Наукова і громадсько-політична діяльність Мирона Кордуби (1876–1947 рр.)

Сьогодні, в період становлення незалежної і демократичної України, особливо важливо сконсолідувати суспільство навколо національної ідеї. Це можливо тільки за умови поваги до власної історії, вивчення її минулого, повернення із забуття історичних фактів, подій, імен відомих людей. Тому так зростає науковий і громадський інтерес до питань виваженого об'єктивного аналізу своєї національної історії, розгляду державотворчих процесів, вивчення творчої спадщини знакових постатей української історії.

У цьому зв'язку особливої актуальності набуває дослідження життя та діяльності Мирона Кордуби (1876-1947 рр.) - видатного українського історика, географа, етнографа, археографа, бібліографа, публіциста, редактора, педагога, громадсько-політичного діяча. М. Кордуба належить до невеликого числа найталановитіших учнів М. Грушевського, науковця називають одним із найбільших істориків Східної і Центральної Європи, видатним дослідником давньої й середньовічної історії та доби Хмельниччини, йменують "плугатарем" національної історії, ученим з європейським іменем. З його громадсько-культурною та політичною діяльністю як дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, Українського історичного товариства у Чернівцях, Історико-філологічного товариства у Празі, Польського товариства любителів історії, Варшавського інституту дослідження національних справ, президента студентського товариства "Січ" у Відні, декана філософського факультету Українського таємного університету, делегата Буковинської Національної Ради Західно-Української Народної Республіки - певною мірою пов'язаний етап політичного і національного руху на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ століть.

Актуальність започаткованого дослідження зумовлена необхідністю обґрунтування та висвітлення багатоаспектної наукової і громадсько-політичної діяльності М. Кордуби, з'ясування його ролі у формуванні національної свідомості українського народу, осмислення місця діяча в національно-культурній історії України. Потреба вивчення даної проблематики зумовлена відсутністю спеціальних вітчизняних наукових студій, де б сповна були висвітлені зазначені питання. Маємо лише побіжні огляди окремих аспектів ролі М. Кордуби як наукового та громадсько-політичного діяча в національно-культурному відродженні кінця ХІХ - початку ХХ ст. Така фіксація історичних фактів не сприяє подоланню стійкої історіографічної традиції недооцінки діяльності українських істориків, учнів і послідовників М. Грушевського, спрямованої проти так званого українського буржуазного націоналізму, не поглиблює дослідження про них, не виявляє індивідуальних особливостей кожного.

В академічному плані актуальність теми роботи продиктована потребою створення біографії М. Кордуби як вченого та громадсько-політичного діяча, всебічного аналізу його історіографічного доробку в контексті національно-визвольних змагань і українського державотворення, подолання упередженого ставлення до його імені.

У конкретно-історичній площині студіювання теми дозволяє прояснити важливі аспекти внутрішньої сутності вкрай суперечливої української дійсності наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ ст. Здійснити це неможливо без засвоєння історичної спадщини М. Кордуби, розкриття процесу формування його як науковця та громадсько-політичного діяча. Дослідження дасть можливість історикам не лише простежити процес розробки М. Кордубою наукової схеми історії українського народу, започаткованої М. Грушевським, а й оволодіти його концепцією українського державотворення, пояснити мотиви зміни проблематики в історичних працях вченого порівняно з попередньою народницькою концепцією.

З'ясування змісту наукової та громадсько-політичної діяльності М. Кордуби дозволить зробити висновки, наскільки вона відповідала соціальним запитам і потребам національного становлення для тодішнього суспільства та сьогодення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено в рамках наукової проблематики історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка "Україна в контексті європейської історії" (Рішення вченої ради Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Протокол № 4 від 24 грудня 1998 р.).

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності теми та враховуючи сучасний стан розробки даного питання в українській та зарубіжній історіографії, авторка поставила за мету - комплексно й об'єктивно проаналізувати історичну роль М. Кордуби у науковому та громадсько-політичному житті України, з'ясувати значення діяльності історика у піднесенні національної свідомості українського народу наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ століть, дослідити найцінніші аспекти наукової спадщини вченого, важливі й актуальні на сучасному етапі українського державотворення.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

узагальнити відомі й ввести в науковий обіг малоз'ясовані сторінки біографії науковця;

простежити процес становлення М. Кордуби як вченого та громадсько-політичного діяча;

висвітлити громадсько-політичну діяльність М. Кордуби;

теоретично обґрунтувати національно-державницьку концепцію історика;

визначити вплив М. Грушевського на формування наукового світогляду М. Кордуби, проаналізувати їх творчі взаємини та співпрацю;

дослідити наукову спадщину вченого та оцінити внесок його у розвиток національної історіографії та відродження Української держави.

Об'єктом дослідження є життя та різнобічна діяльність М. Кордуби наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ століть.

Предметом праці є з'ясування основних напрямків і змісту наукової та громадсько-політичної діяльності М. Кордуби, його впливу на національно-культурне відродження України й становлення її державності на тлі історичного процесу зазначеного періоду.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження визначені роками життя та діяльності М. Кордуби (1876-1947 рр.). Цілісний хронологічний підхід дає змогу максимально з'ясувати внесок М. Кордуби у суспільне та наукове життя України, окреслити його місце в національній історії.

