Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут археології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Нижній і середній палеоліт України (ключові проблеми)

Степанчук Вадим Миколайович

спеціальність - 07.00.04 - археологія

УДК 903'1(477)”632”

Київ-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі археології кам'яного віку Інституту археології НАН України.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук

Гладилін Владислав Миколайович

доктор історичних наук,

Анісюткін Микола Кузьмич,

Інститут історії матеріальної культури, Російська Академія наук,

провідний науковий співробітник відділу палеоліту

доктор історичних наук, професор

Гладких Михайло Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри археології та музеєзнавства.

Захист відбудеться “10” березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України за адресою 04210 м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту археології НАН України (04210 м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12).

Автореферат розісланий “22” січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук О.Є. Фіалко.

Загальна характеристика роботи

Запропонована дисертація присвячена системному аналізу ключових проблем дослідження нижнього і середнього палеоліту України, а саме: питанням періодизації, варіабельності, заселення, взаємодії навколишнього середовища і первісного суспільства, реконструкції соціальних та демографічних характеристик середньо-палеолітичного суспільства, особливостям переходу до верхнього палеоліту.

Актуальність теми визначається назрілою потребою створення узагальненого комплексного дослідження, присвяченого аналізу і інтерпретації ключових проблем вивчення нижнього і середнього палеоліту України. Залучення сучасних теоретико-методичних розробок, значна та репрезентативна джерельна база, численні регіональні дослідження складають надійну базу для постановки і розробки низки актуальних питань традиційної археології нижнього і середнього палеоліту, а також теоретичних проблем найдавнішої історії України на сучасному науковому рівні.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота є складовою частиною держбюджетної наукової теми Інституту археології НАНУ “Територія України в епоху палеоліту і мезоліту” (№ держреєстрації 0199U003880), де автором виконувався розділ “Нижній і середній палеоліт України”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є реконструкція головних рис загальної картини розвитку первісного суспільства на території сучасної України між 1 млн. - 30 тис. років тому і вироблення цілісної концепції інтерпретації середньопалеолітичного суспільства.

Завдання дослідження полягають у:

1) виробленні просторової класифікації та періодизації нижнього і середнього палеоліту України,

2) визначенні геохронологічних рамок нижнього і середнього палеоліту України,

3) аналізі динаміки змін природної обстановки кінця пліоцену-плейстоцену на території України,

4) визначенні динаміки доступності ресурсів життєзабезпечення в залежності від змін середовища,

5) визначенні ступеню впливу змін природного середовища на культуру первісного населення України,

6) аналізі динаміки змін антропологічного типу людності,

7) характеристиці, аналізі та узагальненні матеріалів опорних пам'яток нижнього і середнього палеоліту України,

8) з'ясуванні специфіки демографічних процесів в нижньому і середньому палеоліті України,

9) з'ясуванні причин варіабельності палеолітичних індустрій України,

10) визначенні базових характеристик способу життя, господарства і соціальної організації в середньому палеоліті України,

11) визначенні особливостей переходу від середнього до верхнього палеоліту на території України,

12) розробці положень для створення загальної концепції розвитку природи і первісного суспільства України в нижньому і середньому палеоліті.

Об'єктом дослідження є історія первісного населення території сучасної України в епоху нижнього і середнього палеоліту.

Предметом дослідження є археологічні пам'ятки нижнього і середнього палеоліту України в усій сукупності даних, що отримані в результаті їхнього вивчення.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено принципи системності, цілісності, та історизму. Використовується статистичний, типологічний, технологічний, кореляційний, геохронологічний та картографічний методи. Задіяно системний порівняльно-історичний підхід із залученням даних суміжних наук.

Наукова новизна роботи визначається передусім тим, що вона є першим монографічним дослідженням, присвяченим системному аналізу ключових проблем нижнього і середнього палеоліту країни. На основі критичного аналізу базових напрямків дослідження вироблено цілісну концепцію розвитку первісного суспільства часу середнього палеоліту на території України, позиційовану в системі “людина-довкіл-ля”. Дисертація є синтетичною роботою, що базується на матеріалах, отриманих як автором, так і іншими дослідниками, як в галузі археології, так і представниками суміжних наук. В роботі:

1) Вперше систематизовано дані по геохронологічному положенню пам'яток і запропонована нова періодизаційна схема зазначеного періоду.

2) Вперше детально систематизовано і узагальнено дані про палеогеографічне середовище, матеріальну культуру, господарство, антропологічний склад і соціальну організацію первісного населення України.

3) Для реконструкції процесів початкових етапів розвитку первісного суспільства на території України на сучасній джерельній базі були вперше системно залучені дані суміжних наук про людину, зокрема палеоантропології, палеоетнології, палеосоціології, палеопсихології, історії первісного суспільства та етнографії.

4). Вперше сформульовано та досліджено питання залежності ритмів заселення території України від доступності біологічних та мінеральних ресурсів.

5) Набуло подальшого розвитку вивчення проблеми динаміки демографічних процесів. Зокрема, вперше запропоновано та розроблено положення про пульсуючу ареальну модель заселення України у середньому палеоліті.

