Харків у роки німецької окупації (1941-1943)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

УДК 94 (477)”194/194”

Харків у роки німецької окупації (1941 - 1943)

спеціальність - 07. 00. 01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Скоробогатов Анатолій Васильович

Харків 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться " 20 " жовтня 2006 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий " 19 " вересня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

війна окупаційний україна радянський

АНОТАЦІЯ

Скоробогатов А.В. Харків у роки німецької окупації (1941 - 1943) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - історія України - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2006.

У дисертації на основі вітчизняних та закордонних джерел відтворюється широка картина підокупаційної дійсності найбільшого міста СРСР, загарбаного вермахтом. Розкриваються анатомія встановленого ”нового порядку”, політика окупаційної влади, її коливання поміж ідеологією та військовим прагматизмом. Окремо розглядаються діяльність місцевого українського управління, його роль в системі окупаційних органів влади. Детально досліджені організація, програма та діяльність основних політичних сил. Серед них - антибільшовицького спрямування, таких як дворянська організація, західноукраїнські та місцеві націоналісти. Переглянута стара традиція зведення усіх потоків радянського руху Опору до партійного підпілля. У центрі дисертації - доля простої людини під час окупації. Всебічно проаналізовані демографічний склад харків'ян, кліматичні, матеріальні, правові, соціальні та ін. умови життя населення під німцями, його щоденні будні. Особлива увага прикута до статистики скорботи.

Ключові слова: Харків, Україна, СРСР, Друга світова війна, вермахт, окупація, населення, геноцид, голокост, голодомор, рух Опору.

АННОТАЦИЯ

Скоробогатов А.В. Харьков в годы немецкой оккупации (1941 - 1943) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2006.

Диссертация является попыткой воссоздать действительную картину немецкой оккупации на примере крупнейшего города СССР, захваченного вермахтом. В ней были использованы многочисленные фонды отечественных и немецких архивов, что позволило глубже исследовать сущность установленного ”нового порядка”, сформированную систему власти в зоне военного управления, ее трансформацию в ходе войны. Специально рассмотрена организация и деятельность репрессивных органов, в том числе немецкой и украинской полиции. Всесторонне исследована оккупационная политика военных в Харькове. Наряду с традиционными темами геноцида, грабежа материальных и культурных ценностей и др. были специально проанализированы нацистская стратегия голода и ее реализация в Украине, принудительный труд харьковчан, экономическая, социальная, культурная, религиозная политика оккупантов, ее колебания между идеологией и военным прагматизмом.

Отдельно в диссертации анализируется организация и деятельность украинского местного самоуправления. Созданное по инициативе немецкого командования как передаточное звено между ним и населением, с ограниченными полномочиями, украинское самоуправление было органом коллаборации, помогало новой власти эксплуатировать местное население. Наряду с этим, оно выполняло и необходимую ежедневную работу по организации элементарного общегражданского порядка в тяжелых условиях оккупации.

Военная власть была основным фактором, определяющим жизнь города в период оккупации. Но определенное влияние на ход событий имели также различные политические силы. Наряду с нацистским лагерем и советским Сопротивлением в городе действовали дворянская организация, западно-украинские и местные националисты, различные профессиональные и общественные союзы. Большое влияние на умы и сердца людей оказывала православная церковь, возродившая свою деятельность.

В центре диссертации - судьба простого человека. В результате изучения немецких источников обоснован вывод о том, что население глубинной Украины не возлагало на немцев свои надежды, рассматривало их нашествие как трагедию. Почти 5/6 населения Харькова составляли старики, женщины и дети, на них пришлась вся тяжесть оккупации. В работе подробно исследуются климатические и материальные условия жизни людей, их правовое положение, занятость, возможности удовлетворения элементарных потребностей и общее изнурение людей. Особое внимание уделено скорбной статистике.

Вопреки нацистским планам, несмотря на тяжелые потери, харьковчане не только выстояли, но и оказывали сопротивление агрессору. В нем брали участие разные слои населения, независимо от национальной или партийной принадлежности. Харьковское подполье было составной частью антифашистского освободительного движения народов.

Ключевые слова: Харьков, Украина, СССР, Вторая мировая война, вермахт, оккупация, население, геноцид, холокост, голод, движение Сопротивления.

THE SUMMARY

Skorobogatov А.V. Kharkiv during German occupation in 1941 - 1943. - Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of Doctor of Historical Sciences, speciality 07. 00. 01. - The History of Ukraine - Kharkiv V. Karazin National University. - Kharkiv, 2006.

On the basis of the Ukrainian and foreign sources a broad realistic picture of the occupation of Kharkiv - the largest USSR city seized by Wehrmacht - is reconstructed in the dissertation. The anatomy of the "New Order", the policy of the occupational authorities, its fluctuation between the ideology and military pragmatism is covered in the work. The activity of the Ukrainian municipial goverment and its role in the system of the occupational authorities are considered separately. The organization, the program and the activity of the Kharkiv non-bolschevistik political forces, including the nobiliary organization as well as westukrainian and local nationalists are investigated in details. The old tradition of referring all the streams of the Soviet Resistance Movement to the parties' underground is reconsidered. The destiny of an average person during the occupational period is concentrated in the heart of the dissertation. The demographic situation in Kharkiv, climatic, material, legal, social and other living conditions among the population under German occupation as well as people's everyday life have been comprehensively analyzed in the work. Particular attention is given to the statistics of casualties.

Key words: Kharkiv, Ukraine, the USSR, the Second World War, Wehrmacht, occupation, the population, genocide, holocaust, famine, Resistance Movement.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Понад 60 років минуло після Другої світової війни, цієї найбільшої трагедії людства минулого століття. Важко знайти в історії події, які б за своїми масштабами та геополітичними наслідками можна було б поставити поруч з минулою війною. За різними її аспектами в СРСР праць було написано більше, ніж по будь-якому іншому хронологічному періоду. І нині проблеми історії Другої світової війни залишаються одними з найбільш досліджуваних у світі.

