Алано-болгарське населення Північно-Західної Хазарії в етносоціальному та геополітичному просторі півдня Східної Європи

Напевне, розпад союзу буртасів був зумовлений як внутрішніми (посилення й етнічна консолідація племен, що входили до нього раніше), так і зовнішніми причинами. Найважливішими з них є: по-перше, ослаблення та загибель Хазарського каганату; по-друге, розширення територій Волзької Булгарії та Київської Русі, котрі одночасно претендували на контроль над землями, розташованими вздовж Окського шляху. Тривалий опір “сидячих по Оці” в'ятичів експансії Київської Русі створив буферну зону, за якою починалася сфера впливу Булгарії. Мордва, через природне географічне розташування та культурні традиції, тяжіла до Булгару. Виявившись, таким чином, поза сферою знань авторів письмових джерел, буртаси на триста років зникли з поля зору. Знову на сторінках історичних хронік вони згадуватимуться тільки у зв'язку з описом монгольських завоювань у Поволжі.

Історики, шукаючи сліди буртасів у Волго-Донському межиріччі між X та XIII ст., вважали, що ще до XII в. частина з них переселилася в місця проживання мордви, змішалася з нею, поміняла свій спосіб життя. Можливо, археологічним проявом цього руху народів у постхазарський період, протягом змін в етногеографії Східної Європи в середині - другій половині X ст., стало виникнення обряду скорчених жіночих поховань на мордовських могильниках у басейні р. Цни. До цього такий обряд тут не спостерігався. У свою чергу, до середини X ст. подібний обряд або його елементи були характерні для аланського населення СМК, її лісостепового варіанта. Саме цей факт деякі дослідники розглядають як доказ ідентичності салтівського населення та буртасів. Проте можливе й абсолютно інше його пояснення.

Імовірно, після походу Святослава 965 р., що зачепив Донські території Хазарського каганату, Саркел, житла аланів-ясів (тобто лісостеповий варіант СМК), частина аланів могла перейти до пошуків нових місць проживання. Швидше за все, це могли бути найпівнічніші, прикордонні з Руссю племінні підрозділи аланів, тобто населення лісостепового варіанта салтівської культури, мешканці берегів Сіверського Донця та його приток. Переселенці, що бігли з рідних місць, отримували низький соціальний стан, у таких умовах їх культура не могла розвиватися і дуже швидко зникла.

Показово, що аланський обряд на мордовських могильниках зафіксований саме на деяких жіночих похованнях. У традиційних суспільствах замкнутого типу, що зберігають племінні форми організації, шлюби з іноплемінниками (іноплемінницями) могли слугувати індикатором військово-політичного статусу етносу. Достатньо часто у домінуючих етносів шлюби з іноплемінницями не були добровільними.

Очевидно, з середини - другої половини X ст. частина аланського населення почала втрачати власну соціальну структуру, руйнуються окремі племена та громади. У результаті аланські жінки виконують ту або іншу роль (дружин, наложниць, рабинь) у мордовському племінному середовищі. Це явище не було масовим. Воно фіксується поодинокими похованнями на мордовських могильниках відповідного часу. Водночас типовий для аланів катакомбний обряд поховання в нових умовах не помічається. Усе це свідчить про досить швидку втрату традицій й асиміляцію постсалтівського населення.

Таким чином, відзначене вище появлення жіночих поховань, що мають ознаки аланського обряду, на мордовських могильниках не може слугувати аргументом на користь ідентифікації буртасів арабо-персидських авторів та населення лісостепового варіанта СМК. Як і за С.О. Плетньова, можна визнати, що така ідентифікація не полегшує розуміння історичного процесу в Доно-Донецькому регіоні в хазарський час, а, навпаки, тільки ускладнює роботу істориків. Вона не відповідає свідченням джерел та не може використовуватися протягом подальшого дослідження. Радше за все, ім'я аланів Доно-Донецького регіону дійсно не було відоме авторам письмових джерел. Причиною цього, напевно, є такі фактори. Указаний регіон знаходився в глибині Східної Європи, зовні зони досяжності представників цивілізованого світу, перш за все, східних купців, арабів, персів, євреїв, котрі були основними інформаторами авторів географічних описів. Крім того, військово-політична активність лісостепового салтівського населення була направлена вглиб Східної Європи, на північ та північний захід, убік, перш за все, слов'янських племен. Це також не сприяло популярності Доно-Донецького населення в тих регіонах, де створювалися ранньосередньовічні письмові джерела.

Напевно, мешканці Північно-Західної Хазарії приховувалися під загальним позначенням - “хазари”. Імовірно, так сприймали їх і візантійці, що побудували Саркел. Навіть якщо припустити, що учасникам місії Петрони Каматіра були відомі племінні назви жителів Подоння, зрозуміло, що вони не визнавали їх особливої ролі в Причорноморській геополітиці і тому ігнорували. З цієї ж причини автор ПМЛ у розповіді про хазарську дань, яку платили лівобережні слов'янські племена, оперує лише загальним терміном - “хазари”. Після загибелі Хазарського каганату іранська частина носіїв СМК (що збереглася в середньому і нижньому Придонеччі, принаймні, у XII ст.) фігурує в давньоруському літописі вже під своїм власним ім'ям - яси. В хазарський час ця назва (аси, асії) згадується в письмових джерелах, зокрема Кембриджським Анонімом, але не може бути чітко локалізованою через лапідарність даних. У зв'язку з цим, подальші пошуки імені носіїв лісостепового варіанта СМК у VIII-X ст., на наш погляд, є безперспективними.

