суспільно-політичних процесів в Україні доби перебудови стала низка праць В.Литвина Литвин В.М. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. - К., 1994; Його ж. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л.Кравчука. - К., 1997; Його ж . Україна на межі тисячоліть (1991 - 2000 рр.). - К., 2000..Основний акцент у цих роботах зроблено на вивченні процесу формування та становлення сучасної національної еліти. Позитивно, що автор показує своїх персонажів та їх діяльність на широкому історичному тлі, у контексті політичної історії республіки; постійно намагається у ході викладу не лише з'ясувати причини тих чи інших вчинків окремих політичних осіб, а й проаналізувати домінуючі тенденції суспільного розвитку; спирається у своєму дослідженні на солідну джерельну базу, левову частку якої складають архівні матеріали, що раніше не публікувалися.

Окремі важливі аспекти політичної історії України 1985-1991 рр. знайшли відображення у працях вітчизняних істориків та політологів. Своєю аналітичністю та аргументованістю у висвітленні процесу становлення вітчизняного багатопартійного спектру виділяються роботи А.Білоуса, М.Томенка, А.Слюсаренка, О.Майбороди Слюсаренко А., Томенко М. Спроба класифікації політичних партій України //Політологічні читання. - 1992. - № 1. - С. 102-109; Білоус А. Політичні об'єднання України. - К., 1993; Майборода О.М. Про підходи до розв'язання національного питання в Україні за умов багатопартійності //Україна ХХ ст. Проблеми національного відродження: Зб. наук. праць, - К., 1993. - С. 146-163; Українські ліві: між ленінізмом і соціал-демократією /За ред. О.Гараня, О.Майбороди. - К., 2000. . Заслуговує на увагу завдяки введенню в обіг нових архівних документів та інших джерел науковий доробок А.Русначенка, предметом дослідження якого спочатку стало зародження та становлення незалежного робітничого руху в Україні, а невдовзі - розгортання національно-визвольного руху у республіці у другій половині ХХ ст. Русначенко А.М. Пробудження. Робітничий рух на Україні 1989 - 1993 роках: у 2 кн. - К., 1995; Його ж. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х - початок 1990 рр. - К., 1998.

Загальні аспекти суспільно-політичних трансформацій в Україні часів горбачовських реформ через призму політології розглядали В.Кремінь, В.Ткаченко, Ф.Рудич, В.Журавський, М.Михальченко, В.Танчер, В.Горбатенко Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. - К., 1998; Політичні структури та процеси в сучасній Україні: Політологічний аналіз /Під. ред. Ф.М.Рудича. - К., 1995; Михальченко М.І., Журавський В.С., Танчер В.В. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору. - К., 1997; Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. - К., 1999. .

Перебудовчі процеси в Україні після 1991 р. стали об'єктом певної уваги закордонних дослідників. Серед праць західних науковців, у яких тією чи іншою мірою розглядаються суспільно-політичні трансформації в Україні у другій половині 80-х - на початку 90-х рр., помітно виділяється робота Тараса Кузьо та Ендрю Уілсона «Україна: від перебудови до незалежності», що побачила світ у Канаді в 1994р. Kuzio, Taras , Wilson, Andrew. Ukraine: perestroika to independence / Foreword by N. Stone. - Edmonton; Toronto: Canadian in . of Ukrainian studies press, 1994. . Ця праця є спробою ретроспективно розглянути суспільно-політичні процеси в Україні у добу перебудови, проаналізувати динаміку та еволюцію розвитку неформальних організацій, дати різнобічну характеристику етапу становлення та перших кроків НРУ.

