Національні громади Львова XVI–XVIII cт. (соціально-правові взаємини)

У шостому розділі “Риси демографії та соціотопографії Львова” з'ясовано орієнтовну чисельність населення у XV-XVIII ст., риси соціотопографії, етнічний склад, міграційні та асиміляційні процеси, що проходили у Львові.

До підрахунків орієнтовної чисельності населення міста у різні періоди його історії принагідно вдавалося чимало дослідників Львова й часто їхні цифри суперечили одна одній. Так, скажімо, Денис Зубрицький і Станіслав Кутшеба стверджували, що у Львові на початку XV ст. було 4-5 тис. мешканців. Деякі сучасні автори називають інше число - 10 тис. чол. Відомі також спроби з'ясувати рівень залюдненості Львова у першій половині XVII ст. (Р. Зубик, Я. Кісь).

На підставі аналізу масових джерел статистичного характеру з'ясовано, що у Львові на початку XV ст. жило приблизно 5,5 тис. осіб (без врахування старостинської юридики), а в другій чверті XVI cт. (разом з передмістями та міськими селами) - орєнтовно 6,7-7 тис., з яких тільки близько 3 тис. чол. - у середмісті, у межах мурів. У XV - на початку XVI ст. населення активніше розселювалося на передмісті, розбудовувало міські села та оселі. Середміщан стало менше на 1,5 тис. чол., порівняно з початком XV ст., але це зменшення можна пояснити наслідками нищівної пожежі Львова 1527 р.

У другій половині XVI ст. - першій половині XVII ст. людність столиці Руського воєводства продовжувала зростати. 1583 р. орієнтовно проживало в усьому місті 14-14,5 тис. осіб. Сприятлива внутрішня та зовнішня економічна кон'юнктура для львівської торгівлі та ремесла у першій половині XVII ст. зумовлювала подальший приріст міського населення. У другій половині 20-х рр. XVII ст. Львів разом із прилеглими міськими селами мав щонайменше 22-23 тис. жителів.

Процес залюднення Львова незабаром призупинився, що відобразили реєстри 30-40-х рр. XVII ст., проте катастрофічний його спад відбувся, звичайно, після воєнних подій середини XVII ст. Окрім екстремальних ситуацій (війни, пожежі, епідемії), довготривалий вплив на зменшення залюдності Львова мали такі фактори як позбавлення шляхтою його торговельних функцій, зміна векторів торгових шляхів, що тепер обминали місто, насамперед, у східному напрямку. На демографічну перспективу Львова вплинуло також поспішне та необґрунтоване спалення великих територій передмість 1648 р., що було здійснене за задумом обложених.

Орієнтовна кількість населення Львова у 1662 р. на підставі даних поголовного податку могла складати 12-13 тис. чол. Отже, порівняно з кінцем 20-х рр. XVII ст., залюдненість Львова знизилася майже вдвічі. У другій половині XVII ст. місто мало-помалу відновлювало втрачений демографічний потенціал. Проте нова облога Львова 1672 р. та військові дії на передмістях Львова у 1695 р. під час запеклих боїв з татарськими військами не дозволили зрости чисельності жителів столиці Руського воєводства.

Лише з 30-40-х рр. XVIII ст. зауважуємо легке демографічне піднесення та пожвавлення економіки. Львів у таких стагнаційних демографічних процесах не був унікальним - подібні метаморфози в своєму поступі переживали і західноєвропейські міста: стагнацію від 1650 до 1750 р. та підйом від середини XVIII ст. Та навіть попри ці непрості демографічні процеси, Львів у 1772 р. залишався найбільшим містом на етнічних українських землях. Водночас столиця Галичини наприкінці XVIII ст. перебувала з мізерними, за європейськими мірками, 22 тис. населення на узбіччі масштабного процесу європейської урбанізації.

З'ясування етнічного складу населення - достатньо складна проблема, що постає перед дослідниками середньовічного або ранньомодерного міста. Головні критерії - мова спілкування, особисте ствердження про своє походження, свідчення іноземних спостерігачів - тут не застосовні через брак джерел. Чи не єдиним критерієм залишається така вторинна ознака етнічної належності, як звучання імені та прізвища.

На початок XV ст. більшість населення становили німці, про що свідчило переважання німецьких імен та прізвищ у податкових реєстрах. В першій половині XVI ст. у середмісті абсолютної кількісної переваги не мала жодна етнічна група. Німці, які на початку XV ст. становили абсолютну більшість, згодом цілковито втратили свою перевагу. На перше місце за чисельністю поступово вийшли поляки, що було зумовлено як міграцією з етнічної Польщі, так і асиміляцією німецького населення. Три етнічні групи - українці, вірмени та євреї, чия чисельність у середмісті сягала або перевищувала 10 %, утворювали окремі національні квартали-дільниці в південній, південно-східній та південно-західній частинах середмістя. Представники інших етнічних груп лише епізодично з'являлися в реєстрах фінансових книг: Микола угорець, Микола чех, Міклаш та ін. Відмінною від міської та передміської була етнічна структура населення міських сіл: Білогощі, Головська, Замарстинова, Знесіння та Кульпаркова. Абсолютну кількісну перевагу мали українці.

