Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДІЯЛЬНІСТЬ РСДРП (меншовиків) В УКРАЇНІ (1907-1914 рр.)

Мартиненко Наталія Миколаївна

УДК 329.8 (477)14”1907/1914”

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі українознавства філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

ЛАНТУХ Валерій Васильович, професор кафедри історії Росії історичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор

ГРЕЧЕНКО Володимир Анатолійович,

начальник кафедри історії державності України та українознавства Харківського національного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України

ГОЛІКОВА Олена Михайлівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри історичних і соціально-політичних дисциплін Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва Міністерства аграрної політики України

Провідна установа Інститут історії України НАН України (відділ історії України ХІХ - початку ХХ ст.), м. Київ

Захист відбудеться 11 травня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4)

Автореферат розісланий 10 квітня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

політичний демократ меншовик

Актуальність дослідження. У сучасній Україні триває інтенсивний процес розвитку політичної системи. Немає необхідності спеціально доводити, що політичні партії є складовою частиною цієї системи розвиваються разом із нею. Безсумнівно, вивчення історії становлення й перших кроків діяльності політичних партій дозволить краще усвідомити сучасні політичні процеси.

На початку ХХ століття соціалістичні ідеї були надзвичайно популярними. Одним із найвпливовіших виразників соціалістичної ідеї в Російській імперії була в ті роки РСДРП, яка мала відносно сталу підтримку з боку революційно настроєних робітників, зокрема і в Україні. Дві фракції єдиної на той час партії - більшовики та меншовики - не лише вели внутрішньопартійну боротьбу, вивчення якої явно переважало в радянській літературі, а й тісно співробітничали (про що із зрозумілих причин не згадувалося).

Нагальні потреби суспільного розвитку, насущні інтереси всіх народів вимагали демократизації країни, усунення царського самодержавства, ліквідації поміщицького землеволодіння та інших залишків феодально-кріпосницької системи.

На межі ХІХ-ХХ століть Україна переходила до політичного періоду національного відродження. У зв'язку з цим тут почала виникати і діяти значна кількість різноманітних політичних партій. Кожна з них мала власну ідеологію, політичну мету, стратегію та організаційну будову. Спектр політичних партій був дуже широким: від крайніх правих до лівих. Особливо важливим було те, що тут діяли як суто національні, українські політичні партії (наприклад РУП, ТУП, УСДРП, УПСР та інші), так і загальноросійські - РСДРП, есерів, кадетів тощо.

Сьогодні, на початку ХХІ сторіччя, ситуація в політичному житті дещо подібна. Знову в Україні функціонує велика кількість нових політичних партій, які успадкували світогляд, політику і тактику тих партій, які діяли століття тому. Щоправда, проблемою багатьох сучасних політичних партій є відсутність виваженої ідеології, що обумовлює їхній надто короткий політичний вік. Саме тому сучасним лідерам політичних організацій треба знати і правильно розуміти історію тих партій, які існували на початку ХХ сторіччя.

Отже, цілком закономірне звернення авторки до історії однієї з досить впливових на місцях політичних сил - РСДРП (меншовиків).

Зв'язок роботи з науковими темами. Обраний напрямок дослідження тісно пов'язаний з тематикою досліджень кафедри українознавства Харківського національного університету з історії політичних партій та громадських організацій початку ХХ століття.

Об'єктом дослідження є меншовицька фракція РСДРП у період від поразки Першої російської революції до початку Першої світової війни.

Предметом даного дослідження є цілі, завдання, методи і форми діяльності меншовиків за панування третьочервневої монархії (1907-1914 рр.).

Мета дисертаційного дослідження визначена з урахуванням актуальності обраної теми та рівня її наукової розробленості і полягає у комплексному вивченні діяльності місцевих соціал-демократичних осередків в Україні у період від поразки Першої російської революції до початку Першої світової війни. Для досягнення мети в дисертації авторкою поставлено такі завдання:

дослідити меншовицькі осередки в Україні, організаційну структуру, форми роботи, соціальну базу та класовий склад партії;

з'ясувати, як меншовики налагоджували пропагандистську роботу, як поширювали свої ідеї в українських губерніях;

показати політичну діяльність соціал-демократів (меншовиків) в Україні, їхню позицію щодо Державної Думи і участь у виборчих кампаніях;

дослідити внутрішньопартійне життя українських осередків РСДРП та реакцію місцевих соціал-демократів на суперечності, що розгорталися у керівних органах партії;

проаналізувати стосунки місцевих осередків РСДРП в Україні з українським соціал-демократичним рухом.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з червня 1907 до липня 1914 років. Нижня хронологічна межа відповідає зміні стратегії і тактики після поразки Першої російської революції, верхня збігається із об'єктивною необхідністю зміни поведінки й напрямів діяльності у зв'язку з початком Першої світової війни.

Методологічною основою дисертації є загальні наукові принципи історизму та об'єктивності. Відповідно до мети і завдань роботи широко застосовано загальнонаукові та спеціальні історичні методи. Проблемно-хронологічний метод дозволив відтворити ситуацію в партійних осередках РСДРП в Україні, принципи і напрями їх діяльності. Порівняльно-історичний метод допоміг розкрити суть політичних процесів в Україні та роль соціал-демократичної партії в них на початку ХХ сторіччя. Здійснено структурний аналіз характеру діяльності соціал-демократичних осередків і роль меншовиків у них.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі широкого кола джерел і досягнень сучасного етапу розвитку історичної науки в дисертації комплексно досліджено діяльність меншовицької фракції РСДРП у період від поразки Першої російської революції до початку Першої світової війни.

Зокрема:

– з'ясовано, що у вітчизняній та зарубіжній історіографії відсутнє комплексне дослідження історії меншовицької фракції РСДРП в Україні за часів третьочервневої монархії;

– досліджено стратегію і тактику РСДРП (меншовиків) в Україні у 1907-1914 роках;

– виявлено специфіку діяльності меншовиків на місцях;

– доведено, що розбіжності між представниками фракцій існували здебільшого у керівних органах партії, а у місцевих осередках, як правило, рядові партійці працювали злагоджено;

– показано, що меншовики прагнули залучити до партійної роботи якомога більше членів партії та співчуваючих соціал-демократії з метою перетворення її на масову робітничу партію, а не замкнену організацію професійних революціонерів;

– на широкому архівному матеріалі складено список членів Харківського комітету РСДРП як одного з таких, що активно діяли в Україні у 1907-1914 роках, включаючи вік, стан, основне заняття та напрям діяльності членів організації.

