У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні рамки, наукову новизну та практичне значення дисертації, з'ясовано методологічне підґрунтя дослідження, визначено об'єкт і предмет роботи, мету і завдання.

У першому розділі - "Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження" проаналізовано наукову літературу з теми дисертації, охарактеризовано історіографічні та інші джерела.

З'ясовано відмінності між поняттями "знання (свідчення) про слов'ян", "знайомство зі слов'янами", з одного боку, і сутністю понять "слов'янознавство" або "славістика", з іншого. Відомо: знання будь-якого етносу про минуле, дійсність і мову сусідніх народів і, навпаки, останніх про нього становлять складний соціально-культурний та історико-психологічний феномен. Однак вони стають наукою, коли формується теоретичний підхід до них, робляться спроби виявити закономірності, зробити узагальнення. У галузі історії наука з'являється тоді, коли виникає не лише теоретичний підхід до вивчення минулого, але й досліджуються історичні джерела і має місце їх критика.

Автор дотримується прийнятої у спеціальній літературі дефініції, згідно з якою слов'янознавство (славістика) є "комплексом наукових дисциплін, що має відповідну внутрішню єдність і включає лінгвістику, літературознавство, історію (у тому числі історію культури), а частково і деякі інші науки, що вивчають суспільне життя слов'янських народів, їх взаємовідносини один з одним і з сусідніми народами" Предисловие // Славяноведение в дореволюционной России: Биобиблиографический словарь / Ред. кол. С.Б. Бернштейн, А.И. Горяинов, В.А. Дьяков (отв. ред. ) и др. - М., 1979. - С. 6. . Отже, історична славістика є невід'ємною складовою цього комплексу, що окрім вивчення політичних, економічних і соціальних аспектів буття слов'янських народів, включає у себе історію суспільної думки, культури і права.

Зауважимо, що уявлення про предмет славістики можуть мати різний зміст і всілякі відтінки тлумачення, залежно від того, де і ким вони вживаються. Існують й регіональні особливості у підході до його розуміння. Так, для неслов'янських країн славістика є комплексом дисциплін, що вивчає історичний розвиток і сучасну дійсність усіх слов'янських народів. Що стосується слов'янських країн, то в цьому відношенні сфера предмету слов'янознавства звужується, і, крім власного країнознавства (що також є частиною славістики), під ним розуміється вивчення - історії, культури, літератури і мов інших слов'янських народів. Для України ж дослідження історії, мови, етнографії, літератури українського, білоруського і російського народів традиційно не вважається слов'янознавством. А до нього відносяться студіювання матеріальної та духовної культури слов'янських племен додержавних об'єднань, а також південних і західних слов'ян. Вивчення вітчизняних сюжетів ученими кожного слов'янського народу збагачує науку про слов'ян в цілому, але це не змінює визначення названого предмета для кожного народу окремо.

Історіографія питання. Упродовж останнього десятиріччя в історичній науці помітно зріс інтерес до проблеми з'ясування процесу зародження й розвитку наукових пошуків у сфері вивчення минулого інших слов'янських народів. Однак, питання періодизації процесу розвитку української історичної славістики нового часу не ставало темою спеціального дослідження. По суті, воно залишалося поза дослідницькою увагою вітчизняних і зарубіжних учених, які лише опосередковано торкалися висвітлення окремих його аспектів.

Проведений нами аналіз усіх виявлених опублікованих праць, що стосуються загального розвитку української історіографії нового часу, і робіт, пов'язаних з історією слов'янознавства, дозволив класифікувати їх на чотири групи. До першої належать роботи українських і російських учених останньої третини ХІХ - початку ХХ ст. (В. Антоновича, Д. Багалія, М. Василенка, М. Грушевського, М. Зерова, В. Іконникова, М. Костомарова, О. Кочубинського, О. Лазаревського, О. Левицького, М. Максимовича, В. Петрикевича, І. Самчевського, І. Срезневського, І. Ягича), в яких висвітлено розвиток української історіографії нового часу, зроблено спроби узагальнити уявлення і знання тогочасних авторів про слов'янські народи. Роботи І. Срезневського та О. Кочубинського започаткували дослідження історії української славістики, що розглядалася як складова частина російської науки. Зокрема, О. Кочубинський високо цінував значення діяльності Румянцевського гуртка у формуванні російського слов'янознавства, члени якого (Є. Болховітінов, П. Кеппен, М. Бантиш-Каменський) відіграли помітну роль у становленні українських славістичних студій першої третини ХІХ ст. Кочубинский А.А. Адмирал Шишков и канцлер гр. Румянцев: Начальные годы русского славяноведения. - Одесса. - 1887-1888. - С. 211. Окремі аспекти початкового етапу розвитку слов'янознавства в Україні аналізувалися І. Ягичем в узагальнюючій праці з історії слов'янської філології Ягич И.В. История славянской филологии. - СПб. - 1910. - С. 163, 164, 166 та ін. .

