Зміни у складі населення Лівобережної України в другій половині ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Зміни у складі населення Лівобережної України в другій половині ХІХ ст.

Захарків Максим Романович

Луганськ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Михайлюк Віталій Павлович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Темірова Надія Романівна, Донецький національний університет, професор кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії

кандидат історичних наук Закірова Світлана Геннадіївна, Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка, доцент кафедри теорії та історії держави і права

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Довжук

Анотація

Захарків М.Р. Зміни у складі населення Лівобережної України в другій половині ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2007.

Дисертацію присвячено проблемі розвитку соціально-історичних та демографічних процесів серед населення Лівобережної України в другій половині ХІХ ст. В роботі аналізуються загальні тенденції економічного розвитку, динаміка чисельності, зміни в регіональній концентрації, демографічній структурі та національному складі населення, його виробничо-галузева та професійна зайнятість.

Досліджується вплив реформ 60-х рр. на зміни економічних відносин. Показано появу та розвиток нових організаційно-виробничих форм діяльності у сільськогосподарському та промисловому секторах, процес диференціації селянства та появу нових соціальних верств - робітників, буржуазії, інтелігенції.

Автором доповнено уявлення про передумови, обсяги, темпи та наслідки міграцій населення у другій половині XIX ст., визначено райони переселень, особливості міграцій в окремих губерніях Лівобережжя.

В складі населення кількісно переважали українці, росіяни та євреї як представники корінних національностей, що історично сформувалися на теренах Лівобережної України.

Динаміка зростання чисельності населення була обумовлена природно-демографічним фактором. Формування професійного складу та виробничо-галузевої структури населення відбувалося здебільшого під впливом міграційних процесів.

Автор зазначає, що вивчення питань дисертації надає змогу відокремити як регіональні особливості, так і загальні тенденції розвитку Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній. Також визначені проблеми, що мають перспективи в якості наукового дослідження.

Ключові слова: аграрне перенаселення, демографічні переписи, міське населення, урбанізація, міграційний процес, соціальна група, національний склад, виробничо-галузева та професійна зайнятість.

Аннотация

Захаркив М.Р. Изменения в составе населения Левобережной Украины во второй половине ХІХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2007.

Диссертация посвящена проблеме развития социально-исторических и демографических процессов в среде населения Левобережной Украины во второй половине ХІХ в. Характер и цель исследования обусловили введение в научный оборот комплекса статистических итогов переписей населения (как опубликованных, так и архивных), проведенных в течение исследуемого периода. В работе анализируется состояние изученности проблемы, основные тенденции экономического развития, динамика численности, изменения в региональной концентрации, демографической структуры и национального состава населения, производственно-отраслевая и профессиональная характеристики социально-классовых групп.

Работа написана на основе нормативных документов и законодательных актов, периодических изданий, статистических и справочных материалов. В качестве главного исторического источника привлечены материалы демографической статистики и её основы - всеобщей переписи населения Российской империи и выборочных статистических данных по губерниям. Источниковедческий анализ их итогов показал методологические возможности конструирования целевых динамических рядов, что предусматривало как группировку архивных статистических материалов, так и перегруппировку опубликованных итогов в соответствии с задачами диссертационного исследования.

Исследуется экономическое состояние Левобережных губерний Украины в середине ХІХ в. Прослеживается влияние последствий реформ 60-х гг. на изменение экономических отношений и состояние основной массы населения - крестьянства. Показано появление и развитие новых организационно-производственных форм деятельности в сельскохозяйственном и промышленном секторах. Активнее начал применяться наемный труд. Процесс дифференциации крестьянства - рост зажиточных групп крестьян и процесс обезземеливания беднейших его слоев - происходил достаточно интенсивно, что привело к аграрному перенаселению и появлению дешевой рабочей силы как для промышленности, так и для помещичьих и предпринимательских хозяйств. Малоземелье и внедрение товарно-денежных отношений являлись одними из основных факторов, которые обусловили дальнейшее развитие ремесел в Украине, даже специализацию отдельных сел и уездов.

Утверждается, что процессы углубления расслоения крестьянства, развития миграционных процессов привели к появлению новых социальных групп - рабочих и буржуазии. Социальная группа рабочих представляла собой достаточно дешевую вольнонаемную силу, которая обеспечивала получение высоких прибылей как помещиками, так и другой социальной группой - буржуазией.

Автором дополнено представление о предпосылках, объемах, темпах и последствиях миграций населения во второй половине XIX в., доработано определение районов переселений и особенностей миграций по отдельным губерниям Левобережья.

В составе населения численно преобладали украинцы, русские и евреи как исторически сформировавшиеся на территории Левобережной Украины представители коренных национальностей.

Динамика увеличения численности населения в основном была обусловлена природно-демографическим фактором. Формирование профессионального состава и производственно-отраслевой структуры населения происходило преимущественно под влиянием миграционных процессов и потребностей региона.

Автор отмечает, что изучение вопросов диссертации дает возможность выделить как региональные особенности, так и общие тенденции развития Харьковской, Полтавской и Черниговской губерний. Также определены проблемы, представляющие интерес и перспективу в качестве дальнейшего научного исследования.

Ключевые слова: аграрное перенаселение, демографические переписи, городское население, урбанизация, миграционный процесс, национальный состав, производственно-отраслевая и профессиональная занятость, социальная группа.

Annotation

Zaharkiv M.R. The changes in the population composition of Left-bank Ukraine in the 2^nd half of XIX century. - Manuscript.

Dissertation on the competition for academic degree of candidate of historical science on the speciality 07.00.01 - history of Ukraine. Eastern Ukrainian National University in the name of Vladimir Dal, Lugansk, 2007.

