Ліквідація нової буржуазії України (1928-1932 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 94(477)”1928/1932”

Ліквідація нової буржуазії України (1928-1932 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Щербина Ірина Володимирівна

Харків 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 22 лютого 2008 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий 17 січня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

АНОТАЦІЯ

Щербина І.В. Ліквідація нової буржуазії України (1928-1932 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Харків, 2007.

Дисертація є комплексною роботою, в якій досліджуються процеси ліквідації приватного підприємництва в Україні наприкінці 1920-х - початку 1930-х років. Автор зазначає, що після переходу радянського керівництва до політики форсованої індустріалізації, розпочався незворотний процес ліквідації приватногосподарського сектора в економіці України. У дисертації досліджено вплив використання адміністративно-репресивних та позаекономічних заходів на процес ліквідації приватного підприємництва непманської буржуазії; проаналізовано форми, методи та масштаби нелегального підприємництва непманів; розкрито процес зникнення приватного торгово-промислового підприємництва; показано роль конфіскаційної податкової політики як важливого інструмента вилучення накопичень нової буржуазії; висвітлено процес позбавлення непманів виборчих прав; досліджено процес переходу колишніх підприємців до нових занять та державну політику обмеження їхніх намагань набути більш привабливого соціального статусу, а також проаналізовано дискримінаційні заходи радянської держави щодо дітей колишніх непманів та наслідки цієї політики.

Ключові слова: нова економічна політика, нова буржуазія України, приватне підприємництво, ліквідація, експропріація, конфіскація.

АННОТАЦИЯ

Щербина И.В. Ликвидация новой буржуазии Украины (1928-1932 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. Харьков, 2007.

В работе на основе широкого использования опубликованных и архивных источников и исторической литературы комплексно освещен процесс ликвидации частного предпринимательства в Украине в конце 1920-х - начале 1930-х годов.

В первом разделе проанализировано состояние научной разработанности темы, охарактеризована источниковая база исследования.

Во втором разделе доказывается, что после завершения восстановления народного хозяйства и перехода советского государства к политике форсированной индустриализации, в социально-экономической жизни советского общества для функционирования частных предпринимателей не осталось свободного места. Это вело в недалеком будущем к полному исчезновению слоя нэпманов с исторической арены. Изучены формы и методы нелегальной предпринимательской деятельности и борьба государственных органов против теневого предпринимательства. В диссертации проанализированы различные административно-репрессивные меры, которые активно дополнялись методами массированного экономического удушения предпринимателей. Выяснено, что в условиях перехода советско-партийного руководства к чрезвычайным методам управления основной удар, прежде всего, был нанесен частной торговле и посредничеству, которые в годы нэпа были основными сферами деятельности новой буржуазии, что позволяло последней в условиях перманентного товарного голода получать большие прибыли, на которые претендовало само государство.

В третьем разделе рассмотрена политика социальной дискриминации, которая проводилась на рубеже 1920-1930-х гг. советским государством в отношении представителей нэпманской буржуазии. Проанализирована деятельность партийно-государственных органов по изъятию накоплений и имущества новой буржуазии, выселению и ренационализации жилья нэпманов, лишению их избирательных прав и возможностей социального обеспечения. В работе реконструирована объективная картина деклассирования и выживания бывших представителей предпринимательского слоя в начале 1930-гг. и противоречивая роль Торгсина в этом процессе. Проанализирован непростой переход бывших предпринимателей к новым видам деятельности и политика ограничения и противодействия процессу проникновения бывших нэпманов на производство и в различные звенья государственного аппарата. Показано неоднозначное и противоречивое отношение различных слоев населения к нэпманской буржуазии и ее предпринимательской деятельности. Освещена малоизученная в историографии тема положения детей нэпманов в условиях „великого перелома”, их социальное унижение и ограничение в гражданских правах вследствие дискриминационного курса советского государства.

Ключевые слова: новая экономическая политика, новая буржуазия Украины, частное предпринимательство, ликвидация, конфискация, экспроприация.

ANNOTATION

Shcherbyna I.V. The Liquidation of the New Bourgeoisie of Ukraine (1928-1932). - Manuscript.

Dissertation for achieving of the title of the Scientific Certification of the Candidate of History specializing in History of Ukraine. - Karazin Kharkiv National University. Kharkiv, 2007.

The dissertation is devoted to the complex research of the processes of liquidation of the private enterprise in Ukraine in the end of 1920th - beginning 1930th. The author ascertain, that after changing the Soviet governing to the policy of the forced industrialization, in the economy of Ukraine has begun the irreversible liquidation process of the private enterprise sector. The forms and methods of the illegal enterprise activity and the struggle of the state bodies with this phenomenon have been studied. The Soviet state policy of social discrimination, concerning the representatives of the “new economic policy bourgeoisies” has been covered by this research. The objective picture of the disappearance of the private enterprise layer (enterprisers as a social class) and their further survival in the beginning of 1930th have been shown. The poorly studied theme concerning the position of the “new economic policy bourgeoisies” children, their social humiliation and restrictions on their civil rights have been covered by the dissertation.