Безумовно, не лише кількісні показники характеризували радянську історіографію війни. В ній було багато реальних фактів та подій, але менше ”живих” людей. Поступово з волі можновладців історія війни перетворилась на героїко - епічне полотно, де головними діючими особами стали партія, класи, народні маси. Ця офіційна історія заслонила на роки тяжку трагедію війни. І тому завдання сучасних істориків полягає в тому, щоб відтворити максимально повну картину війни, показати, чим вона дійсно була та що означала для простих людей. А отже, показати людський вимір війни.

Такий підхід є особливо актуальним для дослідження історії війни в Україні, бо вона є також історією окупації. Протягом багатьох років окупаційний режим висвітлювався однобоко, переважно з точки зору ліквідації соціалістичної державності, фашистського геноциду, руйнації матеріальних багатств держави тощо. У результаті ми й досі не маємо дійсної історії буття українського народу під окупантами. Цей факт визнають зараз як вітчизняні, так і іноземні історики.

Дисертація присвячена Харкову та харків'янам. Історія міста завжди приваблювала дослідників. Велика увага приділялася радянському Харкову 20-30-х років ХХ ст., коли він був столицею України, її найбільшим індустріальним містом. Досить відзначити, що напередодні війни тут було сконцентровано 40% машинобудівних потужностей України та мешкало біля 900 тис. чол. З початком війни на місто неодноразово накочувалися хвилі евакуйованих та біженців із західних областей республіки, населення міста перевершило 1 млн. чол., а під окупантами опинилося майже 460 тис. Якщо прийняти до уваги ці міркування, індустріальний та людський потенціал міста, то можна зробити висновок, що Харків був найбільшим містом Радянського Союзу, яке було окуповане вермахтом. Отже, перед нами складна і трагічна доля радянського мегаполіса, який займав помітне місце у військовій та економічній стратегії воюючих держав.

Дослідження історії Харкова періоду німецької окупації викликає особливий інтерес не лише з точки зору проблеми “місто і війна”, але і порівняльного аналізу окупаційних режимів у зонах цивільного та військового управління, як, наприклад, у Києві та Харкові, бо останній увесь час знаходився в підпорядкуванні вермахту. На цю особливість вказують та виявляють до неї чималий інтерес і західні фахівці, які використовували історію міста з метою спростування версії про "чистий" вермахт. Все це свідчить про те, що з наукової точки зору історія Харкова виходить поза межі локального значення і дозволяє вирішувати проблеми, які мають загальний характер.

Досвід показує, що в історії людства було чимало різних подій, які спричинилися до руйнівних війн та геополітичних потрясінь. Вони бували результатом великої політики конкуруючих держав, зіткнення інтересів пануючих кланів тощо. Простих людей часто не питали, чи бажають вони воювати, захищати не свій дім, бо це природне, а посягати на чуже, багато з них навіть мало розуміли, чим може обернутися війна. А між тим, від століття до століття війни ставали все більш кровопролитними. З ХХ століття втрати цивільного населення під час воєн перевищили військові. Війна стала величезною трагедією для простої людини. Її доля, біль та сльози мають неабиякий антивоєнний потенціал. І у наш час напруженість та конфлікти викликають у багатьох тривогу. Все ще існує ядерна зброя, відбуваються локальні війни і військові конфлікти, які забрали в повоєнний період мільйони людей. Все це вимагає продовжувати осмислення історії Другої світової війни, яка активно впливає на почуття та розум людей, допомагає правильно визначити своє ставлення до сучасних подій.

Наукове значення проблеми та її недостатнє вивчення і визначають актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими темами. Робота виконана на кафедрі історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в рамках кафедральної теми "Політична історія України ХХ ст."

Метою дослідження є комплексний аналіз життя населення Харкова під німецькою окупацією, з'ясувати, як люди жили у страшне воєнне лихоліття. Для досягнення цієї мети у дисертації необхідно вирішити ряд завдань:

- проаналізувати соціально-демографічні зміни населення Харкова напередодні і під час війни, визначити основні чинники, які впливали на його рух;

- розкрити анатомію встановленого німцями окупаційного режиму, основні форми та напрями здійснення геноциду, економічну, соціальну, національну, культурну, релігійну політику німців;

- визначити місце та роль в системі окупаційних органів влади українського самоуправління;

- відтворити палітру політичних сил та рухів у підокупаційному Харкові, з'ясувати їх програмні та організаційні засади;

- дослідити радянський рух Опору, його масштаб, зміст та організацію, форми та засоби боротьби;

- показати загальну картину життя місцевого населення під окупантами, його соціально-правовий статус, зайнятість, можливості у задоволенні першочергових потреб у відтворенні життєвих сил, освіті, відправленні релігійних обрядів, відпочинку;

- з'ясувати ставлення людей до загарбників протягом усього періоду окупації, дослідити актуальну проблему ”Leben mit Feind” (”життя з ворогом”);

- встановити дійсну ціну війни, данину, яку сплатили війні та окупації Харків та харків'яни.

Об'єктом дослідження є історія України в період Другої світової війни.

Предметом дослідження є історія окупації Харкова - найбільшого міста Радянського Союзу, загарбаного вермахтом.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені поставленими метою і завданнями. Вони охоплюють період окупації Харкова з 24 жовтня 1941 р., з невеликою перервою у лютому-березні 1943 р., до 23 серпня 1943 р.

