Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

На правах рукопису

УДК 94 (477.5) "1900/1917"

Спеціальність 07.00.01 - історія України

ГЕРАСИМЕНКО ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

Черкаси - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Чернігівського державного інституту економіки і управління Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

ШЕВЧЕНКО ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ, кандидат історичних наук, доцент, Чернігівський державний інститут економіки і управління, доцент кафедри українознавства.

Офіційні опоненти:

БОРИСЕНКО ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ, доктор історичних наук, професор, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Інститут історичної освіти, завідувач кафедри історії України;

МИХАЙЛЮК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ, кандидат історичних наук, доцент, Національна металургійна академія України, доцент кафедри історії, документознавства та інформаційної діяльності.

Захист відбудеться "27" лютого 2008 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий "24" січня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент С.В. Корновенко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах радикальних змін орієнтирів суспільного життя та розбудови цілого ряду молодих незалежних держав існує необхідність глибокого переосмислення та вивчення історичного минулого як кожної держави, так і окремих груп населення, які в цій державі існують. З огляду на це подальше наукове вивчення і творче переосмислення вже відомих подій і фактів з історії українського селянства, яке у всі часи відігравало провідну роль в житті України, має важливе наукове і пізнавальне значення. Як відомо, початок ХХ ст. ознаменувався кардинальними перетвореннями в усіх сферах життя українського суспільства, які корінним чином вплинули на його подальшу долю. Серйозні проблеми, пов'язані з економічною кризою, революціями, війнами негативно позначалися на соціально-економічному становищі народних мас України, насамперед на селянстві. Останнє вело наполегливу боротьбу проти малоземелля, залишків кріпосництва, економічного, соціального та адміністративного гніту. Активізація селянського руху на початку ХХ ст. співпала з помітним пожвавленням діяльності новоутворених політичних партій та організацій. Саме в цей час останні прагнули залучити селян до політичної боротьби проти самодержавства. Частково це вдалося зробити, що забезпечило участь широких мас трудящого селянства в революції 1905-1907 рр. Проте її поразка об'єктивно призвела до закономірного спаду селянського руху. Його нове піднесення припадає на час аграрних перетворень П. Столипіна і поступово згасає під час Першої світової війни. Всебічне вивчення перелічених вище та інших подій і явищ, які мали місце у 1900 - лютому 1917 рр. в українському селі, важливим для наукового відтворення аграрної історії України зазначеного періоду. Усім вищесказаним обумовлюється актуальність і наукове значення обраної для вивчення теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом наукової роботи Чернігівського державного інституту економіки і управління і пов'язана з основним напрямком наукових досліджень кафедри українознавства "Соціально-економічні та історико-філософські зв'язки в прикордонних районах України, Білорусії та Росії у ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст." (номер державної реєстрації 0106U004094), вона також пов'язана з темою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького "Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського села" (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об'єктом дослідження є селянський рух на Лівобережжі на початку ХХ століття.

Предмет вивчення - зміст, форми і напрямки руху селянства Лівобережної України у 1900 - лютому 1917 рр.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1900 - лютий 1917 рр. Вибір нижньої межі (1900 р.) обумовлений піднесенням суспільно-політичної активності різних верств населення, в тому числі й селянства, верхньої (лютий 1917 р.) - поваленням самодержавства, тобто закінченням певного історичного періоду.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території Лівобережної України, яка на початку ХХ ст. становила окремий історико-географічний, адміністративно-територіальний та соціально-економічний регіон Наддніпрянщини, що входила до складу Російської імперії. Відповідно до тогочасного адміністративно-територіального поділу, це такі губернії: Чернігівська, Полтавська, Харківська.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявлених джерел, здобутків історіографії комплексно і системно дослідити селянський рух на Лівобережній Україні в окреслений період.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання:

- з'ясувати стан розробки обраної для вивчення теми у науковій літературі та визначити ступінь репрезентативності її джерельної бази;

- проаналізувати соціально-економічні та суспільно-політичні передумови активізації селянського руху на Лівобережжі на початку ХХ ст.;

- розкрити вплив політичних партій на посилення суспільно-політичної активності лівобережного селянства у 1900-1907 рр.;

- виявити основні форми і зміст селянського руху у 1900-1907 рр.;

- дослідити особливості селянського руху на Лівобережжі під час проведення Столипінської аграрної реформи (червень 1907 - червень 1914 р.);

- з'ясувати характерні риси, зміст, форми і напрямки селянського руху окресленого періоду в роки Першої світової війни (1914 - лютий 1917 рр.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

- до наукового обігу введено раніше невідомі джерельні дані;

- визначено основні соціально-економічні та суспільно-політичні передумови, які безпосередньо впливали на еволюцію та характер селянського руху на Лівобережній Україні;

- проаналізовано діяльність різних політичних партій та груп серед селянства Лівобережної України в зазначений хронологічний період, виявлено їхній вплив на посилення його суспільно-політичної активності;

- розкрито характер, зміст, форми і напрямки селянського руху та його особливості на Лівобережжі у 1900 - лютому 1917 рр.

Практичне значення дисертації полягає насамперед у тому, що фактологічний матеріал, теоретичні положення, висновки і узагальнення, що містяться у роботі, суттєво розширюють сучасні знання з історії селянського руху на Лівобережжі, а відтак сприяють інтенсифікації досліджень на початку ХХ ст. як із цієї, так і дотичних та суміжних тем. Результати роботи можуть залучатися для розробки лекційних курсів, проведення спецсемінарів, створення підручників та навчальних посібників з історії України окресленого періоду.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри українознавства Чернігівського державного інституту економіки і управління. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях і повідомленнях на ІІІ Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2001), Міжнародній науковій конференції "Історія та культура Лівобережної України"(Ніжин, 2000), Четвертих наукових читаннях, присвячених пам'яті професора Д.П. Пойди "Питання аграрної історії України та Росії" (Дніпропетровськ, 2002), Міжнародній науковій конференції "Знаки питання в історії України" (Ніжин, 2002), V Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2004), ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції "Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті" (Ніжин, 2004), ІІІ Гуржіївських історичних читаннях (Черкаси, 2007).

