Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94-058. 237 (477) “1941-1945”

КОЛАБОРАЦІОНІЗМ НА ТЕРИТОРІЇ РЕЙХСКОМІСАРІАТУ

“УКРАЇНА” ТА ВІЙСЬКОВОЇ ЗОНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Шайкан Валентина Олексіївна

Донецьк - 2006

АНОТАЦІЯ

Шайкан В.О. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони в період Другої світової війни. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2006.

Автор дисертаційної роботи комплексно розглянула проблему колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони в роки Другої світової війни. До наукового обігу введено значний масив маловідомих та невідомих для дослідників архівних документів українських архівосховищ. Вивчення проблеми колабораціонізму в роки Другої світової війни на історіософському і суспільно-психологічному рівні дозволило з'ясувати типові й особливі вияви цього явища на даній території під тимчасовою гітлерівською окупацією. Під кутом зору колаборації у праці схарактеризовано діяльність провідних кіл українського самостійницького руху і громадських інституцій національної орієнтації. На підставі осмислення складних суспільних процесів визначається, де проходить вододіл між виявами спонтанної чи організованої самодіяльності населення окупованих територій, свідомою, добровільною та примусовою співпрацею з окупантами; з'ясовується мотивація різних моделей поведінки на індивідуальному та груповому (колективному) рівнях. У зв'язку з цим, новою є постановка і трактування питання про стратегії виживання людей в екстремальних умовах війни. Здійснено спробу типологізувати різні прояви колаборації в залежності від конкретних умов, характеру окупаційного режиму, ментальних і морально-психологічних чинників тощо.

Дисертація містить низку авторських висновків, теоретичних положень та узагальнень, які дозволяють комплексно оцінити це явище, усвідомити його вплив на долю багатьох поколінь воєнного та повоєнного часу.

Ключові слова: Україна, більшовизм, політичні репресії, війна, вермахт, окупаційний режим, колабораціонізм, пособник, добровольці, національні формування.

АННОТАЦИЯ

Шайкан В.А. Коллаборационизм на территории рейхскомиссариата “Украина” и военной зоны в период Второй мировой войны.- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины.- Донецкий национальный университет, Донецк, 2006.

Автор диссертационной работы комплексно рассмотрела проблему коллаборационизма на территории рейхскомиссариата “Украина” и военной зоны в годы Второй мировой войны. В научный оборот введен значительный массив малоизвестных и неизвестных для исследователей архивных документов украинских архивохранилищ. Изучение проблемы коллаборационизма в годы Второй мировой войны на историософском и социально-психологическом уровне позволило определить типичные и особенные проявления этого явления на данной территории в период временной гитлеровской оккупации. Под углом зрения коллаборации в работе охарактеризована деятельность ведущих сил украинского самостийницкого движения и общественных институций национальной ориентации. Анализируя сложные общественные процессы, автор стремилась определить, где проходит водораздел между проявлениями спонтанной и организованной самодеятельностью населения оккупированной территории, сознательным, добровольным и принудительным сотрудничеством с оккупантами, показать мотивы различных моделей поведения на индивидуальном, групповом (коллективном) уровнях. В связи с этим новой является постановка и трактовка вопроса о стратегии выживания людей в екстремальных условиях войны. Автор пыталась определить типологию разных проявлений коллаборации в зависимости от конкретных условий, характера оккупационного режима, ментальных и морально-психологических факторов. Выбор данной темы, ее цель и исследовательские задачи вместе с комплексным использованием методов исторического (логического) исследования позволили автору дать определение до сих пор не установленным в исторической науке понятиям, которые широко используются во время исследования проблемы коллаборационизма на территории рейхскомиссариата “Украина” и военной зоны. Так, коллаборационизм - это добровольное или вынужденное сотрудничество с врагом в каких-либо сферах жизни: политической, военной, экономической, бытовой, культурной и других, которые носили черты преступной деятельности. Пособничество оккупантам - это добровольное или вынужденное содействие врагу в совершении военных, политических, экономических, культурных мероприятий, направленных на укрепление оккупационного режима. Трудовая деятельность рабочих, крестьян, служащих административных и других учреждений, врачей, учителей, агрономов и других специалистов, чья общественная активность во время оккупации гитлеровцев территории Украины была направлена на выживание из-за отсутствия в ней признаков преступлений следует считать такой, которая не подлежит преследованию. Политический коллаборационизм - это сотрудничество с врагом на идейных принципах. Административный коллаборационизм является формой сотрудничества с врагом лояльного населения в органах управления разного уровня, деятельность которых была упраляемой и подконтрольной оккупантам. Военный коллаборационизм - добровольная или принудительная служба в военных формированиях гитлеровцев и их сателитов. Экономический коллаборационизм - это сотрудничество в каких-либо отраслях экономики в интересах врага. Бытовой коллаборационизм связан с установлением доброжелательных отношений между оккупантами и населением, которые не имеют преступного содержания. Культурный коллаборационизм - это сотрудничество с оккупантами в духовной сфере, которое содействовало распространению среди населения верноподданических чувств, пропаганде исключительности арийской расы, удовлетворяло оккупационную власть и содействовало высокому психологическому настроению оккупантов.

По подсчетам автора общая численность военных коллаборантов в Украине составляла примерно 206 тыс. чел., то есть не меньше 22,8 % от общей численности формирований из народов СССР, или 0,1 % от общей численности иностранных граждан, которые воевали в вермахте, войсках СС и других подразделениях. Архивные данные СБУ позволяют констатировать, что в 1943-1945 гг. по обвинению “предательство и пособничество оккупантам” в Украине было арестовано 45027 чел., что составляло 53,5 % от общей численности украинских граждан, арестованных в эти годы. С 1943 по 1957 гг. включительно по обвинению в “предательстве и пособничестве оккупантам” было арестовано и наказано примерно 80588 чел., что составляло 39,9 % от общей численности репрессированных в Украине в этот период.

Диссертация содержит ряд авторских выводов, теоретических положений и обобщений, которые помогают комплексно оценить это явление, осмыслить его влияние на судьбу многих поколений военного и послевоенного времени.