Друга група наукової літератури - праці українських і російських радянських істориків. У роботах 20-40-х рр. ХХ ст. (Д. Багалія, М. Возняка, О. Гермайзе, М. Грушевського, Д. Дорошенка, П. Клепатського, І. Крип'якевича, О. Оглобліна, М. Петровського) вивчався розвиток українського історіографічного процесу XVIII - XIX ст. У 50 - 60-х рр. українські історики (Я. Дзира, В. Жебокрицький, Л. Коваленко, М. Марченко, Л. Полухін, Ф. Шевченко) торкнулися висвітлення в українській історичній думці історії слов'янських народів. Зокрема, Л. Коваленко й Ф. Шевченко розглянули погляди І. Франка на історію поляків, а В. Жебокрицький проаналізував бачення ним минулого південнослов'янських народів Коваленко Л. А.І.Я. Франко - історик-славіст // Укр. іст. журнал. - 1966. - № 8. - С. 53-61; Його ж. Історичні погляди Івана Франка // І.Я. Франко як історик: Наукові записки Інституту історії АН УРСР. - К., 1956. - Т. 8. - С. 3-33; Шевченко Ф.П. Іван Франко про польсько-українські відносини та історію Польщі // Там само. - С. 51-79; Жебокрицький В.А. Деякі питання історії південних слов'ян в творчості І. Франка // Наукові записки Київського державного університету. - Т. XV. - Вип. 8: Збірник історико-філософського факультету. - 1956. - № 8. - С. 115-125. . Дослідивши творчий доробок І. Срезневського, Я. Дзира дійшов висновку, що вчений став одним "із засновників української і російської славістичної школи" Дзира Я. Творець "Запорожской старины" (До 155-річчя від дня народження І.І. Срезневского) // Укр. іст. журнал. - 1967. - № 6. - С. 139. . Зауважимо, що цим працям, як і більшості історіографічних робіт радянських авторів взагалі, була притаманна жорстка ідеологічна детермінованість. Адже кожний дослідник знаходився у становищі заручника тоталітарного режиму (наприклад, Л. Коваленко і Ф. Шевченко зазнали переслідувань), а відтак ступінь їх наукової об'єктивності безпосередньо залежав від сили його тиску на автора.

У 70 - 80-х рр. ХХ ст. дослідження процесу вивчення минулого слов'янських народів в Україні активізувалося. Л. Коваленко одним із перших окреслив стан вивчення минулого слов'янських народів в українській історіографії першої половини ХІХ ст., з'ясував коло вчених, котрі працювали в галузі славістики і визначив основні слов'янознавчі центри Коваленко Л.А. Питання історії зарубіжних слов'ян в українській історіографії першої половини ХІХ ст. // Історіографічні дослідження. - К., 1973. - Вип. 6. - С. 116-127. .Ф. Шевченко, А. Санцевич, Г. Чернявський, В. Сарбей, В. Чорний, Я. Ісаєвич стали авторами біографічних нарисів про відомих українських істориків-славістів Славяноведение в дореволюционной России: Библиографический словарь. - С. 52-53, 142-143, 161-162, 172-175Э, 191-193 та ін. .О. Скакун констатувала науковий доробок М. Владимирського-Буданова та М. Максимейка у галузі славістики Скакун О.Ф. М.О. Максимейко - історик (До 100-річчя від дня народження) // Укр. іст. журнал. - 1970. - № 7. - С. 119-122; Вона ж. М.Ф. Владимирський-Буданов як історик права України // Проблеми правознавства: Міжвідомчий науковий збірник. - К., 1974. - Вип. 27. - С. 134-142. . Історичні погляди І. Срезневського стали об'єктом дослідження А. Крюкова Крюков А.В.И. И. Срезневский как историк: Автореф. дис.... канд. ист. наук. - К., 1977. .А. Мартиненко, В. Чорний акцентували увагу на рівні вивчення історії Болгарії в Київському і Львівському університетах, а С. Страшнюк реконструював процес зародження болгаристики в Харківському університеті Мартиненко А.К. Из истории развития болгаристики в Киевском университете // Университетските изследвания и преподавание на българската история у нас и в чужбина: Международен симпозиум. - София, 1981. - С. 92-102; Чорний В.П. Исследование и преподавание истории Болгарии во Львовском университету // Там само. - С. 125-138; Страшнюк С.Ю. Болгаристика в Харківському університеті (1805-1869) // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1990. - Вип. 42. - С. 119-126. .

