Етносоціальні процеси в південних староствах Київського воєводства (друга половина XVI – перша половина XVII століття)

У той же час, континуїтет місцевого населення сприяв його резистентності щодо постійних еміграцій в межі регіону. Зазначено, що етнодемографічний розвиток у південних староствах Київського воєводства в означений період сприяє все більшому просуванню українського етносу на південь. Тому етнодемографічні процеси тут також стали важливим чинником "природної" еволюції українського етносоціального організму.

Підкреслюється значення православ'я в етногенезі українців, зокрема в південній Київщині в другій половині XVI - першій половині XVII ст. Для етносоціогенезу релігійний фактор має досить важливе значення, що обумовлено низкою функцій. Заперечується твердження про тотожність української релігійної ідентичності етнічній. Хоча, з одного боку, релігійний фактор, певним чином, відокремлював у цей час українців від інших, а з іншого - прискорив процес їх самоідентифікації. В цьому контексті розглядається і вплив на етносоціальні процеси церковної унії 1596 р. Аналізуються умови розвитку православної церкви в Речі Посполитій, її значення для етносоціогенезу в південній Київщині. За майже повної відсутності власної ієрархії тут значно зросла роль монастирів та їх архімандритів. Найважливішим був Трахтемирівський монастир, наданий реєстровому козацтву. Відзначено релігійну толерантність на цих землях. Хоча були й нечисленні випадки негативного ставлення до православних. Релігійні ж процеси в регіоні обумовили його роль основного політичного осередку православної церкви, котра мала тут політичні гарантії козацтва, а також виступала єдиним ментальним імперативом для місцевих мешканців.

Вплив динаміки етносоціальних процесів на генезу етносоціальної структури, на розгортання цілого ряду етносоціальних конфліктів, на регіональні особливості формування основних ментальних категорій українців, як етнічної спільноти, розглядається в третьому розділі "Динаміка та спрямованість етносоціальних процесів", який складається з трьох органічно взаємопов'язаних підрозділів.

Відзначено, що етносоціальна структура південних староств Київського воєводства в другій половині XVI - першій половині XVII ст. була повною. Основними її сегментами були такі верстви, як українська шляхта, духовенство, селянство, міщанство, козацтво.

У південній Київщині шляхетська верства не була чисельною. Не можна сказати й про високу заможність шляхти регіону. В джерелах є згадки про "убогую шляхту". Етнічний склад шляхти південної Київщини не був монолітним. Однак, її політична субкультура ґрунтувалася на "руській"/українській політичній орієнтації. Втрата ж етносоціальної парадигми української шляхти пов'язана з процесом зникнення інституту князівства та зростання "елітарної" ролі козацтва. Основне етносоціальне значення шляхти полягало в тому, що вона стала своєрідним "банком даних" козацтва, постійно поповнюючи ряди останнього.

Зростає й етносоціальне значення духовенства. Безперечну більшість серед місцевого духовенства становили українці. Звідси й сприйняття православного кліру як носія "народних традицій", що в умовах релігійного домінування в тогочасній ментальності набувало справді "національного" значення. Тому слід вважати місцеве духовенство найважливішим "консерватором" української етносоціальної/національної самосвідомості, що відводило їй виняткове місце в етносоціальній структурі регіону. Найбільшою верствою південної Київщини було міщанство. Його основу становив український етнічний елемент. Соціальна стратифікація мешканців міст регіону була строкатою: шляхта, бояри, слуги, власне міщани, козаки, потужники, драби, купці, духовенство. Обтяжувати міщан регіону повинностями суворо заборонялося королівськими грамотами. Однак, поступово загострюються відносини міщан і старост, що стало причиною кількох збройних конфліктів у регіоні (1536, 1593, 1604 рр.). Відстоюють свою незалежність міщани й у суперечках за землю з монастирями та боярами, хоча права міст регіону постійно розширювалися.