Практичне значення роботи. Матеріали роботи можуть бути використані в лекційних курсах з історії України, у спецкурсах з проблем соціалістичного руху в Україні, при підготовці курсових та дипломних робіт. Досвід меншовизму, як масового політичного руху, має не лише наукове, але й політичне значення. Результати дослідження дають можливість скористатися досвідом діяльності соціал-демократів початку ХХ сторіччя під час сучасних виборчих кампаній в Україні. Досить популярною темою сучасних політологічних досліджень виступає проблема поєднання етичних принципів і політичної поведінки представників політичних партій.

Апробація дослідження була проведена під час обговорення дисертації на засіданнях проблемної секції з вивчення політичних партій та громадських рухів на республіканській науково-практичній конференції “Політичні партії та громадські рухи в трьох російських революціях” (Донецьк, 1991 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політична думка в Україні: минуле та сучасність” (Київ, 1993 р.), Республіканській науково-теоретичній конференції “Соціально-політична та економічна цінність парадигми злагоди в українському суспільстві” (Київ, 1995 р.), шостих харківських політологічних читаннях “Політико-правові аспекти виборчого процесу” (Харків, 1997 р.), Республіканській науковій конференції “Народний Рух України: місце в історії та політиці” (Одеса, 1998 р.), літній школі Центральноєвропейського університету “Архіви політичних партій” (Будапешт, 2001 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових праць, із них 3 - у фахових виданнях.

Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Повний обсяг дисертації - 211 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, хронологічні й територіальні рамки, мету й завдання дисертації, наукові принципи і методи дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, аргументовано її наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, вказано на апробацію, розкривається структура роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” аналізується стан наукової розробленості теми, характеризується джерельна база дослідження. Зазначено, що історіографію діяльності загальноросійської соціал-демократичної робітничої партії на території України в період з 1907 по 1914 роки досить складно подати у вигляді однієї уніфікованої схеми. Умовно йдеться про три значні періоди: дореволюційний, радянський та пострадянський. Першим був дореволюційний період, хронологічні межі якого охоплюють час від 1907 до 1917 років, характерною рисою якого було те, що міжфракційні суперечності ще остаточно не розкололи соціал-демократів, а члени двох фракцій ще формально залишалися у лавах однієї партії - РСДРП. У цей період найвагомішою працею про діяльність політичних партій у Російській імперії став п'ятитомник “Общественное движение в России в начале ХХ века” (1914), який підготували меншовики Общественное движение в России в начале ХХ века: В 5 т. / Под ред. Л. Мартова, П. Маслова, А. Потресова. Партии - их состав, развитие и проявление в массовом движении, на выборах и в Думе. - Т.3. - Кн.5. - СПб.: Обществ. польза, 1914. - С. 585-586.. Лідери меншовицької фракції РСДРП на сторінках цього видання висвітлювали історію усіх впливових політичних партій Росії: конституційних демократів (автор розділу О. Мартинов); “Союза 17 октября” (Ф. Дан і М. Череванін); правих (В. Левицький); соціал-демократів (Л. Мартов) та ін. Це легальне видання вийшло друком у 1909-1914 роках у Петербурзі (авторський задум не було втілено повністю через початок Першої світової війни). Автори п'ятитомника наводили платформи політичних партій, аналізували їхню тактику й конкретну діяльність, прагнули показати роль масових соціальних рухів початку ХХ сторіччя, політику уряду, міжнародну ситуацію, стан господарства країни тощо.

Протягом 1908-1911 років меншовики аналізували ситуацію, що склалася в партії. На сторінках теоретичного журналу “Наша Заря” (органу меншовицької фракції) систематично з'являлися статті, де висувалися тактичні й стратегічні завдання робітничої партії. Матеріали, що друкувалися, можна віднести і до літератури, і до джерел.

За дореволюційної пори меншовикам вдалося зібрати досить цінний матеріал, що дало можливість розглядати особливості соціал-демократичної роботи в центральних губерніях та на місцях, аналізуючи нові форми організації РСДРП в Україні. Автори публікацій формулювали тактичні й стратегічні завдання соціал-демократичної партії, виходячи з набутого досвіду Першої російської революції. Важливою проблемою, яку активно обговорювали у партійних колах та на сторінках партійних видань, були джерела формування пролетаріату. У Європі основним джерелом поповнення пролетаріату були переважно ремісники та цехові робітники, у Російській імперії та в Україні таким джерелом були селяни. Основний висновок із цього, який робили меншовики - стихійний характер робітничого руху Голос Социал-Демократа. - 1909. - № 13. - С. 17-18. .

Позитивним здобутком цього періоду можна вважати те, що важливий теоретичний і фактичний матеріал створив підґрунтя для досліджень діяльності РСДРП на наступних етапах розвитку історіографії.

Вадами творів, опублікованих у партійних виданнях, були певний суб'єктивізм, категоричність, полемічна загостреність оцінок політичних подій, явищ, процесів тогочасної дійсності.

Після 1917-го і особливо з 1921-го року дослідникам неодмінно впадають в око два напрямки історіографії - радянська та західна. Радянську історіографію діяльності РСДРП (меншовиків) в Україні умовно можна поділити на такі етапи:

1) з 1917-го - до середини 1930-х років. У працях цього періоду спостерігаємо відголоски соціального протистояння часів революції та громадянської війни;

2) від середини 1930-х - до середини 1950-х років, коли відбулося становлення тоталітаризму в державі, що зумовило жорсткий ідеологічний контроль з боку влади над радянськими істориками;

3) з другої половини 1950-х - до початку 1990-х років: від короткочасної лібералізації радянської політичної системи - через посилення ідеологічного тиску на істориків - до краху СРСР.