Публікації. Основні положення й висновки автором викладено в 11 публікаціях, 7 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, 1 брошурі. Загальний обсяг публікацій становить 6,3 друкованих аркушів.

Обсяг та структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (596 позицій), додатків. Загальний обсяг рукопису становить 285 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет вивчення, хронологічні й територіальні межі наукового пошуку, мету і завдання дослідження, аргументовано наукову новизну, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів, подано відомості про апробацію положень дисертації, а також уміщено опис структури дослідження.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження", який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, визначено методи та принципи, якими користувалися при написанні дисертації, а також з'ясовано питання стосовно методики дослідження селянського руху.

У підрозділі 1.1 "Історіографія проблеми. Її основні етапи дослідження в українській та зарубіжній історіографії" визначено стан наукового вивчення теми. Історіографію з обраної теми умовно поділено на дорадянську (1900-1920-ті рр. ХХ ст.), радянську (1920-ті - 1990 рр.), пострадянську (1991 р. - поч. ХХІ ст.), зарубіжну. У свою чергу, в радянській історіографії є підстави виокремити такі етапи: І - 1920-1940 рр.; ІІ - 1950-1990 рр. Дорадянський період позначений незначною кількістю робіт, у яких висвітлено селянський рух на Лівобережній Україні Исаев А.А. Смута и земельный вопрос. - СПб., 1906.; Елишев А.И. Красный петух. - СПб., 1906.; Аграрное движение в России в 1905-1906 гг. Обзоры по районам: В.Б. Веселовского, В.С. Голубева, В.Г. Громана и др. - В 2-х Т. - Т.1. - СПб., 1908.; Горн В. Крестьянское движение до 1905 г. / Общественное движение в России в нач. ХХ в. - Т.1. - СПб., 1909, тощо.. В них не тільки наведено цікавий фактологічний матеріал, але й висвітлено тогочасне бачення причин і характеру селянського руху на початку ХХ ст. Зокрема, на думку В. Бирюковича Бирюкович В.В. Сельскохозяйственная техника. - 2-е изд. - СПб., 1903., скрутне економічне становище селянства було викликане не антинародною політикою царизму, не тяжкою поміщицькою кабалою, а безгосподарністю самих селян. С. Прокопович Прокопович С. Н. Аграрный кризис и мероприятия правительства. - М., 1912. характеризував селянський рух як "бунт людей, які вирішили вдатися до насильства, щоб добути хліба і дров". Б. Веселовський Веселовский Б. Крестьянский вопрос и крестьянское движение в России (1902-1906 гг.). - СПб., 1907. здебільшого описував діяльність Всеросійського Селянського Союзу і лише декілька сторінок присвятив харківсько-полтавським подіям 1902 р. Селянський рух кваліфікувався ним як суто економічний, спрямований на поліпшення матеріального становища селян. Майже всі роботи цього періоду мають переважно описовий, епізодичний характер, без порівняльного та кількісного аналізу проблеми. Такий підхід до її висвітлення був пов'язаний з відсутністю належної джерельної бази та доступу до архівних документів. Це пояснювалося тим, що викликана Першою світовою війною економічна розруха негативно позначилася на культурному і духовному житті.

Інтерес до селянського руху на початку ХХ ст. помітно зростає на першому етапі радянського періоду вивчення проблеми (1920-1940 рр.). Це було пов'язане, по-перше, з нагальною потребою висвітлення сторінок історії революцій та ілюстрації боротьби різних класів, чому так активно сприяла новоутверджена марксистсько-ленінська методологія історичних досліджень. По-друге, відкрився доступ до царських, жандармських архівів, відбулося їх упорядкування тощо. 20-ті роки ХХ ст. представлені монографіями В. Пічети Пичета В.И. История крестьянских волнений в России. - Минск, 1923., П. Маслова Маслов П.П. Крестьянские движения в России в эпоху первой революции: Аграрный вопрос в России. - В 2-х кн., - Кн.2. - М., 1924., Ю. Мартова Мартов Ю. Общественное и умственное течение в России в 1870-1905 гг. - М. - Л., 1924.. В роботі останнього сумнівним видається твердження, що у повстаннях селян Полтавщини і Харківщини було лише "глухе бродіння в селянстві, яке спалахнуло навесні 1902 р. кривавими безпорядками". Поверхнево згадані причини і характер цих селянських повстань висвітлено й у роботі В. Руднєва Руднев В. Крестьянское движение в начале ХХ века. - М., 1929.. Цілий ряд монографій і статей з'являються в 1925 р. і у виконанні українських авторів. Так, робота одного з учнів М. Грушевського С. Глушка Глушко С. З селянських рухів на Чернігівщині 1905 року // Україна. - 1925. - №4 (14). хоча й мала назву "З селянських рухів на Чернігівщині у 1905 р.", значною мірою стосувалася аналізу соціально-економічного становища чернігівського селянства та поземельних відносин у цьому регіоні. Селянському рухові на Чернігівщині присвячено й монографію Й. Дроздова Дроздов И.Г. Крестьянские волнения и карательные экспедиции в Черниговской губернии в годы первой русской революции 1905-1906 гг. (По неопубликованным архивным данным бывшего Черниговского губернского жандармского управления, а также и по другим архивным материалам). - М. - Л., 1925., у першому розділі якої охарактеризовано аграрні, в тому числі й поземельні, а побічно й ринкові відносини на селі. Наступні розділи містять цікавий фактологічний матеріал із історії селянського руху в Чернігівській губернії, починаючи з 1903 р. Висвітленню селянського руху в роки Першої світової війни присвячено спеціальний розділ змістовної праці відомого тогочасного вченого-аграрника А. Шестакова Шестаков А.В. Очерки по сельскому хозяйству и крестьянскому движению в годы войны и перед Октябрём 1917 года. - Л., 1927.. Однак селянський рух саме на Лівобережжі тут представлено лише фрагментарно. Праця Я. Крастиня Крастынь Я. Революционная борьба крестьян в России в годы империалистической войны (1914-1916 гг.). - М., 1932. мала загалом науково-популярний характер, хоча на основі жандармських і губернських донесень та ряду інших документів у ній висвітлено і проаналізовано революційну боротьбу селян у роки Першої світової війни аж до Лютневої революції. Автор виявив по Російській імперії 80 селянських виступів у 1914 р., 36 - в 1915 р. і 62 - в 1916 р., але не скрізь назвав дати виступів, відсутні також посилання на джерела. З початком Другої світової війни історичні дослідження з обраної нами для вивчення теми тимчасово були припинені. Виняток становили роботи українського вченого Ф. Лося Лось Ф.Є. Селянські рухи на Україні в роки столипінської реакції // Наукові записки Інституту історії. - Т.1. - К., 1943.; Лось Ф.Є. Україна в роки столипінської реакції // Нариси із історії України. - Вип. 11. - К., 1944., присвячені питанням економічного становища селянства, аграрним відносинам, класовій диференціації на селі та селянському рухові на Лівобережній Україні під час столипінської аграрної реформи.