Методологічною основою дисертації є загальні наукові принципи історизму та об'єктивності. В центрі роботи - доля звичайної людини під час війни, а отже тема досліджувалася у відповідності до фундаментального принципу антропоцентризму. Відповідно до мети і завдань роботи широко застосовувалися загальнонаукові і спеціальні історичні методи, перш за все проблемно-хронологічний, який дозволяє послідовно відтворити картину подій; порівняльно-історичний, який допомагає розкрити суть історичного процесу, його закономірності та особливості. Велике значення мав системний підхід з його структурно-функціональним аналізом, здійсненим у ході дослідження “нового порядку”. Документальний факт залишався пріоритетним протягом усього дослідження.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше в історіографії:

- на основі вітчизняних та закордонних джерел здійснене комплексне дослідження долі українського народу в період німецької окупації на прикладі найбільшого міста СРСР, загарбаного вермахтом;

- відтворена система окупаційних органів влади та розглянуті поетапні зміни у їх структурі та функціях на території, яка знаходилася під управлінням військових;

- спеціально досліджені структура та діяльність репресивних органів. Поряд з німецькими формуваннями проаналізована також організація та діяльність української допоміжної поліції;

- всебічно проаналізовані основні напрями окупаційної політики німців. Поряд з традиційними темами детально розглянуті нацистська стратегія голодомору, діяльність військо-економічної організації ”Ост”, вербування східних робітників, соціально-культурна та релігійна політика;

- спеціальним об'єктом дослідження стало українське місцеве самоуправління;

- відтворена різноколірна палітра політичних сил та рухів підокупаційного Харкова, з'ясовані їх ідейні, програмні, організаційні засади, основні напрями діяльності;

- переглянута стара радянська традиція зведення всіх форм народного опору до партійного підпілля та партизанського руху, проаналізований стан справ із організацією радянського підпілля, проблеми та труднощі боротьби в тилу ворога;

- новою для вітчизняної історіографії є проблема життя звичайної людини під час німецької окупації, її щоденні будні. Була зроблена спроба визначити головне коло показників, завдяки яким стало можливим виміряти якість життя людей під німцями;

- на основі аналізу переважно німецьких джерел з'ясовується ставлення українського населення до німецької окупації;

- детально розглянуті природні та матеріальні умови життя харків'ян, боротьба людей за виживання, їх фізичне та моральне виснаження;

- піддана всебічному аналізу статистика жертв війни та окупації.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що основні її положення, фактичний матеріал можуть бути використаними для створення узагальнюючих наукових праць з історії німецької окупації України, перш за все, в зоні військового управління, дослідження структури та політики німецьких органів влади, історії місцевого самоуправління, політичних сил та рухів, націоналістичного та радянського опору, демографічної ситуації в України, її економічної та соціальної історії під час війни. Наведений в дисертації фактичний матеріал, концептуальні положення та висновки можуть бути використаними для підготовки курсів лекцій, спецкурсів, методичних посібників з історії України та краєзнавства.

Апробація висновків і результатів дослідження була проведена під час обговорення дисертації на засіданнях кафедри історії України Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та виступів з доповідями на наукових конференціях історичного факультету ХНУ, Третьому та П'ятому конгресах україністів у Харкові та Чернівцях, міжнародних та краєзнавчих конференціях (Нюрнберг, 1991 р., Харків, 1995 р., Луганськ, 1995 р., Ніжин, 1996 р., Харків, 1998, 2004 рр.), семінарах кафедри східноєвропейської історії Рур-Університету (Бохум, 1997, 2000 рр.), музею військової історії (Зальцбург, 2000 р.). Монографія ”Харків у часи німецької окупації (1941 - 1943)” стала переможцем конкурсу на кращу роботу про війну, проголошеного Національною Академією наук України на честь 60-ї річниці Перемоги у 2005 р.

Публікації. Основні положення дисертації відображені в монографії, розділі монографії, 25 статтях і 9 тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, трьох додатків. Повний обсяг дисертації - 412 сторінок (основна частина дисертації - 385 сторінок, список використаних джерел і літератури - 22 сторінки, додатки - 4 сторінки).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, сформульовані його мета та завдання, визначені хронологічні рамки, розкриті наукова новизна та практичне значення роботи, наведені відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ дисертації "Історіографія та джерела" присвячено аналізу наукової літератури та джерельної бази дисертації.

Історіографія. Історія Другої світової війни завжди була пріоритетною темою вітчизняних дослідників. Найбільш активно висвітлювали бойові дії Червоної Армії, підпільний та партизанський рух, відродження народного господарства республіки та внесок українського народу в Перемогу. При цьому переважна більшість публікацій носила історико-партійний характер. Зважаючи на ідеологічний прес держави, пропагандистську спрямованість багатьох публікацій, у зв'язку із існуванням заборонених тем, цивільна історія України, життя українського населення під німцями залишались, як правило, поза увагою дослідників. Ці питання фрагментарно висвітлювалась лише в окремих сюжетах про війну. Лише на порозі перебудови Ю.Ю. Кондуфор та В.І. Клоков наголосили на тому, що “історія нашої республіки в роки війни - це не просто історія воєнних дій і всього того, що їх супроводжувало, а передусім історія народу”. Але потрібний був чималий час для методологічного опрацювання нової проблеми. Вітчизняна історіографія і сьогодні не має ґрунтовного і всебічного дослідження життя населення України під німцями. На цьому неодноразово наголошували українські фахівці М.В. Коваль, О.Є. Лисенко, В.В. Стецкевич та ін.

І все ж таки, на попередніх етапах історики чимало зробили для висвітлення окремих питань підокупаційного буття населення. Вже в середині 1950-х років вийшла в світ перша узагальнююча монографія з історії війни в Україні М.І. Супруненка, де поряд з іншими питаннями йшлося про встановлений “новий порядок”, так зване “місцеве самоуправління”, масове винищення радянських людей. У радянські часи найбільш широке висвітлення ці теми знайшли у підсумкових багатотомних виданнях. У трьох томах “Української РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу” окремі розділи були присвячені “німецько-фашистському окупаційному режиму”. Проте тема ця розглядалася переважно у рамках здійснення терору і “кривавих звірств та сваволі німецько-фашистських загарбників”, “розграбування окупантами національних багатств УРСР”, а також критики “українських буржуазних націоналістів - прислужників окупантів”.

Одна з перших історичних праць в Україні, спеціально присвячена здійсненню нацистами масового терору, вийшла у 1965 р. і належала перу М.В. Коваля. Розвиваючи тему, Т.С. Першина через 20 років видала спеціальну монографію, присвячену нацистському геноциду в Україні.

