Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті ХVІІ століття

Акцент робиться на тому, що дніпровська кампанія становила частину плану завоювання виходу в Чорне море і водночас мала самостійне значення як правий фланг удару на Північне Причорномор'я. Лише у зв'язку з одночасною атакою Азова можна говорити, що метою походу на Кизикермен та інші фортеці у 1695 р. передбачалося також відвернення турецько-татарських сил від нього. В цьому розумінні і штурм Азова мав характер відволікаючого маневру для дніпровської кампанії. Автор переконаний, що одночасний удар у двох напрямках змушував турецько-татарське командування розосередити, а значить послабити сили й воювати на два фронти.

Дисертант ретельно розглядає похід військ І. Мазепи та Б. Шереметєва 11 - 24 липня 1695 р. до нижньодніпровських фортець, їхню облогу (24-30 липня), штурм (30 липня - 2 серпня), розкриваючи при цьому роль козацького війська на кожному з означених етапів; відтворює хід боїв ведених проти спустошливого татарського вторгнення у січні 1696 р. на Лівобережжя, після відсічі якого розпочалася підготовка військової кампанії 1696 р. Петро І планував, як і минулого року, завдати удару по Туреччині й Криму на двох напрямках - азовському та очаківському, де українському козацтву передбачалася особлива роль. А саме - готувався спільний похід на Очаків вплав і суходолом військ Б. Шереметєва, лівобережних, слобідських і запорозьких козаків. Одночасно козацькі полки, що дістали бойове загартування під час штурму турецьких нижньодніпровських фортець, переводилися під Азов. На конкретних фактах досліджено роль 15-тисячного корпусу наказного гетьмана Якова Лизогуба в поході на Азов (24 квітня - 17 червня 1696 р.) та в боях за фортецю і її штурмі 18 червня - 18 липня, розкрито роль гетьманського регіменту в обороні Лівобережжя і Слобожанщини та морських походів запорожців квітня - липня того ж року.

У висновку зазначено, що восени 1696 року закінчився третій етап другої російсько-турецької війни, який тривав у 1695-1696 рр. і який характеризується великими військовими акціями - двома Азовськими та першим Дніпровським походом, а також відсіччю навал ворога на Лівобережну Україну силами українських козацьких військ і частин російської армії. Приазовські землі у верхів'ях Вовчої - Кальміусу та біля Азова у 1696 р. відійшли до Московської держави, чим на певний час перетнуто Муравський шлях. Фактами доведено, що в усіх військових акціях, українські козацькі формування відіграли визначну роль, забезпечуючи перемогу.

У четвертому підрозділі досліджено боротьбу українсько-російських з'єднань за гирло Дніпра та Бугу в 1697-1698 рр. і її історичне значення. Автор вважає, що після завершення взяттям Азова першого етапу боротьби за вихід у Чорне море на азовському напрямку, козацьке та московське військо мало здійснити другий етап взяттям Очакова, який знаходився на очаківському стратегічному напрямку. З цією метою задумано й реалізовано другий і третій Дніпровські походи. Їх планувалося здійснити по Дніпру з виходом у лиман, щоб з моря блокувати Очаків, а також суходолом, ударом через нижньодніпровські фортеці. Позаяк ці походи недостатньо досліджені в історіографії, дисертант детально аналізує їх, розкриваючи роль козацтва, спиняючись на перебігові подій.

Ретельно вивчено хід бойових дій під час походу в Пониззя армій Я. Долгорукова та І. Мазепи 25 травня - 25 липня 1697 року, оборону ними Кизикермена та Таванська 29 липня - 20 серпня, рух оборонним табором у серпні - вересні, а також облогу фортець турецькими військами від 20 серпня до 10 жовтня 1697 р.

У цілому ж, другий Дніпровський похід, який завершився в жовтні 1697 р., характеризується зміцненням зайнятих нижньодніпровських фортець і їх обороною від спроб турецьких та татарських військ вибити звідти російсько-український гарнізон і взяти реванш.