Територіальні межі дослідження охоплюють Галичину, Буковину, Польщу, тобто територію, де М. Кордуба народився і працював упродовж життя.

Методологічною основою праці слугували принципи діалектики наукового пізнання: об'єктивності й історизму, які базуються на пріоритеті документів, що дають змогу всебічно проаналізувати наукову та громадсько-політичну діяльність М. Кордуби.

Дослідження здійснено на основі використання таких методів: історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний); емпірико-теоретичних (аналіз, синтез); теоретичних загальнонаукових (логічний, абстрагування, узагальнення, індукція та дедукція).

Наукова новизна роботи полягає в комплексному з'ясуванні ролі М. Кордуби у науковому та громадсько-політичному житті України наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ ст. На основі отриманих результатів авторка вперше в українській історичній науці обґрунтувала значення історика у формуванні національної школи української історіографії М. Грушевського, місце М. Кордуби у регіональних та європейських наукових товариствах, зміст національно-державницької концепції вченого. Одержала подальший розвиток розробка питання творчих взаємин і співпраці М. Грушевського з М. Кордубою. Під час здійснення дослідження було введено в науковий обіг велику кількість важливих маловідомих і невідомих, раніше недоступних, архівних джерел, проаналізовано документальну базу наукових праць М. Кордуби, що дало змогу обґрунтувати періодизацію основних етапів його життя та багатогранної творчої і громадсько-політичної діяльності, ґрунтовно оцінити внесок вченого у розвиток національної історіографії, розбудову культурно-освітнього життя та відродження Української держави. Наукова новизна полягає також у з'ясуванні на прикладі життя та діяльності М. Кордуби однієї з граней загальнішої наукової проблеми - ролі національної еліти у громадському житті Галичини та Буковини наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ ст., у піднесенні національної свідомості та консолідації нації. Таке цілісне вивчення проблеми дозволило достовірно реконструювати малодосліджені досі аспекти наукової та громадсько-політичної діяльності історика, об'єктивно переглянути несправедливі й застарілі оцінки місця М. Кордуби в історії України і популяризувати ім'я видатного вченого серед науковців та громадськості.

Теоретичне значення праці - у нагромадженні історичних знань з проблем наукової та громадсько-політичної діяльності М. Кордуби, в обґрунтуванні значення діяльності видатного вченого для розвитку сучасної історичної науки та державотворчих процесів.

Практична цінність отриманих результатів та основних ідей дисертаційного дослідження полягає у тому, що зібраний фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення можуть бути використані при написанні праць з історії України та слов'янських народів, історії формування національної системи освіти, науки та культури, історіографічних і краєзнавчих видань, посібників, спеціальних статей, при підготовці відповідних спецкурсів, у практичній викладацькій та краєзнавчій роботі, можуть бути впроваджені у вузівські навчальні дисципліни "Історія України", "Історіографія історії України", "Історичне краєзнавство", при побудові експозицій у краєзнавчих музеях.

Апробація основних положень і результатів дослідження здійснена на всеукраїнській науково-практичній конференції "Мирон Кордуба у контексті сучасного національного відродження. До 125-річчя від дня народження" (Тернопіль, 20 березня, 2001 р.), на всеукраїнській науковій конференції "Мирон Кордуба - вчений, педагог, громадянин. До 125-річчя від дня народження" (Львів, 23 березня, 2001 р.), на міжнародній студентсько-аспірантській конференції "Україна-Польща: шлях до європейської співдружності" (Тернопіль, 26-27 квітня, 2001 р.), на другій всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Крок у майбутнє" (Київ, 22-24 травня 2002 р.), на другому Всеукраїнському семінарі з теорії і практики регіонального географічного краєзнавства, присвяченого 125-річчю від дня народження фундатора української національної географії академіка Степана Рудницького та 10-річчю заснування кафедри географії України ТДПУ ім. В. Гнатюка (Тернопіль, 11-12 грудня 2002 р.), на другому міжнародному науковому конгресі українських істориків "Українська історична наука на сучасному етапі розвитку" (Кам'янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р.), на міжнародній науковій конференції "Національно-державне відродження слов'янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя" (Тернопіль, 18-19 листопада, 2003 р.); на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу історичного факультету Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2001-2003 рр.).

Результати дослідження обговорені також на засіданнях кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка і кафедри історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Основні положення дисертації викладено у монографії "Мирон Кордуба в історії України (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.)" (Тернопіль, 2001. - 127 с.) та 10 наукових статтях, з них 8 у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій - 15,8 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації зумовлені її метою та науковими завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (семи параграфів), висновків, списку використаних джерел і літератури (410 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні рамки, розкрито наукову новизну отриманих результатів, методологічні засади та методи дослідження, теоретичне й практичне значення роботи, вказані форми апробації та структура дисертації.

У першому розділі - "Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база" - розкрито процес наукового осмислення проблеми в українській та зарубіжній історіографії, охарактеризовано найважливіші джерела.

Проведений аналіз історіографії проблеми дає змогу умовно поділити її на три періоди: публікації за життя історика, праці радянської доби, історичні дослідження за 1992-2003 рр.

