Зміни у складі населення Лівобережної України в другій половині ХІХ ст.

У дисертації зауважено, що не зовсім чітка, специфічна система розподілу населення на окремі соціальні групи призводила до плутанини та переплетіння верств, тому чисельний склад цих груп не може об'єктивно відтворювати станову структуру Лівобережжя. Однак він дає можливість простежити загальну динаміку соціального розвитку регіону в 50-х рр. XIX ст.

У пореформений час на Лівобережжі, як і раніше, більшість населення становили селяни, але характерною рисою розвитку соціальних процесів було посилення диференціації серед цього стану. Результатом цього процесу було виділення заможної верхівки і зубожілого, обезземеленого селянства, яке змушене було продавати свою робочу силу. Аналіз відповідних даних свідчить, що у соціальній структурі сільського населення значний відсоток складали державні та колишні поміщицькі селяни, причому вони становили більшість і в загальній соціальній структурі лівобережних губерній. Це було особливо характерним для Полтавщини і Чернігівщини як найбільш розвинутих в сільськогосподарському відношенні регіонів.

Серед привілейованих станів населення певне місце посідали дворяни (особисті і потомствені). На початку 60-х рр. в Лівобережній Україні нараховувалось 73792 особи дворянського походження. У регіоні вони становили близько 1,5% всього населення. У цілому відсоток дворян в Україні не перевищував 2%.

Розвиток капіталізму зумовлював подальше зростання стану буржуазії в Україні. За даними перепису 1897 р. на Лівобережній Україні жили доходами з капіталу та нерухомості 51808 чол. або 0,7%. Характерною рисою буржуазії Лівобережжя, як і в цілому України, було те, що поряд з українською буржуазією в різних галузях економіки діяли капіталісти інших національностей - російські, єврейські, польські тощо. Іноземна та російська буржуазія займала значне місце в галузях важкої промисловості, а українська зосереджувала в своїх руках переважно цукрову, винокурну, борошномельну та інші спеціалізації харчової промисловості.

У пореформений період посилився процес розшарування міських категорій населення. Збагатіла верхівка міщан перетворювалась на міську буржуазію. Із середніх верств, що становили основну масу цехових та міщан, формувалася дрібна буржуазія, а їх зубожіла частина поповнювала ряди робітників.

У процесі історичного розвитку на межі століть виокремилась інтелігенція. За період другої половини XIX ст. кількість почесних громадян в лівобережних губерніях зросла в середньому в 17,5 рази. Населення, що відносилось до відповідної категорії, брало активну участь в суспільному, політичному та культурному житті Російської держави, в тому числі і Лівобережжя. Проте, навіть під час перепису 1897 р., інтелігенція не була відокремлена в окрему групу, а термін “інтелігенція” тлумачився досить широко і не завжди адекватно сьогочасному розумінню, що ускладнює аналіз матеріалів.

Серед інших соціальних груп лівобережних губерній в статистичних матеріалах виділяють і населення військових станів: регулярні, іррегулярні війська, відставні нижчі чини, члени їх родин, солдати тощо.

Аналіз статистичних матеріалів другої половини XIX ст. свідчить, що найменш чисельною становою групою населення губерній Лівобережної України були іноземні піддані. Протягом досліджуваного періоду у регіоні вони становили не більше 0,07%.

Нові умови господарювання, потреби в кваліфікованих, освічених кадрах для підприємств з сучасним обладнанням, розвиток політики, науки, культури та громадського життя вплинули і на зміни в соціальній структурі населення Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній. Найчисельнішим станом населення лівобережних губерній в другій половині XIX ст. залишались різні групи селян, певні категорії яких в процесі проведення реформ 60-х рр. змінювали свій соціальний статус. Трансформація форм земельної власності вплинула і на становище дворян Лівобережжя. Розвиток промисловості, осередками якої стали міста, обумовив зрушення в середовищі населення міських станів: міщан, купців, почесних громадян тощо. Змінювали свій статус в новому капіталістичному суспільстві робітники і буржуазія. Протягом другої половини XIX ст. в лівобережних губерніях, як і в цілому в Україні, склалася стійка станова структура населення, в основі якої, як і раніше, лежала майнова диференціація. Вона проіснувала до початку XX ст. і змінилась лише внаслідок революційних подій в Росії.