Окремі джерелознавчі аспекти досліджуваної нами проблеми знайшли відображення у працях О. Апанович, Я. Ісаєвича, Я. Дзири, Ю. Луценка, Ф. Шевченка та інших авторів. Зокрема, О. Апанович слушно констатувала, що Український хронограф не лише містив чимало історичних відомостей "про навколишні сусідні і віддалені країни" (у тому числі слов'янські), але і "включав додаткові статті - хроніки Литви і Польщі", на тлі яких викладалася історія українських земель. Вона також висловила принципово важливе міркування, що в ньому (за списком Інституту рукописів НБУ НАН України ім.В.І. Вернадського) уперше в історичній думці зустрічається "свідомо сформульоване обґрунтування нового способу історичного викладу - не літературно-хронологічного, а тематичного, що знаменувало собою новий етап в розвитку українського історичного письменства" Апанович Е.М. Рукописная светская книга XVIIІ в. на Украине: Исторические сборники. - К., 1983. - С. 84, 93-94. .

Звертають увагу на себе праці Ю. Мицика, котрий проаналізував історичні погляди Ф. Софоновича, зупинився на з'ясуванні ним вкрай заплутаного в тогочасній історіографії питання походження слов'янських народів й довів чималий вплив "Кройники" на історичні компіляції П. Кохановського. Ряд важливих міркувань було висловлено ним у роботах, присвячених українським літописам XVII ст. Зокрема, з'ясував, що в другій редакції Українського хронографу чимало уваги "приділено походженню слов'ян і прибалтійських народів" Мыцык Ю.А. Украинские летописи XVII века: Уч. пособие. - Днепропетровск, 1978. - С. 28. . Вивчення наукового доробку М. Максимовича дало підстави М. Маркову назвати його "видатним славістом першої половини ХІХ ст. ", котрий "по-новому підійшов до розгляду ряду важливих питань етногенезу і географічного розміщення слов'ян" Марков П.Г. Общественно-политические и исторические взгляды М.А. Максимовича. - К., 1986. - С. 176. . Аналізуючи історичні погляди М. Костомарова, Ю. Пінчук відзначав його інтерес до проблем історії слов'янських народів Пинчук Ю.А. Исторические взгляды Н.И. Костомарова. - К., 1984. - С. 57-58, 62 та ін. .

У середині ХХ ст. важливим внеском у дослідження історії слов'янознавства в Росії стали роботи російських учених М. Державіна, О. Нікітіна, В. Пічети, О. Робінсона. Упродовж 70 - 80-х рр. опрацювання наукового доробку українських істориків-славістів здійснювалося у працях А. Горяїнова, М. Досталь, В. Дякова, Ю. Іванова, О. Мильникова, М. Миронової, М. Нікуліної, М. Робінсона, Л. Юрченкової. Так, О. Мильников уперше дослідив витоки формування науки про слов'янські народи в Росії, й дійшов висновку, що воно відбувалося синхронно з аналогічними процесами в інших європейських країнах. Поділяємо його думку, що важливим кроком у висвітленні загальнослов'янської проблематики в Московії наприкінці XVII ст. стала поява київського "Синопсису". На жаль, дослідник обійшов мовчанкою висвітлення характеру знань про минуле слов'янських народів в інших творах української історіографії раннього нового часу Мыльников А.С. Об истоках становления славяноведения в России: К вопросу об изучении "предистории" славистики // Историографические исследования по славяноведению и балканистике. - М., 1984. - С. 18-21. .Л. Горіна розглянула громадську і наукову діяльність професора Харківського університету М. Дринова. Останній, на її думку, висунув оригінальну концепцію про поетапне появлення слов'ян на Балканах уже в ІІ-ІІІ ст., а також зробив ряд важливих висновків щодо характеру богомильського руху в Болгарії, "які суттєво відрізнялися від прийнятих на той час в історичній науці" Горина Л.В. Марин Дринов - историк и общественный деятель. - М., 1986. - С. 179-180. .