Важливе значення в етносоціогенезі українців відігравала селянська верства. Українське селянство було основою українського етносу, тому воно не лише зазнавало впливів, що зумовлювалися етносоціальними процесами, а й становило в їх перебігу одну з найактивніших частин. Зокрема, проявом етносоціальної активності селянства в цей час стала участь значної його кількості у козацьких рухах, а також масове переселення на вільні землі південної Київщини. Селянство залишалося і верствою найбільш "чистою" в етнічному відношенні, фактично, уособлюючи собою весь український етнос. Тому на цьому етапі українське селянство було головним оберегом/консерватором української етнічності.

Основним елементом етносоціальної структури південних староств Київського воєводства стало українське козацтво. В роботі розглядаються різні теорії етнічного та соціального походження верстви. Заперечується думка, що козацтво представляло собою хаотичну мішанину різних верств населення. Щодо соціального аспекту цього утворення, то його формування слід розглядати як поетапний процес. Джерела дозволяють простежити динаміку зростання козацтва. Відзначено, що козацтво за своїм значенням, виходячи за межі соціальної становості, було етносоціальним феноменом. Підтвердженням цьому може бути той факт, що назва козаків "черкаси" стала екзоетнонімом тогочасних українців з боку російського етносу. Етносоціальний престиж козацтва регіону був зумовлений феноменом його власної етносоціальної структурованості, котра своєрідно фокусувала соціальні прагнення всього тогочасного українства. Внаслідок цього козацтво досить швидко перетворюється на "нову" еліту, котра стає головною етносоціальною силою української народності на етапі перетворення її в ранньомодерну українську націю.

Одним із проявів динаміки етносоціальних процесів у південних староствах Київського воєводства кінця XVI - першої половини XVII ст. став масовий рух населення в так званих козацько-польських війнах. Для об'єктивного вивчення цих питань детально аналізується комплекс причин, що призвели до зростання напруги та загострення етносоціальної конфліктогенності. Основними причинами ескалації конфліктів стали соціально-економічні утиски, масове покозачення населення. Безперечно, більшість суперечок, які загострювали напругу в південній Київщині, виникали внаслідок, так би мовити, "етносоціальної" політики Речі Посполитої. Загострювали етносоціальну напругу й інші чинники: календарна реформа 1582 р.; голодні роки; постої жовнірів у південній Київщині; порушення міжконфесійної рівноваги; зростання етнічної/етносоціальної упередженості сторін, яка проявилася у факторі етнопомсти під час збройних протистоянь; чутки, передусім етносоціального характеру. Джерела дозволяють констатувати, що й на ментальному рівні сучасниками ідентифікувалася напруга саме як міжетнічна/міжетносоціальна. Збройне протистояння кінця XVI - першої половини XVII ст. запропоновано розглядати як етносоціальні конфлікти, що засвідчили динаміку якісно нового розвитку української етносоціальної спільноти. Їхня сутність полягає в протистоянні двох етнічностей в етносоціальній сфері. Хоча українська сторона і зазнала невдачі в цих конфліктах, все ж вони виступили основою (у вигляді досвіду, ментальної підготовленості українських етнофорів і реальних функціонерів у південній Київщині та на Січі) наступного, більш потужного конфлікту, що переріс у Національно-визвольну революцію середини XVII ст. під проводом Б.Хмельницького.

Розвиток і динаміка етносоціальних процесів у південних староствах Київського воєводства в другій половині XVI - першій половині XVII ст. мали своїм наслідком відчутну трансформацію основних параметрів тогочасного етносоціального організму українців. Основою тогочасної етносоціальної свідомості українців виступила, фактично, легенда козацтва, що культивувалося в широкому загалі через фольклор (думи). Отже, одним із головних чинників у динаміці етносоціальної самосвідомості українців цього періоду стало зростання в їх середовищі й свідомості історичної. Активність козацтва південної Київщини сприяла становленню в Заходній Європі розуміння українців як етноісторичної реальності. Могутніми чинниками етноконсолідації стали зростання мережі етноінформаційних зв'язків і засобів комунікацій, зокрема розвиток поштової справи, міграції, книгодрукування, поширення освіти. Найбільше ж консолідаційне значення у регіоні мало православне духовенство.