Key words: the new economic policy, new bourgeoisie of Ukraine, private enterprise, liquidation, confiscation, expropriation.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Перехід до ринкової економіки після розпаду Радянського Союзу створив умови для формування нової верстви українського суспільства - приватних підприємців, які з часом повинні стати основою середнього класу. Але приватне підприємництво існувало і в царській Росії, і за радянських часів. І як показує досвід суспільно-економічного розвитку ХІХ-ХХ ст., ринкова економіка є поки що єдиним шляхом до підвищення добробуту всього населення. З цим тимчасово, у 20-х роках минулого століття, вимушені були погодитися непримиримі борці з приватною власністю - російські більшовики, які визнали нову економічну політику як єдино можливий вихід з кризового становища. Період непу як доба всебічної трансформації тогочасного суспільства дуже нагадує реалії сьогодення. На початку 90-х років ХХ ст. Україна знов опинилася на перехідному етапі - від радянського „розвинутого” соціалізму до ринкового капіталізму. За таких умов актуального значення набуває всебічне та системне вивчення, критичне переосмислення та практичне використання величезного досвіду приватного підприємництва в роки здійснення в Україні нової економічної політики. Використання багатого досвіду непу дозволить уникнути численних помилок та прорахунків при розробці та здійсненні державної політики підтримки малого та середнього бізнесу, сприятиме створенню оптимальних умов для розвитку всіх форм підприємництва в нашій країні. У той же час аналіз процесу ліквідації непу дозволить показати, яку деструктивну роль може відігравати держава в разі, коли її втручання в економіку набуває масованого характеру. Важливим є також і соціальний аспект проблеми. Ліквідація приватнопідприємницького сектора в економіці супроводжувалася процесами декласування підприємців та членів їхніх сімей, що зазнавали жорстоких утисків та соціально-політичної дискримінації з боку радянської держави.

Зазначена проблематика ще не знайшла достатнього наукового висвітлення, оскільки тривалий час тема ліквідації приватного підприємництва в Україні та ролі держави в цьому процесі не розглядалася як актуальна. І лише в наш час було створено необхідні умови для об'єктивного та глибокого дослідження різних аспектів даної проблеми.

Зв'язок роботи з планами наукових робіт установи. Обрана тема дисертації тісно пов'язана з науковими дослідженнями кафедри історії Росії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна в рамках теми „Нова економічна політика” (номер державної реєстрації 01984005311).

Об'єктом дисертаційного дослідження є історія нової економічної політики в Україні в період її руйнації.

Предметом дослідження є процес ліквідації радянською державою нової буржуазії України.

Хронологічні рамки роботи - 1928-1932 рр., тобто період, з якого радянська держава стала використовувати надзвичайні методи з метою руйнації непу та ліквідації приватнопідприємницького сектора в економіці до моменту практично повної ліквідації верстви нової буржуазії в республіці.

Територіальні межі - УСРР у межах зазначеної теми. Матеріал, який стосувався Молдавської автономної республіки, що входила з 1924 р. до складу УСРР, автором не розглядався.

Мета дисертації - комплексно дослідити процес руйнації та зникнення приватнопідприємницького сектора в народному господарстві України та ліквідації нової буржуазії в республіці.

Для реалізації зазначеної мети в дисертації поставлені такі основні завдання:

дослідити стан розробки теми в науковій літературі та визначити ступінь репрезентативності джерельної бази дослідження;

проаналізувати становище, кількісні параметри та соціально-економічні позиції нової буржуазії напередодні зламу непу;

показати форми, методи та масштаби нелегального підприємництва непманів, а також боротьбу держави з даним явищем;

розкрити хід зникнення приватного торгово-промислового підприємництва;

дослідити вплив використання радянською державою адміністративно-репресивних та позаекономічних методів на процес ліквідації приватного підприємництва та непманської буржуазії;

дослідити процес виселення підприємців з усуспільненого житлового фонду та ренаціоналізацію органами місцевої влади житла непманів;

з'ясувати роль конфіскаційної податкової політики радянської держави як важливого інструмента вилучення накопичень нової буржуазії;

показати форми опору підприємців державній політиці ліквідації приватнопідприємницького сектора;

висвітлити процес позбавлення колишніх непманів виборчих прав та його негативний вплив на їх подальше становище в радянському суспільстві;

проаналізувати перехід колишніх підприємців до нових занять та державну політику обмеження їхніх намагань набути соціального статусу трудящих;

показати неоднозначне та суперечливе ставлення різних верств населення до непманської буржуазії та її підприємницької діяльності на етапі зламу непу;

проаналізувати дискримінаційні заходи радянської держави щодо дітей колишніх непманів та наслідки цієї політики.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається самою постановкою проблеми, що дотепер не була об'єктом спеціального дослідження. Спираючись на достатньо широку джерельну базу, автор уперше в історіографії системно дослідила багатогранний процес ліквідації нової буржуазії України радянською державою.

У дослідженні підкреслюється, що після завершення, в основному, відбудови народного господарства, в процесі якої важливу роль відіграла підприємницька ініціатива нової буржуазії, та переходу радянської держави до політики форсованої індустріалізації, в соціально-економічному житті радянського суспільства для функціонування приватних підприємців уже не залишалося вільного місця. Доведено, що в умовах переходу радянсько-партійного керівництва до надзвичайних методів управління народним господарством основний удар було завдано, насамперед, приватній торгівлі та посередництву, які в роки непу були основними сферами діяльності нової буржуазії.

Установлено, що в умовах зламу непу представники непманської буржуазії, вилучаючи свої капітали з легального сектора економіки, в основному намагались інвестувати їх у тіньову сферу, що викликало жорстоку протидію з боку радянської держави та полегшило процес ліквідації підприємництва.

Доведено, що в процесі ліквідації приватнопідприємницького сектора головну роль відігравали адміністративно-репресивні заходи, що активно доповнювалися методами масового економічного удушення підприємців.

Піддано комплексному аналізу політику соціальної дискримінації, що проводилася радянською державою на межі 1920-1930-х рр. щодо колишніх представників непманської буржуазії.

З'ясовано, що важливу роль у комплексі дискримінаційних заходів радянської держави відіграло позбавлення колишніх підприємців політичних прав, що перетворювало останніх на громадян другого сорту.

Реконструйовано об'єктивну картину декласування та виживання колишніх представників підприємницької верстви за обставин початку 1930-рр. та суперечливу роль Торгсіну в цьому процесі.