Визначальними рисами початкового етапу радянської історіографії з проблем діяльності РСДРП в Україні були розкутість наукової думки, намагання неупереджено давати оцінки діяльності політичних угруповань, узагальнити і теоретично осмислити документальний історико-політичний матеріал. Але становлення тоталітарної системи в СРСР поступово знищило ідеологічний плюралізм. Якщо у 1920-ті роки окремі роботи меншовиків з купюрами ще друкувалися, то наприкінці 1920-х - на початку 1930-х це припинилося Мартов Ю.О. Очерки международного социализма и рабочего движения (1907-1913 гг.). - М.-Л., 1926. Диманштейн С. Кто такие меньшевики? - Харьков, 1923; Зиновьев Г. Об антисоветских партиях и течениях. - Изд. 2-е. - М.-Л., 1923; Мартынов А. О меньшевизме и большевизме: Доклад на Кутаисской конференции бывших меньшевиков// Партия капиталистической реставрации (меньшевики). - М.-Л.: Агитпроп ЦК РКП(б), 1923; Разложение меньшевизма: Сб. статей меньшевиков, письма робочих и крестьян. - Тифлис, 1923; Равич-Черкасский М. История коммунистической партии Украины. - К.: Госиздат Украины, 1923. - 247 с.; Попов Н.Н. Мелкобуржуазные антисоветские партии (Шесть лекций). - М., 1924; Мандельштам Н. Со ступеньки на ступеньку. К истории российского меньшевизма. - М.-Л., 1926; Риш А. Очерки по истории украинской социал-демократической “Спілки”. - Х.: Пролетарий, 1926. - 141 с.; Социал-демократическое движение в России. Материалы. / Под ред. А.Н. Потресова и Б.И. Николаевского. Предисл. П. Лепешинского. Т.1. - М.-Л.: Госуд. изд., 1928. - 410 с.. Тон публікацій змінився, став більш радикальним, і меншовиків почали звинувачувати в усіх “смертних гріхах”. Показовою можна вважати книжку, видану у системі партійної освіти, “Меншовизм на службі російської та міжнародної контрреволюції”. Меньшевизм на службе русской и международной контрреволюции. Сб.статей. - М.-Л.: Моск. Рабочий, 1931. - 232 с. Б. Коган у статті “Союз меншовизму з буржуазією в роки реакції та піднесення” проводив думку про те, що меншовизм завжди виконував специфічну функцію буржуазної агентури в робітничому русі. Коган Б. Союз меньшевизма с буржуазией в годы реакции и подъёма // Меньшевизм на службе русской и международной контрреволюции. Сб.статей. - М. - Л.: Моск. Рабочий, 1931. - С. 24. У таких працях спостерігаємо відсутність конструктивної критики меншовиків та їхньої платформи, лише звинувачення у зрадництві та відході від головної лінії партії. Така лексика була притаманна переважній більшості радянських видань тієї пори і вона практично не змінилась і в наступному десятиріччі.

Характерною ознакою історико-партійної літератури 1930-х років було панування в ній жорстких оцінок і тенденційних висновків, нав'язаних ідеологами ВКП(б). За їх поданням теоретичні розбіжності між більшовиками і меншовиками почали оцінювати виключно з ворожих до меншовиків позицій - буцімто вони “не розуміли” основних принципів діяльності більшовиків і до того ж “прагнули повернення колишніх порядків”. “Помітною” в цьому розумінні була стаття Д. Фріда “Меншовики в боротьбі за реставрацію капіталізму на Україні”. Меншовиків усіляко паплюжили, навішуючи ярлики, не прагнучи зрозуміти суть їхньої позиції. Граве Б.Б. Ликвидаторы и массовое движение в годы подъема (История пролетариата СССР). Сб. 5. - М.: Госполитиздат, 1931. - 127 с.; Граве Б.Б. Очерки истории пролетариата СССР. Пролетариат царской России. Предисл. М.Н. Покровского. - М.: Огонёк, 1931. - 320 с. Позитивним моментом цього етапу розвитку історіографії була поява праць лідерів меншовизму, збірників документів і матеріалів, до яких ще залучалися документи меншовицької фракції РСДРП, а негативним стало прагнення авторів публікацій озиратися на тогочасну політичну кон'юнктуру і часом “приписувати” меншовикам хибність позиції з принципових питань і напрямків партійної діяльності.

Початок наступного етапу радянської історіографії діяльності меншовиків в Україні (1907-1914), на наш погляд, можна віднести до другої половини 1950-х - початку 1990-х років. У дослідженнях цього часу історики продовжували лінію на перебільшення ролі більшовиків у революційному русі діяльності місцевих партійних організацій. У цей період була створена Всесоюзна наукова рада на чолі з видатним радянським істориком академіком І.І. Мінцем, яка провела певну роботу з координації робіт у вивченні історії “непролетарських” партій (до яких відносили і меншовиків), проведення наукових конференцій, в яких активну участь брали науковці України: Р.І. Вєтров, Ю.М. Гамрецький, Б.І. Корольов, І.Ф. Курас, В.О. Полушкіна, В.Ф. Солдатенко та інші. Інтерес до історико-партійної тематики не спадав. Дуже популярною була тема “В.І. Ленін і діяльність місцевих більшовицьких організацій”. Так, П.Л. Варгатюк опублікував монографію “В.І. Ленін і Катеринославська більшовицька організація”, Варгатюк П.Л. В.І. Ленін і Катеринославська більшовицька організація. - Дніпропетровськ: Кн. вид-во, 1961. - 203 с. а згодом захистив докторську дисертацію за темою “В.І. Ленін і діяльність більшовицьких організацій Донбасу, Придністров'я і Криворіжжя у дожовтневий період”. Варгатюк П.Л. В.И.Ленин и деятельность большевистских организаций Донбасса, Приднестровья и Криворожья в дооктябрьский период: Автореф. дисс. д-ра истор. наук 07.00.01 / Киев. ун-т. - К., 1970. - 60с. Вийшло чимало праць, присвячених діяльності більшовицьких осередків в Україні, а роль і вплив меншовиків у соціал-демократичних організаціях замовчували або применшували. Запорожец М.Я. Истоки великих свершений. В.И. Ленин и партийные организации Донбасса. - Донецк: Донбасс, 1972. - 240 с.; Ильящук Г.И. В.И.Ленин о политическом банкротстве меньшевизма. - Минск: Изд-во БГУ, 1981. - 191с.; Кравчук М., Шморгун П. В.І.Ленін і Київська партійна організація. - К., 1960; Куличенко М.И. В.И. Ленин и Харьковская большевистская организация (1895-1917). - Х.: Кн. изд., 1963. - 263 с.; Сокуренко В.Ф. Харьковская большевистская организация во главе революционного движения пролетариата Харьковщины в годы реакции и нового революционного подъема (1907-1914): Автореф. дисс. канд. ист. наук. - К., 1962; Шморгун П.М. В.І. Ленін і більшовицькі організації на Україні (1907-1917рр.). - К. Вища школа, 1980. - 206 с.

