Циганське населення України (XVI–XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Циганське населення України (XVI-XX ст.)

Бєліков Олександр Володимирович

АНОТАЦІЯ

циганський населення український етнополітика

Бєліков О.В. Циганське населення України (XVI - ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2003.

Дисертація є комплексним історичним дослідженням розвитку циганського населення України протягом XVI-ХХ ст. На основі широкого кола джерел проаналізовано процес формування циганського населення в Україні, його кількісний та якісний склад, розселення тощо. Простежено процес формування правової бази щодо циган з боку державних утворень, у складі яких за різних часів перебували українські землі, а також реальну політику центральних і місцевих органів влади цих держав. Окремо розглядається політика щодо українських циган під час другої світової війни, а також головні пріоритети етнополітики незалежної України. Охарактеризовано загальний економічний і соціокультурний стан циган, визначено місце, що вони посідали в українському суспільстві у досліджуваний період. Висвітлено розвиток основних напрямків господарчої діяльності циган, соціальна структура та процеси соціальної диференціації в їх середовищі, особливості культурно-побутових процесів серед циганського населення України.

Ключові слова: циганське населення, асиміляція, етнодіалектна група, холокост, рома, табір, циганська культура, інтеграція, соціальна диференціація, державна етнополітика.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Здобуття Україною незалежності відкрило широкий шлях для вільного розвитку всіх народів, які мешкають у нашій багатоетнічній країні. Демократичне розвинення суспільства можливе тільки за умови рівноправних правових стосунків між представниками різних етносів України. Декларація прав національностей України, Закон України про національні меншини й Конституція України заклали основу для вільного розвитку кожного народу. Але, на жаль, становище більшої частини циганського населення залишається жахливим. Ідеться про необхідність його рятування від соціально-культурної деградації й етнічної загибелі. Владні структури, свідома громадськість України мають допомогти цьому самобутньому народові міцно стати на ноги, відродитися й поступово посісти гідне місце на землі, яка для багатьох його поколінь стала батьківщиною. Цей народ, зі свого боку, здатний зробити внесок у творення цивілізованого громадянського суспільства в Україні.

Дослідження минулого циган в Україні має сприяти покращанню взаєморозуміння, зміцненню взаємоповаги та взаємодовіри між циганами й іншими народами України, а в кінцевому результаті - консолідації української політичної нації. Не викликає сумніву, що успішне вирішення проблем, пов'язаних із циганським населенням, сприятиме зростанню авторитету нашої країни на міжнародній арені.

Виникнення в Україні національно-культурних циганських товариств свідчить про поступове відродження культури циган. Дуже показовим є проведення в червні 2002 р. в Києві з'їзду циганських громад України, на якому були обговорені питання інтеграції представників циганської національності до українського суспільства. По закінченню роботи з'їзду вперше в історії України було створено всеукраїнське об'єднання циган - Ромський конгрес України.

На той час, коли етнічне питання викликає великий інтерес у широких колах українського суспільства та є одним з пріоритетних напрямків державної політики, у науковій сфері вкрай не вистачає фундаментальних досліджень з проблем історії циган України. Досі немає дослідження, що давало б загальну картину історичного розвитку українських циган протягом усього періоду їх існування. Практично відсутні узагальнюючі наукові праці, у яких історія циган в Україні розглядалася б комплексно. Наслідки старих ідеологічних парадигм, відсутність об'єктивних відомостей щодо розвитку та сучасного стану цього народу зумовлюють не завжди правильну орієнтацію в питаннях, що пов'язані з циганами, як теоретичного, так і практичного характеру, породжують упередженість і непорозуміння.

Спроба об'єктивно, з нових позицій розглянути процеси виникнення та розвитку циганського населення України, відкинувши попередні ідеологічні обмеження й догми, є досить актуальною й своєчасною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з науковою темою колективу кафедри історії слов'ян Донецького національного університету “Актуальні проблеми наукового і методичного вдосконалення курсу історії України для природничих та економічних факультетів” (затверджена Міністерством освіти і науки України за № Г-01/28).

Мета дисертації полягає в комплексно-історичному аналізі процесу розвитку циганського населення України протягом XVI - ХХ століть і в запропонуванні на його основі рекомендацій практичного характеру щодо подальшої нормалізації міжетнічних відносин, подолання найбільш гострих проблем і кризових явищ у циганському середовищі й інтеграції циган до сучасного українського суспільства.

Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачається розв'язати такі завдання:

вивчити, проаналізувати й систематизувати існуючу наукову літературу за темою дисертації та виявити наявні історичні джерела;

обґрунтувати доцільність використання певної методології та методики;

дослідити процес формування та розселення циганського населення України у XVI - ХХ століттях;

проаналізувати політику щодо циган з боку держав, до складу яких входили українські землі;

охарактеризувати соціально-економічний і культурно-побутовий розвиток циганського населення України за досліджуваного періоду.

Об'єктом дослідження є історичний процес національного розвитку України. Предмет дисертаційної роботи - конкретно-історичний прояв закономірностей розвитку українських циган у досліджуваний період історії України, а саме: формування циганської національної меншини на українських землях, розселення циган, політико-правове забезпечення їх життєдіяльності в українському соціумі, соціально-економічний і культурно-побутовий розвиток циган у XVI - ХХ ст.

Хронологічні межі зазначеної роботи (XVI - ХХ ст.) дають змогу розглянути найбільш важливі події й окреслити основні тенденції розвитку циганського населення України у достатньо великий за часом період: з моменту появи циган на теренах України до сучасного етапу розвитку української історії, складовою якого є й розвиток циганської етнічної меншини.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на базі досягнень вітчизняної та зарубіжної історіографії, аналізу раніше опублікованих і нових джерельних матеріалів циганське населення України за періоду XVI - ХХ ст. вперше розглядається як предмет спеціального й комплексного історичного дослідження. До наукового обігу введено документи з 27 фондів 4 центральних і 2 обласних архівів. Уперше запропоновано повний історіографічний огляд літератури з історії циган України, виокремлено основні етапи наукового дослідження цієї проблеми. Автором подано загальну характеристику етнодіалектних груп циган, які були репрезентовані в Україні у досліджуваний період, з урахуванням їх мовних, культурних, регіональних особливостей, специфіки побуту, основних занять і головних тенденцій розвитку. Доведено зв'язок традиційного способу життя циган зі збереженням ними етнічної ідентичності та самосвідомості. Новим є глибокий аналіз політики стосовно циган з боку держав, до складу яких входили українські землі. Особливу увагу приділено формуванню реальної державної політики стосовно циган у незалежній Україні. Уперше досліджено долю циганського населення України під час Другої світової війни. Автором також дано розгорнуту картину сучасних культурно-побутових процесів серед українських циган, проаналізовано діяльність циганських національно-культурних товариств.