Ключевые слова: Украина, большевизм, политические репрессии, война, вермахт, оккупационный режим, коллаборационизм, пособник, добровольцы, национальные формирования.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та зони військової адміністрації належить до числа найменш вивчених і дискусійних сторінок Другої світової війни.

Термін “колаборація”, “колабораціонізм” походить від французького “collaboration”, що означає “співпрацю”, “зрадницьку співпрацю” з ворогом. В широкому сенсі (а саме так його використовує дисертантка) під колаборацією розуміється співпраця громадян Української РСР в роки війни з військовими та цивільними окупаційними органами у всіх сферах життєдіяльності.

Колабораціонізм - типове явище для усіх часів і періодів історії. Під час Другої світової війни з окупантами співпрацювала певна частина населення європейських і азіатських країн. Масового характеру це явище набуло на зайнятих військами агресорів територіях Радянського Союзу, в тому числі й на українських землях. Однак в Україні колаборація мала низку специфічних ознак, пов'язаних з військово-політичними, соцільно-економічними, етнічними, культурними, релігійними, морально-психологічними, історичними чинниками. Співпраця з ворогом мала місце і у військовій сфері, і в повсякденному житті. У складі вермахту перебували військові підрозділи, які використовувалися для охорони концтаборів, каральних акцій проти мирного населення, боротьби проти партизанів, охорони залізниць, складів і т. ін. З числа колаборантів формувалися підрозділи поліції, диверсантів, терористів, розвідників для радянського тилу, каральні загони, а також цивільні окупаційні органи та установи. З різних причин співпрацювало з окупантами цивільне населення - робітники, селяни, інтелігенція, військовослужбовці.

У 40-80-ті роки в радянській історіографії розроблявся лише вузький сегмент цієї теми, який торкався стосунків учасників українського самостійницького руху з військово-політичними чинниками Третього рейху, причому подавалося це у певному ідеологічному контексті. Решта аспектів практично була закрита для наукового дискурсу з міркувань суто політичних: визнання того, що співпраця з займанцями охоплювала всі окуповані землі й усі категорії населення, могла б зруйнувати підвалини міфологеми про “морально-політичну єдність радянського народу” і самого поняття “Велика Вітчизняна війна”, завдавши шкоди іміджу соціалістичного ладу в очах світової громадськості і радянському суспільстві.

Мало змінилась історіографічна ситуація в даній тематичній ніші й у 90-ті роки. Більшість авторів, які писали про діяльність ОУН і УПА, займали позицію умовчання, коли мова заходила про їх ситуативні контакти з нацистами. На початковій стадії перебувають дослідження у сфері військової колаборації, вивчення діяльності поліційних, охоронних, допоміжних, інженерних та інших формувань з наших співвітчизників. І вже практично нічого не сказано про співпрацю цивільного населення з окупантами. Пояснення цьому слід шукати не у відсутності джерел (нині доступ до значної частини таких матеріалів дещо спростили), не у методологічних труднощах (теоретичні напрацювання західних фахівців дозволяють їх успішно долати), а в ставленні політикуму і суспільства в цілому до цієї дражливої і болісної теми. Гострі дискусії довкола суперечливих питань (місце і роль ОУН і УПА, дивізія Ваффен-СС “Галичина” та інші), морально-психологічні перестороги у зв'язку з можливістю “озвучення” прізвищ колаборантів є реальними перешкодами на шляху до повноцінного наукового процесу в даній галузі історичного знання.

Поза тим, проблема колаборації певною частиною співіснує з зусиллями самостійницького табору, спрямованими на відродження суверенної національної держави у період війни. Вона також пов'язана зі стратегією виживання багатомільйонного населення окупованих земель України, характером міжнаціональних стосунків, специфікою релігійного життя і т. д. Слід також мати на увазі, що в роки війни на території України діяло кілька військово-політичних структур: радянські та німецькі збройні сили, українські самостійницькі інституції, радянські партизанські формування, польські націоналістичні групи та ін. За цих умов широкі верстви українського суспільства змушені були шукати можливості для виявів лояльності і компромісів щодо вказаних сил. Без чіткої відповіді на ці та інші питання неможливо створити цілісну, об'єктивну концепцію подій Другої світової війни на території, що стала епіцентром війсково-політичного та економічного протистояння гітлерівської Німеччини та її союзників і СРСР.

Окреслені зауваження визначають наукову і суспільну актуальність обраної теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконувалося у рамках планових тем відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України: “Трансформація суспільно-політичних, економічних та культурних процесів в Україні під впливом воєнних подій. 1939 - середина 40-х рр.” І квартал 2001 р.- ІV квартал 2003 р. (шифр теми: 0101U 000624); “Українське суспільство і влада на завершальному етапі війни. 1943-1945 рр.” І квартал 2004 р.- ІV квартал 2006 р. (шифр теми: 0104 U 003293).

Об'єкт дослідження становлять суспільно-політичні процеси на території України у роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн.

Предметом дослідження стали передумови і форми співпраці населення з окупантами на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони.

Метою даного дисертаційного проекту є комплексне дослідження причин, особливостей, типології такого складного й суперечливого явища як колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” та в зоні управління гітлерівської військової адміністрації в роки окупації.

Для досягнення визначеної мети, виконавець поставила перед собою такі наукові завдання:

- з'ясувати стан наукової розробки теми в історіографії, дати аналіз джерельної бази дослідження;

- визначити причини виникнення колаборації на українських землях, окупованих німецькими та союзними їм військами;

- показати вплив на це явище суспільних процесів у Радянській Україні довоєнного періоду та в середовищі української політичної еміграції;

- окреслити правову базу співпраці громадян України з гітлерівською окупаційною владою;

- реконструювати основні етапи ситуативного співробітництва між керівництвом Організації українських націоналістів та інших політичних груп самостійницького спрямування і нацистською державою;

- розкрити основні форми та зміст військової колаборації;

- з'ясувати роль української допоміжної поліції в системі гітлерівського карально-репресивного апарату;

- проаналізувати діяльність органів місцевої адміністрації і ступінь заангажованості представників місцевого населення в реалізації окупаційної політики нацистів;

- подати ретроспективу міжнаціональних стосунків у контексті широкої участі представників різних етнічних груп в колаборантських інституціях;

- схарактеризувати роль та місце інтелігенції у впровадженні в життя “східної” політики Берліна;

- простежити морально-психологічний стан населення окупованих територій, моделі поведінки і стратегії виживання різних його категорій;

- відтворити картину судового переслідування радянськими органами юстиції тих колаборантів, які вчинили злочини проти людства;

- виявити військово-політичні, економічні, соціокультурні, морально-психологічні, ментальні наслідки співпраці населення з ворогом.

