Заснування і діяльність монастирів Чину Святого Василія Великого на Закарпатті (1733-1950 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кічера Віктор Васильович

УДК 271 (477.87) ”1733/1950”

ЗАСНУВАННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ МОНАСТИРІВ ЧИНУ СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО НА ЗАКАРПАТТІ (1733-1950 РОКИ)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Ужгород - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Ужгородського національного університету МОН України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Фенич Володимир Іванович, Ужгородський національний університет МОН України, доцент кафедри історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Болдижар Михайло Миколайович, Ужгородський національний університет МОН України, професор кафедри історії та теорії держави і права;

кандидат історичних наук Турій Олег Юрійович, Український католицький університет МОН України, завідувач кафедри церковної історії.

Захист відбудеться “26” вересня 2008 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 для захисту дисертацій на історичному факультеті Ужгородського національного університету (88016 Ужгород, вул. Університетська, 14 а, ауд. 410).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету (88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 9).

Автореферат розісланий “12” серпня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Токар М. Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Василіанські монастирі відігравали важливу роль на ранніх етапах сучасної історії церкви на Закарпатті: виникнення на основі Мукачівського монастиря єпископської кафедри, поширення унії, збереження обряду, який в умовах полікультурності мав значні місцеві особливості тощо. Без детального вивчення історії Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) на Закарпатті неможливо повною мірою зрозуміти більшість аспектів історичного розвитку краю, адже церква і монастирі у найскладніші часи залишалися єдиним інститутом самозбереження місцевих руських (українських) традицій. У нових умовах незалежної України починається відродження василіанських монастирів, у тому числі на Закарпатті. Так, станом на 2006 р. їх в області налічувалося чотири - 3 чоловічі (Імстичівський, Боронявський і Малоберезнянський) і 1 жіночий (Хустський). За офіційним сайтом Чину Закарпатська провінція Св. Миколая з 1992 р. включена до складу провінції Найсвятішого Спасителя у Львові.

На сучасному етапі відбувається процес відродження релігійних інституцій, відновлення духовних цінностей та переосмислення історії церкви. Вагоме місце в церковній історії займали василіанські монастирі, які на Закарпатті стали основою майбутньої Мукачівської греко-католицької єпархії. Актуальність нашої роботи визначається необхідністю об'єктивного осмислення історії василіанських монастирів, яка в атеїстичний період української історії висвітлювалася досить однобічно. Зокрема у радянську добу аналізувались насамперед економічні аспекти розвитку монастирів, або зверталась увага на моральні проступки окремих монахів. Хибні висновки нерідко екстраполювались на діяльність всієї василіанської спільноти Закарпаття. З іншого боку замовчувався інституційний розвиток Чину, його роль в релігійному та культурно-освітньому житті народу досліджуваного регіону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене у взаємозв'язку з комплексною темою кафедри історії України Ужгородського національного університету “Історія та історіографія західноукраїнських земель другої половини ХІХ-ХХ ст.”

Об'єктом дослідження є монастирі ЧСВВ, які в різні часи існували на території історичного Закарпаття і утворювали цілком незалежний інститут. Ми звернули увагу на 8 василіанських монастирів, які повною мірою відповідали всім нормам чернечого життя - Мукачівський, Краснобрідський, Буківський, Імстичівський, Боронявський, Малоберезнянський, Маріяповчанський та Біксадський. Згодом, у 1912 р. був збудований Ужгородський монастир. До василіанських кляшторів належать і монастирі сестер василіанок в Ужгороді, Мукачеві та Хусті, які розпочали свою діяльність на Підкарпатській Русі після Першої світової війни.

Предметом дослідження є інституційний розвиток монастирів, господарське становище, стосунки всередині і за межами монашої спільноти, та вплив культурно-освітньої діяльності монахів-василіан на духовний розвиток регіону.

Хронологічні рамки дослідження мають нижню і верхню межі. Вибір нижньої межі - 1733 р. - пов'язаний із завершенням процесу створення інституту протоігумена в Угорщині, який фактично став початком організації незалежної структури Чину. Верхня межа дослідження - 1950 р. - закриття радянською владою усіх василіанських монастирів на території Закарпаття. Виходячи за нижню межу, ми розглядаємо виникнення і розвиток цих монастирів до 1733 р., адже створення провінції стало результатом певного процесу. Верхня межа також не є рубіжною, бо із ліквідацією ЧСВВ на Закарпатті ченці продовжували діяльність підпільно, а в часи незалежної Української держави монастирське життя василіан відроджується.

Географічні межі дисертаційної роботи є значно ширшими за сучасне розуміння території Закарпатської області, до якої належали Мукачівський, Малоберезнянський, Імстичівський та Боронявський кляштори. Сюди ж відносимо сучасні території Угорщини (Маріяповчанський монастир), Словаччини (Краснобрідський та Буківський) і Румунії (Біксадський).

Назви регіону в різні часи були неоднакові. За доби Угорщини та Австро-Угорщини територію називали Верхнім краєм Угорщини чи Підкарпаттям, у чехословацький період - Підкарпатська Русь. І лише за радянської доби Закарпаття називають відповідно до його розташування з іншого боку Карпатських гір. На нашу думку, такі географічні рамки зумовлюються і релігійним чинником. Юрисдикції Мукачівського греко-католицького єпископа до першого поділу єпархії (1818 р.) підпорядковувались усі василіанські монастирі. За адміністративно-територіальним поділом часів угорського панування історичне Закарпаття охоплювало наступні комітати: Унг, Берег, Угоч, Мараморош, Сатмар, Саболч, Земплин і Шариш. Тому доцільно розглядати Закарпаття як певний релігійно-культурний регіон.

Метою дисертаційної роботи є дослідження і системна реконструкція процесу заснування та діяльності монастирів ЧСВВ на Закарпатті.

Відповідно до поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання:

- вивчити джерельну базу дослідження, яка включає опрацьовані джерела (опубліковані матеріали) та фонди (архівні документи), значна частина яких вперше вводяться в науковий обіг;

- дослідити ступінь розробленості проблеми в історіографії та виділити праці тих вчених, котрі зробили найбільший внесок у вивчення ЧСВВ на Закарпатті;

- простежити початки поширення перших василіан і заснування монастирів та з'ясувати роль василіан і Мукачівського монастиря у заснуванні єпархії; значення василіанських ченців у запровадженні Ужгородської унії;

- розглянути перші спроби, утворення Угорської провінції ЧСВВ (1733 р.) та релігійно-господарську розбудову Чину до епохи австрійських модерних перетворень;

- розкрити внутрішній інституційний розвиток чернечих осередків в епоху єпископа Андрія Бачинського (1773-1809) та проаналізувати господарсько-фінансовий стан обителей ХІХ - першої половини ХХ ст.;

- розглянути правила поведінки і відносини між монахами, причини духовного занепаду та перші спроби реформ до початку ХХ ст.;

- дослідити реформу василіан (1920-1932 рр.) і утворення провінції Св. Миколая, роль Чину в національному житті регіону та вплив на українізацію краю;

- простежити зміни в становищі ЧСВВ за часів угорської окупації (1938-1944 рр.) та остаточну ліквідацію Василіанського Чину радянськими органами влади на Закарпатті (1950 р.).