У п'ятому розділі “Північно-Західна Хазарія та Доно-Донецький торговельний шлях у середині VIII - середині X ст.” дійшли до висновку, що оцінка даних “Анонімної записки” про слов'ян не дає підстав для їх конкретизації та прилучення до одного зі слов'янських племен. Очевидно, подібний набір фактів збирався протягом певного часу та з різноманітних джерел. Крім того, його було опосередковано рядом інформаторів, що знайомились з обширним слов'янським світом із різних сторін, у результаті відмінних обставин торгового або дипломатичного типу. Говорити про безпосереднє та близьке знайомство представників східного (арабо-перського) купецтва зі слов'янами Дніпровського лівобережжя або Подоння, їх постійних та регулярних контактах, тим більше ще у VIII-IX ст., не уявляється можливим. Радше за все, по донському шляху самі східні купці взагалі ніколи не подорожували. Араби взагалі небагато знають про Дон, їх уявлення про цю важливу східноєвропейську річку характеризуються певними упущеннями, помилками та спотвореннями. Відомості про Дон у мусульманському середовищі були вторинними, успадкованими від пізньої античної книжкової традиції, а також від сучасних інформаторів, можливо русів, хазар або євреїв.

Мусульманські купці добре опанували береги Каспію та течію Волги (аж до впадання в неї Ками), не можна виключити їх проникнення в басейн Оки, але не більше того. Можливо, за межі річкових шляхів, які безпосередньо, без волоків, були б пов'язані з басейном Каспію, вони не виходили. На Доні вони ніколи або майже ніколи не бували, а тому стійких позитивних знань про його басейн не мали (це і відобразила арабо-перська географічна література). Таким чином, немає підстав і для гіпотези про існування розвиненої східної торгівлі в районі Дону та Донця, і для тези про залучення до цієї торгівлі місцевого, салтово-маяцького або слов'янського населення.

Водночас гроші, отримані від транзиту через Ітіль, Волгу та Нижній Дон, акумулювалися в руках дуже обмеженої верстви людей - верхівки хазарського суспільства, у кагана та його оточення, потім у бека-царя. Пересічні хазари-кочівники безпосереднього доступу до цього грошового потоку, напевно, не мали. Пересічне населення Хазарського каганату, за винятком жителів декількох міст, живе в умовах переважання натурального господарства або натурального обміну та племінного ладу.

Основним напрямом торгових відносин салтівського населення Придонеччя були, як видно, зв'язки з візантійсько-кримськими містами та, можливо, з Таманню. Практично повна відсутність візантійських монет цього часу в регіоні свідчить про безгрошовий, обмінний характер цих торгових відносин. Основним імпортним товаром для місцевого населення було, радше, вино, що привозили в амфорній тарі, численні залишки якої зафіксовані на салтівських поселеннях, рідше - предмети розкоші (косметика, пахощі, шовкові тканини, намиста). Предметами вивозу були зерно, шкури, м'ясо, мед, віск, можливо, хутра, раби. Це традиційні форми торгівлі грецького, римського, візантійського Криму, які відтворювалися з епохи в епоху, припинялися в періоди воєн та нашесть і поновлювалися в умовах миру та стабільності. Хазари, мабуть, спромоглися створити та підтримували таку стабільність у районі Керченської протоки, дельти, нижньої та середньої течії Дону, русла Сіверського Дінця, близько двох сторіч, з середини VIII - до середини X ст.

Незважаючи на те, що ця торгівля не відображена в письмових джерелах свого часу, її існування однозначно підтверджують дані археології (перш за все, численність тарної кераміки). Крім того, існування подібного напряму торгівлі та певної моделі торгових відносин між Кримом та лісостеповою смугою Східної Європи зумовлювалось об'єктивними й очевидними географічними умовами, оскільки в східному Причорномор'ї немає іншого водного шляху до Східної Європи, лише через Керченську протоку, Азовське море та Дон. Специфічні природні умови та традиції господарства населення “варварської” півночі та візантійського півдня також визначали характер обміну. Слід підкреслити, що такий розвиток торгівлі та використання маршрутів по Дону і Донцю знаходить аналогії як у стародавній, античній, так і в пізнішій, середньовічній історії регіону (античний Танаїс та венеціанський Тана виконували подібні колоніальні функції).

Торговий шлях Керченська протока-Дон, Дон-Донець став активно функціонувати завдяки геополітичним умовам, що вдало склалися, але, з часом, хазарський уряд починає цілеспрямовано підтримувати ці умови для того, щоб зберегти і торгівлю, і торговий шлях, і свою вигоду від військової переваги на ньому. Одним з елементів збереження цієї геополітичної системи став Саркел, побудований з візантійською допомогою у 840 р. Утім, Саркел не був єдиним хазарським укріпленим пунктом у районі Нижнього Дону. Як свідчать дослідження останніх років, хазарська оборона цього регіону ґрунтувалася на цілій системі фортець, що перекривали як річкові, так і сухопутні шляхи.