Досліджено становище дітей непманів в умовах „великого перелому”, їх соціальне приниження та обмеження в громадянських правах, що значно обтяжувало процес їхньої інтеграції в радянське суспільство.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що її положення та висновки можуть бути використані при створенні та викладанні загальних і спеціальних курсів лекцій, написанні підручників та спеціальних наукових монографій з історії України ХХ сторіччя, спецкурсів з історії вітчизняного приватного підприємництва, підготовці науково-популярних статей у періодичній пресі, а також при створенні робіт, присвячених краєзнавчій проблематиці.

Методологічною основою дисертації є загальнонаукові принципи історизму та об'єктивності. У центрі уваги - доля представників нової буржуазії в період її ліквідації, тобто проблема досліджувалася у відповідності до найважливішого принципу антропоцентризму. У дослідженні використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи історичного дослідження, перш за все, проблемно-хронологічний, що дозволяє послідовно реконструювати всю картину подій, пов'язаних з ліквідацією верстви приватних підприємців; порівняльно-історичний, який допомагає розкрити сутність історичного процесу, його закономірність та специфіку. Застосування історико-генетичного методу дозволило простежити процес змін у складі нової буржуазії напередодні та в ході її ліквідації. У роботі також використовувалися компаративний метод та елементи статистичного аналізу.

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано самостійно, всі наукові результати одержані дисертантом особисто. Більшість публікацій автора за темою дослідження одноосібні. Лише одна стаття підготовлена в співавторстві. Внесок дисертанта в цій публікації становить 75 % її обсягу.

Апробація результатів дисертації. Головні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися у виступах на науково-практичній конференції „Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004), міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу 2004” (Дніпропетровськ, 2004), 58-й конференції молодих вчених „Каразінські читання” (Харків, 2005), 59-й конференції молодих вчених „Каразінські читання” (Харків, 2006), міжнародній науково-практичній конференції „Научный прогресс на рубеже тысячелетий - 2007” (Дніпропетровськ, 2007), а також на засіданнях та наукових семінарах кафедри історії Росії ХНУ ім. В.Н. Каразіна.

Публікації. Викладені в дисертації положення знайшли відображення у 8 публікаціях, з яких - 5 у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура дисертаційної роботи побудована за хронологічно-проблемним принципом і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку посилань, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з яких основна частина - 196 сторінок. Список джерел та літератури нараховує 292 позиції.

неп нелегальний буржуазія

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, хронологічні й територіальні межі, мету й завдання дисертації, наукові принципи і методи дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, визначено її наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію, розкрито структуру роботи.

У розділі 1 „Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробленості теми, охарактеризовано джерельну базу дослідження. Зокрема, у першому підрозділі „Стан наукової розробки проблеми” зазначено, що історіографію вивчення процесу ліквідації непу та нової буржуазії можна умовно розділити на 2 періоди: радянський та пострадянський. У рамках радянської історіографії, у свою чергу, можна виділити декілька етапів: 1) друга половина 1920-х рр.; 2) 1930-ті - початок 1950-х рр.; 3) середина 1950-х - середина 1980-х рр.; 4) друга половина 1980-х - 1991 рр.

Авторами робіт, що вийшли в середині 1920-х років, здебільшого були керівні діячі більшовицької партії та радянської держави, відповідальні працівники планових, фінансових та статистичних органів, а також економісти та публіцисти. Ще у середині 1920-х рр. серед керівництва комуністичної партії складаються дві основні точки зору щодо перспектив подальшого соціалістичного будівництва, в т.ч. і на долю непу. Головними виразниками цих поглядів стали керівні партійні діячі - М. Бухарін та Є.Преображенський.

Є. Преображенський пропонував накопичувати ресурси для проведення індустріалізації через штучне підвищення цін на промислову продукцію, тоді як на сільськогосподарську - відповідно знизити, тобто через нееквівалентний обмін з селом. Згодом опонент Є. Преображенського - Й. Сталін візьме на озброєння його теоретичні розробки, але на практиці він піде набагато далі, ніж пропонував автор теорії „первісного соціалістичного накопичення”. Бухарінська програма закликала до індустріалізації через розширення та інтенсифікацію товарообміну між державною промисловістю та приватним сільським господарством.

Таким чином, можна говорити, що у стратегічному плані оцінка непу та ролі непманів серед керівництва більшовицької партії була досить одностайною, відрізнялися лише тактичні підходи: у який термін та якими методами позбутися „інородного тіла” в організмі соціалістичної держави.

Практична діяльність партійних та державних органів другої половини 1920-х років відбивала ці підходи в залежності від потреб моменту. Взимку 1927-1928 рр. сталася хлібозаготівельна криза, що призвела до запровадження надзвичайних заходів щодо управління народним господарством. Внаслідок їх застосування почався незворотний процес руйнації ринкових відносин, а отже, і процес ліквідації приватнопідприємницького сектора в економіці країни.

Ці процеси негативним чином відбилися на наукових публікаціях цього етапу, присвячених вивченню проблем ліквідації приватного капіталу. Слід сказати, що позиції багатьох авторів були політично та ідеологічно заангажовані, а в їхніх висловлюваннях переважала лексика класової боротьби. У літературі цього періоду знайшли відображення злободенні питання, пов'язані з процесом ліквідації приватного підприємництва. Але в більшості праць уже знайшла відбиток сталінська теорія загострення класової боротьби в країні, хоча ще зустрічаються окремі дослідження, автори яких намагались більш-менш об'єктивно вивчити проблеми еволюції приватногосподарського сектора економіки. Чимало робіт цього часу ще містять велику кількість різноманітної соціально-економічної та статистичної інформації, а також аналітичних матеріалів, але класовий підхід у вивченні соціально-економічних явищ уже стає домінуючим.