Методи дослідження. У дисертації застосовано історичні (емпіричний, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, історико-типологічний, історико-системний) та загальнонаукові (аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, моделювання тощо) методи дослідження. Основою методики дослідження є базові принципи наукового пізнання - об'єктивність та історизм.

Наукова новизна отриманих результатів пов'зана із залученням значної частини архівних джерел, більшість яких вперше вводяться в науковий обіг. Передовсім це дані інвентарних описів, особиста та офіційна документація монахів, епістолярна спадщина тощо.

На основі архівних даних і опублікованих джерел зроблено ґрунтовний аналіз історичної спадщини монастирів ЧСВВ на Закарпатті.

Залучення нових джерел та критичне переосмислення попередніх теоретичних висновків дозволило виробити принципово нову теоретичну конструкцію з даної проблеми. Подається цілісна картина розвитку, а не окремі фрагменти чи нариси про монастирі, що дозволяє зрозуміти еволюцію монастирського життя та її значний вплив на всю історію краю.

Вперше досліджено процес оформлення незалежної структури Чину (1733 р.) та роль провінційних капітул у структуризації ЧСВВ. Розглянуто реформу ордену і створення провінції св. Миколая (1932 р.). Виокремлено значення реформованих василіан у національному житті. Розкрито процес і методи ліквідації василіанських монастирів у радянський час.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, щоб на основі нових висновків краще розуміти релігійну ситуацію в незалежній Україні в умовах відродження Української Греко-Католицької Церкви, розколу в Православній Церкві та конфесійних протиріччях.

Матеріали дисертації можуть бути використані в лекційних курсах з історії України, релігієзнавстві, історії рідного краю, спецкурсах тощо.

Апробація результатів дисертації. Тема дослідження була обговорена на: конференції, присвяченій 60-ти річчю возз'єднання Закарпаття з Україною (Ужгород, 29 червня 2005); ІІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків (Луцьк, 17-19 травня 2006 р.); науковому семінарі “Національна та конфесійна ідентичність населення українських Карпат ХХ початку ХХІ ст.” (Ужгород, 22 грудня 2006); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Научный прогрес на рубеже тысячелетий - 2007” (Дніпропетровськ, 1-15 червня 2007); Міжнародній науково-практичній конференції “Репресована Церква: доля греко-католицьких та інших спільнот після встановлення комуністичного режиму на Закарпатті” (Ужгород, 2-4 листопада 2007 р.); підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу історичного факультету УжНУ (Ужгород, 2005-2008 рр.). Проблему дисертації висвітлено у шести статтях, чотири з яких надруковано у фахових виданнях.

Структура дисертації побудована за хронологічно-проблемним принципом і відповідає поставленій меті та завданням.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (які поділяються на підрозділи), висновків, списку джерел і літератури (402 позиції) та 5 додатків. Загальний обсяг дисертації 252 стор. (основна частина 205 стор.).

підкарпатський василіанський монастир провінція

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Джерела та історіографія проблеми” подано характеристику джерел та історіографію дослідження.

Джерельну базу складають неопубліковані та опубліковані документи. Велику групу становлять опубліковані джерела. Найбільший внесок у публікацію грамот, що стосуються історії різних монастирів здійснили Юрій Сак Сак Ю. Грамоти в історичній праці Іоаникія Базиловича / Ю. Сак // Карпатський край. -- 1996. -- № 5-7. -- С. 101-102., Іван Панькевич Панькевич І. Грамоти Заріцького і Мстичівського монастирів / І. Панькевич // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику: (матеріали до історії південнокарпатських українців): документи. -- Пряшів, 1970. -- Кн. 2. -- № 4. -- С. 163-175., Олексій Петров Петров А. Древнейшая церковнословянская грамота 1404 г. о карпаторусской територии: к основании Грушевского монастыря св. архангела Михаила в Марамороше / А. Петров. -- Ужгород : Типография “школьная помощь”, 1927. -- 16 с. та угорець Антоній Годинка Hodinka A. A munkбcsi gцrцg szertartбsu pьspцksйg okmбnytбra / A. Hodinka. -- Ungvбr, 1911. -- 668 с.. Значні дані інституційного розвитку містяться в опублікованих розпорядженнях владики Андрія Бачинського, які досліджував угорський дослідник Іштван Удварі Удварі І. Збирька жерел про студії русинського писемства. Кириличні уббіжникы мукачовського єпископа Андрія Бачинського / І. Удварі -- Ньїредьгаза : IMI Print KFT, 2002. -- Ч. 1. -- 239 с.. Документи часів радянської ліквідації монастирів опублікували Омелян Довганич та Олексій Хланта Довганич О. У жорнах сталінських репресій. / Довганич О. Хланта О. Ужгород : Карпати - Гражда, 1999. -- 130 с. -- (З історії ліквідації греко-католицької церкви та її возз'єднання з руською православною церквою, переслідування інших релігійних громад у 40-50-х роках ХХ століття)., Тетяна Сергієнко Ліквідація греко-католицької церкви на Закарпатті: документи і матеріали (жовтень 1947 -- січень 1948 рр.) / [упорядкув. Т. Сергієнко.] // Carpatika-Карпатика. Європейські цінності та конфесійно-національна ідентичність населення Українських Карпат. -- Ужгород : Говерла, 2006. -- Вип. 35. -- С. 203-231.. Ідеологічні ж нашарування присутні у збірнику документів радянських часів, які упорядкував Адальберт Гайдош Документи свідчать: [зб. док. / упоряд. А. І. Гайдош]. -- [2-ге вид., доп.] -- Ужгород : Карпати, 1985. -- 555 с.. Мемуарну літературу теж не оминула атеїстична пропаганда. Прикладом є спогади колишнього італійського єзуїта Аліг'єро Тонді Тонди А. Иезуиты / А. Тонди. -- М. : Издательство иностранной литературы, 1955. -- 332 с. та колишнього василіанина Юрія Мересія Мересій Ю. За брамою монастиря : [спогади] / Ю. Мересій. -- Ужгород : Закарпатське обласне видавництво, 1960. -- 140 с., хоч у них містяться вірні фактичні відомості.

