Суспільно-політичні фактори змін у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Суспільно-політичні фактори змін у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр.

довбня Ольга Анатоліївна

анотація

селянство радянський політичний

Довбня Ольга Анатоліївна. Суспільно-політичні фактори змін у складі селянства УРСР у 1927-1932 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2003.

Дисертацію присвячено аналізу суспільно-політичних факторів змін у складі селянства в 1927-1932 рр. саме судове та позасудове розкуркулення, ліквідація куркульства як класу, організований набір та стихійний відтік селян у промислові галузі та новобудови призвели до вилучення з селянського середовища небажаних владі соціальних верств та загального надлишку. Проаналізовані особливості, форми, методи та наслідки дії зазначених суспільно-політичних факторів. Доведено, що всі штучні, як кількісні, так і якісні, зміни в складі селянства Радянської України в досліджуваний період зумовлені надлишками робочої сили на селі, відновленням методів політики “воєнного комунізму”, форсуванням індустріалізації, здійсненням насильницької суцільної колективізації й реалізовані внаслідок дії таких суспільно-політичних факторів, як судові переслідування селян, розкуркулення та ліквідація заможних селянських господарств, організований набір і стихійний відтік селян у промислові галузі та будівництво.

Ключові слова: суспільно-політичні фактори, судові переслідування, позасудове розкуркулення, організований набір, стихійний відтік, втрати селянства.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У нових культурно-історичних і політичних реаліях сьогодення зростає зацікавленість дослідників та громадськості українською національною історією. Серед найважливіших проблем історії України значний інтерес викликають трансформаційні процеси в сільському господарстві в період проведення форсованої індустріалізації й суцільної насильницької колективізації наприкінці 20-х і на початку 30-х рр. ХХ ст. та роль радянської держави в цих перетвореннях. Тому цілком доречним є необхідність наукового аналізу проблеми дії суспільно-політичних факторів на зміни в складі селянства в УСРР протягом 1927-1932 рр. На наш погляд, комплексне дослідження зазначеної проблеми дозволяє глибше зрозуміти об'єктивні передумови голодомору 1932-1933 рр.

Зараз відновлюється доколгоспне селянство. Важливо порівняти його з тим, яким воно було напередодні перетворення в колгоспне: чи сформуються на селі знову дрібні капіталісти, середняки, незаможники, наймити; хто такі у цьому світлі фермери та власники великих аграрних підприємств, які утворилися на базі колгоспів та радгоспів.

Нащадки тих, хто залишився в колгоспах, кого засудили чи розкуркулили, кого направили через організований набір у промисловість, на будівництво, лісорозробки, хто сам пішов до міста, повинні знати, яке їхнє коріння.

Ліквідація кожної “прогалини” в історії важлива задля сучасного державотворення, якому потрібні правдиві підручники, посібники, різноманітні довідники, рекомендації.

Таким чином, запропонована тема дослідження має наукове, загальнолюдське та суспільно-політичне значення, що й обумовлює її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок дисертаційної роботи пов'язаний із виконанням на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету наукової теми: “Актуальні проблеми наукового та методичного удосконалення курсу історії України для природних і економічних факультетів” за № Г 01/28 0101U005715.

мета дослідження - з'ясувати суспільно-політичні фактори змін у складі селянства УСРР протягом 1927-1932 рр.; розкрити особливості, форми, методи та наслідки дії цих факторів, а також надати рекомендації щодо використання матеріалів дисертаційної роботи.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

у вступі розкривається сутність, стан наукової проблеми та її значущість, обґрунтовано необхідність проведення дослідження, його актуальність, викладено зв'язок роботи із виконанням на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету наукової теми, визначено мету й завдання дослідження, розкрито наукову новизну результатів роботи та практичне значення, повідомлено про її апробацію та вказані публікації результатів дисертації.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано ступінь розробки проблеми, охарактеризовано джерела та обґрунтовано методологію.

Незважаючи на те, що проблема дії суспільно-політичних факторів на зміни в складі селянства УСРР протягом 1927-1932 рр. не була предметом спеціального дослідження, окремі її аспекти знайшли своє відображення в історіографічних та конкретно-історичних працях, які автор умовно розподіляє по трьох періодах: 1)друга половина 1920-х - середина 1950-х років; 2)середина 1950-х - кінець 1980-х років; 3)кінець 1980-х - початок 2000-х років.

Серед літератури першого періоду виділяються роботи, у яких аналізується соціально-класова структура селянства, а також зміни, що в ній відбувалися Хрящева А.И. Группы и классы в крестьянстве. - М., 1926; Диференціація селянських господарств на Україні. - Х., 1927; Гайстер А. Расслоение советской деревни. - М., 1928.. Дослідники, спираючись на статистичні матеріали, зосередили увагу на аналізі найважливіших тенденцій розвитку селянських господарств та процесах їхньої диференціації, що дозволило уявити специфіку трансформаційних процесів в аграрному секторі напередодні “року великого перелому”.

