6. Основними напрямками та формами діяльності православного духовенства у 1917-1920-х років були: а) заходи по демократизації та пожвавленню церковного життя: (створення єпархіальних і парафіяльних рад і союзів, проведення з'їздів благочинних, соборів, зборів; організація проповідницьких гуртків; духовно-просвітницькі читання з вітчизняної історії, догматичного та морального богослов'я; бесіди з прихожанами; святкування церковно-релігійних та державних свят; виконання обрядів хрещення, вінчання і поховання; урочисті богослужіння, благодарствені молебні й інші обряди на честь певних урядів, оголошення в храмах їх Універсалів, грамот, звернень тощо). За радянських часів серед храмових заходів найбільш розповсюдженими були: богослужіння та проповіді; обряди хрещення, вінчання та поховання (після їх реєстрації в органах ЗАГС); концерти духовної музики та церковних хорів; святкування церковно-релігійних і окремих радянських свят; створення курсів перепідготовки священнослужителів, гуртків “сестричок” та “ревнителів” церкви Христової; інспірування “чудес” (“оновлення” церковних ікон, куполів та хрестів на культових спорудах); б) позахрамові публічні заходи: (освячення приміщень державних установ та навчальних закладів; хресні ходи; панахиди по загиблих українських та білогвардійських вояках; служіння військовими священиками). За радянських часів розповсюдженими були хресні ходи для освячення річок, колодязів та ланів; встановлення хрестів біля колодязів та на перехресті доріг; створення груп “роз'їзних” проповідників для виступів з богословськими лекціями перед парафіяльними священнослужителями та проповідями перед прихожанами; видання релігійної літератури.

7. “Українізація” православних єпархій передбачала переведення на українську мову діловодства, богослужбових книг та богослужіння, листування, запровадження українознавчих предметів у духовних навчальних закладах. Робота у цьому напрямку підтримувалася національними урядами, формально не заборонялася, але обмежувалась адміністрацією Добровольчої армії, не викликала помітної протидії з боку органів радянської влади, поки збігалася з їх політикою “українізації”. Значні кола православного кліру та мирян негативно поставилися до “українізації” УПЦ, звинувачуючи “автокефалістів” у порушенні церковних канонів, а національні уряди - у втручанні в церковні справи.

8. Уряди УЦР та Директорії планували націоналізувати церковно-монастирську власність, уряд Гетьманату та Адміністрація Добровольчої армії не встигли остаточно визначитися з цього питання, тоді як органи радянської влади зруйнували економічні підвалини УПЦ шляхом націоналізації церковно-монастирської власності, штучного завищення орендної плати за користування культовими спорудами, розмірів податків на священнослужителів тощо. Ці заходи були спрямовані не лише на відокремлення церкви від держави, а й на позбавлення віруючих умов для задоволення релігійних потреб, що суперечило теоретичним та політичним настановам більшовицької партії.

9. Основними засобами тиску на представників православного духовенства з боку українських урядів 1917-1920 рр. були заборона в священнослужінні, арешти і висилка за політичну нелояльність, за невизнання зверхності світської влади над церковною, відхилення від участі в державних політичних акціях тощо.

За радянських часів основними методами боротьби проти православної церкви були: обмеження або позбавлення духовенства політичних і економічних прав (участі у виборах органів радянської влади, кооперативних утворень та трудових артілей; права працювати в органах юстиції, управління, закладах народної освіти); жорсткий фінансовий тиск (численні податки, примусовий продаж облігацій державної позики та ін.), шантаж, арешти, висилка, ув'язнення у концтаборах і в'язницях, фізичне знищення.

10. Антирелігійна пропаганда була спрямована, з одного боку, на критику головних складових православної релігії - її ідеології, догматики, культу та організації, на формування і закріплення суспільної думки проти православної церкви і духовенства, а з іншого боку - на пропаганду атеїзму, заміну релігійних ціннісних орієнтацій комуністичними ідеалами та пов'язаними з ними нормами соціальної поведінки.