Пріоритетною темою радянської історіографії була “всенародна” боротьба проти фашистських загарбників. Першою монографічною роботою у цій галузі стала опублікована ще у 1957 р. книга В. Клокова, І. Кулика та І. Слинька. У наступні роки цій темі приділялася велика увага. Помітним етапом у її дослідженні стали багатотомні праці з історії України та війни. Надалі дослідники Ю.І. Зінченко, В.І. Клоков, М.В. Коваль, В.І. Кучер, В.М. Нем'ятий та ін. поглиблювали вивчення теми, присвятили свої праці окремим формам загальнонародної боротьби. Загальним підсумком стало видання у 1985 р. у двох книгах колективної праці “Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине. 1941 - 1944”.

Популярною темою радянської історіографії був крах економічних планів фашистської Німеччини в Україні. Провідне місце тут посідали праці М.М. Загорулька та А.Ф. Юденкова, Л.В. Кондратенка, В.М. Нем'ятого та ін.

Таким чином, радянська історіографія мала свої здобутки у вивченні історії України в роки Другої світової війни, які свого часу були узагальнені в історіографічних розвідках. У 60 - 80-ті рр. в Україні сформувалась стабільна і досить велика група дослідників - фахівців в галузі історії війни. Але у цілому, комплексного дослідження теми не було здійснено. Період окупації був зведений до висвітлення окремих сторін німецько-фашистського режиму.

На наступному етапі історичного розвитку, особливо з досягненням Україною незалежності, значно посилюється увага дослідників до встановленого “нового порядку”. Функціонуванню механізму насилля в Україні були присвячені статті та кандидатські дисертації О.В. Потильчака, П.В. Рекотова, А.В. Савченка. Поступово дослідники відтворювали структуру різних ланок окупаційних органів влади та визначали їхні функції. Мало дослідженими поки що залишаються конкретна історія різних поверхів влади в зонах окупації, військове управління, поліцейсько-репресивний апарат, українське допоміжне управління та ін.

Предметом спеціального дисертаційного дослідження стає і німецька окупаційна політика у межах певних регіонів, а також окремі її складові. Дисертаційні дослідження А.В. Боляновського, В.М. Гайдабури, В.І. Лаврищука, В.В. Ленської, І.С. Тарнавського, Д.М. Титаренка та ін. поглиблюють вивчення окупаційного режиму в Україні, його особливостей в різних регіонах. Проте існують помітні відмінності у підходах до окремих подій дослідників з різних регіонів, часом необґрунтовані належним чином твердження та висновки.

Останнім часом вітчизняна історіографія звернулась до проблеми ставлення місцевого населення до німецької навали. Її актуальність посилюється тим, що поступово в українській історіографії під впливом деяких публікацій затверджується схема, за якою населення України, принаймні її західної частини, чекало на німців та радо вітало їх, зустрічало квітами. Про це йдеться у працях В. Косика, О. Субтельного, інших авторів. Проте ґрунтовного аналізу наявних вітчизняних та німецьких джерел не було зроблено. У 1998 р. вийшла друком лише невелика розвідка Ю.О. Ніколайця.

Активно досліджуються на сучасному етапі проблеми голокосту. Зважаючи на слабку розробленість проблеми, і в першу чергу, суті єврейсько-українських стосунків, підвищений інтерес до неї широкої громадськості за кордоном, протягом тривалого часу страждала міжнародна репутація України. І тому спеціальні публікації М.В. Коваля були присвячені ставленню українського населення до нацистського геноциду євреїв. Цій темі він присвятив також спеціальний параграф у 12-му томі серії ”Україна крізь віки”.

Трагічними сторінками Другої світової війни була доля радянських військовополонених і так званих ”примусових робітників”. Повоєнні роки стали для них “історією забуття”. Проте останнім часом ситуація і в цій галузі почала мінятися на краще. Вже побачила світ розвідка В. Короля з історії радянських військовополонених. Тривалий час чи не єдиним дослідженням історії “східних робітників” була книжка М.В. Коваля, випущена ще у 1979 р. На жаль, і досі у вітчизняній історіографії відсутнє комплексне всебічне дослідження теми. Зроблені лише перші кроки на цьому шляху, захищені кандидатські дисертації С.Д. Гальчака, А.В. Мелякова на регіональному матеріалі.

Великий вплив на свідомість широких мас населення у період війни мала церква. Слід визнати, що з приходом німців в Україну, вона відроджує свою діяльність. Серед тих, хто активно досліджує цю проблематику, слід назвати Ю.В. Волошина, О.Є. Лисенка, В.О. Пащенка та ін.

Таким чином, аналіз сучасної української історіографії війни свідчить про поступовий вихід її на якісно новий рівень. Започаткований процес поступової переорієнтації науки, розширення тематики досліджень, звільнення від застарілих штампів та стереотипів, вивчення історії народу під час війни. Важливе значення у теоретичному та методологічному опрацюванні здобутків конкретно-історичних пошуків, визначенні подальших орієнтирів мають історіографічні дослідження. І хоча їх кількість була невеликою, все ж таки, як зазначається в науковій літературі, в дослідженнях сучасних історіографів війни на основі праць В.О. Замлинського, В.І. Клокова, М.В. Коваля, В.І. Кучера, О. Є. Лисенка, І. Т. Муковського, В.М. Нем'ятого, В.І. Сергійчука, А.С. Чайковського та ін. вчених розвиваються важливі методологічні положення про історію України в добу воєнного лихоліття не як про історію воєнних дій, а передусім як про історію народу.

Позитивний поворот у вивченні історії Другої світової війни відбувається в російській історіографії. Долаючи гострі дискусії, вона все більше повертається до долі звичайної людини на війні. Так, у виданій у 1999 р. чотирьохтомній праці “Великая Отечественная война” четвертий том спеціально присвячений темі “Народ і війна”.