Окремою групою варто виділити опубліковані дані статистики. Великий фактичний матеріал отримуємо із щорічних звітів інтернатів та гімназій, якими опікувалися сестри- та отці-василіани. Дані особового складу монастирів та Чину отримуємо завдяки статистиці шематизмів, які публікувалися єпархіальними органами влади. Варто відзначити високу достовірність статистичних даних, які практично не потребують додаткової перевірки.

Переважна більшість неопублікованих джерел розміщені в Державному архіві Закарпатської області м. Ужгорода та м. Берегова. Серед цих архівів ми почергово розглянули фонди, які стосувалися періодів Угорщини, Чехословаччини та радянської доби. Найповніше угорські та чехословацькі часи представлені у ф. 64 “Монастырь ордена Василиан, г. Мукачево”. Цей таки період охоплює ф. 151 “Правление Мукачевской греко-католической епархии”, де зустрічаємо значно менше інформації з досліджуваної проблеми. Чехословацька доба представлена ф. 9”с”/2 “Президія Земського уряду Підкарпатської Русі в Ужгороді”, де містяться дані про ставлення політичних органів до діяльності ЧСВВ на Підкарпатській Русі. Радянський період представлений трьома фондами: ф. Р-411 “Городской народный комитет, г. Мукачево”, ф. Р-544 “Уполномоченный Совета по делам Русской православной церкви при Совете Министров СССР по Закарпатской области” та ф. Р-1490 “Уполномочеченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УРСР по Закарпатской области”. Саме останні фонди дають повну інформацію про ліквідацію ЧСВВ на Закарпатті.

Основним архівним фондом даного дослідження є ф. 64 (Мукачівський василіанський монастир). Усі документи можна розділити на наступні групи: фундаційні і дарчі грамоти; описи особового складу та інвентарні звіти; офіційна документація різного рівня; протоколи зборів монахів. Усі фундаційні грамоти і офіційна переписка написані латинською мовою. Правда в більшості тут знаходяться документи на старослов'янській мові. Виключення становить лише документація другої половини ХІХ - початку ХХ ст., коли домінувала виключно угорська мова.

У фундаційних і дарчих грамотах містяться відомості про заснування переважної більшості монастирів на історичному Закарпатті. Тут знаходяться дані про господарський стан монастирів. Зокрема, цей фонд містить грамоти фундацій майже усіх монастирів.

Важливі відомості статистичного і господарського змісту знаходяться в описах особового складу та інвентарних звітах. Описи особового складу ченців ЧСВВ зустрічаємо від 1756, 1775 та 1795 рр. Інвентарні ж звіти були досить регулярними і повними. Для прикладу, за 1865 р. збереглася всеохопна господарська інвентаризація усіх діючих монастирів ЧСВВ на Закарпатті.

Офіційна документація вміщує глибоко інформативні відомості релігійно-культурного змісту та кількох реформ Чину на Закарпатті. Реформу ж 20-х рр. ХХст. добре розкриває офіційна епістолярна спадщина протоігуменів та ігуменів ЧСВВ.

Протоколи соборів (капітул) ченців дозволяють зрозуміти інституційний розвиток Чину, зміни особового складу і значно доповнюють попередні джерела.

Фонд 9”с”/2 “Президії Земського уряду Підкарпатської Русі” містить таємні на той час документи, з яких зрозуміло не лише становище Чину, але й ставлення до ченців чехословацького уряду.

Ґрунтовні дані діяльності сестер ЧСВВ зустрічаємо у фонді 151 Мукачівської греко-католицької єпархії. Пов'язано це із єпархіальним підпорядкуванням монахинь. Певну додаткову інформацію про діяльність сестер ЧСВВ із приходом радянської влади черпаємо у фонді Р-411 “Городской Народный Комитет г. Мукачево”.

Важливі дані, які стосуються ліквідації ЧСВВ на Закарпатті містяться у радянських фондах Уповноважених у справах релігійних культів та РПЦ. Особливо інформативним є радянський фонд Р-1490, де подано списки монахів, опис майна та цілий спектр офіційної документації з приводу методів ліквідації ЧСВВ на Закарпатті. Фонди Р-411 та Р-544 містять лише деякі дані, які доповнюють наявний матеріал.

Підсумовуючи джерелознавчий огляд, варто відзначити, що більшість неопублікованих документів вперше опрацьовано і введено в науковий обіг. Опубліковані ж документи обмежені хронологічно, тематично, а подеколи й ідеологічно. Та все таки разом із архівними джерелами вони значно доповнюють наявний фактичний матеріал, що дає змогу досить повно реконструювати інституційну, релігійно-культурну та господарську діяльність ЧСВВ на Закарпатті.

Історіографія історії монастирів Чину св. Василія Великого на Закарпатті була започаткована отцями-василіанами та греко-католицьким духовенством на зламі XVIII-ХІХ ст. Застосовуючи хронологічний принцип, варто виділити класичну історичну думку (кінець XVIII - перша половина ХХ ст.) та сучасну історіографію ЧСВВ (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.). Першою спробою висвітлення історії Чину є праця настоятеля монастиря на Чернечій Горі Йоаникія Базиловича Basilovits J. Brevis notitia fundationis Theodori Koriathovits, olim ducis de Munkacs, pro religiosis ruthenis ordinis sancti Basilii Magni, in monte csernek ad Munkacs, Anno MCCCLX…Pars ІІ / J. Basilovits. -- Cassovia : ex Typographia Ellingeriana, 1799. -- 208 с. про заснування Мукачівського монастиря, де знаходяться унікальні грамоти і дані інституційного розвитку Чину. З ХІХ ст. ґрунтовним є дослідження греко-католицького священика Михайла Лучкая Лучкай М. Історія Карпатських русинів / М. Лучкай: [у 6-ти т.] ; [пер. з лат. Ю. М. Сака] ; під ред. Й. О. Баглая, М. М. Вегеша, Д. Д. Данилюка та ін. -- Т. 2. -- Ужгород : Закарпаття, 1999. -- 388 с. Його ж: Історія Карпатських русинів / М. Лучкай: [у 6-ти т.] ; [пер. з лат. Ю. М. Сака та А. М. Ігната] ; під ред. Д. Д. Данилюка та І. М. Сенька. -- Т. 3. -- Ужгород : Закарпаття, 2002. -- 328 с. Його ж: Історія Карпатських русинів / М. Лучкай: [у 6-ти т.] ; [пер. з лат. Ю. М. Сака, М. В. Ороса та Й. О. Баглая] ; під ред. Д. Д. Данилюка та І. М. Сенька. -- Т. 4. -- Ужгород : Закарпаття, 2003. -- 328 с., де містяться важливі дані ранньої історії монастирів, організаційний та культурний розвиток Чину. Унікальність даної роботи полягає у використанні великої кількості грамот ранньої історії. Подібним дослідженням є праця священика Іоана Дулішковича Дулішкович И. Исторіческія черты Угро-Русскихъ / И. Дулішкович. -- Т. 1. -- Унгваръ : Печатня Карла Іегера и Адальберта Ю. Рейпайя. -- 135 с. Його ж: Исторіческія черты Угро-Русскихъ. / И. Дулішкович. -- Т. 3. -- Унгваръ : Типографія Макс. Полячика, 1877. -- 234 с., хоч посилається він переважно на попередніх авторів. Майже про кожен монастир Угорської Русі та окремі аспекти їх розвитку написав василіанин Анатолій Кралицький Кралицький А. Монастирь Березницькій // Листокъ. -- 1890. -- № 8. -- С. 92. Його ж: Монастирь Краснобродскій / А. Кралицький // Листокъ. -- 1891. -- № 9. -- С. 97-98. Його ж: Монастырь святаго отца нашего Николая, на Горе Чернецкой возле Мукачева / А. Кралицький // Листокъ. -- 1889. -- № 19. -- С. 222. Його ж: Чинъ соборованія у нашихъ монаховъ / А. Кралицький // Листокъ. -- 1885. -- № 4. -- С. 53-55..