Хронологічні рамки дисертації окреслені 1941-1945 рр., тобто часом, протягом якого тривала війна між Німеччиною та СРСР.

Географічні межі роботи охоплюють територію рейхскомісаріату “Україна”, утвореного декретом А. Гітлера від 20 серпня 1941 р., до складу якого увійшли Волинська, Ровенська, Кам'янець-Подільська, Житомирська, Київська, Полтавська, Кіровоградська, Запорізька, Дніпропетровська, Тернопільська (північні райони), Миколаївська (без західних районів) області, а також військову зону, яка перебувала під управлінням німецької військової адміністрації й охоплювала Чернігівську, Харківську, Сумську, Сталінську (сучасну Донецьку), Ворошиловградську (сучасну Луганську) області.

Наукова новизна отриманих результатів визначається наступними положеннями:

- зроблено спробу комплексно розглянути проблему колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони; виявлено і введено до наукового обігу значний масив маловідомих та невідомих для дослідників архівних документів українських архівосховищ;

- вивчення колабораціонізму на історіософському і суспільно-психологічному рівні дозволило з'ясувати типові й особливі вияви цього феномену на українських землях під окупацією;

- під кутом зору колаборації у праці схарактеризовано діяльність провідних кіл самостійницького руху, зокрема ОУН і УПА, а також громадських інституцій національної орієнтації (УДК, УЦК та ін.);

- осмислюючи складні суспільні процеси, дисертантка намагалась визначити, де проходить вододіл між виявами спонтанної чи організованої самодіяльності населення окупованих територій, свідомою добровільною та примусовою співпрацею з займанцями, показати мотивацію різних моделей поведінки на індивідуальному та груповому (колективному) рівнях. У зв'язку з цим новою є постановка і трактування питання про стратегії виживання людей в екстремальних умовах війни;

- автор подала типологізацію різних проявів колаборації в залежності від конкретних умов, характеру окупаційного режиму, ментальних і морально-психологічних чинників тощо.

Дисертація містить низку авторських висновків, теоретичних положень та узагальнень, які дозволяють у всій його суперечливій діалектиці оцінити це явище, усвідомити вплив даного феномену на долю багатьох поколінь воєнного і повоєнного часу.

Практичне значення результатів дослідження зумовлено їх новаційним характером і відповідністю потребам сучасного соціально-політичного, інтелектуального розвитку українського суспільства. Виявлені здобувачем і введені до наукового обігу маловідомі та невідомі архівні документи можуть бути використані для написання наукових праць, програм, підручників, посібників з проблем Другої світової та Великої Вітчизняної воєн, історії України в роки гітлерівської окупації, підготовки музейних експозицій. Опубліковані по темі дисертації наукові праці мають як пізнавальне, так і ідейно-політичне, виховне значення з огляду особливості колабораціонізму як історичного явища.

Апробація результатів дисертації здійснена на міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних наукових, науково-практичних, науково-методичних конференціях: “Україна напередодні та в роки Другої світової війни (1939-1945)”. ІІ Всеукраїнська наукова конференція” 3-4 жовтня 2002 р. Інститут історії України НАН України, Криворізький технічний університет, Кривий Ріг; ХІ Всеукраїнська наукова конференція “Велика Вітчизняна війна: нові сторінки історії, імена, події”, присвячена 60-річчю Перемоги. МОН України, Інститут історії України НАН України, Хмельницький університет управління та права, Київ-Хмельницький-Кам'янець-Подільський, 14-16 жовтня 2004 р.; “Незабутні сторінки історії нашого народу” (до 60-річчя звільнення України від гітлерівських загарбників). Міжнарода наукова конференція, Інститут історії України НАН України”, Київ, 17 грудня 2004 р.; “Велич подвигу народного”. Міжнародна конференція, присвячена 60-річчю Великої Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Міністерство освіти і науки України, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Одеса, 8 квітня 2005 р.; “Український і польський народи у горнилі Другої світової війни (1939-1945). Міжнародна наукова конференція. МОН України, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Краківська педагогічна академія ім. Комісії Едукаційної Народової, Київ-Краків, 5-6 травня 2005 р.; “Придніпров'я давнє і сучасне: невідомі та маловідомі сторінки історії та культури”, присвяченої 60-річчю від дня перемоги у Великій Вітчизняній війні. Інститут гуманітарних проблем Національного гірничого університету, Дніпропетровськ, 29 березня 2005 р.; “Безсмертя подвигу”. 60-річчю Великої Перемоги присвячується. Міжнародна науково-практична конференція. Національна Академія Внутрішніх Справ України, Київ, 22 квітня 2005 р.; “Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр.: сучасні проблеми історичної освіти і науки”. Міжнародна науково-теоретична конференція. МОН України, Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 12-13 травня 2005 р.; “Дні науки 2005”. Міжнародна науково-практична конференція. Дніпропетровський національний університет Інститут економіки, видавництво “Наука і освіта”, ООО “Руснаучкнига”, Дніпропетровськ-Бєлгород, 18 квітня 2005 р.; “Динаміка наукових досліджень-2005”. ІV міжнародна науково-практична конференція. Дніпропетровський національний університет Інститут економіки, видавництво “Наука і освіта”, ООО “Руснаучкнига”, Дніпропетровськ-Бєлгород, 23 червня 2005 р.; “Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика”. Міжнародна науково-практична конференція. Дніпропетровський національний університет Інститут економіки, видавництво “Наука і освіта”, ООО “Руснаучкнига”, Дніпропетровськ-Бєлгород, 1-8 червня 2005 р.; “Друга світова війна і доля народів України”. Всеукраїнська наукова конференція. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Інститут історії України НАН України, Київ, 23-24 червня 2005 р.; International scientical-practical conference “The Science: theory and practice”. Publishing House “Education and Science”; Prague; Nauka і osvita, Dnepropetrovsk; Rusnauchkniga, Belgorod. July, 20 th - August, 5th, 2005; “Друга світова війна: український вимір” (до 60-річчя закінчення Другої світової війни). Міжнародна наукова конференція. НАН України Інститут історії України, Київ, 29 вересня 2005 р.; ІІІ Міжнародний науковий Конгрес українських істориків “Українська історична наука на шляху творчого поступу”, 17-19 травня 2006 р., МОН України, Інститут історії України НАН України, Історична секція Українська Вільна Академія Наук у США, Українське Історичне Товариство (США, Україна, Канада, Європа), Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Світова Наукова Рада при Світовому Конгресі Українців, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, м. Луцьк та ін.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження відображені у 35 публікаціях: у 2 монографіях, 33 статтях, з яких 22 опубліковані у наукових фахових та інших виданнях. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації становить 52 ум. друк. арк.