У другій половині XVI - першій половині XVII ст. національна картина Львова суттєво змінилася у кількісних пропорціях. У католицькій спільноті міста інтенсивно відбувалася акультурація та денаціоналізація німецьких мешканців на користь польської громади. Водночас поступово зростала нерухомість та чисельний склад двох громад: вірмен і євреїв, натомість українська громада дещо зменшилася. З появою нових юридик на передмістях та Підзамчі в першій половині XVII ст. суттєво зросло єврейське населення. Щораз більше потрапляло до єврейських рук християнських нерухомостей шляхом купівлі, оренди та винайму помешкань та господарських приміщень.

У другій половині XVII - XVIII ст. відбувалися подальші зміни в демографічному складі людності Львова, започатковані в попередній період. Знижувалася вага українців в загалі населення, зростала чисельність єврейського демографічного чинника, а вірменська громада втрачала людський потенціал на користь польської спільноти.

Цінним джерелом для з'ясування чисельності українців 60-х рр. XVIII ст. стали церковні джерела. 1765 р. для 10 львівських храмів Унійної церкви були складені списки парафіян (regestra dusz). До реєстрів місцеві парохи мали внести всіх дорослих та окремо дітей до 7 років, які ще не приймали причастя. Загалом у реєстрах львівських церков зафіксовано 1 717 особи: 1 295 дорослих та 422 дитини до 7 років (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. - Відділ рукописів. - Ф. 141 (Чоловського), спр. 525, арк. 101). На відміну від християнських громад, єврейська спільнота у другій половині XVII ст. активно зростала, напевно, складаючи тоді понад 20 % загалу. На початку XVIII ст. число євреїв уже сягнуло чверті львів'ян - у 1710 р. міщани домагалися, на підставі королівського декрету, від них сплати вже однієї четвертої суми всіх міських надзвичайних податків та грошових складок.

Рівень залюдненості такого великого міста, яким був Львів у XV-XVIII ст., не залишався незмінним - пожежі, епідемії хвороб, ворожі напади, особливо на передмістях, збирали чималу “данину” з людських життів. Смертність серед мешканців міста сильно перевищувала аналогічний показник для сільських жителів, тому міська влада була зацікавлена в постійному припливі нових мешканців.

Новоприйнятих громадян (cives) міста вносили до реєстрів прийнять міського права. У ці реєстри потрапляли особи, які відповідали таким критеріям: надання листа про походження, визнання християнської віри, набуття нерухомості в місті. Саме адепти міського права вважалися, властиво, міщанами, що користувалися всіма привілеями міського права. Як і в інших великих містах нашого регіону, більшість населення (70-75 % від загалу), мешканці (incolae) Львова, не належали до верстви привілейованих міщан. У реєстрах міського права не відображено міграційного руху єврейського населення, яке складало у новочасному Львові у різні періоди від 10-30 % людності міста. Але, фактично, тільки ці реєстри й дають змогу аналізувати напрямки та тенденції міграційних процесів, що тривали у Львові у XV-XVIII ст.

З цього періоду збереглися документи про прийняття міського права за 293 років. За цей час громадянами міста стали 6 647 особи, отже, в середньому щороку до міського права Львова приймали 22,6 осіб. У XV-XVI ст., як бачимо з актів про прийняття міського права, напливовий, колонізаційний елемент суттєво переважав місцевий. Особливо інтенсивно міграційні процеси проходили в першій половині XV ст. У цей період повноправними міщанами стали тільки 5 питомих львів'ян, тобто менше 1 % від загалу записаних.

Склад отримувачів міського права загалом відповідав етнічному складу міської громади в першій половині XVI ст., коли польський елемент почав переважати за кількістю як український, так і німецький чинники.

Аналогічні міграційні процеси у львівському міщанському середовищі спостерігалися і в другій половині XVI ст. Серед реципієнтів міського права домінують польські вихідці з колишньої Галицької Русі та сусідньої Малопольщі, які складали майже половину всіх прибульців. Водночас продовжувалася посилена міграція поляків з Мазовії, Великопольщі. З цих теренів в останній третині XVI ст. до міського права Львова вступило понад 10 %. З другої половини XVI ст. помічаємо раптове зниження частки прийнять до міського права німецьких переселенців.

Певні трансформації у структурі реципієнтів міського права упродовж XVІI-XVIII ст. виявляє її аналіз за географічною ознакою. З близько 30 % наприкінці XVI ст. - на початку XVII ст. до приблизно 50 % у другій половині XVII - першій третині XVIII ст. збільшилася чисельність львів'ян, які прийняли міське право. Так, у 1701-1727 рр. з 528 нових міщан 264, або понад 50 % були львів'янами.

Львів упродовж XV-XVІІI ст. перебував у центрі активних міграційних рухів. Особливо вплинула на етнічну структуру людності міста значна колонізаційна експансія німецького населення у XV ст., а в наступні століття - польських переселенців із поблизьких міст колишньої Галицької Русі та з сусідньої Малопольщі. У кризовий час, у другій половині XVІІ - XVІІI ст., еміграційна привабливість міста ослабла, й магістрат значно знизив вимоги до претендентів на міщанство. Втім доплив до Львова колоністів, тим паче з-за кордону, на той час уже спав, а збільшилася, натомість частка львів'ян, які приймали міське право. З трьох громад поляків, українців та вірмен тільки останні втрачали свій демографічний потенціал через зниження рівня міграції та посилення ізоляційних тенденцій.