З початку ХХ ст. на якісно новому науковому рівні написано ряд досліджень, котрі прямо чи опосередковано стосувалися історії ЧСВВ на Закарпатті: Антонія Годинки Нodinka A. A munkбcsi gцrцg katolikus pьspцksйg tцrtйnete / A. Нodinka -- Budapest, 1909. -- 856 с., Василія Гаджеги Гаджега В. Додатки к исторіе русинов и руських церквей в жупе Угоча / В. Гаджега. -- Ч. 1-2. -- Ужгород : Друкарня ОО Василіян, 1927. -- 122 с. Його ж: Додатки к исторіе русинов и руських церквей в Марамороше / В. Гаджега. -- Ужгород: Уніо, 1922. -- 92 с. (вивчали історію Мукачівської єпархії), Гліба Кінаха (ЧСВВ) Кінах Г. Населення сіл Лавок і Бобовище на початку ХVIII ст. / Г. Кінах // Науковий збірник товариства Просвіта в Ужгороді. -- Ужгород, 1938. -- 165-170 с. та Олександра Мицюка Мицюк О. Нариси з соціально-господарської історії бувшої Угорської нині Підкарпатської Руси / О. Мицюк. -- Т. 1. -- Ужгород : Новіна, 1936. -- 246 с. -- (До другої чверти XVI ст.). Його ж: Нариси з соціально-господарської історії бувшої Угорської нині Підкарпатської Руси / О. Мицюк. -- Т. 3. -- Прага : Друкарня Р. Грдлічки, 1938. -- 392 с. -- (Доба февдально-кріпосницька) (від другої чверти XVI - до полвини ХІХ). (студіювали господарську історію), Іринея Кондратовича Кондратович И. Церковное соединение русинов / И. Кондратович // Неделя. -- 1936. -- № 11. -- С. 2. (досліджував унію), Юрія Жатковича Жаткович Ю. О местопребываніи епископовъ Мукачевскихъ / Ю. Жаткович // Месяцеслов на 1909 годъ. -- С. 85-88. (висвітлював стосунки єпископа і ченців), Івана Панькевича Панькевич І. Славеноруська граматика Арсенія Коцака другой половины XVIII века / І. Панькевич // Науковій зборник товариства “Просвета” в Ужгороде за 1927 рік. -- С. 232-259. (студіював граматику Арсенія Коцака) тощо. У цілому класична історіографія представлена цілою низкою праць, які містять унікальні фактичні дані. Але з початку ХХ ст. здійснено низку досліджень, у яких зустрічаємо значно більше критичних підходів до висвітлення історії ЧСВВ на Закарпатті. Як правило авторами їх є вчені (А. Годинка, О. Мицюк, І. Панькевич), котрі не належали до греко-католицького духовенства чи ЧСВВ.

Сучасну історіографію вважаємо за необхідне розділити на декілька груп: студії української діаспори, радянську історіографію, історичні дослідження часів незалежної України та розвідки зарубіжних істориків із проблеми ЧСВВ на Закарпатті.

Із приходом радянської влади на західноукраїнські землі дослідження історії Чину природно перемістилися в діаспору. Василіанин Михайло Ваврик Ваврик М. ЧСВВ. По василіянських манастирях / М. Ваврик. -- Торонто : Видавництво й друкарня ОО. Василіян, 1958. -- 286 с. у вигляді хроніки подав відомості про всі василіанські обителі, окремий розділ присвячений монастирям Закарпаття. Певні дані про василіан-єпископів після Ужгородської унії зустрічаємо в студіях Олександра Барана Баран О. Церква на Закарпатті в роках 1665-1691 / О. Баран. -- Рим, 1968. -- 71 с. (Видання “Богословії” ; т. XXXII, ч. 36).. Вся історія ЧСВВ від часів його заснування представлена у колективному дослідженні сучасних вчених василіан із Риму, де подано історію кожної провінції Нарис історії Василіянського чину Святого Йосафата. -- Рим : Видавництво ОО. Василіян, 1992. -- 640 с..

У радянській історіографії діяльність ченців ЧСВВ на Закарпатті висвітлювалась як “антинародна” (Дмитро Букович Букович Д. Павутиння омани / Д. Букович. -- Ужгород : Карпати, 1974. -- 128 с., Михайло Болдижар Болдижар М. Антинародная деятельность униатской церкви: на материалах Ужгородской унии / М. Болдижар. -- Львов : Вища школа, 1980. -- 200 с.). Попри загальний негативізм до історії церкви, з'являлися дослідження економічної історії, у яких подана характеристика окремих обителей (Ілля Шульга Шульга І. Соціально-економічні відносини і класова боротьба на Закарпатті в кінці ХVІІІ - першій половині ХІХ ст. / І. Г. Шульга. -- Львів : Видавництво Львівського університету, 1965. -- 266 с. Його ж: Соціально-економічне становище Закарпаття в другій половині ХVІІІ ст. : [навчальний посібник] / І. Г. Шульга. -- Ужгород : Закарпатська обласна друкарня, 1962. -- 183 с.). Ці розвідки базуються на архівних першоджерелах. В цілому ж історичне значення діяльності ЧСВВ на Закарпатті радянськими істориками піддавалося огульній критиці.

