Суспільно-політичні фактори змін у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр.

При здійсненні суцільної колективізації та політики “ліквідації куркульства як класу” владою використовувався принцип “поділяй і владарюй”, а також політика батога й пряника. Водночас нерідкими були випадки свавілля, що сприяло загостренню соціальної напруженості на селі. Що ж до загальних обсягів втрат села, під час здійснення суцільної примусової колективізації у 1930-1932 рр. зникли 282 тис. селянських господарств, в яких мешкали приблизно 1,2-1,4 млн. селян. Водночас з України було депортовано 63720 селянських родин до Північного Краю, Далекого Сходу, Уралу та Сибіру. Отже, здійснення насильницької примусової колективізації та “ліквідації куркульства як класу” призвело до неприродних кількісних та якісних змін у складі селянства. Найбільш освічені, працездатні селяни були розкуркулені, а їхні господарства ліквідовані. Замість них з'явилися колгоспи. Це, з одного боку, допомогло викачуванню ресурсів з села до державного бюджету і завершенню реконструкції промисловості, а з іншого боку, призвело до дезорганізації й деградації сільського господарства. Насувався голодомор 1932-1933 рр.

У четвертому розділі “Організований набір і стихійний відтік селян у промислові галузі та будівництво” досліджуються передумови, напрямки, форми, методи, наслідки організованого й стихійного відтоку селян у промислові галузі та будівництво, а також державні спроби його регулювання.

Відзначається, що на відміну від адміністративно-репресивних факторів змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр., організований набір та стихійний відтік у промисловість та будівництво відбувалися, загалом, за власним бажанням селян. Однак саме ці суспільно-політичні фактори призвели до значних кількісних та якісних втрат серед селянства. Так, згідно з профспілковим переписом 1932-1933 рр., з 93854 обстежених робітників в УСРР 49,8% за своїм соціальним походженням були саме селянами. З'ясовано, що на відміну від індивідуального вербування одноосібників, яке базувалося на безпосередньому укладанні угод між селянами та господарчими органами, організований набір колгоспників здійснювався через укладання угод між колгоспами (райколгоспспілками) та відділами праці УСРР або господарчими органами. Тому організований набір фактично був засобом вилучення надлишків працездатних колгоспників для потреб народного господарства. Широкому його проведенню сприяла форсована індустріалізація та здійснення суцільної колективізації. Вилучення селян внаслідок проведення організованого набору здійснювався в таких напрямках, як забезпечення робочою силою кам'яновугільної промисловості, металургійних заводів, новобудов, лісозаготівельної промисловості, шляхового будівництва. При цьому використовувалися такі форми й методи, як укладання угод між окремими відділами праці, господарчими органами, адміністрацією підприємств, з одного боку, та правліннями колгоспів, з іншого, а також розкладка кількісних завдань або надання нарядів для округ з подальшим перерозподілом їх для районів, мобілізація селян для шляхового будівництва, навчання робітничим професіям тощо.

Відносно наслідків організованого набору селян у промисловість та будівництво, то тільки у 1930-1932 рр. передбачалося вилучити на новобудови, за підрахунками автора, 1038164 особи, тобто приблизно 9% від загальної кількості колгоспників. З квітня до жовтеня 1931 р. щомісяця на шляхове будівництво колгоспи повинні були направляти 253456 селян з підводами. У цілому, у народне господарство з українського села, за підрахунками автора, було вилучено протягом 1929-1932 рр. понад 760 тис. осіб. У тому числі тільки в першому та другому кварталах 1932 р. по чотирьох областях УСРР було завербовано в народне господарство 81377 колгоспників. При цьому надлишок робочої сили по колгоспах не було вичерпано, однак сільське господарство втратило найбільш цінні кадри: фізично здорових, найкраще професійно підготовлених, працездатного віку чоловіків з наймитсько-бідняцьких і середняцьких верств села. Це були переважно мешканці сільськогосподарських округ. Слід зазначити, що водночас з негативними наслідками організованого набору мали місце й позитивні: поглинання надлишків робочої сили на селі, а також урятування завербованих селян від смерті під час голодомору 1932-1933 рр.

Щодо стихійного відтоку, то він був зумовлений у 1927-1929 рр. аграрним перенаселенням, неврожаєм 1927 р., більш високим рівнем життя в містах та репресивними заходами, які широко використовувалися під час хлібозаготівельних криз. Основними формами стихійного відтоку в цей період були традиційне стихійне відхідництво та переселення селян до міст внаслідок самовільної ліквідації своїх господарств. На відміну від організованого набору, стихійне відхідництво було сезонним. В умовах безробіття держава, з одного боку, сприяла прийому на роботу наймитсько-середняцьких верств села, а з іншого - обмежувала їхній приток у міста. У 1930-1932 рр. розширенню обсягів стихійного відтоку сприяла форсована індустріалізація та суцільна примусова колективізація, зокрема розкуркулення та “політика ліквідації куркульства як класу”. Основними формами його тепер були самовільне залишення колгоспів і втеча розкуркулених з так званих “куркульських виселок” з подальшим влаштуванням на новобудови та промислові підприємства. У 1932 р. стихійний відтік перевищував організований набір у 4 областях з 5 по Україні у 2,2 разів. Хоча потреби в додатковій робочій силі не були задоволені, держава стримувала стихійний відтік селян спочатку забороною кидати свої господарства, а потім уведенням паспортної системи для мешканців міст, робочих селищ та новобудов. Таким чином, якщо в 1927-1929 рр. стихійний відтік відбувався головним чином легально, то в 1930-1932 рр. - нелегально.