Практичне значення дисертації визначається тим, що теоретичні розробки, які викладені в дисертації, доведено до рівня практичних пропозицій, і тому результати дослідження можуть бути взяті до уваги в конкретній роботі з циганами, що проводиться Державним комітетом у справах національностей та міграцій і його місцевими органами, при розробці засобів попередження міжнаціональних конфліктів, поліпшення соціально-економічного та культурного стану циганського населення України й оздоровлення загального клімату українського суспільства. Фактичний матеріал дисертації, теоретичні положення та висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, етнології та народознавства, при підготовці відповідних лекційних курсів, спецкурсів і практичних занять для вищих навчальних закладів, а також будуть у нагоді в роботі циганських культурних товариств. Матеріали дослідження мають історіографічне значення й можуть служити дослідникам певних історичних проблем. Практичне значення дисертації полягає також у можливості використання її матеріалів для популяризації історико-етнографічних знань з метою формування в суспільстві толерантного мислення.

Апробація результатів праці. Основні положення дисертації та результати досліджень обговорювалися на засіданнях кафедри історії слов'ян Донецького національного університету.

Загальна концепція дослідження та його окремі аспекти знайшли своє відображення у статтях, матеріалах, виступах автора з доповідями. Так, апробація результатів дисертації здійснювалась на наукових конференціях, зокрема на регіональних науково-практичних конференціях “Вивчення історії України в учбових закладах” у 1995 та 1997 рр. у Донецьку й “Сучасна етнокультурна та етнополітична ситуація на Півдні України і актуальні проблеми державного управління” у 1996 р. в Одесі; VІІІ (1998 р.), ІХ (1999 р.) міжнародних круглих столах “Історія релігій в Україні”, ХІ (2001 р.), ХІІ (2002 р.), ХІІІ (2003 р.) міжнародних наукових конференціях “Історія релігій в Україні”, що проводилися у Львові Інститутом релігієзнавства, Львівським відділенням Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського й Інститутом філософії НАН України, на науково-практичних конференціях “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості”, що проводилися Донецькою облдержадміністрацією спільно з Донецьким державним інститутом штучного інтелекту в 1997-2003 рр., а також на міжнародному круглому столі “Роми і ЗМІ” у 2003 р. в Ужгороді, організованому Ужгородським держуніверситетом і культурним товариством циган “Романі Яг”.

Публікації. За матеріалами дисертації автором опубліковано шістнадцять наукових робіт (з яких вісім у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 7 др. арк.

2. СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (562 назви), додатків (1 карта, 12 таблиць, 27 стор.). Повний обсяг дослідження становить 231 сторінку.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено предмет і об'єкт дослідження, його хронологічні рамки, окреслено наукову новизну, практичне значення та методологічні засади дисертації.

У першому розділі “Історіографія проблеми, характеристика джерел та методологія дослідження” висвітлюється стан наукової розробки теми, характеризуються джерела, а також визначається методологічна основа дослідження.

Слід підкреслити, що в Україні не існує яких-небудь наукових підрозділів, які б займалися вивченням історії й культури циган країни. Незважаючи на певні наукові досягнення істориків кінця ХVІII - початку ХХ ст., радянських і сучасних учених, на наявність багатьох робіт, що безпосередньо чи побічно торкалися зазначеної проблеми, у її дослідженні залишається чимало лакун. У монографіях і статтях мають місце відступи від істини, замовчування важливих фактів, вибіркове висвітлення подій, суб'єктивні оцінки тощо. Це, а також брак систематичного накопичення відповідної інформації, дуже вузьке коло дослідників цієї проблеми й досі залишає її малорозробленою.

Наявну літературу автор розділив на групи за проблемно-хронологічним принципом. Історіографію обраної теми можна умовно поділити на чотири етапи: перший - (ХIХ - початок ХХ ст.); другий - (20 - 30-і рр. ХХ ст.); третій - (40-і - кінець 80-х рр. ХХ ст.); четвертий - (90-і рр. ХХ ст. - початок 2000 р.).

Аналізуючи перший етап розвитку історіографії, треба зауважити, що циганознавство як комплекс наук про циган виникає наприкінці ХVІII ст. в Німеччині, Австрії, Великій Британії. Вітчизняна наука про циган деякий час розвивалася під сильним впливом праць зарубіжних учених. Циганознавство ХІХ - початку ХХ ст. розпочало дослідження багатьох проблем: походження та розселення циган, їх чисельності, специфіки культури й побуту, взаємовідносин з іншими народами Данилович И. Историческое и этнографическое исследование о цыганах // Северный архив. - 1826. - Т. ХІХ, № 1. - С.64-79; № 2. - С.180-195; № 3. - С. 276-290; № 4. - С. 184-203; № 5. - С.73-86; № 6. - С.184-208; Когалничан М. Очерк истории, нравов и языка цыган // Северная пчела. - 1838. - № 75; Плохинский М. Цыгане старой Малороссии (по архивным документам) // Этнографическое обозрение. - 1890. - № 4. - С.95-117.. У Російській імперії накопичилась велика кількість літератури стосовно різних аспектів історико-культурного розвитку циган. Але ця література була далеко не рівнозначною за своєю науковою якістю та характером. Лише наприкінці ХІХ ст. були зроблені перші спроби осмислення історичного минулого й етнічної специфіки циган на основі лінгвістичного аналізу, наукової обробки та тлумачення фактичного матеріалу.

