Етносоціальні процеси в південних староствах Київського воєводства (друга половина XVI – перша половина XVII століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

УДК 94 (477) "1550/1650"

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Етносоціальні процеси в південних староствах Київського воєводства (друга половина XVI - перша половина XVII ст.)

Івангородський Костянтин Васильович

Черкаси - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Масненко Віталій Васильович, Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького, завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Щербак Віталій Олексійович, Національний університет "Києво-Могилянська академія", декан факультету гуманітарних наук;

- кандидат історичних наук, доцент Корнієнко Вадим Валерійович, Національна академія оборони України, доцент кафедри історії війн та воєнного мистецтва

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історії України середніх віків

Захист відбудеться " 12 " березня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий " 9 " лютого 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

Анотації

Івангородський К.В. Етносоціальні процеси в південних староствах Київського воєводства (друга половина XVI - перша половина XVII ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького. - Черкаси, 2004.

Дисертація присвячена проблемі етносоціального розвитку південних староств Київського воєводства в другій половині XVI - першій половині XVII ст. У дослідженні вперше у вітчизняній історіографії зроблено спробу комплексного вивчення динаміки та спрямованості етносоціальних процесів на регіональному рівні. На основі всебічного аналізу різноманітних фактичних матеріалів, залучення широкого кола джерел послідовно розглядається дія регіональної специфіки основних факторів і чинників етносоціогенезу, зокрема, геополітичного становища регіону, особливості його соціально-економічного, етнодемографічного та етнорелігійного розвитку. На підставі ідейно та теоретично незаангажованих засад, принципів і методів наукового дослідження аналізуються специфіка формування етносоціальної структури південної Київщини, польсько-українські етносоціальні конфлікти кінця XVI - першої половини XVII ст., основні етносоціальні трансформації української спільноти в межах етносоціальної, історичної та етнополітичної свідомостей, консолідаційних процесів, формування етнонімії, мови, етнічної території.

Зроблено висновок про те, що етносоціальні процеси в південних староствах Київського воєводства у період, що досліджується, мали важливе значення для еволюції українського етносоціального організму на етапі становлення ранньомодерної нації.

Ключові слова: етносоціальні процеси, етносоціальний організм, українці, староство, воєводство, козацтво, етносоціальні конфлікти, етносоціальна свідомість.

Ивангородский К.В. Этносоциальные процессы в южных староствах Киевского воеводства (вторая половина XVI - первая половина XVII вв.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет им. Б. Хмельницкого. - Черкассы, 2004.

Диссертация посвящена проблеме этносоциального развития южных староств Киевского воеводства во второй половине XVI - первой половине XVII вв. В исследовании впервые в украинской историографии сделана попытка комплексного изучения динамики и направленности этносоциальных процессов на региональном уровне.

Раскрываются основные теоретические, терминологические и методологические основы реконструкции специфики этносоциальных процессов, которые не нашли всестороннего рассмотрения и анализа в современной социогуманитарной научной сфере. Предложена рабочая дефиниция понятия "этносоциальные процессы". В результате значительной структурированности этносоциальных процессов, особенное значения приобретает их региональная специфика. Определить сугубо этническую специфику первой половины XVI - второй половины XVII в. относительно украинской этнической общности и её этничности в "чистом" виде практически невозможно. Поэтому наиболее перспективным может быть рассмотрение этнического через призму этносоциальных процессов.

Теоретические принципы этнологического характера позволяют более объективно исследовать этносоциальные процессы на конкретном историческом материале. Таким образом, этносоциальные процессы выступают важным явлением исторического развития, поскольку раскрывают значительное количество аспектов, связанных с формированием, генезисом, консолидацией общностей и их государственными стремлениями. Историческая реконструкция этносоциальных процессов разрешает глубже понять причины и сущность этнических трансформаций на уровне этноса на протяжении его исторического развития.

На основе всестороннего анализа разнообразных фактических данных, привлечения широкого круга источников последовательно рассматривается действие региональной специфики основных факторов этносоциогенеза, в частности, геополитического положения региона. Раскрывается влияние геополитического фактора на выделение в отдельную этноисторическую область южных староств Киевского воеводства.

Прослеживается влияние на этносоциогенез специфики экономических процессов, а также отпечаток последних на социальных отношениях в крае. Реконструируется этнодемографическая структура населения южной Киевщины, которая в своём большинстве состояла из носителей украинской этничности. Исследуется религиозная жизнь населения региона и влияние религиозных процессов на православную идентичность украинцев.

На основании идейно и теоретически незаангажированных основ, принципов и методов научного исследования анализируются специфика формирования этносоциальной структуры южной Киевщины, а также основные парадигмы сословий, которые представлены в этой структуре. В контексте этносоциальных конфликтов рассматривается вооруженное польско-украинское противостояние в границах края в конце XVI - первой половине XVII вв., что представляло собой основную предпосылку Национально-освободительной войны середины XVII в. Прослеживаются основные этносоциальные трансформации украинской общности в рамках этносоциального, исторического и этнополитического сознаний, консолидирующих процессов, формирование этнонимии, языка, этнической территории.

Сделан вывод о том, что этносоциальные процессы в южных староствах Киевского воеводства второй половины XVI - первой половины XVII вв. имели важное значение для эволюции украинского этносоциального организма на этапе становления раннемодерной нации.

Ключевые слова: этносоциальные процессы, этносоциальный организм, украинцы, староство, воеводство, казачество, этносоциальные конфликты, этносоциальное сознание.

K.V. Ivangorodski. Ethnosocial processes in South Districts of Kyivan Province (the second half of 16 - the first half of 17 centuries.). - Manuscript.