Структура та обсяг дисертації зумовлені її метою, предметом, та науковими завданнями і складаються з переліку умовних скорочень, вступу, п'яти розділів, висновків - 399 с. (16,7 ум. др. арк.); списку бібліографічних посилань - 668 найменувань, списку використаних джерел та літератури - 830 найменувань (з них 464 - архівні справи). Загальний обсяг дисертації становить 534 сторінки (22,2 ум. др. арк.)

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і новизну теми, визначено об'єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні та територіальні рамки, мету, завдання. Розкрито наукову новизну одержаних результатів і сформульовані положення, що виносяться на захист. Визначено практичне значення отриманих результатів дослідження.

У першому розділі - “Стан наукової розробки теми, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано вітчизняну і зарубіжну наукову літературу з проблеми колабораціонізму в Україні, джерела - друковані і недруковані архівні документи. Окремий параграф присвячено методології та методам дослідженння проблеми колабораціонізму. Стан наукового вивчення проблеми колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони в роки гітлерівської окупації слід характеризувати як найменш досліджену і дискусійну сторінку Другої світової війни. Відсутні наукові праці, які б комплексно дослідили на основі архівних документів дану проблему.

Починаючи з 90-х років ХХ ст., коли з'явилася можливість працювати з архівними документами, які були раніше недоступними для дослідників, поступово побачили світ наукові праці, присвячені різним аспектам колабораціонізму в роки Другої світової війни в Україні, Білорусі, інших державах Східної та Західної Європи. Серед них заслуговують на увагу роботи вітчизняних істориків А. Боляновського, І. Вєтрова, М. Головка, Д. Дзьобака, М. Коваля, В. Короля, В. Кучера, О. Лисенка, О.Потильчака, О. Романька, В. Сергійчука, В. Стецкевича та інших. Приділяли увагу вивченню проблеми і зарубіжні вчені: К. Беркгоф, В. Верига, Й. Гоффман, С. Дробязко, В. Їльге, Р. Ландвер, О. Литвин , М. Семиряга, Ч. Мадайчик та ін. Окремі аспекти колабораціонізму в Україні у сфері економіки, органах управління, культури, релігії, військовий колабораціонізм розглянуті у статтях М. Бистрої, І. Вєтрова, В. Гайдабури, В. Гордієнка, І. Дерейка, М. Коваля, В. Короля, С. Кудряшова, С. Кульчицького, О. Лисенка, О. Марущенка, О. Потильчака, П. Рекотова, В. Сергійчука, В. Стецкевича, Н. Стоколос, Л. Суюсанова, І. Тарнавського, Д. Титаренка та ін. В мережі Internet створені сайти, які присвячені діяльності української поліції, спецпідрозділів, які складалися з українських, російських, мусульманських колаборантів, що входили до складу вермахту. Сайти насичені архівними документами, фотоальбомами, що допомагає дослідити проблему колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони.

Сучасна історіографія майже відійшла від стереотипів, що склалися у повоєнний час. Історики, використовуючи у своїх дослідженнях архівний матеріал, доводять причетність певної частини українських самостійників до ситуативної тимчасової співпраці з окупантами, підкреслюючи при цьому, що такі угоди українських націоналістів з вермахтом були, але це була лише тактика боротьби у складних умовах війни. З іншого боку, дослідники звертають увагу на недостатньо досліджені проблеми, пов'язані з участю радянських громадян разом з гітлерівцями у скоєнні злочинів проти людства. Недослідженими залишаються проблеми військової, адміністративної, економічної, культурної та інших аспектів колаборації в Україні під час тимчасової гітлерівської окупації на новоутвореній території рейхскомісаріату “Україна” і зони управління військової адміністрації.

У фундаментальній праці за редакцією академіка В. Смолія “Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси”. Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси. Відп. ред. В.А. Смолій.-К., 2002.- 952 с. вперше проаналізовані деякі накази радянських репресивних органів про порядок притягнення до кримінальної відповідальності зрадників та членів їх родин, класифіковані злочини, здійснені колаборантами і пособниками окупантів.

Окупаційна політика гітлерівців на території України висвітлена на сторінках книги “Безсмертя. Книга Пам'яті України”. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. Гол. ред. комісія ( гол. І.О. Герасимов, заст. гол. І.Т. Муковський і П.П. Панченко; відп. секр. Р.Г. Вишневський).-К., 2000.- 944 с., в якій відмічено, що українські органи місцевого управління діяли під контролем і в умовах повної залежності від німецьких органів влади. На жаль, у документальній праці так і не дійшла справа до об'єктивного осмислення такого неоднозначного і суперечливого явища як колабораціонізм.