Окремі сюжети процесу розгортання суспільно-політичних трансформацій в Україні доби перебудови (зокрема, характерні риси та специфіка модернізаційних процесів; динаміка розвитку суспільної свідомості під впливом демократизації та гласності; розбудова неформальних організацій; боротьба УГКЦ за легалізацію, формування опозиції; місце і роль нашої республіки у процесі розпаду СРСР тощо) знайшли висвітлення у спеціальних та узагальнюючих працях західних дослідників - Д. Марпла, Д. Ранса, Д. Боффа, Д. Хоскінга, Н. Верта, М. Маля, А. Жуковського Marples , David. Ukraine under perestroika: Ecology, economice and worker revolt. - Basin - stoke - Hampshire: Lnd : Macmillan, 1991; Rance, Didier. Catoliques d'Ukraine: Des catacombes … а la lumiиre, - 2. ed. mise а joure. P.: Aide а l' Йglise en Detresse, 1992; ?оффа Д. От СССР к России. История неоконченого кризиса. 1964-1994. - М.:, 1996; Хоскинг Д. История Советского Союза. 1917 - 1991. - Смоленск, 2000; Верт Н. История советского государства. 1900-1991. - М., 1992; Маля М. Радянська трагедія: історія соціалізму в Росії 1917-1991. - К., 2000; Joukowsky, Arkady. Histoure de l'Ukraine / Pref. D'A.Besanзon. - 2.ed. - P. : Aux ed. Du Dauphin, 1993..

Проблема модернізації суспільства та специфіка її реалізації у Радянському Союзі постійно знаходиться в центрі уваги російських політологів та істориків, серед яких варто виділити праці О.Барсенкова, О.Криштановської, Д.Маслова, В.Мау, Р.Піхої, В.Согріна, А.Шубіна Барсенков А.С. Введение в современную российскую историю 1985 - 1991 гг. - М., 2002; Криштановская О.В. Партийная элита в годы перестройки // Политические процессы в годы перестройки”. Вып.1. - М.,1991. - С. 3 - 33; Маслов Д.В. Нарастание кризиса советской партийно-государственной системы (1985 - 1991). -Автореф. дисс. ...канд. ист. наук. - М., 2000; Мау В.А. Экономика и власть. Политическая история экономической реформы в России 1985 - 1994. - М.,1995; Пихоя Р.Г. Советский Союз: история власти. 1945 - 1991. - Новосибирск, 2000; Согрин В.В. Политическая история современной России. 1985 - 1994: от Горбачова до Ельцина. - М., 1994; Шубин А.В. Истоки перестройки 1978 - 1984 гг.: В 2 т. - М,1997.. Позитивно, що у вищезгаданих дослідженнях не лише характеризуються загальносоюзні тенденції суспільного розвитку з залученням значного фактологічного матеріалу, а й висвітлюються деталі управлінського механізму радянської системи; розкриваються протиріччя стосунків «Центру» та національних регіонів; неодноразово на різних історичних відрізках, під різним кутом зору звертається увага на аналіз ситуації у союзних республіках, зокрема в Україні.

Втім, незважаючи на реальні здобутки, ще донині вагома значимість та актуальність вивчення проблеми суспільно-політичних трансформацій другої половини 80-х рр. ХХ ст. для перспектив сучасного вітчизняного державотворення різко контрастують зі ступенем її наукового висвітлення та дослідження. У результаті поза увагою дослідників залишилася ціла низка суспільно-значимих сюжетів, що не отримали належного системного висвітлення. Зокрема, це стосується зародження, становлення та формування всього спектру неформальних організацій; суспільно-політичних настроїв та громадського руху в регіонах; діяльності місцевих рад; специфіки формування національної народної опозиції; джерел та етапів становлення контреліти; релігійного ренесансу; кризи в КПУ; місця і ролі різних політичних сил у серпневих подіях 1991 р. тощо. Аналіз наявної наукової літератури дозволяє дійти висновку, що у вітчизняній історіографії фактично немає жодної наукової праці, яка б давала комплексний аналіз динаміки та наслідків суспільно-політичних змін в Україні у 1985-1991 рр.

