Циганське населення України (XVI–XX ст.)

Кожне з державних утворень, у складі яких за різних часів перебували українські землі, мало певну правову базу та здійснювало практичну політику відносно циган. Проте законодавчі акти, засоби їх застосування, практичні дії місцевих влад дуже різнилися.

Політика Речі Посполитої в XVI - XVIII ст. була скерована на вигнання циган за межі Корони. Але в литовських та українських землях ситуація була двоїстою: з одного боку, переслідувалися кочові цигани, з іншого - підтримувалися “свої”, осілі цигани. Було створено інститут “циганських королів”, через який влада намагалася впливати на циган, не втручаючись до їхніх внутрішніх справ. В українських землях Австрійської імперії в XVI - XVII ст. домінантою циганської політики влади була ідея фізичного винищення циган, що з кінця XVIII ст. змінилася політикою асиміляції. Політика Османської імперії сприяла інтеграції циган до суспільства. Цигани продовжували займатися своїми заняттями, а повільна ісламізація не завадила їм зберегти власну культуру. Більшість циган у Бессарабії була закріпачена протягом XV - XVI ст. Деяке зменшення тиску на циган відбулося лише внаслідок переходу Бессарабії до Росії. Юридичний стан циган Лівобережної України до середини XVII ст. не відрізнявся від стану циган Правобережжя. За малоросійським правом цигани розглядалися як стан, нижчий за посполитих. Законодавство Російської імперії не виокремлювало циган серед інших підданих і намагалося зробити з них селян.

Радянська влада в політиці щодо циган вважала головним припинити кочування циган і залучити їх до виробничої праці. Проте більшість заходів носила примусовий характер, суперечила циганському життєвому укладу. Циганське населення разом з іншими народами України постраждало від голодомору, політичних репресій тощо. У західно-українських землях ситуація була інакшою: уряд Польщі практично обійшов циган увагою, на Закарпатті втілювалася програма уряду Чехо-Словаччини, що передбачала оселення, освіту та працевлаштування циган.

Друга світова війна принесла циганському населенню України дуже важкі випробування. Всі попередні надбання були знищені. Політика німецьких нацистів щодо циган мала за мету тільки їх знищення. Не набагато кращим було ставлення до циган з боку Угорщини та Румунії: грабіж, примусові переселення, ув'язнення.

Післявоєнна політика радянської влади відносно циган була спрямована на припинення кочування, покращання освітнього та соціально-економічного стану циган. Протягом 60 - 80-х рр. ХХ ст. певні результати були досягнуті через примусові методи, без урахування етнічних особливостей цього народу. Головним наслідком було зовнішнє припинення кочування циган. Оселивши більшість циган, влада відійшла від активної політики щодо них.

Законодавство України в національній сфері у своїх базових твердженнях відповідало інтересам держави та циганського населення, а також міжнародним нормам. Але в умовах загальної кризи й нестачі коштів більшість цих актів залишилася лише декларацією, часто були відсутні дієві механізми їх реалізації. Реальна політика держави не завжди відповідала існуючим правовим нормам. Траплялися випадки переслідування й утисків циган з боку місцевої влади та нециганського населення.

Цигани з ХVІ ст. стали важливою складовою українського суспільства. Їх головними заняттями були: металообробка; обробка деревини, рога, щетини; торгівля; музика; виступи з прирученими тваринами; землеробство (у ХХ ст.); сезонні заробітки тощо. Існували й напівлегальні та нелегальні засоби заробітку (ворожіння, жебрацтво тощо). Відсутність стабільного прибутку наприкінці 80 - у 90-х рр. ХХ ст. штовхнуло частину циган на протиправні дії (шахрайство, збут наркотиків).

Високопристосувальна етнокультурна система циган дозволяла зберігати без змін або у вигляді модифікацій традиційні риси, поки вони відповідали основним принципам і вимогам часу. Завдяки саме традиційності цигани були здібні існувати майже в будь-яких соціально-економічних нішах, за різноманітних історичних обставин, зберігаючи власну ідентичність. Важливішими соціальними інститутами циганського населення України, що сприяли збереженню їх національно-культурної ідентичності, були родина, табір, циганській суд (“кріс”). Проте традиційність мала й інший бік - це деспотизм чоловіків, утиски молодшого покоління, несприйняття “чужого”, конформне ставлення до держави, низька політична активність циган.

З другої половини ХХ ст. спостерігається різке соціальне розшарування серед циган. Стан життя значної частини циганського населення України погіршився. Гострі соціальні проблеми потребували термінового розв'язання. Усвідомлення необхідності змін спричинило зростання етнозберігаючої, соціальної та культурної активності серед циган. Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. вперше в історії України цигани створили власні громадські організації.

З ключових напрямків роботи циганських товариств України можна виокремити: освітньо-виховну роботу; створення власних ЗМІ; підтримку циганської культури; захист громадянських прав циган; підтримку стосунків з циганськими організаціями інших країн тощо. Незважаючи на те, що цей процес охопив лише частину циганської громади, можна констатувати загальний позитивний результат.