Позитивним внеском в історіографію РСДРП у цей час було розроблення тем, присвячених діяльності не тільки центральних, але й місцевих соціал-демократичних осередків, зокрема в Україні. Завдяки значному інтересові до історії РСДРП як попередниці КПРС було здійснено велику роботу у справі дослідження конкретних даних про стратегію і тактику російської соціал-демократії, форми й методи її діяльності. Проте недоліком можна вважати дещо однобічне висвітлення діяльності місцевих організацій, бо детальніше вивчалася робота більшовицької фракції, а участь меншовиків у партійному і революційному русі відтворювалася не повною мірою, замовчувалася або применшувалася.

У 1990 році П.Л. Варгатюк опублікував в “Українському історичному журналі” статтю про особливості революційного процесу в Росії на початку ХХ ст., в якій зробив спробу закласти засади об'єктивної оцінки тогочасних подій. Варгатюк П.Л. Особливості революційного процесу в Росії на початку ХХ ст. // Укр..істор. журнал. - Київ. - 1990. - № 7. - С. 14-21. Того ж року вийшов друком збірник статей „Маршрутами історії”, в якій було вміщено статтю П.Л. Варгатюка та П.М. Шморгуна “1898-1917: маловідомі сторінки історії”. Варгатюк П.Л., Шморгун П.М. 1898-1917: маловідомі сторінки історії // Маршрутами історії. - К.: Політвидав України, 1990. - С. 2-30. Автори підкреслювали, що історико-партійна наука має звільнятися від догматизму, застарілих стереотипів, однобокого і тенденційного висування одних фактів, подій, діячів при замовчуванні інших. На їх думку, всеросійський аспект пролетарських зв'язків в Україні на початок 1990-х років все ще досліджувався однобоко - лише як наслідок втілення в Україні загальних закономірностей революційного процесу, позитивного впливу пролетарів-росіян на українських робітників, допомоги професійних революціонерів і рядових членів партії, що прибували з великоросійських районів, у зміцненні місцевих організацій. Але ж революційні зв'язки Росії та України були взаємними. Чимало робітників-українців працювало на заводах Петербурга, Москви та інших промислових центрів Росії, частина з них входила там до соціал-демократичних організацій. Нерідко за вказівкою керівних органів або уникаючи арештів, до цих організацій прибували партійні працівники з України.

Позитивним у працях останніх років радянського періоду можна вважати те, що історики почали більше уваги приділяти дослідженню інтеграційних процесів усередині партії і уникати категоричних суджень щодо розколу в РСДРП у 1907-1914 роках.

Західну історіографію, відповідно, також можна поділити на три окремих етапи:

1) з 1917-го - до кінця 1930-х років, коли перемога більшовизму в Росії змусила соціал-демократичних лідерів шукати відповіді на питання про причини цієї перемоги. Меншовицька еміграція та перенесення діяльності РСДРП за кордон сприяли виникненню у Європі навколо журналу “Социалистический Вестник” центру, що вивчав історію РСДРП. Автори журналу, збираючи документальні джерела, узагальнювали окремі проблеми з історії меншовизму і намагалися прогнозувати можливий розвиток радянського суспільства.

2) від 1940-х - до середини 1950-х років, коли відбулася зміна напрямків історичних досліджень та загального ставлення меншовицьких авторів до радянської системи: від спроб поєднати “найкращі риси” більшовизму з демократичним соціалізмом (Ф.І. Дан) до принципового неприйняття радянського тоталітаризму;

3) з другої половини 1950-х - до кінця 1980-х років, коли група ліберальних американських істориків, яких очолював Леонард Хаймсон, розпочала так званий Міжуніверситетський проект з вивчення історії меншовизму. Проект фінансувався кількома великими благодійними організаціями, зокрема фондами Форда і Рокфеллера. Учасники проекту поставили за мету опитування колишніх меншовиків-емігрантів. Їм запропонували написати автобіографії, спогади, статті про меншовицький рух. Окрім того, в рамках проекту американські історики взяли у російських меншовиків численні інтерв'ю. Матеріали проекту були частково опубліковані, а у повному обсязі передані до спеціально створеного при Колумбійському університеті в Нью-Йорку архіву з історії меншовизму.

Репресивна політика радянського уряду в перші десятиріччя його існування змусила багатьох меншовиків емігрувати на Захід. Ной Жорданія прагнув проаналізувати причини суперечностей між більшовиками і меншовиками. Жордания Н. Наши разногласия. - Париж, 1928. - 48 с.; Жордания Н. Итоги. - Париж, 1928. - 46 с. Значний внесок у збирання й дослідження меншовицької спадщини за кордоном зробив меншовик Б.І. Ніколаєвський, який 1937 року видав у Парижі “Посмертный сборник призведений” О.М. Потресова, із літературно-політичною біографією останнього. Потресов А.М. Посмертный сборник произведений. - Париж: Библ. демокр. социализма, 1937. - 340 с. Цікаво, що саме Б. Ніколаєвський звернув увагу на одну особливу рису меншовицьких лідерів - порядність, яку вони ставили на чільне місце у революційній роботі. Автор цієї політичної біографії посилався на вислів В.І. Леніна про те, що “інтереси партійної роботи повинні стояти вище міркувань морального порядку”, і бурхливу реакцію О.М. Потресова на ці слова, бо той мав переконання, що революціонери повинні бути морально чистими й відповідальними людьми. Він наполягав на тому, щоб революційною діяльністю займалися люди з “чистими руками”. Порівнюючи публікації радянської та західної історіографії, ми бачимо принципову різницю в підходах до висвітлення подій та їх оцінки більшовиками і меншовиками.