На особливу увагу заслуговують змістовні дослідження Л. Лаптєвої, яка плідно вивчала слов'янознавчі студії в Росії, приділяючи певну увагу окремим сторонам творчого доробку деяких українських славістів. Дійшла висновку, що найбільш визначним досягненням російської історіографії ХІХ ст. у вивченні балтійських слов'ян були праці О. Котляревського, які "відкрили нові шляхи у науці". Дослідниця слушно констатувала, що роботи А. Ясинського з проблем соціально-правової історії середньовічної Чехії "є вершиною російської буржуазної науки щодо розглянутих в них проблем, і не втратили відповідного значення й до наших днів" Лаптева Л.П. Изучение истории славян // Славяноведение в дореволюционной России: Изучение южных и западных славян / Отв. ред. Д.Ф. Марков, В.А. Дьяков. - М., 1988. - С. 231-235. . Утім, Л. Лаптєва, як і переважна більшість російських радянських істориків, розглядала наукові здобутки українських славістів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. частиною російської, а не української історіографії.

До третьої групи належать роботи сучасних українських істориків С. Величенка, Л. Винара, О. Гуржія, Д. Данилюка, Я. Дашкевича, В. Замлинського, Я. Калакури, М. Ковальського, З. Когута, В. Кравченка, В. Матях, Ю. Мицика, Ю. Пінчука, В. Потульницького, П. Саса, Ф. Сисіна, В. Смолія, С. Стельмаха, В. Ульяновського, І. Шевченка та інших авторів, у яких вивчаються окремі аспекти досліджуваної нами проблеми. Так, характеризуючи історичні погляди Самійла Величка, П. Сас зауважував, що у сформульованій ним схемі етногенезу українського народу використовувалася популярна у польській історіографії XVI-XVII ст. теорія сарматизму, а тому руси і поляки виводилися з одного сарматського кореня. На думку вченого, П. Симоновський, у перекладі "Історії війни козаків проти Польщі" французького автора П'єра Шевальє, вперше в українській історіографії XVIII ст. застосував елементи наукового перекладу Сас П. Історична думка // Історія української культури у 5 т. - Т. 3: Українська культура другої половини XVII-XVIII століть. - К., 2003. - С. 563, 565. .Ю. Пінчук у монографії "Микола Іванович Костомаров" слушно відмітив, що праця "Останні роки Речі Посполитої" є "однією з найфундаментальніших монографій не тільки у творчому доробку М.І. Костомарова, а й у вітчизняній історіографічній спадщині ХІХ ст. взагалі" Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. - К., 1992. - С. 158. . На участі українських істориків-славістів М. Владимирського-Буданова, М. Драгоманова, Ф. Фортинського, Т. Флоринського в інтенсивних інтеграційних процесах в європейській історичній науці наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. зроблено акцент у монографії С. Стельмаха Стельмах С. Історична наука в Україні епохи класичного історизму (ХІХ - початок ХХ століття): Монографія. - К., 2005. - С. 318-320. .

Зрештою, зауважимо, що сучасні українські вчені доклали чимало зусиль для концептуального оновлення української історичної науки, піднесення її статусу й поступового входження до світового інтелектуального простору. Крім того, їх дослідження засвідчили, що традиційна для історичної думки України історіографічна тематика містить у собі великий творчий потенціал, й довели, що вивчення слов'янознавчої проблематики має підстави розглядатися у рамках академічного дискурсу.