Наукова і громадсько-політична діяльність М. Кордуби, незважаючи на вперше поставлену проблему комплексного дослідження, в окремих проявах і аспектах, неодноразово ставала об'єктом наукового вивчення. Творча спадщина вченого зацікавила науковців ще на зламі ХІХ-ХХ століть, після виходу в світ його перших літературних спроб. Зокрема, І. Франко, О. Маковей та Леся Українка висловили позитивні враження щодо оповідань М. Кордуби, опублікованих на сторінках "Неділі", "Зорі", "Буковини". С. Томашівський дав схвальну рецензію на працю історика "Ілюстрована історія Буковини", австрійський вчений Е. Вальнер - на підручник для учительських семінарій "Історія Австро-Угорської монархії", а Л. Луців - на статтю "Причинки до урядничої служби Куліша".

Першими спробами глибокої оцінки наукової концепції М. Кордуби можна вважати низку праць українських вчених, започаткованих статтею історика "Найважніший момент в історії України (Україна у складі Литовської держави)" (1930 р.). У полеміці взяли участь С. Смаль-Стоцький, В. Щербаківський, С. Наріжний, М. Славінський, К. Чехович, П. Феденко, Ф. Слюсаренко, С. Шелухін, П. Смирнов, В. Сімович.

У радянській історіографії знаходимо практично одностайну оцінку М. Кордуби як українського реакційного буржуазного історика, праці якого містять істотні помилки суб'єктивістського характеру.

Інтерес до особи М. Кордуби відновлюється з часу здобуття Україною незалежності та вільним доступом до архівних і бібліотечних фондів. Невеликі за обсягом біографічні відомості з'являються у найновішій довідковій літературі. Низку статей про М. Кордубу опублікували у періодиці О. Пріцак, Я. Серкіз, Б. Головин. У них знаходимо конкретний фактичний матеріал з питань громадсько-політичної діяльності, наукових зацікавлень ученого, його співпраці з М. Грушевським.

У монографії М. Алексієвця та В. Савенка поряд із показом ролі Наукового товариства імені Шевченка в українському національному відродженні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) висвітлена діяльність М. Кордуби в Історико-філософській секції та Етнографічній комісії Товариства.

Слід сказати, що спроби з'ясування місця М. Кордуби в історії Галичини наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ ст. як учня Львівської історичної школи М. Грушевського неодноразово трапляються у матеріалах збірників, виданих з нагоди річниць видатного вчителя. Це або статті, присвячені окремим аспектам діяльності М. Кордуби, як от О. Купчинського "Листи Мирона Кордуби до Михайла Грушевського: питання творчих взаємин і співпраці учня і вчителя", Я. Серкіза "Науково-педагогічні засади М. Грушевського (за листами до М. Кордуби)", І. Чеховського "М. Кордуба і українська ономастика", або праці Л. Винара, Л. Зашкільняка, В. Грабовецького, Я. Дашкевича, В. Гоцуляка, О. Домбровського, Ю. Макара, О. Добржанського, І. Бутича, О. Романіва, Я. Грицака, Р. Кучера, в яких постать М. Кордуби згадана у загальному контексті подій, пов'язаних з діяльністю М. Грушевського в Галичині й на Буковині.

У контексті формування організаційних засад Львівської історичної школи М. Грушевського, її основних напрямів та змісту діяльності, внеску в розвиток української науки та національного відродження неодноразово згадує про М. Кордубу сучасний дослідник В. Педич.

Про громадську діяльність М. Кордуби на Буковині та в Галичині йдеться також у монографії М. Кугутяка "Історія української націонал-демократії (1918-1929)". Увагу автора привернула політична робота вченого в Українській народно-трудовій партії та особиста роль М. Кордуби у справі відкриття Українського таємного університету у Львові в 1921 р.

Варто відзначити публікацію З. Зайцевої "Мирон Кордуба й українські наукові товариства", у якій висвітлена видавнича та організаційна діяльність історика у таких наукових інституціях, як Наукове товариство імені Шевченка, Українське наукове товариство у Києві, Українське історичне товариство у Чернівцях. кордуба громадський політичний

Серед найновіших публікацій про М. Кордубу - стаття Я. Кравця, присвячена літературознавчій та перекладацькій діяльності вченого.

Цінними в методологічно-теоретичному плані стали монографічні видання І. Лисяка-Рудницького, К. Кондратюка, В. Масненка, В. Потульницького, О. Жерноклеєва, Ю. Левенця, в котрих автори з'ясовують проблеми становлення та розвитку української суспільно-політичної думки досліджуваного періоду, еволюцію державницького світогляду М. Кордуби. У цьому аспекті слід згадати і працю В. Чишка "Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України".

Важливим етапом у вивченні життя і творчості вченого стала низка наукових конференцій у Львові, Чернівцях, Тернополі, Івано-Франківську з нагоди 120-річчя та 125-річчя від дня народження вченого. Огляд доповідей свідчить, що увагу дослідників найбільше привертають питання спадщини видатного історика, його державотворчої концепції, багатогранні аспекти громадсько-політичної діяльності.