Новий етап у вивченні досліджуваної проблеми охоплює 1930-ті - середину 1950-х років. У цей час у радянській історіографії переважаючою тенденцією стало обґрунтування та виправдання теорії „великого перелому”, що призвів до ліквідації економічного статусу нової буржуазії, а потім і її фізичного знищення. Взагалі, ситуація у СРСР на даному етапі не сприяла дослідженню ролі приватнокапіталістичного сектора в економіці країни. Слід зауважити, що більшість історичних праць з розглянутої теми мали вузьку джерельну базу, і головним їх завданням була ілюстрація положень „Короткого курсу історії ВКП(б)”.

З середини 1950-х рр. починається третій етап у дослідженні теми, що продовжується до середини 1980-х рр. Зміна політичного клімату в країні у зв'язку з викриттям культу особи Й. Сталіна і спробами його подолання, стимулювали інтерес до вивчення раніше непопулярних (у силу політичної кон'юнктури) тем, у тому числі й періоду кінця 1920-х - початку 1930-х років.

Однією з перших праць з досліджуваної тематики стала монографія Л.Морозова, опублікована в 1960 році. Автор показав господарські функції та питому вагу приватного капіталу в соціально-економічній структурі міського населення країни, а також провідну роль адміністративних методів боротьби з непманською буржуазією наприкінці 1920-х років. З точки зору методології робота Л. Морозова базувалася на сталінській теорії загострення класової боротьби і виправдовувала каральні заходи радянської держави стосовно нової буржуазії.

У 60-70-х рр. ХХ ст. з'являються роботи І. Трифонова, В. Погорєльського, В.Архіпова та інших істориків, присвячені дослідженню методів боротьби соціалістичної держави проти нової буржуазії в 1920-ті - на початку 1930-х рр.. У цих роботах в обов'язковому порядку розглядалась та позитивно оцінювалась діяльність центральних та місцевих органів компартії щодо обмеження, а потім і ліквідації приватнокапіталістичного сектора. Ретельне виконання партійних вказівок радянськими органами (в тому числі, фіскальними та каральними) забезпечувало в економіці перемогу соціалістичного укладу над капіталістичним. При цьому у монографії І.Трифонова зроблено висновки про те, що нова буржуазія втратила засоби виробництва в результаті, насамперед, господарського витіснення приватників державним та кооперативним секторами з економіки. Однак цей висновок не був достатньою мірою підкріплений відповідними матеріалами, тоді як роль адміністративних методів здебільшого замовчувалася або ж всіляко применшувалася.

Процеси ліквідації непу та непманської буржуазії не знайшли широкого відображення в історичній літературі даного етапу. Це було пов'язано з тим, що згідно з марксистсько-ленінською методологією історичних досліджень, згортання непу було закономірним етапом соціалістичного будівництва. Значний внесок у вивчення зазначених проблем у цей період зробили українські історики, але роль приватного підприємництва та нової буржуазії подавалась здебільшого як деструктивна, а дії радянської держави із згортання ринкових відносин і ліквідації недержавних форм власності виправдовувались історичною необхідністю. У даному контексті досліджувалися процеси ліквідації приватнокапіталістичного сектора економіки України в статтях О.Єрмака та О. Кучера.

Слід зауважити, що незважаючи на партійний диктат в історичній науці, деякі автори намагались певним чином відобразити неоднозначність тих процесів, які відбувалися в країні наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років. Так, відомий український історик С. Кульчицький у роботі, присвяченій проблемі здійснення індустріалізації, що вийшла наприкінці 1970-х рр., зазначав, що одним із головних джерел її фінансування був нееквівалентний обмін між державною промисловістю і селянськими господарствами.

Наступний етап у вивченні проблеми охоплює середину 1980-х - початок 1990-х років. Перехід радянського керівництва в середині 1980-х рр. до політики гласності, „перебудови”, спроби реформування економіки соціалістичного суспільства зумовили актуалізацію історії непу. У нових умовах відкрилися (повністю або частково) спецхрани бібліотек, секретні фонди архівів, у першу чергу, партійних. Введення в науковий обіг значної кількості раніше недоступних документів та публікацій дозволило по-новому (для радянської історіографії) оцінити різні періоди радянської історії, в тому числі і період непу. Критичному переосмисленню було піддано причини переходу до нової економічної політики, діяльність ВКП(б) у 1920-ті роки, оцінку ролі приватного капіталу в економіці країни, причини та наслідки ліквідації непу тощо. Цей етап представлений працями В. Дмитренка, В.Данилова, В. Лельчука, Г. Ханіна та інших.

Новий період в історіографії непу був започаткований епохальними змінами, що почалися на пострадянському просторі після розпаду СРСР. Переосмислення історії радянського періоду супроводжувалося відходом від марксистсько-ленінської методології.

Нові методологічні підходи у вивченні історії непу знайшли відображення в роботах українського історика С. Кульчицького. Політика комуністичної партії стосовно приватнокапіталістичного сектора була досить послідовною, незважаючи на коливання методів її реалізації. Жорсткий контроль на початковому етапі змінився адміністративними (каральними) заходами проти представників нової буржуазії наприкінці 1920-х років. С. Кульчицький дійшов висновку, що партійне керівництво свідомо пішло на загострення кризи в кінці 1927р., а потім підштовхнуло країну до „надзвичайних методів” регулювання економіки. Праці С. Кульчицького поглибили наукові підстави вивчення багатьох проблем непу.

Вагомий внесок у розвиток досліджень щодо історії непу в Україні був зроблений у монографії (1992 р.) та дисертаційному дослідженні (1995 р.) В.Лантуха, що присвячені становленню та розвитку торгівлі в Україні у 1921-1932 роках. На основі великої кількості архівних документів, багато з яких вперше вводились у науковий обіг, автор дійшов висновку, що регулювання державою приватної торгівлі в умовах непу поступово трансформувалося у її ліквідацію.