Ці фактори значно прискорювали процес етнічної самоідентифікації українців. Відтак, у першій половині XVII ст. для них все більш властивою стає "руська" ідентичність. З іншого боку, все чіткіше кристалізуються етнонім етнічної спільноти українців і усвідомлення ними власної етнічної території. З першої чверті XVII ст. все більше утверджується й етносоціальне значення політоніму "Україна", що спочатку стосується земель саме південної Київщини. Етносоціальні процеси в регіоні мали помітний вплив і на трансформацію етнополітичної свідомості тогочасних українців. На середину XVII ст. козацтво вже виробило значний ідейний фермент політичного сепаратизму та радикалізму, що спричинився до появи політичної орієнтації на "національно-державну" свободу України.

Часто етносоціальні трансформації української спільноти в цей час мали початок на території південних староств Київського воєводства. Звідси черпаються майже всі основні елементи української етносоціальної свідомості, тут активізується "народна" історична думка - думи, тут знаходиться центр консолідації української етнічної спільноти, а тому й закономірним результатом етносоціогенезу в межах цих земель стало зародження державотворчої парадигми українців, що яскраво проявилася всередині XVII ст., завдяки зусиллям вихідця із цього ж краю - Б.Хмельницького, котрий недарма саме на цих землях утворив і першу столицю Української козацької держави в місті Чигирині.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що вона поки не була предметом спеціального вивчення історичної науки. Залучена до дисертаційного дослідження джерельна база є достатньо представницькою. Це дозволило з'ясувати, що етносоціальні процеси в південних староствах Київського воєводства відіграли важливу роль у загальному етносоціогенезі української народності другої половини XVI - першої половини XVII ст.

2. Вихідним пунктом дослідження стали концепція етносоціальних процесів і теорія етносу. Основними типами історичних спільнот у загальнолюдському ракурсі є "етноси", "соціуми/соціальні організми" і, утворені внаслідок симбіотичного поєднання цих двох спільнот, "етносоціальні організми". Всі три утворення не є тотожними, але тісно між собою взаємодіють і постійно зустрічаються в часово-просторовому континиумі. Такі контакти і утворюють відому палітру різноманітності людства, а також зумовлюють складність його структури та взаємозв'язків. Поняття "етносоціальні процеси" містить у своєму смисловому навантаженні позначення динаміки, спрямованості та міри трансформації, що веде до зміни статусу і основних параметрів етносоціального організму. В нашому випадку етносоціальним організмом виступає українська народність, а точніше її субетносоціальна частина, локалізована південними староствами Київського воєводства в часових межах - від середини XVI - до середини XVII ст.

3. Основними факторами етносоціальних процесів в окреслених територіальних межах стали: а) геополітична специфіка регіону, за який сперечалися всі сусідні держави, що обумовлювало і значну регіональну специфіку його політичного розвитку; б) економічний розвиток, основу якого в краї становила козацько-фермерська система господарювання, що для багатьох співвітчизників стала певним етносоціальним зразком і "омріяним ідеалом" співжиття; в) етнодемографічний розвиток південної Київщини. Місцеве населення зберігало етносоціальний континуїтет, а тому було досить резистентним стосовно зовнішніх іноетнічних допливів, швидко асимілюючи їх у "проукраїнському" напрямі. Українська домінанта посилювалася й нескінченним потоком мігрантів, як правило, із західних територій тогочасної України; г) етнорелігійний фактор, який став однією з причин загострення конфліктності. Відсутність у регіоні інших конфесій, зумовлювала непоінформованість більшості місцевих мешканців щодо їхньої релігійної діяльності. Тому, передусім католицизм сприймався "черкасами" вороже, як "етнопанівна" релігія шляхти і "ляхів".