За матеріалами Міжуніверситетського проекту було видано у 1987 році книгу “The Making of Three Russian Revolutionaries. Voices from the Menshevik Past”. The Making of Three Russian Revolutionaries. Voices from the Menshevik Past/ Ed. by L. Haimson. Introduction by L.H. Haimson. Cambridge. Cambridge University Press, 1987. - 516 p. Л. Хаймсон написав її на основі інтерв'ю емігрантів-меншовиків Л.О. Дан, Б.І. Ніколаєвського і Ю.П. Деніке. Л.О. Дан - дружина Ф.І. Дана - вважала, що меншовики явно “пішли надто далеко в одному напрямку - у справі європеїзації партії”, і це було їх грубою помилкою. Б.І. Ніколаєвський визнав, що однією з основних помилок меншовизму була його непослідовна позиція щодо селян. На його думку, переконаність меншовиків у реакційності селянства “зв'язала меншовизм по руках і ногах, і тому він не зміг прогресувати у політичному напрямку”. The Making of Three Russian Revolutionaries. Voices from the Menshevik Past/ Ed. by L. Haimson. Introduction by L.H. Haimson. Cambridge. Cambridge University Press. 1987. - Р. 292. Видана під редакцією Л. Хаймсона книга інтерв'ю діячів меншовизму, безперечно, стала значним науковим явищем. Особливе значення вона мала для вітчизняних дослідників дореволюційної історії, оскільки у трактуванні радянських авторів меншовицькі діячі або змальовувалися схематично, винятково чорними барвами, або взагалі не згадувалися. Значну послугу дослідникам зробила дружина Б.І. Ніколаєвського ? Г.М. Бургіна, видавши “Бібліографічний покажчик соціал-демократичної меншовицької літератури”. Бургина А.М. Социал-демократическая меньшевистская литература: Библиограф. указатель. - Stanford, Calif.: Stanford Ijlj. Press, 1968. - 391c. Ще одним результатом Проекту, що заслуговує на нашу увагу, стала монографія Р. Елвуда про діяльність місцевих організацій РСДРП в Україні. Elwood R.C. Russian Social-Democracy in the Underground. A Study of the RSDLP in the Ukraine. 1907-1914. - Assen: Inst.Press, 1974. - 208 p. Автор наводив факти з діяльності Катеринославської, Київської, Харківської соціал-демократичних груп, спираючись переважно на матеріали журналів “Летопись революции” та “Пролетарская революция”. Вадою цієї роботи можна вважати відсутність достатньої кількості архівного матеріалу, бо західному дослідникові радянські партійні архіви були недоступні.

Отже, позитивним внеском західної історіографії у вивчення історії діяльності меншовиків у місцевих соціал-демократичних осередках можна вважати більш виважений і політично не заангажований підхід до висвітлення ролі обох фракцій у соціал-демократичному русі 1907-1914 років. Але очевидно, що значна кількість архівних матеріалів була недоступною за радянських часів західним дослідникам.

Пострадянський період історіографії діяльності РСДРП в Україні простежується з початку 1990-х років. Проголошення незалежності України уможливило можливість об'єктивне висвітлення історії меншовизму та залучення до наукового пошуку всіх відомих джерел і літератури - як радянської, так і закордонної.

Нові підходи до вивчення історичної спадщини російського меншовизму запропонували на початку 1990-х років Г. Йоффе, С. Тютюкін, В. Шелохаєв. Йоффе Г.З., Тютюкин С.В. Меньшевики. // Наука и жизнь. - 1990. - №11; Тютюкин С.В., Шелохаев В.В. РСДРП на демократическом этапе революции (1905-1917 гг.). // Вопросы истории КПСС. - 1991. - № 1; Тютюкин С.В. Меньшевики. // Политическая история России в партиях и лицах. - М., 1993. Характерною рисою історіографії меншовизму другої половини 1990-х років став перехід істориків від висвітлення окремих питань з історичного минулого РСДРП до узагальнення історичного досвіду російської соціал-демократії. Тумаринсон В.Х. Меньшевики и большевики: несостоявшийся консенсус (Опыт исторической реконструкции). - М., 1994; Меньшевики // Политические партии России. Конец XIX - первая треть XX века. Энциклопедия. - М., 1996; Меньшевики и меньшевизм. - М.,1998.

Після здобуття Україною незалежності, з появою нових політичних партій в історичній науці набули актуальності теми, присвячені діяльності політичних партій. Зокрема, у статті П.М. Шморгуна “Політичні партії України на початку ХХ століття: соціальний склад, чисельність, типологія” висвітлювалася історія виникнення і розвитку політичних партій в Україні ? як загальноросійських, так і національних ? напередодні та в роки Першої російської революції, простежувалася також еволюція багатьох партій у період реакції, з'ясовувалися деякі причини переважання загальноросійських партій над українськими за реальним політичним впливом на маси. Шморгун П.М. Політичні партії України на початку ХХ століття: соціальний склад, чисельність, типологія // Наук. праці з питань політичної історії. - 1992. - Вип. 172. - С. 14-25. Діяльність меншовиків-партійців України висвітлено в кандидатському дослідженні Ю.Д. Древаля, який зробив спробу по-новому поглянути на проблему існування і діяльність меншовиків-партійців Древаль Ю.Д. Меншовики-партійці: сутність, діяльність в Україні (1908-1912 рр.) // Автореф. дис...канд. істор. наук.- Дніпропетровськ, 1993. - 17 с.. На його думку, в українських організаціях РСДРП меншовики постійно і успішно змагалися з більшовиками за вплив у середовищі революційно налаштованих робітників. У 1908-1912 роках вони переважали у великих промислових центрах - Катеринославі та Києві, значним був їхній вплив і в Харкові. Він зауважував, що проблема розмежування за фракціями і напрямками існувала здебільшого серед так званих партійних “верхів”, а на місцевому рівні соціал-демократи досить часто намагалися об'єднати зусилля у революційній роботі Древаль Ю.Д. Меншовики і Україна: Нова оцінка деяких спірних питань // Вестник Харьков. университета. Сб. науч. трудов. - 1993. - № 375. - С. 39-41..