Науковий інтерес до історії ЧСВВ відновлено в сучасній українській історіографії. Зокрема, виконано наукові дослідження з історії українського чернецтва. Проте єдиною загальною розвідкою монастирської історії на Закарпатті є дослідження краєзнавця Василя Пагирі Пагиря В. Монастирі Закарпаття (1360 - 1939) / В. Пагиря. -- Мукачево : Видання Мукачівсько-ужгородської православної єпархії, 1994. -- 116 с., яке втім має швидше науково-публіцистичний характер. Найбільше досліджень з історії ЧСВВ на Закарпатті написав василіанин Атанасій Пекар Пекар А. ЧСВВ. Греко-католицька церква під час окупації Закарпаття (1939-44) / А. Пекар // Закарпаття під Угорщиною 1938 - 1944. -- Нью-Йорк - Чикаго - Ужгород : Гражда - Карпати, 1999. -- С. 150-164. Його ж: Досконалий християнин. Чернечий ідеал св. Василія Великого / А. Пекар. -- Львів : Місіонер, 2005. -- 256 с. Його ж: Ісповідники віри нашої сучасності / А. Пекар. - [2-е вид.]. -- Львів : Місіонер, 2001. -- 287 с. -- (Причинок до мартиролога Української Католицької Церкви під совітами). Його ж: Митрополит А. Шептицький і закарпатські українці / А. Пекар // Карпатський край. -- 1995. -- № 5-8 (111). -- С. 106-108. Його ж: Нариси історії церкви Закарпаття / А. Пекар: [у 2-х т.]. -- Т. 1. -- Рим - Львів : Місіонер, 1997. -- 232 с. -- (Єрархічне оформлення). Його ж: Нариси історії церкви Закарпаття / А. Пекар: [у 2-х т.]. -- Т. 2. -- Рим - Львів : Місіонер, 1997. -- 492 с. -- (Внутрішня історія)., праці якого відзначаються глибокими теоретичними висновками. Хоч автор не має загальної праці по ЧСВВ на Закарпатті й не використовує архівні матеріали, його студії охоплюють різні періоди розвитку Чину і мають велике історіографічне значення. Виняткові відомості ранньої історії монастирів та культурного розвитку містяться в дослідника православної церкви на Закарпатті Василія Проніна Пронин В. История православной церкви на Закарпатье / В. Пронин. -- Мукачево : Свято-Николаевский Мукачевский монастырь, 2005. -- 527 с. Його ж: Языком двух царств / В. Пронин // Карпатський край. -- 1995. -- № 5-8 (111). -- С. 109-111.. Велику наукову цінність становить науковий доробок дослідника греко-католицької церкви на Закарпатті Володимира Фенича Фенич В. Заснування Імстичівського монастиря та його діяльність в автрійські та австро-угорські часи / В. Фенич // Carpatika - Карпатика. Проблеми вітчизняної та зарубіжної історії. -- Ужгород : Два Кольори, 2001. -- Вип. 12. -- С. 11-21. Його ж: Заснування Мукачівської єпархії у XV ст.: історіографічні міфи та історичні реалії / В. Фенич // Carpatika - Карпатика. Науковий збірник, присвячений світлій пам'яті педагога і вченого Томаша Сопка. -- Ужгород : Ліра, 2005. -- Вип. 32. -- С. 168-184. Його ж: Іполіт (Володимир) Терлецький і Закарпаття / В. Фенич // Науковий вісник Ужгородського університету: Серія історія. -- Ужгород, 1998. -- Вип. 2. -- С. 50-53. Його ж: Між окциденталізмом та орієнталізмом: Ordo Sancti Basilii Magni Ruthenorum в релігійному та культурном житті Мукачівської єпархії (до початку ХХ ст.) / В. Фенич // Carpatika-Карпатика. Історичні та історіографічні студії: до ювілею доктора історичних наук, професора Володимира Васильовича Грабовецького. -- Ужгород : УжНУ, 2003. -- Вип. 24. -- С. 87-140. Його ж: «Чужі» серед своїх, «свої» серед чужих: Греко-католики Мукачівської єпархії під час та після «возз'єднання» Закарпаття з Радянською Україною / В. Фенич. -- Ужгород : Мукачівська греко-католицька єпархія, 2007. -- 107 с., який, окрім загального історичного нарису ЧСВВ, досліджував окремі постаті Чину та монастирі (Імстичівський, Малоберезнянський), останній у співавторстві з Орестом Цапуличем Фенич В. Малоберезнянський Свято - Миколаївський монастир та нарис історії чину св. Василія Великого на Закарпатті / В. Фенич, О. Цапулич / УжНУ. -- Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2004. -- 188 с.. Коротку історію Боронявського кляштору написав Іван Клованич Клованич І. Історія Боронявського Благовіщенського монастиря / І. Клованич. -- [2-е вид., доп.]. -- Львів : Місіонер, 1999. -- 30 с.. Варто відзначити працю Петра Шкраб'юка Шкраб'юк П. Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України / П. Шкраб'юк. -- Львів : Місіонер, 2005. -- 439 с. (Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України). про роль ЧСВВ у національному житті українців, де подано розвій виховання, друкарства та науки, який провадили закарпатські василіани. Ряд дослідників релігійної історії України вивчають проблеми нищення василіанських структур у радянську добу (Богдан Боцюрків Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950) / Б. Боцюрків ; [пер. з англ. Н. Кочан] ; за ред. О. Турія. -- Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2005. -- 268 с. -- (Інститут Історії Церкви Українського Католицького Університету)., Віктор Войналович Войналович В. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940-60-х років: [політологічний дискурс] / В. Войналович. -- К. : Світогляд, 2005. -- 741 с.). Окремі дослідники студіюють науковий та культурний внесок василіан (Дмитро Данилюк Данилюк Д. Історична наука на Закарпатті (кінець XVIII - перша половина ХХ ст.) / Д. Данилюк. -- Ужгород : Патент, 1999. -- 352 с., Валерій Падяк Падяк В. Кралицький і ІІІ тисячоліття / В. Падяк, Л. Ільченко // Карпатський край. -- 1995. -- № 1-4 (110). -- С. 128-129.). Останнім часом з'явилися комплексні дослідження монастирської історії на окремих західноукраїнських землях (Юрій Стецик Стецик Ю. О. Василіанські монастирі Перемишлянської єпархії: інституційний розвиток, економічне становище та релігійна діяльність (кінець XVII - XVIII ст.) : Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : спец. 07. 00. 01 “Історія України” / Ю. О. Стецик. -- Львів, 2005. -- 18 с., Сергій Горін Горін С. Монастирі Західної Волині (друга половина XV - перша половина XVIІ століть) / С. Горін. -- Львів : Видавництво Отців Василіян “Місіонер”, 2007. -- 336 с. -- (Інститут Історії Церкви Українського Католицького Університету). та ін.).