Троянський кінь руської торгівлі, що приносила і митну вигоду, і певні турботи, з'явився тут вже в першій половині IX ст., але був, як уявляється, розпізнаний хазарськими правителями. У 912/13 р. руси, не зважаючи на значні розміри їх армії, ще були змушені домовлятися з хазарськими гарнізонами в районі Керченської протоки та Дону для того, щоб пройти через переволочу на Волгу. В 941 р. вони роблять спробу нападу на один з основних пунктів цього шляху - Самкерць. Спробу, яка натикається на запеклий опір хазар та закінчується повною поразкою загону русів. У 965 і 969 рр. ця тривала конкуренція в боротьбі за панування на торгових шляхах завершується розгромом Хазарського каганату.

ВИСНОВКИ

Таким чином, без претензії на остаточний охват усієї неосяжної сукупності археологічних або контекстних історичних фактів були виявлені основні структурні елементи, історико-географічні орієнтири й базові закономірності історії лісостепового Придонеччя у хазарський час, наприкінці VII - на початку X ст. Очевидно також, що подібна модель не виключає подальшого її уточнення, доповнення, а можливо, з часом, і переосмислення окремих висунутих положень.

Етнічний склад населення Північно-Західної Хазарії сформувався в результаті складних процесів, викликаних хазарським завоюванням Дніпро-Донського межиріччя. Основними мешканцями степової смуги цього регіону як у дохазарський період, так і після хазарської навали були протоболгари. Напевне, в цей час відбувається змішення представників різних протоболгарських племен, які і без того мали складний етнічний склад (тюркський, іранський, угорський). Необхідно підкреслити, що тенденція до етнокультурного зближення вказаних етнічних груп не була реалізована остаточно, її розвиток був перерваний насильно. Можна припустити, що кочові протоболгари південного Придонеччя у IX ст. прилучаються до складу спочатку угорських, а після 889 р. і печенізьких орд, кардинально змінюючи напрям свого історичного розвитку. Характерно, що некрополі лісостепових протоболгар багатші за степові. Зокрема, в них знайдена значна кількість інвентарю, зброї, неодноразово зафіксовані поховання з конем. Напрошується висновок, що лісостепове протоболгарське населення, разом з аланами, могло виконувати якісь прикордонні, військові функції.

У VIII ст. у басейні Сіверського Дінця з'являються алани, переселені центральним хазарським урядом з Північного Кавказу. Метою цієї акції могло бути ослаблення потенційного супротивника на Північному Кавказі - власне аланських племінних союзів; створення форпосту на північному заході, на межі з данницькими слов'янськими племенами; забезпечення землеробської бази в місцях, неприступних для нападів арабів. Саме алани, найчисельніші та найорганізованіші мешканці регіону, перенесли сюди елементи своєї військової та соціальної структури, характерні втім, для кочового та напівкочового населення всього Євразійського степу. Напевно, для алано-болгарського конгломерату Подоння-Придонечья ще передчасно говорити про розвиток класового, феодального суспільства. Фактично воно існувало в умовах племінного ладу, розвиненого й ефективного, що забезпечував усі внутрішні потреби суспільства та зовнішні військово-політичні функції. Подібний суспільний лад мав традиційну ієрархічну структуру, що базується на пануванні великої сім'ї в системі родинних відносин. Подібні сім'ї об'єднували декілька поколінь родичів та налічували від кількох десятків до сотні людей. Така сім'я була характерна як для аланів, так і для кочових або напівкочових аїлів протоболгар. Вони брали безпосередню участь у формуванні військових загонів та були здатні виставити десяток воїнів (типова низова одиниця організації кочового війська).

Великі сім'ї, що вели самостійне господарство та мали свої ділянки забудови на селищах, за кровноспорідненим, псевдокровноспорідненим або територіальним принципом об'єднувалися в громади. Наявність у Північно-Західній Хазарії великих центрів скупчення населення свідчить про дуже ймовірне існування саме територіального принципу проживання різних груп людей. Такі громади мали військовий потенціал - сотню або декілька сотень воїнів.

Наступним елементом соціальної організації алано-болгар, напевно, було плем'я або невелике об'єднання племен. На чолі таких людських спільнот були керманичі, ватажки військових загонів, родова аристократія, представники місцевих харизматичних кланів. Найудалішим визначенням для такої системи соціальної організації є дефініція, запропонована О.В. Коротаєвим - “вождівство”. Племена - вождівства в традиційній військовій структурі народів Євразії асоціюються з великим військовим загоном, що був здатний виконувати самостійні бойові завдання (тисяча). Племена - вождівства, зазвичай, об'єднувалися в союзи племен - складні вождівства. В письмових джерелах вони розглядаються вже як стратегічні військові контингенти, чисельністю близько десяти тисяч чоловік. Імовірно, подібні групи населення контролювали в хазарську епоху імперські чиновники, характерні для тюркських державних утворень - тудуни. Де були ставки таких тудунів та які саме території вони контролювали, неможливо встановити навіть гіпотетично, ніяких даних про цей факт не існує. Більше того, дослідження останніх років свідчать, що та особлива роль, яка традиційно відводилась в науковій літературі Верхньосалтівському комплексу, була зумовлена не стільки реальним місцем об'єкта, скільки недостатнім вивченням інших комплексів.

Північно-Західна Хазарія в складі своїх вождівств, складних вождівств та окремих общин входила до суперскладного вождівства, “кочової політії” - Хазарського каганату. Навряд чи можна всерйоз сприймати думку про конфедеративний характер хазарської держави. Конфедерація передбачає, принаймні, добровільне входження в неї її членів та певну внутрішню свободу. В межах хазарської держави, навпаки, спостерігається переважання правлячого етносу та насильне включення до складу об'єднання різних народів та племен. Утримували ці народи також за допомогою насильства, нацьковування один на одного, династичних браків - заручництва.