Основними напрямами і формами антирелігійної пропаганди були: а) витиснення церковно-релігійної й впровадження радянської святковості та обрядовості (вилучення ікон, меморіальних дошок, написів і картин релігійного змісту в державних установах, навчальних закладах, приватних будинках; заборона святкування релігійних свят, витиснення релігійних обрядів хрещення, вінчання молодят радянськими обрядами тощо; б) видання та розповсюдження друкованих засобів антирелігійної пропаганди (наукової, науково-популярної, художньої літератури й періодичних видань відповідного змісту); в) запровадження цензури на видання релігійної літератури, заборона її ввозу з-за кордону; г) усна пропаганда (доповіді, лекції, групові й індивідуальні бесіди і співбесіди; антирелігійні диспути, колективні читання журнальних і газетних статей, театральні та клубні спектаклі відповідного спрямування); д) масові антирелігійні кампанії (святкування “комсомольського Різдва”, антивеликодневі молодіжні карнавали, публічні “суди” над Ісусом Христом); е) наочна, топонімічна й монументальна пропаганда (видання масовими тиражами плакатів і листівок, організація пересувних виставок та музеїв історії релігії (атеїзму) з різноманітними антирелігійними експонатами; перейменування міст, сіл, вулиць тощо з назвами релігійного змісту; знищення церковно-релігійних монументальних та архітектурних споруд з релігійною символікою та встановлення пам'ятників з радянською символікою; ж) атеїстичне виховання учнівської молоді (закриття культових приміщень в освітніх закладах, заборона релігійних обрядів та викладання релігії, знищення релігійної символіки); з) дискредитація духовенства та культу “святих” православної церкви (звинувачення у фальсифікації “мощів”, організації “чудес”, залучення органами ДПУ-НКВС УСРР окремих священнослужителів до співробітництва, використання їх як агентів і провокаторів).

Враховуючи досвід державно-церковних взаємовідносин в Україні у 1917-1930-х рр. та їх стан на сучасному етапі, в дисертації запропоновані рекомендації, які можуть сприяти їх гармонізації:

1. Вдосконалення законодавства щодо державно-церковних взаємовідносин необхідно починати не з поновлення статей “Закону про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р., а з прийняття концепції цих відносин, яка повинна містити їх принципові засади, узгоджені з представниками усіх релігійних конфесій. Ініціаторами її розробки могли б виступити Інститут законодавства при Верховній Раді України, Всеукраїнська Рада церков, фахівці Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН, Комітет Верховної Ради у справах культури і духовності та інші зацікавлені установи.

2. У відповідних законодавчих актах необхідно чітко визначити положення, які гарантують свободу релігійної та атеїстичної пропаганди як особистої справи громадян. Вони повинні здійснюватись вільно, на громадських засадах, виключати будь-який тиск з боку вітчизняних державних і церковних владних структур, не фінансуватись закордонними державними та політичними структурами.

3. Пропонуємо створити незалежний від державних і церковних владних структур орган (наприклад, Незалежну комісію України у справах релігій), який розглядав би усі питання, пов'язані з їх взаєминами, здійснював контроль за виконанням Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”.

4. За ініціативою Міністерства охорони здоров'я, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ України до чинного законодавства можна було б внести відповідні зміни, що спонукатимуть церковно-релігійні громади до більш ефективної благодійної діяльності у лікувально-оздоровчих установах, в'язницях, до створення будинків для безпритульних дітей і жебраків.

5. Було б доцільним перетворити Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України у Відділення релігієзнавства та історії атеїзму, надавши йому можливості видавати збірник наукових праць “Історія релігії та атеїзму в Україні”. Не лише в наукових колах, але і в сучасному українському суспільстві історія атеїзму викликає не менший інтерес, ніж історія релігій.