Серед зарубіжних дослідників варто відзначити словацьких істориків. Володимир Тимкович (ЧСВВ) Timkoviи V. Jozafбt OSBM. Letopis Bukovskeho monastyra : a historickй zmienky o inэch basiliбnsrych monastyroch na vэchodnom Slovensku / V. Timkoviи. -- Preљov : p. Juraj Kuљnir, 2004. -- 304 с. Його ж: Letopis Krбsnobrodskйho monastiera : alebo kъsok zo slavnych dejin grйckokatolikov na Slovensku / V. Timkoviи. -- Preљov : Blahovistnik, 1995. -- 129 с. написав нариси про Краснобрідський та Буківський кляштори, які зі створенням Пряшівської єпархії (1818 р.) ввійшли до її юрисдикції. Йому ж належить солідна праця про історію греко-католицької церкви Підкарпатської Русі (вийшла під псевдонімом Vladimirus de juxta Hornad), в розвитку якої основну роль він віддає саме василіанам Hornad V. de juxta. Dejiny grйckokatolikov Podkarpatska (9.-18. storoиie) / V. de juxta Hornad. -- Koљice, 2004. -- 956 с.. Окремі відомості зустрічаємо у дослідників Маріана Медвідя Medviп M. Uћhorodskб Ъnia. Historickэ nбиrt zrodu a zaиiatku jej existencie / M. Medviп. -- Michalovce : Vydalo Vydavateѕstvo Misionar, 2004. - 66 с. (вивчає Ужгородську унію), Роберта Лєтца Лєтц Р. Греко-католицька церква у Словаччині в період між двома світовими війнами / Р. Лєтц // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії ; за ред. о. Б Гудзяка та ін. -- Ч. 4. -- Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2003. - С. 174-186. (студіює унійну церкву міжвоєнного періоду у Словаччині) та Міхала Поповича Попович М. Федор Корятович -- русинський воєвода / М. Попович -- Пряшов : Русинська оброда, 1993. -- 177 с. Його ж: Про світле вогнище нашого минулого: до 500 річчя мукачівської єпархії / М. Попович // Науковий збірник Музею української культури в Свиднику. -- Пряшів : Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі : Відділ української літератури в Пряшеві, 1994. -- Т. 19. -- С. 11-25. (досліджує фундацію Теодора Корятовича та внесок греко-католицького духовенства у збереження східних культурно-обрядових основ).

Деякі відомості про хорватських василіан, які були складовою закарпатської провінції подає русин-українець сербського походження Янко Рамач Рамач Я. Релігійна та національна ідентичність русинів Крижевацької єпархії (1777-1918) / Я. Рамач // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії ; за ред. о. Б Гудзяка та ін. -- Ч. 4. -- Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2003. -- С. 187-198.. Угорська історіографія представлена уже згадуваним Іштваном Удварі Udvari I. Mбriapуcs, a ruszinok hajdani vallбsi, kulturбlis kцzpontja / I. Udvari. -- Kiadja a Bessenyei Gyцrgy Kiadу Szedte a Gprint IRODA Nyiregyhбzбn. -- Nyiregyhбza, 1992. -- 174 с., котрий написав нарис Маріяповчанського монастиря. Ласло Пушкаш Пушкаш Л., о. Кир Теодор Ромжа: життя і смерть єпископа / Л. Пушкаш. -- Львів : Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 2001. -- 244 с. -- (Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії). дослідив діяльність владики Теодора Ромжі, і подав окремі відомості щодо ліквідаціїї ЧСВВ на Закарпатті.

Отже, історіографія проблеми охоплює достатню кількість теоретичних розробок. Якщо класична історична думка відзначається ґрунтовними фактичними даними, то тут присутній значний домішок суб'єктивних думок у теоретичних висновках, адже більша частина дослідників належала до когорти греко-католицьких священиків або ЧСВВ. Сучасна ж історіографія відзначається більш об'єктивними аналітичними висновками (за винятком радянської історіографії), які базуються на фактичних даних попередніх дослідників. Але і донині відсутній системний синтез історії ЧСВВ на Закарпатті.

У другому розділі “Монастирське життя Угорської провінції ЧСВВ у XVII-XVIII столітті” досліджено еволюцію чернецтва східного обряду з часу заснування перших обителей і переходу до унії, розглянуто утворення Угорської провінції ЧСВВ (1733 р.) та її діяльність до початку австрійських модерних перетворень.

На основі детального аналізу фундаційних грамот виокремлено особливості заснування Мукачівського та Грушівського монастирів. З'ясовано, що дарування місцевих феодалів обов'язково підтверджувалися королівською владою в Угорщині. Також, прослідковано протистояння згаданих обителей, що було пов'язано із різною юрисдикцією їх підпорядкування.

У розділі з'ясовано роль Мукачівського кляштору в заснуванні єпархії, яка аж до епохи Андрія Бачинського базувалася на основі монастирської архімандрії. Це одна із організаційно-обрядових особливостей грецької церкви, що значно відрізняла місцеву церкву від парафіяльної структури латинської. Іншою важливою ознакою є обирання єпископів із числа монахів-василіан аж до початку XVIII ст.

Важливим і навіть переломним пунктом у діяльності східного чернецтва на просторах історичного Закарпаття був перехід до церковного єднання (1646 р.), підготовкою і місіонерським поширенням якого займалися василіани, вихідці з Галичини. Знаково, що першою, хоч і невдалою, спробою укладення унії було здійснено у Краснобрідському монастирі (1614 р.). Велику працю для поширення та утвердження унії здійснювали єпископи-василіани: Петроній, Іван Грегорович, Василій Тарасович, Петро Партеній. Саме за участі останнього згадуються перші спроби створення провінції (1664 р.) на зразок тієї, яка створена у 1617 р. на українсько-білоруських землях Речі Посполитої. Станом на 1664 р. діяло п'ять монастирів, з'єднаних між собою організаційно. Це доводить певну спільність у розвитку церковних інституцій українських земель, котрі перебували у складі різних держав. Більше того, десь після Ужгородської унії поширюються правила, написані для ченців ЧСВВ греко-католицьким митрополитом Йосифом Вельямином Рутським.

Запровадження унії значно прискорило формування незалежного інституту ЧСВВ на Закарпатті. Після єпископа-василіанина Йосифа де Камелліса, великий внесок у розвиток монастирів здійснив ієромонах ЧСВВ Йосиф Іоан Годермарський (1689-1726). Він не став єпископом (хоч міг розраховувати на цю посаду) і, залишився ігуменом у Мукачеві. З часом загострюються його суперечки із єпископом Георгієм Геннадієм Бізанцієм (1716-1733), який проживав у кляшторі. У 1729 р. ченці уклали угоду з владикою про обрання власного протоігумена. Зрештою у 1733 р. ігумени чотирьох монастирів (Малоберезнянського, Імстичівського, Зарічанського та Краснобрідського) дали письмову обіцянку підпорядковуватися мукачівському настоятелю. Певні повноваження протоігумена мав Йосиф Годермарський, наприклад, відвідував монастирі. Але все-таки першим протоігуменом фактично став Григорій Булко. Надалі суперечки лише поглиблювалися. Першим єпископом, який виселився з Мукачівського монастиря, став Михайло Мануїл Ольшавський. Остаточно “розлучення” владики і ченців відбулося за єпископства Андрія Бачинського, який переніс резиденцію до Ужгорода (1775 р.).