Dissertation is dedicated to the problems of development of socially-historically and demographic processes in the sphere of Left-bank Ukrainian population within 2^nd half of XIX century. Major tendencies of economical development, dynamics of quantity, changes in regional concentration, demographic structure and national composition of population, its production, sectoral and professional employment are being analyzed in the paper.

The influence of reforms of 60^th on the changes of economical relationships and state of the basic mass of population - peasantry are being researched. The emergence and development of innovative organizationally-productive forms of activities in the agrarian and industrial spheres are being displayed. The differentiation process of peasantry was conducted in a quite intensive way.

The author has expanded conception about prerequisites, volumes, rates and consequences of population's migrations in the 2^nd half of XIX century. The author has elaborated the definition of migration region and features of migrations by particular Left-bank provinces.

Ukrainians, Russians and Jews numerically prevail in the population's composition as representatives of native ethnicities that has been historically shaped on the territory of Left-bank Ukraine's territory.

The growth dynamics of population's quantity was handled basically natural demographic factor. The forming of professional composition and production and sectoral structure of population was substantially stipulated the influence of migration processes.

The author notes, that study of dissertation's questions gives the opportunity to distinguish as regional features as general tendencies of development of Harkov's, Poltava's and Chernigov's provinces. The problems that present certain interest and perspective in terms of scientific research have been defined.

Key words: agrarian migration, demographic censuses, urban population, urbanization, migratory process, national composition, production and sectoral and professional employment, social group.

1. Загальна характеристика роботи

лівобережний губернія міграція відхідництво

Актуальність теми. Розбудова сучасної української держави була б неможливою без плідної роботи в цьому напрямку попередніх поколінь. В умовах становлення державності України зростає інтерес до досвіду минулого, зокрема до питань економічного та соціального розвитку населених пунктів регіону, джерел формування структури їх населення, особливостей національного складу тощо. Для сталого розвитку нашої країни та поступового реформування соціуму враховувати досвід минулого - як позитивний, так і негативний - вкрай необхідно. Дисертація присвячена одному з ключових періодів вітчизняної історії, коли утворилася нова соціально-економічна система.

Протягом досліджуваного періоду визначилися причини формування і розвитку економіки новітнього типу з її чітко вираженим форсованим характером, що різко відбилося на соціально-демографічній структурі суспільства. Актуальність теми дисертаційного дослідження посилюється схожістю подій, що відбувались у позаминулому столітті з процесами сьогодення. Це, перш за все, стосується економічного сектора: формування приватного капіталу, створення приватних підприємств, надання свободи господарювання як на власній землі, так і на власноруч створених підприємствах, залучення до промислового та сільськогосподарського виробництва новітніх технологій. Також це стосується і системи соціальних відносин - поступова диференціація населення як на селі, так і у містах, формування стратегії соціального розвитку, яка спрямована на соціальний захист і підтримку населення тощо. Методологія дослідження передбачає не тільки характеристику населення Лівобережжя за демографічними та національними ознаками в цілому, а й в розрізі його економічної активності, діяльності соціальних верств та їх галузево-професійної зайнятості, що випливає з різноплановості та взаємопов'язаності статистичної інформації. Тому вивчення змін у соціальному складі населення як невід'ємної складової історії України ХІХ ст. при неупередженому, комплексному та об'єктивному підході є назрілим і необхідним.

Для висвітлення соціально-демографічних змін, що відбувались в українському суспільстві, необхідно: по-перше, визначити основні фактори, які впливають на соціальне становище, зокрема, значну увагу треба приділити аналізу економічного фактору розвитку суспільства; по-друге, розглянути соціальну структуру, динаміку кількісних змін та територіального розташування населення; по-третє, проаналізувати зміни у національній структурі населення та його галузево-професійній зайнятості.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах комплексної програми, що розробляється кафедрами історії України та всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля і є складовою частиною теми “Українська еліта в історичному контексті державотворчих процесів та розвитку суспільно-політичної думки” (державний реєстраційний номер 0106U000296).

Об'єктом дослідження є населення Лівобережної України другої половини ХІХ ст.

Предметом дослідження є динаміка демографічного розвитку, національного складу та соціальної структури, розподіл сфер зайнятості серед населення названого регіону України.

Хронологічні рамки дослідження - друга половина XIX ст., оскільки в той час найбільш широко й інтенсивно відбувалися названі вище процеси, здійснювались якісні зміни в соціальній структурі населення різних регіонів України, зокрема Лівобережжя.

Територіальні рамки дослідження - Лівобережна Україна. У другій половині XIX ст. в адміністративно-територіальному відношенні цей регіон складався з Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній. У 1897 р. площа досліджуваного регіону дорівнювала 137,8 тисячи квадратних верст. Населення налічувало 7568321 осіб. За становою ознакою більшість становили селяни (близько 90%) та міщани (8,8 %). За національною ознакою переважали українці (понад 80%). У цих губерніях розвивалися спільні специфічні економічні та соціально-економічні процеси, і разом з тим кожна мала свої характерні особливості. Харківщина була найбільш розвинутою в промисловому відношенні; Полтавщина й особливо Чернігівщина залишались землеробськими губерніями. Це в певній мірі визначило і характер змін у чисельності, соціальному складі, зайнятості населення.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі вивченої джерельної бази проаналізувати зміни у соціальній та національній структурі, чисельності, розміщенні та сферах зайнятості населення під кутом зору взаємовпливу цих процесів та нових аспектів у економічному розвитку Лівобережжя. Виходячи з цього, автор вважає доцільним виділити такі конкретні завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан розробки обраної проблеми у науковій літературі та визначити ступінь репрезентативності джерельної бази для здійснення дослідження.

2. Визначити вплив економічного розвитку лівобережних губерній у другій половині XIX ст. на зміни соціальної та національної структури населення, його чисельності.

