Селянський рух на Лівобережній Україні (1900 – лютий 1917 рр.)

У підрозділі приділено також значну увагу одній із складових тогочасної аграрної політики - переселенню. Розкрито зміст роботи земських переселенських організацій. З'ясовано причини, через які селяни прагнули якнайшвидше виїхати з Батьківщини на "нові землі". Однією із головних причин було, як і раніше, гостре малоземелля частини селянства. Важливою причиною масового переселення селян, особливо у 1908-1909 рр., був неврожай 1908 р. та голод, який виник внаслідок цього. Всього за 1906-1912 рр. тільки з Лівобережжя на сибірські простори виїхало близько півмільйона українських селян (або 20 % загальноросійських переселенців). Внаслідок переселенського руху було досягнуто вагомих результатів в економічному та соціальному розвитку останніх. За 1906-1913 рр. посівні площі Сибіру збільшилися на 80 %. Переселення також сприяло зниженню гостроти земельного питання як у центрі імперії, так і на Лівобережній Україні зокрема.

У підрозділі 3.2 "Селянський рух під час впровадження столипінської аграрної реформи" встановлено, що протягом 1907-1914 рр. на Лівобережжі сталося 358 масових селянських виступів. Незважаючи на те, що уряд своєю аграрною реформою мав на меті покращення селянського добробуту, більшість селян не підтримала ці нововведення. Тому після оголошення Указу від 9 листопада 1906 р. помітно активізується селянський рух. Як і раніше, він був різноманітним за своїми формами боротьби. Тут мали місце підпали, порубки лісу, потрави посівів і сінокосів, страйки сільськогосподарських робітників, відмова сплачувати податки тощо. До цього ж додалися й нові форми боротьби, пов'язані безпосередньо з реалізацією столипінської аграрної реформи. За 1908-1914 рр. ми нарахували таких по Харківській губернії 139 випадків. Сюди включені як масові, так й індивідуальні селянські виступи, спрямовані проти столипінської реформи. Особливістю для цього періоду є боротьба в середині самого селянства. Якщо раніше в останніх був ворогом тільки поміщик, то під час реформи селяни почали вести боротьбу й проти відрубників та заможних селян, що сприяло розвитку другої соціальної війни на селі.

У четвертому розділі "Селянський рух на Лівобережній Україні в роки Першої світової війни", який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, досліджено вплив Першої світової війни на становище селянства, проаналізовано форми, зміст, характер та особливості селянського руху під час війни.

У підрозділі 4.1 "Вплив Першої світової війни на становище селянства Лівобережної України" розкрито з особливості та труднощі, з якими зіткнулося селянство під час війни. Чисельність працездатних чоловіків, мобілізованих до війська з Полтавської губернії, склала 49,4 %, з Харківської - 49,1 %, з Чернігівської - 50,6 % всього чоловічого населення. Загалом за роки війни з трьох губерній Лівобережжя було мобілізовано 955.3 тис. осіб чоловічого сільського населення. Позачергова мобілізація, яка сталася внаслідок військових невдач 1915 р. на Західному фронті, ще більше посилила дефіцит робочих рук.