Паралельно з міграцією населення Львова, необхідно слід розглядати також і проблеми асиміляції у місті, населеному кількома великими національними громадами. Принагідні і побіжні зауваги з цього приводу здебільшого обмежувалися поверховими твердженнями про асиміляцію українців, вірмен або німців. Найвиразнішою ознакою таких асиміляційних процесів вважалася зміна статусу тієї чи іншої мови. Втрата нею свого значення, насамперед, при складанні документів, різні мовні трансформації імен та прізвищ, на думку цих дослідників, засвідчували й національну асиміляцію носіїв мови. Проте, можна ствердити складність та різноплановість такого процесу, як асиміляція, який ніколи не був ні однолінійним, ні незворотним. На пришвидшення або пригальмування асиміляційних процесів мали вплив відмінності у культурних нормах та взірцях, на які орієнтувалися різні етнічні групи, існування упереджень, стереотипів, величина етнічної групи, що піддавалася асиміляційним впливам, її просторове розміщення тобто “націотопографія”, рівень повноти соціальної структури, сильна внутрішньогрупова ідеологія тощо.

Львівська ситуація XVI-XVIII ст. пограничного співжиття багатьох етносів дає добру нагоду для досконалішого бачення їхніх відносин. На жаль, церковні метричні книги, що могли стати найкращим джерелом для вивчення асиміляційних процесів, дійшли до нас у незначній кількості. Виходячи з актуальної джерельної бази, зупинимося лише на декількох аспектах складної проблеми асиміляції національних громад Львова: суспільне просування як передумова асиміляції, релігійні конверсії, змішані шлюби.

З середини XV ст. міщанський стан Польського королівства став втрачати вагу в політичному житті держави. Розпочавши з усунення міщанського представництва від реальної участі у парламенті - сеймі, шляхта поступово позбавила міщан різних економічних та політичних прерогатив. Сеймовими конституціями кінця XV - першої половини XVI ст. їм заборонялося займати вищі щаблі державної та церковної влади, володіти земською нерухомістю, без обмежень проводити купецьку діяльність тощо. Зрозуміло, що за таких дискримінаційних обставин львівські міщани вдалися до пошуку правових та неправових шляхів переходу до лав привілейованого шляхетського або духовного стану (звісно, католицького віровизнання). Першими, окрім власне польських міщан, почали “похід у шляхту” багаті німецькі міщани ще у XV ст. Здобувши польське шляхетство й пов'язані з ним суспільні блага, увійшовши в родинні стосунки з польською шляхтою, колись німецькі міщани, які були католиками, легко асимілювалися не тільки політично, але й культурно. “Полювання за шляхетством” тривало і в XVI ст., хоча й не так активно, оскільки вже діяли сеймові заборони на отримання шляхетства.

Члени інших національних громад, які були дуже впливовими у своєму середовищі, і могли мріяти про подальше суспільне просування, не досягали шляхетської гідності (за невеликим винятком) передовсім через суворі обмеження, коли вже не король, а тільки сейм приймав рішення про надання шляхетства. У другій половині 50-х рр. XVII ст. завдяки різним заслугам перед Польською державою кілька руських (українських та грецьких) міщан отримали шляхетську гідність: брати Стрілецькі (Красовські), Юрій Папара, Ян Мазаракі та деякі інші. Більшість з них зникло з львівського виднокола, очевидно, ставши лояльними польськими шляхтичами. Лише нащадки Юрія Папари ще в XVIII ст. зберігали львівську нерухомість і брали участь у діяльності Ставропігійського братства.

Вірменські представники доволі рідко одержували шляхетство протягом XVI-XVIII ст. багаті та впливові при королівському дворі вірмени задовольнялися численними званнями королівських секретарів, перекладачів, референдарів, слуг, факторів, суперінтендантів тощо, займали найвищі уряди в магістратах інших великих міст. Однак у Львові вірменські старші змогли посісти місця у міській раді аж в австрійські часи. Така позиція польських патриціїв, що й у XVIII ст. чулися економічно загроженими з боку фінансово вірменських купців, утворювала вже штучні бар'єри між поляками та дуже засимільованою громадою вірмен.

Члени єврейської громади у Львові також використовували шанси підвищити свій соціальний статус, найнижчий серед національних та релігійних громад Речі Посполитої. Першим необхідним кроком у шляхетські ряди для євреїв було прийняття католицької віри. Але на це, як побачимо далі, зважувалося мало послідовників Мойсейового закону.

Релігійні конверсії стали переконливими свідченнями та небезпідставними доказами асиміляційних процесів у національних громадах Львова. Зміна віровизнання через прийняття хрещення траплялася в XVI ст. порівняно рідко. Проте існував ще один спосіб зміщення культурних та національних орієнтирів - змішані шлюби, передумовою яких було спільне проживання на одній території представників різних громад, насамперед українців і поляків на львівських передмістях та в селах.

Згідно з раєцькими книгами у першій половині XVI ст. змішаних шлюбів було дуже мало, про що свідчили одноетнічні імена подружжів та їхніх дітей. Майже всі виявлені нами мішані шлюби укладалися між мешканцями передмість та міських сіл, де не існувало такої сегрегації в розселенні за національною ознакою, як у середмісті.