3. Простежити процеси міграцій та відхідництва як наслідки проведення реформ 60-70-х рр., спрямованих на розвиток капіталізму.

4. Показати зміни в чисельності населення лівобережних губерній протягом другої половини XIX ст., що були зумовлені високими темпами природного приросту, покращенням умов побуту, медичного обслуговування тощо.

5. Дослідити динаміку соціальної структури населення, трансформацію основних суспільних станів, зокрема дворян, селян, купців, міщан та інших, джерела формування верств робітників та буржуазії, їх питому вагу в Харківській, Полтавській та Чернігівській губерніях у другій половині XIX ст.

6. Простежити зміни в національній структурі Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній і відмінності у сферах галузево-професійної зайнятості населення різних національностей.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є однією з перших спроб комплексного узагальнення змін у структурі населення лівобережних губерній України в другій половині XIX ст., а також визначальних факторів цих змін.

На основі всебічного вивчення широкого кола виявлених архівних документів, матеріалів періодичних видань та спеціальних публікацій з питань дисертації зазнали подальшого розвитку певні положення, а саме:

проаналізовано зміни у чисельності населення та виявлено їх причини;

доповнено уявлення про передумови, обсяги, темпи та наслідки міграцій у другій половині XIX ст.;

проведено аналіз районів переселень, особливостей міграцій по окремих губерніях Лівобережжя;

досліджено зміни в соціальній структурі лівобережних губерній, показано основні джерела формування нових соціальних груп та класів протягом досліджуваного періоду;

визначено особливості національного складу населення, сфери професійної зайнятості й спеціалізації в Харківській, Чернігівській та Полтавській губерніях.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані при підготовці та читанні загальних та спеціальних курсів з історії України, лекцій з історії лівобережного регіону, при написанні монографій та статей з вітчизняної історії, соціології, історичної демографії тощо. Узагальнюючий матеріал може бути використаний у рефератах, курсових і дипломних роботах, музейних експозиціях, просвітницькій, краєзнавчій роботі у вузах та школах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить отримані автором результати, що забезпечують вирішення важливої теоретичної та теоретико-прикладної проблеми в межах здійснюваних нових розробок у галузі історичних наук. У роботі не використовувались розробки та ідеї співавторів.

Апробація основних положень дисертації. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювались на науково-методичному семінарі та засіданнях кафедри всесвітньої історії та кафедри історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Окремі положення і аспекти дослідження пройшли апробацію на міжнародній та регіональній науково-практичних конференціях. Зокрема на регіональній конференції “Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки” (Луганськ, 2005 р.) та міжнародній конференції “Десяті Міжнародні далевські читання” (Луганськ, 2006 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 4-х фахових публікаціях (без співавторів).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (175 стор. - основний текст), списку використаних джерел та літератури (375 найменувань на 27 стор.) і додатків (61 стор.). Загальний обсяг дисертації становить 263 стор.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, конкретизуються об'єкт і предмет дисертації, хронологічні й територіальні межі, визначаються мета та основні завдання, наукова новизна, практичне значення, містяться відомості про структуру й обсяг роботи.

Перший розділ - “Джерельна база, історіографія та методологія дослідження” - присвячено аналізу сучасного стану розробки обраної автором теми у науковій літературі, подано критику джерельної бази та основні методологічні принципи дослідження.

Джерельну базу дисертації складають архівні та опубліковані матеріали статистичних підсумків, демографічних переписів та ревізій, що проводились протягом досліджуваного періоду.

Найбільш значущими, на погляд автора, виступають документи, що зберігаються у відповідних фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Київ (далі ЦДІАК). Зокрема, особливу інформативну цінність мають фонди канцелярій та силових структур Російської імперії. У ЦДІАК опрацьовано фонд Канцелярії тимчасового Харківського генерал-губернатора (Ф. 1191) і Канцелярії Київського генерал-губернатора (Ф. 442), в яких зберігаються матеріали про чисельність, рівень народжуваності та смертності населення Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній, міграційні процеси, а також матеріали щодо кількості промислових підприємств, стану сільського господарства. У фондах жандармсько-поліцейського управління Харківсько-Куп'янського відділу Харківської (Ф. 311) та Дніпровського відділу Московсько-Київської залізниці (Ф. 279), у фондах канцелярії Київського відділу цензора (Ф. 294), канцелярії Харківського інспектора у справах друку (Ф. 1680) вміщені розпорядження та накази відносно попередження самовільних переселень у лівобережних губерніях. У фондах Київської судової палати (Ф. 318), до складу якої входила і Полтавська губернія, між іншим, зібрані матеріали про стан сільського господарства в пореформений період, дані про викуп та оренду земель, що головним чином обумовлювали зміни в майновому складі населення регіону.

Суттєву частину джерельної бази складають матеріали Державного архіву Харківської області. Найбільший інтерес має фонд 51 Харківського губернського статистичного комітету. У ньому вміщено матеріали до статистичних описів Харківської губернії та окремих повітів.

У матеріалах фонду Канцелярії Харківського губернатора (Ф. 3) зберігаються дані переселення, соціальної структури населення. Містяться матеріали про економічний розвиток Харківщини другої половини XIX ст., що мав безпосередній вплив на зміни в соціальній та національній структурах населення регіону. Відомості про населення губернського міста зібрані у фондах Харківської міської думи (Ф. 44), управління поліцмейстера м. Харкова (Ф. 52) та Харківської міської управи (статистичний відділ) (Ф. 45). У фондах Харківського губернського правління (Ф. 4) у справах лікарського відділення зібрані матеріали про стан здоров'я населення по окремих повітах, хвороби та їх лікування, попередження епідемій, що зумовлювало рівень природного приросту населення в регіоні. Відомості про становище селян у дореформені і в перші пореформені часи зібрані у фонді Харківської палати державного майна (Ф. 32). Умови праці, платня робітників промислових підприємств Харківської губернії зібрані у фонді Канцелярії старшого фабричного інспектора Харківської губернії (Ф. 922).