Війна засвідчила примітивізм і короткозорість політики імперського уряду щодо сільського господарства взагалі й продовольчої сфери зокрема. З її початком в країну практично припинився імпорт сільськогосподарської техніки. Вітчизняні заводи сільськогосподарського машинобудування перейшли на виготовлення військового спорядження. Все це негативно позначалося на селянському господарстві. Під час війни на Лівобережжі скоротився обсяг посівних площ основних продовольчих зернових культур. Суттєве скорочення посівів у Полтавській та Чернігівській губерніях, пов'язане з тим, що саме ці губернії входили до південно-західної лінії фронту, населення яких постійно мусило працювати на окопних роботах. Розуміючи неможливість скасування виконання останніх, а також припинення мобілізацій і намагаючись захистити й надати допомогу сільському господарству, уряд з 1915 р. запропонував використовувати у цій галузі працю військовополонених. Однак застосування останньої так і не змогло призупинити тенденцію щодо недосівів на полях. Так, у 1916 р. у деяких повітах Чернігівської губернії недосіви озимих становили: у Новгород-Сіверському - 36 %, Городнянському - від 25 до 40 %, Остерському - від 25 до 50 %, Сосницькому - 30 %, Чернігівському - 30 %. З точки зору економічної ефективності, праця військовополонених теж не змогла повністю компенсувати втрати живої робочої сили, викликаної мобілізацією. Тим не менше, це була одна з реальних форм допомоги уряду насамперед поміщицьким та селянським господарствам в умовах війни. До труднощів, пов'язаних із мобілізацією, додалися й ті, що пов'язані зі скороченням поголів'я робочої худоби внаслідок реквізиції волів та коней на потреби армії. Згідно закону про військово-кінну повинність, мобілізації підлягав навіть єдиний кінь, тоді як власник декількох коней повинен був здати лише половину всього поголів'я або навіть меншу частину, якщо кількість коней була непарною. Тобто, з трьох - одну, з п'яти - дві. Таким чином, закон спрямовував головний тягар реквізиції на однокінних або двокінних, тобто бідніших селян. Заможні селяни, як і поміщики, опинялися щодо цього у більш вигідному становищі. Важким тягарем для трудящих селян були наряди на тилові окопні роботи. Тільки з Полтавської губернії до початку літніх місяців 1915 р. на окопні роботи було мобілізовано 40 тис. чоловік і 18 тис. коней. Це не могло не вплинути на селянський рух як у масштабах імперії, так і на Лівобережжі зокрема.

У підрозділі 4.2 "Селянський рух 1914 - лютий 1917 рр.: зміст, форми, напрямки" визначено, що з серпня 1914 р. по лютий 1917 р. на Лівобережній Україні стався щонайменше 51 масовий селянський виступ. Така невелика їх кількість під час Першої світової війни пояснюється тим, що чоловіки, як основна рушійна сила, перебували на фронті, а їхнє місце зайняли жінки-солдатки.

Як і раніше, селянський рух найперше був пов'язаний з боротьбою за землю. Селяни продовжували самовільно захоплювати землі поміщиків та заможних селян, рубати їхні ліси, випасати на їхніх луках свою худобу, користуватися їхніми ставками тощо. Невід'ємною складовою селянського руху в роки війни були і виступи селян проти столипінської аграрної реформи. Вони мали місце головним чином у 1914-1915 рр. У 1916 р. на Лівобережжі тільки у Харківській губернії стався один масовий виступ селян проти столипінської аграрної реформи. Характерним явищем цього періоду для Лівобережжя було й те, що не було жодного масового нападу та розгрому селянами поміщицьких економій.

Війна породила нові форми селянського руху, які були спрямовані проти дорожнечі й спекуляції товарами першої необхідності та продуктами харчування, проти реквізиції хліба, коней, худоби, теплих речей, проти окопних робіт тощо. Такі виступи сприяли розсіюванню "патріотичного" угару і монархічних ілюзій серед селян.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що незважаючи на те, що окремі її аспекти знайшли часткове висвітлення в науковій літературі, вона дотепер не стала предметом спеціального вивчення у вітчизняній історіографії. Джерельна база, залучена до дисертації, є достатньо солідною та достовірною.

2. Вагомим чинником посилення селянського руху як в імперії в цілому, так і на Лівобережжі зокрема, була діяльність серед селянства політичних партій, формування яких припадає на злам ХІХ-ХХ ст. Стихійна боротьба селянства за землю і волю привернула до себе увагу з боку як національних, так і загальноросійських політичних партій та організацій.