Thesis on competition for candidate degree of historical sciences on a speciality 07.00.01 - the history of Ukraine. - B. Khmelnitski National University in Cherkasy. - Cherkasy, 2004.

The thesis deals with the problems of the ethnosocial development of South Districts of Kyivan Province in the second half 16 - the first half 17 centuries. This research work is the first attempt in the Ukrainian historiography to study in a complex the dynamic and trend of ethnosocial processes an regional level. Based on the thorough analysis of different genuine materials and usage of wide circle of sources the action of regional specificity main factors and reasons ethnosociogenesis in particular geopolitical state of region, peculiarities of it's social-economic, ethnodemographic and ethnoreligion development was examined.

The specificity of formation of south Kyivan Province ethnosocial structure, Polish-Ukrainian ethnosocial conflicts of the end of 16 - first half of 17 centuries, main transformation of Ukrainian community in the framework of ethnosocial, historical and ethnopolitical consciousnesses, consolidation processes, formation of ethnonimy, language, ethnic territory were analyzed without any ideological and theoretical prejudices as to the principles and methods of the scientific research.

The conclusion has been made that ethnosocial processes in South Districts of Kyivan Province of the second half of 16 - the first half of 17 centuries were of great importance for evolution of Ukrainian ethnosocial organism during the phase of it's transformation to the earlymodern nation.

Key words: ethnosocial processes, ethnosocial organism, Ukrainian, district, province, kossacks, ethnosocial conflict, ethnosocial consciousness.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Невід'ємною складовою розвитку сучасної Української держави є процес національно-культурного відродження, що вимагає чіткої орієнтації в багатьох історичних колізіях формування української спільноти та встановлення місця і значення етносоціальних чинників у новітньому українському націогенезисі. Свідченням цього є підвищений інтерес науковців і громадськості до ключових моментів даного процесу. Склалося так, що впродовж панування тоталітарної системи в Україні важливі сторінки вітчизняної історії другої половини XVI - першої половини XVII ст. для фахівців і широкої громадськості були "білими плямами". Насамперед, йдеться про етносоціальні процеси, особливо в їх регіональному вимірі. Радянська історична наука, детермінована марксистською методологією, залишала цей комплекс проблем поза належною увагою. Лише зі здобуттям Україною незалежності ситуація почала поступово змінюватися на краще.

У сучасних умовах вже не викликає сумнівів та обставина, що у загальному контексті середньовічної історії чільне місце належить проблемі етносоціальних процесів другої половини XVI - першої половини XVII ст. у південних староствах Київського воєводства. Звернення до цього кола питань носить об'єктивно-науковий характер і пов'язане: по-перше, із заангажованістю, котра тривалий час не дозволяла науковцям ретельно і неупереджено досліджувати цю тему; по-друге, сучасними можливостями опрацювання джерел і дослідницької літератури, зокрема зарубіжної; по-третє, якісно новим методологічним рівнем розвитку новітньої української історичної науки.

Крім того, дослідження етносоціальних процесів періоду раннього нового часу набуває неабиякого значення у зв'язку з пріоритетністю у сучасній внутрішній і зовнішній політиці більшості європейських країн, у тому числі й України, фактору етнічності. Протягом століть на українських землях проживала і проживає тепер значна кількість етнічних спільнот. За таких обставин, як свідчить міжнародний досвід, важливою складовою етнополітичної стабільності сучасної України є виважена, далекоглядна і конструктивна політика держави. Безперечно, її позитивному запровадженню сприятиме також і вивчення етносоціального розвитку, що мав місце в минулому. В цьому контексті слід враховувати й фактор тривалої регіональності етносоціальної еволюції українців. У той же час, дослідження регіональної специфіки дозволяє чіткіше зрозуміти особливості загального перебігу етносоціогенезу України. Тому цілком очевидно, що вивчення цієї проблематики має не лише наукове, а й державотворче значення.

Потрібно враховувати, що регіональні трансформації етносоціальних спільнот, як правило, визначають увесь подальший їх розвиток і зберігають своє значення протягом тривалого часу. Дослідження еволюції власного етносоціального організму дає можливість також поглянути на його природу як на континуїтивність в історії. Це, в свою чергу, дозволяє відчути і власну присутність у теперішній момент його тяглості, а отже, сприяє активізації історичної пам'яті не тільки в історіографічному сенсі, а й у загальноментальному.

Отже, вказана тема дослідження має наукове, загальногуманітарне, суспільно-політичне значення, що й обумовлює її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно наукової проблематики кафедри історії України Черкаського національного університету в межах держбюджетної теми "Геополітичні аспекти етносоціальних процесів на Середньому Подніпров'ї з найдавніших часів до кінця XVIII ст." (номер державної реєстрації 0199U003996), а також органічно пов'язана з темою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету "Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства" (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об'єктом дослідження є етносоціальний організм українців, властивий періоду середньовіччя, зокрема, його субетносоціальна частина в межах південних староств Київського воєводства.

Предмет дослідження становлять етносоціальні процеси, що відбувалися в південній Київщині.

Хронологічні рамки роботи охоплюють другу половину XVI - першу половину XVII ст. Нижня хронологічна межа обумовлюється політичними подіями 1569 р., тобто від Люблінської унії, внаслідок якої південна Київщина разом із іншими українськими землями була включена до складу Речі Посполитої, що помітно вплинуло на перебіг етносоціальних процесів у регіоні. Верхню межу становить 1648 р. - початок Національно-визвольної революції, внаслідок якої в етносоціогенезі українців виразно починається новий етап.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються південних староств Київського воєводства Речі Посполитої, згідно її адміністративно-територіального поділу на зазначеному етапі: Черкаського, Канівського (від середини XVI ст.), а також, виділених із них у першій чверті XVII ст., Чигиринського, Крилівського і Корсунського староств. Внаслідок порубіжної специфіки окресленого регіону, чітко встановити досить рухливу південну межу не можна, тому вважаємо за південний рубіж м. Крилів і басейн Тясмину, на заході - вододіли Гнилого та Гірського Тікичів і замок Звенигородка, на півночі - від Трахтемирова до басейну Росі. Східна межа визначається Дніпром.