4. Внаслідок етносоціальних процесів у південних староствах Київського воєводства в другій половині XVI - першій половині XVII ст., значних трансформацій зазнала етносоціальна структура регіону. Немає достатніх підстав говорити про те, що вона була деформована чи надто маргіналізована специфікою порубіжних відносин. Не можна не помітити й її "нетиповості": нечисленність верств шляхетської, духовенства і селянства, а натомість, домінування міщанства, боярства (до кінця XVI ст.) і козацтва. Оскільки українська шляхта впродовж другої половини XVI ст. остаточно втрачає провідні позиції як етносоціальна еліта українців, постільки її місце посідає "контреліта", вироблена тогочасним українським етносоціальним організмом, - козацтво, яке виходило далеко за межі своєї становості, виступаючи етносоціальним феноменом. Адже, від середини XVI ст. поступово в козацтві, як у своєрідному етносоціальному фокусі, концентруються всі основні параметри нової моделі життєдіяльності української етносоціальної спільноти.

5. Українсько-польське протистояння кінця XVI - першої половини XVIІ ст. було не соціальним, етнічним чи релігійним конфліктом, а, швидше за все, етносоціальним, оскільки в ньому переплелися всі вказані суперечності. Важко його кваліфікувати і як селянсько-козацькі повстання чи козацько-польські війни. Тому що повстання відбуваються, як правило, на соціальному ґрунті, а війни ведуться між державами. Тому запропоновано кваліфікувати збройне українсько-польське протистояння кінця XVI - першої половини XVII ст., епіцентром якого була південна Київщина, саме як етносоціальні конфлікти.

6. Майже півстолітнє протистояння не минуло безслідно для української народності, особливо в межах етносоціальної структури регіону, що досліджується. Змін зазнали етносоціальна свідомість та самосвідомість українців. Чіткішим стає усвідомлення етнотериторіальної належності. З'являється новий ендоетнонім - "українці", відбувається консолідація самого етносоціального організму, формуванні української ранньомодерної нації. Останньому процесу сприяли: ущільнення мережі етноінформаційних зв'язків, розвиток української мови та культури, передусім книгодрукування та освіти. В південній Київщині це також проявилося в зростанні політизації етнічності, що слід трактувати як прояв уже етнодержавотворчої парадигми з яскравим козацьким забарвленням.

Аналіз етносоціальних процесів у південних староствах Київського воєводства в другій половині XVI - першій половині XVII ст. доводить, що етносоціальний організм українців у цей період не перебував на межі етнічної катастрофи через загрозу польського чи татарського етноциду, що достатньо часто зустрічається в сучасній вітчизняній історіографії. Навпаки, динаміка етносоціальних трансформацій і їхні наслідки свідчать про стрімку етноконсолідацію та кристалізацію в українському етнічному середовищі самоусвідомлення, в першу чергу через етнотериторіальну ідентифікацію, етноісторичну тяглість, етнолінгвістичне та етнорелігійне зближення, що, безперечно, стало основою формування української державності та модерної нації.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях автора

1. Івангородський К.В. Етносоціальні процеси на Середньому Подніпров'ї з найдавніших часів до кінця ХІХ ст. (Навчально-методичний посібник для студентів 5-го курсу історичного факультету). - Черкаси: ЧДУ, 2000. - 48 с.

2. Івангородський К.В. Політичне становище Центральної України, як важливий чинник етносоціальних процесів в ХVІ - першій половині ХVІІ ст. // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. - 1999. - Вип. 12. - С. 71-80.

3. Івангородський К.В. Виникнення українського козацтва, як нової етнотворчої сили на Середньому Подніпров'ї в контексті етносоціальних процесів // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. - 2000. - Вип. 21. - С. 45-48.

4. Івангородський К.В. Селянство Середнього Подніпров'я в кінці XV - першій половині XVII ст., як важливий етносоціальний елемент // Український селянин: Зб. наук. праць. - Черкаси, 2001. - Вип. 3. - С.100-102.