Найбільш плідним у науковому відношенні у вивченні селянського руху, в тому числі й на Лівобережній Україні, виявився другий умовний етап радянського періоду, який хронологічно охоплює 1950-і - 1990 рр. ХХ ст. У 1951 р. на сторінках "Исторических записок" була опублікована стаття російської дослідниці Л. Ємелях Емелях Л.И. Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губерниях в 1902 году // Исторические записки АН СССР. - Т.38. - М., 1951., присвячена повстанню 1902 р. у Полтавській і Харківській губерніях. У 1956 р. у Львівському університеті було захищено дисертацію М. Гиричем Гирич М.И. Революционное движение на Левобережной Украине накануне первой русской революции, в 1904 году: Автореф. дис…к.и.н. - Львов, 1956., в якій він значну увагу приділив характеристиці причин і форм робітничого, селянського та студентського рухів напередодні Першої російської революції. Один із розділів дисертації стосувався найбільшого з селянських виступів в Україні, який стався у 1904 р. у с. Володькова Дівиця Чернігівської губернії Селянський рух у межах Російської імперії, на Лівобережжі зокрема, побіжно висвітлено в цей період також у роботах П. Лаврова Лавров П.А. Рабочее движение на Украине в 1913-1914 гг. - К., 1957.; Лавров П.А. Рабочее движение на Украине в период нового революционного подъёма 1910-1914 гг. - К., 1966., М. Демченка Демченко М.В. Робітничий і селянський рух на Україні в період столипінської реакції (1907-1910 рр.). - К., 1959., Й. Щербини Щербина Й.Т. Робітничий клас України та його революційна боротьба у 1914-1917 рр. - К., 1963., О. Кошика Кошик А.К. Рабочее движение на Украине в годы первой мировой войны и Февральской революции. - К., 1965. та ряду інших дослідників. Вагомим у вивченні масового селянського руху на початку ХХ ст. є внесок відомого українського історика-аграрника М. Лещенка Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму. - К., 1970.; Лещенко М.Н. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції. - К., 1956.; Лещенко М.Н. Українське село в революції 1905-1907 рр. - К., 1977.; Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі на початку ХХ століття. - К., 1968. та ін.. Головною проблематикою його наукових студій був селянський рух в Україні у 1861-1907 рр. Ґрунтовно висвітлюючи хід селянського руху на основі величезної кількості опрацьованих ним архівних та інших джерел, М. Лещенко водночас багато уваги приділяв таким складним аспектам проблеми, як методика кількісної характеристики руху селянства, класифікація видів прояву невдоволення селян (заворушення, виступ, страйк), визначення форм боротьби селян тощо. У 60-х рр. ХХ ст. посилюється інтерес до вивчення селянського руху у 1907-1914 рр. З'являється монографія Ф. Лося та О. Михайлюка Лось Ф.Є., Михайлюк О.Г. Класова боротьба в українському селі. 1907-1914 рр. - К., 1976., в якій проаналізовано соціально-економічне становище селянства, його боротьба на Лівобережжі в окреслений період. Автори узагальнили накопичений ними матеріал про боротьбу селян під час столипінської аграрної реформи. На основі опрацьованих ними центральних та місцевих архівів вони зробили власні підрахунки селянських виступів, розподіливши їх за формами і роками. Н. Мальцева Мальцева Н.А. О количестве крестьянских выступлений в период столыпинской аграрной реформы // История СССР. - 1965. - №1. у своїй статті висловила ряд цікавих думок щодо методики підрахунків селянських виступів, подала таблиці з їхньою кількістю, окремо обчисливши масові селянські виступи і окремо підпали. Найбільш повно картина селянського руху на Україні в роки Першої світової війни представлена в статті Ю. Кир'янова Кирьянов Ю.И. Крестьянское движение на Украине в годы первой мировой войны (До Февральской революции 1917 г.) // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы 1960 г. - К., 1962.. На основі залучених матеріалів центральних та обласних архівів він склав узагальнюючу таблицю селянських виступів по роках і губерніях, проаналізував селянський рух за формами боротьби, які мали місце під час Першої світової війни. Питання соціально-економічного становища селянства Лівобережної України, його революційної боротьби тією чи іншою мірою висвітлено в загальних монографіях та статтях відомих дослідників аграрного питання А. Анфімова Анфимов А.М. Российская деревня в годы первой мировой войны (1914 - февраль 1917 гг.). - М., 1962.; Анфимов А.М. Экономическое положение и классовая борьба крестьян Европейской России 1881-1904 гг. - М., 1984., П. Першина Першин П.М. Нариси аграрної революції в Росії. - К., 1959.; Першин П.Н. Аграрная революция в России: историко-экономическое исследование: В 2-х кн. - Кн.1. - М., 1966., С. Дубровського Дубровский С. М. Крестьянское движение в революции 1905-1907 гг. - М., 1956.. У 1978 р. з'явилася стаття Л. Дорохової Дорохова А.П. Селянський рух на Україні в роки першої світової війни // Український історичний журнал. - 1978. - №8., присвячена вивченню селянського руху в Україні під час Першої світової війни. Неоднозначними видаються авторські статистичні підрахунки. Вони не підкріплені посиланнями на джерела, а тому необґрунтовані й викликають сумнів щодо їхньої достовірності. Одним із істориків, хто у 80-х рр. ХХ ст. ґрунтовно займався вивченням селянського руху під час Столипінської реформи, можна назвати О. Герасименка Герасименко А.Г. Борьба крестьян против аграрной реформы Столыпина в годы І мировой войны / Крестьянское движение в 3-х русских революциях. Межвузовский сборник. - Куйбышев, 1982.; Герасименко А.Г. Борьба крестьян против столыпинской аграрной политики. - Саратов, 1985.. Автор пропонує читачам власну методику підрахунків селянського руху, наводить широкий фактичний матеріал, а також приклади селянської непокори під час Столипінської аграрної реформи по всіх губерніях Російської імперії, не залишаючи при цьому без уваги й Лівобережну Україну. Надзвичайно важливе значення для вивчення селянського руху взагалі й на Лівобережжі зокрема має фундаментальна монографія відомого вченого-аграрника Б. Литвака Литвак Б.Г. Крестьянское движение в России в 1775-1904 гг.: История и методика изучения источников. - М., 1989.. В ній автор ґрунтовно проаналізував опубліковані джерела про селянський рух в межах СРСР протягом 1775-1904 рр. Ним висвітлено також еволюцію підходів у дослідженні селянського руху, визначено шляхи пошуку нових джерел та вдосконалення методики подальшого його вивчення. Підсумовуючи аналіз історіографічного огляду літератури другого умовного етапу радянського періоду (1950-1990 рр.), є підстави назвати його найбільш продуктивним у науковому плані. В цей час ефективно працювала над вивченням селянського руху на початку ХХ ст. школа вчених-аграрників всесоюзного масштабу. Незважаючи на те, що всі роботи на цьому етапі писалися на основі марксистсько-ленінської методології, вони й сьогодні не втратили свого наукового значення. Завдяки наполегливій праці радянських вчених було зібрано і проаналізовано величезний фактологічний матеріал, розроблено методику досліджень селянського руху, зроблено важливі узагальнюючі висновки.