Перша світова війна, революційні події тощо затримали подальший розвиток циганознавства. По встановленні радянської влади та впровадженні політики коренізації в Україні склалися слушні умови для наукового дослідження національних меншин. Підвищення наукового інтересу до циганського народу, а разом з ним другий етап розвитку історіографії щодо циган, відноситься до 20 - 30-х рр. ХХ ст. й пов'язується, в першу чергу з іменами таких дослідників, як О. Баранников, О. Германо, Л. Берг, В. Філоненко Баранников А.П. Цыганы СССР: Краткий историко-этнографический очерк. - М.: Нацмениздат, 1931. - 52 с., Баранников О.П. Українські цигани. - К.: Всеукраїнська академія наук. Етнографічна комісія. Кабінет нацмен, 1931. - 57 с., Герман А. В. Цыгане вчера и сегодня. - М.: Учпедгиз, 1931. - 101 с., Берг Л. С. Бессарабия. Страна - люди - хозяйство. - Петроград, 1918. - 126 с., Филоненко А. В. Крымские цыгане // Записки Коллегии востоковедов. - 1930. - Т. V. - С.329-342.. За досить короткий час було створено багато праць, що не втратили наукової цінності й досі. Проте не можна не згадати, що деякі події циганської історії в роботах цього етапу були висвітлені не тільки неповно, але й дуже упереджено й однобічно, наприклад, дуже високо оцінювалися дії держави щодо зміни традиційного способу життя циган.

Бурхливі та трагічні 40-і рр. ХХ ст. не сприяли подальшому розвитку вітчизня-ного циганознавства. Третій етап його розвитку починається тільки з кінця 40-х рр. ХХ ст. Варто відзначити, що розгортався цей період украй нерівномірно (періоди піднесення інтересу змінювалися майже повною відсутністю наукових досліджень про циган). Постійного планового дослідження циган не проводилося; позитивні зміни почалися лише наприкінці 80-х рр.

З загальних робіт цього періоду слід згадати статті С. Токарєва, Л. Моногарової, В. Владикіна, Т. Вентцель, у яких автори надають загальну характеристику етнічної історії, матеріальної та духовної культури, побуту циган Токарев С.А. Цыгане // Этнография народов СССР. - М., 1958. - С. 211-216, Моногарова Л.Ф. Цыгане // Народы Зарубежной Европы. - 1964. - Т. 1 - С.906-910, Владыкин В.Е. Цыгане // Вопросы истории. - 1969. - № 1.- С. 204-210, Вентцель Т. В. Этническая группа “цыгане” // Природа. - 1971. - № 2 - С. 118-121.. Недоліком робіт є повна відсутність даних про сучасне ним соціально-економічне, політичне та культурне становище циган СРСР. Великий інтерес викликають роботи В. Санарова, Є. Друца й О. Гесслера, Л. Черенкова, Т. Кисільової, у яких піднімаються загальні проблеми історико-етнографічного дослідження циган СРСР Санаров В.И. Проблемы историко-этнографического изучения цыган // Советская этнография. - 1971. - № 3. - С.59-67, Друц Е., Гесслер А. Цыгане. - М.: Советский писатель, 1990. - 333 с., Черенков Л.Н. Некоторые проблемы этнографического изучения цыган СССР // Малые и дисперсные этнические группы в Европейской части СССР: Сб. ст. - М.: Московский Филиал Географического Общества СССР, 1985. - С. 5-15, Киселева Т.Ф. Цыгане европейской части СССР и их переход от кочевания к оседлости: Автореф. дис…канд. ист. наук: 07.00.01. - М., 1952. - 15 с..

До наступної групи можна віднести роботи, що висвітлюють окремі актуальні аспекти розвитку циганського населення Радянського Союзу. Аналіз змін у культурі та становищі циган, що відбулися внаслідок переходу до осілості, а також еволюції сімейного та суспільного побуту, релігійних уявлень, музичного фольклору циган, розвитку циганських діалектів і проблем двомовності наявний у роботах І. Андронікової, Б. Чирка, Н. Деметер, В. Санарова, Л. Мануша, В. Наулка Андроникова И.М. Изменения в материальной культуре русских цыган в процессе оседания // Краткое содержание докладов годичной сессии ИЭ АН СССР 1970 г. - Л.: Наука, 1971. - С.34-36; Чирко Б. В. Національні меншини на Україні в 20 - 30-х роках // Український історичний журнал. - 1990. - № 1. - С.51-64, Деметер Н.Г. Семейная обрядность цыган-кэлдэрарей: Дис…канд. іст. наук: 07.00.05 - М., 1983. - 220 с.; Санаров В. И. Элементы древних верований в религии цыган // Советская этнография. - 1968. - № 1. - С. 32-45; Лекса Мануш К проблеме музыкального фольклора цыган (истоки цыганской музыки в Европе) // Советская этнография. - 1985. - № 5. - С.46-56; Вентцель Т.В. Цыганский язык. - М.: Наука, 1964. - 104 с.; Деметер Н. Г. Развитие двуязычия у цыган СССР // Этнокультурные процессы в современных и традиционных обществах. - М., 1979. - С.184; Деметер Н. Г. Общественная структура цыган-кэлдэрари // Всесоюзная научная сессия по итогам этнографических и антропологических исследований 1986-1987 гг.: Тезисы докладов. - Сухуми, 1988. - С.59-61; Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР. - К.: Наукова думка, 1965. - 135 с.. Вагомий внесок до вивчення історії, культури, правового стану циган південних регіонів України ХІХ ст. зробили дослідники В. Зеленчук та І. Крижановська Зеленчук В. С. Население Бессарабии и Поднестровья в ХІХ в. - Кишинев: Штиинца, 1979. - 287; Крыжановская И. Из истории крепостных цыган Бессарабии в первой половине ХІХ века // Труды центрального государственного архива МССР. - Кишинев, 1962. - Т. 1. - С. 186-245 с..

Можна дійти висновку, що радянська доба циганської історії висвітлена в літературі дуже неповно: увага приділялася більш нейтральним проблемам (етнографічним, мовним тощо). Цигани України розглядалися лише в контексті дослідження циганського населення СРСР у цілому. Аналіз історичних подій здійснювався упереджено - з метою довести правоту комуністичної національної політики. Незважаючи на поодинокі спроби наприкінці 80-х рр. подолати це, реальне життя більшості циган залишилося поза увагою дослідників, замовчувалися гострі соціальні проблеми.