Мета дослідження полягає в реконструкції, на основі виявленого комплексу джерел, етносоціальних процесів у південних староствах Київського воєводства в другій половині XVI - першій половині XVII ст.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- з'ясувати стан наукової розробки теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази;

- визначити теоретичні принципи дослідження специфіки "етносоціального" в контексті історичного розвитку людських спільнот;

- проаналізувати основні фактори, що зумовили динаміку та спрямованість етносоціальних процесів у південних староствах Київського воєводства;

- дослідити міру повноцінності та ступінь трансформації етносоціальної структури населення південної Київщини внаслідок перебігу етносоціальних процесів та утворення нової української етносоціальної еліти - козацтва;

- охарактеризувати причини, ескалацію, типологізаційну сутність, форми перебігу та наслідки етносоціальних конфліктів кінця XVI - першої половини XVII ст.;

- розкрити вплив етносоціальних процесів у південній Київщині на основні етносоціальні трансформації, що охоплювали як населення регіону, так і всю українську спільноту.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягає в наступному:

- вперше на основі полідисциплінарного комплексного підходу проаналізовано регіональну специфіку українського етносоціогенезу другої половини XVI - першої половини XVII ст.;

- розгляд основних теоретичних принципів дослідження дав змогу науково розробити та запропонувати власну робочу дефініцію поняття "етносоціальні процеси";

- переосмислено та доповнено фактичні знання стосовно етносоціального розвитку південної Київщини періоду, що досліджується;

- запропоновано визначити збройне українсько-польське протистояння кінця XVI - першої половини XVII ст. як етносоціальні конфлікти;

- доведено, що етносоціальний організм українців у другій половині XVI - першій половині XVII ст. не перебував на межі етнічної катастрофи внаслідок татарських нападів і тиску польської народності, а знаходився на стадії етносоціальної переструктуризації й етноконсолідаційного процесу, що на цьому етапі значно активізувався.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що методологічні підходи, апробовані в роботі, можуть бути застосовані для подальшого аналізу загального та особливого в історичній еволюції та генезисі українського етносоціального організму в інших темпорально-просторових межах. У той же час, опрацьований у роботі матеріал, зроблені узагальнення і висновки можуть бути використані для навчального процесу під час опанування фахових дисциплін студентами історичних факультетів, при підготовці навчальних і навчально-методичних посібників, написанні підручників з історії України, історичного краєзнавства, для розробки спецкурсів і спецсемінарів, для укладання словниково-довідникових та енциклопедичних видань.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Черкаського національного університету та Наукового товариства істориків-аграрників. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на 13 наукових конгресах, симпозіумах, конференціях та читаннях різного рівня, в тому числі 4-х міжнародних: Міжнародній науковій конференції "Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини", (Київ, травень 2003 р.); V Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, серпень 2002 р.); Міжнародному конгресі "Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у ХХІ століття" (Одеса, квітень 2002 р.); Міжнародній конференції "Україна-Росія: історія та сучасність" (Умань, листопад 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Православ'я - наука - суспільство: проблема взаємодії" (Черкаси, квітень 2003 р.); Першій науково-краєзнавчій конференції "Черкащина в контексті історії України (до 50-річчя утворення Черкаської області)" (Черкаси, квітень 2003 р.); XIV Березневій науковій сесії Осередку Наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах (Черкаси, березень 2003 р.); Всеукраїнській науковій конференції "Українська історична наука та національна свідомість (До 120-річчя з дня народження В'ячеслава Липинського)" (Черкаси, квітень 2002 р.), ІІІ (Черкаси-Мліїв, травень 2001 р.) і ІV (Черкаси, березень 2002 р.) Всеукраїнських симпозіумах з проблем аграрної історії; V Всеукраїнській науковій конференції "Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури" (Переяслав-Хмельницький, жовтень 2001 р.); Всеукраїнській науковій конференції "Історико-культурна спадщина Нікопольського району та проблеми історії Запорозького козацтва" (Нікополь, жовтень 2001 р.); Всеукраїнській науковій конференції "Етнологічна наука на межі ХХ-ХХІ століть" (Львів, березень 2001 р.). На основі розроблених у дисертації методологічних підходів, автор здобув перше місце у Всеукраїнському конкурсі молодіжних творчих робіт з актуальних проблем розбудови української нації "Перспективи України на рубежі тисячоліть: погляд молоді" (Київ, 2001 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 20 робіт: в т. ч. 1 навчально-методична брошура, 19 наукових статей, з яких - 15 у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України, 4 у збірниках наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 11,7 др. арк. (з них - 8,2 др. арк. у фахових виданнях України).

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-тематичним принципом дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (54 сторінки, 726 позицій). Загальний обсяг рукопису становить 232 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дисертаційного дослідження, визначено його основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет, окреслено практичну значимість і апробацію одержаних результатів.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база і теоретико-методологічні засади дослідження" аналізуються історіографія проблеми, джерельна база дослідження та основні теоретико-методологічні принципи.

У першому підрозділі "Історіографія проблеми" аналізується стан наукової розробки теми. Вітчизняну історіографію обраної теми умовно поділено на декілька етапів: перший - кінець XVIII - середина ХІХ ст.; другий - 60-80-і рр. ХІХ ст.; третій - 90-і рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст.; четвертий - 20-80-і рр. ХХ ст.; п'ятий - 1990-і рр. - початок ХХІ ст.