Пострадянський період хронологічно охоплює 1991 р. - початок ХХІ ст. Він позначений не тільки глибокими змінами у всіх сферах життя народів та республік, країв і областей колишнього СРСР, але й зміною методологічних підходів до оцінки науковцями історичних подій і явищ, спробою переосмислити вже напрацьований історіографічний та археографічний матеріал, по-новому підійти до оцінки історичних подій і фактів. Сприятливі умови для плідних наукових досліджень аграрної історії України створено при Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького. Тут уже протягом багатьох років успішно функціонують належним чином організовані Науково-дослідний інститут селянства та Наукове товариство істориків-аграрників. Спільно з Інститутом історії України НАН України співробітниками обох вищеназваних структур налагоджено регулярне проведення Всеукраїнських аграрних симпозіумів, наукових конференцій, семінарів та інших заходів, які є основою для наукової консолідації вченої громадськості як України, так і ближнього зарубіжжя. З 2001 р. регулярним став випуск збірника наукових праць "Український селянин", в якому вже опубліковано сотні цікавих наукових студій з аграрної історії.

В 90-х рр. ХХ ст. серед істориків посилився інтерес до вивчення історії Першої світової війни, викликаний 80-літтям від її початку та завершення. Цій даті була присвячена Міжнародна конференція "Перша світова війна і слов'янські народи" Перша світова війна і слов'янські народи // Матеріали міжнародної наукової конференції (14-15 травня 1998 р.). - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1998., яка проходила в Києві у 1998 р. На ній обговорювалися питання, що стосувалися національно-визвольних змагань українців Реєнт О.П. Світова війна і загострення суспільної кризи в Україні // Перша світова війна і слов'янські народи. Матеріали міжнародної наукової конференції. 14-15 травня 1998 року. - К., 1998.; Андрусишин Б.І. Україна в роки Першої світової війни // Перша світова війна і слов'янські народи. Матеріали міжнародної наукової конференції. 14-15 травня 1998 року. - К., 1998., історії економічного розвитку України Сердюк Н. З історії економічного розвитку України в роки імперіалістичної війни (липень 1914 - лютий 1917 рр.) // Перша світова війна і слов'янські народи. Матеріали міжнародної наукової конференції. 14-15 травня 1998 року. - К., 1998., кількісної характеристики селянського руху Шевченко В.М. До питання про кількісну характеристику селянського руху в Україні періоду Першої світової війни (1914 - лютий 1917) // Перша світова війна і слов'янські народи. Матеріали міжнародної наукової конференції. 14-15 травня 1998 року. - К., 1998. тощо. В Росії до цієї дати вийшли роботи С. Тютюкина Тютюкин С.В. Первая мировая война и революционный процесс в России (Роль национально-патриотического фактора) // Первая мировая война: пролог ХХ века. - М., 1998., Ю. Кир'янова Кирьянов Ю.И. Рабочие России и война: Новые подходы к анализу проблемы // Первая мировая война: Пролог ХХ века. - М., 1998.. Останній, зокрема, по-новому переосмислив характер і динаміку робітничого руху, страйкової боротьби, а також різноманітних форм масових виступів під час війни, які виявлялися у продовольчих розгромах, виступах мобілізованих. На відзначення 100-ої річниці від початку Першої російської революції у 2005 р. відгукнулися російські історики випуском книги, яку підготував колектив співробітників Інституту російської історії РАН Первая революция в России: взгляд через столетие. - М., 2005.. Стосовно кількісної характеристики селянського руху в революції 1905-1907 рр. у Російській імперії, автори цієї праці відзначають, що за останні два десятиліття показники, з урахуванням нових даних, зросли приблизно в чотири рази. Однак при цьому висловлюють сум із приводу того, що нез'ясованими залишаються параметри поняття "селянські виступи", немає спільної методики їх підрахунків. На превеликий жаль, і це стосується не тільки цього, але й інших нових російських видань, про селянський рух в лівобережних українських губерніях на початку ХХ ст. або не йдеться взагалі, або ж про нього згадується поверхнево: одним реченням чи абзацом, - хоча тоді Наддніпрянська Україна входила до складу Російської імперії.