Середина 1990-х років характеризується поворотом до “національних” соціал-демократичних проблем. 1996 року з'являються статті й монографії, присвячені українській соціал-демократії. Висоцький О., Голуб А. Зародження соціал-демократії в Україні і міжнародний соціалістичний рух // Політологічні читання в розробках і тактиці українських соціал-демократичних партій (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Вісник Харк. ун-ту. - 1996. - № 387. - Історія України. Вип. 1. - С. 55-61; Головченко В.І. Від “Самостійної України” до “Союзу визволення України”. Нариси з історії Української Соціал-Демократичної робітничої партії на початку ХХ ст. - Харків: Майдан, 1996. - 190 с. У 2000 році О.М. Голікова захистила кандидатську дисертацію “Меншовики в Україні у роки революції і громадянської війни (1917- 1920 рр.)”. Голікова О.М. Меншовики в Україні у роки революції і громадянської війни (1917-1920 рр.) // Автореф. дис. ... канд. істор. наук. - Харків. 2000. - 20 с. Авторка докладно вивчила стратегію і тактику РСДРП в Україні, довела, що меншовизм мав тут свої особливості, зумовлені політичною нестабільністю і необхідністю пристосовуватися до умов національно-демократичної революції. У дослідженні показано, що соціал-демократична політика не здобула в означений період широкої підтримки серед робітничого класу України. Вперше предметом уважного вивчення стала діяльність Головного комітету (Головкому) РСДРП в Україні, яка досі фактично була поза увагою. Авторка переконливо довела, що, визнавши радянську владу, меншовики, з одного боку, підтримали комуністів на фронті, а з іншого - залишалися партією, опозиційною до більшовиків. Наслідком такої “умовної” підтримки меншовиками влади рад, вважає О.М. Голікова, стали репресії більшовицького уряду проти РСДРП.

В об'ємній статті О.П. Реєнта “Деякі проблеми історії України XIX - початку XX ст.: стан і перспективи наукової розробки” Реєнт О. "Деякі проблеми історії України XIX - початку XX ст.: стан і перспективи наукової розробки" // Проблеми історії України ХІХ - ХХ початку ХХ століть. Зб. наукових праць відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Ін-ту історії України НАН України. Вип. І. - К., 2000. - С. 6. було зроблено ґрунтовний науковий аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії межі ХІХ-ХХ ст., окреслено коло найактуальніших питань, які потребували подальшого вивчення, а також визначено перспективи та напрямки їх дослідження. Серед іншого дослідник приділив увагу і теоретико-методологічним засадам сучасної української історичної науки, справедливо вказуючи на “відсутність чітких наукових засад, апробованого методологічного інструментарію” у більшості наших сучасних істориків, “методологічний вакуум, який виник після тотального осуду марксистської спадщини” і “заповнюється надто повільно”. О.П. Реєнт наголошував на нагальній необхідності розв'язання цієї фундаментальної проблеми, вважаючи це чи не найголовнішою умовою ефективності подальших наукових досліджень.

У 2001 році А.І. Павко захистив докторську дисертацію за темою “Становлення та діяльність політичних партій і організацій в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.” Павко А.І. Становлення та діяльність політичних партій і організацій в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Автореф. дис... д-ра істор. наук. - Донецьк, 2001. - 44 с.. На основі нових концептуальних підходів у дисертації досліджено програмні засади, еволюцію, діяльність українських політичних партій, висвітлено їх стратегію і тактику у визвольному русі початку ХХ ст., загальні та особливі риси в становленні та діяльності російських політичних партій і об'єднань напередодні й під час революції 1905-1907 років на території України. В дисертації проаналізовано суперечливі, дискусійні питання політичної історії України кінця ХІХ - початку ХХ століть і запропоновано наукові варіанти їх розв'язання.

У 2002 році вийшла друком монографія А.І. Павка “Повчальний досвід вітчизняної історії: політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби”. Павко А.І. Повчальний досвід вітчизняної історії: політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби. - К.: Плеяди, 2002. - 552 с. У монографії висвітлювалися проблеми становлення й діяльності політичних партій та організацій в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століть. Автор виокремив у спеціальний розділ питання про новітні теоретико-методологічні засади дослідження діяльності політичних партій та організацій в Україні на зламі ХІХ-ХХ століть.

Істотним внеском у розробку теми стала шеститомна “Політична історія України у ХХ столітті” Політична історія України. ХХ ст.: У 6 томах. Т.1. / Редкол.: І.Ф. Курас (голова) та ін. - К.: Генеза, 2002..

Проблема діяльності політичних партій детально досліджується професором Р.І. Вєтровим. Ще 1997 року вийшов друком навчальний посібник “Політичні партії України на початку ХХ століття: 1900-1925 рр.” Вєтров Р.І. Політичні партії України на початку ХХ століття: 1900-1925 рр.: Навч. посібник/ Дніпродзержин. техн. ун-т. - Дніпродзержинськ, 1997. - 111с., а згодом з'явилась і монографія Вєтров Р.І. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925 рр.). - Дніпродзержинськ: Поліграфіст, 2001. - 245 с. про діяльність політичних партій в Україні у першій чверті ХХ століття. Позитивним у цьому дослідженні був детальний аналіз поведінки партій в Україні, особливо під час державотворчих змагань та в період поступового зникнення цих партій з політичної арени (1917-1925 рр.). Істотним внеском у розроблення цієї теми стало кандидатське дослідження дисертантки професора Р.І. Вєтрова - Г.О. Лебедєвої. Лебедєва Г.О. Загальноросійські партії есерів і меншовиків в Українській національно-демократичній революції 1917-1920 років. // Автореф. дис. ... канд. істор. наук. - Дніпропетровськ. 2005. - 20 с.

Як бачимо, надбанням пострадянського часу стало те, що в історичній літературі почали висвітлюватися різні аспекти діяльності політичних партій України, і РСДРП зокрема, проте спеціальної роботи, присвяченої діяльності меншовиків упродовж складного періоду 1907 - 1914 років, так і не з'явилося.