Виходячи з походження, змісту, специфіки викладу та характеру подачі матеріалу джерельну базу дослідження можна диференціювати на сім основних груп: 1) опубліковані, документи органів державної влади, КПРС, КПУ, громадських організацій; 2) офіційні промови, статті та книги керівників держави та правлячої партії; 3) статистичні джерела (порічні та ювілейні статистичні щорічники, у яких віддзеркалювався розвиток народного господарства СРСР в цілому та України зокрема); 4) довідкові видання - енциклопедії, тематичні словники, довідники, збірники запитань та відповідей тощо; 5) матеріали періодичної преси; 6) мемуари та публіцистичні твори державних, партійних та громадських діячів; 7) архівні документи громадських об'єднань України Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ) (понад 250 документів), абсолютна більшість з яких раніше не була опублікованою і вперше вводиться до наукового обігу. Варто підкреслити, що саме вони складають левову частку джерельного підґрунтя дисертації. За тематичною та видовою ознаками використані архівні матеріали умовно можна поділити на: директивні, аналітичні, інформаційні документи партійних структур КПРС та КПУ; матеріали державних органів та наукових установ; листи та заяви трудящих і політичних діячів на адресу ЦК КПУ та ЦК КПРС; заяви, декларації, листи, протоколи засідань опозиційних партій, резолюції мітингів та інші матеріали некомуністичних громадсько-політичних об'єднань Отже, огляд та аналіз джерел, які тією чи іншою мірою висвітлюють різні аспекти суспільно-політичних трансформацій в Україні доби перебудови, дозволяє дійти висновку, що джерельна база дослідження є цілком достатньою для реалізації поставлених в дисертації наукових завдань.

У другому розділі «Загострення суспільно-політичної кризи та спроби її подолання (квітень 1985 - літо 1988 рр.)», що складається з п'яти підрозділів, розкрито передумови та основні аспекти суспільних трансформацій на стартовому етапі горбачовських реформ. На основі узагальнення та аналізу широкого кола джерел комплексно досліджується феномен перебудови. Дисертант дійшов висновку, що процес радикального оновлення суспільства був глибоко закономірним, а не випадковим явищем: спрацював цілий комплекс факторів, які зробили цю масштабну трансформацію необхідною і можливою. Перша група факторів (симптоми системної кризи - реальна загроза стадіального відставання, загострення міжблокового протистояння, прогресуюче відчуження народу від владних структур, зміцнення політичного монополізму КПРС, затухаючий економічний розвиток тощо) підштовхувала до радикальних змін у суспільстві, а друга (прихід до влади в СРСР команди реформаторів; накопичення суспільством у попередній період певного досвіду здійснення масштабних реформ; існування дисидентського руху, який концентрував та організовував опозиційні сили, зберігав прогресивні суспільні ідеали; наростання в країні невдоволення існуючими порядками) - робила можливими ці зміни, створювала сприятливий ґрунт та атмосферу для суспільних трансформацій.

Поклавши в основу періодизації перебудови суттєві зміни та зрушення, що відбулися в цей час у процесі самоусвідомлення, розстановки та взаємодії політичних сил у суспільстві, дисертант запропонував виділити у її ході кілька етапів: 1 етап (квітень 1985 - січень 1987 рр.) - визрівання політичного курсу перебудови; 2 етап (січень 1987 - літо 1988 рр.) - усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази; З етап (літо 1988 - травень 1989 рр.) - зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз; 4 етап (травень 1989 - лютий 1990 рр.) - розмежування та консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їхнє відкрите протистояння; 5 етап (лютий - грудень 1990 р.) - сповзання політичного керівництва СРСР вправо і радикалізація народних мас; 6 етап (грудень (1990 - серпень 1991 рр.) - кінець перебудови.

Проведене дослідження засвідчило, що на початковому етапі горбачовської модернізації запропонована концепція перетворень радше натякала на необхідність та доцільність радикальних змін у суспільстві, ніж пропонувала його негайне оновлення революційним шляхом. Комплекс реформаційних змін не був системним і стосувався перш за все економіки; його суть полягала в удосконаленні реально існуючих процесів, у виправленні окремих деформацій соціалізму, у більш повній реалізації його потенційних можливостей. Архівні матеріали засвідчують, що він сприймався на місцях як чергова кампанія наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів.

Факти, наведені в розділі, переконують, що тенденція до зростання економічних показників на стартовому етапі перебудови зміцнювала у керівництва утопічні надії на швидке поліпшення життя традиційними командними методами. Проведене дослідження показало, що особливо яскраво віра ініціаторів реформ у старі силові підходи до вирішення суспільних проблем виявилася у ході антиалкогольної кампанії, запровадження держприймання .