3. Встановлено, що на початку ХХ ст. (1900 - травень 1907 рр.) головними причинами селянського руху були: малоземелля, залишки кріпосництва, соціальний та адміністративний гніт. За вказаний період на Лівобережній Україні сталося не менше, ніж 1989 масових селянських виступів. Також встановлено, що однією з особливостей селянського руху була висока ступінь активності його учасників.

4. Під час проведення Столипінської аграрної реформи (1906-1914 рр.) на Лівобережжі сталося не менше 868 селянських виступів, 358 з яких були масовими.

5. З'ясовано, що до традиційних форм селянської боротьби додалися ще й нові, пов'язані з упровадженням реформи (гальмування землемірних робіт, розгроми та підпали садиб хуторян, залякування та вбивства відрубників, землемірів тощо). Встановлено, що особливістю цього періоду була боротьба в середині самого селянства (друга соціальна війна).

6. У роки Першої світової війни на Лівобережжі зафіксовано 51 масовий селянський виступ. Селянський рух під час війни відрізнявся від попередніх періодів, по-перше, появою нових його форм (виступи селян на ґрунті дорожнечі та спекуляції продуктів харчування, реквізиції, проведення окопних робіт тощо), а, по-друге, активною участю в ньому жінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Методичні аспекти вивчення селянського руху другої половини ХІХ - початку ХХ століття у науковій спадщині М.Н. Лещенка // Український селянин: Праці Науково-дослідного інституту селянства / Інститут історії України НАН України. - Черкаси, 2001. - Вип.3. - С. 52-55.

2. Селянське повстання 1902 року: огляд публікацій // Література та культура Полісся. - Вип. 17. - Ніжин, 2001. - С. 113-119.

3. Вивчення масового селянського руху 1861-1904 рр. в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст. / Питання аграрної історії України та Росії: Матеріали четвертих наукових читань, присвячених пам'яті Д.П. Пойди. - Дніпропетровськ, 2002. - С. 56-61.

4. До питання про політичну агітацію серед селянства України на початку ХХ століття // Література та культура Полісся. - Вип. 20. - Ніжин, 2002. - С. 115-121.

5. З історії селянських виступів у Харківській губернії на початку ХХ ст. (1900 - лютий 1917 рр.) // Український селянин: Зб. наукових праць / За ред. С. В. Кульчицького, А.Г. Морозова. - Черкаси: Черкаський державний університет ім. Б. Хмельницького, 2003. - Вип. 7. - С. 96-99.

6. Революційна українська партія в боротьбі за селянство // Український селянин: Зб. наукових праць / За ред. С.В. Кульчицького, А.Г. Морозова. - Черкаси: Черкаський державний університет ім. Б. Хмельницького, 2004. - Вип. 8. (Спеціальний: Матеріали V Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії). - С. 184-187.

7. Століття повстання селян у селі Володькова Дівиця на Чернігівщині. - Чернігів, 2004. - 68 с. (у співавторстві).

8. Аграрний рух на Ніжинщині у 1900 - лютому 1917 рр. (за матеріалами місцевого архіву) // Література та культура Полісся. Вип. 29: Регіональна історія та культура в українському і східноєвропейському контексті / Відп. ред. і упорядник Г.В. Самойленко. - Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2005. - С. 145-152.

9. Селянський рух на Лівобережній Україні під час здійснення столипінської реформи // Український селянин: Зб. наукових праць / За ред. С. В. Кульчицького, А.Г. Морозова. - Черкаси: Черкаський державний університет ім. Б. Хмельницького, 2005. - Вип.9. - С. 146-149.

10. Матеріали з історії руху селянства Сумщини на початку ХХ століття у фондах місцевого обласного архіву // Матеріали шостої сумської наукової історико-краєзнавчої конференції. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. - С. 74-78.

11. Роль центральних та місцевих архівів у вивченні аграрного руху на Лівобережній Україні (1900 - лютий 1917 рр.) // Сіверянський літопис. - 2006. - №5(71) - С. 73-82.