Великий досвід у вивченні історії німецької окупації накопичений західною історіографією. І хоча головна її увага була прикута до країн Західної та Центральної Європи, все ж таки у повоєнний час було чимало зроблено задля дослідження ситуації на Сході. Перші серйозні дослідження історії німецької окупації СРСР вийшли на Заході вже у 1950-х рр. Деякі з них, як праця А. Далліна, не втратили свого значення і сьогодні. Можна назвати й інші праці, присвячені окупаційній політиці Німеччини в СРСР, у т.ч. і в Україні, - Дж. Райтлінжера, Р. Ільницького, І. Каменецького та ін.

У наступні роки західні науковці багато зробили задля всебічного висвітлення історії Другої світової війни, зрештою, повернення її до гуманітарної проекції, вивчення проблеми “Leben mit Feind” (“життя з ворогом”), переміщення в центр уваги простої людини, її воєнної повсякденності. Привертає увагу нещодавно видана збірка під редакцією Р. Турстона із США та Б.Бонвеча з ФРН. Автори книги намагалися з'ясувати, чим насправді була війна і що вона означала для простих радянських людей, оскільки, як вони стверджують, навіть до сьогодні “ми маємо історію німців у Радянському Союзі, але не історію Радянського Союзу під німецькою окупацією”.

Такі висновки непоодинокі. У одному із найбільш ґрунтовних німецьких видань ”Das Deutsche Reich und der zweite Weltkrieg” наголошується, що і досі відсутнє “широке дослідження про німецьке військове управління на Сході.” Проте саме це видання стало помітною подією, було здійснене відомою школою військових істориків, стало підсумком багаторічних досліджень.

Останнім часом у Німеччині побачили світ великі праці істориків нового покоління, присвячені німецькій окупації в окремих регіонах СРСР. Найбільше вирізняються серед них своєю багатогранністю, широкою джерельною базою праці Б. Чіарі та К. Герлаха, у яких йдеться про підокупаційну Білорусь.

Неабиякий інтерес у зв'язку з нашою темою викликають дослідження, присвячені політиці вермахту на окупованій території. Проблема ця набула значної ваги в світлі панування тривалий час на Заході легенди про ”чистий вермахт”. У самій Німеччині ця версія була піддана сумніву у 1960 - 1980-х рр., коли був доведений винищувальний характер німецько-радянської війни. Серед тих, хто зробив внесок у цю справу, можна назвати Г. Боога, М. Бросцата, В. Ветте, В. Дайста, Г. Краусніка, М. Мессершмідта, Р.-Д. Мюллера, Г.-Р. Юбершера, Ю. Ферстера, Г.-А. Якобсона.

Велику роботу у дослідженні злочинів вермахту на окупованій території здійснив у 1990-х рр. Гамбурзький інститут соціальних досліджень. Колектив науковців під керівництвом Г. Геера зібрав та опублікував численні матеріали про злодіяння вермахту в Радянському Союзі, у т.ч. в Україні. Була підготовлена та показана майже по всій Німеччині виставка документів та фотографій, яка мала великий резонанс та викликала дискусії серед науковців і громадськості. Безумовно, не всі у Німеччині поділяють такі оцінки вермахту. Дехто з авторів схильний перекласти частину відповідальності вермахту на особливі “закони війни”. Останнім часом чималої популярності на Заході набула книга колишнього наукового директора Інституту військової історії бундесверу Й. Хоффмана ”Сталінська винищувальна війна”, яка вийшла друком у 1995 р. і зазнала вже п'яти перевидань великим накладом. Залишаючись тут осторонь дуже непростої та дискусійної проблеми, слід зазначити, що деякі дійсні або вигадані факти харківського підокупаційного буття набувають у праці Й. Хоффмана принципового значення та дають поштовх до далекосяжних висновків, спотворюючи дійсний перебіг подій.

Серед спеціальних праць, присвячених окупаційній політиці вермахту в Радянському Союзі, слід назвати книгу Н. Мюллера, перекладену на російську мову. Написана східнонімецьким істориком ще за часів існування НДР робота ця не позбавлена деяких тогочасних пропагандистських недоліків, проте і досі залишається важливим джерелом знань з теми. Чимало уваги приділяють західні історики окремим аспектам німецької окупаційної політики, у т.ч. діяльності різних репресивних органів - СС, СД, гестапо, поліції.

Першочергове місце в західній історіографії війни займає проблема голокосту. Останнім часом тут з'явилися роботи Г. Геера, Т. Зандкюлера, Д. Поля і про геноцид євреїв в Радянському Союзі, у т.ч. в Україні. Т. Гунчак присвятив свою працю українсько-єврейським стосункам під час Другої світової війни.

Тривалий час на Заході привертає увагу трагедія радянських військовополонених. Донині найгрунтовнішою працею залишається книга німецького дослідника К. Штрайта “Вони нам не товариші”, яка вперше побачила світ у 1978 р. і зазнала трьох перевидань.

Сучасні західні історики Д. Ейхгольц, Р.-Д. Мюллер та ін. досліджують економічну експансію Німеччини на Схід. А найбільш відомим фахівцем з історії примусових робітників став німецький вчений У. Герберт. Він опублікував декілька прпаць з цієї проблеми, у т.ч. ґрунтовну монографію “Політика щодо іноземних робітників і практика їх використання у воєнній економіці третього рейху”, яка зазнала з 1985 р. вже декількох перевидань.

На завершення огляду західної історіографії слід назвати дві праці німецьких науковців Ф. Гольчевського та А. Капеллера з історії України, у яких окремі розділи присвячені Другій світовій війні. Про помітне зростання уваги до України свідчить також україномовна історіографічна розвідка Д.Поля, опублікована в “Українському історичному журналі”. Послідовно аналізуючи напрацювання західних вчених, він схильний вважати, що в найближчому майбутньому не слід чекати появи узагальнюючої праці з історії німецької окупації в Україні. За таких обставин, вважає він, бажано було б дослідити проблеми на регіональному рівні на основі всіх джерел, що зберігаються в західних та колишніх радянських архівах.

У повоєнний період вийшла в світ різноманітна література про радянський Харків, у т.ч. у роки війни. Ясна річ, література ця відбивала досягнення та недоліки свого часу. З усього її розмаїття найбільш широко війна на Харківщині була представлена у виданнях - “Трудящиеся Харьковской области в Великой Отечественной войне”, “Партийная организация Харьковщины в годы Великой Отечественной войны”, “Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область” та вже в сучасній ”Історії міста Харкова ХХ ст.”.