Проаналізувавши спроби керівництва держави надати соціалістичній економіці друге дихання на основі започаткованої у червні 1987 р. економічної реформи, дисертант дійшов висновку: невдача цієї модернізаційної спроби пояснюється тим, що вже у задумі реформа була половинчатою - вона не зачіпала основ командної системи. Як свідчить узагальнення архівного матеріалу, масштабна акція по скороченню державного апарату, спроби застосування у рамках радянської економіки таких ринкових категорій, як самофінансування, самоокупність та самоуправління тощо, призвели не лише до розбалансування в економіці, наростання деформацій та диспропорцій, а й до загострення соціальних відносин, наростання напруги у стосунках між Центром та республіками.

Проведене в дисертації дослідження дає підставу стверджувати, що саме під тиском цих обставин поступово відбувається суттєва переоцінка цінностей, зміна орієнтирів та підходів до вирішення суспільних проблем; центр ваги у реформаційному процесі дедалі більше починає зміщуватися з економічної сфери у політичну. Важливою віхою на дорозі прозріння став ХХVІІ з'їзд КПРС (лютий 1986 р.), що прийняв «нову редакцію» програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ комунізму до 1980 р. і водночас проголошено курс на удосконалення соціалізму. Крім того, на цьому партійному форумі М.Горбачов висунув два принципово важливих для подальшого розвитку суспільства гасла: «широка демократія» і «гласність».

У розділі досліджується суспільно-політичний аспект Чорнобильської катастрофи, яка стала по суті першим серйозним випробуванням проголошених перебудовчих гасел. На основі аналізу широкого кола джерел дисертант дійшов висновку про те, що аварія у Чорнобилі в надзвичайно короткий термін перетворилася з екологічної трагедії у потужний політичний фактор суспільного життя. Вона, як катастрофа планетарного масштабу, швидко стала символом граничної кризовості, суворим попередженням світовому співтовариству про наслідки можливої ядерної війни. Ця трагедія підірвала віру радянських людей у систему, спричинила суттєві зрушення у їх свідомості; пробудила інстинкт самозбереження, який вибухово сприяв усвідомленню національних інтересів, підвищенню активності та організаційному згуртуванню політичних сил; похитнула авторитет СРСР на міжнародній арені; тягарем значних фінансових витрат на ліквідацію наслідків аварії різко звузила реформаторам поле для маневру у політичній сфері.

На основі широкої джерельної бази проаналізовано розгортання процесів демократизації і гласності, які, за задумом реформаторів, повинні були створити нову систему координат для розвитку радянського суспільства, забезпечити широку народну підтримку курсові реформ. Дослідження показало, що зміст вітчизняного варіанту гласності включає два аспекти: забезпечення певної відкритості та доступності партійних та державних установ, а також існування дозованої інформаційної свободи. Архівні документи, наведені в розділі, переконують, що, отримавши команду згори, державні та партійні структури змушені були зробити чи бодай зімітувати крок назустріч народові. Саме відкритість у їх діяльності мала продемонструвати практика обговорення у трудових колективах звітів виконкомів, їх відділів та управлінь, доповідей на сесіях, проектів рішень з важливих питань місцевого життя; поширення таких демократичних форм спілкування, як дні «відкритого листа», «відкритого прийому», зустрічі керівників партійних та державних органів з населенням за місцем роботи та проживання, поява у системі Рад «Служби-05» тощо.

Аналіз джерел дозволив дисертанту дійти висновку про те, що ці позитивні зрушення у сфері відносин влади і народу мали серйозні вади. По-перше, як правило, вони були результатом тієї чи іншої кампанії, проголошеної згори, і відбувались у чітких рамках, визначених ЦК КПРС. По-друге, гласність у діяльності державних органів та установ, як це яскраво показав приклад Чорнобиля, не набула сталого характеру: у разі нагальної потреби вона швидко згорталась. По-третє, громадська думка хоча і вивчалась, але мало враховувалася при прийнятті стратегічних рішень. По-четверте, на початковому етапі перебудови державна влада активізувала свої контакти з народом насамперед у сфері вирішення гострих побутових проблем, а у сфері економіки, а тим більше політики вона зберігала свою закритість. Отже, забезпечення косметичної, показної відкритості у діяльності державних органів було націлене в першу чергу на формування у суспільстві моральної підтримки курсу економічних реформ, що пробуксовували, а не на революційні зміни основ системи, не зазіхали вони і на політичну монополію КПРС.