Зміст останнього етапу історіографії досліджуваної проблеми визначається проголошенням незалежності України. Зокрема, в історичних працях долається марксистсько-ленінська догматика, вчені намагаються спиратись на досягнення світової наукової думки. Першим прикладом нового підходу до вивчення циганської проблематики були роботи науковців Л. Малика, М. Пітюлича, О. Передрія й В. Шинкаря (1991 р.) та Г. Ємця й Б. Дяченка (1993 р.) Малик Л.П., Пітюлич М.І., Передрій О.С., Шинкарь В.А. Цигани Закарпаття: проблеми, шляхи вирішення. - Ужгород: УДУ, 1991; Ємець Г., Дяченко Б. Циганське населення Закарпаття - Ужгород: Карпати, 1993. - 86 с.. У них уперше була привернута увага громадськості до проблем циганського населення. Шляхом соціологічних досліджень науковці зафіксували реальний стан речей, оцінивши його як критичний. Питання державної політики стосовно циган України, проблеми їх соціально-економічного та культурного розвитку у 90-і рр. ХХ ст. аналізуються у статтях дослідника М. Іванеско Иванеско М. Советские цыгане // Политика и время. - 1991. - № 7. - С.81-82; Іванеско М.І. Цигани України. У пошуках кращої долі. Історичний нарис // Відродження. - 1993. - № 12 (грудень). - С.66-69.. Проблемам зайнятості циганського населення у нових умовах господарювання присвячена стаття М. Пітюлича Питюлич М. Занятость цыганского населения в новых условиях хозяйствования // Экономика Украины. - 1993. - №5. - С.89-92.. Соціальні проблеми життя циган Закарпаття розглядають книга “Романі Яг. Історія, культура, право”, що була написана на основі звіту міжнародної правової організації Європейського Центру Прав Ромів та монографія І. Миговича та М. МакараРомані Яг. Історія, культура, право. - К., 1998. - 136 с. Мигович І.І., Макара М.П. Закарпатський соціум: етнологічний аспект.-Ужгород: Патент, 2000. - 160 с.. Серед праць останніх років на увагу заслуговують роботи Н.Зіневич, присвячені проблемам формування циганського етносу та його сучасного становища в Україні, еволюції традиційного житла циган України Зіневич Н. О. Цигани в Україні: формування етносу і сучасний стан // УІЖ. - 2001. - № 1. - С.40-52; Зіневич Н.О. Традиційне житло циган України // Пам'ять століть, 1998 - С.93-102., а також роботи О. Данілкіна та С. Боньковської, які розглядають традиційну культуру українських циганДанілкін О.О. Проблеми циган України: історія, сучасність, практика їх вирішення // Юріївський літопис. - 1996. - № 1. - С.68-72; Данілкін О. Циганська кочівля і міграція в Україні: історія, вплив на формування кастовості, типологія // Народознавчі Зошити. - 2000. - № 1. - С.65-72; Данілкін О. Культура циган України: минуле і сучасність. - К.: Контекст, 2001. - 77 с.; Боньковська С. Мандрівні ковалі // Східний світ. - № 2'1995 - 1'1996. - С.138-145.. При підготовці дисертації було використано також роботи вчених, що були присвячені іншим історичним проблемам, але містять окремі важливі факти про циган України у досліджуваний період Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII-XVIII ст.: кордони, населення, право. - К.: Основи, 1996. - 222 с..

Окрему групу праць складають дослідження закордонних учених - із США, Великої Британії, Росії, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Болгарії. Вони містять багато нових фактичних даних, що пов'язані з походженням, шляхами пересувань, формуванням і розвитком циганських груп в Україні. Чеські дослідниці М. Хубшманова та Е. Хорватова, англійський учений Г. Веддек, польський дослідник Є. Фіцовський розглядали питання щодо етнічної історії циганHьbschmanova Milena. What can sociology suggest about the origin of roms // Archiv orientalni. - 1972. - ? 40. - ?.51-61; Horvathova E. The Gypsies Befor their Arrival in Europe. // Offprint from Slovensky narodopis. The Ethnographic Institute, Bratislava. - 1961. - Vol. 9. - № 1. - 16 p.; Weddeck H. Dictionary of Gypsy Life and Lore. - London: P.Owen, 1973. - 410 р.; Ficowski Jerrzy. The Gypsies in Poland: History and Customs. - Warsaw: Interpress, 1991. - 386 р.. Робота професора Л. Мруза містить матеріал стосовно циган українських земель, що перебували у складі Речі Посполитої Mrуz Lech. Dzieje Cyganуw-Romуw w Rzeczypospolitej XV-XVIII.-Warszawa: wydawnictwo PiG, 2001. - 458 s.. Кілька розвідок присвячені політиці стосовно циган центральної та місцевих влад Габсбургської монархії, Оттоманської імперії, Придунайських князівств, а також соціально-політичному розвитку циган Південно-Східної та Східної Європи, у тому числі й українських земель Glassman Elliot H. Legal policies perpetrated against the roma in the Habsburg monarchy // Ethnic relations. - LGI. - 1999. - P. 3-18; Gheorghe Nicolae. Origin of Roma's Slavery in the Rumanian Principalities // Roma. - 1983. - Vol. 7. - P. 12-27; Hancock Jan. The Pariah Syndrome: An Account of Gypsy Slavery and Persecution. Michigan: Ann Arbor, 1987; Hancock Jan. Roma Slavery: The Encyclopedia of Slavery. - New York: eds. Macmillan, 1997; Soulis G. C. The Gypsies in the Byzantine Empire and the Balkans in the Late Middle Ages // Dumbarton Oaks Papers. - 1961. - Vol. 15. - Р.143-65; Marushiakova E., Popov V. Gypsies in the Ottoman empire: a contribution to the history of the Balkans // Interface Collection. - 2000 - Vol. 22. - 130 p.; Marushiakova E., Popov V. Gypsies/Roma in the Balkans. - Hertfordshire press, 2000. - Vol. 1. - 100 p..