У фондах Державних архівів Полтавської та Чернігівської областей міститься значна кількість матеріалів, які стосуються проблеми даної роботи. Це, зокрема, звіти губернаторів, статистичних губернських комітетів та інші. При роботі в ДАЧО були використані матеріали фондів Чернігівського губернського правління (Ф. 127), Чернігівської казенної палати (Ф. 132) і Чернігівського губернського у земських і міських справах присутствія (Ф. 146), в ДАПО - Лубенського міського громадського комітету, м. Лубни Лубенського повіту Полтавської губернії (Ф. 772).

Певний інтерес для висвітлення питань теми дисертації мають додатки до звітів губернаторів лівобережних губерній. У них зібрані статистичні матеріали про чисельність населення, його соціальну структуру, відомості про розвиток провідних галузей економіки.

Іншу групу складають опубліковані матеріали, які умовно можна поділити на: статистичні та довідкові матеріали, закони Російської імперії та розпорядження царського уряду, періодичні видання, серед яких особливе місце посідають журнали.

До цієї групи джерел відносяться опубліковані збірники документів різної тематики, зокрема, присвячені проблемам економічного розвитку. Найбільший інтерес з цієї групи джерел має Повне зібрання законів Російської імперії та видання законів, які стосувались становища єврейського населення в Росії.

Дослідження питань дисертації передбачає звернення до статистичних матеріалів. Важливим джерелом для даної роботи є статистичні матеріали в цілому по Росії, які містять дані і щодо лівобережних губерній. Так, у “Материалах для статистики России...” висвітлюються питання статистики сільського господарства, народонаселення Росії за матеріалами ревізій, зокрема, дані про сільське населення лівобережних губерній.

Одним із найважливіших статистичних джерел кінця XIX ст. для вивчення питань теми є матеріали Першого загальноросійського перепису населення 1897 р. Найбільш цінними є дані щодо розподілу населення за належністю до рідної мови, які дають можливість зробити загальний огляд національного складу населення.

Важливий матеріал з чисельності, станів, національного складу населення лівобережних губерній, відомості з розвитку сільського господарства та промисловості збирався і видавався статистичними комітетами лівобережних губерній. Такими виданнями є “Пам'ятні книжки” та “Календарі”. На Харківщині вони видавалися з 1863 р. Це були щорічники, які надавали основні статистичні відомості по губернії - кількість населення за станами, віросповіданням, кількість народжень та смертей, кількість ремісників, промислових підприємств. Більшість даних наведено не тільки за окремими повітами, а навіть, за станами та селами. Разом з тим вони мають розпорошений, епізодичний характер, чим і зумовлена потреба докладного аналізу. Статистичні комітети губерній, крім видань “Календарів”, публікували значну частину зібраних матеріалів в окремих збірниках та оглядах губерній Лівобережжя.

При висвітленні питань даної дисертації щодо розвитку промисловості, стану медичної допомоги, рівня освіти певний інтерес мають матеріали губернської та земської статистики (звіти, щорічники, матеріали в земських справах).

Особливе місце серед друкованих матеріалів займають періодичні видання, зокрема, журнал “Хуторянин”.

У дисертації вивчена й проаналізована значна кількість праць, що своїм змістом перетинаються з темою дослідження.

Перший етап історіографічних розвідок припадає на дорадянську історико-економічну літературу. Необхідно зазначити, що одним із основних питань літератури цього періоду було питання про історичну долю селянства - найбільшу частину населення. Зокрема, народницька історіографія (М.К. Михайловський, В.П. Воронцов, О.І. Чупров та інші) виходила з того, що соціально-класові зрушення в середовищі селянства мають не принциповий характер і в цілому не змінюють його місця і ролі в суспільстві. Марксистська історіографія, беручи за основу роботу В.І. Леніна “Розвиток капіталізму в Росії” навпаки, наголошувала на якісних змінах у середовищі селянства, на його розшаруванні і виділенні селянської буржуазії, дрібних товаровиробників, сільського напівпролетаріату та пролетарів (наймитів). Соціально-економічний розвиток українських земель, національний склад населення, його зайнятість, міграційні процеси знайшли висвітлення в узагальнюючих дослідженнях в цілому по Росії Кеппен П. Девятая ревизия. Исследование о числе жителей в России в 1851 г. - СПб., 1857. - 296 с.; Ковалевский М. Экономический строй России. - СПб., 1900. - 240 с.; Струве П. Крепостное хозяйство. Исследования по экономической истории России в ХVІІІ-ХІХ вв. - СПб., 1913. - 412 с. тощо.. Важливим об'єктом досліджень історіографії кінця XIX - початку XX ст. були проблеми колонізації та переселень у Росії Клаус А. Наши колонии. Опыты и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России. - СПб., 1869. - Вып. 1. - 409 с.; Кауфман А.А. Переселения и колонизация. - СПб., 1905. - 430 с. тощо..

На особливу увагу заслуговують праці, присвячені Лівобережній Україні. І.О. Клінчик, В.І. Василенко, В.В. Іванов та інші розглядали економічний розвиток регіону: питання проведення селянської реформи, кількості земель поміщиків та селян, розміри та види податків з сільського населення, промислів, спеціалізації кустарів та інші, тобто те, що спричиняло розшарування селян, зміни в майновому становищі та соціальній структурі населення. Слід зазначити, що проблема чисельності та структури населення регіону в дорадянській історіографії не виступала об'єктом спеціальних досліджень. Лише в працях М.М. Маркевича, К.О. Залеського, присвячених народонаселенню Полтавської та Харківської губерній, ці питання розглядалися в етнографічному аспекті Маркевич Н. О народонаселении Полтавской губернии. - 1855. - 55 с.; Василенко В.И. Кустарные промыслы сельских сословий Полтавской губернии. - Полтава, 1885. - Вып. 2. - 163 с.; Ковалевский А. Освободительная реформа Императора Александра ІІ и осуществление ее в пределах Черниговской губернии (1858-1861 гг.). - К., 1911. - 84 с. тощо..