6. Міністерству освіти та науки України, вищим органам церковної влади пропонуємо розглянути питання про підготовку в державних вищих навчальних закладах православних журналістів, а на юридичних факультетах - церковних юристів, здатних кваліфіковано представляти і захищати інтереси релігійних громад та духовенства.

7. Перспективними темами досліджень з історії державно-церковних взаємин в Україні вважаємо такі: релігійний чинник в українських національно-визвольних змаганнях (різні періоди); проблема державно-церковних взаємовідносин в Україні на шпальтах світських та церковно-релігійних періодичних видань; історія атеїзму в Україні; сектантство в України; правові аспекти державно-церковних взаємин в Україні; радянські судово-адміністративні органи та українське православ'я.

Основні результати дисертації оприлюднені в публікаціях автора:

1. Большевики и Православная церковь на Украине в 20-е годы. - Х.: ХГПУ, 1998. - 232 с. (14,5 д.а.).

2.Обществоведение и религиозная идеология: от конфронтации к конструктивному диалогу // Вестник Харьковского политехнического института. - 1992. - № 6. Некоторые вопросы отечественной истории. - С. 105-109 (0,3 д.а.).

3. Голод 1921-1922 рр. і кампанія по вилученню церковних коштовностей в Україні // Вісник Харківського політехнічного інституту. - 1993. - № 18. Деякі питання історії Української держави. - С. 39-46 (0,4 д.а.).

4.Кампанія по закриттю церков та інших культових споруд в Україні в 20-30-ті роки // Вісник Харківського політехнічного університету. - 1999. - Вип. 20. Актуальні питання історії України. - С. 62-72 (0,5 д.а.).

5.“Українізація” Харківської єпархії в добу Гетьманату П.Скоропадського // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. - 2001. - № 504. - Вип. 4. Історія України. - С. 155-159 (0, 3 д.а.).

6.Питання про релігійне виховання учнів в освітніх закладах України у 1917-1918 рр. // Збірник наукових праць (Харк. держ. педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди). Серія “Історія та географія”. - Х.: ОВС, 2001. - Вип. 7. - С. 154-158 (співавтор Крикун О.В., особистий внесок дисертанта 0,2 д.а.).

7.Деякі напрямки і форми діяльності православного духовенства за часів УЦР і Гетьманату П.Скоропадського // Збірник наукових праць (Харк. держ. педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди). Серія “Історія та географія”. - Х.: ОВС, 2001. - Вип. 8. - С. 145-150 (співавтор Крикун В.Г., особистий внесок дисертанта 0,3 д.а.).

8.Репрессии против православного духовенства в годы гражданской войны (на материалах Украины и России) // Сборник научных трудов преподавателей и аспирантов (Белгородского государственного университета). - Белгород: Канделла, 2002. - Вып.8. - С. 73-81 (0,4 д.а.).

9.Отношение к церковно-монастырской собственности органов власти и политических партий в 1917-1930 гг. (На материалах Украины и России) // Ученые записки исторического факультета БелГУ. - Белгород: Канделла, 2002. - Вып.1. - С. 205-217 (0,8 д.а.).

10.Державна і церковно-релігійна святковість та обрядовість в Україні в 1917-1930 рр. // Вісник Харківської державної академії культури: Збірник наукових праць. Вип. 11. - Х.: ХДАК, 2003. - С. 57-62 (0,4 д.а.).

11.Парафіяльне життя в Харківській єпархії за часів Української Центральної Ради і Гетьманату // Грані. - 2003. - № 2. - С. 24-27 (0,3 д.а.).

12.Ставлення духовенства Харківської єпархії до руху за автокефалію УПЦ за часів Української Центральної Ради і Гетьманату // Вісник Київського славістичного університету. - К.: КСУ, 2003. - № 14. - С. 175-180 (0,4 д.а.).

13.Передісторія та сутність питання про видання україномовних богослужбових книг в Україні в 1917-1919 рр. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. - 2003. - № 603. - Вип. 6. Історія України. - С. 84-89 (0,5 д.а.).