Актуальним серед вітчизняних істориків стало вивчення діяльності українських національних партій на початку ХХ ст., в тому числі й серед селянства. У своїх роботах вони переосмислюють роль політичних партій у житті тогочасного українського селянства, передумови та причини селянського руху, з'ясовують еволюцію поземельних відносин на Лівобережній Україні на початку ХХ ст. тощо. З цього приводу було опубліковано ряд змістовних статей С. Наумова Наумов С. Створення РУП // Український історичний журнал. - 2006. - №2., В. Шевченка Шевченко В., Демченко Т. До історії діяльності РУП на Чернігівщині // Сіверянський літопис. - 1995. - №6.; Шевченко В. РУП і селянське повстання 1902 року на Лівобережній Україні // Історія та культура Лівобережної України. - К., Ніжин, 1997., В. Борисенка Борисенко В. До питання про Революційну українську партію // Наукові праці з питань політичної історії. - К., 1991. - Вип.169., Ю. Левенця Левенець Ю. Ліворадикальні партії в Україні напередодні жовтневого перевороту // Український історичний журнал. - 1992. - №3., О. Мустафіна Мустафін О. Політичний розвиток України к. ХІХ - поч. ХХ ст. // Історія в школі. - 1996. - №2. , В. Солдатенкова та В. Кривошиї Солдатенков В., Кривошия В. Революційна українська партія // Віче. - 1998. - №1. та інших.

Таким чином, на сучасному етапі історичний пошук із історії аграрного руху на Лівобережжі на початку ХХ ст. є менш продуктивним у порівнянні з, наприклад, попереднім радянським періодом, і цьому є декілька причин. Це і важливі політичні зміни в житті суспільства, пов'язані з розпадом Радянського Союзу та утворенням на його терені молодих незалежних держав. Це і зміна наукових пріоритетів та методологічного підходу до вивчення і переосмислення власної історії. На перше місце вийшли вже не інтереси окремих класів чи станів, а загальнолюдські цінності. Зрештою, це труднощі, пов'язані з фінансуванням наукових досліджень та ускладнення доступу до основної маси документів тощо, які сьогодні поступово долаються.

Помітну роль у вивченні історії визвольного руху в Україні, в тому числі й участі у ній селянства, відіграє останнім часом вчена громадськість української діаспори. Серед них слід відзначити окремі роботи Т. Гунчака Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. - К., 1993.; Гунчак Т., Сольчаник Р. Українська суспільно-політична думка в 20 століття. - Нью-Йорк, 1983. - Т.1., Н. Полонської-Василенко Полонська-Василенко Н. Українська Академія наук: Нарис історії / АН України, ін-т укр. археографії, Археографічна комісія. - К., 1993.; Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. - Т.2. - Від середини ХVIII століття до 1923 року. - 3-тє вид. - К., 1995., В. Дорошенка Дорошенко В. Українство в Росії. Новіші часи. - Відень, 1918., О. Мороза Мороз О. Україна у ХХ столітті. - Тернопіль, 1992., Р. Млиновецького Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917-1918 рр. (Про що "історія мовчить") / Репринтне відтворення. - Львів, 1994., Ю. Колларда Коллард Ю. Спогади юнацьких днів 1897-1906: Українська студентська громада в Харкові і революційна українська партія / М.А. Антонович (вступне слово й редакція). - Торонто, 1972., В. Вериги Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок ХХ ст.). - Львів, 1996. та ін. Майже всі праці емігрантів присвячено одній з найболючіших тем - боротьбі українців за незалежність власної держави протягом усіх періодів існування нації. Представники української діаспори у своїх роботах майже не зупиняються на висвітленні селянського руху на Лівобережжі на початку ХХ ст. У їхніх дослідженнях можна знайти лише фрагментарну інформацію, що стосується насамперед соціально-економічного становища в Україні на початку ХХ ст. та ролі політичних партій в боротьбі за селянство.

Отже, незважаючи на те, що окреслені питання обраної нами для вивчення теми знайшли своє наукове висвітлення, проблема селянського руху на лівобережній Україні в 1900 - лютому 1917 рр. залишається перспективною в плані її подальшого опрацювання, цим і зумовлюється звернення автора до неї.

У підрозділі 1.2 "Джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження" проаналізовано джерельну базу дослідження і визначено його методологію.