Деякі питання, що вивчаються у дисертації, знайшли відбиття в працях, присвячених окремим лівобережним губерніям. При аналізі складу населення Харківської губернії, в тому числі і м. Харкова, велике значення мають дослідження Д.І. Багалія, Д.П. Міллера, С.І. Кованько, О.О. Гусєва, К.П. Щелкова та інших Кованько С.И. Описание Харьковской губернии. - Х., 1857. - 63 с.; Гусев А.А. Харьков. Его прошлое и настоящее в рисунках и описаниях. - Х., 1902. - 260 с.; Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905 гг.): В 2 т. - Х., 1912. - Т. 2. - 975 с.; Русов А.А. Описание Черниговской губернии: В 2 т. - Чернигов, 1898-1899. - Т. 1. - 168 с. - Т. 2. - 312 с. тощо..

Аналіз історіографії дорадянського періоду дозволяє стверджувати, що у цей період науковці, використовуючи значне коло джерел та матеріалів, зробили перші кроки щодо вивчення чисельності, соціальної структури населення, міграцій на Лівобережжі в другій половині XIX ст. в межах досліджень у цілому по Росії. У працях цієї доби здебільшого не виділяються особливості національної структури населення, процес розшарування, сфери зайнятості населення, причини та наслідки міграцій протягом другої половини XIX ст.

Другий період дослідження проблеми припадає на радянські часи. В історіографії цієї доби при панівному становищі марксистської методології з її класовим підходом до вивчення історичного минулого пріоритетними ставали дослідження двох класів - робітників і селян. У 20-середині 30-х рр. ХХ ст. українські губернії привертали увагу науковців здебільшого для висвітлення їх економічного розвитку Слабченко М.Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України в ХІХ ст. - Х.: Держвидав України, 1927. - Т. 2. - 278 с.; Сумцов М.Ф. Слобожани: Історично-етнографічна розвідка. - Х.: “Союз”, 1918. - 239 с.; Полтавщина: Зб. статей. - Полтава: Б.и., 1927. - Т. 2. - 419 с.; Чернігів і північне Лівобережжя: Огляди, розвідки, матеріали (АН УРСР перша секція). - К.: Держвидав України, 1928. - Вип. 95. - 531 с..

У 40-х-першій половині 50-х рр. дослідження з проблеми фактично не проводилися. З другої половини 50-х та початку 80-х рр. виходили узагальнюючі праці з питань економічного розвитку, чисельності та соціальної структури населення Росії в XIX ст. Хромов П.А. Экономика России периода промышленного капитализма. - М.: Изд-во ВПШ и АОН, 1963. - 286 с.; Нестеренко О.О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кін. ХІХ-поч. ХХ ст. - К.: Держполітвидав УРСР, 1952. - 180 с.; Теплицький В.П. Реформа 1861 р. і аграрні відносини на Україні (60-90-ті рр. ХІХ ст.). - К.: АН УРСР, 1959. - 307 с. тощо.

Щодо питання соціальної структури населення українських губерній, то в історіографії другої половини 50-80-х рр. заслуговують на увагу праці Ф.Є. Лося, І.О. Гуржія, О.А. Парасунько та інших. У монографії Ф.Є. Лося на численних архівних і друкованих матеріалах розглядаються джерела формування та структура робітничого класу України, міграційні процеси серед населення. Уперше зроблена спроба дослідити національний склад робітників Лось Ф.Е. Формирование рабочего класса на Украине и его революционная борьба в конце ХІХ - начале ХХ вв. - К.: Госполитиздат УССР, 1955. - 332 с.; Гуржій І.О. Зародження робітничого класу на Україні. - К.: Держполітвидав, 1958. - 178 с.; Парасунько О.А. Положение и борьба рабочего класса Украины (60-90-е г. ХІХ в.). - К.: Изд-во АН УССР, 1963. - 576 с.; Історія селянства Української РСР: У 2 т. - К.: Наукова думка, 1967. - Т. 1. - 551 с.; Наулко В.И. Развитие межэтнических связей на Украине (историко-этнографический очерк). - К.: Наукова думка, 1975. - 275 с..

Аналіз літератури середини 50 - 80-х рр. показує, що, як і раніше, соціально-економічний розвиток лівобережних губерній розглядався в межах досліджень у цілому по Росії або Україні. В дослідженні проблем зміни соціальної та національної структури населення Лівобережжя, його чисельності, зайнятості та міграції хоч і досягнуто певних успіхів, проте загалом ці питання розроблені ще недостатньо. Фактично не досліджувалась трансформація поміщицтва й дворянства у пореформений період. З тенденційних позицій аналізувалось становище та зміни в складі заможних селян, робітників та інших. Без належної уваги залишились національна та соціальна структура окремих регіонів.

На зламі 80-90-х рр. з'явились праці, в яких автори з нових позицій стали вивчати розвиток окремих соціальних груп населення. Цим був започаткований третій період історіографічних розвідок Мельник Л.Г. Формування робітничого класу на Україні: Транспортний пролетаріат у 60-90-х рр. ХІХ ст. - К.: Вища школа, 1988. - 100 с.; Шип. Н.А. Интеллигенция на Украине (ХІХ в.): Историко-социологический очерк. - К.: Наукова думка, 1991. - 169 с.; История крестьянства России с древнейших времен до 1971 г. - М.: Наука, 1993. - Т. 3. - 664 с..