Для другої половини XVII-XVIII ст. збереглися метричні книги зі щорічними записами шлюбів двох існуючих тоді львівських латинських парафіяльних костелів - латинської катедри у середмісті та Марії Сніжної на передмісті поблизу Краківської брами, аналіз яких дає уявлення про асиміляційні тенденції у Львові. У римо-католицькій катедрі згідно із записами метричної книги шлюбів за 1668-1693 рр., одружилася 2 371 пара, 55 з них або 2,2 %, були змішаними, з яких 49 виявилися польсько-українськими. Маргінальний характер змішаних шлюбів засвідчував той факт, що серед прізвищ цих подружжів не було представників із заможних руських родин з середмістя та членів Ставропігійського братства. Нечасті згадки про походження молодих стосувалися головно мешканців Галицького та Краківського передмістя.

У першій половині XVIII ст. число змішаних польсько-українських шлюбів у латинській катедрі залишалося стабільним, не перевищуючи 2 % річно. Однак зі середини XVIII ст. помітна тенденція до почастішання мішаних шлюбів польського та українського населення, число яких вже перевищило 5 %. Асиміляція в українському середовищі посилилася особливо після Замойського собору 1720 р. На зростання кількості релігійних переходів серед українців вплинуло розширення з 13 до 27 мережі римо-католицьких монастирів у другій половині XVII - XVIII ст., що вели активну місійну працю.

З чотирьох національних громад Львова єврейська виявилася найбільш відпірною до асиміляційних процесів, залишаючись герметичною в культурному та релігійному житті. На слабкість асиміляційних впливів у ній мала вплив повна соціальна структура єврейської громади (банкіри, багаті купці, лихварі, середній клас єврейства та єврейська біднота). Фактично, окрім польської чисельно домінуючої громади, тільки українська громада могла вважатися громадою з повною соціальною структурою. Вірменська громада у XVIII ст. її вже втратила, з повноцінної громади вона перетворилася у невелику групу, що вплинуло на швидкість асиміляційних процесів.

Для аналізу розміщення національних громад у Львові скористаємося елементами соціотопографічного методу, що дозволяє накладати соціальну, у даному разі, національну структуру, на просторовий розвиток міста. Питальник передбачатиме з'ясування таких моментів: територіальний розвиток міста, розташування і забудова вулиці, площі чи оселі, кількість будинків чи ділянок, сакральні й громадські об'єкти. Львівські фінансові та інші допоміжні джерела масового характеру XVI-XVIII ст. дають змогу провести соціотопографічний огляд середмістя та передмістя.

Топографічне розміщення національних громад у Львові почало визначатися ще в XIII-XIV ст. У давньому княжому Львові під Високим замком, окрім руського населення, також проживали вірмени, євреї, караїми, татари, переселенці із західних країн.

У середмісті виділяємо національні квартали: католицький - північно-західна дільниця з Низьким замком (цей квартал у княжі часи належав князеві), вірменський - північний район, руський - східний квартал (у старому княжому місті він лежав у західній частині, навпроти Високого замку), єврейську дільницю знаходимо в південно-східному куті міських мурів. Нове місто чи середмістя, оточене мурами, займало близько 50 га і було поділене на приблизно 250 ділянок (лат. area) під забудову. Первісна мережа ділянок зберегла свої риси до сьогодні.

У другій половині XVI - першій половині XVIІ ст. територія львівських передмість активно заселялася та розширювалася на ще не загосподарені терени міста. Найпевнішу інформацію про цей період подав нам інвентар 100 ланів, створений у 1608 р. На великому Галицькому передмісті існувало 5 осель чи осад, тоді як на меншому Краківському передмісті їх було 8. За повідомленням Яна Альнпека на початку XVII ст. на львівських передмістях разом з старостинською юридикою стояло близько 1 500 будинків.

У першій половині XVII ст. передмістя досягли найвищої межі свого розвитку - як демографічно, так і територіально. Після знищення у середині століття передмість вони довго та повільно відбудовувалися, поки не повернули втрачені терени для господарської діяльності. Втім, відновлений вигляд львівських передмість набув іншого соціотопографічного виміру. Згідно з прийнятою у польській літературі класифікацією передмістя Львова можна було назвати “резиденційно-городничо-рільничими”. Духівництво, насамперед римо-католицькі чернечі ордени, та шляхта здобували в міської ради чи у короля землі на передмістях та в середмісті й змінювали урбаністичну панораму Львова, споруджуючи монастирські комплекси, магнатські палаци, закладаючи сади, парки для відпочинку тощо.

Поступ латинізації на передмістях Львова супроводжувався зростанням кількості католицьких монастирів. У першій половині XVIII cт. у львівському середмісті було 4 монастирі, на передмістях - 17, більшість з яких з'явилися у XVII - на початку XVIII ст. У 1760-х рр., як бачимо на першому детальному плані Львова, створеному Жаном ду Дефі (Десфілем), та на плані анонімного австрійського геометра від 1775 р. місто мало 27 римо-католицьких монастирів та 13 костелів (для порівняння: львівські греко-католики проводили богослужіння у 13 церквах, вірмени-католики - у 4 храмах, а євреї - у 3 синагогах, дві з яких стояли у середмісті, одна - на передмісті).