Джерельну базу дисертації становлять різнопланові за змістом і характером джерела як колективного, так і особового походження. Переважають архівні матеріали. Під час наукового пошуку автором опрацьовано фонди Державного архіву Російської Федерації (далі ДАРФ) (ф.102 "Департамент поліції міністерства внутрішніх справ", ф.124 "Карне відділення І-го Департаменту міністерства юстиції"); Центрального державного історичного архіву у м. Києві (далі - ЦДІАК України) (ф.274 "Київське губернське жандармське управління", ф.275 "Київське охоронне відділення", ф.317 "Прокурор Київської судової палати", ф.318 "Київська судова палата", ф.320 "Полтавське губернське жандармське управління", ф.336 "Харківське губернське жандармське управління", ф.1439 "Чернігівське губернське жандармське управління"); Державного архіву Харківської області (далі - ДАХО) (ф.3 "Канцелярія харківського губернатора", ф.18 "Харківське губернське присутствіє", ф.373 "Канцелярія прокурора Харківського окружного суду"); Державного архіву Полтавської області (далі - ДАПО) (ф.83 "Канцелярія Полтавського цивільного губернатора", ф.138 "Прокурор Полтавського окружного суду", ф.319 "Полтавська губернська тюремна інспекція", ф.755 "Лубенський окружний суд"); Державного архіву Сумської області (далі - ДАСО) (ф.316 "Лебединська повітова землевпорядна комісія", ф.399 "Охтирська повітова землевпорядна комісія", ф.397 "Сумська повітова землевпорядна комісія", ф.441 "Путивльська повітова землевпорядна комісія", ф.1077 "Роменська повітова землевпорядна комісія", ф.1063 "Поліцейський пристав 1-го стану Роменського повіту", ф.1089 "Роменське повітове поліцейське управління"); Державного архіву Чернігівської області (далі - ДАЧО) (ф.127 "Чернігівське губернське правління", ф.147 "Чернігівське губернське присутствіє"); Відділу державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (ДАЧО в м. Ніжин) (ф.342 "Повітова земська управа м. Ніжина Чернігівської губернії", ф.1204 "Земський начальник І-ої дільниці Ніжинського повіту Чернігівської губернії", ф.1206 "Земський начальник IV-ої дільниці Ніжинського повіту с. Монастирища Чернігівської губернії", ф.1207 "Земський начальник V-ої дільниці Ніжинського повіту с. Макіївки Чернігівської губернії", ф.1336 "Повітова землевпорядна комісія м. Ніжина Чернігівської губернії").

За типолого-видовим критерієм залучені архівні джерела можна поділити на такі групи: 1) документи центральних та місцевих органів влади; 2) матеріали управлінь та відомств; 3) звітно-розпорядча документація губернських, повітових установ; 4) джерела особового походження тощо.

Опубліковані джерела представлені у збірниках документів та матеріалів, які висвітлюють соціально-економічне становище селянства Лівобережжя, його участь у революційних подіях 1905-1907 рр., програми різних політичних партій, що намагалися завоювати симпатії селянства тощо. Вони умовно класифікуються на декілька груп.

Перша - опубліковані статистичні матеріали, що стосуються як в цілому Російської імперії, так і Лівобережної України ⁵⁵⁰ Сборник статистическо-экономических сведений по сельскому хозяйству России и некоторых иностранных государств. - Год первый. - СПб., 1907.; Изменения в хозяйственной жизни Полтавской губернии по данным переписей 1900 и 1910 гг. - Полтава, 1915.; Статистика землевладения 1905 г. - Вип.33. - Харьковская губ. - СПб, 1906.; Статистика землевладения 1905 г. - Вип.48. - Полтавская губ. - СПб, 1906.; Статистика землевладения 1905 г. - Вип.47. - Черниговская губ. - СПб, 1906.; Земский сборник Черниговской губернии. - 1905. - №11.⁰.

Другу групу опублікованих джерел представляють різноманітні археографічні збірники, в яких містяться дані про перебіг селянського руху в окремі роки ⁵⁵¹ Крестьянские движения 1902 года: Материалы по истории крестьянских движений в России / Под ред. Б.Б. Веселовского, В.И. Пичеты и др. - М. - Пг., 1923. - Вып. III.; Карпов Н. Крестьянское движение в революции 1905 г. В документах. - Л., 1926.; Революция 1905-1907 гг. на Украине. Сборник документов и материалов: В 2-х т. // Ред. колегія Ф.Е. Лось (отв. ред.) и др. - Т.1. - К., 1955.; Революционные события на Полтавщине 1905-1907 гг. Документы и материалы. - Харьков, 1957.; Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губ. в 1902 г. Сб. док. / Под ред. А.Г. Слюсаренко. - Харьков, 1961.; Крестьянское движение в России в годы первой мировой войны. Июль 1914 - февраль 1917 гг. Сб. док. / Под ред. А.М. Анфимова. - М. - Л., 1965.; Крестьянское движение в России в 1907-1914 гг. Сб. док. / Под ред. А.В. Шапкарина. - М. - Л., 1966.; Крестьянское движение в России в 1901-1904 гг. Сб. док. - М., 1998.¹.

Третя група - документи українських та російських політичних партій і організацій ⁵⁵² Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку ХХ століття (Упорядник, автор передмови і приміток О. Федьков). - Тернопіль, 1991.; Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали / Упоряд. Т. Гунчак, Р. Сольчаник. - 1983. - Т.1.; Українські політичні партії к. ХІХ - поч. ХХ ст.: Програмові і довідкові матеріали / Упоряд.: В.Ф. Шевченко та ін. - К., 1993.; Программные документы национальных политических партий и организаций России (конец XIX века - 1917 г.): Сб. документов / В.М. Фомин (сост.); В.С. Коновалов и др. (ред.). - М., 1996. - (Отечественная история). - Вып. 1. - 1996.; Вып. 2. - 1996.; Программы политических партий и организаций России конца XIX - ХХ века / Ред. -сост. введ. и крат. истор. справок Г.А. Матвеев, В.Х. Тумаринсон. - 1992.².

Четверта група - мемуаристика, представлена спогадами безпосередніх учасників селянського руху, громадських та політичних діячів початку ХХ ст.⁵⁵³ Гончарская С. 1905 год в деревне. - М. - Л., 1926.; Із спогадів учасників повстання 1902 року в селі Ковалівці (Записав М. Пліш) // Зоря Полтавщини. - 1952. - 15 квітня.; Федорченко С. Народ на войне. Фронтовые записки. - К., 1917. та інші.³.