До окремої групи належать праці науковців української діаспори, які частково торкалися питань соціально-економічного розвитку України у зазначений період Субтельний О. Україна: Історія. - К., 1993; Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ століття. - К.: Либідь, 1993; Бовуа Д. Битва за землю в Україні 1863-1914 рр. / Переклад Борисик З. - К., 1998..

Сучасний період у розвитку вітчизняної історичної науки розпочався після проголошення незалежності Української держави. Зміна методологічних орієнтирів призвела до перегляду напрямків наукових досліджень.

Зокрема, один з провідних сучасних українських вчених О.П. Реєнт звернув увагу на необхідність подальшої наукової розробки причин та наслідків аграрного перенаселення, темпів урбанізаційних процесів та інших, які слід корелювати з конкретними особливостями регіонів. Аналогічні питання про необхідність нових підходів до висвітлення проблем селянства і міщанства другої половини ХІХ ст. ставлять у своїх працях В.Й. Борисенко, М.А. Якименко, Ю.П. Присяжнюк, А.О. Гуменюк Реєнт О.П. Деякі проблеми історії України ХІХ-початку ХХ ст.: стан і перспективи наукової розробки // УІЖ. - 2000. - № 2. - С. 3 - 26; Україна в імперську добу (ХІХ-початок ХХ ст.) - К.: Ін-т історії НАН України, 2003.; Борисенко В.Й. Курс української історії з найдавніших часів до ХХ століття. - К.: Либідь, 1998; Якименко М.А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861-1918 рр.) // УІЖ. - 1996. - № 1. - С. 3-14; Присяжнюк Ю.П. Соціальне становище українського селянства Правобережної України в 60-90 рр. ХІХ ст. Автореферат дис ... канд. історич. наук: 07.00.01 / ДДУ, Донецьк, 1997; Гуменюк А.О. Міста Правобережної України в другій пол. ХІХ ст. Автореферат дис ... канд. істор. наук: 07.00.01 / Ін-т історії України НАН України, К., 1993..

Історіографічний та архівний аналіз переконує, що розвиток соціальної структури в Україні другої половини ХІХ ст. з достатньою повнотою можна вивчати при умові динамічного аналізу статистичних підсумків, демографічних ревізій та переписів.

Отже, огляд історіографії та аналіз джерел показує, по-перше, що історики впритул підійшли до теми, підняли її деякі проблеми в постановчому плані. Проте комплексного дослідження з обраної дисертаційної теми до сьогодення немає. По-друге, в архівах та інших джерелознавчих документах існує наявна база для вивчення проблеми “Зміни у складі населення Лівобережної України в другій половині ХІХ століття”.

Методологічною основою дисертації є всебічне дослідження окресленої теми через дотримання принципів історизму, об'єктивності, багатофакторності, які дають можливість виявити діалектику взаємодії структурних елементів системи суспільного розвитку, відтворити процес відповідно історичній дійсності.

Головним принципом цього дослідження є принцип історизму, який дозволив у динаміці простежити та дати оцінку історичним процесам, що відбувалися в соціально-економічному житті населення Лівобережної України.

Всебічне висвітлення подій, фактів і явищ здійснювалося на основі наукової об'єктивності в проблемно-хронологічній послідовності.

Принцип багатофакторності допоміг дослідити різні об'єктивні та суб'єктивні фактори, що вплинули на правове становище, демографію, характер господарської та професійної діяльності, розвиток освіти та духовне життя людського загалу Лівобережної України протягом досліджуваного періоду.

Науковий аналіз потребував зведення, групування архівних матеріалів та перегрупування опублікованих підсумків статистичних досліджень з метою визначення узагальнюючих показників у формі відносних та середніх величин, виявлення динаміки, взаємозалежностей, що подано у авторських таблицях та графіках і проаналізовано в тексті.

Для досягнення поставленої мети та вирішення конкретних завдань дослідження використано історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, системно-структурний та історико-типологічний методи, що дозволили простежити як загальну динаміку змін у структурі населення Лівобережної України, так і відокремити певні особливості цих процесів по губерніях Лівобережжя.

У залежності від характеру викладання матеріалу широко застосовувалися загальнонаукові та суто історичні методи: систематизація і класифікація, узагальнення та логіко-системний аналіз.

Робота носить міждисциплінарний характер, її концептуальні засади ґрунтуються не лише на основі історичної науки, але й етнографії, демографії, соціології, географії тощо.

Другий розділ дисертаційного дослідження - “Вплив економічного розвитку на становище населення регіону” - містить виклад, аналіз та інтерпретацію головних тенденцій процесу капіталістичної модернізації на теренах лівобережних губерній. Він складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Зміни у сільськогосподарській діяльності” розглядаються аграрні відносини, які склалися у досліджуваний період. Показано соціальну диференціацію селянства, різні форми його використання у сільськогосподарському виробництві. Доведено, що у другій половині ХІХ ст. аграрний сектор був домінуючим у господарстві Лівобережжя, хоча залишався екстенсивним та розвивався здебільшого за рахунок збільшення посівних площ. Відзначено, що земельна реформа 1861 р. привела до виникнення нових різноманітних форм землеволодіння: приватного, казенного, селянського та земельних володінь колоністів (німці, греки, поляки, болгари та ін.). Дисертант доводить, що у пореформену добу для колишніх кріпосних селян характерні громадські форми землекористування (зокрема, різні форми спільної оренди). Значні земельні володіння мали поміщики, господарства яких були орієнтовані на експорт сільськогосподарської сировини. Водночас для аграрного сектора Лівобережжя характерна велика різниця у земельних наділах різних районів, яка була зумовлена концентрацією населення, розмірами маєтностей та іншими чинниками. З 70-х років ХІХ ст. в аграрному секторі Лівобережних губерній відбуваються істотні зміни: земельна власність місцевого дворянства, купецтва та духовенства значно зменшується. Натомість помітно зростають розміри земельних володінь у селян та міщан. Показано, що надання особистої свободи (без засобів виробництва) сприяло зростанню величезної кількості безземельних селян (аграрне перенаселення), що в свою чергу обумовило рух вільних селян у міста в пошуках роботи, стимулюючи тим самим промислове піднесення регіону, розвиток його продуктивних сил, а також розповсюдження капіталістичних відносин. Таким чином, реформи в аграрній сфері в цілому оптимізували сільське господарство, але водночас призвели до значної соціальної диференціації селянства і пожвавили міграційні процеси серед населення.