Джерельна база дослідження доволі значна й різноманітна. Основний масив джерел можна умовно поділити на декілька груп. Серед них важливими стали насамперед програмні документи меншовицької фракції. Значну кількість таких документів авторці вдалося знайти у РЦЗВДНІ (Російському центрі зберігання та вивчення документів новітньої історії). Документи фондів лідерів меншовицької фракції П.Б. Аксельрода [361], Ю.О. Мартова [362], О.М. Потресова [265], Г.В. Плеханова [264] допомогли визначити пріоритетні напрямки діяльності меншовиків у 1907-1914 роках. Фонд [451] Організаційного Комітету (ОК) РСДРП (меншовиків) містить значну кількість документів (переважно листування), які дали можливість оцінити ситуацію в місцевих осередках партії та зробити висновки про підсумки виборчої кампанії до IV Державної Думи РЦЗВДНІ. Ф. 451. Оп. 1. Спр. 43. після Празької та Віденської конференцій 1912 року. РЦЗВДНІ. Ф. 451. Оп. 1. Спр.10.

Значний фактичний матеріал надали додатки до протоколів V з'їзду РСДРП. Пятый съезд РСДРП. Протоколы. - М.: Госполитиздат, 1963. - 951 с. Протоколи V з'їзду окреслили позицію меншовиків щодо поточної ситуації в партії та перспектив соціал-демократичної роботи в період спаду революційних подій.

Важливий матеріал для дослідження дали друковані збірники матеріалів і документів, Наши противники: Сб. материалов и документов. В 2-х томах. - М.: Изд-во Ком. Ун-та им. Я.М. Свердлова, 1928-1929; Робітничий рух на Україні в період реакції (червень 1907 - жовтень 1910 рр.): Зб. документів. - К.: Політвидав України, 1965. - 685 с.; Рабочее движение на Украине в годы нового революционного подъёма 1910-1914. Сб. док. и материалов. - К.: Политиздат Украины, 1959. - 702 с.; Рабочий класс и рабочее движение в России 1881-1917 гг. - М.: Политиздат, 1966; Партия большевиков в период реакции (1907-1910). Докум. и материалы. - М.: Госполитиздат, 1961. - 693 с.; Партия большевиков в годы нового революционного подъёма (1910-1914). Докум и материалы. - М.: Госполитиздат, 1962. - 698 с.; Большевики Украины между I и II буржуазно-демократическими революциями в России (июнь 1907 - февраль 1917 гг.). Сб. докум. и материалов. - Киев: Политиздат Украины, 1960. - 695 с. які дозволили з'ясувати політику РСДРП в робітничому русі у період з 1907 по 1914 роки. На жаль, архівні матеріали, вміщені у цих виданнях, висвітлювали події переважно з позицій більшовицької фракції. Щоб компенсувати майже повну відсутність публікацій архівних матеріалів, що надавали б матеріали про діяльність меншовицької фракції, у 1996 р. російські історики підготували ґрунтовний збірник документів. Меньшевики. Документы и материалы. 1903-1917 гг. - М., 1996.

Авторка скористалася матеріалами фондів Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ) (колишнього Центрального партійного архіву) у Москві, фондами Російського центру зберігання та вивчення документів новітньої історії (РЦЗВДНІ), Центрального державного історичного архіву у м. Києві (ЦДІАК), Державного архіву Харківської області (ДАХО), що дозволило детальніше розглянути зміст і напрямки роботи, стратегію і тактику політичної та ідеологічної діяльності меншовиків і висвітлити окремі питання тогочасного партійного життя.

Вивчаючи документи фонду друкованого органу меншовицької фракції - газети “Луч”, що зберігається у РДАСПІ [Ф. 150], авторці вдалося з'ясувати стан справ у центральних органах РСДРП та еволюцію теоретичних поглядів лідерів меншовизму. Фонд думської фракції РСДРП (у ІV Державній Думі) [Ф. 448] надав статистичні відомості з місцевих соціал-демократичних осередків про підтримання ними представників меншовиків та більшовиків, про співвідношення кількості прихильників обох фракцій у місцевих соціал-демократичних організаціях.

Архівні документи фондів Центрального державного історичного архіву у Києві (ЦДІАК) дали значний матеріал з досліджуваної теми. Зокрема, у фондах Одеського жандармського управління [Ф. 320], Полтавського губернського управління [Ф. 322-327], Харківського губернського управління [Ф. 306-308], Одеського охоронного відділення [Ф. 386] та інших є детальні звіти про діяльність соціал-демократичних організацій у містах України, протоколи засідань осередків РСДРП та звіти про напрямки їхньої діяльності, вилучені поліцією під час арештів, звіти про організації та партійні школи за кордоном, звіти про вибори соціал-демократів та їх прибічників до Державної Думи різних скликань, документи про діяльність думської фракції РСДРП, візити й виступи у містах України лідерів меншовицької фракції, документи про видавничу діяльність РСДРП у містах і губерніях України, матеріали з'їздів, конференцій та нарад ЦК, що їх коментували під час пропагандистської роботи в гуртках, матеріали про розколи в організаціях, конспіративні листи членів РСДРП про стан справ в організаціях, звернення меншовицької фракції до членів місцевих осередків соціал-демократичної партії, програмні документи центральних установ РСДРП, листівки місцевих соціал-демократичних комітетів, прокламації з нагоди важливих подій у робітничому русі та багато інших матеріалів, що допомогло у визначенні принципів і напрямків діяльності місцевих соціал-демократичних осередків.

Багатий місцевий матеріал надав Фонд канцелярії Харківського генерал-губернатора в Державному архіві Харківської області (ДАХО). Канцелярія Харківського губернатора збирала відомості про “політичних”. За матеріалами цього фонду авторці дослідження вдалося скласти поіменний список членів Харківської організації РСДРП з 1907 по 1914 роки, а також з'ясувати, до яких форм роботи вдавалися меншовики, які плани та програми занять мали соціал-демократичні гуртки, імена пропагандистів-меншовиків, популярних серед місцевих робітників. Матеріали, що збереглися в архівах органів політичного розшуку, доповнили картину діяльності соціал-демократії у 1907-1914 роках.