Імовірно, місце Північно-Західної Хазарії у військово-політичній системі каганату пережило певну еволюцію. Зокрема, воно трансформувалося від практично повного підкорення центральній владі у момент переселення аланів з Північного Кавказу в Подоння (у другій половині VIII ст.) до формування відносно самостійної військово-племінної структури (до середини - кінця IX ст.). Рівень самостійності регіону та його відокремленості від хазарської влади коливався, залежав від посилення або ослаблення центрального уряду. Швидкий розвиток економіки регіону та послідовна етнокультурна консолідація різнорідних груп населення, що входили до нього, відбувалися на фоні ослаблення впливу Хазарського каганату в Східній Європі. Ці факти свідчать про виникнення можливостей для оформлення в лісостеповому Подонні-Придонеччі незалежного від Хазарії етнополітичного утворення. Через зовнішні військово-політичні причини тенденція ця не була реалізована, а Північно-Західна Хазарія просто припинила своє існування. Як і раніше, неможливо точно пояснити причини загибелі культури. Зрозуміло, що це пов'язано з кінцем хазарської епохи. Проте, які конкретні події викликали відхід населення, невідомо. Найвірогіднішим поясненням уявляється військово-політичний тиск з боку Давньої Русі, взагалі, та похід Святослава 965 р., зокрема.

Як один з факторів історії Північно-Західної Хазарії, зазвичай, розглядають процес посідання кочівників на землю. Втім, його ознаки, що виявляються, перш за все, в традиціях домобудівництва, не є настільки масштабними та визначальними, як це здавалось раніше. При уважнішому вивченні так зване “велике посідання” розпадається на декілька локальних процесів, викликаних до життя не закономірностями “стадіального характеру”, а конкретними історичними причинами. Зокрема, індивідуально осідали збіднілі кочівники, котрі не мали худоби й можливості кочувати, а також переможені, пограбовані, вигнані зі своїх територій біженці. Водночас, повносилі кочові суспільства в умовах надлишку пасовищ та худоби стадіальної тенденції до посідання не мали, навпаки вони продовжували успішно кочувати, задовольняючи всі основні потреби завдяки потенціям кочового скотарства. Осілий характер побуту населення Північно-Західної Хазарії, як і деяких пам'яток степового Придонеччя, не повинен та не може пояснюватися результатами посідання кочівників на землю. Напевно, він був зумовлений спочатку осілим способом життя, відповідним господарством та культурою племен, що переселилися в Подоння-Придонеччя.

Пошуки контекстних історико-географічних орієнтирів (для розуміння місця Північно-Західної Хазарії в історичному житті Східної Європи VIII-X ст.) змусили ще раз оцінити існуючі гіпотези про “ім'я” (етноніми) мешканців цього регіону. У зв'язку з цим виникла необхідність звернутися до проблеми локалізації буртасів, а також до оцінки висунутих Г.Є. Афанасьєвим аргументів на користь буртаської ідентифікації аланського населення лісостепового Подоння-Придонеччя. Проведений з цією метою аналіз письмових джерел (арабо-перської традиції, єврейсько-хазарських документів тощо), а також відповідних археологічних матеріалів довів, що буртаси могли локалізуватися у районі середнього Поволжя. При цьому їх етнографічні ознаки відповідають археологічним характеристикам будь-якого лісостепового населення між Волгою та Доном. Таким чином, гіпотеза про тотожність буртасів із лісостеповим варіантом СМК є, на наш погляд, помилковою та не може бути використаною щодо реконструкції історичної географії Північно-Західної Хазарії. Вважаємо, що віддалені від центрів письмової культури алано-болгари Подоння-Придонеччя, котрі знаходилися в руслі хазарської політики, могли фігурувати в середньовічних документах під ім'ям хазар або, іноді, асіїв (асів), як припускають деякі дослідники.

Подальше вивчення історико-географічного контексту довело, що найближчими природно-географічними об'єктами, що дозволяють виявити найважливіші фактори історії регіону, є Дон та Керченська протока. Саме в цьому геополітичному просторі відбувалися події, які не могли не вплинути на становище Північно-Західної Хазарії. Протистояння Хазарського каганату та кочівників (перш за все, печенігів та гузів), хазарської (хазаро-візантійської) митної політики та військово-торгових інтересів русів (росів, русі); самостійна політика північнокавказьких аланів; лукавства візантійської дипломатії - усе це визначає зміст історичного процесу в зоні Керченської протоки та Нижнього Дону у VIII-X ст. Саме тут знаходилися ті “дев'ять кліматів Хазарії”, з яких хазари одержували необхідні життєві блага, зокрема і продукти землеробства. Крім того, це на них не без участі візантійської політики коїли напади північнокавказькі алани.

Найяскравіші конфлікти між хазарами та русами, зафіксовані авторами письмових джерел, відбувалися в першій половині X ст. По-перше, це розгром русів у районі Ітіля після грабіжницького походу останніх на Каспій у 912/13 р. По-друге, військовий конфлікт у зоні Керченської протоки між русами Хельгу та хазарами Песаха, що також закінчився поразкою русів у 941 р.