Окрему групу серед літератури першого періоду становлять роботи, у яких аналізується механізм проведення організованого набору селян у промисловість, на новобудови та традиційне відхідництво. Насамперед, це брошури й статті, які з'явилися на початку 1930-х рр. Кливанский С. Отходничество в СССР в 1928/29-1931 гг. // Вопросы труда. - 1932. - № 10; Гинзбург Л. Больные вопросы организационного набора рабочей силы // Там само. - № 7; Пасс С.Г. О вербовке рабочей силы в деревне. С приложением постановлений и инструктивных материалов для вербовщиков, районных работников и правлений колхозов. - М.-Л., 1933. У центрі дослідження таких робіт було вивчення політики Комуністичної партії та радянського уряду щодо забезпечення потреб індустріалізації в додатковій робочій силі. Автори відмітили, що передумовою планового перерозподілу робочої сили між містом та селом став декрет від 1 червня 1930 р. “Про відхідництво”. Поза увагою дослідників також не залишилися такі негативні явища організованого набору, як плинність робочої сили, що прибула з села. Однак селянський аспект проблеми ними не розглядався.

Стихійне відхідництво й перехід до організованого вилучення селян у промисловість та будівництво досліджувалися у працях А. Лібкінда та З. Мохова (Мордуховича) Либкинд А. Аграрное перенаселение и коллективизация деревни. - М., 1931; Мохов З. (Мордухович). От “политики самотёка” к организованному набору рабочей силы // Вопросы труда. - 1932. - № 8-9.. Зазначена група праць допомагає з'ясувати причини, які сприяли розширенню обсягів одного з видів стихійного відтоку селян у промислові галузі й новобудівлі - стихійного відхідництва. Також вони дають змогу дослідити, як змінювалася політика держави щодо контролю самоплинних процесів на селі.

Значний інтерес для дослідника серед праць першого періоду становлять роботи, присвячені аналізу джерел формування робочого класу протягом 1927-1932 рр., які базуються на профспілкових переписах 1929 р., 1931 р. та 1932-1933 рр., що й дало можливість охарактеризувати джерела поповнення чисельності робітників та простежити відтік селянства в міста, без цього неможливо об'єктивне висвітлення проблеми Кваша Я., Шофман Ф. К характеристике социального состава фабрично-заводских рабочих СССР // Пути индустриализации. - 1930.- № 2; Авдиенко М. Сдвиги в структуре пролетариата в первой пятилетке // Плановое хозяйство. - 1932. - № 6-7.. Праці, які з'явилися в повоєнний період, відрізнялися спробами наукового, більш об'єктивного аналізу проблеми. У них автори простежували структурні зміни в складі робочого класу, виявляли чинники, джерела та форми цих змін Богачёв П.М. Рост рабочего класса СССР в годы первой пятилетки // Вопросы истории. - 1953. - №8; Матюгин А.А. Из истории развития рабочего класса в период построения социализма (1917-1936) // Исторические записки. - 1954. - №48.. Суттєвою рисою зазначених досліджень є вибіркове відображення позитивних сторін проведення організованих наборів, негативні наслідки для села не простежуються.

З початком проведення суцільної колективізації та “політики ліквідації куркульства як класу” з'являються праці, головним чином, протягом 1930-1931 рр., у яких відображено політику партії по відношенню до заможних верств села та практичні заходи для їхньої ліквідації Хатаевич М. О ликвидации кулачества как класса. - Самара, 1930; Хватов Н. Ликвидация кулачества как класса. - М.-Л., 1930; Варейкис И. О сплошной коллективизации и ликвидации кулачества как класса. - Воронеж, 1930.. У повоєнний період продовжується дослідження проблеми, однак, як і раніше праці не містять у собі конкретно-історичного матеріалу, оцінка проблеми здійснюється з позицій “Стислого курсу історії ВКП(б)” Абрамов Б. Партия большевиков - организатор борьбы за ликвидацию кулачества как класса. - М., 1952; Гудимович Ф.М. Очерки по истории коллективизации на Кировоградщине (1920-1930 гг.): Дис…канд. ист. наук. - К., 1953..

Загалом радянська історіографія другої половини 1920-х - середини 1950-х рр. існує в межах ідеологічного контролю та стереотипів, що спричинило однобокість відображення наслідків соціально-економічної політики, яка здійснювалася наприкінці 20-х - на початку 30-х років минулого століття й сприяла кардинальним змінам у складі українського селянства. Відмінною рисою історіографії другої половини 20-х - 1930-х років є її соціологічно-інформативний, політико-інформаційний та агітаційно-пропагандистський характер. Тільки в повоєнний період розпочинається наукове дослідження проблем, які були тісно пов'язані з проведенням форсованої колективізації та суцільної колективізації. Зокрема, істориками аналізувалося проведення розкуркулення, організованого набору, традиційне відхідництво, однак аналіз судових переслідувань селянства повністю відсутній.

Другий період історіографії є досить суперечливим в ідейно-політичному та в інтелектуальному житті як СРСР, так і України. Протягом короткого історичного часу змінили одна одну доба “хрущовської відлиги”, “брежнєвського застою” та “горбачовської перебудови”. У цей час набувають подальшого розвитку проблеми, які були розроблені протягом першого періоду, до наукового обігу вводяться нові джерела, з'являються історіографічні праці, а також розробляються нові проблеми.