Важлива група джерел утворилася за соціал-демократичною періодикою. Джерелом з історії соціал-демократичних організацій слугувала меншовицька періодична преса. Насамперед, це газета “Социал-демократ”, друкований орган РСДРП, адже меншовики попервах входили до складу редакції (Л. Мартов і Ф.І. Дан). Більшовиків у ній представляли В.І. Ленін та Г.Є. Зінов'єв, соціал-демократів Королівства Польського і Литви - А. Варський і З. Ледер. У 1911 році Мартов і Дан вийшли з редакції “Социал-демократа”. Згодом органом меншовиків стала газета “Луч”, яка виходила з 16 вересня 1912 до липня 1913 років. Коли “Луч” заборонили, замість нього меншовики почали друкувати “Живую жизнь” (випустили 19 номерів). Журнали “Голос Социал-Демократа” (друкований орган меншовиків-ліквідаторів, 1908-1910 рр.) та “Наша Заря” (теоретичне видання меншовиків, 1908-1914 рр.) надали значний фактичний матеріал, оскільки в них досить часто публікували інформації з оглядом справ у місцевих соціал-демократичних організаціях.

Серед цінних джерел з історії соціал-демократичного руху, що використані авторкою, були листівки та прокламації місцевих комітетів РСДРП, які залишались одним з основних засобів масової пропаганди та агітації у досліджуваний період. Вони дають можливість простежити пропагандистську та агітаційну діяльність меншовиків у 1907-1914 роках. Цілу низку листівок та прокламацій було знайдено у Ф. 3 Державного архіву Харківської області серед друкованих матеріалів, вилучених під час арештів місцевих соціал-демократів (меншовиків).

Значну кількість матеріалів, використаних як джерело з історії меншовицького руху та діяльності меншовиків на місцях, дала мемуарна література. Період реакції та наступного пожвавлення і піднесення революційної діяльності були серйозним випробуванням для соціал-демократії. Спогади П. Гарві та М. Жорданія розкрили мотиви політичної поведінки меншовиків у період після придушення Першої російської революції. Ананьин А. Из воспоминаний революционера. 1905-1923. - N.Y., 1961; Гарви П.А. Революционные силуэты. - N.Y., 1962. - 156 р.; Жордания Н. Моя жизнь. - Stanford, Calif.: Stanford Univ. Press, 1968. - 130 р.У 1920-х - на початку 1930-х років журнали “Летопись революции” та “Пролетарская революция” публікували матеріали і спогади про революційний рух в Україні. Автори цих публікацій докладно розповідали про діяльність соціал-демократів на місцях і принципи організаційної роботи у місцевих осередках РСДРП. Бушуев (Бутаков) Н. Военная организация при Екатеринославском Комитете РСДРП в 1907 г. // Летопись революции. - 1924. - № 1. - С. 182-185; Валявка В. Из революционной деятельности екатеринославских рабочих. // Летопись революции. - 1923. - № 2. - С. 146-155; Залежский В.Н. В годы реакции. // Пролетарская революция. -1923. - № 2. - С. 326-386; Залежский В.Н. На партийном фронте между двумя революциями. // В эпоху реакции (1906-1912). - Л.-М.: Госиздат, 1925. - 92 с.; Квиринг Э. Екатеринос-лав в 1914-1915гг. // Летопись революции. - 1923. - № 2. - С. 125-135; Лебедь Д. Очер-ки революционной работы на Екатеринославщине до 1917 года. // Летопись революции. -1923. - № 2. - С. 112-124; Магидов В. В екатеринослав-ском подполье в 1911-1912 гг. // Летопись революции. - 1923. - № 2. - С. 91-94; Равич-Черкасский М. 1912-1914 годы в Екатеринославе. Связь с партией. // Летопись революции. - 1923. - № 2. - С. 102-111.

У другому розділі “Стратегія і тактика РСДРП (меншовиків) у 1907-1914 рр.” зазначено що у 1907-1914 роках стратегічним завданням соціал-демократії залишалося насильницьке повалення самодержавства. Меншовики у цей період, враховуючи уроки революції, прагнули політично готувати робітничий клас до свідомої участі у політичній і революційній діяльності. Працюючи переважно з робітництвом, соціал-демократи не охоплювали своєю діяльністю селянство, вважаючи його політично реакційним. Можливо, справа в тому, що у меншовиків не було чіткої аграрної програми, яка б задовольняла селянські маси.

Важливим пунктом програми діяльності політичних партій багатонаціональної Російської імперії мало бути й національне питання. Через дуже специфічний національний склад РСДРП (близько 61 % росіян, 19 % євреїв, 10 % українців, 6,5 % грузинів, 1 % поляків, латишів та ін.) меншовики, посилаючись на недостатню обізнаність у національному питанні, інтернаціональну спрямованість марксизму, не пропонували чіткої національної програми. Вони зазначали: “ми занадто мало знайомі з національним питанням, щоб відповісти, наскільки дійсно суперечить головним поглядам марксизму вимога культурно-національної автономії”. РЦЗВДНІ. Ф. 450. Оп.1. Спр.16. Арк.5.

Навесні 1913 року меншовики включили цей пункт до своєї програми дій. Напередодні Першої світової війни життя змусило звернути увагу лідерів соціал-демократії на необхідність глибокої і вдумливої праці в галузі національного питання.

У 1907-1914 роках суперечності у “партійних верхах” істотно впливали на якість партійної роботи на місцях, відволікаючи від практичної діяльності, але незважаючи на це, місцеві соціал-демократи намагалися координувати свої дії і працювати.

У третьому розділі “Організаційна структура, форми роботи місцевих осередків РСДРП в Україні” авторка робить висновок, що на місцях партійну роботу організовував комітет, навколо якого гуртувалися різноманітні бюро, комісії та центри. Основну роботу соціал-демократичні організації здійснювали на нелегальному рівні. При комітетові діяв виконавчий комітет, до якого входили по два представники від кожного з районів міста. Ядро соціал-демократичної організації звичайно налічувало близько 30 членів, об'єднаних у районні осередки. На чолі цих осередків стояла міжрайонна конференція, що збиралася раз на тиждень. Меншовики починали свою діяльність з організації роботи технічної, фінансової та літературної груп, а також пропагандистської колегії.