Характерно, що в цих умовах добре озброєне, організоване та войовниче населення Північно-Західної Хазарії, напевно, успішно протистояло загонам річкових розбійників та торговців - русів. Привертає увагу факт відсутності скандинавських матеріалів на пам'ятках регіону. Водночас, будівництво добре укріплених городищ на високих берегах Дінця, наявність чудово екіпірованих загонів, місцевої військової еліти свідчать про достатньо комфортний та незалежний стан населення цього регіону. Воно не знаходилось в зоні работоргівлі, не було джерелом рабського товару та жорстко контролювало річки та річкові шляхи, які проходили через регіон. У результаті, основні рухи русів у східному напрямку здійснювалися по самій Волзі, Дніпру й Оці, Чорному й Азовському морях, Керченській протоці та Дону, але ніяк не по Дінцю та його притоках.

Як свідчить аналіз матеріалу нумізматики та предметів імпорту, так звана “східна торгівля” майже не досягала Подоння-Придонеччя. На те було декілька причин: 1) великі відстані та ризики торгових експедицій через степи та вододіли, що відлякували східних купців; 2) відсутність у регіоні найпривабливіших товарів - рабів та хутра. Останнє, очевидно, було викликане тим, що населення Північно-Західної Хазарії мало свою досить ефективну економіку та не потребувало подібних форм підвищення свого добробуту або, принаймні, вони не були тут основними.

На Дінці існував свій режим зовнішньої торгівлі, ніяк не пов'язаний з работоргівлею та торгівлею куфічним сріблом. Невипадково арабо-перські географи мають дуже туманні уявлення про Дон, та й іноді тільки-но про його нижню течію і взагалі нічого не знають про Сіверський Донець. Можливо, тут велася мінова, безгрошова торгівля з візантійськими містами Криму та Таманню. Основними товарами в цій торгівлі з боку носіїв СМК були продукти землеробства та скотарства. Візантійські купці як товари використовували, зазвичай, вино, можливо - олію, нафту, тканини, пахощі і намиста. Таким чином, на шляху Керченська протока - Азовське море - Дон - Донець існував типовий для античного, римського, пізніше - візантійського населення Кримського півострова режим торгівлі з периферією варварства. Як уявляється, така торгівля була одним з чинників візантійсько-хазарської політики в зоні Керченської протоки та Нижнього Дону.

Тільки після того, як руси осіли у Києві та перейшли до цілеспрямованих територіальних загарблень у Східній Європі, ситуація змінилася. Імовірно, десь у контексті військово-політичних взаємовідносин, що загострилися, між слабіючим Хазарським каганатом та набираючою силу Руссю необхідно шукати причини загибелі СМК. Зникла культура та відповідна періоду хазарського панування цілісність населення, але не зникли, не загинули повністю носії цієї культури, мешканці Північно-Західної Хазарії.

Можна припустити, що протоболгарські роди в нових умовах шукають собі нових патронів. Вірогідно, що вони вливаються до складу кочових об'єднань печенігів, гузів, а також стають сателітами руських князів у Пороссі або на Чернігівщині. Частина аланів, очевидно, іде на північ, в райони мешкання мордви або слов'ян, де дуже швидко асимілюється та втрачає звичні культурні ознаки. Можливо, велика частка аланів, через загрози з боку Русі, навпаки, йде на південь, не виключено, що на середній та нижній Донець, до Криму, на Північний Кавказ. Тут їх ім'я - Ясси, відоме протягом тривалого часу, аж до монгольської навали.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ПРАЦЬ

Монографії

1. Северо-Западная Хазария в контексте истории Восточной Европы: вторая половина VII - третья четверть X вв. - Х.: ХГАК, 2006. - 555 с.

Статті у наукових фахових виданнях

2. Историческая география Великой Болгарии Кубрата (630-660 гг.) // Анали. - София, 2001. - №3-4. - С. 68-82.

3. Методика эколого-демографического исследования традиционных кочевых обществ Евразии // Археология восточноевропейской лесостепи: Вып. 15. / К 75-летию С.А. Плетневой. - Воронеж, 2001.- С. 141-161.

4. Особливості менталітету ранньосередньовічних кочівників Східної Європи // Східний Світ. - 1999. - №1-2 / ETYMON. До 80-річчя академіка О. Пріцака. - К.: Істина, 2001.- 270-278.

5. Протоболгарские погребения Подонья-Придонечья VIII-Х вв.: проблема поливариантности обряда и этноисторической интерпретации // Степи Европы в эпоху средневековья. - Донецк: ДНУ, 2001. - Т. 2. - С. 191-218.

6. Восточнославянские племена Днепровского Левобережья, Подонья, Придонечья в контексте хазарской истории: этнополитическая модель взаимоотношений // Хазарский Альманах. - Х., 2002. - Т. 1. - С. 140-150.

7. “Киевское письмо” хазарских евреев: к проблеме критики содержания источника // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. - Симферополь, 2002. - Вып. 9. - С. 235-242.

8. Проблема посідання кочівників та особливості її вирішення в радянський період розвитку історичної науки // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАК, 2002. - Вип. 10. - С. 11-20.

9. Евразийство в современной номадистике: возможности для использования в позитивном научном исследовании // Сходознавство. - К., 2002. - Вип. 17. - С. 103-111.

10. Військова справа протоболгарських племен Східної Європи у дохозарські часи (V-VII ст.) // Східний Світ. - 2003. - №4. - С. 98-108.

11. К вопросу об исторической интерпретации легенды о переправе гуннов через Боспор Киммерийский // Боспорские исследования. - Симферополь, 2003, - Вып. 3. - С. 62-72.