Певним внеском у вивчення М. Кордуби як історика, етнографа, археографа та громадсько-політичного діяча, аналіз його національно-державницької концепції є праці авторки цієї дисертації, що підтверджують її статті, опубліковані у 1999-2003 рр.

Аналіз історіографії показує, що на сучасному етапі постать історика викликає зацікавлення дослідників, проте вивчення вітчизняною історичною наукою питання ролі й значення видатного українського вченого у науковому і громадсько-політичному житті України наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ ст. є епізодичним. Досі нема комплексного системного дослідження даної теми. Недостатнє вивчення проблеми та її наукова актуальність потребують подальшого предметного дослідження.

Необхідність детального всебічного аналізу багатогранної діяльності М. Кордуби спонукала до пошуку відповідної джерельної бази. Джерела, використані у дисертації, відповідають авторській концепції та методологічним принципам опрацювання теми.

Найбільше інформації про наукову спадщину і громадсько-політичну діяльність вченого містять неопубліковані досі документи й матеріали таких архівів, як Державний архів Львівської області, Державний архів Чернівецької області, Центральний державний історичний архів України у м. Львові, відділів рукопису та україніки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Важливе місце у дослідженні відіграли документи приватного архіву онуки історика Адріани Огорчак, Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, бібліотек Ягеллонського університету (м. Краків), Львівського національного університету ім. І. Франка, Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, відділу фондів Тернопільського обласного краєзнавчого музею, Тернопільської обласної наукової бібліотеки.

Масив неопублікованих та виданих матеріалів умовно було згруповано за такою схемою: особисті документи М. Кордуби та його родини; документи, що стосуються громадсько-політичної діяльності вченого; епістолярні матеріали; опубліковані та рукописні наукові й творчі матеріали.

Серед фондів архівів, що стали основою дисертації, виділимо наступні: "Кордуба Мирон Михайлович, історик, професор Львівського державного університету. 1876-1947 рр.", "Чернівецький університет", "Грушевські - історики, філологи", "Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів", "Український університет у Львові. 1921-1925", "Колекція документів про діяльність урядів та армій Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, 1914-1939 рр.", "Томашівський С. - історик, публіцист, політичний діяч, дійсний член НТШ", "Крип'якевич І. - історик", "Редакція журналу "Літературно-науковий вісник", м. Львів", "Редакція журналу "Стара Україна", м. Львів".

До одних із найчисельніших та різноманітних за змістом джерел необхідно віднести листування М. Кордуби, котре пов'язане як із науковою, так і з суспільно-політичною сферами діяльності вченого. Оскільки ці матеріали досі не опубліковані, то більшість з них авторка вводить у науковий обіг уперше. Як правило, це рукописний епістолярій історика, представлений у роботі архівними матеріалами з особистих фондів українських учених та громадських діячів. Зокрема, в ЦДІА України у м. Львові зберігаються листи вченого до: В. Гнатюка [ф. 309, спр. 2274], Дениса, Олекси та Олександра Коренців [ф. 362, спр. 317], С. Томашівського [ф. 368, спр. 170], В. Левицького [ф. 771, спр. 38], М. Андрусяка [ф. 388, спр. 35], І. Крип'якевича [ф. 357, спр. 24], І. Кревецького [ф. 309, спр. 93; спр. 994], Є. Гвоздецького [ф. 686, спр. 13]. У приватному архіві А. Огорчак містяться листи українських діячів до М. Кордуби, добірка яких становить понад 1500 одиниць.

Епістолярна спадщина М. Кордуби і М. Грушевського стала основним джерельним матеріалом при висвітленні особливостей творчих стосунків і співпраці обох вчених. Так, 89 листів М. Кордуби до М. Грушевського, що зберігаються у фонді 1235 (Грушевські - історики, філологи) в ЦДІА України у м. Києві, та 106 листів вчителя до учня, що перебувають у приватному архіві А. Огорчак (м. Львів), дали змогу ґрунтовніше простежити такі питання досліджуваної тематики, як наукова, видавнича діяльність історика, справи, пов'язані з навчанням, освітою, життям українських інституцій, контакти з yченими, письменниками та іншими відомими особами.

Серед опублікованого епістолярію - листи М. Кордуби до І. Раковського як голови НТШ, згадки про М. Кордубу в листах М. Грушевського до О. Маковея та К. Студинського.

До джерельної бази роботи суттєвим блоком увійшла періодика українських і зарубіжних видань. В основному - це публікації М. Кордуби у "Записках НТШ", "Літературно-науковому віснику", "Польському огляді історичному", "Віснику СВУ", "Каменярах", "Читальні", "Україні", "Часопису східноєвропейської історії", "Школі", "Етнологічних повідомленнях з Угорщини", "Журналі австрійського народознавства", "Візантійському журналі", "Місячнику з народознавства", газетах "Діло", "Вперед", "Буковина".

Таким чином, для розкриття цієї теми було використано різноманітні матеріали: архівні й опубліковані джерела, статті сучасних дослідників, періодичні видання. Не всі джерела є рівнозначними, та їх сукупність робить результати започаткованого дослідження цілком достовірними і достатніми для виконання поставлених завдань. Загалом у дисертаційному дослідженні опрацьовано 137 архівних справ із 18 фондів.