Міські села оточували Львів кільцем, здебільшого з боку Краківського передмістя та старостинської юридики, тобто тих районів міста, які віддавна інтенсивніше й продуктивніше розвивалися. У міських селах Львова, за етнічним складом переважно з українською домінантою у XVI ст., відбувся малопомітний процес збільшення польського населення. Найшвидше він проходив у тих селах, де не існувало руських церков і які відразу ж були заселені чужоземними осадниками (Кульпарків, Клепарів), або тих, де українські парафії мали серйозну конкуренцію “за душі” з сусідніми католицькими храмами та монастирями, будівництво й внутрішнє облаштування яких щедро спонсорували шляхта та магнати (Замарстинів).

Висновки:

1. Запровадження магдебурзького права з міським самоврядуванням з глибоко диференційованою приватною власністю (купівля, застава, оренда тощо), якої не існувало в попередні княжі часи, мало певний стабілізуючий вплив на розвиток Львова й регіону в цілому.

2. Польські міщани Львова безперешкодно користувалися загальноміськими привілеями, що були установчими й нормативними документами у багатьох ділянках життя міста в XVI-XVIII ст., насамперед, у сфері торгівлі, економіки, адміністрації, судочинства та ін. З другої половини XVI ст. дедалі більше правового поля у королівських привілеїв відбирали сеймові конституції та статути, хоча їхня дія була обмеженою. Деякі важливі для всіх жителів питання (надання земель, розподіл міських прибутків тощо), вирішувалися тільки за допомогою привілеїв.

3. Попри можливість створення власних автономних судових та адміністративних структур, оформлену за привілеєм 1356 р., львівські українці, головним чином, через свою нечисленність, підпали під міську юрисдикцію. Реальна автономія для українців існувала тільки у різновиді релігійних структур Православної (з початку XVIII ст. - Унійної церкви). Тому руська громада Львова використала форму Ставропігійського церковного братства при Успенській церкві для представлення інтересів усього українського населення міста.

4. Вірменській громаді завдяки її економічній силі та активній участі у східній торгівлі, що приносила великі прибутки, вдалося створити сильну судово-правову автономію в Львові у вигляді вірменського війтівства. Хоча в XV ст. внаслідок боротьби з міським магістратом посада вірменського війта як окрема судова інституція була скасована, проте судова вірменська автономія збереглася у формі змішаних судів, до яких входили міський війт та вірменські старші. Упродовж XVI-XVII ст. вірменська громада боронила власну автономію від спроб міської влади перебрати юрисдикцію над вірменським населенням.

5. Єврейська громада для свого уконституювання застосовувала у Львові готові правові взірці взаємин між єврейськими та католицькими спільнотами, які існували в Польщі як статут калішського князя Болеслава Побожного від 1264 р. Реальна економічна вага єврейського населення в місті збільшилася наприкінці XV - на початку XVI ст., коли до Львова докотилася хвиля єврейських переселенців із країн Західної Європи. На відміну від християнських громад українців та вірмен, євреї не зазнавали асиміляційного тиску з боку домінуючої католицької спільноти ні в культурно-релігійному, ні в правовому плані.

6. Відома формула Станіслава Ожеховського, політичного мислителя гуманістичного спрямування, який висловився про себе фразою “gente Ruthenus, natione Polonus”, поширювалася лише на політично та культурно сполонізованих шляхтичів, але не на українських, вірменських, єврейських мешканців. Адже навіть поляки, які засідали у львівському магістраті, мали небагато шансів потрапити до складу польської політичної нації, що ототожнювалася з шляхетським станом.

7. Соціальний “капітал” взаємної довіри у Львові в стосунках між різними національними громадами впродовж XVI-XVIII ст. був плинним. З прийняттям унії вірменами та українцями соціальна та релігійна стабільність у місті мала б посилюватися, однак часті соціально-правові суперечки та конфлікти швидко вичерпували кредит взаємного довір'я.

8. Поділеність та незгуртованість міської громади, яка, фактично складалася, з кількох національних спільнот з відмінними політичними та культурними інтенціями та суперечливими економічними інтересами, що призводили до різних форм взаємопоборювання, далася взнаки у наступному ХІХ ст., коли виникли нові лінії розколу вже між українською, польською та єврейською громадами.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях:

Монографії, збірники документів

1. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. (соціально-правові взаємини). - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2003. - 440 c.

2. [Упор., передмова, переклад:] Привілеї міста Львова XІV-ХVІІI ст. / Збірник документів. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, ЦДІА України у Львові, 1998. - Т. 1. - 640 с.

3. [Упор., передмова, переклад:] Привілеї національних громад міста Львова XІV-ХVІІI ст. / Збірник документів. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, ЦДІА України у Львові, 2000. - Т. 2. - 576 с.

4. [Латинский текст, перевод на украинский язык и статья] Кыпчакско-польская версия Армянского Судебника Мхитара Гоша и Армяно-кыпчакский Процессуальный кодекс. Львов, Каменец-Подольский, 1519-1594. - Алматы: Национальная академия наук Республики Казахстан, Казахский гуманитарно-юридический университет, 2003. - 792 с. [У співавторстві з О. Гаркавцем та

Г. Сапаргалієвим].

Статті

5. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. - Київ; Львів: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1992. - Вип. 1. - С. 54-71.