12. “Дев'ять Кліматів” Костянтина Багрянородного та Північно-Західна Хозарія: Проблема локалізації й ідентифікації // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. - Х., 2004. - Вип. 12-13. - С. 33-43.

13. Боспор Киммерийский в Хазарское время по данным арабо-персидских и хазаро-еврейских авторов // Боспорские исследования. - Симферополь, 2004. - Вып. 5. - С. 362-388.

14. Соціально-політична та військова структура населення Північно-Західної Хозарії // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. - Х., 2004. - Вип. 14. - С. 29-40.

15. Работорговля в Восточной Европе в период существования Хазарского каганата. Ч. 1. // Східний Світ. - 2004. - №2. - С. 98-118.; Работорговля в Восточной Европе в период существования Хазарского каганата. Ч. 2. // Східний Світ. - 2004. - №3. - С. 76-88.

16. До питання про характер хазарської присутності у Дніпро-Донському межиріччі наприкінці VII - на початку VIII ст. // Історичний журнал. - 2004. - №8. - С. 115-125.

17. Етносоціальна природа русів (росів, русі) за даними ранньосередньовічних авторів IX-X ст. // Історичний журнал. - 2004. - №10-11. - С. 102-108.

18. Лесостепное Подонье-Придонечье и Горный Крым в хазарское время: опыт сравнительного анализа // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. - Симферополь, 2005. - Вып. 11. - С. 459-489.

19. “Река славян” в системе географических реалий Восточной Европы в VIII-X вв.: по данным средневековых арабо-персидских авторов // Боспорские исследования. - Симферополь-Керчь, 2005. - Вып. 9. - С. 221-250.

20. Північно-Західна Хозарія, буртаси, мордва: проблема господарсько-культурної й етнічної ідентифікації // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАК, 2005. - Вип. 16. - С. 4-16.

21. Река “Буртас” средневековых восточных авторов: проблема локализации и идентификации // Хазарский Альманах.- Х., 2004. - Т. 3. - С. 176-185.

22. Война “царя” русов Хельгу и “баликчи” хазар Песаха по данным Текста Шехтера (Кембриджский Аноним): геополитический аспект // Східний Світ. - 2005. - №3. - С. 37-48.

23. Северо-Западная Хазария в военно-политической системе Хазарского каганата: К постановке проблемы // Степи Европы в эпоху средневековья. - Донецк: ДГУ, 2005. - Т. 4. - С. 7-16.

24. Розташування буртасів арабо-персидських авторів: до реконструкції історичної географії Східної Європи в хозарські часи (VIII-X ст.) // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАК, 2005. - Вип. 17. - С. 37-49.

25. Евреи и иудаизм в Хазарском каганате: к вопросу о формулировке современной научной концепции хазарской истории // Хазары, евреи и славяне. Т. 16. - Москва-Иерусалим: Мосты культуры-Гешарим, 2005. - С. 175-184.

26. Доно-донецкий торговый путь и славяне Днепровского левобережья: историографические традиции и реальность // Східний Світ. - 2006. - №3. - С. 29-37.

Інші статті та матеріали виступів на конференціях і читаннях

27. Историческая география Хазарского каганата и экологически возможная численность населения кочевых хазар // Вісник МСУ. - Сер.: Юдаїка. - 2000. - №3.- С. 146-168.

28. Концепция истории Хазарского каганату Л.Н. Гумилева: опыт критического анализа // Материалы восьмой ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. Ч.1. - М., 2001. - С. 149-178.

29. Проект музея иудаики Международного центра хазароведения Восточноукраинского филиала МСУ // Вісник МСУ. - Сер.: Юдаїка. - 2002. - №8.- С. 72-85.

30. Иудео-хазарский период истории Хазарского каганата: к продолжению критики концепции Л.Н. Гумилева // Хазарский Альманах. - Х.-М., 2003. - Т. 2. - С. 109-117.

31. Раскопки селища салтово-маяцкой культуры у с. Металловка (2003-2004 гг.) // Археологічні дослідження в Україні 2003-2004 рр.: Зб. наук. пр.- К.-Запоріжжя: ІА НАНУ - “Дике Поле”, 2005. - Вип. 7. - С. 176-178.

32. Неопубликованная рукопись А.П. Ковалевского: тернистый путь научного творчества // Хазарский Альманах. - К.-Х., 2005. - Т. 4. - С. 177-181.

Тези

33. “Евразийство” в современной номадистике: возможности для использования в научном исследовании (методология или идеология) // V Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доповідей міжнародної наукової конференції. м. Київ. 10-12 жовтня 2001 р. - К., 2001. - С. 99-101.

34. Евреи и иудаизм в Хазарском каганате: к вопросу о формулировке современной научной концепции хазарской истории // Хазары. Второй Международный коллоквиум: Тезисы. - М., 2002.- С. 68-70.

35. Феномен кочевой культуры // Духовна культура в інформаційному суспільстві. 24-25 січня: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. - Х.: ХДАК, 2002. - С. 76-77.

36. К вопросу об исторической интерпретации легенды о переправе гуннов через Боспор Киммерийский // Боспор Киммерийский. Понт и варварский мир в период античности и средневековья: Сб. науч. мат. III Боспорских чтений. - Керчь, 2002.- С. 239-241.

37. Работорговля в Восточной Европе в период существования Хазарского каганата // VI Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф., м. Київ, 30-31 жовтня 2002 . - К., 2002. - С. 197-201.