Перші спроби дослідження ґенези та континуїтету українців містяться вже в історичних працях XVI-XVII ст., передусім у літописній традиції та "козацькій історіографії". Їх результати стали основою осмислення ґенези "української народності" у роботах XVIII - початку ХІХ ст. - періоду романтизму вітчизняної історіографії. Примітно, що на цьому етапі дослідники намагаються розглядати історію "української народності" крізь призму її етносоціальних характеристик Венелин Ю. О споре между южанами и северянами на счёт их россизма. - СПб., 1832.. Наступний період - 60-80-х рр. ХІХ ст. - "народницький", для якого характерним є розгляд історії власне "української народності", етапів її формування, причин консолідації та етнодемографічної структурованості Костомаров Н. Южная Русь и казачество до восстания Богдана Хмельницкого // Отечественные записки. - 1870. - № 1,2; Антонович В. Исследования о козачестве по актам с 1500 по 1648 год. - К., 1863; Кулиш П. История воссоединения Руси в 3 т. - СПб., 1874; Владимирский-Буданов М. Население Юго-Западной России от второй половины XV в. до Люблинской унии (1569 г.). - К., 1891; Єфименко О. Історія України та її народу. - К., 1992; Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско-Русского государства. - К., 1885; та ін.. Третій етап (90-і рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст.) став вирішальним у процесі становлення модерної концепції української історії. В цей період вдосконалюється й погляд на самі етносоціальні процеси XVI - першої половини XVII ст., що трактуються тепер як безсумнівна передумова постання "української нації" Грушевський М. Історія України-Руси в 11 т., 12 кн. - К., 1993-1998.; Житецкий И. Смена народностей в южной России (Историко-этнографические заметки) // Киевская Старина. - 1894. - Т. Х. - № 9; Довнар-Запольский М. Украинские староства в первой половине XVI в. - К., 1908; Клепатский П. Очерки по истории Киевской земли. - Одесса, 1912; та ін.. Й хоча безпосередньо термін "етносоціальні процеси" істориками на цьому етапі ще не вживався, дослідження ними факторів, складових і наслідків цих процесів має незаперечне значення. В такому контексті досить важливим на цьому етапі виглядає внесок у розробку проблеми дослідження етносоціальних процесів і польських учених, зокрема Е. Руліковського, О. Яблоновського, Ю. Нємцевіча, Д. Ролле, К. Пуласького Rulikowski E. Opis powiatu Wasylkowskiego pod wzgledem historycznym, obyczajowym i statystycznym. - Warszawa, 1853; Jablonowski A. Zasiedlenie Ukrainy // Ateneum. - Warszawa, 1888. - T. 1.; Niemcewicz J. Dzieje panowania Zygmunta III. - Krakуw, 1860; Rolle J. (Dr. Antoni). Trzy opowiadania historyczne. - Lwow, 1880; Puіaski K. Szkice i poszukiwania historyczne. - Krakуw, 1887; та ін..

У радянський період (1920-80-і рр.) проблематика етносоціальних процесів епохи українського середньовіччя також привертала увагу дослідників. Безперечно, піонером у її вивченні слід вважати К. Гуслистого Гуслистый К. К вопросу об этногенезе и начальном этапе этнического развития украинской народности. - М., 1964; Гуслистий К. До питання про утворення української нації. - К., 1967.. На увагу заслуговують і роботи І. Крип'якевича, О. Барановича, Д. Мишка, М. Алєкберлі, П. Михайлини Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. - Львів, 1990; Баранович А. Украина накануне освободительной войны середины XVII в. (Социально-экономические предпосылки войны). - М., 1959; Мишко Д. Соціально-економічні умови формування української народності (Становище селян і антифеодальні рухи на Україні в XV - першій половині XVI ст.). - К., 1963; Алекберли М. Борьба украинского казачества против турецко-татарской агрессии в 1600-1621 гг.: Дис. ... канд. ист. наук / Институт истории Украины АН УССР. - К., 1951; Михайлина П. Міста України у визвольній війні 1648-1654 рр.: Дис. ... канд. іст. наук / Чернівецький державний університет. - Чернівці, 1957; та ін., в яких знайшли відображення окремі фрагменти нашої теми дослідження. Особливе історіографічне значення для реконструкції етносоціальних процесів у південній Київщині має колективна монографія "Українська народність: нариси соціально-економічної та етнополітичної історії" Українська народність: нариси соціально-економічної та етнополітичної історії. - К., 1990., адже в ній знайшов синтезоване виражнення весь науковий доробок українських радянських істориків стосовно етносоціального розвитку українців доби середньовіччя.

Концептуально-теоретичні аспекти проблеми стали предметом уваги і українських дослідників у діаспорі: Л. Винара, Л. Ребета, І. Рибчина, О. Пріцака, Ф. Сисина Винар Л. Огляд історичної літератури про початки української козаччини // Український історик. - 1965. - № 3-4; Ребет Л. Формування української нації. - Мюнхен, 1951; Рибчин I. Динаміка українського козацтва. - Мюнхен, 1970; Pritsak O., Reshetar J. Ukraine and the Dialectics of Nation-Building // From Kievan Rus' to Modern Ukraine: Formation of the Ukrainian Nation. - Cambridge, Mass., 1984; Sysyn F. Ukrainian-Polish Relations in the Seventeenth Century: The Role of National Consciousness and National Conflict in the Khmelnytsky Movement // Poland and Ukraine: Past and Present / Ed. by P.Potichnyi. - Edmonton-Toronto, 1980; та ін..