У підрозділі 2.2 - “Трансформація промислово-ремісничого виробництва” - розглянуто розвиток ремесел та промисловості в Лівобережних губерніях наприкінці XIX ст., запропоновано періодизацію розвитку промислово-виробничого сектора регіону. Зокрема, для 50-60-х рр. було характерним панування дрібного та середнього виробництва ремісників і кустарів. Наступне десятиріччя - це період перебудови майстерень у фабрики і заводи, збільшення кількості підприємств і робітників. У 80-90-ті рр. сталося укрупнення виробництв, об'єднання або ліквідація дрібних та середніх і заснування нових підприємств. Вони створили для Лівобережжя сприятливі умови більш швидкого розвитку капіталізму.

Дослідження проблеми трансформації промислово-виробничого сектора ускладнюється тим, що чіткого розподілу підприємств за кількістю працівників та за якістю технічного обладнання не існувало. Для Лівобережної України автор виділяє 10 основних груп підприємств.

Висвітлюючи спільні та відмінні риси у розвитку промислового сектора регіону, автор дістає висновку, що протягом другої половини XIX ст. провідною галуззю виробництва залишалась харчова, що давала більше половини суми виробництва. Особливістю розвитку промисловості Харківської губернії кінця XIX ст. були швидкі темпи розвитку машинобудівної та металообробної галузей, чого не відбувалось в інших регіонах Лівобережної України. На Полтавщині і Чернігівщині після харчової промисловості значне місце посідали ті галузі виробництва, які переважали в регіоні ще з ХVIII ст., як-то ткацтво, гончарство тощо. Такі галузі промисловості, як текстильна, хімічна та поліграфічна, були слабо розвинуті на Лівобережжі, як і в цілому в Україні. У кожній губернії розвивалися різноманітні галузі виробництва, що брали свій початок з ремісничої та кустарної спеціалізації. Наголошено, що значні зміни в структурі промисловості в другій половині XIX ст. відбулися лише на Харківщині. Привертає увагу те, що в Лівобережній Україні протягом досліджуваного періоду пріоритетне становище залишається за землеробством та різними галузями переробної промисловості.

Підкреслено, що внаслідок промислового перевороту сталися значні зрушення і в соціальній структурі населення, зокрема формувалася відокремлена, самостійна категорія робітників. Зазначено, що збільшення кількості робітників стало одним із наслідків реформи 1861 р. З розвитком капіталістичної промисловості розширюються міста Лівобережжя як промислово-торговельні осередки, збільшується відсоток міського населення.

Здобувач доводить, що стрімкий розвиток промисловості, особливо на Харківщині, викликав значний попит на робочу силу і сприяв залученню сільського населення в промисловість, що, в свою чергу, привело до значних змін у соціально-економічному становищі населення губерній, посилювало майнову та соціальну диференціацію, національні зрушення, динаміку чисельності, активізувало міграційні процеси.

Третій розділ - “Динаміка міграційних процесів та змін у кількісній і соціальній структурі населення” - присвячено аналізу чисельних показників, соціальній трансформації суспільства та розвитку міграційних процесів. Складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Зміни в географічному розміщенні населення” показано, що у пореформений час під впливом наслідків розвитку капіталістичних відносин із території Лівобережжя, як і в цілому по Україні, відбувалися досить активні переселення на вільні землі, перш за все до районів Сибіру та в інші російські та українські губернії. До переселення селян спонукало аграрне перенаселення - одна з форм відносного перенаселення. Зазначено, що найбільша кількість переселенців йшла з Полтавської губернії. Кількість переселенців з інших губерній України, в яких переважали капіталістичні відносини і були більші можливості для орендування поміщицьких земель і заробітків, була значно меншою.

Пореформений час у міграційному плані автор поділяє на два періоди: 1861-1881 рр. і 1882-1900 рр. Протягом першого - селянство всіх категорій поступово переходило на викуп, тому уряд намагався всіляко стримати переселенській рух. Другий період позначений інтенсивним розвитком ринкових відносин не лише в промисловості, а й у сільському господарстві, що розкрило нові можливості для міграційних процесів.

Дисертант наголошує, що переселення у віддалені райони країни не вирішувало і не могло вирішити земельні проблеми селян, оскільки воно охоплювало лише невелику, найбільш рішучу їх частину та супроводжувалось значними труднощами.

Підрозділ 3.2 “Динаміка чисельного руху населення” містить матеріал про зміни кількісних показників населення Лівобережжя. Аналіз факторів (зовнішніх та внутрішніх) доводить, що з середини XIX ст. відбувалось постійне зростання населення регіону.

Дисертантом на основі конкретних історичних даних доповнено уявлення про процес зростання населення Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній у найбільш характерні періоди 50-60-х рр. (становлення ринкових відносин), у середині 80-х рр. (період особливо активного розвитку капіталізму в економіці регіону) та в останнє десятиріччя XIX ст. Зокрема, за підрахунками автора, з 1851 р. по 1858 р., чисельність населення Лівобережжя зросла на 11%. Темпи зростання населення в лівобережних губерніях в 50-х рр. XIX ст. були приблизно однаковими, втім, найвищій відсоток вони становили на Харківщині, що, на думку дослідника, обумовлювалось більш високими показниками темпів розвитку економічного сектора, ніж в інших губерніях регіону.