При характеристиці літератури другого періоду перш за все треба зупинитися на аналізі історіографічних праць. Автори, які аналізували праці з проблеми історії суцільної колективізації звернули увагу на такі їхні недоліки, як недостатнє вивчення проблеми розкуркулення, не розроблення проблеми ліквідації куркульства як класу в 1931-1932 рр. та питання про подальшу долю розкуркулених, а також обмеження фактичної бази та зосередження виключно на дослідженні процесу створення колгоспів Богденко М.Л., Зеленин И.Е. Основные проблемы истории коллективизации сельского хозяйства в современной исторической литературе // История советского крестьянства и колхозного строительства в СССР. Материалы научной сессии. - М., 1963; Чинчиков А.М. Советская историография первых аграрных преобразований и начального этапа колхозного строительства (1917-1973). - Саратов, 1974.. Водночас радянськими істориками починає також досліджуватися зарубіжна історіографія зазначеної проблеми Барсов А.А., Васюков. В.С. Зарубежная антимарксистская историография коллективизации сельского хозяйства и развития колхозного строя в СССР // История советского крестьянства и колхозного строительства в СССР. Материалы научной сессии. - М., 1963.. Відмінною рисою цих робіт є критика “буржуазних фальсифікацій” вітчизняної історії.

Автори праць з історіографії проблеми робочого класу виокремили джерела та форми поповнення чисельності робочого класу як самостійну проблему історичної науки, відмітили досить широку джерельну базу досліджень, однак звернули увагу на відсутність характеристики всього комплексу проблеми та спрощене уявлення про чинники формування складу робітників Ворожейкин И.Е. Очерк историографии рабочего класса. - М., 1975; Резницкая М.В. Рабочий класс Украины в период социалистической реконструкции народного хозяйства (1926-1937). Очерк историографии проблемы. - К., 1977..

Значення історіографічних праць, у тому, що вони дають можливість побачити, яка точка зору була домінуючою при висвітленні тієї чи іншої проблеми, які питання були залишені поза увагою істориків, а також допомагають осмислити обрану тему та зосередитися на тих питаннях, які зовсім не досліджувалися.

Серед конкретно-історичних праць другого періоду виділяються чисельні дослідження з проблеми проведення суцільної колективізації та “політики ліквідації куркульства як класу”. Вони відрізняються від попередніх залученням нових джерел, розширенням меж досліджень, щоправда, у межах марксистської ідеології Слинько І.І. Соціалістична перебудова і технічна реконструкція сільського господарства України (1927-1932 рр.). - К., 1961; Ивницкий Н.А. Классовая борьба в деревне и ликвидация кулачества как класса (1929-1932 гг.). - М., 1972..

Поглиблене дослідження проблеми “ліквідації куркульства як класу” зумовило вивчення проблеми про подальшу долю виселених куркульських сімей Финаров А.П. К вопросу о ликвидации кулачества как класса и судьбе бывших кулаков в СССР // История советского крестьянства и колхозного строительства в СССР. Материалы научной сессии. - М., 1963; Сидоров В.А. Мероприятия по трудовому воспитанию бывших кулаков // Вопросы истории. - 1964. - №11.. Автори розглядають депортацію селян як позитивний фактор, який, на їхню думку, сприяв перевихованню колишніх куркулів, зовсім не зосереджуючись на негативних наслідках цієї політики, яка призвела до загибелі частини депортованих та водночас спричинила кількісні та якісні зміни в складі селянства. Керівництво держави сприяло вивченню проблеми здійснення суцільної колективізації та “ліквідації куркульства як класу”, однак водночас обмежувало науковий пошук суворими ідеологічними обмеженнями, що й призвело до появи так званих “плям історії”.

Протягом 60-х - 70-х рр. ХХ ст. з'явилися роботи, у яких досліджувалася проблема формування трудових колективів у 1927-1932 рр. на основі загальносоюзних та загальноукраїнських матеріалів. Авторами було проаналізовано структурні зміни в складі будівельників, шахтарів та робітників важкої індустрії, які відбулися в роки першої п'ятирічки, та з'ясовано, що саме селяни були основним джерелом поповнення рядів робітників, а основними формами були стихійний відтік селян, індивідуальне організоване вербування одноосібників та організований набір колгоспників Гольцман М.Т. Состав строительных рабочих СССР в годы первой пятилетки (на основе профсоюзных переписей 1929 г. и 1932 г.) // Изменения в численности и составе советского рабочего класса. Сб. статей. - М., 1961; Панфилова А.М. Формирование рабочего класса СССР в годы первой пятилетки. М., 1964; Лихолобова З.Г. Рабочие Донбасса в годы первых пятилеток (1928-1937 гг.). - Донецк, 1973; Лобурець В.Є. Формування кадрів радянського робітничого класу України (1921-1932). - Х., 1974.. Водночас істориками були дослідженні передумови стихійного відтоку селян у міста та запровадження організованого набору.

Окремі сюжети з проблеми містяться в колективних монографіях з історії робітничого класу Історія робітничого класу Української РСР. У 2-х т. - К., 1967. - Т. 2.; История рабочих Донбасса: В 2-х т. - К., 1981. - Т. 1; История советского рабочего класса: В 6-ти т. / С.С. Хромов (гл. ред.) и др. - М., 1984. - Т. 2..