Однією з головних тем досліджень останніх років є геноцид циган під час Другої світової війни. Він розглядається в роботах А. Фрезера, Є. Фіцовського, Б. Міхалевича, Д. Кенріка, І. Раду, З. Барані, С. Капральського Fraser A.M. Gypsies at Babiy Yar // The Journal of the Gypsy Lore Society, Third Series. - December 1966. - № 3-4. - P.77-78; Ficowski, Jerzy. The Fate of Polish Gypsies. // Genocide and Human Rights: A Global Anthology, edited by Jack Nusan Porter. - Washington, D.C.: University Press of America, 1982. - Р. 166-177; Michalewicz B. The Gypsy Holocaust in Poland. // Papers from the Sixth and Seventh Annual Meetings, Gypsy Lore Society, North American Chapter, edited by Joanne Grumet, New York: The Society, 1986. - Р. 172-184; Kenriek D. The Gypsies During the Second World War, Vol. 2: In the Shadow of the Swastika. Gypsy Research Centre and University of Hertfordshire Press, 1999. - 215 р.; Radu J. The Holocaust in Romania: The Destruction of Jews and Gypsies under the Antonescu Regime 1940-1944. - N.Y.: Ivan R.Publisher, 2000; Barany Z. Memory and experience: anti-roma prejudice in Eastern Europe // East european studies. Occasional paper. - July 1998. - Number 50; Kapralski S. The Roma and the Holocaust: Inventing Tradition as Identity Building Process (paper prepared for the Colloquium Reappraising the Force of Tradition. - University of Kent at Canterbury, 7-8 April 1995. - P. 30-31.. Російський дослідник М. Бессонов присвятив кілька розвідок проблемам репресій проти циган у 30-х рр. у Радянському Союзі Бессонов Н.В. Цыгане: годы ссылок и побегов // “30 октября” - 2002. - № 26. - С.10.; Бессонов Н.В. Цыгане под сенью рубиновых звезд // “30 октября”. - 2002. - № 22. - С.6-7.. Останніми роками можна зафіксувати намагання більш комплексного розгляду історії та культури циган Східної Європи. Передусім це робота американського дослідника Д. Крува, а також колективна робота російських дослідників Н. Деметер, М. Бессонова та М. Кутенкова “Історія циган - новий погляд” Crowe D.M. A history of the gypsies of Eastern Europe and Russie. - N.Y.: St. Martin's Griffin, 1996. - XVII. - 517 p. Деметер Н., Бессонов Н., Кутенков В. История цыган - новый взгляд. - Воронеж: ИПФ “Воронеж”, 2000. - 336 с.. В останній роботі розглядаються проблеми історії циган, висвітлюється феномен циганського кочування, процес виникнення та розвитку окремих етнічних груп циган, проблеми національного самоусвідомлення та занять циган. Спеціальна глава присвячена періоду нацистського терору проти циган. Деякі оцінки, осмислення даних відрізняються від попередніх досліджень. Проте в роботі є й недоліки. Багато розділів мають поверховий характер. Нерівномірно висвітлені різні циганські групи. Автори часто роблять узагальнення без будь-якого документального або фактологічного підтвердження. “Новаторське” намагання піддати критичному аналізу праці попередників (наприклад, академіка О. Баранникова) часто підштовхує авторів до відвертого критиканства. Одночасно, коли автори проголошують висування ними нової гіпотези, що в основі циганської культури лежить специфічне сполучення засобів життєзабезпечення, вони не враховують, що саме це сімдесят років тому запропонував О Баранников й розвинули у своїх роботах дослідники Е. Марушякова та В. Попов.

Таким чином, аналіз наявної літератури дозволяє зробити висновок, що дослідниками проведена велика робота з вивчення циганської проблематики: майже вирішена проблема прабатьківщини циган, розглянуто широкий спектр питань з історії, етнографії, лінгвістики тощо. Проте широкого, наукового підходу до висвітлення історичного та соціально-правового розвитку циган України немає. Не знайшли достатнього аналізу питання політичних репресій проти циган, долі українських циган під час Другої світової війни. Майже не вивченою залишається радянська доба циганської історії, поза увагою дослідників опинилися проблеми соціальної адаптації циган до сучасного українського суспільства тощо. Не створено узагальнюючого, комплексного історичного дослідження, що розкривало б феномен циган України в усій їхній багатогранності, у зв'язку із всесвітнім історико-культурним процесом. Ці обставини обумовили звернення автора до запропонованої теми.

Джерельну базу дослідження складають різноманітні історичні джерела, що доцільно охарактеризувати по групах за принципом їх генезису та функціональної спрямованості.

До першої групи належать акти державного управління. Актові джерела характеризуються масовим характером та чисельністю видів. Це законодавчі акти Речі Посполитої (постанови Сейму про вигнання циган з Польщі, грамоти королів Яна Казимира, Августа ІІ, укази тощо), Австрійської імперії (листи-привілеї, едикти, патенти, накази, декрети, закони тощо), Османської імперії та Придунайських князівств (закони та грамоти), Гетьманщини (майже єдиним джерелом для вивчення правового стану циган часів Гетьманщини є “Права, за якими судиться малоросійський народ”). Важливу підгрупу складають законодавчі акти Російської імперії (маніфести, статути, регламенти, положення, грамоти, іменні імператорські укази, повеління, сенатські укази), більша частина яких міститься у “Повному зібранні законів Російської імперії”. Велику підгрупу складають радянські державні документи, що визначали напрямки діяльності органів влади у роботі з циганами. Частина цих документів опублікована, але значна кількість їх і досі залишається неопублікованою. Важливого значення мають законодавчі акти незалежної України (Конституція, закони України, підзаконні акти: урядові декрети, укази та постанови, укази та розпорядження Президента України).

Другу групу джерел складають матеріали діловодчої документації (журнали засідань різних колегіальних органів, довідки комісій, службові листи, запити, скарги, реєстри тощо). Деякі матеріали були опубліковані, але більшість їх залишається не опублікованою. Великий інтерес уявляють матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІА України (Л)) та Києві (ЦДІА України (К)), Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Автором було опрацьовано фонди гродських і земських судів, магістратів, Генеральної військової канцелярії, губернських і сотенних канцелярій, колекція документів “Нова серія”, Одеське генерал-губернаторство тощо; фонди Ради міністрів УРСР (СНК УСРР), ВУЦВК, Центральної комісії національних меншостей при ВУЦВК тощо. Також багато важливих документів було знайдено у фондах Юзовського окружного виконавчого комітету, Ради робочих, селянських та красноармійських депутатів м. Юзовки, Сталінського окружного виконкому, виконкому Донецької міської ради депутатів трудящих м. Донецька, виконкому Сталінської обласної ради, Сталінської обласної комісії по встановленню злодіянь німецько-фашистських загарбників по Сталінській області (1943-1944) тощо, що зберігаються в Донецькому державному архіві.