У четвертому розділі “Національна структура та сфери зайнятості населення” досліджуються зміни у національному складі та перетворення у сфері професійної структури населення. Він складається із двох підрозділів.

У підрозділі 4.1 “Трансформація національного складу” зазначається, що традиційно найбільш численними упродовж досліджуваного періоду були слов'янські “племена” (українці, росіяни, білоруси) та євреї.

Автор показує, що до середини XIX ст. визначилась національна структура населення регіону, величезну частину якого становили українці та росіяни. Слід відмітити, що в середині ХІХ ст. українці серед селян становили близько 94%, а росіяни в той же час становили близько 6%. На кінець століття на території Лівобережної України також переважали українці (6118616 чол.), які становили 80,8% всього населення регіону та росіяни (1009840 чол.) - 13,3%. Значний відсоток (до 10%) припадав на єврейське населення. Найбільший відсоток білорусів у лівобережних губерніях (6,6%) був на Чернігівщині. Відсоток німців та поляків в Харківській, Полтавській та Чернігівській губерніях становив в середньому 0,3%. Національна структура населення регіону була складною: в межах однієї губернії по окремих повітах і, навіть містах, спостерігалась перевага різних національних груп населення. Дисертант обґрунтовує висновки про те, що причини таких змін були обумовлені, по-перше, динамікою економічного та соціального розвитку краю; по-друге, процесом асиміляції з російським населенням в регіоні, перш за все в самому Харкові; по-третє, міграційними процесами тощо.

Слід зауважити, що основна частка українців, росіян (за винятком Чернігівської губернії) та білорусів належала до повітового населення.

У підрозділі 4.2 “Розподіл сфер зайнятості населення” автор доводить, що серед виробничих спеціалізацій для українців, росіян та білорусів пріоритетним було землеробство. На Харківщині ним займались 93,9% українців, 56,6% росіян і 94,9% білорусів. На Полтавщині відповідно 95,8%, 39,3% та 94,3%, а на Чернігівщині - 45,8%, 70,6% та 97,5%. Поширеними серед населення названих губерній була також обробка деревини, волокнистих речовин, рослинної та тваринної сировини, виготовлення одягу тощо. Також встановлено, що українці мали більшу частку працівників в різних галузях обробної промисловості в повітах, а росіяни - в містах.

Водночас аналіз джерел другої половини XIX ст. свідчить і про те, що більшість працездатного єврейського населення Лівобережної України була зайнята у сфері торгівлі. Особливістю діяльності євреїв у цій галузі є переважна наявність невеликих торговельних закладів - крамниць - та розвиненість пересувної торгівлі в межах регіону. Землеробська праця не набула поширення серед єврейського населення Лівобережної України.

Дисертант доводить, що лівобережні губернії мали свої особливості національного складу, які впливали на розподіл сфер зайнятості населення регіону, між тим простежуються і спільні тенденції: по-перше, збільшення основних національних груп населення як по окремих губерніях, так і в цілому по регіону; по-друге, динаміка населення різних національностей була пропорційна загальному збільшенню чисельності населення Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній; по-третє, населення кожної національної групи в процесі розвитку посіло певне місце в національній, соціальній та економічній структурах лівобережних губерній, що мало вплив на динаміку змін та подальший розвиток регіону.

На Лівобережжі проживали також поляки, німці, цигани, чехи, разом понад 40 національностей. Вони становили незначний відсоток - менше 0,5%. Разом з тим населення кожної національної групи протягом досліджуваного періоду посіло певне місце в суспільному та економічному житті Лівобережжя.

Вивчення основних проблем дисертації дає можливість визначити як регіональні особливості, так і спільні тенденції розвитку Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній і дійти висновків:

1. Проблема соціально-демографічних процесів у Лівобережній Україні не була предметом спеціального вивчення внаслідок обмеженого доступу до статистичних джерел. В масивах статистичної інформації особливе місце посідають матеріали демографічної статистики з її основою - переписами населення. Саме статистичні підсумки переписів населення дають змогу ліквідувати прогалини у вивченні соціальної історії України другої половини ХІХ ст. Методологічні засади та статистичні підсумки переписів створюють можливість для побудови динамічних рядів, що і здійснено у виді таблиць, діаграм та графіків цільового призначення.