П'ята група - матеріали тогочасної періодики. Зокрема, автором були опрацьовані підшивки таких газет, як "Искра", "Рада" (Київ) за 1908 р., "Киевские вести" за 1908 р., "Черниговский вестник" за 1916 р., "Полтавский голос" за 1910 р.

Отже, джерельна база обраної нами для вивчення теми є достатньо репрезентативною і дозволяє реалізувати поставну мету і вирішити дослідницькі завдання.

Методологічну основу дисертації складає сукупність загальнонаукових принципів і методів пізнання, спрямованих на об'єктивне, всебічне висвітлення фактів, подій та явищ. Це принципи - "новий історизм" (антропоцентричний принцип), пояснення, історизм, об'єктивність, системність, єдність історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного, а також методи - історично-ретроспективний, хронологічний, порівняльно-історичний, статистичний та теоретико-логічний.

У підрозділі 1.3 "Методика дослідження селянського руху" розглянуто методичні прийоми для статистичного обчислення селянських рухів, авторами яких є Б. Литвак, М. Лещенко, Д. Пойда тощо. На нашу думку, найбільш вдалим і ґрунтовним є той з них, який запропонував свого часу М. Лещенко. До селянських виступів він зарахував такі вияви соціального протесту, які містять в собі порушення суспільного порядку, встановленого панівними верствами, державним законом і в яких беруть участь більш або менш значні маси трудящого населення кількістю 15 і більше чоловік. Ті ж виступи, в яких, крім перелічених критеріїв, мають місце колективна відмова трудящих від роботи і висування ними економічних, політичних та інших вимог, слід кваліфікувати як страйки. До найвищої форми соціального протесту - повстання - віднесено лише відкриті збройні виступи, спрямовані на повалення старого суспільно-політичного ладу і встановлення нового.

На превеликий жаль, в ході багаторічних дискусій розробити єдину методику та єдині стандарти у кількісних підрахунках селянського руху так і не вдалося. Питання й на сьогодні залишається відкритим.

У другому розділі "Селянський рух на Лівобережній Україні у 1900 - травень 1907 рр.", який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, досліджено передумови та особливості селянського руху на початку ХХ ст., проаналізовано діяльність та вплив на лівобережне селянство новоутворених російських та українських політичних партій і організацій.

У підрозділі 2.1 "Соціально-економічні передумови активізації селянського руху на початку ХХ ст." вдалося встановити і підтвердити той факт, що селяни боролися проти малоземелля, залишків кріпосництва, соціального та адміністративного гніту тощо. Це були головні причини селянського руху на початку ХХ ст. Проведене дослідження ще раз продемонструвало, що реформа 1861 р. проводилася не в інтересах селянства чи дворянства, як це відображено в радянській історіографії, а насамперед в інтересах держави та самодержавного уряду. Найбільше внаслідок реформи постраждали ті кріпосні селяни, які не мали достатньої кількості землі, власного лісу, пасовищ, водоймищ тощо. Поміщики довільно переносили селянські наділи на гірші землі, залишаючи собі кращі. Вельми обтяжливим для звільненого селянства виявився викуп за отриману в наділ землю. До 1910 р. селяни України мусили сплатити поміщикам і державі понад 503 млрд. крб., в тому числі 163,7 млн. крб. на Лівобережжі. Це набагато перевищувало справжню вартість надільної землі. Саме ці проблеми викликали найбільше невдоволення селян Лівобережної України. Тривалий час у радянській історіографії панувала думка про обезземелення селян як наслідок реформи 1861 р. Вважалося, що саме боротьба за "відрізки", які становили від 20 до 40 % дореформеного селянського землекористування, була покладена в основу аграрної програми більшовиків під час революції 1905-1907 рр. На сьогодні такий підхід видається дещо спрощеним. Сучасні дослідження засвідчують, що відсоток відрізаної у селян землі в ході реформи 1861 р., у т.ч. й на Лівобережній Україні, був значно меншим ніж вважалося до цього. Слід мати на увазі й те, що значна частина селян Лівобережної України - всього 35927 ревізьських душ - свідомо пішла на скорочення своїх наділів, покладаючись на досить вигідні на той час орендні умови. Наприклад, селяни Чернігівської губернії орендували додатково до надільної та купленої у 1861-1881 рр. землі ще 204 тис. дес., з якими їхнє післяреформене землекористування становило понад 963,2 тис. дес., або майже на 80 тис. дес. більше, ніж до реформи. Ситуація різко змінилася з утвердженням у 80-х рр. ХІХ ст. в аграрному секторі економіки нових, ринкових відносин. Підпорядкування поміщицьких маєтків ринку різко зменшило площу землі, яка раніше здавалася селянам в оренду. До того ж поміщики почали здавати останнім землю нижчої якості й за більш високу ціну. Це різко погіршило забезпечення селян землею, насамперед бідніших, змушуючи їх боротися за демократичне вирішення земельного питання.

Важливою передумовою, що спонукала селян до активних дій, було збереження залишків кріпосництва. Найпоширенішими з них були відробітки за землю, орендовану селянами у поміщиків, за користування поміщицькими луками, лісом, водоймищами, за позичені у поміщиків хліб, зерно, гроші тощо. Все це важким тягарем лягало на плечі трудящого селянства і об'єктивно сприяло наростанню масового селянського руху.

Суттєвими причинами масового невдоволення селянських мас на початку ХХ ст. залишалося виконання ними на користь поміщиків і держави численних натуральних та грошових повинностей, а також посилення гніту з боку сільської буржуазії тощо.

У підрозділі 2.2 "Політична боротьба навколо селянства напередодні та в роки революції 1905-1907 рр." встановлено, що важливим чинником посилення селянського руху в імперії, на Лівобережжі зокрема, була діяльність серед селянства політичних партій, формування яких припадає на злам ХІХ - ХХ ст. Стихійна боротьба селянства за землю і волю привертала до себе увагу з боку як національних політичних партій та організацій, так і загальноросійських.