У другому розділі - "Формування Мирона Кордуби як науковця і громадсько-політичного діяча", який складається з двох параграфів, розкрито процес формування світогляду історика і становлення його як ученого та громадсько-політичного діяча, висвітлена громадсько-політична діяльність М. Кордуби.

У першому параграфі цього розділу - "Становлення особистості Мирона Кордуби" - на фоні суспільно-політичної ситуації України кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. охарактеризовано головні етапи життя і діяльності М. Кордуби, введено в науковий обіг маловідомі сторінки його біографії.

Аналіз автобіографічної спадщини М. Кордуби, спогадів сучасників, різноманітного джерельного матеріалу дав змогу визначити п'ять періодів діяльності його як науковця та громадсько-політичного діяча. Перший (1885-1900) - це дитячі та юнацькі роки вченого, навчання у Львівському (1893-1895) і Віденському (1895-1898) університетах. Особлива увага звернута на принципи підготовки наукових кадрів М. Грушевським, під керівництвом якого М. Кордуба сформувався як особистість. Розширенню та збагаченню інтересів й наукового світогляду М. Кордуби в цей та наступні періоди його життя посприяли також особисті й наукові контакти з українськими вченими, письменниками, громадськими діячами - О. Барвінським, О. Роздольським, І. Крип'якевичем, М. Чубинським, С. Дністрянським, В. Гнатюком, С. Томашівським, З. Кузелею, В. Щуратом, з іноземними науковцями - В. Ягичем, Л. Нідерле, О. Редліхом, В. Ваттенбахом, М. Бідінґером та іншими.

Авторка досліджує рецензійну роботу молодого вченого в бібліографічному відділі "Записок НТШ", діяльність у Науковому товаристві імені Шевченка (НТШ), зокрема при Історико-філософській секції (М. Кордуба з 1895 р. - звичайний, з 1903 р. - дійсний член Товариства). Проаналізована літературна та перекладацька діяльність вченого у вказані роки, яка була органічним складником його духовного світу вже зі студентського періоду. Виділена робота М. Кордуби як президента студентського товариства "Січ" у Відні (1897-1899).

Другий період - чернівецький (1901-1918) особливо важливий у житті М. Кордуби, впродовж нього він утвердився як науковець і активний громадсько-політичний діяч. Його просвітницька, організаційна, публіцистична та політична діяльність була спрямована насамперед на піднесення національної свідомості населення краю та здобуття Україною незалежності.

Увагу дослідниці привернули робота М. Кордуби в Археографічній комісії НТШ, його праця в архівах Відня, Москви, Бухареста (1907-1909 рр.). Матеріали, зібрані у них, а також в архівах Львова, Кракова, Варшави, стали основою п'яти наукових праць, присвячених Хмельниччині, та ввійшли до дванадцятого тому "Джерел до історії України-Русі" як "Матеріали до історії української козаччини. Акти до Хмельниччини (1648-1657)".

У львівському (третьому) періоді (1919-1928) життя вченого дисертантка аналізує діяльність М. Кордуби як радника посольства Західноукраїнської Народної Республіки у Відні, редактора "Республіки" - офіційного урядового органу новоствореного уряду, члена Народного Комітету Української народно-трудової партії. Необхідність захисту та усамостійнення українства в умовах польської окупації після поразки української революції спонукали М. Кордубу до праці як у культурно-освітній, так і в політичній сферах суспільного життя. Програма політичної платформи УНТП, викладена у резолюціях Народного Комітету від 10 листопада 1920 р., а саме невизнання Варшавського договору Пілсудського-Петлюри і легітимності Польської держави на українських землях, боротьба за ліквідацію окупаційного режиму, відновлення західноукраїнської державності, визнання єдиним законним державно-політичним органом Української Національної Ради та її представництва в особі еміграційного уряду ЗУНР - цілком відповідала державницькому світоглядові та політичній орієнтації М. Кордуби.

З метою допомогти українським студентам здобувати університетську освіту М. Кордуба організовує й очолює філософський факультет Українського таємного університету у Львові (1921-1925).

Окремого висвітлення набула праця вченого як голови Історико-філософської секції НТШ у 1922-1927 рр., як члена Археографічної комісії Всеукраїнської Академії наук з 1926 р. та дійсного члена Історичної секції ВУАН у м. Києві з 1928 р.

Авторка вважає, що важливою для налагодження співпраці між українськими та європейськими науковими інституціями була участь М. Кордуби як представника НТШ у червні 1927 р. в роботі першого конгресу новоствореної у Варшаві "Федерації історичних товариств Східної Європи".

У четвертий період життя (1929-1940) М. Кордуба працював професором східноєвропейської історії та історії України Варшавського університету. Це дало змогу йому оновити власні теоретико-методологічні підходи, приєднатися до новітніх напрямків наукового руху Європи, продемонструвати реальну можливість поєднання національної історіографії і світового наукового досвіду.