До четвертої групи належать роботи сучасних зарубіжних авторів. Насамперед, над вивченням різних питань і аспектів історії славістики продовжують плідно працювати сучасні російські науковці. Зокрема, праці О. Мильникова, у яких ґрунтовно розглянуто процес рецепції слов'янського світу в історіографії країн Центрально-Східної Європи XVI - початку XVIII ст., чимало сприяли дослідженню одного із важливих аспектів етнокультурної системи слов'янського світу раннього нового часу - витоків наукового інтересу до минулого слов'янських народів Мыльников А.С. Картина славянского мира: Взгляд из Восточной Европы. Этногенетические легенды, догадки, протогипотезы XVI - начала XVIII века. - СПб., 1996; Його ж. Картина славянского мира: Взгляд из Восточной Европы. Представления об этнической номинации и этничности XVI - начала XVIII века. - СПб, 1999. .Л. Лаптєва поглибила вивчення різних аспектів історії слов'янознавства в Росії в ХІХ ст., зокрема вказувала, що праці Ю. Венеліна "стимулювали діяльність болгарських істориків по вивченню духовного спадку і сучасного стану свого народу", і вважала, що "праці Дринова з історії Болгарії, болгарської мови і культури, його практична діяльність по відродженню болгарської державності була наріжним каменем у формуванні будівлі незалежної Болгарії" Лаптева Л.П. История славяноведения в России в XIX веке. - М., 2005. - С. 830. .М. Досталь проаналізувала ключові аспекти процесу створення славістичної кафедри в університеті Св. Володимира Досталь М. До історії становлення і розвитку славістики в київському університеті святого Володимира // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць. - К., 1993. - Вип. 4. - С. 3-12. . Предметом вивчення у монографічному дослідженні С. Михальченко стали наукові праці представників київської історичної школи в російській історіографії, до складу якої вчений зараховував В. Антоновича, М. Довнар-Запольського та їхніх учнів Михальченко С.И. Киевская школа в российской историографии (школа западно-русского права). - М.; Брянск, 1996; Його ж. Киевская школа в российской историографии (В.Б. Антонович, М.Н. Довнар-Запольський и их ученики). - М.; Брянск, 1997. . М. Кручковський у своєму дисертаційному дослідженні зробив спробу з'ясувати ступінь вивчення польської проблематики в російській історіографії другої половини ХІХ ст., зокрема, охарактеризував погляди М. Владимирського-Буданова, М. Костомарова, В. Антоновича на Люблінську унію, а також проаналізував концепцію М. Владимирського-Буданова про вплив магдебурзького права на історичну еволюцію Польської держави Кручковский Т.Г. Польская проблематика в русской историографии второй половины XIX века: Дис. канд. ист. наук. - М., 1992. - С. 130, 135, 157. . Зауважимо, що для представників сучасної російської історіографічної школи продовжує залишатися характерним трактування наукового спадку українських істориків складовою російської історіографії.

Чималий інтерес для висвітлення окресленої нами проблеми мають праці польських дослідників С. Козака, М. Чеха, Л. Шафран-Садковської, В. Пелтц, Т. Хинчевскої-Хеннель та інших авторів. Так, для розуміння чинників інтересу українських інтелектуалів до польської історії та культури упродовж раннього нового часу наукову цінність мають спостереження Т. Хинчевскої-Хеннель й української дослідниці Н. Яковенко щодо феномену польсько-української двомовності Chynczewska-HenneI T., N. Jakowenko. SpoIeczenstwo-reIigia-kultura // Miedzy soba: Szkice historyczne polsko-ukrainskie / pod red. Prof. Teresy Chyncenske-Hennel i prof. Natalii Jakowenko. - Lublin, 2000. - S. 111-151. .Л. Шафран-Садковська проаналізувала трактування проблеми етнології слов'ян у польській історіографії від доби середньовіччя до кінця ХІХ ст., зокрема вказала на вплив польської історичної думки на історіографічний процес в Україні періоду раннього нового часу Szafran-Szadkowska L. Zagadnienie etnogenezy slowian w historiografii polskiej: w okreie od sredniowiecza do konca XIX stulecia. - Opole, 1983. - S. 56. . Становлення наукового інтересу П. Гулака-Артемовського до польської проблематики дослідив С. Козак Kozak S. Hulak-Artemowski w kregu Mickiewicza i problematyki polskiej // Z dziejow stosunkow literackich polsko-ukrainskich / Pod. red. St. Kozaka i M. Jacobca. - Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk, 1974. - S. 91-104. .

Італійська дослідниця Дж. Броджі Беркоф проаналізувала концепцію "Літописця" Д. Туптала в контексті західноєвропейської культури Brogi Bercoff G. Dymitr Tuptalo, metropolita Rostowa // Brogi Bercoff G. Krolewstwo Slowian: Historiografia Renesansu i Baroku w Krajach slowianskich. - Warsawa, 1998. - S. 180-196; Ibid. The "Letopisec" of Dimitrij Tuptalo, the Metropolitan of Rostov, in the Context of Western European Culture. // Ricerche slavistiche. - XXXIX-XL. - 1992/93. - Cr. 1 (Contributi Italiani all'XI Congresso Internazionale degli Slavisti. - Bratislava 30 agosto-8 settembre 1993). - S. 293-364. . Ії колега Дж. Делль Агата звернувся до вивчення історичних поглядів Ф. Прокоповича, зокрема правомірно поставив під сумнів поширену в літературі думку, що ініціатива перекладу російською мовою книги М. Орбіні "Царство Слов'ян" належала саме йому, та вказав на нього як автора передмови до цієї книги, не вдаючись до аналізу її змісту Дель Агата Дж. Русский перевод "Царства славян” Мавро Орбини // Советское славяноведение. - 1990. - № 5. - С. 58-68. .