Досить цікавим та вельми актуальним стало монографічне дослідження В. Калініченка, присвячене розвитку селянського господарства України в умовах непу. Аналіз величезного масиву архівних матеріалів на основі нових методологічних підходів дозволив автору всебічно розглянути процеси, які мали місце у середовищі українського селянства напередодні та на початку „великого перелому”. Автор дійшов висновку, що одним із головних напрямків політики радянської держави на селі був нееквівалентний обмін між державною промисловістю та селянськими господарствами. В умовах здійснення індустріалізації це зробило неминучою ліквідацію нової економічної політики.

Окремі питання розвитку приватного підприємництва в роки непу аж до його руйнації висвітлювали А. Маслов, М. Олійник, С. Гнітько, О. Сушко. Автори, шляхом дослідження значної кількості архівних матеріалів різних регіонів України, простежили головні напрями розвитку приватної промисловості та торгівлі, проаналізували державну політику щодо приватного капіталу, яка, незважаючи на свою зовнішню непослідовність, була спрямована на кінцеву мету - ліквідацію непу. Однак слід зауважити, що деяка схематичність у висвітленні процесу ліквідації приватного підприємництва не дає повної картини досліджуваної проблеми. Потребує більшої уваги аналіз широкої нелегальної підприємницької діяльності непманів у 1920-ті роки. Практично повністю залишились поза увагою авторів і персоналії підприємців-непманів.

Непросте становлення ринкових відносин в Україні періоду непу стало предметом дослідження О. Пиріг. Застосувавши нові методологічні підходи, автор звернула основну увагу на аналіз політики комуністичної партії в галузі економіки. Використання значної кількості архівних документів і матеріалів, уведених уперше в науковий обіг, дозволило зробити висновки, що регулювання приватної підприємницької ініціативи партійними та державними органами мало на меті не розвиток ринкових відносин, а, навпаки, їх згортання. Отже, найбільшого розвитку приватна ініціатива одержала там, де державне втручання було найменшим. Процеси ліквідації ринкових відносин не знайшли широкого відображення в дослідженнях О.Пиріг, оскільки вона і не ставила такої мети. Проте аналіз економічної політики більшовиків досить красномовно підтверджував тенденцію ліквідації непу наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. Загалом, роботи О. Пиріг зробили значний внесок у вивчення історії непу в Україні.

Також помітний внесок у дослідження проблем історії України доби непу зробили монографія, дисертаційне дослідження та ціла низка статей Ю.Волосника. Розглядаючи досить широкий спектр проблем, пов'язаних із зародженням нової буржуазії та розвитком приватнопідприємницької діяльності, Ю. Волосник зосередив головну увагу на аналізі історичних передумов, а також на процесі зародження та становлення нової буржуазії України як певної соціальної верстви, визначенні соціально-правового статусу непманів у радянському суспільстві; дослідженні форм та методів державного регулювання та його впливу на процес розвитку приватнопідприємницької діяльності. Окремо слід виділити питання, пов'язані із вивченням процесів ліквідації ринкових відносин та непманської буржуазії в Україні. Використання статистичних методів аналізу великого масиву архівних матеріалів (значна кількість яких введена автором у науковий обіг вперше) дало можливість ретельному досліднику розкрити суперечливі процеси розвитку непу в динаміці, відслідкувати ті причини, які призвели до його ліквідації.

Проблеми ліквідації приватнопідприємницької діяльності непманів не залишалися поза увагою і російських учених. В останні 10-15 років з'явилися роботи, присвячені приватному підприємництву в торгівлі та промисловості на території колишнього Радянського Союзу. Окремо необхідно виділити роботи російської дослідниці Є. Демчик, в яких аналізуються причини та методи ліквідації непу.

Деякі цікаві подробиці стосовно проведення на початку 1930-х рр. органами ОДПУ операцій по вилученню у колишніх непманів золотовалютних накопичень, наведено в роботі О. Мозохіна.

В останні роки російські дослідники непу - Т. Смирнова, О. Осокіна, І.Орлов, С. Пахомов видали кілька монографій, у яких намагалися створити узагальнювальний соціальний портрет приватного підприємця, розвінчати міфи радянської епохи щодо непманів-підприємців і прослідкувати подальшу долю колишніх підприємців у 1930-х роках. З'являються також дослідження, присвячені соціокультурним аспектам приватного підприємництва та аналізу суперечливого образа непмана в суспільній свідомості сучасників непу. У статтях В. Бондирєва, Л. Борисової, Ю. Братющенко, Л. Бехтеревої певну увагу було приділено стосункам приватних підприємців з представниками державного апарату, регулятивній політиці радянської держави, проблемам розвитку приватного підприємництва в окремих регіонах Росії. Перераховані дослідження дозволяють зробити порівняльний аналіз та виявити специфіку процесу розвитку та ліквідації приватного капіталу в Україні та Росії.

Проблеми історії непу і, зокрема, періоду його ліквідації стали темою досліджень учених, які свого часу емігрували з радянської Росії: Б. Бруцкуса, С. Кона, С. Прокоповича, С. Шермана, О. Югова. Особливу увагу слід звернути на погляди Б. Бруцкуса, який зробив спробу комплексного аналізу причин загибелі непу.

Західноєвропейські та американські дослідники, такі як А. Ноув, Е. Карр, Д. Боффа, А. Некрич, М. Геллер, Ш. Фіцпатрік розглянули в своїх роботах велике коло питань, що стосуються причин запровадження непу, його суперечностей, поступового згортання та результатів реалізації. Але проблеми ліквідації приватногосподарського сектора та нової буржуазії в Україні, на жаль, не знайшли в роботах цих дослідників відповідного висвітлення.

Проблемам історії діяльності „останніх російських капіталістів” присвячене спеціальне дослідження канадського історика А. Белла, що вийшло друком у США в 1987 р., а також у роботі В. Бровкіна, в якій проаналізовано постреволюційну Росію, її суспільство, економіку та культуру.