Автором детально проаналізовано процес розгортання в Україні широкого дискурсу з актуальних суспільних проблем - захисту та відновлення прав і позицій української мови; ліквідації «білих плям» історії»; захисту природного довкілля. Суттєво вплинула на формування суспільної думки і проголошена згори в рамках гласності кампанія критики і самокритики. Ця політична акція досліджувалася у двох площинах: у межах державного та партійного апарату, а також у сфері взаємодії влади та народу. Аналіз архівних матеріалів переконливо свідчить, що темпи, масштаби, форми та методи критичного осмислення дійсності у рамках цих двох площин були суттєво відмінними.

Характерною рисою процесу розгортання критики та самокритики у державних та партійних структурах стала його уповільненість. Комплекс фактів, наведених у розділі, доводить, що на початку перебудови в цих структурах, як і у попередні роки, поза критикою залишалися вищі посадові особи; обговорення доповідей мало характер обтічних, пригладжених самозвітів; відчувався дефіцит глибокого аналізу, гостроти у постановці питань; критика хоча і розширювалась, проте якісно не змінювалась, звучала переважно «згори» і зводилась, як правило, до господарських питань; значна частина критичних зауважень не реалізовувалась.

Зовсім інший характер мала критика владних структур «знизу». У добу перебудови народне невдоволення зловживаннями керівництва владою, привілеями номенклатурних «князьків», відсутністю у діях державних та партійних органів єдності слова і діла врешті-решт вийшло за межі кухонь та курилок і потужною хвилею заполонило сторінки газет та екрани телевізорів.

Дисертант дійшов висновку, що непересічне значення гласності полягає в тому, що вона не лише дала можливість суспільству дізнатись правду про власне минуле, вільно висловити свою думку, а й переконала його у необхідності поглиблення реформ, доповнення економічних трансформацій радикальними політичними змінами. Гласність породила плюралізм думок, який, розширюючи сферу свого впливу в суспільстві дедалі більше вступав у протиріччя з пануючою системою, що диктувало радикальну політичну реформу - забезпечення повновладдя Рад, демократизацію механізму влади, формування багатопартійності тощо.

У розділі комплексно досліджується розгортання процесу демократизації. Дисертант дійшов висновку, що горбачовський варіант демократизації являв собою політичний курс радянського керівництва, який мав на меті шляхом певного пом'якшення режиму та забезпечення під контролем партії доступу народу до важелів влади подолати синдром відчуження громадян від держави, підняти їх суспільну активність (активізувати «людський фактор»), розширити соціальну базу перебудови, створити сприятливу атмосферу для подальшого реформування суспільства.

Результати аналізу джерел свідчать, що під впливом перебудовчих процесів намітилось певне пожвавлення у діяльності рад. У Верховній Раді УРСР помітно зросла активність депутатів, підвищилась роль постійних комісій, розширилась практика депутатських запитів, намітилося скорочення паперообороту тощо. Втім, дисертант дійшов висновку, що більшість цих змін, як правило, мала фасадний характер і була покликана радше продемонструвати включення тієї чи іншої ради у процес перебудови, ніж стати реальними показниками глибоких трансформацій законодавчої вертикалі влади. Дослідження показало, що, як і раніше, радам різних рівнів були притаманні пасивність позиції у стосунках з господарськими органами, невміння та небажання скористатись своїми повноваженнями, некритичність у аналізі стану справ, безвідповідальність, вичікування при прийнятті принципових рішень, відсутність наполегливості у вирішенні назрілих проблем. Аналогічна чи навіть гірша ситуація склалась у профспілках, що ніяк не могли подолати у цей час синдром «приводного паса».