У висновках узагальнено результати дослідження та сформульовано рекомендації щодо використання результатів дисертації.

У роботі наведено теоретичне узагальнення й нове розв'язання наукового завдання, що виявляється в тому, що поряд з природними демографічними факторами діяли суспільно-політичні, які спричинили кількісні та соціальні зміни в складі селянства УСРР у 1927-1932 рр.

За допомогою судових переслідувань небажані владі верстви на деякий термін вилучалися з селянського середовища, а одночасне застосування до них адміністративних заходів покарання у вигляді штрафів та конфіскацій майна призводило до економічного розкуркулення.

Особливістю проведення суцільної колективізації та ліквідації куркульства як класу стало розкуркулення найбільш освічених, працездатних селян. Їхні господарства були ліквідовані, а замість них з'явилися колгоспи. Це, з одного боку, допомогло викачуванню ресурсів з села до державного бюджету і завершенню реконструкції промисловості, а з іншого боку, спричинило дезорганізацію й деградацію сільського господарства. Насувався голодомор 1932-1933 рр.

Зміни у складі селянства під впливом проведення форсованої індустріалізації відбулися через значні потреби у додатковій робочій силі. Це в свою чергу вело до розширення масштабів організованих наборів. Внаслідок проведення організованих наборів вилучалися бідняцько-наймитські та середняцькі верстви села, насамперед, колгоспники, найбільш кваліфіковані, здорові, працездатного віку, переважно чоловіки. Поряд з негативними наслідками організованого набору та стихійного відтоку селян у промисловість та новобудови, мали місце й позитивні: поглинання надлишків робочої сили на селі, а також врятування завербованих селян від смерті під час голодомору 1932-1933 рр.

Стихійний відтік охопив представників усіх соціальних верств та статево-вікових груп села. Держава, з одного боку, сприяла прийому на роботу наймитсько-середняцьких верств села, а з іншого - обмежувала приток до міст спочатку забороною заможним верствам села залишати свої господарства, а потім введенням так званих “внутрішніх паспортів”. Тому у 1927-1929 рр. стихійний відтік відбувався легально, а у 1930-1932 рр. -нелегально.

Основними формами стихійного відтоку у 1927-1929 рр. було стихійне відхідництво та переселення селян до міст унаслідок самовільної ліквідації своїх господарств. У 1930-1932 рр. основними формами стихійного відтоку були самовільне залишення колгоспів і втеча розкуркулених з так званих “куркульських виселок” з подальшим влаштуванням на новобудови та промислові підприємства.

Підсумковий висновок міститься у тому, що висвітлення дії суспільно-політичних факторів на зміни у складі селянства протягом 1927-1932 рр. дозволяє простежити такий найважливіший аспект голодомору 1932-1933 рр., як його об'єктивні передумови внаслідок судового та позасудового розкуркулення, ліквідації заможних селянських господарств, відтоку найбільш працездатних, кваліфікованих та фізично здорових селян, переважно чоловіків, у промисловість та новобудови в результаті проведення організованого набору та самопливних процесів.

Далі надаються рекомендації щодо використання матеріалів дисертації. Подальше здійснення сучасної аграрної реформи може зацікавити людей працездатного віку до повернення у сільське господарство в якості фермерів шляхом навчання, забезпечення добривами та технікою, наданням кредитів. Корисно спрямувати їх на стажування у розвинені держави, особливо в ті, де природні умови наближаються до українських.

при підготовці узагальнюючих публікацій щодо історії селян Радянської України потрібно ввести розділ про судові переслідування заможних селян і противників колективізації. Проведене автором дослідження вказує, що цей суспільно-політичний фактор змін у складі селянства постійно діяв протягом 1927-1932 рр. Водночас наступним дослідникам проблеми необхідно врахувати селянський аспект до проведення організованого набору та стихійного відтоку.

Вбачається важливим при подальшому вивченні істориками змін у складі селянства дослідити демографічні природні фактори: не тільки народжуваність і смертність, але й рівень матеріального забезпечення, побутові умови, рівень охорони здоров'я.

Було б цікаво підготувати для вищих навчальних закладів науково-методичний посібник з проблеми розселянювання для використання на лекційних і семінарських заняттях. У цьому відношенні позитивну роль відігравали б наочні посібники у вигляді таблиць. Майбутнім дослідникам розглянутої в дисертації проблеми дисертації, допоможе її історіографія, джерельна база та методологія, які містяться в першому розділі.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