Пильну увагу історії підвоєнного Харкова приділяли не лише місцеві історики. Зважаючи на роль міста, її не могли оминути автори узагальнюючих праць, підручників з історії України. І все ж таки, загальний рівень знань про період окупації Харкова був і залишається до сьогодні незадовільним. На жаль, існуюча література тиражує часто спотворену картину окупації, неадекватні факти, статистику, інколи з'являються і зовсім фантастичні “відкриття”.

Таким чином, загальний стан справ у вивченні підвоєнної історії Харкова, до якої виявляють великий інтерес як вітчизняні, так і західні науковці, переконує нас у необхідності комплексного та всебічного дослідження теми.

Джерела. Джерельна база з теми німецької окупації України, і у т.ч. Харкова, численна та різноманітна. Її можна розділити на 4 групи: 1) опубліковані документи та матеріали; 2) архівні матеріали; 3) періодична преса; 4) спогади.

Джерельна база з історії війни стала формуватися ще у ході її. Згодом після визволення України побачили світ перші збірки документів, у т.ч. і про злочини окупантів на Харківщині - ”Сліди фашистських звірів”. Після війни кількість публікацій збільшилася. З другої половини 1950-х до 1970-х років українські археографи видали більше 40 збірників документів і матеріалів з історії війни, у т.ч. ”Харьковщина в годы Великой Отечественной войны (июнь 1941 - 1943 гг.)”. Помітним явищем у науковому житті стала публікація у 1963 р. тематичної збірки документів “Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні”. Протягом майже 40 років вона залишалась найбільшим тематичним виданням документів з історії німецької окупації України. Проте упорядники обрали виключно хронологічний принцип побудови збірника, без виділення основних тем, розділів, бракувало повноти охоплення проблеми, систематичного добору документів, існували великі купюри і навіть деякі фактичні помилки.

Новий етап публікації німецьких документів про окупаційний режим в Україні відкриває збірник “Історія застерігає”, виданий у 1986 р. Серед інших публікацій німецьких документів безумовно вирізняється видання, підготовлене В. Косиком, ”Україна в другій світовій війні в документах”. Багато опублікованих документів було присвячено українському національно-визвольному руху. У 2005 р. було завершене пґятитомне видання В.І. Сергійчука “Український здвиг”, остання книга якого присвячена Наддніпрянщині.

Велика кількість документів про німецьку окупаційну політику в СРСР була видана на Заході. Серед загальних публікацій своєю широтою вирізняються “Europа unterm Hakenkreuz”, підготовлена ще у 1981 р., а також “Der Krieg gegen die Sowjetunion 1941 - 1945”, яка була видана у 1991 р. Стосовно окремих тем цієї багатогранної проблеми слід зазначити, що існує декілька документальних публікацій про підготовку Німеччини до нападу на Радянський Союз, про генеральний план “Ост”, у т.ч. найбільш ґрунтовна - польського історика Ч. Мадайчика ”Generalny plan wschodni”.

Головною джерельною базою дисертаційного дослідження стали численні архівні матеріали. Серед документів радянського походження слід назвати колекцію документів з історії Великої Вітчизняної війни фонду 4620 Центрального державного архіву вищих органів влади України (ЦДАВОВУ). В цьому архіві зберігаються також трофейні німецькі документи. Перш за все, це документи фонду КМФ-8, колекція мікрофільмів трофейних документів, які потрапили наприкінці війни в руки американського військового командування. Поряд з ними у ЦДАВОВ України зберігаються також дванадцять фондів документів німецької окупаційної влади, захоплених відповідними радянськими органами. За своїм наповненням та змістом вони досить-таки різні. Більше важливих документів зібрано у п'яти описах фонду 3676 “Штаб Розенберга для окупованих східних областей” та шести описах фонду 3206 “Рейхскомісаріат України. м. Рівне”. Окрім загальної інформації про напрямки німецької політики і її особливості у різних регіонах України, документи РКУ містять чимало матеріалів і про Харків.

Багато важливих документів про період окупації Харкова зберігається у Центральному державному архіві громадських об`єднань України (ЦДАГОУ). Переважна більшість їх присвячена організації та розгортанню радянського руху Опору. У найбільшому і, зрештою, найважливішому фонді 1 (ЦК КПУ) нами були проаналізовані документи 26 описів. Серед інших є також звіти Харківського обкому партії та довідки оргінструкторського відділу ЦК КП(б)У про діяльність підпільних партійних організацій і партизанський рух в області, довідки про настрій населення, розвіддонесення, оперативні зведення, інформації, листування з ЦК ВКП(б), НКО СРСР, управліннями НКВС, у т.ч. і по Харківській області.

Документальним фундаментом дисертаційного дослідження стали величезні фонди харківських архівів. Вони містять тисячі справ з історії періоду окупації, які тривалий повоєнний час зберігалися у спецсховищах. У Харківському обласному державному архіві нами було досліджено матеріали 34 фондів. Окрему групу фондів, їх нараховується сім, становлять документи німецьких установ. Хоча більшість їх нечисленні, містять у цілому “другорядну” інформацію та пропагандистські матеріали, все ж таки найзмістовніші дозволяють розширити наші знання про німецьку владу в Харкові та її політику. Це стосується фондів міської комендатури та господарського командування Вікдо.

Серед інших фондів найбільший об`єм і значення мають матеріали Харківської міської управи (ХМУ) та районних бургомістратів. Документи фонду ХМУ розділені у 8 описів, причому у 1-му опису налічується біля 400, а в 4-му - біля 900 справ. В них знаходяться різнопланові матеріали, які стосуються не лише власно організації та діяльності ХМУ, але взагалі життя міста під німцями.