У працях М. Коваля. Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.). Т.12.-К., 1999.- 335 с; Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.): спроба сучасного концептуального бачення.-К., 1994.- 56 с; Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії.- К., 1995.- 192 с. та ін. наголошується, що колабораціонізм з різних причин був поширений в окупованих країнах Європи й не обійшов Україну. На думку історика, передумови появи цього явища на теренах СРСР складалися у міжвоєнний період і крилися в самій радянській системі, яка беззаконням, кривдами та свавіллям, особливо на виконавчому рівні відштовхнула від себе багатьох людей. М. Коваль провів паралелі між двома тоталітарними режимами - гітлерівським і радянським - і дійшов висновку, що обидва вони трималися на “відвертій поліцейщині”, основою якої було “стукацтво”. На його думку, своєрідний лібералізм стосовно до колаборантів виявився у створенні гітлерівцями органів місцевого управління. Цінним у працях М. Коваля є те, що це явище розглядалося у контексті злочинів сталінського тоталітарного режиму на фоні жорстокої окупаційної політики гітлерівців на Сході.

Серед перших помітних праць у даній тематичній ніші - монографії А. Боляновського. Боляновський А. Дивізія “Галичина”. Історія.- Львів, 2000.- 528 с.; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945).- Львів, 2003.- 686 с. та ін., в яких автор на основі вітчизняних та зарубіжних джерел дослідив складну історію Першої Української дивізії у контексті українського самостійницького руху в роки Другої світової війни. На основі грунтовної джерельної бази автор довів, що на початковому етапі війни проти СРСР німецький уряд не підтримував плани українських політиків щодо створення національної армії, без якої було неможливе відновлення української державності. Тільки під тиском обставин Гітлер дозволив використовувати при вермахті підрозділи з числа радянських військовополонених і добровольців з місцевого населення, які спочатку виконували охоронні й господарські функції, а з часом активно використовувалися для боротьби проти партизанів. Українські самостійницькі сили у боротьбі за незалежність України на той час могли сподіватися тільки на допомогу Німеччини. На його думку, це пояснювалося тим, що гітлерівський режим видавався для них перехідним етапом в історії Німеччини. Прибічники ідеї створення українських бойових підрозділів при військах вермахту, що А. Боляновський переконливо доводе, не мали нічого спільного з нацизмом, каральними формуваннями гітлерівців.

Значимість дослідження О. Лисенка. Лисенко О.Є. Церковне життя в Україні. 1943-1946.-К.,1998.- 391 с. полягає в тому, що автор, спираючись на нові архівні документи, дійшов висновку, що своєрідний “релігійний ренесанс” пов'язаний з політичним курсом нацистів. Завдяки створенню умов для відродження релігійного життя гітлерівці забезпечили собі відносну лояльність з боку духовенства й віруючих. Автор монографії проаналізував причини виникнення колаборації серед певної частини українських священиків.

В. Сергійчук. Сергійчук В. Боротьба за волю, а не коляборація. (Частина 1) // Визвольний шлях.- Кн. 3.- Березень.- 2001.- С. 49-52; Кн. 4.- Квітень.-2001.-С. 43-57. аргументовано й послідовно доводить непричетність до колабораціонізму оунівців. На його думку, ОУН і УПА, а також дивізія Ваффен-СС “Галичина” контакти з Німеччиною мали, але до “відвертої співпраці” з гітлерівцями не вдавалися.

Дослідженню діяльності кримськотатарських батальйонів у складі вермахту, поліційних підрозділів присвячені праці О. Романька. Романько О. Мусульманские легионы во Второй мировой войне. - М., 2004.- 312 с; Романько О. “Мусульманские легионы третьего рейха. Мусульманские добровольческие формирования в германских вооруженных силах (1939-1945)”.- Симферополь, 2000.- 92 с. та ін.. Автор зосередив увагу на проблемі військового колабораціонізму, дав визначення цьому явищу і дійшов висновку, що військовий колабораціонізм був тісно пов'язаний з розвитком політичної колаборації. На нашу думку, автор неправомірно провів паралелі між політичним колабораціонізмом урядів держав Західної Європи, які тісно співпрацювали з гітлерівцями на всіх рівнях влади, з органами місцевої адміністрації на території Східної Європи, які не мали права на самостійну політичну діяльність і знаходилися під тотальним контролем гітлерівських адміністративних органів влади й поліції.

І. Вєтров. Вєтров І. Г. Економічна експансія третього рейху в Україні 1941-1944 рр.-К., 2000.- 232 с. дослідив вплив економічної політики гітлерівців на співпрацю в економічній сфері на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони, простежив зміни у настроях населення під впливом діяльності окупаційних органів.

Теоретичні узагальнення О. Потильчака. Потильчак О. В. Економічний колабораціонізм в Україні в роки нацистської окупації (1941-1944): причини і прояви.-К., 1997.- 29 с. про соціальну базу “господарського колабораціонізму” свідчать про те, що вона сформувалась у межах широких політико-економічних соціальних категорій і об'єднувала як політичних противників радянського режиму, так і політично нейтральних осіб.

Політико-правова ситуація, що виникла під час гітлерівської окупації на території Східної Галичини, проаналізована в книзі В. Офіцинського. Офіцинський В. Дистрикт “Галичина” (1941-1944): Історико-політичний нарис . Автор наголошує, що у порівнянні з іншими регіонами України, поліційний режим у Східній Галичині був менш суворим і це створило можливості для функціонування легальної української установи - Українського Центрального Комітету (УЦК) - діяльність якого дозволила вирішувати господарські та культурні проблеми місцевого населення. Українські політичні сили балансували на межі дозволеного і спрямовували свої зусилля на те, щоб відродити українську державність.

Основні напрями репресивної діяльності радянських спецорганів, технологія репресій, соціальна приналежність заарештованих, їх національний склад, мотиви обвинувачень, винесені вироки під час Другої світової війни і повоєнний час, висвітлені за допомогою документів Державного архіву Служби безпеки України в монографії В. Нікольського. Нікольський В. М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х-1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження.- Донецьк, 2003.- 624 с.. Численні схеми, таблиці, складені дослідником, допомагають встановити чисельність колаборантів та пособників гітлерівців, яких було притягнуто до відповідальності в роки війни та повоєнний час.