Ближче до обраної теми колективні праці з історії селянства, у яких були проаналізовані зміни в соціально-класовій структурі селянства, державну політику на селі, зокрема, фрагментарно розглянуті судові переслідування під час хлібозаготівельних криз 1927-1928 рр. та 1928-1929 рр. і методи проведення суцільної колективізації, яка сприяла перетворенню одноосібного селянства в колгоспне Історія селянства Української РСР: У 2-х т. - К., 1967. - Т. 2; История крестьянства СССР: В 5-ти т. / Редкол. В.П. Шерстобитов - М., 1986. - Т.2.. При цьому судові переслідування та політика “ліквідації куркульства як класу” дослідниками розглядаються як позитивні заходи, хоча й відмічається, що судові переслідування носили надзвичайний характер по відношенню до так званих “саботажників хлібозаготівель”. Щодо цифрового матеріалу, то він дуже бідний.

Інтерес для дослідника серед літератури другого періоду становлять дослідження В.П. Данилова, С.Г. Водотики та авторів колективної монографії “Очерки развития социально-классовой структуры УССР. 1917-1937”, відмінною рисою яких є не тільки аналіз соціально-класової структури села, а й вивчення змін, що були спричинені економічною політикою держави наприкінці 1920-х рр. та на початку 1930-х рр. Данилов В.П. Советская доколхозная деревня : социальная структура, социальные отношения. - М., 1979; Водотыка С.Г. Классовая структура крестьянства УССР в 20-е гг. Социально-экономический характер. Автореф. дис…канд. ист. н.: 07. 00. 02. - К., 1984; Очерки развития социально-классовой структуры УССР. 1917-1937/ Отв. ред. С.В. Кульчицкий. - К., 1987.

Загалом радянська історична література середини 1950-х - кінця 1980-х рр., незважаючи на залучення нових джерел, пошук нових методологічних технологій, розширення меж проблем, продовжує існувати в межах марксистської парадигми мислення. Краще досліджені були такі суспільно-політичні фактори, як розкуркулення, ліквідація куркульства як класу, організований набір, хоча й тут присутня однобокість оцінок та суджень. Судові переслідування селян та стихійний відтік, як і раніше, комплексно не вивчалися.

Третій період історіографії суттєво відрізняється від двох попередніх. Саме в умовах постперебудови та становлення незалежної Української держави розпочинається ґрунтовне дослідження “білих плям” історії. У цей час з'являється ціла низка досліджень, у яких аналізуються чинники, методи та наслідки насильницької суцільної колективізації Рибалка І.К. Сталінщина й розселянювання країни // Український історичний журнал. - 1989. - №10, №11; Шаповал Ю. У ті трагічні роки: Сталінізм на Україні. - К., 1990; Сургай Г.І. Сільське господарство України: уроки минулого і сучасний аграрний курс. - К., 1991 та ін.. Вагомий внесок у розроблення цієї проблеми зробила праця С.В. Кульчицького Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. - К., 1991.. Автором аналізуються причини проведення суцільної насильницької колективізації, виділяються три етапи розкуркулення, подаються обсяги депортації розкуркулених сімей та зазначається кількість розкуркулених господарств, що залишилися на “висілках”. На думку Кульчицького, з самого початку створення “куркульських виселок” було мертвонародженою ідеєю, державі так і не вдалося проконтролювати цю категорію розкуркулених селян, тому в 1931-1932 рр. усіх розкуркулених селян депортували з України.

Певним внеском у дослідження проблеми розкуркулення стали праці І.І. Винниченка, Є.П. Шаталіної, С. Білоконя, В. Васильєва та Лінн Віоли Винниченко І.І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання. - К., 1994; Васильєв В., Лінн Віола. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 рр.). - Вінниця, 1997; Шаталіна Є.П. Селянські виселки під час колективізації в Україні (1928-1932 рр.). - К., 1997; Билокинь С. Механизм большевистского насилия. Конспект исследования. - К., 2000.. Історики з нових позицій на матеріалі раніше недосліджених архівних джерел розглядають особливості механізму розкуркулення на першому етапі, а також досліджують здійснення депортації розкуркулених селян та утворенні “куркульських виселок”.

Окремо слід зупинитися на праці західного дослідника Роберта Конквеста Конквест Роберт. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. - К., 1993.. У центрі уваги автора є аналіз здійснення суцільної колективізації та її складової - розкуркулення. Р. Конквест виділяє два періоди розкуркулення та виявляє, що у 1930 р. розкуркулили селян, які розбагатіли під час непу, тобто за своїм соціальним станом були переважно колишніми середняками та бідняками, а в 1930-1932 рр. розкуркулили ту частину селянства, яка очолила вихід з колгоспів. Автором поряд з цим досліджується механізм депортації розкуркулених, зокрема, вказуються регіони розселення депортованих селян та умови їхнього проживання в спецпоселеннях. Водночас Р. Конквест акцентує увагу дослідників на тому, що проконтролювати розкуркулених селян третьої категорії державі не вдалося, вони залишали “висілки” та поповнювали ряди міського пролетаріату.