До середини 80-х рр. населення лівобережних губерній зросло в середньому у 1,5 рази. Аналіз джерел свідчить, що тенденція до збільшення населення лівобережних губерній зберігалась до кінця XIX ст. Автор наголошує, що в пореформений час населення повітів Лівобережжя зросло в середньому в 1,6 рази. У той же час населення міст збільшилось приблизно в 1,7 рази. Досліджені матеріали свідчать, що темпи зростання міського населення Полтавщини і, особливо, Харківщини випереджали не тільки зростання населення повітів, а й у цілому динаміку збільшення населення відповідних губерній. Динаміка зростання за окремими губерніями мала відмінності, які пояснюються специфікою економічного розвитку регіонів.

Автор вивчає зміни в темпах природного приросту населення, рівні народжуваності та смертності. Дослідження показує, що на Лівобережжі рівень народжуваності збільшився в середньому в 1,8 рази. Щодо смертності в регіоні, то темпи її зростання були повільнішими і становили відповідно 1,5 рази. Аналіз даних свідчить, що внаслідок кількісної переваги народжень над кількістю смертей у лівобережних губерніях в другій половині XIX ст. спостерігався природний приріст населення, який у Харківській губернії дорівнював +29540 або 29,7%, у Полтавській - +27526 або 20,6%, а в Чернігівській - +38637 або 32,7%, що пояснюється більшим відсотком сільського населення в регіоні.

Характерною рисою для всіх лівобережних губерній України було те, що значний відсоток народжень припадав на сільське населення. Ця тенденція зберігалась протягом другої половини XIX ст.

Народжуваність та смертність залежали від соціального розвитку суспільства, охорони праці, рівня медичної допомоги та освіти серед населення, різноманітних природних факторів тощо. З даних причин основною є соціальне становище населення. Адже в другій половині XIX ст., незважаючи на стрімкий розвиток капіталізму в економіці, більшість населення мала дуже низький рівень життя.

Важливою складовою загального рівня життя виступає стан охорони здоров'я. У досліджуваний період зросла кількість лікарень в губерніях. Так, на Харківщині в 1870 р. було відкрито 26 лікарень, а в 1890 р. їх було вже 49. На Чернігівщині тільки з середини 80-х рр. до кінця XIX ст. кількість лікарень зросла в 2,4 рази (з 42 до 101).

Певний вплив на смертність, передусім дитячу, мав загальний рівень освіченості населення. Автор доводить що, кількість дітей селян, нижчих міських станів, що мали змогу навчатися, прямо пропорційно зменшувалась із підвищенням ступеня навчального закладу.

До факторів, що впливали на рівень природного приросту населення, відносились також недороди, голодні роки. Проте посилення торгово-економічних зв'язків між регіонами країни послаблювали негативні наслідки місцевих недородів.

Таким чином, у другій половині XIX ст. в губерніях Лівобережжя, як і в цілому в Україні, відбувалось кількісне зростання населення. Характерним для пореформеного періоду було стрімке зростання населення міст-осередків капіталістичного виробництва, що відбувалося частково за рахунок населення, яке в пошуках роботи прибувало до міста. Однак причини динамічного збільшення міського населення лівобережних губерній полягали переважно не тільки в розвитку капіталістичних відносин в усіх сферах суспільного життя, а і в біологічних процесах, що відтворювались у темпах природного приросту.

У підрозділі 3.3 “Розвиток соціальних перетворень” на основі матеріалів ревізій 1850 і 1857 рр., губернських статистичних та місцевих комітетів, а також Першого загальноросійського перепису 1897 р. автор аналізує становище певних, найбільш численних і найхарактерніших станів та їх трансформацію в загальній соціальній структурі населення лівобережних губерній у другій половині XIX ст.

За матеріалами ревізій, все населення поділялось на податне і неподатне. Автор доводить, що із збільшенням кількості та пожвавленням міграційних процесів серед населення відбувались і значні зрушення в його соціальній структурі. Зазнавали змін класи, що були основними у феодальному суспільстві: селяни і феодали-поміщики. Внаслідок втягнення в капіталістичні відносини селянських господарств, селянство, найчисельніший стан населення, швидко диференціювалось на дві протилежні групи - заможних селян та сільську бідноту.

Напередодні селянської реформи більшість населення складали селяни. Так, на Харківщині, за підрахунками автора, їх відсоток у 1850 р. становив 93,7%, Полтавщині - 91,7%, а на Чернігівщині - 86,2%. У 1857 р. питома вага сільського населення в лівобережних губерніях дещо зменшилась і відповідно дорівнювала - 90,4%; 91,2%; 84,8%.

Міські стани, які за матеріалами ревізій належали до податного населення, становили незначний відсоток жителів Лівобережної України: 5,4% або 118190 в 1850 р. і 5,2% або 120716 чол. в 1857 р. На Харківщині вони становили в 50-х рр. XIX ст. 3,26%-3,15%; Полтавщині - 3,93%-3,83%; Чернігівщині - 9,5%-9,3%.

Категорія неподатного населення об'єднувала стани дворянства, духівництва, військових, іноземців тощо. За матеріалами IX (1850 р.) і X (1857 р.) ревізій, вона становила незначний відсоток, який дорівнював в 1850 р. на Харківщині - 3,1%, Полтавщині - 4,4%, Чернігівщині - 4,3%. Через 7 років питома вага неподатного населення в губерніях дещо збільшилась і становила відповідно 5,4%; 5,1% і 5,9%. В цілому по регіону чисельність населення цієї категорії зросла в 1,5 рази.

...