Поряд із формуванням провінції ЧСВВ в Угорщині досліджено заснування нових обителей: Краснобрідської, Углянської, Імстичівської, Зарічанської, Боронявської, Буківської, Біксадської, Малоберезнянської, Маріяповчанської та інших. Окрім активізації монастирського будівництва, спостерігалися і негативні тенденції спричинені об'єктивними причинами - протестантськими війнами та мором. На початку XVIII ст. їх жертвами стали Краснобрідський та Буківський кляштори, які перестали існувати. Відбудову і заснування обителей, крім власне самих ченців, здійснювали шляхетні родини Другетів, Гомоннаїв, Вандернат тощо. Проте зовсім перестав існувати, через об'єктивні причини, Грушівський кляштор.

Порівняльний аналіз майнової документації та інвентарних звітів дозволяє говорити про стабільний фінансово-господарський стан монастирів. Обителі отримували ренту від оренди землі, володіли чималою кількістю худоби, займалися промислами та ремеслами. Також вони були повністю забезпечені інвентарем для відправлення літургій та церковними книгами слов'янського змісту.

Простежено поширення перших правил (регулів) для ченців, котрі віднайдені в Мукачівському монастирі і датуються 1672 р. Написані вони митрополитом Йосифом Вельямином Рутським. Зміст правил зводиться до бідності, чистоти і послуху. До 1672 р. ченці найімовірніше користувалися інструкціями самого св. Василія (збереглися відомості про його правила, надруковані 1594 р. в Острозі). Також вціліли гарно оформлені правила 1749 р., та 15 основних регулів 1757 р., які деталізують основи внутрішньомонастирських норм. Існували настанови окремим обителям (1764 р.), де заборонялися самочинні контакти ченців із світськими особами.

Культурний внесок василіанських монастирів у цей період мав виняткове значення. Ще з початку XVII ст. у Мукачівському кляшторові існувала школа, яка довгий час була основою виховання місцевого духовенства. Були навіть спроби створення семінарії і кириличної друкарні. Непересічною особистістю XVIII ст. був монах-василіанин Арсеній Коцак (автор слов'яно-руської граматики). При монастирі існувала навіть іконописна школа, а вся внутрішня документація велася виключно руською мовою.

Утворення провінції мало велике значення для зміцнення і розбудови Чину. Мукачівський кляштор, а згодом і весь ЧСВВ аж до реформ Йосифа ІІ залишався основою місцевої церкви, а майже всі владики до початку XVIII ст. були вихідцями з василіан.

У третьому розділі “Василіанські монастирі Угорської провінції в епоху модерних перетворень (кінець XVIII - початок ХХ ст.)” проаналізовано прогресивні зміни в період правління єпископа Андрія Бачинського, господарсько-фінансовий стан монастирів, причини і наслідки кризових явищ релігійного життя, перші спроби реформи ЧСВВ.

З'ясовано, що піднесення ЧСВВ у кінці XVIII - до початку ХІХ ст. стало наслідком просвітницької діяльності владики Андрія Бачинського. Незважаючи на піднесення в усіх сферах, у результаті реформи Йосифа ІІ (80-х рр. XVIII ст.) більша половина монастирів була закрита через відсутність у них шкіл, благочинності і достатньої кількості ченців. Діючими залишилися Мукачівський, Краснобрідський, Імстичівський, Боронявський (приєднаний до Імстичівського), Буківський, Біксадський, Малоберезнянський та Маріяповчанський кляштори. Разом із тим реформи Йосифа ІІ змусили чернецтво активізувати свою духовно-культурну та освітню діяльність.

Хоч ченці вимагали не втручатися у внутрішні справи Чину, Андрій Бачинський багато зробив для стабілізації духовної сфери та збереження східного обряду. Саме за його правління остаточно сформувалася процедура ротації керівного складу ЧСВВ, регулярними стали собори ченців, які почергово проводилися у Мукачівському, Краснобрідському та Маріяповчанському кляшторах. Єпископ Андрій Бачинський домігся отримання відпустів для кожного монастиря, а також повне відпущення гріхів на всі Богородичні свята.

Міра підпорядкування ченців єпископу багато в чому залежала від авторитету останнього, хоч реально єпархія виконувала лише функцію релігійного нагляду за ЧСВВ в Угорщині. На початку ХІХ ст. Чин мав добре організовану структуру з регулярними соборами (капітулами), протоігуменом та ігуменами монастирів, які йому підпорядковувалися.

Стан господарства ЧСВВ був досить стабільний. Фінанси василіан поповнювалися за рахунок продажу вина, худоби, а також грошових дарунків від вірників та ренти. Найбільшим був Мукачівський кляштор. Йому належало 247 селянських дворів (Імстичівському - 33), виноградники, земля і навіть одна ґуральня. Розвинутим було тваринництво. За винятком великої рогатої худоби, на середину ХІХ ст. чотири обителі (Біксадська, Боронявська, Краснобродська і Малоберезнянська) разом мали ледь не 500 голів овець.

Майже при всіх кляшторах розвивалися дрібні природні промисли (бджільництво, садівництво) та допоміжні ручні ремесла (кравецтво, ковальство, столярство) на що вказує відповідний монастирський інвентар. У всіх обителях церкви були добре забезпечені як інвентарем, так і літургійними книгами.

Наприкінці ХІХ ст. спостерігаються кризові явища в господарському житті, які пов'язані не так з економічними чинниками, як із духовною кризою ЧСВВ в цілому. У 1900 р. виявлено зловживання ігумена Біксадського монастиря: мав особисте майно, велику кількість прислуги тощо. У результаті Чин зазнав значних втрат. Монастирі мали борги, наслідком яких став навіть продаж маєтків і землі.

Духовно-релігійний занепад монастирів у другій половині ХІХ ст. був спричинений об'єктивними чинниками. Поширення європейського вільнодумства та нових ідеологій (лібералізму, націоналізму, соціалізму тощо), а згодом тотальна мадяризація призвели до занепаду ЧСВВ. Якщо перший фактор негативний в цілому для функціонування релігійних інституцій, то мадяризація Чину була абсолютно неприродною. Відомо, що василіани відстоювали давню кирило-мефодіївську традицію, а відтак церковнослов'янську мову та східний обряд. До внутрішніх причин занепаду можна віднести часті зміни керівництва (протоігуменів та ігуменів), внаслідок чого втрачалася довгострокова перспектива ухвалення рішень та відбувалась постійна зміна напрямків розвитку.