Окремі сюжети з проблеми містяться у посібниках, підручниках та довідниках з історії України .Історія України: нове бачення: У 2-х т. / О.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М. Ф. Котляр та ін.; Під ред. Смолія В. А. - К., 1996. - Т. 2; Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. - Львів, 1996; Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гуржій та ін.; Під ред. Смолія В.А. - К., 1997; История Украины. Учебное пособие для студентов учётно-финансового факультета Донецкого гос. ун-та. - Донецк:, 1999; Україна крізь віки: У 15 т. / НАН України; Інститут історії України. - К., 1999. - Т. 11; История Украины: Учебное пособие для студентов неисторических специальностей / Под общей ред. академика Академии истор. наук Украины Р.Д. Ляха. - Донецк, 2002. Вказано причини, методи, етапи, наслідки проведення суцільної колективізації та її репресивної складової - розкуркулення.

У цей час з'явилася ціла низка дисертаційних досліджень, в яких на засадах нових концептуально-методологічних підходів аналізувалися проблема хлібозаготівельної політики радянської держави, індустріального будівництва в Україні, кадрової політики в роки індустріалізації, соціально-економічних перетворень на селі, регіональний аспект проблеми взаємодії радянської влади та селянства і трансформаційні процеси на селі у період формування тоталітарної держави Каденюк А. С. Социально-политические отношения в аграрном секторе Украины в 20-е-30-е годы. Автореф. дис…канд. ист. н.: 07.00.01. - К.: КГУ им. Т.Г. Шевченко, 1991; Романець Н.Р. Селянство і радянська влада у 1928-1933 рр.: проблема взаємовідносин (на матеріалах Дніпропетровської області): Дис…канд. істор. н: 07.00.02. - Дніпропетровськ, 1995.; Кравченко П.М. Індустріальне будівництво в Україні (друга половина 20-х-30-ті рр. ХХ ст.): Дис…канд. істор. н: 07.00.01. - К., 1997; Скотнікова Л.С. Аграрні відносини в українському селі у 20-30-х роках ХХ ст.: Дис…канд. іст. н.: 07.00.01. - К., 2000; Лехан Л.Б. Зміни чисельності, структури і становища селянства Лівобережної України у 1928-1933 рр. Автореф. дис…канд. ист. н.: 07.00.01. - Х: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2002..

Таким чином, література кінця 1980-х - початку 2000-х рр. відрізняється об'єктивно-критичним висвітленням проблем та широким спектром досліджень такого політичного фактору, як позасудове розкуркулення. Водночас поза увагою істориків залишилася комплексна характеристика розкуркулення селянських господарств трьох категорій. Як і на попередніх етапах, немає комплексного дослідження судового розкуркулення та самоплинних процесів на селі. Проблема кадрової політики держави аналізується під кутом зору здобутків міст, а не втрат села.

Загалом аналіз історіографії дозволяє зробити висновок, що з одного боку, праць дуже багато, а з іншого - фактично немає узагальнюючої щодо суспільно-політичних факторів змін у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр. Це й зумовлює зосередження уваги дисертанта на таких питаннях: 1) висвітлення особливостей, характеру та обсягів судових переслідувань селянства в 1927-1929 рр. та 1930-1932 рр.; 2) комплексне дослідження механізму розкуркулення селянських господарств трьох категорій; 3) аналіз державних заходів з вилучення селян для потреб народного господарства та самоплинних процесів на селі у 1927-1932 рр. з погляду не здобутків міст, а саме втрат села; 4) розкриття суб'єктивних та об'єктивних чинників стихійного відтоку селян у міста протягом 1927-1932 рр.

Основу дисертаційного дослідження складає комплекс різних за змістом і характером джерел, як архівних, так й опублікованих. Автором використано матеріали 18 фондів 4 державних архівів - Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Державного архіву Донецької області (ДАДО), Державного архіву Полтавської області (ДАПО). Джерела з проблеми можна розподілити на шість груп. У першій групі об'єднані матеріали Комуністичної партії, тому що саме вона в досліджуваний період зосереджувала в своїх руках усю повноту влади, а документи її органів на всіх рівнях визначали основні принципи діяльності законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Постанови, рішення, резолюції партійних пленумів, з'їздів та конференцій ЦК ВКП(б), КП(б)У, директиви, циркуляри, листування, доповідні записки окружкомів виступають основними джерелами дослідження етапів вироблення політики судового та позасудового розкуркулення, “ліквідації куркуля як класу” та організованого вилучення селян у галузі народного господарства. Рішення центральних партійних органів друкувалися спочатку в місцевій пресі, а згодом були опубліковані в спеціальних збірниках КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. 1898-1970. - М., 1970. - Т. 4; Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК: В 2-х т. - М., 1976. - Т.1.. Частина використаних документів партійних органів міститься у фонді Центрального комітету Комуністичної партії України (відділ загальний) ЦДАГО України, Сталінського окружного комітету КП(б)У (оргвідділ) та Маріупольського окружного комітету КП(б)У ДАДО. Перш за все це протоколи засідань політбюро ЦК КП(б)У та окружкомів КП(б)У, а також директиви, циркулярні листи тощо.