Авторка простежує його співпрацю з НТШ впродовж зазначених років, зокрема, як голови Археографічної комісії (1931-1934) та референта бібліотеки Товариства, діяльність в Українському науковому інституті як почесного члена і заступника голови історичної секції комісії з вивчення українсько-польських стосунків, видавничу, наукову та суспільну роботу. Свідченням визнання наукового авторитету М. Кордуби світовою громадськістю була участь вченого у конференції істориків Слов'янства і Сходу у Празі (1932), репрезентація української історичної науки на Міжнародному конгресі істориків у Варшаві (1933), на третіх загальних зборах "Федерації історичних товариств Східної Європи" та восьмому Міжнародному конгресі істориків у Цюріху (1938), членство в Угорському товаристві імені Ш. Петефі, Польському товаристві шанувальників історії, Варшавському інституті дослідження національних справ, Інституті громадознавства й Українському історико-філологічному товаристві у Празі.

П'ятий період - це останні роки життя М. Кордуби у Львові (1941-1947). У цей час він працював викладачем першої Львівської гімназії (1942-1944), професором історії України (1944) та завідувачем кафедри південних і західних слов'ян (1945-1947) Львівського державного університету. Простежено причини посилення репресивного тиску партійних органів влади та служб КДБ на М. Кордубу як учня М. Грушевського, з'ясовано національно-патріотичну позицію історика, котрий не зрадив наукової концепції свого вчителя до останніх днів життя.

У другому параграфі - "Громадсько-політична діяльність історика на Буковині" - авторка акцентує, що у чернівецький період життя вчений найяскравіше проявив себе в громадсько-культурній та політичній сферах. У цей час М. Кордуба працював викладачем історії та географії другої державної Чернівецької гімназії. Як редактор та публіцист політичних і просвітницьких видань Буковини "Україна", "Бібліотека для молоді, селян і міщанства", "Читальня", "Наша школа", "Каменярі", Рідний край", "Буковина" М. Кордуба сприяв просвітницькій роботі серед населення Буковини, підвищував якісний рівень української преси. Вчений реорганізував бібліотеку україністики товариства "Руська Бесіда", сприяв налагодженню українського шкільництва на Буковині, вивченню української мови, історії, географії в середніх і вищих школах, видавав підручники, карти, словники. М. Кордуба - один із засновників й активних членів Українського історичного товариства в м. Чернівцях у 1902 р., яке здійснювало значну краєзнавчу, просвітницьку і наукову роботу на Буковині.

Окремого розгляду потребував аналіз дружніх та професійних стосунків М. Кордуби з О. Кобилянською, Лесею Українкою, О. Барвінським, С. Смаль-Стоцьким, Р. Цегельським, В. Гнатюком; мотивів входження історика до гурту ліберальної (народовської) української генерації В. Сімовича, О. Луцького, П. Лушпинського, З. Кузелі, що належали до "соборницького кола" інтелігенції Буковини та намагалися вивести трактування українського руху за межі суто регіонального сприйняття його проблем.

У дисертації охарактеризовано один з найяскравіших періодів політичної діяльності М. Кордуби у жовтні-грудні 1918 р. в ході української революції на Буковині, коли історик очолював редакційну комісію Крайового Комітету буковинської делегації Національної Ради ЗУНР, як член її міжнародної комісії, виконував дипломатичну місію під час переговорів з послами румунської Національної Ради з приводу лінії розмежування української і румунської частин краю, був одним із послів до Києва для координації дій з галицькою делегацією Національної Ради у Львові та урядом Української держави в Києві. М. Кордуба став одним з організаторів Буковинського народного віча 3 листопада 1918 р. Його спогади про ті події - "Переворот на Буковині" - містять цінні матеріали.

Отже, світоглядні позиції М. Кордуби зумовили характер його діяльності, яка відіграла важливу роль у науковому та громадсько-політичному житті України наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ ст.

Третій розділ - "Національно-державницька концепція вченого" - присвячений висвітленню проблеми етно- та націогенезу українського народу в концепції історика та його дослідженню державотворчих процесів в Україні. Він є ключовим щодо концептуального осмислення теми і містить два параграфи.

Розглянуті у першому параграфі - "Проблема етногенезу українського народу у концепції Мирона Кордуби" - вихідні положення дають змогу констатувати, що проблему етногенезу українського народу М. Кордуба намагався розв'язувати у контексті загальнослов'янської історії. Вчений - прихильник автохтонної й антинорманської теорії походження східних слов'ян, етнічною основою давньоруської держави вважав антів, а згодом "літописні" племена. У праці "Найновіші теорії про початки Русі" та низці рецензій історик проаналізував питання виникнення Київської Русі як етнічного, географічного, державно-політичного утворення, порушив проблему походження етноніма "Русь", з'ясовував роль нормансько-варязького чинника в давньоруській історії, розглянув концепції інших науковців про найдавнішу історію східної слов'янщини.

Для глибшого розкриття процесу формування поглядів М. Кордуби щодо етногенезу українців авторка аналізує їх у широкому контексті концепцій історії української державності тогочасного наукового дискурсу. Зокрема, розглянута позиція вченого щодо схеми еволюції українського народу в інтерпретації І. Шараневича, М. Грушевського, В. Липинського, С. Томашівського, Д. Дорошенка, В. Пархоменка, С. Шелухіна, П. Смирнова, Г. Бараца, К. Фріцлера.