6. Неопублікований фрагмент документа стосовно релігійних поглядів Стефана Зизанія // Записки Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. - Львів, 1993. - Т. 225. - С. 307-309.

7. Демографія Львова XV - першої половини XVI ст. // Львів. Історичні нариси / Упор. Я. Ісаєвич, Ф. Стеблій, М. Литвин. - Львів: Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 1996. - С. 67-81.

8. Власники нерухомості на львівських передмістях у другій чверті XVI ст. (за матеріалами чиншових реєстрів) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 1997. - Вип. 32. - С. 188-198.

9. Власники нерухомости середмістя Львова 30-40-х років XVI століття у світлі шосових реєстрів (соціотопографічний аспект) // Записки Наукового Товариства імені Шевченка: Праці Історико-філософської секції. - Львів, 1997. - Т. 233. - С. 148-181.

10. Проблеми соціотопографії Львова (за матеріалами фінансових книг другої чверті XVI ст.) // Lwуw: miasto, spoіeczeсstwo, kultura. - Krakуw: Instytut Historii Wyїszej szkoіy pedagogicznej im. Komisji Edukacji Narodowej, 1998. - T. II. - S. 41-46.

11. Археографічна комісія Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові // Український археографічний щорічник. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1999. - Нова серія: Випуск 3/4. - С. 56-76.

12. Привілей 1356 р. як повторне надання магдебурзького права для міста Льво-

ва // Львів: місто, суспільство, культура. Т. 3 / Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск. - Львів, 1999. - С. 11-21.

13. Населення Підзамча та деканату св. Йоана на передмісті Львова наприкінці

50-х - на початку 70-х рр. XVI ст. (за матеріалами фінансових документів) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2000. - Вип. 35-36. - С. 469-493.

14. Przywileje krуlewskie dla lwowskich Їydуw w XIV-XVIII wieku. Przegl№d џrуdіoznawczy // Studia Judaika. - Krakуw, 2001. - R. 4. - N 1-2 (7-8). - S. 55-66.

15. Соціотопографія львівського середмістя середини XVI ст. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич: Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка, 2001. - Вип. V. - С. 59-72.

16. Між двома уніями: правові конфлікти української громади та магістрату Львова у другій половині XVI ст. // Київська старовина. - К., 2002. - № 1. -

С. 50-62.

17. Українська громада на вулиці Руській Львова в 1550-1585 роках // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2002. - Вип. 37. - Ч. 1. -

С. 145-160.

18. Правовий устрій вірменської громади Львова XIV-XVIII ст. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до XVIII ст.). - К.: Інститут історії України НАН України, 2002. - Вип. 2. - С. 136-150.

19. Огляд історіографії національних взаємостосунків у Львові XVI-XVIII століть // Український археографічний щорічник. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2002. - Нова серія: Випуск 7. - С. 216-231.

20. Антиєврейські заворушення та погроми у Львові XVII-XVIII ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - С. 89-100.

21. Огляд джерел до історії національних громад Львова XVI-XVIII ст. // Студії з архівної справи та документознавства. - К.: Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, 2003. - Т. 10. - С. 129-134.

22. Боротьба за рівні права: судові конфлікти Ставропігігйського братства та української громади Львова з магістратом у 30-50-х роках XVIII ст. // Наукові зошити Львівського національного університету імені Івана Франка. - Львів, 2003. - Вип. 5. - С. 77-85.

23. Шляхи асиміляції національних громад Львова в XVI-XVIII ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 2003. - Вип. 38. - С. 46-63.

24. Правовое положение украинской общин города Львова XVI-XVIII вв. // Белоруссия и Украина. История и культура. Ежегодник 2003. - Москва , 2003. - С. 239-253.

25. Les Orthodoxes et les Catholiques de L'vov (fin du XVIe - premiиre moitiй du XVIIe siиcle) // XVIIe siиcle. - Paris, 2003. - N 220 (Juillet-septembre). - 55e annйe. - N 3. - S. 449-466.

Матеріали конференцій та інші публікації

26. Реформування братств на землях України та Білорусії (кінець XVI ст. - початок XVII ст.) // Наш радавод. Материалы международной научной конференции по региональной истории Восточной Европы “Культура народов Великого княжества Литовского и Белоруссии XIII - нач. XX вв. ” - Гродно, 1991. -

Кн. 3. - Ч. II. - С. 258-263.

27. Брати Рогатинці - старійшини Львівського Успенського братства // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ у Львові (лютий 1992 р. - жовтень 1993 р.). - Львів, 1994. - С. 23-24.

28. До питання про реформування Львівського братства у 80-90-х рр. XVI ст. // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ у Львові (лютий 1992 р. - жовтень 1993 р.) - Львів, 1994. - С. 25-29.

29. [Рец. на:] Варшавські українознавчі записки (Warszawskie zeszyty Ukrainoznawcze). - Т. 2: Польсько-українські зустрічі. Studia Ucrainica / За ред. Стефана Козака. - Варшава, 1994. - 240 с. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Історико-філософської секції. - Львів, 1997. - Т. 233. - С. 562-569.

30. Післямова // Крип'якевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження та матеріали / Львівські історичні праці. Джерела. - Львів, 1994. - Вип. 2. - С. 350-353.