До другої групи віднесені законодавчі акти та акти виконавчих органів влади, як СРСР, так й УСРР. Насамперед, це рішення Всеукраїнських з'їздів Рад, декрети, постанови ВУЦВК, ЦВК СРСР, урядів СРСР та УСРР, Кримінальні кодекси УСРР 1927-1932 рр. Саме ці документи були законодавчою базою для запровадження в життя розробленої політики партійним керівництвом, основною метою якої було встановлення контролю над селянством. Водночас зазначені документи визначали основні напрямки роботи місцевих органів судової та виконавчої влади.

Третю групу складають матеріали з діловодства, серед яких найбільш цінними є документи організаційно-розпорядчого характеру, облікова та звітна документація, а також листування. Саме ця група джерел відображає механізм діяльності гілок влади всіх рівнів. Перш за все це інформаційні листи окружних судів та прокуратур, листування, обіжники, накази, квартальні, річні та місячні відомості, вхідна й вихідна документація. Тривалий час матеріали з діловодства, особливо ті, в яких висвітлювалися репресивні заходи влади щодо селянства, знаходилися у спецфондах і зберігалися під грифом “таємно”. Тільки окремі особи завдяки службовому становищу мали до них доступ. Гриф таємності було знято тільки наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст., що й дозволило ввести їх до наукового обігу та опублікувати в тематичних збірниках документів та матеріалів, а також в “Українському історичному журналі” Промышленность и рабочие Донбасса: Октябрь 1917-июнь 1941: Сб. документов и материалов. - Донецк, 1989; Документы свидетельствуют: Из истории деревни накануне и в ходе коллективизации, 1927-1932 гг. / Под ред. В.П. Данилова, Н.А. Ивницкого. - М.,1989; Колективізація і голод на Україні, 1929-1933. Зб. документів і матеріалів / Відп. ред. С.В. Кульчицький. - К., 1992; Миколаївщина: колективізація сільського господарства і голод (1929-1932 рр.). Документи і матеріали. - Миколаїв, 2000; Документи та матеріали. Розкуркулення в УСРР // Український історичний журнал. - 1992. - №3,4,6..

До четвертої групи джерел входять статистичні матеріали. Насамперед, це узагальнюючі дані, які містяться в статистичних збірниках. Також певний інтерес становлять опубліковані матеріали профспілкових переписів 1929 р. та 1932-1933 р. Стабільність класифікації та широта охоплення роблять їх цінним джерелом. Водночас було використано статистичні матеріали, що містяться в архівних фондах НКВС УСРР (адмінвідділ), Об'єднаного фонду Всеукраїнської спілки сільськогосподарських колективів (Укрколгоспцентр) та його ліквідкому, Народного комісаріату юстиції УСРР ЦДАВО України, фонді Центрального комітету Комуністичної партії України (відділ загальний) ЦДАГО України, Сталінського окружного комітету КП(б)У (оргвідділ) та Маріупольського окружного комітету КП(б)У ДАДО тощо.

П'яту групу джерел становлять матеріали періодичної преси - центральних та місцевих газет, зокрема, “Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів”, “Комуніст”, робітнича газета “Пролетар” та регіональні “Макеевский рабочий”, “Приазовский пролетарий”, “Горняк”. Специфіка зазначеної групи джерел полягає у їхньому прямому зв'язку з тією чи іншою ідейно-політичною тенденцією. Однак, незважаючи на їхню суб'єктивність та апологетичність, саме в газетах можна знайти цікаву інформацію про розвиток політики радянського керівництва щодо селянства.

Шоста група - це мемуарна література, яка важлива тим, що написана поза тиском радянської цензури та містить факти про долю спецпереселенців та розкуркулених третьої категорії.

Слід зауважити, що в процесі вивчення джерел встановлено, що краще збереглися документи й матеріали початку 30-х рр. ХХ ст.

Методологічна основа дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності та соціального підходу, що й зумовлює обґрунтування та захист, насамперед, загальнолюдських цінностей. Принцип історизму вимагає розуміти, що абстрактної істини немає, вона завжди конкретна, водночас він вимагає аналізувати історичні явища та процеси з позицій динаміки, вивчення взаємозв'язків між ними та їхньої взаємозумовленості. Так, загально мобілізаційним заходом в екстремальних умовах є централізація влади, посилення ролі держави, але в нормальних умовах, коли непотрібна мобілізація сил, командно-планова економіка починає стримувати зростання продуктивних сил. Прискорення темпів індустріалізації наприкінці 20-х рр. ХХ ст. не було чиєюсь примхою, але помилки при здійсненні цього курсу спричинили втрати. Важливо враховувати, що відношення селян і радянської влади в досліджуваний період було неоднаковим. Найбільш складна для реалізації вимога - враховувати історичний досвід, оцінюючи події 1927-1932 рр. Так, відновлення капіталізму в сучасній Україні, з одного боку, вказує на поразку соціалізму, а з іншого - демонструє погіршення соціально-економічного становища на селі. Стосовно досліджуваної проблеми принцип об'єктивності вимагає з'ясування об'єктивної істини про зміни в складі селянства незалежно від кон'юнктури, без упередженого ставлення та водночас без фальсифікацій та замовчувань заради наперед наміченої схеми. Історик повинен бути поза ідеологією та поза політикою, він має право на помилку, але не на шахрайство. Не можна ідеалізувати жодну з селянських верств, треба розглядати державні заходи та дію суспільно-політичних факторів без апологетики, але й без огульного осудження. Принцип соціального підходу полягає в оцінці змін у складі селянства в період, який розглядається, з позицій гуманізму та соціальної справедливості. Не можна не осудити жорстокість, з якою здійснювалися судове та позасудове розкуркулення селян та проводилася “політика ліквідації куркульства як класу” та депортація. Водночас спостерігалася нерівноправність селян з робітниками, яка знайшла своє відображення у відсутності паспортів та вільного пересування в країні.