Новітніми підходами до вивчення проблеми Другої світової війни позначені дисертаційні праці С. Гальчака. Гальчак С.Д. “Остарбайтери” з Поділля (1942-1947 рр.): Автореферат дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 /Харківський Національний ун-т ім. В. Н. Каразіна.- Харків, 2003.- 20 с., Тарнавського І.. Тарнавський І. С. Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі (1941-1943 рр.): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01./ Донецький державний ун-т.- Донецьк, 1999.- 220 арк., Ю. Ніколайця. Ніколаєць Ю.О. Морально-політичний стан населення і воїнів Червоної Армії в перший період Великої Вітчизняної війни / на матеріалах України/ (червень 1941-липень 1942): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка.- Київ,1998.- 191 арк., В. Стецкевича. Стецкевич В.В. Воєнно-мобілізаційна кампанія в Україні в перший період Великої Вітчизняної війни: історіографія проблеми в контексті часу 40-х-90-х років: Дис. ... д-ра іст. наук: 07.00.06./ Криворізький технічний ун-т. Кривий Ріг, 1996.- 459 с. та інших, які зробили спробу всебічного аналізу стану розробки даної теми у повоєнній історіографії.

До вивчення проблеми колабораціонізму після розпаду СРСР звернулися і російські вчені. Так, С. Кудряшов. Кудряшов С. Предатели, “освободители” или жертвы войны? Советский коллаборационизм (1941-1942) // Свободная мысль.- 1993.- № 14.-С. 84-98. дає своє розуміння колабораціонізму як “співробітництва населення з окупаційними властями” і виділяє три його форми: військовий, політичний і економічний (або “громадянський”). Хоча автор, на нашу думку, занадто звузив змістовне наповнення цього явища, з визначенням основних його проявів можна погодитися. Стосовно оцінки дослідником характеру колабораціонізму в Україні очевидно спрацював стереотип радянських часів, коли колаборація ототожнювалася з самостійницьким рухом.

Серед спеціальних праць, присвячених проблемі колабораціонізму в роки Другої світової війни, найбільш помітною є монографія російського академіка М. Семіряги. Семиряга М.И. “Коллаборационизм”. Природа, типология и проявления в годы Второй мировой войны.- М., 2000.- 863 с.. Спираючись на нові архівні документи та матеріали, автору вдалося дослідити причини виникнення і регіональні особливості колабораціонізму на території держав Західної і Східної Європи. Колабораціонізм у політичній, військовій, економічній соціокультурній сферах кваліфікований як зрада деякої частини громадян. Оцінка М. Семірягою “українського колабораціонізму”, його витоків і специфічних рис у роки гітлерівської окупації, на нашу думку, не може бути прийнята беззастережно. Зокрема це стосується твердження про “особливу” зацікавленість німців в українських націоналістах. До особливої категорії колаборантів автор монографії відніс все населення західних областей України, Білорусі, держав Балтії, яке, за його визначенням, взагалі не визнавало радянське громадянство. Не можна погодитися з автором стосовно того, що лідерам українського самостійницького руху було добре відомо, що Німеччина ніколи не сприяла визвольному рухові в Україні. Це не відповідає дійсності, адже відомо, що частина військової та політичної еліти рейху співчувала самостійницькому рухові й обіцяла підтримку визвольних змагань, які ідеологічно й організаційно репрезентувала українська політична еміграція в Німеччині. У книзі проводиться думка про те, що, по-перше, український національно-визвольний рух, починаючи з липня 1941 р. характеризується як воєнний і політичний колабораціонізм, але після невдалих спроб без згоди німців створити український уряд, керівництво ОУН-Б прийшло до висновку, що їх ворогом є не тільки Сталін, а й Гітлер. По-друге, соціальна база колабораціонізму на окупованій території СРСР не була широкою, а за своїм соціальним походженням більшість колаборантів належала до інтелігенції. Цілком очевидно, що дане твердження правомірно лише в тій частині, яка торкається індивідуальної політичної колаборації. Це підтверджується численними архівними документами. Стосовно ж військової колаборації та співпраці цивільного населення з окупантами, особливо, в західноукраїнському регіоні, є підстави говорити про досить широкі суспільно-психологічні передумови цього явища.

М. Семиряга стверджує, що на окупованій німцями території СРСР був відсутній “виробничий” колабораціонізм, оскільки в СРСР не існувало класу підприємців. Останній аргумент, на нашу думку, явно слабкий, аби пояснити ним відсутність економічного колабораціонізму. На окупованій території залишилося чимало управлінців нижчої і середньої ланки, які були професійно спроможні до організації і налагодження виробничих процесів на підприємствах, у сільському господарстві. Економічна співпраця з окупантами була однією з умов виживання мільйонів людей, які під тиском обставин лишали осторонь свої політичні переконання і працювали задля “хліба насущного”, а не певних ідеологічних гасел.

Створення та діяльність українських добровільних підрозділів та формувань на боці вермахту частково проаналізовані у брошурах російського історика С. Дробязка,. Дробязко С. Вторая мировая война 1939-1945. Восточные добровольцы в вермахте, полиции и СС .- М., 2000.- 48 с.; Дробязко С. Вторая мировая война 1939-1945. Восточные легионы и казачьи части в вермахте / С.И. Дробязко.-М.,2001.- 48 с. та ін. який визнає, що з часом частина вояків, яка спочатку воювала на боці гітлерівців, дезертувала або після розформування батальйонів “добровольців” влилася до складу УПА.