Здобувачем досліджено факти третього походу в Пониззя армій братів Якова й Луки Долгорукових та І. Мазепи від 29 травня до 31 серпня 1698 р., який став останньою спробою у ХVІІ ст. оволодіти Очаковом. Відступ російсько-українського війська пояснюється тим, що між Портою і державами ліги на мирній конференції в Карловицях досягнуто угоди про перемир'я, а 26 січня 1699 р. укладено мир. Улітку 1699 р. цар Петро І відправив до Стамбула повноважне посольство, очолене О. Українцевим, котре в червні 1700 р. підписало на 30 років Константинопольський мир. Друга російсько-турецька війна, що тривала з 1686 р., завершилася. Наведені факти підвели до висновку, що лише завдяки участі козацтва та узгодженим діям українських і російських збройних сил в 1686-1698 рр. вдалося досягти значних воєнних успіхів. Було зміцнено захоплені в турків фортеці, розпочалася підготовка до штурму Очакова, а спробу турків і татар досягти реваншу влітку - восени 1697 р. зірвано. Хоча Росії не вдалося вповні реалізувати вимоги щодо Північного Причорномор'я, та все ж Москва добилася від Порти в 1700 р. вигідніших умов миру, аніж передбачених Бахчисарайською угодою.

Опрацювання джерел та дослідження перебігу подій дало підстави дисертанту періодизувати другу російсько-турецьку війну на п'ять етапів: 1) 1686-1689 рр. - період Кримських походів українських гетьманів і боярина В.Ґоліцина. 2) 1690-1694 рр. - підготовка завдяки козацьким походам на Очаків, Кизикермен і Тігіну умов для загального наступу на Крим і Туреччину. 3) 1695-1696 рр. - завоювання російсько-українською армією турецьких фортець в гирлі Дону й Дніпра. 4) 1697-1698 рр. - оборона і закріплення за Росією відвойованих територій. 5) 1699-1700 рр. - дипломатична боротьба навколо вироблення умов мирної угоди. Фактами доведено, що на всіх етапах (окрім останнього) роль українського козацтва була активною, а часом провідною і визначальною.

Висновки містять основні результати та концептуальні положення дослідження, які виносяться на захист. В преамбулі означено, що героїчна боротьба українського народу проти турецько-татарської агресії мала велике історичне значення як для долі України, так і сусідніх з нею держав і народів. Це була справедлива боротьба, спрямована на визволення і захист рідної землі, збереження власної національної самоідентифікації. В її ході виникли й зміцніли збройні сили українського народу, сформувалися підвалини нової, козацької державності, розвивалися всебічні й різнопланові зв'язки з усіма сусідніми народами та країнами. Відтак на підставі залучення кола різноманітних видів джерел, вивчення літератури та комплексного дослідження проблеми участі українського козацького війська в перших російсько-турецьких війнах поставленої мети досягнуто, визначені завдання вирішено і дисертант констатує:

1. Турецько-татарська агресія проти українських земель мала форму відкритої війни, систематичних навал та набігів, уярмлення населення, економічного грабунку, зосередження на кордонах військових контингентів, втручання у внутрішньополітичну боротьбу старшинських угруповань, засилання лазутчиків, паліїв, дипломатичного тиску та блокади, поширення серед населення паніки, чуток, водночас із побудовою фортець та спорудженням укріплень.

2. Український народ протиставив їй контрпоходи, спрямовані на відсіч навал, наступ на захоплені Портою і Ханатом землі Причорномор'я, переселення жителів, дипломатичну боротьбу, розробку оперативних планів, участь у “Священній лізі”, охорону кордонів сторожею та розвідкою, створення системи оборони і спорудження засічних ліній, побудову фортець, переправ, розосередження військ на татарських сакмах і рубіжних постах. На всіх етапах російсько-турецьких війн він ніс злигодні війни, брав на себе перший удар ворога, виставляв козацьке військо, забезпечував його амуніцією, провіантом, боєприпасами, відбував інженерну та тилову службу, охороняв фортеці, давав відсіч набігам татар, проводив мобілізаційні та евакуаційні заходи.

3. Українські козацькі полки у складі російської армії проявили високі бойові якості під час відсічі Чигиринських походів, у Кримських походах, у взятті Азова, штурмі й обороні Кизикермена і Таванська. Всі означені в дослідженні перемоги одержано за безпосередньої участі й завдяки мужності українських козаків різних регіональних формувань і, передусім, полків гетьманського регіменту, які на всіх етапах війн перебували у найнебезпечніших і найважливіших місцях воєнних акцій, у перших лавах, воюючи не числом, а вмінням. У спільних бойових діях плекалася нова стратегія і тактика, накопичувався досвід боротьби з татарською кіннотою і яничарськими загонами в екстремальних умовах південних степів, який з часом використано теж у спільних воєнних акціях в російсько-турецьких війнах ХVІІІ ст.