Таким чином, аналіз досліджень з історії непу в Україні і, зокрема, періоду його руйнації з 1920-х років і до сьогодні свідчить про те, що охоплено досить широке коло проблем. При цьому науковцями було зібрано значний фактичний матеріал. У той же час велику кількість питань дослідниками було лише поставлено або розглянуто недостатньо. Серед тих проблем, що ще потребують ретельного та неупередженого дослідження, слід виділити проблему ліквідації приватного капіталу та нової буржуазії в Україні.

У другому підрозділі „Джерельна база” доведено, що процес ліквідації непу та нової буржуазії знайшов відображення в багатьох опублікованих та архівних джерелах. Джерельна база дослідження включає такі складові частини як:

законодавчі акти, правові документи та матеріали вищих і місцевих органів влади та управління, які створювали законодавчу базу для розвитку та державного регулювання приватнопідприємницької ініціативи в різних сферах та галузях народного господарства;

опубліковані праці керівників комуністичної партії;

стенографічні звіти з'їздів ВКП(б) та КП(б)У, постанови та резолюції партійних з'їздів, конференцій та пленумів ЦК, що містять великий масив інформації про зміни політичного курсу державної партії щодо приватного капіталу та відображають форми і методи боротьби з ним;

документи архівних фондів ЦК ВКП(б) Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ), Російського державного архіву економіки (РДАЕ) Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ) та ЦК КП(б)У Центрального державного архіву громадських об'єднань (ЦДАГО України) Центрального державного архіву вищих органів державної влади та управління (ЦДАВО України). Ці документи досить ґрунтовно відбивають партійну та державну політику в галузі регулювання, а потім і ліквідації приватного підприємництва;

фонди обласних архівів України - Запорізького, Київського, Сумського, Харківського, Херсонського. За своїм характером - це інформація з міст і районів щодо перебігу ліквідації приватного сектора, інформація про позбавлених виборчих прав непманів тощо;

документи, що відображають практичну діяльність радянських установ різного рівня ;

матеріали фондів Народного комісаріату юстиції та НКВС УСРР, слідчі та судові справи непманів, які дозволяють уявити карально-репресивну політику радянської держави щодо останніх;

регіональні, республіканські та загальносоюзні довідкові видання;

матеріали фінансової, промислової та демографічної статистики, що містять велику кількість підсумкової інформації;

періодична преса;

мемуарна література.

Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження є цілком достатньою і достовірною для поглибленого та всебічного висвітлення поставленої в дисертації проблеми.

У розділі 2 „Ліквідація приватнопідприємницького сектора в економіці України” розглянуто соціально-професійний склад непманської буржуазії та місце приватного сектора в економіці України напередодні зламу непу; висвітлено фактори, що започаткували руйнацію ринкових відносин; показано форми, методи та масштаби нелегального підприємництва непманів, а також боротьбу держави з цим явищем; проаналізовано процеси ліквідації приватного сектора в промисловості та торгівлі.

У першому підрозділі „Непманська буржуазія України напередодні зламу непу” досліджено, що найкращими роками для зростання чисельності нової буржуазії України була перша половина 1920-х років, коли радянська держава особливо гостро потребувала коштів приватних підприємців для відбудови народного господарства та відновлення економічних зв'язків між державною промисловістю та сільським господарством. Так, у 1923/24 р. кількість представників нової буржуазії в УСРР за підрахунками Ю.Волосника становила 100,6 тис. осіб. Після зазначеного року розпочався процес неухильного зменшення чисельності непманів і у 1928/29 р. їх налічувалось тільки 12 тис. чол.

Нова буржуазія напередодні зламу непу займала ще досить міцні позиції в економіці. Так, у промисловому виробництві споживчих товарів частка промислової продукції, що вироблялась приватними підприємцями, в УСРР досягла у 1925/26 р. 29%, а в 1926/27 р. - 26%, причому в галузях, що виробляли предмети широкого споживання, даний показник був ще більшим і дорівнював 40,9% у 1925/26 р. і 39,2% - у 1926/27 р. Приватний торговий обіг також посідав помітне місце у внутрішній торгівлі УСРР. Він становив близько 30% у 1924/25 р., 23,4% - у 1925/26 р. і 19,3% у 1926/27 р. У роздрібному обігу питома вага приватників була ще вищою: у 1925/26 р. вона дорівнювала 47,3%, а у 1926/27 р. - 44,2%.

Радянська держава, що легалізувала приватне підприємництво, а отже, і процес становлення нової буржуазії як певної соціальної верстви, не створила для новоявлених підприємців рівних умов діяльності із суб'єктами господарювання, що належали до державно-кооперативного сектора.

У другому підрозділі „Посилення тіньової підприємницької діяльності та боротьба з нею після переходу до адміністративно-командних методів управління” зазначається, що з переходом радянської держави до політики надзвичайних заходів управління країною значно погіршилися умови підприємницької діяльності непманської буржуазії. Форсована індустріалізація країни потребувала концентрації в руках у держави всіх матеріальних, фінансових, сировинних, товарних та інших ресурсів, що були в наявності. За умов різкого погіршення господарської кон'юнктури та суспільно-політичної атмосфери, під зростаючим адміністративним та економічним тиском радянської держави приватні підприємці у масовому порядку були змушені змінювати форми, методи та напрямки діяльності й сфери використання своїх капіталів.

У цих умовах представники нової буржуазії почали в масовому порядку направляти більшість (майже 60%) вилучених після закриття своїх підприємств капіталів до нелегального сектора економіки. Форми та методи цієї діяльності, як і сфери використання вільних коштів, були дуже різноманітними. Підприємці намагались вести безпатентну торгівлю або торгівлю за патентом, що не відповідав зовнішнім ознакам підприємства та його потужності, займалися торговою діяльністю через підставних осіб, використовували агентів-перекупників для придбання дефіцитних товарів, проявляли контрабандну активність і т.п.