Важливу роль у дослідженні політичного поля підокупаційного Харкова, відіграють документи архіву Харківського обласного управління Служби безпеки України. Разом із спогадами вони залишаються чи не єдиним джерелом всебічного дослідження різних небільшовицьких громадських, політичних, релігійних рухів. Нині в архіві Харківського обласного управління СБУ зберігається більше 40 тис. справ репресованих переважно у 1930-х - 1940-х роках мешканців Харкова.

Величезне значення для відтворення дійсної картини встановленого в Україні окупаційного режиму мають німецькі архіви. Вивчення їхніх матеріалів дозволяє розглянути анатомію та функціонування цього режиму, дослідити механізм окупаційної машини, зрозуміти наміри її творців. Особливу вагу мають документальні матеріали німецького військового архіву у м. Фрайбурзі (ВА-МА). Саме тут зберігаються документи та матеріали численних установ вермахту та деяких інших, які здійснювали режим окупації. У цьому архіві нами було досліджено матеріали дев`яти фондів. Перша група фондів, об`єднана індексами RH, зберігає документальні матеріали командування вермахту від рівня групи армій і до піхотних дивізій. У свою чергу, окремі фонди являють собою фактично також групи фондів, бо мають розподіли на підфонди, наприклад, за номерами дивізій. Важливими для дослідження економічної політики нової влади та пограбування ресурсів України є документальні фонди RW 30, RW 31 та RW 46. Вони містять документи про діяльність економічних установ, інспекцій та команд.

Періодична преса періоду німецької окупації Харкова була представлена у місті щоденною газетою “Нова Україна“ та тижневиком “Харків'янин“, який виходив у період другої окупації міста в 1943 р. Заснована незабаром після приходу німців національно налаштованими харківськими газетярами “Нова Україна” намагалася друкувати поряд з критичними статтями на адресу сталінського режиму та відверто пропагандистськими матеріалами на підтримку нової влади історичні розвідки на захист української минувшини, культури, рідної мови, забутих діячів.

Велике значення для відтворення повної картини окупації Харкова мають свідчення сучасників подій. Неабиякий інтерес викликають спогади про своє дитинство відомої землячки харків'ян Л.М. Гурченко. Велика кількість мемуарів належить тим харків'янам, хто емігрував на Захід чи з політичних, чи з інших міркувань. Серед найбільш важливих видань слід назвати спогади другого обербургомістра Харкова О.П. Семененка, публікацію щоденника і спогадів відомих українських письменників А. Любченка, У. Самчука, Ю. Шевельова, активних учасників українського національного руху в Харкові - В.А. Доленка, М. Марченка, В.Ф. Сеника, П. Бабака, О. Соловей, І. Відмича-Бандури та ін.

Таким чином, аналіз джерельної бази дисертаційного дослідження дозволяє зробити висновок про її багатогранність та репрезентативність.

У другому розділі дисертації ”Населення Харкова напередодні та в роки війни” аналізується демографічна ситуація в місті протягом 30 - 40-х рр. ХХ ст., підкреслюється, що під впливом різних політичних та соціально-економічних чинників населення Харкова зазнавало бурхливих демографічних змін, які не були раніше предметом спеціального дослідження. Поміж тим, архіви Харкова зберігають важливі статистичні матеріали з періоду війни. За порівняно короткий час, у грудні 1941, квітні та липні 1943 р., були проведені, за досить широкою програмою, три переписи та реєстрації людності, які в поєднанні з уцілілими матеріалами перепису населення 1939 р. стають неоціненним джерелом.

Протягом ХІХ та ХХ століть людність Харкова формувалася під впливом різних геополітичних факторів, які сприяли перетворенню міста в південний індустріальний регіон Російської імперії та центр шляхів сполучень. Особливо бурхливими темпами зростало населення Харкова в роки першої п'ятирічки, оскільки будівництво велетнів індустрії притягувало у місто десятки і сотні тисяч робочих рук. У цілому з 1926 по 1939 р. населення Харкова збільшилося у 2 рази - з 417 до 833 тис. За останнім показником Харків поступався у Радянському Союзі лише Москві та Ленінграду і зовсім символічно - Києву. У 30-ті роки Харків перетворюється фактично у третє місто Радянського Союзу, його південний економічний центр, один з головних машинобудівних центрів велетенської держави.

Велика Вітчизняна війна призвела до величезних зрушень у складі населення країни, неймовірного збільшення різних міграційних потоків. Величезна маса населення була мобілізована до Червоної армії, евакуйована на Схід. Мільйони людей залишили обжиті місця, рятуючись від фронту, нацистського геноциду, голоду. Реєстрація людності вже у підокупаційному Харкові в грудні 1941 р. показала, що у місті на той час залишилося 456639 мешканців. Якою ж була підокупаційна людність Харкова? Очевидною була кількісна перевага жіноцтва над чоловіками. Порівняно з 1939 р. частка чоловіків скоротилася до 39,5%, а жінок збільшилася до 60,5%. Іншими словами, на 1000 жінок тепер припадало 652 чоловіка. Найбільш несприятливим було співвідношення в віковій групі 19 - 29 років, де на 1000 жінок припадало 350 чоловіків. Цей процес фемінізації харківського суспільства тривав протягом усього періоду окупації.

Війна спричинилася і до значних вікових змін у структурі населення Харкова. Найбільш помітним у грудні 1941 р. було величезне падіння не лише абсолютної чисельності, але і частки вікової групи 20-29 річних. Воно становило 1,7 рази. Другою важливою рисою став суттєвий зріст питомої ваги дитячих груп і тих, кому було за 40 років. Якщо у 1939 р. ці групи давали 46,5% населення міста, то в кінці 1941 р. - 62%, а частка дітей до 16 р. та старих від 60 р. збільшилась з 28% у 1939 р. до 37,7%. Таким чином, під окупантами перебували значною мірою старі та діти. А якщо додати до них жінок, то одержимо разючу картину піднімецької людності Харкова. Виявляється, що частка жінок, дітей та людей похилого віку (від 60 р.) становила 78% населення міста. Іншими словами, кожні 4 із 5 осіб окупованого Харкова - це жінки, старі та діти! Такий один з головних висновків демографічного аналізу людності Харкова. І надалі у період окупації міста демографічна ситуація погіршувалася. У травні 1943 р. п'ять із шести жителів складали жінки, старі та малі.