Великі надії покладав М.Горбачов на демократизацію КПРС. Розвиток внутріпартійної демократії передбачав зміцнення колегіальності, посилення самостійності первинних організацій, розширення критики та самокритики тощо. Втім, як свідчать архівні документи, так як і у системі рад, у партійних органах відбувалися перш за все кількісні зміни - зменшувалась кількість паперів, засідань, нарад, викликів з місць, зростали терміни перебування відповідальних працівників у трудових колективах тощо.

Аналізуючи процес перебудови на стартовому його етапі, дисертант дійшов висновку, що прорахунки реформаторів (необґрунтований курс на прискорення, антиалкогольна кампанія, запровадження держприймання тощо), помножені на опір консервативного партійно-державного апарату, який завдяки номенклатурному перетасовуванню зазнав лише косметичних змін, призвели на рубежі 1986-1987 рр. до помітного гальмування реформ, зростання соціальної напруги, тобто фактично до першої серйозної кризи перебудови. Історико-політологічний аналіз показує, що радикальний вихід з глухого кута було запропоновано на січневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС, рішення якого свідчать про кардинальні зрушення у стратегії реформ: реформування набуває системного характеру, його акцент переноситься у політичну сферу; проблема удосконалення господарського механізму фактично починає розглядатись не як самостійне завдання перебудови, а як складова частина процесу демократизації. Наступним кроком на шляху радикалізації реформ стала ХІХ Всесоюзна конференції КПРС, на якій вперше в історії радянської влади було поставлено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи. Ці рішення поклали початок новому етапові перебудови, конференція стала своєрідним рубежем, до якого імпульси змін йшли переважно «згори», а після нього - «знизу».

У третьому розділі «Розгортання національного відродження, зародження та становлення народної опозиції (літо 1988 - лютий 1990 рр.)», що складається з шести підрозділів, досліджується процес формування народної опозиції у ході національного відродження. На основі широкої джерельної бази проаналізовано процес появи та активного розвитку на хвилі національного відродження цілої низки неформальних груп, об'єднань (асоціацій) та організацій, виявлено, що характерними рисами та особливостями процесу виникнення та становлення неформальних об'єднань були: стихійний процес формування; розбудова неформальних структур «знизу» під впливом народної ініціативи; об'єднання громадян на основі спільних інтересів та особистих стосунків; відсутність на початковому етапі чіткої регламентації діяльності; обрання, а не призначення лідера на основі визнання його авторитету та компетентності у відповідному виді діяльності; консолідація на основі демократичних засад; порівняно високий ступінь самостійності та незалежності від державних та політичних структур.

Архівні документи, наведені в розділі, переконують, що вітчизняний неформальний рух мав значне коло прихильників та охоплював досить широку палітру соціальних інтересів. У червні 1989 р. в Україні діяло більш як 47 тис. неформальних самодіяльних об'єднань. Основними були такі спрямування: суспільно-політичне - 6957 об'єднань; культурно-історичне - 1460; екологічне - 1946; художньо-розважальне - 10859; фізкультурно-оздоровче - 6124; спортивно-технологічне - 4239; колекційно-збиральницьке - 685 ЦДАГОУ, ф.1, оп.32, спр.2658 /Довідка ідеологічної комісії ЦК КПУ “Про роботу партійних комітетів республіки з самодіяльними громадськими об'єднаннями” від 24 червня 1989 р., арк.76. Проведене дослідження засвідчило, що найбільш активною та суспільно значимою частиною спектру неформального руху у нашій республіці стали суспільно-політичні, культурно-історичні та екологічні громадські формування. У розділі на основі широкого кола джерел показано, що в цьому громадсько-орієнтованому сегменті неформальних об'єднань помітно виділяються за ступенем впливу у суспільстві, чисельністю рядів, масштабами та інтенсивністю діяльності Товариство української мови ім. Т.Шевченка (ТУМ), історико-просвітнє товариство «Меморіал», екологічне громадське об'єднання «Зелений світ».

Факти, наведені в розділі переконують, що осібне місце у широкому спектрі неформальних організацій займали УГС (Українська Гельсінська спілка), Український культурологічний клуб (УКК), «Товариство Лева», українознавчий клуб «Спадщина» та студентське об'єднання «Громада», роль яких, на думку дисертанта, полягала у тому, що вони, з одного боку, постійно збуджували громадську думку гострими оцінками, нестандартними постановками питань та радикальними діями, а з іншого - практично апробували межі та розширювали коло дозволених владою дій. Чільне місце серед політичних неформалів належало УГС, яка, маневруючи, намагалась виконати роль мозкового центру та лідера народної опозиції.