Початком п'ятого - сучасного - етапу розвитку української історіографії стала поява у 1991 р. роботи В. Смолія і О. Гуржія Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватися українська нація. - К., 1991., в якій була намічена значна кількість нових пріоритетних напрямів досліджень етносоціальних процесів українського середньовіччя. З іншого боку, від того часу так і не з'явилося комплексного дослідження поставленої проблематики. Пошуки в цьому напрямку зосереджені, як правило, лише на вузьких її аспектах Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV-XVIII ст.) // Записки НТШ. - Львів, 1991. - Т. ССХХІІ; Макарчук С. Український етнос (виникнення та історичний розвиток). - К., 1992; Сас П. Політична культура запорозького козацтва (кінець XVI - перша половина XVII ст.): Автореф. дис... док. іст. наук: 07.00.01. - К., 1998; Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. - К., 2001; Щербак В. Формування козацького стану в Україні (друга половина XV - середина XVII ст.): Автореф. дис... док. іст. наук: 07.00.01. - К., 1998; Його ж. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV - середина XVII ст. - К., 2000; Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI-ХVII ст. - К., 2002; та ін.. Частково цим питанням присвячує увагу й зарубіжна історіографія: польська і російська Wуicyk Z. Dzikie pola w ogniu (O Kozaczyџnie w dawnej Rzeczypospolitej). - Warszawa, 1968; Serczyk W. Na dalekiej Ukrainie (Dzieje Kozaczyzny do 1648 roku). - Krakуw, 1984; Podhorodecki L. Sicz Zaporoska. - Warszawa, 1970; Chynczewska-Hennel T. Њwiadomoњж narodowa szlachty ukraiсskiej i kozaczyzny od schuіku XVI do poіowy XVII w. - Warszawa, 1985; Флоря Б. Еволюція значення терміну "Русь" і по-хід--них від нього у східнослов'янських джерелах ХІІ-XIV ст. // Другий Міжнародний Конгрес Україністів: Історія. - Ч. 1. - Львів, 1994; Мыльников А. Картина славянского мира: взгляд из Восточной Европы: Этногенетические легенды, догадки, протогипотезы XVI - начала XVIII века. - СПб., 2000; та ін. .

Отже, попри значну історіографічну спадщину, спеціального комплексного дослідження проблеми етносоціальних процесів у південних староствах Київського воєводства в другій половині XVI - першій половині XVII ст. ще не існує.

У другому підрозділі "Характеристика джерел" аналізується джерельна база дослідження, що постає достатньо репрезентативною. У відповідності із загальноприйнятим поділом джерел, вона умовно диференціюється на опубліковані та неопубліковані джерельні матеріали. Під час наукового пошуку автор опрацював фонди Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУ), Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (ІР НБУВ), а також опубліковані в різних археографічних збірках джерельні матеріали.

У ЦДІАУ вивчалися переважно матеріали фондів Житомирського гродського суду (ф. 11), Київської губернської канцелярії (ф. 59), колекції документів "Нова серія" (ф. 221) і Волинського музею (ф. 2227). Зокрема записи в актових книгах судів: скарги, позови, рішення, майнові фундуші, стосовно найрізноманітніших соціально-економічних аспектів тогочасного життя - стали основою для розкриття основних факторів етносоціальних процесів, реконструкції етносоціальної структури південної Київщини, аналізу соціально-економічних причин етносоціальних конфліктів кінця XVI - першої половини XVII ст. В ІР НБУВ інформаційну цінність мають документи, котрі становлять загальнолітературні матеріали (ф. 1), колекція документів університету Св. Володимира (ф. VIII), а також рукописи Церковно-археологічного музею при Київській Духовній Академії (ф. ДА(301)).

Починаючи з другої половини ХІХ і впродовж ХХ ст. у науковий обіг було введено великий масив джерел, які зробили можливим повноцінне дослідження з означеної проблеми Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов в 8 ч., 35 т. - К., 1859-1914; Жерела до історії України-Руси. - Т. 8. - Львів, 1908; Книга посольская Метрики Великого Княжества Литовского в 2 т. - М., 1843; Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. - ТТ. 2-5. - СПб., 1848-1853; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. - ТТ. 2,3. - СПб., 1865; Русская историческая библиотека. - ТТ. 4,18,24,26,30. - СПб., 1878-1914; Сборник Императорского Русского Исторического общества. - ТТ. 35,41,59,71,95. - СПб., 1882-1895; Volumina legym. - TТ. 2,3. - Petersburg, 1859; Їrodіa dziejowe. - ТT. IV,V,ХХ, ХХІ,ХХІІ. - Warszawa, 1877-1897; Україна перед Визвольною війною 1648-1654 рр.: Збір. док. (1639-1648 рр.). - К., 1946; Воссоединение Украины с Россией: Док. и мат. в 3 т. - Т. 1. - М., 1953; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр.: Зб. док. і мат.. - К., 1993; Документи російських архівів з історії України. - Т. 1: Документи до історії запорозького козацтва 1613-1620 рр. - Львів 1998.. Полідисциплінарна специфіка дозволяє по-новому підійти до аналізу як цих, так і опублікованих у більш пізній період документів.

Одночасно за типологізаційним критерієм пропонується поділити залучену джерельну базу на сім великих комплексів: адміністративно-політичні та господарчі акти, судові акти, акти міжнародного характеру, епістолярій, мемуарна література, твори історіографічного характеру та загальнолітературні матеріали.