6) Деталізовані і уточнені уявлення про шляхи проникнення колективів давнього населення на територію України. Вперше аргументується можливість найбільш давнього епізоду такого проникнення в кінці еоплейстоцену з території Малої Азії.

7) Обґрунтовано новий підхід до проблем варіабельності кам'яних індустрій і на цій базі вироблено нову схему класифікації пам'яток середнього палеоліту України. Вперше (з залученням усього кола джерел регіону) проаналізовані вірогідні причини дискретності проявів матеріальної культури.

8) Вперше на матеріалах України проведено системний порівняльний аналіз археологічних матеріалів та даних етнографічної моделі суспільства мисливців-збирачів, виявлено основні риси найменших структурних підрозділів середньопалеолітичного суспільства.

9) Нову інтерпретацію отримали дані щодо процесу переходу від середнього до верхнього палеоліту, зокрема, вперше обґрунтовується вірогідність прямих контактів місцевого неандертальського і прийшлого кроманьйонського населення.

10) У науковий обіг вводяться матеріали нових пам'яток, зокрема масові археологічні колекції та значний корпус хронометричних даних.

Основою дослідження стали матеріали близько 40 опорних пам'яток нижнього і середнього палеоліту України, досліджені різними фахівцями, в тому числі автором. Частина даних походить із опублікованих джерел, інша отримана автором безпосередньо в результаті роботи з матеріалами колекцій, які зберігаються в різних музеях України і Російської Федерації. Залучені матеріали з польових досліджень автора на різних пам'ятках Криму і континентальної України. Широко використані джерела природничих дисциплін і суміжних наук про людину.

Теоретичну цінність роботи становлять теоретичні узагальнення, критична оцінка наявних і розробка нових наукових положень і гіпотез. Робота є підсумовуючим і, водночас, відправним пунктом для подальших розробок.

Практичне значення одержаних результатів обумовлене нагальністю потреби узагальнення і синтезу існуючих джерел і сучасних підходів до інтерпретації нижнього і середнього палеоліту України. В практичному сенсі робота може використовуватися при викладанні спецкурсів в університетах і інститутах, при розбудові музейних експозицій та у науково-популяризаторській діяльності. Результати дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих робіт та підручників з первісної історії України і Східної Європи.

Особистий внесок здобувача. В роботі широко використані матеріали, отримані автором в ході особистих чи сумісних польових досліджень за останні 25 років. Ним відкрито понад 20 стратифікованих, в тому числі багатошарових, пам'яток епохи каменю; з 1977 р. автор приймав участь в дослідженні стоянок, а з 1981 р. керував окремими загонами чи експедиціями.

У спільних публікаціях з Ю.Г. Колосовим (1997; 1998; 2000; 2002), Ю.Г. Колосовим та В.П. Чабаєм (1990a; 1990б; 1993; 1993а), В.П. Чабаєм (1992), О.О. Яневичем та В.Ю. Коєном (1996), М. Ямадою (1997), Д.В. Ступаком (1997), В.Ю. Коєном та І.Б. Писарєвим (1998), О.С. Ситником (1999; 2000), І.А. Післарієм та А.В. Демартино (1999), В.Ю. Коєном (1999; 2000; 2001; 2000-2001; 2002), Ю.Г. Колосовим та Г.Ф. Баришниковим (1997; 2000), М.М. Ковалюхом, В.А. Скрипкіним та Й. Ван дер Пліхтом (2003), Б.Т. Рідушем (2003), М.М. Ковалюхом та Й. Ван дер Пліхтом (2004), В.Ю. Коєном, Н.П. Герасименко, Ф. Дамблоном і ін. (2004) автору належить частина опису пам'яток і матеріалів, а також частина аналітичних висновків.

Апробація роботи. Основні положення роботи були апробовані на наукових засіданнях вченої ради Інституту археології НАН України (Київ), відділу археології кам'яного віку ІА НАНУ (Київ), та сектору палеоліту Інституту історії матеріальної культури РАН (Санкт-Петербург). Результати досліджень були представлені на наукових конференціях у формі доповідей, постерів чи статей у Києві (1996; 1999; 2001; 2004), Донецьку (1994; 1998; 2002; 2004), Полтаві (2003), Запоріжжі (2004), Омську (1992), Воронежі (2004), С-Петербурзі (1999; 2002), Форлі (1996), Равенні (1996), Льєжі (1997), Велінгтоні (2003), Нерії (2004), Будапешті (2005), Ланьцуті (2005), Лісабоні (2006) та ін.

Публікації. Основні результати опубліковані у 93 наукових працях українською та іноземними мовами, в тому числі - в трьох монографіях (одна у співавторстві). 49 праць опубліковано у професійних наукових виданнях, визнаних ВАК України або прирівняних до них. Решта праць опублікована у виданнях різного профілю (наукових збірках, журналах, тезах та матеріалах конференцій).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, дев'яти розділів, висновків, списку літератури, десяти додатків. Обсяг: основний текст 394 сторінок, додаткова інформація - 427 сторінок (список джерел 866 позицій; додаток А, таблиці 34 сторінки, додаток Б, ілюстрації 230 сторінок, текстові додатки В, Д, Е, Ж, З, К, Л, М - 79 сторінок). Загальний обсяг - 821 сторінка.