Деякі питання історії славістики в Росії і Україні досліджувалися болгарськими науковцями. Так, Д. Ангелов і Т. Тодоров першими намагалися проаналізувати внесок М. Державіна у вивчення історії Болгарії, а Є. Дроснева реконструювала процес становлення болгаристики в Росії до середини ХІХ ст. Ангелов Д., Тодоров Т.Н.С. Державин като историк на българския народ // Исторически преглед. - 1963. - № 6. - С. 74-93; Дроснева Е.Д. Становление русской болгаристики (до середины ХІХ в.). Автореферат дис.... канд. ист. наук. - Л., 1980. . Предметом вивчення Л. Мінкової став вплив наукової і громадської діяльності М. Мурзакевича на національне і культурне відродження болгарського народу Минкова Л. Одеският историк Николай Никифорович Мурзакевич и Българското възраждане (първа част) // Исторически преглед. - 2003. - № 1-2, 3-4. .

Підсумовуючи історіографічний огляд проблеми, вважаємо за необхідне наголосити на наступних принципових зауваженнях.

По-перше, аналіз існуючої літератури засвідчує, що в історіографії ХІХ - початку ХХ ст. дослідження порушеної нами проблеми носило лише фрагментарний характер.

По-друге, в радянській історіографії 50 - 80-х рр. ХХ ст. було розроблено концепцію історії слов'янознавства в Росії до 1917 року, в якій науковий доробок українських істориків-славістів розглядався складовою частиною російської науки. Водночас дослідникам вдалося окреслити коло питань минулого слов'янських народів, що цікавили українських істориків ХІХ - початку ХХ ст.

По-третє, у працях українських учених з історії розвитку історичної думки в Україні дана проблема майже не вивчалася. Разом з тим, минуле слов'янських народів, насамперед польського, привертало їх увагу у контекстах дослідження давньої історії слов'ян, а також доби перебування українських земель у складі польської держави.

По-четверте, кількість спеціальних праць, безпосередньо присвячених розвитку історико-славістичних досліджень, є порівняно незначною як у вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії. Переважно - це розвідки про учених-славістів або ж діяльність славістичних центрів упродовж обмеженого хронологічного періоду.

українська історична славістика

Все зазначене вище дає підстави стверджувати, що більшість аспектів даної проблеми або вивчені поверхово, або взагалі залишилися поза увагою істориків, а відтак потребують свого спеціального комплексного дослідження.

Джерельну базу дисертації склали різноманітні за походженням, ступенем інформативності, видовими ознаками й змістом опубліковані та архівні документальні матеріали, а також історіографічні джерела. Автором було опрацьовано архівні матеріали 60-ти фондів 15 архівосховищ і 9 рукописних відділів наукових бібліотек України, Російської Федерації та Республіки Польщі.

Найбільш вагомими серед використаних джерел є історіографічні, під якими розуміємо "специфічну групу джерел, яка містить інформацію про історіографічний процес і водночас постає доробком цього процесу" Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII - початок ХХ століття). - К., 2000. - С. 37. . У ній найціннішими є праці істориків (монографії, статті, рецензії, критичні огляди, наукові доповіді тощо), які, за слушним спостереженням М. Нечкіної, є "основним і найважливішим фактом історії науки" Нечкина М.В. История истории (Некоторые методологические вопросы истории исторической науки) // История и историки. Историография истории СССР: Сб. статей. - М., 1965. - С. 11. .

Важливу групу історіографічних джерел склали рукописні пам'ятки останньої чверті XVII - XVIII ст., що зберігаються у відділі рукописів Російської національної бібліотеки (м. Санкт-Петербург). Так, у фонді "Головне зібрання рукописної книги" опрацьовано оригінали "Хронографу" та "Обширного Синопсису Руського" П. Кохановського, що дозволили реконструювати його бачення історії слов'янських народів.

Чималу наукову цінність становлять українські літописи XVII - XVIII ст., що знаходяться у відділі рукописів Бібліотеки академії наук РАН (м. Санкт-Петербург): список XVIII ст. Густинського літопису з додатками, список компіляції XVIII ст. "Історія малоросійських козаків і війн Богдана Хмельницького", збірник з історії Польщі, написаний українським скорописом XVIII ст., історичний збірник, в якому знаходиться Український хронограф першої редакції зі статтею "Про Чеське королівство кройника" та історичний компендіум другої половини XVII ст., до складу якого входив і Літопис Бенвільського.

Для з'ясування наукових інтересів Ф. Прокоповича у галузі слов'янської історії використано рукописні історичні збірники з його особистої бібліотеки, що зберігаються в Архіві Санкт-Петербурзького Інституту історії РАН. Було також проаналізовано й рукописні збірники з фонду "Колекція Воронових" цього ж архіву: "Короткий огляд Молдавії і Волощини та інших прилеглих земель", "Короткий опис народу слов'янського", "Короткий опис про початок народу слов'янського" та ін.