Здійснюючи порівняльний аналіз статистичних даних, спостерігаємо динаміку зменшення чисельної кількості монахів протягом усього ХІХ - початку ХХ ст. Для прикладу, чисельність ченців Чину поступово зменшилася із 84 (1806 р.) до 55 (1856 р.) осіб, а до кінця століття (1899 р.) залишилося 24 монахи. Ці факти яскраво демонструють занепад чернечого покликання ЧСВВ.

Порівнюючи становище угорських василіан із галицькими, суттєвих відмінностей не спостерігаємо. Саме тому 1882 р. у Галичині єзуїтами було розпочато Добромильську реформу, метою якої стало створення шкіл, відкриття друкарень та проведення місій. До початку ХХ ст. чернече життя на теренах Галичини відродилося і навіть прогресувало.

Загальний занепад Чину (зловживання керівників, зменшення покликань) вимагав негайних змін. Ще 1903 р. Синод Мукачівської греко-католицької єпархії постановив про необхідність проведення реформи. Але зміни весь час відкладалися. Спроби проведення реформи власними силами (спорудження у 1912 р. Ужгородського кляштору та інтернату) не принесли успіху, а проведенню реформи галицькими василіанами (проти яких довгий час виступало мадяризоване крило Чину) у 1914 р. зашкодила Перша світова війна.

Студіюючи культурно-освітню діяльність василіан, треба відзначити їх активну участь у науковій діяльності. Варто згадати Йоаникія Базиловича (автор першої історичної розвідки про Закарпаття), Володимира Терлецького (виступав за очищення від латинських нашарувань) та Анатолія Кралицького (займався літературно-науковою діяльністю). Останній також мав науково-літературні контакти із Яковом Головацьким, Михайлом Драгомановим та опосередковані з Іваном Франком.

Із василіанами активно співпрацював Олександр Духнович (подарував частину власної бібліотеки Краснобрідському монастирю). За каталогом 1872 р., укладеним Володимиром Терлецьким, у бібліотеці Мукачівської обителі знаходилися дуже цінні експонати: церковнослов'янський Псалтир (Ізмаїл Срезневський відносив його до XV ст.), Тріодь Цвітна македонсько-болгарською мовою (1563 р.), Остромирове Євангеліє (1581 р.), Устав Св. Василія Великого (1594 р.). За винятком монастирських студій (новіціат), при обителях відкривали школи для світської молоді (останню відкрили у 1912 р. разом з Ужгородським кляштором).

Період від реформи Йосифа ІІ і аж до початку ХХ ст. залишив досить суперечливе враження для нащадків. З одного боку спостерігався інерційний інституційний розвиток та економічна стабільність, з іншого - зовнішні виклики та мадяризація угорської гілки ЧСВВ ледь не привели до зникнення Чину.

У четвертому розділі “Релігійна і культурна діяльність монастирів Підкарпатської провінції Св. Миколая ЧСВВ у 20-40-х роках ХХ ст.” досліджено реформу занепадаючого Чину та її наслідки, висвітлено культурно-національну діяльність реформованих василіан, прослідковано етапи і методи ліквідації монастирів радянськими органами влади.

Передусім зосереджено увагу на реформі занепадаючого ЧСВВ (1920-1932 рр.), котра була складовою частиною реформи усього Василіанського Чину (1931 р. у Римі створено осідок архімандрита усіх василіан на чолі з Діонісієм Ткачуком). Із входженням Закарпаття до складу Чехословаччини (10 вересня 1919 р.) почалося активне листування з приводу реформи двох протоігуменів: колишнього угорського - Йоакима Хоми (з 1906 р.) та галицького - Атанасія Калиша. Об'єктивні політичні чинники та розуміння необхідності змін Йоакимом Хомою сприяли початку активної фази реформи. У 1920 р. підписано відповідний меморандум, наслідком якого мала стати реформована провінція василіан.

З'ясовано процедуру здійснення реформи, яка проводилася на взірець Добромильської. Почергово реформувалися всі монастирі колишньої Угорської провінції. Але на Підкарпатській Русі існувала певна специфіка. Із зміною кордонів за межами держави опинилися Маріяповчанський (в Угорщині) та Біксадський (в Румунії) кляштори, сепаратизм яких спостерігався ще напередодні війни. Однак і після 1918 р. вони продовжували становити єдиний Чин і навіть були залучені до реформи (з умовою проведення її не галицькими монахами). До утворення власної провінції усі реформовані монастирі мали підпорядковуватися галицькому протоігуменові, а нереформовані - Йоакиму Хомі. Іншою особливістю стало несприйняття частиною ченців впроваджуваних змін: частина ченців на протест проти змін вийшли з Чину (6 монахів), інша група не прийняли реформу (5), значна частина перейшла на бік перемін (10). Такий супротив став наслідком значної національної строкатості і, в першу чергу, мадяризації Чину, яка проводилася в попередній період.

Сама ж реформа почала здійснюватися галицькими ченцями-василіанами (Ієронімом Малицьким, Петром Буликом, Глібом Кінахом та Стефаном Решетилом). Однією з умов реформи стало створення у 1921 р. у Мукачеві новіціату (школи для виховання чернечого юнацтва). Магістром майбутніх ченців призначили Гліба Кінаха. Надалі один за одним реформували кожен монастир: Ужгородський та Маріяповчанський (1923), Біксадський (1925), Малоберезнянський (1926-28), Імстичівський (1931), Боронявський (1938). Краснобрідський і Буківський монастирі були знищені у роки Першої світової війни і не реформувалися.

У дослідженні зазначено великий вклад у реформу окремих отців-василіан. Поряд із галицькими реформаторами до праці залучаються старші василіани (Йоаким Хома, Атанасій Максим, Леонтій Долгої, Теофан Скиба) та молодше покоління (Павло Гойдич, Севастьян Сабол). Безпосереднім відкриттям друкарні у 1925 р. при Ужгородській обителі займався Петро Котович. Наслідком невтомної роботи стало створення незалежної провінції Св. Миколая (2 квітня 1932 р.), першим протоігуменом якої став Петро Булик.

Простежено історію створення новіціату та світських шкіл, видавничу діяльність монахів, проведення відпустів та місій, які були складовою частиною реформи. Причому зовнішня діяльність Чину поверталася йому новими покликаннями і грошовими надходженнями.

Виявлено, що на навчання до Мукачівського новіціату прибували вихідці із Галичини (Польщі), Угорщини, Румунії, Югославії та Бразилії. Новіціат та схоластику проходили на Підкарпатті (у Мукачеві та Малому Березному відповідно), а на вищі студії молодь направлялася в Галичину або ж у Рим. В Ужгороді активно діяв інтернат отців-василіан для світської молоді (з 1937 р. перша україномовна гімназія на Закарпатті).