14.Антиклерикальні видання радянських дослідників 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст.: історіографічний огляд // Грані. - 2003. - № 3. - С. 58-61(0,3 д.а.).

15.Проблема “самодержавство і Православна церква” в радянській історіографії 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. // Грані. - 2003. - № 5. - С. 64-66 (0,2 д.а.).

16.Державна і церковно-релігійна святковість та обрядовість в антирелігійних виданнях радянських авторів 20-х рр. ХХ ст.: історіографічний огляд // Грані. - 2003. - № 6. - С. 25-28 (0,3 д.а.).

17.Богословські факультети в університетах Росії і України: передісторія і сутність питання // Збірник наукових праць (Харк. держ. педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди). Серія “Історія та географія”. - Х.: Майдан, 2003. - Вип.13. - С. 164-169 (0,4 д.а.).

18.Історія Православної церкви і державно-церковних взаємин в публікаціях українських дослідників (кінець 80-х рр. ХХ ст. - початок ХХ1 ст.): методологічні та історіографічні аспекти проблеми // Збірник наукових праць (Харк. держ. педагогічного університету ім.. Г.С.Сковороди). Серія “Історія та географія”. - Х.: Майдан, 2003. - Вип. 14-15. - С.175-187 (0,5 д.а.).

19.“Обновленський” рух кінця Х1Х століття - 20-х рр. ХХ століття в Російській та Українській православних церквах: історіографічний огляд // Історична пам'ять. - Полтава: АСМІ, 2004. - № 1. - С. 135-143 (0,5 д.а.).

20.Науково-атеїстичні публікації радянських дослідників 50-80-х років ХХ століття: історіографічний огляд // Грані. - 2004. - № 3. - С. 59-63 (0, 4 д.а.).

21.Історико-правові аспекти державно-церковних відносин в Україні у 1917-1920 рр. // Грані. - 2005. - № 2. - С.15-19 (0,4 д.а.).

АНОТАЦІЯ

Силантьєв В.І. Влада і православна церква в Україні (1917-1930 рр.). - Рукопис.

Дисертація присвячена державно-церковним відносинам в Україні у 1917- 1930 рр. В ній представлена найбільш повна історіографія проблеми, визначені чинники, що впливали на процес її формування, введені в науковий обіг нові, переважно архівні джерела.

Проаналізовані причини розколу православної церкви, загальні риси і особливості різних церковно-релігійних течій, розвиток взаємовідносин державних і церковних владних структур.

Зроблений аналіз програмних настанов політичних партій стосовно церковно-монастирської власності, ставлення до неї українських національних урядів 1917-1920 рр., діяльність органів радянської влади, спрямована на руйнування економічних підвалин православної церкви.

Висвітлюється церковне життя, діяльність релігійних громад і парафіяльного духовенства, процес формування правової основи державно-церковних відносин в УСРР, обмеження політичних і економічних прав духовенства.

Розкритий процес утворення і функціонування радянських органів антирелігійної пропаганди, основні напрями і форми їх діяльності, визначена їх роль у тотальному наступі більшовицької партії на православну церкву, природа якої на початок 30-х рр. зазнала значних деформацій.

Сформульовані рекомендації щодо вдосконалення, подальшої гармонізації державно-церковних відносин в Україні, визначені перспективні напрямки подальшої наукової розробки проблеми.

Ключові слова: антирелігійна пропаганда, влада, держава, духовенство, партія, право, розкол, власність, церква, еволюція.

ANNOTATION

Sylantyev V.I. Government and Orthodox Church in Ukraine (1917-1930). Manuscript.

Dissertation for degree of Ph.D. (History), Specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - V.N.Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2005.

The dissertation is devoted to Government-Church relations in Ukraine in 1917-1930. It presents the most complete historiography of the problem, defines the factors affecting the process of its formation, introduces new, mostly archival, sources into scientific circulation.