Осмисленню складного процесу розвитку наукового інтересу українських вчених до минулого слов'янських народів сприяло вивчення матеріалів Російського державного архіву давніх актів (м. Москва). Насамперед, йдеться про матеріали фонду "Рукописний відділ Бібліотеки Московського головного архіву МЗС" (Ф.181). Тут зберігаються рукописи праць М. Бантиш-Каменського "Повідомлення про посольства, договори і т.п. між Росією і європейськими дворами", "Виписка про кандидата на польський престол і обрання Августа ІІ" та ін., які дозволили провести атрибуцію деяких з них, видрукуваних анонімно у середині ХІХ ст. Були використані й складені цим дослідником архівні описи, що стосувалися зносин Росії з Польщею: "Книги і справи 1462-1719 рр. ", "Грамоти 1572-1699 рр.", "Грамоти 1431-1717 рр. "; зносин Росії з Сербією, Чорногорією: "Справи 1699 - 1717 рр." та ін.

Важливе значення для вивчення порушеної проблеми мало опрацювання "Українського хронографу" за списком Леонтія Боболінського, частини якого зберігаються у відділі рукописів Наукової бібліотеки ПАН (м. Краків) і в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім.В.І. Вернадського. Корисними для з'ясування її окремих аспектів були українські рукописи ХVII - XVIII ст. із фондів Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім.В.І. Вернадського: "Летописец то ест кройника", "Летописец из рукопису Варлаама Ясинского", "Летописец Иосафа Кроковского", "Летопись о начале света, особливо о Польще и Малой России", "Собрание от летописателей" Ф. Прокоповича та ін.

Особливу цінність мають матеріали творчої лабораторії істориків (рукописи у вигляді автографічних текстів, підготовчі матеріали, чернеткові нариси, нотатки, плани-проспекти тощо), що відкладалися в особових фондах архівосховищ. Їх залучення до історіографічного аналізу дозволяє повніше простежити формування наукових зацікавлень, хід мислення і творчий потенціал дослідників, встановити важливі хронологічні віхи процесу зародження та становлення наукових концепцій у галузі історії слов'янських народів; допомагає глибше осягнути як внесок окремих науковців до означеного процесу, а також значно розширити межі дослідження в просторовому вимірі, в якому відбувалися інтелектуальні процеси. Ці матеріали знаходяться в особистих фондах відділу рукописів Російської національної бібліотеки: В. Більбасова, П. Гулака-Артемовського, Інокентія (Борисова), П. Кеппена, М. Костомарова, О. Котляревського, Т. Флоринського. Чимало їх зберігається у фондах А. Буділовича, Ю. Венеліна, В. Григоровича відділу рукописів Російської державної бібліотеки та ін.

Чимало важливих матеріалів творчої лабораторії українських істориків-славістів ХІХ - початку ХХ ст. зосереджено у Санкт-Петербурзькому філіалі Архіву РАН у фондах М. Державіна, П. Кеппена, М. Сперанського, І. Срезневського, Ф. Успенського та ін. Зокрема, вони дозволили конкретизувати наукові зацікавлення слов'янським світом І. Срезневського у період його викладацької роботи в Харківському університеті, з'ясувати характер інтересу вченого до середньовічної історії Сербії, що не завжди визнавався дослідниками, які не мали для цього конкретних підтверджень. Також вивчалися плани, нотатки, початкові варіанти робіт із творчих лабораторій українських вчених-славістів М. Сперанського, І. Срезневського, що зберігаються у фондах Російського державного архіву літератури і мистецтва.