Автором були також використані документи та матеріали поточного архіву Управління етнонаціональних відносин Державного комітету України у справах національностей та міграції.

Третя група джерел - це матеріали статистики. Найважливішими серед статистичних джерел є ревізії та переписи населення (переписи населення Російської імперії 1847, 1897 рр., Всесоюзні переписи 1926, 1959, 1970, 1979, 1989 рр., Всеукраїнський перепис 2001 р. тощо), статистичні описи Лівобережної України, Харківського намісництва, огляди губерній російського Генерального штабу, матеріали Європейського центру прав ромів.

Четверта група джерел містить матеріали центральних та місцевих періодичних видань. Автором було проаналізовано понад 300 публікацій у радянських (“Правда”, “Коммунист”, “Известия”, “Эхо планеты”, “Огонек”), українських (“День”, “Факти”, “Київські відомості”, “Сьогодні”, “Україна молода”, “Город”, “Донецкие новости”, “Дзеркало тижня”, “Політика і культура”, “Відродження”) та іноземних (“Тумба”, “Этнографическое обозрение” (Росія), “Індія” (Індія), “Journal of the Gypsy Lore Society” (Велика Британія, США), “Кур'єр ЮНЕСКО”) періодичних виданнях. Окрему підгрупу складають циганські газети та часописи (“Романо зоря”, “Ново дром”, “Романі Яг”). Слід враховувати, однак, що, з одного боку, ці джерела містять різнобічні дані щодо циган, а з іншого, вони завжди виконували ідеологічні функції, і тому слід критично підходити до оцінки цих матеріалів.

До п'ятої групи об'єднано наративні джерела (матеріали експедицій, подорожні записки, мемуари, щоденники тощо). Особливий інтерес викликають циганські мемуари (І. Ром-Лебедєва, О. Деметер-Чарської, В. Бамбули тощо) Ром-Лебедев И. От цыганского хора к театру “Ромэн”. - М.: Искусство, 1990. - 271 с., Деметер-Чарская О. Наша жизнь в России. Ol'ga Demeter-Charskaya. Amaro trayo ande Russiya / Red. prof. G.S. Demeter. - М., 1998; Бамбула В. Циганська доля - що вітер в полі. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - 63 с.. Ці твори містять багато цінних фактів, передають атмосферу певних часів, погляд на них з боку власне циган.

Шоста група джерел - це матеріали інтерв'ю, бесід, круглих столів, публічні заяви, звернення представників влади, керівників міжнародних та українських циганських громадських організацій з правових, соціальних, економічних і культурних проблем циган України.

Сьома група джерел - це матеріали соціологічних опитувань, як уже опубліковані іншими авторами, так і нові, зібрані й опрацьовані дисертантом під час проведення соціологічних опитувань Донецьким державним інститутом штучного інтелекту в травні 2000 р. Ця група джерел дає можливість з'ясувати, чи існує в Україні етнічна дискримінація, виявити ступінь довіри між циганами й іншим населенням країни, причини виникнення недовіри та шляхи щодо її подолання.

До окремої групи можна віднести три документальні фільми: “Вас запрошує “Романі Яг” (1996 р.) та “Їхній дім - весь світ” (1997 р.), що було знято за допомогою Фонду “Схід-Захід”, а також “Джювен, ромале...” (2001 р.), спонсором якого виступило Посольство Нiдерландів в Українi.

Отже, джерельна база, зважаючи на її видову різноманітність і змістовну насиченість, дає можливість для глибокого та різнобічного аналізу розвитку циганського населення України.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Як головну методологічну та світоглядну засаду проведення дослідження автором обрано принцип пріоритету загальнолюдських цінностей та оцінки історичного процесу з точки зору цивілізаційних основ розвитку людства.

Дисертаційне дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності, всебічності, системного та міждисциплінарного підходів у дослідженні розвитку циганського населення України. Розв'язанню поставлених завдань сприяло використання конкретно-історичних методів - проблемно-хронологічного та періодизації, а також загальнологічних методів, таких як аналіз і синтез, статистичний, порівняння (за часом і простором), типологізації тощо. Оскільки дисертаційне дослідження має певне соціологічне забарвлення, були використані методи спостереження та соціологічного опитування.

У другому розділі “Формування та розселення циганського населення в Україні” піддано науковому аналізу процес формування циганського населення, розглянуто шляхи та час його проникнення до України, досліджено міграційні процеси серед циган у різних історико-географічних областях України протягом XVІ - XX ст., а також процес складення основних етнодіалектних груп циган.

На основі аналізу джерел і літератури автор з'ясував, що серед існуючих теорій щодо походження циган найбільш аргументованою є теорія їх індійського походження. Встановлено, що предки циган під час міграцій у IV - ХV ст. перебували в постійних етнокультурних контактах з багатьма народами, що приводило до цілого ряду запозичень. До свого подальшого розселення в Європі цигани більше трьохсот років прожили у Візантії (XІІ - XІV ст.), де й почали називати себе “ромеями”, а в подальшому - “рома”.

Автор доводить, що з XІV ст., намагаючись уникнути закріпачення, цигани почали просуватися з південно-східної Європи далі на північ і схід - до Угорщини, Словаччини, Польщі, до українських земель, де на той час ще не існувало антициганських правових норм. Поява в південно-західних і південних українських землях циган започаткувала тривалий процес формування циганського населення України. Вже в другій половині XVІ ст. в українських землях Польського, Угорського королівств і Великого Князівства Литовського існувало дві категорії циган: осілі (ранні) та кочові (пізні).

У розділі доведено, що наприкінці XVІ - XVІІ ст. цигани вже кочували всією центральною і східною Україною. Наприкінці 60 - на початку 70-х рр. ХІХ ст. циганські групи з'являються в майбутній Катеринославської губернії і, з цього часу кількість циган на півдні України постійно збільшується.