31. Братство церкви Різдва Богородиці у Рогатині наприкінці XVI ст. // Рогатинська земля: історія та сучасність. Матеріали першої наукової конференції. (Рогатин, 24-25 березня 1995 р.). - Львів, 1995. - С. 171-172.

32. Чи існувало Львівське Успенське братство перед 1586 роком ? // Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні. Доповіді та повідомлення наукової конференції 4-5 квітня 1996 року. - Львів, 1996. - С. 8-12.

33. Риси соціотопографії Львова та його передмість у другій чверті XVI ст. // Lwуw: miasto, spoіeczeсstwo, kultura. Polsko-ukraiсska konferencja naukowa, Krakуw 29.IV - 1.V. 1996 / Instytut Historii Wyїszej szkoіy pedagogicznej im. Komisji Edukacji Narodowej. - Krakуw, 1996. - S. 109-111.

34. Джерела до історичної демографії та соціотопографії Львова XVI-XVII ст. у варшавських архівних збірках // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ в Україні. - Львів, 1999. - Вип. 2 (1995-1997 рр.) -

С. 201-204.

35. Самоврядування Києва та Львова (кінець XV - перша половина XVII ст.): регіональна специфіка // Самоврядування в Києві: історія та сучасність. Матеріали міжнародної конференції, присвяченої 500-річчю надання Києву магдебурзького права. К., 26-27 листопада 1999 р. - К., 2000. - С. 137-143.

36. Актовые источники национальных общин Львова XVI-XVIII вв.: сравнительный анализ // Историческая компаративистика и историческое построение. Тезисы докладов и сообщений XV научной конференции. 30 января - 1 февраля 2003 г. - Москва, 2003. - С. 148-151.

АНОТАЦІЯ

Капраль М.М. Національні громади Львова XVI-XVIII cт. (соціально-правові взаємини). - Монографія.

Дисертація на здобуття ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - Історія України. - Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України. - Львів, 2004.

На основі залучення широкої репрезентативної джерельної бази та осмислення історіографічного доробку попередників у дисертації досліджено взаємини національних громад Львова XVI-XVIII ст. в соціально-правовому ракурсі, привілеї королів та володарів міста впродовж XIV-XVIII ст., що стали формально-правовою підвалиною для функціонування всіх національних громад Львова. Правові стосунки та взаємини різних національних громад окреслено у хронологічній послідовності з наголосом на періоди конфліктних загострень та мирного безконфліктного співіснування. Етнічний склад та кількість населення Львова XV-XVIII ст., що змінювався під впливом різноманітних факторів політичного та економічного життя. Досліджено міграцію до міста та райони проживання національних громад; політику міської влади щодо регулювання потоків прибульців до міста та заселення міської території, форми асиміляції (суспільне просування, мішані шлюби, релігійні конверсії) та її вплив на взаємини етнічних груп, національних громад Львова.

Ключові слова: національні громади, ранньомодерний Львів, соціально-правові взаємини, українці, поляки, вірмени, євреї, привілеї, демографія, асиміляція.

АННОТАЦИЯ

Капраль М. М. Национальные общины Львова XVI-XVIII вв. (социально-правовые взаимоотношения). - Монография.

Диссертация на соискание степени доктора исторических наук за специальностью 07.00.01. - История Украины. - Институт украиноведения имени Ивана Крипякевича НАН Украины. - Львов, 2004.

В диссертации исследовано на основе привлечения широкой репрезентативной источниковой базы и осмысление историографического задела предшественников процесс взаимоотношений национальных общин Львова XVI-XVIII вв. в социально-правовом ракурсе. Подробно исследовано предоставление привилегий королей и властителей города в течение XIV-XVIII вв., что стали формально-правовым основанием для существования и функционирования всех национальных общин Львова. Правовые отношения и взаимоотношения разных национальных общин изучались в хронологический последовательности с привлечением внимания на периоды конфликтных обострений и мирного бесконфликтного сосуществования. Выяснен этнический состав и количество населения Львова в XV-XVIII вв., которые изменялись под влиянием разнообразных факторов политической и экономической жизни. Автор изучил миграционные потоки в город и районы проживания национальных общин, политику городской власти по регулированию потоков пришельцев в город и заселения городской территории. Также исследовано формы ассимиляции (общественное продвижение, мешанные браки, религиозные конверсии) и ее влияние на существование и взаимоотношения этнических групп и национальных общин Львова ХVІ-ХVІІІ вв.

Ключевые слова: национальные общины, раннемодерный Львов, социально-правовые взаимоотношения, украинцы, поляки, армяне, евреи, привилегии, демография, ассимиляция.

SUMMARY

Kapral M. M. National (ethnic) communities in Lviv: social and legal relations (sixteenth to eighteenth centuries). - Monograph.

Thesis submitted for a scientific degree of the doctor of historical sciences on speciality 07.00.01 - History of Ukraine. The I. Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies, National Academy of Sciences of Ukraine, Lviv, 2004.