Враховуючи все вищевикладене, автор пропонує наступні рекомендації практичного характеру щодо використання матеріалів дослідження:

Видається доцільним рекомендувати Державному комітету України у справах національностей і міграції створити комісію за участю представників державних органів, циганських товариств і науковців з метою розробки рекомендацій щодо вирішення проблем циган. Складність проблем вимагає розробки цільової загальнодержавної програми “Циганське населення України”, що включала б наступні заходи:

а) покращання комунально-побутових умов циганського населення: розвиток індивідуального житлового будівництва, обладнання циганських поселень водогоном, каналізацією, вуличним освітленням, благоустрій території тощо;

б) залучення працездатних циган до суспільно-корисної праці: відродження традиційних ремесел, заснування малих підприємств тощо;

в) розвиток освіти й дошкільного виховання: створення циганських дитсадків, шкіл, організація груп у профтехучилищах з залученням старших циган (асистентів учителів) до навчального процесу; розробка спеціальних навчальних програм, підручників, підготовка вчителів циганської мови й культури, виділення квоти для навчання циганської молоді у вищих навчальних закладах;

г) розвиток циганської культури: створення культурних центрів, проведення фестивалів народного мистецтва; розвиток циганських ЗМІ тощо;

д) покращання охорони здоров'я циганського населення: відкриття медпунктів, поліклінік у циганських поселеннях, проведення суцільної диспансеризації.

Враховуючи історичні особливості розвитку циганської спільноти, місцевим органам влади бажано, на думку автора, розвивати самоврядування в місцях компактного проживання циган (інститути старост, циганських судів тощо).

Важливим завданням архівних організацій України є залучення їх до надання допомоги в пошуку необхідних документів для отримання циганами-жертвами Холокосту грошової компенсації від міжнародних організацій.

Місцевим органам влади пропонуємо більш активно розвивати співпрацю з міжнародними доброчинними організаціями з фінансування та проведення спеціальних програм з адаптації циганського населення до українського суспільства.

На думку дисертанта, дуже важливим завданням Міністерства інформації та його виконавчих органів повинен стати контроль над засобами масової інформації з метою формування в суспільній думці толерантного мислення шляхом надання неупередженої інформації про циганську меншину.

При підготовці узагальнюючих праць з історії України, при розробці відповідних лекційних курсів для вищих навчальних закладів вважаємо можливим і корисним використання фактичного матеріалу дисертації, її теоретичних положень і висновків.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

Бєліков О.В. Цигани України. Історія та постановка проблеми // Сходознавство. - 1999. - № 7-8. - С. 191-198 (0,2 др. арк.).

Бєліков О.В. З історії циганського населення Донбасу // Нові сторінки історії Донбасу: Ст. Кн. 7 / Голов. ред. З.Г.Лихолобова. - Донецьк, 1999. - С. 261-268 (0,5 др. арк.).

Бєліков О.В., Бєлікова Н.Ю., Туренко О.С. Стан релігійності населення і перспективи розвитку міжконфесійних та етнокультурних відносин в Україні (за даними соціологічного дослідження Донецького державного інституту штучного інтелекту. Травень 2000 року) // Українське релігієзнавство. - 2001. - № 17. - С. 62-74 (0,2 др. арк.).

Бєліков О.В. До проблеми взаємовідносин українських циган і козацтва у XVI - XIX ст. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2002. - № 3. - С. 64-72 (0,8 др. арк.).

Бєліков О.В. Цигани України під час Другої світової війни // Наука. Релігія. Суспільство. - 2002. - № 4. - С. 64-73 (0,9 др. арк.).

Бєліков О.В., Масальський В.І. Освіта циганського населення України: історичний екскурс та сучасність // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - № 1. - С. 122-129 (0,8 др. арк.).

Бєліков О.В. Вивчення циган України у дореволюційній та радянській вітчизняній історіографії // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - № 3. - С. 71-78 (0,8 др. арк.).

Бєліков О.В. Цигани України наприкінці ХХ ст.: проблеми та шляхи їх вирішення // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - № 4. - С. 69-79 (0,9 др. арк.).

Беликов А.В., Масальский В.И. Проблема этногенеза украинских цыган (сервов) // Изучение истории Украины в ВУЗАХ. Тезисы докладов и сообщений региональной научно-практической конференции. - Донецк, 1995. - С. 73-74 (0,1 др. арк.).

Бєліков О.В. Циганське населення південного регіону України та особливості його стану у ХVІІІ - ХІХ ст. // Сучасна етнокультурна та етнополітична ситуація на Півдні України і актуальні проблеми державного управління. Матеріали регіональної науково-практичної конференції. - Ч. ІІ. - Одеса, 1996. - С. 71-72 (0,1 др. арк.).

Беликов А.В. Экономическое положение украинских цыган в 1917 - 1930 гг. // Материалы региональной научно-практической конференции. - Донецк, 1997. - С. 34-35 (0,1 др. арк.).

Бєліков О.В. Релігійні вірування українських циган // Історія релігій в Україні. Матеріали VIII міжнародного круглого столу 11-13 травня 1998 року. - Львів: Логос. - С. 20-21 (0,3 др. арк.).

Бєліков О.В. Вірування ромів України як історико-релігієзнавче джерело // Історія релігій в Україні. Матеріали ІХ міжнародної конференції: У 2 кн. - Львів: Логос, 1999. - Кн. 1. - С. 36-39 (0,3 др. арк.).

Бєліков О.В. Народні вірування та забобони в релігійному світогляді українських циган // Історія релігій в Україні. Матеріали ХІ міжнародної конференції: У 2 кн. -Львів: Логос, 2001. - Кн. 1. - С. 15-17 (0,2 др. арк.).

Бєліков О.В. Давньорелегійні елементи у музичному фольклорі циган // Історія релігій в Україні. Праці ХІІ-ї міжнародної наукової конференції: У 2-х кн. - Львів: Логос, 2002. - Кн. 2. - С. 3-9 (0,5 др. арк.).

Бєліков О.В. Обряди “переходу”: смерть - народження у ромів/циган України // Історія релігій в Україні. Праці ХІІІ-ї міжнародної наукової конференції: У 3-х кн. - Львів: Логос, 2003. - Кн 1. - С. 27-31 (0,3 др. арк.).

Размещено на Allbest.ru