4. Перемога у війні 1676-1681 рр. підривала агресивну наступальну міць Османської імперії. Чигиринська поразка стала прологом розгрому турецької армії під Віднем 1683 р. У цьому - міжнародне значення боротьби з Османами українців, які створили передумови для початку визволення з-під турецько-татарського володарювання Північного Причорномор'я, відкрили можливість для переходу до активних наступальних дій. Бахчисарайський мир сприяв зростанню міжнародного авторитету Росії, з якою почала шукати союзу Річ Посполита, європейські держави прагнули обов'язкової участі в антитурецькій боротьбі козацьких формувань.

5. Дослідження засвідчило, що Османська імперія і Кримське ханство й після 1681 р. продовжували експансію проти українських земель. Тому Російська держава, уклавши “Вічний мир” і вступивши до “Священної ліги”, розпочала активний наступ на Північне Причорномор'я, відкриваючи новий етап східної політики. Тобто об'єднання українських та російських збройних сил не лише докорінно змінило міжнародно-правову та геополітичну ситуацію та дало змогу зміцнити безпеку лівобережної автономії, але й відкрило перспективу більш радикального вирішення проблеми убезпечення південних кордонів.

6. Кримські походи 1687 і 1689 рр., здійснені в рамках союзної ліги, хоч і не досягли мети, довели необхідність продовження боротьби об'єднаними зусиллями, і їхній досвід дозволив діяти більш активно в 90-і рр. Азовська й Дніпровська кампанії 1695-1698 рр. увінчалися лише частковим успіхом. Здобути вихід у Чорне море й утримати Причорномор'я Москві не вдалося. Та завдяки перемогам у пониззі Дніпра й Дону, вперше в загальноєвропейській антиосманській боротьбі досягнуто ослаблення системи турецько-татарського володарювання на півдні українських земель, а в Східній Європі зміни розстановки політичних сил на користь союзників. Означені військові акції детермінували успішну боротьбу з турецько-татарською експансією у ХVІІІ ст. та забезпечили визволення Правобережної і Південної України й приєднання Криму до Росії в 1783 р., у чому немала заслуга і українського козацького війська.

7. Втягуючи українців у боротьбу з Портою, царський уряд мав насамперед власні імперські цілі: зміцнити панування в Україні, змінімалізувати її правосуб'єктність, закріпити приєднані землі за собою, нівелювати національні особливості та закріпачити населення. Проте, незважаючи на колоніальний характер зовнішньої політики Москви, боротьба з агресивними південними сусідами для нашого народу мала прогресивний характер, позаяк вела до визволення від постійного страху перед наїздами, від османського володарювання, до встановлення безпечних кордонів, досягнення зручних торгових шляхів і стратегічних портів на Чорному морі, до формування національної території. Здобувач переконаний, що в цьому й полягала історична місія козацьких формувань, яка вплинула не лише на долю України, але й на Європу в цілому.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

І. Монографії

1. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті ХVІІ століття. - Дніпропетровськ: ЮА МВС, 2003. - 464 с. - Тираж 500 пр.

2. Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской агрессией (последняя четверть ХVII в.). - Харьков: Основа, 1993. - 168 с. - Тираж 1000 пр.

ІІ. Збірник статей

3. Студії з історії України. - К.: Освіта, 1993. - 190 с. - Тираж 30 000 пр.

ІІІ. Окремі брошури

4. Архів Іллі Новицького: Опис колекції документів останньої чверті ХVІІ ст. - Дніпропетровськ: ЮА МВС, 2004. - 140 с. - 300 пр.

5. Кодак. Нарис історії фортеці. - Дніпропетровськ: ЮА МВС, 2004. - 60 с.

ІV. Статті, в т.ч. у фахових виданнях ВАК України

6. Архів компанійського полковника Іллі Новицького // Київська старовина. - Київ. - 1992. - № 4. - С. 12 - 19.

7. Архіви Малоросійського та Розрядного приказів про антиосманську боротьбу в Україні останньої чверті ХVІІ ст. // Філософія. Культура. Життя / Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 14. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 49 - 55.

8. Боротьба українського народу з турецько-татарською агресією в останній чверті ХVІІ ст. Історіографія проблеми // Грані. - Дніпропетровськ. - 2003. - № 6. - С. 31 - 34.

9. Взяття турецьких фортець в пониззі Дніпра 1695 року // Грані. - Дніпропетровськ. - 2002. - № 6(26). - С. 26 - 28.

10. Висвітлення історії України кінця XVII ст. у документах “Архіву полковника Іллі Новицького” //Архіви України. -Київ. - 1989. - № 5. - С. 50-55.