Задля комплексного аналізу дії суспільно-політичних факторів на зміни в складі селянства УСРР у 1927-1932 рр. використовувалися такі власне історичні та міждисциплінарні методи, як метод статистичного аналізу, порівняльний метод, метод репрезентативної вибірки, метод контент-аналізу.

Другий розділ “Вплив судових переслідувань на зміни у складі селянства” присвячений з'ясуванню причин, характеру та наслідків судових переслідувань селянства, що призвели до неприродних змін у його складі.

Доведено, що протягом 1927-1932 рр. суди в сільській місцевості виступали репресивними органами переслідування селян. В їхній діяльності мали місце два етапи: 1927-1929 рр. та 1930-1932 рр. Посилення судових переслідувань на першому етапі відбувалося у зв'язку з труднощами проведення державних хлібозаготівель та було пов'язано, з одного боку, з низькими хлібозакупівельними цінами порівняно з ринковими. Це призводило до небажання селян продавати державі надлишки хліба. З іншого боку, прискорена індустріалізація вимагала збільшення державного продовольчого фонду, який забезпечував постачання хліба містам, армії та продаж його за кордон в обмін на валюту задля придбання нового обладнання на підприємства. Відновлення методів політики “воєнного комунізму” також було спричинене побоюванням влади перед поверненням капіталізму, якщо вона не буде контролювати заможну частину селянства, найбільш пов'язану з ринком.

У розділі також розкрито характер судових переслідувань селян. У 1927-1929 рр. селян засуджували за невиконання плану хлібозаготівель та умов контрактації, несплату сільгоспподатків. У 1930-1932 рр. кримінальні справи порушувалися за досить велике коло “злочинних дій”: за невиконання плану хлібозаготівель, умов контрактації сільськогосподарської продукції, агро та зоомінімуму, плану м'ясозаготівель, несплату податків та одноразових платежів під час мобілізації коштів, за відмову від обмолоту зерна, за невмотивований забій худоби, продаж сільськогосподарської продукції на ринку, крадіжки сільськогосподарського майна тощо. Причому нерідко до судової відповідальності притягалися жінки й селяни похилого віку. З'ясовано, що всі кримінальні справи розглядалися за дуже обмежений термін, що робило неможливим об'єктивне судочинство. Розгляд судових справ у 1930-1932 рр. відбувався, головним чином, на виїзних сесіях, у яких брали участь спеціально сформовані бригади суддів, прокурор та громадські обвинувачі з числа слідчих або активу села й районів. Результати цих сесій друкувалися в періодичних виданнях. Метою цього була необхідність наочно продемонструвати, що чекає на тих, хто чинить опір реконструкції сільського господарства. Виявлено тенденцію до збільшення на другому етапі обсягів судових переслідувань та перенесення їхнього центру тяжіння з куркулів на середняків, на відміну від першого етапу. Суди та прокуратура в цей період почали безпосередньо брати участь у контролі за виконанням сільськогосподарських робіт. Також фактично відмінялися пільги для селян - підданих іноземних держав, зокрема німців.

Доведено, що спостерігалося збільшення максимального терміну покарання. Якщо на першому етапі він дорівнював у середньому 5 рокам позбавлення волі, то на другому етапі становив уже 10 років, а в крайніх випадках застосовувалася вища міра покарання - розстріл. При цьому нерідко до судової відповідальності притягалися жінки та люди похилого віку. Простежувався вибірковий характер судових переслідувань. До середняків, бідняків, колгоспників вимагалося застосовувати менш жорсткі заходи покарання, а одноосібників з числа колишніх куркулів та заможних середняків відправляли до Бупру або до концентраційних таборів на значні терміни ув'язнення. У зв'язку з труднощами проведення державних хлібозаготівель у 1931-1932 рр., одноосібників з числа бідняцько-середняцьких верств села за невиконання покладених на них завдань усе частіше позбавляли волі, а примусова праця майже не використовувалася. Водночас на другому етапі загострювалося протистояння влади та селян. До судової відповідальності селяни притягалися не тільки за ініціативою вповноважених райвиконкомів і сільрад, але й міліції та ДПУ.

Таким чином, широке застосування судових репресій на селі призвело до неприродних змін у соціальному складі селянства. Насамперед, це торкалося заможних верств. За допомогою судових переслідувань так звані “заможно-куркульські елементи” вилучалися на деякий термін з селянського середовища, а одночасне застосування до них адміністративних заходів покарання у вигляді штрафів та конфіскацій майна призводило до економічного розкуркулення. Підкреслено, що фактично влада цілеспрямовано змінювала соціальний склад села, готуючи ґрунт до “ліквідації куркульства як класу” й забезпечувала умови для проведення насильницької суцільної колективізації та її закріплення.