У дисертації досліджується і релігійна площина національного відродження в Україні. На основі широкого кола архівних джерел (значна частина яких публікується вперше) автор показує, що проявами відродження у цій сфері були зростання кількості релігійних общин, реставрація та відновлення функціонування старих храмів, активізація боротьби за легалізацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ) та Української Автокефальної православної церкви (УАПЦ), збільшення набору до духовних закладів, поступова зміна акцентів у ставленні до релігії громадської думки. Основними причинами початку своєрідного релігійного ренесансу в республіці, як засвідчує аналіз, були певне пом'якшення в умовах демократизації позиції держави у релігійній сфері; різке загострення всього спектра суспільних проблем (політичних, економічних, соціальних, міжнаціональних, екологічних тощо); часткова втрата населенням старих ідеологічних орієнтирів та шкали цінностей; різновекторний пошук народом духовної опори в житті; намагання відновити історичну справедливість (мова йде про відновлення прав УГКЦ та УАПЦ); повернення на хвилі духовного відродження традиційних цінностей.

На широкому архівному матеріалі у розділі характеризується процес виникнення масової опозиційної суспільно-політичної організації республіканського масштабу - Народного Руху України. Архівні документи, наведені у розділі, дають змогу відновити динаміку та загальну картину становлення цього об'єднання: наприкінці травня 1989 р. у 7 областях республіки та м. Києві діяли різні структури НРУ (осередки, ініціативні групи, координаційні ради), що нараховували у своєму складі від 20 до 70 осіб. На початку липня координаційні ради НРУ існували у Львові, Харкові, Житомирі, Вінниці, Тернополі та інших містах України.

Проведене в дисертації дослідження дає підставу стверджувати, що процес формування та розгортання діяльності обласних рухівських структур у східному та південному регіонах порівняно з західним мав свої особливості. По-перше, він протікав повільніше, зокрема, установчі конференції обласних осередків Руху в Хмельницькій та Херсонській областях відбулися лише у грудні 1989 р., а у Сумській - аж у червні 1990 р. По-друге, у виступах на установчих конференціях, прийнятих деклараціях та практичній діяльності основний акцент у східному та південному регіонах робився не стільки на національних, скільки на соціальних, екологічних, культурних аспектах суспільного життя. По-третє, в організаційному плані обласні осередки Півдня та Сходу України були значно слабшими та порівняно малочисельними.

На основі широкого кола джерел показано, що з появою місцевих осередків НРУ та проведенням установчого з'їзду Рух перетворився на альтернативну, зростаючу, політичну силу, що дедалі активніше та впевненіше опонувала державно-політичній номенклатурі, на помітний фактор громадсько-політичного життя республіки. Народному Рухові України на етапі становлення були притаманні такі характерні риси та особливості: швидкі темпи зростання; чітко виражене національне обличчя; формування організаційних структур знизу; існування у рамках НРУ радикального та поміркованого крила; нерівномірність географічного поширення рухівських осередків, домінування інтелігенції у соціальній, а молоді у віковій структурі організації.

Результати досліджень свідчать, що позиція республіканського партійного керівництва у ставленні до Руху від жовтня 1988 р. і до кінця 1989 р. зазнала значної еволюції, основними віхами якої стали: блокування та заборона дій, направлених на організацію масового суспільно-політичного об'єднання республіканського масштабу; розгортання широкої кампанії дискредитації проекту програми та самої ідеї Руху; активізація спроб розколоти НРУ на «конструктивну» більшість та «екстремістську» меншість; намагання шляхом комбінації налагодження діалогу та застосування силових дій спрямувати Рух у безпечне для КПРС русло; нав'язування суспільній думці ідеї про більшу доцільність створення Координаційної Ради громадських організацій, ніж розбудову структур НРУ; ініціювання та всебічне сприяння створенню альтернативної Руху організації - Спілки трудящих України за перебудову.