Найактивніше в цей час проявила себе серед селянства Революційна українська партія (РУП). Завдяки систематичному поширенню літератури та усній пропаганді рупівці фактично очолили селянське повстання 1902 р. в Полтавській і Харківській губерніях, у 1904 р. у с. Володькова Дівиця Чернігівської губернії. Закономірною спадкоємицею РУП в роки революції 1905-1907 рр. стала українська соціал-демократія у двох її відгалуженнях: "Спілки" і власне УСДРП.

Стосовно російських соціал-демократів, за винятком соціалістів-революціонерів, то до 1902 р. вони не досить активно працювали з селянством, вважаючи його реакційною масою, яка остаточно втратила свою революційність і не здатна сприймати соціалістичну ідеологію. Під впливом полтавсько-харківських подій 1902 р. вони переглянули свої погляди на селянство. Саме тоді з'явилася ленінська брошура "До сільської бідноти", яка націлювала соціал-демократів на розширення агітаційної роботи серед селянства, на створення селянських гуртків та революційних осередків на селі.

У підрозділі 2.3 "Основні форми і зміст селянського руху 1900 - першої половини 1907 рр." встановлено, що загалом у 1900 - травні 1907 рр. на території Лівобережної України сталося щонайменше 1989 масових селянських виступів: з 1900 по 1904 рр. - 257, в роки революції 1905-1907 рр. - 1732. селянський рух лівобережжя

Однією з особливостей селянського руху початку ХХ ст. була відносно висока ступінь активності його учасників. Селянські виступи зазначеного періоду також відзначалися різноманітністю форм. Поряд із боротьбою за землю, підпалами маєтків, відмовою платити викуп, вбивствами поміщиків, дедалі частіше, особливо у 1905-1907 рр., зустрічалися такі форми боротьби, як розгроми поміщицьких маєтків і садиб, а також страйки селян і сільськогосподарських робітників, нелегальні збори та мітинги, що було наслідком посилення політичного впливу на селянство згаданих вище партій і організацій. Однак, незважаючи на загальне пожвавлення політичної роботи на селі, селянський рух на початку ХХ ст. залишався в основному стихійним, неорганізованим і локальним. Зростання політичної свідомості селянства в цей період виявлялося у зміні їхнього світогляду в напрямку викорінення у них ідей наївного монархізму. Дедалі частіше самі селяни, розуміючи соціальну несправедливість існуючого суспільного ладу, пропагували революційні зміни і необхідність соціальної революції.

У третьому розділі "Рух лівобережного селянства в період столипінської аграрної реформи (червень 1907 - червень 1914 рр.)" розкрито сутність і напрямки столипінських аграрних перетворень та проаналізовано форми, зміст, особливості селянського руху в зазначений період.

У підрозділі 3.1 "Зміст та напрямки здійснення аграрних реформацій П. Столипіна на Лівобережній Україні" розглянуто причини, через які уряд розпочав аграрну реформу. Головні з них полягали в невизначеності чітких межових кордонів, розкиданості ділянок, черезсмужжі, що ускладнювало обробіток і удобрення землі. При общинному землеволодінні земля часто переходила від одного домогосподаря до іншого, що також заважало селянину належним чином обробляти землю, знаючи, що вона наступного разу відійде до сусіда.

Офіційним початком аграрної реформи став Указ від 9 листопада 1906 р. "О дополнении некоторых постановлений действующего закона, касающегося крестьянского землевладения и землепользования". Після прийняття Указу Державною Думою він, із внесеними до нього поправками, поступив на обговорення Державної ради і також був прийнятий, після чого, за датою його затвердження царем, став називатися "Законом 14 червня 1910 р.".

Сутність аграрної реформи полягала у дозволі селянину за його бажанням отримати землю у приватну власність (хутір чи відруб), переселитися у малозаселені райони Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії, Північного Кавказу. Планувалося створити заможні господарства, які стали б взірцем для інших селян. Уряд робив ставку на особисту селянську ініціативу та конкуренцію, які протистояли традиційній общинній рівності. При цьому руйнування общини повністю не було самоціллю реформи. П. Столипін припускав існування общини там, де вона приносила користь і прибуток у сільському господарстві, і категорично був проти неї там, де вона призводила до застою і рутини. Всупереч трактуванням радянських істориків про насильницький вихід селян із общини під час підготовки дисертації автору не вдалося знайти жодного підтвердження правильності такого висновку. Реформа не була доведена до кінця. Цьому завадили передчасна смерть реформатора і Перша світова війна.

Станом на 1 січня 1916 р. у межах Російської імперії 2,48 млн. селянських господарств (22 % всіх общинних господарств) закріпили за собою 15,9 млн. дес. (14 %) общинної землі. На Лівобережжі, зокрема в Полтавській і Чернігівській губерніях, де переважало подвірне землеволодіння, перехід сільського населення від общинної до приватної власності відбувався відносно повільно. Що стосується Харківської губернії, в якій переважало общинне землеволодіння, то тут зафіксовано більш інтенсивний характер виділення одноосібників на хутори і відруби. Станом на 1 січня 1916 р. було розмежовано 87808 хуторів та відрубів на землях сільських громад, що становило 24 % до загальної кількості господарств. В Чернігівській губернії за цей же час було утворено 14587 хуторів і відрубів, або 3,9 % до загальної кількості селянських дворів. Такі показники ще не дають підстав говорити про те, що аграрна реформа зазнала краху. Ті вчені, які намагалися і намагаються так стверджувати, недооцінюють саму мету аграрних перетворень П. Столипіна. Як згадувалося вище, він не ставив за мету остаточне руйнування общини. Перед селянином відкривалася можливість виходу з неї на добровільних засадах. Хоча симпатії П. Столипіна були на боці заможного селянина - земельного власника.