1. Зміст роботи

палеоліт україна життєзабезпечення кліматичний

У вступі подано загальну характеристику теми дослідження, формулюються основні питання, що розробляються, визначено їх актуальність та новизну.

Розділ 1. Історіографія вивчення нижнього й середнього палеоліту України. Характеристика залучених джерел та використаних методів.

Історія вивчення палеоліту в Україні бере початок з 1873 р. (відкриття верхньо-палеолітичної стоянки біля с. Гінці). Однак планомірні дослідження давніх пам'яток почалися значно пізніше, тільки в 20-х рр. ХХ ст. Вже на середину 1920-х рр., завдяки Г.А. Бонч-Осмоловському, М.Л. Ернсту, С.М. Бібікову, С.М. Забніну, П.П. Єфименку, був встановлений факт присутності населення на території України в мустьєрську добу. За час, що минув, накопичено значний корпус джерел з нижнього і середнього палеоліту (роботи О.М. та М.О. Бадерів, Д.О. Крайнова, В.І. Громова, М.В. Воєводського, П.Й. Борисковського, В.М. Даниленка, О.П. Черниша, О.О. Формозова, Ю.Г. Колосова, В.М. Гладиліна, М.К. Анісюткіна, С.В. Смирнова, А.О. Щепинського, О.В. Колесника, О.С. Ситника, Ю.В. Кухарчука, В.П. Чабая, Л.В. Кулаковської, В.І. Ситливого та ін.). Наявна джерельна база слугує надійною основою для реконструкцій культурно-історичних та соціально-економічних процесів. Напрацювання суміжних наук дозволяють залучати для реконструкції цих процесів важливі додаткові дані.

Особливу увагу приділено історіографії ключових проблем окресленого періоду, до яких відносяться питання періодизації, варіабельності, заселення, взаємодії навколишнього середовища і первісного суспільства, реконструкції соціальних та демографічних характеристик середньопалеолітичного суспільства, переходу від середнього до верхнього палеоліту.

Періодизація і хронологія палеоліту України. Тривалий час в українському палеолітознавстві панувала парадигма стадіалізму, а археологічна періодизація відповідала уявленням про так звані два стрибки становлення людини (періоди раннього (нижнього) і пізнього (верхнього) палеоліту). В 90-і рр. ХХ століття намітилася тенденція до використання терміну “середній палеоліт”. У той же час обґрунтування виділення періоду середнього палеоліту на українських матеріалах досі відсутнє. Накопичені дані (в тому числі хронометричні) та теоретичні розробки дозволяють ставити та вирішувати питання періодизації, абсолютної та геологічної хронології регіонального палеоліту.

Локальність проявів нижнього і середнього палеоліту України. У 1950-80 рр. на зміну уявленням про еволюційний та стадіальний характер розвитку палеоліту прийшла концепція про існування локальних особливостей різного рівня. У 1960-1980 рр. на матеріалах України була виділена низка мустьєрських і ашельських культур. Проте ці культури практично відразу набули етнічного наповнення, а спроби системного відокремлення класифікаційної та інтерпретаційної сторін поняття культури успіху не мали. Позитивним моментом стадіального напряму досліджень є встановлення глобальних поступальних закономірностей розвитку суспільств, наприклад, етапність цього процесу. Досягнення розробок в рамках теорії локальності продемонстрували множинність локальних проявів в середньому і нижньому палеоліті, а з іншого - виявили існування регіонального рівня їхньої подібності.

Варіабельність проявів середнього палеоліту України: підходи до класифікації і типології. Запропоновані різні підходи до просторової класифікації середньопалеолітичних індустрій та до характеристики їхніх техніко-типологічних особливостей (Ф.Б Орд, В.П. Любин, В.М. Гладилін, Ю.Г. Колосов, О.В. Колесник, О.С. Ситник, В.П. Чабай, В.М. Степанчук та ін.). Головний висновок полягає у наступному: існує лише кілька варіантів середнього палеоліту на найбільш високому, екстериторіальному в межах України, щаблі розрізнення його варіацій, та значна техніко-типологічна розмаїтість на локальному рівні.

Варіабельність локальних проявів середнього палеоліту України: інтерпретаційні підходи. Проблема довгий час вирішувалася в руслі так званого культурологічного підходу. Однак, змішання класифікаційної та інтерпретаційної сторін поняття культури в палеоліті сприяло значній дискредитації підходу в цілому. Для пояснення варіабельності проявів середнього палеоліту запропоновано чотири основних гіпотези: “палеоетнологічна”, “хронологічна”, “відмінної діяльності”, “інтенсивності заселення” (Ф. Борд, М.Д. Праслов, Ю.Г. Колосов, В.М. Гладилін, М.К. Анісюткін, В.П. Любин, П. Мелларс, Л. Бінфорд, І.І. Коробков, Н. Роланд, Х. Діббл, Ю.Е. Демиденко, В.П. Чабай). Пояснююча модель не повинна бути єдиною і універсальною (В.О. Ранов, В.П. Любин, О.Є. Матюхін та ін.). Стилістичні (“палеоетнологічні”) і природно-детерміновані чинники перепліталися і взаємодоповнювали один одне в своєму впливі на процес формування вигляду середньопалеолітичних індустрій.