Проведений у дисертації аналіз співвідношення корінної та прийшлої людності, за тривалістю попереднього її помешкання, а також розселення у межах природно-географічних районів міста дозволив зробити висновок, що серед людності Харкова переважали корінні та мешканці з дореволюційним стажем, які становили майже половину підокупаційного населення. Дуже скоротилася чисельність населення, яке осіло у місті в останні 5 - 6 років.

Свої пріоритети мала і евакуаційна політика держави, яка особливо вплинула на професійне обличчя підокупаційного Харкова. Радянська влада намагалася евакуювати в першу чергу спеціалістів, кваліфікованих робітників, культурну еліту міста. Попри офіційно проголошену політику першочергового вивезення із загрозливих районів робітників, підсумки переписів 1939 та 1941 рр. показують, що середні темпи полишення ними міста помітно поступалися аналогічним показникам керівного персоналу та й взагалі службовців. Тільки найбільш кваліфіковані робітники, а також професій, працю яких замовляв фронт, вивозилися на схід без обмежень.

Дуже суттєві зміни сталися у національному складі населення Харкова. Людність Слобожанщини в історичному минулому формувалася під впливом багатьох факторів. Чисельна перевага була на боці українців, які становили більшість населення. У Харкові, за матеріалами перепису 1926 р., мешкало 38,5% українців та 37,1% росіян. У 1939 р. українців налічувалось вже 48,5% при зменшенні питомої ваги росіян до 32,9%. Зміна етнічного складу харків'ян не потягла за собою розширення сфери панування української мови. Харків залишався російськомовним містом.

Одним із наслідків Першої світової війни та революції стало значне збільшення чисельності харківського єврейства. У 1920 р. вона становила у Харківській губернії 61548 душ, або у 5 разів більше ніж у 1897 р. Майже 55,5 тис. євреїв проживали у Харкові, де їх питома вага становила 20,5%. Надалі, протягом 20-30-х р., цей відсоток дещо зменшився. В 1939 р. чисельність євреїв у Харківській області становила майже 137 тис., тобто 5,3%, у т.ч. Харкові - 130 тис., або 15,6%.

Міжнаціональну спільноту міста зламала війна. Основні народності Харкова за обсягом зменшення їх чисельності під час війни можна розділити на дві групи. До першої можна віднести ті народи, які втратили половину і більше своєї людності, - євреї, білоруси, росіяни. До другої - ті, які втратили приблизно четверту частину людності, - українці, поляки, вірмени, татари. Зважаючи на те, що в цілому місто втратило половину своєї людності, останні значно підвищили свою питому вагу. Дуже суттєвими виявилися зміни у складі міського українства. Його питома вага в Харкові підвищилась з 48,5% у 1939 р. до 67,2% у 1941 р. Отже, серед підокупаційного населення міста було дві третини українців.

Трагічна доля була підготована нацистами харківському єврейству. За даними реєстрації грудня 1941 р., євреїв налічувалось у місті 10271 осіб (не всі були охоплені). Німці були налаштовані в короткий час вирішити єврейське питання шляхом тотального їх винищення. Тому після перших зведених статистичних даних про людність Харкова, де були зафіксовані також євреї, останні повністю зникають із статистичних звітів.

Таким чином, Друга світова війна залишила найтяжчий слід у демографічній структурі Харкова. Численні мобілізації чоловічого населення до Червоної Армії та масова загибель людей на фронті, евакуація у східні райони країни, нацистський геноцид та небачений голодомор призвели до незворотних втрат та змін у структурі харківської людності.

У третьому розділі дисертації ”Встановлення ”нового порядку” розглянуто питання про німецький окупаційний режим.

Війна Німеччини проти СРСР від початку планувалася нацистським керівництвом як винищувальна війна. Виходячи із расових, ідеологічних, економічних цілей, з метою забезпечення ”життєвого простору” планувалося знищення значної частини населення України, колонізація території, експлуатація її сировинних та сільськогосподарських ресурсів. Такий зміст війни проти СРСР не викликав опору з боку керівництва вермахту. Наказ про комісарів, указ про судочинство в районі "Барбароса", знищення євреїв за співучастю військових, загибель мільйонів військовополонених та прорахована смерть від голоду великої частини цивільного населення: багато що в генеральному штабі ОКХ та ОКВ було переведено у форму наказів.

З початком окупації України відбувалася розбудова багатоступеневих органів окупаційної влади. У фронтовій смузі не було особливих установ вермахту, тут повний контроль був у руках бойових частин. У тилових районах групи армій та армії знаходилися охоронні дивізії та полки, а також фельд- та ортскомендатури, які складали мережу та опорні пункти німецького військового управління. У Харкові характерною ознакою початкового періоду, який тривав з 24 жовтня 1941 р. до 9 лютого 1942 р., було те, що в умовах ще далеко неповної визначеності фронтових подій, потреби наведення “порядку” в місті функції місцевої комендатури були покладені на керівні структури спочатку 55-го армійського корпусу, а згодом тилового району 6А. Саме у їх розпорядженні були наявні сили та можливості для швидкої реалізації посталих завдань.

Новий етап розвитку військового управління розпочався 9 лютого 1942 р., коли владу в місті перебрала фельдкомендатура 787, перетворена через відповідне кадрове посилення на штандортскомендатуру. Вона виконувала свої функції, спираючись на три районні ортскомендатури. Після того, як у травні 1942 р. фронт почав стрімко рухатися на схід, були проведені нові розмежування тилових районів армій та груп армій, а також рейхскомісаріату ”Україна”. У липні 1942 р. значна частина Харківщини перейшла із армійського тилового району 585, який рухався на схід разом із 6А, до тилового району групи армій “В”. Відтепер штадтортскомендатура “Харків” підлягала безпосередньо його командуючому. Охорона сільських районів Харківщини стала завданням 213-ї охоронної дивізії.