Окремого висвітлення у дисертації набула дискусія, що розгорнулася на межі 20-30-х рр. ХХ ст. в емігрантській та галицькій історичній науці з приводу формування української нації. Викликана вона була статтею М. Кордуби "Найважніший момент в історії України (Україна у складі Литовської держави)". Зокрема, розглянуто хід дискурсу історика зі С. Смаль-Стоцьким, К. Чеховичем, В. Сімовичем, М. Чубатим. Авторка обґрунтовує основну тезу вченого, яка полягала у визначенні давньої Русі єдиною у політичному, церковному та культурному значеннях. М. Кордуба стверджував, що "природна еволюція" східнослов'янських племен на території майбутньої Київської держави могла призвести до перетворення їх на "окремі народності", але на перешкоді стало створення Руської держави. Ще більшою мірою завадило етнічному відокремленню поширення християнства. Спільна держава, віра і літературна мова стали могутніми підвалинами, на котрих розбудовувалася одна, загальноруська, коли не нація в повному значенні цього слова, то "культурна сфера". М. Кордуба, зробив висновок, що Київська Русь не була ані українською, ані великоруською, тільки руською військово-торговельною організацією, яку населяли представники різних рас, народів, етнічних і релігійних груп, в котрій, однак, слов'янський елемент вже в середині ІХ ст. був домінуючим. На думку вченого, консолідації протоукраїнських племен в окрему від великоросів етнічну групу посприяло відділення південно-західних руських земель від решти та входження їх до Литовської держави у другій половині ХIV ст. Кінцевим пунктом етногенетичних процесів М. Кордуба вважав утворення в ХV ст. української нації, тим самим назвав литовську мирну окупацію основним зовнішньополітичним чинником, що прискорив цей процес, а період Литовського правління - найважливішою добою в історії України. З литовського періоду вчений розпочав періодизацію власне української історії. Історик акцентував на тому, що Україна ввійшла тоді у коло західноєвропейських культурних впливів, які спричинили створення національного типу українців, подібного до західного.

У другому параграфі - "Дослідження вченим традицій українського державотворення" - розглянуто суспільно-політичні передумови виникнення нового теоретичного напрямку української історіографії у 20-х рр. ХХ ст. - національно-державницького, який набув організаційного оформлення в австрійській Галичині як своєрідний синтез русинської концепції, ідей М. Драгоманова й М. Грушевського, теорії чеського націоналізму. Авторка дисертації з'ясовує роль у цих процесах Львівського історичного осередку М. Грушевського, називає основні відмінності концепцій істориків-державників від доробку їхніх попередників - народників. Обґрунтовано те, що М. Кордуба застосовує у своїх дослідженнях синтез методологій позитивізму і неопозитивізму, проаналізовано зміст державницької концепції вченого.

Схему безперервності історії українського народу від найдавніших часів через українське середньовіччя з двома державними формаціями - Київським і Галицько-Волинським князівствами, що продовжили себе у литовсько-польському періоді, потім - у козацько-гетьманській державі ХVІІ-ХVІІІ ст., а згодом у національно-культурному відродженні ХІХ ст., завершившись державними утвореннями ХХ ст. - УНР та ЗУНР - М. Кордуба показав крізь призму розвитку окремих частин України: Галичини, Буковини, Холмщини і Підляшшя, таким чином, запропонувавши розв'язання цього завдання через краєзнавчий принцип. Це чітко простежено у працях "Ілюстрована історія Буковини", "Північно-Західна Україна", "Історія Холмщини і Підляшшя", де історія розвитку цих територій розглянута від часу заселення їх людиною - до кінця ХІХ ст. Найбільшу увагу М. Кордуба приділив добі Галицько-Волинської держави та гетьмануванню Б. Хмельницького. Відповідно до свого концептуального підходу історик виділив найхарактернішим атрибутом держави Б. Хмельницького самостійну дипломатію.

Дослідниця визначає основні історіософські ідеї державницької концепції історика. Зокрема, охарактеризовані його трактування наступних питань: процесів еволюції української державності; принципів територіальної цілісності й етнічної єдності національних земель і соборності України, опори на власні сили, місця Галичини в історії України та її окрему (від решти України) історію, ідентичність і певну всеукраїнську місію; роль еліти у суспільно-політичному та науковому рухах. Національність, за М. Кордубою, має бути основою для політичного, економічного та культурного розвитку суспільства, критерієм виведення схеми й періодизації історії. У його концепції простежується загальна тенденція до мінімізації бездержавного існування українського народу. Вчений намагався вибирати для обґрунтування української національної історичної перспективи саме ті ідеї, котрі працювали б на національному принципі, протиставляючи свої теорії обом "звичайним" схемам української історії - російській і радянській.

Четвертий розділ - "Внесок Мирона Кордуби у розвиток української історіографії" - містить три параграфи. У першому - "Творчі стосунки та співпраця історика з М. Грушевським" - авторка досліджує специфіку творчих взаємин між учнем та вчителем на основі неопублікованого листування. Простежено наукові й науково-організаційні питання співпраці; аспекти, пов'язані з навчанням, життям українських інституцій в Україні та закордоном; видавничі, грошові, особисті та родинні справи.