Більшість опрацьованих джерел становлять актові документи. Перша група актових матеріалів представлена адміністративно-політичними та господарчими актами Великого князівства Литовського (Далі - ВКЛ) і Речі Посполитої. Її умовно можна поділити ще на сім підгруп: 1) акти великих князів і королів; 2) законодавчі акти ВКЛ і Речі Посполитої; 3) адміністративно-політичні акти сеймів і сеймиків ВКЛ і Речі Посполитої; 4) акти місцевих органів влади та державних урядників "на місцях"; 5) адміністративно-господарчі акти ВКЛ і Речі Посполитої; 6) адміністративно-політичні акти Війська Запорозького; 7) акти, пов'язані з церковними організаціями. Даний комплекс документів дозволяє простежити як на законодавчому рівні нормувалися соціальні й економічні відносини, а також "етнодемографічні" та "етнічні проблеми" в державі та досліджуваному регіоні зокрема.

Другу групу актових матеріалів становлять різноманітні судові акти. До них відносяться скарги, зізнання, донесення возних, свідчення, заяви та позови до суду, постанови та ухвали судів, записи в судових книгах, які містять реєстри землеволодінь, заповіти, описи майна, пограбованих речей, записи купівлі-продажу, дарчі, квити тощо. Судові акти представляють досить велику інформаційну основу дослідження та містять найрізноманітніші відомості стосовно політичної, економічної, соціальної, етнорелігійної та етнодемографічної специфіки тогочасного буття в південній Київщині.

До третьої групи актових матеріалів відносяться документи міжнародного/міждержавного характеру: міждержавні угоди та договори, акти дипломатичних (посольських) служб, грамоти російських царів, документальні акти російських приказів і розрядів, відписки російських воєвод, чолобитні до російських царів, а також документи міжнародного характеру Ватікану. Даний джерельний масив містить інформацію щодо місця південних староств Київського воєводства у геополітичних комбінаціях сусідніх держав. Багато актів даної групи розкривають механізми, причини та напрями міграцій.

Серед епістолярної спадщини сучасників подій вирізняються міждержавне дипломатичне та міждержавне приватне листування, а також приватне листування всередині держави між політичними суб'єктами та, безпосередньо, приватне (міжособистісне) листування. Безперечно, дана градація досить умовна, але вона дозволяє простежити декілька зрізів етносоціальної ідентифікації подій сучасниками. Зазначена джерельна група представлена листуванням між найрізноманітнішими особами, що сприяє залученню важливої інформації й розкриттю оцінки сучасниками багатьох факторів і чинників етносоціогенезу.

Цінним джерелом є також мемуарна література, представлена насамперед щоденниками сучасників Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. - Вып. 1. - К., 1890; Вып. 2. - К., 1896; Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским. - М., 1897.. Джерела мемуарного характеру, як і епістолярій, надають значну кількість додаткової, як правило, автосуб'єктивної інформації, що сприяє, з одного боку, інтерпретації ментальних категорій їх авторів, а з іншого - визначенню націотворчих потенцій етносоціальних процесів. Зазначена вище специфіка мемуарної літератури стосується й наступної групи джерельних матеріалів, яку складають твори історіографічного характеру Бевзо О. Львівський літопис і Острозький літописець. - К., 1971; Густинський Літопис (Фрагменти) // Українська література XVII ст. - К., 1987; Літопис Густинського монастиря // Пам'ять століть. - 1996. - №№ 2,3; Київський літопис першої чверті XVII ст. // Укр. істор. журн. - 1989. - № 5; Bielski Marcin. Kronika Polska w 3 t. - Sanok, 1856; Hejdensztejn R. Dzieje Polski od њmierci Zygmunta Augusta do roku 1594. - T. 2. - Petersburg, 1857; Kronika Pawіa Piaseckiego biskupa Przemyњlskiego. - Krakуw, 1870; Kronika Polska, Litewska, Їmodska i wszystkiej Rusi Macieja Stryjkowskiego. - Warszawa, 1846. - T. 2; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego, zebrane i wydane r.p. 1584. - Krakуw, 1858; Полное собрание русских летописей. - Т. 13. - М., 1965; Т. 25. - М.-Л., 1949; Т. 32. - М., 1975; Т. 35. - М., 1980; Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха "Хмельничины"). - Иерусалим-Москва, 1997..

Останню групу джерел становлять загальнолітературні матеріали: публіцистичні, полемічні та художні твори сучасників Szczкnyi Herburt. Zdanie o narodzie Ruskim // Документы, объясняющие историю Западно-Русского края и его отношение к России и к Польше. - СПб., 1865; Мицик Ю. Два публіцистичні трактати про причини Національно-Визвольної війни українського народу середини XVII ст. // Укр. істор. журн. - 1999. - № 6; Старушич Ігнатій. Казаньє погребовоє над телом... князя... Четвертинского... // Українське літературне барокко. - К., 1987; Антологія української поезії в 6 т. - Т. 1: Українська дожовтнева поезія. Твори поетів ХІ-XVII ст. - К., 1984; та ін.. Вони присвячені актуальним проблемам тогочасного розвитку Речі Посполитої і є цінним джерелом, яке проливає світло на загострення етносоціальної напруги та конфліктності, зокрема на теренах південної Київщини.

Отже, залучена джерельна база є достатньо представницькою, що сприяє досягненню мети дисертаційного дослідження та більш повному розкриттю поставлених завдань.

У третьому підрозділі "Теоретико-методологічні принципи дослідження" відзначено, що методологічну основу дисертаційного дослідження складає сукупність принципів і методів пізнання, спрямованих на об'єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів та явищ. Методологічною основою дослідження стали загальні засади науковості, історизму, об'єктивності, системності, плюралізму, пріоритету конкретної істини. Головними методологічними принципами є взаємозв'язок загального, особливого і специфічного, конкретний аналіз визначеного явища в певних умовах, а також принцип адекватної інтерпретації текстів джерел. Для цілісного висвітлення теми, автор звертався до фундаментальних положень не тільки історії, а також етнології, соціології, філософії, етнополітології.