As the largest Ukrainian town of the early modern period, Lviv is of particular interest for ethnonational studies. No other town in the region was inhabited by four ethnic groups (Ukrainians, Poles, Jews, and Armenians), each with a representation of more than five percent, with their corresponding religious institutions: the Roman Catholic Church, the Orthodox Church (the Greek Catholic Church from 1708), the Armenian Church (the Armenian Catholic Church from 1630), and the Judaic religious community. This study begins with the late fifteenth/early sixteenth centuries, when the ethnic communities of Lviv became active and latent conflicts between these “nations” turned into legal disputes. The analysis is extended to the late eighteenth century, when the legal circumstances of the ethnic communities' existence changed fundamentally as a result of the incorporation of Lviv and Galicia (Halychyna) into the Habsburg Monarchy.

Focusing his attention mainly on the social, legal and demographic aspects of inter-ethnic relations in Lviv, the author seeks to determine in which spheres those relations provoked conflicts or were settled by mutual agreement and how they influenced the social development of the city. He examines such problems as legal regulation and restrictions on economic activity carried on by various ethnic communities (commercial regulations, taxation, tax exemptions, prohibition of some forms of commercial activity, etc.), the extent of the ethnic communities' influence on the civic and state institutions of the Polish-Lithuanian Commonwealth, legal and extralegal means of settling disputes (judicial sentences and pogroms), and so on.

The introduction of Magdeburg Law and civic self-government had a certain stabilizing influence on the development of Lviv and the region as a whole. The participation of Lviv's burghers in profitable East-West commerce, the expansion of their craft specialties and the introduction of Western patterns of urban government and regulation of crafts contributed to the integration of Lviv into the European economic and political system. Nevertheless, the situation in Lviv and in East-Central Europe generally did not develop according to the classical example of the legal emancipation of the West European bourgeoisie. The unity of the urban community was strongly influenced by the general political weakness of the urban population of the Polish state, which hindered the development of a common ideological platform for burghers of different ethnic and social affinities.

The Polish burghers of Lviv could avail themselves of general civic privileges without restriction from the sixteenth to the eighteenth century. They were free to participate in many spheres of urban life, most notably trade, the economy, administration, and legal proceedings. From the second half of the sixteenth century, parliamentary (Diet) constitutions and statutes became more legally significant than royal privileges, although their effect was limited. Some matters of general significance to the population (land grants, distribution of civic income, etc.), however, were settled only by way of privileges, and tax exemption became something of a prerogative of royal mandates.

The Ruthenian (Ukrainian) community was relegated to the margin of the city's political and economic life after Lviv and Galician Rus' were politically integrated into the Polish state and Lviv became an outpost of German colonization. Although the Ruthenians had an opportunity to establish their own independent judicial and administrative structures in Lviv on the basis of the Privilege of 1356, they fell under the sway of the city's Magdeburg Law, mainly as a result of their small numbers. For the Ruthenians, autonomy was to be found only in the religious structures of the Orthodox Church. The Ukrainian community of Lviv therefore availed itself of the Stauropegion Brotherhood attached to the Church of the Dormition in order to represent the interests of the city's general Ukrainian population.

Thanks to its economic influence in the town and active participation in trade with the East, which brought great profit to Armenian merchants, the Armenian community managed to establish strong legal autonomy in Lviv in the form of the Armenian Advocateship. Although the Armenian conflict with the town council resulted in the abolition of their advocateship as a distinct judicial office in 1469, Armenian judicial autonomy survived in the form of mixed courts consisting of a civic magistrate and Armenian elders. From the fourteenth to the seventeenth century the Armenian community successfully defended its autonomy against the efforts of the civic authorities to impose their jurisdiction upon it.

The Jewish community established itself in Lviv on the basis of the existing Polish Statute of Boleslaw the Pious (1264), which defined mutual relations between the Jewish and Christian populations. The de facto economic influence of the Jewish population increased in the late fifteenth and early sixteenth centuries, when the wave of Jewish colonists from Western Europe reached Lviv. Unlike the Christian communities of Ukrainians and Armenians, the Jews were not subject to assimilative pressure from the dominant Roman Catholic community in the cultural, religious or legal spheres. The Roman Catholic town council did not seek to abolish or restrict Jewish autonomy, but it demanded restrictions on Jewish economic rights as compared with those of other Lviv burghers.

The well-known formula of Stanislaw Orzechowski, a leading thinker of the mid-sixteenth century who defined himself as “gente Ruthenus, natione Polonus”, held true only for politically and culturally Polonized nobles, but not for Ukrainian or Armenian burghers or for Jewish citizens. Even the Poles who belonged to the Lviv town council had little chance of gaining access to the Polish political nation, which was identified with the gentry.

The social “capital” of mutual trust and common political interest among the ethnic communities of Lviv from the sixteenth to the eighteenth century was small and quickly exhausted. It was shared economic interest that could potentially harmonize ethnic relations in the town. Yet increased profits from the Eastern trade did not reduce tensions but, on the contrary, intensified existing contradictions. As the economic and political crisis of the Polish-Lithuanian Commonwealth deepened in the course of the late seventeenth and eighteenth centuries, the disparity of interests between the major ethnic communities became more marked. Divisions and conflicts within Lviv society, which in fact consisted of several ethnic communities with diverse political, cultural and economic interests, became apparent in the nineteenth century, when new fault lines appeared between the Ukrainian, Polish and Jewish communities.

Key words: national communities, early modern Lviv, social and legal relations, Ukrainians, Poles, Armenians, Jews, privileges, demography, assimilation.

Размещено на Allbest.ru