Заселення території України в нижньому і середньому палеоліті. Існують такі основні версії напрямків заселення України: західна (з Центральної Європи) та східна (з Кавказу) (С.М. Бібіков, В.М. Гладилін, О.О. Формозов). Найбільш аргументованим і практично одностайно визнаним є припущення про центральноєвропейське походження індустрій із двобічними формами та про південно-західне (балканське) походження левалуа-мустьєрських індустрій. Суттєвим аспектом процесів розселення є палеоекологічний чинник. Багато робіт з проблематики середнього палеоліту України є дотичними до окремих аспектів проблеми “людина - довкілля”. Разом з тим питання про залежність процесів заселення території України від динаміки змін палеоекологічних факторів досі є мало розробленим.

Соціальна та демографічна структура неандертальського суспільства на території України. Ці питання не були предметом окремого системного дослідження, хоча матеріали деяких українських пам'яток залучалися в реконструктивні узагальнення по Східній Європі (П.Й. Борисковський, П.П. Єфименко, М.Д. Праслов, Ю.А. Семенов). Безуспішними виявилися спроби простежити в матеріалах середнього палеоліту відображення складних соціальних структур, подібних до племінних. Припускається, що основною структурною одиницею первісного суспільства була община (локальна група) (В.Р. Кабо, Г.П. Григор'єв, М.Д. Праслов, В.М. Гладилін та ін.). Ця теза отримує нову археологічну аргументацію на українських матеріалах. Є підстави вбачати в зональності проявів середнього палеоліту віддзеркалення реальних демографічних процесів (В.М. Гладилін, Г.П. Григор'єв, В.П. Любин, М.Д. Праслов та ін.).

Перехід від середнього до верхнього палеоліту на території України. Існує три моделі цього процесу: модель наступності припускає еволюційне переростання місцевого середнього палеоліту у верхній (Г.А. Бонч-Осмоловський, П.П. Єфименко, П.Й. Борисковський, О.П. Черниш, М.І. Гладких, В.Н. Станко). Модель заміщення припускає зміну неандертальського населення й асоційованої середньопалеолітичної культури прийшлими Homo sapiens - носіями верхньопалеолітичних індустрій без будь яких контактів між ними (В.П. Чабай, Ю.Е. Демиденко, О.І. Євтушенко). Модель акультурації припускає тісний контакт і метизацію принаймні частини аборигенного неандертальського і прийшлого населення (В.М. Степанчук, В.Ю. Коєн).

В заключній частині розділ містить характеристику залучених джерел та методологічних принципів і методів, використаних в роботі.

Розділ 2. Періодизація і геохронологічні рамки нижнього й середнього палеоліту України

Археологічна періодизація палеоліту ґрунтується на змінах типології кам'яних виробів та технологій їхнього виготовлення. Важливими додатковими критеріями виступають фізичний вигляд виробників цих кам'яних виробів і хронологія пам'яток (В.М. Гладилін, В.П. Любін, П.Й. Борисковський, О.О. Формозов та ін.).

В роботі для пам'яток палеоліту території України запропоновано застосовувати тричленну схему періодизації з розрізненням нижнього, середнього і верхнього палеоліту. Періодизація враховує динаміку змін як кам'яних індустрій, так і фізичного вигляду їх носіїв, тобто асоційованість нижнього палеоліту України з еректоїдними формами, середнього палеоліту - з неандертальцями, а верхнього палеоліту -з людиною сучасного фізичного вигляду. Нижня межа нижнього палеоліту встановлюється на рівні близько 1 млн. років тому і визначається на підставі геохронологічного положення найдавніших достовірних пам'яток Закарпаття (Гладилин, Ситливый 1990). Умовна межа між нижнім і середнім палеолітом регіону проводиться на рівні близько 300 тис. років тому між міндель-рисом (кінцева фаза якого OIS 9) і рисом (OIS 8). Таке положення умовної межі обґрунтовується археологічно задокументованим впровадженням і поширенням левалуазьких технологій, перших безсумнівно вірогідносних технологій, які вимагали від майстра усвідомлення мети, розуміння причин і прогнозування наслідків. Однак, межі між періодами не розглядаються в якості жорстких рубежів; пропонується розрізняти перехідні періоди між нижнім і середнім, та середнім і верхнім палеолітом, з розмитими хронологічними межами між 450-300 та 50-30 тис. років. Отже, палеоліт України поділяється на три періоди: нижній - 1 млн.-300 (450/300) тис. років тому, середній - 300-30 (450/300-50/30) тис. років тому, і верхній палеоліт - 30-10 (50/30-10) тис. років тому. В рамках середнього палеоліту розрізняється ранній (~450/300-~130/100) і пізній (~130/100-~50/30) етапи.