У книзі білоруського історика О. Литвина. Литвин О.М. Акупацыя Беларусі (1941-1944): питання супраціву і колаборацыі.- Мн., 2000.- 288 с. досліджено проблему колабораціонізму на території Білорусі в роки Другої світової війни. Автор також зупинився на діяльності українських поліційних батальйонів, які брали участь у каральних акціях проти мирного населення і партизанів. У монографії наведено маловідомий документ про участь 50-го українського поліційного батальйону у лютому-березні 1943 р. у проведенні каральної акції разом з гітлерівцями в районі Росонсько-Освейської партизанської зони. За даними Національного архіву Республіки Білорусь, про що стверджує О. Литвин, цей батальйон входив до групи бригаден-фюрера СС і генерал-майора поліції Шрьодера. Безсумнівно, що ті українці, які брали участь у проведенні каральних операцій проти мирного населення і партизанів, заплямували себе і виявилися справжніми колаборантами.

Окупаційну політику Німеччини на території України, колабораціонізм в роки Другої світової війни вивчали західноєвропейські і американські історики Д. Армстронг, П. Карел, У. Герберт, Ч. Мадайчик, Й. Гоффман, Е. Кодо та ін.. Armstrong J. Ukrainian Nationalism.- New York and London, 1963.- 361 p.; Carrel P. Unterheheen Barbarossa. Der Marsch nach Russland.- Frankfurt, 1982.- 520 s.; Codo E.M. Guerilla Warfare in Ukraine // Ukrainian Qwarterly.- 1961.- № 17.- P. 204-218.; Herbert U. Fremdarbeiter. Politik und Praxis der “Auslander-Einsatzes in der Kriegswirtschaft der Dritten Reiches.- Berlin; Bonn, 1986.- 494 s.; Гоффман И. Власов против Сталина. Трагедия Русской освободительной армии, 1944-1945 / Иоахим Гоффман; пер. с нем. В.Ф. Дизендорфа.-М., 2005; Madajczyk Cr. Faszyzm i okupacje 1938-1945. Wikonywanie okupacji przez panstwa Osi w Europie: 2 t. T.2.- Poznan, 1983-1984.- S. 335-390 та ін.. Характерною рисою їх праць є широке використання документів Нюрнберзького процесу, західноєвропейських архівів, спогадів учасників українського самостійницького руху. Але за визначенням німецького історіографа Д. Поля, за винятком канадської історіографії, Україна не стала об'єктом спеціального дослідження. . Дітер Поль. Фашистська окупація України в 1941-1944 рр. У працях західних учених // Український історичний журнал.-1994.-№ 5.- С.127-136. Зауважимо, що брак документів і матеріалів з проблеми колабораціонізму в Україні у зарубіжних дослідників призвів до того, що дана тема висвітлювалася ними досить однобоко. Акцент робився лише на дослідженні історії формування і діяльності української дивізії “Галичина”, підрозділів “Нахтігаль”, “Роланд” у складі військ вермахту. Функціонування українських поліційних формувань, помічників військових підрозділів у складі вермахту, допоміжних українських органів управління і таке інше залишились майже не поміченими зарубіжними істориками. Окупаційний режим на території рейхскомісаріату “Україна”, в районах управління гітлерівської військової адміністрації також випав з поля зору дослідників.

Німецький історик Й. Гоффман не визнає колабораціонізм як явище на східному фронті. Він наголошує тільки на “визвольному русі”: всі радянські військовополонені віднесені ним до потенційних противників радянської системи. На його думку, всі форми співпраці з гітлерівською владою - це тільки вияв опозиції Сталіну.

Аналіз причин виникнення колабораціонізму зроблено польським істориком Ч. Мадайчиком у книзі “Фашизм і окупація. 1938-1945”. Автор вичленив три моменти, які характеризують співпрацю з окупантами: перший - це добровільна зрада або продажництво; другий - колаборація або співпраця нейтральна; третій - ситуативні стосунки між колаборантами і окупантами в залежності від періоду війни. До політичних колаборантів Ч. Мадайчик відніс “місцевих фашистів” - “справжніх зрадників Батьківщини”, які стали колаборантами з ідейних мотивів. Представники цієї категорії добровільно вступали до вермахту, поліційних формувань, ставали агентами гестапо. Другий тип колаборації, за Ч. Мадайчиком - колаборація “розуму” (rozsadku). Третя форма - колаборація “партнерська” (“fasadowa”).

Заслуговує на увагу праця Д. Армстронга “Український націоналізм 1939-1945”, яка витримала кілька видань і за багатьма параметрами не має аналогів і до сьогодення. Книга написана на основі документів німецьких архівів: звітів та різних повідомлень гітлерівських політичних, військових, поліційних посадових осіб, а також інтерв'ю, які дали автору протягом 1952-1953 рр. 73 особи у Європі, Канаді, Сполучених Штатах Америки. Серед цих осіб були не тільки українські націоналісти, а також німецькі посадовці, які протягом війни працювали в адміністративних і військових інституціях у різних регіонах окупованої України, або були посвячені в “українські справи”. Д Армстронг визнає ситуативну співпрацю з гітлерівцями українських самостійників різних течій у військовій, економічній, адміністративній сферах, підкреслюючи, що метою цієї співпраці було виборювання української незалежної держави. Але співдію українських самостійників з гітлерівцями Д. Армстронг не називає колаборацією. Початковий місяць співпраці ОУН-Б з окупантами в Україні (кінець червня - початок липня 1941 р.) він називає “медовим”, після чого настала безкомпромісна боротьба бандерівців проти гітлерівців. На думку історика, участь бойових формувань оунівців на боці вермахту не змогла захистити Україну від більшовизму, але врятувала життя багатьох свідомих українців, які відступили разом з німцями на Захід.

Американський історик Р. Ландвер у книзі “Боротьба за свободу: українське добровольче з'єднання Ваффен-СС” проводить думку, що участь українських добровольчих з'єднань на боці Німеччини була “шокуючою” вже тому, що німці вважали слов'ян нижчими істотами і з початку війни нацисти погано ставилися до українського населення. Автор розглядає причини виникнення українського військового формування, простежує його бойовий шлях і дає відповідь ще й на таке важливе питання: як українці та німці змогли стати партнерами по зброї. На його думку, це стало можливим завдяки тому, що і для німецької нації, і для української спільним ворогом був “радянський комунізм”. Серед причин, з яких українці почали співпрацювати з окупаційними органами, найбільш важливою, на його думку, було встановлення відносно добрих стосунків між населенням і “новою” владою. Цьому сприяла належність більшої частини населення до католицької або греко-католицької віри. У книзі наведено багато документів, які свідчать про військову співпрацю українських вояків з німцями. Одночасно, цей матеріал дозволяє стверджувати, що колабораціонізму на масовому ідейному рівні не було, хоча таких висновків автор книги також не зробив.