Для реалізації даних методологічних засад використані такі методи, як історико-генетичний (дозволяє більш чітко з'ясувати основні фактори етносоціального розвитку), структурно-функціональний (дає змогу розкрити взаємозалежність етносоціальних процесів і етносоціальної структури певної спільноти), історико-порівняльний (визначає розкриття регіональних аспектів українського етносоціогенезу), етнологічної ретроспекції (свідчить про важливість тогочасного етносоціогенезу для його наступних трансформацій і часово-просторової континуїтивності), реконструкції геополітичних процесів (обґрунтовує важливість геополітичних чинників у становленні та еволюції етносоціального організму в історичному контексті). Сукупність визначених методів може бути визначена як полідисциплінарний комплексний підхід до реконструкції етносоціальних процесів.

Оскільки проблематика етносоціальних процесів є предметом історичної науки, постільки вона досить часто позбавлена глибокого теоретичного підґрунтя саме етнологічної їх складової. З огляду на це, автор більш детально розглядає основні теоретичні аспекти етнологічного характеру, без яких історичне дослідження етносоціальних процесів не може бути повністю об'єктивним.

В дисертації розкриваються теоретичні, термінологічні та методологічні засади реконструкції специфіки етносоціальних процесів, що не дістало всебічного розгляду та аналізу в сучасній соціогуманітарній сфері. Наголошується, що термінологія, пов'язана з явищами етнологічного характеру, також не позбавлена проблем. У першу чергу об'єктивна інтерпретація поняття "етносоціальні процеси" залежить від чіткого тлумачення таких категорій, як "етнос", "етнічність", "етнічне", "етносоціальний організм".

Відзначено, що дослідники неоднозначно трактують поняття "етнос". Цим пояснюється значна поліваріантність його дефініцій, а також концепцій, які намагаються пояснити це явище. Дослідження, що стосуються феномену етнічності так само не мають єдності поглядів. Разом із тим, етнічність може бути визначена як особлива характеристика особистості, що полягає у відчутті індивідом своєї належності до певної спільноти людей.

Етнос є самостійним феноменом із власною специфікою, що в соціальній сфері веде до утворення етносоціального організму (рід, плем'я, народність, нація), котрий, на відміну від етносу, є утворенням більш динамічним і підвладним трансформаціям/змінам, які відбуваються в його середовищі під дією значної кількості факторів і чинників. Динаміка цих змін і представлена поняттям "етносоціальні процеси". З огляду на це, запропоновано таку робочу дефініцію: етносоціальні процеси - це процеси, котрі передбачають передусім зміну внутрішніх параметрів етносоціального організму або етносоціальної спільноти на певній стадії історичного розвитку, зміну таксономічного рівня етносоціального організму, визначаються прагненням етносоціального організму до оформлення у вигляді держави, а також передбачають зміну якісних рис безпосередньо етносу як основної етнічної спільноти людей. Крім цього, вони є наслідком взаємодії етнічного та соціального, тобто механізмом існування етносу в соціальному вимірі й відповідно соціуму - в етнічному.

В результаті ж значної структурованості етносоціальних процесів, особливого значення набуває їх регіональна специфіка. При цьому, можна спостерігати той факт, що, будучи властивими певному регіону, етносоціальні процеси впливають на розвиток всього етносоціального організму. Яскравим прикладом цього може бути якраз етносоціальний розвиток українців. Одним же з найбільш цікавих регіонів у такому контексті виступає південна Київщина в XVI - першій половині XVII ст. Визначити за джерелами суто етнічну специфіку цього періоду щодо української етнічної спільноти та її етнічності в "чистому" вигляді практично неможливо. Тому найбільш перспективним може бути розгляд етнічного через призму етносоціальних процесів. Кожний етносоціальний організм - складна система, котра функціонує не сама по собі, а в "контексті" інших подібних систем. У процесі життєдіяльності етносу постійно спрацьовує специфічний захисний механізм, спрямований на подолання конкретної загрози ззовні, що також спостерігається в другій половині XVI - першій половині XVII ст. на прикладі українців.

Отже, теоретичні принципи етнологічного характеру дозволяють повніше досліджувати етносоціальні процеси на конкретному історичному матеріалі.

Другий розділ "Основні фактори етносоціального розвитку" структурно поділяється на чотири взаємопов'язані підрозділи, в яких аналізуються основні фактори, що зумовили перебіг етносоціальних процесів у південних староствах Київського воєводства другої половини XVI - першої половини XVII ст.

Відзначено, що і геополітична, і регіональна специфіка південних староств Київського воєводства стали важливим фактором етносоціальних процесів другої половини XVI - першої половини XVII ст., зумовивши їх динаміку та значимість для українського етносу. Наявність незаселених земель на сході, заході та на півдні зумовила рухливість кордонів краю. Незважаючи на порубіжне розташування, південні староства Київського воєводства посідали чільне місце в тогочасній геополітиці, передусім завдяки козацтву. І Польща, і Литва перебували в середині XVI ст. у складному міжнародному становищі. Це стало основною причиною Люблінської унії, яка для етносоціальних процесів мала і позитивне значення, оскільки більшість українських етнічних земель опинились у складі однієї держави. Аналіз причин і динаміки татарських нападів у межі регіону засвідчив, що вони не становили великої загрози для розвитку його населення, оскільки часто були невдалими.