2. У другій половині XIX ст. відбувався бурхливий розвиток ринкових відносин. Їх проникнення в сільське господарство, промисли, промислові підприємства обумовило появу нових форм землекористування, впровадження новітніх технологій, суттєво зменшило дворянське землеволодіння. Стрімкий розвиток промисловості викликав значний попит на робочу силу і сприяв залученню сільського населення у промислове виробництво, що, в свою чергу, обумовило динамічне соціальне розшарування сільського та міського населення, вплинуло на його чисельність, зайнятість, посилення міграційних процесів.

3. В основі збільшення чисельності населення Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній лежав значний природний приріст, на який впливали відсутність війн та суттєвих недородів, підвищення рівня медичної допомоги та освіти. Пореформений період характеризувався стрімким зростанням міст-осередків капіталістичного виробництва. Ще однією особливістю досліджуваного періоду було те, що зростання міського населення випереджало темпи загального збільшення населення регіону.

4. Активізації відтоку населення з Лівобережжя, головним чином, посприяв економічний фактор. Після реформи 1861 р. до переселень селян (особливо з Полтавщини) спонукало аграрне перенаселення. Міграційні напрямки скеровувались як у суміжні губернії, так і на окраїни Російської держави.

5. Соціальні зміни населення лівобережних губерній зумовлювались розвитком ринкових відносин. Протягом другої половини ХІХ ст. склалася стійка станова структура, що проіснувала до початку ХХ ст. В основі соціальної структури суспільства лежала майнова диференціація. Стани селян, дворян, ремісників, міщан, купців та інших набували нової якості. Формувались та відокремлювались групи робітників та буржуазії, що отримували новий зміст у капіталістичному суспільстві. Під впливом потреб часу на основі стану “почесних громадян” виокремилась нова самостійна група - інтелігенція.

6. У лівобережних губерніях кожна з національних груп під впливом факторів економічного, соціального, та культурного розвитку посідала певне місце в різних сферах суспільного життя. Для досліджуваного періоду характерною рисою розвитку національної структури регіону є зростання населення різних національностей серед мешканців Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній. Проте основний відсоток населення відповідних губерній становили українці. Формування професійного складу та виробничо-галузевої структури суспільства у досліджуваний період відбувалось здебільшого під впливом міграційних процесів.

Враховуючи специфіку власного досвіду на шляху соціально-економічних перетворень, Україна має зробити ряд важливих кроків. У зв'язку з цим у дисертаційному дослідженні висловлюється низка можливих рекомендацій.

Необхідно вдосконалити законодавчу базу по підтримці соціального розвитку суспільства, яка була б здатна діяти ефективно за умови перехідного періоду та нестабільності у державі. Зокрема для подолання наслідків хвилі трудової еміграції.

Важливо переглянути соціально-дидактичні можливості ЗМІ щодо розробки програми соціального розвитку. Необхідно через видання доступних широкому загалу матеріалів поширювати знання про українську історію, національну самобутність, про розвиток соціальної інфраструктури (відкриття лікарень, професійних навчальних закладів, створення нових робочих місць тощо).

Поєднання зусиль влади, громадськості та науковців сприятиме досягненню високого рівня розвитку економіки та соціальних стандартів життя населення.

Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження

1. Зміни у складі населення лівобережних губерній України в контексті економічного розвитку (кінець ХІХ-початок ХХ століття) // Історичні записки: Збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005. - Вип. 7. - С. 94-101.

2. Економічний розвиток Луганщини. Кінець ХІХ-початок ХХ століття // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип. 20. - С. 85-93.

3. Аналіз національної структури населення Лівобережної України наприкінці ХІХ століття за матеріалами Харківської губернії // Вісник СНУ ім. В. Даля: Науковий журнал. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006 - № 9 (103). - С. 71-75.

4. Соціально-географічні зрушення серед населення губерній лівобережної України в кінці ХІХ-на початку ХХ століття // Вісник Дніпропетровського університету. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського національного університету, 2006. - № 5. - С. 91-99.

5. Чисельні зміни населення у Лівобережних губерніях України. На прикладі Полтавської та Харківської губерній (остання чверть ХІХ століття) // Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки. Тези доповідей IV міжрегіональної конференції 10 - 11 лютого 2005 р. - Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2005. - С. 13-14.

6. До аналізу структури населення Харківської губернії в контексті її історичного розвитку наприкінці ХІХ століття // Х Міжнародні далевські читання. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. - С. 75-81.

Размещено на Allbest.ru