12. Участь жінок в селянському русі на Лівобережній Україні (1900-1917 рр.) // Гуржіївські історичні читання. Зб. наукових праць. - Черкаси, 2007. - С. 252-257.

АНОТАЦІЇ

Герасименко О.В. Селянський рух на Лівобережній Україні (1900 - лютий 1917 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького - Черкаси, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню селянського руху на Лівобережній Україні та відтворенню його цілісної картини у 1900 - лютому 1917 рр. Розробка теми ґрунтується на опублікованих і архівних джерелах із використанням спеціальної та загальноісторичної літератури. Визначено основні соціально-економічні та суспільно-політичні передумови, які безпосередньо вплинули на еволюцію та характер селянського руху на Лівобережжі у зазначений період. Проаналізовано його характер, зміст, форми, напрямки та особливості. Вивчено діяльність політичних партій та організацій серед селянства Лівобережної України на початку ХХ ст.

Ключові слова: селянство, селянський рух, партія, агітація, революція, повстання, земля, Сстолипінська аграрна реформа, Перша світова війна, Лівобережна Україна.

Герасименко Е.В. Крестьянское движение на Левобережной Украине (1900 - февраль 1917 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2008.

Диссертация посвящена изучению и воссозданию целостной картины крестьянского движения на Левобережной Украине (1900 - февраль 1917 гг.). Несмотря на достаточно обширную историографию, крестьянское движение в начале ХХ в. на Левобережье до сих пор не было объектом специального комплексного исследования.

В диссертации представлен анализ историографии проблемы, её архивной базы, выделены отдельные этапы исследования, определены критерии предлагаемой периодизации. Особое внимание уделено методике исследования крестьянского движения. В частности, дана характеристика наиболее популярных среди историков-аграрников методологических подходов при статистическом подсчёте крестьянского движения, авторами которых являются Б. Литвак, Н. Лещенко и Д. Пойда. По мнению автора диссертации, оптимальным, более достоверным, является подход, разработанный Н. Лещенко. Именно на нем и основывается наше исследование.

В работе выделены предпосылки, причины и особенности крестьянского движения на Левобережной Украине в начале ХХ века (1900-1907 гг.). На основе широкого круга источников проанализирована деятельность и влияние на него со стороны украинских и российских политических партий и организаций. Установлено, что в сёлах Левобережной Украины ведущая роль принадлежала Революционной украинской партии.

Раскрыты суть, значение и направленность аграрных преобразований на Левобережной Украине, проанализированы формы и особенности крестьянского движения во время реализации аграрной реформы 1906-1914 гг. П. Столыпина.

Детально рассмотрено влияние Первой мировой войны (1914 - февраль 1917 гг.) на положение левобережного крестьянства и на формы, содержание, характер, особенности его движения в указанный период.

Ключевые слова: крестьянство, крестьянское движение, партия, агитация, революция, восстания, земля, столыпинская аграрная реформа, Первая мировая война, Левобережная Украина.

Gerasymenko O.V. Peasant movement on the Left bank of Ukraine (1900 - February, 1917). - Manuscript.

The dissertation for receiving of scientific degree of candidate of historical sciences in specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Cherkasy national Bohdan Kmel'nyzkyi university - Cherkasy, 2008.

The dissertation is devoted to the research of the peasant movement on the Left bank and recreation of its integral picture of Ukraine (1900 - February, 1917). The research of the problem is based on the archived sources and published materials with use of the special and universal historical literature on the relative topic. The specific main social- economic and social- political conditions which had direct influence on the evolution and character of the peasant movement on the Left bank in the noted period. The character, content, forms, tendencies and peculiarities of it were analyzed. The activity of political parties and organizations among the peasants of the left bank of Ukraine at the beginning of the 20^th century was studied.

Keywords: the peasant movement, the peasant, the party, the agitation, the revolution, the revolt, the soil, the Stolypin agrarian reform, the First world war, the Left bank of Ukraine.

Размещено на Allbest.ru