Перша світова війна, революційні події 1917 - 1920 рр. суттєво вплинули на чисельність і розселення циганського населення України. За підрахунками автора загальна кількість циган, які мешкали на українських землях (у тому числі поза межами УСРР) наприкінці 20 - на початку 30-х рр. складала близько 60 тисяч осіб. Великих втрат зазнало циганське населення України внаслідок цілеспрямованого геноциду щодо них з боку німецьких, румунських та угорських фашистів під час Другої світової війни (за різними оцінками загинуло від тридцяти до п'ятдесяти тисяч осіб).

Автор констатує, що останні великі хвилі циганської міграції до українських земель у ХХ ст. й, відповідно, зміни в чисельності циган відбулися: наприкінці 40 - 50-х рр. (коли багато румунських циган залишилося в Україні), у 80-х рр. (переселення угорських циган-ловар) та з розпадом СРСР (нечисельна, але постійна міграція циган з так званих “гарячих” місць СНД).

Автор також досліджує особливості кочівлі та міграційних процесів серед циган в Україні, доводить, що кочівля на одній території призводила до усталеності роду занять або ремесла. У розділі встановлено, що українські цигани майже припинили кочування в 60 - 80-х рр. ХХ ст., але падіння життєвого рівня, кризові явища в економіці спровокували поновлення сезонної міграції циган. Наприкінці 80-х та в 90-х рр. ХХ ст. аварією на Чорнобильській атомній електростанції та повенями на Закарпатті були викликані також так звані “екологічні” міграції, унаслідок яких відбулися певні зміни в кількісному й етнодіалектному складі циганського населення України.

Історично в Україні склалися декілька циганських етнодіалектних груп з власною мовою, свідомістю, ареалом проживання, заняттями тощо. Перш за все це найбільш чисельна циганська група в Україні - українські цигани: серви (лівобережні цигани) та влахи (правобережні); потім - кримські цигани, волоські (молдавські цигани, кишиньовці, рудари, урсари; ловари, келдерари), російські, польські, німецькі (сінті), латиські, північнорумунські, цигани-“чорнобильці”, люлі (середньоазіатські цигани).

У третьому розділі “Державна політика стосовно циганського населення на українських землях” аналізується процес формування правової бази щодо циган з боку державних утворень, у складі яких за різних часів перебували українські землі (Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, Молдавського князівства, Австрійської, Турецької й Російської імперій, СРСР й УРСР, Чехословаччини, Польщі й Угорщини), а також реальна політика центральних і місцевих органів влади цих держав. Окремо розглядається політика щодо українських циган під час Другої світової війни, а також головні пріоритети етнополітики незалежної України.

Автор доводить, що центральна влада Речі Посполитої в XVI - XVIII ст. намагалася усунути циган за кордони Корони, тоді як магнати та шляхта українських і литовських земель, зацікавлені в їх різноманітних послугах, підтримували та захищали осіле циганське населення.

Справою загальнодержавного значення циганська проблема вперше стала в Австрійській імперії. Саме тут з кінця XVIII ст. ідея фізичного винищення циган, поширена в Європі, змінилася ідеєю їх примусової асиміляції. Проблема не була вирішена, оскільки комплекс асиміляційних заходів був занадто дорогим і потребував надмірної напруги сил з боку корінних народів.

Політика Османської імперії щодо циган у XVI - XVII ст. сприяла їх інтеграції до суспільства. Цигани мали подвійний статус у загальній соціально-адміністративній організації імперії й розвивали власні ремесла та промисли. У цілому стан циган тут був найкращим у Європі.

Діаметрально протилежним був стан циган у Бессарабських землях, де вони були закріпачені протягом XV - XVI ст. Політика Молдавського князівства була скерована на експлуатацію циган-рабів і оборону прав власників. Стан власницьких циган був жахливим і тому їх втечі до Османської імперії, Карпатських гір і далі на схід були постійним явищем.

За малоросійським правом цигани розглядалися як стан, нижчий за посполитих. У XVIII ст. все циганське населення розподілялося на полки й підпорядковувалося отаманам. Законодавство Російської імперії не виокремлювало циган з-поміж інших підданих і намагалося зробити з них селян. Про це свідчать чисельні укази, постанови, інструкції, заснування циганських сіл (Каїра та Фараонівки), зарахування циган до козацтва тощо. Російський уряд, проте, виявився неспроможним законодавчим шляхом змінити спосіб їхнього життя. Вирішення пов'язаних з цим проблем було перекладено на місцевих чиновників, а більшість циган продовжувала жити згідно з власними законами.

Автор доводить, що жовтнева революція 1917 р. зруйнувала усталену структуру життєзабезпечення циган і різко погіршила їх матеріальний стан. Радянська влада у 20 - 30-х рр. здійснила комплекс заходів щодо циган, унаслідок чого було створено дев'ять циганських колгоспів, діяли промислові артілі, відбулися перехід до осілого способу життя й залучення до систематичної освіти. Водночас існували й негативні явища: примусовий характер оселення, репресії, згортання наприкінці 30-х рр. політики сприяння культурно-національному розвитку циган.

Щодо українських територій поза межами радянської України, то у 20 - 30-х рр. ХХ ст. польський уряд майже не приділяв уваги циганському питанню. Політика Чехословацької держави стосовно циган була більш продуманою й навіть несла певні позитивні зрушення: була розроблена державна програма, що створювала умови для поступового входження циган до суспільства, їх освіти, економічного та культурного розвитку.

Друга світова війна стала найтрагічнішою сторінкою в історії циган України. Політику щодо циган з боку німецьких фашистів і їх сателітів автор характеризує як геноцид. Усвідомивши, що фашизм несе смерть, багато циган стали на шлях збройної боротьби з загарбниками.

За повоєнних років багато циган повернулося до кочівлі та “паразитичного способу життя”. Внаслідок цього в жовтні 1956 р. Радою міністрів УРСР була прийнята відповідна постанова, наслідком якої було зовнішнє припинення кочування циган. Протягом 60 - 80-х рр. багато циган отримали освіту, почали працювати в різних галузях народного господарства, хоча рецидиви кочування траплялися. Здійснення активної політики з боку радянської влади стосовно циган на цьому припинилося. Державної програми розвитку циганського населення не було розроблено. Тому багато проблем не вирішувалося, а накопичувалося й перейшло у “спадщину” незалежній Україні.