11. Воєнне мистецтво українського козацького війська (остання чверть ХVІІ ст.) // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. - С. 20 - 27.

12. Гербові знаки на печатках документів архіву Іллі Новицького // Клейноди. Зап. українського геральдичного товариства. Т. 1. - К. - Львів, 1991. - С. 19-21.

13. Д.І.Яворницький як історик та археограф // Постаті (Студії з історії України. Книга 2). - Дніпропетровськ: Україна, 1993. - С. 3 - 25.

14. Евлія Челебі про Україну ХVІІ ст. // Наша культура. - Варшава. - 1981. - № 4. - С. 3 - 12.

15. Епілог Руїни: боротьба за Правобережжя у 1674 році // Грані. - Дніпропетровськ. - 2003. - № 4 (30). - С. 55 - 58.

16. Козацькі печатки // Національна символіка / Бібліотека журналу “Пам'ятки України”. Книга 1. - К., 1991. - С. 44 - 46.

17. Кресін О.В. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини ХVІІІ століття. - К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. - 466 с. // Науковий вісник ЮА МВС. - Дніпропетровськ. - 2002. - № 3 (9). - С. 289 - 292 [Рецензія].

18. Османська експансія в Україні останньої чверті ХVІІ століття //Гуманітарний журнал. - 2001. - № 1 - 2 (9 - 10). - С. 63 - 73.

19. Охотницьке (наймане) військо на Лівобережній Україні-Гетьманщині в останній чверті XVII ст. // Записки Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка. - Т. 225. - Львів, 1993. - С. 232 - 257.

20. Охочекомонний полковник Ілля Новицький та його архів // Рукописна та книжкова спадщина України / Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. Вип. 1. - К., 1993. - С. 21 - 38.

21. Патріотичне виховання семикласників на прикладах бойового єднання російського і українського народів в останній чверті XVII ст. // Український історичний журнал. - Київ. - 1986. - № 8. - С. 129 - 135.

22. Політика Кримського ханства щодо українських земель в останній чверті ХVІІ ст. // Пам'ять століть. - Київ. - 2003. - № 2 (41). - С. 42 - 49.

23. Походи російських та українських військ на Крим у 1687 та 1689 рр. // Український історичний журнал. - Київ. - 1992. - № 9. - С. 65 - 75.

24. Придніпров'я в походах російсько-українського війська на Крим в 1687 та 1689 роках // Збірник рефератів доповідей обласної науково-практичної конференції з історичного краєзнавства. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1990. - С. 41-42.

25. Придніпров'я під час Кримських та Дніпровських походів. (Кінець XVІІ ст.) //Український історик. - Нью-Йорк. - 1990. - № 1 - 4. - С. 55 - 63.

26. Реєстрове військо Лівобережної України в останній чверті ХVІІ століття // Гуманітарний журнал. - Дніпропетровськ. - 2001. - № 3 - 4. - С. 71 - 82.

27. Реєстрове військо як адміністративно-державна структура Гетьманщини останньої чверті XVII століття // Науковий вісник ЮА МВС: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ. - 2002. - № 2 (8). - С. 20 - 30.

28. Роль українського козацького війська у здобутті Азова Петром І в 1696 році // Грані. - Дніпропетровськ. - 2003. - № 2 (28). - С. 27 - 29.

29. Територіальні військово-козацькі формування України // Гуманітарний журнал. - 2003. - № 2 (18). - С. 34 - 40.

30. Турецькі фортеці в пониззі Дніпра в кінці XVII ст. // Грані. - Дніпропетровськ. - 2003. - № 5. - С. 29 - 31.

31. Українська поліція останньої чверті XVII століття // Науковий вісник ЮА МВС: Зб. наукових праць. - Дніпропетровськ. - 2002. - № 1 (7). - С. 19-24.

32. Українське питання в системі європейської політики останньої чверті XVII століття // Київська старовина. - Київ. - 2003. - № 1. - С. 3 - 12.

33. Українські станово-територіальні утворення як об'єкт і суб'єкт міжнародних правовідносин останньої чверті ХVІІ ст. // Науковий вісник ЮА МВС: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ. - 2003. - № 2. - С. 20-28.

34. Чигиринські походи // Грані. - Дніпропетровськ. - 2003. - № 1 (27). - С. 27 - 28.

35. Яким бачили наш край іноземці // Наука і сусп-во. - К., 1990. - № 6. - С. 69-72.

Размещено на Allbest.ru