38. Экологически возможная численность кочевого населения Великой Болгарии (Старой Болгарии, Болгарии Кубрата) // Сурож, Сугдея, Солдайя в истории и культуре Руси-Украины: Материалы научной конференции. г. Судак. 16-22 сентября 2002 г. - Киев-Судак, 2002. - С. 249-252.

39. Боспор Киммерийский в хазарское время: по данным арабо-персидских и хазаро-еврейских авторов // IV Боспорские чтения: Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Керчь, 20-24 мая 2003 г. Материалы. - Керчь, 2003. - С. 267-269.

40. “Климаты” Константина Багрянородного и Северо-Западная Хазария: проблема локализации и идентификации // VII Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф. м. Київ, 4-5 червня 2003 р. - К., 2003. - С. 139-141.

41. Социально-политическая и военная структура населения Северо-Западной Хазарии (VIII-Х вв.) // Культурні комунікації в інформаційному суспільстві: Матеріали міжнар. наук. конф., 21-22 листопада 2003 р. - Х., 2003. - С. 44-45.

42. Феномен поліетнічності на прикладі салтівської археологічної культури хазарського часу (VIII-Х ст.) // Восьмі Сумцовські читання: Зб. матеріалів наук. конф., присвяч. 100-річю XII археол. з'їзду, 12 квітня 2002 р. - Х.: ХИМ, 2003. - С. 23-25.

43. Этносоциальная природа русов (росов, руси): по данным раннесредневековых авторов (IX-X вв.) // Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи: Матеріали міжнар. наук. конф. - Х., 2004. - С. 155-157.

44. “Река славян” в системе географических реалий Восточной Европы в VIII-X вв.: по данным средневековых арабо-персидских авторов // V Боспорские чтения. Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Этнические процессы. г. Керчь, 20-24 мая 2004 г.: Сб. науч. мат. - Керчь, 2004. - С. 370-374.

45. К вопросу о характере хазарского присутствия в Днепро-Донском междуречье в конце VII - начале VIII вв. // VIII Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф., м. Київ, 2-3 червня 2003 р. - К., 2004. - С. 157-160.

46. Династические браки как элемент внешней и внутренней политики Хазарского государства // Одиннадцатая ежегодная международная междисциплинарная конференция по иудаике. 3-5 февраля 2004 г. Тезисы докладов: Иудеи и хазары. Археология. - М., 2004. - С. 2-4.

47. Река Буртас средневековых восточных авторов: проблема локализации и идентификации // Проблемы истории и археологии Украины: Материалы V междунар. науч. конф. г. Харьков, 4-6 ноября 2004 г. - Х., 2004. - С. 88-89.

48. Северо-Западная Хазария, буртасы, мордва: проблема хозяйственно-культурной и этнографической идентификации // Тезисы докладов двенадцатой ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. Секция: Иудеи и хазары. Археология. г. Москва, 1-3 февраля 2005 г. - М., 2005. - С. 16-20.

49. Война “царя” русов Хельгу и “баликчи” хазар Песаха по данным Текста Шехтера: геополитический аспект // VI Боспорские чтения. Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Периоды дестабилизаций, катастроф. г. Керчь, 20-24 мая 2005 г. - Керчь, 2005. - С. 295-299.

50. Локализация буртасов арабо-персидских авторов и Подонье-Придонечье в VIII-IX вв. // IX Сходознавчі читання А.Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф., м. Київ, 1-2 червня 2005 р. - К., 2005. - С. 96-98.

51. Торговля с мусульманскими странами в Восточной Европе в VIII-X вв., Доно-Донецкий торговый путь и Северо-Западная Хазария: проблемы и мнения // Тринадцатая ежегодная международная междисциплинарная конференция по иудаике. г. Москва. 31 января - 2 февраля 2006 г. Тезисы докладов. Секция: Иудеи и хазары. Археология. - М., 2006. - С. 20-22.

52. “Остров басилов” и “семидесятирукавный Атил” “Армянской Географии”: проблема локализации // Восточная Европа в древности и средневековье: Восприятие, моделирование и описание пространства в античной и средневековой литературе. XVIII Чтения памяти члена-корреспондента АН СССР В.Т. Пашуто. г. Москва, 17-19 апреля 2006 г. Материалы конференции. - М., 2006. - С. 197-202.

53. Доно-Донецкий речной путь, лесостепное Придонечье и византийская Таврика в VIII-X вв.: характер и направления торговых связей // Боспорские чтения. Вып. VII. Боспор киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья: Сб. мат. конф. / Ред.-сост. В.Н. Зинько. - Керчь, 2006. - С. 282-286.

54. Некоторые факторы речного судоходства в Восточной Европе в VIII-X вв. и Доно-Донецкий торговый путь // X Сходознавчі читання А. Кримського, присвячені 135-річчю із дня народження А. Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф., м. Київ, 5-6 жовтня 2006 р. - К., 2006. - С. 191-193.

Навчально-методичні матеріали

55. Археология: Программа и методические указания // Историческое образование: Программы общих курсов и методические указания. Для студентов дистанционной формы обучения. Т.1. - Х.: НМЦ “МД”, 2001. - С. 49-64.

56. Євреї в Хазарському каганаті та Київській Русі // Нариси з історії та культури євреїв України. - К., 2005. - С. 17-37.

57. Основи археології. Програма та навчально-методичні матеріали // Х.: ХДАК, 2004. - 28 с.