Це призвело до активізації діяльності органів ДПУ, у функцію яких входили розшук та виявлення підприємців-нелегалів. За умов дії надзвичайних методів було значно розширено права та повноваження фінорганів, створено особливі частини або групи при них. У їх завдання входили пошук та виявлення господарюючих суб'єктів, причетних до нелегального підприємництва, а також розшук зниклих непманів та стягнення з останніх податкових боргів.

Уже з початку 1928 р. для боротьби з приватним ринком влада на місцях почала активно використовувати такий метод як закриття базарів і торгів. У зв'язку з хлібозаготівельною кризою державою фактично було заборонено приватну торгівлю хлібом та зернопродуктами. Почалися репресії проти приватних торговців та заготівельників. Згідно з даними ДПУ УСРР станом на початок квітня 1928 р. оперативними працівниками було заарештовано 1 726 приватних підприємців, із них 174 - були пов'язані зі спекулятивною діяльністю на хлібному ринку, а під час здійснення хлібозаготівельної кампанії 1929 р. органами ДПУ УСРР було заарештовано та передано до суду 4 393 особи, з яких 962 належали до числа міських приватних торговців.

Репресивні заходи активно використовувались і стосовно власників млинів, торговців на ринках шкірсировини, м'ясному та овочевому і т.п.

На етапі ліквідації непу значно посилюється нелегальна підприємницька діяльність у галузі виробництва. Уже 1927/28 р. непмани в Україні спрямували на організацію лжекооперативів, фіктивних роздавальних контор, артілей та їх фінансування 5,5 млн. крб., або 11,2 % від суми коштів, спрямованих на нелегальну підприємницьку діяльність. Прийнята у жовтні 1928 р. ВУЦВК та РНК УСРР постанова встановлювала сувору кримінальну відповідальність за утворення псевдокооперативів.

Активно проникав приватний капітал і до громадських об'єднань та організацій, таких як товариства „Друзі дітей”, „Геть неписьменність!”, КУБУЧ (комітет поліпшення побуту вчених), ОЗЄТ, організацій допомоги безробітним тощо. Непмани в такий спосіб намагалися, по-перше, ухилитися від сплати податкової недоїмки (боргу), і, по-друге, продовжити свою підприємницьку діяльність під прикриттям громадських організацій.

У третьому підрозділі „Ліквідація торгово-промислового підприємництва” досліджено процес ліквідації приватної торгівлі та дрібної промисловості. Одним із головних напрямків руйнації приватного сектора стало неухильне скорочення постачання державою приватної торгівлі промисловими товарами. Так, якщо у 1926/27 р. державні торгові організації поставили приватним торгівцям краму на суму майже 92 млн. крб., то у 1927/28 р. - тільки на 68, 5 млн. крб., а у наступному 1928/29 р. - усього на 53, 8 млн. крб. Скорочення постачання підприємцям товарів мало місце й по лінії синдикатів.

Унаслідок обмеження і навіть повної заборони приватним підприємцям вести заготівельні операції на окремих ринках сільськогосподарської сировини, вже за один рік майже на третину скоротилися заготівлі.

Після переходу до надзвичайних методів почастішали факти адміністративного захоплення торгових приміщень, які займали приватні торговці; набула поширення практика примусового виселення приватних підприємців з ринків і базарів.

Посилення адміністративно-податкового натиску на приватну торгівлю призвело також до значного зменшення суми накопичень підприємцями. Так, якщо у 1926/27 р. сума накопичень у приватній торгівлі становила 37, 5 млн. крб., то через рік - лише 21, 8 млн. крб., а у 1928/29 р. - усього 9 млн. крб.

Ліквідуючи ринкові відносини, радянська держава знищила і такі важливі інститути ринку, як товарні біржі (лютий 1930 р.), з'їзди біржової торгівлі, а також ярмаркову торгівлю, а в багатьох пунктах навіть базари. Це призвело до того, що у 1931 р. приватна торгівля посідала не більше 0,5% обсягу роздрібного товарообігу УСРР, а приватна гуртова торгівля була зведена нанівець.

Уже з перших місяців 1928 р. посилився тиск і на приватних промисловців. Навесні 1928 р. було скасовано приватну оренду державних підприємств. Розпочався процес вилучення державних підприємств з приватної оренди. Станом на 1 жовтня 1929 р. основний капітал приватнокапіталістичної промисловості у порівнянні з 1928 р. скоротився ще майже удвічі - з 20, 3 млн. крб. до 11, 7 млн. крб., а його питома вага у промисловості УСРР становила не більше 0, 5% основного капіталу.

Особливо швидко скорочувалася приватна цензова промисловість. Позбавлена необхідної сировини, державних кредитів, під тиском непомірного оподаткування кількість цензових приватних підприємств зменшилася з 359 у 1926/27 р. до 99 - у 1929 р. та 2 у 1930 р. Питома вага приватної цензової промисловості у випуску промислової продукції в УСРР різко впала - з 4, 8% у 1926/27 р. до 3% у 1927/28 р. і до 0, 3% у 1930 р.

Таким чином, головні удари в процесі ліквідації приватного сектора в економіці України були спрямовані проти торгівлі та посередництва тому, що саме в цих галузях приватний капітал мав найвищі прибутки. Практично зникло приватне цензове виробництво. При цьому державні органи активно використовували економічні та адміністративно-репресивні методи.

У розділі 3 „Ліквідація нової буржуазії України” проаналізовано діяльність партійно-державних органів з вилучення накопичень і майна нової буржуазії, виселення та ренаціоналізації житла непманів, позбавлення їх виборчих прав, можливостей соціального забезпечення. При цьому розкрито процес декласування, соціальної мімікрії та спроб виживання непманів. Окрему увагу приділено нелегкій долі дітей нової буржуазії в умовах „великого перелому”.