В якості універсального корелянта хронологічної позиції палеолітичних пам'яток України і суміжних або віддалених територій використано шкалу киснево-ізотопних стадій (OIS чи КІС). Найдавніша достовірна пам'ятка країни співвідноситься з 22 киснево-ізотопною стадією (Гладилин 1985; Гладилин, Ситливый 1990). Найпізніші середньопалеолітичні пам'ятки датовані методом С¹⁴ на рівні 30-25 тис. років тому (Степанчук і ін. 2004), співвідносяться з кінцем OIS 3 і початком OIS 2.

В роботі запропонована кореляція пам'яток нижнього і середнього палеоліту з регіональною схемою плейстоцену України (Веклич и др. 1984), затвердженою у якості стратиграфічного еталону. Нещодавно схема була видозмінена в розділі верхньочетвертинних відкладів (Шелкопляс и др., 1986; Gozhik еt al., 2001; Герасименко 2004) у частині уточнення хронологічного положення низки стратиграфічних горизонтів. У даній роботі використовується стратиграфічна схема УРМСК (1993) з урахуванням цих коригувань.

В термінології геостратиграфії четвертинних відкладів України, нижній і середній палеоліт займає верхній еоплейстоцен і значну частину неоплейстоцену. Нижній палеоліт регіону співвідноситься з приазовським - тилігульським/потягайлівським горизонтами української схеми (Gozhik et al. 2001) або з OIS 23-12/9. Середній палеоліт співвідноситься з тилігульським/потягайлівським - вітачівським горизонтами української схеми (OIS 12/9-3). При цьому мустьєрський етап відноситься до часу після останнього міжльодовиків'я (OIS 5d-3; тясминський - вітачівський горизонти (Gozhik et al. 2001)). Час стадії OIS 3 (вітачівський горизонт) характеризується співіснуванням середньо- і верхньопалеолітичних пам'яток. Найпізніші середньо-палеолітичні пам'ятки ймовірно існували аж до початку OIS 2 (бузький горизонт).

В роботі наведено дані про хронологічну позицію близько 40 надійно датованих пам'яток, переважна більшість яких відноситься до OIS 3 і продатована радіовуглецевим методом. Залучені також дані про хронологічну позицію ще близько 40 пам'яток, які хоча і не мають абсолютних дат, але характеризуються чітким геологічним положенням. Пам'ятки періоду від 300 до 40 тис. років тому датовані в основному за ТЛ і ЕПР і кількісно незначні. Більш давні пам'ятки мають ТЛ дати. Для датування таких пам'яток істотне допоміжне значення мають результати палеомагнітного аналізу.

Наведено і підсумовано дані, які дозволяють корелювати найбільш поширені схеми геостратиграфічного поділу позальодовикової зони Східної Європи, Західної Європи і Альп із шкалою киснево-ізотопних стадій. Ця кореляція використовується як вихідна при співвіднесенні хроностратиграфічного положення культуровміщуючих шарів пам'яток нижнього й середнього палеоліту України, охарактеризованих даними геостратиграфії чи абсолютного датування.

Розділ 3. Доступність ресурсів життєзабезпечення в нижньому й середньому палеоліті України

Кліматичні і ландшафтні умови протягом плейстоцену характеризувалися ритмічним чергуванням холодних та теплих періодів. Неодноразово зверталася увага на особливу кліматичну ситуацію в плейстоцені у Східній Європі в порівнянні з центрально- і західноєвропейським ареалами (Gamble 1986; 1999; Soffer 1989; Hoffecker 2002). Відкриті простори на схід від Карпатської дуги не відчували пом'якшуючого впливу Атлантики, клімат тут завжди був більш виразно континентальним. Величина і тривалість снігового покриву істотним чином впливали як на розподіл ареалів ссавців (Формозов 1990), так і на доступність кам'яної сировини (Степанчук 2002а). Неодноразові зміни клімату відбивалися на ареалах, кількісному і якісному складі рослинних та тваринних співтовариств, і, відповідно, на можливостях первісної людини в забезпеченні біологічними і мінеральними ресурсами.

Простежується виразне збільшення числа пам'яток у тепліші періоди. Це характерно і для стоянок нижнього палеоліту, і для ранніх пам'яток середнього палеоліту. З часу останнього міжльодовиків'я зв'язок між екологічними умовами і поширенням палеолітичних пам'яток набирає іншої форми. Спостерігається скорочення ареалів поширення пам'яток у посушливі й холодні періоди (OIS 5d, OIS 4) і, навпаки розширення цієї території в більш теплі відрізки часу (OIS 5с-а, OIS 3).