У третьому розділі “Втрати селянства внаслідок здійснення суцільної колективізації та “ліквідації куркульства як класу” дається комплексна характеристика механізму розкуркулення трьох категорій господарств та з'ясовуються втрати селянства під час сталінської “революції зверху”.

Особливістю здійснення політики суцільної колективізації та “ліквідації куркульства як класу” було застосування позасудового розкуркулення та розподіл куркульських господарств на три категорії залежно від ступеня небезпеки для радянського режиму. Найбільш економічно міцні господарства віднесли до першої категорії розкуркулення. Їхні господарі були ізольовані в концтаборах і тюрмах, а родини вислані у віддалені північні райони СРСР, Далекий Схід, Сибір, на Урал, де використовувалися на лісозаготівлях, у гірничій промисловості, на новобудовах тощо. Віднесені до другої та третьої категорій розкуркулення селяни становили більшість. Вони залишалися в Україні та використовувалися в якості трудових дружин та артілей на будівництві, меліоративних та дорожніх роботах, шахтах, каменоломнях, піщаних та кам'яних кар'єрах тощо. З'ясовано, що встановлювалося кількісне завдання для округ з розкуркуленню та виселення куркульських родин, яке потім розкладалося по районах. Це завдання прямо залежало від кількості в округах районів суцільної колективізації. Також приділялася увага політичному становищу в минулі роки та враховувалася наявність “активних контрреволюційних елементів” на час проведення колективізації. Окрім цього, для кожної округи були зазначені початкові та кінцеві терміни навантаження й перевезення розкуркулених сімей. Встановлено, що вся операція повинна була займати у середньому для кожної округи від 4 до 5 днів, тобто була блискавичною за термінами здійснення, а в цілому для України - від 1 до 2 місяців. Виселенню підлягали всі статево-вікові групи розкуркулених: чоловіки, жінки, діти. Депортовані селянські родини повинні були самі забезпечити себе засобами виробництва, продовольством на 2 місяці, теплими речами, усе інше підлягало конфіскації. При проведенні її використовувалася кругова порука. Водночас спостерігалася дискримінація при оплаті праці виселених розкуркулених. Відносно виконавців операції, то виселення відбувалося під керівництвом місцевих органів ДПУ, здійснювалося силами місцевого активу з числа наймитів та колгоспників, найбільш авторитетних та стриманих. Інвалідам, старим та хворим, яких віднесли до третьої категорії розкуркулених, якщо вони не знаходилися на утриманні родичів, дозволялося залишитися в селі за умови, що воно не належало до району суцільної колективізації. Їм також залишали будівлі, якщо вони не мають господарчої цінності. Однак за ними встановлювався постійний контроль. У разі ж виявлення антирадянських настроїв, зазначених селян могли або переселити на “куркульські висілки” або притягнути до кримінальної відповідальності як контрреволюціонерів. Молодь та неповнолітні, у разі їхнього бажання та після узгодження з райвиконкомом, залишалися в селі з подальшим використанням на різних роботах. Що стосується підданих держав, з якими СРСР перебував у дипломатичних відносинах, то вони не підлягали розкуркуленню. Замість їхніх господарств пропонувалося підібрати інші з ціллю виконання контрольної цифри з виселення. У випадку конфіскації в них майна та засобів виробництва, збитки відшкодовувалися з коштів місцевого бюджету.

Щодо конфіскованого майна розкуркулених, то воно передавалося райвиконкомами колгоспам як внесок наймитів і бідняків й зараховувалося в неподільний фонд колгоспів з обов'язковою сплатою заборгованостей державним та кооперативним організаціям з боку ліквідованих куркульських господарств. Конфісковані будівлі передавалися бідняцько-наймитським верствам села.

Розкуркуленим третьої категорії виділялися земельні ділянки гіршої якості, в найбільш ізольованих і віддалених від колгоспів районах. Однак, залежно від місцевих умов, дозволялося перекидати колишні куркульські господарства з території одного села на територію іншого у межах одного району, а також у суміжних задля їхнього об'єднання у “висілки” по 10-20 дворів. При цьому хутірське розселення не дозволялося. Там, де це було неможливо, збільшували або зменшували кількість дворів. Але на “куркульські висілки”, де мешкали представники національних меншин, зокрема німці, заборонялося переселяти розкуркулених інших національностей. Житло й господарські будівлі на “висілках” споруджувалися за рахунок коштів самих розкуркулених або дозволялося переносити туди надані їм бідняцькі будівлі. Кожній розкуркуленій сім'ї задля виконання виробничих завдань та обов'язків зі здавання товарної продукції державним і кооперативним організаціям, з виконання агромінімуму та зоомінімуму виділялась певна ділянка землі, малоцінні засоби виробництва, фураж з розрахунку можливої обробки землі та посівні матеріали при обов'язковому засіві й у залежності від норми завдання. Населення куркульських виселок було позбавлено виборчих прав, самоврядування та керувалося уповноваженими.