Найчастіше у листах порушені питання рецензійної діяльності М. Кордуби, виконання замовлень, доручень, прохань М. Грушевського наукового, бібліографічного, археографічного характеру. Проаналізовано особливості керівництва з боку вчителя своїм учнем при виборі тем наукових досліджень і публікацій. У параграфі відображені спостереження М. Кордуби над суспільно-громадським життям Галичини, оцінки наукових інституцій і студентських товариств, діяльності НТШ, реформи його статутів, ролі галицької преси, про що він писав М. Грушеському. Розкрито характер особистих стосунків між вченими.

У другому параграфі - "Історичні праці у науковій спадщині Мирона Кордуби" - тематично проаналізовано творчий доробок ученого з історичної проблематики. При його класифікації виділено такі основні групи: монографічні дослідження та популярно-наукові праці з історії України; наукові дослідження, що охоплювали різні періоди історії України і слов'янських народів і були опубліковані у періодичних виданнях України, Польщі, Франції, Німеччини, здебільшого - в "Записках НТШ" та "Літературно-науковому віснику"; історіософічні, політично-публіцистичні твори М. Кордуби, що віддзеркалюють його головну історіографічну концепцію; джерельні матеріали до історії української козаччини, Хмельниччини та до збірки топографічних назв, географічного словника Галичини і Буковини, більшість з яких досі неопубліковані; наукові й історіографічні праці, присвячені проблемам науки, освіти, літературознавства і культури; автобіографічні твори-спогади М. Кордуби; критично-рецензійні праці; неопубліковані та не введені в обіг у науковому світі праці М. Кордуби, що зберігаються в архівах України.

Охарактеризовані праці вченого з давньої історії слов'янських народів, зокрема розвідка "Перша держава слов'янська", в якій йдеться про державу Само як перший центр слов'янської державності VII ст.

Окремо виділені краєзнавчі праці М. Кордуби, зокрема "Ілюстрована історія Буковини", предметом дослідження котрої стало політичне, громадське та національно-культурне життя краю від найдавніших до новітніх часів у контексті загальноукраїнського історичного процесу.

Історик зробив вагомий внесок у дослідження проблем козаччини та Хмельниччини, особливо у вивчення зовнішньополітичної діяльності гетьмана.

Охарактеризовано внесок М. Кордуби у науково-критичну літературу з історичної тематики. Увагу привернули рецензії на праці Д. Яворницького, І. Джиджори, В. Залозецького.

Серед наукової спадщини вченого виокремлено праці про видатних українських письменників, істориків, громадсько-політичних діячів Т. Шевченка, М. Максимовича, П. Куліша, Б. Грінченка, В. Антоновича, М. Грушевського. З'ясування їхнього місця у процесах українського національного відродження, пошуки неперервності між їхніми ідеями і тогочасним українством - стали домінуючими мотивами в М. Кордуби під час вибору проблематики такого роду досліджень. У цьому контексті розглянуті також студії М. Кордуби про зв'язки наддніпрянських громадсько-політичних та культурних діячів із західноукраїнськими землями, написані в руслі соборницького напрямку української історіографії 20-х рр. ХХ ст., які започаткував М. Грушевський.

У дисертації відведено місце дослідженням М. Кордуби про розвиток освіти і шкільництва в Україні, спрямовані на виховання національної свідомості народу. Вони не втратили актуальності до сьогодні.

У третьому параграфі розділу - "Етнографічні та історико-географічні дослідження вченого" - проаналізовано українознавчі розвідки й праці з допоміжних історичних наук - історичної географії, топоніміки, ономастики, демографії, статистики, які безпосередньо стосувалися історичних досліджень М. Кордуби, посилювали їх наочну доказовість, слугували додатковими аргументами при доведенні окремішності українців, їх історії та культури від інших східнослов'янських народів.

Охарактеризовано роботу М. Кордуби в Етнографічній комісії Історико-філософської секції НТШ, участь у її виданнях, рецензування зарубіжних народознавчих журналів, дослідження народних звичаїв.

У параграфі проаналізовані праці М. Кордуби, в яких він порушував питання етнічної первинності окремих частин території України. В "Історії Холмщини і Підляшшя" з метою точного встановлення етнічного походження населення й часу заснування осель історик розробив свою методику аналізу назв населених пунктів. В інших працях М. Кордуба простежив зміни політичних кордонів між Галичиною та Польщею, окреслив первісний кордон між Польщею і Молдавією, області заселення українцями Підкавказького й Кубанського країв.

У роботі досліджено внесок М. Кордуби в розвиток української демографії і національної статистики. Ряд праць ученого написані з метою оприлюднення фактів фальсифікації урядовими переписними комісіями 1897 р. та 1910 р. і спробою дати об'єктивну оцінку демографічній ситуації в Україні на початку ХХ ст. Дисертаційне дослідження доводить, що М. Кордуба став першопочатківцем із синтетичного опрацювання географічних назв населених пунктів, ввів термін "межові" назви, провів об'ємну роботу зі збору та систематизації таких назв з метою видання географічного словника Галичини і Буковини. Вивчення досвіду цієї роботи має свої проблемно-теоретичні завдання, актуальні при осмисленні праць М. Кордуби з історичної та етнічної географії.