5. Івангородський К.В. Актуальність вивчення етносоціальних процесів на Середньому Подніпров'ї в кінці XV - першій половині XVII ст. // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. - 2001. - Вип. 27. - С. 38-41.

6. Івангородський К.В. Витоки козацтва в контексті етносоціальних процесів на Середньому Подніпров'ї // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К., 2001. - Т. 6. - С. 48-57.

7. Івангородський К.В. Джерела формування українського козацтва як основного етносоціального елементу на Середньому Подніпров'ї // Українська козацька держава: Витоки та шляхи історичного розвитку: Матеріали Восьмих Всеукраїнських історичних читань: Зб. наук. ст. - Черкаси, 2001. - С. 113-119.

8. Івангородський К.В. Актуальність вивчення етносоціальних процесів пізнього середньовіччя // Народознавчі зошити. - Львів, 2001. - Ч. 3. - С. 416-418.

9. Івангородський К.В. Етнічне та соціально-економічне буття селянської верстви в контексті етносоціальних процесів на Середньому Подніпров'ї // Український селянин: Зб. наук. праць. - Черкаси, 2002. - Вип. 4. - С. 28-30.

10. Івангородський К.В. Методологічні аспекти дослідження селянського чинника в етносоціальних процесах на Середньому Подніпров'ї в XVI - першій половині XVII ст. // Український селянин: Зб. наук. пр. - Черкаси, 2002. - Вип. 5. - С. 8-11.

11. Івангородський К.В. Пошук інтерпретації етносоціальних процесів в теорії етносу // Археологія та етнологія Східної Європи. - Т. 3. - Одеса, 2002. - С. 190-193.

12. Івангородський К.В., Чабан А.Ю. Теоретичні і методологічні аспекти проблематики етносоціальних процесів в науковій спадщині В.К. Липинського // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. - 2002. - Вип. 33. - С. 3-12.

13. Івангородський К.В. Труднощі сучасної української етнології і місце в ній теорії етносу та проблематики етносоціальних процесів (історіографічний аспект) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - К.-Хмельницький, 2002. - Т.8. - Ч.ІІ. - С.188-202.

14. Івангородський К.В. Міщанська верства на Середньому Подніпров'ї як важливий етносоціальний елемент в XVI - першій половині XVII ст. // Записки Осередку Наукового Товариства ім. Шевченка у Черкасах. - Т. 1. - Черкаси, 2002. - С. 65-68.

15. Івангородський К.В. Переяславська земля в етносоціальних процесах на Середньому Подніпров'ї в кінці XV - першій половині XVII ст. // Наукові записки з української історії: Зб. наук. ст. - Вип. 13. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - С. 166-173.

16. Івангородський К.В. Специфіка аграрної економіки Середнього Подніпров'я в XVI - першій половині XVII ст. як важливий чинник етносоціальних процесів // Український селянин: Зб. наук. пр. - Черкаси, 2002. - Вип. 6. - С. 59-63.

17. Івангородський К.В. Православна ідентичність в етносоціальних процесах XVI - першої половини XVII ст. на Середньому Подніпров'ї // Православ'я - наука - суспільство: проблема взаємодії: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Черкаси, 2003. - С. 8-11.

18. Івангородський К.В. Співвідношення понять "етнічне", "соціальне", "етносоціальне" та "національне" в теоретичній інтерпретації поняття "етносоціальні процеси" // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. - Черкаси, 2003. - Вип. 50. - С. 49-53.

19. Івангородський К.В. Регіональна специфіка південних староств Київського воєводства як фактор етносоціальних процесів другої половини XVI - першої половини XVII ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Серія: Історія. - Вип. 6. - Вінниця, 2003. - С. 12-18.

20. Івангородський К.В. Українське селянство в етносоціальних процесах XVI - першої половини XVII ст. (Методологічний контекст проблеми) // Український історичний журнал. - 2003. - № 3. - С. 21-25.

Размещено на Allbest.ru