The reasons of Orthodox Church dissent are analyzed as well as common features and distinctions of various church divisions, evolution of relations between government and church management structures.

An analysis is performed of program principles of political parties as regards the property of Church and monasteries, attitude of Ukrainian national cabinets in 1917-1920 to this property, activities of Soviet power in extinction of economic basis of Orthodox Church.

Church internal life is described, activities of congregations and parochial clergy, process of formation of legal basis for Government-Church relations in Ukrainian Socialist Soviet Republic, limitation of political and economic rights of clergy.

A process is presented of creation and functioning of Soviet anti-religion propaganda authorities, basic lines and forms of their operation, their role in total offensive of Bolshevik Party against Orthodox Church whose nature was substantially deformed in early 1930s.

Recommendations are submitted as regards improvement and further harmonization of Government-Church relations in Ukraine, prospective trends of scientific development of the problem finalized.

Keywords: anti-religion propaganda, government, state, clergy, party, law, dissent, property, church, evolution.

АННОТАЦИЯ

Силантьев В.И. Власть и православная церковь в Украине (1917-1930 гг.). - Рукопись.

В диссертации представлена наиболее полная историография проблемы, дана ее периодизация, определены факторы, которые влияли на процесс ее формирования. Введены в научный оборот многочисленные новые источники, преимущественно архивные.

Проанализирован процесс образования, функционирования и эволюция разных моделей государственно-церковных отношений в Украине в 1917-1930 гг. - в период Украинской Центральной Рады, Гетманата П.Скоропадского, Директории, администрации Добровольческой армии и органов советской власти.

Выявлены причины раскола православной церкви, образования в России “обновленческих” “Живой церкви”, “Союза церковного возрождения” и “Союза древнеапостольской церкви” а в Украине - Украинской автокефальной, Дияльно-Христовой, Синодальной автокефальной и Соборно-Епископской православных церквей. Раскрыты их общие черты и особенности, отношения с органами государственной власти, процесс их трансформации и политической переориентации. УАПЦ была первой в Украине “обновленческой” церковью, отличавшейся от других общереформистских церквей четко выраженной национально-патриотической направленностью.

Раскол украинского православ'я на отдельные церковно-религиозные течения в начале 20-х гг. ХХ столетия углубился в результате провокационной деятельности органов советской власти, приведшей к расколу общества не только по классовому, но и конфессионально-религиозному признаку.

Рассмотрены программные установки общероссийских и украинских политических партий относительно церковно-монастырской собственности, отношение к ней национальных правительств Украины 1917-1920-х годов, администрации Добровольческой армии и органов советской власти. Центральная Рада и Директория УНР планировали национализацию церковно-монастырской собственности, правительство Украинской Державы и администрация Добровольческой армии не успели окончательно определиться по этому вопросу. Советское правительство Украины отделило церковь от государства, лишило ее собственности, имущества и источников финансирования.

Основными методами разрушения экономических основ существования украинского православия были: национализация церковно-монастырских земель, конфискация церковного имущества, искусственное завышение арендной платы за пользование культовыми зданиями и размеров страховых платежей за них, налогов на священнослужителей, запрет церковным структурам заниматься экономической деятельностью и т.д.

Освещается внутрицерковная жизнь, деятельность религиозных общин и приходского духовенства, процесс формирования правовой основы государственно-церковных отношений в УССР, ограничения политических и экономических прав духовенства.

Раскрыт процесс создания и функционирования советских органов антирелигиозной пропаганды, основные направления и формы их деятельности, определена их роль в тотальном наступлении большевистской партии на православную церковь, природа которой к началу 30-х гг. претерпела значительные деформации.

Сформулированы рекомендации по гармонизации государственно-церковных отношений в современной Украине, определены перспективные направления дальнейшей научной разработки проблемы.

Ключевые слова: антирелигиозная пропаганда, власть, государство, духовенство, партия, право, раскол, собственность, церковь, эволюция.

Размещено на Allbest.ru