Заслуговують на увагу цікаві думки французького філософа і соціолога ХХ ст. Р. Арона щодо національних проблем, висловлені у фундаментальній праці “Мир і війна між націями”²²² Арон Р. Мир і війна між націями: Пер. з фр.-К., 2000.- 688 с.². Його узагальнення і висновки дозволяють розібратися в особливостях світової дипломатії напередодні Другої світової війни. Аналізуючи “стратегії дипломатії” Третього рейху і СРСР між двома світовими війнами, Р. Арон дійшов висновку, що політика обох держав була “ідеологічною та імперською”. Він не використовує поняття “колабораціонізм”, але пише про “ідеологічних зрадників”, які зробили негативний внесок у розкол своїх націй. Дослідник наголошує, що величезна кількість “ідеологічних зрадників” під час Другої світової війни тільки свідчила про те, що нація вже не відчувалася всіми людьми як найвища цінність і єдиний принцип політичної організації. Аналіз військових конфліктів між націями впродовж існування людства дав можливість Р. Арону дійти висновку, що війни визначають способи дій, за допомогою яких можна змінити поведінку людей на користь ворога, налаштованих до нього вороже або нейтрально: це залякування, переконування, підривна діяльність.

Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних дослідників з проблеми колабораціонізму свідчить, що, використовуючи різні методологічні та ідеологічні принципи та підходи, вони досягли певних успіхів у її вивченні. Водночас чимало важливих аспектів цієї багатовимірної теми залишаються недостатньо розробленими. Відсутня і комплексна праця, присвячена колаборації в Україні.

Джерельною базою дослідження стали різноманітні за своїм походженням, інформативністю, змістом архівні опубліковані і неопубліковані документи та матеріали. Неупереджене та об'єктивне дослідження проблеми колабораціонізму на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони потребує відмови від ідеологічних стереотипів і уявлень, грунтовного осмислення з позицій норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей, врахування конкретно-історичної ситуації, природи виникнення колабораціонізму як складного та неоднозначного суспільно-психологічного явища. Сьогодні грунтовному дослідженню проблеми колабораціонізму сприяє введення до наукового обігу нових архівних документів та матеріалів, які тривалий час були недоступні для істориків. Величезний документальний пласт - це та основа, яка надає можливість дослідникам Другої світової війни проаналізувати та систематизувати, конкретизувати, узагальнити факти, що є живою плоттю людської історії і дати відповіді на питання: які причини виникнення колабораціонізму в конкретних історичних умовах, як проявився цей феномен на території України в період ІІ світової війни, що вплинуло на його розвиток і якими були наслідки цього явища.

За радянського часу виходили збірники документів та матеріалів, документальні наукові праці, укладачі й упорядники яких намагалися ознайомити широкий загал з фактами злочинів окупаційної гітлерівської адміністрації, вермахту, колаборантів і пособників окупантів на території України в роки війни²²³ Документы обвиняют: Сборник документов о чудовищных преступлениях немецко-фашистских захватчиков на советской территории. Вип. 2.- М., 1945.- 392 с.; Немецко-фашистский оккупационный режим (1941-1944 гг.). / Под общ. ред. Е.А. Бостина.- М., 1967.- 388 с.; Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Зб. док. і матер. / За ред. П.М. Костриба та ін.).- К., 1963.- 488 с. ; Правда про унію: Зб. док. і мат.- 2-е вид., доп.- Львів, 1968; Преступные цели гитлеровской Германии в войне против Советского Союза: Документы и материалы / Под ред. П.А. Жилина, Ин-т военной истории.-М., 1987.- 301 с.; Преступные цели - преступные средства: Документы об оккупационной политике фашистской Германии на территории СССР (1941-1944гг.).-3-е изд.-М.,1985.- 328 с.; Совершенно секретно! Только для командования! Стратегия фашистской Германии в войне против СССР: Документы и материалы.- М.,1967.- 752 с.; Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945: Док. и мат. В 3 т.- 2-е изд., доп.-К.,1985. Т.1.Украинская ССР в первый период Великой Отечественной войны (22 июня 1941г.- 18 ноября 1942 г.).-519 с. Т.2. Украинская ССР в период коренного перелома в ходе Великой Отечественной войны (19 ноября 1942 г.-конец 1943 г.).-512 с. Т.3. Украинская ССР в завершающий период Великой Отечественной войны (1944-1945 гг.).-511 с.; Советское право в период Великой Отечественной войны.-М.,1948 та ін.³. Окремо діяльність колаборантів у них не розглядалася.

У 1986 р. українською і німецькою мовами вийшов збірник документів²²⁴ Історія застерігає: Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їх пособників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни / Кер. кол. упоряд. В.М. Немятий.-К.: Вид-во Політ. літератури України, 1986.-264 с.; Die Geschichte warnt: Beutedokumente uber die Greueltaten der deutsch-faschistischen Okkupanten und ihrer Komplizen in den zeitweilig besetzten Gebieten der Ukraїne in den Jahren des GroSen Vaterlandischen Krieges.-Kiev, 1986.-283 s. ⁴, в якому досить теденційно висвітлюється “анатомія” зради “українських буржуазних націоналістів”, “верхівки греко-католицької уніатської церкви” - як “запеклих ворогів українського народу”. Незважаючи на однобокість та тенденційність у підбірці документів, у виданні вперше наведено декілька документів про злочинну діяльність окремих колаборантів, які разом з гітлерівськими карателями брали участь у масовому знищенні населення України, пограбуванні його майна тощо.