Вирішення національного питання стало одним з найважливіших завдань молодої держави. Прийняття Декларації прав національностей України 1 листопада 1991 р., Закону України про національні меншини 25 червня 1992 р., багатьох підзаконних актів і, нарешті, Конституції заклало основу для вільного розвитку кожного етносу. Проте не було розроблено механізмів практичного втілення державної етнополітики. У розділі доводиться, що проблеми попередніх років не були вирішені: рівень освіти циган залишався найнижчим у країні, стан здоров'я циганського населення й екології циганських поселень - жахливим, працевлаштування циган - низьким, рівень протиправних діянь серед них - високим, кількість проявів ксенофобії та шовінізму з боку нециганського населення збільшилася.

Автор констатує, що протягом досліджуваного періоду циганське населення українських земель завжди перебувало у правовому полі державної політики. Однак тільки в незалежній Україні була створена правова база щодо забезпечення умов для вільного розвитку циган, що обумовила перспективи вирішення соціальних й культурних проблем українських циган на державному рівні.

Метою четвертого розділу “Соціально-економічний та культурно-побутовий розвиток циганського населення України” є характеристика загального економічного та соціокультурного стану циган, визначення місця, що вони посідали в українському суспільстві у досліджуваний період. Для досягнення мети автор висвітлює в розділі розвиток основних напрямків господарчої діяльності циган, розглядає соціальну структуру та процеси соціальної диференціації в їх середовищі, визначає особливості культурно-побутових процесів серед циганського населення України.

Автор доводить, що протягом усього часу перебування в Україні цигани були важливою складовою економічного, історичного та культурного життя суспільства. У розділі детально аналізуються головні заняття українських циган, як легальні, так і нелегальні.

Історичний розвиток циганського населення України має певну безперервність, що тісно пов'язано з традиційністю внутрішньої структури циганського суспільства. Циганський табір являв собою об'єднання кількох родин. Табір очолював вожак (вайда, біров), який мав абсолютний авторитет, був здатний відстоювати інтереси табору. Одним з найважливіших соціальних інститутів у циган був так званий циганський суд - “кріс” (“сендо”), діяльність якого базувалося на засадах звичаєвого права. У місцях компактного проживання циган такі суди були єдиною формою вирішення спірних питань. Однак існування серед циган “паралельного” життя із самоуправлінням нерідко призводило до конформного ставлення до держави й низької політичної активності.

У розділі констатується, що з другої половини ХХ ст., коли кочовий табір припинив своє існування, цигани почали розподілятися на соціальні групи, які розрізнялися за соціальним, матеріальним і культурним станом. Цей процес знов активізувався на початку 90-х рр. ХХ ст.

Центральною соціальною проблемою циган за доби переходу до ринкової економіки стала проблема зайнятості. Автор підкреслює, що головною її причиною був низький культурно-освітній і професійно-кваліфікаційній рівень циган. Циганська еліта дійшла розуміння необхідності змін.

В історії циган України кілька разів з'являлася можливість пробудити національну гідність і піднести власну самосвідомість: наприкінці ХІХ ст., коли з'явилися паростки циганської інтелігенції (серед династій хорових циган); у 20 - 30-х рр. ХХ ст. під час політики коренізації. Але найвищого розвитку цей процес отримав з розпадом СРСР, коли цигани взялися вирішувати свої проблеми через власні громадські організації. Найбільша громадсько-культурна активність спостерігалася серед циган Закарпаття. Загалом в Україні наприкінці 90-х рр. ХХ ст. діяло 20 циганських національно-культурних товариств, які сприяли вирішенню багатьох проблем циган, захисту прав і розвитку їх культури.

Підсумовуючи все сказане про етап становлення національно-культурних то-вариств циган, автор відзначає загальний позитивний результат - циганські товариства відбулись, визначилось коло лідерів, було реалізовано низку конкретних акцій. Серед ос-танніх найважливішими були: відкриття недільних циганських шкіл, створення власних циганських ЗМІ (“Романі Яг”), заснування мистецьких і творчих колективів (Київський циганський державний театр “Романс”, ансамблі “Циганські наспіви”, “Габарде Іле” тощо), музею історії і культури циган в Ужгороді, проведення фестивалю “Амала-2000”.

Серед проблем молодих циганських товариств однією з головних була проблема відсутності коштів. Упродовж 90-х рр. вона вирішувалася завдяки грошовій допомозі доброчинних фондів (Міжнародний фонд “Відродження”, Бельгійський фонд ім. короля Бодуена, Фонд розвитку Карпатського Єврорегіону тощо). Упродовж 90-х рр. зростала також активність релігійних організацій (передусім протестантських) серед найбільш “неблагополучних” шарів циганського населення.

У висновках відповідно до мети дисертації автором зроблено узагальнення та підбито підсумки виконаного дослідження.

Міграційний процес переселення предків циган з півострова Індостан на захід розпочався у IV - V ст. н.е. й мав декілька хвиль. Унаслідок взаємодії індійського антропологічного, лінгвістичного й культурного субстрату з багатьма іншими елементами, обумовленими шляхами міграції та місцем подальшого розселення циган, вони розподілилися на певні групи, що відрізняються особливостями культури, мови та побуту.

Найбільш ранні писемні згадки про циган на українських землях відносяться до ХІV - XV ст. Перші цигани прибули сюди з Угорщини та Молдавії. Наприкінці XVІ - XVІІІ ст. цигани кочували всією центральною і східною Україною, були важливою складовою міграційного руху, спрямованого на освоєння Слобожанщини, Новоросії тощо.

Останні три великі хвилі циганської міграції до українських земель у ХХ ст. відбулися: наприкінці 40 - 50-х рр., у 80-х рр. та з розпадом СРСР. У сучасній Україні за офіційними даними мешкає 47,6 тисяч осіб циганської національності, які належать до різних етнодіалектних груп. Зонами найбільшого зосередження циган є Закарпаття, великі міста східних (Донецька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська), південних (Херсонська, Одеська) областей і Криму.