У першому підрозділі „Політика вилучення накопичень і майна нової буржуазії та опір непманів” зазначено, що здійснюючи політику, спрямовану на ліквідацію приватного сектора, радянська держава була зацікавлена в тому, щоб у той чи інший спосіб вилучити у колишніх підприємців зароблені ними за роки непу грошові накопичення, які можна було б спрямувати на фінансування індустріалізації. У цей період радянська податкова система набуває фіскально-конфіскаційних рис стосовно приватного підприємництва. Уже наприкінці 1927 р. оподаткування забирало у підприємців від 57 до 94 % їхніх прибутків, а через вжиті державою заходи податкові платежі з приватного сектора за період 1926/27 по 1929/30 рр. зросли в 5,5 разів.

Унаслідок безперервного посилення податкового тиску стрімко зростає сума недоплат приватного сектора України. У зв'язку з цим радянською державою наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр. було суттєво посилено репресивні санкції щодо злісних неплатників податків. Для боротьби з боржниками було суттєво розширено права податкових органів. Також до ліквідації заборгованості активно залучалися органи ДПУ, міліція та карний розшук.

Незважаючи на складні соціально-політичні умови радянського режиму, підприємці намагалися чинити опір політиці держави, спрямованої на ліквідацію приватнопідприємницького сектора. На рівні стихійного прояву незадоволення конфіскаційною податковою політикою радянської влади подекуди виявлялися у формі побиття обуреними підприємцями окремих представників податкового апарату, висловлюванням погроз на адресу членів КП(б)У, демонстративним закриттям непманами своїх підприємств на знак протесту проти дій влади тощо. Проте найбільш поширеним явищем у цей час стало використання „перевіреного часом” методу - підкупу (у різних формах та проявах) службовців податкового апарату, а також представників правоохоронних органів. Унаслідок подібних дій у 27 округах України станом на 1 жовтня 1928 року з приватного сектора було стягнуто лише 26,8% від загальної суми недоїмки, 31% було списано, ще 42,2% розглядалися як безнадійні.

Для боротьби з тими підприємцями, кого вважали злісними боржниками, широко використовувалися судові репресії. За період з жовтня 1925-1926 р. до 1 жовтня 1929 р. частка засуджених приватних промисловців і торговців зросла майже вдвічі.

Помітну роль у вилученні накопичень непманів (особливо грошових заощаджень та золотовалютних цінностей) відіграли т. зв. робітничі бригади - надзвичайні органи, до складу яких поряд з робітниками входили представники ДПУ, міліції, прокуратури та податківці. Діяльність робітничих бригад характеризувалася проведенням масових обшуків у боржників-підприємців, конфіскацією в них грошових капіталів та майна. Але, не дивлячись на репресії, з непманів було стягнуто лише 15% від загальної суми податкового боргу приватнопідприємницького сектору України. У той же час по всьому СРСР робітничі бригади спромоглися стягти з нової буржуазії майже 40% від суми їхньої заборгованості державі.

Для вилучення золотовалютних „накопичень” непманів державою широко використовувалися органи ДПУ. Об'єктом їхньої діяльності були не лише податкові боржники, а й усі громадяни без винятку, що володіли золотими і срібними виробами та іноземною валютою. Особливо активно так звана „золота компанія” проводилася в 1930-1931 рр.

У другому підрозділі „Нова буржуазія в умовах „великого перелому”: процеси декласування, мімікрії та виживання” доведено, що безпрецедентний тиск держави на підприємців призвів до того, що непмани в масовому порядку припиняли підприємницьку діяльність та були змушені змінювати свої заняття, пристосовуючись у різний спосіб до нових складних соціально-політичних і економічних умов. В Україні (як і по всьому СРСР) відбувалися процеси декласування та розпорошення верстви підприємців.

Одним із можливих шляхів адаптації колишніх приватних підприємців до радянської дійсності були спроби в будь-який спосіб стати на облік на біржі праці, щоб отримати бажаний для них статус безробітного, а з часом - отримати роботу в державному секторі економіки, щоб набути більш привабливого статусу робітника або службовця. Але на біржах праці таких осіб довгий час взагалі відмовлялися реєструвати як безробітних.

Намагання певної частини колишніх непманів усупереч чинному законодавству з використанням підкупу набути статусу працюючого чи принаймні безробітного діставали сувору відсіч з боку державних органів. Наприкінці 1929 - на початку 1930 рр. в Україні було проведено широкомасштабну чистку безробітних, зареєстрованих на біржах праці, внаслідок якої значну кількість колишніх непманів було знято з обліку безробітних як „соціально-чужих елементів”.

Дискримінаційна політика держави щодо колишніх підприємців змушувала останніх часто-густо вдаватися до різних форм соціальної мімікрії та порушень радянського законодавства. Проте перехід колишніх підприємців до нових занять поступово відбувався. Уже у 1928-1929 рр. близько 35% колишніх крамарів перейшли працювати в інші галузі народного господарства.

Однією із дієвих форм жорсткого контролю за соціальним станом радянського суспільства у відповідності з теорією „загострення класової боротьби” були систематичні масові чистки державного апарату та виробництва. Лише в 1929-1930 рр. в УСРР органами НК-РСІ було перевірено 338 000 осіб, які працювали у державно-кооперативному апараті, з них „вичищено” 39,2 тис. осіб як „соціально-чужих елементів” і за зв'язок з непманами та глитаями. Подібні чистки були систематичними, що сприяло методичному та безперервному „очищенню” лав апарату та державного виробництва від „глитайських та буржуазно-непманських елементів”.

У 1930 році було ухвалено рішення, за яким колишні непмани були позбавлені права на отримання пенсій та будь-якої іншої соціальної допомоги.

Певна частина колишніх підприємців (близько 24%), рятуючись від можливих репресій, намагалася „зникнути” з поля зору адміністративних органів, переїхавши до інших регіонів країни.

...