Цінний матеріал міститься в епістолярній спадщині вчених, нерідко розпорошеній по різних архівосховищах. Цей вид джерел, як за специфікою створення, загальною спрямованістю, так і за змістом, дозволяє уточнити наукові інтереси дослідників, еволюцію їх поглядів у вивченні конкретних наукових проблем. Аналізувалося листування батька й сина, Миколи і Дмитра Бантиш-Каменських і митрополита київського Євгенія (Болховітінова) із Архіву Санкт-Петербурзького Інституту історії РАН. Досліджувалося листування митрополита Євгенія, що зберігається серед інших матеріалів його особистого архіву в Російському державному архіві давніх актів. Були залучені й матеріали з колекції листів українських і російських істориків та вчених-славістів - М. Дринова, митрополита Євгенія, І. Лінниченка, М. Карамзіна, М. Мурзакевича, О. Котляревського, К. Радченка, А. Скальковського, І. Срезневського, А. Степовича, Т. Флоринського та ін., що знаходяться у різних фондах відділу рукописів Інституту російської літератури (Пушкінський дім) РАН. Подібні зібрання матеріалів зберігаються у фондах відділів рукописів Російської національної бібліотеки, Російської державної бібліотеки, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, а також Санкт-Петербурзького філіалу архіву РАН Російського державного архіву літератури і мистецтва тощо. Цікавими і корисними для з'ясування окремих аспектів теми стали публікації епістолярій О. Бодянського, М. Максимовича, М. Погодіна, І. Срезневського, а також матеріалів листування українських славістів з їх чеськими колегами Путевые письма И.И. Срезневского из славянских земель (1839-1842). - СПб., 1895; Письма к М.П. Погодтну из славянских земель (1835-1861) / Предисл. и прил.Н. Попова. - М., 1879 - 1880. - Вып. 1 - 3; Письма П.А. Кулиша к О.М. Бодянскому (1846 - 1877 гг.). - К., 1898. [Отд. оттиск из "Киевской старины”]; Письма М.П. Погодина к М.А. Максимовичу (1832 - 1873). - СПб., 1882; Письма Михаила Александровича Максимовича к Осипу Максимовичу Бодянскому 1838 - 1873 // Чтения в Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - Кн. 1. - М., 1887. - С. 117-181; Письма Николая Никифоровича Мурзакевича к Осипу Максимовичу Бодянскому 1838 - 1866 // Чтения в Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - Кн. 1. - М., 1887. - С. 183-213; Письма Петра Алексеевича Лавровского к Осипу Максимовичу Бодянскому. 1851 - 1876 // Чтения в Обществе истории и древностей российских при Московском университете. - Кн. 1. - М., 1887. - С. 215-250. .

Цінним джерелом для висвітлення теми виступають мемуарні твори. Вони дають змогу реконструювати наукову діяльність вченого-історика з його індивідуальними особливостями, прикметні риси середовища, до якого він належав, а також тієї епохи, в якій творив. Мемуари також дозволяють проаналізувати факти, через які проявлялися погляди науковця та його колег, вивчати специфіку трактування і викладу ними тієї або іншої наукової проблеми. Зокрема, для розуміння закономірностей зародження наукового інтересу українських інтелектуалів до слов'янської теми важливе значення має "Мандрівний щоденник" вихованця Київської академії Ф. Тимковського, в якому описано його враження від зустрічей із лужицькими сербами у 1813 - 1814 рр. (Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім.В.І. Вернадського). Не меншу зацікавленість викликає щоденник наукової подорожі по слов'янських землях у 1821 - 1824 рр. випускника Харківського університету П. Кеппена (Санкт-Петербурзький філіал архіву РАН). Його матеріали свідчать, що головною метою своєї подорожі автор вважав установлення зв'язків з ученими і громадськими діячами слов'янського світу - В. Ганком, Й. Добровським, Ф. Палацьким, Ф. Челаковським, Й. Юнгманом та ін. Вивчення в Архіві Санкт-Петербурзького Інституту історії РАН щоденника А. Скальковського дозволило визначити коло залучених ним джерел й етапи дослідницької роботи при підготовці книги "Болгарські колонії в Бессарабії і Новоросійському краї". Велике значення для реконструкції творчої біографії О. Котляревського мають спогади про нього його колег і учнів, що містяться у фондах академіка О. Пипіна у відділі рукописів Інституту російської літератури (Пушкінський дім) РАН.

Важливим для з'ясування біографій і досягнень українських істориків є опубліковані мемуарні твори відомих вітчизняних й зарубіжних істориків, діячів науки і культури: І. Лінниченка, О. Маркевича, М. Сперанського, І. Срезневського та ін. Срезневский И.И. Воспоминания о В.В. Ганке // Известия II отд. Имп. АН. - Т. IX. - СПб., 1851. - С. 215-229; Срезневский И.И. Воспоминания о научной деятельности Евгения, митрополита Киевского // Сборник статей читанных в ОРЯС Имп. АН. - Т. V, Вып. І: Чтения 18 дек. 1867 года в память митрополита Киевского Евгения с прилож. - СПб, 1868. - С. 1-42; Новороссийский университет в воспоминаниях современников: К 135-летию Одесского университета / Составление, археографическая обработка и подготовка текстов, авторство предисловия, комментариев и имен. указателя Ф.А. Самойлова. - Одесса, 1999. .