Основу життєзабезпечення в нижньому і особливо в середньому палеоліті становили тваринні ресурси. До числа життєво-необхідних ресурсів слід відносити також і мінеральні ресурси у вигляді родовищ кам'яної сировини. Територія України багата на її поклади, однак їх просторовий розподіл далеко не рівномірний (Ryzhov et al. 2005). Потенційно важливі для палеолітичної людини мінеральні ресурси особливо багаті в Закарпатті, в долині Дністра, на півночі і північному сході України в Криму (Бондарчук 1960; Ковнурко 1962). Первинні поклади сировини практично відсутні в басейнах Середнього і Нижнього Дніпра та Південного Бугу, винятком є так звані кремені кристалічного щиту в районі р. Велика Вись, притоки Південного Бугу (Петрунь 2004). Вторинні поклади-акумуляції крем'янистих порід пов'язані з алювіальними відкладами в долинах великих річок (Дністер, Південний Буг, Дніпро, Десна, Сіверський Донець). Таким чином, доступність потенційно стабільних покладів крем'яної сировини в первинному заляганні була просторово лімітованою протягом всього плейстоцену і це накладало істотні обмеження на процеси розселення і освоєння територій. Просторовий розподіл потенційно найбільш надійних і стабільних джерел сировини практично співпадає з територіальною локалізацією більшості територіальних угруповань середньопалеолітичних пам'яток. Такий збіг навряд чи є випадковим. Об'єктивні відмінності кліматичних умов різних сезонів року безумовно коригували можливості забезпечення кам'яною сировиною. Аргументується, що в періоди потеплінь, особливо в їх вологу фазу, істотно падала роль вторинних, перевідкладених покладів сировини. З цими ж періодами співвідноситься значне зростання сезонних труднощів у забезпеченні сировиною. Крем'яна сировина ставала більш легко доступною в періоди похолодань, причому як в корінних, так і в перевідкладених покладах.

Існують певні закономірності в територіальному поширенні видів промислової мегафауни. Особливості кримського, волино-придністровського, середньодніпровського і степового ареалів (Бибикова, Белан 1979), зберігають своє значення і для пізнього етапу середнього палеоліту. Варіабельність просторового поширення фауни свідчить насамперед про сталий взаємозв'язок між ландшафтно-кліматичними особливостями територій і тваринами, для життєдіяльності яких ці особливості були найбільш прийнятними (Soffer 1989; Starkel 1994).

Труднощі в забезпеченні харчовими біоресурсами також зумовлювалися глобальними і сезонними кліматичними змінами, що призводили до міграцій та зміщення ареалів поширення тварин. Істотними є три чинники: ландшафтний, континентальності клімату, і снігового покриву. Ландшафтний чинник виявляв себе в дихотомії пересіченого і рівнинного ландшафту; при цьому перший тип ландшафту, за рахунок своєї мозаїчності, був продуктивнішим, і, отже привабливішим для давнього населення. Чинник континентальності клімату проявлявся в різкості перепадів добових і річних циклів температур, тривалості і суворості зим; континентальність клімату знижувалася в західному і південному напрямках (Величко 1988; Gamble 1999; Hernбndez Fernбndez 2006; Bocquet-Appel et al. 2005). Більш привабливими для тварин, і, відповідно, для первісного населення були регіони з менш контрастним кліматичним режимом (Алексеева 1990; Верещагин, 1988; Верещагин, Баришников 1985; Musil 1985; Baryshnikov et al. 1994; Putshkov 1991). Чинник снігового покриву (Формозов 1990), безпосередньо пов'язаний з вологістю клімату, проявлявся в таких характеристиках як потужність, тривалість зберігання і щільність; його дія посилювалася у напрямі на північ і схід. Всі чинники в значній мірі коригували ареали поширення і склад мегафауни. Найбільш комфортними і, отже, найбагатшими на біоресурси були зони пересіченого ландшафту передгір'їв і, загалом, крайній південь і захід території України. Ці ж території характеризувалися великими запасами якісної кам'яної сировини, акумульованими у первинних покладах.

Розділ 4. Нижньопалеолітичні пам'ятки України

Нижньопалеолітичні пам'ятки (~950-750 - 450/300 тис. років тому) на території України є поодинокими, достовірність їхньої геохронологічної позиції, а отже, і віднесення до цього періоду нерідко не є безсумнівним. Їхню нечисленність можна пояснювати двояко: тафономічними причинами і слабкою заселеністю території країни в цей час. Проте неможливо пояснити різкий кількісний дисбаланс у чисельності більш давніх і більш молодих пам'яток лише тафономічними причинами. Аргументується, що різниця у чисельності пам'яток різних хронологічних відрізків відображає також і щільність заселення території України: дуже незначну на етапі нижнього палеоліту і неухильно зростаючу в міру наближення до нашого часу.

Найважливішим нижньопалеолітичним місцезнаходженням є Королеве в Закарпатті, чотири найдавніші культурно-хронологічні комплекси якого (VIII, VII, VI, V-с) на підставі геохронологічної позиції і техніко-типологічних особливостей кам'яної індустрії відносяться до нижнього палеоліту (Гладилин, Ситливый 1990). Загальні хронологічні рамки існування VIII/V-с культурно-хронологічних комплексів Королевого визначаються гюнцем (VIII-й комплекс) і міндель-рисом (V-с комплекс). Подібні королівським нижньопалеолітичні матеріали виявлені також у поверхневих зборах біля сіл Рокосове і Малий Раковець (Закарпаття) (Гладилин, Ситливый 1990). З часом міндель-риського міжльодовиків'я корелюються знахідки в похованому алювії лівої притоки Південного Бугу біля Меджибожа в Хмельницькій області (Пясецкий 2001; Рековец 2001). Хоча кам'яні вироби тут поодинокі, місцезнаходження є важливим, оскільки надійно засвідчує перебування давніх гомінід у районі Дністровського басейну. У цьому регіоні відома також низка місцезнаходжень з матеріалами архаїчного вигляду, зібраних у сучасному алювії Дністра (Лука-Врублівецька І, ІІ) (Борисковский 1953; Гладилин 1985; Праслов 1984). До числа нижньопалеолітичних пам'яток, виходячи з техніко-морфологічних рис кам'яного інвентарю і загальних геоморфологічних умов знахідок, відноситься кілька місцезнаходжень на поверхні давніх річкових і морських терас (місцезнаходження типу Ечкі-Даг і Гаспра в Криму, Непоротове VI, Бабин І, Буківна IV на Дністрі) (Клюкин и др. 1990; Щепинский, Клюкин 1992; Zuk 1995; Рідуш, Степанчук 2003). Олдувайський вигляд колекцій кримських місцезнаходжень дає певні підстави вважати їх найдавнішими на території країни.