АНОТАЦІЇ

Тортіка О.О. Алано-болгарське населення Північно-Західної Хазарії в етносоціальному та геополітичному просторі півдня Східної Європи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук із спеціальності 07.00.02 - всесвітня історія. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2006.

Дисертація присвячена вивченню історичних процесів, що відбувалися наприкінці VII - у третій чверті X ст. у середовищі алано-болгарського населення Північно-Західної Хазарії - в лісостеповому Подонні-Придонеччі. Історія цього регіону розглядається в межах військово-політичної та державної структури Хазарського каганату, а також у тісному зв'язку з існуючою там системою соціально-економічних відносин та торгових шляхів. Зрозуміло, що такий підхід спонукає виділяти ширший контекст історичних та етногенетичних процесів, що відбувалися в Східній Європі в другій половині VII - третій чверті X ст. Завдяки комплексному аналізові фрагментарних даних письмових, нумізматичних та археологічних джерел, розміщених у відповідному просторово-часовому контексті, була отримана цілісна картини історичного розвитку алано-болгарського населення Північно-Західної Хазарії наприкінці VII - третій четверті X ст. Визначені основні характеристики цього населення (етнічні, соціальні, геополітичні), відтворені напрями та ймовірні перспективи його розвитку, форми контактів із сусідами, причини загибелі та зникнення.

Ключові слова: алано-болгари, військово-політична структура, історико-географічний контекст, геополітичний фон, етнічний склад, осідання.

Тортика А.А. Алано-болгарское население Северо-западной Хазарии в этносоциальном и геополитическом пространстве юга Восточной Европы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. Харьков, 2006.

Диссертация посвящена изучению исторических процессов, протекавших в конце VII - третей четверти X вв. в среде алано-болгарского населения Северо-Западной Хазарии - в лесостепном Подонье-Придонечье. История этого региона рассматривается в рамках военно-политической и государственной структур Хазарского каганата, а также в тесной связи с существующей там системой социально-экономических отношений и торговых путей. Понятно, что такой подход заставляет выделять более широкий контекст исторических и этногенетических процессов, происходивших в Восточной Европе во второй половине VII - третей четверти X вв. Путем комплексного анализа фрагментарных данных письменных, нумизматических и археологических источников, помещенных в соответствующий пространственно-временной контекст, была получена целостная картина исторического развития алано-болгарского населения Северо-Западной Хазарии в конце VII - третьей четверти X вв. В итоге была расширена источниковая база, необходимая для разрешения поставленной проблемы, привлечены источники контекстного характера, ранее не использовавшиеся для реконструкции истории алано-болгарского населения Северо-Западной Хазарии. Раннее хазарское присутствие в регионе оценивалось как военно-политическое, не повлекшее за собой масштабных переселений кочевых групп хазар из Северо-Западного Прикаспия. Отмечено, что протоболгарские группы населения Северо-Западной Хазарии вплоть до крушения Хазарского каганата сохраняют элементы этнической специфики (иранской, тюркской, угорской) и племенной организации. Этносоциальная и военная структура населения Северо-Западной Хазарии рассматривается в контексте терминологии и реалий высших стадий развития племенного строя. Очевидно, что в таких условиях взаимоотношения с соседями, в том числе и славянскими племенами, не должны идеализироваться. Проведена реконструкция системы управления подчиненными регионами и определено место Северо-Западной Хазарии в этой структуре. При этом отмечается его трансформация от полной зависимости и подчинения центральному хазарскому правительству до состояния добровольного союзничества, обусловленного общими геополитическими целями и проблемами вассалитета, сохранявшегося, вероятно, вплоть до гибели как самой метрополии, так и верных ей алано-болгарских военно-племенных групп. Разработана гипотетическая модель, определяющая направление и характер использования Доно-Донецкого речного торгового пути в хазарское время. В частности, в отличие от принятых ранее точек зрения, было доказано, что восточная торговля практически не имела значения в этом регионе, а Донец использовался для торговых отношений с византийскими городами Крыма.

Ключевые слова: алано-болгары, военно-политическая структура, историко-географический контекст, геополитический фон, этнический состав, оседание.

A.A. Tortika. Alan-Bulgarian population of North -Western Khazar in ethnic, social and geopolitical area of the South part of Eastern Europe. - Manuscript.

Thesis for competition of Doctor's Degree in History towards specialty 07.00.02 - World History. Kharkiv National University named after V.N. Karazin. Kharkiv, 2006.

Thesis is devoted to study the historical processes that took place in the end of VII - third quarter of X centuries in Alan-Bulgarian population midst, North -Western Khazar, forest-steppe Podonye-Pridonechye. The history of this region is considered in the context of military-political and government structures of Khazar Kaganate and also hand in glove with existing there system of social and economic relations and trade routes. It is obvious that such an approach makes us to choose broader context of historic and ethnic-genetic processes that took place in Eastern Europe in the end of VII - third quarter of X centuries. With help of comprehensive analysis of fragmentary data of written, numismatic and archaeological sources placed in corresponding spatiotemporal context, we obtained integral image of historical development of Alan-Bulgarian population of North-Western Khazar in the end of VII - third quarter of X centuries. The main characteristics (ethnic, social and geopolitical) of this population are defined; the lines and possible prospects of its evolution, contacts with neighbors, reasons of death and disappearance are recreated

Key words: Alan-Bulgarians, military-political structure, historic-geographical context, geopolitical background, ethnic composition, settle down.

Размещено на Allbest.ru