Національно-політичний рух студентської та учнівської молоді в Україні (90-ті роки ХІХ ст. – лютий 1917 р.)

У роки Першої світової війни царська влада, користуючись умовами воєнного часу, намагалась викорінити «крамолу» у вищій школі. Демократично налаштоване студентство та прогресивна професура зазнавали репресивних утисків. Не тільки участь у студентських заворушеннях, але й будь-яка непокора вузівській адміністрації суворо каралися, аж до судового переслідування. Багатьох студентів не обминув царський указ від 8 жовтня 1914 р. про призов на військову службу осіб, які користувалися відстрочкою до закінчення вищого навчального закладу. Мобілізація торкнулася, передусім, активних учасників студентських заворушень.

З початком Першої світової війни у студентському середовищі відбулися певні зміни. Прибічники академічного руху остаточно об'єдналися з монархістами. Вони припинили боротьбу навіть за внутрішньоакадемічні вимоги. Становище демократично налаштованої частини вузівської молоді значно ускладнилося.

Демократична студентська молодь ще більше прагне до консолідації, виникають студентські організації. Важливим засобом антивоєнної пропаганди та революційної мобілізації демократичного студентства у досліджуваний період був нелегальний листковий друк. Листівки випускалися з приводу найбільш важливих подій у суспільно-політичному житті країни, таких дат у революційному русі, як 1 травня, річниця кривавої неділі, ленський розстріл тощо.

Мобілізація вузівської молоді сприяла антивоєнній агітації в армії. Студенти вели пропаганду серед поранених у воєнних шпиталях, поширювали листівки серед солдатів, закликаючи боротися проти імперіалістичної війни, за заміну існуючого державного ладу.

У період революційної ситуації (осінь 1916 - лютий 1917 рр.) студентський рух за масовістю та політичною спрямованістю піднявся на вищий щабель. З початком революції у більшості вищих навчальних закладів України були розміщені штаби бойових дружин та збройні склади, формувалися санітарні та міліцейські загони. За прикладом робітників у Харкові, Києві, Катеринославі були утворені студентські збройні загони.

У роки Першої світової війни спостерігається тенденція до збільшення кількості нелегальних гуртків учнівської молоді, об'єднання розрізнених гуртків і груп. Сформувалася загальна учнівська організація «Юнацька спілка Лівобережної України». Вона складалася з окремих гуртків на чолі із головами, об'єднання останніх у межах одного міста становило «Юнацьку громаду». Керівним органом організації вважався з'їзд представників юнацьких громад і окремих гуртків, а виконавчим - виконавчий комітет у складі трьох осіб. «Юнацька спілка Лівобережної України» проводила освітню роботу серед молоді, поширювала україномовну літературу, займалася агітацією серед населення.

Документи свідчать про прагнення «Юнацької Спілки Лівобережної України» до об'єднання з іншими політичними силами. Діяльність «Юнацької спілки Лівобережної України» набувала все виразнішого національного характеру. Влада, намагаючись відвернути увагу учнівської молоді від політичної діяльності, організує у 1915-1916 рр. Так звані трудові учнівські дружини. Вони створювалися з метою надання допомоги у сільськогосподарських роботах сім'ям призваних на війну. Крім господарської вигоди утворення учнівських трудових дружин давало можливість владі тримати молодь під контролем, відвертаючи її увагу від антиурядових виступів.

Отже, в умовах посилення урядової реакції діяльність студентських організацій набувала характеру ліберальної опозиції режиму. Значного поширення набуває «академізм». Протистояння між академістами та радикально налаштованою частиною студентства розпорошувало студентський рух. Учнівська молодь у ці роки зосередилася на створенні нелегальних організацій, вивчала партійну літературу, розповсюджувала серед учнів опозиційні відозви. У роки Першої світової війни пожвавлюється діяльність студентських гуртків різних політичних напрямків. Учнівській молоді вдалося створити загальну організацію «Юнацька спілка», яка об'єднала нелегальні гуртки Лівобережної та Правобережної України.

У висновках узагальнено основні результати дослідження. Вони зводяться до таких положень: Аналіз стану наукового вивчення теми дозволив дійти висновку, що діяльність студентської та учнівської молоді наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. є одним з малодосліджених питань історичної науки, що і підтверджує необхідність даної дисертаційної роботи. Залучена до дослідження джерельна база є достатньо репрезентованою і достовірною, що дозволило виконати визначені у дисертації дослідницькі завдання.

Рух студентської та учнівської молоді на підросійських землях наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. був чинником політичної боротьби, складником загальнонаціонального руху українців.

Під українським студентським та учнівським рухом доцільно розуміти як його організовані форми (гуртки, товариства, організації, об'єднання тощо), так і участь студентів та учнів у політичному житті, зокрема у формуванні й діяльності політичних партій, масових акціях тощо. Форми й методи суспільно-громадської діяльності студентів та учнів змінювалися залежно від ситуацій, які мали місце в цей період.