Обмеженість джерел і їхня суттєва неповноцінність практично мінімізує можливість будь яких розгорнутих інтерпретацій, як археологічних і екологічних, так і поведінкових. Стан збереженості пам'яток незадовільний. Відсутні пам'ятки, розкопані на великий площі, немає даних про планіграфічні особливості поширення культурних решток, немає підстав говорити про житлові поверхні. Винятком є приклади пам'яток із фауністичними рештками, не проаналізовано причини спільного залягання фауни та кам'яних артефактів. Гомогенність комплексів більшості пам'яток викликає сумніви, не виключається наявність у деяких колекціях геофактів.

Проте, незважаючи на невеликий обсяг даних, пам'ятки нижнього палеоліту України демонструють певні закономірності. Зокрема, можна наголосити на відкритому характері всіх відомих на сьогодні місцезнаходжень, їхньому тяжінні до гірських районів, і зважаючи на хронологічні вказівки, пов'язаність з теплими періодами. Кам'яний інвентар доволі різноманітний, але ця варіабельність має виразний хронологічний характер, що добре ілюструється матеріалами Королевого з дихотомією більш ранніх галькових комплексів і більш пізніх комплексів з рубилами. В цілому, розрізняються комплекси з суттєвим вмістом галькових знарядь (Королеве VIII культурно-хронологічний комплекс (кхк), Гаспра), проторубилами та рубилами (Королеве VII-VI кхк, можливо, Непоротове VI), та комплекси з відщеповою індустрією (Меджибіж, Лука Врублівецька). Відсутність макрознарядь у відщепових індустріях, не виключено, пояснюється кількісною обмеженістю колекцій.

Розділ 5. Середньопалеолітичні пам'ятки України

Середньопалеолітичні пам'ятки (~450/300 - ~50/30 тис. років тому) на території України є відносно чисельнішими. Наукова цінність відомих на сьогодні стоянок та місцезнаходжень далеко не рівнозначна, але, все ж, джерельна база є досить представницькою. Разом з тим, з найбільшою повнотою може бути охарактеризований лише пізній етап середнього палеоліту, після останнього міжльодовиків'я. Для просторової систематизації джерел використовується принцип територіального упорядкування. Розрізняються наступні територіальні угруповання середньопалеолітичних пам'яток: I - закарпатське, II - поліське, III - дністровське, IV - дніпровське, V - донецьке, VI - причорноморсько-приазовське, VII - кримське. Такий підрозділ враховує ландшафтну специфіку досліджуваних регіонів, яка зберігала своє значення протягом всього плейстоцену: рівнинний ареал з басейнами великих річок (групи II-VI) і гірський/ передгірський ареал (групи I, VII).

Середньопалеолітичні пам'ятки розміщені на території країни не рівномірно. Найбільш багаті регіони - Крим та Подністров'я. Численними є пам'ятки Закарпаття, Подніпров'я, Донбасу. Лише поодинокими місцезнаходженнями представлені межиріччя Дністра-Дніпра та північний схід України. Таким чином, більшість відомих пам'яток тяжіє до долин великих рік: Дністра, Дніпра, Дону і пов'язана з узбережжям Понто-Меотичного басейну, або з гірськими масивами Криму і Карпат.

Не однаковими є і тафономічні характеристики пам'яток, найкраще збережені з яких здебільшого зосереджені на території Криму. “Білі плями” на середньо-палео-ітичній мапі України можна пояснювати різною інтенсивністю досліджень. З іншого боку, не варто недооцінювати і руйнівні природні фактори. Зокрема, виразним прикладом є деструктивна дія крижаного панцира часу OIS 6 у північній частині сучасної України. Разом з тим, закономірності географічного поширення середньо-палеолітичних пам'яток мають певне евристичне значення. Найбільші концентрації пам'яток пов'язані з ареалами, привабливість яких для неандертальців була вищою за рахунок відносного багатства і легкодоступності біологічних і мінеральних ресурсів. Такий зв'язок не може бути випадковим.