Важливим внутрішнім чинником геополітичного розвитку південних староств Київщини стала і діяльність місцевої адміністрації. Оскільки регіон виступав своєрідним аванпостом на південному порубіжжі, місцеві старости часто діяли самостійно, що зумовлювало динаміку колонізації краю і заснування нових замків. Місцеві старости відіграли вирішальну роль і в організації козацтва. Регіональна специфіка південної Київщини зумовлювалася віддаленістю від тогочасних політичних центрів, які ігнорували її безпеку. Тому тут виник такий феномен як українське козацтво, котре виступило в регіоні основою безпеки від татарських нападів. Власне населення південних староств Київщини стало й основою організації Запорозької Січі. Таким чином, цьому регіону належить особлива роль в етнічній історії українців, оскільки він виступив їх природним осередком, а на початку XVII ст. тут етноконсолідаційні процеси вже набирають виразних організаційно-структурних форм, що обумовило статус цієї території як основного ядра етносоціальних процесів.

Значний вплив на динаміку та спрямованість етносоціальних процесів у регіоні мала специфіка економічного розвитку, обумовлюючи етносоціальний престиж українців. Це закладало риси ранньомодерної нації, що проявилося в елементах фермерських господарств українського козацтва. Протягом першої половини XVII ст. економічне становище краю значно змінилося в результаті масової колонізації цих районів. У фінансовому відношенні район був бідним. Це зумовило відсутність повноцінного фільваркового господарства. Основним землеробським господарством у краї став козацький хутір. Найпоширенішим видом господарювання були промисли та уходництво, тобто, рибалка, пасіки, боброві гони. Розвивається також ремісництво, передусім у містах. Основним сільськогосподарським заняттям мешканців південних староств Київщини було скотарство, на яке специфічно впливала економіка сусідніх номадних спільнот. Південні староства Київщини посідали і важливе місце в торгівлі. Порубіжна специфіка регіону змушувала урядові кола надавати йому широкі привілеї. Крім цього, Черкаси і Канів були транзитними пунктами для кримських купців. Активну участь регіон брав і у внутрішній торгівлі, що сприяло етноконсолідаційному процесу.

Поступово в краї формується своєрідна система землеволодіння. З XIV ст. тут переважає спільне землекористування. Велике феодальне землеволодіння не було поширене. Впродовж XVI ст. формується прошарок землевласників. З розвитком товарно-грошових відносин шляхта більш активно входить до економічного життя. Однак, панщина в регіоні не стала домінуючою. Більшість селян південної Київщини і в першій половині XVII ст. виконувала незначні феодальні повинності. Сільське населення проживало тут або в королівщинах, або на слободах, що сприяло розвитку вільнонайманої праці. Розміри податків не були обтяжливими. Водночас надавалися значні податкові пільги міщанам. Особливе значення для етносоціального розвитку мала економічна діяльність в регіоні православної церкви. Адже сила релігійної ідентичності в ті часи була тотожною етнічній і від економічного престижу церкви залежав престиж всього етносоціального організму українців. Відзначено, що зосередження у розпорядженні церкви великих земельних володінь дозволили їй проводити самостійну економічну політику. етносоціальний воєводство староство спільнота

Ще одним важливим фактором стала етнодемографічна специфіка розвитку регіону в період, який досліджується. Метод антропонімії дозволяє реконструювати етнодемографічну структуру краю, з'ясувати місце в ній українців та інших етнічних груп. Дослідження етногенезу українців показують, що останні в цей період виступали вже остаточно сформованим етносом із достатнім ступенем ендогамності. На етногенетичні процеси в межах цієї території суттєво впливали масові міграції, внаслідок яких взаємно збагачувалися різні етнічні одиниці, поглиблювався рівень етнічної самосвідомості українців. Більшість населення південної Київщини становили "корінні" українці. Тому іноетнічні вкраплення в регіоні не могли сильно вплинути ні на етнодемографічну, ні на етносоціальну структури.

На середину XVI ст. населення південної Київщини було малочисельним, але вона не була пустелею. Послаблення татарського наступу в другій половині XVI ст. спричинило новий колонізаційний рух. Джерела свідчать, що основу колонізації південних староств Київщини становив український елемент, який зростав тут внаслідок масових міграцій. Великим стимулом для переселення виступило козацтво. Більшість мігрантів становили селяни. Це свідчить про домінування українських етнофорів у міграційних потоках. Міграційні процеси сприяли формуванню чуття єдності українців як у регіоні, так і поза його межами. Основою етнодемографічного балансу в регіоні виступило козацтво, поява та розвиток якого значно сприяли убезпеченню місцевого населення від нападів татар.

До південної Київщини переселялися емігранти й з сусідніх країн - білоруси, росіяни, татари, волохи. Причини їх еміграцій були різні. Інколи вони залишалися після великих будівництв у регіоні. Інколи запорожці насильно приводили полон. Одним із шляхів поширення іноетнічних елементів у регіоні було жовнірство, котре осідало на цих землях. Однак, домінування тут саме української етнічності стало основним чинником швидкої асиміляції більшості іноетнічних елементів. У південній Київщині етнічний склад не був монолітним, але не був він і надто строкатим. У другій половині XVI ст. у регіоні постійно зростає кількість польських етнофорів, які, щоправда, не мали тут великої питомої ваги. Основний польський елемент зосереджувався в шляхті та козацтві, що впливало і на етносоціальні характеристики місцевих українців. Особливість ситуації з євреями в цей час полягає в ідентифікації їх не як етнічної спільноти, а, передусім, як етносоціальної. Специфічне місце євреїв в тогочасній етносоціальній структурі витісняє їхню етнічність поза соціально-економічну діяльність. Наголошується, що саме цей аспект зумовив вороже ставлення українців у період Хмельниччини до євреїв, а не етнічна осібність останніх. Значно менший етносоціальний вплив у південній Київщині мали, зафіксовані в джерелах, вірмени, росіяни, угорці, серби, чехи, німці, цигани.