Основними напрямками роботи студентської та учнівської молоді були громадсько-політична та культурно-просвітницька діяльність. При цьому домінувала культурно-просвітницька робота, яка спрямовувалася на пожвавлення національно-громадського життя українців шляхом вивчення і популяризації української мови, літератури, історії та культури.

У 90-х рр. ХІХ ст. українське студентство, сприйнявши національно-патріотичні ідеї, включається у визвольний рух як самостійна організована сила. Набирає сили тенденція до організаційного згуртування та політичного самовизначення вузівської молоді. Активізацію руху вузівської молоді спричинило впровадження Університетського статуту 1884 р., який ліквідував автономію вищих навчальних закладів. Негативна реакція радикально налаштованої частини суспільства, головним чином української молоді, на поміркованість українофілів призводить до появи політичних організацій. У 1891 р. члени Харківської «Молодої громади» заснували «Братство тарасівців», започаткувавши в суспільно-політичній думці України кінця ХІХ ст. націонал-державницький напрям.

Під впливом «Братства тарасівців» виникли українські студентські громади, головним завданням яких була боротьба за національне, економічне і політичне відродження України. Важливим кроком у процесі трансформації українського культурно-національного руху в політично-національний було створення у 1897 р. «Всеукраїнської загальної безпартійної демократичної організації».

Початок ХХ ст. став періодом активізації українського молодіжного руху. Рух студентів та учнів, хоч і мав здебільшого академічний характер, сприяв формуванню у молодого покоління прогресивних суспільно-політичних переконань. Радикально налаштована студентська та учнівська молодь намагалася внести до нього елементи протесту проти самодержавства. Зазнавши впливу революційної боротьби робітників студентський та учнівський рух набув ознак політичного.

У 1905-1907 рр. рух студентської та учнівської молоді набув революційного характеру. Антиурядові виступи учнів і студентів виражалися у різноманітних формах: участь у політичних мітингах, демонстраціях, страйках, поширення нелегальної антиурядової літератури. Одним з головних завоювань опозиційної діяльності української студентської та учнівської молоді став вимушений дозвіл російського уряду на впровадження у навчальний процес української мови та викладання у навчальних закладах окремих українознавчих дисциплін.

Після поразки революції 1905-1907 рр. антиурядовий рух пішов на спад, форми і методи опозиційної діяльності української організованої молоді набули більш поміркованого характеру. У 1908-1913 рр. поширення набувають академічні форми студентського руху: земляцтва, корпорації. Між академістами та радикально налаштованою частиною студентства існувало протистояння, яке послаблювало загальний студентський рух. Поширеними формами протесту були неявка на заняття, подання петицій, страйки.

Учнівський рух у роки реакції був представлений діяльністю різноманітних нелегальних організацій. Їх діяльність обмежувалася вивченням партійної літератури, читанням рефератів, поширенням в учнівському середовищі нелегальних видань. Виступи учнів у ці роки носили стихійний характер, були спрямовані передусім на поліпшення своїх соціально-економічних умов. У боротьбі з учнівським рухом уряд застосовував циркулярні обмеження, виключення з навчальних закладів, заслання, арешти.

У протистоянні з урядом студентська та учнівська молодь використовувала революційну агітацію, пропаганду положень різних політичних партій через поширення прокламацій, відозв, газет, партійних документів антиурядового спрямування. Серед них переважали видання соціалістів-революціонерів, Української соціал-демократичної спілки («Спілки»), Української соціал-демократичної робітничої партії, Російської соціал-демократичної робітничої партії, інших партій. Реакцією на демократичний рух була діяльність монархічних і чорносотенних організацій. Саме їх руками царизм намагався придушити український національний рух.

З початком Першої світової війни форми прояву опозиційного руху студентської молоді дещо змінилися. Внаслідок загальної мобілізації він втрачає свою масовість. У 1914-1917 рр. активність студентства проявляється у відновленні й створенні студентських організацій різноманітних політичних напрямів. Їх робота носила переважно пропагандистський характер - випуск листівок з приводу важливих подій суспільно-політичного життя, видання відозв з антивоєнними та антиурядовими закликами.

У 1914-1917 рр. в учнівському середовищі простежується тенденція до об'єднання розрізнених гуртків в єдину організацію. Найвпливовішою силою опозиційного до царизму українського молодіжного руху стала учнівська організація - «Юнацька спілка», до складу якої входили таємні учнівські гуртки Лівобережної та Правобережної (з травня 1916 р.) України. Діяльність цього об'єднання мала виразний національний характер, відігравала важливу роль у політичному вихованні українського населення, у консолідації їх зусиль у боротьбі з самодержавним режимом за соціальне та національне визволення.

Відтворення історії руху студентської та учнівської молоді на Україні на межі ХІХ-ХХ ст. дозволяє з'ясувати чимало важливих питань щодо ідейної еволюції українського суспільства, формування національної свідомості.

Размещено на Allbest.ru