Велика кількість гарно збережених середньопалеолітичних пам'яток в окремих регіонах України (наприклад, у Криму), і разом з тим, практично повна відсутність стратифікованих пам'яток в інших регіонах (наприклад, у Подніпров'ї чи Поліссі), нерівномірність забезпеченості різних пам'яток природничо-науковими даними і матеріалами перешкоджають відбору пам'яток для наступного аналізу за єдиними критеріями. Разом з тим, важливим видається охарактеризувати кожен з регіонів України, в якому є середньопалеолітичні пам'ятки або місцезнаходження. Таким чином, критеріями віднесення до числа опорних слугували: географічна презентабельність, стратифікованість і забезпеченість природничо-науковими даними, техніко-типологічна і статистична виразність колекцій. У разі наявності кількох багатих і близьких за віком та техніко-типологічними параметрами пам'яток, в роботі детально характеризуються не всі відомі однотипні комплекси, а лише один з них, однак при цьому витримується принцип представництва всіх техніко-типологічних фацій. Введення в роботу, в якості опорних, підйомних матеріалів зумовлене відсутністю в конкретному регіоні стратифікованих пам'яток (Полісся, Подніпров'я).

У роботі охарактеризовані: Королеве І (Гладилин 1985; Gladilin 1989; Гладилин, Ситливый 1990; Gladiline, Sitlivy 1991; Кулаковская 1989; 2003; 2003а) Малий Раковець IV (Sitlivyj, Ryzov 1992; Рижов 2000), Черна Х (Кулаковская 1989) (Закарпатська територіальна група); Житомирська (Гладилин 1971; 1985; Праслов 1984а; Кухарчук, Місяць 1991; 1991а), Рихта (Смирнов 1979; Кухарчук 1989), Жорнів (Пя-сецький 1991; 1992), Точильниця (Пясецький 1990) (Поліська територіальна група); Молодова І (Черныш 1982; Горецкий, Иванова 1982), Молодова V (Черныш 1987; Иванова, Цейтлин 1987) , Кормань IV (Черныш 1977; Горецкий, Цейтлин 1977), Стінка 1 (Анисюткин 2001), Осипка, Кетроси (Анисюткин 1981; 2001; Иванова и др. 1981), Пронятин (Сытник 1985; 1994; 2000; Stepanchuk, Sytnyk 1999), Ігровиця І, Єзупіль, Колодіїв, Буглів V (Ситник 2000; Ситник та ін. 1996; Богуцький і ін. 2003; Sytnik et al. 1998), Великий Глибочок І (Ситник, Богуцький 1998; Ситник 2000), Грот Прийма І (Мацкевий 2002; Мацкевий і ін. 2005) (Дністровська територіальна група); Кодак (Борисковский 1953; Борисковский, Праслов 1964; Смирнов 1973), Орел (Бодянский 1960; Смирнов 1973; Степанчук 2002), Скубова Балка (Бодянский 1971; Смирнов 1973), Ненаситець І (Смирнов 1973), Андріївка 4 (Степанчук и др. 2005) (Дніпровська територіальна група); Антонівка (Гладилин 1974а; 1976; Колес-ник 2003), Курдюмівка (Колесник 2003), Білокузьминівка (Цвейбель 1971; Колесник 2003) (Донецька територіальна група); Кіїк-Коба (Бонч-Осмоловский 1940; Степанчук 2002), Заскельна V (Колосов 1983), Заскельна VI (Колосовська) (Колосов 1986), Пролом І (Колосов 1979; Степанчук 2002), стоянка ім. Г.А. Бонч-Осмоловського (Колосов и др. 1993; Stepanchuk 1996), Кабазі II (Чабай 2004; Marks, Chabai 1998; Chabai, Monigal 1999) (Кримська територіальна група).

Середньопалеолітичні пам'ятки України надають достатньо різнобічну і багату інформацію, накопичену в контексті стратифікованих пам'яток. Це дає можливість подальшої поглибленої розробки різних аспектів археологічних і поведінкових інтерпретацій в системі “людина - довкілля”.

Розділ 6. Варіабельність індустрій середнього палеоліту України

Одною з ключових проблем вивчення середнього палеоліту є з'ясування причин розмаїття кам'яних інвентарів пам'яток. Існує кілька різних варіантів просторової класифікації пам'яток середнього палеоліту, які використовують поняття “варіантів”, “фацій”, “типів індустрій”, “шляхів розвитку”, “ліній розвитку”, “технокомплексів” (Григорьев 1972; Любин 1972; Формозов 1972; Гладилин 1976; Праслов 1984). Найбільш детальною і водночас формалізованою є класифікація, запропонована В.М. Гладиліним (1976; 1980; 1985; 1989). Разом з тим, вона не позбавлена певних вад. Автором запропоновано альтернативну багаторівневу класифікацію, в основу якої покладено технологічні ознаки та ознаку стандартизації виробів і на вищому щаблі якої розрізняється три різновиди або фації (Степанчук 2006). Надалі розрізняються технокомплекси, індустрійні традиції та індустрії. Під індустрією розуміється комплекс кам'яних виробів окремої пам'ятки; індустрійна традиція об'єднує групу територіально локалізованих індустрій; технокомплекс об'єднує індустрійні традиції і індустрії, принципово схожі за технологією виробництва заготовок і специфікою набору знарядь. В середньому палеоліті України запропоновано розрізняти: